РЕФЕРАТ
на тему:
„Виникнення фотографії”

Зміст.
І. Вступ.
ІІ. Історія виникнення фотографії:
2.1. Способи розробки тавиникнення фото в ХVІ – поч. ХІХ століття.
2.2. Вдосконалення вчень профотографію.
Висновок.
Використана література.
/>

І. Вступ.
Серед багатьох дивовижних винаходів, зроблених в XIXстолітті, далеко не останнє місце займає фотографія — мистецтво, що дозволилоробити миттэве зображення будь-якого предмета або ландшафту. Фотографіязародилась на грані двох наук: оптики й хімії, адже для одержання відбитківпотрібно було вирішити два складні завдання. По-перше, необхідно було матиособливу світлочутливу пластинку, здатну сприймати й утримувати на собізображення. По-друге, потрібно було знайти спеціальний прилад, який би чіткопроектував зображення б’єктів, що знімають, на цю пластинку. І те й іншевдалося створити лише після багатьох спроб і помилок. Чудо фотографії невідразу далося людям у руки, і в різний час багато винахідників з різних країніз захопленням займалися цією проблемою.

ІІ. Історіявиникнення фотографії:
 
2.1. Способирозробки та виникнення фото в ХVІ – поч. ХІХстоліття.
 
Підходи до неї можна знайти ще вроботах середньовічних алхіміків. Один з них, Фабриціус, змішав одного разу всвоїй лабораторії поварену сіль з розчином азотнокислого срібла й одержавмолочно-білий осад, що чорнів від сонячного світла. Фабриціус досліджував цеявище й у своїй книзі про метали, виданій у 1556 році, повідомив, що задопомогою лінзи одержав зображення на поверхні осаду, відомого тепер під назвоюхлористого срібла, і що зображення це ставало чорним або сірим залежно відтривалості освітлення його сонячними променями. Це був перший дослід в історіїфотографії. В 1727 році лікар з Галлі Йоган Шульц робив у сонячний день дослідиз розчином азотнокислого срібла й крейдою, суміш яких він  висвітлював ускляній посудині. Коли посудину виставляли на сонячне світло, поверхня сумішівідразу чорніла. При струшуванні розчин знову ставав білим. За допомогоюшматочків паперу Шульц одержував на поверхні рідини силуети, за допомогоюзбовтування знищував їх й одержував нові візерунки. Ці оригінальні дослідиздавалися йому тільки забавою, і пройшло ще сто років, перш ніж помічену нимвластивість хлористого срібла додумалися використати при  виготовленніфотографічних пластин.
Наступна сторінка в історіїфотографії пов’язана з ім’ям Томаса Веджвуда. Він клав на папір, зволоженийрозчином азотнокислого срібла, листи рослин. При цьому покрита листами частинапаперу залишалася світлою, освітлена ж частина чорніла. Результатом цьогодосліду був білий силует на чорномутлі. Однак ці зображення можнабуло розглядати тільки при світлі свічі, тому що при влученні сонячних променіввони псувалися. Веджвуд спробував просочити розчином шкіру й установив, щозображення на ній з’являються швидше. (У той час цей феномен залишивсянепоясненим. Тільки наприкінці 30-х років ХІХ століття було встановлено, щодубильна кислота, що втримувалася в шкірі, значно прискорює прояв зображення).В 1802 році Веджвуд опублікував результати своїх досвідів. Поступово віннавчився одержувати контурні зображення на папері, шкірі й склі: протягом трьоххвилин — при експозиції їх на сонце, і протягом декількох годин — при витримціїх у тіні. Але ці знімки не переносили сонячного світла, тому що вони не булизафіксовані. Тільки в 1819 році Джон Гершель знайшов речовину, що зміцнювалафотографічне зображення. Ним виявився сірчано-кислий натр. Здавалося б,фотографії залишалося зробити останній крок для того, щоб відбутися повністю якмистецтву, але цей крок був зроблений тільки через двадцять років. А поки щопошуки винахідників пішли по іншому шляху.
В 1813 році до дослідів зфотографічними пластинками приступив французький художник Ньєпс, якому належитьголовна заслуга у винаході фотоапарата. Близько 1816 року він прийшов до ідеїодержувати зображення предметів за допомогою так називаної камери-обскури. Цякамера була відома ще в стародавності. У найпростішій формі вона являє собоющільно закритий з усіх боків світлонепроникний ящик з невеликим отвором. Якщостінка, протилежна отвору, буде з матового скла, то на ній виходить перевернутезображення предметів, що перебувають перед камерою. Чим менше отвір, тимрізкіше контури зображення й тим воно слабкіше. Упродовж сторіч ефекти,спостережувані в камері-обскурі, захоплювали любителів природи. В 1550 роціКардан влаштував у Нюрнберзі камеру з більшим отвором, у якому перебувалалінза. У такий спосіб він одержав більше яскраве й більше чітке зображення. Цебуло важливе вдосконалення, оскільки лінза добре збирала промені й значнополіпшувала спостережуваний ефект. Саме такий темний ящик з дуже маленькимотвором і лінзою на одній стороні й світлочутливій пластинці на іншій Ньєпсвирішив використати для проекції зображення. Це був перший в історіїфотоапарат.
В 1824 року Ньєпсу вдалосявирішити завдання закріплення зображень, одержуваних у камері-обскурі. Навідміну від своїх попередників він працював не із хлористим сріблом, а робивексперименти з гірською смолою, що під дією світла має здатність змінюватидеякі свої властивості. Наприклад, на світлі вона переставала розчинятися вдеяких рідинах, у яких розчинялася в темряві. Покривши шаром гірської смолимідну пластинку, Ньєпс вставляв її в камеру-обскуру й поміщав у фокусзбільшувального скла. Після досить тривалої дії світла пластинку виймали йзанурювали в суміш нафти з лавандовим маслом. На місцях, що містять дію світла,гірська смола залишалася недоторканою, а на інших вона розчинялася в суміші.Таким чином, місця, повністю покриті смолою, представляли освітлені місця, апокриті лише почасти — півтіні. На одержання малюнка було потрібно не менше 10годин, тому що смола змінювалася під дією світла дуже повільно.
Зрозуміло, що цей спосіб важкобуло назвати досконалим, і Ньєпс продовжував пошуки. В 1829 році він об’єднавсвої зусилля з Луї-Жаком Дагером, що був офіцером, декоратором при паризькомутеатрі, що працював над тими ж проблемами. Незабаром він помер, і Дагерпродовжував дослідження один. Він уже мав у своєму розпорядженні фотоапарат,винайдений Ньєпсом, але усе ще не знав, яким чином одержати світлочутливупластину. Цілий ряд дивовижних збігів навів його зрештою на вірний шлях. Одногоразу Дагер випадково поклав срібну ложку на метал, покритий йодом, і помітно,що на металі вийшло зображення ложки. Тоді він взяв поліровану срібну пластинкуй піддав її дії йодистих парів, щоб одержати таким чином йодисте срібло. На пластинкувін поклав один з фотографічних знімків Ньєпса. Через якийсь час на нійутворилася копія знімка, але дуже нечітка, так що її можна було розрізнити лишеіз працею. Проте йому був важливий результат, що відкрив фотографічні властивостійодистого срібла. Дагер став шукати спосіб, за допомогою якого можна було бпроявляти отримані зображення. Інший щасливий випадок привів до несподіваногоуспіху. Один раз Дагер взяв з темної кімнати залишену там пластинку, з якоюпрацював напередодні, і на превеликий подив побачив на ній слабкий знімок. Вінприпустив, що якась речовина подіяла на пластинку й виявила за ніч невидименапередодні зображення. У темній кімнаті перебувало багато хімічних речовин.Дагер взявся за пошуки. Щоночі він клав нову пластинку в комору й щоранкузабирав її звідти разом з одним з хімічних реактивів. Він повторював ці дослідидоти, поки не видалив з кімнати всі хімікати, і поклав нову пластинку вже напорожню полицю. На його подив, ранком ця пластинка теж виявилася проявленою.Він ретельно обстежив кімнату й знайшов у ній небагато пролитої ртуті: пари їїй були хімічним проявником. Після цього Дагер міг уже без усяких труднощіврозробити всі деталі фотографічного процесу — за допомогою фотоапарата вінодержував слабкі зображення на пластинках, покритих йодистим сріблом, а потімпроявляв їх парами ртуті. У результаті виходили чудові чіткі зображенняпредметів з усіма дрібними деталями й півтонами. Багаторічні пошуки завершилисячудовим відкриттям.
10 серпня 1839 року в Парижівідбулися великі збори за участю нових членів Академії наук. Тут булооголошено, що Дагер відкрив спосіб проявляти й закріплювати фотографічнізображення. Повідомлення це зробило величезне враження. Увесь світ обговорювавможливості, що відкрилися завдяки новому досягненню людської думки. Французькийуряд купив секрет винаходу Дагера й призначив йому довічну пенсію в 6000франків. Не був забутий і син Ньєпса. Незабаром у продажі з’явилися набори дляфотографування по способу Дагера (цей спосіб став називатися дагеротипією).Незважаючи на високу ціну, вони були розкуплені в короткий строк. Але незабаромпубліка відчула сильне охолодження до цього винаходу.

2.2. Вдосконаленнявчень про фотографію.
Дагеротипія, хоча й давала гарнірезультати, вимагала величезної праці й чималого терпіння.
Робота дагеротипіста починалася зочищення й полірування посрібленої і мідної пластинки. Ця робота повинна булапроводитись дуже ретельно: спочатку за допомогою спирту й вати, а потім — окисузаліза й м’якої шкіри. Ні в якому випадку не можна було доторкатися до пластинкипальцем. Остаточна поліровка робилася вже безпосередньо перед зйомкою. Післяцього срібну  пластинку робили чутливою до світла. Для цього її в темряві клалив ящик з сухим йодом. Залежно від того, що збиралися знімати — ландшафт абопортрет — тривалість обробки парами йоду була неоднаковою. Після цьогопластинка на кілька годин ставала світлочутливою, її поміщали в касету. Касетаявляла собою невелику плоску дерев’яну шухлядку із двома рухливими стінками — задня відкривалася на шарнірах в, вигляді дверцят, а передня — піднімаласянагору й вниз по спеціальних пазах. Між цими дверцятами й перебувала пластинка.
Перші фотоапарати являли собоювдосконалені камери-секури. У відкритому з однієї сторони ящику рухався взад івперед інший ящик,/> який можна буловтримувати в певному положенні за допомогою гвинтика. На передній стінці цьогоящика перебувала лінза або предметне скло, а на задній стороні — матове скло.Незабаром Шарль Шевальє став вживати замість однієї лінзи дві, сконструювавши втакий спосіб перший об’єктив. Промені від зовнішнього предмета, пройшовши черезоб’єктив, зупинялися на матовому склі й при належній відстані останнього від предметана ньому залишалося його виразне зображення. Більшої або меншої виразностізображення домагалися відсуненням або наближенням внутрішнього ящика йперестановкою об’єктива. Коли потрібна чіткість досягалася, на місце матовогоскла поміщалася касета таким чином, щоб при вставлянні у фотоапарат поверхніпластинки перебувала саме в тім місці, що займало матове скло в той момент,коли зображення предмета було на ньому  найбільш чітким. Потім виймали переднюкришку касети й починали зйомку. Перші сеанси були так стомлюючі, умови такпогані, пластинки реагували так повільно, що коштувало великих зусиль знайтилюдей, згодних зніматися. Доводилося сидіти 20 хвилин нерухомо під палючимипроменями сонця, щоб одержати вдалий за тодішніми мірками портрет. Зображенняочей на перших портретах вдавалися з великими зусиллями, тому на ранніхдагеротипах ми бачимо людей із закритими очами.
По закінченні зйомки касетузакривали й відправлялися в темну кімнату. Тут при світлі свічки пластинкувиймали. На ній можна було помітити ледь помітне зображення предмета. Щоб вонозробилося чітким і ясним, його необхідно було виявити. В дерев’яний ящик змідним дном виливали небагато ртуті й поміщали в нього пластинку зображеннямдонизу. Щоб прискорити процес, унизу поміщали палаючу спиртову лампу. Ртутьпочинала інтенсивно випаровуватися й проявляла зображення. Дагеротипістспостерігав за цим процесом збоку через спеціальне віконечко. Після того якзображення проявлялося досить чітко, пластинку виймали. Там, де світло подіялонайбільш сильніше, сполука йоду зі сріблом слабшало найбільше, і тому ртутьпроступала тут дрібними крапельками, які утворювали білу поверхню. У півтонахдля ртуті існувало більше перешкод, а в темних місцях ртуть зовсім не моглапристати на шар, що не розклався, йодистого срібла. Тому півтіні виходилибільш-менш сіруватими, а чисте срібло здавалося зовсім чорним.
Для видалення залишків йодистогосрібла, що не прореагував, пластинку треба міцно закріпити. Для цього їїпоміщали в розчин сірчано-кислого натру. Нарешті, пластинку промивали у воді йсушили. У результаті всіх цих маніпуляцій отримували на пластинці вражаючечітке зображення, у якому кожна деталь передавалася з разючою виразністю. Аледля того, щоб зображення зберігалося довше, його треба було зміцнити. Для цьогопластинку обливали слабким розчином хлористого золота й кип’ятили в спиртовомуполум’ї. При цій реакції хлор хлористого золота з’єднувався зі сріблом, азолото виділялося в вигляді металу й покривало зображення найтоншою запобіжноюплівкою. Ця операція також усувала неприємну дзеркальність срібла.
/>Такз’являється перед нами фотографія в перші роки свого існування. З нашогокороткого опису видно, що це було не тільки стомлююче, але й досить шкідливедля здоров’я заняття. Проте, у фотографії відразу виявилось багато гарячихшанувальників й ентузіастів. Вони готові були годинами вдихати пари йоду абортуті, із захопленням спостерігаючи за тим, як на пластинках таємничим образомпроявляється зображення. Саме їм це мистецтво зобов’язане  своїм стрімкимудосконаленням.
Насамперед, відновилися досліди зпапером, просоченим світлочутливою сполукою — її стали називати фотопапером. Цідосліди ще на початку сторіччя проводив Веджвуд. У тому ж 1839 році ФокаТальбот установив, що якщо фотопапір, що навіть нетривалий час піддавався дії світла,обробити галусовою кислотою, то зображення проявляється дуже швидко. Точно таксамо, як ртуть викликає зображення на срібній поверхні, галу-сова кислотавикликала його на папері. У наступному році професор Годдард із Лондона виявив,що при заміні йодистого срібла на бромисте, чутливість фотографії зростає вкілька десятків разів. Завдяки цьому час, необхідний для зйомки предмета,зменшився відразу з 20 хвилин до 20секунд. Тоді ж Клоде помітив, що бром значнозбільшує чутливість йодованих срібних пластинок, так що декількох секунд булодосить, для одержання зображення. Після цих відкриттів став можливим розвитокфотографії в сучасному змісті цього слова.
У фотографії срібло, з’єднане зйодом, хлором і бромом, грало головну роль в одержанні зображення. Під дієюсвітла сполуки розпадалися й срібло звільнялося у вигляді дрібних часточок,утворюючи речовину, що малює точно так само, як у дагеротипії ртуть. Всіпроходячі при фотографуванні хімічні реакції можна продемонструвати декількомапростими дослідами. Якщо в пробірку з розчином повареної солі влити трохикраплі азотнокислого срібла, то в результаті реакції двох цих речовинутвориться білий молочний  осад хлористого срібла. На сонячному світлі цей осадза короткий час втрачає своє біле світло й стає спочатку фіолетовим,  потімсірим і нарешті — чорним. Справа в тому, що під дією світла хлористе сріблорозпадається, і при цьому виділяється металічне срібло. Однак цю змінуперетерплюють тільки ті шари, які знаходяться ближче до світла. Якщо додати дорозчину кілька крапель сірчано-кислого натру, більша частина хлористого сріблапоступово розчиниться. Нерозчиненими залишаться тільки лусочки світла, щовиділилося під дією металевого срібла. У цих реакціях представлений весь хідоперацій у фотографії.
Щоб приготувати фотопапір, бралигарний білий аркуш паперу для письма й змочували її в 10%-ному розчиніповареної солі, сушили й настилали на поверхню розчин азотнокислого срібла. Урезультаті на папері утворювався світлочутливий шар хлористого срібла. Готовийаркуш поміщали у світлонепроникну касету, і зйомка проходила так само, як описановище. При цьому після проявлення на папері виходило видиме зображення предмета,але не пряме, а зворотне, тобто найясніші місця виходили на ній самими темними,а сам темні — залишалися світлими. Це відбувалося тому, що всюди, де фотошарпіддався інтенсивній дії світла, звільнялася найбільша кількість металевогосрібла чорних кольорів. Навпаки, там, де дія світла бути незначною, зберігалосяхлористе срібло білих кольорів. Це зображення закріплювали, промиваючи аркуш урозчині сірчано-кислого натру. Але, мабуть, що користуватися такою фотографією,що давала зовсім зворотне зображення світла й тіні, було незручно. Їївикористали для одержання позитивних відбитків. Для цього її клали в темряві начутливий аркуш фотопаперу в копіювальну рамку, закривали скляною пластиною йпіддавали дії світла. Останній проникав крізь покладене зверху негативнезображення. Найлегше він проходив крізь зовсім світлі місця, слабкіше — крізьнапівтони і майже зовсім не проникав крізь тіні. Тому на нижньому аркушічутливого паперу виходило необхідне зображення, яке після достатньої діїсвітла, виймали й зміцнювали.
/>Однакдля всіх цих операцій папір виявляється не досить підходящим матеріалом, томущо має грубу будову й перешкоджає проходженню світла. Чисте скло по своїй прозоростіпредставляло б найкращий матеріал, але воно було не в змозі усмоктувати хімічніречовини, тому перетворити його у світлочутливу пластинку було не так легко, якпапір. Вихід із цього утруднення був знайдений досить швидко — скляну пластинкустали покривати прозорою тонкою клейкою плівкою, здатною втримуватисвітлочутливий шар. Спочатку для цього користувалися яєчними білками, а потімколодієм. Останній спосіб був відкритий в 1851 році Скотом Арчером.
Фотографічний коллодій складався зрозчину гримучого хлопчатого паперу в ефірі зі спиртом й являв собою безбарвнуслизувату рідину, що у тонких шарах швидко сохнула, залишаючи прозору плівку.Для одержання скляної фотопластинки в розчин коллодію додавали йодистий кадмій.Після цього брали чисту скляну пластинку й наливали на неї достатню кількістьколлодію. Коли коллодій підсихав до густої маси, пластинку занурювали в розчиназотнокислого срібла, насичений йодистим сріблом. При цій реакції йод і бромз’єднувалися зі сріблом, утворюючи йодисте й бромисте срібло, що осаджувалося вшар коллодію. Навпаки, азотна кислота, що вивільнилася зі срібної солі,з’єднувалася з кадмієм. Таким чином, пластинка покривалася світлочутливим шаромі була готова для зйомки. Для прояву зображення її обробляли розчином пірогалусовоїкислоти або розчином залізного купоросу (вода + залізний купорос + оцтовакислота +спирт). Оцтова кислота трохи сповільнювала реакцію, щоб прояв не йшовзанадто швидко. Закріплення відбувалося, як і раніше, розчином сірчано-кислогонатру. Для копіювання й одержання остаточного зображення служив уже фотопапір,покритий хлористим сріблом. Фотографування на коллодії поклало початок сучасноїфотографії; із цього часу стало можливим легко й швидко одержувати гарні,виразні знімки.
Сама фотографія від аналоговоїстала цифровою. Якщо колись, в радянські часи були чорно-білі фотографії, то закордоном можна було отримати кольоровий екземпляр, але і чорно-білі, ікольорові фото проявляли лише з чорно-білих або кольорових плівок.
 На даний час фотографію, як чорно-білу,так і кольорову можна проявити з будь-якого носія. З плівкового матеріалуперейшли на цифровий. Завдяки сучасній цифровій технології отримання фотозображення стало можливим будь-якої якості, розміру і вигляду.

Висновок.
Щоб створити якісні фотографії, було затрачено доситьвелику кількість часу (16 – 19 століття). Працювало безліч вчених, проведеномасу експериментів, втрачено здоровя людей, які працювали над фото. І це всезаради того, щоб ми зараз, у ХХІ столітті могли насолоджуватись якіснимкольоровим зображенням.
Прочитавши історію виникнення фотографії, диву даєшсялюдському розуму, бо якби не такі вчені, хіміки, лікарі, художники як:Фабриціус, Шульц, Веджвуд, Ньєпс, Кардан, Дагер, Шевальє, Тальбот, Клоде,Годдард, Арчер, ми б з вами і досі не мали фотографій.
Звичайно, нам, людям ХХІ століття, пощастило більше, ніжсуспільству ХІХ століття, яке витрачало по 2 години на пекучому сонці внерухомій позі для того, щоб зробити знімок. А зараз величезну фотолабораторіюуспішно заміняє один компактний пристрій, який за лічені секунди виконує весьцикл виготовлення фотознімків. Бо з того часу, коли винайшли фотографію, людирізних часів вдосконалювали її і вносили свої ідеї. І навіть зараз мійпортретний знімок можна з легкістю зробити будь-яким, і кольоровим, ічорно-білим, і навіть зелено-білим, будь-якого кольору і розміру.  Крім того,сьогодні люди мають можливість отримувати якісну фотографію з будь-яких носіів.З предмету розкоші мистецтво фотографії поступово перетворилось на доступнийзасіб збереження миттєвостей із життя.

Використаналітература
1.  Рижов К. «Сто великих изобретений».
2.  Підручники з фізики 9 – 11 кл.

РЕФЕРАТ
на тему:
„Виникнення фотографії”

Зміст.
І. Вступ.
ІІ. Історія виникнення фотографії:
2.1. Способи розробки тавиникнення фото в ХVІ – поч. ХІХ століття.
2.2. Вдосконалення вчень профотографію.
Висновок.
Використана література.
/>

І. Вступ.
Серед багатьох дивовижних винаходів, зроблених в XIXстолітті, далеко не останнє місце займає фотографія — мистецтво, що дозволилоробити миттэве зображення будь-якого предмета або ландшафту. Фотографіязародилась на грані двох наук: оптики й хімії, адже для одержання відбитківпотрібно було вирішити два складні завдання. По-перше, необхідно було матиособливу світлочутливу пластинку, здатну сприймати й утримувати на собізображення. По-друге, потрібно було знайти спеціальний прилад, який би чіткопроектував зображення б’єктів, що знімають, на цю пластинку. І те й іншевдалося створити лише після багатьох спроб і помилок. Чудо фотографії невідразу далося людям у руки, і в різний час багато винахідників з різних країніз захопленням займалися цією проблемою.

ІІ. Історіявиникнення фотографії:
 
2.1. Способирозробки та виникнення фото в ХVІ – поч. ХІХстоліття.
 
Підходи до неї можна знайти ще вроботах середньовічних алхіміків. Один з них, Фабриціус, змішав одного разу всвоїй лабораторії поварену сіль з розчином азотнокислого срібла й одержавмолочно-білий осад, що чорнів від сонячного світла. Фабриціус досліджував цеявище й у своїй книзі про метали, виданій у 1556 році, повідомив, що задопомогою лінзи одержав зображення на поверхні осаду, відомого тепер під назвоюхлористого срібла, і що зображення це ставало чорним або сірим залежно відтривалості освітлення його сонячними променями. Це був перший дослід в історіїфотографії. В 1727 році лікар з Галлі Йоган Шульц робив у сонячний день дослідиз розчином азотнокислого срібла й крейдою, суміш яких він  висвітлював ускляній посудині. Коли посудину виставляли на сонячне світло, поверхня сумішівідразу чорніла. При струшуванні розчин знову ставав білим. За допомогоюшматочків паперу Шульц одержував на поверхні рідини силуети, за допомогоюзбовтування знищував їх й одержував нові візерунки. Ці оригінальні дослідиздавалися йому тільки забавою, і пройшло ще сто років, перш ніж помічену нимвластивість хлористого срібла додумалися використати при  виготовленніфотографічних пластин.
Наступна сторінка в історіїфотографії пов’язана з ім’ям Томаса Веджвуда. Він клав на папір, зволоженийрозчином азотнокислого срібла, листи рослин. При цьому покрита листами частинапаперу залишалася світлою, освітлена ж частина чорніла. Результатом цьогодосліду був білий силует на чорномутлі. Однак ці зображення можнабуло розглядати тільки при світлі свічі, тому що при влученні сонячних променіввони псувалися. Веджвуд спробував просочити розчином шкіру й установив, щозображення на ній з’являються швидше. (У той час цей феномен залишивсянепоясненим. Тільки наприкінці 30-х років ХІХ століття було встановлено, щодубильна кислота, що втримувалася в шкірі, значно прискорює прояв зображення).В 1802 році Веджвуд опублікував результати своїх досвідів. Поступово віннавчився одержувати контурні зображення на папері, шкірі й склі: протягом трьоххвилин — при експозиції їх на сонце, і протягом декількох годин — при витримціїх у тіні. Але ці знімки не переносили сонячного світла, тому що вони не булизафіксовані. Тільки в 1819 році Джон Гершель знайшов речовину, що зміцнювалафотографічне зображення. Ним виявився сірчано-кислий натр. Здавалося б,фотографії залишалося зробити останній крок для того, щоб відбутися повністю якмистецтву, але цей крок був зроблений тільки через двадцять років. А поки щопошуки винахідників пішли по іншому шляху.
В 1813 році до дослідів зфотографічними пластинками приступив французький художник Ньєпс, якому належитьголовна заслуга у винаході фотоапарата. Близько 1816 року він прийшов до ідеїодержувати зображення предметів за допомогою так називаної камери-обскури. Цякамера була відома ще в стародавності. У найпростішій формі вона являє собоющільно закритий з усіх боків світлонепроникний ящик з невеликим отвором. Якщостінка, протилежна отвору, буде з матового скла, то на ній виходить перевернутезображення предметів, що перебувають перед камерою. Чим менше отвір, тимрізкіше контури зображення й тим воно слабкіше. Упродовж сторіч ефекти,спостережувані в камері-обскурі, захоплювали любителів природи. В 1550 роціКардан влаштував у Нюрнберзі камеру з більшим отвором, у якому перебувалалінза. У такий спосіб він одержав більше яскраве й більше чітке зображення. Цебуло важливе вдосконалення, оскільки лінза добре збирала промені й значнополіпшувала спостережуваний ефект. Саме такий темний ящик з дуже маленькимотвором і лінзою на одній стороні й світлочутливій пластинці на іншій Ньєпсвирішив використати для проекції зображення. Це був перший в історіїфотоапарат.
В 1824 року Ньєпсу вдалосявирішити завдання закріплення зображень, одержуваних у камері-обскурі. Навідміну від своїх попередників він працював не із хлористим сріблом, а робивексперименти з гірською смолою, що під дією світла має здатність змінюватидеякі свої властивості. Наприклад, на світлі вона переставала розчинятися вдеяких рідинах, у яких розчинялася в темряві. Покривши шаром гірської смолимідну пластинку, Ньєпс вставляв її в камеру-обскуру й поміщав у фокусзбільшувального скла. Після досить тривалої дії світла пластинку виймали йзанурювали в суміш нафти з лавандовим маслом. На місцях, що містять дію світла,гірська смола залишалася недоторканою, а на інших вона розчинялася в суміші.Таким чином, місця, повністю покриті смолою, представляли освітлені місця, апокриті лише почасти — півтіні. На одержання малюнка було потрібно не менше 10годин, тому що смола змінювалася під дією світла дуже повільно.
Зрозуміло, що цей спосіб важкобуло назвати досконалим, і Ньєпс продовжував пошуки. В 1829 році він об’єднавсвої зусилля з Луї-Жаком Дагером, що був офіцером, декоратором при паризькомутеатрі, що працював над тими ж проблемами. Незабаром він помер, і Дагерпродовжував дослідження один. Він уже мав у своєму розпорядженні фотоапарат,винайдений Ньєпсом, але усе ще не знав, яким чином одержати світлочутливупластину. Цілий ряд дивовижних збігів навів його зрештою на вірний шлях. Одногоразу Дагер випадково поклав срібну ложку на метал, покритий йодом, і помітно,що на металі вийшло зображення ложки. Тоді він взяв поліровану срібну пластинкуй піддав її дії йодистих парів, щоб одержати таким чином йодисте срібло. На пластинкувін поклав один з фотографічних знімків Ньєпса. Через якийсь час на нійутворилася копія знімка, але дуже нечітка, так що її можна було розрізнити лишеіз працею. Проте йому був важливий результат, що відкрив фотографічні властивостійодистого срібла. Дагер став шукати спосіб, за допомогою якого можна було бпроявляти отримані зображення. Інший щасливий випадок привів до несподіваногоуспіху. Один раз Дагер взяв з темної кімнати залишену там пластинку, з якоюпрацював напередодні, і на превеликий подив побачив на ній слабкий знімок. Вінприпустив, що якась речовина подіяла на пластинку й виявила за ніч невидименапередодні зображення. У темній кімнаті перебувало багато хімічних речовин.Дагер взявся за пошуки. Щоночі він клав нову пластинку в комору й щоранкузабирав її звідти разом з одним з хімічних реактивів. Він повторював ці дослідидоти, поки не видалив з кімнати всі хімікати, і поклав нову пластинку вже напорожню полицю. На його подив, ранком ця пластинка теж виявилася проявленою.Він ретельно обстежив кімнату й знайшов у ній небагато пролитої ртуті: пари їїй були хімічним проявником. Після цього Дагер міг уже без усяких труднощіврозробити всі деталі фотографічного процесу — за допомогою фотоапарата вінодержував слабкі зображення на пластинках, покритих йодистим сріблом, а потімпроявляв їх парами ртуті. У результаті виходили чудові чіткі зображенняпредметів з усіма дрібними деталями й півтонами. Багаторічні пошуки завершилисячудовим відкриттям.
10 серпня 1839 року в Парижівідбулися великі збори за участю нових членів Академії наук. Тут булооголошено, що Дагер відкрив спосіб проявляти й закріплювати фотографічнізображення. Повідомлення це зробило величезне враження. Увесь світ обговорювавможливості, що відкрилися завдяки новому досягненню людської думки. Французькийуряд купив секрет винаходу Дагера й призначив йому довічну пенсію в 6000франків. Не був забутий і син Ньєпса. Незабаром у продажі з’явилися набори дляфотографування по способу Дагера (цей спосіб став називатися дагеротипією).Незважаючи на високу ціну, вони були розкуплені в короткий строк. Але незабаромпубліка відчула сильне охолодження до цього винаходу.

2.2. Вдосконаленнявчень про фотографію.
Дагеротипія, хоча й давала гарнірезультати, вимагала величезної праці й чималого терпіння.
Робота дагеротипіста починалася зочищення й полірування посрібленої і мідної пластинки. Ця робота повинна булапроводитись дуже ретельно: спочатку за допомогою спирту й вати, а потім — окисузаліза й м’якої шкіри. Ні в якому випадку не можна було доторкатися до пластинкипальцем. Остаточна поліровка робилася вже безпосередньо перед зйомкою. Післяцього срібну  пластинку робили чутливою до світла. Для цього її в темряві клалив ящик з сухим йодом. Залежно від того, що збиралися знімати — ландшафт абопортрет — тривалість обробки парами йоду була неоднаковою. Після цьогопластинка на кілька годин ставала світлочутливою, її поміщали в касету. Касетаявляла собою невелику плоску дерев’яну шухлядку із двома рухливими стінками — задня відкривалася на шарнірах в, вигляді дверцят, а передня — піднімаласянагору й вниз по спеціальних пазах. Між цими дверцятами й перебувала пластинка.
Перші фотоапарати являли собоювдосконалені камери-секури. У відкритому з однієї сторони ящику рухався взад івперед інший ящик,/> який можна буловтримувати в певному положенні за допомогою гвинтика. На передній стінці цьогоящика перебувала лінза або предметне скло, а на задній стороні — матове скло.Незабаром Шарль Шевальє став вживати замість однієї лінзи дві, сконструювавши втакий спосіб перший об’єктив. Промені від зовнішнього предмета, пройшовши черезоб’єктив, зупинялися на матовому склі й при належній відстані останнього від предметана ньому залишалося його виразне зображення. Більшої або меншої виразностізображення домагалися відсуненням або наближенням внутрішнього ящика йперестановкою об’єктива. Коли потрібна чіткість досягалася, на місце матовогоскла поміщалася касета таким чином, щоб при вставлянні у фотоапарат поверхніпластинки перебувала саме в тім місці, що займало матове скло в той момент,коли зображення предмета було на ньому  найбільш чітким. Потім виймали переднюкришку касети й починали зйомку. Перші сеанси були так стомлюючі, умови такпогані, пластинки реагували так повільно, що коштувало великих зусиль знайтилюдей, згодних зніматися. Доводилося сидіти 20 хвилин нерухомо під палючимипроменями сонця, щоб одержати вдалий за тодішніми мірками портрет. Зображенняочей на перших портретах вдавалися з великими зусиллями, тому на ранніхдагеротипах ми бачимо людей із закритими очами.
По закінченні зйомки касетузакривали й відправлялися в темну кімнату. Тут при світлі свічки пластинкувиймали. На ній можна було помітити ледь помітне зображення предмета. Щоб вонозробилося чітким і ясним, його необхідно було виявити. В дерев’яний ящик змідним дном виливали небагато ртуті й поміщали в нього пластинку зображеннямдонизу. Щоб прискорити процес, унизу поміщали палаючу спиртову лампу. Ртутьпочинала інтенсивно випаровуватися й проявляла зображення. Дагеротипістспостерігав за цим процесом збоку через спеціальне віконечко. Після того якзображення проявлялося досить чітко, пластинку виймали. Там, де світло подіялонайбільш сильніше, сполука йоду зі сріблом слабшало найбільше, і тому ртутьпроступала тут дрібними крапельками, які утворювали білу поверхню. У півтонахдля ртуті існувало більше перешкод, а в темних місцях ртуть зовсім не моглапристати на шар, що не розклався, йодистого срібла. Тому півтіні виходилибільш-менш сіруватими, а чисте срібло здавалося зовсім чорним.
Для видалення залишків йодистогосрібла, що не прореагував, пластинку треба міцно закріпити. Для цього їїпоміщали в розчин сірчано-кислого натру. Нарешті, пластинку промивали у воді йсушили. У результаті всіх цих маніпуляцій отримували на пластинці вражаючечітке зображення, у якому кожна деталь передавалася з разючою виразністю. Аледля того, щоб зображення зберігалося довше, його треба було зміцнити. Для цьогопластинку обливали слабким розчином хлористого золота й кип’ятили в спиртовомуполум’ї. При цій реакції хлор хлористого золота з’єднувався зі сріблом, азолото виділялося в вигляді металу й покривало зображення найтоншою запобіжноюплівкою. Ця операція також усувала неприємну дзеркальність срібла.
/>Такз’являється перед нами фотографія в перші роки свого існування. З нашогокороткого опису видно, що це було не тільки стомлююче, але й досить шкідливедля здоров’я заняття. Проте, у фотографії відразу виявилось багато гарячихшанувальників й ентузіастів. Вони готові були годинами вдихати пари йоду абортуті, із захопленням спостерігаючи за тим, як на пластинках таємничим образомпроявляється зображення. Саме їм це мистецтво зобов’язане  своїм стрімкимудосконаленням.
Насамперед, відновилися досліди зпапером, просоченим світлочутливою сполукою — її стали називати фотопапером. Цідосліди ще на початку сторіччя проводив Веджвуд. У тому ж 1839 році ФокаТальбот установив, що якщо фотопапір, що навіть нетривалий час піддавався дії світла,обробити галусовою кислотою, то зображення проявляється дуже швидко. Точно таксамо, як ртуть викликає зображення на срібній поверхні, галу-сова кислотавикликала його на папері. У наступному році професор Годдард із Лондона виявив,що при заміні йодистого срібла на бромисте, чутливість фотографії зростає вкілька десятків разів. Завдяки цьому час, необхідний для зйомки предмета,зменшився відразу з 20 хвилин до 20секунд. Тоді ж Клоде помітив, що бром значнозбільшує чутливість йодованих срібних пластинок, так що декількох секунд булодосить, для одержання зображення. Після цих відкриттів став можливим розвитокфотографії в сучасному змісті цього слова.
У фотографії срібло, з’єднане зйодом, хлором і бромом, грало головну роль в одержанні зображення. Під дієюсвітла сполуки розпадалися й срібло звільнялося у вигляді дрібних часточок,утворюючи речовину, що малює точно так само, як у дагеротипії ртуть. Всіпроходячі при фотографуванні хімічні реакції можна продемонструвати декількомапростими дослідами. Якщо в пробірку з розчином повареної солі влити трохикраплі азотнокислого срібла, то в результаті реакції двох цих речовинутвориться білий молочний  осад хлористого срібла. На сонячному світлі цей осадза короткий час втрачає своє біле світло й стає спочатку фіолетовим,  потімсірим і нарешті — чорним. Справа в тому, що під дією світла хлористе сріблорозпадається, і при цьому виділяється металічне срібло. Однак цю змінуперетерплюють тільки ті шари, які знаходяться ближче до світла. Якщо додати дорозчину кілька крапель сірчано-кислого натру, більша частина хлористого сріблапоступово розчиниться. Нерозчиненими залишаться тільки лусочки світла, щовиділилося під дією металевого срібла. У цих реакціях представлений весь хідоперацій у фотографії.
Щоб приготувати фотопапір, бралигарний білий аркуш паперу для письма й змочували її в 10%-ному розчиніповареної солі, сушили й настилали на поверхню розчин азотнокислого срібла. Урезультаті на папері утворювався світлочутливий шар хлористого срібла. Готовийаркуш поміщали у світлонепроникну касету, і зйомка проходила так само, як описановище. При цьому після проявлення на папері виходило видиме зображення предмета,але не пряме, а зворотне, тобто найясніші місця виходили на ній самими темними,а сам темні — залишалися світлими. Це відбувалося тому, що всюди, де фотошарпіддався інтенсивній дії світла, звільнялася найбільша кількість металевогосрібла чорних кольорів. Навпаки, там, де дія світла бути незначною, зберігалосяхлористе срібло білих кольорів. Це зображення закріплювали, промиваючи аркуш урозчині сірчано-кислого натру. Але, мабуть, що користуватися такою фотографією,що давала зовсім зворотне зображення світла й тіні, було незручно. Їївикористали для одержання позитивних відбитків. Для цього її клали в темряві начутливий аркуш фотопаперу в копіювальну рамку, закривали скляною пластиною йпіддавали дії світла. Останній проникав крізь покладене зверху негативнезображення. Найлегше він проходив крізь зовсім світлі місця, слабкіше — крізьнапівтони і майже зовсім не проникав крізь тіні. Тому на нижньому аркушічутливого паперу виходило необхідне зображення, яке після достатньої діїсвітла, виймали й зміцнювали.
/>Однакдля всіх цих операцій папір виявляється не досить підходящим матеріалом, томущо має грубу будову й перешкоджає проходженню світла. Чисте скло по своїй прозоростіпредставляло б найкращий матеріал, але воно було не в змозі усмоктувати хімічніречовини, тому перетворити його у світлочутливу пластинку було не так легко, якпапір. Вихід із цього утруднення був знайдений досить швидко — скляну пластинкустали покривати прозорою тонкою клейкою плівкою, здатною втримуватисвітлочутливий шар. Спочатку для цього користувалися яєчними білками, а потімколодієм. Останній спосіб був відкритий в 1851 році Скотом Арчером.
Фотографічний коллодій складався зрозчину гримучого хлопчатого паперу в ефірі зі спиртом й являв собою безбарвнуслизувату рідину, що у тонких шарах швидко сохнула, залишаючи прозору плівку.Для одержання скляної фотопластинки в розчин коллодію додавали йодистий кадмій.Після цього брали чисту скляну пластинку й наливали на неї достатню кількістьколлодію. Коли коллодій підсихав до густої маси, пластинку занурювали в розчиназотнокислого срібла, насичений йодистим сріблом. При цій реакції йод і бромз’єднувалися зі сріблом, утворюючи йодисте й бромисте срібло, що осаджувалося вшар коллодію. Навпаки, азотна кислота, що вивільнилася зі срібної солі,з’єднувалася з кадмієм. Таким чином, пластинка покривалася світлочутливим шаромі була готова для зйомки. Для прояву зображення її обробляли розчином пірогалусовоїкислоти або розчином залізного купоросу (вода + залізний купорос + оцтовакислота +спирт). Оцтова кислота трохи сповільнювала реакцію, щоб прояв не йшовзанадто швидко. Закріплення відбувалося, як і раніше, розчином сірчано-кислогонатру. Для копіювання й одержання остаточного зображення служив уже фотопапір,покритий хлористим сріблом. Фотографування на коллодії поклало початок сучасноїфотографії; із цього часу стало можливим легко й швидко одержувати гарні,виразні знімки.
Сама фотографія від аналоговоїстала цифровою. Якщо колись, в радянські часи були чорно-білі фотографії, то закордоном можна було отримати кольоровий екземпляр, але і чорно-білі, ікольорові фото проявляли лише з чорно-білих або кольорових плівок.
 На даний час фотографію, як чорно-білу,так і кольорову можна проявити з будь-якого носія. З плівкового матеріалуперейшли на цифровий. Завдяки сучасній цифровій технології отримання фотозображення стало можливим будь-якої якості, розміру і вигляду.

Висновок.
Щоб створити якісні фотографії, було затрачено доситьвелику кількість часу (16 – 19 століття). Працювало безліч вчених, проведеномасу експериментів, втрачено здоровя людей, які працювали над фото. І це всезаради того, щоб ми зараз, у ХХІ столітті могли насолоджуватись якіснимкольоровим зображенням.
Прочитавши історію виникнення фотографії, диву даєшсялюдському розуму, бо якби не такі вчені, хіміки, лікарі, художники як:Фабриціус, Шульц, Веджвуд, Ньєпс, Кардан, Дагер, Шевальє, Тальбот, Клоде,Годдард, Арчер, ми б з вами і досі не мали фотографій.
Звичайно, нам, людям ХХІ століття, пощастило більше, ніжсуспільству ХІХ століття, яке витрачало по 2 години на пекучому сонці внерухомій позі для того, щоб зробити знімок. А зараз величезну фотолабораторіюуспішно заміняє один компактний пристрій, який за лічені секунди виконує весьцикл виготовлення фотознімків. Бо з того часу, коли винайшли фотографію, людирізних часів вдосконалювали її і вносили свої ідеї. І навіть зараз мійпортретний знімок можна з легкістю зробити будь-яким, і кольоровим, ічорно-білим, і навіть зелено-білим, будь-якого кольору і розміру.  Крім того,сьогодні люди мають можливість отримувати якісну фотографію з будь-яких носіів.З предмету розкоші мистецтво фотографії поступово перетворилось на доступнийзасіб збереження миттєвостей із життя.

Використаналітература
1.  Рижов К. «Сто великих изобретений».
2.  Підручники з фізики 9 – 11 кл.