Державний НавчальнийЗаклад
ЗапорізькийНаціональний Університет
Міністерствоосвіти і науки України
Реферат
зпредмету: Екологія
натему: «Вплив екологічнихфакторів настан здоров’я людини»
Виконав:
студент І курсу
групи 14130 – 1– 3
Подольний Олег
Запоріжжя2011 рік
Зміст
Впливекологічних факторів на здоров’я людини
Людинаяк система, феномен людини, принципи її організації, свідомість і несвідомість.
Біологічнеполе людини
Здоров’ята його механізми з позиції системного підходу
Список використаної літератури
Впливекологічних факторів на здоров’я людини
людинабіологічний природний заповідний
Людина — це біологічнаістота, тому всі природні фактори та умови, у яких вона живе, впливають на їїздоров’я. Активна трудова діяльність упродовж багатьох тисяч років розвинула йускладнила взаємозв’язок людини і природи. Лише шляхом пристосування донавколишнього середовища людина залишається жити на Землі. Сьогодні природнесередовище, в якому діє людина, змінюється швидше порівняно з адаптивністюлюдини, що негативно відбивається на ЇЇ здоров’ї.
Проблеми взаємовідносинміж живими істотами та умовами їхнього життя вивчає наука екологія (від oikos —дім, житло та logos — наука). Рівновага людини з навколишнім світом — це насампередїї комфортне відчуття себе в ньому. Такий стан передбачає сприятливе поєднанняумов життя, як природних, так і соціальних.
Покоління наших предківжили в тісному спілкуванні з природою. Уклад життя та праці був синхронним ізприродними режимами. Кожна пора року мала притаманні тільки їй трудовуналаштованість і режим життя. Проблема здоров’я людини вирішувалась доситьефективно і просто. Це пояснюється тим, що культура здоров’я складалась віндивідуальній свідомості особистості поступово, під впливом природних умовжиття і була важливим елементом загальної культури людини.
Нині вся сукупністьфакторів діяльності людини, які негативно впливають на її здоров’я, вимагаєіншого підходу до проблеми формування здоров’я. Сьогодні люди живуть у режимівиробничого циклу, однаково в будь-яку пору року. Умови життя та праці сучасноїлюдини, безперечно, покращились, але наслідки цього далеко не однозначні.
Забрудненістьнавколишнього середовища, поряд із токсичними ефектами, приховуєусобі небезпеку генетичних змін (на потреби промисловості спалюється 10 млрд. т.палива, у повітря потрапляє біля 20 млрд. т. вуглекислого газу, 300 млн. т.чадного газу, 50 млн. т. окису азоту, сотні млн. т. пилу, велика кількістьшкідливих та канцерогенних речовин). Забруднення атмосфери стало великоюпроблемою для міст. Осідання викидів на крапельках води зумовлює появу димнихтуманів — смогу. Л. Батонн писав: «Станеться одне з двох, або людизроблять так, що у повітрі стане менше диму, або дим зробить так, що на Землістане менше людей».
Надходження великоїкількості окисів азоту та сірки зумовлює появу кислотних дощів, які забруднюютьтериторію на великих відстанях від джерел їхнього викиду. Такі дощі знищуютьрослини та тварин, пошкоджують людські споруди та конструкції Промислові викидив атмосферу фреонів зменшують товщину озонового шару навколо Землі, якийзахищає живу природу від губної дії ультрафіолетових променів із космосу.
Особливо негативнопозначилась на стані здоров’я населення нашої країни аварія на Чорнобильськійатомній станції.
Конституційне право набезпечне для життя і здоров’я довкілля (право на екологічну безпеку) тіснопов’язане з правом на життя й охорону здоров’я.
Екологічна ситуаціяпотребує мобілізації всіх урядових та неурядових організацій, усього суспільствана вирішення існуючих проблем. Основні шляхи для цього:
— перехід до матеріало-та енергозберігаючих технологій, а в перспективі до замкнутих, безвихіднихциклів виробництва;
— раціональнеприродовикористання з урахуванням особливостей окремих регіонів;
— розширенняприродно-заповідних територій;
— екологічна освіта тавиховання населення. Вирішення проблеми здоров’я людини закладено всамійлюдині, у знанні та розумінні нею низки проблем, а також в умінні дотримуватисьправил здорового способу життя.Людина як система, феномен людини, принципи її організації,свідомість і несвідомість.
Як ужевідомо, предметом вивчення санології є здоров’я, а об’єктом — людина здорова талюдина в «третьому» стані. Щоб дослідити здоров’я, потрібно знатифеномен людини, принципи її організації.
Дослідженняостанніх років на основі квантової фізики, нейрофізіології і психології (Бом,Прибрам, Пригожий, Вульф та інші) дозволили розглянути людину як мікрокосм ізпоняттям голограмного принципу будови Всесвіту, голограмної моделі свідомостілюдини, уявлення про людину як носія всієї інформації про Всесвіт.
«Пізнайсебе, і ти пізнаєш світ» — говорив Сократ.
Людина — цецілісна система. Система — сукупність елементів і зв’язків між ними, щофункціонують як єдине ціле та мають єдину ціль — функціонування.
Людина — цесистема з пірамідальним принципом будови, яка має три рівні:
1. Нижній,соматичний (soma — тіло).
2. Середній,психічний (psyche — душа).
3. Верхній,духовний (грецьке nous — дух). Останній рівень надсвідомість — ірраціональнатворча сфера.
Піраміда маєсвої закони. Організація ця ієрархічна і визначається тим, що задає режимдіяльності всієї системи, є вершина (духовний рівень).
Взаємовідносиниміж рівнями та елементами підлягають законам гармонії (правило золотого зрізу).Ця особливість і забезпечує динамічну стійкість системи та її розвиток.
Людина єчастиною світу, а тому його підсистемою. У свою чергу в собі, у своїйбіологічній структурі людина має мінісистеми, в яких відображено весь організм.Це радужна оболонка ока, вушна раковина, язик, шкіра, слизова носа, особливостідолоні, ступні. За зміною цих структур можна визначати стан здоров’я, а черезних і впливати на здоров’я, наприклад, іридодіагностика, хіромантія тощо.
Елементарноюмінісистемою організму є кожна його клітина.
Кожен з трьохрівнів системи «Людина» розглядається як окрема підсистема,організована за тим же принципом, що і цілісна система. Підсистеми функціонуютьвідносно автономно, але взаємопов’язано та ієрархічно.
Системоутворюючимфактором кожної системи є кінцевий результат, мета функціонування системи.Структура системи визначається метою. Розрізняють три базові мети життя людини:
1) виживання(на соматичному рівні), тобто формування й зберігання своєї індивідуальної біологічноїструктури, збереження популяції;
2) реалізаціясебе як особистості (на психічному рівні), тобто потреба прожити повноціннежиття в суспільстві;
3) розвитокальтруїзму, прагнення зрозуміти себе і Світ, себе у Світі, прожити життя узгоді зі своїми індивідуальними прагненнями, здібностями, проявити себе творцем(на вищому рівні).
Перевага можевіддаватись різним намірам (цілям) залежно від інтелекту людини, умов її життя.
Згідно зіструктурою життєвої мети людини виявляють окремі аспекти валеології як науки:
1)індивідуальне фізичне здоров’я (його діагностика, прогнозування, формування,збереження, закріплення) і адаптація виживання;
2)репродуктивне здоров’я;
3) психічнездоров’я та управління ним;
4) роль вищихаспектів свідомості в збереженні здоров’я.
Принципифункціонування системи «Людина»
Кожна живасистема будується на основі: речовини, енергії й інформації.
Інформаціяорганізовує систему в просторі й часі, визначає форму, в якій перебуваютьречовина та енергія. Наукою накопичено великий матеріал щодо біологічноїструктури людини та значно менше — щодо психічної. Вищій рівень (сферанадсвідомості) лише починає досліджуватись.
Інформаційна матриця біологічної структури — це генетичний код.
Інформаційнимиструктурами адаптаційного призначення є регулятори системи — нейрогуморальнийта імунний комплекс, що спрямовують функції організму на забезпечення виживаннята продовження виду, тобто на репродукцію.
Інформаційна матриця психіки — це психічний код, архетипи людини.
Людинаприходить у життя з певним набором архетипів (за К.Г. Юнгом), що проявляютьсяпротягом усього життя в її поведінці.«х прояв залежить від самосвідомостіі свідомого ставлення до життя, що відрізняє людину від тварин. При цьомулюдина має свободу волі, свободу вибору. Через свідомість людина організовуєсвою психіку на збереження індивідуального, фізичного, репродуктивногоздоров’я, забезпечує соціальну адаптацію і свій психічний розвиток.
Енергетичнийпринцип. Кожна система може функціонувати за наявності відповідної енергії.Енергія людині потрібна для росту й розвитку, підтримання відповідноїтемператури тіла, функціонування її органів і систем, адаптації до умовсередовища. Нестача енергії призводить до порушення функцій організму, зниженняйого життєдіяльності.
Структурнийпринцип. Людина за походженням є біологічною системою. Вона має певну будову.Структурною одиницею є клітина. В організмі людини є понад двісті різних забудовою та функцією форм клітин, а загальна кількість досягає 75 трлн. З клітинбудуються тканини, а тканини формують органи. Це структурна сторона людськогоорганізму, на якій ґрунтуються його функції. Від функціональної активностіорганів і систем, усього організму залежить стан його структури, тобто тіла, атакож здоров’я.
За допомогоюсистемного підходу глибоко проаналізовано біологічний рівень людини. Самецілісний організм володіє такими інтегральними якостями, якими не володіютьйого окремі частини (системи, органи, тканини, клітини), що поза організмом немають змоги підтримувати своє індивідуальне існування. В цілому організмі вонивзаємодіють, взаємообумовлюють одна одну, що забезпечує принцип економіїструктур і підстраховку функцій. Інтегральним елементом, вершиною пірамідноїсистеми біологічного (фізичного) рівня є нейрогуморально-імунний ансамбль.
Як біосистемаорганізм має такі властивості» якості: 1. Здатність до збереженняіндивідуального існування за рахунок самоорганізації. Це, перш за все,самопоновлення, що пов’язано із постійним обміном із навколишнім середовищемречовиною, енергією та інформацією.
Організм людини — це відкрита система, яка підтримуєсвою упорядкованість, якщо вступає в протиріччя з другим законом термодинаміки.Упорядкованість проявляється гомеостазом. Безперервність обміну із середовищемзабезпечує динамічну стійкість системи, тобто її збереження в часі. Самепорушення цього процесу в динаміці викликає захворювання.
Самоорганізаціязабезпечується також саморегуляцією. Вона ґрунтується на взаємоспрямованостіінформації між елементами. Особлива роль при цьому належить зворотним зв’язкам,які можуть бути негативними (гальмівними) і позитивними (збуджуючими). Якправило, малої сили зворотні зв’язки є позитивними, а великої — негативними.Прикладами таких процесів у центральній нервовій системі є індукція (абонаведення, коли гальмування клітин в одних нервових центрах викликає збудженняу інших), іррадіація (або випромінювання, коли гальмування або збудженнярозповсюджується від одних нервових центрів на інші), домінанта (або пануючий,коли тимчасово пануючий центр збудження в центральній нервовій системі здатнийгальмувати роботу інших).
Організаціярегуляції за принципом контуру (прямих і зворотних зв’язків) та принципомдозозалежності регуляторних ефектів (від різної сили зворотних стимулів) лежатьв основі саморегуляції та самопоновлення людського організму.
Третімпроявом самоорганізації є самовідповлення — регенерація та наявністьпаралельних регуляторних впливів, які забезпечують компенсацію та надійністьбіосистеми.
Здатність досаморозвитку (онтогенезу) відбувається на основі позитивних зв’язків, асиметріїпростору живих систем (правизна та лівизна). Оскільки простір і часвзаємопов’язані, то і час життя є асиметричним та рухається лише в одномунапрямку. Ця універсальна властивість організму проявляється закономірністю встарінні та смерті.
При розвиткуорганізму через генетичний апарат одна генетична програма змінює іншу запринципом ланцюгових зв’язків. Велике значення асиметрії передбачав В.І.Вернадський.
Самовідтворення.Саме В.І. Вернадський підкреслював дві головні властивості живого: асиметріюпростору й часу та колосальну енергію розмноження. Останню називаютьквінтесенцією життя (А. Ленінджер, 1976). При цьому генетичним шляхомпередається інформація наступним поколінням.
Здатністьодночасно реалізувати всі вищенаведені якості визначає феномен біологічногожиття. Деякі з них, наприклад, відкритість, здатність до самовідновлення,саморегуляції й саморозвитку, властиві й психічному рівню. Але вони щенедостатньо вивчені.
Біологічнасуть людини пов’язує її з тваринним світом, але свою еволюцію людина звершуєперш за все у психічній сфері, розширюючи свідомість, освоюючи її нові рівні.
Уся психічнасфера людини поділяється на усвідомлену (свідомість) — 10% та неусвідомлену(підсвідомість, надсвідомість) — 90%. Саме еволюція психічної сфери передбачаєзбільшення частини свідомого та розширення вищого рівня свідомості. Біологічне поле людини
Разоміз біологічним тілом у людини є біополе, яке можливо зареєструвати(електроенцефалограма, електрокардіограма тощо). Людина знаходиться в течії інформації та енергії,споживає їх, трансформує й випромінює у вигляді хвиль. Біополе утворюєтьсязавдяки об’єднанню всіх хвиль, які випромінює організм.
Жива людина —це своєрідний коливальний контур.
Найбільш активнігенератори енергії — мозок, серце, м’язи.
Біополе маєхвильову природу. Його не можна ототожнювати з відомими фізичними полями тілнеживої природи (електромагнітним, гравітаційним, слабким). Воно включає такзвані спинторзійні, або спин-кутові моменти обертання мікрочастинок.
Зміна біополя,пов’язана із змінами у фізичному тілі та навпаки. Дія біополя і фізичного тілазворотно обумовлена, тому корегують біополе з метою оздоровлення людини. Видимачастина біополя називається аурою (аура — віяння). Найбільш інтенсивною вона єнавколо голови. За допомогою аури діагностують психоемоційний стан людини,існує такий напрямок — ауродіагностика.
Під впливомінформаційно-енергетичних течій змінюється людина, що позначається на стані їїбіополя. На основі цього створено уявлення про загальне біополе, що передбачаєіснування колективного розуму.
Про існуваннябіополя у людини відомо з давніх часів. На відомій картині, що демонструєправило золотого перетину, Леонардо да Вінчі зобразив не лише людське тіло, алей енергетичну інформаційну структуру — біополе.
Існує кількаформ обміну речовиною, інформацією та енергією між людиною і зовнішнімсередовищем, а саме живлення, дихання, рух, психо- й біоенергоінформаційнийобмін.
Оптимізаціяобміну сприяє оздоровленню системи, що широко використовується медициною,гігієною, валеологією.
Але потрібно,щоб екологія великого й малого життєвого простору відповідала вимогам організмулюдини.
Длязбереження здоров’я слід враховувати біоритми, тобто часову організацію життя.Порушення біоритмів негативно позначається на здоров’ї людини.
Таким чином,в сучасній науці людина виступає як біоенергоінформаційна відкрита системапірамідального типу, що має певні просторово-часові аспекти функціонування.Системне уявлення є науковим аналогом холістичного (цілісного) підходу долюдини. З цих позицій слід «лікувати хворого», а не«хворобу».Здоров’я та його механізми з позиції системного підходу
Кожна системамає зовнішні та внутрішні аспекти функціонування.
Зовнішнімаспектом для людини є навколишнє середовище, в якому вона виконує своїбіологічні та соціальні функції.
Внутрішнійстан людини можливо оцінити за ступенем гармонійності системи, тобтовнутрішньосистемного порядку. Цей порядок визначається інформаційним компонентомсистеми, для біологічного рівня це генетичний код, нейрогуморальний та імуннийкомплекс, для психіки — архетипна структурою та механізм свідомості.
Зовнішнє йвнутрішнє функціонування системи обумовлене енергією, що використовуєтьсясистемою для підтримки своєї упорядкованості, прояву своїх біологічних ісоціальних функцій. Про зв’язок енергетичності біосистеми та її життєздатностіписав ще в 1922 році В.І. Вернадський.
Передхворобаі хвороба характеризуються частковим порушенням внутрішнього порядку,гармонійності системи, зниженням іі функцій. Повного хаосу в біосистемі ніколине буває, тому що вона загине раніше ніж наступить повне руйнування їїупорядкованості.
Якщорозглядати здоров’я як внутрішньосистемний порядок, то як його оцінити? Який аспект— інформаційний, енергетичний або пластичний — може бути покладений в основутакої оцінки?
Якщо взятиінформаційний компонент, то оцінювати можливо за величиною та співвідношеннямиінтегральних регуляторних параметрів, співвідношенням різних фізіологічнихпоказників тощо. Що ж стосується пластичного аспекту, то він може бутипокладений в основу оцінки формування організму, але він інертний, ригідний іне здатний швидко реагувати на зміни в динаміці здоров’я.
Найточнішестан системи можливо оцінити за кінцевим результатом ЇЇ дії, на виході. Саме навиході системи виявляється енергія, яка діє на навколишнє середовище. Кількістьцієї енергії корелює з життєздатністю, а вона відображає індивідуальнездоров’я. Крім того, енергетичний потенціал є інтегральним показником функціївсієї системи.
Виходячи зцього здоров’я можна визначити таким чином: «Здоров’я — це гармонія,внутрішньосистемний порядок, що забезпечує такий рівень енергетичногопотенціалу, який дозволяє людині добре себе почувати та оптимально виконуватибіологічні й соціальні функції*».
Механізмивалеогенезу (або саногенезу, від sanus — здоровий, genesis — походження),згідно із сучасними уявленнями, це автоматичні механізми самоорганізаціїлюдини, які забезпечують формування, збереження та закріплення здоров’я. Цегомеостатичні, адаптаційні, регенеративні та інші механізми, які реалізуються уздоровому або хворому організмі. У психологічному плані такі механізмипідвладні людині.
Якістьздоров’я залежить від правильного формування системи на ранніх етапах життя йпідтримки, закріплення та відновлення здоров’я в дорослому віці.
Механізмисаногенезу забезпечують підтримку регуляторного, енергетичного гомеостазу(динамічної рівноваги в самому організмі).
Самоорганізаціязабезпечує динамічну стійкість організму, збереження його в русі, у процесіобміну з навколишнім середовищем як відкритої системи. Саморегуляція — це першза все інформаційний аспект, а на рівні організму — регуляторний. Томусаногенетичну активність, стабільністьі запас міцності саногенетичних механізмів можна оцінити, вивчаючи нормуреакції під впливом навантажень. Чим більше запас функціонування цих механізмів(із подальшим швидким поверненням у вихідний стан) має людина, тим вище рівеньїї здоров’я. Для оцінки цих запасів можливо використовувати, наприклад,функціональні проби, запроваджені у спортивній медицині.
Насоматичному рівні найбільш вивчені такі механізми саногенезу, як регенерація,фізична адаптація, компенсація. Відомо, що в організмі більшість функційбагаторазово підстраховано, тому невиконання якоїсь функції однією структуроюможе бути компенсовано посиленою роботою інших. Організації та регуляціїкомпенсаторних процесів не можливо досягти на рівні структури, яка здатнавиконувати ці функції, тому вони пов’язані з наявністю більш високого рівняорганізації.
На психічномурівні також відомо ряд компенсаторних реакцій, наприклад, регресія, що дозволяєлюдині ставитись адекватно до навколишнього середовища.
Завданнявалеолога — зупинити розвиток патологічного процесу на його ранніх стадіях.
Регенерація,адаптація й компенсація забезпечують індивідуальне здоров ‘я переважно зарахунок впливу на формоутворюючий процес, відновлюють форму тіла, пристосовуютьйого до навантажень у фізіологічних умовах (адаптація) та під час хвороби(компенсація).
Великезначення має енергетичний потенціал організму, що протидіє руйнуванню системи.У цілісному організмі людини соматичні та психічні механізми са-ногенезу тіснопов’язані через переміщення інформації та енергії, однак визначальним є психічнийрівень.
Так званийпоклик життя (Ерос за 3. Фрейдом) мобілізує резерви системи, підвищує їїстійкість, сприяє її самоорганізації. Але у кожної людини закладена йсаморуйнівна тенденція, яка з віком зростає, це так званий поклик смерті(Танатос за 3. Фрейдом). Від співвідношення цих тенденцій залежить здоров’я,здатність до самозбереження.
Зрозуміло, що механізми здоров’я постійнодіють як у здоровому організмі, так і у хворому, вони забезпечують його одужання.Їх слід тренувати, стимулювати і створювати умови для їх прояву.
Ми лише тодізрозуміємо, що таке здоров’я, коли встановимо, що здоров’я фізичного рівня єлише складовою частиною здоров’я усіх інших рівнів (тіл). Умовно розрізняютьп’ять таких тіл: 1. Фізичне (соматичне).
2.Енергетичне (ефірне), що включає внутрішні регулюючі системи, а такоженергетичну систему (12 меридіанів), чакри (енергетичні центри організму).
3. Емоційно – чутливе тіло.
4. Ментальнетіло — тіло розуму.
5. Духовнетіло — частина космічного тіла. Залежно від того, із яким тілом порівнює себелюдина,
звужуються чирозширюються межі її здоров’я, що можливо продемонструвати на таких крайніхприкладах — атлет, учений та аскет.
Перший(атлет) — із хорошою фізичною формою, постійно вдосконалює свій фізичний стан,багато часу проводить на свіжому повітрі, але й часто відчуває потребу удуховному та інтелектуальному.
Другий(учений) — багато часу приділяє своєму інтелектуальному вдосконаленню, аленедостатньо розвивається у фізичному плані.
Третій(аскет) — більшу частину життя проводить у медитації. Він узагалі відмовляєтьсявід тіла, забуває, що це ємність для психічного та духовного.
Частіше зустрічаються люди, якіпоєднують у собі в певній пропорції якості цих трьох тіл. Однак слід пам’ятатипро те, що дійсна цілісність—це не проста сукупність; якість цілого завждибільше суми якостей його частин, це складає гармонію. Тому здоров’я — це станцілісності та гармонічного розвитку за умов пристосування кожної частини доінших, завдяки чому всі вони найбільш ефективно працюють на користь цілого(організму).
Кожна хвороба— порушення законів життєдіяльності організму, законів природи (за Г.Шелтоном). Людина, яка живе за законами Природи та Космосу, не підвладнахворобі ні на фізичному рівні, ні на психічному. Вона живе в гармонії з навколишнімсередовищем і своїм внутрішнім духовним «Я».
Саме томупершим принципом валеології є розуміння, що здоров’я фізичного тіла залежитьвід енергетичної, емоційної, інтелектуальної та духовної сфер людини.
Другийпринцип валеології — людина є здоровою, якщо вона цілісна та гармонійна зПриродою й Космосом, живе у відповідності зі своїми духовними завданнями.
Хвороба – неє якоюсь заразою, що проникає ззовні, чимось відокремленим від людини. Адже мищоденно вступаємо в контакт із великою кількістю збудників хвороб і нехворіємо, доки не станемо сприйнятливими до хвороби. Наприклад, кожна людина єносієм вірусу герпеса від народження, але вірулентним він стає лише призниженні імунітету, при значному дисбалансі в організмі людини.
Як сказав прохворобу англійський лікар ЕдвардБах (1886-1936), «хвороба — не лютість і не кара, а тільки коректив іінструмент, яким наша душа користується, щоб указати нам на наші помилки, щобутримати нас від омани, щоб завадити нам заподіяти собі ще більшої шкоди,повернути нас на шлях істини». Хвороба — це засіб, яким тіло зцілює себе(підвищена температура, кашель, пронос та інші реакції, які звільнюють організмвід усякої «зарази»).
Отже, третійпринцип валеології вчить новому ставленню до хвороби. Хвороба не є великим злом,яке необхідно негайно викорінити будь-яким чином, хвороба є сигналом дотрансформації, вказівкою повернути в потрібному напрямку.
Четвертийпринцип валеології — здоров’я, не просто відсутність хвороби, а внутрішняжиттєва динамічна сила, що протистоїть хворобі.
Валеологія незводить людину лише до соматичного, матеріального тіла, яке має неодміннозахворіти та вмерти (згідно з другим законом термодинаміки), а розглядає її якпосудину, наповнену вічною енергією життя, яка володіє власною тілесноюсвідомістю, здатна протистояти силою Духа будь-якому розпаду.
П’ятийпринцип валеології — дійсне здоров’я досяжне для кожного. Це лише результатзнання та віри, відповідальності та цілеспрямованості. Людина може бутиздоровою настільки, наскільки вважає це для себе можливим.
Абсолютнездоров’я відрізняється від доброго не за певним показником. Воно передбачаєповну зміну, що в перспективі дозволяє уникнути хвороб, бути активним., мативисокій рівень адаптованості до змін у зовнішньому середовищі.
Список використаної літератури
1. Будыко,Михаил Иванович, Глобальная экология. — М., 1972.— 327 с.
2. Одум, Юджин, Основыэкологии. — М., 1975 — 740 с. Пер. с англ. изд., 1971.
3. Климова В. Человек и его здоровье. — М.: Знание, 1986. — 290с.
4. Книга о здоровье:Сборник / Под ред. Ю.П. Лиси-цина. — М.: Медицина, 1988. — 509 с.
5. Апанасенко ГЛ. О возможности количественной оценки уровняздоровья человека. Гигиенаи санитария. — 1985. — № 6. — С. 56-58.