ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙУНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ
«УКРАЇНА»
Білоцерківськийінститут економіки та управління
ФакультетСОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ
КУРСОВАРОБОТА
з предмету:«Цивільне право»
 
НА ТЕМУ:
«Юридичні особи як суб’єкти цивільних прав»

План
 Вступ
Розділ 1. ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СУБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
1.1   Поняття юридична особа
1.2   Правоздатність та дієздатність юридичних осіб
Розділ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
2.1 Теоретичні засади класифікації юридичних осіб
2.2 Комерційні юридичні особи
2.3 Некомерційні юридичні особи
Розділ 3. ФІЛІЇ ТА ПРЕДСТАВНИЦТВАЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
3.1.   Поняття філії та представництва
3.2.   Відкриття філій
Розділ 4. ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИНИХ ОСІБ
4.1 Порядок виникнення юридичнихосіб
4.2 Порядок припинення юридичних осібВисновокСписок використанихджерел
ВСТУП
 
Реформуванняцивільного законодавства в Україні пов’язано як з запровадженням у юридичну практику нових інститутів такатегорій, так і з переглядом тих, що вже застосувалися і є звичними. Разом зтим, в силу взаємозв’язку і взаємообумовленості зміна в правовому регулюванняоднієї частини суспільних відносин веде й до зміни інших.Визнання в КонституціїУкраїни (ст. 42) за кожною особою права на підприємництво зумовило розвитокорганізацій, в першу чергу тих, що створювалися в цій сфері. На жаль, правовабаза існування даних відносин, які без сумніву, стосуються сфери правовогорегулювання, відстає від потреб практики.Цивільне законодавство як суб’єктівправовідносин визнає громадян (фізичних осіб) і юридичних осіб. Держава є суб’єктом будь-яких правовідносин,в тому числі й цивільних. В умовах розвинутої економіки серед всіх суб’єктівекономічних (майнових) відносин головне місце, безперечно, належить юридичнимособам.Теорія і законодавча практика всіх держав в тій чи іншій мірі визнає яксуб’єктів права колективні, організаційні утворення. На відміну від фізичнихосіб (людей) при визначенні статусу суб’єкта цивільних правовідносин ознакаюридичної особи для організацій є визначальною.
Акутуальністьтеми. Основою суспільства є люди, які, спілкуючись, і створюють те, щоназивають суспільством, соціумом. Існуваннялюдей і суспільства не визначається ні наявністю права, ні держави. Самезавдяки людям і заради них виникають та існують будь-які соціальні явища, дояких належать і право, і держава.Учасникамисуспільних відносин безвідносно до того, чи регулюються ці відносини правом, єлюди і колективи людей, які можуть утворюватися з різних підстав (територіальніоб’єднання, за місцем роботи, за кровним зв’язком (родина, сім’я), за спільнимінтересом тощо). Лише частина колективів людей утворюють організовані колективи(організації). Основою розмежування колективів людей і організацій може бутинаявність спільного для всіх або більшості членів колективу інтересу. Інакшекажучи, в основі створення організації, на відміну від колективу, завжди лежитьсуб’єктивний фактор – інтерес.Об’єктивні фактори – фізичні, фізіологічні ознаки (вік, стать тощо), соціальніознаки (мова, національність, громадянство тощо) не визначають організації яктакої.Об’єктом дослідження даної курсової роботи є становлення інститутуюридичної особи у цивільному праві, а також її правове регулювання.
Предметдослідження складає система нормативних актів, що встановлюють певніорганізаційно-правові форми юридичних осіб; спеціальна вітчизняна і зарубіжнанаукова література, в якій розкриває розвиток і становлення юридичних осіб уцивільних правовідносинах.Мета і завдання дослідження. Метою дослідження євизначення поняття, ознак та особливостей правосуб’єктності юридичних осіб, атакож, визначення всіх можливих видів юридичних осіб.
Завданнямдослідження, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети є:
1.Визначити та обґрунтувати поняття юридичних осіб у якості суб’єктів цивільних прав;
2.Довести доцільність існування даного правового інституту в цивільномузаконодавстві;
3.Розглянути види юридичних осіб, порядок їх виникнення та припинення.Методологічната теоретична основа дослідження.Особливості певних видів юридичних осібдосліджуються в роботі з урахуванням їх історичного розвитку, а також основнихмоментів розвитку юридичних осіб в зарубіжних країнах. Аналіз відповідноїнормативної бази та правової літератури був проведений за допомогою робіт такихвчених, як Г.Фединяка, Я. М. Шевченка, О.Кравчука, В. І. Борисової, О. В. Дзери, та інших вчених.

Розділ І.ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СУБ’ЭКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
 
1.1     Поняття юридична особа
СьогодніЦивільний Кодекс України в ст.23 дає наступне поняття юридичної особи:юридичними особами визнаються организації, які мають відокремлене майно, можутьвід свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нестиобов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді аботретейському суді.
Виходячиз Закону та практики українські фахівці першою ознакою будь-якої організації якюридичної особи визначають організаційну єдність.
Юридичнаособа — це не окремий орган (фізична особа), а колективне утворення, певнимчином організований колектив людей (організація). Кожна така організаціяхарактеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв’язків їїчленів, внутрішньою структурою та органами, що реалізують її дієздатність. Аленезалежно від внутрішньої будови, юридична особа у зовнішніх відносинахвиступає як єдина організація. Організаційна єдність юридичної особи виражаєтьсяі закріплюється в її установчих документах.
Іншоюважливою ознакою юридичної особи є наявність у неї відокремленого майна.Наявність відокремленого майна виражається в самостійному балансі організації.Майно юридичної особи відокремлене від майна членів трудового колективу даноїорганізації, від майна держави, чи автономного утворення,адміністративно-територіальної одиниці, від майна інших організацій. З майновоювідокремленістю нерозривно пов’язана і третя ознака юридичної особи — їїсамостійна майнова відповідальність. Юридична особа відповідає по своїхзобов’язаннях належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке може бутизвернене стягнення згідно ст.32 Цивільного Кодексу України, і ст.7 Закону «Провласність» та іншим законодавчим актам України. [21с. 88]
Так якюридична особа — самостійний учасник цивільного обігу, то однією з її ознак євиступ у цивільному обігу від свого імені. Кожна юридична особа має своєнайменування. Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових праві несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншимиорганізаціями та громадянами. Кредитори юридичної особи мають право звертатисяз вимогами, що випливають з її зобов’язань, тільки до даної юридичної особи. Інші осби не можуть діятивід імені юридичної особи без її згоди.
Ознакоююридичної особи є також її здатність бути позивачем або відповідачем в суді,арбітражному чи третейському суді.
В разіпотреби захисту порушених цивільних прав юридична особа стає стороною — позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейськомурозгляді цивільного спору. Ця ознака виступає кінцевим зовнішнім виразомсамостійності та цивільної правосуб’єктності юридичної особи.
Всізазначені ознаки юридичної особи повинні розглядатися в єдності, сукупності, болише разом вони розкривають суть юридичної особи.
Існуютьтакож другорядні, похідні ознаки юридичної особи такі як рахунок в банку,печатка тощо, вони є елементами цивільної правосуб’єктності.
Прихильникитлумачення юридичної особи як штучного утворення стверджують, що суб’єктомцивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб’єктність організаційявляє собою імітацію правового статусу громадян. Автори цієї теорії незаперечують можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави абозакону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно передусімдля того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і, з певнимупередженням ставиться до громадських об’єднань.
Теорія невизначенняюридичної особи як суб’єкта цивільних прав. В рамках цієї теорії вважається, щокінцеву вигоду від цивільних правовідносин у суспільстві отримують виключнофізичні особи, а тому немає підстав визнавати об’єднання громадян — юридичнуособу суб’єктом цивільних прав. [11 с.154]
Тлумаченнявизнання юридичної особи як повноцінного суб’єкта (теорія реальності) цивільнихправ акцентує увагу на тому, що фізичні особи в залежності від обставин івласного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об’єднуютьсявони між собою тоді, коли у них виникають спільні інтереси. Саме для реалізаціїтаких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, щоісторичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названоїтеорії вважають за потрібне надавати можливість об’єднанням громадян виступатисуб’єктами цивільних правовідносин. Сьогодні ця теорія є домінуючою. В рамках цієїтеорії існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставитьсоціологічні дослідження об’єднань людей; організаційна теорія визначальноювважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагудослідженням соціальних функцій юридичних осіб.
Як бачимо,теорія визнання юридичної особи побудована на врахуванні волевиявлення лишефізичних осіб щодо їх об’єднання між собою.
З позиційцієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає з ініціативидержави. В цьому випадку можуть бути корисними теорії юридичної особи,розроблені свого часу радянськими вченими.
Правоздатністьюридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках,передбачених законодавчими актами, — з моменту реєстрації статуту. Державнареєстрація юридичних осіб здійснюється у виконкомі місцевої ради народнихдепутатів чи в держадміністраціях.
Кожнаюридична особа має правоздатність, яка визначена в її статуті або передбаченазаконом. Тому інколи її називають спеціальною. У рамках своєї правоздатностіюридична особа може виконувати різні види діяльності, що не суперечать меті їїстворення і не заборонені законодавчими актами.
Державніпідприємства, наприклад, володіють, користуються і розпоряджаються майном направах повного господарського відання, а державні установи — на правахоперативного управління.
Як ігромадянин, юридична особа може бути обмежена в правах лише у випадках іпорядку, передбачених законодавчими актами. Рішення про обмеження цивільних правможе бути оскаржено в суді чи арбітражному суді.
Цивільнуправоздатність юридичної особи здійснюють її органи управління. Ці органиможуть бути єдиноначальними (директор, начальник) або колегіальними (правління,загальні збори). Можливі випадки поєднання єдиноначальних і колегіальних началуправління. Найчастіше це притаманно кооперативним організаціям. Вищим органомуправління кооперативом є загальні збори. Голова кооперативу здійснюєкерівництво поточними справами і приймає рішення з питань, не віднесених довиключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.
Керівнийорган юридичної особи виражає її волю, тому його дії — це дії самої юридичноїособи. [21 с.56]
1.2     Правоздатність та дієздатність юридичнихосіб
Формуванняі функціонування в Україні ринкової економічної системи викликало появу новихсуб’єктів суспільних відносин, можливість існування яких суперечила радянськійідеологічній доктрині. Серед них провідне місце зайняли підприємства різнихорганізаційно-правоих форм, засновані на власності фізичних та юридичних осіб,які суттєво відрізняються один від одного процедурою створення, механізмомуправління, видами здійснюваної діяльності й за іншими ознаками.У зв’язку з цимперед юридичною наукою постали багатоаспектні проблеми вивчення їх правовогостатусу, серед яких самостійне місце займає правосуб’єктність, яку російськівчені С. Зінченко і В. Галов слушно назвали правовою категорією, що у сучаснихумовах стала практично застосовуваною.Вважалось, що підприємство набуваєпов’язані з його виробничо-господарською діяльністю права й обов’язки і єюридичною особою з моменту затвердження статуту, а у випадках, коли воно діє на підставі загальногоположення – з дня прийняття відповідним органом рішення про його утворення (ст.7 Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство). За таких умоввиправданою була і точка зору, що цивільна право- і дієздатність(правосуб’єктність) підприємства виникає з моменту його створення. [23 с.96]Відмова держави відмонополії у сфері власності і господарювання зменшила обсяг її дискреційногоправа з питань створення підприємств. Тепер, незалежно відорганізаційно-правових форм підприємств і форм власності, на яких останністворюються, воно проводиться в нормативно-явочному (реєстраційному) порядку.Умовоювключення створеного засновниками підприємства в суспільні відносини єлегітимація – визначення або підтвердження законності якого-небуть права чиповноваження, тобто державне підтвердження входження у сферу підприємництва.
Державнареєстрація в силу прямої вказівки закону є обов’язковою. Юридичною дією при їх створенні(ст. 6 Закону України «Про підприємства в україні» та ст. 8 Закону України «Пропідприємництво»). Її можна назвати юридичним фактом-умовою, фактичноюобставиною тривалої дії, яка активно формує індивідуальний правовий статуссуб’єкта, підтверджує утворення юридичної особи.З іншого боку, вона свідчитьпро виникнення у названої особи правоздатності, яка в загальновизнаномурозумінні розглядається як здатність набувати права і обов’язки у сфері праці,господарської (підприємницької) діяльності тощо. Як властивість суб’єкта змоменту реєстрації підприємства його правоздатність існує незалежно від початкуздійснення ним передбаченої статутними цілями та завданнями діяльності.Так, В. Щирбина називає реєстрацію процесуально-правовою дією, щоє засобом набуття підприємством “формально-юридичних ознак суб’єкта права,згідно з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обігу якзагальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа”.Щоб стати активним учасником господарської діяльності,підприємство, насамперед, повинно сформувати персонал, “людський субстрат”,налагодити розгалужену систему договірних відносин тощо. Але для укладення як трудових,так й інших договорів ним мають бути проведені активні дії, що в юридичномузмісті розглядаються як зовній прояв внутрішнього акту волі. Оскільки юридичнаособа, по суті, є “такою, що уявляється”, їй не притаманна така психофізичнавластивість як воля, що є вихідною категорією для права в суб’єктивному змісті,тобто джерелом вольових дій, які породжують правовідносини. Тому вона не можеіснувати і функціонувати без органів, дії котрих в межах закону і статутурозглядаються як дії самої юридичної особи (ст. 92 Цивільного кодексу України).Орган юридичної особи – це призначена або обрана одноособова посадова особа(директор, начальник, керуючий, голова), в службові обов’язки якої входитьпрактичне здійснення наданих організаціям прав та покладених на них обов’язків.
Саме вонанапрацьовує, виражає і здійснює «персоніфіковану волю» юридичної особи якдієздатний індивід – фізична особа (одноособово або колегіально). Її вираженнямє підписання керівником підприємства договорів, документів, прикладання до нихпечатки тощо.Таким чином, з викладеного вище випливає, що без органівправоздатна юридична особа фактично є «паралізованим» суб’єктом права, якийнездатний набувати не тільки цивільні права і брати на себе цивільні обов’язки,а й наймати працівників, бути учасником господарських та інших правовідносин.Так як реєстраційний порядок спростував існувавшу ранішеможливість призначення керівника підприємства одночасно з прийняттям рішенняпро його створення, то це унеможливлює в більшості випадків і одночасне, вмомент реєстрації, виникнення правоздатності та дієздатності (правосуб’єктності)підприємства. [20 с.402]Новий Цивільний кодекс України (ст. 91) надає юридичнійособі універсальну правоздатність, і це є тенденцією розвитку вітчизняногоцивільного законодавства, закономірним з огляду на становлення ринковихвідносин. Разом з тим обсяг цивільноїправоздатності юридичної особи визначається її засновницькими документами. Комерційні організації, якщо в їхзасновницьких документах не міститься вичерпного переліку видів діяльності,котру вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькоюдіяльністю, не забороненою законом.
Реалізуючивласну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Якщозасновницьким договором, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливихвидів діяльності – вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межіякої неприпустимо. Укладені такою юридичною особою за межами правоздатностіугоди є недійсними. Такі обмеження, наприклад можуть стосуватися державнихпідприємств в частині розпорядження майном таких юридичних осіб. Обмеженняцивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце і за рішенням суду увипадках, спеціально передбачених законом.Є види діяльності, для здійсненняяких необхідно отримати спеціальну ліцензію. Це правило поширюється наюридичних осіб, наділених як спеціальною, так і універсальною правоздатністю.Виконання його передбачено як для підприємницьких, так і непідприємницькихорганізацій. Наприклад, таке ліцензування передбачено Законом України “Проаудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р. і Законом України “Проблагодійництва і благодійні організації” від 7 березня 2002 р. [3 ст.91]Статути перших корпораційзатверджувалися або санкціонувалися державою, і тому вчинення дій, ними не передбачених,було правопорушенням. В країнах англо-саксонської системи явище спеціальноїправоздатності отримало назву доктрини “Ultra vires”. В якій зазначалося, що здатністькорпорації укладати договори обмежена тим фактом, що будь-яка дія, вчинена неюз перевищенням прав, наданих корпорації за законом, за загальним правилом є Ultra vires та недійсна. Застосовуючи цюдоктрину, суди визнавали недійсними угоди, які виходили за межі цілейдіяльності юридичної особи.
Директива №1 не скасувала концепцію спеціальної правоздатності, а лише усунула її основнийнедолік – можливість визнання недійсними угод, укладених з перевищеннямстатутних меж. В подальшому в ряді країн за юридичними особами почали визнаватизагальну правоздатність, рівну з правоздатністю людини.[24 с.347]Як елементправосуб’єктності юридичної особи, правоздатність є тільки передумовою длявиникнення дієздатності. Юридична особа набуває цивільних прав і приймає насебе цивільні обов’язки через свої органи, які діють відповідно до закону,інших правових актів і установчих документів.
Складі перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з цих органів, порядокїх утворення, визначаються для різних видів юридичних осіб і регулюютьсяЦивільним кодексом і законами про цих юридичних осіб, іншими правовими актами ізасновницькими документами юридичної особи.Так, у випадках створеннякомандитного або повного товариства його правосуб’єктність виникає у моментреєстрації, оскільки воно набуває цивільні права і обов’язки безпосередньочерез своїх учасників (повних учасників), які діють від імені товариства (ст.68, 75 Закону “Про господарські товариства”). Навпаки, у інших видахгосподарських товариств як обрання керівника з числа засновників (учасників),так і призначення зборами учасників найманого керівника можливе лише післяреєстрації товариства.Слід звернути увагу і на поширену думку, яка грунтуєтьсяна ст. 14 Закону “Про підприємства в Україні”, про те, що “свої права зуправління підприємством власник здійснює безпосередньо або через уповноваженіним органи, хоча він може делегувати їх іншому органу, який передбачаєтьсястатутом підприємства”. Як вбачається, право науправління підприємством розглядається не як зазначений вище виняток, а як йогосамостійне право, воно не ототожнюється з првами органу юридичної особи. [17 с.304]Так, дійсно, органиюридичної особи формують і виражають її волю, тому саме через ці органи, за їхдопомогою, їхніми діями, юридична особа здобуває цивільні права і бере на себецивільні обов’язки. Разом з тим, як особи, які реалізують дієздатністьюридичної особи, можуть бути відповідно до п. 2 ст. 92 Цивільного кодексуУкраїни, інші суб’єкти, які є його учасниками. Юридична особа бере участь уцивільному обороті через своїх робітників, діями яких воно не тільки здійснюєсвої права і виконує обов’язки, а також набуває і припиняє їх.
Дії цихробітників вважаються згідно з законом діями самої юридичної особи.Відповіднодо п. 3 статті 92 ЦК України, той, хто веде справи юридичної особи і виступаєвід її імені на підставі закону або засновницьких документів, повинен діятидобросовісно і розумно, забезпечувати досягнення цілей всіма можливимизаконними засобами і охорону інтересів юридичної особи, яку вони представляють.Вони не повинні перевищувати своїх повноважень. За порушення цих вимог вонинесуть відповідальність. Вона полягає в обов’язку відшкодувати завдані збитки,шкоду, залежно від характеру існуючих правовідносин між юридичною особою іособою, яка її представляє. Якщо між юридичною особою і тією особою, яка їїпредставляє, укладено трудовий договір, відповідальність настає за нормамитрудового права.[3 с.63]

Розділ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯЮРИДИЧНИХ ОСІБ
 
2.1Теоретичні засади класифікації юридичних осіб.
 
Юридична особа– узагальнююча назва організацій, які визнаються суб’єктами цивільнихправовідносин. Таким статусом закон наділяє організації, які істотновідрізняються одна від одної. Ці відмінності значною мірою зумовлюютьособливості їх створення, діяльності і припинення. З метою врахування цихособливостей, відображення їх соціальної природи та особливостей правовогостатусу, здійснюється класифікація юридичних осіб.Традиційним для законодавствабагатьох країн є поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права іюридичні особи публічного права. Причиною формування такої системи юридичноїособи є поділ буржуазного права на публічне і приватне. В різних країнах воснову розмежування юридичних осіб на ці дві групи покладено різні критерії. УФРН відмітними рисами цих юридичних осіб є правова природа акту, який єпідставою їх виникнення. Юридичні особи публічного права виникають на підставіприватно-правового акту.
Юридичніособи публічного права, крім того, переслідують цілі публічного характеру,мають владні повноваження, особливий характер членства.У Великобрітаніїпублічними є ті корпорації, що створені заради політичних цілей. Їх статусхарактеризується наявністю владних повноважень, як правило, на певній територіїабо області.Слід також відзначити, що юридичні особи публічного права є такожоргани, організації та установи, що здійснюють наукові, культурно-освітні,релігійні, та інші суспільно корисні функції державного значення, засновані напідставі норм публічного права. До їх числа входять академічні установи,університети, ліцеї, лікарні, торгові палати тощо. Засновуються вони врозпорядчому (деколи у дозвільному) порядку на основі спеціальних актів, щоприймаються компетентними державними органами і в більшості випадків маютьспеціальну правоздатність. [22 с.288]До приватних корпорацій відносяться ті з них, що створеніприватними особами і переслідують їх особисті інтереси. У США всі корпораціїподілені на чотири групи: публічні, напівпублічні, підприємницькі і не підприємницькі. Допублічних віднесено державні й муніцтпальні органи. Напівпублічними єкорпорації у галузі постачання населення газом, водою, електроенергією.Напівпублічні корпорації існують на гроші платників податків. Усі іншівідносяться до категорії приватних, тобто тих, у створенні яких бере участь недержава, а приватні особи.
Непідприємницькікорпорації не мають на меті отримання прибутку (релігійні організації, школи,благодійні фонди). Якщо підсумувати, то до юридичних осіб публічного прававідносять саму державу, яка віступає в майнових відносинах в якості особливогосуб’єкта права – скарбниці, адміністративно-територіальні одиниці, державніустанови і державні організації, які одночасно виступають і як господарюючісуб’єктами і як оргаанізації державного управління. Як правило, публічнимивизнаються юридичні особи, які наділені державними владними повноваженнями.Приватними є всі інші юридичні особи, тобто ті, які створюються приватнимиособами і переслідують приватні цілі. [14с.67]В цивільному праві України, у відповідності до практикизарубіжних країн, також існує поділ юридичних осіб на юридичні особи публічногоправа та юридичні особи приватного права. Стаття 81 Цивільного кодексу Українивизначається, що “юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актомПрезидента України, органу державної влади, органу влади автономної РеспублікиКрим або органу місцевого самоврядування”.
Отже, урозпорядчому порядку виникають державні юридичні особи. Якщо закономпередбачено обов’язкове створення юридичної особи шляхом волевиявлення виборців– виборів, то така юридична особа також набуває статусу юридичної особипублічного права.
Юридичніособи публічного права створюються, як правило, для здійснення спеціальнихпублічних функцій, не зумовлених їх участю у цивільному обороті (міністерствата відомства тощо). Однак, це не означає, що вони не можуть вступати у цивільнийоборот. [21 с.60]На підтвердження цього, стаття 82 Цивільного кодексу Українивизначає умови участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах:“на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюютьсяположення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом”. Це означає, щоюридичні особи публічного права поряд з іншими юридичними і фізичними особамиможуть брати участь у цивільних правовідносинах. У цьому виявляється специфічнариса цивільного права відношення, яке грунтується на характерній властивостіцивільно-правового методу регулювання – рівності суб’єктів.Приватні юридичніособи створюються і діють в інтересах певного кола осіб: засновників, учасниківабо визначених в інший спосіб. Вони не мають такого загальносоціальногозначення як публічні юридичні особи, а тому створюються незалежно від держави,на основі загального її дозволу, вираженого в законі.
Правовапідстава їх виникнення – засновницьке волевиявлення (угода) однієї або декількохосіб. Отже, публічна (не комерційна) юридична особа – це організація, яка на основіадміністративно-правового акту створена, дозволена державою або має особливийстатус, і діяльність якої має загальносоціальне значення. Приватні (комерційні) юридичні особи – цеорганізації, що створюються на підставі угоди з метою задоволення потребпевного кола осіб.Важливим є поділ юридичних осіб за елементамиорганізаційно-правової форми. Така класифікація дозволяє комплексноохарактеризувати різні види юридичних осіб, які мають одну, або декілька спільних ознак.Організаційно-правова форма – визначається шістьма елементами: метою, складом засновників,правовим режимом майна, правовим статусом засновників, організацією управління,умовами відповідальності. За кожним з цих елементів можна виділяти групи тапідгрупи юридичних осіб.
2.2 Комерційні юридичні особи
Класифікаціяюридичних осіб може проводитися за різними підставами. Зокрема, залежно від мети створення ідіяльності юридичні особи поділяють на:
а)комерційні юридичні особи;
б)некомерційні юридичні особи.
Воснові розмежування лежить ознака наявності або відсутності мети одержанняприбутку внаслідок діяльності юридичної особи. При чому для комерційноїорганізації така мета є основною.
Юридичніособи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств,виробничих кооперативів, а також у формі об’єднання вказаних юридичних осіб.
Згідноіз законодавством господарськими товариствами визнаються підприємства,установи, організації, створені на підставі угоди між юридичними і фізичнимиособами шляхом об’єднання їх майна і підприємницької діяльності з метоюодержання прибутку.
Господарськетовариство — це родове поняття, яке об’єднує такі самостійні види товариств:акціонерні, з обмеженою відповідальністю, повні та командитні, для якихзагальною ознакою є наявність статутного фонду, поділеного на частки. Всітовариства — юридичні особи, діють на підставі установчих документів, маютьвласні назви.
Разоміз тим кожне із товариств має свої особливі ознаки.
Акціонернетовариство. „Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд,поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несевідповідальність за зобов’язаннями тільки майном товарива.”[7 ст.24]
Специфікаправового становища АТ полягає в тому, що його статутний фонд формується шляхомемісії та продажу акцій фізичним і (або) юридичним особам. Акція — це ціннийпапір, який підтверджує те, що особа є членом АТ, має право на участь вуправлінні АТ, одержання частки прибутку АТ у вигляді дивідендів, одержаннячастки вартості майна у разі його ліквідації. Внесення вкладу водночасстановить собою договір купівлі-продажу акції. З цього часу юридичні та фізичніособи набувають статусу акціонерів, тобто наділяються правами та обов’язкамистосовно АТ, включаючи відповідальність за зобов’язаннями товариства тільки вмежах належних їм акцій.
Акціонернітовариства можуть бути двох видів: відкрите АТ, акції якого розповсюджуютьсяшляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах, та закрите АТ — акціїякого розподіляються між засновниками.
Установчимидокументами АТ є установчий договір та статут, які у випадках, передбаченихчинним законодавством, узгоджуються з Антимонопольним комітетом України.
Товариствоз обмеженою відповідальністю. „Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ)визначається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розміряких визначається установчими документами (установчим договором і статутом).”¹На відміну від інших товариств установчі документи ТОВ, крім відомостей, загальнихдля всіх видів товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожногоіз учасників, розмір, склад та порядок внесення ним вкладів.
УчасникиТОВ несуть відповідальність у межах вкладів до статутного фонду ТОВ.
ТОВ— це підприємство з фіксованим складом учасників, тобто частки в нихрозподіляються при емісії серед відомого обмеженого кола осіб; учасники цихпідприємств можуть уступати належні їм частки тільки за згодою інших учасників;тут діє досить жорстка система колективного контролю над персональним складомучасників та кількістю належних кожному часток. При виході учасника із ТОВ найого вимогу і за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю абочастково в натуральній формі.
Товариствоз додатковою відповідальністю. Товариством з додатковою відповідальністю (ТДВ)визначається товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір якихвизначений установчими документами. Учасники ТОВ відповідають за його боргамисвоїми вкладами в уставний фонд, а якщо цього недостатньо — додатково належнимїм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному вкладам кожногоучасника.
Повнетовариство. „Повним визначається товариство, всі учасники якого відповідно доукладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю і солідарновідповідають за його зобов’язаннями усім майном, що їм належить.”[7 ст. 66.]
Повнетовариство створюється і діє на підставі установчого договору, в якомуобов’язково повинні бути визначені розміри часток кожного із учасників, розмір,склад і порядок внесення вкладів, форми участі у справах товариства.
Управліннядіяльністю повного товариства здійснюється за згодою всіх його учасників.Кожний учасник має один голос, якщо установчим договором не передбачений іншийпорядок визначення кількості голосів.
Прибутокта збитки товариства розподіляється між його учасниками пропорційно до їхчасток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено установчим договором.
Командитнетовариство. Командитним визначається товариство, в якому разом з учасниками,які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають зазобов’язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один чидекілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних здіяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів.
Командитнетовариство створюється і діє на підставі установчого договору, якийпідписується усіма повними учасниками. Установчий договір, крім загальних умов,характерних для всіх товариств, повинен містити умови про розмір та склад складеногокапіталу товариства, розмір і порядок зміни часток кожного із повних учасниківу складеному капіталі, сукупний розмір вкладу вкладників, а також розмір, складта порядок внесення ними вкладів.
Управліннядіяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками в порядку,встановленому для повного товариства. Вкладники не мають права брати участь вуправлінні справами командитного товариства.
Підприємство,засноване на власності об’єднання громадян, — це підприємство, яке створюєтьсягромадськими організаціями, благодійними організаціями, творчими спілками,релігійними організаціями тощо з метою здійснення господарської і комерційноїдіяльності, необхідної для виконання їх установчих завдань. Майно належитьпідприємству на праві повного господарського відання.
Комунальнепідприємство — це організаційно-правова форма підприємства, заснованого навласності відповідної територіальної громади, яка об’єднує жителів села,декількох сіл, селища та міста. Територіальні громади утворюють, реорганізуютьта ліквідують комунальні підприємства, а також здійснюють контроль за їхдіяльністю. Майно належить підприємству на праві повного господарськоговідання.
 Державнепідприємство ― це підприємство, засноване на державній формі власності.Установчими документами державного підприємства є рішення його власника тастатут, затверджений власником. Державні підприємства керуються спеціальнимиправилами заснування, утворення їх майна і предмета діяльності при заснуванні,визначення мети і предмета діяльності, управління майном, розподіл прибуткутощо. Державному підприємству майно належить на праві повного господарськоговідання.
Казеннепідприємство. Правове становище казенного підприємства відрізняється відправового становища інших комерційних юридичних осіб. Казенне підприємство тежздійснює підприємницьку діяльність, але воно виникає лише шляхом перетвореннядержавного підприємства, яке відповідно до законодавства не підлягаєприватизації. Рішення про таке перетворення приймається Кабінетом МіністрівУкраїни. При цьому повинна існувати одна з таких умов:
— підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно дозаконодавства може здійснювати тільки державним підприємством, наприклад,діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин,виготовлення і реалізація військової зброї та боєприпасів до неї та ін.
— головним споживачем продукції підприємства (більше як 50%) є держава;
— підприємство є суб’єктом природних монополій.
Управлінняказенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповіднимдержавним майном. Це міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
Ліквідаціяі реорганізація казенного підприємства здійснюється за рішенням КабінетуМіністрів України.
Кооператив― добровільне об’єднання громадян на засадах членства і власної трудовоїучасті для спільного ведення комерційної або іншої діяльності, яка базується наоб’єднанні членами кооперативу майнових пайових внесків.
Кооперативвідрізняється від інших юридичних осіб за такими ознаками:
1)це добровільне об’єднання суб’єкітів цивільного права ― фізичних осіб;
2)діяльність кооперативу базується на засадах членства учасників;
3)майнова відокремленість кооперативу ґрунтується на праві власності на об’єднанейого членами майно (вступні, пайові та інші обов’язкові внески);
4)кооператив ― єдиний власник цього майна. Член кооперативу не має праварозпоряджатися кооперативним паєм. При припиненні членства в кооперативігромадяни мають право вимагати повернення кооперативного паю в порядку, що визначаєтьсястатутом конкретного кооперативу.
2.3 Некомерційніюридичні особи
Некомерційніорганізації теж можуть мати різні організаційно-правові форми, тобтовідрізнятися одна від одної за особливостями організаційної структури,способами відокремлення майна, відповідальністю, способами участі в цивільномуобороті.
Однієюз таких форм є споживчі кооперативи. Хоча закон не містить поняття споживчогокооперативу, можна дійти висновку, що споживчий кооператив ― цеоб’єднання фізичних осіб на умовах членства з метою задоволення потреб вторговельному і побутовому обслуговуванні, інших послугах. Майно кооперативускладається з пайових внесків його членів. Споживчий кооператив на відміну відвиробничого хоча й займається господарською діяльністю, але вона не пов’язана зодержанням прибутку. Прибуток йде на задоволення певних потреб членівтовариства. Крім того члени споживчого кооперативу не повинні брати участьсвоєю працею в діяльності кооперативу і не несуть відповідальності за йогоборги.
Донекомерційних організацій належать також установи. Установою називаєтьсяорганізація, яка створена власником для здійснення функції некомерційногохарактеру і фінансується ним повністю або частково. Найбільш поширеним видомустанов є державні установи, які здійснюють насамперед управлінські функції(міністерства, державні комітети, головні управління, комітети місцевихдержавних адміністрацій і т. ін.), правоохоронні органи (суди, органи міліції,прокуратури, арбітражні суди), державні наукові та навчальні заклади, державніорганізації охорони здоров’я, державні установи, які здійснюютьсоціально-культурні функції (театри, філармонії, музеї і т. ін.).
Наданняцим організаціям статусу юридичних осіб обумовлено лише тим, що вони повиннібрати участь у цивільному обороті, насамперед вирішуючи питання, пов’язанні зпотребами свого матеріально-технічного забезпечення.Некомерційні юридичні особиможуть функціонувати в такій формі, як об’єднання громадян. Об’єднаннягромадян ― це добровільне громадське угрупування, створене на засадахєдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.
Об’єднаннягромадян створюються згідно із Законом України „Про об’єднання громадян” іможуть функціонувати в таких формах: політична партія; громадська партія.
Політичнапартія ― це об’єднання громадян ― прибічників певноїзагальнонаціональної програми суспільного розвитку, для яких головною метою єучасть у здійснені державної політики, формуванні органів влади, органівмісцевого та регіонального самоврядування і представництва в їх складі.
Громадськаорганізація ― це об’єднання громадян для задоволення захисту своїхзаконних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних,спортивних та інших спільних інтересів.
Засновникамицих організацій є громадяни. Вони входять до складу об’єднання на засадахчленства, але ніяких прав на майно організації не мають. Членами політичнихпартій можуть бути тільки громадяни України, які досягли віку 18 років. Членамиоб’єднань, можуть бути особи, які досягли 14 років.
Об’єднаннягромадян набувають статусу юридичної особи тільки у разі їх реєстрації.
Об’єднаннягромадян діють на основі статуту.
Благодійнаорганізація ― це недержавна організація, головною метою діяльності якої єздійснення благодійної діяльності ― безкорисливої діяльності, що непередбачає прибутків, в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.
Благодійніорганізації можуть утворюватись у таких організаційно-правових формах: членськаблагодійна організація; благодійний фонд; благодійна установа; інші благодійніорганізації (фундації, місії, ліги тощо).
Конкретнаорганізаційно-правова форма благодійних організацій визначається засновниками(засновником), якими можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особибез громадянства, які досягли віку 18 років, а також юридичні особи незалежновід форм власності. Засновниками (засновником) не можуть бути органи державноївлади і органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальніпідприємства, установи, організації України, що фінансуються із бюджету.[16 с.104]
Творчаспілка ― це добровільне об’єднання професійних творчих працівників відповідногофахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство ідіє на підставі статуту. Творча спілка діє на принципах добровільного об’єднанняїї членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва(музики, архітектури, дизайну, журналістики, кінематографії, композиторів,майстрів народного мистецтва, письменників, театральних діячів, фотохудожників,художників, кобзарів, рекламістів), самоврядування, взаємодопомоги іспівробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методівтворчої діяльності, визнання авторських прав. У кожному фаховому напряму можебути створено одне або більше добровільних творчих об’єднань.
Творчіспілки можуть мати всеукраїнський та регіональний (місцевий) статус. До всеукраїнськихтворчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію всієїУкраїни і які мають місцеві творчі осередки у більшості її областей. До регіональних(місцевих) творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється натериторію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Всітворчі спілки підлягають державній реєстрації. З моменту реєстрації творча спілкачи її регіональний осередок набуває статусу юридичної особи.
Діяльністьтворчої спілки припиняється згідно з рішенням загальних зборів ( з’їзду,конференції) творчої спілки або на підставі рішення суду в разі порушеннязаконодавства України.
Релігійніорганізації. Правовий статус релігійних організацій регулюється Законом Українивід 23 квітня 1991р. „Про свободу совісті та релігійні організації”, згідно зяким релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації їїстатуту (положення). Закон не містить загального поняття релігійнихорганізацій, а лише вказує на мету їх створення та види. Це можна пояснити тим,що правове поняття релігійної організації визначити дуже складно і перш за всетому, що існує безліч релігійних течій, які мають не однаковий рівень розвитку,різні традиції, догматичні уявлення.
Релігійніорганізації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадянсповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної таінституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно ізсвоїми статутами (положеннями).
Релігійнимиорганізаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі,релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади,а також об’єднання, що складаються із зазначених релігійних організацій.
Діяльністьрелігійної організації може бути припинено у зв’язку з її реорганізацією аболіквідацією, які здійснюються відповідно до її власних настанов.
„Непідприємницькітовариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можутьпоряд зі своєю, основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщоінше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вонибули створені та сприяє її досягненню.” [2 ст.86]
Зазначенаумова – необхідність відповідності цієї підприємницької діяльності меті, дляякої юридична особа була створена, не припускає здійснення непідприємницькимитовариствами будь-якої іншої підприємницької діяльності.
Об’єднаннягромадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційнудіяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусомюридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленомузаконодавством.
„Політичніпартії, створювані ними установи і організації не мають пава засновуватипідприємства, крім засобів масової інформації, та займатись господарською таіншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичноїлітератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою,проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичнихзаходів.”[4 ст.24]
Недодержанняоб’єднаннями громадянвстановлених законом вимог щодо господарської діяльності може бути підставоюдля визнання недійсними установчих документів, заснованих ними підприємств,установ і організацій.
Благодійніорганізації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації таінші об’єднання, що сприяють виконанню статутних завдань. Благодійніорганізації можуть бути засновниками засобів масової інформації, підприємств іорганізацій.

Розділ ІІІ.ФІЛІЇ ТА ПРЕДСТАВНИЦТВА ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
 
3.1     Поняття філії тапредставництва
Тенденціяпостійного розширення території, на якій кожна з юридичних осіб прагнездійснювати певні дії (виконувати роботи, надаватипослуги тощо) — закономірний процес. До того ж у кожної з них існуєнеобхідність представляти і захищати свої інтереси далеко за межами свогомісцезнаходження. Виходячи з вказаного, законодавець наділяє останніх правомстворювати відокремлені (структурні) підрозділи, а саме філії і представництва.ЦК зберіг той підхід, що існував у раніше чинному законодавстві стосовносутності філій та представництв юридичної особи, але встановив при цьомувичерпний перелік таких відокремлених підрозділів. Це — тільки філії іпредставництва.
Філією євідокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза їїмісцезнаходженням та який здійснює всі або частину її функцій (окремий цех,інше виробництво) .[2 ст.95 ч.1]Представництво є відокремленим підрозділом юридичноїособи, розташованим поза її місцезнаходженням та який здійснює представництво ізахист інтересів останньої [2 ст.95 ч.2]Згідноз положеннями ст. 95 Цивільного Кодексу України, як філія, так іпредставництво, не є юридичними особами (але разом із цим мають свій власнийкод у ЄДРПОУ), діють на підставі положення, затвердженого юридичною особою (як правило, вищим органом юридичної особи — загальними зборамизасновників (учасників)), і можуть наділятися певним майном для виконання своїхфункцій. І філії і представництва можуть мати свої печатки та штампи.
Міжтим ці ознаки їх лише індивідуалізують, тобто дають можливість виділити середінших структурних підрозділів тієї чи іншої юридичної особи. Філії та представництва наділяються майном юридичної особи, що їхстворила. На перший погляд може скластися враження, що таким чином відбуваєтьсявідокремлення майна юридичної особи і закріплення його за іншою організацією.Насправді це не так. Майно — власність юридичної особи і незалежно від відокремленняостаннього залишається її власністю. На нього може бути звернене стягнення якза борги філій або представництв, так і за борги самої юридичної особи, що їхстворила. Факт наділення майном філії або представництва пов’язується лише зведенням бухгалтерського обліку: майно враховується на окремих балансахостанніх.
Взалежності від обсягу повноважень, які надаються представнику, розрізняють 3види довіреностей: — разову, яка видається на здійснення однієї конкретної дії(наприклад, отримання зарплати); — спеціальну – видається на здійсненняоднорідних дій; та — генеральну (загальну) – такадовіреність видається на здійснення широкого кола юридично значущих дій, в томучислі укладення угод.Керівник філії отримуєвід юридичної особи саме генеральну довіреність, у якій зазначається вичерпнийперелік повноважень, що надаються йому юридичною особою. Довіреністьскладається лише в письмовій формі, підписується керівником юридичної особи(головою правління, директором) та скріплюється печаткою відповідної юридичноїособи.
Якщов довіреності передбачено проведення керівником філії операцій з майновими тагрошовими цінностями, довіреність також має бути підписана головним (старшим)бухгалтером юридичної особи [2 ст.66]У довіреності обов’язково зазначаєтьсястрок, на який вона видається, що не може перевищувати 3 років.Слід мати наувазі, що довіреність, яка видається юридичною особою для здійснення будь-якихугод, не потребує нотаріального посвідчення.Відсутність у філій тапредставництв цивільної правоздатності не дає можливості останнім статиучасниками цивільних правовідносин, а їх намагання діяти від свого іменіпозбавлені цивільно — правового значення. Філії та представництва діють напідставі затвердженого юридичною особою положення, яке встановлює зміст і порядокїх діяльності.На практиці трапляються випадки, коли в тексті договору внаслідокпомилки відсутні вказівки на те, що договір укладений від імені юридичноїособи, а керівник все ж таки має належно оформлені повноваження. Цей факт, відповідно до роз’яснення ВАСУ “Про укладання договоріввідособленими підрозділами юридичних осіб” від 30 березня 1995 р. № 02-5/220,не може бути підставою для визнання договору недійсним. У таких випадкахдоговір слід вважати укладеним від імені юридичної особи. Зазначене положенняне поширюється на випадки укладення договору з перевищенням повноважень,зазначених у довіреності.Також слідпам’ятати про те, що відповідальність за всі угоди чи інші дії керівника філіїу межах наданих йому повноважень несе юридична особа, причому всім своїммайном, адже дії керівника філії – це дії юридичної особи [2 ст.32]Відокремленим підрозділам, які створила юридична особа, моженадаватися право здійснювати в господарському суді повноваження сторони всправі. Такі права можуть надаватися статутом юридичної особи, положенням провідокремлений підрозділ або дорученням. Відокремлені підрозділи при цьому маютьправо від імені юридичної особи:
·          вживати заходів досудового врегулювання спору;
·          подавати до господарського суду позови;
·          надсилати відгуки на позовні заяви;
·          звертатись із заявою про перевірку рішення, ухвали, постанови судув порядку нагляду;
·          здійснювати інші процесуальні дії.
Відповідно,якщо через відособлений підрозділ, приміром, передбачається надавати послугита/або виконувати роботи на території іншого регіону, то для цих цілейнеобхідно створити філію, а не представництво, тому що виходячи з положеньЦивільного Кодексу України, представництво не має права надавати послуги та/абовиконувати роботи (така діяльність за аналогією з юридичною особою з поглядузаконодавства буде вважається «нестатутною» або іншими словами такою,що суперечить положенням чинного законодавства, що в решті решт може створитипевні труднощі та проблеми). Разом із цим, у даний час на практиці можна спостерігати,що, незважаючи на викладене вище у даному абзаці, як філії, так іпредставництва, здійснюють ті самі функції (тобто представництва по суті частовиконують і ті функції, які вони з погляду законодавства виконувати не маютьправа). [10 c.36]Позитивні моменти:- відокремлений підрозділ (філія, представництво) юридичної особиє повністю підконтрольним юридичній особі та залежним від юридичної особи, дієвід імені та в інтересах юридичної особи, набуває прав та обов’язків дляюридичної особи. Відповідно, у цьому випадку ризик виходу даної одиниці з-підконтролю головної юридичної особи є мінімальним;- від імені відокремленогопідрозділу (філії, представництва) діє його керівник, що призначаєтьсяюридичною особою та діє насамперед на підставі довіреності, виданої юридичноюособою.
Якщокерівник філії вийде за межі повноважень, наданих йому довіреністю, то, згідноположень Цивільного Кодексу України, такі його дії не будуть створювати дляюридичної особи ні прав, ні обов’язків (якщо тільки юридична особа в подальшомуфактично не схвалить та не прийме такі дії).- відокремлений підрозділ (філія,представництво) може мати рахунки у банківських установах (банках), разом ізцим, якщо юридичній особі потрібно повністю контролювати діяльністьвідокремленого підрозділу (філії, представництва), можна заборонити такомувідокремленому підрозділу відкривати рахунку в банках, замість цього, кошти,отримані в результаті діяльності відокремленого підрозділу, будуть повністюнадходити на розрахунковий (банківський) рахунок юридичної особи, а необхіднівитрати філії — будуть оплачуватися юридичною особою зі свого рахунку.-створення (реєстрація) та припинення (ліквідація) відокремленого підрозділу(філії, представництва) здійснюється у державних органах за місцем реєстрації юридичноїособи; це означає, що, приміром, якщо «материнську» юридичну особузареєстровано в місті Харкові і їй необхідно створити відокремлений підрозділ(філію, представництво) на території Києва — всі реєстраційні дії здійснюютьсяу відповідних державних органах міста Харкова, а не Києва (реєстраційна палата,податкова інспекція, МВС — одержання дозволу на виготовлення печатки, фондиобов’язкового державного соціального страхування, управління статистики).-процес створення (реєстрації) та припинення (ліквідації) відокремленогопідрозділу (філії, представництва) юридичної особи є дещо простішим тадешевшим, ніж створення та ліквідація самостійної юридичної особи.- якщодіяльність, що здійснюється «материнською» юридичною особою, підлягаєліцензуванню, а відокремлений підрозділ юридичної особи (як правило, філія)буде здійснювати таку ж діяльність, у ряді випадків, філії можуть здійснюватисвою діяльність, якщо така підлягає ліцензуванню, використовуючи копію ліцензії«материнської» юридичної особи (тобто менші додаткові видатки наодержання копії ліцензії, ніж видатки, необхідні для одержання нової ліцензіїна нову юридичну особу).
Негативнімоменти:- відокремлений підрозділюридичної особи (філія, представництво) не є самостійною юридичною особою,відповідно, він не може самостійно дублювати функції «материнської»юридичної особи при виникненні проблем, що перешкоджають здійсненню діяльностібезпосередньо юридичною особою.Умовні переваги та недоліки (залежно відспецифіки діяльності «материнської» юридичної особи зазначені тутособливості можуть бути як перевагами, так і недоліками):- якщо ліквідується«материнська» юридична особа, то разом з нею ліквідуються і йоговідокремлені підрозділи (філії, представництва), оскільки вони не можутьіснувати без юридичної особи;- зазвичай, з фінансової точки зору відокремленийпідрозділ (філія, представництво) юридичної особи не є незалежним від«головного» (або материнського) підприємства та, відповідно, увипадку негативних результатів фінансово-господарської діяльності такоговідокремленого підрозділу (філії, представництва) юридичної особи, такі«негативні» результати повною мірою відіб’ються нафінансово-господарській діяльності «материнської» компанії; але зіншого боку, прибуток, отриманий відокремленим підрозділом (філією,підприємством) юридичної особи може без розриву у часі перейти в розпорядження«материнської» юридичної особи;
— при створенні відокремленого підрозділу (філії, представництва) його назва будевказувати на його приналежність до «материнської» юридичної особи.Якщо назва «материнської» юридичної особи є відомою і має певнийпозитивний імідж — це може бути плюсом. [12c.74]Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державнійреєстрації, хоча дані про них включаються у Єдиний державний реєстр. Такимчином, юридична особа повинна повідомити державного реєстратора про їхстворення шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну карту.Усвою чергу орган державної реєстрації зобов’язаний у 10-денний термін подативідомості щодо створення та ліквідації зазначених підрозділів відповідномуоргану державної статистики та органу державної податкової служби замісцезнаходженням цих підрозділів. Відомості про філії та представництваюридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Що стосуєтьсяпредставництв та філій іноземних компаній в Україні, то вони підлягаютьакредитації на її території у порядку, встановленому законом.
3.2     Відкриття філій
Виходячи зположень ст. 7 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р. № 887-ХІІ та ст. 9 Закону України “Про господарські товариства” від 19вересня 1991 р. № 1576-ХІІ (далі – Закон про ГТ), підприємства мають правостворювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зправом відкриття поточних та розрахункових рахунків. Вказані підрозділи діютьна підставі Положення про них, яке затверджує підприємство (товариство), тадоручення. Філії (відділення) та представництва не є юридичними особами.Рішенняпро створення філії приймає, як правило, вищий орган управління юридичної особи(загальні збори акціонерів в акціонерному товаристві, засновники приватногопідприємства тощо). Але іноді право на створення філії може надаватисявиконавчому органу юридичної особи (правлінню, директору, дирекції тощо).Рішенняпро створення відокремленого підрозділу та затвердження положення про ньогоприймається зазвичай у формі:
·          протоколу (якщо рішення приймається зборами учасників, дирекцією,правлінням тощо), або
·          наказу (якщо рішення приймає директор, засновник одноосібно).
Післяприйняття рішення юридичною особою про створення відокремленого підрозділувиникає питання: чи потрібно реєструвати такий підрозділ і яким чином? Відповідь на це питання дає ст. 8 Закону України “Пропідприємництво” від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ, згідно з якою суб’єктпідприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення),представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділівне потребує їх державної реєстрації. Суб’єкт підприємницької діяльності повідомляєпро відкриття філії, представництва орган державної реєстрації шляхом внесеннядодаткової інформації до реєстраційної картки. [8 c.476]Виходячи зп. 18 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740(далі – Положення про реєстрацію), юридична особа лише зобов’язана повідомитипро створення вказаних підрозділів за місцем своєї реєстрації шляхом внесеннявідповідної додаткової інформації до реєстраційної картки.У свою чергу орган державної реєстрації зобов’язаний у 10-деннийтермін подати відомості щодо створення зазначених підрозділів відповідномуоргану державної статистики та органу державної податкової служби замісцезнаходженням цих підрозділів.Згідно зПоложенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118 (далі– Положення про ЄДРПОУ), дані про новостворюваний відокремлений підрозділобов’язково вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств та організаційУкраїни (далі – ЄДРПОУ). Відокремленому підрозділу присвоюєтьсяідентифікаційний код, про що органи статистики видають відповідну довідку. Дляцього до обласного, Київського міського управління статистики або управліннястатистики АРК слід подати такі документи:
·          заповнену облікову картку встановленого зразка;
·          рішення юридичної особи про створення філії;
·          Положення про відокремлений підрозділ.
Довідку провключення відокремленого підрозділу до ЄДРПОУ орган державної статистики видаєу 5-денний термін.Філії, розташовані натериторії іншої територіальної громади, ніж юридична особа, також зобов’язані:
·          зареєструватися як платники податків у відповідних органахдержавної податкової служби за їх місцезнаходженням;
·          мати банківський рахунок;
·          вести окремий облік своєї господарської діяльності, облік валовихдоходів, валових витрат та амортизаційних відрахувань, відображаючи
їх вдекларації про прибуток, затвердженій наказом ДПА України від 8 червня 1997 р. № 214.
Таківимоги висуває пп. 2.1.3 ст. 2 Закону України “Про оподаткування прибуткупідприємств” в редакції Закону від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (далі – Законпро оподаткування).Отже, філія стає самостійнимплатником податків, в тому числі податку на прибуток, тоді, коли воназнаходиться на території іншого села, селища, міста чи района у місті, ніжюридична особа. Закон про оподаткування також зобов’язує вказані філії вестиокремий облік своєї діяльності та мати банківський рахунок. [11 c.206]
Згідно зІнструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній таіноземній валюті, затвердженою постановою правління НБУ від 18 грудня 1998 р. №527 для філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів можутьбути відкриті поточні рахунки для зберігання грошових коштів та здійснення усіхвидів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України.Депозитні рахунки відокремленим підрозділам відкриваються на підставіукладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку навизначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються зпоточного рахунку і після закінчення строку зберігання повертаються на поточнийрахунок.Також філія може відкритипоточний рахунок в іноземній валюті. Відзначимо, що для відкриття такогорахунку необхідна згода юридичної особи, яка відповідно до чинногозаконодавства України має право.

Розділ ІV. ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ ТАПРИПИНЕННЯ ЮРИДИНИХ ОСІБ
 
4.1 Порядок виникнення юридичнихосіб
 
Відповідно до ст. 28 ЦК України юридичні особи утворюються впорядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядоквиникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку,встановленому їхнім статутом.
Законодавством передбачається кілька способів виникнення юридичнихосіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб:розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.
Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна абоуповноважений ним орган приймає рішення (розпорядження) про створенняорганізації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядкувиникають, зокрема, підприємства (ст. 5 Закону України «Про підприємства вУкраїні»). У разі якщо для створення і діяльності підприємства потрібніприродні ресурси, дозвіл на їх використання видає відповідна рада народнихдепутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках — Верховна РадаУкраїни за поданням первинного природокористувача при позитивному висновкуекологічної експертизи або відповідної ради народних депутатів.
Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створенняюридичної особи зафіксовано у законі (нормативному акті) у вигляді загальногодозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні виявініціативи (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такомупорядку виникають кооперативи та громадські об’єднання. Так, кооперативорганізується за бажанням громадян на добровільних засадах. Чисельність членівкооперативу не може бути меншою ніж 3 особи. Статут кооперативу приймаютьзагальні збори громадян, які бажають його створити. З протоколом загальнихзборів і статутом орган кооперативу звертається до районної державноїадміністрації з письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативу. [13 c.112]
Відповідно до статей 11 і 14 Закону України «Про об’єднаннягромадян» політичні партії створюються за ініціативою громадян України,які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються у місцяхпозбавлення волі. Засновниками громадських організацій можуть бути громадяниУкраїни, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років,а молодіжних і дитячих організацій — 15-річного віку. Рішення про заснуванняоб’єднань громадян приймають установчий з’їзд (конференція) або загальні збори.Легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян здійснюється шляхом їхреєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації об’єднаннягромадян набуває статусу юридичної особи.
Установчий договір укладається між засновниками юридичної особи. Уньому засновники зобов’язуються створити юридичну особу, визначають порядоксумісної діяльності з її утворення, умови передачі в її володіння, користуванняі розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає такожумови і порядок розподілу між засновниками прибутків і збитків, управліннядіяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу. Установчі договорипро створення спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягаютьнотаріальному посвідченню. [10 c.176]
Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією знеобхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чипідприємства. Так, підприємство може бути створено у результаті виділення зіскладу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурнихпідрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власникамайна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання ранішеприйнятих підприємством договірних зобов’язань (п. 2 ст. 5 Закону України«Про підприємства в Україні»).
Для створення юридичних осіб, діяльність яких відповідно доустановчих документів пов’язана з громадською безпекою, забезпеченнямправопорядку, грошово-кредитним обігом, охороною здоров’я громадян, здобуттямосвіти, необхідним є одержання дозволу від відповідних державних органів.
Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державнареєстрація, або реєстрація її статуту.
Відповідно до Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницькоїдіяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня1998 p., державну реєстрацію суб’єктів підприємництва незалежно від їхорганізаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб’єктівпідприємницької діяльності (банки, фондова біржа тощо), проводять виконкомиміських, районних у містах рад або в районних, міст Києва і Севастополядержавних адміністраціях за місцезнаходженням суб’єкта. Для державноїреєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — власник(власники) або уповноважена ним особа (заявник) подає до органу державноїреєстрації:
1) установчі документи:
а) рішення власника майна або уповноваженого ним органу простворення суб’єкта підприємництва (якщо власників кілька, таким рішенням єзасновницький договір);
б) статут, якщо це необхідно для створюваноїорганізаційно-правової форми суб’єкта підприємництва;
2) реєстраційну картку;
3) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору;
4) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску достатутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченомузаконодавчими актами;
5) рішення Антимонопольного комітету про згоду на створення,реорганізацію (злиття, приєднання) суб’єктів підприємницької діяльності, якщозаконодавчими актами України передбачена необхідність такої згоди. [14]
Орган державної реєстрації протягом п’яти робочих днів з датинадходження зазначених документів зобов’язаний провести державну реєстраціюсуб’єкта підприємницької діяльності і видати заявникові свідоцтво.
Відмова у державній реєстрації суб’єкта підприємництва можлива змотивів порушення встановленого законом порядку його створення, а такожневідповідності установчих актів (документів) вимогам законодавства. Наприклад,відмова у державній реєстрації підприємства з мотивів недоцільності йогостворення не допускається. Якщо державну реєстрацію підприємства у встановленийстрок не здійснено або у ній відмовлено з мотивів, які засновник вважаєбезпідставними, він може звернутися до суду. Засновник має право стягнути черезсуд збитки, заподіяні йому внаслідок незаконної відмови у реєстрації. Дляреєстрації об’єднань громадян залежно від їх статусу засновники подають заявидо Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої влади,виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів. Заявапро реєстрацію політичної партії має бути підтримана підписами не менш якоднієї тисячі громадян України, які мають виборче право. До заяви додаєтьсястатут (положення), протокол установчого з’їзду (конференції) або загальнихзборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані промісцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору. Політичні партіїподають також свої програмні документи. Заява про реєстрацію розглядається удвомісячний термін від дня надходження документів. У необхідних випадках орган,який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданихдокументах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідомляєтьсяписьмово у 10-денний строк. Відмова в реєстрації об’єднання громадян допустиматоді, коли статутні документи або інші документи, подані для реєстрації,суперечать законодавству України. Рішення про відмову у реєстрації має міститипідстави для такої відмови. Це рішення можна оскаржити у судовому порядку(статті 15 і 16 Закону України «Про об’єднання громадян»).[15 c.105]
4.2 Порядок припинення юридичнихосіб
При настанні передбачених у законі обставин юридична особаприпиняє свою діяльність. Такими обставинами можуть бути:
а) досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, післязавершення будівництва об’єкта ліквідується будівельна організація, створенаспеціально для його спорудження);
б) закінчення певного строку, на який було розраховано Діяльністьюридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин тощо).
Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, утому самому порядку, в якому вони були створені. Так, припинення державнихорганізацій, що є юридичними особами, здійснює орган, за рішенням якого вониутворюються [2 ст.38].
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про підприємства вУкраїні» ліквідація і реорганізація підприємства здійснюються за рішеннямвласника його майна або органу, уповноваженого створювати такі підприємства,або за рішенням суду чи арбітражного суду. Підприємство ліквідується також увипадках: а) визнання його банкрутом; б) якщо прийнято рішення про заборонудіяльності підприємства внаслідок невиконання умов, встановленихзаконодавством, і у передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цихумов або не змінено вид діяльності; в) якщо рішенням суду визнані недійснимиустановчі акти про створення підприємства; г) з інших підстав, передбаченихзаконодавчими актами України.
Громадські організації, що є юридичними особами, припиняють своюдіяльність на підставах, зазначених у їх статутах [2 ст.39 ч.2].
Формами припинення юридичних осіб є:
а) ліквідація;
б) реорганізація [2 ст.37 ч.1].
При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність (справи імайно) без правонаступництва, тобто переходу прав та обов’язків до інших осіб.Для здійснення рішення про ліквідацію юридичної особи створюється, як правило,ліквідаційна комісія. [8 c.327]
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про підприємства в Україні»ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, що її створюєвласник або уповноважений ним орган, а у разі банкрутства — арбітражний суд. Заїхнім рішенням ліквідація може здійснюватись самим підприємством в особі йогооргану управління. При цьому встановлюються порядок і строки проведенняліквідації, а також строк для заявления претензій кредиторів, який не може бутименшим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісіяабо інший орган, що здійснює ліквідацію, вміщує в офіційній пресі замісцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію та про порядок істроки заявления кредиторами претензій. Водночас вживаються заходи зі стягненнядебіторської заборгованості підприємству і виявлення претензій кредиторів зповідомленням останніх про ліквідацію підприємства. Ліквідаційна комісія оцінюєнаявне майно підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційнийбаланс і подає його власникові чи органу, який призначив ліквідаційну комісію.
Претензії, не задоволені внаслідок недостачі майна, вважаютьсяпогашеними. Так само погашеними вважаються претензії, не визнані ліквідаційноюкомісією, якщо кредитори протягом місячного строку з дня одержання повідомленняпро повне або часткове невизнання претензії не пред’являть позову до суду чиарбітражного суду про задоволення їхніх вимог. При ліквідації підприємствавнесок члена трудового колективу видається йому у грошовій формі або ціннимипаперами після задоволення вимог кредиторів. [17 c.351]
Законом України «Про об’єднання громадян» (ст. 32)передбачено й примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднань громадян. Зокрема, заподанням легалізуючого органу або прокурора на підставі рішення суду об’єднаннягромадян примусово розпускаються (ліквідуються) у випадках:
1) вчинення Дій, передбачених ст. 4 закону (пропаганда війни,насильства чи жорстокості, розпалювання національної та релігійної ворожнечітощо);
2) систематичного або грубого порушення вимог ст. 22 цього закону(одержання політичними партіями коштів або іншого майна від державних органівабо іноземних держав тощо);
3) продовження протиправної діяльності після попередньогонакладання стягнень;
4) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коливона не визнається як партія. Рішення про примусовий розпуск всеукраїнських таміжнародних об’єднань громадян на території України приймає Конституційний СудУкраїни.
Однією з підстав ліквідації юридичних осіб як суб’єктівпідприємницької діяльності є банкрутство. Відповідно до ст. 1 Закону України«Про банкрутство» від 14 травня 1992 p. під банкрутством розумієтьсяпов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичноїособи — суб’єкта підприємницької діяльності — задовольнити у встановлений дляцього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконатизобов’язання перед бюджетом. [24 c.56]
Визнання юридичної особи банкрутом здійснюється арбітражним судомза заявою будь-кого з кредиторів або самого боржника. Кредитор може звернутисяіз заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у разі колиостання неспроможна задовольнити протягом одного місяця визнані нею претензійнівимоги або сплатити борг за виконавчими документами. Боржник може звернутися доарбітражного суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможностіабо загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список йогокредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про йогофінансове і майнове становище.
Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п’яти днів з дняїї надходження виносить і надсилає боржникові, кредиторам і банкам, якіздійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, ухвалу про порушенняпровадження у справі. Не пізніше як через місяць після цього арбітражний суд упопередньому засіданні оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін ібанків і в разі потреби призначає розпорядника майном боржника і зобов’язуєзаявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради чи КабінетуМіністрів оголошення про порушення справи про банкрутство. Розпорядником майнаборжника може бути призначений банк, фонд державного (комунального) майна абоінша особа за пропозицією боржника чи кредиторів. Повноваження розпорядникамайна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії.
У місячний термін з дня опублікування оголошення про порушеннясправи про банкрутство кредитори подають до арбітражного суду письмові заяви змайновими вимогами до боржника, які суд визнає або відхиляє. У цей же строкарбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов’язує всіх осіб, що подали заяви змайновими вимогами, скликати збори за їх участю, на яких у разі потребистворюється їх повноважний комітет. Якщо є фізичні чи юридичні особи, якібажають взяти участь у санації (оздоровленні фінансового стану) боржника, товони повинні у той же місячний строк подати до арбітражного суду заяви зписьмовим зобов’язанням про переведення на них боргу. Санація можлива за умови,що збори (комітет) кредиторів погодилися на її проведення. Право вибору умовпроведення санації шляхом реорганізації, приватизації залишається за боржникому разі якщо він сам звернувся до арбітражного суду із заявою про визнання йогобанкрутом. [19c.652]
Арбітражний суд приймає або ухвалу про проведення санації, абопостанову про визнання боржника банкрутом у разі відсутності пропозицій щодопроведення санації чи незгоди кредиторів з умовами її проведення. У постановіпро визнання юридичної особи банкрутом визначаються ліквідатори з числапредставників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також фонду державного(комунального) майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство. Наліквідаторів, які утворюють ліквідаційну комісію, покладаються обов’язкипроведення процедури задоволення вимог кредиторів.
Існує черговість задоволення претензій кредиторів при ліквідаціїюридичної особи внаслідок визнання її банкрутом. Відповідно до ст. 21 ЗаконуУкраїни «Про банкрутство» з коштів, виручених від продажу майнабанкрута, передусім покриваються витрати, пов’язані зі провадженням справи пробанкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії,функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів,забезпечені заставою. Далі у першу чергу виконуються зобов’язання передпрацівниками підприємства-банкрута, зокрема ті, що виникають з трудовихвідносин, тощо. У другу чергу задовольняються вимоги з державних і місцевихподатків та неподаткових платежів до бюджету і вимоги органів державногострахування та соціального забезпечення. У третю чергу задовольняються вимогикредиторів, не забезпечені заставою, у четверту чергу — вимоги щодо поверненнявнесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплатза акціями членів трудового колективу, у п’яту чергу погашаються усі іншівимоги. [20 c.147]
У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимогоднієї черги претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторовісумі. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання,або не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
При реорганізації також відбувається припинення юридичної особи,але її справи і майно переходять до іншої юридичної особи у порядку загальногоправонаступництва.
Сама реорганізація здійснюється в різних формах: шляхом злиття,приєднання, поділу, виділення або перетворення.
Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особиоб’єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування.
Приєднання — це форма реорганізації, за якої одна юридична особавключається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, алевже в більшому масштабі. Приєднувана організація припиняє свою діяльність.
Зворотний процес має місце при поділі й виділенні. Поділ означає,що на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше нових юридичних осіб,а ця перша припиняється. При виділенні немає припинення юридичної особи. З їїскладу лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється правамиюридичної особи. [16 c.284]
Своєрідною формою реорганізації юридичних осіб є їх перетворення.Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється новаорганізація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру тощо, алеприймає всі активи і пасиви свого попередника. При злитті і поділі юридичнихосіб майно (права та обов’язки) переходить до новоутворених юридичних осіб. Уразі приєднання однієї юридичної особи до іншої її майно переходить доостанньої. Майно переходить до правонаступника в день підписання передаточногобалансу, якщо інше не передбачено законом або постановою про реорганізацію (ч.2 ст. 37 ЦК України).
Правонаступник відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, щоприпинила своє існування, у повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активине покривають усіх вимог кредиторів. При поділі і виділенні правонаступники відповідаютьза боргами попередника пропорційно до часток одержаного ними майна, зазначениху розподільчому балансі.

ВИСНОВОК
 
Отже, на основі викладеного матеріалу можна зробити такі висновки.
Цивільний кодекс Української РСР (ЦК 1963р.) та новий Цивільнийкодекс України (ЦК) по-різному визначають поняття юридичної особи. Якщо ЦК1963р. визначає юридичну особу як організацію, що має відокремлене майно, можевід свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нестиобов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді (цивільна правосуб’єктність)(ст. 23 ЦК 1963р.), то в новому ЦК вона визначена як організація, створена йзареєстрована у встановленому порядку, яка наділяється цивільноюправосуб’єктністю (ст. 80 ЦК).
Ще з давніх часів римського права під основною ознакою юридичноїособи розуміли її майнову відокремленість.
Щодо визнання державної реєстрації обов’язковою ознакою юридичноїособи, то, по-перше, в правовій практиці України зустрічаються випадки, колиюридична особа створюється та діє без державної реєстрації (це державні органи,що здійснюють владні повноваження, органи місцевого самоврядування та деякіінші суб’єкти). По-друге, наприклад, загальноосвітній навчальний заклад єюридичною особою, однак, школи на сьогоднішній день майном не наділені, немають самостійного балансу, рахунків у банку; правомочності юридичних осіб,зокрема, й щодо управління майном, від їх імені здійснюються районнимиуправліннями освіти.
По-третє, до ЄДРПОУ включаються відомості не лише про юридичнихосіб, а й про філії, відділення, інші відокремлені структурні підрозділи, якістатусом юридичної особи не наділяються.
Враховуючи вищезазначене, визнавати державну реєстраціюобов’язковою ознакою юридичної особи є некоректним. У практиці до закріпленняза юридичною особою майна (наділення майном) її вважають такою, що не здійснюєдіяльність.
Отже, дефініцію, наведену в ЦК 1963р., слід визнати більш вдалою,ніж визначення нового Цивільного кодексу.
Відокремленість майна, на мою думку, ― головна ознакаюридичної особи. І в ЦК 1963р., й у новому ЦК залишаються не повністю врегульованимидеякі аспекти правового режиму майна юридичних осіб і, як наслідок, їхправосуб’єктності.
Юридичну особу можна класифікувати на види за різними критеріями.Проте ця класифікація не знаходить відповідного відображення у ЦК.
ЦК вперше в історії розвитку права України, розмежовуючи юридичнихосіб на юридичних осіб публічного та приватного права, регулює порядокстворення та правовий статус лише юридичних осіб приватного права.
Отже, ЦК України визначає характер майнових відносин юридичнихосіб приватного права, державних та комунальних підприємств з їхнімивласниками, залишаючи поза увагою інші види юридичних осіб. Йдеться продержавні органи, які здійснюють владні повноваження, та органи місцевогосамоврядування, неприбуткові бюджетні організації ― лікарні, вузи тощо,які віднесені до юридичних осіб публічного права.
Законодавець свідомо виключає зі сфери регулювання цивільного й,зокрема, господарського законодавства питання створення та правового статусудержавних органів місцевого самоврядування, що наділяються ознаками юридичної особи,оскільки (так об’єктивно склалося) це питання належить до сфери правовогорегулювання конституційного та адміністративного права.
Отже, для всіх без винятку юридичних осіб правосуб’єктність уцивільних правовідносинах є похідною від правосуб’єктності їх власника(власників). Такі відносини можуть бути ієрархічними й обов’язковорозпочинаються від правосуб’єктності осіб, які не мають ознак юридичної особи(народ України, держава, територіальна громада або окремі фізичні особи). Такимчином, можна зробити висновок, що законодавець з недостатньою точністюрозмежував юридичних осіб на юридичних осіб приватного та публічного права. Наприклад,згідно з ЦК України, навчальний заклад, створений державою, є юридичною особоюпублічного права (ст. 167), а приватний навчальний заклад – юридичною особоюприватного права. Ці заклади відрізняються один від одного лише формоювласності, а, згідно з Конституцією України, всі форми власності єрівноправними, а, отже, на обидва навчальні заклади повинен поширюватися єдинийпорядок створення та діяльності.
Таким чином, розглянуту класифікацію юридичних осіб необхідновдосконалити, передбачивши, що юридичні особи публічного права – це державніоргани, на які законом покладено владні повноваження, та органи місцевогосамоврядування. Решту юридичних осіб, зокрема, й державні та комунальніпідприємства, слід віднести до юридичних осіб приватного права. Саме тоді в ст.191 ЦК України можна буде передбачити, що об’єктом цивільно-правових угод можебути будь-яка юридична особа приватного права, що як єдиний майновий комплекс,є нерухомістю.

СИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 
1) Конституція України,прийнята на п’ятій сесії верховної Ради України 28 червня 1996року.
2) Цивільний кодекс Українивід 16 січня 2003 року, № 435-IV.
3) Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М. Лапітенко. — Х.: Одісей, 2008.  4) Про об’єднання громадян: ЗаконУкраїни від 16 червня 1992р.,
№ 2460-XII.
5) Про власність:Закон України від 7 лютого 1991р., № 697-XII.
6) Про свободу совістіта релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991р., № 987-XII
7) Про господарські товариства:Закон України від 19 вересня 1991р.,
№ 1576-XII.
8) Дзера О. В. Цивільне право України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. —736с.
9) Олена Єременко „Допитання про державну реєстрацію юридичної особи” // Підприємництво,господарство і право, 2003р., № 8.
10) А.Єфименко „Регулюванняприпинення (реорганізації) та ліквідації юридичної особи за проектом Цивільногокодексу України” // Право України, 2002р., № 10.
11) Цивільне право України // за заг. Ред. Я. М. Шевченко. – УК.,2003. – Т.1.
12) О.Кравчук „Майновийаспект правового статусу юридичних осіб за новим Цивільним кодексом України” //Право України,2003р., № 12.
13) Д. Лук’янець „Про винуюридичної особи у сфері адміністративної відповідальності” // Право України,1999р., №11.
14) В.Ніколаєв „Про інститутюридичної особи”// Право України, 1997р., №7.
15) Г.Фединяк „Межі здійсненняправосуб’єктності юридичними особами України за кордоном” // право України,2003р., № 12.
16) Цивільне право України.Частина перша; За ред. проф… Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.МІгнатенка. – Харків: Право, 2000. – 368с.
17) Цивільне право України:Навчальне видання / І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. – К.: Наукова думка,2000. – 304с.
18) Цивільне право:підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. Загальна частина. /Д.В. Боброва, О.В. Дзера, Н.С Кузнєцова, О.А.Підопригора. – К.: Вентурі., 1997.– 544с.
19) Цивільне право України:Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776с.
20) Цивільне право України:Академічний курс: Підручник: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.1.Загальна частина. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 520с.
21) Цивільне право Україниза ред. Р. О. Стефанчука, К. Наукова думка, Прецедент 2004с.562
22) Мазур О. С. Цивільнеправо України. — К.: Університет «Україна», 2005. — 288 с.
23) Л. Соловйова. Виникненняправосуб’єктності підприємств: деякі питання. // Право України, 2002. № 7.
24) В. Кравчук. Визначеннясфери застосування інституту юридичної особи. // Право України, 1998. № 4.
25) Рікс Ніведа. Особливостікорпорацій у англосаксонській системі права.// Право України., 1997 № 8.

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙУНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ
«УКРАЇНА»
Білоцерківськийінститут економіки та управління
ФакультетСОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ
КУРСОВАРОБОТА
з предмету:«Цивільне право»
 
НА ТЕМУ:
«Юридичні особи як суб’єкти цивільних прав»

План
 Вступ
Розділ 1. ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СУБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
1.1   Поняття юридична особа
1.2   Правоздатність та дієздатність юридичних осіб
Розділ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
2.1 Теоретичні засади класифікації юридичних осіб
2.2 Комерційні юридичні особи
2.3 Некомерційні юридичні особи
Розділ 3. ФІЛІЇ ТА ПРЕДСТАВНИЦТВАЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
3.1.   Поняття філії та представництва
3.2.   Відкриття філій
Розділ 4. ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИНИХ ОСІБ
4.1 Порядок виникнення юридичнихосіб
4.2 Порядок припинення юридичних осібВисновокСписок використанихджерел
ВСТУП
 
Реформуванняцивільного законодавства в Україні пов’язано як з запровадженням у юридичну практику нових інститутів такатегорій, так і з переглядом тих, що вже застосувалися і є звичними. Разом зтим, в силу взаємозв’язку і взаємообумовленості зміна в правовому регулюванняоднієї частини суспільних відносин веде й до зміни інших.Визнання в КонституціїУкраїни (ст. 42) за кожною особою права на підприємництво зумовило розвитокорганізацій, в першу чергу тих, що створювалися в цій сфері. На жаль, правовабаза існування даних відносин, які без сумніву, стосуються сфери правовогорегулювання, відстає від потреб практики.Цивільне законодавство як суб’єктівправовідносин визнає громадян (фізичних осіб) і юридичних осіб. Держава є суб’єктом будь-яких правовідносин,в тому числі й цивільних. В умовах розвинутої економіки серед всіх суб’єктівекономічних (майнових) відносин головне місце, безперечно, належить юридичнимособам.Теорія і законодавча практика всіх держав в тій чи іншій мірі визнає яксуб’єктів права колективні, організаційні утворення. На відміну від фізичнихосіб (людей) при визначенні статусу суб’єкта цивільних правовідносин ознакаюридичної особи для організацій є визначальною.
Акутуальністьтеми. Основою суспільства є люди, які, спілкуючись, і створюють те, щоназивають суспільством, соціумом. Існуваннялюдей і суспільства не визначається ні наявністю права, ні держави. Самезавдяки людям і заради них виникають та існують будь-які соціальні явища, дояких належать і право, і держава.Учасникамисуспільних відносин безвідносно до того, чи регулюються ці відносини правом, єлюди і колективи людей, які можуть утворюватися з різних підстав (територіальніоб’єднання, за місцем роботи, за кровним зв’язком (родина, сім’я), за спільнимінтересом тощо). Лише частина колективів людей утворюють організовані колективи(організації). Основою розмежування колективів людей і організацій може бутинаявність спільного для всіх або більшості членів колективу інтересу. Інакшекажучи, в основі створення організації, на відміну від колективу, завжди лежитьсуб’єктивний фактор – інтерес.Об’єктивні фактори – фізичні, фізіологічні ознаки (вік, стать тощо), соціальніознаки (мова, національність, громадянство тощо) не визначають організації яктакої.Об’єктом дослідження даної курсової роботи є становлення інститутуюридичної особи у цивільному праві, а також її правове регулювання.
Предметдослідження складає система нормативних актів, що встановлюють певніорганізаційно-правові форми юридичних осіб; спеціальна вітчизняна і зарубіжнанаукова література, в якій розкриває розвиток і становлення юридичних осіб уцивільних правовідносинах.Мета і завдання дослідження. Метою дослідження євизначення поняття, ознак та особливостей правосуб’єктності юридичних осіб, атакож, визначення всіх можливих видів юридичних осіб.
Завданнямдослідження, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети є:
1.Визначити та обґрунтувати поняття юридичних осіб у якості суб’єктів цивільних прав;
2.Довести доцільність існування даного правового інституту в цивільномузаконодавстві;
3.Розглянути види юридичних осіб, порядок їх виникнення та припинення.Методологічната теоретична основа дослідження.Особливості певних видів юридичних осібдосліджуються в роботі з урахуванням їх історичного розвитку, а також основнихмоментів розвитку юридичних осіб в зарубіжних країнах. Аналіз відповідноїнормативної бази та правової літератури був проведений за допомогою робіт такихвчених, як Г.Фединяка, Я. М. Шевченка, О.Кравчука, В. І. Борисової, О. В. Дзери, та інших вчених.

Розділ І.ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СУБ’ЭКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
 
1.1     Поняття юридична особа
СьогодніЦивільний Кодекс України в ст.23 дає наступне поняття юридичної особи:юридичними особами визнаються организації, які мають відокремлене майно, можутьвід свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нестиобов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді аботретейському суді.
Виходячиз Закону та практики українські фахівці першою ознакою будь-якої організації якюридичної особи визначають організаційну єдність.
Юридичнаособа — це не окремий орган (фізична особа), а колективне утворення, певнимчином організований колектив людей (організація). Кожна така організаціяхарактеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв’язків їїчленів, внутрішньою структурою та органами, що реалізують її дієздатність. Аленезалежно від внутрішньої будови, юридична особа у зовнішніх відносинахвиступає як єдина організація. Організаційна єдність юридичної особи виражаєтьсяі закріплюється в її установчих документах.
Іншоюважливою ознакою юридичної особи є наявність у неї відокремленого майна.Наявність відокремленого майна виражається в самостійному балансі організації.Майно юридичної особи відокремлене від майна членів трудового колективу даноїорганізації, від майна держави, чи автономного утворення,адміністративно-територіальної одиниці, від майна інших організацій. З майновоювідокремленістю нерозривно пов’язана і третя ознака юридичної особи — їїсамостійна майнова відповідальність. Юридична особа відповідає по своїхзобов’язаннях належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке може бутизвернене стягнення згідно ст.32 Цивільного Кодексу України, і ст.7 Закону «Провласність» та іншим законодавчим актам України. [21с. 88]
Так якюридична особа — самостійний учасник цивільного обігу, то однією з її ознак євиступ у цивільному обігу від свого імені. Кожна юридична особа має своєнайменування. Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових праві несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншимиорганізаціями та громадянами. Кредитори юридичної особи мають право звертатисяз вимогами, що випливають з її зобов’язань, тільки до даної юридичної особи. Інші осби не можуть діятивід імені юридичної особи без її згоди.
Ознакоююридичної особи є також її здатність бути позивачем або відповідачем в суді,арбітражному чи третейському суді.
В разіпотреби захисту порушених цивільних прав юридична особа стає стороною — позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейськомурозгляді цивільного спору. Ця ознака виступає кінцевим зовнішнім виразомсамостійності та цивільної правосуб’єктності юридичної особи.
Всізазначені ознаки юридичної особи повинні розглядатися в єдності, сукупності, болише разом вони розкривають суть юридичної особи.
Існуютьтакож другорядні, похідні ознаки юридичної особи такі як рахунок в банку,печатка тощо, вони є елементами цивільної правосуб’єктності.
Прихильникитлумачення юридичної особи як штучного утворення стверджують, що суб’єктомцивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб’єктність організаційявляє собою імітацію правового статусу громадян. Автори цієї теорії незаперечують можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави абозакону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно передусімдля того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і, з певнимупередженням ставиться до громадських об’єднань.
Теорія невизначенняюридичної особи як суб’єкта цивільних прав. В рамках цієї теорії вважається, щокінцеву вигоду від цивільних правовідносин у суспільстві отримують виключнофізичні особи, а тому немає підстав визнавати об’єднання громадян — юридичнуособу суб’єктом цивільних прав. [11 с.154]
Тлумаченнявизнання юридичної особи як повноцінного суб’єкта (теорія реальності) цивільнихправ акцентує увагу на тому, що фізичні особи в залежності від обставин івласного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об’єднуютьсявони між собою тоді, коли у них виникають спільні інтереси. Саме для реалізаціїтаких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, щоісторичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названоїтеорії вважають за потрібне надавати можливість об’єднанням громадян виступатисуб’єктами цивільних правовідносин. Сьогодні ця теорія є домінуючою. В рамках цієїтеорії існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставитьсоціологічні дослідження об’єднань людей; організаційна теорія визначальноювважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагудослідженням соціальних функцій юридичних осіб.
Як бачимо,теорія визнання юридичної особи побудована на врахуванні волевиявлення лишефізичних осіб щодо їх об’єднання між собою.
З позиційцієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає з ініціативидержави. В цьому випадку можуть бути корисними теорії юридичної особи,розроблені свого часу радянськими вченими.
Правоздатністьюридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках,передбачених законодавчими актами, — з моменту реєстрації статуту. Державнареєстрація юридичних осіб здійснюється у виконкомі місцевої ради народнихдепутатів чи в держадміністраціях.
Кожнаюридична особа має правоздатність, яка визначена в її статуті або передбаченазаконом. Тому інколи її називають спеціальною. У рамках своєї правоздатностіюридична особа може виконувати різні види діяльності, що не суперечать меті їїстворення і не заборонені законодавчими актами.
Державніпідприємства, наприклад, володіють, користуються і розпоряджаються майном направах повного господарського відання, а державні установи — на правахоперативного управління.
Як ігромадянин, юридична особа може бути обмежена в правах лише у випадках іпорядку, передбачених законодавчими актами. Рішення про обмеження цивільних правможе бути оскаржено в суді чи арбітражному суді.
Цивільнуправоздатність юридичної особи здійснюють її органи управління. Ці органиможуть бути єдиноначальними (директор, начальник) або колегіальними (правління,загальні збори). Можливі випадки поєднання єдиноначальних і колегіальних началуправління. Найчастіше це притаманно кооперативним організаціям. Вищим органомуправління кооперативом є загальні збори. Голова кооперативу здійснюєкерівництво поточними справами і приймає рішення з питань, не віднесених довиключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.
Керівнийорган юридичної особи виражає її волю, тому його дії — це дії самої юридичноїособи. [21 с.56]
1.2     Правоздатність та дієздатність юридичнихосіб
Формуванняі функціонування в Україні ринкової економічної системи викликало появу новихсуб’єктів суспільних відносин, можливість існування яких суперечила радянськійідеологічній доктрині. Серед них провідне місце зайняли підприємства різнихорганізаційно-правоих форм, засновані на власності фізичних та юридичних осіб,які суттєво відрізняються один від одного процедурою створення, механізмомуправління, видами здійснюваної діяльності й за іншими ознаками.У зв’язку з цимперед юридичною наукою постали багатоаспектні проблеми вивчення їх правовогостатусу, серед яких самостійне місце займає правосуб’єктність, яку російськівчені С. Зінченко і В. Галов слушно назвали правовою категорією, що у сучаснихумовах стала практично застосовуваною.Вважалось, що підприємство набуваєпов’язані з його виробничо-господарською діяльністю права й обов’язки і єюридичною особою з моменту затвердження статуту, а у випадках, коли воно діє на підставі загальногоположення – з дня прийняття відповідним органом рішення про його утворення (ст.7 Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство). За таких умоввиправданою була і точка зору, що цивільна право- і дієздатність(правосуб’єктність) підприємства виникає з моменту його створення. [23 с.96]Відмова держави відмонополії у сфері власності і господарювання зменшила обсяг її дискреційногоправа з питань створення підприємств. Тепер, незалежно відорганізаційно-правових форм підприємств і форм власності, на яких останністворюються, воно проводиться в нормативно-явочному (реєстраційному) порядку.Умовоювключення створеного засновниками підприємства в суспільні відносини єлегітимація – визначення або підтвердження законності якого-небуть права чиповноваження, тобто державне підтвердження входження у сферу підприємництва.
Державнареєстрація в силу прямої вказівки закону є обов’язковою. Юридичною дією при їх створенні(ст. 6 Закону України «Про підприємства в україні» та ст. 8 Закону України «Пропідприємництво»). Її можна назвати юридичним фактом-умовою, фактичноюобставиною тривалої дії, яка активно формує індивідуальний правовий статуссуб’єкта, підтверджує утворення юридичної особи.З іншого боку, вона свідчитьпро виникнення у названої особи правоздатності, яка в загальновизнаномурозумінні розглядається як здатність набувати права і обов’язки у сфері праці,господарської (підприємницької) діяльності тощо. Як властивість суб’єкта змоменту реєстрації підприємства його правоздатність існує незалежно від початкуздійснення ним передбаченої статутними цілями та завданнями діяльності.Так, В. Щирбина називає реєстрацію процесуально-правовою дією, щоє засобом набуття підприємством “формально-юридичних ознак суб’єкта права,згідно з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обігу якзагальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа”.Щоб стати активним учасником господарської діяльності,підприємство, насамперед, повинно сформувати персонал, “людський субстрат”,налагодити розгалужену систему договірних відносин тощо. Але для укладення як трудових,так й інших договорів ним мають бути проведені активні дії, що в юридичномузмісті розглядаються як зовній прояв внутрішнього акту волі. Оскільки юридичнаособа, по суті, є “такою, що уявляється”, їй не притаманна така психофізичнавластивість як воля, що є вихідною категорією для права в суб’єктивному змісті,тобто джерелом вольових дій, які породжують правовідносини. Тому вона не можеіснувати і функціонувати без органів, дії котрих в межах закону і статутурозглядаються як дії самої юридичної особи (ст. 92 Цивільного кодексу України).Орган юридичної особи – це призначена або обрана одноособова посадова особа(директор, начальник, керуючий, голова), в службові обов’язки якої входитьпрактичне здійснення наданих організаціям прав та покладених на них обов’язків.
Саме вонанапрацьовує, виражає і здійснює «персоніфіковану волю» юридичної особи якдієздатний індивід – фізична особа (одноособово або колегіально). Її вираженнямє підписання керівником підприємства договорів, документів, прикладання до нихпечатки тощо.Таким чином, з викладеного вище випливає, що без органівправоздатна юридична особа фактично є «паралізованим» суб’єктом права, якийнездатний набувати не тільки цивільні права і брати на себе цивільні обов’язки,а й наймати працівників, бути учасником господарських та інших правовідносин.Так як реєстраційний порядок спростував існувавшу ранішеможливість призначення керівника підприємства одночасно з прийняттям рішенняпро його створення, то це унеможливлює в більшості випадків і одночасне, вмомент реєстрації, виникнення правоздатності та дієздатності (правосуб’єктності)підприємства. [20 с.402]Новий Цивільний кодекс України (ст. 91) надає юридичнійособі універсальну правоздатність, і це є тенденцією розвитку вітчизняногоцивільного законодавства, закономірним з огляду на становлення ринковихвідносин. Разом з тим обсяг цивільноїправоздатності юридичної особи визначається її засновницькими документами. Комерційні організації, якщо в їхзасновницьких документах не міститься вичерпного переліку видів діяльності,котру вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькоюдіяльністю, не забороненою законом.
Реалізуючивласну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Якщозасновницьким договором, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливихвидів діяльності – вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межіякої неприпустимо. Укладені такою юридичною особою за межами правоздатностіугоди є недійсними. Такі обмеження, наприклад можуть стосуватися державнихпідприємств в частині розпорядження майном таких юридичних осіб. Обмеженняцивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце і за рішенням суду увипадках, спеціально передбачених законом.Є види діяльності, для здійсненняяких необхідно отримати спеціальну ліцензію. Це правило поширюється наюридичних осіб, наділених як спеціальною, так і універсальною правоздатністю.Виконання його передбачено як для підприємницьких, так і непідприємницькихорганізацій. Наприклад, таке ліцензування передбачено Законом України “Проаудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р. і Законом України “Проблагодійництва і благодійні організації” від 7 березня 2002 р. [3 ст.91]Статути перших корпораційзатверджувалися або санкціонувалися державою, і тому вчинення дій, ними не передбачених,було правопорушенням. В країнах англо-саксонської системи явище спеціальноїправоздатності отримало назву доктрини “Ultra vires”. В якій зазначалося, що здатністькорпорації укладати договори обмежена тим фактом, що будь-яка дія, вчинена неюз перевищенням прав, наданих корпорації за законом, за загальним правилом є Ultra vires та недійсна. Застосовуючи цюдоктрину, суди визнавали недійсними угоди, які виходили за межі цілейдіяльності юридичної особи.
Директива №1 не скасувала концепцію спеціальної правоздатності, а лише усунула її основнийнедолік – можливість визнання недійсними угод, укладених з перевищеннямстатутних меж. В подальшому в ряді країн за юридичними особами почали визнаватизагальну правоздатність, рівну з правоздатністю людини.[24 с.347]Як елементправосуб’єктності юридичної особи, правоздатність є тільки передумовою длявиникнення дієздатності. Юридична особа набуває цивільних прав і приймає насебе цивільні обов’язки через свої органи, які діють відповідно до закону,інших правових актів і установчих документів.
Складі перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з цих органів, порядокїх утворення, визначаються для різних видів юридичних осіб і регулюютьсяЦивільним кодексом і законами про цих юридичних осіб, іншими правовими актами ізасновницькими документами юридичної особи.Так, у випадках створеннякомандитного або повного товариства його правосуб’єктність виникає у моментреєстрації, оскільки воно набуває цивільні права і обов’язки безпосередньочерез своїх учасників (повних учасників), які діють від імені товариства (ст.68, 75 Закону “Про господарські товариства”). Навпаки, у інших видахгосподарських товариств як обрання керівника з числа засновників (учасників),так і призначення зборами учасників найманого керівника можливе лише післяреєстрації товариства.Слід звернути увагу і на поширену думку, яка грунтуєтьсяна ст. 14 Закону “Про підприємства в Україні”, про те, що “свої права зуправління підприємством власник здійснює безпосередньо або через уповноваженіним органи, хоча він може делегувати їх іншому органу, який передбачаєтьсястатутом підприємства”. Як вбачається, право науправління підприємством розглядається не як зазначений вище виняток, а як йогосамостійне право, воно не ототожнюється з првами органу юридичної особи. [17 с.304]Так, дійсно, органиюридичної особи формують і виражають її волю, тому саме через ці органи, за їхдопомогою, їхніми діями, юридична особа здобуває цивільні права і бере на себецивільні обов’язки. Разом з тим, як особи, які реалізують дієздатністьюридичної особи, можуть бути відповідно до п. 2 ст. 92 Цивільного кодексуУкраїни, інші суб’єкти, які є його учасниками. Юридична особа бере участь уцивільному обороті через своїх робітників, діями яких воно не тільки здійснюєсвої права і виконує обов’язки, а також набуває і припиняє їх.
Дії цихробітників вважаються згідно з законом діями самої юридичної особи.Відповіднодо п. 3 статті 92 ЦК України, той, хто веде справи юридичної особи і виступаєвід її імені на підставі закону або засновницьких документів, повинен діятидобросовісно і розумно, забезпечувати досягнення цілей всіма можливимизаконними засобами і охорону інтересів юридичної особи, яку вони представляють.Вони не повинні перевищувати своїх повноважень. За порушення цих вимог вонинесуть відповідальність. Вона полягає в обов’язку відшкодувати завдані збитки,шкоду, залежно від характеру існуючих правовідносин між юридичною особою іособою, яка її представляє. Якщо між юридичною особою і тією особою, яка їїпредставляє, укладено трудовий договір, відповідальність настає за нормамитрудового права.[3 с.63]

Розділ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯЮРИДИЧНИХ ОСІБ
 
2.1Теоретичні засади класифікації юридичних осіб.
 
Юридична особа– узагальнююча назва організацій, які визнаються суб’єктами цивільнихправовідносин. Таким статусом закон наділяє організації, які істотновідрізняються одна від одної. Ці відмінності значною мірою зумовлюютьособливості їх створення, діяльності і припинення. З метою врахування цихособливостей, відображення їх соціальної природи та особливостей правовогостатусу, здійснюється класифікація юридичних осіб.Традиційним для законодавствабагатьох країн є поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права іюридичні особи публічного права. Причиною формування такої системи юридичноїособи є поділ буржуазного права на публічне і приватне. В різних країнах воснову розмежування юридичних осіб на ці дві групи покладено різні критерії. УФРН відмітними рисами цих юридичних осіб є правова природа акту, який єпідставою їх виникнення. Юридичні особи публічного права виникають на підставіприватно-правового акту.
Юридичніособи публічного права, крім того, переслідують цілі публічного характеру,мають владні повноваження, особливий характер членства.У Великобрітаніїпублічними є ті корпорації, що створені заради політичних цілей. Їх статусхарактеризується наявністю владних повноважень, як правило, на певній територіїабо області.Слід також відзначити, що юридичні особи публічного права є такожоргани, організації та установи, що здійснюють наукові, культурно-освітні,релігійні, та інші суспільно корисні функції державного значення, засновані напідставі норм публічного права. До їх числа входять академічні установи,університети, ліцеї, лікарні, торгові палати тощо. Засновуються вони врозпорядчому (деколи у дозвільному) порядку на основі спеціальних актів, щоприймаються компетентними державними органами і в більшості випадків маютьспеціальну правоздатність. [22 с.288]До приватних корпорацій відносяться ті з них, що створеніприватними особами і переслідують їх особисті інтереси. У США всі корпораціїподілені на чотири групи: публічні, напівпублічні, підприємницькі і не підприємницькі. Допублічних віднесено державні й муніцтпальні органи. Напівпублічними єкорпорації у галузі постачання населення газом, водою, електроенергією.Напівпублічні корпорації існують на гроші платників податків. Усі іншівідносяться до категорії приватних, тобто тих, у створенні яких бере участь недержава, а приватні особи.
Непідприємницькікорпорації не мають на меті отримання прибутку (релігійні організації, школи,благодійні фонди). Якщо підсумувати, то до юридичних осіб публічного прававідносять саму державу, яка віступає в майнових відносинах в якості особливогосуб’єкта права – скарбниці, адміністративно-територіальні одиниці, державніустанови і державні організації, які одночасно виступають і як господарюючісуб’єктами і як оргаанізації державного управління. Як правило, публічнимивизнаються юридичні особи, які наділені державними владними повноваженнями.Приватними є всі інші юридичні особи, тобто ті, які створюються приватнимиособами і переслідують приватні цілі. [14с.67]В цивільному праві України, у відповідності до практикизарубіжних країн, також існує поділ юридичних осіб на юридичні особи публічногоправа та юридичні особи приватного права. Стаття 81 Цивільного кодексу Українивизначається, що “юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актомПрезидента України, органу державної влади, органу влади автономної РеспублікиКрим або органу місцевого самоврядування”.
Отже, урозпорядчому порядку виникають державні юридичні особи. Якщо закономпередбачено обов’язкове створення юридичної особи шляхом волевиявлення виборців– виборів, то така юридична особа також набуває статусу юридичної особипублічного права.
Юридичніособи публічного права створюються, як правило, для здійснення спеціальнихпублічних функцій, не зумовлених їх участю у цивільному обороті (міністерствата відомства тощо). Однак, це не означає, що вони не можуть вступати у цивільнийоборот. [21 с.60]На підтвердження цього, стаття 82 Цивільного кодексу Українивизначає умови участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах:“на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюютьсяположення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом”. Це означає, щоюридичні особи публічного права поряд з іншими юридичними і фізичними особамиможуть брати участь у цивільних правовідносинах. У цьому виявляється специфічнариса цивільного права відношення, яке грунтується на характерній властивостіцивільно-правового методу регулювання – рівності суб’єктів.Приватні юридичніособи створюються і діють в інтересах певного кола осіб: засновників, учасниківабо визначених в інший спосіб. Вони не мають такого загальносоціальногозначення як публічні юридичні особи, а тому створюються незалежно від держави,на основі загального її дозволу, вираженого в законі.
Правовапідстава їх виникнення – засновницьке волевиявлення (угода) однієї або декількохосіб. Отже, публічна (не комерційна) юридична особа – це організація, яка на основіадміністративно-правового акту створена, дозволена державою або має особливийстатус, і діяльність якої має загальносоціальне значення. Приватні (комерційні) юридичні особи – цеорганізації, що створюються на підставі угоди з метою задоволення потребпевного кола осіб.Важливим є поділ юридичних осіб за елементамиорганізаційно-правової форми. Така класифікація дозволяє комплексноохарактеризувати різні види юридичних осіб, які мають одну, або декілька спільних ознак.Організаційно-правова форма – визначається шістьма елементами: метою, складом засновників,правовим режимом майна, правовим статусом засновників, організацією управління,умовами відповідальності. За кожним з цих елементів можна виділяти групи тапідгрупи юридичних осіб.
2.2 Комерційні юридичні особи
Класифікаціяюридичних осіб може проводитися за різними підставами. Зокрема, залежно від мети створення ідіяльності юридичні особи поділяють на:
а)комерційні юридичні особи;
б)некомерційні юридичні особи.
Воснові розмежування лежить ознака наявності або відсутності мети одержанняприбутку внаслідок діяльності юридичної особи. При чому для комерційноїорганізації така мета є основною.
Юридичніособи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств,виробничих кооперативів, а також у формі об’єднання вказаних юридичних осіб.
Згідноіз законодавством господарськими товариствами визнаються підприємства,установи, організації, створені на підставі угоди між юридичними і фізичнимиособами шляхом об’єднання їх майна і підприємницької діяльності з метоюодержання прибутку.
Господарськетовариство — це родове поняття, яке об’єднує такі самостійні види товариств:акціонерні, з обмеженою відповідальністю, повні та командитні, для якихзагальною ознакою є наявність статутного фонду, поділеного на частки. Всітовариства — юридичні особи, діють на підставі установчих документів, маютьвласні назви.
Разоміз тим кожне із товариств має свої особливі ознаки.
Акціонернетовариство. „Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд,поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несевідповідальність за зобов’язаннями тільки майном товарива.”[7 ст.24]
Специфікаправового становища АТ полягає в тому, що його статутний фонд формується шляхомемісії та продажу акцій фізичним і (або) юридичним особам. Акція — це ціннийпапір, який підтверджує те, що особа є членом АТ, має право на участь вуправлінні АТ, одержання частки прибутку АТ у вигляді дивідендів, одержаннячастки вартості майна у разі його ліквідації. Внесення вкладу водночасстановить собою договір купівлі-продажу акції. З цього часу юридичні та фізичніособи набувають статусу акціонерів, тобто наділяються правами та обов’язкамистосовно АТ, включаючи відповідальність за зобов’язаннями товариства тільки вмежах належних їм акцій.
Акціонернітовариства можуть бути двох видів: відкрите АТ, акції якого розповсюджуютьсяшляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах, та закрите АТ — акціїякого розподіляються між засновниками.
Установчимидокументами АТ є установчий договір та статут, які у випадках, передбаченихчинним законодавством, узгоджуються з Антимонопольним комітетом України.
Товариствоз обмеженою відповідальністю. „Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ)визначається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розміряких визначається установчими документами (установчим договором і статутом).”¹На відміну від інших товариств установчі документи ТОВ, крім відомостей, загальнихдля всіх видів товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожногоіз учасників, розмір, склад та порядок внесення ним вкладів.
УчасникиТОВ несуть відповідальність у межах вкладів до статутного фонду ТОВ.
ТОВ— це підприємство з фіксованим складом учасників, тобто частки в нихрозподіляються при емісії серед відомого обмеженого кола осіб; учасники цихпідприємств можуть уступати належні їм частки тільки за згодою інших учасників;тут діє досить жорстка система колективного контролю над персональним складомучасників та кількістю належних кожному часток. При виході учасника із ТОВ найого вимогу і за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю абочастково в натуральній формі.
Товариствоз додатковою відповідальністю. Товариством з додатковою відповідальністю (ТДВ)визначається товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір якихвизначений установчими документами. Учасники ТОВ відповідають за його боргамисвоїми вкладами в уставний фонд, а якщо цього недостатньо — додатково належнимїм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному вкладам кожногоучасника.
Повнетовариство. „Повним визначається товариство, всі учасники якого відповідно доукладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю і солідарновідповідають за його зобов’язаннями усім майном, що їм належить.”[7 ст. 66.]
Повнетовариство створюється і діє на підставі установчого договору, в якомуобов’язково повинні бути визначені розміри часток кожного із учасників, розмір,склад і порядок внесення вкладів, форми участі у справах товариства.
Управліннядіяльністю повного товариства здійснюється за згодою всіх його учасників.Кожний учасник має один голос, якщо установчим договором не передбачений іншийпорядок визначення кількості голосів.
Прибутокта збитки товариства розподіляється між його учасниками пропорційно до їхчасток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено установчим договором.
Командитнетовариство. Командитним визначається товариство, в якому разом з учасниками,які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають зазобов’язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один чидекілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних здіяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів.
Командитнетовариство створюється і діє на підставі установчого договору, якийпідписується усіма повними учасниками. Установчий договір, крім загальних умов,характерних для всіх товариств, повинен містити умови про розмір та склад складеногокапіталу товариства, розмір і порядок зміни часток кожного із повних учасниківу складеному капіталі, сукупний розмір вкладу вкладників, а також розмір, складта порядок внесення ними вкладів.
Управліннядіяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками в порядку,встановленому для повного товариства. Вкладники не мають права брати участь вуправлінні справами командитного товариства.
Підприємство,засноване на власності об’єднання громадян, — це підприємство, яке створюєтьсягромадськими організаціями, благодійними організаціями, творчими спілками,релігійними організаціями тощо з метою здійснення господарської і комерційноїдіяльності, необхідної для виконання їх установчих завдань. Майно належитьпідприємству на праві повного господарського відання.
Комунальнепідприємство — це організаційно-правова форма підприємства, заснованого навласності відповідної територіальної громади, яка об’єднує жителів села,декількох сіл, селища та міста. Територіальні громади утворюють, реорганізуютьта ліквідують комунальні підприємства, а також здійснюють контроль за їхдіяльністю. Майно належить підприємству на праві повного господарськоговідання.
 Державнепідприємство ― це підприємство, засноване на державній формі власності.Установчими документами державного підприємства є рішення його власника тастатут, затверджений власником. Державні підприємства керуються спеціальнимиправилами заснування, утворення їх майна і предмета діяльності при заснуванні,визначення мети і предмета діяльності, управління майном, розподіл прибуткутощо. Державному підприємству майно належить на праві повного господарськоговідання.
Казеннепідприємство. Правове становище казенного підприємства відрізняється відправового становища інших комерційних юридичних осіб. Казенне підприємство тежздійснює підприємницьку діяльність, але воно виникає лише шляхом перетвореннядержавного підприємства, яке відповідно до законодавства не підлягаєприватизації. Рішення про таке перетворення приймається Кабінетом МіністрівУкраїни. При цьому повинна існувати одна з таких умов:
— підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно дозаконодавства може здійснювати тільки державним підприємством, наприклад,діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин,виготовлення і реалізація військової зброї та боєприпасів до неї та ін.
— головним споживачем продукції підприємства (більше як 50%) є держава;
— підприємство є суб’єктом природних монополій.
Управлінняказенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповіднимдержавним майном. Це міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
Ліквідаціяі реорганізація казенного підприємства здійснюється за рішенням КабінетуМіністрів України.
Кооператив― добровільне об’єднання громадян на засадах членства і власної трудовоїучасті для спільного ведення комерційної або іншої діяльності, яка базується наоб’єднанні членами кооперативу майнових пайових внесків.
Кооперативвідрізняється від інших юридичних осіб за такими ознаками:
1)це добровільне об’єднання суб’єкітів цивільного права ― фізичних осіб;
2)діяльність кооперативу базується на засадах членства учасників;
3)майнова відокремленість кооперативу ґрунтується на праві власності на об’єднанейого членами майно (вступні, пайові та інші обов’язкові внески);
4)кооператив ― єдиний власник цього майна. Член кооперативу не має праварозпоряджатися кооперативним паєм. При припиненні членства в кооперативігромадяни мають право вимагати повернення кооперативного паю в порядку, що визначаєтьсястатутом конкретного кооперативу.
2.3 Некомерційніюридичні особи
Некомерційніорганізації теж можуть мати різні організаційно-правові форми, тобтовідрізнятися одна від одної за особливостями організаційної структури,способами відокремлення майна, відповідальністю, способами участі в цивільномуобороті.
Однієюз таких форм є споживчі кооперативи. Хоча закон не містить поняття споживчогокооперативу, можна дійти висновку, що споживчий кооператив ― цеоб’єднання фізичних осіб на умовах членства з метою задоволення потреб вторговельному і побутовому обслуговуванні, інших послугах. Майно кооперативускладається з пайових внесків його членів. Споживчий кооператив на відміну відвиробничого хоча й займається господарською діяльністю, але вона не пов’язана зодержанням прибутку. Прибуток йде на задоволення певних потреб членівтовариства. Крім того члени споживчого кооперативу не повинні брати участьсвоєю працею в діяльності кооперативу і не несуть відповідальності за йогоборги.
Донекомерційних організацій належать також установи. Установою називаєтьсяорганізація, яка створена власником для здійснення функції некомерційногохарактеру і фінансується ним повністю або частково. Найбільш поширеним видомустанов є державні установи, які здійснюють насамперед управлінські функції(міністерства, державні комітети, головні управління, комітети місцевихдержавних адміністрацій і т. ін.), правоохоронні органи (суди, органи міліції,прокуратури, арбітражні суди), державні наукові та навчальні заклади, державніорганізації охорони здоров’я, державні установи, які здійснюютьсоціально-культурні функції (театри, філармонії, музеї і т. ін.).
Наданняцим організаціям статусу юридичних осіб обумовлено лише тим, що вони повиннібрати участь у цивільному обороті, насамперед вирішуючи питання, пов’язанні зпотребами свого матеріально-технічного забезпечення.Некомерційні юридичні особиможуть функціонувати в такій формі, як об’єднання громадян. Об’єднаннягромадян ― це добровільне громадське угрупування, створене на засадахєдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.
Об’єднаннягромадян створюються згідно із Законом України „Про об’єднання громадян” іможуть функціонувати в таких формах: політична партія; громадська партія.
Політичнапартія ― це об’єднання громадян ― прибічників певноїзагальнонаціональної програми суспільного розвитку, для яких головною метою єучасть у здійснені державної політики, формуванні органів влади, органівмісцевого та регіонального самоврядування і представництва в їх складі.
Громадськаорганізація ― це об’єднання громадян для задоволення захисту своїхзаконних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних,спортивних та інших спільних інтересів.
Засновникамицих організацій є громадяни. Вони входять до складу об’єднання на засадахчленства, але ніяких прав на майно організації не мають. Членами політичнихпартій можуть бути тільки громадяни України, які досягли віку 18 років. Членамиоб’єднань, можуть бути особи, які досягли 14 років.
Об’єднаннягромадян набувають статусу юридичної особи тільки у разі їх реєстрації.
Об’єднаннягромадян діють на основі статуту.
Благодійнаорганізація ― це недержавна організація, головною метою діяльності якої єздійснення благодійної діяльності ― безкорисливої діяльності, що непередбачає прибутків, в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.
Благодійніорганізації можуть утворюватись у таких організаційно-правових формах: членськаблагодійна організація; благодійний фонд; благодійна установа; інші благодійніорганізації (фундації, місії, ліги тощо).
Конкретнаорганізаційно-правова форма благодійних організацій визначається засновниками(засновником), якими можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особибез громадянства, які досягли віку 18 років, а також юридичні особи незалежновід форм власності. Засновниками (засновником) не можуть бути органи державноївлади і органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальніпідприємства, установи, організації України, що фінансуються із бюджету.[16 с.104]
Творчаспілка ― це добровільне об’єднання професійних творчих працівників відповідногофахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство ідіє на підставі статуту. Творча спілка діє на принципах добровільного об’єднанняїї членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва(музики, архітектури, дизайну, журналістики, кінематографії, композиторів,майстрів народного мистецтва, письменників, театральних діячів, фотохудожників,художників, кобзарів, рекламістів), самоврядування, взаємодопомоги іспівробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методівтворчої діяльності, визнання авторських прав. У кожному фаховому напряму можебути створено одне або більше добровільних творчих об’єднань.
Творчіспілки можуть мати всеукраїнський та регіональний (місцевий) статус. До всеукраїнськихтворчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію всієїУкраїни і які мають місцеві творчі осередки у більшості її областей. До регіональних(місцевих) творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється натериторію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Всітворчі спілки підлягають державній реєстрації. З моменту реєстрації творча спілкачи її регіональний осередок набуває статусу юридичної особи.
Діяльністьтворчої спілки припиняється згідно з рішенням загальних зборів ( з’їзду,конференції) творчої спілки або на підставі рішення суду в разі порушеннязаконодавства України.
Релігійніорганізації. Правовий статус релігійних організацій регулюється Законом Українивід 23 квітня 1991р. „Про свободу совісті та релігійні організації”, згідно зяким релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації їїстатуту (положення). Закон не містить загального поняття релігійнихорганізацій, а лише вказує на мету їх створення та види. Це можна пояснити тим,що правове поняття релігійної організації визначити дуже складно і перш за всетому, що існує безліч релігійних течій, які мають не однаковий рівень розвитку,різні традиції, догматичні уявлення.
Релігійніорганізації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадянсповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної таінституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно ізсвоїми статутами (положеннями).
Релігійнимиорганізаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі,релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади,а також об’єднання, що складаються із зазначених релігійних організацій.
Діяльністьрелігійної організації може бути припинено у зв’язку з її реорганізацією аболіквідацією, які здійснюються відповідно до її власних настанов.
„Непідприємницькітовариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можутьпоряд зі своєю, основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщоінше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вонибули створені та сприяє її досягненню.” [2 ст.86]
Зазначенаумова – необхідність відповідності цієї підприємницької діяльності меті, дляякої юридична особа була створена, не припускає здійснення непідприємницькимитовариствами будь-якої іншої підприємницької діяльності.
Об’єднаннягромадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційнудіяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусомюридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленомузаконодавством.
„Політичніпартії, створювані ними установи і організації не мають пава засновуватипідприємства, крім засобів масової інформації, та займатись господарською таіншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичноїлітератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою,проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичнихзаходів.”[4 ст.24]
Недодержанняоб’єднаннями громадянвстановлених законом вимог щодо господарської діяльності може бути підставоюдля визнання недійсними установчих документів, заснованих ними підприємств,установ і організацій.
Благодійніорганізації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації таінші об’єднання, що сприяють виконанню статутних завдань. Благодійніорганізації можуть бути засновниками засобів масової інформації, підприємств іорганізацій.

Розділ ІІІ.ФІЛІЇ ТА ПРЕДСТАВНИЦТВА ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
 
3.1     Поняття філії тапредставництва
Тенденціяпостійного розширення території, на якій кожна з юридичних осіб прагнездійснювати певні дії (виконувати роботи, надаватипослуги тощо) — закономірний процес. До того ж у кожної з них існуєнеобхідність представляти і захищати свої інтереси далеко за межами свогомісцезнаходження. Виходячи з вказаного, законодавець наділяє останніх правомстворювати відокремлені (структурні) підрозділи, а саме філії і представництва.ЦК зберіг той підхід, що існував у раніше чинному законодавстві стосовносутності філій та представництв юридичної особи, але встановив при цьомувичерпний перелік таких відокремлених підрозділів. Це — тільки філії іпредставництва.
Філією євідокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза їїмісцезнаходженням та який здійснює всі або частину її функцій (окремий цех,інше виробництво) .[2 ст.95 ч.1]Представництво є відокремленим підрозділом юридичноїособи, розташованим поза її місцезнаходженням та який здійснює представництво ізахист інтересів останньої [2 ст.95 ч.2]Згідноз положеннями ст. 95 Цивільного Кодексу України, як філія, так іпредставництво, не є юридичними особами (але разом із цим мають свій власнийкод у ЄДРПОУ), діють на підставі положення, затвердженого юридичною особою (як правило, вищим органом юридичної особи — загальними зборамизасновників (учасників)), і можуть наділятися певним майном для виконання своїхфункцій. І філії і представництва можуть мати свої печатки та штампи.
Міжтим ці ознаки їх лише індивідуалізують, тобто дають можливість виділити середінших структурних підрозділів тієї чи іншої юридичної особи. Філії та представництва наділяються майном юридичної особи, що їхстворила. На перший погляд може скластися враження, що таким чином відбуваєтьсявідокремлення майна юридичної особи і закріплення його за іншою організацією.Насправді це не так. Майно — власність юридичної особи і незалежно від відокремленняостаннього залишається її власністю. На нього може бути звернене стягнення якза борги філій або представництв, так і за борги самої юридичної особи, що їхстворила. Факт наділення майном філії або представництва пов’язується лише зведенням бухгалтерського обліку: майно враховується на окремих балансахостанніх.
Взалежності від обсягу повноважень, які надаються представнику, розрізняють 3види довіреностей: — разову, яка видається на здійснення однієї конкретної дії(наприклад, отримання зарплати); — спеціальну – видається на здійсненняоднорідних дій; та — генеральну (загальну) – такадовіреність видається на здійснення широкого кола юридично значущих дій, в томучислі укладення угод.Керівник філії отримуєвід юридичної особи саме генеральну довіреність, у якій зазначається вичерпнийперелік повноважень, що надаються йому юридичною особою. Довіреністьскладається лише в письмовій формі, підписується керівником юридичної особи(головою правління, директором) та скріплюється печаткою відповідної юридичноїособи.
Якщов довіреності передбачено проведення керівником філії операцій з майновими тагрошовими цінностями, довіреність також має бути підписана головним (старшим)бухгалтером юридичної особи [2 ст.66]У довіреності обов’язково зазначаєтьсястрок, на який вона видається, що не може перевищувати 3 років.Слід мати наувазі, що довіреність, яка видається юридичною особою для здійснення будь-якихугод, не потребує нотаріального посвідчення.Відсутність у філій тапредставництв цивільної правоздатності не дає можливості останнім статиучасниками цивільних правовідносин, а їх намагання діяти від свого іменіпозбавлені цивільно — правового значення. Філії та представництва діють напідставі затвердженого юридичною особою положення, яке встановлює зміст і порядокїх діяльності.На практиці трапляються випадки, коли в тексті договору внаслідокпомилки відсутні вказівки на те, що договір укладений від імені юридичноїособи, а керівник все ж таки має належно оформлені повноваження. Цей факт, відповідно до роз’яснення ВАСУ “Про укладання договоріввідособленими підрозділами юридичних осіб” від 30 березня 1995 р. № 02-5/220,не може бути підставою для визнання договору недійсним. У таких випадкахдоговір слід вважати укладеним від імені юридичної особи. Зазначене положенняне поширюється на випадки укладення договору з перевищенням повноважень,зазначених у довіреності.Також слідпам’ятати про те, що відповідальність за всі угоди чи інші дії керівника філіїу межах наданих йому повноважень несе юридична особа, причому всім своїммайном, адже дії керівника філії – це дії юридичної особи [2 ст.32]Відокремленим підрозділам, які створила юридична особа, моженадаватися право здійснювати в господарському суді повноваження сторони всправі. Такі права можуть надаватися статутом юридичної особи, положенням провідокремлений підрозділ або дорученням. Відокремлені підрозділи при цьому маютьправо від імені юридичної особи:
·          вживати заходів досудового врегулювання спору;
·          подавати до господарського суду позови;
·          надсилати відгуки на позовні заяви;
·          звертатись із заявою про перевірку рішення, ухвали, постанови судув порядку нагляду;
·          здійснювати інші процесуальні дії.
Відповідно,якщо через відособлений підрозділ, приміром, передбачається надавати послугита/або виконувати роботи на території іншого регіону, то для цих цілейнеобхідно створити філію, а не представництво, тому що виходячи з положеньЦивільного Кодексу України, представництво не має права надавати послуги та/абовиконувати роботи (така діяльність за аналогією з юридичною особою з поглядузаконодавства буде вважається «нестатутною» або іншими словами такою,що суперечить положенням чинного законодавства, що в решті решт може створитипевні труднощі та проблеми). Разом із цим, у даний час на практиці можна спостерігати,що, незважаючи на викладене вище у даному абзаці, як філії, так іпредставництва, здійснюють ті самі функції (тобто представництва по суті частовиконують і ті функції, які вони з погляду законодавства виконувати не маютьправа). [10 c.36]Позитивні моменти:- відокремлений підрозділ (філія, представництво) юридичної особиє повністю підконтрольним юридичній особі та залежним від юридичної особи, дієвід імені та в інтересах юридичної особи, набуває прав та обов’язків дляюридичної особи. Відповідно, у цьому випадку ризик виходу даної одиниці з-підконтролю головної юридичної особи є мінімальним;- від імені відокремленогопідрозділу (філії, представництва) діє його керівник, що призначаєтьсяюридичною особою та діє насамперед на підставі довіреності, виданої юридичноюособою.
Якщокерівник філії вийде за межі повноважень, наданих йому довіреністю, то, згідноположень Цивільного Кодексу України, такі його дії не будуть створювати дляюридичної особи ні прав, ні обов’язків (якщо тільки юридична особа в подальшомуфактично не схвалить та не прийме такі дії).- відокремлений підрозділ (філія,представництво) може мати рахунки у банківських установах (банках), разом ізцим, якщо юридичній особі потрібно повністю контролювати діяльністьвідокремленого підрозділу (філії, представництва), можна заборонити такомувідокремленому підрозділу відкривати рахунку в банках, замість цього, кошти,отримані в результаті діяльності відокремленого підрозділу, будуть повністюнадходити на розрахунковий (банківський) рахунок юридичної особи, а необхіднівитрати філії — будуть оплачуватися юридичною особою зі свого рахунку.-створення (реєстрація) та припинення (ліквідація) відокремленого підрозділу(філії, представництва) здійснюється у державних органах за місцем реєстрації юридичноїособи; це означає, що, приміром, якщо «материнську» юридичну особузареєстровано в місті Харкові і їй необхідно створити відокремлений підрозділ(філію, представництво) на території Києва — всі реєстраційні дії здійснюютьсяу відповідних державних органах міста Харкова, а не Києва (реєстраційна палата,податкова інспекція, МВС — одержання дозволу на виготовлення печатки, фондиобов’язкового державного соціального страхування, управління статистики).-процес створення (реєстрації) та припинення (ліквідації) відокремленогопідрозділу (філії, представництва) юридичної особи є дещо простішим тадешевшим, ніж створення та ліквідація самостійної юридичної особи.- якщодіяльність, що здійснюється «материнською» юридичною особою, підлягаєліцензуванню, а відокремлений підрозділ юридичної особи (як правило, філія)буде здійснювати таку ж діяльність, у ряді випадків, філії можуть здійснюватисвою діяльність, якщо така підлягає ліцензуванню, використовуючи копію ліцензії«материнської» юридичної особи (тобто менші додаткові видатки наодержання копії ліцензії, ніж видатки, необхідні для одержання нової ліцензіїна нову юридичну особу).
Негативнімоменти:- відокремлений підрозділюридичної особи (філія, представництво) не є самостійною юридичною особою,відповідно, він не може самостійно дублювати функції «материнської»юридичної особи при виникненні проблем, що перешкоджають здійсненню діяльностібезпосередньо юридичною особою.Умовні переваги та недоліки (залежно відспецифіки діяльності «материнської» юридичної особи зазначені тутособливості можуть бути як перевагами, так і недоліками):- якщо ліквідується«материнська» юридична особа, то разом з нею ліквідуються і йоговідокремлені підрозділи (філії, представництва), оскільки вони не можутьіснувати без юридичної особи;- зазвичай, з фінансової точки зору відокремленийпідрозділ (філія, представництво) юридичної особи не є незалежним від«головного» (або материнського) підприємства та, відповідно, увипадку негативних результатів фінансово-господарської діяльності такоговідокремленого підрозділу (філії, представництва) юридичної особи, такі«негативні» результати повною мірою відіб’ються нафінансово-господарській діяльності «материнської» компанії; але зіншого боку, прибуток, отриманий відокремленим підрозділом (філією,підприємством) юридичної особи може без розриву у часі перейти в розпорядження«материнської» юридичної особи;
— при створенні відокремленого підрозділу (філії, представництва) його назва будевказувати на його приналежність до «материнської» юридичної особи.Якщо назва «материнської» юридичної особи є відомою і має певнийпозитивний імідж — це може бути плюсом. [12c.74]Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державнійреєстрації, хоча дані про них включаються у Єдиний державний реєстр. Такимчином, юридична особа повинна повідомити державного реєстратора про їхстворення шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну карту.Усвою чергу орган державної реєстрації зобов’язаний у 10-денний термін подативідомості щодо створення та ліквідації зазначених підрозділів відповідномуоргану державної статистики та органу державної податкової служби замісцезнаходженням цих підрозділів. Відомості про філії та представництваюридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Що стосуєтьсяпредставництв та філій іноземних компаній в Україні, то вони підлягаютьакредитації на її території у порядку, встановленому законом.
3.2     Відкриття філій
Виходячи зположень ст. 7 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р. № 887-ХІІ та ст. 9 Закону України “Про господарські товариства” від 19вересня 1991 р. № 1576-ХІІ (далі – Закон про ГТ), підприємства мають правостворювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зправом відкриття поточних та розрахункових рахунків. Вказані підрозділи діютьна підставі Положення про них, яке затверджує підприємство (товариство), тадоручення. Філії (відділення) та представництва не є юридичними особами.Рішенняпро створення філії приймає, як правило, вищий орган управління юридичної особи(загальні збори акціонерів в акціонерному товаристві, засновники приватногопідприємства тощо). Але іноді право на створення філії може надаватисявиконавчому органу юридичної особи (правлінню, директору, дирекції тощо).Рішенняпро створення відокремленого підрозділу та затвердження положення про ньогоприймається зазвичай у формі:
·          протоколу (якщо рішення приймається зборами учасників, дирекцією,правлінням тощо), або
·          наказу (якщо рішення приймає директор, засновник одноосібно).
Післяприйняття рішення юридичною особою про створення відокремленого підрозділувиникає питання: чи потрібно реєструвати такий підрозділ і яким чином? Відповідь на це питання дає ст. 8 Закону України “Пропідприємництво” від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ, згідно з якою суб’єктпідприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення),представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділівне потребує їх державної реєстрації. Суб’єкт підприємницької діяльності повідомляєпро відкриття філії, представництва орган державної реєстрації шляхом внесеннядодаткової інформації до реєстраційної картки. [8 c.476]Виходячи зп. 18 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740(далі – Положення про реєстрацію), юридична особа лише зобов’язана повідомитипро створення вказаних підрозділів за місцем своєї реєстрації шляхом внесеннявідповідної додаткової інформації до реєстраційної картки.У свою чергу орган державної реєстрації зобов’язаний у 10-деннийтермін подати відомості щодо створення зазначених підрозділів відповідномуоргану державної статистики та органу державної податкової служби замісцезнаходженням цих підрозділів.Згідно зПоложенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118 (далі– Положення про ЄДРПОУ), дані про новостворюваний відокремлений підрозділобов’язково вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств та організаційУкраїни (далі – ЄДРПОУ). Відокремленому підрозділу присвоюєтьсяідентифікаційний код, про що органи статистики видають відповідну довідку. Дляцього до обласного, Київського міського управління статистики або управліннястатистики АРК слід подати такі документи:
·          заповнену облікову картку встановленого зразка;
·          рішення юридичної особи про створення філії;
·          Положення про відокремлений підрозділ.
Довідку провключення відокремленого підрозділу до ЄДРПОУ орган державної статистики видаєу 5-денний термін.Філії, розташовані натериторії іншої територіальної громади, ніж юридична особа, також зобов’язані:
·          зареєструватися як платники податків у відповідних органахдержавної податкової служби за їх місцезнаходженням;
·          мати банківський рахунок;
·          вести окремий облік своєї господарської діяльності, облік валовихдоходів, валових витрат та амортизаційних відрахувань, відображаючи
їх вдекларації про прибуток, затвердженій наказом ДПА України від 8 червня 1997 р. № 214.
Таківимоги висуває пп. 2.1.3 ст. 2 Закону України “Про оподаткування прибуткупідприємств” в редакції Закону від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (далі – Законпро оподаткування).Отже, філія стає самостійнимплатником податків, в тому числі податку на прибуток, тоді, коли воназнаходиться на території іншого села, селища, міста чи района у місті, ніжюридична особа. Закон про оподаткування також зобов’язує вказані філії вестиокремий облік своєї діяльності та мати банківський рахунок. [11 c.206]
Згідно зІнструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній таіноземній валюті, затвердженою постановою правління НБУ від 18 грудня 1998 р. №527 для філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів можутьбути відкриті поточні рахунки для зберігання грошових коштів та здійснення усіхвидів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України.Депозитні рахунки відокремленим підрозділам відкриваються на підставіукладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку навизначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються зпоточного рахунку і після закінчення строку зберігання повертаються на поточнийрахунок.Також філія може відкритипоточний рахунок в іноземній валюті. Відзначимо, що для відкриття такогорахунку необхідна згода юридичної особи, яка відповідно до чинногозаконодавства України має право.

Розділ ІV. ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ ТАПРИПИНЕННЯ ЮРИДИНИХ ОСІБ
 
4.1 Порядок виникнення юридичнихосіб
 
Відповідно до ст. 28 ЦК України юридичні особи утворюються впорядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядоквиникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку,встановленому їхнім статутом.
Законодавством передбачається кілька способів виникнення юридичнихосіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб:розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.
Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна абоуповноважений ним орган приймає рішення (розпорядження) про створенняорганізації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядкувиникають, зокрема, підприємства (ст. 5 Закону України «Про підприємства вУкраїні»). У разі якщо для створення і діяльності підприємства потрібніприродні ресурси, дозвіл на їх використання видає відповідна рада народнихдепутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках — Верховна РадаУкраїни за поданням первинного природокористувача при позитивному висновкуекологічної експертизи або відповідної ради народних депутатів.
Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створенняюридичної особи зафіксовано у законі (нормативному акті) у вигляді загальногодозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні виявініціативи (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такомупорядку виникають кооперативи та громадські об’єднання. Так, кооперативорганізується за бажанням громадян на добровільних засадах. Чисельність членівкооперативу не може бути меншою ніж 3 особи. Статут кооперативу приймаютьзагальні збори громадян, які бажають його створити. З протоколом загальнихзборів і статутом орган кооперативу звертається до районної державноїадміністрації з письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативу. [13 c.112]
Відповідно до статей 11 і 14 Закону України «Про об’єднаннягромадян» політичні партії створюються за ініціативою громадян України,які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються у місцяхпозбавлення волі. Засновниками громадських організацій можуть бути громадяниУкраїни, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років,а молодіжних і дитячих організацій — 15-річного віку. Рішення про заснуванняоб’єднань громадян приймають установчий з’їзд (конференція) або загальні збори.Легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян здійснюється шляхом їхреєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації об’єднаннягромадян набуває статусу юридичної особи.
Установчий договір укладається між засновниками юридичної особи. Уньому засновники зобов’язуються створити юридичну особу, визначають порядоксумісної діяльності з її утворення, умови передачі в її володіння, користуванняі розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає такожумови і порядок розподілу між засновниками прибутків і збитків, управліннядіяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу. Установчі договорипро створення спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягаютьнотаріальному посвідченню. [10 c.176]
Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією знеобхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чипідприємства. Так, підприємство може бути створено у результаті виділення зіскладу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурнихпідрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власникамайна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання ранішеприйнятих підприємством договірних зобов’язань (п. 2 ст. 5 Закону України«Про підприємства в Україні»).
Для створення юридичних осіб, діяльність яких відповідно доустановчих документів пов’язана з громадською безпекою, забезпеченнямправопорядку, грошово-кредитним обігом, охороною здоров’я громадян, здобуттямосвіти, необхідним є одержання дозволу від відповідних державних органів.
Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державнареєстрація, або реєстрація її статуту.
Відповідно до Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницькоїдіяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня1998 p., державну реєстрацію суб’єктів підприємництва незалежно від їхорганізаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб’єктівпідприємницької діяльності (банки, фондова біржа тощо), проводять виконкомиміських, районних у містах рад або в районних, міст Києва і Севастополядержавних адміністраціях за місцезнаходженням суб’єкта. Для державноїреєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — власник(власники) або уповноважена ним особа (заявник) подає до органу державноїреєстрації:
1) установчі документи:
а) рішення власника майна або уповноваженого ним органу простворення суб’єкта підприємництва (якщо власників кілька, таким рішенням єзасновницький договір);
б) статут, якщо це необхідно для створюваноїорганізаційно-правової форми суб’єкта підприємництва;
2) реєстраційну картку;
3) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору;
4) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску достатутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченомузаконодавчими актами;
5) рішення Антимонопольного комітету про згоду на створення,реорганізацію (злиття, приєднання) суб’єктів підприємницької діяльності, якщозаконодавчими актами України передбачена необхідність такої згоди. [14]
Орган державної реєстрації протягом п’яти робочих днів з датинадходження зазначених документів зобов’язаний провести державну реєстраціюсуб’єкта підприємницької діяльності і видати заявникові свідоцтво.
Відмова у державній реєстрації суб’єкта підприємництва можлива змотивів порушення встановленого законом порядку його створення, а такожневідповідності установчих актів (документів) вимогам законодавства. Наприклад,відмова у державній реєстрації підприємства з мотивів недоцільності йогостворення не допускається. Якщо державну реєстрацію підприємства у встановленийстрок не здійснено або у ній відмовлено з мотивів, які засновник вважаєбезпідставними, він може звернутися до суду. Засновник має право стягнути черезсуд збитки, заподіяні йому внаслідок незаконної відмови у реєстрації. Дляреєстрації об’єднань громадян залежно від їх статусу засновники подають заявидо Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої влади,виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів. Заявапро реєстрацію політичної партії має бути підтримана підписами не менш якоднієї тисячі громадян України, які мають виборче право. До заяви додаєтьсястатут (положення), протокол установчого з’їзду (конференції) або загальнихзборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані промісцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору. Політичні партіїподають також свої програмні документи. Заява про реєстрацію розглядається удвомісячний термін від дня надходження документів. У необхідних випадках орган,який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданихдокументах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідомляєтьсяписьмово у 10-денний строк. Відмова в реєстрації об’єднання громадян допустиматоді, коли статутні документи або інші документи, подані для реєстрації,суперечать законодавству України. Рішення про відмову у реєстрації має міститипідстави для такої відмови. Це рішення можна оскаржити у судовому порядку(статті 15 і 16 Закону України «Про об’єднання громадян»).[15 c.105]
4.2 Порядок припинення юридичнихосіб
При настанні передбачених у законі обставин юридична особаприпиняє свою діяльність. Такими обставинами можуть бути:
а) досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, післязавершення будівництва об’єкта ліквідується будівельна організація, створенаспеціально для його спорудження);
б) закінчення певного строку, на який було розраховано Діяльністьюридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин тощо).
Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, утому самому порядку, в якому вони були створені. Так, припинення державнихорганізацій, що є юридичними особами, здійснює орган, за рішенням якого вониутворюються [2 ст.38].
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про підприємства вУкраїні» ліквідація і реорганізація підприємства здійснюються за рішеннямвласника його майна або органу, уповноваженого створювати такі підприємства,або за рішенням суду чи арбітражного суду. Підприємство ліквідується також увипадках: а) визнання його банкрутом; б) якщо прийнято рішення про заборонудіяльності підприємства внаслідок невиконання умов, встановленихзаконодавством, і у передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цихумов або не змінено вид діяльності; в) якщо рішенням суду визнані недійснимиустановчі акти про створення підприємства; г) з інших підстав, передбаченихзаконодавчими актами України.
Громадські організації, що є юридичними особами, припиняють своюдіяльність на підставах, зазначених у їх статутах [2 ст.39 ч.2].
Формами припинення юридичних осіб є:
а) ліквідація;
б) реорганізація [2 ст.37 ч.1].
При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність (справи імайно) без правонаступництва, тобто переходу прав та обов’язків до інших осіб.Для здійснення рішення про ліквідацію юридичної особи створюється, як правило,ліквідаційна комісія. [8 c.327]
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про підприємства в Україні»ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, що її створюєвласник або уповноважений ним орган, а у разі банкрутства — арбітражний суд. Заїхнім рішенням ліквідація може здійснюватись самим підприємством в особі йогооргану управління. При цьому встановлюються порядок і строки проведенняліквідації, а також строк для заявления претензій кредиторів, який не може бутименшим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісіяабо інший орган, що здійснює ліквідацію, вміщує в офіційній пресі замісцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію та про порядок істроки заявления кредиторами претензій. Водночас вживаються заходи зі стягненнядебіторської заборгованості підприємству і виявлення претензій кредиторів зповідомленням останніх про ліквідацію підприємства. Ліквідаційна комісія оцінюєнаявне майно підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційнийбаланс і подає його власникові чи органу, який призначив ліквідаційну комісію.
Претензії, не задоволені внаслідок недостачі майна, вважаютьсяпогашеними. Так само погашеними вважаються претензії, не визнані ліквідаційноюкомісією, якщо кредитори протягом місячного строку з дня одержання повідомленняпро повне або часткове невизнання претензії не пред’являть позову до суду чиарбітражного суду про задоволення їхніх вимог. При ліквідації підприємствавнесок члена трудового колективу видається йому у грошовій формі або ціннимипаперами після задоволення вимог кредиторів. [17 c.351]
Законом України «Про об’єднання громадян» (ст. 32)передбачено й примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднань громадян. Зокрема, заподанням легалізуючого органу або прокурора на підставі рішення суду об’єднаннягромадян примусово розпускаються (ліквідуються) у випадках:
1) вчинення Дій, передбачених ст. 4 закону (пропаганда війни,насильства чи жорстокості, розпалювання національної та релігійної ворожнечітощо);
2) систематичного або грубого порушення вимог ст. 22 цього закону(одержання політичними партіями коштів або іншого майна від державних органівабо іноземних держав тощо);
3) продовження протиправної діяльності після попередньогонакладання стягнень;
4) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коливона не визнається як партія. Рішення про примусовий розпуск всеукраїнських таміжнародних об’єднань громадян на території України приймає Конституційний СудУкраїни.
Однією з підстав ліквідації юридичних осіб як суб’єктівпідприємницької діяльності є банкрутство. Відповідно до ст. 1 Закону України«Про банкрутство» від 14 травня 1992 p. під банкрутством розумієтьсяпов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичноїособи — суб’єкта підприємницької діяльності — задовольнити у встановлений дляцього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконатизобов’язання перед бюджетом. [24 c.56]
Визнання юридичної особи банкрутом здійснюється арбітражним судомза заявою будь-кого з кредиторів або самого боржника. Кредитор може звернутисяіз заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у разі колиостання неспроможна задовольнити протягом одного місяця визнані нею претензійнівимоги або сплатити борг за виконавчими документами. Боржник може звернутися доарбітражного суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможностіабо загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список йогокредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про йогофінансове і майнове становище.
Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п’яти днів з дняїї надходження виносить і надсилає боржникові, кредиторам і банкам, якіздійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, ухвалу про порушенняпровадження у справі. Не пізніше як через місяць після цього арбітражний суд упопередньому засіданні оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін ібанків і в разі потреби призначає розпорядника майном боржника і зобов’язуєзаявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради чи КабінетуМіністрів оголошення про порушення справи про банкрутство. Розпорядником майнаборжника може бути призначений банк, фонд державного (комунального) майна абоінша особа за пропозицією боржника чи кредиторів. Повноваження розпорядникамайна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії.
У місячний термін з дня опублікування оголошення про порушеннясправи про банкрутство кредитори подають до арбітражного суду письмові заяви змайновими вимогами до боржника, які суд визнає або відхиляє. У цей же строкарбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов’язує всіх осіб, що подали заяви змайновими вимогами, скликати збори за їх участю, на яких у разі потребистворюється їх повноважний комітет. Якщо є фізичні чи юридичні особи, якібажають взяти участь у санації (оздоровленні фінансового стану) боржника, товони повинні у той же місячний строк подати до арбітражного суду заяви зписьмовим зобов’язанням про переведення на них боргу. Санація можлива за умови,що збори (комітет) кредиторів погодилися на її проведення. Право вибору умовпроведення санації шляхом реорганізації, приватизації залишається за боржникому разі якщо він сам звернувся до арбітражного суду із заявою про визнання йогобанкрутом. [19c.652]
Арбітражний суд приймає або ухвалу про проведення санації, абопостанову про визнання боржника банкрутом у разі відсутності пропозицій щодопроведення санації чи незгоди кредиторів з умовами її проведення. У постановіпро визнання юридичної особи банкрутом визначаються ліквідатори з числапредставників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також фонду державного(комунального) майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство. Наліквідаторів, які утворюють ліквідаційну комісію, покладаються обов’язкипроведення процедури задоволення вимог кредиторів.
Існує черговість задоволення претензій кредиторів при ліквідаціїюридичної особи внаслідок визнання її банкрутом. Відповідно до ст. 21 ЗаконуУкраїни «Про банкрутство» з коштів, виручених від продажу майнабанкрута, передусім покриваються витрати, пов’язані зі провадженням справи пробанкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії,функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів,забезпечені заставою. Далі у першу чергу виконуються зобов’язання передпрацівниками підприємства-банкрута, зокрема ті, що виникають з трудовихвідносин, тощо. У другу чергу задовольняються вимоги з державних і місцевихподатків та неподаткових платежів до бюджету і вимоги органів державногострахування та соціального забезпечення. У третю чергу задовольняються вимогикредиторів, не забезпечені заставою, у четверту чергу — вимоги щодо поверненнявнесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплатза акціями членів трудового колективу, у п’яту чергу погашаються усі іншівимоги. [20 c.147]
У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимогоднієї черги претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторовісумі. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання,або не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
При реорганізації також відбувається припинення юридичної особи,але її справи і майно переходять до іншої юридичної особи у порядку загальногоправонаступництва.
Сама реорганізація здійснюється в різних формах: шляхом злиття,приєднання, поділу, виділення або перетворення.
Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особиоб’єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування.
Приєднання — це форма реорганізації, за якої одна юридична особавключається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, алевже в більшому масштабі. Приєднувана організація припиняє свою діяльність.
Зворотний процес має місце при поділі й виділенні. Поділ означає,що на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше нових юридичних осіб,а ця перша припиняється. При виділенні немає припинення юридичної особи. З їїскладу лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється правамиюридичної особи. [16 c.284]
Своєрідною формою реорганізації юридичних осіб є їх перетворення.Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється новаорганізація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру тощо, алеприймає всі активи і пасиви свого попередника. При злитті і поділі юридичнихосіб майно (права та обов’язки) переходить до новоутворених юридичних осіб. Уразі приєднання однієї юридичної особи до іншої її майно переходить доостанньої. Майно переходить до правонаступника в день підписання передаточногобалансу, якщо інше не передбачено законом або постановою про реорганізацію (ч.2 ст. 37 ЦК України).
Правонаступник відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, щоприпинила своє існування, у повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активине покривають усіх вимог кредиторів. При поділі і виділенні правонаступники відповідаютьза боргами попередника пропорційно до часток одержаного ними майна, зазначениху розподільчому балансі.

ВИСНОВОК
 
Отже, на основі викладеного матеріалу можна зробити такі висновки.
Цивільний кодекс Української РСР (ЦК 1963р.) та новий Цивільнийкодекс України (ЦК) по-різному визначають поняття юридичної особи. Якщо ЦК1963р. визначає юридичну особу як організацію, що має відокремлене майно, можевід свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нестиобов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді (цивільна правосуб’єктність)(ст. 23 ЦК 1963р.), то в новому ЦК вона визначена як організація, створена йзареєстрована у встановленому порядку, яка наділяється цивільноюправосуб’єктністю (ст. 80 ЦК).
Ще з давніх часів римського права під основною ознакою юридичноїособи розуміли її майнову відокремленість.
Щодо визнання державної реєстрації обов’язковою ознакою юридичноїособи, то, по-перше, в правовій практиці України зустрічаються випадки, колиюридична особа створюється та діє без державної реєстрації (це державні органи,що здійснюють владні повноваження, органи місцевого самоврядування та деякіінші суб’єкти). По-друге, наприклад, загальноосвітній навчальний заклад єюридичною особою, однак, школи на сьогоднішній день майном не наділені, немають самостійного балансу, рахунків у банку; правомочності юридичних осіб,зокрема, й щодо управління майном, від їх імені здійснюються районнимиуправліннями освіти.
По-третє, до ЄДРПОУ включаються відомості не лише про юридичнихосіб, а й про філії, відділення, інші відокремлені структурні підрозділи, якістатусом юридичної особи не наділяються.
Враховуючи вищезазначене, визнавати державну реєстраціюобов’язковою ознакою юридичної особи є некоректним. У практиці до закріпленняза юридичною особою майна (наділення майном) її вважають такою, що не здійснюєдіяльність.
Отже, дефініцію, наведену в ЦК 1963р., слід визнати більш вдалою,ніж визначення нового Цивільного кодексу.
Відокремленість майна, на мою думку, ― головна ознакаюридичної особи. І в ЦК 1963р., й у новому ЦК залишаються не повністю врегульованимидеякі аспекти правового режиму майна юридичних осіб і, як наслідок, їхправосуб’єктності.
Юридичну особу можна класифікувати на види за різними критеріями.Проте ця класифікація не знаходить відповідного відображення у ЦК.
ЦК вперше в історії розвитку права України, розмежовуючи юридичнихосіб на юридичних осіб публічного та приватного права, регулює порядокстворення та правовий статус лише юридичних осіб приватного права.
Отже, ЦК України визначає характер майнових відносин юридичнихосіб приватного права, державних та комунальних підприємств з їхнімивласниками, залишаючи поза увагою інші види юридичних осіб. Йдеться продержавні органи, які здійснюють владні повноваження, та органи місцевогосамоврядування, неприбуткові бюджетні організації ― лікарні, вузи тощо,які віднесені до юридичних осіб публічного права.
Законодавець свідомо виключає зі сфери регулювання цивільного й,зокрема, господарського законодавства питання створення та правового статусудержавних органів місцевого самоврядування, що наділяються ознаками юридичної особи,оскільки (так об’єктивно склалося) це питання належить до сфери правовогорегулювання конституційного та адміністративного права.
Отже, для всіх без винятку юридичних осіб правосуб’єктність уцивільних правовідносинах є похідною від правосуб’єктності їх власника(власників). Такі відносини можуть бути ієрархічними й обов’язковорозпочинаються від правосуб’єктності осіб, які не мають ознак юридичної особи(народ України, держава, територіальна громада або окремі фізичні особи). Такимчином, можна зробити висновок, що законодавець з недостатньою точністюрозмежував юридичних осіб на юридичних осіб приватного та публічного права. Наприклад,згідно з ЦК України, навчальний заклад, створений державою, є юридичною особоюпублічного права (ст. 167), а приватний навчальний заклад – юридичною особоюприватного права. Ці заклади відрізняються один від одного лише формоювласності, а, згідно з Конституцією України, всі форми власності єрівноправними, а, отже, на обидва навчальні заклади повинен поширюватися єдинийпорядок створення та діяльності.
Таким чином, розглянуту класифікацію юридичних осіб необхідновдосконалити, передбачивши, що юридичні особи публічного права – це державніоргани, на які законом покладено владні повноваження, та органи місцевогосамоврядування. Решту юридичних осіб, зокрема, й державні та комунальніпідприємства, слід віднести до юридичних осіб приватного права. Саме тоді в ст.191 ЦК України можна буде передбачити, що об’єктом цивільно-правових угод можебути будь-яка юридична особа приватного права, що як єдиний майновий комплекс,є нерухомістю.

СИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 
1) Конституція України,прийнята на п’ятій сесії верховної Ради України 28 червня 1996року.
2) Цивільний кодекс Українивід 16 січня 2003 року, № 435-IV.
3) Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М. Лапітенко. — Х.: Одісей, 2008.  4) Про об’єднання громадян: ЗаконУкраїни від 16 червня 1992р.,
№ 2460-XII.
5) Про власність:Закон України від 7 лютого 1991р., № 697-XII.
6) Про свободу совістіта релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991р., № 987-XII
7) Про господарські товариства:Закон України від 19 вересня 1991р.,
№ 1576-XII.
8) Дзера О. В. Цивільне право України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. —736с.
9) Олена Єременко „Допитання про державну реєстрацію юридичної особи” // Підприємництво,господарство і право, 2003р., № 8.
10) А.Єфименко „Регулюванняприпинення (реорганізації) та ліквідації юридичної особи за проектом Цивільногокодексу України” // Право України, 2002р., № 10.
11) Цивільне право України // за заг. Ред. Я. М. Шевченко. – УК.,2003. – Т.1.
12) О.Кравчук „Майновийаспект правового статусу юридичних осіб за новим Цивільним кодексом України” //Право України,2003р., № 12.
13) Д. Лук’янець „Про винуюридичної особи у сфері адміністративної відповідальності” // Право України,1999р., №11.
14) В.Ніколаєв „Про інститутюридичної особи”// Право України, 1997р., №7.
15) Г.Фединяк „Межі здійсненняправосуб’єктності юридичними особами України за кордоном” // право України,2003р., № 12.
16) Цивільне право України.Частина перша; За ред. проф… Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.МІгнатенка. – Харків: Право, 2000. – 368с.
17) Цивільне право України:Навчальне видання / І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. – К.: Наукова думка,2000. – 304с.
18) Цивільне право:підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. Загальна частина. /Д.В. Боброва, О.В. Дзера, Н.С Кузнєцова, О.А.Підопригора. – К.: Вентурі., 1997.– 544с.
19) Цивільне право України:Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776с.
20) Цивільне право України:Академічний курс: Підручник: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.1.Загальна частина. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 520с.
21) Цивільне право Україниза ред. Р. О. Стефанчука, К. Наукова думка, Прецедент 2004с.562
22) Мазур О. С. Цивільнеправо України. — К.: Університет «Україна», 2005. — 288 с.
23) Л. Соловйова. Виникненняправосуб’єктності підприємств: деякі питання. // Право України, 2002. № 7.
24) В. Кравчук. Визначеннясфери застосування інституту юридичної особи. // Право України, 1998. № 4.
25) Рікс Ніведа. Особливостікорпорацій у англосаксонській системі права.// Право України., 1997 № 8.