Виконання господарських зобов’язань.
ПЛАН
Вступ… 3
Розділ 1. Загальні положення про господарські зобов’язання… 4
1.1 Поняття господарськогозобов’язання… 4
1.2 Загальні умови укладаннядоговорів, що породжують господарські зобов’язання 7
Розділ 2. Умови виконання господарських зобов’язань… 10
2.1 Загальні положення… 10
2.2 Місце виконання господарськогозобов’язання… 12
2.3 Забезпечення виконаннягосподарських зобов’язань та умови припинення господарських зобов’язань… 13
2.4 Розірвання та недійсністьгосподарського зобов’язання… 16
Розділ 3. Господарсько-правової відповідальності за невиконаннязобов’язань… 18
3.1 Ознаки господарсько-правовоївідповідальності… 18
3.2 Функції відповідальності… 19
3.3. Види відповідальності… 22
3.4. Підстави відповідальності… 29
Висновок… 32
Список використаної літератури… 34
Вступ
Основні засадиринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств іорганізацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому врізноманітні виробничі, господарські та інші зв’язки. Всі ці суспільнівідносини (як між підприємствами та організаціями — безпосереднімитоваровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребуютьправового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.
Перехід економікиУкраїни до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правовогозабезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонуваннясуб’єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимогчинного законодавства.
Основна метаданої курсової роботи полягає у дослідженні особливостей регулюваннягосподарським правом забезпечення виконання господарських зобов’язань.
Поставлена метаобумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
· дослідитисутність поняття господарське зобов’язання;
· розглянутиумови виконання господарських зобов’язань;
· вивчитивиди відповідальності за невиконання господарських зобов’язань.
Предметом даної курсовоїроботи є низка взаємовідносин, які виникають в процесі виконання господарськихзобов’язань між суб’єктами господарювання.
Об’єктом курсовоїроботи виступають господарські зобов’язання.
Курсова робота складаєтьсяіз трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.
Розділ 1. Загальніположення про господарські зобов’язання1.1 Поняттягосподарського зобов’язання
Господарськимвизнаються зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншимучасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГосподарськимКодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник)зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарськогохарактеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатитигроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управненасторона, у тому числі кредитор) маг право вимагати від зобов’язаної сторонивиконання її обов’язку.
Основними видамигосподарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання та організаційно-господарськізобов’язання.
Сторони можуть завзаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов’язанняв процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Господарськізобов’язання можуть виникати:
· безпосередньоіз закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
· з акту управліннягосподарською діяльністю;
· згосподарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
· внаслідокзаподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбання абозбереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншою особибез достатніх на те підстав;
· у результатістворення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідокподій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сферігосподарювання.
Майново-господарськимивизнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасникамигосподарських відносин при здійснення господарської діяльності, в силу якихзобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другоїсторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона маг право вимагативід зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Майновізобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюютьсяЦивільним кодексом України ( 435-15 ) з урахуванням особливостей, передбачених ГосподарськимКодексом.
Суб’єктамимайново-господарських зобов’язань можуть бути суб’єкти господарювання, зазначеніу статті 55 Господарського Кодексу, не господарюючі суб’єкти — юридичні особи,а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділенігосподарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов’язання виникає між суб’єктамигосподарювання або між суб’єктами господарювання і не господарюючими суб’єктами- юридичними особами, зобов’язаною та управненою сторонами зобов’язання є відповідноборжник — кредитор.
Зобов’язаннямайнового характеру, що виникають між суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами — громадянами, не є господарськими і регулюються іншимиактами законодавства.
Суб’єктигосподарювання у випадках, передбачених Господарським Кодексом та іншимизаконами, можуть добровільно брати на себе зобов’язання майнового характеру накористь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такізобов’язання не є підставою для вимог щодо їх обов’язкового виконання.
Організаційно-господарськимивизнаються господарські зобов’язання, що виникають у процесі управліннягосподарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарськихповноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другоїсторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певноїдії, а управнена сторона маг право вимагати від зобов’язаної сторони виконання їїобов’язку.
Організаційно-господарськізобов’язання можуть виникати:
· між суб’єктомгосподарювання та власником, який є засновником даного суб’єкта, або органом державноївлади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенціющодо цього суб’єкта;
· між суб’єктамигосподарювання, які разом організовують об’єднання підприємств чи господарськетовариство, та органами управління цих об’єднань чи товариств;
· між суб’єктамигосподарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;
· в іншихвипадках, передбачених Господарським Кодексом, іншими законодавчими актами абоустановчими документами суб’єкта господарювання.
Організаційно-господарськізобов’язання суб’єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору. Суб’єктигосподарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність длядосягнення спільної мети, без утворення єдиного суб’єкта господарювання, наумовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасникидоговору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністюодному з учасників, на нього може бути покладено обов’язок ведення спільнихсправ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставідоручення, підписаного іншими учасниками.
1.2Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов’язання
Майново-господарськізобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктамигосподарювання і не господарюючими суб’єктами — юридичними особами на підставігосподарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.
Кабінет МіністрівУкраїни, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб’єктамгосподарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), ау визначених законом випадках — затверджувати типові договори.
Укладеннягосподарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований надержавному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарюванняу випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковостіукладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державноївлади або органів місцевого самоврядування.
При укладеннігосподарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
· вільноговолевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-якіумови договору, що не суперечать законодавству;
· примірногодоговору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання длявикористання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємноюзгодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнюватийого зміст;
· типовогодоговору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках,передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступативід змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
· договоруприєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, колиці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Зміст договору,що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьомузамовленню.
Суб’єктигосподарювання, які забезпечують споживачів електроенергію, зв’язком, послугамизалізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом,також інші суб’єкти зобов’язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції(послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов’язкові умови таких договорів.
Господарськідоговори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15)з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом, іншиминормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Змістгосподарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін,спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, якпогоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умовидоговору відповідно до законодавства.
Господарський договірвважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку таформі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнанітакими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодояких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладеннігосподарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет,ціну та строк дії договору.
Умови про предмету господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру,асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язковихдля сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 ГосподарськогоКодексу, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов,що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Ціна угосподарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншимизаконами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договоріможе бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи,послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно знормативними.
У разі визнання погодженоїсторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентногозаконодавства, антимонопольний орган маг право вимагати від сторін зміни умовидоговору щодо ціни.
Строком діїгосподарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язаннясторін, що виникли на основі цього договору. На зобов’язання, що виникли у сторіндо укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеногодоговору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку діїгосподарського договору не звільняє сторони від відповідальності за йогопорушення, що мало місце під час дії договору.
Розділ 2. Умови виконаннягосподарських зобов’язань2.1 Загальні положення
Суб’єктигосподарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконуватигосподарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правовихактів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконаннягосподарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексуУкраїни (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГосподарськимКодексом.
Кожна сторонаповинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання неюзобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпеченнязагальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою длязастосування господарських санкцій, передбачених Господарським Кодексом, іншимизаконами або договором. Застосування господарських санкцій до суб’єкта, якийпорушив зобов’язання, не звільняє цього суб’єкта від обов’язку виконатизобов’язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом абодоговором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконаннязобов’язання.
Управнена сторонамає право не приймати виконання зобов’язання частинами, якщо інше непередбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або невипливає із змісту зобов’язання. Зобов’язана сторона має право виконатизобов’язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншимнормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змістузобов’язання. Зобов’язана сторона має право відмовитися від виконаннязобов’язання у разі неналежного виконання другою стороною обов’язків, що єнеобхідною умовою виконання.
Не допускаютьсяодностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбаченихзаконом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, щозобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов’язання, на вимогузобов’язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов’язанняповністю або його частини.
Виконаннягосподарського зобов’язання може бути покладено в цілому або в частині на третюособу, що не є стороною в зобов’язанні. Управнена сторона зобов’язана прийнятивиконання, запропоноване третьою особою — безпосереднім виконавцем, якщо іззакону, господарського договору або характеру зобов’язання не випливає обов’язоксторони виконати зобов’язання особисто. Неналежне виконання зобов’язаннятретьою особою не звільняє сторони від обов’язку виконати зобов’язання внатурі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 ГосподарськогоКодексу.
Управненийсуб’єкт господарського зобов’язання, якщо інше не передбачено законом, можепередати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чидоговором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певнихпитань щодо управління майном або делегувати права для здійсненнягосподарсько-управлінських повноважень. Передачу (делегування) таких прав можебути зумовлено певним строком. Акт передачі прав вважається чинним з дняодержання повідомлення про це зобов’язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінськихповноважень іншому суб’єкту — з дня офіційного опублікування цього акта. Передача(делегування) прав тягне за собою обов’язок суб’єкта, який одержав у результатітакої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне доцих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідкирішень, що ним приймаються.
У разі якщо вгосподарському зобов’язанні беруть участь кілька управнених або кільказобов’язаних суб’єктів, кожний з управнених суб’єктів має право вимагативиконання, а кожний із зобов’язаних суб’єктів повинен виконати зобов’язаннявідповідно до частки цього суб’єкта, визначеної зобов’язанням. У разі якщо цепередбачено законодавством або договором, зобов’язання повинно виконуватисясолідарно. При солідарному виконанні господарських зобов’язань застосовуютьсявідповідні положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ), якщо інше непередбачено законом.2.2 Місце виконаннягосподарського зобов’язання
Господарське зобов’язанняпідлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, абомісцем, яке визначено змістом зобов’язання.
У разі якщо місцевиконання зобов’язання не визначено, зобов’язання повинно бути виконано:
· зазобов’язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку,іншого нерухомого майна — за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки,іншого нерухомого майна;
· загрошовими зобов’язаннями — за місцем розташування управненої сторони на моментвиникнення зобов’язання, або за новим місцем її розташування за умови, щоуправнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов’язану сторону;
· за іншимизобов’язаннями — за місцезнаходженням постійно діючого органу управління(місцем проживання) зобов’язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.
У разівідсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншогопрострочення нею виконання зобов’язана сторона за грошовим зобов’язанням маєправо внести належні з неї гроші або передати за зобов’язанням цінні папери додепозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону.Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважаєтьсявиконанням зобов’язання.
Платежі загрошовими зобов’язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюютьсяу безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше невстановлено законом.
Грошовізобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені іпідлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені віноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають правопроводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно дозакону. Відсотки за грошовими зобов’язаннями учасників господарських відносинзастосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом абодоговором.2.3 Забезпеченнявиконання господарських зобов’язань та умови припинення господарських зобов’язань
Виконаннягосподарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав тавідповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексомта іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбаченізаконом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконаннязобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
До відносин щодозабезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносинзастосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Зобов’язаннясуб’єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можутьбути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбаченихзаконом.
Гарантія єспецифічним засобом забезпечення виконання господарських зобов’язань шляхомписьмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитноюустановою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимогуправненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовомупідтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає вказане уньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідномупідтвердженні. Зобов’язання за банківською гарантією виконується лише написьмову вимогу управненої сторони.
Гарант має правовисунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускаєтьсягарантійним листом. Зобов’язана сторона не має права висунути гарантузаперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір згарантом не містить зобов’язання гаранта внести до гарантійного листазастереження щодо висунення таких заперечень.
З метоюнейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом можебути передбачено обов’язок комерційних банків, страховиків, акціонернихтовариств та інших суб’єктів господарювання, які залучають кошти або цінніпапери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів дляформування єдиного страхового фонду публічної застави.
Господарськезобов’язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуваннямзустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання; у разі поєднанняуправненої та зобов’язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; черезнеможливість виконання та в інших випадках, передбачених Господарським Кодексомабо іншими законами.
Господарськезобов’язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійснимза рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов’язаньзастосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуваннямособливостей, передбачених Господарським Кодексом.
Господарськезобов’язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщовиконання прийнято управненою стороною. У разі якщо зобов’язана сторонаналежним чином виконала одне з двох або кількох зобов’язань, щодо яких вонамала право вибору (альтернативне зобов’язання), господарське зобов’язанняприпиняється виконанням. Господарське зобов’язання припиняється зарахуваннямзустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чивизначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієїсторони. Господарське зобов’язання може бути припинено зарахуванням страховогозобов’язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страховогозобов’язання.
Не допускаєтьсязарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосуватистрок позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках,передбачених законом.
Господарськезобов’язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема угодою про замінуодного зобов’язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна несуперечить обов’язковому акту, на підставі якого виникло попереднєзобов’язання. Господарське зобов’язання припиняється у разі поєднання управненоїта зобов’язаної сторін в одній особі. Зобов’язання виникає знову, якщо цепоєднання припиняється. Господарське зобов’язання припиняється неможливістювиконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає,якщо інше не передбачено законом.
У разінеможливості виконання зобов’язання повністю або частково зобов’язана сторона зметою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повиннанегайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходівщодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов’язанусторону від відповідальності за невиконання зобов’язання відповідно до вимогзакону.
Господарське зобов’язанняприпиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб’єкта господарювання,якщо не допускається правонаступництво за цим зобов’язанням. У разінеспроможності суб’єкта господарювання через недостатність його майназадовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням судубанкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб’єктів господарюваннябанкрутами встановлюються Господарським Кодексом та іншими законами. Ліквідаціясуб’єкта господарювання — банкрута є підставою припинення зобов’язань за йогоучасті.2.4Розірвання та недійсність господарського зобов’язання
Господарськезобов’язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановленихстаттею 188 Господарського Кодексу. Державний контракт підлягає розірванню уразі зміни або скасування державного замовлення, яким передбачено припиненнядії контракту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов’язання.Наслідки розірвання державного контракту для його сторін визначаютьсявідповідно до закону. Господарське зобов’язання, що не відповідає вимогамзакону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави ісуспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча бодним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), можебути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної владивизнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнанотакож нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або впоєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другоїсторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типовихдоговорів і договорів приєднання, що:
· виключаютьабо обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг)або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків;
· допускаютьодносторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню змінувиконавцем його умов;
· вимагаютьвід одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій уразі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції длявиконавця.
Виконаннягосподарського зобов’язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині,припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної силияк таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо зазмістом зобов’язання воно може бути припинено лише на майбутнє, такезобов’язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Якщо господарськезобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомосуперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обохсторін — у разі виконання зобов’язання обома сторонами — в доход держави зарішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконаннязобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави всеодержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодуванняодержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане неюповинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй навідшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
У разі визнаннянедійсним зобов’язання з інших підстав кожна із сторін зобов’язана повернутидругій стороні все одержане за зобов’язанням, а за неможливості повернутиодержане в натурі — відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідкинедійсності зобов’язання не передбачені законом.
Розділ 3. Господарсько-правовоївідповідальності за невиконання зобов’язань3.1 Ознакигосподарсько-правової відповідальності
Господарсько-правовійвідповідальності властиві особливі ознаки. З точки зору форми цявідповідальність є юридичною, тобто являє собою дію (вплив) кредитора(потерпілого) на правопорушника безпосередньо або за допомогою арбітражногосуду (суду, третейського суду). Юридична природа такої відповідальності полягаєу негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозіабо санкції закону застосувати до нього заходи матеріального впливу у виглядівідшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені тощо. Загальним принципомцієї відповідальності є державна забезпеченість щодо застосування передбаченихдоговором чи законом майнових санкцій. Держава гарантує застосування їх завдякисистемі спеціальних і загальних правозахисних державних органів, функцією якихє саме застосування майнових санкцій.
Щодо змістугосподарсько-правова відповідальність загалом є матеріальною і застосовується уформі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених абодозволених нормами господарського законодавства. Господарюючі суб’єкти якорганізації можуть нести лише матеріальні витрати як відповідальність(примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна внаслідоквідшкодування збитків і т. ін.). Закон України «Про підприємства вУкраїні» закріплює принцип повної матеріальної відповідальностігосподарюючих суб’єктів аж до банкрутства. Стаття 24 зазначеного Законупередбачає, що «підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитнихдоговорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїхзобов’язань по розрахунках, може бути оголошено арбітражним судом банкрутом упорядку, встановленому Законом України „Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом“. Таким чином, найвищою економічноюсанкцією згідно із законодавством можна вважати процесуальне (арбітражне)оголошення господарюючого суб’єкта-боржника банкрутом.
Господарсько-правовавідповідальність застосовується лише у разі правопорушення, тобто на такійюридичній підставі, як об’єктивні протиправні дії чи бездіяльністьправопорушника, і загалом базується на презумпції його вини.
У функціональномувідношенні господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належневиконання господарських та інших зобов’язань. Отже, її головною метою єзабезпечення правопорядку у сфері економіки (в господарських відносинах).3.2 Функціївідповідальності
Функціїгосподарсько-правової відповідальності визначаються як сукупність дій щодозастосування до правопорушника у сфері господарювання передбачених законом чидоговором санкцій, а також правових наслідків такого застосування. Види і змістфункцій господарсько-правової відповідальності в теорії господарського права визначаютьсяпо-різному. Узагальнено є підстави виділити п’ять основних функцій.
Стимулюючафункція.Господарсько-правова відповідальність, яка полягає у застосуванні доправопорушника економічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (негативнестимулювання) його і до припинення правопорушення, і до реального виконаннязобов’язання. Стимулювання це є негативним у тому розумінні, що особа, якавчинила господарське правопорушення, несе певні майнові витрати внаслідокзастосування до неї економічних санкцій. Стимулююча функція властива практичновсім видам санкцій, передбачених або санкціонованих нормами господарськогоправа. Вона має на меті, насамперед, задовольнити економічний інтереспотерпілого суб’єкта шляхом стимулювання (економічного, майнового) правопорушникадо правомірних дій. Є тут і суспільний інтерес. Реальне виконання господарськихзобов’язань підприємствами та організаціями означає нормальне задоволеннясуспільних потреб у продукції, роботах, послугах.
Штрафнафункція.Відповідальність суб’єктів господарських правовідносин є однією з формюридичної відповідальності. Як така, вона зумовлюється протиправною поведінкою(господарським правопорушенням, невиконанням або неналежним виконаннямзобов’язань) правопорушника. У цьому розумінні господарсько-правовавідповідальність є ретроспективною, тобто реакцією на вже вчинені протиправнідії (бездіяльність) у вигляді саме відповідальності як покарання правопорушникаекономічними санкціями. Загалом штрафна функція покладена на такі видигосподарсько-правових санкцій, як неустойка, штраф, пеня (так звані штрафнісанкції).
Функціяпопередження правопорушень. Суть цієї функції полягає в тому, що внаслідок застосуваннявідповідальності не лише усувається факт господарського правопорушення, а йзастосовуються (арбітражним судом, судом) правові заходи, спрямовані наусунення його причин та умов. Як попереджувальний засіб господарсько-правовавідповідальність найефективніша в тих випадках, коли має місцематеріально-правовий зв’язок відповідальності господарюючого суб’єкта зматеріальною відповідальністю його працівників, передбаченою трудовим правом.Відшкодування, господарюючим суб’єктом збитків, сплата неустойки (штрафу, пені)- це так звані невиробничі витрати, які відносяться на прибуток підприємств таорганізацій. Отже, від недобросовісних (неправомірних) дій окремих осіб майновівтрати несуть трудові колективи. Звідси цілком справедливою є необхідністьперсоніфікації матеріальної відповідальності господарюючих суб’єктів,застосування майнових заходів згідно з нормами трудового права до працівників,винних у застосуванні санкцій до господарюючого суб’єкта.
Компенсаційнафункція.Сутність компенсаційної (відновної) функції господарсько-правовоївідповідальності полягає у відновленні порушеного правопорушенням майновогостану потерпілого шляхом застосування на його користь компенсаційних майновихсанкцій, стягуваних з порушника.
Сторона-кредитор у договірних таінших зобов’язаннях завжди ризикує своїм майновим становищем внаслідокпорушення зобов’язання боржником. Тому правові системи цивілізованих країнвідпрацювали і мають у своєму арсеналі засоби правового захисту, які є употерпілої сторони зобов’язання. Ці засоби ґрунтуються на так званому правісправедливості і застосовуються або безпосередньо потерпілою стороною, або правозастосовним органом. Найбільш юридичне універсальним і дієвим засобом правовогозахисту потерпілої сторони зобов’язання, яке застосовується традиційно „заправом справедливості“, є відшкодування (компенсація) збитків. Сутністьйого полягає в тому, що кожне порушення договору чи іншого зобов’язання даєпотерпілій стороні право на відшкодування збитків, яких вона зазнала. Так, ст.203 Цивільного кодексу називається „Обов’язок боржника відшкодуватизбитки“. Термін „відшкодувати“ якраз і вказує на те, що данаформа відповідальності виконує компенсаційну (відшкодувальну) функцію.
Таку саму функціюзаконодавець покладає і на так звану залікову неустойку. Відповідно до ч. 1 ст.204 Цивільного кодексу якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язаннявстановлено неустойку (штраф, пеню), то збитки відшкодовуються у частині, непокритій неустойкою (штрафом, пенею).
Інформаційна(сигналізаційна) функція. Факт пред’явлення претензії, позову, стягнення збитків чинеустойки — це юридична інформація про неблагополучний стан, наявні хиби угосподарській діяльності суб’єкта. Разом з тим це й інформація про необхідністьвжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, наведення порядку напідприємстві, в організації.
3.3. Види відповідальності
Відповідальністює застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій,внаслідок чого він зазнає майнових втрат. Отже, поняття господарсько-правовоївідповідальності включає в себе і майнові наслідки застосування санкцій. У своючергу господарсько-правова санкція становить визначену безпосередньо закономабо договором міру (масштаб, величину) відповідальності правопорушника. Цегранична величина майново-примусового впливу на правопорушника, який можезастосувати до нього кредитор або відповідний орган (суд, арбітражний суд).
Господарсько-правовісанкції у своїй сутності є економічно-юридичними. Тому в законодавствівизначення економічні і майнові можуть вживатися як тотожні. Термін»економічні” означає, що за змістом господарсько-правовавідповідальність є економічною. Це негативний економічний вплив направопорушника, щоб стимулювати його виконати зобов’язання.
Термін«майнові санкції» є юридичним еквівалентом попереднього терміна іозначає, що з точки зору форми господарсько-правова відповідальність єюридичною відповідальністю. Цю відповідальність застосовують лише у правовійформі, якою є передбачені законом або договором майнові (економічні за змістом)санкції.
Видигосподарсько-правової відповідальності розрізняють залежно від видівгосподарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. Зацим критерієм у теорії господарського права розрізняють: 1) відшкодуваннязбитків; 2) штрафні санкції; 3) оперативно-господарські санкції; 4)конфіскація; 5) господарсько-адміністративні штрафи; 6)планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції; 7) господарсько-організаційнісанкції.
Відшкодуваннязбитків як вид відповідальності різнобічне врегульовано законом. По-перше,визначено юридичні підстави його застосування: «В разі невиконання абоненалежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодуватикредиторові завдані ним збитки» (ч. 1 ст. 203 ЦК). По-друге, визначеновиди втрат кредитора, які визначаються як збитки. Це витрати кредитора; втратаабо пошкодження його майна; доходи, які він одержав би, якби боржник виконавзобов’язання (ч. 2 ст. 203 ЦК). Як правило, збитки не є майновою санкцієюзаздалегідь визначеного розміру. Саме в цьому полягає універсальність їхзастосування. Проте труднощі в обрахуванні їхнього розміру зумовлюютьскладність застосування зазначеної санкції. По-третє, законодавець застосовуєофіційне тлумачення збитків та певні способи визначення їхнього розміру.
Відшкодуваннязбитків застосовується як майнова санкція, виходячи з аналізу відповіднихстатей Цивільного кодексу та інших законодавчих актів:
· увідносинах купівлі-продажу між господарюючими суб’єктами. Так, продавецьзобов’язаний повідомити покупця про всі права третіх осіб на продану річ: правоорендаря, право застави тощо. Невиконання цього правила дає право покупцеві нарозірвання договору і відшкодування збитків (ст. 229 ЦК). Якщо продавець продавріч, але на порушення договору не передає її покупцеві, останній має правовимагати передачі проданої речі і відшкодування збитків, спричиненихпростроченням виконання (ст. 231 ЦК), або відмовитися від договору і вимагативідшкодування збитків. Аналогічні права має продавець у разі відмови покупцяприйняти продану річ або заплатити за неї встановлену ціну (ст. 232 ЦК). Якщо проданаріч неналежної якості, покупець як один з альтернативних варіантів можевимагати розірвання договору і відшкодування збитків (ст. 234 ЦК);
· увідносинах поставки постачальник відшкодовує покупцеві збитки, завданіпоставкою продукції неналежної якості або некомплектної (ч. 2 ст. 253 ЦК);
· згідно здоговором підряду на капітальне будівництво відповідальна за невиконання абоненалежне виконання обов’язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), атакож відшкодовує збитки в сумі, не покритій неустойкою (ч. 1 ст. 356 ЦК);
· уперевезеннях вантажів вантажовідправник і вантажоодержувач зобов’язанівідшкодувати перевізникові збитки, завдані з їх вини внаслідок перевантаженнятранспортних засобів, пошкодження рухомого складу при навантаженні або розвантаженні,неправильних навантаження, пакування, кріплення вантажу;
· увипадках господарських деліктів (заподіяння шкоди) збитки відшкодовуютьсясуб’єктами господарювання за правилами статей 440-442, 450-453 ЦК.
Чиннимгосподарським законодавством передбачаються й інші випадки відшкодуваннягосподарюючими суб’єктами збитків.
Штрафнісанкції.Штрафна господарсько-правова відповідальність відрізняється від відшкодуваннязбитків насамперед тим, що вона виконує каральну або дисциплінуючу функцію.Господарське законодавство встановлює штрафну відповідальність щодо тих видівгосподарських правопорушень, за вчинення яких до суб’єктів господарськихвідносин доцільно застосовувати штрафні (каральні) економічні санкції. Розмірцієї відповідальності загалом залежить від ступеня серйозності господарськогоправопорушення, а не від суми завданого кредиторові збитку. Крім того, штрафнавідповідальність може застосовуватися «понад завдані збитки», якщозаконом або договором не встановлено інше.
Штрафнувідповідальність застосовують згідно із законодавством у вигляді штрафнихекономічних санкцій. Ці санкції встановлені, як правило, нормативними актами,що регулюють окремі види господарських відносин (положення про поставкипродукції і товарів, транспортні кодекси і статути та ін.).
Загальне поняттяштрафів як відповідальності у господарських відносинах визначає законодавець.Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу «штрафом визнається визначена закономабо договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконанняабо неналежного виконання зобов’язання, зокрема в разі простроченнявиконання».
Закон розрізняєтри види штрафних економічних санкцій: штраф у власному розумінні, пеню танеустойку. Всі вони покликані виконувати штрафну, каральну функцію, хоч мають іпевні відмінності.
Розмір штрафу якекономічної санкції регулюється законодавством трьома способами:
· штраф утвердій сумі. Прикладом цього виду штрафу є штрафи, що їх сплачують перевізникі відправник за невиконання плану вантажних перевезень (ст. 359 ЦК). їх розміривизначають транспортні статути і кодекси окремо стосовно кожного видутранспорту;
· штраф упроцентному відношенні до суми всього зобов’язання або невиконаної частинизобов’язання. Наприклад, якщо поставлена продукція не відповідає за якістю стандартамчи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотківвартості продукції неналежної якості;
· штраф укратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом.Наприклад, за пошкодження вагонів або контейнерів відправником чи одержувачемвантажу під час навантаження або розвантаження вантажів їхніми засобами цісуб’єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п’ятикратної вартості пошкодженогомайна.
Неустойка єрізновидом штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом абодоговором у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання.Неустойка застосовується, як правило, як штрафна санкція у разі простроченнявиконання майнових зобов’язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмірнеустойки за прострочення виконання зобов’язань загалом не залежить від термінупрострочення виконання. Наприклад, за прострочення або недопоставку продукціїпостачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 8 відсотків вартостінепоставленої у строк продукції за кожною окремою позицією номенклатури.Зазначена неустойка є штрафною, оскільки сторона, яка порушила умови договорупоставки, відшкодовує іншій стороні заподіяні внаслідок цього збитки беззарахування сум неустойок.
Разом з тимзаконом або договором передбачаються так звані залікові неустойки (ст. 204 ЦК).Залікова неустойка має місце в тому разі, коли правопорушник відшкодовує іншійстороні збитки у частині, не покритій неустойкою.
Пеня як штрафнаекономічна санкція застосовується в основному в разі прострочення виконаннягрошових зобов’язань суб’єктами господарської діяльності.
Особливістю пеніє те, що вона встановлюється у процентному відношенні до простроченої суми,причому за кожний день прострочення, доки зобов’язання не буде виконано (ст. 214ЦК). Тобто розмір цієї санкції збільшується залежно від продовженняправопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) простроченнявиконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарськеправопорушення.
Оперативно-господарськісанкції. Цепередбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу направопорушника, спрямовані на запобігання господарського правопорушення чизменшення його шкідливих наслідків.
Такі санкціїзастосовують безпосередньо самі суб’єкти господарських правовідносин воперативному порядку. На відміну від майнової відповідальності оперативнісанкції діють на правопорушника не загрозою державного примусу, а оперативнимвтручанням, що хоч і зачіпає майнову сферу правопорушника, але не дає ніяких видимихкомпенсаційних благ його контрагентові, який вдався до оперативних санкцій.Внаслідок цього оперативні санкції можна застосовувати незалежно чи поряд зістягненням штрафних санкцій і збитків, чим досягається більший профілактичнийефект.
Оперативно-господарськісанкції за своєю спрямованістю поділяються на два види. До першого належатьсанкції, спрямовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересахсторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у виглядіодносторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також увідмові від прийняття виконання та від зустрічного виконання. Другий видоперативних санкцій становлять ті, що спрямовані на зміну правовідносин(переведення несправного платника на акредитивну форму розрахунків чи напопередню оплату продукції).
Конфіскація — цебезоплатне вилучення у дохід бюджету майна (коштів) суб’єкта господарювання — правопорушника у випадках, прямо передбачених законом. Конфіскацію застосовуютьу випадках:
· виконанняугод, укладених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави тасуспільства (конфіскації підлягає все одержане винними сторонами/стороною затакою угодою);
· здійсненнякомерційним банком забороненої законом виробничої діяльності;
· у сферіантимонопольного регулювання та у разі недобросовісної конкуренції;
· у сферіціноутворення (зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію якихрегулює держава) та в деяких інших випадках.
Юридичноюпідставою застосування конфіскації є лише закон. Фактичні підстави — протиправна поведінка, а у випадку здійснення угоди, укладеної з метою, щозавідомо суперечить інтересам держави та суспільства, — ще й вина (прямийумисел).
Господарсько-адміністративнийштраф — це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб’єктомгосподарювання — правопорушником у передбачених законом випадках.
Господарсько-адміністративнийштраф може застосовуватися:
· упроцентному або кратному відношенні до суми порушення;
· в певнійкількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Господарсько-адміністративнийштраф застосовується: а) лише у вертикальних відносинах; б) за постановоюкомпетентних органів (антимонопольних — за порушення законодавства про захистекономічної конкуренції, санітарно-епідеміологічної служби — за порушення санітарно-епідеміологічнихвимог, державних органів контролю за цінами — за порушення державної дисципліницін і т. ін., як правило, в судовому порядку), в) без додержання претензійногопорядку; г) за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава).
Планово-госпрозрахункові(оціночні) санкції — це передбачені чинним законодавством заходи економічноговпливу на господарюючого суб’єкта у зв’язку з порушенням ним плановихнормативів і планових завдань:
· підвищеннятарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів,електроенергії;
· позбавленняпільг (наприклад, податкових) у зв’язку з порушенням умов їх надання;
· виключеннязі звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державнихстандартів), ДБНП (державних будівельних норм та правил);
· віднесенняна прибуток, що залишається у розпорядженні суб’єкта господарювання,недонарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів(за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).
Планово-госпрозрахунковісанкції застосовує сам суб’єкт господарювання — правопорушник, а у разі якщовін цього не зробить — компетентні органи, які виявили факт правопорушення.
Розрізняютьюридичні (закон) та фактичні (протиправна поведінка) підстави застосуванняпланово-госпрозрахункових санкцій.
Господарсько-організаційнісанкції — це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження)суб’єкта господарювання, що їх застосовують компетентні державні органи у разіпорушення ним приписаних законом умов здійснення господарської діяльності.
До них належать:
· обмеженняабо призупинення діяльності суб’єкта господарювання до усунення виявлених уйого діяльності недоліків (у разі недодержання вимог екологічногозаконодавства, санітарно-епідеміологічних правил тощо);
· призупиненнядії ліцензій;
· скасуванняліцензій;
· скасуваннядержавної реєстрації;
· примусовареорганізація (у зв’язку з допущенням суб’єктом підприємницької діяльності — монополістом на ринку певного товару монополістичного правопорушення);
· примусоваліквідація (у разі скасування державної реєстрації; скасування ліцензій, якщовся діяльність господарської організації ліцензується; визнання суб’єктапідприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його боргів у ньогоне залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяльності).
Господарсько-організаційнісанкції застосовують компетентні органи (тимчасове призупинення діяльностісуб’єкта господарювання до усунення виявлених порушень, призупинення дії таскасування ліцензій, примусова реорганізація) або в судовому порядку (примусоваліквідація).
Підставизастосування господарсько-організаційних санкцій: юридичні — закон, фактичні — протиправна поведінка.
3.4. Підставивідповідальності
Як і будь-якаінша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтуєтьсяна певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобтосукупність норм права про відповідальність суб’єктів господарських відносин.Другою правовою підставою є господарська правосуб’єктність правопорушника(боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосуваннявідповідальності цього виду можуть бути підприємства, установи, організації,інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правовихформ, тобто особи, які мають право звертатися до арбітражного суду за захистомсвоїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Третяпідстава називається юридико-фактичною. Це протиправні дії або бездіяльністьособи — господарського правопорушника, що порушують права і законні інтересипотерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.
Ця підставаскладається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовамигосподарсько-правової відповідальності:
· фактгосподарського порушення, тобто порушення норми закону, умови договору,державного контракту тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкодамайновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);
· протиправністьповедінки господарського порушника. Така умова визначається у господарськомуправі в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, щопорушують правову норму, планове завдання, умови договору і т. ін.;
· причиннийзв’язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками.Йдеться про так званий причинно-необхідний зв’язок, коли протиправна дія чибездіяльність є об’єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода,завдані потерпілому (кредиторові). Цей зв’язок необхідно доводити відповіднимидоказами;
· винагосподарського правопорушника. Це негативне суб’єктивне ставленняправопорушника до прав і законних інтересів потерпілого.
Вина угосподарській і юрисдикційній практиці — це існування двох обставин, які даютьпідстави для застосування відповідальності: наявність у особи-правопорушникареальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхіднихзаходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді)потерпілого. Формою вини може бути як умисел, так і необережністьправопорушника. У такому разі діє принцип презумпції вини, тобто«відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання» (ст.209 ЦК). Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконання абоненалежне виконання зобов’язання виникло з вини обох сторін, юрисдикційнийорган (суд, арбітражний суд, третейський суд) відповідно зменшує розмірвідповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або знеобережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів щодо їхзменшення (ст. 211 ЦК).
За наявності уневиконанні чи неналежному виконанні зобов’язання вини кредитора у формі умислуабо необережності боржник звільняється від виконання зобов’язання. Інше можебути встановлено законом.
Вина є однією зумов відповідальності в деліктних зобов’язаннях між суб’єктами. Той, хтозаподіяв шкоду, звільняється від’ її відшкодування, якщо доведе, що шкодузаподіяно не з його вини (ч. 2 ст. 440 ЦК).
Вина підприємства(господарюючого суб’єкта) — це вина його працівників. Отже, принципвідповідальності за вину вимагає визначення конкретних працівників, дія абобездіяльність яких спричинили невиконання зобов’язань чи заподіяння шкоди.
Сукупність(склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правовоївідповідальності.
Для застосуваннямайнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявністьусіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені) доситьлише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправностіповедінки порушника.
Висновок
В якості висновку резюмуємоосновні положення курсової роботи. Так, господарським визнаються зобов’язання,що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками)відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом,в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник)зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарськогохарактеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатитигроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт(управнена сторона, у тому числі кредитор) маг право вимагати від зобов’язаноїсторони виконання її обов’язку.
Основними видамигосподарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання таорганізаційно-господарські зобов’язання.
Майново-господарськізобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктамигосподарювання і не господарюючими суб’єктами — юридичними особами на підставігосподарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.
Суб’єктигосподарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконуватигосподарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правовихактів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконаннягосподарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексуУкраїни (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГосподарськимКодексом.
Виконаннягосподарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав тавідповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексомта іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбаченізаконом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконаннязобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
До відносин щодозабезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносинзастосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Зобов’язаннясуб’єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можутьбути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбаченихзаконом.
Список використаноїлітератури
1. Господарський кодекс України// www.rada.gov.ua – офіційний сервер Верховної радиУкраїни
2. Цивільний кодекс України // www.rada.gov.ua – офіційний сервер Верховної ради України
3. Авраменко О. Нариси догосподарського права., К.: Либідь, 2005р.
4. Балуйко С. Господарськеправо., Житомир., ЖЦНТІ, 2003р.
5. Галушко О. Вступ догосподарського права., Тернопіль., Нова-прес, 2004р.
6. Дощенко Ю. Господарськезаконодавство України, К.: Либідь, 2004р.
7. Щербина В. Господарськеправо., Київ Юрінком Інтер 2000р.