План
Вступ
1. Історичний аспектдосліджуваної теми
2. Кримінальнавідповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння, наслідок вживанняалкоголю, наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин
3. Судово-психіатрична оцінкаосіб, що вчинили злочини в стані сп’яніння, васлідоквживання алкоголю, наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин
Висновки
Список використаних джерел
кримінальнесп’яніння злочин відповідальність
Вступ
Необхідність теми, яка розглядається в рефераті,викликана нагальною потребою вирішення на практиці проблеми притягнення докримінальної відповідальності осіб, які скоїли злочин у стані сп’яніння,внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.
В теоретичномуаспекті висвітлення питання щодо осудності винного суб’єкта в такому стані сприятимеусуненню прогалин у розгляді більш загального інституту кримінального права України— суб’єкта злочину та його кримінальної відповідальності.
Нестабільністьсоціально-економічних та політичних процесів у перші роки незалежності Україний на сучасному етапі демократизації українського суспільства призвели дозбільшення проявів девіантної поведінки громадян – пияцтва, наркотизму – ізростання на цьому ґрунті злочинів, які перебувають у центрі уваги як держави,так і суспільства в цілому.
Високий рівеньзлочинності та смертності, зруйновані людські долі – все це лише незначначастина тієї ціни, яку суспільство платить за малоефективне запобіганнявказаним явищам. Зокрема, в Україні показник смертності від вживання неякісногой фальсифікованого алкоголю щорічно перевищує 9 тис. осіб, а частка випадків,які стосуються неповнолітніх, становить майже п’яту частину загальної їхкількості. Водночас, за даними МВС, кількість померлих від наркоманії з числатих, які перебувають на обліку, у 2007 р. становила 1137 осіб, із них 5неповнолітні.
Вищесказанезасвідчує, що зловживання алкоголем та наркотиками є гострою не лишемедико-психологічною та соціальною проблемою, що не одержала до сьогодніналежного вирішення, а й кримінологічною, оскільки вживання алкоголю танаркотиків продовжує залишатися однією з основних детермінант учинення багатьохзлочинів. Окрім того, за даними МВС України, поряд зі зростанням кількостіспоживачів алкоголю та наркотиків досить високим залишається число злочинів,вчинених ними в стані сп’яніння. Так, у 1992 р. було зареєстровано 6533 такихзлочинів. Пік цього виду злочинності випав на 1995-1996 рр., коли булозареєстровано 7414 і 7435 злочинів відповідно. В наступні роки і досіаналізований вид злочинів характеризується поступовим зниженням із коливанням вокремі роки. Так; у 2002 р. було зареєстровано 4853 таких злочинів, у 2003 р. –3995, в 2005 р. – 4070, а в 2007 р. – 3973 злочини.
Суспільнонебезпечні наслідки злочинів, які вчинюються в стані сп’яніння, потребують нетільки застосування соціально-економічних, медичних, правових та інших заходіввпливу, а й проведення науково-теоретичного дослідження стану, детермінантпоширення та пошуку ефективних методів запобігання цьому небезпечномусоціально-правовому явищу.
1. Історичнийаспект досліджуваної теми
Питанняпро відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані сп’яніння, кримінальнимправом традиційно розглядається у контексті проблеми осудності. Разом з тимсаме вивчення питань кримінальної відповідальності осіб, які скоїли суспільнонебезпечне діяння в стані сп’яніння, має важливе теоретичне й практичнезначення для дослідження більш загальної проблеми суб’єкта злочину вкримінальному праві України.
Положенняпро відповідальність за вчинення подібних злочинів у вітчизняному кримінальномузаконодавстві знайшло відображення не одразу. За своєю суттю кримінальнувідповідальність довгий час було передбачено лише за вчинення злочинного діянняв стані алкогольного сп’яніння, яке на розсуд суду могло бути визнанообтяжуючою обставиною. Водночас згідно із ст. 21 Кримінального кодексу України2001 р., який нещодавно набув чинності, відповідальність настає за вчиненнязлочину не тільки в стані алкогольного сп’яніння, а й також внаслідокнаркотичного сп’яніння або в разі вживання одурманюючих засобів.
Безпосередняісторія розвитку цього інституту кримінального права була такою. Керівні началаз кримінального права Російської республіки 1919 р. не передбачаливідповідальності за скоєння злочину в стані сп’яніння.
ПершийКримінальний кодекс УРСР 1922 р. не розглядав стан сп’яніння як обставину, щовиключає кримінальну відповідальність, якщо особа призвела себе до такого стануспеціально задля вчинення злочину.
Основніначала кримінального законодавства СРСР 1924 р. також не вирішували питання провідповідальність осіб, що скоїли злочин у подібному стані. Кримінальний кодексУРСР 1927 р. зазначав, дублюючи КК РРФСР 1926 p., що особи, які вчинили злочину стані неосудності, звільняються від кримінальної відповідальності; до того жу примітці до цієї норми особливо відзначалось те, що її дія не поширюється наосіб, які вчинили злочин у стані сп’яніння. Основи кримінального законодавства СРСР1958 р. та КК УРСР 1960 р. аналогічно тлумачили вирішення цієї проблеми: особи,що вчинили злочин у стані сп’яніння, не звільняються від кримінальноївідповідальності; в цьому випадку (як і в усіх попередніх нормативних згадкахпро цю відповідальність) мова йшла саме про стан алкогольного сп’яніння [5, с.126—127].
Натомістьзаконодавче закріплення поряд з алкогольним сп’янінням, а також сп’янінням,викликаного вживанням наркотичних засобів та одурманюючих речовин, є новелою вкримінальному праві України, пов’язаною з прийняттям нового Кримінальногокодексу.
2. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння,наслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин
Актуальністьпроблеми, яка розглядається, важко оспорювати через те, що всім добре відомийнегативний вплив алкоголю, наркотиків як на організм людини, так і на їїповедінку в суспільстві. Кримінологічні дослідження показують, що під впливомпияцтва вчиняються 40-45 % усіх злочинів, а такі тяжкі злочини, як убивство,нанесення тяжких тілесних ушкоджень, хуліганство, грабежі та розбої в 70 — 75 %випадків вчиняються у стані сп’яніння. Тому стан звичайного сп’яніння не можерозглядатися як пом’якшуюча обставина ні в якому разі [2, с. 126].
Насьогодні дослідники кримінального права трактують сп’яніння як звичайне,фізіологічне сп’яніння, яке виникає внаслідок вільного вживання алкогольнихнапоїв (алкогольне), наркотичних засобів (наркотичне), психотропних речовин чиінших одурманюючих засобів (токсичне). Звичайне сп’яніння треба відрізняти відпатологічного сп’яніння, яке є формою тимчасового розладу душевної діяльності іпро яке мова йтиме окремо.
Основнимиознаками звичайного сп’яніння є те, що:
а)особа приводить себе до такого стану свідомо;
б)при цьому вона не втрачає здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Нерідкоособи, які вчинили злочин у стані сильного сп’яніння, посилаються на те, щозовсім не пам’ятають, як вони вчинили правопорушення і чим саме були зумовленіїхні дії. Зловживання спиртними напоями, наркотиками чи іншими одурманюючимиречовинами справді знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість,корисливі й агресивні моменти, у неї з’являється нерозбірливість у виборізасобів для досягнення антисоціальних цілей [2, с. 127].
Вартотакож підкреслити, що в стані фізіологічного сп’яніння повністю невикривляється сприйняття навколишнього світу та об’єктивної реальності,оскільки відбувається лише короткочасне порушення психічної діяльності, яке є прямопротилежним патологічному сп’янінню. Як наслідок, під час фізіологічного сп’янінняпослаблюється функціонування гальмівних процесів в організмі, особа втрачаєконтроль над своєю поведінкою, але суб’єкт все ж таки зберігає безпосереднійконтакт з навколишнім середовищем, а його дії та поведінка, незважаючи на певніпорушення в організмі, мають умотивований характер [8, с. 341].
Зазвичайфізіологічне сп’яніння настає поступово, а особа, яка вживає спиртні напої,наркотики, усвідомлює та розуміє, що, вживаючи їх, добровільно доводить себе дотакого стану. Тому в разі скоєння злочинів у стані фізіологічного сп’яніннявідсутнім є не тільки медичний (тобто певний психічний розлад), а й юридичний (повнавідсутність контролю над своєю свідомістю та поведінкою) критерій неосудності.Більше того, в таких випадках осудність особи є настільки очевидною, що навітьнемає необхідності призначати судово-медичну експертизу.
Найчастішесуспільно небезпечні діяння вчиняють у стані алкогольного сп’яніння Вирішуючипитання про кримінальну відповідальність за злочини, які мають алкогольнепідґрунтя, необхідно знати про вплив алкоголю на загальний стан та психікуособи.
Алкоголь,діючи на організм людини, вражає її свідомість та волю тим сильніше, чим важчийступінь сп’яніння. Основний вплив алкоголю — сп’яніння. Натомість безпосереднійвплив алкоголю та дія алкоголю на організм людини визначається не тількикількістю вжитого спиртного, а й його міцністю. Умовно просте алкогольне сп’янінняподіляють на такі стадії: легкий, середній та тяжкий ступінь сп’яніння [6, ст.133—135].
Вартозвернути увагу й на те, що через відсутність у діях сп’янілої особи критеріївнеосудності вона в будь-якому разі є суб’єктом злочину і не звільняється відкримінальної відповідальності.
Наркотичне сп’яніння зазвичай наступає під час вживання особоюабо впливу на організм наркотичних засобів. Такими засобами є речовини,включені до спеціального переліку засобів, які становлять небезпеку для здоров’яв разі зловживання ними та мають стимулюючий або збуджуючий вплив на організм,
зокремана центральну нервову систему [4, с. 74].
Станнаркотичного сп’яніння має свої відмінності від алкогольного й за зовнішнімипроявами може бути визначений як ейфорія. Характерними ознаками млявість тасонливість, монотонна й нечітка мова. Часто наркотичне сп’яніннясупроводжується галюцинаторними переживаннями.
Вартододати, що усвідомленість своєї поведінки та контрольованість вчинків у особи,що перебуває в такому стані, знаходяться в прямій залежності від виду та дозинаркотичного засобу, тривалості й частоти його вживання, а також індивідуальнихпсихічних особливостей суб’єкта.
Отже,особа, яка вчинила злочин під впливом наркотиків, також не звільняється від кримінальноївідповідальності у зв’язку з посиланням на ст. 21 КК України. Наголосимо ще наодному моменті: немедичне вживання наркотичних засобів та зловживання ниминабуває характеру захворювання, яке має назву наркоманія. Специфіка наркоманіїяк захворювання, що знаходить вияв у постійному потязі до вживання наркотиків,а також психічній та фізичній залежності від них, як і алкоголізм, призводитьдо глибоких змін особистості та виснаження організму.
Доодурманюючих засобів, що спричиняють токсичне сп’яніння, відносять:
1)психотропні речовини, включені до спеціального переліку заборонених засобів;
2)різноманітні речовини промислового, побутового та іншого призначення;
3)деякі прекурсори (речовини, які використовують для виготовлення наркотичнихзасобів та психотропних речовин) [4, с. 74].
Вдиханняперерахованих речовин викликає одурманюючий стан. Картина сп’яніння найчастішенагадує за зовнішніми ознаками стан алкогольного сп’яніння, а особа відчуваєприємний стан ейфорії, а також загального соматичного благополуччя; особа стаєзухвалою, багатослівною, грубою та нав’язливою. Часте використання абокористування одурманюючими засобами може призвести до токсикоманії — хвороби,викликаної зловживанням одурманюючих речовин, що спричиняє залежність від них.Токсикоманія може бути викликана також і систематичним вживанням токсичнихречовин, а також у разі вдихання токсичних засобів, зокрема засобів побутовоїхімії, які доступні не тільки дорослим, а й дітям через можливість їхлегального придбання. Можливість відрізнити стан патологічного сп’яніння відзвичайного фізіологічного має істотне значення для вирішення питань пропритягнення осіб, що скоїли різноманітні злочини в стані сп’яніння, докримінальної відповідальності або звільнення від неї. Кримінальний кодекс України1960 р. передбачав примусове лікування лише хронічних алкоголіків танаркоманів, у свою чергу, КК 2001 р. не конкретизує категорії осіб, до якихможе бути застосовано подібні заходи; разом з тим до переліку небезпечних дляжиття хвороб чинне законодавство України відносить поряд з туберкульозом,психічними захворюваннями, СНІДом також хронічний алкоголізм та наркоманію (нажаль, на сьогодні до цього переліку не включено токсикоманію).
Беззаперечнимє той факт, що сп’яніння є передумовою скоєння багатьох злочинів. Томукримінальне законодавство України визнає стан сп’яніння обставиною, що обтяжуєвідповідальність (ч. 1 п. 13 ст. 67 нового КК України).
Залежновід характеру злочину суд вправі не визнати вчинення злочину особою у стані сп’янінняобставиною, що обтяжує відповідальність, у випадках, коли:
а)вчинення злочину взагалі не пов’язане зі станом сп’яніння винуватої особи;
б)суб’єкт був доведений до стану сп’яніння всупереч його волі.
Якщосуд не визнає цю обставину обтяжуючою, він повинен спеціально вказати про це увироку, мотивувавши своє рішення [2, с. 129].
4. Судово-психіатричнаоцінка осіб, що вчинили злочини в стані сп’яніння,васлідок вживання алкоголю, наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин
Однією з найбільшпостійних і складних судово-психіатричних експертиз є експертизи осіб, щоскоїли правопорушення в результаті зловживання алкоголем, наркотичними засобамита речовинами, які можуть спричиняти токсикоманію. Психічні порушеннявідображаються в психічній неврівноваженості, емоційній нестійкості, подразливості,швидкому переключенню уявлень у рухові акти, спробах передчасної реалізаціївиниклих намірів і загальному психомоторному збудженні. Однак ці психічнірозлади не можна розглядати ізольовано, загалом поза зв’язком з особою.Алкогольне сп’яніння виявляє схильності особи, приховані наміри, знижуєможливості до супротиву здійсненню злочину. В свідомості хворого можуть легкоз’являтися неочікувані, дивні думки, що негайно реалізуються в дії. В практиціекспертизи спостерігаються стани звичайного алкогольного сп’яніння зістеричними явищами (фантазуванням, вигадками, самозвинуваченнями та ін.),елементами перебільшення, бешкетування, розпусності тощо. Відношення оточуючихзавжди відбивається на поведінці і характері дій сп’янілих. Так, вони,наштовхуючись на активну протидію з боку оточуючих, часто докорінно змінюютьсвою поведінку, намагаються виправдовуватись, уникнути відповідальності [8;с.74].
Таким чином,психічні зміни, що виникають в результаті дії алкоголю, відбиваються на вчинкахсп’янілих і формуванні в них задуму, характеру виконання злочину. Разом з тим устані звичайного алкогольного сп’яніння немає тієї сукупності ознак, яківластиві присмерковому (сутінковому) розладу свідомості. Це свідчить, щопсихічні розлади при звичайному сп’янінні не можуть бути ототожнені зпсихотичними розладами. В деяких випадках при скоєнні злочину в станізвичайного сп’яніння здатність особи розуміти свої дії і керувати ними лишепослаблюється. Все це виключає звичайне алкогольне сп’яніння в законодавстві зтих психотичних розладів, які обумовлюють неосудність.
Лікарям-психіатрам,судово-психіатричним експертам клінічну картину патологічного сп’яніннядоводиться відновлювати ретроспективно, на основі показань свідків, якімістяться в матеріалах карних справ. Свідки, звичайно, показують, що сп’яніліраптом стали тривожними, розгубленими, відстороненими від реального світу, рухиїх були нечіткими, швидкими, висловлювання їх набули погрозливого характеру.Хворобливі пережиття, котрі раптово виникли, виявляються в секундних репліках,своєрідній напруженій манері себе тримати, нерідко в самих скоєних діях, щомають захисний характер. Для діагностики патологічного сп’яніння більш цінним єне встановлення факту забування подій, а з’ясування, що збереглося в пам’ятісуб’єкта, які хворобливі переживання він пам’ятає. Суттєве значення длядіагностики патологічного сп’яніння має характер поведінки суб’єкта післяскоєння правопорушення. Так, наприклад, особи, котра перебувають у звичайномуалкогольному сп’янінні, при затриманні спричиняють супротив, нерідко вступаютьу конфлікт з працівниками міліції, дебоширять, обурюються тощо. Такого ніколине трапляється з суб’єктами, які перенесли патологічне сп’яніння. Вони,навпаки, при затриманні виявляють неадекватно байдужість до того, що сталося,спостерігається невідповідна до обставин заспокоєність; в інших відбуваєтьсянамагання пригадати щось, вони напружено, перелякано озираються навколо себе,здригаються при зверненні до них. Завжди спостерігається загальна фізичнаслабкість, різка стомлюваність. Випадки правопорушень, пов’язаних з гострою іхронічною інтоксикацією наркотиками, зустрічаються відносно рідко. Особи, котрізловживають наркотиками, як правило, визнаються осудними. В окремих випадкахнаркоманій все ж може бути прийняте рішення про неосудність; це відноситься доправопорушень, що були скоєні в гострому психотичному стані. Наявність особливоглибоких змін особистості теж може бути основою для визнання правопорушниканеосудним.
Усудово-психіатричній практиці особи, які зловживають опіатами, в переважнійбільшості випадків визнаються осудними. Виключення становлять хворі, котріскоїли правопорушення в психотичному стані.
Висновки
Уст. 21 КК України закріплено, що особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніннявнаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючихречовин, підлягає кримінальній відповідальності.
Зрозуміло,що тут залишаються відкритими деякі питання, а саме, як бути принедобровільному сп’янінні. Ці проблеми залишаються для розв’язання судовійпрактиці.
Такожп. 13 ч. 1 ст. 67 КК України закріплює, що злочини, вчинені у стані сп’яніннявважається обставиною, яка обтяжує покарання, хоча суд вправі не визнавати йоготаким. Але є такий стан сп’яніння як недобровільне, яке законодавством багатьохкраїн вважається або обставиною, що пом’якшує покарання, або обставиною, яка єпідставою звільнення особи від кримінальної відповідальності, що є доситьобґрунтованим. Під недобровільним розуміється сп’яніння, яке виникло проти воліособи, а саме із-за непередбаченого випадку чи у результаті обману, примусу.
Намою думку, при наявності п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України суд навряд визнає стансп’яніння як обставину, що пом’якшує покарання. Тим більше, що в нашійкримінально-правовій доктрині стан сп’яніння розглядається як обставина, яка неможе пом’якшувати покарання (Мельник М.І.) [М.І. Мельник, В.А. Клименко.Кримінальне право України. Загальна частина — К.: Юридична думка, 2004. с. 109].Я.Ю. Кондрат’єв розглядає його з двох сторін: воно має значення для визначенняобставини, яка обтяжує покарання, а також те, що стан сп’яніння пов’язаний звстановленням осудності [Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник/ Отв.Ред. Кондратьев Я.Ю. – К.: Атика, 2002. с. 136].
Тобто ми бачимо, що якукраїнська правова доктрина, так і законодавець, налаштовані категорично імайже безальтернативно, стосовно призначення покарання за злочини, вчинені устані сп’яніння.
Також незакріплено в законодавстві причини сп’яніння, які мають дуже важливе значенняпри визначенні умислу. На нашу думку, ця обставина дає можливість суддям незвертати на них увагу, що іноді робить покарання більш суворим, ніж тоговимагає насамперед справедливість.
В законодавствібагатьох країн є норми, які закріпили, що ступінь сп’яніння, а також вплив йогона вчинення злочину повинні враховуватись при визначенні покарання, як усторону його пом’якшення, так і в сторону його обтяження. Пропоную передбачитиу КК України норму, у такій редакції: “Причини сп’яніння, його ступінь і вплив навчинення злочину враховуються при призначенні покарання”.
Список використанихджерел
1. Комментарий к Уголовному кодексуРоссийской Федерации / Под общ. ред. Скуратова Ю.И., Лебедева В.М. — М:НОРМА-ИНФРА, 1999 — С. 33—34.
2. Кримінальне право України.Загальна частина / За ред. Баженова М. 1., Сташиса В.В., Тація В.Я. — X.:Право, 1997.—С. 126—129.
3. Кримінальне право України.Загальна частина / За ред. Матишевського П.С, Андрушка П.П., Шапченка С.Д. таін. — К.: Юрінком-Інтер, 1998.—С. 512.
4. М.І. Мельник, В.А. Клименко.Кримінальне право України. Загальна частина – К.: Юридична думка, 2004. – С.109.
5. Науково-практичний коментарКримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. / За ред. Мельника М. 1.,Хавронюка М. І, — К.: Каннон, 2001.— С. 73 -74.
6. Павлов В.Г.Субъектпреступления и уголовная ответственность. — СПб., 2000.—- С. 126—140.
7. Уголовное право. Общая часть / Подред. Козаченко И.Я., Незнамова 3. А.— М.: НОРМА-ИНФРА, 1999,— С. 177.
8. Уголовное право. Словарь-справочник/ Автор-составитель — Т.А. Лесниевски -Костарева. — М.: НОРМА-ИНФРА, 2000.—С.341—342.
9. Уголовное право Украины: Общаячасть: Учебник / Отв. Ред. Кондратьев Я.Ю. – К.: Атика, 2002. – С.136.
Размещено на www.