Юридична відповідальність суддів в Україні

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА
на тему«Юридична відповідальність суддів в Україні»
з дисципліни “ Статус судів в Україні ”
Харків 2011

ЗМІСТ
 
Вступ
1. Дисциплінарна відповідальність суддів
1.1Підстави притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності
1.2Порядок дисциплінарного провадження щодо суддів
2.Інші види відповідальності суддів
2.1Цивільно-правова відповідальність суддів
2.2Кримінально-правова відповідальність суддів
2.3Адміністративно-правова відповідальність суддів
Список літератури

ВСТУП
 
Протягом тривалого часу наявністьдисциплінарної відповідальності суддів (власне як і загалом адміністративної,або будь-якої іншої) викликає неоднозначні оцінки з боку вчених та суддівськоїспільноти, представників інших державних органів та громадських організацій,громадськості в цілому. Противники інституту дисциплінарної відповідальностісуддів в якості аргументів зазначають небезпеку зниження гарантій недоторканостіта незалежності суддів. Вважають, що за умов запровадження дисциплінарноївідповідальності, кожен суддя так чи інакше залежатиме від голови суду, що єнеприпустимим. З іншого боку, кожен суддя повинен мати бездоганну репутацію.Суддя ж з дисциплінарним стягненням –суддя з заплямованою репутацією. Тому цепитання у межах визначення та закріплення статусу суддів потребує особливоїуваги.
Дисциплінарна відповідальність є одним з видівюридичної відповідальності за вчинення правопорушення. У теорії права підправопорушенням розуміється суспільно небезпечне протиправне діяння, вчиненняякого спричиняє настання юридичної відповідальності. До ознак правопорушеннявідносять: суспільну небезпеку, протиправність, винність, можливість покарання,наявність дії або бездіяльності деліктоздатної особи, свідомий вольовийхарактер, вчиняється певними дієздатними громадянами або організаціями.
Дисциплінарний проступок як вид правопорушеннярозглядається як винне, протиправне порушення особою правил дисциплінарногопорядку у сфері трудової, службової, навчальної, військової або іншоїдіяльності, за яке передбачено відповідне дисциплінарне стягнення.

1. Дисциплінарнавідповідальність суддів
Вид дисциплінарної відповідальностівизначається характером діяльності різних категорій працівників. Її сутність залежить відправового становища суб’єкта відповідальності, характеру його функцій, місцяроботи. Зокрема, І.С. Самощенко і М.Х. Фарукшин звертали увагу на зв’язокдисциплінарної відповідальності з функціями, що виконуються суб’єктом, оскількивчинки, за здійснення яких вона настає, несумісні саме зі службовим становищемцієї посадової особи, особливим характером службових функцій, що виконуютьсянею.
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції Українидії, визначені як дисциплінарні правопорушення, і відповідальність за нихвстановлюються виключно законами України. Суб’єкти дисциплінарної влади внайзагальнішому вигляді визначені в Кодексі законів про працю України (далі –КЗпП). Відповідно до ст. 147 Кзпп, дисциплінарні стягнення застосовуютьсяорганом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження іпризначення на посаду) певного працівника. При цьому вказується на можливістьрегулювання приписів про дисципліну окремих категорій працівників статутами іположеннями про дисципліну (ст. 142 КЗпП), які можуть передбачати такожособливості дисциплінарної відповідальності (ст. 147 КЗпП). Зокрема, щодосуддів законодавство вирізняє окрему систему дисциплінарних органів і процедурудисциплінарного провадження. Судді не є державними службовцями, тому положенняЗакону України “Про державну службу” щодо дисциплінарної відповідальності неможуть бути застосовані до них. Підстави дисциплінарної відповідальності тапорядок дисциплінарного провадження відносно суддів врегульовано ЗакономУкраїни “Про статус суддів”.
В цілому дисциплінарна відповідальністьсуддів розглядається як особливий, самостійний вид юридичної відповідальності,який застосовується у специфічній сфері людського життя і пов’язаний ізпрофесійною діяльністю спеціальних суб’єктів – суддів. Вона виступає гарантомвиконання суддями своїх службових обов’язків та забезпечення прав громадян напрофесійний та справедливий судовий розгляд їх справ.
Під поняттям “дисциплінарне провадження”щодо судді законодавець розуміє процедуру розгляду відповідним органомофіційного звернення, у якому містяться відомості про порушення суддею вимогщодо його статусу, посадових обов`язків чи присяги судді (ч. 1 ст. 97 ЗаконуУкраїни “Про судоустрій України”).
У науковій юридичній літературі дисциплінарнепровадження тлумачиться по-різному. Так, Ю.А. Пільд дисциплінарне провадженнявважає процедурою застосування заходів дисциплінарної відповідальності, Ю.С.Адушкін – процесуальною формою, зміст якої полягає в офіційній упорядкованійдіяльності по розгляду питання про дисциплінарну відповідальність. С.В.Подкопаєв вважає, що дисциплінарне провадження, як комплекс взаємозалежних івзаємообумовлених процесуальних дій, вимагає високої міри правової іпроцедурно-процесуальної регламентації.
До органів, що здійснюють дисциплінарнепровадження щодо суддів належать:
1) кваліфікаційнікомісії суддів – щодо суддів місцевих судів;
2) Вищакваліфікаційна комісія суддів України – щодо суддів апеляційних судів;
3) Вищарада юстиції – щодо суддів вищих спеціалізованих судів і суддів Верховного СудуУкраїни (ст. 98 Закону України “Про судоустрій України”).
Механізм дисциплінарної відповідальностісуддів повинен відповідати правовій специфіці посади судді, міжнароднимстандартам та вітчизняним нормам, які містять принципи незалежності судовихорганів та суддів при здійсненні правосуддя.
Згідноз п. 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених Резолюціями40/32 і 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада і 13 грудня 1985 р.,незалежність судових органів гарантується державою й закріплюється вконституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язаніповажати незалежність судових органів і дотримуватися її. Суддя повинен матиправо на невідкладний і безсторонній (на початковому етапі — конфіденційний)розгляд звинувачення або скарги, що надійшли на нього згідно з відповідноюпроцедурою. Суддя може бути усунутий від посади або звільнений тільки з причинйого нездатності виконувати свої обов’язки або поведінки, що не відповідаєпосаді, яку він займає. Мати право на незалежну перевірку рішення продисциплінарне стягнення, усунення від посади чи звільнення.
У рекомендації № (94) 12 “Незалежність, дієвість та роль суддів”,схваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 р. викладені основніпринципи, що стосуються незалежності суддів. Один із принципів стосуєтьсяневиконання обов’язків і дисциплінарних порушень. Задля дотримання незалежностіправосуддя повинні бути вжити всі необхідні заходи, що запобігають не виконаннюсуддями своїх обов’язків ефективно та неупереджено, або припиненнядисциплінарного порушення. Зокрема, рекомендується такі заходи:
а) усунення судді від провадження у справі;
б) доручення судді виконання інших завдань в межах суду;
в) штрафні санкції, як, наприклад, зменшення розміру винагородипротягом якогось періоду часу;
г) тимчасове призупинення суддівських повноважень.
Звільнення судді з посади можливо тільки у разі, якщо він не взмозі відправляти судочинство, або ж він здійснив кримінальний злочин чисерйозно порушив дисциплінарні правила. Для накладення санкцій і вжиттядисциплінарних заходів щодо суддів держава також може створити спеціальнийуповноважений орган незалежний від уряду та адміністративних органів.
Європейська хартія про Закон “Про статус суддів” від 10 липня 1998р. також містить вимоги, щодо підстав та порядку притягнення суддів довідповідальності. Так, вирішення питань, пов’язаних із застосуванням санкцій досуддів, належить здійснювати органу, незалежному від виконавчої й законодавчоїгілок влади. Не менше половини тих, хто бере участь у засіданні, маютьстановити судді, обрані такими ж суддями в порядку, що гарантує найширше їхпредставництво у складі комісії з дисциплінарного провадження. Ці питаннявирішуються цим органом безпосередньо, за його пропозицією, за рекомендацією, зйого згоди або на підставі його висновку. Санкцію (міру відповідальності) можебути застосовано до судді у випадку халатності при виконанні одного з йогообов’язків, передбаченого законодавством. Також національним законодавствомповинна бути забезпечена можливість кожної людини звернутися до незалежногооргану зі скаргою з приводу судової помилки в конкретній справі. Такий орган, усвою чергу, має бути наділений повноваженнями передати справу до дисциплінарногооргану за наявності певних підстав.
З аналізу розглянутих міжнародних актів видно, що основнимивимогами щодо відповідальності суддів є:
а) підставами порушення дисциплінарного провадження може бути: невиконання суддями своїх обов’язків; халатність при здійсненні службовихповноважень;
б) дисциплінарне провадження повинно здійснюватись з урахуваннямта повагою до принципу незалежності суду;
в) дисциплінарне провадження повинен здійснювати орган незалежнийвід виконавчої й законодавчої гілок влади;
г) не менше половини складу органу дисциплінарної юрисдикції щодосуддів мають становити судді, обрані суддівською спільнотою;
д) рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальностіповинні контролюватися судовим органом вищої інстанції.
 

1.1 Підстави притягненнясуддів до дисциплінарної відповідальності
Відповідно до п. 1 ст. 31 Закону України“Про статус суддів” підставою дисциплінарної відповідальності суддів є вчиненнядисциплінарного проступку. Під дисциплінарним проступком законодавець розуміє:
1) порушення законодавства при розгляді судовихсправ;
2) порушення суддею заборони (а) на вступ дополітичних партій та профспілок, (б) на участь у будь-якій політичнійдіяльності, (в) мати представницький мандат, (г) обіймати будь-які іншіоплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової,викладацької та творчої (ст. 5 Закону України “Про статус суддів”);
3) порушення обов’язків, вказаних у статті 6Закону України “Про статус суддів”, а саме:
– при здійсненні правосуддя дотримуватиКонституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивнийрозгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків;
– додержувати службової дисципліни та розпорядкуроботи суду;
– не розголошувати відомості, що становлять державну,військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчоїкімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вонидізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпеченнянерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;
– не допускати вчинків та будь-яких дій, щопорочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності,неупередженості та незалежності.
Також суддя повинен дотримуватись присягияка складається при першому призначенні такого змісту: “Урочисто присягаю чесноі сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючисьтільки закону, бути об’єктивним і справедливим” (ст. 10 Закону України “Простатус суддів”).
Скасування або зміна судового рішення нетягне за собою притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, який бравучасть у винесенні цього рішення, якщо при цьому не було допущено навмисногопорушення закону чи несумлінності, що потягло за собою істотні наслідки (п. 2ст. 31 Закону України “Про статус суддів”). Тобто, законодавець прагнезабезпечити внутрішню свободу суддів при прийнятті рішень по справах, щорозглядаються (їх правову позицію), здійснивши розмежування між судовоюпомилкою, яка не тягне за собою відповідальності, і проступками, які єпідставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Верховний Суд України зцього приводу зазначав, що суддя не повинен звітувати і давати роз’яснення зприводу судових справ, піддаватися критиці за позицію в них і притягуватисячерез неї до відповідальності, крім випадків, прямо передбачених у законі.
 
1.2 Порядокдисциплінарного провадження щодо суддів
Порядок дисциплінарного провадження щодо суддіввизначається Законами України “Про статус суддів”, “Про судоустрій України”, та“Про Вищу раду юстиції”. Необхідно відзначити, що регулювання такого серйозногопитання, що має безпосереднє відношення до незалежності кожного судді,декількома правовими актами не тільки не зручно, але небезпечно, оскільки деякіположення вищезазначених законів неузгоджені та навіть суперечать один одному.
Перелік органів дисциплінарного провадження щодосуддів міститься у ст. 98 Закону України “Про судоустрій України”. Цекваліфікаційні комісії суддів та Вища рада юстиції. Характер дисциплінарнихповноважень вказаних органів відрізняється.
Кваліфікаційні комісії суддів розглядаютьзвернення та подання про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих судів,проводять пов’язані з цим службові перевірки. За наявності підстав порушуютьдисциплінарне провадження та вирішують питання про дисциплінарнувідповідальність судді (п. 3 ст. 77 Закону України “Про судоустрій України”).
Вища кваліфікаційна комісія суддів: розглядаєзвернення про дисциплінарну відповідальність суддів апеляційних судів;проводить пов’язані з цим службові перевірки, за наявності підстав порушуєдисциплінарні провадження та вирішує справи про дисциплінарну відповідальністьсуддів зазначених судів; розглядає скарги на рішення (висновки) кваліфікаційнихкомісій суддів про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддівмісцевих судів. За результатами розгляду скарги Вища кваліфікаційна комісіясуддів має право залишити рішення (висновок) кваліфікаційної комісії суддів беззмін, змінити рішення (висновок) або скасувати рішення і припинити провадженняу дисциплінарній справі стосовно судді місцевого суду (ст. 84 Закону України“Про судоустрій України”).
Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддівУкраїни може бути оскаржено до суду, а те, що стосується притягнення додисциплінарної відповідальності судді місцевого або апеляційного суду, можебути оскаржено суддею до Вищої ради юстиції.
Закон України “Про судоустрій України” передбачаєтри стадії проведення дисциплінарного провадження кваліфікаційними комісіямищодо суддів:
а) перевірка даних про наявність підстав дляпритягнення судді до дисциплінарної відповідальності;
б) відкриття дисциплінарної справи;
в) розгляд дисциплінарної справи і прийняттярішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження (ст. 99).
Дисциплінарне провадження щодо судді порушуєтьсяпостановою голови відповідної кваліфікаційної комісії суддів, або головамивищих спеціалізованих чи апеляційних судів.
Підстави для порушення дисциплінарногопровадження щодо судді перелічені в Законі України “Про статус суддів”. Цеможуть бути:
(а) подання Міністерства юстиції України та йогоорганів на місцях за наслідками перевірки заяв і повідомлень громадян;
(б) подання голови відповідного суду;
(в) подання посадових осіб державних органів,установ, організацій, органів місцевого самоврядування;
(г) повідомлення в засобах масової інформації(ст. 31 вказаного Закону).
Не можуть бути підставами для порушеннядисциплінарного провадження кваліфікаційними комісіями суддів заяви таповідомлення від інших суб’єктів, які не передбачені законом, а також анонімнізаяви та повідомлення. Законом України “Про судоустрій України” такожпередбачено заборону порушувати дисциплінарне провадження щодо судді за заявоючи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарногопроступку судді або порушення суддею присяги (п. 4 ст. 97) та попередження пронеприпустимість зловживання правом суб’єктами подання про дисциплінарнувідповідальність суддів, зокрема ініціювати питання відповідальності судді бездостатніх підстав і використання вказаного права як способу тиску на суддю узв’язку із здійсненням ним правосуддя.
Перевірка відомостей про дисциплінарний проступоксудді проводиться протягом місяця з дня надходження відомостей продисциплінарний проступок головою відповідної кваліфікаційної комісії або, зайого дорученням чи за рішенням комісії, членами комісії. Перевірка відомостейпро дисциплінарний проступок голови кваліфікаційної комісії проводиться трьомачленами комісії. Члени кваліфікаційної комісії суддів, уповноважені головоюкомісії, мають право для здійснення перевірки під час дисциплінарногопровадження витребувати та одержувати необхідну інформацію від голів судів,підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а такожгромадян та їх об’єднань. Посадові особи, які безпідставно відмовляють унаданні інформації чи ухиляються від її надання, несуть передбачену закономвідповідальність. Після закінчення перевірки матеріали справи передаються нарозгляд комісії, яка розглядає їх в десятиденний строк і приймає рішення. Якщокомісією прийнято рішення про відсутність підстав притягнення судді додисциплінарної відповідальності, голова відповідної комісії або комісіяприпиняють дисциплінарне провадження та повідомляють про це зацікавлених осіб.Рішення про припинення дисциплінарного провадження, прийняте головою комісії,може бути переглянуто комісією на вимогу одного з членів комісії.
Час і місце проведення засідання кваліфікаційноїкомісії визначає голова. Особа, щодо якої розглядається питання, та суб’єкт поданняповідомляються про дату засідання не пізніш як за десять днів. Під час розглядусправи комісія повинна заслухати пояснення судді, щодо якого розпочатодисциплінарне провадження. Неявка цього судді на засідання комісії без поважнихпричин не перешкоджає розгляду справи. Хід та результати засідання комісіїфіксуються в протоколі, який підписується головуючим на засіданні та особою,яка вела цей протокол.
За результатами розгляду дисциплінарної справи,кваліфікаційні комісії суддів мають право застосовувати такі дисциплінарністягнення: догана та пониження кваліфікаційного класу. За кожне з порушеньнакладається лише одне дисциплінарне стягнення.
При накладенні на суддю дисциплінарного стягненнявраховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини,обставини, що впливають на обрання міри дисциплінарної відповідальності. Якщоза наслідками дисциплінарного провадження відповідна кваліфікаційна комісіясуддів вирішить що необхідно застосувати більш суворе дисциплінарне стягнення,вона може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиціїдля вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади довідповідного органу.
Рішення у дисциплінарній справі судді приймаєтьсябільшістю голосів членів кваліфікаційної комісії суддів, присутніх назасіданні. Воно повинно містити назву комісії, прізвище, ім’я, по батькові іпосаду судді, який притягується до дисциплінарної відповідальності, обставинидій, що тягнуть дисциплінарну відповідальність, пояснення судді і відомості, щохарактеризують його особу, мотиви прийнятого рішення з посиланням на докази,вказівку на міру дисциплінарного стягнення, застосованого до судді, абопідстави закриття справи, а також порядок і строк оскарження рішення (ст. 100Закону України “Про судоустрій України”).
Якщо Комісією прийнято рішення про відсутністьпідстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вона закриваєдисциплінарне провадження та повідомляє про це зацікавлених осіб.
Суддя місцевого суду може оскаржити рішеннякваліфікаційної комісії суддів про притягнення його до дисциплінарноївідповідальності до Вищої ради юстиції. Відповідно до ч. 1 ст. 101 ЗаконуУкраїни “Про судоустрій України” оскаржити рішення можна в строк не пізніше одногомісяця з наступного дня після вручення йому копії цього рішення. У той жечас, ч. 5 ст. 35 Закону України “Про статус суддів” встановлює, що відповіднерішення кваліфікаційної комісії суддів може бути оскаржено до Вищої радиюстиції протягом десяти днів з дня вручення копії рішення комісії. Якбачимо, діюче законодавство є суперечливим у визначенні строку оскарженнярішення кваліфікаційної комісії про притягнення до дисциплінарноївідповідальності судді. Враховуючи, що норма Закону України “Про судоустрійУкраїни” встановлює більш тривалий термін для оскарження, а отже, в більшіймірі захищає інтереси судді, необхідно застосовувати саме цю норму.
суддя дисциплінарний відповідальність
Кваліфікаційна комісія суддів не пізніш як утриденний строк після одержання скарги надсилає її разом з матеріаламидисциплінарної справи до Вищої ради юстиції.
Суддя, щодо якого Вищою кваліфікаційною комісієюсуддів України винесено рішення про притягнення його до дисциплінарноївідповідальності, може оскаржити це рішення до Вищої ради юстиції в такому жепорядку.
Законом України “Про статус суддів”встановлюються строки для застосування і зняття дисциплінарного стягнення (ст.36). Зокрема, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шестимісяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасовоїнепрацездатності судді або перебування його у відпустці. Якщо протягом року здня накладення дисциплінарного стягнення суддю не буде піддано новомудисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не має дисциплінарногостягнення. Поновлення кваліфікаційного класу проводиться в загальному порядку. Дисциплінарнестягнення, накладене на суддю, може бути достроково знято відповідною Комісієюза поданням голови суду в якому працює суддя, а дисциплінарне стягнення,накладене на голову суду, – за поданням голови вищестоящого суду.
Наступним органом дисциплінарної юрисдикції щодосуддів є Вища рада юстиції. До дисциплінарних повноважень Вищої ради юстиціїщодо суддів відносяться:
1) вносення подання Президентові України прозвільнення з посади суддів, призначених на перший строк (п. 1 ч. 1 ст. 131Конституції України, п. 1 ст. 3 Закону України “Про Вищу раду юстиції”);
2) вносення подання до Верховної Ради України прозвільнення з посади суддів, обраних безстроково (п. 1 ч. 1 ст. 131 КонституціїУкраїни, ст. 31 Закону України “Про Вищу раду юстиції”);
3) здійснення дисциплінарного провадження щодосуддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів (п. 3 ч. 1ст. 131 Конституції України, п. 3 ст. 3 Закону України “Про Вищу раду юстиції”),а також суддів місцевих і апеляційних судів (статті 31 і 32 Закону України “ПроВищу раду юстиції”);
4) вносення подання Президентові України прозвільнення з посад голів і заступників голів судів (крім адміністративних посаду Верховному Суді України) (ч. 5 ст. 20 Закону України “Про судоустрійУкраїни”);
5) розгляд скарг на рішення про притягнення додисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів (п. 3 ч. 1ст. 131 Конституції України, п. 4 ст. 3 Закону України “Про Вищу радуюстиції”).
6) винесення рішення стосовно суддів припорушенні вимог щодо несумісності їх посад із заняттям діяльністю, забороненоюКонституцією України та законами України (п. 2 ч. 1 ст. 131 КонституціїУкраїни, п. 2 ст. 3 Закону України “Про Вищу раду юстиції”).
Усі перелічені вище повноваження можна віднестидо дисциплінарних, оскільки вони мають загальний порядок реалізації, який можнакласифікувати на декілька етапів:
а) прийняття інформації, що надходить;
б) попереднє вивчення;
в) розподіл на дисциплінарну секцію Ради;
г) робота члена дисциплінарної секції зінформацією;
д) внесення на розгляд секції;
е) внесення і розгляд висновку секції назасіданні Вищої ради юстиції;
є) ухвалення рішення Вищою радою юстиції зпорушеного питання.
Найбільше детально регулюється процедурапроведення дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України івищих спеціалізованих судів. Цьому питанню присвячується розділ ІV ЗаконуУкраїни “Про Вищу раду юстиції”. Вища рада юстиції є єдиним органом, який можепровадити дисциплінарне провадження і притягати до дисциплінарнійвідповідальності суддів вищих судових органів. Тому й ця процедура вимагаєдетальної регламентації саме в Законі який регулює статус та повноваження цьогооргану.
У Законі України “Про Вищу раду юстиції”виокремлюються підстави для відкриття дисциплінарного провадження (ст. 38) іпідстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів ВерховногоСуду України і вищих спеціалізованих судів (ч. 1 ст. 37).
Підставою для відкриття дисциплінарногопровадження може бути подання члена Вищої ради юстиції за результатамиперевірки повідомлень про відкриття дисциплінарного провадження (ст. 38).
Раніше з подібним поданням до Ради юстиціїмогли звертатися народні депутати України й Уповноважений Верховної РадиУкраїни з прав людини. Але Рішенням Конституційного Суду України № 9-рп/2002від 21 травня 2002 р. ці положення Закону були визнані неконституційними. Прицьому Вища рада юстиції зобов’язана й далі перевіряти звернення народнихдепутатів України й Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини таксамо, як і звернення інших посадових осіб, органів державної влади й органівмісцевого самоврядування, кожного громадянина, якщо в них містяться відомостіпро факт дисциплінарної провини судді Верховного Суду України або судді вищогоспеціалізованого суду, і за результатами перевірки приймати відповідне рішення.
Кожне дисциплінарне провадження щодо суддіВерховного Суду України або вищого спеціалізованого суду повинно проходитичерез чотири стадії:
а) перевірка даних про дисциплінарну проступок;
б) відкриття дисциплінарного провадження;
в) розгляд дисциплінарної справи;
г) прийняття рішення.
Перевірка даних про дисциплінарнийпроступок полягає в одержанні письмових пояснень від судді та інших осіб,витребування й ознайомлення з матеріалами судових справ, в отриманні іншоїінформації від будь-яких органів, організацій, установ, громадян або їхоб’єднань. Перевіркаможе провадитися тільки членом Вищої ради юстиції за дорученням Голови Ради абойого заступника. За її результатами складається довідка з викладенням фактичнихобставин, виявлених під час перевірки, висновків і пропозицій. Обов’язковоюумовою останньої є ознайомлення судді, дії якого перевіряються, з довідкою йматеріалами перевірки (ст. 40 Закону України “Про Вищу раду юстиції”).
Законодавець фактично вивів стадію перевіркиданих про дисциплінарний проступок за межі дисциплінарного провадження, тому щоостаннє, при перевірці, відкривається в строк не більше 10 днів із днязакінчення перевірки за наявності підстав (ст. 41 Закону України “Про Вищу радуюстиції”).
І.О. Картузова цю обставину розглядає якбажання законодавця провести перевірку даних про дисциплінарний проступок довідкриття дисциплінарного провадження з метою гарантувати певну незалежністьдіяльності суддів, уникнути зайвих витрат часу, сил і коштів у випадках, колидисциплінарне провадження не слід відкривати через відсутність достатніх ізаконних підстав. На її думку першою стадією дисциплінарного провадження може бутитільки порушення (відкриття) дисциплінарного провадження.
Регламент Вищої ради юстиції також міститьположення, що регулюють процес проведення перевірки даних про дисциплінарнийпроступок. Відповідно до п. 1 § 2.1.3. у випадку надходження до Ради юстиціїінформації про дисциплінарний проступок Голова ради або його заступник доручаєсекретареві дисциплінарної секції чи керівникові секретаріату в 5-денний строкперевірити матеріали, що надійшли, звернення, подання або скарги. У § 2.1.4.наголошується на попередньому вивченні секретарем секції або членом Вищої радиюстиції матеріалів, звернень, подань, скарг (у тому числі й про можливийдисциплінарний проступок судді Верховного Суду України або вищогоспеціалізованого суду) до їх перевірки і з’ясування з подальшим розглядом. У §2.2.3. закріплений порядок проведення перевірки даних про дисциплінарнийпроступок, передбачений ст. 40 Закону України “Про Вищу раду юстиції”. Задорученням Голови Ради юстиції або його заступника член Ради проводитьперевірку відомостей про дисциплінарний проступок судді Верховного Суду Україниабо вищого спеціалізованого суду протягом 15 днів. Перевірка даних щодо ГоловиВерховного Суду України має провадитися трьома членами Вищої ради юстиції.Потім усі матеріали передаються до дисциплінарної секції Ради юстиції.
Отже, перевірку потрібно здійснювати принадходженні до Вищої ради юстиції повідомлення про дисциплінарний проступоксудді Верховного Суду України або вищого спеціалізованого суду членом Вищоїради юстиції в межах підготовки подання (ст. 38 Закону України “Про Вищу радуюстиції”) про порушення дисциплінарного провадження. У межах останньогодоцільно було би нормативно зафіксувати можливість проведення додатковоїперевірки до прийняття рішення Радою.
Після прийняття Конституційним Судом УкраїниРішення № 9-рп/2002 від 21 травня 2002 р. (справа про Закон України “Про Вищураду юстиції”) у вказаному Законі практично відсутній перелік суб’єктівзвернення до Ради юстиції з повідомленням про дисциплінарний проступок суддіВерховного Суду України або вищого спеціалізованого суду. При виконанні цьогоРішення Вища рада юстиції зобов’язана провадити перевірку за повідомленнямбудь-якої особи чи органу.
У той же час відповідно до п. 2 ст. 97 ЗаконуУкраїни “Про судоустрій України” право ініціювати дисциплінарне провадженнястосовно судді шляхом внесення відповідного подання, належить:
а) народним депутатам України;
б) Уповноваженому Верховної Ради України з правлюдини;
в) Голові Верховного Суду України (голові вищогоспеціалізованого суду – щодо судді відповідного спеціалізованого суду, завинятком ініціювання звільнення судді);
г) Міністру юстиції України;
д) голові відповідної ради суддів;
е) членам Ради суддів України.
З огляду на ст. 98 Закону України “Просудоустрій України” перелічені суб’єкти можуть порушувати питання продисциплінарну відповідальність щодо суддів місцевих судів, апеляційних, вищихспеціалізованих і Верховного Суду України.
Перелік суб’єктів звернення до Вищої ради юстиціїпро порушення питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково,міститься в Законі України “Про порядок обрання на посаду та звільнення зпосади професійного судді Верховною Радою України”. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17згаданого Закону звернутися до Ради юстиції з цього питання можуть:
а) Комітет Верховної Ради України;
б) народний депутат України;
в) Уповноважений Верховної Ради України з правлюдини;
г) інші посадові особи, органи державної влади йоргани місцевого самоврядування;
д) громадяни.
Як бачимо, чинне законодавство, що регулюєпорядок ініціювання дисциплінарної відповідальності щодо суддів, доситьсуперечливе. Постаєпитання: чи повинен бути список суб’єктів ініціювання дисциплінарногопровадження однаковим для суддів усіх судів? Перш за все треба привести увідповідність із Законом України “Про судоустрій України” перелік такихсуб’єктів, закріплений у Законі України “Про статус суддів”. Перелік жесуб’єктів, які мають право вносити подання до Вищої ради юстиції для відкриттядисциплінарного провадження також має бути чітко визначений, відповідати Закону“Про судоустрій України”. Відсутність чіткого переліку сприяє неоднозначнійпрактиці реагування на повідомлення, що надходять до Вищої ради юстиції, продисциплінарні проступки суддів. У той же час виокремлення спеціалізованихсуб’єктів порушення цього питання може ускладнити механізм реалізаціївідповідальності, оскільки вони будуть виступати в ролі посередника між Вищоюрадою юстиції і заінтересованою особою з можливим проявом свого “інтересу”. Дляпорівняння наведемо приклад. В Італії право на порушення дисциплінарногопереслідування мають Міністр юстиції і Генеральний прокурор, причому останнійпроводить розслідування і підтримує обвинувачення перед дисциплінарнимвідділенням Вищої ради магістратури.
Відповідно до ст. 41 Закону України “Про Вищураду юстиції” відкривається дисциплінарне провадження щодо суддів ВерховногоСуду України і вищих спеціалізованих судів постановою Вищої ради юстиції в10-денний строк із дня одержання відомостей про дисциплінарний проступок судді,а якщо ці дані вимагають перевірки – у строк не більше 10-ти днів із днязакінчення перевірки. Це означає, що таке рішення належить приймати назасіданні Ради колегіально шляхом голосування на підставі оцінки подання їїчлена, внесеного за результатами перевірки повідомлення про дисциплінарнийпроступок. Якщо висновки перевірки, що містяться в поданні, неоднозначні,можливе здійснення ще однієї перевірки, яку необхідно вже розглядати якдодаткову. Доцільно, як вбачається, у ст. 41 Закону визначити і граничний строкпроведення такої перевірки.
Така стадія дисциплінарного провадження, якрозгляд дисциплінарної справи, регулюється частинами 1 і 3 ст. 42 ЗаконуУкраїни “Про Вищу раду юстиції”. Дисциплінарна справа слухається на найближчомузасіданні Вищої ради юстиції після надходження висновку й матеріалів перевірки.Розглядаючи питання про дисциплінарну відповідальність, Рада юстиціїзобов’язана надати судді можливість дати пояснення в межах її засідання.Слухання дисциплінарної справи є можливим за відсутності судді лише в разі нез`явленняйого на засідання Ради без поважних причин.
У межах вивчення дисциплінарної справиможе виникнути необхідність витребування додаткової інформації від підприємств,установ, організацій, громадян чи їх об’єднань, судових справ, розгляд якихзакінчено, якщо це потрібно для вирішення питання. Цю процедуру також слідвважати додатковою перевіркою. Її відмінність полягає в тому, що ініціатором ісуб’єктом проведення останньої виступає не один член Ради юстиції, а весь їїсклад, що брав участь у засіданні. Проведення додаткової перевірки фіксується уформі ухвали. На час додаткової перевірки розгляд дисциплінарної справиприпиняється.
Особливістю стадії прийняття рішення удисциплінарній справі є відсутність особи, щодо якої розглядаєтьсядисциплінарна справа (ч. 2 ст. 42 Закону України “Про Вищу раду юстиції”). Рішенняприймається під час закритої частини засідання. У межах цієї стадіїдопускається внесення кількох проектів рішення та їх обговорення членами Радиюстиції. Рішення у дисциплінарній справі приймається таємним голосуванням.
Закон відзначив перелік даних, якіобов’язково повинні бути наявними в рішенні Ради у дисциплінарній справі: назвакомісії, прізвище, ім’я, по батькові й посада судді, який притягається додисциплінарної відповідальності, обставини дисциплінарного проступку, поясненнясудді й відомості, що характеризують його особу, мотиви прийнятого рішення зпосиланням на докази, вид дисциплінарного стягнення, яке застосовується досудді, або підстави закриття справи, а також порядок і строк оскарженнярішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України “ПроВищу раду юстиції” Рада може накласти на суддів такі дисциплінарні стягнення,як догана та пониження кваліфікаційного класу.
Вища рада юстиції може прийняти рішенняпро невідповідність судді займаній посаді і направити відповідне подання прозвільнення судді з посади до органу, який призначив чи обрав суддю.
Порядок розгляду Вищою радою юстиціїпитань про звільнення суддів місцевих і апеляційних судів істотно відрізняєтьсявід порядку дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України йвищих спеціалізованих судів.
Якщо кваліфікаційна комісія, вивчившиматеріали дисциплінарного провадження щодо судді, дійде до висновку пронеобхідність звільнити суддю з посади, їй необхідно направити відповіднурекомендацію до Вищої ради юстиції для вирішення цього питання. Іншими словамикваліфікаційні комісії не мають повноважень по внесенню подання до органу, щообрав або призначив суддю, про звільнення його з посади.
Стаття 30 Закону України “Про Вищу радуюстиції” суб’єктами звернення до Ради юстиції з пропозицією про прийняттяподання про звільнення судді з посади визначає відповідну кваліфікаційнукомісію суддів і члена Вищої ради. Якщо це питання порушено членом Вищої радиюстиції, то він не бере участі в голосуванні при прийнятті рішення. Звернення зпропозицією про внесення подання про звільнення судді з посади подається вписьмовій формі, повинно бути аргументованим, мати певну форму та містити:
а) найменування органу,до якого воно подається;
б) прізвище, ім’я, побатькові судді та його посада;
в) виклад відомостей таданих, на яких ґрунтується пропозиція про звільнення судді з посади, зазначеннядокументів, інших доказів та осіб (прізвища, ім’я, по батькові, посада, адреса,телефон), які підтверджують ці відомості;
г) посилання на статтіКонституції України та Закону України “Про Вищу раду юстиції”, на підставі якихподається звернення;
д) перелік документів, щододаються до звернення.
Звернення підписуєтьсясуб’єктом, який його подає. Якщо ним виступає кваліфікаційна комісія, то вонаповинна надіслати рішення й матеріали, які підтверджують наявність підстав длязвільнення судді з посади з особливих обставин.
Звернення, що невідповідає викладеним вимогам, не пізніше 5-ти днів із дня його надходженнямотивованим листом за підписом Голови Ради повертається суб’єктові зверненнядля належного оформлення. Можливе повторне його подання на розгляд Вищої радиюстиції після усунення допущених недоліків, але не пізніше 15 днів із дня йогоповернення.
Виділяються загальні йособливі обставини (підстави) для звільнення судді з посади, що визначаютьпроцедуру розгляду цієї пропозиції.
До загальних підставналежать обставини, визначені у пунктах 1-3, 7-9 ч. 5 ст. 126 КонституціїУкраїни, згідно з якими суддя звільняється з посади органом, що його обрав абопризначив, у разі:
1) закінченнястроку, на який його обрано чи призначено;
2) досягненняним 65 років;
3) неможливостівиконувати свої повноваження за станом здоров`я;
7) припиненняйого громадянства;
8) визнанняйого безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) поданнясуддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Рішення щодо пропозиційпро звільнення суддів за загальними обставинами приймається на засіданні Вищоїради юстиції більшістю голосів її членів, які брали участь у засіданні. У разізвернення судді із заявою про звільнення з посади за власним бажанням Радаюстиції вносить подання про звільнення судді з посади до органу, який йогопризначив або обрав, після попереднього з’ясування дійсного волевиявлення суддіз метою з’ясування питання, чи не має місце сторонній вплив на нього абопримус. Це подання Рада юстиції може внести за пропозицією кваліфікаційноїкомісії суддів або з власної ініціативи до органу, яких призначив або обравсуддю на посаду (до Президента України або Верховної Ради України).
До випадків звільнення суддів за особливими обставинами належатьпідстави, передбачені пунктами 4-6 ч. 5 ст. 126 Конституції України:
4) порушеннясуддею вимог щодо несумісності;
5) порушеннясуддею присяги;
6) набраннязаконної сили обвинувальним вироком щодо нього.
Питання про звільнення судді за особливих обставин Вища радаюстиції розглядає після подання кваліфікаційною комісією відповідного висновкуабо за власною ініціативою. Суддя, справа якого слухається, обов’язковозапрошується на засідання Ради. Рішення щодо внесення подання про звільненнясудді з особливих обставин приймається не менш як двома третинами голосівчленів Вищої ради юстиції, які взяли участь у засіданні, а в разі звільненняйого з посади у зв’язку набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього– більшістю голосів членів від конституційного складу Ради.
У випадках, коли ініціатором питання про звільнення судді з посадивиступає кваліфікаційна комісія суддів, у пропозиції має бути зазначена одна зпідстав ст. 126 Конституції України, відповідно до якої його слід звільнити зпосади. При внесенні подання про звільнення судді на загальних підставах Законвимагає від Ради юстиції проведення перевірки тільки при звільненні судді завласним бажанням щодо визначення дійсного волевиявлення судді, в інших жевипадках вона не є обов’язковою. Якщо документи, направлені кваліфікаційноюкомісією суддів, містять усю необхідну інформацію, Вища рада юстиції вноситьвідповідне подання Президентові України або Верховній Раді України.
Якщо кваліфікаційна комісія суддів направила до Вищої ради юстиціїпропозицію про звільнення судді з особливих підстав, це означає, щодисциплінарне провадження вже було проведено і факт порушення суддею вимог пронесумісність посади, порушення присяги або набуття законної сили обвинувальноговирока суду щодо нього був кваліфікаційною комісією установлений. Принадходженні такої пропозиції Вищій раді юстиції належить переконатися упроведенні дисциплінарного провадження відповідно до вимог законодавстваУкраїни. Для цього необхідно витребувати й вивчити документи, що фіксуютьперебіг дисциплінарного провадження і підтверджують обставини для звільненнясудді з посади.
Вища рада юстиції може й без пропозиції кваліфікаційної комісіїсуддів, а з власної ініціативи розглянути питання про звільнення з посади суддімісцевого або апеляційного суду. Таке право надається ч. 1 ст. 31 і ч. 1 ст. 32Закону України “Про Вищу раду юстиції” коли суб’єктом звернення про внесенняподання про звільнення судді з посади є член Вищої ради юстиції. На жаль,законодавством не визначено, яким чином члену Ради юстиції може стати відомопро необхідність звільнити конкретного суддю з посади.
Подібну інформацію член Вищої ради юстиції може отримати в межахпопереднього вивчення звернень, подань, скарг, що надійшли до Ради юстиції, задорученням Голови Ради або його заступника. Але ця процедура повинна бути такождетально врегульована Законом, інакше може статися порушення порядку проведеннядисциплінарного провадження щодо суддів і принципу колегіальності діяльностіВищої ради юстиції.
Отже, якщо ініціатором звільнення судді з посади є член Вищої радиюстиції, то Рада може в направити всі наявні матеріали до відповідноїкваліфікаційної комісії суддів для здійснення дисциплінарного провадження інадання за його результатом висновку, або ж Рада юстиції сама вправі порушитидисциплінарне провадження і провести його в порядку, передбаченому главою 4Закону України “Про Вищу раду юстиції”.
Аналіз практики роботи Вищої ради юстиції по внесенню подання прозвільнення судді з посади підтвердив необхідність її участі в цій царині. У2002 р. Рада внесла Президентові України й Верховній Раді України подання прозвільнення 59 суддів за загальними обставинами – у зв’язку з відставкою й завласним бажанням. У той же час щодо 10-ти суддів було внесено подання прозвільнення за особливих обставин: щодо 8-ми суддів – за порушення присяги, 2-хсуддів – у зв’язку набрання законної сили обвинувальних вироків щодо них.
Практична діяльність Вищої ради юстиції показала, що деякі суддіпри здійсненні правосуддя не завжди діють відповідно до положень чинногозаконодавства. За результатами розгляду конкретних матеріалів на засіданнях Радаприйняла низку рішень про неможливість у подальшому здійснювати правосуддя тимисуддями, які порушили присягу. Із цієї підстави за станом на березень 2003 р. змоменту створення за поданням Вищої ради юстиції Президентом України іВерховною Радою України звільнено з посад 46 суддів. Наприклад, УказомПрезидента України від 21 жовтня 2002 р. у зв’язку з порушенням присягизвільнено з посади суддю Д., який несумлінно ставився до виконання службовихобов’язків: неодноразово був відсутній на роботі без поважних причин, порушувавпроцесуальні строки розгляду справ, а також перебував на роботі в станіалкогольного сп’яніння. Постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002р. звільнено з посади суддю С. у зв’язку з порушенням присяги судді. Він вчинивдії, спрямовані на втручання в розгляд кримінальної справи суддею районногосуду й без поважних причин понад року був відсутній на роботі. Крiм того,звiльнено з посад 5 суддiв у зв’язку з набранням законної сили обвинувальнихвирокiв, четверо з них – за хабарництво.
Розділом 3 Закону України “Про Вищу раду юстиції” окреморегулюється процедура розгляду питань щодо порушень суддями вимог законодавствапро несумісність.
З пропозицією розглянути питання щодо несумісності діяльностісудді з посадою, яку він займає, до Вищої ради юстиції можуть звернутися:
а) народний депутат України;
б) Голова Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованихсудів;
в) Міністр юстиції України;
г) кваліфікаційні комісії суддів.
На підставі наявних матеріалів Рада юстиції може і з власноїініціативи розглянути це питання.
Питання про несумісність посади судді із заняттям іншою діяльністюрозглядається на засіданні Ради, рішення приймається більшістю голосів від їїконституційного складу і є обов’язковим для негайного виконання суддею абопідставою для внесення подання про його звільнення з посади. У рішенні з цьогопитання, обов’язково повинно бути зазначено, якою діяльністю, несумісною з йогопосадою, займається суддя, якими доказами це підтверджується і яким закономвстановлена несумісність такої діяльності.
Частина 2 ст. 33 Закону України “Про Вищу раду юстиції” передбачаєдва варіанти рішень, які може прийняти Вища рада юстиції при розгляді подібнихпитань:
1) визнати заняття суддею іншою діяльністю, несумісною з подальшимперебуванням на посаді судді, і запропонувати йому у встановлений строквизначитися з питанням про продовження роботи на посаді судді чи заняття іншоюдіяльністю з повідомленням про це Раду юстиції;
2) визнати порушення суддею вимог щодо несумісності його посади іззаняттям іншою діяльністю і направити подання відповідному органу прозвільнення його з посади.
Необхідно констатувати, що ні Закон України “Про Вищу радуюстиції”, ні Регламент роботи Вищої ради юстиції не визначають у яких випадкахсумісність діяльності судді повинна спричинити попередження, а в якихзвільнення з посади. Таке становище не може сприяти однаковому застосуваннюнорм чинного законодавства, а, навпаки, може призвести до практики “подвійнихстандартів”. Тому необхідно закріпити, що при виявленні факту порушення вимогщодо несумісності суддею, Рада юстиції має прийняти рішення з вимогоювизначитися з питанням про продовження роботи протягом одного місяця. На цейстрок повноваження судді належить призупинити. У разі невиконання цієї вимоги Вищарада юстиції після закінчення строку повинна звернутися до відповідного органуз поданням про звільнення судді з посади.
Що стосується порядку розгляду Радою питань про звільнення суддівз адміністративних посад, то Законом України “Про Вищу раду юстиції” цеповноваження окремо не врегульовано. Відповідно до п. 5 ст. 20 Закону України“Про судоустрій України” голови і заступники голів судів призначаються напосаду строком на 5 років і звільняються з посади Президентом України заподанням Голови Верховного Суду України (щодо спеціалізованих судів – головивідповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддівУкраїни (щодо спеціалізованих судів – рекомендації відповідної ради суддів).Також суддя може бути звільнений з займаної адміністративної посади (крімадміністративних посад у Верховному Суді України) за ініціативою Вищої радиюстиції.
При розгляді питання про звільнення судді з посади голови абозаступника голови суду Рада юстиції повинна діяти в межах процедури,передбаченої для розгляду питань про внесення подання про звільнення суддів. Уцьому разі має бути встановлено порушення статей 5 і 6 Закону України “Простатус суддів” саме в межах виконання обов`язків (функцій) голови суду абозаступника голови суду, або статей 24, 28, 29, 41, 42 Закону України “Просудоустрій України”, що визначають права й обов’язки голів і заступників голівмісцевих, апеляційних і вищих спеціалізованих судів.
Слухання подібних питань належить здійснювати в рамкахпередбаченого законодавством дисциплінарного провадження щодо судді. На жаль,ні Закон України “Про статус суддів”, ні Закон України “Про Вищу раду юстиції”не передбачають такої міри дисциплінарного стягнення, як звільнення судді задміністративної посади, що говорить про необхідність якнайшвидшогозаконодавчого врегулювання саме цієї проблеми.
Порядок розгляду скарг на рішення про притягнення додисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів регулюєтьсяглавою 5 Закону України “Про Вищу раду юстиції”. Скарга на таке рішення можебути подана до Вищої ради юстиції суддею не пізніше одного місяця з наступногодня після одержання рішення дисциплінарного органу.
Така скарга має бути розглянута Радою протягом одного місяця з дняїх надходження, а в разі потреби проведення додаткової перевірки – не пізніше3-х місяців із дня надходження скарги. За результатами розгляду подібної скаргиможе бути прийняте одне з наступних рішень:
а) скарга може бути задоволена, рішення пропритягнення до дисциплінарної відповідальності скасовано, дисциплінарнепровадження закрито;
б) скарга може бути задоволена частково зі зміноюрішення органу, що наклав дисциплінарне стягнення;
в) скарга може бути не задоволена, а рішення про притягнення додисциплінарної відповідальності залишається без зміни.
У межах розгляду питання про дисциплінарну відповідальність суддіРаді юстиції належить вислухати його пояснення. Пояснення даються на засіданніперед усіма присутніми членами Ради. Прийняття рішення без заслуховуванняпояснень судді можливе лише у випадку нез`явлення його на засідання безповажних причин.
Протягом 2003–2004 років, розглядаючискарги суддів місцевих та апеляційних судів на рішення кваліфікаційних комісійсуддів про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, Рада юстиціїнеодноразово приймала рішення про скасовування відповідних рішенькваліфікаційних комісій з причини недотримання комісіями процедуридисциплінарного провадження. А саме, кваліфікаційні комісії суддів не завждиухвалювали постанови про порушення дисциплінарного провадження (відкриттядисциплінарної справи), перевірки про наявність дисциплінарного проступкуздійснювалися формально, поверхово, судді не ознайомлювалися з довідками проперевірку даних про дисциплінарний проступок, несвоєчасно надсилалися рішеннякваліфікаційних комісій особам, на яких накладались дисциплінарні стягнення.

2. Інші видивідповідальності суддів
Поряд із загальними конституційнимигарантіями права кожної людини на особисту недоторканність національнезаконодавство надає суддям додатковий імунітет, що зумовлено здійсненням нимипублічних функцій – насамперед щодо вирішення правових конфліктів, що виникаютьу суспільстві. Недоторканність суддів – один із елементів їхнього статусу. Вонане є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення – забезпечитиздійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Длязабезпечення недоторканності суддів необхідно мати не тільки особливий порядокпритягнення їх до дисциплінарної відповідальності, але й до інших видівюридичної відповідальності.
 
2.1 Цивільно-правовавідповідальність суддів
Проблема майнової відповідальності суддівтісно пов’язана з вирішенням питання про імунітет та незалежність судді, томуіснує потреба у додатковому правовому регулюванні, заснованому на вивченні історіївиникнення та розвитку механізму відповідальності суддів, міжнародної практики.Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів без шкоди дляякоїсь дисциплінарної процедури, чи якогось права на апеляцію або компенсацію збоку держави відповідно до національних законів суддям слід користуватисяособистим імунітетом від судового переслідування за фінансову шкоду, спричиненув результаті хибних дій чи упущень, які мали місце при здійсненні ними своїхсудових функцій (п. 16).
В контексті цивільно-правовоївідповідальності міжнародними принципами встановлюється не тільки компенсаціядержавою збитків, які виникли в наслідок рішення чи поведінки судді під часвиконання своїх обов’язків, але й право держави на пред’явлення регресних вимогдо суддів з вини яких було заподіяно майнову шкоду фізичним або юридичнимособам у разі грубого порушення суддею правил, які регулюють виконання йогопрофесійних обов’язків.
Відповідно до ст. 56Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чиорганів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданоїнезаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органівмісцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні нимисвоїх повноважень. У разі скасування вироку суду як неправосудного держававідшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч.4 ст. 62 Конституції України).
Відносини щодовідповідальності держави перед громадянином за дії суду, якщо ним були прийнятінезаконні рішення, втілено також в Законі України “Про відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попередньогослідства, прокуратури і суду” та Цивільному кодексі України (далі — ЦК). Так,ст. 1176 ЦК передбачає відповідальність держави за шкоду, завдану фізичнійособі діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратуриабо суду, якщо ними було прийняті незаконні рішення, вчинені незаконні дії чивнаслідок їх бездіяльності незалежно від вини посадових і службових осібвказаних органів. В якості випадків компенсації шкоди норма визначає: незаконнезасудження особи, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності,незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підпискипро невиїзд, незаконне затримання, незаконне накладення адміністративногостягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Підставою для відшкодування шкоди, завданоїфізичній особі незаконними діями суду, може бути постановляння судомвиправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриттякримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також у разізакриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особівнаслідок постановляння судом незаконного рішення в цивільній справі,відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді(суддів), які вплинули на постановляння незаконного рішення, складу злочину заобвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (ч. 5 ст. 1176 ЦК).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особівнаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення суду,відшкодовується на загальних підставах.
Особливість вказаних нормв тому, що відповідальність за помилки, або навіть порушення закону цілкомконкретних суддів держава бере на себе оскільки (а) вона завжди виступаєгарантом відшкодування шкоди; (б) судді виконують свої функції не як приватніособи в своїх інтересах, а від імені держави. Саме тому держава повинна матиправо пред’явлення регресних вимог до суддів з вини яких було заподіяно майновушкоду фізичним або юридичним особам. Але така відповідальність повиннанаставати тільки у випадках серйозного нехтуванняобов’язками, явнихзловживань, грубої недбалості або злочину.
 
2.2Кримінально-правова відповідальність суддів
Держава для забезпеченнянезалежності суддів, їх недоторканності, встановлює особливий порядокпритягнення суддів до кримінальної відповідальності. У більшості країн світудозвіл на притягнення судді до кримінальної відповідальності дає Конституційнийсуд, що дозволяє запобігти зловживань із боку інших державних органів щодосуддів. В інших країнах Генеральний прокурор ініціює питання про притягненнясудді до кримінальної відповідальності (Болгарія, Литва), або парламентськийомбудсмен (Швеція). Але є країни, де відсутній будь-який імунітет для суддівперед кримінальним переслідуванням (Канада, Франція, Фінляндія, Ісландія,Японія).
В Україні недоторканністьсудді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засобизв’язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи.
Суддя не може бути затриманий за підозрою увчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-якийдержавний орган. У разі затримання суддя повинен бути негайно звільнений післяз’ясування його особи. Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в йогоособистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки,прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так самоогляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тількиза вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді разі прийняття головоювідповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки.
Кримінальна справа щодо судді КонституційногоСуду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядається по першійінстанції апеляційним судом. Підсудність справи визначається Головою ВерховногоСуду України або його заступником. При цьому справа не може розглядатись тимсудом, у якому обвинувачений працював суддею (ст. 13 Закону України “Про статуссуддів”).
Необхідно зазначити, що з 1999 року зі ст. 13Закону України “Про статус суддів” було виключено таку гарантію, як притягненнясуддів до кримінальної відповідальності лише за згодою Верховної Ради України.Зараз згода законодавчого органу потрібна лише для затримання чи арешту суддідо винесення обвинувального вироку судом. Кримінальна справа стосовно суддіможе бути порушена будь-якою особою, якій кримінально-процесуальним закономнадане право порушувати кримінальні справи, що послаблює ступень суддівськоїнедоторканності, гарантію незалежності суддів.
 

2.3Адміністративно-правова відповідальність суддів
Специфіка правового статусу суддів потребуєвиключення можливості застосування щодо них санкцій, визначених у КодексіУкраїни про адміністративні правопорушення. Більш доцільним є притягненнясуддів до дисциплінарної відповідальності кваліфікаційними комісіями заадміністративні проступки, ніж адміністративна відповідальність судді назагальних підставах. В цьому випадку також діє принцип недоторканності суддів.
Стаття 13 Закону України “Про статус суддів”встановлює певні обмеження, а саме: суддя не може бути підданий приводу чипримусово доставлений у будь-який державний орган в порядку провадження усправах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою увчиненні адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається усудовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи.
Вказані норми повинні забезпечити неможливістьбудь-яких спроб обмежити особисту свободу судді шляхом притягнення його доадміністративної відповідальності, якщо він здатний підтвердити своюідентичність.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Організація судових таправоохоронних органів: Навч. Посібник/ за ред. І.Є. Марочкіна, Н.В.Сибільової, О.М. Толочка.- Харків, 2009.
2. Організаціясудочинства в Україні (під заг. ред. Лавріновича)- К., вид. МЮ, 2008.
3.Халдеев Л.С. судья вуголовном процессе.- М., 2008.
4. Жилин Г.А. Судья вгражданском процессе.-М., 2009.
5.Бринцев В.Д.Організаційне забезпечення діяльності судів на регіональному рівні.- Київ.,2007.
5. Тимчасова Інструкція з діловодства в місцевому загальному суді// Офіційний Вісник України — 2005.- № 13, ст… 694.
6. Научная организациятруда в аппарате судов и учреждений юстиции. — М, 2007.
7. Божьев В.П.,Добровольская Т.Н., Перлов И.Д. Организационное руководство судами в СССР(судебное управление). — М., 2006.
8. Алексеев В.Б.,Кашенов Г.П. Организация судебной деятельности. — М., 2007.
9. Подготовка гражданскихдел к судебному разбирательству. /Под ред. Н.М. Гурбатова. — М., 2007.
10. Волкодаев Н.Ф. Правоваякультура судебного процесса. — М.,2006.
11.Типові посадові повноваження службовців апарату місцевого суду. ЗатвердженоНаказом ДСА, 2008 р.