Використання музично-дидактичних ігор на уроках музичного мистецтва

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
Кафедра методики музичного виховання, співу тахорового диригування

Курсова робота
Використання музично — дидактичних ігор на урокахмузичного мистецтва в основній школі
 
СтуденткиІV – А курсу
факультетумузичного
мистецтва
денноїформи навчання
СолдатовоїО.Г.
Науковийкерівник —
кандидатпедагогічних
наук,доцент
БрилінаВ.Л.
 
Вінниця
2009
/>Зміст
Вступ. 3
Розділ 1. Шляхи активізаціїмузично-естетичного виховання засобами дидактичних ігор  6
1.1Творчі аспекти розвитку здібностей молодших школярів у процесі ігровоїдіяльності 6
1.2Основні напрямки активізації творчої ігрової діяльності молодших школярів  20
1.3Методика застосування творчих ігор у музично-естетичному вихованні молодшихшколярів. 28
Висновки. 36
Список використаних джерел. 38
/>Вступ
Духовний розвиток особистості завжди спираєтьсяна її власну активність і виявляється у формуванні запитів та інтересів, виборіідеалів, у визначенні сенсу життя. Тому інтерес до мистецтва є складовоючастиною духовної культури особистості, її своєрідною домінантою.
Сучасний період оновлення суспільства, духовноговідродження в цілому висуває комплекс нових проблем. Серед них на особливуувагу заслуговує посилення зв’язку між культурою та освітою, важливість якогозумовлена ідеєю самоцінності національно-орієнтованого світогляду особистості.Розробка нових педагогічних технологій у навчанні й вихованні на сучасномуетапі розвитку освіти викликана соціальним замовленням суспільства школі, щопов’язано з необхідністю формування естетично й емоційно розвиненої, творчоївисококультурної особистості засобами мистецтва.
Музично-естетичний розвиток збагачує внутрішнійсвіт дитини, допомагає глибше сприймати, розуміти і відчувати музику,, уважновідноситись до навколишнього світу. Велике значення у цьому процесі маютьтворчі ігри. Щоб розкрити роль і характер впливу творчої гри як засобумузично-естетичного виховання школяра, необхідно зосередити увагу на вивченнінових шляхів використання різноманітних ігор на уроках музики і в позакласнийчас. Питання про те, у що грає дитина, до чого привчається, граючись, мирозглядаємо як ігрову діяльність, яка не є самоціллю, а ефективним засобомвиховання і навчання.
Проблема пошуку нових шляхів використання гри унавчально-виховному процесі молодших школярів в умовах сьогодення стоїтьособливо гостро. До цієї проблеми звертаються багато педагогів-науковців, такіяк: В.І Махров, В.А.Коваленко, В.В Гуркова .
Вітчизняніпсихологи С.Л. Рубінштейн, Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін внесливагомий внесок у розробку теорії дитячих ігор, показавши їх соціальнийхарактер, і роль у вихованні. Найбільш ефективний розвиток дітей через ігридосягається при поєднанні ігрової діяльності з навчанням. Особливавідповідальність покладається на уроки музики, де педагогічні прийоми,спрямовані на забезпечення єдності емоційного й раціонального в навчанні, щозначно підвищують ефективність розвитку творчої особистості. Тому формувати у молодшихшколярів навички музичного сприймання, творчого натхнення — актуальне завданнямузичної педагогіки .
Незважаючи на досягнення психології і педагогікимузичної творчості, в цій сфері є багато невирішених проблем. Музичну творчістьзаперечують ті, кого цікавлять питання загальної освіти. Окремі музикантизаявляють про неможливість творення музики без знань основ композиції, пронебезпеку формування дилетантів. Вони вважають, що це стоятиме на перешкодіконкретним музичним досягненням і не сформує основних музичних здібностей,зокрема мелодичного і гармонійного слуху, відчуття ритму, пам’яті, музичнихуявлень.
Отже, обмеженість науково обґрунтованихрекомендацій з питань музично-естетичного виховання засобами творчих ігор обумовиливибір теми дослідження: «Використання музично-дидактичних ігор як засіб музичноестетичного виховання молодших школярів» .
Об’єктдослідження —процес музично-естетичного виховання школярів.
Предмет дослідження —дидактична діяльність як засіб музично-естетичного виховання молодших школярів.
Мета дослідження — теоретичнеобґрунтування та розкриття основних методів дидактично-ігровоїдіяльності на уроках музики та в позакласних формахроботи.
Відповідно до мети дослідження визначені наступнізавдання :
1. Провести теоретичний аналіз психолого-педагогічноїлітератури з даної проблеми.
2. Шляхом теоретичного аналізу визначити поняття«творча гра» та розкрити його змістовну сутність.
3. Систематизувати види творчих та дидактичнихігор, розкрити методику їх впровадження у навчально-виховний процес.
При розв’язанні поставлених питаньвикористовувались методи дослідження: вивчення і аналіз літературних джерел таучбово-методичної документації, спостереження за творчою діяльністю учнів, педагогічнийексперимент, узагальнення.
/>Розділ 1. Шляхиактивізації музично-естетичного виховання засобами дидактичних ігор 1.1 Творчі аспекти розвитку здібностеймолодших школярів у/> процесіігрової діяльності
Музично-естетичне виховання спрямоване навдосконалення різноманітних якостей особистості учня, в процесі якого педагоги,спираючись на наукові дані фізіології та психології, повинні турбуватись прооптимальний вибір і співвідношення виховних впливів, оскільки від цьогозалежить їх ефективність.
У результаті аналізу педагогічної, психологічноїі мистецтвознавчої літератури було визначено, що для розвитку творчогопотенціалу молодших школярів у музичній діяльності необхідно розвивати такітворчі здібності: пізнавальний інтерес до музики, творчу уяву іобразно-асоціативне мислення, інтерпретації та імпровізації.
У дослідженнях психологів відзначається, щоздібності, матеріальною основою яких є особливі якості нервової системи, щовиробились у тих чи інших видах діяльності, складають єдину динамічну систему.Здібності мають свою специфіку: їх формування передбачає свідоме, вибірковеперевтілення якостей нервової системи у відповідності з тими вимогами, щопредставляє той чи інший вид праці.
Виходячи з специфіки формування здібностей впроцесі творчої діяльності, вчені стверджують, що їх розвиток нерозривнопов’язаний з поглибленням знань, з набуттям вмінь і навичок до дії.Матеріальною основою вмінь і навичок є тимчасові зв’язки, які утворюються вкорі головного мозку, що доказано вченням І.П. Павлова. В свою чергу швидкістьутворення зв’язків, їх міцність і рухливість залежать від якостей нервовоїсистеми, які лежать в основі психічної діяльності, складаючи індивідуальнухарактеристику особистості.
Недивлячись на нероздільний зв’язок процесу розвитку здібностей з набуттям вміньі навичок, ототожнювати їх не слід. Навички виробляються в будь-якому видіпраці, в будь-якій діяльності, навіть якщо трудовий процес здійснюєтьсямеханічно. Здібність до того чи іншого виду праці, потребує активного включенняпроцесу мислення, почуттів, творчого відношення. При формальному підході досправи, здібності можуть бути втрачені або залишатися невиявленими, і навпаки,творче відношення до праці підіймає здібності на більш високий рівень таобумовлює їх успішний розвиток.
За Б.М. Тепловим поняття «здібність»включає три ознаки:
1. Під здібностями розуміються індивідуально-психологічніособливості, що відрізняють одну людину від іншої.
2. Не взагалі різні індивідуальні особливості, алише такі, що мають відношення до успішного виконання будь-якої діяльності абобагатьох видів діяльності.
3. Поняття «здібність» не зводиться дотих знань і вмінь, які вже вироблені у даної людини” [1, 10].
Таким чином, здібності— це індивідуальніособливості, які не зводяться до наявних знань, навичок і вмінь, але можутьпояснити легкість і швидкість набуття цих знань, вмінь і навичок.
Велику увагу вивченню природи здібностей приділялитакі психологи і музикознавці як: С.П. Рубінштейн, А.Н. Леонтьєв, Н.С. Лейтес,А.Н. Ландо, Є.В. Назайкінський, Л.С. Виготський, К.В. Тарасова, Д.Б. Ельконін,та ін.
Унаукових працях дається визначення іншим індивідуальним відмінностям, у системіяких здібності займають особливе місце. Здібності — це індивідуально-психологічніякості особистості, які забезпечують їх більш чи менш високу здатність до тихчи інших видів діяльності. Задатки — вроджені анатомо-фізіологічніособливості людини, на основі яких можна формувати найрізноманітніші здібності.Вони не мають соціального спрямування. На основі одних і тих самих задатківможуть розвиватись неоднакові здібності. Наприклад, на основі чудовогослухового апарату можуть розвиватися здібності радиста, музиканта, настройщикамузичних інструментів, однак відтінки цих здібностей різноманітні. Обдарованість— якісно своєрідне поєднання здібностей, необхідних для виконання певноговиду діяльності. Для успішного виконання діяльності крім здібностей людининеобхідна ще й наявність знань, вмінь і навичок, які набуваються в процесісуспільно-трудової практики, і перш за все, в процесі виховання і навчання.Отже, знання, вміння і навички не тотожні здібностям. [2,17]
Таким чином, при організації процесу музичноговиховання необхідно враховувати той факт, що музичні здібності найкращерозвиваються на основі анатомо-фізіологічних задатків у процесі різноманітноїмузичної діяльності.
Педагоги багатьох країн сперечаються про те, чипотрібно навчати музиці всіх дітей, чи тільки особливо обдарованих. За теорієювітчизняної сучасної педагогіки музиці, як професії, слід навчати учнів, щомають захоплення нею і особливі музичні здібності. Загальне музичне вихованняповинно розповсюджуватись на всіх дітей, але головним завданням масовогомузичного виховання є не стільки навчання музики, скільки формування їхдуховного світу.
Психолого-педагогічніпитання про шляхи цілеспрямованого розвитку творчих здібностей школярів буливперше поставлені О.М. Монтьєвим. Підставою слугували експерименти з формуваннязвуковисотного слуху у дорослих, що мали «звуковисотну глухоту».Вивчення природи звуковисотного слуху привело до роздумів про те, що для оцінкивисоти звуку людина повинна відтворити його, «проспівати для себе». ЕкспериментО.М. Монтьєва полягав у тому, що людей спеціально навчали настроюватись нависоту звуку. Спочатку реципієнти настроювались, інтонуючи звук внутрішнімслухом, а потім відтворювали його голосом. В результаті вдалося домогтисяістотного поліпшення розрізнення висоти звуку. Експериментальні дослідженнядали підставу для висновку, що здібності —це різні види орієнтованих дій, якізабезпечують в кожному разі вибір і застосування необхідних знань та вмінь длярозв’язування нових завдань. Був сформульований принцип здібностей – вчитивиконувати потрібну орієнтовану дію за допомогою зовнішніх прийомів, які потімстають внутрішнім надбанням особистості. Розкриваючи механізм розвитку творчихздібностей, О.М. Монтьєв писав, що в процесі творчої діяльності з самогораннього віку формуються здібності здійснювати цю діяльність.
Отже, вродженими можуть бути лишеанатомо-фізіологічні задатки, які лежать в основі розвитку здібностей. Самі жздібності завжди є результатом розвитку, що здійснюється в процесі виховання інавчання.
Дослідити і змоделювати процес творчого розвиткуучнів надзвичайно важко, оскільки творчий акт відбувається позасвідомо і в кожномувипадку індивідуально. Б.В. Асаф’єв зазначав, що творчості навчити не можна,але можна розвинути інстинкт до творчості.Для сприяння утворенняінстинкту до творчості необхідними є такі педагогічні впливи, які б враховувалиособливості дитячого віку та специфіку музики як мистецтва. Тому такі поняттяяк організація діяльності, керівництво нею більше відповідають навчанню напредметному матеріалі математики, мови і не спрацьовують у художній діяльності.
Психологинадають великого значення творчій активності, яка полягає саме в процесітворення, не зважаючи на результати. Стимулюючи виховні переваги творчоїактивності підтверджує у своїх дослідженнях психіки дитини Ж. Піаже, Я.Вершиловський.Польський психолог Ян Вершиловський підкреслює велике виховне значеннямузично-творчої активності, стверджуючи, що музика найбільше стимулює дотворчої діяльності, зокрема формує пізнавальні та емоційно-мотиваційні функції,розвиває творче мислення і комунікативність, а також позитивні якості характеру(систематичність, працьовитість, наполегливість у досягненні мети); вміння інавички, набуті в галузі музики, переносяться на інші, немузичні, види діяльності.Музично-творча активність учнів може сприяти розвитку їх творчих здібностей,уяви, мислення, винахідливості. Вона також є специфічною формою самореалізації.Позитивний наслідок музично-творчої активності — це активний розвиток їїперцептивних можливостей, що відіграють неабияку роль в процесі формуванняособистості.
Більш глибоке визначення поняття«творчості» дає Г.П. Шевченко у статті «Розвиток у підлітківтворчої активності», де говориться про те, що творчість — це не створеннянового естетичного предмету, а новий спосіб використання його чи новий спосібдії.
Психолог А.П. Ковальов визначає два рівнірозвитку здібностей: а) рівень відображально-репродуктивний, б) рівеньвідображально-творчий. Учні, які знаходяться на першому рівні, мають високий рівеньсприйняття знань, проте реалізують їх лише за певним зразком. На другому рівнішколярі спроможні створити дещо нове, раніше не існуюче. Провідною рисоютворчих здібностей є розвинуте творче уявлення, яке дає змогу визначити,узагальнювати або створювати оригінальну композицію.
Специфікамузично-творчої діяльності така, що в процесі творення можна не тількифіксувати результати імпровізації, а й ознайомлювати дітей з найхарактернішимиі найважливішими засобами виразності. Музичні знання при цьому здобуваються нешляхом тренування і за допомогою дидактичного методу пояснення, а самостійнимпошуком потрібних засобів для розкриття емоційного образу в процесіімпровізації та аналізу типових прийомів музичної виразності. Вони фокусуютьсяв нові знання про музику, але вже доступніші, які краще сприймаються ізапам’ятовуються. Знайдені засоби виразності трансформуються в опорні знання,втілюють музичну думку в контексті загального твору і водночас є відносносамостійно засвоєними музично-теоретичними поняттями.
Кожна дитина, як пише Я. Вершиловський носить усобі музику мимовільну, що прагне виявитися. Якщо ми допоможемо дитинірозгорнути музику, яка є в ній, то зробимо її особистість не тільки кращою таінтелігентнішою, а й дуже щасливою. [3, 15 ]
Які ж перешкоди можуть виникнути у процесіформування творчої особистості дитини під час музично-естетичного виховання? Нашляху розвитку творчих здібностей учнів зустрічаються різні труднощі, зокремапсихологічні, які потрібно враховувати, щоб ефективно їх долати і запобігатиїм. Одна з головних причин загальмованості творчого розвитку особистостізумовлена пізнавальною сферою (затухання винахідливості, зниження пам’яті,зростання тенденції до копіювання, не оригінальність власних думок), а також йемоційною сферою (побоювання, що можуть бути висміяні задумки, незнанняситуації ), все це позбавляє творчу особистість такого характерного для неїелементу як радість. Основою творчості є розуміння того, що кожна особистістьмає в собі той живий паросток, який пробивається до пізнання світу. Умовоюуспішної творчості є стимулювання пізнавальної діяльності. Діяльність учителів,які не розуміють цієї істини, не враховують пізнавальних можливостей дитини,обмежують свободу активності, внаслідок чого знижується рівень розвитку творчихздібностей. Невдачі в діяльності учителів зумовлені відсутністю у них взаємин здітьми, які включають вміння володіти собою, об’єктивність, терпимість,прагнення належно оцінити їхню творчу роботу та інші риси, що становлять основупедагогічного такту.
Отже, ідея педагогічного стимулювання, якстратегія навчально-виховного процесу, полягає в оптимізації і самореалізаціїучнів молодшого шкільного віку шляхом прояву творчості в ігровій діяльності.
Недивлячись на те, що у дітей 6-7 років змінився статус із дошкільника нашколяра, гратися вони не перестали, тому в навчанні й доцільно використовуватиелементи гри.
Гра розглядається психологами як генетична основахудожньої творчості, під час якої природно виникають ситуації, що розбуджуютьтворчу активність.
Як вид творчої діяльності вона спрямована напізнання дитиною навколишнього світу шляхом активної співучасті у праці іповсякденному житті людей. При цьому мета зливається з мотивом гри, бо єдиноюсполукою, що спрямовує активність дитини на заняття грою, є нестримне і палкебажання її до пізнання і активної участі в житті, праці дорослих з їхнімипрактичними діями, турботами. Змістом гри є, по — перше, знання про людей, їхдії, взаємини, виражені в образах, мові, переживаннях і діях дитини. По — друге, способи дії з предметами у певних життєвих обставинах. І, по — третє,моральна оцінка і почуття, що виступають у судженнях про позитивні і негативнічинники, про корисні і шкідливі дії людей.
Наслідком гри є глибокі уявлення дітей про життяі діяльність дорослих, про їх обов’язки, думки і взаємовідношення, а такожтовариські почуття, гуманне ставлення до людей, різноманітні пізнавальніінтереси і розумові здібності, що формуються в ігровій діяльності. У грірозвиваються спостережливість і пам’ять, увага, мислення, творча уява, воля. Найважливішийрезультат гри — глибока емоційна задоволеність самим її процесом, що найбільшоюмірою відповідає потребам і можливостям дієвого пізнання навколишнього світу таактивного спілкування між людьми .
Виховнезначення гри в житті, їх різноманітність, спонукали вчених до наукових пошуків,пояснень природи і походження цієї гідної подиву дитячої творчої діяльності.Найпоширенішими в XIX — XX сторіччях стали наступні теорії. Гроссвідзначав, що гра є несвідомою підготовкою молодого організму до життя. Так готується,наприклад, до виконання ролі матері трирічна дівчинка, коли вона колише ляльку.Тому джерелом гри є інстинкти, тобто діалогічні механізми, які однаково діютьяк у тварин так і в людини.
З незначними варіантами цю біологізаторську точкузору повторювало багато інших вчених. К. Мюллер, Г.Спенсер пояснювали грузвичайною витратою зайвої енергії, яку нагромаджує дитина і не витрачаючи напрацю, вона проявляє її в ігрових діях [4, 170 ] .
К. Мюллер, підкреслюючи звичайну захопленість, зякою грають діти стверджував, що весь зміст гри полягає в тому задоволенні, якеотримує граюча дитина. Однак, при цьому залишається нерозкритою причина, щопороджує в дітей почуття радості від гри.
З. Фрейд вважав, що дитину спонукає до гри почуттявласної неповноцінності. Не маючи змоги насправді бути лікарем, шофером абовихователем, дитина заміщає реальну роль грою. У цьому вигаданому житті вонаоживляє властиві потяги й бажання [4, 171].
Ї.Г. Песталоцці відмічав: У здорової дитини окохоче бачити, вухо -чути, ноги — ходити, руки хапати. Серце хоче вірити ілюбити. Розум хоче думати. В кожній здібності людини заклечається прагненнявийти із стану бездіяльності і незграбності і стати розвиненою силою [5, 27].
Наведені пояснення гри здаються начебтонеоднаковими, проте всі згадані автори твердять, що в основі гри — інстинктивні, біологічні потреби дитини: її потяги і бажання. Бажанняз’являються мимовільно і визрівають з розвитком, проявляючись в іграх незалежновід того, як і де дитина живе, хто і як її виховує. Педагог не може сприятивиникненню дитячої гри і не може використати її для розвитку дітей — вважаютьавтори даної теорії.
Принциповопо-іншому підходять до пояснення природи гри російські і вітчизняні вчені. Вжеу дореволюційний час А.І. Сікорський, П.Ф. Каптерев, П.Ф. Лесгафт, К.Д. Ушинськийвисловлювалися за своєрідність гри як справжньої творчої діяльності .
О.В. Сухомлинський, А.С. Макаренко, сучасніпедагоги і психологи (Д.В. Менджерицька, А.В. Чирков, Р.І. Жуковська, Д.В. Ельконін, П.Г.Саморукова, Р.М. Римбург, Г.О. Люблінська, А.П. Усова) поглибили аналіззначимості гри і науково пояснили її як своєрідну творчу діяльність. Вонивважають гру своєрідною формою світо відношення дітей до оточуючої дійсності,формою пізнавальної діяльності і відношення до життя. У такій своїй якості грає одним з видів діяльності. Широкі та різноманітні можливості гри дозволяютьоцінювати її в іншому плані — як цінний метод виховання і розвитку.
О.В. Сухомлинський відзначав, що без гри немає іне може бути повноцінного розумового розвитку. Гра — це величезне світле вікно,через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять.Гру він порівнював з іскоркою, що запалює вогник допитливості і любові дознань [6, 95].
За словами Л.С. Виготського — ” гра дитини — це не простий спомин про те, що було, а творче переосмислення пережитихвражень, комбінування їх і побудова з них нової дійсності, яка відповідаєзапитам та інтересам самої дитини “. Тобто гра розглядається як творчадіяльність в якій наочно виступає комбінуюча дія уяви. [7, 52 ].
Прояв творчої гри дозволяє дитині глибшезрозуміти навколишній світ, дає їй деякий життєвий досвід, викликає потребувиразити себе у діяльності. Радість творчої гри змінює дитяче життя, наповнюєйого казкою та чарами. Оскільки гра охоплює всі сторони особистості учня, вонапотребує активної роботи мислення, трудових умінь, прояву емоційних, щирихпочуттів.
Важливаякість, яка виникає у грі — це, як відмічав глибокий знавець дитячої психологіїК. Чуковський, ” дивна здатність людини хвилюватись за чужі нещастя,радіти за радощі іншого, переживати чужу долю як свою “.У творчій грі закладеніті елементи, спираючись на які можна збагачувати духовний світ особистостіучня.
Образно-рольові ігри стають джерелом діяльністногопроцесу, які досягають своєї найбільш розвинутої форми в середньому шкільномувіці. Перевага надається іграм за правилами. Слід відзначити, що виникненнянових видів ігор не відміняє значення попередніх, уже освоєних, — всі вонизберігаються у творчому досвіді особистості.
У сюжетно — рольових іграх молодші школярівідтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Граючись один з одним або злялькою, як ідеальним партнером, який теж наділяється своєю роллю, діти чіткодотримуються правил гри, зазвичай тут виникає мотив змагання. Особливийгруповий або особистий виграш передбачається у більшості рухливих, спортивнихігор.
Творча гра має свою структуру, де сюжетом стаєсфера дійсності, яка відбивається у творчій інтерпретації граючих. Центральнимкомпонентом у сюжетно-рольовій грі є роль, яку бере на себе учень. І йогоімпровізаційні, ігрові дії. У розгорнутій формі гра є колективною діяльністю,де її учасники вступають у відносини співробітництва. Розгорнута гра за сюжетомоб’єднує всіх її учасників одним задумом, де кожний з гравців вносить своючастку фантазії, досвіду, активності в інтерпретації схваленого задуму всієюгрупою. Водночас кожен учень підкоряється правилам, що диктує взята на себероль. Спільні переживання, захоплення творчою діяльністю, яка відображає життяз його пригодами, небезпеками, радощами і відкриттями, незважаючи на те, щобагато робиться, «начебто», не заважає їм переживати справжніпочуття. Тому у грі створюються винятково сприятливі умови для розвиткуколективістських відносин., почуття гуманізму.
Перехідвід гри до навчання є серйозною подією в житті молодших школярів, пов’язаною зпоявою нових мотивів. Однак це не означає, що гра має бути виключена здіяльності школяра. У навчанні молодших школярів, зокрема першокласників,певною мірою інтенсивно використовуються ігрові дії, як на уроках музики, так ів позакласній роботі.
Шестилітня дитина в силу функціональної тенденціїне може жити без активності, без гри. Припинити ігрову діяльність насильновиключити її з руху інтерфункціональних сил, що означає — загальмуватиінтенсивний розвиток і всебічне розкриття його задатків. Тому примушенняшестилітньої дитини до навчальної діяльності може покликати за собою одне: вонанезлюбить школу, навчання, книгу, самого педагога. [8, 18].
В зв’язку з цим, відомий педагог О.В. Запорожецьписав, що дитяча гра істина, соціальна практика дитини, це її реальне життя вколективі, в якому формуються суспільні якості і моральна свідомість дитячоїособистості. [9, 22].
Музично рольова гра молодших школярів ґрунтуєтьсяна взаємовідносинах у класному, шкільному колективі, настосунках літературних та історичних героїв тощо. У рольових іграх учнірозвивають свою творчу фантазію, самостійно тренуються в засвоєнні соціальнихнорм поведінки, навчаються звертати увагу на реальних і символічних учасниківгри, набувають цінного досвіду взаємодії, виявляючи готовність до виконаннявимог партнерів. Подальшого запиту у молодших школярів набувають конструктивніігри, які сприяють більшій обізнаності про властивості різних матеріалів,усвідомлення просторового розміщення, диференціації форм. Особливої увагипотребують ігри, пов’язані з комп’ютером, що потребує спеціального вивченнязмісту ігор та їх впливу на загальний розвиток, психофізіологічний стан, здоров’ядитини. Вміло спрямована вчителем і батьками гра для молодших школярів можестати одним із засобів організації та поліпшення навчально-виховної роботи.Включення до навчальної діяльності ігрових елементів активізує і підвищує їхпізнавальну діяльність. Молодші школярі з більшим інтересом виконують завдання трудовогохарактеру. Існують індивідуальні особливості увиборі учнями молодших класів кількості різноманітних ігор. Як показалапрактика, найактивніші щодо кількості використання різноманітних ігор є учнідругих класів. У третьокласників кількість їх використання зменшується, протевиникає потреба у більш змістовніших. Є також деякі відмінності в іграххлопчиків та дівчаток: перші віддають перевагу розвагам з автомашинами,літаками, ракетами; у других — переважають ігри з ляльками, але у дівчатокчетвертих класів інтерес до гри з ляльками дещо знижується.
У молодших школярів заняття, в тому числі ймузичні, набувають важливого значення. Удосконалюється пізнавальна діяльність,увага та інтерес стають цілеспрямованими, розвивається спостережливість,націлена на виконання певних творчих завдань. Розвивається музичний слух,набуваються навички розрізняти і відтворювати напрям руху мелодії (пониження іпідвищення звуків), тривалості звуків, зміни темпів у співі і в музично — ритмічних рухах. У зв’язку з розвитком мислення і мови формується й моторика,удосконалюються вміння послідовно виконувати рухи досить складних танців,сюжетних і несюжетних ігор.
У цей час свідомо проявляється інтерес і любов домузики, формується запас улюблених творів, зміцнюються навички слухання музикита її емоційного сприймання. В процесі виконання пісень, ігор, танців,виконання колективних вправ у школярів розвиваються вольові та емоційні якості,дисциплінованість, організованість, дружні взаємовідносини. У ходінайпростішого аналізу музичних творів у них удосконалюється пам’ять,поглиблюються уявлення про зміст музики, її форми, жанри, засоби виразності,музичні образи в цілому. Молодші школярі здатні оцінювати красу музики,емоційно-виразне виконання пісень, ігор, танців, як власних, так і своїхтоваришів, творчо підходити до музичної діяльності.
Залежновід вікових особливостей видозмінюється і характер творчих ігор. Це помітно заналізу сюжетів самих ігор, характеру виконання рухів тощо. В іграхспостерігається логічна послідовність підпорядкування задуму різноманітнихсюжетів, у яких вони спираються не тільки на свої безпосередні спостереження, атакож на враження від розповідей, бесід, співу. Удосконалення елементів гри відбуваєтьсяразом з маніпуляцією творчих дій, які відображають навколишнє життя.
У сфері творчих можливостей молодших школярівслід виділити наступні: легке сприймання різних творчих завдань; імпровізаціяна заданий образ; створення ритмічних і мелодичних імпровізацій на дитячихмузичних інструментах; інсценізація знайомої.пісні; інтерпретаціяінструментальної п’єси зображального характеру. Тому у молодших школярівз’являється реальна можливість більш інтенсивного музично-естетичного розвитку.У результаті систематичного навчання розвиваються музичні і загальні творчіздібності, вдосконалюються певні співочі і музично-ритмічні навики. Тому дляінтенсивнішого музичного їхнього розвитку необхідно використовуватирізноманітні види музичної діяльності та допоміжні засоби і прийоми роботи,враховуючи індивідуальні особливості.
Музичний рівень сприйняття у переважної більшостіпершокласників різнохарактерний. Одні вміють слухати музику зосереджено, чистой виразно проспівувати. Інші не розуміють, що означає «спеціально слухатимузику», правильно співати, особливо якщо вчитель використовуєнезрозумілий для них термін «нечисто співаєте». Відомо, що деякі дітивчилися музиці у домашніх умовах, у ДМШ і вже мають деякий досвід та знання змузичної грамоти, а інші люблять музику, не задумуючись над цим явищем. Тіучні, у яких батьки негативно відносилися до музики, зрозуміло, що внаслідокцього можливості музичного розвитку дітей інші.
Підмузичним розвитком розуміється перехід від вияву простих наявних форместетичного сприймання — до складніших і вищих. Прояв нових якостей таздібностей свідчить про їх музичний розвиток .
Слід відзначити, що в межах означених можливостейу молодших школярів спостерігаються значні індивідуальні відмінності, пов’язаніз фізіологічними особливостями, станом здоров’я, умовами життя, діяльності,культурним рівнем сім’ї тощо. Відтак і готовність дитини до навчання в школіможе бути різною. Тому навчання і виховання має бути цікавим і насиченим, бовід якості музичних занять значною мірою залежить музичний розвиток школярів унаступних класах. При цьому вчитель не повинен прагнути до вирівнюванняздібностей учнів, тому що це неодмінно приведе до гальмування розвитку частинидітей з певною підготовкою. Особлива увага повинна приділятися учням, які музичноменш обдаровані і сприяти розвитку обдарованих, розробляючи для нихіндивідуальні творчі завдання.
Вимогливість до учнів відповідно до їх здібностейє однією з умов розвитку. Слід враховувати, що молодший шкільний вік потребуєвиявлення прихованих індивідуальних можливостей, які потрібно вчасно помітити іпідтримати, оцінюючи творчі здібності справедливо, не занижуючи і не завищуючиїх.
В учнів другого класу закріплюються,поглиблюються, розширюються музичні знання, вміння та навички, набуті у першомукласі. За своїми фізіологічними і психологічними особливостями другокласникимало відрізняються від першокласників. Вони так само відчувають потребу в русіі мають обмежений часовий обсяг уваги. Проте, якщо у попередньому класі учнінабували знань, умінь та навичок в основному в процесі гри, то у другому класіця форма відходить на другий план. Накопичений досвід робить процес навчаннябільш свідомим, у порівнянні з першокласниками.
Музичнадіяльність другокласників, третьокласників, четверокласників має нові відміннімузичні риси. Значно більший музичний досвід, обсяг музичних знань дозволяєучням третього класу усвідомлено аналізувати музику, аргументовано говорити прохудожній характер змісту музичного твору, пояснюючи, що музика — це не простокартини життя, а результат цілеспрямованої діяльності композитора і виконавця,які, використавши засоби виразності музичної мови, впливають на почуття людини.Вони починають усвідомлювати своєрідні правила, «закони» музичноїтворчості, розрізняють певну дистанцію між уявними образами та реальнимижиттєвими відчуттями. Перехід уявного творчого задуму в реальний здійснюєтьсяза допомогою виконавської діяльності, яка дає новий імпульс живому інтересу домузичного мистецтва. Визначаючи особливості характеру художньої гри, слідвідзначити їхні більш розвинуті музичні здібності, потрібно виділити уважнішевідношення до нового, у той час, як для учнів 1-3 класів сам факт зустрічі зжиттєвим музичним образом — відкриття. Третьокласники в змісті музичних творівнамагаються винайти щось нове, більш глибоке за змістом, що одночасно єважливим, значним, художньо — виразним у емоційно — естетичному відношенні.
Н.О. Ветлугіна відзначала: «Якщо дітивиховуються в дусі відгуку на все прекрасне в житті, якщо вони одержуютьрізноманітні враження, займаються різноманітними видами музичної діяльності, тоїх спеціальні здібності до музики розвиваються плідно і успішно. Ці принциповіположення беруть за основу при організації різних видів музичної діяльностідітей» [10, 90]
Такимчином, займаючись співом, слуханням музики, музично-ритмічними рухами, учніспираються на знання особливостей засобів художньої виразності, які формуютьприроду творчих здібностей, естетичних почуттів, потреб, нахилів. 1.2 Основнінапрямки активізації творчої ігрової діяльності молодших школярів
Як відомо, у зарубіжній педагогіці XX століттясформувались і отримали розповсюдження декілька високоефективних системмасового музичного виховання дітей: швейцарського композитора і педагога ЕміляЖака Далькроза ( 1865 — 1950 ), угорського композитора і педагога Золтана Кодая(1882 — 1967 ), австрійського композитора і педагога Карла Орфа (1895 — 1982),італійського психолога і педагога Марії Монтессорі ( 1876 — 1990 ), японськогоскрипаля і педагога Шишці Судзукі (1898 — по теперішній час). Спільною у цихп’яти системах є їх спрямованість на творчість.
Характерною рисою музичного мистецтва єнадзвичайна багатосторонність педагогічного і естетичного впливу вихованців, яківідчувають на собі благотворну дію музики і слова, танцю і ритмічних рухів,вони в захопленні від яскравих проявів прекрасного в природі, у повсякденномужитті.
Особливу привабливість усім іграм надають пісні,зібрані в народі або створені видатними діячами України. На сторінках, окрімнародного пісенного доробку, можна зустріти чимало творів М. Лисенка, М. Леонтовича,К. Стеценка, П. Козицького, П. Демуцького, а також фольклорні записи К. Квітки,С. Титаренка, А. Коношенка, С. Дрімцова.
Своєюпривабливістю пісні завдячують поезіям Т. Шевченка, Лесі Українки, О. Олеся, М.Вороного, Д. Загула, П.Тичини та інших українських поетів, чиє образне словонадихало композиторів на створення високохудожньої пісенної літератури длядітей.
Плідна етнографічно — дослідницька діяльність В.М.Верховинця сприялаобґрунтуванню і впровадженню ними системи засобівформування національної культури молодого покоління, чільне місце в якійпосідає український фольклор «як художнє відображення дійсності у словесно- музично — хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості,що відображає світогляд народу та нерозривно пов’язана з його життям і побутом»[11, 15].
Автор розробив алгоритм підготовки і проведеннямузичних ігор. Етап підготовки включає утворення кола, чи рядочка, розучуванняпісні, призначення дійових осіб, ознайомлення з грою, вивчення танцювальнихрухів. Оптимальною формою для проведення ігор представлялося коло, з якого легкоутворити півколо, рядочок, маленькі кола. Коло — це не звичайна форма розташуваннядітей, а символ гармонійності і завершеності, воно “єднає і приваблюєдітей чимось світлим, чистим, що тішить душу дитячу, ніби погожа картинанебосхилу, зірок, місяця, сонця” [11, 41].
На думку Верховинця «найкраща форма гри — цезамкнене, чи розірване коло [11, 50]. Щоб гра проходила весело і жваво,керівник мусить, по — перше, сам добре засвоїти гру, а по — друге,познайомитись з методикою і способом проведення гри, зуміти провести гру легкоі якнайдоступніше для вихованців.
Аналізуючи педагогічні можливості ігор,В.М.Верховинець наголошував на необхідності дотримання демократичного стилюспілкування між педагогом і вихованцем. Він писав:» Керівник не повиненбути педантом у грі. Не слід… вимагати, щоб гра була проведена так, як вонавирішується в уяві вихователя” [11, 84].
Реалізаціюіндивідуального підходу вчений справедливо вбачав у наданні дітям можливостікоригувати зміст, способи проведення гри. Педагоги, на його думку, повинніреагувати на кожне дитяче зауваження, запитання, доповнення, вносячи їх у гру,де ‘; кожне зауваження дитини є ознакою того, що вона цікавиться грою”.Педагог застерігав від вимуштровування гри, немов для демонстрації стороннімлюдям. Ефективність гри вимагає ретельної підготовки педагога, продумування їїзмісту та послідовності ігрових дій. Успішне здійснення цієї настанови можливетільки за наявності розвинутих творчих здібностей педагогів.
Особливо педагогічно цінними він вважав музичніігри, супроводжувані піснею. На думку педагога, естетично ідеальною є така системавиховання, в якій творчий розвиток учнів здійснюється на основі гуманістичноїтрадиції. Доцільність використання з цією метою саме музичних ігор вченийпояснював психолог о — фізіологічною природою людини ( бажання рухатись,співати, самореалізуватись в грі ), а також етнічними особливостямиукраїнського народу, зокрема його музикальністю.
Всі ігри зі співами повинні виконуватисьритмічно, тому керівникові необхідно самому бути підготовленим з музичногобоку, щоб він міг легко передавати відчуття ритму дітворі.
Педагогічну цінність мають ритмічно — проведеніігри, бо вони об’єднують дітей і перетворюють гру в серйозну гуртову працю.Вчений, підкреслюючи що змістом життя дитини є гра, виділяв такі її функції:
— зміцнення дитячого організму виконанням фізичнихвправ та танцювальних рухів;
— стимулювання дитячої фантазії, творчості;
— розвиток уваги, пам’яті, спостережливості,волі;
— виховання самостійності, дійової рішучості;
— утвердження дружніх товариських стосунків у колективі,реалізація потреби у співробітництві;
формування умінь, самоконтролю та саморегуляції(керування власними емоціями та почуттями );
— здійсненняпсихотерапевтичного впливу на дитину шляхом акцентуації позитивних емоцій.
При класифікації ігор учений керувався їхтематикою і віковими особливостями вихованців. Важливого виховного значенняВ.М.Верховинець надавав народному хореографічному мистецтву, яке ґрунтується навиразності ритмічного руху і пластики людського тіла. Танець — невід’ємнаскладова культури українського народу. Якщо у давні часи танці виконуваликомунікативну функцію, то пізніше вони естетизувалися і стали явищеммистецьким, апелюючи вже не тільки до розуму і пам’яті, а безпосередньо допочуттів та естетичної потреби.
У початковій школі елементи української хореографіїта зразки пісенно — хореографічного фольклору доцільно застосовувати на урокахмузики, народознавства, заняттях хореографічних гуртків. Українські народнітанці, поставлені з урахуванням вікових особливостей молодших школярів, можутьбути окрасою будь — якого шкільного свята.
Отже, до основних форм роботи, що забезпечили б,в основному, правильне музичне виховання, можна віднести такі: дитячі ігри,шкільний хор, ритмовий оркестр, груповий спів, слухання музики, музичніекскурсії, мистецьке оформлення свят. Відомо, що основним завданняммузичного навчання є виховання та підготовка такого слухача, який зміг би нетільки сприймати, але й сам пропагувати музичні цінності.
Метоюмузичного виховання, крім виховання ритмічного чуття, є розвитоквідчуття тембру, інтонації, нюансування, фразування. Особливо цінноювластивістю ритмового оркестру є залучення до його ансамблю. Найдоступнішимритмо — тембровим оркестром для школи є оркестр, який складається з народнихінструментів з додатком ударних: бубна, тамбура, тріангольо, тамбурина,музичних бряцалок, кастаньєтів, ксилофону. В музичній ігровій діяльностінайповнішою допомогою може бути інструмент, проте на перше місце виступаєзразкове виконання пісень самим педагогом .
Слухання музики також є вирішальниметапом на шляху розвитку музичних здібностей дитини і вірного сприйманнямузики. Справжнє слухання музики починається з «вивчення і слухання такогомузичного матеріалу, який повинен відповідати вікові дитини та бути близьким доїї рухливої природи» [11, 87].
Кожна гра несе в собі глибоке смисловенавантаження і має конкретно — визначену мету. Шлях до мети лежить черезвиконання завдань, поставлених перед дитиною у грі. Ці завдання відзначаютьсявинятковою різноманітністю. Вони поступово ускладнюються, але, періодичноповторюючись в іншому викладенні та в іншій ігровій ситуації, добре виконуютьсядітьми. Таким чином досягається необхідна послідовність, у посиленні впливу на розвитокрозумових, фізичних та інтелектуальних здібностей.
Переважна більшість пісень-ігор — це невеличкіказки та напівказки, де дійсність тісно переплітається з вигадкою. В іграхреалістично-побутового плану, хороводах і танцювали композиціях також існуєелемент умовності, який відкриває простір для вільних домислів.
Теоретичні положення щодо проведення ігорблискуче втілив М.В. Верховинець у детально — розроблених ігрових сценаріях,реалізувавши принципи науковості, наступності, природо відповідності. Ученийсправедливо вважав, що запропонований ним творчо-стимулюючий підхід доорганізації ігрової діяльності дозволить педагогу вивчити індивідуальніособливості дітей, створити умови для розкриття творчих можливостей кожноїособистості.
Репертуар«Весняночки» автор побудував на основі фольклорного матеріалу,власних творів та кращих зразків заново переосмисленої музично-ігрової дитячоїлітератури своїх сучасників, який успішно може застосовуватися в сучаснихсередніх закладах освіти.
Визначаючи основні напрямки активізації творчоїігрової діяльності слід розглянути деякі види творчих ігор. Серед цікавих ікорисних видів творчих ігор є імпровізація (від латинського ітргоуізш — несподіваний, раптовий).
Музичні імпровізації бувають різних видів,найпоширенішими серед них є співацькі й інструментальні. Досвід показує, щоспівацька імпровізація — одне з улюблених занять молодших школярів. Нею іззадоволенням займаються усі діти, не лише котрі добре вміють співати. Устатті «Про музично-творчі навички в дітей» Б. Асаф’єв писав, щоголовна мета співацької імпровізації — викликати в дітей «творчий музичнийінстинкт», звернути їхню увагу на те, що вони співають — і грають. Отже,відмовляючись від зайвого раціоналізму, автор порушує питання усвідомленого,аналітичного підходу до імпровізування.
Одним із завдань, які допоможуть сформуватинавички співацької імпровізації, є складання мелодії на запропонованийлітературний текст або власний. Учні можуть запропонувати кілька варіантів задопомогою вчителя, оцінюючи їх. Для цього перш ніж оцінити створену мелодію,учні повинні її проспівати, тобто запам’ятати й відтворити знову. Можназапропонувати імпровізувати підголосок до мелодії, якщо учні мають відповіднінавички.
Неабияку увагу музичній творчості дітей приділялаН. Ветлугіна. Результати експерименту, проведеного під її керівництвом, довелиможливість і доцільність проведення у вигляді імпровізації творчої ігровоїдіяльності. При цьому пропонуються такі критерії оцінювання дитячої пісенноїтворчості:
— мелодична лінія, її цілісність і спільність з напрямомруху, співвідношення висхідного й низхідного руху, гармонійне поєднанняінтервалів, наявність кульмінацій;
— тональна будова мелодій, наявність стійких інестійких звуків;
— ритмяк організаційна послідовність звукових тривалостей, його повторність таваріаційність;
— спільність темпу, динаміки в зразку, запропонованомупедагогом, і у відповіді дитини;
— будова музичної форми — її пропорційність чиасиметричність;
— спільність літературного тексту і мелодії,єдність змістових і музичних акцентів.
Співацькі імпровізації в молодших класах, зокремана літературний текст, застосовували й інші методисти. Прагнучи забезпечитисистематичність творчих ігор і поступово їх ускладнюючи, вони пропонувалидітям переходити від простих вправ (музичні діалоги) — до вільної імпровізації,з набуттям учнями більшого досвіду творчої діяльності.
Велику увагу дитячій музичній творчості приділилаЛ.Дмитрієва. У роботі з молодшими школярами вона використовувала такі прийоми:
1. Завдання для розвитку почуття ритму: придуматислова, фрази в даному ритмі; передати ритмічний мотив загадки на ударнихінструментах і скласти до неї відповідь; наприклад: загадка «Хто в лісістукає тук-тук?» Відповідь: «Дятел, дятел».
2. Завдання для розвитку художньо-образнихуявлень під час гри на дитячих музичних інструментах: створити «заклики птаха»,звукові сигнали на засвоєних ступенях ладу; знайти варіанти завершення музичноїфрази; скласти мелодії в характері маршу, польки, колискової; створити музичні загадкитипу «Що я бачив і чув у лісі?»; проілюструвати розповідь абомаленьку історію з музично-шумовим супроводом.
3.Завдання для розвитку творчого сприймання музики: передати темп твору під часйого звучання певним жестом, обрати і інструмент для ритмічного супроводумелодії.
Аналіз цих завдань свідчить, що в окремихвипадках учитель обмежує творчу свободу дітей (певним ритмічним малюнком,ступенями ладу тощо). Завдяки цьому підвищується значення свідомості у творчійдіяльності.
Проводячи дослідну роботу в школі, психологи О.Лазаревська і С. Науменко проводили з учнями такі творчі ігри:
а) імпровізація короткого ритмічного малюнку;
б) вигадування віршованого тексту до окремих двотактовихвідрізків ритму;
в) створення невеликих віршів;
г) імпровізація мелодії до готових ритмізованихприкладів.
Психологи більш схильні до надання дітям свободитворчості, однак в роботі повинні бути елементи свідомого навчання. Так, першніж зіграти гру, школярі повторювали ритмосхеми, відтворені вчителем. Це булопідказкою, оскільки настроювало слух на певну протяжність ритмосхеми (двотакт)і метроритм (чергування восьмих і четвертних тривалостей у розмірі дві чвертібез затакту). Свобода творчості в іграх обмежувалася певним ритмічним малюнком.Перед виконанням останньої гри діти тренувалися на легших вправах, створюючимелодії до окремих слів, запитань і відповідей.
Зв’язок навчання і творчості виявився й у тому,що з основними музично-теоретичними поняттями та опорними знаннями, засобамимузичної виразності школярі відбувався безпосередньо процес усвідомлення йаналізу спільної творчої діяльності. О. Лазаревська і С. Науменко пропонуютьтактовний методичний прийом — «натяк підказку». На підставі аналізуметодичної літератури можна зробити висновки. Дитяча музична творчість єорганічним елементом різних видів музичної діяльності: співу, слухання музики,гри на дитячих музичних інструментах, тощо.
Творчийпроцес сприяє розвитку мислення, уяви, спостережливості, активності, позитивнихемоцій, а також спеціальних музичних здібностей, через це творчість у музичнійдіяльності має бути невід’ємним компонентом кожного уроку музики.
Процес керівництва дитячою художньою творчістюскладний і суперечливий, і учитель має надавати дітям певну свободу, одночаснозалучаючи їх до навчання — набування знань, умінь і навичок.
Головне біологічне призначення гри, як відзначавЛ.С. Виготський, у створенні уявної ситуації, яка допомагає тренувати природнімеханізми цілеспрямованої діяльності завдяки уявній ситуації створюється зонанайближчого розвитку дитини. У грі дитина завжди підноситься над своїм середнімрозвитком, своєю звичайною поведінкою, тому гра—джерело і засіб розвитку.
Отже, гра як метод музично-естетичного вихованнямає особливе значення для школярів. Тож і сучасна програма «Музичнемистецтво» націлює на широке застосування музичних ігор, різноманітнихмузичних вправ, танцювальних рухів тощо. Для того, щоб музично — творча гразахоплювала дітей, учителеві слід визначити, чим діти цікавляться, докладнопродумати її зміст, правила, виготовити атрибути, необхідні унаочнення. Багатоважить також вмілий підсумковий аналіз гри з виділенням її дидактичногорезультату, де результат гри неодмінно оцінюється не лише вчителем, а й самимиучнями.
Таким чином, ігрова діяльність — різновидактивної творчої діяльності дітей, в процесі якої вони оволодівають способамиспілкування між людьми засобами мистецтва. Вона є свого роду дитячиммоделюванням соціальних відносин. При правильному керівництві з боку дорослихігрова діяльність формує естетичні, моральні, інтелектуальні, творчі сферисвідомості.
Отже,творча музично — ігрова діяльність розглядається як продукт прояву максимальнихсамостійних духовних зусиль молодших школярів у процесі музично — естетичноговиховання інноваційними педагогічними методами./>1.3 Методиказастосування творчих ігор у музично-естетичному вихованні молодших школярів
Творчий доробок українських класиків та сучаснихкомпозиторів є важливим засобом в навчально-виховному процесі загальноосвітньоїшколи. Пісенні жанрові різновиди застосовуються у педагогічній діяльності як впоурочній так і в позакласній виховній роботі, де є необмежений простір длятворчої праці.
Приступаючидо проведення гри, учні обов’язково попередньо мають ознайомитись з ігровимрепертуаром. При цьому підбираються такі пісні-ігри, які за змістом, формою, іспособом проведення відповідали віковим особливостям учнів. Під час гри потрібнообов’язково звернутиувага на всі запитання, зауваження та доповнення учнів, що стосувалися змістута способу проведення .
Ігрова діяльність для школярів зберігає своєзначення як найбільш доступна і природна форма діяльності, що усуваєавторитарність у стосунках учителів і учнів, створює особливу атмосферуінтересу, емоційного піднесення.
Народні ігри-драматизації є віками перевіренимзасобом виховання підростаючого покоління. В більшості таких хороводних ігорпісня, діалог, рухи органічно взаємопов’язані між собою. Крім того, ігрирозвивають і загартовують дітей фізично, ознайомлюють їх з тими чи іншимитрудовими процесами, вчать спостережливості, кмітливості. Ігри — драматизації єдо того ж формою «незацікавленого спілкування», «спілкуваннязаради спілкування», яке в процесі історичного розвитку набувалосамостійної цінності для людської особистості і стало загальнонароднимнадбанням. Спілкування в цьому випадку є одночасно і самоствердженнямособистості, своєрідним визнанням її іншими членами колективу. В таких іграхзміцнювалась дисципліна, загартовувалась воля, досягалось взаєморозуміння тавзаємодопомога між учасниками колективних дій, виховувалися норми та правилаповедінки, розроблялись форми діалогу в різних життєвих ситуаціях, у дітейформувалися жвавість і безпосередність.
Ценасамперед, ігри землеробської тематики, які в слові й пластиці відтворюютьсівбу, вирощування, догляд, збирання, обробку польових та городніх культур.Прикладів таких хороводних ігор можна навести багато: «Мак»,” Ами просо сіяли”, «Ой на горі льон » та інші.
Українську народну творчість слід не простовивчати, а опановувати, навчитись з її допомогою висловлювати своє розумінняявищ навколишньої дійсності. Практичне освоєння фольклору, створенняінтелектуального та естетичного фону, який передує розучуванню пісні — гри,залучає всіх учасників до творчої реалізації, у ході якої розкривалисяздібності кожного учня.
Також можна використовувалися пісні сучасногопрофесійного композитора Е.Б. Бриліна, які створені відповідно до вимог новоїпрограми «Музика», затверджена Міністерством освіти і назв України.Програма поєднує виконавську та різні форми творчої роботи з учнями, що створюєумови для проведення цілісності уроку музики як уроку мистецтва. Збірник пісеньдля школярів присвячується актуальним гопанням виховання культури поведінки якважливої педагогічної проблеми. Основу текстів пісень складають вірші, якіувійшли до методичного посібника С.Г. Мельничука та Т.Я. Довгої «Вихованняповедінки молодших школярів». Матеріал даного посібника розміщений згіднопрограми з виховання культури поведінки школярів, що містить чотири розділи :
— правила поведінки у школі;
— правила поведінки вдома;
— правила поведінки на вулиці;
— правилаповедінки в громадських місцях;
За цими розділами розміщені пісні. До першогорозділу відносяться пісні «Правила для школярчаток» — слова К. Мухаммаді,«Тиждень ввічливості в школі» — слова О. Сенатович «Невдалийвиступ» — слова Г. Бойко. Другий розділ включає пісні «Косички»— слова А. Костецького, «Чия це справа? » —  слова Г. Бойко. В третійрозділ входять пісні: «Косарі» —слова О. Пархоменко — Великий імалий” — слова В. Бичко, «Спогад дитинства» — слова О. Сенатович,«Справжнє хлопченя» — слова О. Петрова. До четвертого розділувідносяться пісні «Критик » — слова І. Кульської, «Чому мені невезе?» — слова І. Ільченко.
 Більшість сюжетів пісень маютьжартівливий, гумористичний характер, тому вони легко сприймалися школярами і зінтересом виконувалися. Музично-поетичний матеріал дозволяє використовуватирізні форми творчої інтерпретації — в сольному та ансамблевому виконанні, увигляді інсценізацій чи театралізованого дійства, а також може включатись якілюстрація до тематичних бесід і лекцій-концертів.
Музичний матеріал даного збірника побудований наритмічних, інтонаційних формулах сучасних стильових різновидів, що потребуєвирішення не лише методичних завдань, але й творчих, завдяки яким школяріоволодівають елементарними навичками сольного та ансамблевого співу. Особливогоакторського впливу — інсценування потребують пісні, побудовані в діалогічнійформі, що створює умови для творчого пошуку художньо-образної інтерпретації.
Пісні насичені ігровими елементами, нескладні длявиконання, ознайомлюють учнів з тематичними діями. На першому етапі з учнямививчаються мелодія і слова пісні. Після чого обговорюються головні персонажі таобираються виконавці, розподіляються ролі, аналізується головний зміст тавиявляється основна драматургія пісні, співставляються основні художні засобилітературного та музичного тексту. При цьому визначилась така послідовністьвивчення: а) розлучення пісні, б)вибір дійових осіб, в) проведення гри.
Важливою умовою успішного опанування пісень єтворче ставлення вчителя до роботи: це й створення партитур для класногооркестру, і виконання власних інструментальних варіацій, і підготовкаспівацьких вправ на матеріалі творів, і використання можливостей для їхньогоінсценування. Не в кожному класі діти вільно виконують запропоновані їм творчізавдання, через те вчитель має заохочувати їх і поступово прилучати до творчоїдіяльності.
Основною формою організації музично-естетичноговиховання в процесі експериментальної роботи є уроки музики. Сконцентрувавшиувагу учнів на звучанні музики, розвиваючи їхню уяву, вчитель допомагає увійтиу світ музичних образів, чітко відчути їх виразність.
Разом з тим, інтерес, який виникає у школярів, єважливим стимулом до творчості, пробуджує учнів до систематичного спілкування змузичним мистецтвом, інтенсифікує психічні процеси, а саме: сприйняття, образнемислення, пам’ять тощо, розвиває творчі здібності.
На уроках музики застосовуються творчі рольовіігри, через які відбуваються навчальні функції, що з кожним наступним класомускладнюються і зростали. Розвиток пам’яті, слуху, ритмічності, відчуття краси,гармонії і мелодії — все це створює атмосферу невимушеності та емоційноговідгуку.
Особливо важливо те, що в таких умовах найбільше проявляютьсятворчі можливості учнів. Всі творчі завдання виконуються в певнійпослідовності.
Бесіда 1.
Учитель. Баян дуже схожий нагармонію, а відрізняється розміром, кількістю рядів та звучанням. Коли музикантрозтягує міхи, повітря проходить через невеличкі спеціально виготовленіпластини, і баян звучить. Сьогодні жоден народний хор не обходиться без баяна,бо його голос поєднує в собі й пісню дніпровських хвиль, і шелест пшеничнихланів… Уявіть собі, що ви
граєте на баяні.
Учитель разом з учнями імітує гру на баяні.
Учитель. Одним із найвеселіших українськихінструментів є бубон. Він так гарно відбиває ритм веселих мелодій, що йогопросто неможливо не запросити на весілля. Спробуємо уявити собі, що ми веселовибиваємо на бубні.
А зараз пропоную вам пограти на барабанах.Інструмент цей поважний, голосистий завдяки повітрю, яке знаходиться між йоготуго натягнутими шкірами, має звук об’ємний та компактний: «Бум, бум!»
Учитель. І останній інструмент, наякому хотіли навчитися грати малесенькі вітерці, — брязкальця. Чарівнийпередзвін їхніх камінців, що знаходяться в середині кульок, супроводжує навітькласичні твори, які виконують оркестри.
Діти, полічіть, будь ласка, скільки інструментівбуде в нашому оркестрі. Які саме? Знайдіть на малюнках їх зображення Отже, начому грати, ми знаємо. Яку пісню ви хотіли б виконати на ваших інструментах?
Учитель разом з учнями готують українську народнупісню ‘ Галя по садочку ходила”.
Учитель. Візьміть у руки своїінструменти і під акомпанемент фортепіано спробуйте відтворити цю пісеньку.Чудово, та мені здається, що над виконанням нашого твору слід трішечкипопрацювати. А саме, спробуємо послухати, яку партію, тобто, що грає нашабандура.
Учитель може самостійно показати, як інструментиповинні виконувати пісні.
Діти повинні не тільки знати назви інструментів,а й вміти охарактеризувати їхнє звучання. Наприклад, барабан гримить, яктравневий грім, металофони дзвенять як весняні краплі. Можливі й інші асоціації- головне, щоб вони були яскравими, емоційними.
Цікава і корисна творча гра супроводжувати надитячих музичних інструментах пісню або твір під час слухання музики. Створюючиколективними зусиллями партитуру акомпанементу, бажано враховувати наступне:
а) сильні долі виконувати яскравіше, слабкі —тихіше;
б) можна іноді заповнити акомпанементом паузу вмелодії;
в) коли музика розвивається й наближається докульмінації, доцільно не лише посилити звучання, а й ускладнити супровід;
г) змінюючи супровід у кожній частині твору,можна показати його форму. Можливі різні варіанти застосування дитячих музичнихінструментів на уроках. Наприклад, учитель каже: ” Перший ряд сьогоднібуде оркестром “. Важливо, якому саме рядові доручити це, адже бутиоркестрантами хочуть усі діти. З одного боку, можна вибрати тих, хто кращеповодиться, адже оркестранти — люди дисципліновані й акуратні (виховниймомент). З іншого боку, можливо, саме гра в оркестрі й буде чинником, щодисциплінує. Крім того, можна доручити грати на будь-якому інструменти тількиодному учневі (кожному по черзі). Учитель, спостерігаючи за школярами,визначає, кому можна доручити грати на звуковисотних інструментах, а кому покищо на шумових (або однозвучних).
Шумовий оркестр можна збагатити елементарною гроюна різних музичних інструментах: сопілочках, дудочках, блок — флейтах,металофонах, тріодах і барабанчиках різних розмірів і звучностей. Шумовийоркестр є цікавою формою, але не тільки сам по собі, а як привід для рольовоїгри, імітації звуків тварин, пташок. Чим різноманітніші інструменти, тимяскравіше активізується фантазія учня.
Тематичні цикли уроків допомагають наповнити ігриглибоким і пізнавальним змістом. Наприклад, ігри на теми природи можуть бутиурізноманітненні казковими персонажами, конкретними темами: «Птахи»,«Квіти», «Ляльки». У всьому цьому головне — почуття єдностісвіту природи і людей.
З метою удосконалення музичного творчого розвиткушколярів використовуються загадки з придумуванням мелодії до загадки та доспівуваннямвідповіді.
У співі учні отримують задоволення від чистотиунісону, злиття голосів усього класу. Тому, при співі не слід відривати відруху мелодії, який нерозривний з нею. Показуючи, як народжуються мелодії, учнісамі зможуть створити мелодію за допомогою голосу чи шумового оркестру.
Урок музики — це урок мистецтва, де все має бутигармонійним, естетичним.
Як показує досвід, без опори на знання, тобто безнавчання, якість виконання творчих завдань невисока. Чим більше у дітей знань,досвіду, чим сформовані творчі навички, тим краще результат у цьому видідіяльності.
Проте, сказане не означає, що ігрові методи іприйоми слід застосовувати якомога частіше, це може призвести до того, що учнісприйматимуть урок як розвагу. Іноді їм більше імпонує серйозний тон.
Отже, технологія навчання молодших школярів науроці має бути такою.
Вчитель постійно спостерігає за дітьми проводячиурок з елементами розважальності, а коли він побачить, що треба активізуватидітей, то урізноманітнює види художньої діяльності як методу.
Таким чином, можна зробити висновки, що ігроватворча діяльність доставляє учням незрівнянну радість, естетичну насолоду,розвиває музично-творчі здібності, робить їх гуманними, духовно багатшими,сприяє самовираженню, прояву самостійності в засвоєнні художньо-смисловоїінтерпретації творів музичного мистецтва.
Отже, у міру оволодіння завданнями та формуваннянових умінь учні поступово включаються у процес виконання творчих завдань, якімають бути: по-перше, комплексними, тобто охоплювати різні види музичноїдіяльності; по-друге, забезпечувати досягнення мети, сприяти формуванню творчоїіндивідуальності.
Розвиток творчих здібностей може базуватися набудь — яких комбінаціях ігор, але головна мета — пізнання у грі нового,творчого, невідомого.
/>Висновки
На основі вивчення наукової літератури та їїаналізу, узагальнення, спостереження вдалося визначити і дослідити виховнийвплив творчої ігрової діяльності на учнів шкільного віку, теоретичнообґрунтувати доцільність її використання у навчально-виховному процесі сучаснихзагальноосвітніх закладів, реалізуючу завдання музично-естетичного вихованняшколярів.
Результати дослідження показали, що ефективністьмузично-естетичного виховання молодших школярів залежить від активізації їхньоїуваги, мислення, емоцій, уяви розвитку яких сприяють такі педагогічні умови:
1) використання засобів художньої виразностірізних видів мистецтва,
2) добір різноманітного та цікавого для дітейнавчального матеріалу, -зокрема, наявність у запропонованих піснях не тільки яскравихобразів, а й сюжетного розвитку,
3) застосування художньо-ігрових методів іприйомів у процесі хорового співу, слухання музики, вивчення музичної грамоти,гри на музичних інструментах,
4) використання літературної творчості: вірші,казки, загадки, байки, 5), створення на уроках навчально — творчої атмосфери.
Механізм творчого розвитку учнів залежить відвпровадження інноваційних методів у навчально-виховний процес. Художньо — творчі здібності, які розвиваються під час ігрової творчої діяльності,відбиваються на результатах навчання і виховання в цілому. Тому постаютьзавдання застосовувати такі засоби і методи навчання, при яких творчі здібностіформуються на найвищому рівні. Наукові дослідження та педагогічний експериментпереконують, що музичні здібності формуються і розвиваються у взаємозв’язку івзаємозумовленості з іншими творчими здібностями .
Отже, формування глибоких і міцних знань, умінь інавичок шляхом загальної естетизації та інтелектуалізації комплексних уроківможна вирішувати гармонізацію творчого розвитку школярів застосуванням ігровоїдіяльності.
Узагальнюючи викладене, зазначимо, що результатитворчої реалізації учнів великою мірою залежать від наявності продуманоїсистеми відповідних творчих завдань, емоційної налаштованості на спільнуспівтворчість учнів і вчителя у різних видах художньої діяльності.
Результати експериментальної роботи свідчать, щотворчий досвід молодших школярів накопичується поступово, поетапно. Протягомнавчальних років підвищувалися знання з музичної грамоти, самостійністьвиконання творчих завдань, проявлялася емоційна чутливість, що є важливим показникоместетичної культури особистості учня.
У процесі практичної діяльності: співу,малювання, гри, інсценізації, танців — розвиток відбувається від наслідувальнихдій до виникнення пошуку виразно-зображальних засобів, до появи спробсамостійного перенесення набутого художнього досвіду у своє повсякденне життя,творчу ініціативу.
Інсценування народних пісень композиторів — класиків та сучасних авторів різних жанрів — ліричних, календарних,жартівливих, побутових відіграє важливу роль у вихованні культури школярів,формуванні естетичних та моральних рис характеру, застосування яких доцільне нарізних етапах уроків.
Експеримент показав, що творча ігрова діяльністьпосилює вплив міжпредметних зв’язків музики з літературою, живописом, історією,етнографією, хореографією, театралізованим дійством. Це підвищує ефективністьвивчення предметів гуманітарного циклу в цілому, розширює кругозір школярів,посилює емоційно-естетичне сприймання матеріалу з інших предметів, поглиблюєзнання, про реальну дійсність та мистецтво.
/>Списоквикористаних джерел
1.Теплов Б.М. Проблема індивідуальних відмінностей. — М., 1961. — с. 10. 2. 2.3іміна А.М. Основи музичного виховання і розвитку дітей молодшого віку:Підручник для педвузів. — М., 1993.
3. Питаннямузичної педагогіки. М., 1979, вип. 7.
4. Віковапсихологія. За ред. Г.С Костюка. К., Рад. Школа, 1976.—272 с.
5. Віковата педагогічна психологія: Навч. посібник / О. Скрипченко,
Л. Волинська,З. Огороднійчук та ін.—К.: Просвіта, 2001. -416 с.
6. СухомлинськийВ.О. Серце віддаю дітям. — Вибрані твори у 5 т. — К.: Рад. Школа. — 1977. — Т.3- с. 95.
7.Виготський Л.С. Уявлення і творчість в дитячому віці. М.,- 1967.
8. АмонашвіліШ.А. В школу — з шести років. — М.: Педагогіка, — 1986.
9. ЗапорожецьА.В. Вибрані психологічні праці у 2 — х томах / за ред. В.В.Давидова,В.П.Зінченка, (Авт. вст. ст. А.А. Венгер, В.П.Зінченко,
с. 6- 35, коментарі В.П. Зінченка ) — М.: Педагогіка, 1986. — с.22.
10. ВетлугінаН.О Музичний розвиток дитини. — М., 1968. — с. 90.
11.Верховинець В.М Теорія українського народного танцю. — К.: Музична Україна,1990.—150 с.