З’ЯСУВАННЯПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТУ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН ТА КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ ЯК ПЕРЕДУМОВАВИРІШЕННЯ КОРПОРАТИВНИХ СПОРІВ
1. Визначення підходів до розуміння корпоративнихвідносин
Термін «корпоративнівідносини», так само, як і «корпоративні права», походить від терміна«корпорація», в якому й слід шукати корені відповіді на численні питання, щовиникають у судовій практиці. Адже від того, що розуміється під корпорацією,залежить, чи підвідомчі господарським судам спори між учасниками певнихюридичних осіб (наприклад приватних та колективних підприємств, кооперативівтощо) та цими юридичними особами. Зв’язок між термінами «корпорація» та«корпоративні права» або «корпоративні відносини», є безперечним не лише злінгвістичної, а й з формально логічної точки зору. Тому з’ясуємо ці поняття.
У ЦК відсутнійтермін «корпорація», як, власне, й «корпоративні відносини» та «корпоративніправа».
У ГК ця термінологіявживається, але надто суперечливо. У ст. 120 надається визначення корпорації, уч. 5 ст. 63 — поняття корпоративного підприємства, а у ст. 167 ГК — поняттякорпоративних прав. З цього випливає, що «корпорація» і «корпоративнепідприємство» не є тотожними поняттями, адже корпорація за ст. 120 ГК являєсобою об’єднання підприємств (тобто її учасниками можуть виступати лишепідприємства, а не фізичні особи). Корпоративні ж підприємства — цегосподарські товариства та інші підприємства, засновані на приватній власностідвох або більше осіб (ч. 5 ст. 63 ГК). До них відносяться також кооперативніпідприємства.
Не може не звернутиувагу перекручена термінологія, що при цьому вживається. Залишимо поза критикоюте, що господарське товариство визначається через поняття «підприємство»всупереч ЦК, який підприємство вважає об’єктом права (майном), а не суб’єктомправа. З цього хоча б ясно, що господарські товариства однозначно розуміютьсяГК як корпоративні організації.
Які ще юридичніособи (або за ГК — господарюючі суб’єкти) вважатимуться корпоративними, незовсім ясно. Якщо це приватні підприємства, то за ст. 113 ГК ними визнаютьсяпідприємства, що діють на основі приватної власності однієї або кількохфізичних осіб або на основі приватної власності юридичної особи. Відтак,приватним за ГК є підприємство, що може мати як одного, так і кількохучасників. Але якщо його учасниками виступатимуть фізичні особи, то для ГК неважлива їх кількість — все одно створюване ними підприємство вважаєтьсяприватним. Коли ж у такій якості виступатиме юридична особа, то вона має бутилише єдиним засновником (учасником) приватного підприємства.
Такий підхід ніяк неможна зрозуміти, враховуючи до того ж, що за ч. 1 ст. 79 ГК та за ч. 2 ст. 114ЦК господарські товариства можуть мати одного учасника. Тоді виходить, що всігосподарські товариства (незалежно від складу учасників) є корпоративнимипідприємствами, а приватні підприємства є корпоративними лише в разі коли в нихберуть участь дві або більше фізичних осіб.
Чому така градація —сказати важко, тим більше, що в ч. 5 ст. 63 ГК визначається критерій, за якимпідприємство вважатиметься корпоративним. Це наявність у його учасників корпоративнихправ. їх визначення міститься у ст. 167 ГК, і в ній не простежується залежністьнаявності цих прав від кількості учасників (засновників) корпоративногопідприємства або господарського товариства.
Отже, навряд чинавіть прихильники значущості ГК зможуть спростувати алогічність такого підходута явні вади у визначеннях, вживаних у ньому, а також у класифікаціїпідприємств, господарюючих суб’єктів та інших утворень.
Щодо кооперативнихпідприємств, згадуваних у ч. 5 ст. 63 ГК, то, крім цієї норми, з якої взагаліне зрозуміло, що мається на увазі, у ч. 2 ст. 94 визначається, щокооперативними підприємствами є виробничі кооперативи. У ГК часто ці термінивживаються як тотожні (наприклад, у ст. 102). Отже, спори між учасниками(членами) виробничого кооперативу та цим кооперативом можна вважатикорпоративними.
Щодо колективнихпідприємств, то ГК такого виду підприємств не вирізняє, хоча у гл. 10 йдетьсяпро так звані підприємства колективної власності. Тоді виникає логічнезапитання: чи тотожні поняття «колективне підприємство» і «підприємствоколективної власності»? У нині нечинному Законі «Про підприємства в Україні»колективне підприємство визначалося як підприємство, засноване на власностітрудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства,громадської і релігійної організації. Зі спливом часу стало зрозумілим, що провласність трудового колективу йтися не може, оскільки трудовий колектив не єсуб’єктом права, і тому основна кількість існуючих раніше колективнихпідприємств перетворилася на господарські товариства, хоча деякі колективніпідприємства у такому вигляді залишилися й понині. Інші ж різновиди колективнихпідприємств (тобто тих, засновниками яких були громадські та релігійніорганізації) фактично збігаються з підприємствами колективної власності,передбаченими у ст. 93 ГК.
У результаті, залогікою ГК, поняття підприємств колективної власності охоплює як юридичних осібз корпоративним устроєм (виробничі кооперативи), так і унітарні підприємства(ч. 4 ст. 63 ГК). Щодо створених за колишнім законодавством колективнихпідприємств, то вони, по суті, є корпоративними, адже різняться відгосподарських товариств лише тим, що їх члени мають у них працювати.
Нарешті, власне корпорація,під якою ч. 3 ст. 120 ГК розуміє об’єднання підприємств. Не торкаючись того, щофактично визначення всіх видів об’єднань, перенесені до ГК із ст. 3 Закону «Пропідприємства в Україні», є економічними, а не юридичними поняттями, не являютьсобою окрему організаційно-правову форму, зауважимо, що знов-таки розбіжностіміж корпоративним підприємством і корпорацією стосуються складу засновників(учасників), а не сутності відносин між ними. Якщо в корпоративномупідприємстві можуть виступати засновниками як фізичні, так і юридичні особи іпублічні утворення, то засновниками корпорації можуть бути лише підприємства(тобто юридичні особи). Зрозуміло, що й їх кількість не може бути меншою задва, оскільки корпорація є договірним об’єднанням, а договір один учасникукласти не може аж ніяк.
З цього ясно, щокритерій, обраний для виділення корпорацій та їх відокремлення відкорпоративних підприємств, також має істотні вади. Очевидно, що в будь-якомувипадку слід виходити з наявності або відсутності корпоративних прав учасників.Якщо вони є, то матиме місце організація з корпоративним устроєм, а якщо цихправ у учасників немає — відповідно, організація не буде вважатися такою. Підорганізацією з корпоративним устроєм і слід розуміти корпорацію, якою, по суті,є господарські товариства, виробничі кооперативи, ті колективні підприємства,котрі залишилися як створені на основі власності трудового колективу, і такзвані приватні підприємства. Останні, як би їх не визначав ГК, є господарськимитовариствами, якщо мають одного або декілька учасників.
Втім, не слідзалишити без уваги те, що за ст. 167 ГК корпоративні права — це права учасникакорпоративної організації, які надають йому право брати участь у її управлінніта отримувати частину її прибутку (ще декілька можливостей). З цього випливає,що про корпоративні права можна вести мову лише стосовно учасниківпідприємницьких товариств, оскільки тільки вони можуть отримувати прибутки. Цемає значення, наприклад, для відповіді на питання: чи будуть корпоративнимиспори між засновником (учасником) і створеною ним юридичною особою? При цьомуможуть виникати такі моделі:
1) засновник —фізична особа і ТОВ (AT або ТДВ), яке вона створила;
2) засновник —юридична особа і ТОВ (AT або ТДВ), яке вона створила;
3) засновник —юридична особа (підприємницьке товариство) і юридична особа, яку вона створила(наприклад залежне товариство— ст. 118 ЦК);
4) засновник —юридична особа (непідприємницьке товариство) і юридична особа, яку вонастворила (наприклад, громадська або релігійна організація виступила засновникоміншої організації, що може як бути суб’єктом підприємницької діяльності, так іне бути ним, скажімо, при створенні музею, лікарні, богадільні тощо).
В останньому випадкуне може йтися про корпоративні відносини.
Стосовно інститутівспільного інвестування (ІСІ), то згідно із Законом України «Про інститутиспільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» вони можутьстворюватися у вигляді AT (корпоративніінвестиційні фонди) і не мати прав юридичної особи (пайові інвестиційні фонди).Відтак, відносини стосовно корпоративних прав корпоративних інвестиційнихфондів слід прирівнювати до відносин у звичайних AT. Відповідно,відносини щодо участі в пайовому фонді не можна вважати корпоративними.
Стосовно питання проспори, пов’язані з управлінням активами інститутів спільного інвестування(інвестиційними фондами) та недержавних пенсійних фондів, то, оскільки цюдіяльність здійснює компанія з управління активами, яка діє на підставівідповідного договору, то і спори щодо здійснення нею діяльністю є договірними.
2. Учасники корпоративних відносин
Оскількикорпоративні права існують і реалізуються в корпоративних відносинах, тоучасниками останніх є носії корпоративних прав і ті суб’єкти, з якими вониперебувають у відносинах щодо їх реалізації. Зазвичай вважається, що це господарськетовариство. Тобто корпоративні відносини складаються між учасникомгосподарського товариства та цим товариством. Враховуючи викладене вище проорганізації з корпоративним устроєм та наявність корпоративних відносинназиватимемо їх узагальнено корпораціями.
У юридичнійлітературі часто зазначається, що учасниками корпоративних відносин є і органикорпорації. Проблема тут у тому, що вони не суб’єктами права, не є особами.Втім, у практиці господарських судів не було випадків, коли розглядалися спориміж, скажімо, правлінням та наглядовою радою або між правлінням та AT. Проблематикаспорів, як правило, приводить до позовів між учасником та корпорацією абопосадовою особою та корпорацією про ті чи інші питання, пов’язані зкорпоративним управлінням або вчиненими правочинами. Це можуть бути позови провизнання недійсними правочинів, рішень загальних зборів учасників (акціонерів)або інших органів.
Щодо першого видупозовів, то вони не охоплюються поняттям корпоративних прав, наданим у ст. 167ГК, та, відповідно, корпоративних відносин.
Щодо другого видупозовів, то ситуація протилежна, оскільки формально вони підпадають підреалізацію корпоративних прав, але можливі варіанти.
1) Якщо рішенняоргану корпорації оскаржує не учасник, а найманий працівник (менеджер,директор, член правління тощо), то це не є спором щодо реалізації корпоративнихправ, визначених у ст. 167 ГК.
2) Якщо рішенняоргану корпорації оскаржує хоча й учасник, тобто особа, яка має корпоративніправа, але, він, будучи членом виконавчого органу корпорації, не згоден зрішенням про зміщення його з посади, то зазначене також не є спором щодореалізації корпоративних прав, визначених у ст. 167 ГК.
3) Якщо рішенняоргану корпорації оскаржує учасник, якого безпосередньо не стосується церішення, тобто не його зміщують з посади (або переобирають), то в даному разіслід враховувати підстави для такої заяви. Якщо нею є порушення корпоративнихправ, правил корпоративного управління, то має місце спір щодо реалізаціїкорпоративних прав, визначених у ст. 167 ГК, хоча врешті-решт він стосуєтьсяпосади певної особи.
Це питання є не меншзаплутаним, ніж проблематика корпорацій, і знов-таки дану ситуацію зумовлюєненалежне його регулювання як у ГК, так і в ЦК. Так, за ч. 6 ст. 98 ГКототожнюються поняття виключення з виробничого кооперативу та звільнення членакооперативу з кооперативного підприємства, хоча в першому випадку це єкорпоративним спором, а в другому — трудовим.
У ч. 4 ст. 92 ЦКвстановлюється відповідальність членів органу юридичної особи за збитки,завдані ними останній. Якщо перевести зазначене у процесуальну площину, томатиме місце позов юридичної особи до свого працівника, адже член органу єтаким, оскільки його відносини з юридичною особою ґрунтуються на трудовомудоговорі. У таких випадках спір не повинен розглядатися у господарських судах.
Інша ситуація, колиучасник ТОВ (або акціонер AT) подає позов про притягнення довідповідальності керівника товариства або членів його колегіального виконавчогооргану, що охоплюється змістом захисту його корпоративних прав. Між тим, такийпозов має своїм підґрунтям якісь порушення, котрих припустилися керівник абочлени колегіального виконавчого органу, наприклад, уклали завідомо збитковіправочини. А останнє треба довести в іншому процесі — про визнання правочинівнедійсними або за іншими підставами, що розглядатиметься у судах загальноїюрисдикції (у випадках коли учасник (акціонер) є фізичною особою).
Виникають спори,породжені діяльністю реєстратора, зокрема його неправомірними діями щодовнесення змін до реєстру. Безперечно, що так чи інакше діяльність реєстраторавпливає на корпоративні права учасників, і часто — безпосереднім чином, аджебез запису в реєстрі учасник не зможе довести свої корпоративні права, а отже,належним чином їх здійснити. З іншого боку, реєстратор не вступає доправовідносин з учасниками, а перебуває у правовідносинах із самим товариством,з яким укладає договір на надання відповідних послуг. Таким чином,правовідносини з участю реєстратора є договірними, але вони впливають на корпоративніправа учасників.
У даному разі,очевидно, слід виходити з такого. Якщо спір виникає навколо здійсненнякорпоративних прав, то при цьому основоположним мають бути саме ці права,порушення яких сталося внаслідок певних неправомірних дій, наприклад дій органукорпорації, який відповідає за скликання зборів та ведення інших справ щодореалізації корпоративних прав. Зазначений орган вже має забезпечитикорпоративне управління, і він звертається для цього до реєстратора, який надаєйому відповідні відомості. Відтак, сторонами по справі будуть учасник ікорпорація, а реєстратор — третя особа, оскільки саме корпорація (в особі їїоргану) не забезпечила механізму належної реалізації корпоративних прав. Якщоце сталося внаслідок неправомірних дій реєстратора, то дані питання вирішуютьсяу цьому ж судовому процесі. Видається, що невірно було б одразу заявляти позовдо реєстратора, оскільки він не є учасником корпоративних відносин.
Інша справа, колинеправомірність дій реєстратора виявила корпорація (можливо, при підготовці дозагальних зборів), що має розглядатися не стосовно порушень корпоративних правучасників, а щодо належного виконання реєстратором договору. Тоді це —звичайний договірний спір.
Можливі й спори зприводу порушення прав осіб, які не є учасниками (акціонерами) господарськоготовариства, але на права та/або інтереси яких впливають рішення загальнихзборів. Такі спори не можна вважати корпоративними, оскільки особи, права якихзахищаються, не є членами корпорації і не перебувають у корпоративнихвідносинах. Навіть якщо ними оскаржуються рішення загальних зборів, це не можнавважати корпоративним спором, тому що вони захищають свої права (договірні,спадкові, право власності тощо).
3. Права на цінний папір та права за цінним папером.Корпоративні права як об’єкт цивільного обороту і як зміст корпоративнихправовідносин
Чимало питань щодовіднесення спору до категорії корпоративних стосуються правочинів, якіукладаються учасниками корпорацій з приводу своїх корпоративних прав (продаж,успадкування, відступлення, дарування тощо), а також тих обставин, якізаважають їх реалізації. Причому, корпоративні права можуть бути як втілені вакції, так і не втілені (права учасників інших господарських товариств, крім AT). Усяпроблематика в таких випадках зводиться до розмежування корпоративних прав натакі, що являють собою зміст корпоративних правовідносин, і такі, що єоб’єктами права (тобто перебувають у цивільному обороті).
Принципова різницяміж цими становищами корпоративних прав полягає у тому, що в першому випадку(корпоративні права є змістом корпоративних правовідносин) має йтися пропорядок здійснення їх носієм права на участь у загальних зборах, на отриманнячастини прибутку (дивіденди) тощо. Саме в цьому аспекті зазвичай йдеться прокорпоративні правовідносини. У другому ж випадку (корпоративні права єоб’єктами права, а отже, йдеться про укладення з ними правочинів) вониприрівнюються до звичайних речей. Так само, як продаються будь-які речі і цінніпапери, відчужуються і акції, і корпоративні права учасників іншихгосподарських товариств. У такому разі складаються традиційні цивільніправовідносини.
Отже, господарськийсуд при визначенні підвідомчості спору повинен розрізняти спір про право націнний папір та спір про право за цінним папером, або якщо брати ширше — прокорпоративні права як об’єкт і як зміст корпоративних правовідносин.
Таким чином, убуквальному розумінні корпоративних прав не можуть вважатися спорами, яківипливають з їх порушення, такі:
— про переведенняправ покупця акцій закритого акціонерного товариства на позивача;
— про визнаннянедійсним договору купівлі-продажу акцій ЗАТ з підстав порушення переважногоправа;
— про визнаннянедійсним договору купівлі-продажу акцій;
— спори покупцяакцій з продавцем акцій щодо виконання умов договору про придбання акцій, якщозгідно з умовами договору покупець на момент пред’явлення позову ще не набувправа власності на акції та не було внесено зміни до системи реєстру власниківіменних цінних паперів.
Це все спори, в якихакції або корпоративні права фігурують як об’єкти, і їх (спори) слідрозцінювати як звичайні договірні або спадкові спори.
І навпаки,корпоративні права, що реалізуються в корпоративних правовідносинах, підлягаютьзахисту шляхом подання позовів у господарські суди. Враховуючи, що корпоративніправа складаються з майнових та організаційних правомочностей учасників,оскаржуватися можуть і ті, й інші. Наприклад, право на проведення розрахунківпри вибутті з корпорації, на викуп акцій, придбання акцій додаткових випусківтощо (майнові). Щодо участі у зборах чи навпаки — недопущення до такої участі,порушення при реалізації інших організаційних прав — брати участь уголосуванні, обирати та бути обраними, наприклад, порушення права акціонерабути обраним до наглядової ради AT тощо.
Неоднозначно слідрозцінювати позови про визнання права власності на акції або корпоративніправа. Незважаючи на те, що вони можуть обґрунтовуватися участю цих об’єктів уцивільному обороті, все ж таки автор схиляється до думки, що спори з приводузазначеного треба вважати корпоративними, адже вирішення цього питання залежитьвід наявності або відсутності у особи корпоративних прав, а отже, корпоративнихправовідносин.
Щодо розгляду спорівпро зловживання правом, то знов-таки — це питання слід вирішувати виходячи зтого, в яких відносинах та в якому контексті можна вбачати таке зловживання —при реалізації корпоративних прав чи при цивільному обороті. У першому випадку,наприклад, коли учасник заважає роботі зборів, прийняттю ними рішень тощо, цекорпоративний спір.
4. Зв’язок корпоративних прав з іншими правами і йоговплив на порядок вирішення спорів
Корпоративні праватісно пов’язані з багатьма іншими правами. Як уже йшлося вище, це договірні,спадкові, права власності тощо. Крім прав на цінний папір та прав за ціннимпапером, які слід розмежовувати, хоча вони взаємопов’язані і навіть іноді так,що важко відокремити одне від іншого, існує й менш явний їх зв’язок, який, міжтим, не слід відкидати і який часто породжує проблеми щодо віднесення спорів докорпоративних. Прикладом є спори про визнання недійсними правочинів (якправило, договорів), укладених товариством. Мотивація при цьому зводиться допозбавлення товариства можливості отримання додаткових прибутків внаслідокукладення такого договору. Тобто позивачем доводиться негативний впливоспорюваного правочину на його корпоративні права (зокрема, на отриманнядивідендів, їх розмір тощо).
Здається, що зв’язокоскаржуваного договору та корпоративних прав полягає в тому, що позивач маєдовести свою причетність до нього, інакше він не матиме права на йогооскарження. Інший аспект цього питання навряд чи має право на існування,оскільки, хоча прибутковість або збитковість договору і впливає в кінцевомурахунку на майновий стан корпорації, а отже — на можливість виплат дивідендів,але цей зв’язок надто опосередкований, щоб його однозначно стверджувати.
Не набагатовідрізняються від попередніх й спори про визнання недійсним правочину,укладеного керівником AT за відсутності рішення (згоди)наглядової ради, яке відповідно до статуту є обов’язковим для укладенняправочину. Відсутність такого рішення є підставою для прийняття судом рішенняпро задоволення позову, а не обґрунтуванням того, що цей спір є корпоративним.
Очевидно, що зв’язокміж корпоративними правами та укладеними договорами, спадковими правами,правами власності часто є тісним, а іноді й умовним — таким, що існує в сутотеоретичній площині.
Наведене доводить,що розмежування спорів між учасниками та корпораціями або посадовими особами ікорпораціями на трудові, майнові тощо не дозволяє ефективно їх вирішувати і непозбавляє від конкуренції судових рішень. Очевидно, шляхом вирішення цихпроблем є внесення змін до законодавства, в яких чітко зазначалося б, що такекорпоративні права та які спори треба відносити до корпоративних. Це має бутизроблено як у ЦК, ГК, так і в ГПК та ЦПК. До цього корпоративними слідвизнавати спори, що випливають із здійснення корпоративних прав учасниківвиходячи з визначення останніх у ст. 167 ГК. Такий формальний підхід звужуєсферу відносин і окреслює їх як такі, що відмежовуються від інших правовідносинз участю корпоративних прав, зокрема, їх цивільного обороту, навіть занаявності причинного зв’язку з корпоративними правами учасників.
Таким чином,корпоративне законодавство потребує нагального реформування. На наш погляд,бажано було б усі спори з приводу корпоративних прав (чи то прав на ціннийпапір, чи прав за цінним папером) зосередити в одному суді. Тільки це дозволилоб уникнути конкуренції судових рішень. Поки ж що половинчасте вирішенняпроблеми за допомогою з’ясування тих чи інших спірних моментів та запровадженняуніфікованих підходів надасть можливість зробити лише півкроку в цьомунапрямку.
Література:
1. ЦК — Цивільний кодекс України
2. ГК – Господарський кодекс України
3. Науково-практичнийкоментар Цивільного кодексу України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової, В.В. Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — Т. 2.
4. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. — К.: Юрінком Інтер,2005.