РЕФЕРАТ
на тему:
“Виникнення та історичний розвиток людської свідомості”
План
Поняття свідомості, її головні складові.
Особливості виникнення та історичні етапи розвитку людської свідомості.
Проблеми дослідження людської свідомості в психології
Список використаної літератури.
1.На питання «Що таке свідомість?» — навряд чи можна дати відповідь, що володіє точністю математичної формули. Занадто складний і своєрідний об’єкт. Однак помилково вважати, що в області явищ свідомості немає закономірностей і що воно не піддається пізнанню.
Як і поняття психіки, поняття свідомості пройшло складний шлях розвитку, одержало різні трактування в різних авторів, у різних філософських системах і школах. У психології аж до дійсного часу воно вживається в дуже різних значеннях, між якими часом майже немає нічого загального. Я приведу одне з визначень свідомості, що дав радянський психолог А. Г. Спиркин: «Свідомість — це вища, властива тільки людині і зв’язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому, оцінному і цілеспрямованому відображенні і конструктивно-творчому перетворенні дійсності, у попередній розумовій побудові дій і передбаченні їхніх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролюванні поводження людини».
В даний час перелік емпіричних ознак свідомості є більш-менш сталим і співпадаючої в різних авторів. Якщо спробувати виділити то загальне, що найбільше часто вказується як особливості свідомості, то вони можуть бути представлені в такий спосіб:
1. Людина, що володіє свідомістю, виділяє себе з навколишнього світу, відокремлює себе, своє «я» від зовнішніх речей, а властивості речей — від них самих.
2. Здатний побачити себе, що знаходиться у визначеному місці простору й у визначеній крапці тимчасової осі, що зв’язує сьогодення, минуле і майбутнє.
3. Здатний побачити себе у визначеній системі відносин з іншими людьми.
4. Здатний встановлювати адекватні причинно-наслідкові відносини між явищами зовнішнього світу і між ними і своїми власними діями.
5. Віддає звіт у своїх відчуттях, думках, переживаннях, намірах і бажаннях.
6. Знає особливості своєї індивідуальності й особистості.
7. Здатний планувати свої дії, передбачати їхні результати й оцінювати їхнього наслідку, тобто здатний до здійснення навмисних довільних дій.
Усі ці ознаки протиставляються протилежним рисам неусвідомлюваних і несвідомих психічних процесів і імпульсивних, автоматичних чи рефлекторних дій.
2.Свідомість не дана людині від народження. Вона формується не природою, а суспільством. З’явившись на світ, дитина ще не здатна відразу суб’єктивно відокремити себе від зовнішнього світу, вона немовби “розчинена” в ньому. Її свідомість складається поступово через осолодіння в процесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості.
Свідомість – це продукт суспільно-історичного розвитку людства. Як і завдяки чому розвивалася свідомість? Одне з можливих розв’язань цих питань знаходимо в працях О.М.Леонтьєва.
Основою якісної зміни в розвитку психіки – переходу до свідомості – є специфічна людська діяльність, праця, що являє собою спільну перетворювальну діяльність, спрямовану на загальну ціль. Складна діяльність вищих тварин, що підпорядкована природним предметним зв’язкам і відношенням, у людини перетворюється на діяльність, підпорядковану суспільним зв’язкам і відносинам. Це має вирішальне значення у зародженні власне людської психіки. Вона є тією безпосередньою причиною, завдяки якій виникає специфічна людська форма відображення дійсності – свідомість людини.
У тварин будь-яка діяльність безпосередньо відповідає певній біологічній потребі, вона стимулюється впливами, що мають для тварини безпосередній біологічний смисл. У людини завдяки її участі в спільній діяльності з іншими людьми (в умовах розподілу функцій між ними) те, на що спрямована дія, саме по собі може і не мати прямого біологічного смислу. Кожна окрема дія для людей має сенс тільки завдяки тому місцю, яке вона займає у спільній діяльності відповідно до взаємостосунків, що утворюються між ними під час її виконання.
Спільна трудова діяльність має багато важливих наслідків. Здійснюючись за допомогою знарядь, створених самою людиною, вона суттєво змінює характер операцій, які виконуються людьми. У тварин примітивне природне “знаряддя”, яким вони користуються, не створює ніяких нових операцій, а підпорядковане природним рухам тварини, до системи яких воно включене. У людини ж користування штучним знаряддям, винайденим самими людьми, являє собою суспільний предмет, продукт суспільної практики, суспільного трудового досвіду і створює суспільно вироблену систему нових операцій, зафіксованих у знаряддях праці.
У процесі переходу до трудової діяльності змінюється й інтелектуальна діяльність людини. Виникає суто людське мислення, що якісно відрізняється від інтелекту тварини. Виникає суто людське мислення, що якісно відрізняється від інтелекту тварин, який нерозривно пов’язаний з інстинктами. Відбувається опосередковане відображення дійсності у зв’язках і відношеннях, недоступних безпосередньому чуттєвому сприйманню. Розумова діяльність слугує вже не цілям пристосування до наявних умов існування, що є характерним для інтелекту тварин, а завданням зміни природи.
Притаманною мисленню людей є також єдність його зародження й розвитку з розвитком суспільної свідомості. Суспільними є цілі розумової діяльності людини і способи й засоби її інтелектуальної діяльності. Конкретною формою реального усвідомлення людьми об’єктивного світу є мова. Саме тому свідомість, на думку О.М.Леонтьєва, є відображенням дійсності, немовби заломленим через призму суспільно вироблених мовних значень, уявлень, понять.
Отже, виникнення свідомості стало можливим, коли ставлення людини до природи було опосередковано її трудовими зв’язками з іншими людьми. Виникнувши у процесі суспільно-історичного розвитку людини, свідомість не є чимось незмінним. Вона являє собою форму психічного відображення. Яка набуває різних особливостей залежно від конкретно-історичних суспільних умов життя людей. У ході історичного розвитку свідомості перебудовуються й окремі психічні процеси: сприймання, пам’ять, мислення, мовлення.
Обов’язковою умовою формування і прояву всіх зазначених вище специфічних якостей свідомості є мова. У процесі мовної діяльності відбувається нагромадження знань. «Мова — особлива об’єктивна система, у якій відбитий суспільно-історичний чи досвід суспільна свідомість» — як відзначив А. В. Петровський — «Будучи засвоєною конкретною людиною, мова у відомому змісті стає реальною свідомістю».
Ментальність поряд з наукою, мистецтвом, міфологією та релігією є однією з форм суспільної свідомості. Вона жодним чином не закріплена в матеріалізованих продуктах, а має несвідомий характер. Національний менталітет є продуктом певної культури і водночас персоніфікуючи її, є носієм, продовжувачем культурних традицій і норм поведінки в наступних поколіннях. Вплив культури на ментальність і вдачу людини здійснюється в її ранні роки через родину, яка відтворює культурне середовище етногупи, її традиції, звичаї, обряди. В результаті із своєрідного родинного стилю життя в глибинне несвідоме дитини входить певна система цінностей, якої вона дотримуватиметься протягом всього свого життя. Пізніші культурні впливи торкаються здебільшого поверхні психіки.
«Душа» українського народу формувалася впродовж багатьох століть існування в контексті землеробської культури, яка народжувала в етнічній свідомості пращурів українського люду архетип ласкавої, лагідної неньки-землі, її поетичне бачення, що зумовлювало обрядовість народного життя. Це й спричинилося до формування основних рис української ментальності.
Те, що українці століттями не мали своєї держави спричинило недостатнє усвідомлення ними себе як національної самостійної єдності, комплекс меншовартості, занепад рідної мови та інших ознак національної самобутності, позначилося н розвитку національної самосвідомості. Національну самосвідомість тлумачать як усвідомлення народом своєї спільності, національної своєрідності як усвідомлення людиною причетності до певного народу, його культури і мови, усвідомлення і ролі у світовій цивілізації та права на національну незалежність.
3.Свідомість і в наші дні є предметом психологічного дослідження. Історія проблеми свідомості у вітчизняній психології ще чекає свого дослідника. Передреволюційний період можна назвати плідним у розробці проблеми свідомості. Як відомо, И. П. Павлову, основоположнику науки про вищу нервову діяльність, належить думка про корінні розходження коркових процесів людини і тварин, що зв’язувалося їм з наявністю в людини особливого класу умовних сигналів — словесних подразників. Питання про специфіку аналітико-синтетичної діяльності мозку людини в порівнянні з мозком тварин має саме безпосереднє відношення до механізмів свідомості. Словесні сигнали, по Павлову, вносять «новий принцип» у роботу кори великих півкуль людини. В одній з доповідей на симпозіумі «Проблеми свідомості» (1966 р.) можна прочитати: «… З виникненням другої сигнальної системи предмети і явища, що діють на органи почуттів, зв’язуються зі словом і усвідомлюються в словесно-мовній формі, завдяки чому і з’являються розходження між суб’єктом і об’єктом відображення, матеріальним світом і його ідеальним відображенням у мозку…»
Вже в ранні 20-і року проблема свідомості початку витіснятися. У цей час відбувається зародження нового підходу в психології, С. А. Рубенштейн зв’язував це марксизмом, що було більш обмежене в порівнянні з психоаналізом і реактологією. На передній план виступила реактологія зі своєю зневагою до проблематики свідомості, і психоаналіз зі своїм акцентом на вивчення підсвідомість і несвідомого. Проблемами свідомості лише частково продовжували займатися П. А. Флоренский і Г. Г. Шпет, результати розробок яких у той час, на жаль, не зробили помітного впливу на розвиток психології. У середині 20-х рр. з’явилися ще дві фігури: М. М. Бахтин і Л. С. Виготський, метою яких було розуміння природи свідомості, зв’язку з мовою, словом і т.д. Для них марксизм був одним з методів розуміння і пояснення проблеми. У 30-і рр. знову наступив перелом, зупинка дослідження свідомості, а також і бессознания: Л. С. Виготський помер. М. М. Бахтин вимушено був засланий і не мав можливості працювати, П. А. Флорентский і Г. М. Шпет загинули в таборах, а 3. Фрейд у країні був заборонений. Вивчення свідомості обмежилося такими нейтральними темами, як історичні корені виникнення свідомості і його онтогенез у дитячому віці. Послідовники Л. С. Виготського (А. Н. Леонтьев, А. Р. Лурия, А. В. Запорожець, П. Й. Винченко й ін.) переорієнтувалися на проблематику психологічного аналізу діяльності. Повернення до проблеми свідомості в її досить повному обсязі відбувся по другій половині 50-х рр. насамперед завдяки працям С. А. Рубенштейна, а потім і А. Н. Леонтьева.
4. Список ВИКОРИСТАНОЇ літератури
1) И.П. Павлов «Проблемы сознания» (статья), Москва, 1966.
2) В.Ф. Петренко «Психосоматика сознания», Москва, 1988.
3) А.В. Петровский «Введение в общую психологию», Москва, 1996.
4) С. Л. Рубенштейн «Бытие и сознание», Москва, 1957, стр. 256, 328.
5) С. Л. Рубенштейн «Принципы и пути развития психологии», Москва, 1999, стр. 354.
6) А. Г. Спиркин «Сознание и самосознание», Москва, 1982.
7) А.Е. Щедрин «Психика. Сознание. Бессознательное», Тбилиси, 1979.
8) Е.В. Шорохова «Проблемы сознания в философии и естествознании», Москва, 1991, стр. 361.
9) К.Г. Юнг «Сознание и бессознательное» Санкт-Петербург, Москва, 1997.
10) Психологія: Підручник / Ю.Л.Трофімов, В.В.Рибалка та ін. – К., 2000.