ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ПРОБЛЕМА САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ТАЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ
1.1 Самоактуалізація як ключове поняття гуманістичноїпсихології
1.2 Ціннісні орієнтації як елемент структуриособистості
РОЗДІЛ 2 ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
СЕРЕДНЬОГО ВІКУ
2.1 Психологічна характеристика ранньоїдорослості
2.2 Період середньої дорослості
2.3 Духовна криза. Проблема сенсу
РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ
САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ЙСМИСЛОЖИТТЄВИХ ОРІЄНТАЦІЙ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СЕРЕДНЬОМУ ВІЦІ
3.1 Мета, завдання, методи дослідження
3.2 Дослідження самоактуалізації й смисложиттєвихорієнтацій та ціннісних орієнтацій у групі 35-40 років
3.3 Дослідження самоактуалізації й смисложиттєвихорієнтацій та ціннісних орієнтацій у групі 40-45 років
3.4 Порівняльний аналіз самоактуалізації й смисложиттєвихорієнтацій та ціннісних орієнтацій у групах випробовуваних
ВИСНОВКИ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Важливою умовоюуспішної інтеграції людини в суспільство є розвиток внутрішньо та зовнішньоузгодженої системи соціально-психологічних засобів організації власного життя,тобто стилю життя. Одним з механізмів переплавляння індивідуальних якостей наінтегровану систему саморегуляції особистості є процес її самоактуалізації.
Самоактуалізація — це процес актуалізаціїлюдиною власних потенціалів та використання їх як засобів реалізації сенсужиття [6].Актуалізаціяпотенціалів є природним процесом, проте в умовах розвитку сучасної людини вінлегко блокується.
Самоактуалізаційна діяльність — елемент життя людини, щовимагає свідомої, цілеспрямованої активності, і тому не може пов’язуватися зранніми етапами життя. Це доля «зрілої людини» — людини середнього віку.
Вік — якісно специфічний рівень онтогенетичного розвиткулюдини. Кожен вік у людському житті має певні нормативи, за допомогою якихможна оцінити адекватність розвитку індивіда і які стосуються психофізичного,інтелектуального, емоційного й особистісного розвитку. Ці нормативи позначаютьсятакож як завдання вікового розвитку.
У світовій психологічній літературі середній вік людинивизначається не лише тими фізіологічними змінами, які відбуваються в йогоорганізмі, але й тими психологічними новоутвореннями, які неминуче виникають якпід впливом як внутрішніх процесів, так і зовнішніх чинників. Оскільки процеси,що відбуваються в цьому віковому періоді, вельми специфічні, вони частовимагають від людини вміння швидко перебудуватися і пристосуватися до умовсоціального порядку, що змінилися. З точки зору психологічної ці умови, щозмінилися, приводять людину середнього віку до формування нового образу «Я», переоцінціколишніх цінностей, переосмисленню життєвих цілей і завдань, що диктуєнеобхідність гнучко адаптуватися до динамічних умов життя. За Е. Еріксоном [51], на віковийперіод 35-45 років приходиться так звана «криза середини життя». І саме відтого, як вона протікатиме, яким чином завершитися, і залежатиме, як складетьсяподальша соціально-психологічна адаптація людини (наскільки вона будеуспішною).
Важливими компонентами структури особистості, які впливаютьна прцес самоактуалізації, є смисложиттєві та ціннісні орієнтації.
Особливості самоактуалізаціїта функціонування Я-концепції в середньому віці відображаються, здебільшого, врізноманітних теоріях криз (Ф.Є. Василюк, Г.А. Вайзер, Л.С. Виготский, Г.Г.Горєлова, О.М. Дьомін, В.В. Козлов, Б. Лівехуд, Е. Ліндеманн, Г. Сельє, Т.Титаренко, Г. Шихі, Е. Еріксон та ін.). Значна кількість досліджень з проблемиформування і розвитку Я-концепції свідчать про обумовленість цього процесу зодного боку, специфікою соціалізації, а, з іншого, індивідуалізації особистості(О.Г.Асмолов, Г.В.Гребеньков, О.В.Грибакін, В.М.Дьячков, Т.П.Єрошкіна,О.О.Любякін, О.В.Нечаєв, І.І.Резвицкий, Д.І.Фельдштейн).
У вітчизнянійпсихології показано, що усвідомленню власної ментальної моделі в дорослому віціперешкоджає, зокрема, кризовий стан особистості (Т.М.Титаренко), коли їїповедінка соціально невмотивована, вона має неадекватний рівень самооцінки, невміє регулювати власні емоційні стани, не здатна до саморозвитку, до провідних способівдіяльності здорової особистості (Г.С.Костюк).
Мета роботи — з’ясувати взаємозв’язок самоактуалізаціїй смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у середньому віці.
Актуальність теми зумовлена тим, що динаміка сучасного життя,висока емоційна напруженість, професійні та життєві стреси диктують суворівимоги до особистості людей середнього віку. Принциповим моментом є те, що після настання тридцятироків зазвичай трансформується ментальна модель другої половини життя людини.
Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:
1) розглянути самоактуалізацію як ключове поняття гуманістичної психології;
2) охарактеризувати ціннісні орієнтації як елемент структури особистості;
3) дати психологічну характеристику ранньої дорослості;
4) охарактеризуватиперіод середньої дорослості;
5) розглянути духовну кризу та проблему сенсу;
6) дослідити самоактуалізацію й смисложиттєвих орієнтації та ціннісні орієнтації у випробовуваних.
Методи дослідження:
1.самоактуалізаційний тест (CAT) (Ю.Є. Альошина, Л.Я. Гозман, М.В. Загика і М.В. Кроз);
2. тест-опитувальник самовідношення В.В. Століна;
3. тест смисложиттєвих орієнтацій Д.О. Леонтьєва;
4. морфологічний тест життєвих цінностей (В.Ф. Сопов, Л.В. Кар- пушина).
Об’єкт дослідження – самоактуалізація у середньому віці.
Предмет дослідження — взаємозв’язок самоактуалізації йсмисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у середньому віці.
Методи математичної обробки: коефіцієнт рангової кореляції Спірмена, критерійU Манна-Уїтні.
Випробовувані: 25 чоловік 35-40 років, 12 чоловіків і 13 жінок; 25 чоловік40-45 років, 13 чоловіків і 12 жінок. Випробовувані є працівниками Харківської кондитерськоїфабрики. При розподілі випробовуваних на вікові групи ми спиралися на періодизаціювіку дорослості Г. Крайгом [22]: рання дорослість – друге та третє десятиріччя життя,середня дорослість – четверте та п’яте десятиліття.
РОЗДІЛ 1 ПРОБЛЕМАСАМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ
1.1 Самоактуалізація як ключове поняття гуманістичної психології
cамоактуалізація психологія особистість духовна
Теорія самоактуалізації є ключовим системоутворювальним елементомгуманістичного напрямку в психології. Основоположною для гуманістичного напрямкує ідея про те, що усвідомлене прагнення до максимально можливого розкриттясвого людського потенціалу і його реалізація в практичній життєдіяльності наблаго суспільства шляхом самоактуалізації є необхідним чинником повноцінногорозвитку людини.
А. Маслоу сформулював характеристики, в яких розкривається самоактуалізація:
1) повне прийняття реальності й комфортне відношення до нього (неховатися від життя, а знати, розуміти його);
2) прийняття інших і себе («Я роблю своє, а ти робиш своє. Я на цьомусвіті не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням. І ти на цьому світі недля того, щоб відповідати моїм очікуванням. Я є я, ти є ти. Я поважаю і приймаютебе таким, який ти є»);
3) професійна захопленість улюбленою справою, орієнтація на завдання, насправу;
4) автономність, незалежність від соціального середовища, самостійністьдумок;
5) здатність до розуміння інших людей, увага, доброзичливість до людей;
6) постійна новизна, свіжість оцінок, відкритість досвіду;
7) розрізнення мети й засобів, зла і добра («Не всякий засіб добрий длядосягнення мети»);
8) спонтанність, природність поведінки;
9) гумор філософського плану;
10) саморозвиток, прояв здібностей, потенційних можливостей, що творчістьв роботі, любові, житті, яка самоактуалізує;
11) готовність до вирішення нових проблем, до усвідомлення проблем і труднощів,до усвідомлення свого досвіду, до справжнього розуміння своїх можливостей, допідвищення конгруентності [31].
Конгруентність — це відповідність переживання, усвідомлення досвіду йогосправжньому змісту. Подолання захисних механізмів допомагає досягти конгруентних,справжніх переживань. Захисні механізми заважають правильно усвідомити своїпроблеми. Розвиток особистості — це підвищення конгруентності, підвищеннярозуміння свого «реального Я», своїх можливостей, особливостей, це самоактуалізація як тенденція до розуміння свого «реального Я».
На головне питання його теорії — що таке самоактуалізація — А.Маслоу відповідає таким чином: «Люди, що самоактуалізуються, всі без виключення включені до якоїсь справи. Вони займаються чимось, що єдля них покликанням долі і що вони люблять так, що для них зникає розділення«праця — радість»[33]. Одинприсвячує своє життя закону, інший — справедливості, ще хтось — красі абоістині. Всі вони тим або іншим чином присвячують своє життя пошуку «буттєвих»цінностей (Б-цінності), тобто пошуку певних цінностей, які є справжніми і неможуть бути зведені до чогось вищого. Є близько чотирнадцяти таких Б-цінностей:істина, краса, добро, досконалість, простота, всебічність і т.ін.
Існування цих Б-цінностей набагато ускладнює структуру самоактуалізації. Вони виступають як метапотреби. Їх придушення породжує певний типпатологій, досі добре не описаних.
У деякому певному й емпіричному сенсі людині необхідно жити в красі, а нев потворності, так само як їй необхідна їжа для голодного шлунку або відпочинокдля втомленого тіла. Насправді ці Б-ценності є сенсом життя для більшостілюдей, хоча багато хто навіть не підозрює, що вони мають свої власніметапотреби.
Маслоу визначає самоактуалізацію як прагнення людини до самовтілення, доактуалізації закладених в ній потенцій, що виявляється в прагненні доідентичності: цей термін виражає «повноцінний розвиток людини» (виходячи збіологічної природи), який (емпірично) нормативний для всього виду, безвідноснодо часу і місця, тобто меншою мірою культурно обумовлений. Він відповідаєбіологічній зумовленості людини, а не історично-довільним, локальним ціннісниммоделям. Він також має емпіричний зміст і практичний сенс [32].
У «Психології буття» він пише: «Вже в самому понятті «самоактуалізація» міститьсятвердження, що є якесь «самозвеличення», що підлягає актуалізації». Розвиток(повноцінний розвиток) є розгортанням закладених у самозвеличення завдатків.Цей процес «має емпіричний зміст (його можна виявити, описати, обчислити) і маєпрактичний сенс» [11].
Вахромов Є. Є. провів аналіз співвідношення понять самоактуалізація тасамореалізація. Реалізація (realization),в тлумаченні словника сучасної англійської мови — це, перш за все,усвідомлення, розумова (когнітивна) діяльність. Актуалізація (actualization) — має значення діяльності якпроцесу, витрату сил (від латинського кореня actus — вчинок), що має речовий результат.
Поняття «самореалізація» означає, таким чином, розумовий, когнітивнийаспект діяльності, теоретичну діяльність, роботу на внутрішньому плані.Самореалізація виявляється в побудові й коректуванні, перебудові «концепції Я»,включаючи «ідеальне Я», картини світу і життєвого плану, усвідомленнірезультатів попередньої діяльності (формування концепції минулого).
Поняття «самоактуалізація» означає практичний аспектдіяльності: вчинки і дії, спрямовані на виконання життєвого плану. Їїособливості полягають у тому, що, по-перше, кожен її акт (остаточне число дій)повинен завершитися якимось конкретним, описуваним результатом (самозміною, отриманням тієї чи іншоїкомпетентності). Друга особливість цієї діяльності полягає в тому, що об’єкт,на який спрямована діяльність і суб’єкт цієї діяльності співпадають (діянаправлена на саму себе, на самоперетворення). Третя особливість полягає в тому,що формула «I did it myself» поміщає в центр уваги те, щосуб’єкт як джерело активності може зробити сам, без опертя і допомоги з бокуінших; до отриманого результату (the thing) інші суб’єкти непричетні.
Самоактуалізація і самореалізація виявляються, таким чином, двоманерозривними сторонами одного процесу, процесу розвитку і зростання,результатом якого є людина, що максимально розкрила і використовує свійлюдський потенціал, особистість [11].
Маслоу підкреслює, що вибір на користь зростання, у напрямку самоактуалізації повинен здійснюватися людиною вкожній ситуації вибору. Будь-яка відмова від зусиль щодо повної реалізаціїпотенціалу може призвести до виникнення патології або навіть метапатології.Передбачається, що відмова від розвитку призводить людину до нервових,психічних розладів, здатна викликати інволюцію, «згортання» окремих здібностей.
Про самоактуалізацію можна говорити на кожному віковому етапі розвиткулюдини. Акт самоактуалізації можна побачити, наприклад, в оволодінні дитиною певниминавичками (скажімо, їздити на велосипеді), в оволодінні школярем певною сумоюзнань, достатньою для успішного вступу до ВНЗ. Накопичувані наполегливою працеюкількісні зміни приносять нову якість, що одномоментно виявляється,характеризує себе в практиці життя як певна соціальна або особистіснакомпетентність. При розгортанні процесу життя стає не таким важливим, чи є цедосягнення найвищим, важлива реальна досяжність. На практиці таке розуміннясамоактуалізації дозволяє не тільки літнім людям не намагатися «за всяку ціну»відстоювати завойовані на попередньому етапі життя «високі» позиції, а принезадоволеності або відчутті пересичення — освоювати нові області застосуваннясвоїх сил, зокрема нові професії.
Про самоактуалізацію можливо говорити і у тому випадку, коли соціальназначущість діяльності і її результатів прямо не є видимою: жінка, наприклад,може присвятити себе головним чином вихованню дітей і онуків, що може приноситиїй і пікові переживання, і любов ближніх як вищу оцінку.
Кажучи про життєвий шлях людини, необхідно обговорювати і проблему межі.Чи є досягнення самоактуалізації кінцевим пунктом «життєвої подорожі» особистості?До чого ще може прагнути людина, що досягла успіху, отримала повною міроювизнання і в соціумі, і в сім’ї, і в думці експертів?
Маслоу відповідає на це питання так: «Мета особистості (самоактуалізація,автономність, індивідуація, «справжнє самозвеличення», за визначенням К. Хорні,достовірність і т. ін.) схоже, одночасно є і кінцевою, і проміжною метою,ініціацією, кроком вгору по сходах до трансценденції ідентичності. Можнасказати, що її функція полягає в самознищенні» [33]. Тобто будь-яке конкретнедосягнення людина не повинна розглядати як «кінцевий пункт», більш того, неслід фіксуватися на спеціальному пошуку пікових переживань, будь-яке досягненняповинне спонукати до нових звершень. В своїй останній крупній роботі «Дальнімежі людської психіки» він прийшов до висновку, що теорія самоактуалізації можестати основою якнайширшої програми перевлаштування людини і світу. Це і єконцептуальна основа мета-теорії самоактуалізації.
У «Дальніх межах людської психіки» Маслоу дає останнє, узагальненевизначення самоактуалізації:
— це переживання, яке цілком поглинає, яскраве, самозабутнє;
— це процес, це вибір у кожній ситуації на користь зростання;
мається на увазі, що є якесь «самозвеличення», що підлягає«актуалізації»;
— це чесність і прийняття на себе відповідальності за свій вибір;
— це чесність і свобода у виразі своїх прав, нонконформізм;
— це не тільки кінцева станція, але і самоподорож і рушійна силаподорожі;
— це не гонитва за вищими переживаннями. Вони самі наздоженуть вас, якщови цього заслужили;
— пройшовши шлях, ви пізнаєте себе і свою сутність. Проявиться іпатологія. Ви зрозумієте свої захисні механізми і зможете, зібравши мужність,відмовитися від них [31].
А. Маслоу виділяє вісім шляхів самоактуалізації [33].
По-перше, самоактуалізація означає повне, живе і безкорисливе переживанняз повним зосередженням і зануренням, тобто переживання без підлітковоїсоромливості. У момент самоактуалізації індивід є цілком і повністю людиною. Цемомент, коли «Я» реалізує само себе. Сьогодні ми можемо бачити, як у молодихлюдях, які хочуть здаватися жорстокими, цинічними і навченими досвідом, зновз’являється щось від дитячої байдужості; щось безневинне і свіже відбивається вїх обличчях, коли вони повністю присвячують себе переживанню моменту. Ключем доцього є безкорисливість.
По-друге, саме слово «самоактуалізація» має на увазі наявність «Я»,яка може актуалізуватися. Людина — це не податливий віск. Вона завжди вже є чимось,щонайменше, є деяка стрижньова структура. Людська істота є вже як мінімум певнийтемперамент.
По-третє, необхідно уявити собі життя як процес постійного вибору. Укожен момент є вибір: просування або відступ; або рух до ще більшого захисту,безпеки, боязливості, або вибір просування і зростання. Вибрати розвитокзамість страху десять разів на день — означає вдесятеро просунутися до самоактуалізації. Самоактуалізація — це безперервнийпроцес; вона означає багатократні окремі вибори: брехати або залишатися чесним,красти або не красти. Самоактуалізація означає вибір з цих можливостейможливості зростання.
По-четверте, коли людина сумнівається в чомусь, слід прагнути бутичесними, не захищатися фразою: «Я сумніваюся». Часто, коли ми сумніваємося, мибуваємо неправдиві. Звертаючись до самого себе, вимагати відповіді, — цеозначає взяти на себе відповідальність. Це саме по собі величезний крок до самоактуалізації. Всякий раз, коли людина бере насебе відповідальність, вона самоактуалізується.
По-п’яте, людина, яка здійснює перелічені вище невеликі вчинки у будь-якійситуації вибору, виявить, що вони допомагають краще вибрати те, щоконституціонально їй підходить. Вона починає розуміти, що є її призначенням, вчому сенс її життя. Людина не може зробити правильний життєвий вибір, поки не почнеприслухатися до самої себе, до власного Я в кожен момент свого життя.
Для того, щоб висловити чесну думку, людина повинна бути незалежною від інших,повинна бути нонконформістом.
По-шосте, самоактуалізація — це не тільки кінцевий стан, алетакож процес актуалізації своїх можливостей. Це, наприклад, розвиток розумовихздібностей за допомогою інтелектуальних занять. Тут самоактуалізація означаєреалізацію своїх потенційних здібностей. Самоактуалізація — це необов’язковоздійснення чогось незвичайного; це може бути, наприклад, проходження черезважкий період підготовки до реалізації своїх здібностей. Самоактуалізація — цепраця заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче зробити.
По-сьоме, вищі переживання — це моменти самоактуалізації. Це миті екстазу, які не можна купити, які можутьбути гарантовані і які неможливо навіть відшукати.
Можна, проте, і навпаки, поставити себе в такі умови, при яких їх проявбуде вкрай маловірогідним. Відмова від ілюзій, позбавлення від помилковихуявлень про себе, розуміння людиною того, для чого вона непридатна, що невідповідає її потенційностям, — це також частинарозкриття самого себе, того, чим людина насправді є.
Практично кожен відчуває вищі переживання, але не кожен знає про це.Деякі люди відстороняються від цих короткочасних тонких переживань.
По восьме, знайти самого себе, розкрити, що ти є, що для тебе добре, а щопогано, яка мета твого життя — все це вимагає викриття власної психопатології.Для цього потрібно виявити свої захисти і після цього знайти в собі сміливістьподолати їх. Це хворобливо, оскільки захисти спрямовані проти чогосьнеприємного. Але відмова від захисту варта того.
Пропоновані А. Маслоу шляхи самоактуалізації можна розглянути також в його характеристиці психічногоздоров’я людини (наведемо лише частину з них) [33].
1. Щоб створити умови для розвитку і самоактуалізації, необхіднозрозуміти, що здібності, органи, організм в цілому жадають функціонування ісамовираження, вони вимагають, щоб їх використовували і застосовували запризначенням. Використання приносить їм задоволення, а бездіяльність дратує.
2. На рівні самоактуалізації більшість дихотомій і суперечностейвирішуються, а весь дихотомічний образ мислення визнається незрілим. У людей,що самоздійснюються, спостерігаєтьсясильна тенденція до злиття егоїзму і безкорисливості в єдність вищого, такого,що перевершує повсякденний порядок. Робота починає бути грою: покликання іпрофесія стають одним і тим же. Коли борг перетворюється на задоволення, азадоволення — на виконання обов’язку,тоді ці два поняття перестають бути протилежностями. Вища зрілість включає«дитячі» якості, і, разом з тим, ми виявляємо у здорових дітей певніякості, властиві зрілій людині, що відбулася. Межа між зовнішнім і внутрішнім,між «я» і «всі останні» значною мірою стирається, і навищому рівні розвитку особистості спостерігається їх взаємопроникнення.
3. Самоактуалізація не означає, що людина стає вищою за всі людськіпроблеми. Конфлікт, неспокій, розчарування, печаль, образа, провина — все цеможна виявити і у здорових людей. В принципі, рух до зрілості — це поступовийвідхід від невротичних псевдопроблем до реальних, неминучих, екзистенціальнихпроблем, від початку властивих природі людей (навіть кращим з них). Навіть якщолюдина піднялася над проблемами Становлення, ще залишаються проблеми Буття.
4. Самоактуалізація не є абсолютно загальним поняттям. Шлях до неї лежитьчерез реалізацію чоловічих і жіночих якостей, які сильніше за якості загальнолюдські.Тобто людська істота повинна спочатку стати справжньою жінкою або справжнімчоловіком, тим самим створивши можливість для самоактуалізації взагальнолюдському сенсі.
Є також докази (нечисленні) того, що люди з різною конституцієюздійснюють себе по-різному (тому що їм потрібно здійснити різні внутрішніцінності).
Таким чином, поняття самоактуалізації бере свій початок у теорії самоактуалізації, яка, у свою чергу, виходить з гуманістичної психології. Люди,що самоактуалізуються, всі без виключеннявключені до якоїсь справи. Самоактуалізація – не процес завершення розвитку, у процесісамоактуалізації будь-яке досягнення повинне спонукати до нових звершень. На рівні самоактуалізаціїбільшість дихотомій і суперечностей вирішуються, а весь дихотомічний образмислення визнається незрілим. Вибір на користь зростання, у напрямкусамоактуалізації повинен здійснюватися людиною в кожній ситуації вибору.
1.2 Ціннісні орієнтації як елемент структури особистості
Як елемент структури особистості ціннісні орієнтації характеризуютьвнутрішню готовність до здійснення певної діяльності із задоволення потреб іінтересів, вказують на спрямованість поведінки [21].
Проблемі формування ціннісних орієнтацій присвячені роботи класиківзарубіжної і вітчизняної науки, які в своїх теоріях спираються на поняття особистості,оскільки ціннісні орієнтації тісно пов’язані з нею, а також із вивченням людськоїповедінки і потягів. У працях Т.Н. Мальківської, З.І. Равкіна, В.В. Серікова таін. розглянуті сутність етичних цінностей і ціннісних орієнтацій, їх місце в структуріособистості.
Сучасні психологи, філософи і соціологи Н.С. Розов, Б. Шледер й ін. такожзвертаються до проблеми формування й розвитку ціннісних орієнтацій особистості,розглядаючи їх як компонент структури особистості, що характеризуєспрямованість і зміст активності індивіда, визначає загальний підхід людини досвіту, до себе, надає сенсу й напрямку особистій позиції, поведінці, вчинкам.
Цінність — уявлення про те, що святе для людини, колективу, суспільства вцілому, їх переконання й уявлення, виражені в поведінці. У вузькому значенніпід цінністю розуміються вимоги, норми, які виступають як регулятор і металюдських відносин і діяльності. Можна сказати, що від цінностей залежить рівенькультурного розвитку суспільства, ступінь його цивілізованості.
Цінності представляють внутрішній світ особистості, будучи виразникомстабільного, абсолютного, незмінного. Формуючись, як і потреби, віндивідуальному досвіді суб’єкта, особистісні цінності відбивають, однак, нестільки динамічні аспекти самого індивідуального досвіду, скільки інваріантніаспекти соціального і загальнолюдського досвіду, що привласнюється індивідом.Можна, тим самим, погодитися з розумінням цінності як аспекта мотивації, якій співвідноситься зособистими чи культурними стандартами, не пов’язаними виключно з актуальною напругою або актуальною хвилинною ситуацією 28.
Особистісніцінності, як і цінності соціальні, існують у формі ідеалів, тобто моделейналежного. “Идеал — этомысленный образец совершенства, норма, к которой следует стремиться как кконечной цели деятельности” 26 . Для характеристики форми існування особистіснихцінностей можна скористатися поняттям “модель потребного майбутнього”. Цепоняття було введено Н.А. Бернштейном для позначення того факту, що людськиймозок відбиває не тільки події сьогодення і минулого, але і ситуаціюмайбутнього причому останню в двох різних формах — імовірнісного прогнозу іпрограмування потребного майбутнього. Н.А. Бернштейном була показанафізіологічна реальність моделей потребного майбутнього 28.Ми, однак, воліємо говорити про ціннісні життєві орієнтації підкреслюючи тимсамим, що спрямованість перетворення дійсності, яка задається особистісноюцінністю, виступає як абсолютний і постійний, якісний фактор діяльностіособистості.
Отже, з поняттямцінність тісно пов’язане поняття «ціннісна орієнтація», яке вперше почало вживатисяв американській соціології, зокрема, Т. Парсонсом. Ціннісна орієнтація — цеіндивідуальне і групове ранжирування цінностей, в якому одним надається великазначущість, ніж іншим, що впливає на вибір цілей діяльності і засобів їхдосягнення. Ціннісні орієнтації є найважливішим елементом свідомості особистості,в них заломлюються етичні, естетичні, правові, політичні, екологічні, економічні,світоглядні знання, уявлення і переконання [5].
Більшість сучасних авторів визначають ціннісні орієнтації як установкуособистості на ті або інші соціальні цінності, обумовлені суспільним характероміснування людини. Вони більш рухомі, мінливі, знаходяться під безпосереднімвпливом людей. Серед них є цінності загальнолюдського значення (виробництво,суспільні відносини, праця, дисципліна, виховання, мораль і т. ін.). Вони постаютьяк умови життя людей, способи їх дії, які повинні бути передані, закріплені і засвоєніподальшими поколіннями.
У ціннісних орієнтаціях зосереджені рівень домагань особистості, уявленняпро етичні цінності, готовність або неготовність діяти відповідно до моральнихнорм і правил. Ціннісні орієнтації є саморегулювальним механізмом поведінки особистості[16].
Специфіка ціннісних орієнтацій полягає в тому, що ця категорія найтіснішепов’язана з поведінкою суб’єкта, керує цим процесом як усвідомленою дією.Ціннісні орієнтації є особливим чином структуровані в ієрархізовану систему цінніснихуявлень, що виражають суб’єктивне відношення особистості до об’єктивних умовжиття, реально детермінують вчинки і дії людини, проявляють і виявляють себе впрактичній поведінці. Ціннісні орієнтації є стрижньовою, базисноюхарактеристикою особистості, соціальною властивістю особистості [42].
Ціннісні орієнтації виявляються і розкриваються через оцінки, які людинадає собі, іншим, обставинам і т.ін., через її вміння структурувати життєвіситуації, приймати рішення в проблемних і виходити з конфліктних ситуацій,через обрані лінії поведінки в екзистенційних і морально забарвлених ситуаціях,через вміння задавати і змінювати домінанти власної життєдіяльності. Особистіснікризи (часто додатково провоковані кризами соціальними) викликають, як правило,необхідність в підтвердженні або переосмисленні систем ціннісних орієнтаційподолання суперечностей, що виникають в них, оскільки пов’язані зі зміноювекторів активності, пересамоїдентіфікацією і рефлексією ступенюсамореалізації, проявом смислових основ життя [56]. У цих випадках успішність розв’язаннякриз і мінімізація втрат багато в чому залежать від ступеня відрефлексованості,динамізму і відкритості ціннісних орієнтацій. Несуперечність і цілісністьсистем ціннісних орієнтацій може розглядатися як показник стійкості йавтономності особистості. Відповідно їх суперечність і «розірваність»може розглядатися як свідчення незрілості й маргінальності особистості, щофіксується через нездатність людини винести оцінку і прийняти рішення (або,навпаки, готовності діяти по раз і назавжди встановленому стереотипу), з одногобоку, і розбіжність вербальної й невербальної поведінки — з іншого.
Д.О. Леонт’єв розрізняє наступні форми існування цінностей:
1. суспільні ідеали.
2. предметно втілені цінності.
3. особистісні цінності [28].
У першій своїй іпостасі цінності відносяться до категорії«соціальних уявлень», будучи невід’ємною частиною об’єктивного устроюсуспільного буття конкретного соціуму і відображаючи досвід йогожиттєдіяльності. Тут, проте, слід розрізняти цінності соціуму й ідеали, щоформулюються у вигляді “ідеологічних конструкцій”. Для соціумузначущими можуть бути або загальнолюдські «вічні» цінності (істина,краса, справедливість), або конкретно-історичні цінності великих соціальнихгруп (рівність, демократія, державність), або цінності малих референтних груп(успіх, багатство, майстерність, самовдосконалення) і так далі. В.Краус зазначав,що тільки «цінність», а саме в значенні чогось, що хотіли б мати все,робить ідею ідеалом [21].
Особистісні цінності є внутрішнім світом особистості. Формуючись, як іпотреби, в індивідуальному досвіді суб’єкта, особистісні цінності відображають,проте, не стільки динамічні аспекти самого індивідуального досвіду, скількиаспекти соціального і загальнолюдського досвіду, що привласнюється індивідом.Особистісні цінності, як і цінності соціальні, існують у формі ідеалів, тобто«моделей належного».
Отже, відомі три форми існування цінностей: соціальні ідеали, предметновтілені цінності й особистісні ідеали. У цей ряд не включають ціннісніорієнтації свідомості, не розглядаючи їх як форму буття цінностей, оскільки,якщо особистісна цінність індивіда — значуща цінність однієї з соціальних спільнотабо груп, з якою він себе ототожнює, і цінність, предметно втілена в продуктійого діяльності, пов’язані між собою «необхідно й однозначно», тоціннісні орієнтації його свідомості пов’язані з ними «не необхідними й неоднозначнимивідносинами» (за Д.О. Леонт’євим).
На протязі життя відбуваєтьсяеволюція ціннісної сфери. На стадії ранньої зрілості людина стабілізує якостіособистості, у тому числі ціннісні орієнтації, вибудовує власний спосіб життя,долає першу психологічну кризу переоцінки життєвого шляху. Середня зрілість пов’язана з пошукомвідповідей на основні питання про сенс життя, людина намагається здійснити своїмрії. На цей період припадають переоцінка цілей і домагань, аналіз навколишньоїдійсності, оточення, прагнення вплинути на майбутнє, стати творчою особистістю,професіоналом. Супроводжують його і сумніви щодо продовження обраного шляху,страх зниження працездатності, пошук нових цінностей.
Таким чином, ціннісні орієнтації — найважливіший компонент свідомостіособистості, який суттєво впливає на сприйняття навколишнього середовища,відношення до суспільства, соціальної групи, на уявлення людини про саму себе.Як елемент структури особистості вони відображають її внутрішню готовність до дійщодо задоволення потреб і цілей, дають напрямок її поведінці у всіх сферахдіяльності. Розрізняють наступні форми існування цінностей: суспільні ідеали,предметно втілені цінності, особистісні цінності. На протязі життя відбуваєтьсяеволюція ціннісної сфери, що докладно розглянуто нижче.
РОЗДІЛ 2ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СЕРЕДНЬОГОВІКУ
2.1 Психологічнахарактеристика ранньої дорослості
В ранній дорослості більшість аспектів психічного розвитку особистостідосягають найвищого прояву.
Майже кожен аспект фізичного розвитку досягає свого максимумув ранній дорослості. Більшість людей в цей період є сильнішими і здоровішими, ніжвони колись були або коли-небудь стануть. Рання дорослість — це часмаксимального розвитку сили, витривалості і більшості перцептивних і моторнихумінь [14]; переважно вони починають поступовознижуватися приблизно після 40 років.
Більшість людей в період ранньої дорослості мають більшуздатність до відтворення потомства, ніж до цього або після. Як правило, вонитакож більш активні в сексуальному відношенні, більш чутливі і мають виразневідчуття статевої ідентичності.
Когнітивний розвиток досягає свого максимуму одночасно зпіком фізичного розвитку [22]. У ранній дорослості особистістьвикористовує свої інтелектуальні здібності, щоб досягти успіху і вибрати стильжиття; Шейо назвав це періодом досягнень. Люди, що успішно справляютьсяз цим, досягають певного ступеня незалежності і переходять на іншу фазузастосування когнітивних здібностей — період, який включає в себе соціальну відповідальність. Усередньому віці, згідно Шейо, ми застосовуємо наші когнітивні здібності длявирішення проблем інших людей в сім’ї, в суспільстві і на роботі. Для деяких цізобов’язання можуть бути достатньо складними, такими, що включають розумінняорганізації і різних рівнів знання. Такі люди розвивають свої когнітивніздібності в процесі виконання адміністративних функцій, крім взяття на себесоціальної відповідальності. Надалі природа вирішення проблем знову зазнаєзміни. Центральним завданням стає повторна інтеграція колишніх подій життя:необхідно додати сенсу своєму існуванню в цілому і досліджувати питання,пов’язані зі своїм призначенням [15]. Згідно Шейо, в центрі когнітивногорозвитку дорослого віку знаходяться не підвищені можливості або зміни вкогнітивних структурах, а гнучке використання інтелекту на різних життєвих етапах.
Такі теоретики, як Кеган, дотримуються думки, що у більшостілюдей продовжується структуризація і переструктурування їх систематизованогорозуміння самих себе і зовнішнього світу в період 30-40 років і пізніше. Особистість,що розвивається, постійно диференціює своє Я і навколишнє середовище і в той жесамий час інтегрує Я в цей ширший світ.
В період ранньої дорослості ці завдання переважно включаютьпочаток сімейного життя і кар’єри.
Завданняперіоду ранньої дорослості за Хейвінгхерстом наступні (джерело: Human development and education,by Robert J. Havinghurst. Copyright © 1953 by Longman, Inc. [22]:
— вибрати майбутнього супутника життя
— навчитися жити з партнером по браку
— почати сімейне життя
— виховати дітей
— вести домашнє господарство
— почати професійну діяльність
— прийняти громадянську відповідальність
— знайти близьку по духу соціальну групу
Криза інтимності й ізоляції є найбільш характерною проблемою для періодуранньої дорослості. Інтимність має на увазі встановлення близьких відносин зіншим, які б взаємно задовольняли. Вона є союзом двох ідентичностей, в якому невтрачаються унікальні якості жодної. Навпаки, ізоляція (за Еріксоном) має наувазі нездатність або невдачу у встановленні взаємності, іноді у зв’язку з тим,що особистісна ідентичність є дуже слабкою, не готовою до створення близькогосоюзу з іншою людиною [51]. З погляду Левінсона, здатність до серйозноїромантичної співпраці виникає у чоловіків тільки після 30 років.
У період від 28 до 34 років спостерігається суттєве зрушення до позиціїдорослого. Головним помилковим припущенням в цей час є: «Життя просте іпідконтрольне. Усередині мене немає ніяких значущих сил, що суперечать». Цядумка відрізняється від думок попередніх стадій двома важливими аспектами: вонасвідчить про наявність відчуття компетенції і знання обмежень. Досягнутедостатньо доросле розуміння і прийняття внутрішніх суперечностей, тому останнітепер не викликають у індивіда сумнівів у своїй силі й цілісності.
Період від 25 до 40 років — становлення професіонала. Дорослівдосконалюють свою професійну майстерність в рамках можливостей, що надаютьсяроботою, і починають просуватися вгору службовими сходами.
На процесі особистісного розвитку в період ранньої дорослостіпозначається різниця між статями.
Можливо, що найбільш суттєва відмінність між чоловіками та жінками полягаєв тому, як вони визначають свою мрію. Ця різниця настільки значна, що Левінсон визначивїї як гендерну відмінність. Тоді як чоловіки схильні до єдиного бачення свогомайбутнього, сконцентрованого на кар’єрі, у багатьох жінок спостерігаєтьсятенденція до «роздільних» мрій [23]. Більшість жінок у дослідженнях звикористанням методів Левінсона повідомляли про мрію, що включає кар’єрнезростання і шлюб, проте переважна їх частина надавала більше значення створеннюсім’ї. Лише менша частина жінок була зосереджена в своїх мріях виключно накар’єрних успіхах; ще менша їх кількість обмежила своє уявлення про майбутнєтрадиційними ролями дружини й матері. Проте навіть ті жінки, які мріяли як прокар’єру, так і про шлюб, стримували свої мрії, координуючи їх із цілямичоловіка і реалізовуючи тим самим традиційні очікування в більш сучасному стиліжиття (Roberts, Newton, 1987) [22].
Перехід межі 30-річного віку несе в собі стрес як для жінок, так і длячоловіків. Проте вони демонструють різні реакції на процес переоцінки, щовідбувається на цьому етапі. Чоловіки можуть змінити свою кар’єру або стильжиття, але зберігається їх прихильність роботі й кар’єрі. Навпаки, жінкизазвичай змінюють свої пріоритети, встановлені в ранній дорослості (Adams, 1983; Droege, 1982; Levinson, 1990; Stewart, 1977) [22]. Жінки, орієнтовані на шлюбі виховання дітей, схильні перемикатися на професійні цілі, тоді як ті, хтозосереджений на кар’єрі, тепер переносять увагу на шлюб і виховання дітей.Складніші мрії ускладнюють досягнення мети.
Ролі, відкриті сьогодні молодим жінкам, зазвичай поєднують кар’єру ісім’ю. З іншого боку, від молодих людей зазвичай чекають, що вони займатимутьсякар’єрою і не візьмуть на себе всі зобов’язання з домашнього господарства (Kalleberg, Rosenfeld, 1990) [22].
Таким чином, рання дорослість — це час максимальногофізичного розвитку. Згідно теорії Шейо, період ранньої дорослостіхарактеризується когнітивними процесами, зосередженими на процесі досягнення. Надумку Кегана, пізнавальні здібності дорослих мають тенденцію до зосередження напроцесі становлення. Еріксон підкреслював кризу інтимності і ізоляції, щопротікає протягом ранньої дорослості. Періоди життя чоловіків, згідно Левінсону,грунтуються на хронологічному віці; проблеми розвитку, що зустрічаються протягомцих стадій, включають визначення мрії, пошук наставника, розвиток кар’єри івстановлення близьких відносин. Періоди життя жінок Левінсон визначаєаналогічним чином, проте проблеми розвитку в них приймають інші форми;дослідники (зокрема, Хейвінгхерст) вважають також, що для жінок більш доречнорозглядати стадії сімейного циклу, ніж хронологічний вік. Особистісні трансформаціїгрунтуються на змінах у розвитку, які з часом завершуються розумінням світу іодночасно впевненістю в собі і прийняттям себе.
2.2 Період середньої дорослості
Період середньої дорослості характеризується певними змінами уфізичному й психологічному плані.
Зазвичай саме в період середньої дорослості людина переживаєперші відчуття, які свідчать про те, що її тіло починає старіти. Деякіінтелектуальні функції в середньому віці незмінно послаблюються. Проте досвідкомпенсує когнітивне функціонування, яке погіршується в середньому віці. Убільшості людей середнього віку середовищем, яке сприяє подальшому розвиткукогнітивних навичок, є робота. Їх когнітивні здібності тісно пов’язані зпрофесійними вимогами, що висуваються до них.
Згідно Еріксону (Erikson, 1981), основна проблема, щопостає перед людьми в цей період життя, — перехід до генеративності або поглиненість собою і стагнація [51]. Еріксон вважає, що настадії генеративності люди діють у трьох сферах: у прокреативній, породжуючи ізадовольняючи потреби наступного покоління; у продуктивній, інтегруючи роботу ісімейне життя і створюючи нове покоління, і в креативной області, збільшуючикультурний потенціал в ширшому розумінні його значення. Як у чоловіків, так і ужінок генеративність може виражатися через просоціальні суспільні дії, роботу,занурення в процес виховання дітей і в турботу про улюблених людей (Peterson, Klohnen, 1995) [22]. Для багатьох дорослих генеративністьвиражається в рамках безлічі ролей, зокрема сімейних і професійних (Macdermid, Heilbrun & Gillespie, 1997) [22].Альтернативоюгенеративності є поглиненість собою і відчуття стагнації і нудьги. Деякі людивиявляються не в змозі знайти цінність у підтримці і допомозі новому поколіннюі постійно схильні до відчуття відсутності значущих особистісних досягнень ізвершень або вони схильні знецінювати будь-які свої успіхи.
Карл Густав Юнг (1875-1961) був одним з перших теоретиків, що звернувособливу увагу на другу половину життя людини; він вважав, що в цьому віці людистоять перед необхідністю знайти і виправдати сенс свого існування (Jung, 1931/1960) [51].
Більшість людей середнього віку знаходяться на тій стадії життєвогоциклу, яка передбачає наявність дорослих дітей або таких, що стають дорослими, ів той же час — батьків, які старіють (Troll, 1989, 1996). У цей період життя багато батьків середнього вікуготуються до того, щоб відпустити від себе своїх дітей, що досягли підлітковоговіку.
В період середньої дорослості основним завданням є підтримкатого, що особистість створила раніше, а також адаптація до фізичних і сімейнихзмін.
Завдання періоду середньої дорослості за Хейвінгхерстом(джерело: Human development and education, by Robert J. Havinghurst. Copyright © 1953 by Longman, Inc) [ ]:
— досягти цивільної і соціальної відповідальності дорослого
— встановити і підтримати економічні стандарти життя
— організувати дозвілля
— допомогти дітям підліткового віку стати відповідальними іщасливими дорослими
— створити відносини з чоловіком як з особою
— прийняти фізіологічні зміни середнього віку і адаптуватисядо них
— адаптуватися до старіючих батьків
У віці до 45 років відбувається повне включення до світу дорослих. Батьки більшене контролюють дітей у цьому віці, а їх діти ще не підтвердили своюсамостійність. Як виразився Гулд, вони знаходяться «в гущавині життя» [22]. Втой же час вони відчувають тиск часу і страх, що не досягнуть поставленихцілей. Фізичні зміни в період середньої дорослості лякають їх і засмучують;відсутність якихось значущих змін у кар’єрі примушує їх відчувати себе немов бизачиненими. Прагнення до стабільності й надійності, яке було для нихпершорядним у 30-40 років, замінюється потребою в негайній дії і результатах.Зволікати більше неприпустимо. Смерть батьків і усвідомлення власної смертностіпризводять їх до думки про постійну несправедливість і життєві страждання.Пізнаючи негативну сторону людського досвіду, вони розлучаються з дитячоюпотребою в безпеці. Вони також, нарешті, можуть вільно перевірити і відмовитисявід відчуття своєї недостатньої цінності і слабкості, що зберігалося з дитячоговіку. Це, як зазначав Гулд, є повна автономна доросла самосвідомість [22].
Вдале досягнення зрілості в середньому віці вимагає значної гнучкості.Один важливий вид гнучкості включає «здатність змінювати емоційний внесок відлюдини до людини і від діяльності до діяльності. Емоційна гнучкість необхідна,звичайно, в будь-якому віці, але в середньому віці вона стає особливо важливою,по мірі того, як вмирають батьки, підростають і покидають будинок діти [38].
Інший вид гнучкості, який теж необхідний, — це «духовна гнучкість». Середлюдей зрілого віку існує відома тенденція до ригідності, що зростає в їхпоглядах і діях, до того, щоб зробити свій розум закритим для нових ідей. Цярозумова закритість повинна бути подолана, або вона переростає у нетерпимістьабо фанатизм. Крім того, жорсткі установки ведуть до помилок і нездатностісприймати творчі розв’язання проблем. Успішне розв’язаннякризи включає зазвичай переформулювання ідей в рамках більш реалістичної істриманої точки зору і усвідомлення обмеженості часу життя кожної людини.Чоловік, друзі і діти набувають все більшого значення, тоді як власне Я всебільш позбавляється свого виняткового положення. Спостерігається тенденція, щовсе більш посилюється, задовольнятися тим, що є, і менше думати про речі, які,швидше за все, ніколи не вдасться досягти.
Період від 40 до 70 років Крайг [22] визначає як період роботи на благо суспільства. Працівники досягають пікусвоєї професійної кар’єри. Вони починають замислюватися про ту цивільну ісоціальну відповідальність, з якою пов’язана їх праця і яку вони несуть за всіінші види своєї діяльності, і знаходити час для виконання своїх зобов’язаньперед суспільством.
Існують і психологічні ознаки, велика частина яких пов’язаназ питаннями стабільності і мінливості життя. Люди усвідомлюють, що ними булиприйняті ряд важливих рішень відносно своєї професійної кар’єри і сімейногожиття; тепер вони є достатньо сталими, і залишається тільки реалізувати їх докінця. Майбутнє ніколи не є визначеним і відомим, але до цього моменту вонобільше не несе в собі таких безмежних можливостей, як раніше. Ознаки, щовизначають приналежність до осіб середнього віку, можуть бути пов’язані і зпрофесійною кар’єрою: людина більше не просувається по службі. Можливо, людинапосіла якусь високу посаду або їй стає зрозуміло, що вона досягла рівня, якийнабагато нижче за первинні прагнення.
У середньому віці як чоловіки, так і жінки переглядають своїжиттєві цілі і роздумують про те, чи виконали вони раніше поставлені передсобою завдання. В період ранньої дорослості люди стверджують себе у професійнійсфері, вони часто інакше починають дивитися на свою роботу. Більшість при цьомуусвідомлюють, що вони вже зробили свій професійний вибір і повинні з ним жити.Частина тих, хто розчарувався в своїй роботі, втратили її або не досягли тогопрофесійного становища, на яке розраховували, відчувають гіркоту інезадоволеність. Інші можуть перебудувати свою систему пріоритетів. Змінапріоритетів відбувається не тільки в області професійної діяльності. Наприклад,деякі люди в середині життя вирішують приділяти більше уваги міжособистісним відносинамабо моральним зобов’язанням і менше — професійному розвитку (Fiske, Chiriboga, 1990) [22].
Середній вік може бути періодом розквіту у сімейному життілюдини, її кар’єри або творчих здібностей, але при цьому люди все частішезамислюються про те, що вони смертні, що їх час проходить, а також про те, щороки біжать все швидше і швидше [40]. Деяких людей в середині життя починаютьтурбувати питання реалізації свого творчого потенціалу і необхідності передатищось наступному поколінню, мучать побоювання з приводу творчого застою і втраченихможливостей, долають турботи про те, як зберегти близькі відносини з рідними ідрузями. З кожною значною подією — народження дитини, смерть, зміна роботи,розлучення — дорослі люди переоцінюють своє життя (Sherman, 1987) [22]. Це відноситься нетільки до подій, що відбуваються з ними, але і до подій в житті людей, щооточують їх. Для деяких девізом в цей період стають слова: «Все, що б ми неробили, ми повинні зробити зараз» (Gould, 1978) [22]. Те, як люди відносяться до цього настійного внутрішньогозаклику, разом з подіями, що відбуваються в їх житті, визначає, чи станесередній вік етапом плавного переходу і переоцінки цінностей або періодомкризи.
Незважаючи на те, що деякі дослідники вважають, що середнійвік сприймається дорослими людьми як «період, коли руйнуються надії, а багатоможливостей здаються втраченими назавжди» (Clausen, 1986), значна частина досліджень переконливо доводить прямопротилежне. Так, деякі дані показують, що більшість дорослих переживаютьсередину життя як роки поступового переходу, наповнені і позитивними, інегативними подіями, пов’язаними з процесом старіння. Тоді як модель кризи пов’язуєнормативні вікові зміни, що мають місце в цей період, з передбаченими кризовимистанами, модель переходувідкидає уявлення про те, що криза серединижиття є нормативною подією (Helson,1997; Hunter, Sundel, 1989; Rosenberg, Rosenberg & Farrell, 1999) [22].
Згідно моделі переходу, розвиток людини характеризується послідовністюочікуваних важливих подій її життя, які можна передбачати і відносно яких можнабудувати плани.
Період середньої дорослості має гендерні особливості протікання.
Переживання чоловіком настання періоду середнього віку значною міроюзалежить від культури і структури її сім’ї. Зміни відносин з дружиною і дітьми впливаютьяк каталізатор розвитку чоловіка. Таке зчеплення процесів розвитку індивідуумаі сім’ї є вирішальним елементом досвіду чоловіків у середині життя (Farrell, Rosenberg, 1981) [22].
Вчені зробили виводи про існування чотирьох головних шляхіврозвитку чоловіків в середньому віці. Перший з них — шляхтрансцендентно-генеративного чоловіка. Він не відчуває кризи середини життя,оскільки знайшов адекватні розв’язання більшості життєвих проблем. Для такогочоловіка середина життя може бути часом реалізації своїх можливостей ідосягнення поставлених цілей. Другий — шлях псевдорозвиненого чоловіка. Цейчоловік справляється з проблемами, вдаючи, що все, що відбувається, йогозадовольняє або знаходиться під його контролем; проте насправді він, як правило,відчуває, що втратив напрямок, зайшов у безвихідь або що йому все надто наскучило.Третій шлях: чоловік, що відчуває кризу середини життя, — знаходиться взамішанні: йому здається, що створений ним світ рушиться. Він не в змозізадовольняти вимоги, що висуваються до нього, і вирішувати проблеми. Для однихчоловіків така криза може бути тимчасовою фазою розвитку; для інших вона можестати початком безперервного падіння. Четвертий шлях розвитку — пунітивно-розчарованийчоловік. Така людина відчуває себе нещасливою і такою, що відкидається іншими більшучастину свого життя. Вона проявляє ознаки кризи середини життя і нездатності справлятисяз проблемами.
Тері Аптер (Apter,1995) виділив чотири типи «жінок в середині життя», вивчивши вибірку з 80 жіноку віці від 39 до 55 років [22]. Традиційні жінки(18 з 80 вивченихжінок), що раніше визначали себе через виконувані ними сімейні ролі, стикалисяз порівняно невеликими труднощами, почавши відчувати себе зрілою жінкою, щовідповідає за власне майбутнє. Головними проблемами для них був жаль про прийнятів минулому компромісні рішення і про нереалізований потенціал. Жінки-інноватори(24 з 80 вивчених), що вибрали кар’єру, починали приходити до думки, що«вилізання на вершину» висуває до них надмірні вимоги, і переоцінювали «працю,виконану ними в кар’єрних цілях», а також наслідки, які мали їх зусилля.Експансивні жінки(18 з 80) у середньому віці внесли значущі зміни досвого життя, намагаючись розширити його горизонти. Деякі з них поверталися до навчання,інші змінювали кваліфікацію, треті перетворювали свої захоплення на професії.Нарешті, були виявлені протестуючі жінки(13 з 80), які рано почаливести дорослий спосіб життя, в період, коли, по суті, ще були підлітками, і якінамагалися тепер продовжити середній вік якомога довше. Проте, зазначає Аптер,лише невелика кількість жінок зіткнулася з труднощами при переході до періодусередини життя.
Таким чином, люди середнього віку часто впевнено стоять на ногах івідчувають, що їх життя повне визначеності і безпеки. Фізична форма багатьохлюдей в цьому віці може дещо знизитися, але досвід і знання своїх можливостейдозволяють їм досягати успіху в житті більшою мірою, ніж коли б то не було. Серединажиття — це той час, коли люди критично аналізують і оцінюють своє життя. Одніможуть бути задоволені собою, вважаючи, що вони досягли піку своїх можливостей.Деякі теоретики вважають, що більшість дорослих переживають кризу серединижиття; інші припускають наявність моделі переходу. Для чоловіка середнього вікуважливіша кар’єра, а не сімейні відносини. Чоловік у період середньоїдорослості має чотири шляхи розвитку: трансцендентно-генеративный, псевдорозвинений, криза серединижиття і пунітивно-розчарованний. Загальні стреси жіноксереднього віку: сім’я, кар’єра і рольова напруга.
2.3 Духовна криза. Проблема сенсу
Духовна криза відбувається зазвичай у зрілому віці. Вона пов’язана ізглибокими змінами в душі, переглядом колишньої системи цінностей, розвитком івдосконаленням особистості.
Питання про сенс життя і вищі цінності час від часу постають перед кожноюлюдиною. Багато хто вважає за краще від них відмахнутися або знайти якесьпсевдорозв’язання і подавити всі сумніви. Там, де йде мова про проблеми, миінстинктивно відмовляємося проходити крізь пітьму та невідомість. Ми хочемочути тільки про однозначні результати і при цьому повністю забуваємо, що цірезультати взагалі можуть з’явитися лише тоді, коли ми пройдемо крізь пітьму, — стверджував К.Г. Юнг [51].
Перші спроби наукового дослідження духовної кризи зробив К.Г. Юнг. Потімцією проблемою зацікавилися психологи гуманістичного та екзистенційногонапрямку, трансперсональні психологи і психотерапевти.Вони спробували проаналізувати і систематизувати переживання людини у періоддуховної кризи. Слідом за Юнгом трансперсональні психологи заявили, що результат такої кризи — прояв нового змісту психіки, який раніше був несвідомим, прорив до вищої надособистісної сутності, прихованої укожному з нас.
Духовне пробудження у всіх відбувається по-різному. У одних — гостро і несподівано,деколи на піку кар’єри. У інших — непомітно, поступово, так, що іноді, тількиозираючись назад, людина здатна оцінити зміну в собі. Критичний період можепродовжуватися від декількох тижнів до 10-15 років. «Типовий» вік духовноїкризи — від 30 до 50 років.
Людям, що переживають духовну кризу, іноді здається, що вони божеволіють.Насправді це ламаються вузькі рамки традиційного мислення, роль логіки слабшає,починає переважати інтуїція, уява, натхнення, символічне мислення. У результатівідбувається розширення свідомості, досягається більш повне розуміння світу.
Допомогу в небезпечній «духовній подорожі» можуть надати духовнийнаставник, добрий священник, чуйний психотерапевт, просто мудра людина, щопройшла схожі переживання.
Переживання людини в період духовної кризи безцінні. Досвід і мудрість,знайдені за їх допомогою, не можна отримати ніяким іншим шляхом. «Особистісне зростанняє активним процесом становлення, в якому людина бере на себе відповідальність засвоє життя, свій життєвий шлях» [42]. Можливість духовногопереродження закладена в кожному, але далеко не всім призначено її реалізувати.Адже якби всі люди приходили до загальнолюдських істин і найвище цінувалидоброту, любов, красу, гармонію, єдність світу і його досконалість, причетністьдуш, речей і явищ, то світ став би іншим [49].
Необхідно сказати і про таку проблему, як «проблема сенсу». Вона єпервинною проблемою або даністю існування. Екзистенційні кризові ситуації — цеситуації, що торкаються самих основ існування людини і що повертають її допроблем життя і смерті, свободи і відповідальності, самоти і відносин зісвітом, пошуку і набуття сенсу свого існування [56].
Виникнення психологічних криз багатьма психологами пов’язується ізпорушеннями в самореалізації особистості. Так, наприклад, кризу середини життятакож іноді називають кризою сенсу життя саме тому, що вона суб’єктивнопереживається перш за все як втрата сенсу, відчуття безглуздя свого життя,звичних занять, цілей і т. ін., людина починає відчувати психологічний, емоційнийдискомфорт, але оскільки вона не має ясного причинового пояснення, топозбавитися від неї, знайти відчуття усвідомленості свого життя людина частопрагне через зміну свого життєвого простору, якихось життєвих обставин, якзміна роботи, професії, поява нових інтимних зв’язків, руйнування старої і створеннянової сім’ї.
Таким чином, криза середини життя є екзистенційною кризою, кризою сенсужиття, бо вона суб’єктивно переживається перш за все як втрата сенсу, відчуттябезглуздя свого життя, звичних занять, цілей. Можливість духовного переродженнязакладена в кожному, але далеко не всім призначено її реалізувати.
РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇЙ СМИСЛОЖИТТЄВИХ ОРІЄНТАЦІЙ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СЕРЕДНЬОМУ ВІЦІ
3.2 Мета, завдання, методи дослідження
Метадослідження: вивченнявзаємозв’язку самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтаційу середньому віці;
Завданнядослідження:
1) дослідити самоактуалізацію й смисложиттєві орієнтаціїта ціннісні орієнтації у групі 35-40 років;
2) дослідити самоактуалізацію й смисложиттєві орієнтаціїта ціннісні орієнтації у групі 40-45 років;
3) зробити порівняльний аналіз самоактуалізації й смисложиттєвихорієнтацій та ціннісних орієнтацій у групах випробовуваних.
Методи дослідження
1. Самоактуалізаційнийтест (CAT) (Ю.Є. Альошина, Л.Я.Гозман, М.В. Загика і М.В. Кроз) вимірює самоактуализацію за двома базовими та додатковимишкалами. Базовими є шкали Компетентності в часі та Підтримки. Вони незалежні однавід одної і, на відміну від додаткових, не мають спільних пунктів. 12 додаткових шкал складають 6 блоків — по дві у кожному.
Шкала ціннісних орієнтацій (SAV) і шкала гнучкості поведінки (Ех) – блок цінностей, шкала сенситивності досебе (Fr) і шкала спонтанності (S) – блок почуттів, шкала самоповаги (Sr) та шкала самоприйняття (Sa) – блок самоприйняття, шкала уявленьпро природу людини (Nc) та шкала синерії (Sy) – блок концепції людини, шкала прийняттяагрессії (А) та шкала контактності (С) — блок міжособистісної чутливості, шкалапізнавальних потреб (Cog) та шкала креативності (Сr) – блок відношення до пізнання.
Кожен пункт тесту входить в одну або більше додаткових шкал і, якправило, в одну базову. Таким чином, додаткові шкали фактично включені доосновних, вони змістовно складаються з тих же пунктів. Подібна структура тестудозволяє діагностувати велике число показників, не збільшуючи при цьому значноюмірою обсягу тесту.
2.Тест-опитувальник самовідношення В.В. Століна [17] побудованийвідповідно до розробленої В.В. Століним ієрархічною моделлю структурисамовідношення. Опитувальник включає наступні шкали:
Шкала S — вимірює інтегральне відчуття «за» або«проти» власного «Я» випробовуваного. Сюди відносяться наступнішкали: шкала I — самоповага, шкала II — аутосимпатія, шкала III — очікуванняпозитивного відношення від інших, шкала IV — самоінтерес.
Опитувальник містить також сім шкал, спрямованих на вимірюваннявираженості установки на ті або інші внутрішні дії на адресу «Я»випробовуваного: шкала I — самовпевненість, шкала II — відношення інших, шкалаIII — самоприйняття, шкала IV — самокерівництво, самопослідовність, шкала V — самозвинувачення, шкала VI — самоінтерес, шкала VII — саморозуміння.
При значенні показника менше 50 — ознака не виражена; 50-74 — ознака виражена;більше 74 — ознака яскраво виражена.
3. Тест смисложиттєвих орієнтацій Д.О. Леонтьєва [17] — адаптована версіятесту «Ціль в житті» (Purpose-in-life Test, PIL) Джеймса Крамбо і Леонарда Махоліка. Методика була розроблена авторамина основі теорії прагнення до сенсу і логотерапії В.Франкла.
Тест має субшкали: мета в житті (додає життю усвідомленість); процесжиття (показує, чи сприймається життя цікавим, емоційно насиченим);результативність життя (показує задоволеність самореалізацією); локусКонтроля-я (Я — господар життя, уявлення про себе як про сильну особистість);локус контроля-життя (керованість життя, тобто те, якою мірою людина можекерувати своїм життям).
Мета тесту полягає в емпіричній валідізації ряду уявлень про екзистенціальний вакуум (фрустрацію), який є причиною неогенних неврозів.
На аркуші паперу перед випробовуваним дві колонки тверджень (по 20пунктів), між якими розташовані цифри у наступному порядку: 3 2 1 0 1 2 3.Випробовуваний підкреслює або обводить потрібну цифру залежно від ступеня згодиз тим або іншим твердженням. Висхідна послідовність градацій від 1 до 7чергується у випадковому порядку з нисхідною. По кожному пункту підраховуєтьсясума: 7 — наявність сенсу життя, 1 — відсутність.
4. Морфологічний тест життєвих цінностей (В.Ф. Сопов, Л.В. Кар- пушина). Мивзяли одну з життєвих прагматичних цінностей – досягнення (постановка івирішення певних життєвих завдань як головних життєвих чинників) у професійній тасімейній сфері (адже це ті основні сфери, у яких будь-яка людина оцінює свої досягнення).Морфологічний тест життєвих цінностей складається зі 112 тверджень, кожне зяких випробовуваному необхідно оцінювати за 5-бальною системою. Бали переводяться в стени.
5. Методи математичної обробки: коефіцієнт рангової кореляції Спірмена, критерійU Манна-Уїтні.
Випробовувані: 25 чоловік 35-40 років, 12 чоловіків і 13 жінок; 25 чоловік40-45 років, 13 чоловіків і 12 жінок. Випробовувані є працівниками Харківської кондитерськоїфабрики.
3.2 Дослідження самоактуалізації й смисложиттєвихорієнтацій та ціннісних орієнтацій у групі 35-40 років
Для дослідження самоактуалізації ми використали самоактуалізаційний тест(CAT) (Ю.Є. Альошина, Л.Я.Гозман, М.В. Загика і М.В. Кроз). Індивідуальні бали представлені у Додатку А, середніпоказники наведені у таблиці 3.1.