План
Вступ. Науково-лінгвістичні дослідження мови художньої літератури.
І. Основна частина. Індивідуальний стиль Олеся Гончараяк авторська своєрідність використання мовних засобів художньої літератури.
1.1 Теоретичні відомості з дослідження відокремленихконструкцій на матеріалі художніх текстів.
1.2 Самобутність стилю письменника у авторськомувикористанні мовних засобів для зображення дійсності.
1.3 Мова художніх творів О.Гончара – засіб розкриттязмісту творів письменника.
1.4 Застосування напівпредикативних конструкцій уромані «Собор» О. Гончара.
1.5 Роль відокремлених членів речення утворах ГончараОлеся Тадейовича «Людина і зброя» та «Твоя зоря».
1.6 Інверсія у новелі письменника «За мить щастя».
Висновки
Вступ. Науково-лінгвістичні основи дослідження мови художньоїлітератури
Особливе місце в системі стилів національної мови належить художньомустилю, який вирізняється специфічною мовною організацією. Лінгвістичнедослідження мови художньої літератури передбачає розгляд питань, пов’язаних звизначенням понять: індивідуальний стиль письменника, текст, контекст,контекстуальна реалізація мовних одиниць, емоційність.
Посилення інтересу науковців до проблем лінгвістики тексту зумовлюєнеобхідність розгляду питань, пов’язаних з функціями і текстотворчими можливостями напівпредикативнихконструкцій у художніх текстах. Варто зазначити, що проблема художньогомовлення є однією з актуальних проблем філологічної науки — Як літературознавства, так імовознавства. Враховуючи, що будівельним матеріалом літератури, їїпершоелементом є мова, природно будувати вивчення образних засобів літературина власне лінгвістичному грунті.
У сучасній лінгвістиці можна виділити наступні аспекти дослідженняінверсії: структурний і функціональний. Питання функціонування відокремленихмовних конструкцій у текстах присвячені роботи О.О. Потебні, С. Х. Чавдарова,І. Р. Вихованця, К. Ф. Шульжука, А. П. Грищенка, Н. В. Гуйванюк, С. П.Бевзенко, Н. М. Сологуб, Мельничук О. С. та ін.
Однак багатоплановість об’єкта дослідження (відокремлених членівречення), а також багатожанрові сфери функціонування зумовлює можливість інеобхідність подальшого дослідження цієї проблеми.
Мова і стиль художніх творів Олеся Гончара були предметом дослідження М.І. Братан, В. М. Галич, І. С. Гнатюк, С. І. Головащука, М. Т. Демського, О. М.Демської, Г. М. Колесника, Н. А. Москаленко, Ю. Ф. Прадіда, Н. М. Сологуб, І.Р. Семенчука, О. А. Стішова та інших.
Актуальність теми дослідження визначається:
1) значимістю художнього словата провідною роллю Олеся Гончара в розвиткові української літературної мови XX століття;
2) потребою подальшого вивчення функціональних властивостейнапівпредикативних конструкцій у тих чи інших мовленнєвих умовах, зокрема вхудожніх текстах;
3) необхідністю структурного аналізу відокремлених конструкцій та їхфункціонального навантаження в художньому мовлення.
Метою мого дослідження є вивчення особливостей функціонування:
– вивчення особливостей функціонування загально мовних таіндивідуально-авторських напівпредикативних конструкцій у художніх творах О.Гончара;
– ознайомлення з індивідуальними рисами творчої манери письменника,визначення стилістичного ефекту вставних конструкцій у художніх творахписьменника.
Поставлена мета передбачає реалізацію таких завдань:
а) виявити відокремлені конструкції у художніх творах Олеся Гончара;
б) розглянути специфіку художнього тексту;
в) дослідити і описати особливості використання відокремлених членівречення і їх смислове навантаження в контексті.
г) визначити стилістичний ефект напівпредикативних конструкцій у художніхтекстах.
Предметом дослідження є синтаксичні конструкції, що функціонують ухудожніх творах Олеся Гончара [ ГончарО. Т. Твори: В 7-и т. – К.: Дніпро,1987. –7 т.]
І. ОсновначастинаІндивідуальний стиль Олеся Гончара як авторськасвоєрідність використання мовних засобів художньої літератури1.1 Теоретичні відомості з дослідження відокремленихконструкцій на матеріалі художніх текстів
Відокремлені другорядні члени речення вивчали ще М. Греч, О. Востоков, Ф.Буслаєв. Вони трактували відокремлені звороти як скорочені підрядні речення. О.Потебня обґрунтовано критикував такий підхід. Він зазначав, що термін«скорочене підрядне речення» збов’язаний своїм походженням помилковій теорії,що якщо логічному судженню відповідає не речення, член речення»
О. Пєшковський запровадив термін «відокремлені другорядні члени речення»:«відокремленим другорядним членом називається другорядний член, якийуподібнився (один чи разом з іншими, залежними від нього членами) щодо мелодіїі ритму – паралельно –щодо зв’язків своїх з оточуючими членами окремомупідрядковому реченню».
У сучасному мовознавстві наявні різні підходи до проблеми речень звідокремленими другорядними членами. І. Слинько, Н.Гуйванюк, М.Кобилянськавважають, «що вчення про відокремлені члени речення недостатнє, бо в ньомузвертається головна увага на інтонаційно – смислові сторони цього явища, тобтообґрунтовується по суті, пунктуація».
Ці вчені окремо розглядають речення з пояснювально–уточню вальнимизворотами, які теж не визначають як члени речення, скільки вони не входять доскладу моделі, а тільки поширюють її на рівні комунікативного вживання.
А. Загнітко розглядає ці конструкції як речення з опосередкованимикомпонентами, виділяючи серед них такі, що характеризуються або повторнимзначенням, або уточненням.
Не заперечуючи доцільності та необхідності нових підходів до проблемвідокремлених другорядних членів речення має рацію І. Вихованець, який трактуєускладню вальні компоненти як відокремлені та опосередковані другорядні члени.
Традиційно відокремлення розглядають як ускладнення синтаксичноїструктури простого речення. Це є смислове та інтонаційне виділення у реченнінепоширеного чи поширеного другорядного члена речення, який унаслідок цьогонабуває більшої самостійності.
Відокремлені члени речення містять елемент додаткового повідомлення, томунабувають більшої синтаксичної ваги і стилістичної виразності в реченні, ніжневідокремлені, наприклад: «Дівчата рухались безряддям, наближеним дошляху(О.Гончар).
Відокремлений дієприкметниковий зворот наближеним до шляху не лишехарактеризує предмет, ай виражає додаткове твердження.
Відокремлені другорядні члени функціонують переважно у літературній мові.Вони збагачують гнучкість синтаксичної структури літературної мови.
Існують умови відокремлення другорядних членів:
1. Смислове навантаження відокремлюваного члена.
2. Порядок слів.
3. Непоширеність-поширеність
4. Неможливість входження у синтаксичне словосполучення.
5. Вимоги стилістичного порядку тощо.
Окрім загальних на відокремлення впливають також часткові умови, щосприяють відокремленню лише деяких різновидів другорядних членів. До них,наприклад, належать: близькість неоднакових за синтаксичною функцією членівречення, а також неможливість синтаксичної сполучуваності окремих зв’язаних за змістом слів ( наприклад,особових займенників і означень чи прикладок до них).
Відокремленню більшою мірою сприяє позиція другорядних членів речення, їхпоширеність та наявність додаткового смислового навантаження.
Проблеми системних відношень у синтаксисі на сьогодні становлять значнийінтерес і, зокрема вимагають глибокого і всебічного вивчення особливостейграматичних значень різних синтаксичних конструкцій.
В українському мовознавстві проблеми відокремлення найбільш грунтовновисвітлені О. С. Мельничуком. Відокремлення — це змістове та інтонаційневиділення другорядних членів речення з метою посилення їх змісту і значення,надання їм певної самостійності. Відокремлені члени речення уточнюютьвисловлену думку, конкретизують опис дії, дають поглиблену характеристику особичи предмета, вносять у речення експресивне забарвлення.
Відокремленим другорядним членом речення властива напівпредикативнафункція, а також функція додаткової характеристики, яка нерідко поєднується зпершою (напівпредикативною). Напівпредикативна функція — це функція додатковогоствердження якихось ознак ситуації, на думку мовця, менш важливих порівняно зтими, що виражаються присудком. Функція додаткової характеристики полягає вспеціальній увазі мовця до додаткових ознак предмета чи явища, що залишилисяневираженими через присудок. Ця функція найвиразніше виявляється увідокремлених уточнювальних обставинах та означеннях, у яких додатковахарактеристика (місця, часу) тощо. Нерідко виступає як єдина функціявідокремлення. Члени речення відокремлюються за допомогою інтонаційноговиділення, тобто, якщо відокремлений член речення стоїть не на початку речення,перед ним підвищується голос, робиться пауза, а також зосереджується фразовийнаголос, властивий для інтонаційно-змістових відрізків, на які розчленовуютьсяречення. На письмі відокремлені члени речення відділяються розділовими знаками(комами, зрідка тире).
Для відокремлення другорядних членів речення в українській мовівикористовують такі засоби, як порядок слів, паузи, інтонацію, наголошення,темп вимови.
Відокремлюватися може будь – який другорядний член речення: означення,обставини, додатки (як непоширені, виражені одним словом, так і з залежними словами),а також кілька другорядних членів, пов’язаних сурядним зв’язком.
Загальні умови відокремлення другорядних членів речення такі:
1) порядок слів, від якогозалежить відокремлення означень, прикладок, обставин;
2) ступінь обтяженості членаречення залежними словами, що впливає на відокремлення означень, прикладок,обставин і додатків;
3) уточню вальний характеродного члена речення щодо іншого, що має значення для відокремлення означень,прикладок, обставин, додатків;
4) семантичне навантаження членаречення, що зумовлює відокремлення означень, прикладок, обставин.
Окрім загальних на відокремлення впливають також часткові умови, щосприяють відокремленню лише деяких різновидів другорядних членів. До них,наприклад, належать: близькість неоднакових за синтаксичноюфункцією членів речення, а також неможливість синтаксичної сполучуваностіокремих зв‘язаних за змістом слів(наприклад, особових займенників і означень чи прикладок до них).
Яскраві приклади напівпредикативних конструкцій можна знайти у творчомудоробку Олеся Гончара. Автор використовує відокремлені прикладки, а саме:
1. Поширену, що стоїть після іменника, до якого вона відноситься:“Звертаючись до образу Лесі Українки, до цього феномена людської стійкості можемобачити, якою силою може вставати в людині високість її помислів, значимістьжиттєвого ідеалу, безмір любові до свого народу.” (О. Гончар).
2. Непоширену і поширену прикладки, що стоять при особовому займеннику (незалежно від позиції): а) “Син Донеччини, задушевний лірик, він [ В. Сосюра]був серед тих, хто глибоко відчув красу українського поетичного слова і виявивйого нові можливості” ( О. Гончар).
б) “Піднявшись ізнайглибших надр кріпацького розпашілого пекла, він, великий Тарас, зпрометеївською силою викриття жбурне в очі царям, панству слово гніву”. (О. Гончар)
3. Відокремленіобставини допусту, виражені іменником з прийменником незважаючи на: “ Незважаючи на ранню пору, то водному кінці, то в іншому зривалася пісня”. (О. Гончар)
4. Звороти зісловами у зв’язку з, залежно від, згідноз, відповідно до, завдяки, за згодою та ін. відокремлюються зрідка, за бажаннямавтора. Це залежить від того, наскільки зворот поширений, чи є у ньомудодаткове обставинне значення, яка його стилістична функція: “Усуперечзовнішній легковажності, Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці”. ( О. Гончар)
5. Відокремленуобставину, виражену дієприслівником, який стоїть перед дієсловом: “ Над висотоюракети хотіли сягнути неба і, знесилившись, гнулися і вмирали, розсипаючисьхолодним сяйвом.” ( О. Гончар)
6. Обставинипричини, що виражені іменниками з прийменниками: “ Завдяки розповідям Ференца,він добре уявляє собі внутрішнє розташування готелю.” (О. Гончар).
7. Обставини,виражені прислівником, якщо вони уточнюють значення попереднього обставинногослова: “ Вся велич того, що робитьсяна його батьківщині, звідси, збоку, самому Хомі ставало ніби зрозумілішою івидимішою.” ( О. Гончар)
8. Означення,виражені прикметником і дієприкметником, а також прикметниковим ідієпрекметниковим зворотом, якщо воно відноситься до особових займенників: “Зними, з цими людьми, чесними і простими, він пройшов уже сотні кілометрів імріяв пройти ще сотні.” ( О. Гончар)
9. Препозитивніозначення ( як поширені, так і непоширені), які поряд з атрибутивними маютьдодаткове обставинне значення: “Знесилений, кінь зупинився важко дишучи.” (О.Гончар)
10. Неузгодженіозначення, виражені іменниками у формі непрямих відмінків з прийменниками, азрідка й без них, якщо треба підкреслити виражене ними значення: “ Прибували з моря рибалки, сталивиходити на берег, у своїх зюйдвестках, у важких рибальських чоботях.” ( О. Гончар)
11. Поширенінеузгоджені означення, виражені іменниками, якщо вони виступають поряд зузгодженими: “ Перед очима витала левада, зелена, весела, над річкою.” (О. Гончар)
12. Поширеніузгоджені означення, якщо вони стоять після означу вального іменника: “ Нависокому березі, з обшитою каменем набережною, стояло село, незруйноване,мирне. “ ( О. Гончар)
13. Інфінітиви,що стосуються підметів, присудків чи об’єктних поширювачів. Більш точноназивати їх особливими відокремленими пояснювальними зворотами: “ Взагалі, вінмає дивну властивість – зникати при очах, ставати зовсім непомітним і ніколинікому не заважати.” (О. Гончар)
14. Слова ісловосполучення з обставинним чи модальним значенням, які мають додатковупредикативність і тому можуть бути розгорнені у реченні: “ І найвища, по-моєму, –це красавірності.” (О. Гончар)
15. Відокремленіозначення, що відносяться до підмета, виражено займенником, і за змістом тіснопов’зані з присудком: “ А вони, заклопотані пристрілюванням, зовсім не помічалийого хвилювання.” ( О. Гончар)
16. Прикметниковий зворот: “ З цього, південного, боку економіямала не зовсім привабливий вигляд.” ( О. Гончар)
17. Конструкції зі сполучником як, щонабули модального характеру: “Мабуть,– як це нерідко буває, – кричали навлежки.” (О. Гончар)
18. Конструкція, яка поєднує ознаку зобставинно-причиновим відтінком: “ І слухали вони вже не хрипкі команди сага йди, а суворий голос ДенисаБлаженна, і він, як найдосвідченіший з молодих командирів узяв на себекомандування ротою.”
Отже, письменникшироко використовує відокремлені члени речення з метою уточнення висловленоїдумки, конкретизації опису дій. Ці конструкції надають можливість поглибленохарактеризувати особу чи предмет, вносять у речення експресивне забарвлення.Їхня функція полягає у спеціальній увазі автора до додаткових ознак предмета чиявища. 1.2 Індивідуальний стиль письменника як авторськасвоєрідність використання мовних засобів для зображення дійсності
Основноюкатегорією в галузі лінгвістичного вивчення художньої літератури є поняттяіндивідуального стилю. Індивідуальний стиль письменника кваліфікується якідейно-художня, мовно-стилістична своєрідність творчості письменника йбезпосередньо відбір і синтез виражальних засобів.
В індивідуальномустилі письменника чітко знаходить своє вираження авторська позиція щодо тих чиінших проблем, щодо вибору тих чи інших виражальних засобів, тобто риси йогомовотворчої індивідуальності.
Особливоюхудожньою майстерністю відзначається творчість Олеся Терентійовича Гончара.Відомий учений М. Жулинський про творчу майстерність письменника зазначав так:”Вражає жанрова своєрідність його романів, поетична чистота і мудра зрілість світобачення,гуманістична концепція людини і світу” [? C.7]. Доцільно зауважити, щофеномен художнього слова освоюється дещо сповільнено. Важко не погодитися здумкою самого митця: “Маємо відтворити в наших сучасних українців і українськугенетичну пам’ять, почуття гордості маємо і до збайдужілих душ торкнутисязапашистим євшан-зіллям рідного слова!”[c.46 ]
У творчості ОлесяГончара домінує образ автора чи художнє Я – увесь комплекс морального ідуховного вираження індивідуальної суті митця, який динамічно взаємодіє зщоденною реальністю суспільного буття і стимулює відтворення його волі,фантазії, почуттів, співпереживання, інтуїції, логічного аналізу явищ і подій.
Глибокефілософське осмислення дійсності, проникнення в таїну людської душі, глобальнаважливість і масштабність проблем, порушуваних письменником, уміння бачитипрекрасне в житті, людях, природі й передати своє світосприйняття йсвітовідчуття читача, тонкий художній смак і рідкісне мистецьке обдарування –ось прикметні риси Олеся Гончара як неперевершеного майстра слова, мудрогомислителя, громадянина, патріота рідної Батьківщини.1.3 Мова художніх творів Олеся Гончара – засіб розкриттязмісту творів письменника
Розвиток тарозквіт українського літературного слова, національної мовної культури ХХстоліття нерозривно пов’я заний із творчістю яскравої особистості – ОлесемТадеєвичем Гончаром. Досконально знаючи українську літературну мову, вінвправно користувався її величезними скарбами – золотими злитками синтаксичних конструкцій– одним з найбільш впливових мовностилістичних засобів у художніх творах митця.До цього часу мовознавці системно вивчають в синтаксичному складі художніхтекстів письменника напівпредикативні конструкції, у яких знайшли свій відбитокневичерпні багатства й можливості загальнонародної української мови.Відокремлені члени речення у художніх текстах виступають не самочинно, а черезпризму авторського художньо-образного світобачення. Вони є органічним елементому мовній тканині романів, повістей, оповідань. Із майстерним вплетеннямвідокремлених членів речення у мовну канву сторінки художніх творівнаповнюються життям, запам’ятовуються, хвилюють.
Художня мова улітературному тексті виступає його зовнішньою формою, конкретно – чуттєвоюсловесною оболонкою, у якій втілюється зміст і за допомогою якої відтворюються образий події, про які йдеться у творі, передається авторське ставлення. Художнясвоєрідність мовленнєвої організації літературного твору знаходить свій вияв успецифічному підборі або ж творенні слів і форм їх синтаксичного сполучення, щовводяться в текст твору й увиразнюють емоційно – смислову, комунікативнуспрямованість його мови.
Питання вивченняхудожньої мови вивчали видатні мовознавці Л. Булаховській, В. Виноградов, В.Григор’єв, П. Житецький, О. Білецький, Г. Винокур, В. Ващенко, Л. Савицька таінші. Проблеми вивчення мови художніх творів привертала увагу йлітературознавців, а саме: Б. Томашевського, Ю. Тинянова, В. Лисина, Л.Тимофєєва, О. Галича, Є. Васильєва, Р Гром’яка та інші. Значну увагу вивченню мови художнього твору приділяли Т.Бугайко, М. Рибникова, М. Кудряшов, О. Мазуркевич, В. Неділько, Є. Пасічник, В.Пахаренко, Н. Волошина та інші.
Для створеннявисокохудожнього тексту, який може захопити читача, викликати естетичне задоволення,Олесь Гончар використовує різні мовні засоби. У його літературних твораххудожня мова відображає всю складність життя, пояснює його, дає оцінку змальованимявищам, людським почуттям і відтворює зображення у найрізноманітніших формах їхвияву. Як доводить мовознавець П. Дудик, художня, зображувальна, мистецькаточність у доборі й використанні Олесем Гончаром метафор, епітетів,персоніфікацій тощо – це вияв справді художнього мислення і йогохудожньо-мовленнєвого втілення, відтворення.
Під час роботинад художнім твором Олесь Гончар своєрідно проектує його інтонаційний малюнок,формує синтаксичну структуру кожної художньої фрази з орієнтацією на те, яквимовить її читач і як сприйме слухач. Без такого ритміко – інтонаційногооформлення художнього тексту не сприймалися б в усій своїй красі картинкиприроди, позитивна ритміка праці, а також такий стан людини, за якогонепривітність, тужливість на душі поступається місцем радощам, бажанням занайскладніших життєвих ситуацій усе ж прямувати до них, сповнюватися і житиними.
Художня моватворів Олеся Гончара відзначається застосуванням слів, які мають свій ритм,тембр і звучання. “Художні ресурси кожногоокремого слова можуть бути невичерпними, але кожен письменник наділяє своєслово різною мірою енергії. Чим більше – тим краще, тим довічні ший роман чиповість, тим вони потрібніші. Є ця начебто прихована від стороннього окаенергія в ожному слові Олеся Гончара, запаси її щедрі, ми постійно черпаємо цюенергію, а вона так і зостається невичерпною, бо її наділено секретом тривалоїнезнищенності, постійної зарядженості…” [?, с. 60].
Своєрідний,гончарівський ритм прози – від перших невеликих новел до масштабних творівостаннього часу з їх символічними узагальненнями – є складовою частиноюхудожньої цілісності творів Олеся Гончара. Він підпорядковується цій цілісностіі певною мірою визначається нею.
За твердженнямбагатьох учених, ритм художньої прози відіграє значну роль у творчому процесіписьменника. Поезія зовсім не мислиться без ритму. Проза детальніша іконкретніша, ніж поезія. Водночас вона багатослівніша.
Ритм по–різномувиявляється на різних рівнях художнього твору, він може бути виявлений і вчергуванні більш чи менш образно насичених уривків тексту, повторах іконтрастах тих чи інших тем, мотивів, образів і ситуацій тощо. Проте ритмпрозового художнього мовлення є не лише одним із повноправних “членів” цього ряду ритмів, а й необхідним матеріальним фундаментомдля існування всіх інших ритмів у прозовому творі.
Ритм прозиґрунтується на властивостях мови взагалі. Ритм притаманний будь-якомустильовому різновиді прози. Ритмічна організація художнього твору особлива,оскільки в ньому всі різновиди мовлення використовуються як будівельнийматеріал. Різні форми і ступені ритмічності трансформуються тут і стаютьскладовими принципово нової художньо-мовленнєвої системи. В цій системівзаємодіють і об’єднуються ознаки різних видів книжного і розмовного, усного іписемного. Ідеться насамперед про принципи і характер об’єднання, що зумовлюються вже незаконами мови, а законами мистецтва, звуковим сприйманням зображуваного.
Ритмічний малюнокпрози Олеся Гончара створюють інверсійні означення, а також поширені прикладки,що часто вживаються як приєднувальні конструкції. Нанизування прикладоквідтворює характерний ритм філософсько-поетичних роздумів, осмислень світуписьменником: “…Вузлов’яз життя перед нами. Поетпарусів…Перший їхній будівничий, безсловесний їхній співець (“Берег любові”).Такий тип синтаксичної організації не лише впливає на ритм творів, а й сприяєвиділенню, увиразненню оцінних характеристик: “Просто геніальний виявився тип. Знавець психології. Кафка!” (“Собор”).
На ритмічнуорганізацію може впливати своєрідне вживання різнотипних синтаксичних структур.Приєднання дає можливість акцентувати увагу на важливому, виділити смисловіелементи, що разом з іншими синтаксичними явищами (інверсією) створюєритм-спогад: “ Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першимкоханням. Ти – як жива. Бо далекі Рудні гори скрізь ідуть за мною… “(“Модри Камень”).
Як джерело ритмувикористовуються відокремлені члени речення, інтонація яких “підхоплюється” уОлеся Гончара часто підрядними реченнями, а також однорідні члени речення: “Тивиходиш на дерев’яний різьблений ганок, у білій легкій сукні з чорною пов’язкоюна руці, і дивишся вниз. За Модрий Камень, де колись пролягала наша оборона”; “…гори…зелені, пишні, зігріті веснянимсонцем, коли полонини, як сині озера, зацвітають тим першим цвітом весни, щопо-вашому зветься – небовий ключ”.
Від перших новел,через великі романні структури і до новел останнього часу проходить ця ознакастилю Олеся Гончара. Такі ритмічні обрамлення мають, зокрема, “ Прапороносці”,“Людина і зброя”,”Собор”, ‘’Тронка”, “Берег любові”, “Твоя зоря”, окремі новелиз “Далеких вогнищ”.
Характерними длясинтаксису прози Олеся Гончара є інверсійні означення типу сонце розпатлане,гори зелені, пишні та ін; що зумовлюють своєрідну мелодику його фрази, її певнууповільненість.
Відокремлення, утворах письменника, створюють різні відтінки, тембри і темпи авторськоговикладу, увиразнюють виклад, виявляють творчу індивідуальність письменника.1.4 Застосування напівпредикативних конструкцій у романі “Собор” Олеся Гончара
Роман діє начитача так, як діє на слухача музичний твір. Відчути нюанси цієї музики влінгвопоетиці твору означає пізнати естетику національної мови, а такожестетику індивідуального слова.
Центральнимсимволічним образом роману є собор з одноіменною назвою. Символічний образсобору у творі – це соціальне значення, грань, яка розділяє різні категоріїлюдей, що є персонажами одноіменного роману. Олесь Гончар широко застосовуєвідокремлені члени речення як засіб розкриття змісту роману. Впершеознайомлюючи читача зі Зачиплянкою, автор використовує відокремлене означення:“Опівночі, коли промчить, прошурхоче велосипедами нічна зміна у бік заводів, і,зморена денними клопотами, За чіплянка нарешті поринає в сон і висне над нею зпросторів неба місяць зеленорогий…”. Символічність собору автор розкриває задопомогою відокремленого означення: “…стоїть серед заводського селища, весь освітлений, парусно-повний ічистий, як тоді, у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїхмудрих дужих майстрів.”[? c. 270].
Мариво краси соборуруйнується за допомогоювикористання письменником відокремленої обставини: “Обгнила декорація, осунулась, знову оголивши всі бані, вкритіржею, і За чіплянка звиклася з таким станом речей, хіба що лелека надторозкладається з собором, тоді котрийсь із металургів спідлоба гляне в той бік”.
“Собори душ” людських контрастують з “пустомолотами”,”браконьєрами душ”,”дрібнодухами”,”юнисоїдами” типу Лободи. Смислового навантаженняопису цього персонажу надає відокремлена прикладка: “За чіплянку на цьому засіданніпредставляв її висуванець Лобода Володимир Ізотович, син славетного колись навесь край обер -майстра Ізота Лободи, заслуженого металурга республіки”. Корисливе єство горе-сина ОлесьГончар викриває, використовуючи відокремлену обставину: “І тепер от, коли назасіданні знову зайшлося про собор і було кинуто кудись у жужмо паперів туваговиту репліку, зачіплянський висуванець одразу вловив, як йому здалося, їїсуть і, розвинувши думку, зауважив із скромністю підлеглого, що на тому місцідоречно ув’язалось би будівництво зразкового критого ринку для трудящих”.
Навіть коли соборперетворили в склад, для героїні роману Єльки він постає в народному, високомууявленні. Негативне ставлення дівчини до пристосуванців автор передаєвідокремленим означенням. Юнка спідлоба позирає, як чоловіки “тягнуть комбікорміз собору…й обидва маленькі, миршаві, вовтузяться з тими лантухами передсобором, – мов жуки, мов шашель, перед величчю його.”
У романі “Собор” наявні образи-символи, наприклад, символічними у творі єназви кольорів. Концептуальними для Олеся Гончара виступають білий, блакитний,рожевий, чорний, бурий кольори. Створюючи портрет Віруньки письменниквикористовує відокремлену обставину: “Білі яблука щік поблискують, і плечібіліють, купаючись в місячнім молоці”.
Важливо зазначитий те, що в систему естетичних можливостей кольорів у романі Олеся Гончаравходить також бурий колір. Він набуває негативних емоційно-оцінювальниххарактеристик. Це символ забрудненого навколишнього середовища і його авторзмальовує за допомогою відокремленого означення: “…заводи зробили небокудлатим, буро-оранжевим”. Бурий колір переходить у палітрі в оранжевий,червоний, жовтий. У мікрополе його включається відносний прикметник залізний,що набуває якісності за рахунок відокремленого означення: “ Дим отой, червоний, залізний, то жваш? І коксохімічний смердючий…Іазотно-туковий, що й листя на деревах від нього жовтіє”. Причиною бурого лиха єметалургійний завод, що зображується відокремленою обставиною: ” А перед вікнами селища, завишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палахкотить ятриво домен, вулканитьсячервоно. Там народжується метал. Небо тремтить і глибшим стає щоразу, колиметалургійний випліскує заграви, бурхаючи з крутого берега лавою розпеченихшлаків ”.
Духовний голод вдушевних черевах “ розпатланих первіснихпостатей” Олесь Гончар розкриває задопомогою відокремленого означення: “ Ніхто не прийде, – буркнув верхолаз. – ми замикаємо цикл. З пітекантропавийшли, пройшли свій шлях і зникаєм, поглинуті вічністю…Вичерпали себе…”
Кінцівку творуавтор емоційно забарвлює за допомогою відокремленої обставини: “Собори душсвоїх бережіть, друзі…Собори душ…–і, пропікши Єльку поглядом зірких оченят,подався погрібцем далі.”1.5 Відокремлені члени речення у романах Олеся Гончара “Людина і зброя” та “ Твоя зоря”
художнійлітература гончар стиль
РоманістикаГончара – масштабний літопис війни. Зображуючи цілісний образ воєнноголихоліття, у романі “ Людина і зброя” письменник відкриває найболючіші сторінкивійни. За допомогою відокремлених обставин автор майстерно змальовує якпереформовується світ, у який увірвалась війна. Перед читачем постає чи ненайапокаліптичніша сцена нерівного бою із німецьким танком: “ За річкоюз’явилося скреготливе потворище…, всі, підхоплюючись, кинулись із кюветівнатовпами на міст…Котрогось бійця, що біг поблизу Духновича, обдало полум’ям,видно, куля влучила йому в підняту пляшку, і він, так увесь облитий полум’ям,біг іще далі, поки хтось зіштовхнув його з мосту вниз у воду, а танк, втекучому полум’ї, все повзе…на міст, чавлячи, підгрібаючи людей…”
Тема людини ізброї розглядається у романі ще під одним кутом зору – якою стає людина, колиїї логіку дій визначає зброя. Використовуючи відокремлені означення авторзображує страшні картини бомбардування станції: “Тьма і вогонь. Весь світ тільки це – первісна тьма ітривожний, небачених розмірів вогонь.”
Війна цепередчасна смерть. Вона зупиняє людину на півдорозі життя, страшну смертьДробахи Письменник описує за допомогою відокремлених означень: “ …серед цієїроз ритвини, серед розтолоченого, змішаного з землею стеблиння лежав Дробах.Голова вивернута під спину, зуби оскалені, обличчя чорне, спалене геть. ”
Людина у творі уцентрі уваги, але яка це божевільна увага: “Ліс прожекторів…на самому вістріодного з них раптово зблиснуло щось біле, сліпуче…На вістрях прожекторів –людина, дюралюміній і бомби.”
У романі “Твоязоря” Олесь Гончар за допомогою відокремлених членів речення ( відокремленихозначень, обставин, додатків) подає читачеві образ Романа Винника, який на Спасаувінчував – “засвідчував” своїми яблуками, а були вони ”під цвіт зорі” –межовістовпчики впродовж дороги…: “ Ось такий, обліплений бджолами, постає він ізараз нам, десь із блакитної далечі, з’явившись над свистючим Дунаєм.”; “Господар з-під своїх житніх брів бачив нас наскрізь! Виринувши з глибини садка,дядько Винник прямує назустріч нашій ватазі, сухорлявий, високий, у солом’яномубрилі, ноги босі і, як у бігуна, легкі.”
Описуючи сад,автор вдало використовує відокремлені обставини: “ Коли в Романовім садкупочинає щось дозрівати, коли щось там, беручись рум’янцем заманливо проблискуєкрізь листя, тоді ми, почуваємо спрагу найбільшу…; “ В Романові володіння неступи, не потривож садок, ні оті вулики, що повні мирного гудіння, трудяться,не знаючи втоми, тримаючись свого ладу та своїх законів.; “ Був у садкуРомановім куток, повитий особливою таємничістю, доступний, мабуть, лише бджоламі сонцю.”
Яблука дядькаРомана, як спогад дитинства, Олесь Гончар описує використовуючи відокремленіозначення: ‘’ Лежить на долоні, червонощоке, свіже, велике, просто мов сонцевранішнє.”; “ Червонобоке, запашне, хіба що з ним зрівняється пахощами в цьомустернистому степу, де ціле літо, день крізь день ми чуємо лиш пахіть пилюки.”
Незабутнімзалишається у пам’яті героїв роману незвичайне частування яблуками дітлахів,яке письменник змальовує за допомогою відокремлених означень та обставин:“Увінчавши яблуком найближчий до нас стовпчик, дядько Роман пішов далі неозираючись.”; “Дядько Роман із ледь помітним, зовсім поменшалим вузликом у руцізатримується ще біля одного стовпця, і обернувшись, який час дивиться надорогу, вквітчану яблуками.”
Образ РоманаВінника як дбалого господаря автор зображує за допомогою:
– відокремленоїприкладки: “Мудрий у вуликах народ, –пояснює нам, пастушатам, господар, коли ми розглядаємо володіння “бджолиного отамана”.
– відокремленогоозначення: “ Бджолине поселення трохи ажсхоже на нашу слободу: вулики стоять, мов хатки,чепурненькі, в усяку пору повні життя, оповиті духом таємничості. Рай!”
– Відокремленимдодатком: “ Крім усього, що барвить своїмкорінням, листям та бубками, Художникові для його особливих, ще не знайденихфарб треба було воску, доброго, ярого.”
Чарівні картиниприроди Олесь Гончар змальовує, використовуючи відокремлені означення таобставини: “ Загомоняться, а там, дивись,уже й згасли вечірні заграви, то не степ у синяві літньої ночі, садок стоїтьзаворожений, безшелесний, всесвіт ніби вслухається в себе самого, зникаючисвоїми таємницями в безвістях, десь за межами меж.”; “ Дивлячись на михтіння зірок, щотечуть у високостях неба, люди задаватимуть собі думи про загадковості життя іпро ті існуючі поза ними зоряні недосяжності.”
Спостережливістьдядька Романа автор підкреслює відокремленими обставинами: “Бачили ви бджолу, як вона, забравшисьу гарбузову квітку, втонувши в золотому пилку, аж стогне там від щастя танасолоди – знайшла, що шукала…” 1.6 Інверсія уновелі Олеся Гончара “ За мить щастя”
Поетичноюсповіддю можна назвати новелу Олеся Гончара « За мить щастя». Вона маєхарактерний настроєвий зачин – ніби місток між сьогоднішнім і минулим. Зачинтвору – це одна розгорнута ускладнена конструкція. Піднесеного настрою надаютьновелі використані письменником відокремлені означення: « Де й бралися в нього,грубого артилериста, ці слова-пестощі, ці ласкаві співи душі, співи до неї,єдиної, що й справді мовби зробила його щасливим, піднесла своєю любов’ю наякісь досі не знані верхогір’я»; « Вирви та бруд, та сморід війни, смерть однутільки бачив, а вона, ця любов несподівана, з’явилась, мов з неба, і сонячнимдухом, подихом самого життя тебе обдала…»
Синтаксис новели–це синтаксис інверсійного порядку слів, властивого для схвильованого емоційногомонологу. Поезія у прозі – саме так можна оцінювати художню мову новели « Замить щастя». І тут не можна не дооцінити використання О. Гончарем відокремленихчленів речення. Читача тримає у полоні пейзаж літнього сонячного дня:«Дунайське небо шовками-блаватами, переливаючись, пашіє, хмелить хлопця»; « Стерня.Свіже литво полукіпків, снопи і снопи – все виблискує золотом, брискаючижнивярним сонцем.»
Використовуючивідокремлені обставини письменник передає зміну золотисто-мажорних кольорівпочатку новели дощовим сумним пейзажем: « Дощило, і передосінні хмари облягалинебо, коли батальйони похмуро шикувалися – не на плацу, а на іншому глухомуузліссі.
Новела ОлесяГончара « За мить щастя» діє так, як діє на слухача музичний твір. Відчутинюанси цієї музики у лінгвопоетиці твору означає пізнати естетику індивідуальногохудожнього слова письменника.
Деяким авторськимметафорам цілком справедливо відводиться місце в поетичному словникуукраїнської літературної мови. Поетині словесні акценти є виразними художнімидеталями в авторській оповіді: « Бачу вже їх [гори] не забиті снігами, азелені, пишні, зігріті весняним сонцем, коли полонини як сині озера, зацвітаютьтим першим цвітом весни, що по-вашому зветься – небовий ключ.»
Високий поетичнийстиль простежується в цілісних текстових структурах, у яких невід’ємноючастиною є відокремлені означення, відокремлені обставини: « На широчезнійрівнині, скільки сягав зір, яскраво золотились соняшники. Стояли до самогообрію, пишноголові, стрункі й незлічені, і всі як один обернені до свогонебесного взірця, до сонця.»
Мова народутвориться колективно. У цьому великому процесі на думку Олеся Гончара, берутьучасть « І сивий могутній досвід, і закохана юність, і розбурхана дитяча уява,бо кого ж із нас не тішило, яку мовотворчу обдарованість, винахідливістьвиявляють малюки, які серед них бувають геніальні лінгвісти» [,302].
Майстерність,професійна підготовленість до складної й відповідальної творчої діяльностівиявляється передусім у тому, чи вміє він душею сприймати і відчувати народнеслово, його інтонаційні малюнки, виражено зовні і приховано внутрішньо красу.
Художня мова улітературному тексті виступає його зовнішньою формою, конкретно–чуттєвоюсловесною оболонкою, у якій втілюється зміст і за допомогою якої відтворюютьсяобрази і події, про які йдеться у творі письменника, передається авторськеставлення. Художня своєрідність мовленнєвої організації літературного творузнаходить свій вияв у специфічному підборі слів, або ж творення форми їхсинтаксичного сполучення, що вводяться в текст твору й увиразнюють емоційну спрямованістьйого мови.
Олесь Гончар утворчому доробку використовує різноманітні мовні засоби. Значне місце серед нихпосідає інверсія. За її допомогою автор глибоко відображає всю складністьжиття, пояснює його, дає оцінку змальованим явищам, людським почуттям івідтворює зображені дійсності.
Досконалеволодіння індивідуальним підходом до створення своїх творів Олесь Гончарздійснює завдяки широкому використанню напівпредикативних конструкцій ухудожній мові текстів.
На мою думку,досліджуючи особливості художньої мови письменника, ми досягли поставленоїперед собою мети, ознайомилися із індивідуальними рисами творчої манери ОлесяГончара, зокрема використання автором відокремлених конструкцій, прослідкували,який стилістичний ефект мають відокремлені члени речення на розкриття передчитачем змісту творів письменника.
На основі текстівроманів Олеся Гончара «Собор», «Людина і зброя», «Твоя зоря», та новели «Замить щастя» ми дослідили й описали використання інверсії у творах ОлесяГончара, визначили, який стилістичний ефект несуть відокремлені члени речення ухудожніх творах автора. Зі стилістичного погляду інверсія – це один із тихіндивідуально – авторських художніх засобів, які використовуються дляпідвищення експресивності та емоційності висловлення, оновлення та збагаченняобразних ресурсів художнього твору.
Мовна творчістьОлеся Гончара – двобічний процес. Із одного боку загальновживані відокремленісинтаксичні конструкції, які є основою у творчості письменника. Із іншого боку,талановитий майстер, збагачує національну літературні мову індивідуально –авторськими елементами. Вміле використання відокремлених членів речення є одниміз визначальних складників індивідуального стилю Олеся Гончара.
Мова творівписьменника Олеся Гончара – своєрідний еталон нормативності українськоїлітературної мови.
Висновки
Мова народутвориться колективно. У цьому великому процесі на думку Олеся Гончара, берутьучасть « І сивий могутній досвід, і закохана юність, і розбурхана дитяча уява,бо кого ж із нас не тішило, яку мовотворчу обдарованість, винахідливістьвиявляють малюки, які серед них бувають геніальні лінгвісти» [ ,302].
Майстерність,професійна підготовленість до складної й відповідальної творчої діяльностівиявляється передусім у тому, чи вміє він душею сприймати і відчувати народнеслово, його інтонаційні малюнки, виражено зовні і приховано внутрішньо красу.
Художня мова улітературному тексті виступає його зовнішньою формою, конкретно–чуттєвоюсловесною оболонкою, у якій втілюється зміст і за допомогою якої відтворюютьсяобрази і події, про які йдеться у творі письменника, передається авторськеставлення. Художня своєрідність мовленнєвої організації літературного творузнаходить свій вияв у специфічному підборі слів, або ж творення форми їх синтаксичногосполучення, що вводяться в текст твору й увиразнюють емоційну спрямованістьйого мови.
Олесь Гончар утворчому доробку використовує різноманітні мовні засоби. Значне місце серед нихпосідає інверсія. За її допомогою автор глибоко відображає всю складністьжиття, пояснює його, дає оцінку змальованим явищам, людським почуттям івідтворює зображені дійсності.
Досконалеволодіння індивідуальним підходом до створення своїх творів Олесь Гончарздійснює завдяки широкому використанню напівпредикативних конструкцій ухудожній мові текстів.
На мою думку,досліджуючи особливості художньої мови письменника, ми досягли поставленоїперед собою мети, ознайомилися із індивідуальними рисами творчої манери ОлесяГончара, зокрема використання автором відокремлених конструкцій, прослідкували,який стилістичний ефект мають відокремлені члени речення на розкриття передчитачем змісту творів письменника.
На основі текстівроманів Олеся Гончара «Собор», «Людина і зброя», «Твоя зоря», та новели «Замить щастя» ми дослідили й описали використання інверсії у творах ОлесяГончара, визначили, який стилістичний ефект несуть відокремлені члени речення ухудожніх творах автора. Зі стилістичного погляду інверсія – це один із тихіндивідуально – авторських художніх засобів, які використовуються дляпідвищення експресивності та емоційності висловлення, оновлення та збагаченняобразних ресурсів художнього твору.
Мовна творчістьОлеся Гончара – двобічний процес. Із одного боку загальновживані відокремленісинтаксичні конструкції, які є основою у творчості письменника. Із іншого боку,талановитий майстер, збагачує національну літературні мову індивідуально –авторськими елементами. Вміле використання відокремлених членів речення є одниміз визначальних складників індивідуального стилю Олеся Гончара.
Мова творівписьменника Олеся Гончара – своєрідний еталон нормативності українськоїлітературної мови.
Література
1. БевзенкоС. П., Литвин Л. П. Сучасна українська мова. Синтаксис. – К.: Вища школа, 2005.– С. 133-140.
2. Бріцин В.М. Відокремлені означення в українській та російській мовах. // Мовознавство. – 1976. – № 5. – С.35-42.
3. Великийдовідник школяра. – 3-тє вид., випр. та доп. – Х.: Школа, 2008. – 1024 с.
4. Великийтлумачний словник української мови. – К.: Перун, 2003. – 1440 с.
5. ВихованецьІ. Р. Граматика української мови. – К.: Либідь, 1993. – С.112.
6. ВолошинаН. Й. Уроки позакласного читання у старших класах. – К.: Рад. Шк.., 1988. – 174с.
7. Гончар О.Т. Письменницькі роздуми: літературно-критичні статті. – К., 1980. – С. 302.
8. Гончар О.Т. Собор: Роман. – К.: Веселка, 1993. –286с.
9. Гончар О.Т. Твори: В 7-и т. – К.: Дніпро,1987. –7 т.
10. Гончар О.Т. Твоя зоря: Роман. – К.: Веселка, 1993. –383 с.
11. ГорянийВ. Д. Українська мова 10 – 11 кл. – К.: Освіта, 1992. –190с.
12. Дудик П.С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2005. –368с.
13. ЄрмоленкоС. Творчість Олеся Гончара і мовно – естетична культура сучасника // Українська мова і література вшколі. – 2000. – №5. – с. 46-49.
14. КозачукГ. О. Українська мова для абітурієнтів. – 7-ме вид. – К.: Вища шк.., 2006.–287с.
15. Кононенко В. І. Відокремленнясинтаксичних конструкцій із сполучником «як» // Українська мова і література в шк… –1968. – №11. – с.22-27.
16. КордунП. П. Збірник вправ із стилістики. – К.: Рад. Шк.., 1987. – 160с.
17. ПриваловаС. Художня мова як засіб розкриття ідейного змісту роману «Собор» О. Гончара. // Укр… літ. В загальносвітній шк..–2009. – № 7-8. – с. 27-30.
18. РадишевськаМ. Новий довідник: укр. мова, укр… літ. – К.: Казка, 2008. –864 с.
19. СеменюкГ. Ф. Срібний птах. – чст. 2. –2-ге вид. – К.: Освіта, 2006. –576с.
20. Слинько.СУЛМ. Синтаксис. – К.: Вища шк., 1994. –С. 319-363.
21. Словникукраїнської мови. – т.7. – К.: Наук. думка, 1976. – С.526.
22. СологубН. М. Мовний світ Олеся Гончара. – К.: Наук. Думка, 1991. –140с.
23. СологубН. М. Синтаксична організація та ритмічність прози О. Гончара. // Мовознавство. –1998. – №1. – с.35-40.
24. СтепаненкоМ. І. Мовні проблеми у творах О. Гончара. // Вивчаємо укр. мову та літ. – 2008. – №7. – с. 5-10.
25. ШевченкоЛ. Ю. СУМ.– К.: Либідь, 1993. – 336 с.
26. ШульжукК. Ф. Синтаксис укр. мови. – К.: Академія, 2004. – С. 160-166.
27. Ющук І.П. Практикум правопису укр… мови. – 6-те вид. – К.: Освіта, 2006. – 254 с.