Xviii. Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Доц. Мірошниченко А.М.XVIII. Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення 1. Поняття земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення2. Загальні риси правового режиму земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення3. Правовий режим земель промисловості4. Правовий режим земель транспорту 4.1. Правовий режим земель залізничного транспорту 4.2. Правовий режим земель морського транспорту 4.3. Правовий режим земель річкового транспорту 4.4. Правовий режим земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства 4.5. Правовий режим земель авіаційного транспорту 4.6. Правовий режим земель трубопровідного транспорту 4.7. Правовий режим земель міського електротранспорту^ 5. Правовий режим земель зв’язку6. Правовий режим земель енергетичної системи7. Правовий режим земель оборони8. Правовий режим земель «іншого призначення»^ 1. Поняття земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення Відповідно до ч. 1 ст. 65 ЗКУ,«1. Землями промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.»Дана категорія земель поділяється на ряд видів земель в залежності від мети їх надання, використання земель здійснюється для задоволення великої кількості різноманітних цілей, перелік яких у законодавстві на сьогодні не є вичерпним. Однак, як відмічає М. І. Краснов1, це не є перепоною для об’єднання їх в особливу категорію земель. Усі види вказаних земель характеризуються тим, що вони використовуються для спеціальних цілей несільськогосподарського характеру.NB. У законодавстві колишнього Союзу РСР ця категорія земель іменувалась «землями спеціального призначення», «землями спеціального несільськогосподарського призначення». Видається, що наведені поняття є більш вдалими, ніж вжите сьогодні в законодавстві України, оскільки, по-перше, чітко відображає призначення земель даної категорії, уникаючи невизначеності, породженої формулою «та іншого призначення»; по-друге, ці поняття є більш лаконічними та зручними для використання.Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення займають понад 1,84 млн. га2.^ 2. Загальні риси правового режиму земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення Земельні ділянки, що належать до даної категорії земель, характеризуються різноманітним цільовим призначенням та правовим режимом. Між тим, на підставі законодавства у правовій доктрині3 прийнято виділяти загальні риси правового режиму земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Зокрема:всі земельні ділянки даної категорії земель мають спеціальне несільськогосподарське призначення, що дало підстави у спеціальній літературі називати дану категорію земель скорочено землями спеціального несільськогосподарського призначення;розміри відповідних ділянок визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку норм (для типових об’єктів – залізниць, автомобільних доріг, ліній електропередач, аеродромів, трубопроводів тощо) або затверджених у встановленому порядку проектів (для нетипових об’єктів – промислових підприємств тощо), які, проте, також розробляються відповідно до певних норм. Це дозволяє виділити таку ознаку земель спеціального несільськогосподарського призначення, як нормування розмірів відповідних ділянок;У більшості галузей економіки через недосконалість нормативів та низький рівень проектно-технічних рішень землі використовуються нераціонально. Нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,5-2,7 рази перевищують прийняті в країнах Західної Європи4.здійснюється внутрішнє та зовнішнє зонування земельних ділянок спеціального несільськогосподарського призначення. Так, навколо потенційно шкідливих об’єктів встановлюються санітарно-захисні зони, де забороняється житлове будівництво та проживання населення, навколо потенційно вразливих об’єктів – охоронні зони тощо.у певних випадках території, що призначаються для спеціальних несільськогосподарських потреб, взагалі можуть не відводитися як окремі земельні ділянки. Йдеться, наприклад, про земельні ділянки, призначені для розміщення деяких лінійних об’єктів (ліній зв’язку, електропередач, підземних трубопроводів). Хоча окрема земельна ділянка для розміщення такого об’єкту не відводиться, у зв’язку із розміщенням об’єкту режим відповідної території зазнає істотних змін, зокрема, встановлюється охоронна, санітарно-захисна зона. Може бути встановлено відповідний земельний сервітут.NB. Російські вчені пропонують опосередковувати відносини із розміщення подібних лінійних споруд публічними земельними сервітутами. На їх думка, саме ця конструкція найбільшою мірою відповідає природі відносин, що складаються у зв’язку із використанням земель під розміщення лінійних споруд5.Описані особливості правового режиму будуть розкриті нижче при характеристиці правового режиму окремих земель у складі даної категорії.Проблема. Законодавство в більшості випадків не містить правил визначення правового режиму земельних ділянок, що підпадають одночасно під ознаки кількох різновидів зі складу земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (наприклад, земельних ділянок на перехрещенні лінійних мереж).^ 3. Правовий режим земель промисловості За даними Держкомзему України, станом на 01.01.2006 землі промисловості складають 194,5 тис. га6.Поняття земель промисловості визначається ч. 1 ст. 66 ЗКУ:«1. До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під’їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.»Надмірна землеємність склалася у гірничодобувній промисловості – на кожен мільйон умовних одиниць капіталовкладень припадає 42,9 га землі, у промисловості кольорових металів – 30, чорних металів – 23,9, у вугледобувній промисловості – 12,9 га. У чорній металургії і теплоенергетиці понад 40 % території займають шламонакопичувачі та інші об’єкти для захоронення відходів виробництва. На 01.01.2005 151,1 тис. га земель віднесено до порушених (з них не використовуються у виробництві 53,3 тис. га), з яких майже 83 % порушено в процесі розробки покладів рудних і нерудних копалин, їх переробки, проведення геологорозвідувальних робіт7.Відповідно до ч. 3 ст. 66 ЗКУ,«3. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.»Розміри та внутрішнє зонування земельних ділянок промислових підприємств визначаються проектною документацією на підставі СНиП ІІ-89-80 «Генеральні плани промислових підприємств»8, які, зокрема, визначають нормативи мінімальної щільності забудови, що впливає на площу необхідної земельної ділянки, передбачають функціональне зонування території «з урахуванням технологічних зв’язків, санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог, вантажообігу та видів транспорту» (п. 3.3. та ін.), визначають конфігурацію забудови (п. 3.22.), відстані між будівлями (пункти 3.25., 3.26., таблиці 1-4 та ін.), тощо.Зокрема, п. 3.8. норм і правил передбачено виділення на майданчику підприємства таких зон: (а) передзаводської (за межами огорожі чи умовної межі підприємства), (б) виробничої, (в) підсобної, (г) складської. На території промислового вузла виділяються зони (д) громадського центра, (е) майданчиків підприємств, (є) загальних об’єктів допоміжних виробництв і господарств. Поділ на зони допускається уточнювати з урахуванням конкретних умов підприємства.Зовнішнє зонування земель, прилеглих до ділянок промислових підприємств, а саме, встановлення навколо підприємств санітарно-захисних зон, здійснюється на підставі Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 № 173 (замінили СН 245-71 «Санітарні норми проектування промислових підприємств»9, затверджені Державним комітетом Ради Міністрів СРСР у справах будівництва ще 05.11.1971).Відповідно до санітарної класифікації підприємств, виробництв та споруд (Додаток 4 до Правил), встановлюється 5 класів небезпечності підприємств (І клас – найбільш небезпечні підприємства, виробництва та споруди), відповідно до яких санітарно-захисна зона складає від 50 до 3000 м.Закон не передбачає обмежень щодо кола суб’єктів, що можуть мати на праві власності або праві користування землі промисловості (див., зокрема, ч. 2 ст. 66 ЗКУ).Проблема. За «радянських часів» існувала практика влаштування промислових підприємств на земельних ділянках, відведених у користування іншим землекористувачам – у смугах відведення залізниць, шосейних доріг, і навіть на землях сільськогосподарського призначення (йдеться про міжколгоспні підприємства). Їхнє землекористування ніяк не оформлювалося, що сьогодні породжує численні конфлікти та суперечки.^ 4. Правовий режим земель транспорту За даними Держкомзему України, станом на 01.01.2006 підприємствам та організаціям транспорту надано 654,7 тис. га земель10.Згідно із ч. 1 ст. 67 ЗКУ,«1. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об’єктів транспорту.»Аналогічне визначення наведене у ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про транспорт».Україна має розгалужену мережу автомобільних доріг та одну з найпотужніших у Європі залізничну мережу. Мережа газопроводів досягає 17 тис. км, нафтопроводів – 70 тис. км. Землі транспорту в цілому займають 661,1 тис. га11.Землі транспорту, в свою чергу, поділяються на види земель в залежності від виду транспорту.^ 4.1. Правовий режим земель залізничного транспорту Визначення земель залізничного транспорту наведене у ст. 68 ЗКУ:«До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.»Ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт», ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про транспорт» містять аналогічні положення, проте остання норма також пропонує більш узагальнене визначення земель залізничного транспорту:«До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України.»^ Розміри та внутрішня структура земельних ділянок лінійної частини залізничного транспорту визначаються відповідно до спеціальних норм відведення – СН 468-74 «Норми відведення земель для залізниць», затверджених Держбудом СРСР 19.12.1974. Норми встановлюють ширину смуг земель, які відводяться для залізниць колії 1520 мм загальної мережі і колії 1520 і 750 мм зовнішніх під’їзних шляхів промислових сільськогосподарських і лісозаготівельних підприємств. Ширина смуг відведення визначається в залежності від висоти насипу для залізниць колії 1520 мм і 750 мм. Розміри та внутрішня структура земельних ділянок площадних об’єктів залізничного транспорту визначається відповідно до проектної документації. Ч. ч. 3-5 ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт», ч. 2 ст. 23 ЗУ «Про транспорт» передбачають можливість встановлення навколо земель залізничного транспорту охоронних зон, повноваження із визначення розміру, режиму та порядку встановлення яких надані КМУ. На даний час дане повноваження Кабінетом Міністрів не реалізоване. Навколо певних об’єктів залізничного транспорту можуть встановлюватися санітарно-захисні зони. Відповідно до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 № 173, санітарно-захисні зони влаштовуються навколо пасажирських вокзалів та залізничних колій (п. 5.19.-5.20, Додаток № 9 до Правил).NB. Чинне раніше законодавство передбачало можливість використання земель транспорту для сільськогосподарських потреб. У чинному законодавстві відповідна згадка вміщена до ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про транспорт», за якою «[з]емлі залізничного транспорту повинні … використовуватися для вирощування … кормів для тваринництва». На жаль, законодавство є нечітким при визначенні порядку та засад такого використання.NB. За ст. 12 Статуту залізниць України, затвердженого ПКМУ від 06.04.1998 № 457, залізниця вправі приймати рішення про складування за плату вантажів у смузі відведення. На підставі цієї норми в Україні існувала практика надання в оренду (зокрема, Державним територіально-галузевим об’єднанням «Південно-Західна залізниця») «територій», «майданчиків» на землях залізничного транспорту (про «земельні ділянки» в договорах не йдеться, проте фігурує слово «оренда»). З 2003 р. залізниця починає звертатися з позовами про визнання договорів недійсними за ст. 48 ЦК УРСР з посиланням на невідповідність ст. 5 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» (відсутність згоди ФДМУ на оренду нерухомого майна площею понад 200 м. кв.). Склалася практика визнання судами договорів недійсними з посиланням на земельне законодавство через відсутність в залізниці повноважень здавати в оренду земельні ділянки (див., наприклад, рішення Господарського суду м. Києва від 01.03.2004 по справах № 14/46, 14/49 за позовами ДТГО «Південно-західна залізниця» до ТОВ «Б.» про визнання недійсними договорів12, залишені в силі судом апеляційної інстанції).^ 4.2. Правовий режим земель морського транспорту Ч. 1 ст. 69 ЗКУ визначає землі морського транспорту через їх склад:«1. До земель морського транспорту належать землі під:а) морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об’єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;б) гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.»Аналогічно склад земель морського транспорту визначає ч. 1 ст.25 ЗУ «Про транспорт», проте вже ч. 2 ст. 25 встановлює виняток, ЗКУ не передбачений:«До земель морського транспорту не належать території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів.»Не зовсім зрозумілі мотиви такого положення. У будь-якому випадку, при вирішенні питання про режим намитих земель слід виходити з положень ЗКУ, який відносить до земель морського транспорту всі землі порту; згідно із ч. 1 ст. 74 Кодексу торговельного мореплавства України,«Територією морського порту є відведені порту землі. До території морського порту також належать намиті, насипані або створені із застосуванням інших гідротехнічних технологій площі, створені за рахунок порту і за користування якими не стягується плата.»Законодавство практично не містить положень, що визначають правовий режим власне земель морського транспорту. Розміри та правовий режим відповідних земельних ділянок визначаються у кожному конкретному випадку насамперед проектною документацією.Натомість, закон передбачає цілу низку положень, що встановлюють специфічний правовий режим земель, прилеглих до земель морського транспорту. Так, згідно із ч. 2 ст. 69 ЗКУ, «[н]а підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об’єктів відповідно до закону можуть встановлюватись обмеження у використанні земель.» Такі обмеження передбачені ч. 3 ст. 25 ЗУ «Про транспорт»:«Спорудження на підходах до портів (каналів) мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об’єктів, а також спорудження радіосистем у зоні радіонавігаційних об’єктів погоджується з адміністрацією портів.»NB. Застосування правил, що визначають правовий режим земельних ділянок морського транспорту, на сьогодні є утрудненим через те, що території та акваторії морських портів не визначені, що створює підґрунтя для зловживань. Відповідно, безпека мореплавства, ефективність господарювання портів та бюджет зазнають втрат13.Ч. 1 ст. 12 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає особливий порядок відведення земельних ділянок для потреб торгового мореплавства: «Відведення землі та водного простору для торговельного мореплавства, а також будівництва або будь-якої роботи в зоні дії навігаційного обладнання і морських шляхів повинно бути погоджено з Міністерством транспорту України та місцевими органами влади і самоврядування.»^ 4.3. Правовий режим земель річкового транспорту Поняття земель річкового транспорту визначається ст. 70 ЗКУ через їх склад:«До земель річкового транспорту належать землі під:а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт;б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;ґ) вузлами зв’язку, радіоцентрами і радіостанціями;д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними заводами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями, судноверфями, відстійно-ремонтними пунктами, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими будівлями, іншими об’єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту.»Аналогічне визначення вміщене до ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про транспорт». Ч. 2 цієї статті передбачає влаштування берегових смуг водних шляхів. Щодо правового режиму берегових смуг див. тему «Правовий режим земель водного фонду».^ 4.4. Правовий режим земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства Згідно зі ст. 71 ЗКУ,«1. До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об’єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.2. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв’язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:а) паралельні об’їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з’їзди;б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об’єкти служби дорожнього сервісу;в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;г) захисні насадження.»Аналогічні положення вміщені до ст. 31 ЗУ «Про транспорт».^ Розміри, конфігурація та правовий режим земельних ділянок, що відводяться для лінійної частини автомобільних доріг, визначаються ДБН В.2.3-16-2007 «Споруди транспорту. Норми відведення земельних ділянок для будівництв (реконструкції) автомобільних доріг» (наказ Мінрегіонбуду від 17.07.2007 № 102). Структура та правовий режим земельних ділянок автомобільних доріг також певною мірою визначаються ДБН В.2.3-4-2000 «Споруди транспорту. Автомобільні дороги»14.Певні особливості правового режиму земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства встановлені Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затвердженими ПКМУ від 30.03.1994 № 198. Зокрема, специфічні обов’язки землевласників та землекористувачів з утримання земельних ділянок в межах смуги відведення (відчуження) автомобільних доріг передбачені п. п. 24, 25 Правил.^ 4.5. Правовий режим земель авіаційного транспорту Ч. 1 ст. 72 ЗКУ (аналогічні положення встановлені ст. 33 ЗУ «Про транспорт») відносить до земель авіаційного транспорту землі під:«а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об’єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту;б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами;в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден;г) службовими об’єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.»Розміри та структура земельних ділянок, що відводяться для аеропортів, визначаються відповідно до СН 457-74 «Норми відводу земель для аеропортів», затверджених Держбудом СРСР 16.01.1974. Згідно п. 3 норм, земельна ділянка для аеропорту включає ділянки для аеродрому, відособлених споруд (управління повітряним рухом, радіонавігації і посадки, очисних споруд та службово-технічні території).Щодо земель авіаційного транспорту здійснюється зовнішнє зонування території – відповідно до ч. 2 ст. 72 ЗКУ, для приаеродромної території «запроваджується особливий режим використання земель». Визначення приаеродромної території наводиться у ст. 41 Повітряного кодексу України:«Приаеродромна територія (прилегла до аеродрому зона контролю і обліку об’єктів та перешкод) – обмежена встановленими розмірами місцевість навколо аеродрому, над якою здійснюється маневрування повітряних суден.»Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 41 Повітряного кодексу, «Розміри приаеродромної території повинні бути доведені власником аеродрому (аеропорту) чи уповноваженою на те особою до відповідних Рад народних депутатів, підвідомча територія яких повністю чи частково підпадає під приаеродромну територію.На приаеродромній території запроваджується особливий режим одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) та іншу діяльність тільки за узгодженням з органом державного регулювання діяльності авіації та відповідною Радою народних депутатів.»Положення про використання повітряного простору України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 № 401, передбачає встановлення навколо аеродромів зон обмеження житлово-громадського, культурно-побутового та промислового будівництва (п. 25). Спеціальні вимоги до розміщення аеродромів містяться у СНиП 2.05.08-85 «Аеродроми».^ 4.6. Правовий режим земель трубопровідного транспорту Як визначає ч. 1 ст. 73 ЗКУ (аналогічне визначення вміщене до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про трубопровідний транспорт»), «1. До земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів.»Ст. 1 ЗУ «Про трубопровідний транспорт» визначає поняття трубопроводів та запроваджує їх поділ на магістральні та промислові:«магістральний трубопровід – технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об’єктами і спорудами, зв’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів;промислові трубопроводи – всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо;»Слід зазначити, що для розміщення промислових трубопроводів окремі земельні ділянки здебільшого не відводяться.^ Розмір земельних ділянок, що відводяться для магістральних трубопроводів, визначаються СН 452-73 «Норми відводу земель для магістральних трубопроводів», затвердженими Держбудом СРСР 30.03.197315. Норми встановлюють ширину смуг відведення земель для магістральних підземних трубопроводів і розміри земельних ділянок для розміщення запірної арматури вказаних трубопроводів. Ширина смуг відведення для наземних і надземних магістральних трубопроводів встановлюється проектною документацією.Ч. 2 ст. 73 ЗКУ, ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про трубопровідний транспорт» передбачає встановлення навколо об’єктів трубопровідного транспорту охоронних зон. Розміри та режим охоронних зон визначаються Правилами охорони магістральних трубопроводів, затвердженими ПКМУ від 16.11.2002 № 1747. Об’єкти трубопровідного транспорту, зокрема, запірна арматура (праворуч)^ 4.7. Правовий режим земель міського електротранспорту Згідно зі ст. 74 ЗКУ (аналогічні по суті положення вміщені у ст. 35 ЗУ «Про транспорт»),«До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації і зв’язку, службовими і культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.»Слід зазначити, що землі електротранспорту належать до земель населених пунктів, що визначає їх правовий режим (див. тему «Правовий режим населених пунктів»).^ 5. Правовий режим земель зв’язку Поняття земель зв’язку визначене ч. 1 ст. 75 ЗКУ:«1. До земель зв’язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв’язку.»Землі зв’язку займають 5,2 тис. га16.Ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про телекомунікації» визначає поняття земель телекомунікацій – складової земель зв’язку:«1. До земель телекомунікацій як складової частини земель зв’язку належать земельні ділянки, що надаються в установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду, фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності та юридичним особам для розташування лінійних, станційних споруд, антен, веж, інших технічних засобів телекомунікацій.»Виходячи зі змісту терміну «телекомунікації» («передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах»), визначеного ст. 1 ЗУ «Про телекомунікації», видається, що термін «землі зв’язку» включає «землі комунікацій», а також землі поштового зв’язку.Розміри та конфігурація земельних ділянок для потреб зв’язку визначаються СН 461-74 «Норми відведення земель для ліній зв’язку», а також ДБН Д.2.2-34-99 «Споруди зв’язку, телебачення та радіомовлення», що опосередковано регулюють питання надання земельних ділянок для об’єктів зв’язку.Ч. 3 ст. 75 ЗКУ, ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про телекомунікації» передбачають встановлення охоронних зон навколо об’єктів зв’язку (ліній електрозв’язку та випромінюючих споруд електрозв’язку). Охоронні зони навколо земель зв’язку, їх розміри та правовий режим передбачені Правилами охорони ліній електрозв’язку, що затверджені ПКМУ від 29.01.1996 № 135. Правила (п. п. 2, 6, 8, 10, 12, 13, 17 та ін., Додаток до Правил – Умови проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній зв’язку та проводового мовлення) передбачають влаштування охоронних зон з особливими режимами землекористування розміром від 2 метрів до 0,25 милі від крайніх проводів або траси.^ 6. Правовий режим земель енергетичної системи Відповідно до ст. 76 ЗКУ,«1. Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об’єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об’єкти транспортування електроенергії до користувача.»За даними Держкомзему України, землі енергетичної системи (енергетики) займають 50,0 тис. га17.^ Розмір, внутрішня структура та конфігурація земельних ділянок, наданих для потреб енергетичної системи, визначаються ДБН В.2.5-16-99 «Інженерне обладнання споруд, зовнішніх мереж. Визначення розмірів земельних ділянок для об’єктів електричних мереж» та проектною документацією.Для окремих об’єктів енергетичної системи здійснюється зовнішнє зонування земель. Так, ч. 3 ст. 76 ЗКУ, ч. 5 ст. 19 ЗУ «Про електроенергетику» передбачено влаштування навколо електричних мереж та інших особливо важливих об’єктів електроенергетики охоронних зон. Розміри та режим охоронних зон визначені ПКМУ від 04.03.1997 № 209 «Про затвердження Правил охорони електричних мереж». Знак, що позначає охоронну зону лінії електрозв’язку Ч. ч. 4, 5 ст. 20 ЗУ «Про електроенергетику» передбачають влаштування навколо об’єктів електроенергетики санітарно-захисних зон. Згідно із ч. 5 статті, «Усі види господарської діяльності в санітарно-захисних зонах, дозволені режимом їх використання, можуть провадитися тільки за погодженням з власником об’єкта електроенергетики або уповноваженим ним органом.»Істотні особливості правового режиму санітарно-захисних зон передбачені ст. 45 ЗУ «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку». Ч. ч. 5, 6 статті встановлюють:«У санітарно-захисній зоні забороняється розміщення жилих будинків та громадських споруд, дитячих та лікувально-оздоровчих установ, а також промислових підприємств, об’єктів громадського харчування, допоміжних та інших споруд, не пов’язаних з діяльністю ядерної установки або об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами.Використання для народногосподарських цілей земель і водоймищ, розташованих у санітарно-захисній зоні, можливе лише з дозволу органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки за погодженням з експлуатуючою організацією за умови обов’язкового проведення радіологічного контролю продукції, яка виробляється.»Ч. 3 ст. 45 передбачає також влаштування у місцях розташування ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, крім санітарно-захисної зони, також зони спостереження. Згідно із ч. 4 статті,«Розміри і межі зазначених зон визначаються у проекті згідно з нормами, правилами і стандартами у сфері використання ядерної енергії, узгоджуються з органами державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки і затверджуються місцевими Радами народних депутатів. У санітарно-захисній зоні і зоні спостереження повинен здійснюватися контроль за радіаційним станом.»Розміри та правовий режим санітарно-захисних зон визначаються також Державними санітарними правилами планування і забудови населених пунктів, затвердженими наказом МОЗ України від 19.06.1996 № 173, а також Державними санітарними нормами і правилами захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань, затвердженими наказом МОЗ України N 239 від 01.08.1996.На об’єктах електроенергетики встановлюється особливий режим допуску (ч. 3 ст. 19 ЗУ «Про електроенергетику»). Атомні електростанції охороняються відповідно до ЗУ «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та ЗУ «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання».Також ст. 19-1 ЗУ «Про електроенергетику» передбачене влаштування заборонних зон та контрольованих зон гідроелектротехнічних споруд. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про електроенергетику»,«заборонена зона гідроелектротехнічних споруд – земельна ділянка, яка прилягає до основної огорожі з внутрішньої сторони території гідроелектротехнічної споруди, обладнана інженерно-технічними засобами та познач