Кафедра міжнародної економікиКонтрольна робота
з дисципліни:
«Міжнародні валютно-кредитні відносини»
Зміст контрольної роботи
Питання №9.
Ямайська (Кінгстонська)валютна система. Особливості застосування, позитивні риси та недоліки.Спеціальні права запозиченя (SDR)
Питання №38.
Акредитив та його види. Схемаорганізації розрахунків акредитивами
Задача №22
Список літератури
Питання №9.
Ямайська (Кінгстонська) валютна система. Особливостізастосування, позитивні риси та недоліки. Спеціальні права запозиченя (SDR)
Крах Бреттон-Вудської валютної системи відображав відповідну зміну сил усвітовій економіці. На відміну від монополізму США, що був панівним у першіповоєнні десятиріччя, наприкінці 60-х — на початку 70-х років сформувалися трицентри світового економічного суперництва — США, Західна Європа та Японія. Якнаслідок — поліцентризм у фактичній розстановці економічних сил у світовомугосподарстві ввійшов у суперечність з монетаризмом у сфері міжнародних валютнихвідносин, що базувався «на монопольному становищі долара. Це також суттєвопідривало устої Бреттон-Вудської системи, на зміну якій прийшла нова валютнасистема, що дістала назву Ямайської.
Контури валютної системи, що функціонує й розвивається у світовійекономіці й понині, були визначені на нараді представників країн-членів МВФ, щовідбулася в м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р. Кінгстонська угода поклалапочаток утворенню Ямайської валютної системи. Ця система почала функціонуватипісля відповідних ратифікацій названої угоди державами-учасницями з квітня 1978р. Зміст визначальних принципів Ямайської валютної системи зводиться до такихосновних положень.
1. Кінгстонською угодою проголошено повну демонетизацію золота у сферівалютних відносин. Відмінено офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золотота фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знятобудь-які обмеження у його приватному використанні. МВФ припинив публікаціюданих про золотий вміст окремих валют. У результаті цих дій золотоперетворилося у звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначаєтьсяна ринку залежно від попиту та пропозиції. Відповідно до цього у Нью-Йорку,Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринкизолота.
Водночас, діставши дозвіл на здійснення на ринку вільних операцій зкупівлі-продажу золота, центральні банки більшості країн Заходу залишили його усвоїх запасах. Як наслідок, втративши статус світових грошей, золотопродовжувало й продовжує нині залишатися високоліквідним (стратегічним)товаром, який можна завжди на випадок необхідності стабілізації платіжногобалансу продати за відповідну валюту.
2. Кінгстонська угода поставила за мету обернути утворену ще в 1969р. МВФколективну міжнародну одиницю — спеціальні права запозичення (Special DrawingRights-СДР) на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків іплатежу. Йдеться про те, що система «золото- долар- національна валюта», наоснові якої функціонувала Бреттон-Вудська угода, трансформувалася у новусистему: СДР- національна валюта. У цій структурі СДР діставали статус альтернативине лише золота, а й долара як міжнародних грошей.
На перших етапах величина СДР як міжнародної розрахункової одиниці, вякій визначається валютний курс національних грошей, розрахо-вувалася на основізолотого еквівалента Однак у наступні роки зв’язок СДР із золотом був повністювтрачений. Нині величина СДР визначається на основі кошика валют країн, котримналежить найбільша частка у сфері міжнародної торгівлі 3 1981р. до складу такзваного стандартного кошика входять 5 валют: долар (США)-42%, марка (ФРН)-19%,франк (Франція), ієна (Японія) та фунт стерлінгів (Англія) — по 13 %.
Реальна практика валютних відносин, що здійснювалися на основіКінгстонських угод, не підтвердила можливості повного витіснення долара зпозиції ключової міжнародної валюти. Більше того, у період після 1981 р.адміністрації Р. Рейгана вдалося здійснити ряд стабілізаційних заходів, щосприяли зміцненню міжнародних позицій долара. Тому і в нині діючій валютнійсистемі долар залишається реальною основою валютно-фінансового механізму.Сьогодні американська валюта обслуговує близько 2/3 міжнародних розрахунків. Зпогляду на це можна констатувати, що Кінгстонська система функціонує запринципами не паперово-валютного (як це передбачалося угодою), апаперово-доларового валютного стандарту.
3. Особливо важливою ознакою механізму Ямайської системи є запровадження«плаваючих» валютних курсів національних грошових одиниць. Необхідновраховувати два протилежні аспекти такої системи. З одного боку, система, прояку йдеться, надає гнучкості валютним відносинам, робить її здатною, ефективнореагувати на зміни співвідношень у вартості національних валют, що постійновідбуваються. У цьому разі валютна система більш точно відображає внутрішнійстан економіки окремих країн в цілому та їх платіжного балансу зокрема.
З іншого боку, коливання валютних курсів порушують стабільністьторговельних зв’язків, породжують спекулятивні операції. У зв’язку з цимКінгстонською угодою передбачається збереження елементів регулювання системивалютних співвідношень шляхом здійснення відповідних операцій на валютномуринку. Йдеться, отже, про функціонування системи не просто «плаваючих», а«регульовано плаваючих» валютних курсів.
Слід враховувати й те, що у режимі безпосередніх співвідношень(«плавання») перебувають валюти лише провідних країн Заходу — США, Японії,Німеччини, Канади, Великобританії, Франції. Більшість валют інших країн,зокрема тих, що економічно слабко розвинуті, прив’язані до між народ-нихрозрахункових одиниць або окремих валют. Так, до американського долараприв’язані валюти близько 40 країн, французького франка- 13, СДР- 8.
4. Ямайська валютна система розвивається, за принципами поліцентризму:вона, з одного боку, підпорядкована централізованим регулюючим діям (відповіднодо статуту МВФ), з іншого — має досить розвинуту мережу автономних(регіональних) валютних структур (угруповань).
У структурі Ямайської системи існують й інші валютні угруповання. Причомуформування відповідних інституціональних структур та принципів функціонуванняЯмайської валютної системи ще не завершено. Вони постійно коригуються,наповнюються відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах новимзмістом.
Розвиток сучасного світового господарства визначається протиборством двохтенденцій — доцентрової і відцентрової. Стосовно валютної сфери ці тенденціїпроявляються, з одного боку, як намагання спільними зусиллями вирішувативалютні проблеми в масштабі світового співтовариства, а 3 іншого — як прагненнядо створення валютних угруповань. Ці дві взаємозв’язані і взаємозумовленісуперечливі тенденції виявляються, по-перше, в прагненні до валютногоспівробітництва і координації валютної політики в масштабі всього світовогогосподарства і, по-друге, в регіональній валютній інтеграції.
Переважання першої тенденції, що знайшла свій прояв у Бреттон-Вудськихугодах, означало, що процес регіональної інтеграції перебував у прихованомустані. Проте вже і в той період визначилися прагнення до європейськоговалютного співробітництва: в 1950 р. був створений Європейський платіжний союз,який у 1958 р. був замінений Європейською валютною угодою. Але в той період щене існувало об’єктивних основ для розвитку процесів валютної інтеграції.
На рубежі 60 — 70-х років під впливом дії внутрішніх і зовнішніх факторівна перший план виходить тенденція до регіонального валютного співробітництва,до створення регіональних валютних угруповань. Саме Ямайські угоди законодавчодозволяють їх утворення, оскільки передбачалося, що країна — член МВФ можевибирати як критерії для визначення паритету своєї валюти або СПЗ, або ту чиіншу валюту, або валютний кошик. Процес валютної інтеграції пов’язаний також ізпроцесом демонетизації золота.
Питання №38.
Акредитив та його види. Схема організації розрахунківакредитивами
Основними формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо, аванси тавідкритий рахунок, а технічно вони забезпечуються банківськими телеграфними тапоштовими переказами, чеками та векселями.
Акредитивом (documentary credit, DC) називають зобов’язання банку, виданеним за дорученням клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера(акцептувати його трати) або забезпечити платіж (акцепт трат) іншим банком умежах визначених сум та обумовленого терміну проти документів, наведених уакредитиві.
У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуютьдокументарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банкукомерційних документів: рахунку-фактури, транспортних і страхових документів,сертифікатів тощо.
Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується»Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів”(Uniform Customs and Practice for Documentary Credit — UCPDC), розробленимиМіжнародною торговельною палатою (публікація №500, редакція 1993 p.), до якихприєдналися понад 160 країн світу.
Уніфіковані правила визначають основні поняття та види акредитивів,способи і порядок застосування, обов’язки та відповідальність банків, вимоги додокументів, що подаються разом з акредитивом, а тому в кожен документарнийакредитив обов’язково включається застереження, що Правила є невід’ємноюскладовою частиною такого акредитива.
Учасниками розрахункової операції за акредитивом є:
– покупець(імпортер), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;
– бенефіціар(експортер), якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійсненоплатіж;
– банк-емітент— банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта або звертається зпроханням до іншого банку відкрити акредитив за його дорученням і за йогорахунок;
– авізуючийбанк — банк, який сповіщає експортера про відкриття акредитива. Це може бутибанк-емітент, виконуючий банк або третій банк;
– підтверджуючийбанк — банк, який бере на себе зобов’язання додатково до зобов’язаньбанку-емітента здійснити платіж (акцепт трат) бенефіціару (експортеру) придодержанні ним умов акредитива;
– банк-платник(виконуючий банк) — банк, який наведено в акредитиві як платника бенефіціару(експортеру) певної суми коштів проти документів, передбачених акредитивом. Цеможе бути банк-емітент, підтверджуючий банк, авізуючий банк або інший банк,уповноважений банком-емітентом;
– негоціюючийбанк — банк, що здійснює платіж проти документів і переймає на себе фінансовіризики. Таким банком може бути банк, що здійснює платіж або підтвердженняакредитива.
Крім банків у акредитивній операції беруть участь транспортні та страховікомпанії, а також митні брокери.
Розрахунки акредитивами здійснюються за схемою, наведеною на рис.1.Експортер та імпортер укладають між собою угоду (1), в якій вказують, щорозрахунки буде здійснено в формі документарного акредитива.
/>/>/>
Рис. 1. Схема організації розрахунків акредитивами
В контракті мають бути чітко сформульовані умови акредитива, визначенийпорядок платежу, а також зазначені банк-емітент, авізуючий та виконуючийакредитив банк. Умови здійснення платежу, що наведені в контракті, мають бутитакож відображені і в дорученні імпортера банку про відкриття акредитива.
Після підписання контракту експортер повідомляє імпортера про готовністьвідвантажити товар (2). Одержавши повідомлення експортера, імпортер подаєсвоєму банку заяву на відкриття акредитива (3). Після оформлення відкриттяакредитива банк-емітент направляє акредитив іноземному банку, що обслуговуєекспортера (авізуючий банк) (4), який перевіряє його достеменність і сповіщаєекспортера про відкриття та умови акредитива (5).
Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіжним умовамукладеної угоди та відвантажує товар (6), а потім разом із транспортнимидокументами (7) передає інші документи, передбачені умовами акредитива, в свійбанк (8). Банк експортера перевіряє перелік документів, правильність їхоформлення тощо і пересилає банку-емітенту для оплати або акцепту (9). Всупровідному листі зазначається порядок зарахування виручки на рахунокекспортера.
Після одержання та перевірки документів банк-емітент здійснює платіжбанку експортера (10). На суму платежу дебетується рахунок імпортера (11), абанк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера (12). Тількипісля цього імпортер одержує від банку-емітента всі комерційні документи тастає власником товару (13).
Відповідно до Уніфікованих правил на практиці можуть йастосовуватисярізні види документарних акредитивів:
– відзивніта безвідзивні;
– підтвердженіта непідтверджені;
– трансферабельні(перевідні);
– револьверні(відновлювальні);
– компенсаційні;
– покритіта непокриті;
– гарантійні.
Специфікою використання відзивних акредитивів (revocable credit) є те, щовони можуть бути анульовані або деякі умови їх використання можуть бути зміненібанком-емітентом за вказівкою клієнта без попереднього повідомленнябенефіціара. За таких умов банк-емітент має сплатити банку, уповноваженомуздійснити платіж, певну суму компенсації. На практиці відзивні акредитививикористовують в розрахунках між підприємствами, що мають довготривалікомерційні відносини і довіряють одне одному, оскільки за умови застосуваннятакої форми розрахунків значно зростає комерційний ризик. У зв’язку з цим у міжнароднихрозрахунках перевага віддається безвідзивним акредитивам, і якщо в заяві наакредитив немає додаткового застереження, він вважається безвідзивним.
З метою забезпечення додаткових гарантій платежу за акредитивом урозрахунках можуть використовуватися підтверджені акредитиви. Підтвердженняакредитива здійснюється через надання гарантії платежу іншим (третім) банком,який переймає на себе зобов’язання сплатити за документами, що відповідаютьумовам акредитива, в разі, якщо це не зможе зробити банк-емітент. У міжнароднійпрактиці такі зобов’язання, звичайно, бере на себе банк експортера. Приздійсненні розрахунків за непідтвердженим акредитивом відповідальність завиконання платежу несе тільки банк-емітент.
Використання трансферабельних акредитивів дає змогу здійснювати платежіне тільки на користь бенефіціара, а й на користь третіх осіб — другихбенефіціарів. Переказ акредитива на користь третіх осіб може здійснюватисяповністю або частково. Такий вид розрахунків застосовується в тому випадку,коли бенефіціар не є постачальником або поставка здійснюється черезпосередника.
Другий бенефіціар для одержання платежу після відвантаження товарівімпортеру повинен подати до банку всі потрібні комерційні документи, щовідповідають умовам акредитива. Бенефіціар, на користь якого відкритотрансферабельний акредитив, має право замінити рахунки (і трати), подані другимбенефіціаром, на свої рахунки (і трати) і, отже, одержати додатковий прибутоквід різниці між сумами цих рахунків.
У тому випадку, якщо за умовами акредитива не передбачена можливість йогопереводу, а бенефіціар не є постачальником, може бути використанийкомпенсаційний акредитив. Він відкривається бенефіціаром за основнимакредитивом як зустрічний акредитив на користь виробника товару або субпо-стачальника.В правовому відношенні базисний і компенсаційний акредитиви не пов’язані міжсобою і є самостійними різновидами.
При відкритті компенсаційного акредитива треба враховувати відповідністьумов його відкриття умовам базисного акредитива. Якщо умови відкриття обохакредитивів збігаються, після зміни трат документи, подані постачальником длявідкриття компенсаційного акредитива, можуть бути використані для одержанняплатежу за базисними акредитивами. У тому випадку, якщо умови не збігаються,продавець зобов’язаний доповнити комплект документів, отриманих відпостачальника при реалізації компенсаційного акредитива. Крім того, з метоюзабезпечення платежу за компенсаційним акредитивом термін його дії маєперевищувати термін дії базисного акредитива.
За наявності тісних зовнішньоторговельних зв’язків між партнерами, атакож за умови постійних поставок товарів однаковими партіями для розрахунківможе використовуватися револьверний (відновлювальний) акредитив, умовивідкриття якого передбачають можливість поповнення акредитива на певну суму(квоту) або до початкової суми в міру використання. Умови відкриттяревольверного акредитива передбачають встановлення його загальної суми, розміруоднієї квоти, кількості квот, а також терміну використання.
З метою забезпечення додаткових гарантій платежу за акредитивом можутьвикористовуватися акредитиви з валютним покриттям. При використанні покритихакредитивів банк-емітент надає в розпорядження іноземного банку, який виконуєакредитив, певну суму валюти, що дорівнює сумі зобов’язань за акредитивом, натермін його дії з умовою використання цих валютних коштів для виплат заакредитивом. Валютні кошти можуть бути передані через кредитування рахункувиконуючого банку в банку-емітенті або третьому банку, через надання виконуючомубанку права дебетувати рахунок банку-емітента, відкритий у цьому банку, на сумуакредитива, через відкриття банком-емітентом депозита у виконуючому банку.
Однак застосування такої форми розрахунків призводить до відволіканнязначної суми валютних коштів із банків-емітентів, а тому на практиці частіше завсе використовуються непокриті акредитиви.
Інколи в міжнародній практиці застосовується акредитив «з червонимзастереженням» (акредитив з авансом), умови якого передбачають видачувиконуючим банком експортеру авансу на визначену суму, який практичновикористовується на фінансування виробництва чи придбання товару на експорт.Фактично частина суми акредитива використовується на оплату ще невідвантаженихтоварів. Аванс видається під квитанцію та письмове зобов’язання бенефіціарасвоєчасно подати всі необхідні документи.
Відкриваючи акредитив з авансом, банк-емітент бере на себе зобов’язаннявідшкодувати виконуючому банку суми сплачених авансів навіть у тому випадку,якщо товар за зовнішньоторговельним контрактом не буде поставлений зовсім. Напрактиці такі види акредитивів використовують дуже рідко.
Резервні акредитиви (стенд-бай, stand-by letter of credit) найбільшпоширені в США. Такі акредитиви виконують роль добре відомих у нас гарантій іможуть бути відкриті як на користь експортера, так і на користь імпортера.Резервний акредитив використовується так само, як і документарний, а також єдодатковим забезпеченням платежів на користь експортера при розрахунках у форміінкасо або банківського переказу. Одночасно резервний акредитив може бутигарантією повернення раніше сплаченого імпортером авансу або сплати штрафів чипені на користь імпортера за умови невиконання експортером умов контракту.
В окремих випадках Уніфіковані правила передбачають також використаннярамбурсного акредитива, транзитних, платіжних, акцептних та інших видівакредитивів.
Банки, які беруть участь у акредитивних операціях, наражаються на певніризики, головними серед яких є кредитний, документарний та операційний. Томустратегія уникнення таких ризиків має базуватися на використанні додатковихумов і застережень, чіткому додержанні Уніфікованих правил і умов укладенихугод, а також на високому рівні організації роботи персоналу з документами.
Незважаючи на те що акредитивна форма розрахунків є досить складною зпогляду документообігу, вона найбільш вигідна для експортерів, оскільки дає їмпрактично безумовну гарантію платежу. У зв’язку із складністю такої операціїпри виконанні акредитива банки утримують певну суму комісії, розмір якої залежитьвід суми акредитива. Відповідно до акредитивного листа платником комісії можебути будь-яка із сторін, проте звичайно в міжнародних розрахунках витрати насплату комісії компенсує кожен контрагент угоди на території своєї країни.
Задача №22
Визначте правильні відповіді на такі завдання, припускаючи, щозастосовуватимуться наступні значення валютних курсів «спот»:
GBP/USD = 1,6122 — 1,6127;
USD/CHF = 1,7740 — 1,7746;
USD/JPY = 122,05 — 122,10.
Голландський банк хоче купити USD 20 млн. в учасника валютного ринку вобмін на фунти стерлінгів. Яку ціну котирує учасник валютного ринку? Яку сумуфунтів стерлінгів повинен сплатити голландський банк?
Корпорація в США отримала CHF 25 млн. і хоче перевести цю суму в долари.За яким курсом буде здійснено цю угоду? Скільки доларів отримає корпорація?
Японський банк хоче купити в учасника фінансового ринку долари США вобмін на 500 млн. єн. Яке котирування встановлює учасник фінансового ринку і скількидоларів отримає японський банк?
Рішення
1) Голландський банк може купити USD 20 млн. в учасника валютного ринку вобмін на фунти стерлінгів за ціною:
20 млн.$: 1,6122 = 12,4054 млн. GBP
2) Корпорація в США за 25 млн.CHF може отримати доларів:
25 млн.CHF х 1,7740 = 44,35 млн.$
3) Японський банк може купити в учасника фінансового ринку долари США вобмін на 500 млн. єн., що складе:
500 млн. JPY: 122,10 = 4,0950 млн.$
Яке котирування встановлює учасник фінансового ринку і скільки доларівотримає японський банк?
Списоклітератури
1. Арчакова, О.Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О.Арчакова // Финансовые риски. — 2007. — N 2. — C.67-73
2. Бездітко, Ю. М.Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О.Мануйленко, Г. А. Стасюк. — Херсон: Олді-плюс, 2004. — 272 с.
3. Валютнерегулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко,Г. А. Стасюк. — Херсон: Олді-плюс, 2004. — 272 с.
4. Віднійчук-Вірван,Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст]: навчальний посібник /Л. А. Віднійчук-Вірван. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 214 с.
5. Дзюблюк, О.В.Валютна політика [Текст]: підручник / О. В. Дзюблюк. — К.: Знання, 2007. — 422 с.
6. Михайлів, З.В.Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції [Текст]: навчальнийпосібник / З. В. Михайлів, З. П. Гаталяк, Н. І. Горбаль; Мін-во освіти і наукиУкраїни, Нац. ун-т «Львівська політехніка». — Львів: Львівськаполітехніка, 2004. — 244 с.
7. Плахіна, І. В.Правове положення валютних бірж у системі юридичних осіб приватного праваУкраїни [Текст] / І. В. Плахіна // Держава і право. — 2006. — N 3. — C.294-301
8. Поєдинок, В.В.Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності [Текст]: навчальнийпосібник / В. В. Поєдинок; Мін-во освіти і науки України. — К.: ЮрінкомІнтер, 2006. — 288 с.
9. Про системувалютного регулювання і валютного контролю [Текст]: декрет / Україна. КабінетМіністрів. — [Б. м.: б. и.], 1993. — Б. ц.
10. Ринок фінансовихпослуг [Текст]: навчально-методичний посібник / Держ. вищий навчальний заклад«УАБС НБУ», Каф-ра фінансів; сост. В. Л. Пластун. — Суми: УАБС НБУ,2007. — 166 с.
11. Руденко, Л.В.Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст]: підручник / Л.В. Руденко. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: ЦУЛ, 2007. — 632 с.
12. Хомутенко, В.П.Фінанси зовнішньоекономічної діяльності [Text]: навчальний посібник / В. П.Хомутенко, В. В. Немченко, І. С. Луценко. — К.: ЦУЛ, 2009. — 474 с.