Власне українська та іншомовна лексика у професійному мовленні

ТЕМА: Власне українська та іншомовна лексика у професійномумовленні. Терміни, виробничо-професійні та науково-технічні професіоналізми,фразеологізми
 
МЕТА: Навчити студентів доречно використовувати в мовленнівласне українську та іншомовну лексику, термінологічну лексику та виробничо-професійні,науково-технічні професіоналізми; користуватися словником іншомовних слів,термінологічними словниками та довідковою літературою;
розвивати комунікативні здібності, логічне мислення;
виховувати повагу до рідної мови.

ХІД ЗАНЯТТЯ
 
Вживаннявласне української та іншомовної лексики у професійному мовленні
 
У сучасній українській мові вживаються слова, засвоєні зінших мов. Вони вливалися до складу української мови з різних джерел. Це,зокрема, економічні, політичні та культурні взаємозв’язки українського народу знародами Заходу й Сходу, внаслідок чого українська мова перейняла значнукількість слів. Запозичуючи їх, підпорядкувала своїм законам фонетики іграматики, пристосувала до правил українського словотвору семантичних систем
Так, одні з них, що давно вже засвоєні означають назвизагальновідомих явищ і предметів, увійшли до Української мови і вжесприймаються як активна лексика. Наприклад: крейда, м’ята, агроном.
Інші засвоєні слова, що означають назви понять і явищ, які неє загальновідомими і рідко вживаються в мові мають виразні ознаки іншомовнихслів, не властиві українській мові, наприклад: адажіо, мольберт, фрикасе,вуаль, ланцет, ландшафт.
У словниковому складі української мови особливе місцепосідають запозичення грецького походження. Вони означають:
— назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил;
— назви побутових предметів: парус, миска, ванна;
— поняття церковно-релігійного вжитку: вівтар, ангел,антихрист, ікона, ієрей, ладан, ідол;
— терміни науки, культуру, мистецтва: апостроф, ідея, театр,музей, корал, філософія, комедія.
З грецької мови засвоєно чимало імен людей: Софія, Федір,Олена, Петро.
В українській мові чимало слів латинського походження вониналежать до понять наук, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин,медичної, юридичної термінології. Наприклад: індустрія, меридіан, екзамен,депутат, декан.
З латинської мови запозичені імена: Юлія, Валерія, Віктор,Павло, Марко.
З французької мови засвоєні слова що стосуються побуту, назводягу, науки, техніки, мистецтва, технічних і військових понять. Наприклад:абажур, браслет, пудра, бюлетень, екіпаж, бюст, кабінет, маршал, пансіон.
З німецької мови прийшли деякі адміністративні, технічні,медичні, торговельні, військові, виробничі терміни, назви предметів побуту,рослин, птахів, ігор, наприклад: штат, шахта, цех, бухгалтер, бинт, фельдшер,кеглі, матрац.
Чимало слів в українській мові засвоєно з італійської.Наприклад: опера, бемоль, інтермецо, бас, лібрето, арлекін, дебет, кредит,банк, вата, барикада.
У словниковомускладі української мови є елементи, що прийшли через посередництво російськоїта інших мов. Але представлені вони здебільшого одиницями й вживаються рідко.Наприклад: булат, тахта, караван, гиря, сакля, чурек, орангутанг.
Термінологічнийсловничок
 
Акцентологія– 1) вчення про акцентні засоби мови; розділ мовознавства, що вивчає питаннянаголошування; 2) система акцентних засобів.
Варіант – форма мовлення, щохарактеризується зміною висловлювань двох, кількох осіб або обміном репліками.Розмова між двома або кількома особами.
Дикція – вимова, манера вимовлятислова. Добра дикція (ясність, чіткість, правильність вимови) – одна знайважливіших ознак культури мовлення.
Інтонація – ритміко-мелодійний ладмови, послідовна зміна висоти тону, сили й часу звучання, що відображаєінтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення; тональність, тембр, нюанс;манера або відтінок вимови.
Кліше – мовленнєвий стереотип,мовний зворот, що використовується як стандарт (шаблон, штамп) для розв’язання завдань комунікації.
Комунікативнакомпетенція – сукупність знань, умінь, навичок усфері вербальних і невербальних засобів для адекватного сприймання івідтворення дійсності в різних ситуаціях мовлення.
Комунікативніякості мовлення – системно взаємозв’язані якості мовлення, що створюютьсявзаємодією одиниць усіх рівнів і проявляються на основі внутрішніх та зовнішніхзв’язків мовлення з не мовленнєвими структурами.
Комунікативнівміння –практичне володіння мовними засобами, що дає змогу організовувати мовленнєвевисловлювання, яке оптимально розв’язує комунікативне завдання.
Мовлення – послідовність знаковиходиниць спілкування в їх конкретному застосуванні. Мовлення — реалізація мови(система мови), яка знаходить себе лише в мовленні й тільки через значення.Мовлення розуміється як процес говоріння (мовленнєва діяльність) і як результатцього процесу (усні або письмові висловлювання).
Монолог – форма розгорнутогомовленнєвого висловлювання, що являє собою мовлення, звернене до самого себе чидо інших; на відміну від діалогу, не розраховане га безпосередню мовленнєвуреакцію іншої особи.
Правильністьмовлення –комунікативна якість мовлення. Правильним є мовлення, структура якого несуперечить системі даної мови, літературній мові.
Лексична норма – закріплене за кожнимсловом значення, що фіксується у тлумачних словниках. Лексична норма передбачаєвживання слова у мовленні відповідно до мовного значення, з урахування йогостилістичного забарвлення і сфери вживання
Проблеми української термінології
Українська термінологія вже упродовж двох століть привертаєдо себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження.Адже українська мова стоїть як рівноправна серед інших мов, і є цілкомпридатною для творення наукового стилю. Інша справа, що через історичніобставини та політичні спекуляції вона не завжди мала право вільно ібеззастережно виконувати свої прямі функції, обслуговуючи різні сфери людськогожиття.
Особливістю нашого часу, який межує не лише зі століттями, ай тисячоліттями, є те, що нарешті після багатьох років поневірянь та утисківукраїнська мова знову зайняла своє достойне місце в усіх сферахжиттєдіяльності, і зокрема у науковій галузі. Поступово на державну мовуперейшла освіта і переходить наука. Як писав колись І. Огієнко, “«українськамова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови…» [ 2, С. 198] .
Національна термінологія як складова частина наукової мовизнаходиться на гребені свого третього національного відродження. На запитисередньої і вищої освіти упродовж 1990-х років з’явилася низка термінологічнихсловників, які в тій чи іншій мірі заповнювали прогалину спеціальних назв іпонять. Звичайно, не усі лексикографічні праці відповідали духові і завданнямчасу, але кожна з них по краплиночці додавала снаги нашій науковій мові,пробуджувала її від десятилітньої сонливості, заставила запрацювати на рівнінайпрестижніших європейських мов, а може, й краща.
За останні десять років з’явилося близько сотні різноманітнихтермінографічних праць різного статусу і ґатунку, які виходили у різних містахУкраїни. Крім словників, написано чимало роздумів з приводу термінологічноїсправи, які друкувалися як на сторінках періодики, так і на сторінкахспеціальних журналів. Вийшло кілька підручників, посібників, монографій.
Уся ця продукція є наслідком живого діалогу міжфахівцями-ученими, спеціалістами різних сфер і філологами, що відбуваєтьсяпостійно на внутрішньовузівських і міжвузівських семінарах, термінологічнихнарадах і конференціях як регіонального, державного, так і міжнародного рівня.
Уже давно побутує думка, що в Україні на сьогодні є кількатермінологічних центрів, основні з яких знаходяться у Харкові, Києві і Львові.Зокрема Львівський термінологічний центр, започаткований у свій час на кафедріукраїнської мови Львівського національного університету ім. Івана Франка,успішно функціонує як самостійна номенклатурна одиниця і установа придержавному університеті «Львівська політехніка». Це Комітетнауково-технічної термінології, який веде широку просвітницьку роботу, виконуєдержавне замовлення на створення держстандартів, а також плідно працює в лексикографічномута організаційному напрямах. Так, під егідою центру за останні десять роківз’явилися такі словники: «Російсько-український електрорадіотехнічнийсловник» (за ред. В.С Перхача), «Російсько-український таукраїнсько-російський словник з радіоелектроніки» (Б. Рицар, К.Семенистий, І. Кочан); «Російсько-український словник термінів ізворотів з технології нафти» (А. Зелізний, Г.О. Літковець, З.В.Гуменецький, М. Ганіткевич); “Російсько-український словник з хемії тахемічної технології” (А. Зелізний та М. Ганіткевич); «Російсько-українськийавтошляховий словник» (І. Фецович), “Англійсько-українськийсловник-довідник інженерії довкілля” (Т. Балабан) тощо.
Одним з напрямів роботи Комітету є проведення міжнароднихтермінологічних конференцій з проблем української термінології.
У вересні 2000 відбулася VI Міжнародна конференція, яка тепер маєназву “Проблеми українськоїтермінології”. Уній взяли участь 104 учасники, виголошено 138 доповідей. До початку конференціївийшли матеріали, які засвідчили високий рівень конференції та її учасників.
Основна увага на конференції була звернена на такі проблеми:
• Теоретичні засади термінознавства та лексикографії.
• Лексикографія та міжмовні зв’язки.
• Нормування та стандартизація термінології.
• Термінологія природничих знань.
• Термінологія гуманітарних знань.
Вони стали віхами розділів збірника «Проблемиукраїнської термінології»”.
Відкриває збірник стаття провідного науковця ‘ Харківськоголексикографічного товариства Володимира Дубічинського «Організаціятермінографічної праці в Україні», у якій автор проводить аналогію міжтермінографічним «вибухом» кінця і початку XX століття. Він зазначає, що появакількох сотень термінологічних словників має деякі позитивні моменти, цепоступове зростання якості продукції; залучення до термінологічної справи нелише фахівців-аматорів, а й відповідних інституцій, таких, як: Інститутукраїнської мови НАН України, держуніверситет «Львівська політехніка,Науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики, Київськаполітехніка, Харківське лексикографічне товариство, термінологічна група приЧернівецькому державному університеті тощо.
Негативний момент сучасного термінологічного процесу п.Дубічинський бачить в тому, що практична термінографія випереджає теоретичну, іце нерідко позначається на якості продукції. Тому автор з метою підвищенняякості термінологочної діяльності подає низку пропозицій, серед яких: координаціязусиль усіх термінологічних центрів; створення чіткої державної структуритермінологічних організацій; унормування терміносистем; створення державнихстандартів і їх незалежна постійна експертиза; проведення на наукових засадахтермінографічної діяльності, контакти з міжнародними термінологічними центрами.
Якщо більшість пропозицій вносяться постійно уже тривалийчас, то перша і друга заслуговують на особливу увагу і схвалення, бо від їхвтілення залежить і подальша термінологічна діяльність в Україні. Цікавоювидається і думка про створення асоціації українських термінологів, якакоординуватиме створення термінологічних словників за єдиними принципами, наспільних наукових засадах і в автоматизованій системі обробки науково-технічноїінформації.
Про українську термінологію як фактор державності українськоїмови продовжує роздуми професор Тарас Кияк (Київський національнийуніверситет). Він пропонує два етапи державної мовної політики, посилаючись на10 статтю Конституції та досвід державотворення європейської хартії: 1) відродженнята всебічне утвердження української мови як єдиної державної, одначе надаючистатус офіційної іншим мовам в місцях компактного проживання меншин (десаме? І чи є такі аналоги у світовій практиці?); 2) окреме вирішення мовноїситуації в регіонах через 15-20 років, де рішення буде прийматися з урахуванняметнічної картини [ 1, С. 7] .
Автор захоплюється державною політикою Російської Федерації уцьому питанні, хоч стосовно української мови і Української держави дає їйнегативну оцінку. Т. Кияк робить екскурс в історичне питання про шляхи розвиткуукраїнської мови, і зокрема мови науки, змальовує її сучасний стан і проблеми,пов’язані з правописом та входженням у наше життя чужомовних слів.
Питання правопису є одним з найактуальніших не лише втермінології, а й в українській культурі взагалі. Тому схвально, що цю проблемуне обминули і учасники міжнародної конференції з проблем термінології. Зокрема Л.Полюга у матеріалі »Найновіша редакція українського правопису”зауважив, що завдання нової редакції «надати повнокровне життя тимелементам української мови, які в часи тоталітаризму з політичних міркуваньбули несправедливо і примусово відтиснені на другий план чи на периферіюспілкування або і зовсім заборонені…», і наголосив коротко на тихзмінах, які передбачені в новій редакції [ 1, С. 22-23]. Однією з них євідновлення функцій літери “ґ” в сучасній українській мові. Томупублікація гостя із Сполучених Штатів Петра Грицака «Дальшаісторія букви »ґ” є цілком слушною і поглиблює наші знання про цюбагатостраждальну літеру. Автор доводить, що існує вона в нашій мові близько 900років і ще послужить їй, особливо у науковій сфері, у сфері технології таполітичних і торговельних зносин між різними народами.
А. Орловський висловив тези на захист«желехівки», вважаючи, що «желехівка» сприяє орієнтації наЗахід, бо має спорідненість з правописами західнослов’янських мов, зберігає всобі праслов’янський елемент, високу системність і позбавлена московськихвпливів.
Продовжують темуправопису публікації В. Моргунюка ” Українська мова проповновартісність українських фонем І та И”. Однак авторові явно бракуєфілологічних знань, бо навіть формулювання назви статті позбавлене логіки, ачитати, що «и» утворює тверді склади, а “і” м’які явноантинауково. В українській мові є групи тверді і м’які ( а ще і мішані), яківизначаються за кінцевим приголосним основи, і тому нерідко слова мішаної групиіменників також закінчуються на “і”. Прикметники мають лише двігрупи, які також визначаються за кінцевим приголосним основи. У називномувідмінку множини усі прикметники мають однакові закінчення: червоні, і сині,гарячі.
Автор сам собі заперечує, пропонуючи у місцевому відмінкупаралельну форму не безкрайим, а безкрай -ім. Що ж до літери “і”, якає специфічною для української мови у зіставленні із російською, то ми її такимчином втратимо, і графічно наблизимося до російської літери [ 1, С. 42] .
Подає автор й інші пропозиції до останньої редакції правописув інших публікаціях, пропонуючи творити іменники на позначення виконавців діїза допомогою суфікса -увач: завідувач, командувач, доплачувач. Алеж ці іменники віддієслівного походження, які вже мають суфікс -ува:завід-ува-ти, команд-ува-ти тощо. За допомогою якого ж суфікса творятьсяіменники? [ 1, С. 47].
«Про необхідність ліквідації свавілля вправописанні власних імен і призвищ українською і російською мовами» розмірковує А. Гожий зПолтавської гравіметричної обсерваторії. Питання це надзвичайно слушне,оскільки нерідко одна літера вибудовує китайський мур у юридичних справах передпозивачем чи спадкоємцем. Автор пропонує дотримуватися точної транслітерації унаписанні українських імен та прізвищ по-російськи і навпаки: російських чиіншомовних по-українськи. Однак у назві публікації доцільніше б ужити слово написанні,замість правописанні, яке, поза всяким сумнівом, є російськомовною калькоювід «правописание».
Питання іншомовних запозичень в сучасній українськійтермінології було в центрі уваги публікацій О. Кочерги та Н. Непийводи «Висловлювальніможливості української мови та втілення їх у термінотворенні». Авторипроаналізували низку англо-українських та російсько-українських словників ідійшли висновку, що сучасні слоеники усвоїй перекладній частиніпереважно калькують модель терміна мови-продуцента, і тому маємо неоковитіаналоги на зразок відредагувати, відділити, замість зредагувати,вибілити. Пропонують повернути суфіксам втрачену спеціалізацію, зокремавикористовувати прикметники з суф. —івн~ у тих випадках, коли слідпозначити активну здатність, замість форм на -альн -(ий), бо цейафікс має сему «призначений».
У публікації йде мова про запозичування іншомовнихконструкцій, що сприяє поширенню російського канцеляриту у термінології,неточності перекладу з англомовних джерел (зокрема автори доводять, що заОксфордським словником терміни офіційна мова і державна мова — синоніми), про негативну роль мови-посередника, якої переважно є російська, бочерез неї ми нерідко отримуємо спотворені терміни типу хакер, замість гекертощо.
Г. Вознюк та А. Загородній у доповіді «Проблемаіншомовних запозичень в сучасній українській фінансово-економічній термінології»(на матеріалі третього видання «Фінансового словника11) поставиливимогу очищення »замуленого джерела нашої термінології від різнихмеханічно скопійованих чи скалькованих покручів”, не заперечуючи прицьому природного процесу інтернаціоналізації української терміносистеми,постійний контакт з європейськими мовами [ 1, С. 98-99] .
В. Калашник та М. Черпак з Харкова у виступі «Еволюціявпливу російської та англійської мов на розвиток української науково-технічноїтермінології в умовах глобалізації економіки й інтернаціоналізації науки „чітко окреслили ситуацію, якасьогодні склалася в галузі науково-технічної термінології, зокрема: 1)наявність значного прошарку науково-технічної інтелігенції, яка одержала освітуросійською мовою і донині продовжує нею послуговуватися; 2) відсутність щедеякої фахової літератури українською мовою; 3) наявність великої кількостіфахівців, які вважають російську мову своєю рідною і не бажають переходити наукраїнську та населення тощо. За таких обставин перевага надається самезапозиченим іншомовним термінам, які стають міжнародними, це такі, як: транзистор,лазар, радар, інтернет та ін. Деякі з них прийшли до нас знов-таки черезросійську, це: детектор, принтер, мультиплексор [ 1, С. 132].
Контактуючи з різними мовами, українська так чи інакшезапозичує нові слова як загальновживані, так і спеціальні. Тому нерідко постаєпроблема точного перекладу і пошуку національного відповідника. Саме пропроблеми перекладу іншомовних слів йдеться у публікаціях І. та Н.Кікеців “До питання про деякі труднощі при перекладі термінів ішляхи їх подолання», Н. Сапальової «Використання вукраїнському перекладі науково-технічних термінів іншомовного походження».Зокрема в останній йдеться про безеквівалентну лексику, тобто таку, яка насьогодні ще не має національних відповідників, та способи її передачіукраїнською, серед яких автор називає транслітерацію, калькування, описовийпереклад. У публікацій обстоюєтьсяч думка, що сучасні мови маютьзмішаний характер, тобто насичені запозиченнями, без яких не обійтись, бо вониполегшують спілкування фахівців. У побутовому мовленні, у художньому таких слівзначно менше. «Кожне іншомовне слово, — стверджує автор, — можнаперекласти на українську мову, і при цьому переклад не завжди може бути влучнимі легко може замінити чужомовний еквівалент. Для цього потрібно, щоб широкікола українства вподобали це слово і прийняли його до вжитку. Але часто і тодіукраїнське слово не може вигнати з ужитку чужомовне, а існуватиме поряд із ним.Позитивним є те, коли український неологізм стає влучнішим і поступово витісняєчужомовне слово із нашого вжитку ».
Про окремі запозичення або про запозичення з конкретних мовповідомляють Л. Кисилюк «Словотвірний словник англійських танімецьких запозичень у сучасній українській мові», А. Медведів «Деякізауваження до перекладу японських науково-технічних термінів українськоюмовою».
Про іншомовні слова в конкретних терміносистемахповідомляють: Л. Козак «Вживання іншомовних слів в українськійелектротехнічній термінології», О. Остапенко «Рольгрецьких та латинських префіксів у творенні комп ‘ютерних термінів », Р.Вовченко, Л. Бохорська, О. Полубічко ‘Про росіянізми в українськійгеологічній науковій термінології”, Б. Прокопович, Л. Яремчук “Автентична українська мова та іншомовні запозичення в сучасній термінологіїдеревооброблення” тощо.
Термінологію або окремі її аспекти в іноземних мовахрозглядали В. Рудий Ло історії граматичної термінології німецької мови”, Л. Мурараш «Прагматичні функціїприслівників у науково-технічному тексті англійської мови», Л. Мисловська, О. Пилипів «Семантичні процеси влатинській медичній термінології», О.Федишин “Іменники в системі французькихюридичних термінів”.
Оскільки факт міжнародної співпраці ні в кого не викликаєзаперечень, то виникає проблема укладання перекладних словників. У 90 -роках XX століття такі словники почализ’являтися особливо плідно. За останні десять років е Україні вийшло кількасот найрізноманітніших перекладнихсловників з різних галузей знань.
Узагальнене слово про «Сучасні проблеми розвиткулексикографії в Україні» говорять Б. Шуневич та А. Кохан. Авторизазначають, що сучасна лексикографія перебуває на стадії розвитку істановлення. Одразу слід обумовити, що українська лексикографія своїм коріннямсягає ще ХУП ст. і сьогодні є цілком усталеною, бо стоїть на рівні злексикографіями багатьох європейських культур, а ось термінологічналексикографія або термінографія переживає свій новий підйом. Однак далі встатті йдеться не про сучасні проблеми української лексикографії, якповідомляється у заголовку наукової публікації, а про введення курсу«Лексикографія» на факультеті «Прикладної лінгвістики» тапро те, що студенти, складаючи заліки, подають варіанти термінологічнихсловників на певну кількість знаків. Однак про рівень цих словників мусить ітирозмова окремо, бо укласти словник це є дуже відповідальна і важка справа і необмежується розташуванням слів в алфавітному порядку.
Спеціальні словники в Україні продовжують укладатись. Пророботу над ними пишуть О. Кочерга, Є. Мейнарович «Українсько-англійськийсловник термінів зі значенням супротивності, оберненості, заперечності,відсутності»’, Л. Сапожнікова «До питання про створенняросійсько-українського термінологічного словника технології харчування». М.Кратко, Н. Кікець «Проблеми транскрипції в укладанніангло-українських словників з математики, програмування та обчислювальноїтехніки» тощо.
Досвідом про укладання перекладних багатомовних словниківділяться С. Шнерх, Н. Лещій та О. Дацько з Польщі. Вони зокремаповідомляють про ті проблеми, з якими зіткнулися у сьоїй пліднійлексикографічній практиці. Це кількість мов у словнику і порядок їх розміщення,тематичний поділ словника і термінологічне його насичення, використаннячужомовних слів та слів-кальок, помилкові поняття тощо і запропонували своїрекомендації щодо їх вирішення.
Л. Сніцарук подає алгоритм комп’ютерного перекладу іншомовнихтекстів. Він розповідає про комп’ютерні перекладні словники, які допомагаютьстудентам та учням у навчанні, а також про різні варіанти алгоритму, щопередбачають використання повного словника \¥еЬзіег чи Охіїжі.
З концепцією побудови електронної та паперової версійбагатотематичного тримовного (російсько-українсько-англійського) тлумачногословника знайомить нас М. Гінзбург з Харкова. Відомий лексикограф, термінологзосередив увагу на поєднанні функції перекладу у словнику з функцією тлумаченняпонять, на повноті словника і системності термінів, на послідовності у поданнітермінів-словосполучень, на однозначній відповідності між терміном і поняттям, наполісемії, омонімії і синонімії термінів і відтворення цих явищ утермінологічних словниках. Автор ставить вимогу, що означення до кожноготерміна повинно відбивати сучасний рівень знань і одночасно бути зрозумілимфахівцям.
Б. Рицар та Р. Рожанківський здійснили порівняльний аналізтермінів з нормативних документів і словників, подали міні-словничок вдалихзабутих слів на зразок коагулировать — вурдити(ся); канат — кодола,линва, лина, мотуз, мотузка, вужище, вужівка, волок, трос; кіоск — ятка,будка, повітка.
Крім перекладних, створюються тлумачні термінологічнісловники та енциклопедії. Про них чи про роботу над ними повідомляють Т. Космеда,І. Вороновська, В. Абашина «Спроба укладання тлумачногословника перекладознавчих термінів», Н.Захлюпана, І. Кочан «Словникз методики викладання української мови », С. Генсірук, М. Горошко,В. Дудок «Вихід у світ першого тому Української енциклопедіїлісівництва». Г. Величко у матеріалі «З досвідуукладання термінологічних словників» розповідає про створення уКиївському інституті залізничного транспорту галузевого словника.
І. Кульчицький та В. Костирко пропонують свій варіантукладання словників за технологією лексикографічної бази даних, А. Костенко успівавторстві із І. Кульчицьким ведуть мову про відображенняхронології у базах даних.
У публікаціях «Вісника» розглядаються окремігалузеві системи або їх І компоненти: богословська (Г.Наконечна, О. Антонів); спортивна та [фізичного виховання (Л.Бардіна, В. Шепелюк; Н. Назаренко; В. Пижов); правнича (О. Бойко, А.Токарська, Г. Онуфрієнко, Н. Руколянська, І. Гумовська); військова (В.Карачун, Л. Пономаренко, Я. Яремко), залізнична (Е. Ганиш, С.Ісаєнко), авіаційна (М. Бондарчук), металургійна (Н.Ктитарова), деревообробна (Б. Прокопович, Л. Яремчук); опоруматеріалів (О. Корнілов); пожежно-технічна (О. Кучеренко);геологічна (Р. Вовченко, Л. Бохорська, О. Полубічко); хімічна(Ю. Нізельський); освітня (О. Шаповал); електроенергетики(В. Сивокобиленко, В. Павловський, Т. Дейнега ), теплоенергетики (Й.Мисак, М. Крук, М. Гера); дахобудівна (Б. Якимович, О.Демська-Кульчицька); музична (С. Булик-Верхола); інформатики(М. Коваль); товарознавча (Г. Рудавська, Л. Демкевич), кулінарна( С. Руденко); ринкової економіки (3. Куделько), маркетингу(О. Гутиряк), психології (В. Андрієвська), прикордонноїта митної служби (Л. Грицева), бібліотечна (М. Сташко), фізична(І. Процик), нафтогазова (М. Гінзбург, Л. Симоненко) тощо.
Окремо розглядається медична терміносистема: фармацевтична(В. Петрух, О. Михалик, М. Коваленко, О. Пронюк, Л. Петрух); судово-медичнаО. Герасименко).
Крімтерміносистем, ведеться мова про окремі терміни, доцільність їх використання чизастосування. Так, Н. Андрейчук та І. Карамишева ведуть розмову протермін «формалізована теорія» у мовознавстві, В. Юрковськийпро введення терміна ””класичнийукраїнський націоналізм”, К. Кусько про термін«дискурс».
Деякі автори пишуть про термінологію в навчальному процесі ітермінологія в медичній освіті — О. Романова, А. Стебунова, О.Холодарьова), у посібниках та підручниках (з нафтогазової промисловості-Р. Яремійчук, спортивної — С. Денисенко), у науковихпрацях видатних учених: І.Пулюя (А. Воробкевич, Р. Совин, М. Соколовський).
Про використання термінів у неспецифісних сферах, зокрема упресі, розповідає А. Григораш, юридичної термінології векономічній літературі різних жанрів (І. Гумовська); термінологічноїлексики в офіційно-діловій документації 70-х років XX ст. (Н. Коцюба); спортивноїв поезії Б.-І. Антонича (О. Падовська).
Лише поодинокі публікації розповідають про історіютермінології, історію становлення галузевих терміносистем. Це зокрема М. Влах^’Особливості географічної термінології в українських писемних джерелах XIУ -ХУШ ст”).
Одним з провідних напрямів термінологічної діяльності єстандартизація та уніфікація галузевих терміносистем. Цій проблемі присвяченопублікації М. Ганіткевич «До проблеми стандартизації хемічноїтермінології», Т. Балабана Тези до підготовки бази дляостаточного опрацювання стандартів української технічної термінології”, Ю.Келлермана «Стандартна термінологія для електроенергетики — дзеркало стану термінології в Україні1!», В. Плескача,І. Волчока, С. Бєлікова «Про стандартизацію термінології ливарноговиробництва», В. Юкала «Проблеми нормування мовилікарів», О. Литвинюк «Проблема стандартизаціїтермінології методики викладання іноземних мов і шляхи їх вирішення», М.Мартинюк «До проблеми унормування лексики автоспорту» тощо.
У першій з них М. Ганіткевич веде мову протермінологічні стандарти 2000 року «Елементи хімічні» та «Елементихімічні та речовини прості», у яких українські терміни замінені налатинізовані, що не йде на користь справі. Тимотей Балабан зі СШАпропонує вилучити з української мови неоковиті абревіатури радянського періодуна зразок: кабмін, держкомінформполітик, Київміськбуд і под., а такожполемізує з приводу передачі деяких запозичених слів українською мовою. Ю. Келлерманзупинився на доцільності уживання та тлумачення деяких термінів на зразок «електричналінія», «лінія електропередачі», «електропостачальнасистема» і под. Про уніфікацію деяких термінів метрології йде мова упублікації М. Дорожовця, Б. Стадника. Про поняття термінологічної нормирозмірковує Б. Михайлишин: «Розширення присутності та зміцненняпозицій нового, незвичного, з одного боку, та против, який цьому, як правило,чинить усталене, традиційне, з другого, — класична ілюстрація діалектичноїзміни й оновлення, які повною мірою стосуються мовних фактів і ознак…» [1, С. 187] .
В. Юкало справедливо ставить питання, чи вдалими є терміни лікуючийлікар, щитовидна залоза, абцедуюча пневмонія і под.’і пропонує своїзамітнники, обґрунтовуючи їх доцільність.
Б. Рицар, Р. Рожанківський, В. Моргунюк дають гідну відповідь напублікацію М. Хойнацького «Термінологія через шафу», опубліковану в«Урядовому кур’єрі» від 22 січня 2000 року., в якій необгрунтованокритикувалися державні термінологічні стандарти.
В. Козирський та В. Шендеровський у статті «Троянськіконі радяномовної нормативності» критикують останні виданняакадемічних словників, а саме том «Російсько-українського словниканаукової термінології. Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю такосмос.» -К., 1998. -892 с. Автори дійшли висновку, що «знавцевіросійської термінології цей словник непотрібний. Українці, що не знаютьросійської термінології, не можуть ним скористатися, бо індексу українськогоцей словник не містить. Отже, словник не для українців…»
З даною публікацією перегукується матеріал Б. Рицара та Р.Рожанківського, які розглядають деякі терміни з нормативних документів ісловників. Автори проаналізували 8 сучасних термінологічних словників, щовикористовують забуту термінологію і дійшли висновку, що Держстандарт Українизалучає багато суржикових термінів, які потрапляють із перекладних академічнихсловників, і пропонують укласти новий словник, в основу якого увійдуть забутіукраїнські назви.
«Про словотвірні негаразди новітньоготермінотворення» розмірковує І. Борисюк. Він зупинився на експериментахв термінології 20-х років, запропонував свої словотворчі моделі до деякихвіддієслівних іменників та прикметників.
Звичайно, наявні у «Віснику» і матеріали і з теоріїукраїнського термінознавства, це зокрема: «Специфічні ознаки терміна інормативні вимоги донього» І. Дуцяка, «Науковізасади термінознавства» Г. Стешко, «Термінологія в їїісторичному розвитку» С. Панченко, «Концептуальнізасади розвитку науково-технічної термінології (досягнення і перспективи) »Т. Лещука тощо. Так, Ігор Дуцяк зупинився на поняттях термін іфахова мова, які в сучасній науці трактуються неоднозначно. На основіаналізу лексикографічних джерел, наукових праць та державних стандартів, вінприйшов до висновку, що термін — це назва тих об’єктів та їхознак, які є предметом певної спеціалізованої діяльності людей, а критерії,за якими термін відрізняється від нетерміна, є позалінгвальні, тому, щобвстановити, чи є дане слово терміном певної галузі, слід з’ясувати, що єпредметом цієї діяльності [ 1, С. 61].
Г. Стешко правильно встановлює наукові засадитермінознавства, визначає його основні напрями: лексикографічний, уніфікації істандартизації термінів, створення картотек і баз даних, переклад термінів,термінологічне редагування та організаційний, однак, на жаль, авторка малавідвагу дослівно переписати статтю із підручника Т. Панько, І. Кочан, Г.Мацюк «Українське термінознавство» (Львів, 1994, С. 143-160 ) іне подати жодного посилання на цю книгу. Шкода, що упорядники«Вісника» не звернули на це увагу. С. Панченко коротконагадала шлях українського термінознавства, дала позитивну оцінку сучасномуетапові. Т. Лещук застерігає, що формування українськоїнауково-технічної термінології — довготривалий процес, який набув якісно новихознак, починаючи з 1990 року. Удосконалення термінології тісно пов’язане зфаховою лексикою, з дослідженням її мовних сторін.
Таким чином, можемо стверджувати, що 6-та Міжнароднаконференція, яка відбулася у вересні в стародавньому Львові, засвідчила, щоукраїнська термінологія з кожним роком все впевненіше завойовує провідніпозиції в сучасній науці. Вона має своїх досвідчених термінологів у багатьохмістах України, у різних установах і навчальних закладах, які вболівають зарозвиток української наукової мови; за національну форму термінів.
Багато що змінилося від часу проведення останньоїконференції, однак і досі йдуть суперечки з приводу деяких державнихстандартів, з приводу правопису наукових слів, а також з приводу передачііншомовних слів українською мовою. Нам видається, що на часі постало питаннявироблення українського наукового стилю, який упродовж віків не розвивавсярівно і беззастережно, а йшов тернистими шляхами свого утвердження істановлення. Вироблення стилю зніме чимало питань перекладу окремих термінів,бо, пишучи наукову працю, можна оминути деякі неоковиті слова чи фрази, невживати дієприкметникових форм чи деяких запозичених слів. Згадаймо слова І.Огієнка, який писав: “«Виявилося… що наша мова дуже гнучка йзовсім придатна для творення термінологічних назов».

ЛІТЕРАТУРА
1.Бабич Н.Д. Ділова українська мова. — Чернівці, 1996.
2.Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери. — К., 1998.
З.Горбула О.Д. Ділова українська мова: Навч.посібник. — К.,2000.
4.3арицька І.М., Чикаліна І.О. Українське ділове мовлення. Практикум. — Донецьк,1997.
5.3убков М.Г. Мова ділових паперів: Комплексний довідник. — Харків, 1999.
б.Зубков М.Г. Сучасне українське ділове мовлення. — Харків, 2001.
7.Івченко А. Тлумачний словник української мови — Х: Фоліо, 2001.
8.Нелюба А. Теорія і практика ділової мови. — Х., 1997.
9.Новий російсько-український словник – довідник / Уклад.: С.Я. Єрмоленко та ін. — К.,1997.
10.Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів: Практ. посібник.-К.:Либідь,2000.
11.Пустовіт Л.О. та ін. Словник іншомовних слів. — К.: Довіра, 2000.
12.Російсько-український і українсько-російський словник: Відмінна лексика. — К.,1995.
13.Російсько-український словник наукової термінолопї. — К.,1994.
14. Фразеологічний словникукраїнської мови / За ред. Л.С. Паламарчук.-К.,1993.