МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
Прикарпатський Університет ім. В.Стефаника
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
НА ТЕМУ:
«ЮРИДИЧНА ПЛАТФОРМА ОУН»
ВИКОНАВ: студент 1-ого курсу юридичного факультету
ПЕРЕВІРИВ:
м. Івано-Франківськ
2000 рік
| |Доба, в якій живемо, безмірно велика. |
| |Це одна з тих революційних епох, які |
| |простягаються на цілі десятиліття і в |
| |яких кується новий світ і нова людина.|
| |У великій світовій драмі наших днів ми|
| |маємо до вибору: або бути творцями, |
| |або жертвами історії. |
| |Євген Коновалець |
Диявольський терор московсько-большевицького режиму не підірвав сил і
прагнень українського народу до самостійницького державного життя. Боротьбу
за відновлення Української Соборної Держави очолила створена у лютому 1929
р. Організація Українських Націоналістів на чолі з Євгеном Коновальцем.
Навколо ОУН об’єдналися люди, що хотіли бути творцями української
історії, яких окриляла українська національна ідея. Вони були готові за неї
віддати своє життя. З ОУН тісно співпрацювали або ж були її членами
талановиті письменники, публіцисти, поети. Основними друкованими органами
ОУН були часописи «Розбудова нації», «Сурма» та ін.
Хоч визначити кількість членів ОУН надзвичайно важко, за приблизними
підрахунками напередодні другої світової війни вона налічувала від 20 до ЗО
тисяч чоловік. Число симпатиків визначалося сотнями тисяч. Перевага в її
рядах молодих, самовідданих людей зробила ОУН головним рушієм національно-
визвольної політики.
Великим політичним екзаменом для ОУН стали події у 1938-39 рр. на
Закарпатті. 26 жовтня прем’єром автономної Карпатської України став
о.Августин Волошин. Тоді ж з ініціативи ОУН сформовано військову
організацію — Карпатську Січ, яка у грудні 1938 р. налічувала 10 тисяч
вояків.
Вся поневолена Україна стежила за подіями на клаптику незалежної
української землі – Карпатській Україні. Незалежність Карпатської України
було проголошено 15 березня 1939 р. на Першому Соймі. Президентом її став
о.Августин Волошин.
23 травня 1938 р. українські національно-визвольні сили напередодні
вирішних для України подій зазнали непоправної втрати: від рук
кремлівського вбивці П. Судоплатова загинув полковник Євген Коновалець. Цей
удар викликав глибоке стрясення та спричинив різні внутрішні ускладнення в
ОУН, але сили Організації не знищив і не послабив. Провід ОУН видав
відозву, в якій підкреслював: «Нас не злякає терор Кремля! Як довго житиме
останній український націоналіст, останній українець, так довго йтиме
останній бій за Суверенну Соборну Українську Державу».
Головою Проводу ОУН став полковник Андрій Мельник. Однак нерішучість
його під час подій 1938-39 рр. в Карпатській Україні, орієнтація на
гітлерівську Німеччину, а не на власні сили привели до конфлікту з молодими
діячами ОУН, а також Крайовим Проводом ОУН, який підтримував Степана
Бандеру.
10 лютого 1940 р. С. Бандера скликав у Кракові конференцію, на якій
стався розкол в ОУН. Ті, що стали на бік С. Бандери, а це була молодіжна
більшість організації, почали називатися ОУН (революційна), або просто
бандерівцями; прихильників А. Мельника, що складалися переважно з
представників старої генерації, називали ОУН-м, або мельниківцями. Тоді ж
був сформований новий Революційний Провід ОУН на чолі з С. Бандерою.
Маніфест Організації Українських Націоналістів грудень 1940 р.
Існуючий політичний уклад сил в світі, що насильно здавлює вартісні та
життєздатні народи, валиться від їх визвольних ударів.
Московська імперія — СРСР — сьогодні складова частина того укладу.
Ми, українці, підносимо прапор нашої боротьби за свободу народів та
людини.
Розвалюючії назавжди жахливу тюрму народів — московську імперію —
творимо новий справедливий лад і кладемо основу нового політичного укладу в
світі.
І
Боремося за визволення українського народу та всіх народів поневолених
Москвою.
Боремося проти всіх видів московського імперіялізму, а зокрема проти
большевизму, що довів національно-політичний, релігійний, культурний,
соціальний і господарський гніт до крайніх меж.
ІІ
Несемо новий лад Східній Європі й підмосковській Азії.
Несемо всім поневоленим Москвою народам свободу творити власне життя
на рідній землі по своїй вольній волі.
ІІІ
Кличемо всі народи, поневолені Москвою, повстати до боротьби за свою
волю і самостійність.
Лише повне відділення від Москви й повне державне усамостійнення
поневолених Москвою народів Європи та Азії і свобідна співпраця між ними
доведе їх до всебічного розвитку.
Кличемо революціонерів усіх народів, поневолених Москвою, до одного
спільного визвольного фронту, до спільної боротьби та до дружної співпраці
з українськими революціонерами-націоналістами.
Кличемо всіх українців, що живуть на землях інших народів, поневолених
Москвою — будити серед тих народів змагання до власної самостійности,
помагати їм всіми силами у визвольній боротьбі та організувати всюди один
спільний революційний фронт проти Москви – за волю і самостійність народів
та свободу людини.
Україна є правдивим союзником усіх поневолених і загрожених Москвою
народів та допоможе їм визволитися і збудувати свої самостійні держави.
ІУ
Кличемо всіх українців, де вони не жили б, ставати у бойові лави
фронту Української Національної Революції, яку веде Організація Українських
Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери.
Кличемо вояків усіх бувших українських армій,
Кличемо усіх козаків, стрільців, запорожців і гайдамаків,
Кличемо усіх українських повстанців,
Кличемо усіх українських політв’язнів і засланців,
Кличемо членів і прихильників усіх українських підпільних організацій,
бувших і теперпшиіх — Центрального Повстаньчого Комітету, Центрального
Повстаньчого Козацького Комітету, Вільного Козацтва, Спілки Визволення
України (СВУ), Спілки Української Молоді (СУМ), Українського Національного
Центру, Української Військової Організації (УВО), Української Воєнної
організації (УВО) та всіх інших організацій і гуртів.
Кличемо всіх Шумськістів, Хвильовистів, УКАПістів,
Кличемо всіх українських комуністів, членів і прихильників
націоналістичної опозиції,
Кличемо всіх українських комсомольців — націоналістів,
Кличемо членів і прихильників усіх бувших українських партій,
Кличемо всіх українців-самостійників станути в одному революційному
фронті до боротьби за самостійність і соборність України та за
самостійність усіх народів, поневолених Москвою, — яку організує й веде ОУН
під проводом Степана Бандери.
У
Творимо в Україні один спільний фронт боротьби всіх селян, робітників
і трудової інтелігенції проти московсько-більшовицького гніту й визиску.
За свою владу, за землю, за людське життя, за свою Самостійну Державу.
УІ
Боремося: проти крайнього пониження людини в її праці та в її хаті, проти ограблення її з усякої радості життя, проти поголовного ожебрачування громадян, проти колгоспів і проти повороту поміщиків, проти обтяжування жінок найтяжчими обов’язками під брехливою заслоною
«урівноправлення», проти злочинного оглуплювання дітей і молоді брехливою більшовицькою
«наукою», газетою, радіом, театром, мітингами та всією безтолоковою агіткою
сталінського режиму.
Боремося: за гідність і свободу людини, за право визнавати явно свої переконання, за свободу всіх віросповідань, за повну свободу совісті.
УІІ
Боремося: проти тиранії і терору більшовицької кліки, проти жахливого режиму НКВД у колгоспах, фабриках, заводах, армії,
флоті, партії, комсомолі, школі і хаті.
Боремося: за право працюючих виявляти відкрито свої політичні переконання словом
і друком, відбувати прилюдні збори та творити свої політичні, громадські та
професійні організації.
УІІІ
Боремося: проти економічного визискування України та всіх поневолених Москвою
народів,
Боремося проти колгоспів, котрі є найстрашнішою системою
кольоніяльного визиску,
Боремося проти невільництва у фабриках і заводах, проти ограблювання громадян із злиденних здобутків важкої праці, проти насильного виселювання з рідної землі.
Боремося за те, щоб кожний поневолений Москвою нарід міг вповні
користуватися багацтвами своєї землі та здобутками щоденної праці.
Боремося під кличем: уся земля селянам, без колгоспів і без поміщиків.
Боремося за те, щоб у Самостійній Українській Державі кожний селянин був самостійним заможним господарем, кожний робітник власником своєї праці, кожний громадянин вільною людиною.
ІХ
Боремося за те, щоб Український народ став повним, незалежним
господарем своєї землі і щоб увійшов у велику сім’ю вільних, державних
народів світу.
Встане Україна і розвіє тьму неволі!
Через повний розвал московської імперії, шляхом Української
Націоналістичної Революції та збройних повстань усіх поневолених народів
здобудемо Українську Державу та визволимо поневолені Москвою народи.
Валіть московську тюрму народів!
Свобода всім поневоленим!
Воля і Самостійність України — смерть Москві.
Постій, 1940 р.
Провід Організації Українських Націоналістів.
У квітні 1941 р. у Кракові відбувся II Великий Збір ОУН, який розробив
програму боротьби з російською імперією – СРСР:
Із постанови Другого Великого Збору
Організації Українських Націоналістів квітень 1941 р.
Ідея Суверенної Соборної Української Держави стала в нашому столітті
основою українського світогляду та нового політичного руху, руху
націоналістичного, що в вогні боротьби проти наїзників, оформився в окрему
політичну організацію — в Організацію Українських Націоналістів.
II Великий Збір в 1941 р. являється на шляху нашої боротьби
започаткуванням нового етапу дороги до тих же самих найвищих і незмінних
ідей українського націоналізму, що за них боролись ми ввесь час. Другий
етап боротьби не значить заперечення й перекреслення першого. Це дальший
конечний ступінь вперед. Без досвіду минулої боротьби він не був би
можливий. Нове політичне положення, відмінності умовин революційної праці й
далекосяглі наслідки нашої роботи вимагають політичного дозброєння й
найдоцільнішої тактики боротьби. Під кутом тих вимог II Великий Збір ОУН
виносить свої постанови.
Програмові постанови
1. Організація Українських Націоналістів визнає, що боротьба за силу й
добро української нації є основою нашого світогляду; всесторонній розріст,
сила, здоров’я й добробут українського народу — це наша найвища ціль.
2. Тільки вповні Суверенна Українська Держава може забезпечити
українському народові свобідне життя й повний всесторонній розвиток усіх
його сил.
3. Тільки шляхом революційної боротьби з наїздниками здобуде
український народ свою державу.
4. Тільки справедливий, націоналістичний суспільний лад буде основою
сили Української Держави й основою вільного життя всього народу.
Тому Організація Українських Націоналістів бореться:
1. За Суверенну Соборну Українську Державу, за владу українського
народу на українській землі.
2. За Організацію Української Держави на основах сильної влади,
сильної національної армії й фльоти та одної політичної організації
провідного національного активу.
3. За плянову організацію цілого господарського й суспільного життя на
таких основах: а) рівність усіх українців у правах і обов’язках супроти нації й
держави; б) поділ на рівні заняття й фахи та відповідно до цього виробничі й
професійні організації, побудовані на засаді продукційного солідаризму й
рівноправності всіх працюючих; в) власником усієї землі й вод, підземних і надземних багатств,
промислу й шляхів комунікації — є сам Український Народ і його держава; г) українська земля українським селянам, фабрики й заводи українським
робітникам, український хліб — українському народові, вільна ініціятива
вільних людей; загальне й повне право власности на продукти своєї праці; обмежене
приватне, кооперативне й спілкове право власності на господарювання землею
й верстатами для тих, які в них працюють; державна власність важкого промислу й транспорту; вільна торгівля
нижчих ступнів; законне обмеження зисків, усунення всякої спекуляції та самоволі й
недбальства в господарці; інтенсивна розбудова всіх галузей народного господарства, щоб воно
стало основою могутності Української Держави; пов’язання в цілому житті вільної творчої ініціятиви праці й власності
громадян — ініціятивою, власністю, організованістю її контролею держави — в
одну нерозривну цілість; д) законна участь робітників у кермі й зисках підприємств, — за кращу
працю — краща платня; забезпечення законом найменшої платні за працю,
вистарчальної на повне удержання робітника та його рідні; забезпечення
здорових умовин праці в копальнях, фабриках, верстатах та всіх місцях
праці; забезпечення платних відпусток і заспокоєння всіх потреб здоров’я й
культури; е) загальне й повне забезпечення на старість та в випадках каліцтва й
нездібности до праці всіх громадян є основою багатства народу й у першу
чергу здібности й праця всіх членів національної спільноти. Тільки праця й
її видайність є мірилом вартості кожної одиниці та основою її суспільного
становища.
4. За плянову організацію українською державною владою народного
здоров’я, розросту й тугості української раси шляхом: а) загальної, обов’язкової, безплатної лікарської опіки й використання
всіх здобутків лікарських наук та лікувальних заведень для цілого народу; б) допомоги багатодітним родинам; в) опіки й охорони матерів і дітей; г) піднесення стану народного відживлення, мешкання й рівня цілого
життя; д) плекання фізичного здоров’я народу.
5. За організацію шкільництва на основі загального, безплатної освіти
для всієї української молоді й особливого виховання здібної дітвори; за перевиховання цілого українського народу в дусі власних традицій
української історії; за усунення чужих розкладових впливів; за новий героїчний зміст української культури.
6. За свободу сумління й релігійних культів не противних моральній
силі нації й інетересам Української Держави.
7. ОУН бореться проти комуністичного світогляду, проти
інтернаціоналізму й капіталізму та проти всіх поглядів і струй, що несуть
ослаблення животних сил народу;
ОУН бореться за знищення неволі, за розвал московської тюрми народів,
за знищення цілої комуністичної системи, за знищення всіх привілеїв,
поділів і різниць на класи та всіх інших пережитків і пересудів.
8. ОУН бореться за свободу всіх народів, поневолених Москвою та їхнє
право на своє власне державне життя.
9. ОУН змагає до з’єднання всіх українців у одному визвольному фронті
Української Національної Революції та організовує й творить політпчно-
мілітарну й визвольну силу, здібну перевести збройний зрив, здобути
Українську Державу та керувати нею.
10. ОУН іде в боротьбі за здійснення заповіту Великого Пророка України
— Тараса Шевченка, революційним шляхом Коновальця, шляхом Святослава,
Володимира Великого, Хмельницького, Міхновського й Петлюри, шляхом боротьби
за славу й велич Золотого Тризуба…
Пропагандивні напрямні
І. Загальні означення
1. Основним завданням нашої пропаганди є поширити серед найширших мас
Українського Народу ідеї та політичну програму Українського Націоналізму,
змобілізувати їх до боротьби за ідеї Української Революції, дати відпір
ворожій пропаганді, явному й замаскованому наступові ворожої політики, та
приєднати до протимосковської боротьби також позаукраїнські сили.
2. Розгорнення інтенсивної пропагандивної роботи є одним із
найважливіших завдань Організації в сучасному стані її боротьби. Цілість
пропагандивної роботи мусить бути зцентралізована й узалежнена від
політичної тактики Організації.
3. Наша пропаганда, її зміст, методи, тактика й організація ділиться
на відділи: а) пропаганда протибольшевицька для українців в Україні й цілому СРСР; б) пропаганда для українців поза московською займанщиною; в) пропаганда для поневолених і загрожених Москвою народів; г) закордонна пропаганда для чужинців.
4. Зосереджувати головну увагу пропаганди на справах для визвольної
боротьби найважніших, а не розпорошувати її надмірно на різнородних
середовищах, що для справ визвольної боротьби мають значення другорядне.
ІІ. Протимосковська пропаганда
А. Для українців.
1. Основним завданням української революційної пропаганди є поширити
ідеї українського націоналізму серед найширших мас українського народу на
Україні й усюди, де живуть українці, та зібрати довкола політичної програми
Української Національної Революції ввесь актив.
2. Негативне наставлення українських мас проти большевицького режиму
змінити моментом ворожого наставлення проти Москви та дати їм позитивну
програму національного визволення. Розкладова, протирежимна пропаганда має
для справи нашої революції повну вартість, оскільки вона йде в парі з
нашими позитивними гаслами.
3. Протидіючи всім місцевим партикуляризмам і загумінковості,
скріпляти свідомість, що тільки від долі Києва залежить доля всіх
українських земель.
4. Виказати найширшим колам населення слабість кремлівського режиму й
можливість його повалення та визволити їх від психози страху, розбуджуючи
віру у власну силу народу.
5. Опановуючи всі українські середовища, наша пропаганда мусить
звернути особливу увагу на молодь в Червоній Армії й робітництво з огляду
на їх ролю й вагу в революційній боротьбі.
Б. Для поневолених Москвою народів.
Наша пропаганда для поневолених Москвою народів, крім протирежимного
фронту, мусить рівнож дуже сильно звертатись проти панування Москви,
взагалі за національну свідомість кожного народу бути суверенним власником
своєї землі й керівником своєї долі, виказуючи спільність інтересів
поневолених Москвою народів з Україною в одному фронті боротьби.
В. Для всього населення московської тюрми народів.
Тереном діяння української пропаганди є дальше ціла московська імперія
в кожночасних її межах. Серед усіх москалів, обмосковлених елементів
поневолених народів та комуністичних низів наша пропаганда звертається
передусім проти режиму, виказуючи брак політичної й особистої свободи,
економічний та соціальний гніт, переслідування релігії, шкідливість
імперіалізму, облуду інтернаціоналізму, забріханість цілого режиму та
панування кремлівської кліки над партією й її прихвостнів над мільйонами
громадян. У загальному звертати особливу увагу на Червону Армію й більші
промислові осередки.
ІІІ. Пропаганда поза московською займанщиною.
1. Пропаганда ОУН поза московською займанщиною мусить бути тісно і
нерозривно зв’язана з цілістю визвольної боротьби, яку веде ОУН на
українських землях під московською займанщиною.
2. Мобілізувати всі здорові елементи української суспільности довкола
боротьби наїздником і до всесторонньої допомоги нашій революційній боротьбі
в Україні під ворожими займанщинами. Пропагувати, як одиноку визвольну
концепцію у противагу нереальним надіям, на самочинний розвал большевизму —
творення української політичної й мілітарної сили передусім на Українських
Землях.
3. Мобілізувати еміграційні елементи інших поневолених Москвою народів
до спільної боротьби зі спільним ворогом — Москвою.
4. Здобути в громадянській опінії народів загрожених московським
імперіалізмом та в опінії чужинецьких кіл взагалі прихильність для
української революції, вказуючи спільність інтересів з нашою боротьбою.
5. Протидіючи протибольшевицькій пропаганді, демаскувати насильницький
експлуататорський, антикультурний, протипоступовий, реакційний характер
московського імперіалізму взагалі, а большевизму, як його сучасного
воплочення, зокрема, між українцями, еміграцією інших поневолених Москвою
народів і чужинцями.
6. Демаскувати невірну й тенденційну пропаганду польську, мадярську й
іншу, ворожу українській справі.
7. Поборювати українські нереволюційні, опортуністичні, масонські
організації, групи й течії, розкривати їх шкідницьку роботу та демаскувати
їх всюди, де вони появляться.
8. Демаскувати всі ті групи й течії, які хоч виступають проти
сьогоднішнього большевицького режиму, але є в дійсності замаскованими
московськими імперіялістами й як такі є ворогами визволення України та
поневолених Москвою народів.
9. Головну увагу мусить звернути наша пропаганда на опанування молоді
й робітничих осередків.
10. Завданням пропаганди в Закарпатській Україні є: загально-
освідомлююча праця, політична пропаганда проти мадярського й московського
окупанта та ширення ідей та гасел (зокрема соборницьких).
IV. Окремі постанови
Зовнішні форми, вживані в Організації, не були до цього часу узгіднені
в однородний й обов’язуючий спосіб. Вводиться в цьому напрямі деякі точніші
устійнення й зміни відносно зовнішніх символів та організаційного привіту.
1. Організацію обов’язує тільки загально-національний Тризуб
Володимира Великого в формі, введеній Центральною Радою. Касується-звичай
вживати Тризуба з мечем, як відзнаки Організації.
2. ОУН уживає свойого окремого організаційного прапору чорної й
червоної краски. Уклад і обов’язуючі прапорці будуть ухвалені окремою
комісією.
3. Обов’язуючі організаційні свята є: Свято Соборності 22 січня, Свято
Героїв Революції дня 23-го травня і день боротьби 31 серпня. Всі інші
річниці подій, обходжені членами Організації, є пам’ятковими днями, що не
мають загально-обов’язуючого значення на всіх теренах і для всіх членів.
Відозва Повітового проводу ОУН
10 липня 1941 р.
Український народе! Сповнилась Твоя віковічна мрія!
Червоний наїзник в соромний спосіб вивтікав із загарбаної ним країни.
Сотками і тисячами трупів вкрилася земля, всякаючії в себе неповинне
пролиту кров її синів.
Над українською землею сходить сонце правди і волі.
Правда побідила!
Сьогодні сам український народ заговорив про своє майбутнє, сам став
господарем своєї землі, сам построїв вільне нове життя.
Волею українського народу, на прадідній його землі, в княжому городі
Льва, проголошена самостійна і незалежна Українська Держава.
На визволених українських землях Організація Українських Націоналістів
(ОУН) будує Українську Державу під проводом Степана Бандери.
В нашому місті і повіті вся влада перейшла б руки Повітового Проводу Організації Українських Націоналістів.
Повітовий провід взиває все населення міста і повіту до підпорядкування його зарядженням, до задержання спокою і порядку.
Органами безпеки являється Повітова Охорона, підпорядкована Повітовому Проводові, якої зарядження є обов’язуючнм.
Всі ступаємо на ясний шлях будівництва нового життя.
Слава народові-страдникові, що не зупиняється в своїй визвольній боротьбі!
Слава народові, що самотужки визволюється спід гніту і рабства московської темряви!
Слава Героям-Мученикам большевицьких катівень!
Слава Героям-Воїнам!
Провідникові Степанові Бандері — слава!
Слава Україні!
Повітовий Провід Організації Українських Націоналістів
Стратегічну і тактичну концепцію боротьби за Українську Самостійну
Соборну Державу і план дій на випадок війни розробив Провід ОУН у травні
1941 р. у політичних вказівках «Боротьба й діяльність ОУН під час війни».
Згідно з цим документом ставилося завдання: «на звільнених від московсько-
большевицької окупації частинах української землі, не ждучи на ніщо»,
проголосити відбудову Української Держави та відновити владу, яка повинна
«зорганізувати державне життя в усіх ділянках та керувати ним».
Відзначалося, що при «будуванні Української Держави мусять бути
сконцентровані усі українські сили, мусять в ній взяти участь всі українці,
що щиро й чесно з відданням будуть працювати для неї та обороняти й
заступати її інтереси».
Хоч ОУН розділилась на дві фракції, все ж таки як політична формація
вона залишилася багато в чому цілісною. Це, мабуть, пов’язано з тим, що ОУН
мала велику організаційну мережу на всій території Західної України, яка
володіла значним досвідом політичної праці ще з довоєнних часів. В
меморандумах, надісланих Гітлеру на початку війни, ОУН(б) і ОУН(м)
відстоювали ідею відновлення суверенної української держави на всіх
етнічних кордонах.
Звичайно, плани гітлерівців ніяк не співпадали з політичними
прагненями ОУН, проте фашистські верховоди не виявляли поки що свого
ставлення до цих намірів. Вони дозволили Проводу ОУН(б) в рамках вермахту
сформувати на території Польщі Дружину Українських націоналістів, яка
нараховувала 700 солдатів і офіцерів. У травні 1941 р. цю військову одиницю
було розділено на два батальйони — «Нахтігаль» («Соловей») під
командуванням сотника Романа Шухевича та «Роланд» під командуванням майора
Євгена Побігущого. Німці розраховували, що оунівські батальйони будуть
сприяти в успішному наступі вермахту на схід большевицької імперії. Провід
ОУН(б) бачив у цих батальйонах серцевину майбутньої української армії. Крім
того, угода з вермахтом була для оунівців прикриттям від гестапо, що давало
можливість здійснювати певну політичну діяльність. ОУН (б), як і ОУН(м),
мала намір якнайшвидше після початку війни проникнути на територію України,
політично нею оволодіти після того, як пройде фронт. Через большевицький
терор на Великій Україні не вдалось налагодити роботу підпілля, тому ОУН
конспіративним шляхом мобілізувала близько п’яти тисяч своїх членів, щоб
посилати їх з початком війни на східно-українські землі для здійснення
культурно-освітницької і національно-державницької діяльності.
Було сформовано і вишколено три похідні групи. Похідні групи вже 22
червня 1941 р. вирушили у нелегку дорогу. 30 червня у Львів прибув
батальйон «Нахтігаль», тоді ж до міста прорвався ряд провідних діячів ОУН.
Того ж дня у будинку «Просвіти» відбулися Національні Збори, в яких взяли
участь сотні видатних осіб Львова — професорів, науковців, господарників,
політиків. Через брак місця в залі багато львів’ян розташувалося перед
будинком «Просвіти». Ярослав Стецько зачитав Акт про відновлення незалежної
Української Держави, який одностайно схвалили присутні. Тут же було
сформовано Державне Правління на чолі з Я. Стецьком. До складу уряду
ввійшли представники різних політичних течій.
Скориставшись певною незорієнтованістю німців на щойно захопленій
території, похідні групи ОУН(б) досягли Дніпра і взяли під контроль багато
місцевих адміністрацій, почали творення своєї нелегальної організаційної
сітки.
Відновлення незалежності Української Держави викликало незадоволення
фашистських правителів Німеччини. Спочатку гітлерівці намагалися примусити
Провід ОУН(б) відкликати Акт ЗО червня. Однак, коли він відмовився це
зробити, нацисти вдалися до масових репресій. Вони заарештували і кинули у
концтабори Степана Бандеру, Ярослава Стецька, усіх обраних у Державне
Правління та понад 300 членів ОУН(б).
Після масових арештів бандерівців, проведених нацистами у серпні –
вересні 1941 р., припинили існування Північна і Середня похідні групи, а
також спецгрупа, яка на чолі з Василем Куком прямувала до Києва, щоб
проголосити там Українську державу.
Організація Українських Націоналістів, яку очолив Микола Лебедь
(«Микола Рубан») вступила у нову фазу визвольної боротьби, цього разу також
проти гітлерівської Німеччини. У вересні 1941 р. відбулася 1 конференція
ОУН(б) в Україні, яка намітила основні напрями діяльності у воєнних умовах:
пропагандивно-роз’яснювальна підготовка до активної боротьби з німецькими
окупантами, розкриття німецьких планів поневолення і колонізації України,
знешкодження большевицької агентури і диверсійних чекістських партизанських
загонів, збір та магазинування зброї, вишкіл нових провідних кадрів для
визвольної боротьби. Намічалося організувати командирські школи, військові
курси.
З вересня 1941 р., після своєї Першої конференції, ОУН(б) веде
підпільну підготовку до активної боротьби з гітлерівською окупацією. Зі
свого боку, німці проводили нову хвилю арештів після розкриття у листопаді
1941 р. планованого ОУН(б) повстання. Попри жорстокий терор окупантів,
діяльність ОУН (б) набирає дедалі ширшого розмаху. З березня 1942 р. в
німецьких таємних повідомленнях фігурує рубрика “Український рух опору”, де
основну увагу приділено саме рухові Бандери, як найбільш сильному і
небезпечному для нацистського панування.
Політика геноциду, яку гітлерівці проводили на Україні, змусила
ОУНівські осередки піти у глибоке підпілля, розгорнути активну роботу з
мобілізації патріотичних сил на боротьбу з окупантами. У квітні 1942 р.
відбулася II конференція ОУН(б), на якій вирішено зосередити увагу на
«творенні і розбудові власних революційно-політичних і військових сил»,
прийнято концепцію двофронтової боротьби. Підкреслювалось, що московсько-
большевицькому інтернаціоналізму й німецько-фашистській т. зв. «Новій
Європі» ОУН протиставляє «міжнародню концепцію справедливої політично
господарської перебудови Європи на засаді вільних національних держав під
гаслом «Свобода народам і людині!» ОУН(б) ще раз заперечила будь-які
орієнтації на чужі сили і пасивне вичікування. На конференції підтверджено
намір боротися за незалежність України в усіх її куточках.
Три окремі національно-патріотичні угрупування почали майже одночасно
організовувати повстанські військові формування. Ними керували від ОУН(б)
Микола Лебедь («Максим Рубан»), від ОУН(м) — Олег Ольжич, третьою групою —
Тарас Боровець («отаман Тарас Бульба»), який мав зв’язок з урядом УНР в
екзилі.
ОУН(б), враховуючи сумний досвід національно-визвольних змагань 1917-
1920 рр., боролася проти всякого отаманства. Одночасно вона вела переговори
з метою об’єднання всіх повстанських відділів в одну армію під єдиним
командуванням. Коли ж не вдалося дійти до порозуміння, військові відділи
УПА оточили і роззброїли у липні 1943 р. повстанські загони Олега Ольжича,
а в серпні 1943 р. — роззброїли основні відділи Української Народної
Революційної Армії Тараса Боровця («Тараса Бульби»). Ці акції вдалися без
пролиття крові, і більшість старшин і воїнів влилися в Українську
Повстанську Армію.
До Другої світової війни ОУН протидіяла польській та румунській
репресивній владі, і її ідеологія мала тоталітаристські риси. Ті гасла
ОУН(б), які містили тенденції до українського тоталітаризму і виключності,
не сприймалися більшістю “східняків”. Тому самі реалії життя у центральних
і східних областях вимагали демократизації соціально-політичних засад
бандерівського руху. Почавшись у 1942 р. у Дніпропетровську, де діяв Василь
Кук, процес соціально-політичної еволюції поступово піднявся до Проводу
організації і знайшов своє втілення на Третьому надзвичайному великому
зборі ОУН(б) у серпні 1943 р.
У постановах збору вперше було приділено багато уваги соціально-
економічним питанням; це мало першорядне значення. Було проголошено, що
ОУН(б) виступає за політичний плюралізм, загальнодемократичні свободи і
повну рівність у правах усіх громадян України, незалежно від їх
національності.
Ще у 1943 р. УПА перестала бути лише оунівським військом, а
перетворилася у загальнонаціональну збройну силу. В ній боролися всі, хто
відстоював Самостійну Українську Державу, не зважаючи на політичні погляди,
політичні переконання і партійну приналежність. Тому життя висунуло потребу
зміни в організаційній структурі та в програмі ОУН(б). 21-25 серпня 1943 р.
у Бережанському районі Тернопільської області відбувся III Надзвичайний
Великий Збір ОУН – його головна мета — це створення Самостійної Української
Соборної Держави.
На III Надзвичайному Великому Зборі ОУН(б) реорганізовано структуру
Проводу ОУН. Створено бюро Проводу у складі трьох чоловік: голова — Роман
Шухевич, заступники Дмитро Маївський і Ростислав Волошин. До складу Проводу
ввійшли: Василь Кук («Леміш»), Дмитро Грицай («Перебийніс»), Яків Бусел
(«Дніпровий»), Микола Арсенич («Михайло»), Михайло Степаняк («Лекі»), Роман
Кравчук («Петро») та ін. III Надзвичайний Великий Збір ОУН(б) провів
демократизацію ОУН і її керівництва, зняв лозунг «Україна для українців».
Постанови III Надзвичайного Великого Збору Організації Українських
Націоналістів
21 – 25 серпня 1943 р. Слава Україні! Героям слава! Свобода народам і людині! За Українську Самостійну Соборну Державу! За вільні національні держави поневолених народів! Поневолені народи, єднайтеся в боротьбі проти імперіялістів!
Весною 1941 р., незадовго після закінчення нарад ІІ-го Великого Збору
ОУН наступили різкі зміни в ході імперіялістичних воєнних дій. Німецькі та
російські імперіалісти, відкинувши всі дипломатичні ходи і замасковані
маневри, вступили у відкритий воєнний конфлікт. З моментом вибуху німецько-
большевицької війни точка тяжіння світових подій пересунулась на терени
Східної Європи. Таким чином Україна стала не тільки предметом
імперіалістичних зазіхань, але й ареною найбільших і найжорстокіших в
історії воєн. В результаті воєнних успіхів німецької армії в 1941-42 роках
вся українська територія опинилася на деякий час під німецькою окупацією.
У ці важкі роки ОУН відстояла не тільки моральні позиції української
національної революції — ОУН створила в цей час всі практичні передумови
для того, щоб перейти у наступ і здобути остаточну перемогу. Поруч
пропагандивної роботи, багато уваги, часу й енергії приділено поширенню
організаційного апарату. В результаті організаторської роботи ціла
українська територія покрита сьогодні всеціло організаційною мережею. Таким
чином політичний провід має в своїх руках міцний виконавчий апарат, який
дає можливість переводити політичні дії та реалізувати політичні плани на
території цілої України.
Поширюючи організаційну мережу, залучаючи активний елемент в
організовані лави, ОУН постійно тримала руку на пульсі світових політичних
подій. Час відносної стабілізації на фронтах використано не лише для
розбудови організації. Будуючії організовану політичну силу на всіх землях
України, Провід ОУН приглядався пильно до життя в Україні і реагував на
кожну подію так, як цього вимагало добро найширших мас українського народу.
Інакше бути не могло, бо ж ОУН стала з гущі народу поповнюватись найкращими
й найактивнішими його представниками. Тому й Провід Організації, не
зважаючи на жертви своїх кадрів, тримав її постійно в стані боротьби з
ворогом за найелементарніші життєві права народу.
Віссю оборони народу перед окупантським терором були дві справи —
вивіз до Німеччини на каторжну роботу і грабунок хліба. Оцінюючи обидві ці
справи як свідому і планову акцію ворога, розраховану на фізичне
винищування народу, ОУН виступила зразу з гострою протидією. Натуга і форма
організованого опору стояла в залежності від сили організаційної мережі в
даному терені, від того, наскільки населення розуміло загрозу ворожої акції
та було психічно підготовлене підняти боротьбу, вкінці, від вимог тактики
нашої боротьби на поодиноких теренах України. Тому й практичні результати
акції були в окремих теренах різні. Найбільші успіхи в цьому відношенні
мали північно-західні області Волині й Полісся, де було повністю зірвано
вивіз робочої сили в самих її печатках, тобто весною 1942 р. Селянство тих
теренів також не допустило ограбити себе з харчових продуктів. Крім
названих двох справ, актуальних для цілої України, в програму самооборони й
боротьби включались також інші справи, більш чи менш пекучі для окремих
теренів.
Так в постійному русі і боротьбі активізувався народ, росла й міцніла
його організована політична сила — ОУН. Жертви ОУН не пішли на марне. На
місце поляглих у боротьбі приходили нові численні загони.
Провід ОУН на ІІІ-ій Конференції в лютому 1943 р. зважив стан
внутрішніх сил та сил ворога, розглянув зовнішні політичні обставини і
ствердив, що наступили сприятливі обставини для військової дії. Після цього
на терені Полісся і Волині виступили перші збройні відділи Української
Повстанчої Армії (УПА). З того часу оборону українського населення Полісся
й Волині взяла на себе українська військова сила. УПА, крім завдань
самооборони, прийняла зразу також завдання кадрової організації майбутньої
Української Народньої Армії.
Крім радикальної зміни в тактиці, життя висунуло потребу зміни в самій
організаційній структурі та в програмі ОУН. Тому що потрібні зміни йдуть
дальше урядових компетенцій Проводу, скликав Провід в серпні 1943 р.
Надзвичайний Великий Збір ОУН. Таким чином був завершений дволітній період
політичної боротьби, який своїм змістом і характером творить в історії ОУН
окрему епоху.
Рівночасно ІІІ-ій Надзвичайний Збір ОУН займався цілим рядом питань
сучасної політичної дійсності. Тут згадаємо справу приходу большевиків,
справу збройної сили і справу об’єднання. Вирішення Великого Збору знайшли
частинне свій вислів у наведених тут постановах, частинно у напрямних праці
і конкретних вказівках для Проводу і Організації. Прийняті напрямні й
інструкції вже реалізуються й будуть реалізуватися в міру розвитку
внутрішніх і зовнішніх подій.
Одним з головних питань, до яких мусів Великий Збір зайняти становище,
є нова большевицька окупація українських земель. Тут не місце говорити про
цілий план дальшої нашої боротьби, тут треба тільки ствердити, що по думці
Великого Збору, єдино політично і мілітарно зорганізований народ зможе
зберегти себе перед винищенням большевиками та продовжувати свою боротьбу
за власну державу. Практика большевицького наступу з весною ц. р. й до
теперішнього наступу показує, що большевики йдуть на свідоме знищення
українського народу. Не важно, чи це діється шляхом нещадних розстрілів, чи
насильним гоненням невишколених мужчин і жінок на першу лінію фронту під
німецькі кулемети. Для нас важно, що большевики продовжують в цей спосіб
методи насильної мобілізації українців до Червоної Армії та наслідують
тактику німців забирати з України воєнно здібний елемент.
В зв’язку з сучасною політичною ситуацією й нашими завданнями стоїть
справа участи цілого народу у боротьбі. Це питання також основне розглянув
Великий Збір. Українська держава — це добро всіх громадян України, тому за
неї мусять всі боротися. З другого боку, сьогодні небезпека грозить всьому
народові, тому всі його сини мусять стати до боротьби. Навіть тисячі
найбільш відданих борців не здобудуть України, коли ввесь нарід не прийме
участи у боротьбі. Хто цього не розумів, або хто, розуміючи, відтягається
від боротьби, — той дезертир і народний шкідник, і так його нарід буде
трактувати.
Тому ОУН як керівник революційно-визвольної боротьби взиває до
безпосередньої участи в боротьбі всіх громадян. ОУН не бореться за Україну
для себе, вона не бореться за владу ані за форму влади. Про владу і її
форму буде рішати сам нарід і його найкращі представники.
ОУН вважає, що обов’язком кожного українського громадянина є служити
українській визвольній справі і цю вимогу буде консенктентно здійсняти.
Завдяки цьому в цей спосіб будуть також, по думці Великого Збору, створені
передумови для об’єднання всього народу, яке доконається єдино у боротьбі.
Тому розбудовуючи поодинокі форми визвольної боротьби та притягаючи до неї
якнайширші маси, ОУН рівночасно визнає, що ліквідація партійних спорів і
всеукраїнське об’єднання є одним з основних завдань в сучасний момент.
Серпень 1943 р.
І. Програмові постанови
Організація Українських Націоналістів бореться за Українську
Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у
своїй власній самостійній державі. Знищення національного поневолення та
експлуатації нації, система вільних народів у власних самостійних державах
— це єдиний лад, який дасть справедливу розв’язку національного і
соціального питання в цілому світі.
ОУН бореться проти імперіялістів і імперій, бо в них один пануючий
народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи.
Тому ОУН бореться проти СРСР і проти німецької „Нової Європи”.
ОУН з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних і
фашистсько-націонал-соціялістичнпх програм і політичних концепцій, бо вони
є інструментом завойовницької політики імперіялістів. Тому ми проти
російського-комуно-большевизму і проти німецького націонал-соціалізму.
ОУН проти того, щоб один народ, здійснював імперіялістпчні цілі,
„визволяв”, „брав під охорону”, „під опіку” інші народи, бо за цими
лукавими словами криється огидний зміст — поневолення, насильство,
грабунок. Тому ОУН бореться проти російсько-большевицьких і німецьких
загарбників, поки не очистить України від усіх „опікунів” і „визволителів”,
поки не здобуде Української Самостійної Соборної Держави (УССД), в якій
селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможньо і культурно жити та
розвиватися.
ОУН за повне визволення українського народу спід московсько-
більшовнцького та німецького ярма, побудову УССД без поміщиків,
капіталістів, та без большевицьких комісарів, енкаведистів і партійних
паразитів.
В українській державі влада вважатиме за найвищий свій обов’язок
інтереси народу. Не маючи загарбницьких цілей та поневолених країн і
пригноблених народів в своїй державі, народна влада України не витрачатиме
часу, енергії та коштів на творення апарату гноблення. Українська народня
влада всі економічні ресурси та всю людську енергію спрямує на побудову
нового державного порядку, справедливого со-ціяльного ладу, на економічне
будівництво країни та культурне піднесення народу.
У лавах ОУН боряться українські селяни, робітники та інтелігенти проти
гнобителів, за УССД — за національне й соціяльне визволення, за новий
державний порядок та новий соціяльний лад:
1. а) За знищеня большевицької й німецької експлуататорсько-кріпацької
системи в організації сільського господарства. Виходячії з того, що земля є
власністю народу, українська державна влада не накидуватиме селянам однієї
форми користування землею. Тому в Українській Державі допускатиметься
індивідуальне та колективне користування землею, в залежності від волі
селян. б) За безплатну передачу селянам західніх областей всіх поміщицьких,
монастирських та церковних земель.
2. а) За те, щоб велика промисловість була національно-державною
власністю, а дрібна кооперативно-громадською. б) За участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не
комісарсько-партійний принцип у керівництві.
3. а) За загальний восьмигодинний робочий день. Понаднормова праця
може бути тільки вільною, як і кожна праця взагалі, і робітник отримує за
неї окрему плату. б) За справедливу оплату праці, за участь робітників у прибутках
підприємства. Робітник отримуватиме таку зарплату, якої потрібно для
забезпечення матеріяльних і духовних потреб цілої його сім’ї. При річних
підсумках господарського стану підприємства, кожний робітник одержуватиме:
у господарсько-кооперативних підприємствах дивіденд (належна йому частка
річного прибутку), а в національно-державних — премію. в) За вільну працю, вільний вибір професії, вільний вибір місця праці. г) За свободу профспілок. За знищення стахановщини, соцзмагань,
підвищування норм та інших способів експлуатації працюючих.
4. За вільне ремесло, за добровільне об’єднування ремісників у артілі,
за право ремісників вийти з артілі та індивідуально виконувати працю й
вільно розпоряджатися своїм заробітком.
5. За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-
кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні
базари.
6. За повну рівність жінки з чоловіком в усіх громадських правах і
обов’язках, за вільний доступ жінки до всіх шкіл, до всіх професій, за
першочергове право жінки на фізично легшу працю, щоб жінка не шукала
заробітку на праці в шахтах, рудниках та інших тяжких промислах і в
наслідок цього не руйнувала свого здовров’я. За державну охорону
материнства. Батько сім’ї одержуватиме, крім плати за свою працю, додаткову
платню на утримання жінки й неповнолітніх дітей. Лише в таких умовах жінка
матиме змогу виконувати свій важливий, почесний і відповідальний обов’язок
матері й виховательки молодого покоління.
7. а) За обов’язкове середнє навчання. За піднесення освіти і культури
широкої народньої маси шляхом поширення мережі шкіл, видавництв, бібліотек,
музеїв, кіно, театрів тощо. б) За поширення вищого й фахового шкільництва, за невпинний ріст
висококваліфікованих кадрів фахівців на всіх ділянках життя. в) За вільний доступ молоді до всіх вищих навчальних закладів. За
забезпечення студентства стипендіями, харчами, мешканнями та навчальними
приладдями. г) За всебічний гармонійний розвиток молодого покоління — моральний,
розумовий та фізичний. За вільний доступ до всіх наукових і культурних
надбань людства.
8. За пошану до праці інтелігенції. За створення таких моральних основ
праці, щоб інтелігент, будучи цілком спокійний про завтрашній день та про
долю сім’ї, міг віддатися культурно-творчій праці, мав потрібні умовини для
праці над собою, постійно збагачував свої знання та підвищував свій
розумово-культурний рівень.
9. а) За повне забезпечення всіх працюючих на старість та на випадок
хвороби чи каліцтва. б) За широке запровадження охорони народнього здоров’я, за поширення
сітки лікарень, санаторій, курортів та будинків відпочинку, за збільшення
лікарських кадрів. За право працюючих на безплатне користування всіма
закладами охорони здоров’я. в) За особливу державну опіку над дітьми й молоддю, за поширення сітки
дитячих ясел та садків, санаторій, таборів відпочинку та спортивних
організацій. За охоплення всієї дітвори та молоді державними закладами
опіки та виховання.
10. а). За свободу друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду.
Проти офіційного накидання суспільності світоглядних доктрин і догм. б) За вільне визнавання і виконування культів, які не суперечать
громадській моралі. в) За відокремлення церковних організацій від держави. г) За культурні взаємини з другими народами, за право виїзду громадян
за кордон для навчання, лікування та пізнавання життя й культурних надбань
других народів.
11. За повне право національних меншостей плекати свою власну по формі
й по змісту національну культуру.
12. За рівність всіх громадян України, незалежно від їх
національности, в державних та громадських правах та обов’язках, за рівне
право на працю, заробіток і відпочинок.
13. За вільну, українську по формі й по змісту культуру, за героїчну
духовість, високу мораль, за громадську солідарність, дружбу та дисципліну.
II. Політичні постанови.
А. До міжнародньої ситуації.
І. Сучасна війна — це типова війна між конкуруючими імперіялізмами за
панування над світом, за новий поділ матеріальних багатств, за здобуття
нових сировинних баз і ринків збуту та за експлуатацію робочої сили.
2. Воюючі імперіалізми не несуть світові жодних прогресивних
політичних або соціяльних ідей. Зокрема, т. зв. німецька „нова Європа” й
московський „совєтський союз” являються запереченням права народів на
свобідний політичний і культурний розвиток у власних державах та несуть
всім народам політичне й соціяльне поневолення. Тому перемога імперіялізмів
у сучасній війні й побудова світа на імперіялістичних принципах, була б
тільки хвилевою передишкою у війні та скоро довела б до нових ударів між
імперіялізмами на тлі поділу воєнної добичі та нових суперечок. З другого
боку, визвольні рухи поневолених імперіялізмами народів стали б зародком
нових конфліктів та революцій. Таким чином перемога імперіялізмів у
сучасній війні довела б до хаосу й до дальших страждань мільйонових мас
поневолених народів.
3. В теперішній момент сучасна імперіялістична війна вступила у
вирішальну стадію, яка характеризується: а) вичерпанням сил імперіялізмів, б) зростом суперечностей між імперіялізмами, в) зростом боротьби поневолених народів.
Рівночасно сучасна війна являється зовнішнім допоміжним чинником, що
зближає національні й соціяльні революції поневолених народів.
4. Реакційні й протинародні плани німецькоого расистського
імперіялізму поневолити інші народи, терористичні німецькі методи на
окупованих теренах і боротьба поневолених народів проти т. зв. Нової Європи
приспішили повний політичний крах німецького імперіялізму. Тепер, під
ударами своїх імперіялістичних противників та у висліді визвольної боротьби
поневолених народів, зближається Німеччина також і до неминучої мілітарної
поразки.
5. Большевицька Москва, ідейно-політично скомпрометована й матеріяльно
ослаблена, використовує для себе терористичну політику німців на окупованих
теренах та достави аліянтів на продовжування війни.
Тільки страх перед німецькою окупацією й внутрішній сталінський терор
заставляють бійців Червоної Армії далі воювати. Величезні втрати людського
й воєнного знаряддя поглиблюють внутрішню кризу московського
імперіялістичного режиму. Скрутна харчова ситуація в нутрі країни й висадка
аліянтів в Європі та загроза большевицьким планам з того боку заставляють
большевиків приспішити власний наступ.
Ціллю большевиків є, під ширмою т. зв. оборони батьківщини,
відігрітого слов’янофільства й псевдореволюційної фразеології, здійснити
напрямні московського імперіялізму, а саме: опанувати Європу, а в дальшу
чергу весь світ. Вихідною базою для здійснення московських імперіялістичних
планів є Україна, з її природніми багатствами. Дальшими базами в планах
московського імперіялізму являються Балкани, Прибалтика й Скандінавія.
6. Незалежно від розбіжностей, які існують між аліянтами, ведуть вони
війну за знищення своїх конкуренційних противників в першу чергу німецького
імперіялізму. Черговим завданням аліянтів являється знищення японського
імперіялізму. Для знищення отих противників аліянти використовують і будуть
старатися якнайдовше використовувати московський імперіялізм. Рівночасно в
інтересі аліянтів не є опанування Європи большевиками, й вони змагають у
сучасній війні до послаблення, а в дальшу чергу й до заломання московського
імперіялізму. Продовжування війни на східному фронті й взаємне винищування
німецького й московського імперіялізмів іде по лінії інтересів аліянтів.
Ціллю аліянтів, а зокрема Англії, на європейському суходолі являється
розгромлення або принаймні істотне послаблення всіх великодержав Європи та
побудова такого ладу, що забезпечував би їм вирішальний голос в Європі й
повну свободу англо-саксонських політичних і економічних впливів. Для
здійснення цих цілей аліянти опановують або змагають до опанування
найважливіших баз довкруги Європи або в самій Європі (Сіцілія, Апенінський
і Балканський півострів, Скандінавія, Кавказ).
7. Поневолені народи і їх визвольна боротба — це один із найважливіших
елементів у дальшому розвою сучасної політичної ситуації. Мілітарна
перевага імперіялізмів у сучасний момент ще гамує повний вияв сил
поневолених народів. Але в міру поглиблювання кризи війни, міцніють сили
поневолених народів і зближається момент національних і соціяльних
революцій, а поневолені народи стають новим вирішальним політичним
чинником. Єдино на платформі нової політичної концепції поневолених
народів, — що — в противенстві до імперіялізмів — гарантує кожному народові
право на власну національну державу, забезпечує йому соціяльну
справедливість, може бути побудований справедливий лад та вдержаний
тривалий мир між народами.
8. Близький мілітарний крах Німеччини на Сході та повна ідейно-
політична компрометація московського імперіялізму, ставить перед
поневоленими народами Сходу завдання боротися проти імперіялістичних
гнобителів в ім’я перебудови Сходу на нових принципах свободи народам та їх
самоозначення у вільних незалежних державах та звільнення народів і людини
від політичного гніту й економічної експлутації. Тільки шляхом національних
і соціяльних революцій поневолених народів Сходу, що проходитимуть під
прапором нових прогресивних ідей і боротьби народів проти імперіялістів,
може бути знищений московсько-большевицький імперіялізм.
9. Україна стоїть в центрі сучасної імперіялістичної війни. За
панування над Україною й її експлуатацію борються московські і німецької
імперіялісти. Рівночасно Україна як носій прогресивних ідей серед
поневолених народів стає вирішальним чинником у підготовці революцій на
Сході. Україна є першою, яка піднесла на Сході прапор рішучої боротьби
поневолених народів протії імперіалістів, і вона почне період національних
і соціяльних революцій. Тільки у спільній боротьбі українського народу з
іншми поневоленими народами Сходу може бути розбитий большевизм. Відбудова
Української Самостійної Соборної Держави забезпечить відбудову і тривале
існування національних держав інших народів Східньої, Південно-Східньої та
Північної Європи та поневолених народів Азії. Тільки при існуванні
Української Держави може бути забезпечене тривале існування тих народів, що
у взаємному порозумінні й співпраці на принципах права кожного народу на
власну державу, на справедливий соціяльнии лад та економічну незалежність
зможуть ставити опір всім зазіханням ворожих імперіялізмів. Таким чином
буде забезпечений тривалий і мирний національний, соціяльний та культурний
розвиток тих народів.
Б. До внутрішньої ситуації на українських землях.
І. Зовнішні чинники.
10. Незалежно від ударів, які досі одержала Німеччина на всіх фронтах,
її політика на окупованих українських землях іде далі по лінії повного
політичного поневолення й нещадного колоніяльно-економічного грабунку
українського народу.
11. Большевицькі агенти московського імперіялізму на українських
землях (большевицька партизанка, т. зв. Народна Гвардія) шляхом поширення
розкладу між українським народом, провокуванням німецьких ударів та
винищуванням українського самостійницького елементу, готують окупацію всіх
українських земель большевиками.
12. Недобитки білого російського імперіялізму (Власов, Союз Русских
Офицеров) не творять самостійної політичної сили. Вислуговуючись чужим
імперіялізмам та прагнучи до відбудови реакційного поміщицько-
капіталістичного ладу, вони не мають серед українського народу жодного
політичного впливу, а російський елемент штовхають до большевизму.
13. Польська імперіялістична верхівка є вислужником чужих
імперіялістів та ворогом свободи народів. Вона намагається запрягти
польські меншини на українських землях і польські народні маси до боротьби
з українським народом та помагає німецькому й московському імперіялізмові
винищувати український нарід.
14. Національні меншини України, свідомі спільної долі з українським
народом, борються разом з ним за Українську Державу!
II. Внутрішньо-український стан
15. Сучасний період визвольної боротьби українського народу
позначається великим зростом національної свідомости й політичної
активності на всіх землях, що виявляється у: а) зв’язанні народніх мас з революційно-визвольною програмою й тактикою Організації Українських Націоналістів, б) в безпосередній участі мас у боротьбі, зокрема у її нових самооборонних та військових формах.
16. Усі спроби опортуністичного табору скерувати визвольну боротьбу українського народу за УССД на манівці співпраці з окупантськими імперіялізмами та дочепити українську визвольну справу до планів отих імперіялізмів, розбивалися об рішучий спротив українських народніх мас.
17. Організація Українських Націоналістів є одиноким, вповні незалежним самостійницьким керівником революційно-визвольної боротьби українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу.
В. Наші цілі.
18. Організація Українських Націоналістів бореться за Українську
Самостійну Соборну Державу, за право кожного народу на самостійне державне
існування, за визволення поневолених народів від імперіялізмів, за побудову
справедливого політичного й соціяльного ладу.
Г. Методи й форми нашої боротьби
19. Єдиний шлях для здійснення наших цілей — це революційна боротьба
українського народу і всіх інших поневолених народів проти імперіялізмів
Берліна й Москви, яка приспішить поразку обох імперіалізмів та через
національні революції поневолених народів доведе до відбудови їх
національних держав.
20. Тільки одностайною боротьбою український народ здобуде Українську
Самостійну Соборну Державу. Тому нашим завданням є залучити якнайширші
народні маси до планової, активної боротьби. В сучасний передреволюційний
період залучування народніх мас до боротьби проходить у формі їх активної
участи: а) в політичних діях, б) самооборонних діях, в) у військових діях.
21. Об’єднання українського народу буде здійснене єдино в боротьбі.
Прагнучи до об’єднання українського народу, орієнтуємось сьогодні на
елементи, здібні до революційної боротьби.
22. Збройна сила українського народу — це основна передумова перемоги
в його боротьбі за УССД.
23. Наші цілі здобудемо, вийшовши поза межі України та зв’язавши нашу
боротьбу за УССД з боротьбою інших поневолених або загрожених
імперіялізмами народів, зокрема народів Сходу, Прибалтики й Балканів,
пропагуючи й реалізуючи наше гасло волі народам і людині й права кожного
народу на самостійницькі національні держави та протиставитись реакційним
концепціям і планам імперіялістів.
24. Організаційна збройна й політична сила українського народу — це
єдина гарантія успіхів на зовнішньому відтинку нашої боротьби.
25. Ведучи боротьбу проти імперіялістичних гнобителів України, ми стоїмо за вилучення всіх другорядних фронтів. У наших зносинах з сусідніми народами розраховуємо на співпрацю з їхніми народніми масами та з їхніми революційними неімперіялістичними елементами й поборюємо всіх попутчиків імперіялізмів.
Політична програма ОУН(б) стала програмою УПА. Вона була надрукована і
поширена на Україні у вигляді відозви „За що бореться визвольна революційна
Українська Повстанська Армія”.
ОУН(б) і УПА розуміли, що потрібний надпартійний політичний орган,
який об`єднав би всі національно-визвольні сили українського народу.
Внаслідок кропіткої консолідаційної підготовки у липні 1944 р. біля села
Недільна на Самбірщині під охороною загонів УПА за участю представників
усіх частин України відбулися збори, на яких був створений тимчасовий
підпільний український парламент — Українська Головна Визвольна Рада
(УГВР).
Провід ОУН, керівництво УГВР великого значення надавали роз’яснювально-
пропагандивній роботі серед населення. До цього було залучено ряд видатних
українських публіцистів, які у 40-х роках підготували для тиражування у
підпільних друкарнях ОУН і УПА науково-популярні праці, де висвітлювалися
ідейно-політичні основи національно-визвольної боротьби, викривалася
московська політика кривавого колоніального гніту і визиску поневоленої
України.
Для консолідації широких народних мас навколо державницької ідеї
ОУН(б) потрібен був час. Проте швидкий наступ радянської армії у другій
половині 1943 р. не дав змоги українському рухові опору, очоленому ОУН(б),
перетворитись на значну третю силу, реальну альтернативу нацистам і
більшовикам.
На старорадянській території України місцевий рух опору залишився
слабшим від Західної України, бо на Заході організована діяльність
націоналістів тривала два десятиліття, а на Сході – здебільшого лише 2
роки. Звісно, страх “східняків” перед владою, вирощений десятиліттями
нелюдської практики комуністичних каральних органів, не міг бути подоланий
за такий короткий період. Широкі прошарки населення ще не повірили у свої
сили, хоч як це не намагались довести бандерівці, та й активістів ОУН(б) на
старорадянській території України було непропорційно мало до загальної
кількості населення.
У суворих умовах підпілля склалася відповідна організаційна структура
ОУН. На 1 січня 1946 р. діяло робоче бюро з трьох осіб Центрального проводу
ОУН, 5 краєвих („Москва”, „Одеса”, „Буг-2″, „Карпати”, „Поділля”), 14
окружних проводів, 41 надрайонний, 200 районних, кущових, станичних
організацій ОУН. Організації ОУН існували в багатьох вузах, технікумах,
училищах, середніх школах.
Ще 12 листопада 1945 р. Провід ОУН надіслав інструкцію, в якій
визначався ряд найважливіших завдань українського підпілля. Акцентувалася
увага на підготовці кадрів підпільників, вихованні їх на героїзмі
українських патріотів, які загинули у боротьбі за відновлення державності
(Євген Коновалець, Ольга Басараб, Дмитро Білас, Василь Данилишин, Іван
Климів-Легенда, Дмитро Мирон-Орлик та ін.). Вказувалось на необхідність
посилення національно-роз’яснювальної роботи серед вояків УПА, молоді,
особливо уродженців східних областей України: «Ми, щоб здобути Схід у 1942
році, вислали туди людей, які, пробиваючи цей рухомий кордон, платили
життям. Сьогодні цих українців маємо тут. Ми мусимо пам’ятати, що,
здобуваючи Схід, робимо більш як половину революційної роботи. Без Сходу
української держави нам не здобути. Тому «Лицем до Сходу!» Агітувати
робітників, інтелігентів, партійців, москалів, грузинів і всіх інших навіть
енкаведистів. Останніх словом і кулею».
Важливою структурою у підпільній боротьбі була Служба Безпеки (СБ). В
інструкції зазначалося: «Коли ми хочемо боротися з такою сильною і
вишколеною поліційною інституцією, як НКВД — мусимо створювати такий самий
сильний апарат із своєї сторони».
Збройна боротьба українського підпілля тривала до середини 50-их
років. Така боротьба була можлива завдяки постійній допомозі повстанцям з
боку населення, що засвідчено численними документами і матеріалами.
Сьогодні ОУН діє в Україні як громадська організація, зареєстрована
Міністерством юстиції України 24 вересня 1993 року і налічує біля 1500
членів.
Вона видає газету-тижневик “Українське Слово”, журнали -“Український
засів”, “Розбудова держави”, “Самостійна Україна”, “Смолоскипи”
(молодіжний).
Із програми партії:
Націоналізм є свідомим і підсвідомим прагненням нації до
самореалізації, до повного розвитку власних духовних і фізичних сил, що
виявляється в зростанні націоналістичної свідомості народу і в тій
жертовності та самопосвяті, з якої націоналістично свідомі одиниці і групи
боролися у визвольних змаганнях і утверджують нині самостійну державу.
ОУН обстоює належне Конституційне забезпечення влади в Україні з метою
запобігання непорозумінь і конфліктів між різними владними структурами
вгорі і на місцях.
Сильна президентська влада у даному випадку є найбільш демократичною,
тобто реально відповідає інтересам переважної більшості народу. ОУН вважає,
що парламент повинен законодавче закріпити за Україною статус
президентської республіки.
Вищі владні структури України повинні виробити глибоку продуману
концепцію національної безпеки України, завданням якої була б як
нейтралізація агресивних намірів суміжних з Україною держав, так і заходи
щодо подолання байдужого ставлення до України важливих міжнародних
організацій та окремих великих країн.
Україна мусить залишатися нейтральною державою, не повинна дозволити
втягнути себе у військові структури СНД, що практично позбавило б Україну
власної армії, а тим самим державної незалежності.
Україна в перспективі повинна бути без’ядерною державою, однак її ядерне
роззброєння повинно вестися паралельно із ядерним роззброєнням інших
ядерних держав.
Кінцевою метою економічниих реформ, що впроваджуються в Україні, має
стати створення потужного промислового комплексу з високою продуктивністю
праці і закладеними в нього можливостями подальшого економічного зростання,
який забезпечив би європейські стандарти життя і підніс би Україну на
рівень високорозвинених цивілізованих країн світу.
Остаточним наслідком приватизаційних процесів на селі має бути новий
переділ земель. Права власності на землю повинні мати виключно громадяни
України.
Освіта в Україні має розвиватися на грунті українознавства,
обов’язкового знання державної мови, історії, духовних надбань та народнх
традицій України. Суть націоналізму – самовіддане служіння і самопосвята
Батьківщині – повинні стати концептуальною основою українського
освітянства.
Змістом і головною метою виховання та навчання повинна бути
гуманістична орієнтація на окрему людину, на розвиток всебічно гармонійної
особистості. Самореалізація індивіда, вибір ним власної життєвої дороги
повинні починатися зі школи, з пізнання світу і Божих законів.
Духовне відродження нації неможливе без відновлення доброчинної,
виховної, миротворчої ролі Церкви.
Програма ОУН не ставить на меті перетворення організації на партію і
жодним своїм положенням не спрямована проти інших політичних угруповань,
які теж визначають своїм програмовим завданням розбудову Української
держави.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
Науково-дослідний центр історії національно-визвольних змагань України
«Літопис Нескореної України» —————————- Львів-1997
Ольжич О. «Незнаному Воякові» ————————————- Київ-
1994
Баган Олег «Націоналізм і націоналістичний рух» ——— Дрогобич-1994
Содоль Петро «Довідник УПА 1943-53» ——————– Нью-Йорк-1994
«Здалека про близьке» —————————————————-
Львів-1992
Лебедь Микола «УПА» ——————————————– Дрогобич-
1993
«Літопис УПА» ——————————————————
Торонто-1989
Прокоп Мирослав «Напередодні незалежності України» —— Львів 1993
Кричевський Роман «ОУН в Україні» —————— Львів-Меморіал 1991
Яценко О. «ОУН(б) в Центральній та Східній Україні в період нацистської
окупації (1941-1943 р.р.)» ————————————– Київ