/>Виробничапрограма та її ресурсне обґрунтування
1. Зміст і порядок розробки виробничої програмипідрозділів. Сутність виробничої програми та їїзалежність від типу виробництва. Обґрунтування планів випуску та запускувиробів. Послідовність запуску продукції у виробництво та її оптимізація.Одиниці виміру та показники загального обсягу виробництва.
Важливим розділом поточного плану підприємства є виробничапрограма або план виробництва та реалізації продукції.
Виробнича програма підприємства(план виробництва і реалізації продукції) — це система адресних завдань з виробництваі доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті,відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставок.
Виробнича програма підприємства є:
– планом виробництва та реалізації продукції;
– основним та вихідним розділом планугосподарсько-фінансової діяльності підприємства.
Виробнича програма обумовлює завдання по введенню в діюнових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах,чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов’язаний зпланом по праці і заробітній платі, планом по витратах виробництва, прибутку ірентабельності, фінансовим планом.
Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість іобсяг продукції, яка повинна бути виготовлена у плановий період і поставленаспоживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона єголовним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються увідповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.
Основним завданнямвиробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякіснійпродукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніхресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завданняв процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватисянаступних вимог:
– правильне визначення потреби в продукції, щовипускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;
– повне ув’язування натуральних і вартіснихпоказників обсягів виробництва і реалізації продукції;
– обґрунтування плану виробництва продукціїресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.
Задачі розроблення виробничої програми:
1. Підвищення якості, надійності, поліпшення дизайнувиробу з урахуванням попиту, а також дії конкурентів;
2. Забезпечення високих і стійких темпів зростаннявипуску продукції як у вартісних, так і у натуральних показниках;
3. Формування номенклатури та асортименту виробіввідповідно до стадій їх життєвого циклу;
4. Найбільш повне використання виробничих потужностейта ресурсного потенціалу підприємства.
Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному)вигляді та плану виробництва у вартісному вигляді. В основу розробки виробничоїпрограми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. Нарівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукціїзабезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів зарозгорнутою номенклатурою виробів.
Для того, щоб вірно сформувати виробничу програмупідприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важливаінформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринківзбуту та конкурентів, стратегія маркетингу. В основу планування виробничоїпрограми покладена система показників обсягу виробництва, яка включаєнатуральні і вартісні показники. Натуральними показниками виробничої програми єобсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.
Номенклатура – це перелік назв окремих видів продукції, аасортимент – це різновидність виробів в межах даної номенклатури. Натуральніпоказники представленні у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).
Номенклатура виробів підприємства може бути централізованоюта децентралізованою.
Централізована номенклатура формується шляхом укладаннядержавних контрактів і державних замовлень.
Децентралізована номенклатура формується підприємствомсамостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановленняпрямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.
Значення натуральних показників виробничої програми вумовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступіньзадоволення потреб споживачів в певних товарах із врахуванням якісноїхарактеристики товарів.
При плануванні виробничої програми необхідновикористовувати наступні матеріали:
v перспективний план виробництва продукції і послуг;
v прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставідосліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін,кількості конкурентів тощо;
v державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства –якщо таке існує;
v результати вивчення поточного попиту на продукцію;
v договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються врезультаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;
v заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;
v заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;
v дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.
Розробка виробничої програми
Розробка і складання виробничої програми повиннеобов’язково опиратися на цілі, які переслідує підприємство на майбутнє.
Згідно з сучасною економічною теорією розробка виробничноїпрограми повинна відповідати вимогам: комплексності, узгодженості,результативності. Виробниче проектування передбачає:
— формування набору областей господарської діяльності, якімаксимізують досягнення цілей, виходячи з профілю організаційних можливостей істану зовнішнього середовища (практична стратегія);
— синтез організаційних одиниць на основі однорідностігосподарського потенціалу;
До методів проектування виробничої програми потрібновіднести такі, як структуризація цілей, аналогій, організаційного моделювання,(в тому числі імітаційного), блоковий, експертно-аналітичний, нормативний,параметричний, аналітично розрахунковий, графоаналітичний,математико-статистичний.
Підприємствам доцільно оцінювати міру адекватностіорганізаційно-економічного механізму управління підприємством до умоввнутрішньої і зовнішньої середи, а результати цієї оцінки використати приприйнятті рішень по вибору організаційних структур. Вибір оптимальної структуриуправління підприємством залежить від глибини аналізу і оцінки динаміки господарськоїситуації в ході прийняття рішень по зміні організаційно-економічного механізмуйого функціонування в максимально можливому реальному масштабі часу в рамкахфункціонування автоматизованих систем управління н використанняекономіко-математичних методів і моделей.
У економічних дослідженнях застосовуються наступні групиекономіко-математичних методів:
· оптимального програмування для визначенняоптимальних варіантів господарських рішень;
· мережевого планування н управління для виявлення нмобілізації резервів часу в ресурсів при оперативному плануванні і управлінні.
· кореляційного н регресійного аналізу для визначеннякількісної характеристики зв’язку, залежності і економічної обумовленостіпоказників.
У ході аналізу і оцінки виходять з того, що сукупністьпочаткових і розрахункових даних господарської діяльності підприємства і йогопідрозділів являє собою інформаційне поле (матрицю ефективності). Важливоюхарактеристикою обґрунтування виробничої програми є фінансове становище, приякому забезпечується розвиток виробництва і інших сфер діяльності, зростанняприбутку і активів при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності. Привідборі початкових даних для оцінки фінансового становища потрібно враховувати:тривалість циклу і швидкість обороту оборотних коштів, співвідношення власних іпозикових (орендованих) коштів, питома вага запасів в складі оборотних коштів,можливості залучення для формування фінансових ресурсів довгострокових ікороткострокових кредитів банку.
Розробка і обґрунтування виробничої програми підприємстваобов’язково має опиратися на чіткий математичний розрахунок усіх фінансовихвитрат на виробництво товару чи надання певних послуг. Тільки у разіпереконливих позитивних показників можливої діяльності, варто втілювати данупрограму в життя.
Крім цього під час розробки виробничої програми необхіднознайти оптимальну виробничу програму.
Оптимальна виробнича програма (річний план виробництва) –це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечуєнайкращі результати його діяльності за визначеними критеріями. Дана програмаповинна включати певну номенклатуру продукції, її обсяги (у натуральних тавартісних показниках), числові значення критеріальних техніко-економічних,соціальних та інших показників, а також враховувати обмеження щодо матеріальнихресурсів, персоналу, виробничих потужностей, тощо.
Для складання оптимальної виробничоїпрограми необхідна така методика, в основі якої лежить методбагатокритеріальної оптимізації, який дозволяє використання декількох критеріївоптимальності. Тому процес моделювання оптимальної виробничої програми єскладним і включає шість етапів: вибір та загальна характеристика асортиментупідприємства, загальна характеристика документації підприємства, огляд тааналіз основних показників виробничої діяльності підприємства, вибір таобґрунтування критеріїв оптимальності, побудова економіко-математичної моделіформування виробничої програми, обґрунтування ефективності вибору оптимальноговаріанту річної виробничої програми підприємства.
Перший етап «Вибір та загальнахарактеристика асортименту підприємства» відображає характеристику товарів, щовходять до його асортименту, на основі яких буде формуватися оптимальна річнавиробнича програма.
Наступний етап визначає основні елементидокументації, які використовуються при складанні річної виробничої програми. Доних відносять: стратегічний план розвитку, перспективний прогноз випускупродукції, результати маркетингових досліджень цільового ринку, довгострокові іпоточні договори тощо. Важливим етапом, пов’язаним із формуванням річноївиробничої програми підприємства, є огляд та аналіз основних показниківвиробничої діяльності підприємства, на основі яких вибираються таобґрунтовуються критерії оптимальності, які послідовно включаються векономіко-математичну модель задачі.
До критеріїв оптимальності виробничоїпрограми підприємства рекомендуємо віднести такі критерії: обсяг валовогоприбутку, обсяг реалізованої продукції та частку освоєного цільового ринку. Дообмежень — обмеження щодо використання певних видів ресурсів (сировини,матеріалів) або загальні витрати.
Побудова багатокритеріальної моделівиробничої програми — наступний етап процесу моделювання оптимальної виробничоїпрограми підприємства.
2. Обґрунтування виробничої програми виробничоюпотужністю. Особливості обґрунтування виробничої в одно- і багатопродуктивномувиробництві. Обчислення пропускної здатності груп устаткування та їхзавантаження.
Послідовність раціональної розробки виробничої програмизображена на рис. 1.
/>
Рис. 1
Підставою для визначення обсягу поставок конкретноїпродукції є портфель замовлень і господарські договори.
Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничоюпотужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах виявляютьсявнутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування, намічаються шляхиїхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперуваннявиробництва.
Величина виробничої потужності підприємства формується підвпливом багатьох чинників. Головними з них є:
• номенклатура, асортимент та якість продукції, щовиготовляється;
• кількість встановленого устаткування, розміри і складвиробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площпротягом року;
• прогресивні техніко-економічні норми продуктивності йвикористання устаткування, зняття продукції з виробничих площ,; нормативитривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється(послуг, що надаються).
Виробничі потужності підприємств обчислюються завідповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливостіконкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економікиметодичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.
Виробничу потужність підприємства визначають за всієюноменклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуженняноменклатури, об’єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічноюєдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробівданої групи приводять до характеристик цього представника за допомогоюрозрахункового коефіцієнта трудомісткості.
Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції,то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів.Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремопотужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.
За розрахунків потужності багатономенклатурних виробництв угрошовому виразі обов’язково додається виробнича програма підприємства,стосовно якої визначено потужність.
Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячиз потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів)основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць іможливого внутрішньовиробничого кооперування.
До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства,які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальнезначення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, дляпідприємств чорної металургії провідними виробництвами заведено вважатидоменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки — механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементноїпромисловості — печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії — прядильнеі ткацьке виробництво.
За наявності кількох провідних підрозділів підприємствавиробнича його потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільштрудомісткий обсяг робіт.
У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:
а) усе чинне і нечинне внаслідок несправності, ремонту тамодернізації устаткування основних виробничих цехів;
б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введенев експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;
в) понаднормативне резервне устаткування;
г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воноаналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.
Виробничу потужність підприємства треба обчислювати затехнічними або проектними (не завищеними) нормами продуктивності устаткування,використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходупродукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалоїорганізації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власнірозрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значноїкількості (20 — 25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.
Виробнича потужність підрозділів, виражена безпосередньо вобсязі продукції, обчислюється для умов однопродуктового виробництва заформулою:/>
де Nв.п — виробнича потужність групивзаємозамінних агрегатів (верстатів) у натуральному виразі;
Тр — час роботи одного агрегату за розрахунковийперіод, год.;
mо — кількість однотипних взаємозамінних агрегатів у групі;
tо — затрати часу на виготовлення одного виробу.
Якщо tо виражено в нормованому часі(машинні нормо-години) — tн, то
/>,
де kн — плановий (прогнозний) коефіцієнтвиконання норм (береться переважно на досягнутому рівні).
Заумов кількох груп устаткування, виробнича потужність визначається лімітуючоюгрупою, якщо не передбачається заходів щодо її розширення.
Виробнича потужність системи взаємопов’язаних машин, щопрацюють за єдиним регламентованим ритмом (потокові, автоматичні лінії),обчислюється за формулою:
/>
де Тр — час роботи технологічної лінії зарозрахунковий період, год;
r — такт роботи лінії (проміжокчасу, через який вироби сходять з лінії), хв.
У виробничих підрозділах багатопродуктового виробництва згруповим розміщенням устаткування подібні обґрунтування мають форму порівняннихобчислень пропускної спроможності устаткування і його завантаження умашино-годинах. Відношення цих величин характеризує ступінь завантаженняустаткування.
/>
де kз — коефіцієнт завантаженняустаткування певної технологічної групи;
Тз — завантаження устаткування виробничоюпрограмою у плановому періоді, машино-годин;
Тп.с — сумарний час роботи устаткування групи вплановому періоді, який називають пропускною спроможністю цієї групи,машино-годин.
На практиці використовується й обернена величина цьогопоказника (/>).Останній показує, наскільки пропускна спроможність покриває завантаженняустаткування і має назву коефіцієнта пропускної спроможності (виробничоїпотужності).
Завантаження устаткування обчислюється на основі плановогообсягу продукції і затрат часу на її обробку.
/>,
де n — кількість найменувань виробів (деталей,комплектів), що обробляються на даній групі устаткування;
Ni — кількістьвиробів і-го найменування у натуральному виразі;
ti — затрати часу наобробку одного виробу і-го найменування на даній групі устаткування,год.
Пропускна спроможність устаткування певної технологічноїгрупи визначається як добуток часу роботи одного агрегата (ТР) на їхкількість (mо).
Тп.с = Трmo.
Час роботи одного агрегата обчислюється так:
Тр= Тн (1 – />),
де Тн — номінальний (режимний) фонд часу роботиодного агрегата (машини) в плановому періоді, год;
b — плановівтрати часу на ремонт агрегата, %.
Це формула загальна. Якщо можна точніше передбачититривалість потрібного ремонту в робочий час, то ця величина просто віднімаєтьсявід Тн. Коли такий ремонт не припадає на плановий період, то Тр= Тн.
Тн= (Др tз – Дсtс) kз,
де Др — кількість робочих днів у плановому періоді;
tз — тривалість робочої зміни, год;
Дс — кількість днів зі скороченою робочоюзміною;
tс — тривалість скорочення робочої зміни, год;
kз — коефіцієнт змінності роботи (кількість змін роботи на добу).
Визначення й регулювання резервної виробничої потужностіпідприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількостірезервних агрегатів (груп устаткування) та обгрунтування розмірівекспериментально-дослідних виробництв. Зазвичай величина резервних потужностейдля покриття пікових навантажень не перевищує 10 — 15%, а для підготовки таосвоєння виробництва нових виробів — 3 — 5% загальної потужності. При цьомутреба враховувати, що резерв виробничої потужності передбачається, головне, дляпідприємств, що вже досягли рівня використання поточної потужності не нижче за95% і випускають понад 25% нової продукції.
Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва,розраховується загальний обсяг продукції у вартісному виразі: обсяг товарноїпродукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно–чистої продукції.
Розробка завдань по випуску виробів у натуральному виразі єнайважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість їївизначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатнихзадовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програмавиготовлення конкретних виробів.
На підставі плану випуску продукції підприємствомрозробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробничапрограма цеху містить завдання по номенклатурі і в загальному обсязі продукції.У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовленихокремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці(номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам по номенклатурі,мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Длявипускаючих (складальних) цехів програма складається по найменуванню такількості готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. Водиничному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехівноменклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей назамовлення, вироби, вузли. В умовах масового виробництва цим цехам плануєтьсявипуск заготівок і деталей по окремих найменуваннях.
3. Забезпечення виробничої програми трудовимиресурсами. Трудомісткість виробничої програми. Особливості обчислення потрібноїкількості робітників залежно від їх функцій і ролі у виробничому процесі.
Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовимиресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість якихзалежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.
Кількість робітників, потрібна для виконання заплановогообсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуванихпроцесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку,норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо запрофесіями і кваліфікацією робітників.
Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістювизначається за формулою:
виробничий програма трудовий ресурс
/>
де Чоб — середньооблікова кількість робітників;
Тпл — планова трудомісткість робіт, нормованихлюдино-годин;
Тп — фонд робочого часу одного працівника вплановому періоді, год;
kн — коефіцієнт виконання норм.
Фонд часу роботи одного середньооблікового робітникавизначається на основі кількості робочих днів у плановому періоді, передбаченихзаконом невиходів на роботу і середньої тривалості робочого дня.
Тп= Дп · tд.c,
де Дп — середня кількість днів виходу на роботув плановому періоді одного робітника;
tд.c — середня тривалість робочого дня, год.
Середня кількість днів виходу на роботу (реальний робочийчас у днях) обчислюється на основі кількості робочих днів у плановому періодіза календарем (Др) і середньої кількості днів невиходів згідно зтрудовим законодавством (відпустки, хвороба та ін.) — Дн, тобто
Дп= Др – Дн .
Середня тривалість робочого дня менша від номінальноїтривалості, якщо у складі робітників є такі, що мають скорочений робочий день(неповнолітні, матері, що мають дітей віком до одного року). В інших випадкахсередня тривалість дня збігається з номінальною (tд.н).
Згідно з цими обчисленнями можна визначити втрати робочогочасу.
h = (1 – />) 100,(5.15)
де h — втрати робочого часу у відсотках.
Коли виготовляється один вид продукції або виконуєтьсяоднорідна робота, кількість робітників можна визначати за нормами виробітку.
/>,
де N — плановий обсяг продукції (роботи) унатуральному виразі;
Вд — денна норма виробітку одного робітника унатуральному виразі.
Розглянутіметоди обчислення кількості робітників ґрунтуються на нормуванні затрат праціна одиницю продукції (роботи). Сфера їх застосування – процеси, деробітники, закріплені за певними робочими місцями, безпосередньо обробляютьпродукцію (виконують роботу) і між їх кількістю та обсягом останньої існуєтісна залежність. Але досить часто ситуація буває іншою. Це стосується тихтрудових процесів, виконання яких має такі особливості: виконувані робітникомоперації не пов’язані з кожною одиницею продукції або роботи; трудовий процес єнерегулярним, ймовірним; необхідна постійна присутність робітника незалежно відйого завантаження з метою нагляду, контролю і регулювання процесу.
Зазначеніособливості властиві передусім таким основним процесам, як апаратурні (ливарні,гальванічні, термічні, хімічні та ін.), обробні з високим рівнем механізації таавтоматизації, а також допоміжним процесам з обслуговування устаткування (налагодження,дрібний ремонт тощо). Із підвищенням рівня механізації та автоматизаціївиробництва частка таких процесів зростає. Об’єктом нормування затрат праці є,як правило, устаткування (робочі місця), що обслуговується, а кількістьробітників обчислюється за нормами обслуговування і робочими місцями. За кожниміз цих методів обчислюється явочна кількість робітників, яка згодомперераховується в облікову з урахуванням втрат робочого часу.
Кількість робітників за нормами обслуговування визначаєтьсяза формулою:
/>,
де Чяв — явочна кількість робітників;
m — кількість устаткування(робочих місць), що потребує обслуговування;
mн — норма обслуговування, тобто кількість устаткування, яку маєобслуговувати один робітник;
kз — кількість змін роботи.
Кількість робітників за робочими місцями обчислюються так:
/>
де mn — кількість робочих місць, на якихпостійно повинні бути робітники.
Явочна кількість робітників перераховується в обліковучисельність збільшенням її згідно з процентом втрат робочого часу h.
/>,
На практиці ці обчислення спрощують, замінюючи величину /> на коефіцієнтоблікового складу, що визначається як відношення облікового складу робітниківдо їх явочної кількості за звітними даними.
Для визначення кількостіробітників, які виконують нерегулярну роботу з випадковим часом їх виникнення ітривалістю (наладчики устаткування, черговий ремонтний персонал та ін.), можезастосовуватися метод теорії масового обслуговування. Наприклад, специфікаобслуговування устаткування наладчиками полягає в тому, що на одного робітникаприпадає кілька верстатів, вимоги на обслуговування надходять нерегулярно, айого тривалість коливається в певних межах (рис. 2). Отже, можливі простої якустаткування, так і робітників, що його обслуговують. Тому важливо визначититаку кількість наладчиків, за якої вся система «устаткування–робітники»працювала б в оптимальному режимі. Критерії оптимальності тут можуть бути такі:
/>
Рис. 2- Схемазамкненої системи обслуговування
¾ максимальне завантаження обслуговуючого персоналуза рахунок мінімізації часу його незайнятості;
¾ мінімальнівитрати в системі на одиницю продукції (роботи).
Перші два критерії часткові, і ними доцільно керуватися утих випадках, коли один із ресурсів (устаткування або робітники) дефіцитний, аіншого достатньо. Збільшення завантаження устаткування за рахунок скороченнячасу очікування обслуговування потребує збільшення кількості наладчиків,завантаження яких знизиться. І навпаки, зменшення кількості наладчиківпідвищить їх завантаження, але при цьому погіршиться використання устаткування.
Найповнішеефективність функціонування системи обслуговування відбиває третій критерій,тому йому і слід надавати перевагу в більшості випадків. При цьому враховуютьсяті витрати, на які безпосередньо впливає система обслуговування. До нихналежать витрати, пов’язані з простоями устаткування й оплатою праціобслуговуючого персоналу. Таким чином, оптимальна кількість наладчиківзабезпечує мінімум витрат, виражених функцією
/>,
де С — витрати, пов’язані з простоями устаткування йоплатою праці обслуговуючого персоналу за розрахунковий пе-ріод, грн.;
См — витрати (втрати) внаслідок простою верстата (машини) протягом однієїгодини, грн.;
L — середня кількістьверстатів, що чекає обслуговування (довжина черги);
Со — середньогодинна зарплата одного обслуговуючого робітника, грн.;
Чо — кількість робітників, зайнятихобслуговуванням;
Т — фонд часу роботи устаткування в розрахунковому періоді(зміна, місяць), год.
Задача №1
Тема “Виробнича програма та її обґрунтування виробничоюпотужністю”
Визначити на операції:
1) Фонд робочого часу однієї машини на рік; (годин).
2) Виробничу потужність операції на рік (в штуках).
3) Коефіцієнт використання виробничої потужності.
Методична вказівка: Виробничапотужність (ВП) на операції визначається за формулою:/>
Fr (год.) х n х 60
t(хв.)
/>ВП= штук
де: Fr– фонд робочого часу (годин);
t – норма часу на обробку одиниці продукції (хвилин);
n – кількість машин на операції.
У зв’язку з тим, що фонд часу обчислюється у годинах, анорма часу представляється у хвилинах, чисельник множимо на 60.
Вихідні дані до задачі №1 представлені в таблиці 1
Таблиця 1
№
п/п
Показники
Одиниця
виміру
Значення показника по варіантах
5 1 Кількість робочих днів на рік день 262 2 Тривалість робочих днів година 8 3 Кількість змін роботи машин протягом доби зміна 1 4 Плановий простій машин в капітальному ремонті % 5 5 Кількість машин на операції одиниця 2 6 Норма часу на обробку одиниці виробу на даній операції хвилина 0,45 7 Випуск фактичний на даній операції за рік штука 500.000
Розв’язок:
1) Фонд робочого часу однієї машини на рік; (годин).
Fr(год.)=262*8*1*0,95=1991,2год.
2) Виробничу потужність операції на рік (в штуках).
/>
3) Коефіцієнт використання виробничої потужності.
/>
Задача №2
Тема “Планування прибутку підприємства”
Обчислити:
1) Валовий прибуток підприємства.
2) Операційний прибуток підприємства.
3) Рентабельність продукції.
Вихідні дані до задачі представлені в табл. 2
Таблиця 2
№
п/п
Показники
Одиниця
виміру
Значення показника по варіантах
5 1 Спеціалізоване підприємство виготовляє один вид продукції – + 2 Запасів готової продукції на складі на початок місяця не було + 3 За місяць випущено продукції шт. 1300 4 За місяць продано продукції шт. 1000 5 Ціна продажу одиниці продукції грн. 120 6 Виробнича собівартість одного виробу грн. 80 7 Адміністративні витрати за місяць становлять грн. 7000 7 Витрати на збут за місяць становлять грн. 10000
Розв’язок:
1) Знайдемо валовийприбуток:
/>
ЧД- чистий дохід підприємства
/> — виробнича собівартістьреалізованої продукції, грн
/>
/>
/>=120000-80000=40000 грн
2) Знайдемо операційний прибуток підприємства:
/>
де: Дін.о — Інші операційні доходи; Він.о — Інші операційні витрати; Вадм — Адміністративні витрати; Взб — Витрати на збут.
3) Знайдемо рентабельність продукції:
/>
Задача №3
Тема “Контроль і оцінювання діяльності підрозділівпідприємства”
По представленим результатам роботи цеху за місяць(фактичним і плановим) оцінити роботу цеху, визначивши наступну системупоказників:
1. Коефіцієнт виконання плану по обсягу випускупродукції.
2. Коефіцієнт виконання плану по асортиментупродукції.
3. Коефіцієнт ритмічності.
4. Коефіцієнт сортності продукції.
5. Коефіцієнт по затратам.
6. Узагальнюючий коефіцієнт ефективності роботи цеху.
Методична вказівка
Основним методом оцінювання діяльності підрозділів запевними показниками є порівняння; фактичний результат ділиться на плановийрівень.
Вихідні дані до задачі представлені в таблиці 3.
Таблиця 3
№ п/п
Показники
Одиниця виміру
Значення показника по варіантах
5
план
факт. 1. Обсяг випуску готової продукції
м2 600 550 2. Випуск продукції в асортименті
м2 600 550 3. Випуск готової продукції по декадах:
І
м2 200 150 ІІ
м2 200 200 ІІІ
м2 200 200 4. Сортність продукції % 92,0 92,5 5. Затрати на виробництво продукції грн. 48000 40000
1) Знаходимокоефіцієнт виконання плану по обсягу випуску продукції:
Ко=Обсягф/Обсягп=550/600=0.92
2) Коефіцієнт виконання плану по асортименту продукції:
Ка= Випускф/Випускп=550/600=0,92
3) Коефіцієнт ритмічності:
/>
де: Т — кількість календарних відтинків часу, на якуподілено розрахунковий період (днів, декад);
/> — фактичний обсяг продукції,виготовлений за t-й відтинок часу (день, декаду) у встановленому вимірі,у межах запланованого (перевиконання не враховується);
Вк.пл — обсяг продукції, передбачений планом нарозрахунковий період.
4) Коефіцієнт сортності продукції:
Ксорт=92/92.5=0,99
5) Коефіцієнт по затратам:
Кзатрат=40000/48000=0,83
6) Узагальнюючийкоефіцієнт роботи цеху:
Кц=0,92х0,92х0,92х0,99х0,83=0,639
Задача №4
Тема “Механізм стимулювання підрозділів підприємства”
Визначити:
1. Плановий річний фонд основної зарплати робітників.
2. Плановий річний фонд загальної зарплати робітників.
3. Загальний (робітників, керівників і службовців)фонд заробітної плати на рік.
4. Середньомісячну зарплату працівників цеху.
Вихідні дані представлені в табл. 4
Таблиця 4
№ п/п
Показник
Одиниця виміру
Значення показника по варіантах
5 1 У цеху оплата праці робітників на основних виробничих операціях відрядна + 2 Трудомісткість технологічних операцій тис. нормогодин 390000 3 Середньогодинна тарифна ставка відрядних робітників грн. 3,5 4 Норми виробітки в середньому виконуються % 100 5 Кількість робітників-погодинників на допоміжних і обслуговуючих операціях чол. 95 6 Середня тарифна ставка за одну годину робітників-погодинників грн. 3,2 7 Фонд часу одного робітника на плановий рік год. 1950 8 Додаткова заробітна плата робітників становить % 15 9 Премія для робітників за якісне виконання роботи становить % 30 10 Кількість керівників і спеціалістів осіб 35 11 Місячний фонд оплати праці керівників і спецівалістів грн. 26250
1) Плановийрічний фонд основної зарплати робітників:
ФЗПосн=390000*3,5*1+95*3,2*1950=1957800грн
2) Плановийрічний фонд загальної зарплати робітників:
ФЗПз=1957800+1957800*0,15+1957800*0,3=2838810грн
3) Загальний (робітників, керівників і службовців) фондзаробітної плати на рік:
ФЗП=2838810+26250*12=3153810грн
4) Середньомісячна зарплата працівників цеху:
ЗПср=2838810/12=236567.5грн
Задача №5
Тема “Матеріальна відповідальність за
результати роботи підприємства”
Обчислити:
1. Втрачений підприємством прибуток унаслідокзменшення обсягу виробництва і продажу продукції.
2. Загальний розмір збитків від невиконання договірнихзобов’язань для оформлення претензії постачальнику.
Методична вказівка: Сумазбитків підприємства включає:
1) недотриманий прибуток;
2) збільшення затрат по заробітній платі (основна,додаткова і нарахування в соціальні фонди);
3) штрафні санкції
Втрачений прибуток підприємства обчислюється множеннямрізниці між ціною продажу виробів і змінними витратами на зниження обсягувиробництва внаслідок невиконання договірних зобов’язань. Методично цевідповідає вимогам положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що впровадженіна підприємствах України з 2000 року.
Вихідні дані до задачі представлені в таблиці 5
Таблиця 5
№ п/п
Показник
Одини-ця виміру
Значення показника по варіантах
5 1
Унаслідок невиконання договору контрагентом підприємство знизило випуск продукції на:
– виріб А шт. 65 – виріб Б шт. 45 2
Ціни цих виробів:
– виріб А грн. 440 – виріб Б грн. 350 3
Змінні витрати на виготовлення продукції:
– виріб А грн. 300 – виріб Б грн. 200 4 За простої внаслідок нестачі матеріалів сплачена робітникам заробітна плата грн. 1850 5 Додаткова зарплата становить % 15 6 Відрахування на соціальні заходи становить % 30 7 Заплачено підприємством штраф замовнику за непоставку виробів А і Б у сумі грн. 3000
Сума збитків підприємства включає:
1) недоотриманий прибуток;
2) збільшення затрат по заробітній платі (основна,додаткова та нарахування на соціальні фонди);
3) штрафні санкції.
Втрачений прибуток підприємства обчислюється множеннямрізниці між ціною продажу виробів і змінними втратами на зниження обсягувиробництва внаслідок невиконання договірних зобов’язань.
· Втрачений прибуток (А)=(440-300)*65=9100грн
· Втрачений прибуток (Б)=(350-200)*45=6750грн
· Втрачений прибуток за двома виробами=9100+6750=15850грн
· Збільшення затрат по заробітній платі= 1850+1850*0,15+15850*0,3=6832.5грн
· Загальний розмір збитків від невиконання договірнихзобов’язань для оформлення претензії постачальнику=15850+6832.5+3000=25682.5грн
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Грещак М.Г., Гребешкова О.М., Коцюба О.С. Внутрішнійекономічний механізм підприємства. – К., 2001.
2. С.П. Рузанов. Економика и управлениепроизводственным предприятием, М.: 2001.
3.Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навч. Посібник: Вид. 2-ге,перероб. Та доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.