Зміст
1. Взаємозв’язок економіки і соціальної сфери
2. Трудовий колектив і організація
Список використаних джерел
1. Взаємозв’язок економіки ісоціальної сфери
Важливим елементомсоціальної структури є соціальний інститут (лат. institutum — улаштування,установлення). Саме через той або інший соціальний інститут забезпечуєтьсяорганізація і регулювання сумісної діяльності людей, сталість соціальнихвідносин, від яких залежить буття соціальних груп і соціальних спільностей. Всоціології соціальний інститут розглядається як: певна сукупність установ, яківідповідають соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних норм ікультурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дії,система поведінки у відповідності з цими нормами. Поняття «соціальнийінститут» запозичене соціологією з юридичної науки, де воно означаєсукупність юридичних норм, що регулюють соціально-правові відносини (інститутнаслідування, шлюбу та ін) і використовується достатньо широко, хоча найчастішеі поза точним визначенням. Наприклад, симпатики функціоналізму розглядаютьінститути як спрямовані на задоволення «потреб» індивідів абосуспільства, тоді як прихильники феноменології цікавляться тим, яким чином людистворюють і видозмінюють різні інститути, а не просто реагують на їх існування.
Нерідко термін”інститут” використовують для позначення конкретних форм комплексівфункцій, які виконуються деякими членами групи від імені всієї групи, а інодіцим терміном іменують соціальні ролі, особливо важливі для групи абосуспільства (інститут материнства). Згідно зі структурно-функціональнимпідходом, соціальний інститут розглядається як сталий комплекс формальних інеформальних правил, принципів, норм, установок, які регулюють різні сферилюдської діяльності і організовують їх в систему ролей, статусів, що й утворюєсоціальну цілісність. В цьому контексті соціальний інститут виступаєузагальненим показником (в порівнянні з роллю) в соціальній структурісуспільства, бо він складається з багатьох ролевих позицій та їх компонентів [4,с.16].
Не дивлячись на цюбагатоманітність теорій соціальних інститутів, можна виділити певні загальні елементи,які характеризують будь-який соціальний інститут.
По-перше, у всіхгрупах, які мають зачатки інституціоналізації, існують певні способи дії відімені членів групи як цілого; ці способи дії повинні виконуватися незалежно відособистих інтересів включених в даний інститут індивідів.
По-друге,будь-який соціальний інститут має функції, які можуть носити різний характер. Середних: ті, що регулюють поведінку членів суспільства, соціальних груп; ті, щозабезпечують стабільність суспільного життя; ті, що створюють можливістьзадоволення різного роду потреб; ті, що здійснюють інтеграцію прагнень, дій івідносин індивідів і забезпечують внутрішню згуртованість спільності. По-третє,в рамках окремих соціальних інститутів виділяється система соціальних ролей.
Інститути, такимчином, є символами порядку і організованості в суспільстві.
На основі усьоговищевикладеного, можна дати наступне визначення соціального інституту.
Соціальніінститути — це організовані об’єднання людей, що виконують певні соціально значиміфункції, які забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконаних членамисвоїх соціальних ролей, що задаються соціальними цінностями, нормами і зразкамиповедінки.
Кожен інститутвиконує свою, характерну для нього соціальну функцію. Сукупність цих соціальнихфункцій складається в загальні соціальні функції соціальних інститутів яквизначених видів соціальної системи. Ці функції дуже різноманітні. Соціологирізних напрямків прагнули якось класифікувати їх, представити у виглядівизначеної упорядкованої системи. Найбільш повну і цікаву класифікацію подалатак звана “інституціональна школа”. Представники інституціональноїшколи в соціології (С. Ліпсст, Д. Ландберг та ін.) виділили три основнихфункції соціальних інститутів [6, с.54].
Відтворення членівсуспільства. Головним інститутом, що виконує цю функцію, є сім’я, але до неїпричетні й інші соціальні інститути, такі, як держава.
Соціалізація — передачаіндивідами встановлених у даному суспільстві зразків поведінки і способівдіяльності — інститути сім’ї, освіти, релігії та ін.
Виробництво ірозподіл. Забезпечуються економічно-соціальними інститутами управління іконтролю — органи влади.
Функції управлінняі контролю здійснюються через систему соціальних норм і розпоряджень, щореалізують відповідні типи поведінки: моральні і правові норми, звичаї,адміністративні рішення і т.п. Соціальні інститути керують поведінкою індивідучерез систему заохочень і санкцій.
Люди завждипрагнуть інституціоналізувати свої відносини, які пов’язані з актуальнимипотребами (інститут черги, інститут шлюбу і т.д.). В залежності від сфери дії іфункцій соціальні інститути поділяються на: реляційні, які визначають ролевуструктуру суспільства за найрізноманітнішими категоріями: від статі і віку довиду занять і здібностей; релятивні, які визначають можливість індивідуальноїповедінки стосовно існуючих в суспільстві норм дій, а також: санкції, щокарають порушників максимів (всі види механізмів соціального контролю: культурні,зв’язані з релігією, наукою, ідеологією, мистецтвом і т.д.); інтегративніінститути, пов’язані з соціальними ролями, відповідальними за забезпеченняінтересів соціальної спільності як цілого.
Ефективністьдіяльності соціальних інститутів залежить від великої кількості факторів (умов):чіткого визначення мети, завдань і обсягу функцій соціального інституту; регіональногорозподілу праці і її раціональної організації в середині соціальної системиінститутів і кожного соціального інституту, зокрема; деперсоналізації дій іоб’єктивації функцій і виконаних окремими особами від імені соціального цілогоролей, близькість поведінки членів інституту до соціальної максими; визнання іпрестижу, якими володіє даний соціальний інститут в очах груп, спільностей,суспільства (тобто цілісності), безконфліктності включення соціальногоінституту в глобальну систему соціальних інститутів, тобто в суспільство [5, с.66].
Зміна системисоціальних інститутів (як і кожного окремого інституту) може бути якеволюційною, так і революційною, що в кінцевому рахунку визначається станом соціальноїсистеми в цілому. Крім того, джерелом розвитку соціальних інститутів можутьбути ендогамні (внутрішні) фактори, які зазвичай породжують обмеження врозвитку системи, і екзогамні (зовнішні) фактори. Так, розпад такогосоціального інституту, як сім’я, може бути викликаний змінами ролевої поведінкиподружжя (наприклад, зрадою) або конфліктами в сім’ї на ґрунті пияцтва одногоіз подружжя.
Найвпливовішимидетермінантами змін (як внутрішніх, так і зовнішніх) є політика, економіка,культура. Вони діють на соціальні інститути, що функціонують в суспільстві, якбезпосередньо, так і опосередковано через різні позиції індивідів.
Структурасоціальних інститутів суспільства дуже складна, тому що: дуже складними ібагатоманітними є людські потреби та інтереси, які стимулюють створення данихсоціальних інститутів; соціальні інститути постійно видозмінюються.
В процесісистемної трансформації окремі елементи структури інститутів можуть зникати (відмирати),наповнюватися новим змістом, набирати нові завдання і функції. Наочнимприкладом цьому слугує виробнича функція сім’ї. Колись сім’я, особливосільська, займалась підготовкою молоді до професійної праці. Розвитоквиробничих відносин і ускладнення розподілу суспільної праці привели довідмирання цієї функції, однак з відродженням в Україні приватної власності,розвитком фермерства і підприємництва, сільська сім’я частково відновлює цюфункцію. Збагачується також її функція накопичення капіталу [3, с.52].
Найбільших змінзазнає система соціальних інститутів в процесі трансформації суспільства,прикладом чого може слугувати практика 90-х pp. країн Східної і ЦентральноїЄвропи, в тому числі й України, де відбувається переорганізація самихсоціальних інститутів на основі нових норм, цінностей, відносин, щоутверджуються, і які можуть бути більш складними, універсальними,узагальнюючими, ніж ті, що існували до цього. Це, у свою чергу, вимагаєформулювання нових максим поведінки як всередині соціального інституту, так і вміжінституціональних взаємодіях всередині соціальної системи.
Зазначимо ще, що вході трансформаційних процесів виникає проблема більш швидкого формування новихстандартів поведінки, що підвищує вимоги до адаптивних властивостей соціальноїсистеми людини, її здатностей засвоювати нову соціальну реальність. Глибокісоціальні зміни в характері соціальних, інститутів вимагають тривалих часовихперіодів, бо неможливо швидко змінити свідомість, психологію і поведінку людей,скажімо, змінити у них колективістську психологію, що формувалась за часівіснування так званого соціалізму, на індивідуалістську, без якої людина вумовах ринкових відносин не в стані виборювати свої власні інтереси,конкурувати з іншими тощо.
Якщо діяльністьсоціального інституту сприяє інтеграції людини у суспільні відносини, то їїназивають функціональною. Якщо соціальний інститут не сприяє або навіть заважаєзадоволенню потреб системи суспільства в цілому, то його діяльність може бутиохарактеризована як дисфункційна. Наростання дисфункцій значної кількостісоціальних інститутів може привести до незворотної дезорганізації і руйнуваннясоціальної системи [1, с.43].
В залежності відсфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути: економічні, якізабезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці,грошовий обіг і т.п.; політичні або інститути, пов’язані зі встановленням,виконанням і підтримуванням влади. Політичними інститутами є такі інститути, якуряд, парламент, політичні партії і т.п.; соціальні або суспільні у вузькомузначенні цього слова. Суспільними в широкому значенні слова є всі видиінститутів. Під соціальними ми тут розуміємо всі ті, які організовуютьсядобровільним об’єднанням, — місцеві товариства, клуби і товариські установи,«церемоніальні» інститути, тобто способи взаємної поведінки членівтовариства з нерівним становищем і т.п. інститути стратифікації, які визначаютьрозміщення позицій і ресурсів; виховні і культурні, тобто всі інститути,створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління,для передачі йому культурних цінностей суспільства як цілого (родинніінститути, сім’я, школа, наукові інститути і т.п.); релігійні, якірегламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителівцеркви); відтворення (інститути шлюбу і сім’ї).
Така кваліфікаціяне є єдиною і вичерпною; стосовно сучасного суспільства вона не охоплює чималоінститутів, але вона включає так звані «головні соціальні інститути»,які регулюють основні суспільні функції, що мають місце у всіх типахцивілізації.
Дослідникивиділяють дві форми існування соціальних інститутів: просту і складну. Простісоціальні інститути — організовані об’єднання людей, що виконують визначенісоціально значимі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основівиконання членами інституту своїх соціальних ролей, обумовлених соціальнимицінностями, нормами [2, с.34].
Проблеми, зв’язаніз функціонуванням економічних інститутів, нині є найактуальнішими. Усімзрозуміло, що без відновлення вітчизняної економіки Україні не вийти з кризи. Економікамає забезпечити виробництво, обмін і реалізацію товарів та послуг, необхіднихдля задоволення людських потреб і нормальної життєдіяльності суспільства.
Відомийамериканський економіст-соціолог П. Самуельсон зазначає, що економічна ситуаціябудь-якого типу суспільства має зумовлювати, що і в якій кількості необхідновиробляти; хто і як, за допомогою яких ресурсів і технологій повинен виробляти;для кого призначене і як буде розподілене те, що вироблятиметься.
У соціології, щорозглядає економіку як підсистему суспільного цілого, її (економіки) головнафункція полягає в забезпеченні найважливішого завдання соціальної системи — адаптаціїдо соціального і навколишнього середовища, що постійно змінюється, ізадоволенні потреб індивідів.
Адаптація — цеобов’язкова умова виживання будь-якої системи, а тим більше такої, як людськесуспільство. Саме господарсько-економічна діяльність за всіх часівзабезпечувала нормальну життєдіяльність суспільства.
Соціологічневивчення економіки має свої особливості. Соціологи аналізують функціонуванняекономічної системи в її зв’язках з іншими системами суспільства, економічнихінститутів — з іншими соціальними інститутами.
Економіка яксоціальний інститут — це насамперед сталий комплекс правил, принципів, нормекономічної поведінки, за допомогою яких організовується практична взаємодіяіндивідів і здійснюється адаптація суспільства до умов його існування. Економічнійповедінці притаманна раціональність, ретельний облік витрат і доходів [3, с.54].
Для забезпеченнясвого функціонування економічним інститутам потрібні певні обов’язковіпередумови: технології виробництва, що передбачають поділ праці, функцій іобов’язків; приміщення; засоби виробництва; транспорт; фінансові засоби і,головне, трудові ресурси — люди.
Форми поєднанняцих складових економіки як соціального інституту, тобто типи економічноїорганізації, відповідають типу суспільного устрою. Як відомо, можна назвати (успрощеному вигляді, звичайно) чотири типи економічної організації, котріпослідовно змінювали одна одну: примітивна, аграрна, індустріальна таінформаційна.
Щоб глибшеусвідомити сутність економічних інститутів, слід розглянути їх функції. Проосновну їх функцію вже йшлося. Вона полягає в забезпеченні адаптації донавколишнього середовища, яке постійно змінюється. Така адаптація можлива заумови виробництва певних товарів і послуг для задоволення потреб кожногоіндивіда й суспільства загалом.
Економічніінститути виконують стимулюючу функцію, формуючи економічний інтерес,заінтересованість у зменшенні витрат, підвищенні продуктивності праці,поліпшенні якісних показників, збільшенні доходу. Тому особливого значення дляїх нормального функціонування набуває визначення принципів оплати праці таправильне використання (розподіл і перерозподіл) коштів.
Оновлення системистимулювання та організації праці, організації виробничих процесів — це проявінноваційної функції економічних інститутів. Успіх інновацій значною міроюзалежить від ставлення до нових наукових досягнень самих суб’єктівгосподарсько-економічної діяльності, їхньої творчої активності [2, с.35].
Окрім того,економічні інститути виконують інтегративну функцію, яка не завждиусвідомлюється. Функціонування економіки передбачає спеціалізацію та коопераціюпраці, обмін (за допомогою грошей) результатами праці. Це все інтегрує членівсуспільства в єдиному процесі суспільного виробництва. Вони потрапляють векономічну залежність один від одного.
Ефективністьвиконання розглянутих функцій залежить від рівня економічної культури — сукупностінорм, цінностей, традицій, звичаїв, за допомогою яких спрямовується йрегулюється економічна поведінка суб’єктів. Серед складових економічноїкультури найбільшу силу впливу на економічну поведінку людини мають насампередцінності праці та трудова етика (мораль). Під трудовою етикою слід розумітиставлення людей до праці, зафіксоване в мотивах і стандартах трудової поведінки.Окрім трудових, на економічну поведінку впливають також і інші цінності: приватнавласність, конкуренція, права людини тощо.
2. Трудовий колектив і організація
Регулюваннятрудової діяльності може бути інтерпретоване як регламентація управління. Регламентація- це сукупність правил, які визначають порядок діяльності державного органу,підприємства, установи, організації.
Існуючі регламентиможна представити у вигляді класифікації, яка залежить від існуючогоменеджменту персоналу на підприємстві:
регламенти, щорегулюють діяльність підприємства як єдиної юридичної особи (статут, договірсторін, правила внутрішнього трудового розпорядку та ін.);
регламенти, щорегулюють роботу персоналу, який визначається як сукупність взаємопов’язанихгруп робітників (положення про підрозділи, моделі робочих місць, посадовіінструкції, контракти та ін.);
регламенти щодоінформаційного забезпечення (діловодство, документи, класифікатори, типовібанки даних та ін.);
регламенти, якірегулюють порядок роботи з технікою управління (паспорт, інструкції зексплуатації та ін.);
регламенти, якірегулюють процес управління (матриця функцій, графіки процесів, технологічнікарти та ін.).
Регламенти, якірегулюють роботу трудового колективу, являють собою комплекс концептуальнихкадрових документів відносно груп людей, пов’язаних загальними цілями — місієюта головними цілями підприємства.
Трудовий колективпідприємства (організації) утворюють усі співробітники, які своєю працею берутьучасть у його діяльності на основі трудового договору, який регулює трудовівідносини працівника з підприємством [1, с.44].
Моральний кліматорганізації визначається її організаційною культурою. Формальні, юридичнозафіксовані положення у вигляді статутних цілей, місії, цінностей можутьвідповідати дійсним цілям та змісту діяльності, характеру взаємовідносин ворганізації. Тому може бути формальна, легітимна і тіньова організаційнакультура, яка реалізується в даній організації.
В комерційнихорганізаціях цілі досягаються за рахунок створення високої мотиваціїпрацівників — її членів.
У процесірегулювання трудової діяльності персоналу широко використовуються засобирегламентування посадових обов’язків працівників апарату управлінняорганізаціями.
Регламентуванняпосадових обов’язків — це процес чіткого визначення та документальногозакріплення переліку обов’язкових для виконання працівником функцій і завдань,а також прав та відповідальності. Воно базується на поділі й кооперуванні праців організації та сприяє: ефективному добору, розстановці та використаннюперсоналу; зміцненню виконавської дисципліни; створенню організаційно-правовоїбази діяльності працівників; підвищенню відповідальності працівників зарезультати діяльності; забезпеченню об’єктивності під час атестаціїпрацівників, заохочення або застосування дисциплінарних стягнень; запобіганнютрудових спорів; підвищенню ефективності діяльності організації. Діяльністьорганізації в цілому, її першого керівника регламентується чиннимзаконодавством України, статутом організації або положенням про організацію,зареєстрованим чи затвердженим в установленому порядку. Деякі аспектидіяльності першого керівника можуть регулюватись контрактом, який він укладає зроботодавцем. Діяльність виконавчого директора може додатково регламентуватисьйого посадовою інструкцією, яку затверджує представник роботодавця.
Діяльністьзаступників першого керівника організації регламентується наказом про розподілфункцій та обов’язків між керівником і його заступниками. Додатковими засобамирегламентування діяльності заступників можуть слугувати контракти й посадовіінструкції [5, с.67].
Від організаціївимагається вирішення різних соціальних проблем, наприклад: підвищення якостіжиття найманих працівників, захист оточуючого середовища, благодійна діяльністьта підвищення якості життя всіх громадян суспільства.
Такі проблеми неможуть бути вирішені без допомоги професійних спілок. Професійна спілка (профспілка)- добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян,пов’язаних спільними інтересами за родом професійної (трудової) діяльності (навчання).
Професійні спілкистворюються з метою представництва, здійснення захисту трудових,соціально-економічних прав та інтересів їх членів.
Діяльністьпрофспілок будується на принципах законності та гласності.
Громадяни Українимають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створюватипрофспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, щовизначені їх статутами, брати участь у роботі профспілок.
Права профспілокта їх об’єднань полягають у такому:
представляти ізахищати права та інтереси членів профспілки;
веденняколективних переговорів та укладання колективних договорів і угод;
захист правгромадян на працю та здійснення громадського контролю за додержаннямзаконодавства про працю;
забезпеченнязайнятості населення;
соціальний захистта забезпечення високого життєвого рівня громадян;
участь вуправлінні підприємствами та при зміні форми власності;
організаціястрайків та проведення інших масових заходів;
створеннянавчальних, дослідних та інших закладів;
охорона здоров’ятрудящих;
захист духовнихінтересів трудящих;
захист житловихправ громадян;
притягнення довідповідальності посадових осіб;
господарськадіяльність.
Професійні спілкита їх об’єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади йорганів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій,політичних партій. Вони їм непідзвітні і непідконтрольні.
Структурнийпідрозділ організації — це спеціально створений орган управління з чіткоокресленими завданнями, функціями, правами та відповідальністю за конкретнуділянку роботи.
У практицідіяльності різних організацій найчастіше зустрічаються такі види структурнихпідрозділів: департаменти; управління; служби; відділи; відділення; цехи; бюро;сектори; лабораторії; дільниці.
Необхідністьстворення в структурі організацій певних підрозділів залежить від багатьохчинників, головними серед яких є особливості та масштаби діяльності, фінансовіможливості, наявність кваліфікованих кадрів, ефективність управління тощо.
Діяльністьтрудових колективів, формально об’єднаних у структурні підрозділи,регламентується положеннями про структурні підрозділи.
Список використаних джерел
1. Вакуленко С.М. Соціологія праці. — К.: Знання, 2008.- 262с.
2. Димитрова Л.М. Соціологія управління та організацій.- К.: Політехніка НТТУ «КПІ», 2005. — 156 с.
3. Лукашевич М.П. Соціологія праці. — К.: Либідь, 2004.- 440 с.
4. Маковецький А.М. Соціологія організації тауправління. — Чернівці: Рута, 2006. — 76 с.
5. Огаренко В.М., Малахова Ж.Д. Соціологія праці. — Запоріжжя:ГУ «ЗІДМУ», 2001. — 306 с.
6. Терещенко В.К., Ткачук В.А., Лисенко В.І. Соціологіяпраці. — К.: Четверта хвиля, 2007. — 168c.