Загальна декларація прав людини, прийнята І проголошена Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року

Нормативно-правове та методичне забезпечення виховного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі  1.  Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року.  2. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною асамблеєю Організацій Об’єднаних Націй 20 листопада 1959 року.  3. Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 листопада 1989 року.  4. Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, яка відбулася в Організації Об’єднаних Націй в м. Нью-Йорку 30 вересня 1990 року.  5. Конституція (Основний Закон) України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року.  6. Концепція виховання дітей і молоді в національній системі освіти, затверджена колегією Міністерства освіти і науки України 28 лютого 1996 року.  7. Проект Концепції виховання громадянина України // Позакласний час.плюс. – 2006. – № 3. – С. 15-31.  8. Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту в дошкільних, загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах України. // Директор школи. – 2005. – № 38. – с. 23-32.  9. «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 23.05.1991 року № 1060-ХІІ. 10. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, наказ Міністерства освіти і науки України від 25 лютого 2004 року № 151/14. 11. Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 21.06.2004 року № 605. 12. Додаток № 4 до рішення Колегії МОН від 17.08.2000 «Рекомендації щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України» (Освіта Україні. – 2000. -№ 33 (16 серпня)). 13. «Про посилення уваги до використання державної символіки у дошкільних. загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладах» Методичний лист Міністерства освіти і науки України від 25.02.2004 року № 1/9-86.14. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОВЕДЕННЯ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ З ПЕДАГОГІЧНИМИ КАДРАМИ В СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ. Міністерство освіти і науки Українивід 03.07.2002 р. № 1/9 – 318 15. Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальноосвітньої середньої освіти, Міністерство освіти і науки України від 30.08.2002 року № 1/9-392.// Директор школи. – 2003. – № 3-4. 16. Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти. від 16 вересня 2006 р. № 434. 17. Про затвердження Змін до «Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти». Наказ Міністерства освіти і науки України від 29.06.2006 року № 489.18. Про затвердження «Основних орієнтирів виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» наказ Міністерства освіти і науки України від 17.12.2007 року № 1133.  Закони України 19. «Про освіту» від 23.03.1996 р. № 100/96-ВР (зі змінами і доповненнями). 20. «Про загальну середню освіту» від 12.05.1999 р. № 651-ХІV. 21. «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 р. № 1841-ІІІ.  Укази Президента України 22. «Про затвердження Національної доктрини розвитку освіти» від 17.04.2002 р. № 347/2002. 23. «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя» від 15.03.2002 р. № 258/2002. 24.«Про Національну програму правової освіти населення» від 18.10.2001 р. № 992/2001. 25. «Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей» від 12.11.1999 р. № 1460/99. 26. «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей» від 20.12.2000 р. № 1396/2000.  Постанови Кабінету Міністрів України 27. «Про затвердження Державної програми «Онкологія» на 2002 – 2006 рр.» від 29.03.2002 р. № 392. 28. «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад» від 14.06.2000 р. № 946. 29. «Про Програму «Українська родина» від 14.03.2001 р. № 243. 30. «Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства» від 15.09.1999 р. № 1697. 31. «Про Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми» від 25.09.1999 р. № 1768. 32. Проект Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку Української державності // Педагогічна газета. – 2000 р. – № 6(72) (червень). 33. Концепція державної сімейної політики, схвалена Постановою Верховної Ради України від 17.09.1999 р. № 1063-ХІV.  Література 34. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія» , 2003. 35. Доценко Т. Крок за кроком до дитячого самоврядування: Методичний посібник для координаторів та лідерів дитячого самоврядування. – Кіровоград, 2003. 36. Дем’янюк Т.Д., Лашта В.І., Мельничук Л.С., Байрамова М.Г. Інноваційні технології методичної роботи з педагогічними кадрами району: Навчально-методичний посібник. – Рівне: Волинські обереги, 2005 – 250 с. 37. Коберник О.М. Управління виховним процесом у загальноосвітньому навчальному закладі: Монографія. – К.: Наук. світ, 2003. – 230 с. 38. Кацинська Л. Виховний процес в сучасній школі. Рівне, 1997. 39. Орієнтовний зміст виховання в національній школі. – Київ, 1996. – 132 с. 40. Практична педагогіка виховання: Посібник з теорії та методики виховання/ за ред. Красовицького. – Київ-Іванофранківськ.: «ПЛАЙ» , 2000. 41. Сорока Г.І. Організація виховної роботи: планування, аналіз, методичне забезпечення. – Х.: Вид. група «Основа» , 2005. – 128 с.     Науково-методичний журнал   Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти(з урахуванням змін до Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти (наказ МОН України від 29.06.2006 року № 489)   Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 6 вересня 2000 р. № 434   Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2000 р. за № 659/4880  І. Загальні положення1.1.        Це положення регламентує діяльність класного керівника загальноосвітнього, професійно-технічного навчального закладу (далі – класний керівник).1.2.         Класний керівник – це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, навчальної групи професійно-технічного навчального закладу, окремими учнями, їх батьками, організацію і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту.1.3.         Класний керівник у визначенні змісту роботи керується Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, Законами України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, іншими законодавчими і нормативно-правовими актами України, а також цим Положенням.1.4.         Класний керівник здійснює свою діяльність відповідно до основних завдань загальної середньої та професійно-технічної освіти, затверджених Постановою кабінету міністрів України від 16.11.2000 р. № 1717 “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання” та Постановою кабінету міністрів від 17.08.2002 року № 1135 “Про затвердження державного стандарту професійно-технічної освіти”, спрямованих на: –       виховання громадянина України; –       формування особистості учня (вихованця), його наукового світогляду, розвитку його здібностей і обдаровань; –       виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовку учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності; –       виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, почуття власної гідності, свідомого ставлення до обов’язків, прав і свобод людини і громадянина, відповідальності перед законом за свої дії; –       реалізацію права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; –       виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій та звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського  народу та інших народів та націй; –        виховання свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування засад   здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів (вихованців); –       формування екологічної культури особистості, набуття знань і досвіду розв’язання екологічних проблем, залучення до практичної природоохоронної роботи.  ІІ. Організація діяльності класного керівника 2.1. Обов’язки класного керівника покладаються на педагогічного працівника навчального закладу системи загальної середньої освіти, який має педагогічну освіту, або відповідну професійну освіту та професійно-педагогічну підготовку, здійснює педагогічну діяльність, фізичний та психічний стан здоров’я якого дозволяє виконувати ці обов’язки. 2.2. Обов’язки класного керівника покладаються директором навчального закладу на педагогічного працівника або на досвідченого майстра виробничого навчання, за його згодою, і не можуть бути припинені до закінчення навчального року. У виняткових випадках з метою дотримання прав та інтересів учнів (вихованців) та їх батьків зміна класного керівника може бути здійснена протягом навчального року. 2.3. На класного керівника покладається керівництво одним класом, навчальною групою. У початкових класах класне керівництво здійснює вчитель початкових класів. У професійно-технічному навчальному закладі класне керівництво здійснюється в навчальних групах, учні (вихованці) яких під час навчання здобувають повну загальну середню освіту або навчаються на основі базової загальної середньої освіти без отримання повної. Функціональні обов’язки класного керівника розробляються відповідно цього Положення з урахуванням типу закладу та завдань навчально-виховного, навально-виробничого процесу і затверджуються директором навчального закладу. 2.4. Класний керівник як організатор учнівського колективу: –       сприяє забезпеченню умов для засвоєння учнями (вихованцями) рівня та обсягу освіти, а також розвиткові їхніх здібностей; –       створює умови для організації змістовного дозвілля; у тому числі організовує та проводить відвідування музеїв, театрів, виставок, екскурсій, заходів з охорони природи; відповідає за профілактику бездоглядності правопорушень, планує та проводить відповідні заходи (особливо для учнів з числа незахищеної та пільгової категорії населення) профілактики бездоглядності, правопорушень, планує та проводить відповідні заходи; –       сприяє підготовці учнів (вихованців) до самостійного життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами; –       проводить виховну роботу з урахуванням вікових та індивідуально-психологічних особливостей учнів (вихованців), їх нахилів, інтересів, задатків, готовності до певних видів діяльності, а також рівня сформованості учнівського колективу; –       співпрацює з вчителями, викладачами, майстрами виробничого навчання, психологами, медичними працівниками, органами учнівського самоврядування, батьками та іншими учасниками навчально-виховного процесу з виконанням завдань навчання та виховання в учнівському колективі (групі), соціального захисту учнів (вихованців); Класний керівник професійно-технічного навчального закладу спільно з майстром виробничого навчання навчальної групи: –       систематично аналізує рівень навчальних досягнень та поведінку учнів, організовує навчальну допомогу; –       створює в навчальній групі необхідні умови для оволодіння професією, творче відношення до праці, для засвоєння передових, прогресивних методів та прийомів; –       проводить тематичні класні години, що спрямованні на виховання моральних цінностей, зацікавленості у питанні належності до обраної професії; –       забезпечує дотримання в навчальній групі встановленого порядку та дисципліни; –       проводить цілеспрямовану індивідуальну роботу з учнями групи; –       здійснює заходи щодо професійно-орієнтаційної роботи учнів шкіл; –       заохочує учнів до занять в гуртках художньої та технічної творчості, предметних гуртках та спортивних секціях; –       залучає учнів до участі в конкурсах професійної майстерності, олімпіадах з навчальних предметів. 2.5. Класний керівник має право на: –       відвідування уроків, занять із теоретичного та виробничого навчання, виробничої практики та позакласних заходів, семестрових, річних атестацій та заліків у закріпленому класі (групі), бути присутнім на заходах, що проводять для учнів (вихованців) навчальні, культурно-просвітні заклади, інші юридичні та фізичні особи; –       внесення пропозицій на розгляд адміністрації навчального закладу та педагогічної ради про моральне та матеріальне заохочення учнів (вихованців); –       ініціювання розгляду адміністрацією навчального закладу питань соціального захисту учнів (вихованців); –       внесення пропозицій на розгляд батьківських зборів класу (групи) щодо матеріального забезпечення організації та проведення позаурочних заходів у порядку, визначеному законодавством; –       відвідування учнів (вихованців) за місцем їх проживання або в гуртожитку професійно-технічного навчального закладу (за згодою батьків, опікунів, піклувальників), вивчення умов їх побуту та виховання, а також виходити з пропозиціями на педагогічних зборах щодо притягнення до відповідальності батьків, які ведуть аморальний спосіб життя, грубо поводяться зі своїми дітьми, завдають їм моральної та фізичної шкоди; –       вибір форми підвищення педагогічної кваліфікації з проблем виховання; –       вияв соціально-педагогічної ініціативи, вибір форм, методів, засобів роботи з учнями (вихованцями); –       захист професійної честі, гідності відповідно до чинного законодавства; –       матеріальне заохочення за досягнення вагомих результатів у виконанні покладених на нього завдань. 2.6. Класний керівник зобов’язаний: –       вибирати адекватні засоби реалізації завдань навчання, виховання і розвитку учнів (вихованців); –       здійснювати педагогічний контроль за дотриманням учнями (вихованцями) статуту і Правил внутрішнього трудового розпорядку навчального закладу, інших документів, що регламентують організацію навчально-виховного процесу; –       інформувати про стан виховного процесу в класі та рівень успішності учнів (вихованців) педагогічну раду, адміністрацію навчального закладу, батьків; –       дотримуватись педагогічної етики, поважати гідність учня (вихованця), захищати його від будь-яких форм фізичного, психічного насильства; своєю діяльністю стверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі; –       пропагувати здоровий спосіб життя; –       постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; –       вести документацію, пов’язану з виконанням повноважень класного керівника (класні журнали, особові справи, плани роботи тощо); –       регулярно готувати і проводити батьківські збори, збори учнівського активу класу (групи) (не менше двох разів на семестр) та збори органів учнівського самоврядування. 2.7. Класний керівник складає план роботи з учнівським колективом у формі, визначеній адміністрацією навчального закладу. 2.8. Класний керівник підзвітний у своїй роботі директору навчального закладу, а у вирішенні питань організації навчально-виховного процесу безпосередньо підпорядкований заступнику директора з навчально-виховної роботи. 2.9. Класний керівник може бути заохочений (відзначений) за досягнення високих результатів у виховній роботі з учнями (вихованцями). Форми і види заохочення регулюються законодавством України.  Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального  закладу системи загальної середньої освіти              Завдання сучасної школи щодо формування творчої. Соціально активної, всебічно розвиненої особистості вимагають від педагогів нових підходів до організації виховної роботи в школі, професійно-технічному училищі, позашкільному навчальному закладі. Сьогодні в суспільстві найважливіше значення надається виховній функції навчальних закладів, про що свідчить низка нормативно-правових актів, зокрема Закон України “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, Укази Президента України “Про затвердження Національної доктрини розвитку освіти”, “Про Програму роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 роки” тощо. Останнім часом найкращі вчителі, вихователі в Україні визнають пріоритетність виховання та розвитку особистості під час уроку, розглядають останній не тільки як засіб набуття знань. У значній кількості навчальних закладів запроваджуються   нові моделям позаурочної виховної діяльності, педколективи плідно працюють над створенням системи виховної роботи. На часі заміна проведення стандартних виховних заходів для дітей на цілеспрямоване і професійне управління виховним процесом, що передбачає вивчення вихованців, встановлення психолого-педагогічного діагнозу, підпорядковане меті планування і здійснення виховного впливу, об’єктивне оцінювання реальних результатів виховної роботи. Така поведінка вчителя, коли він вирішує і дає вказівки, на сьогодні є неефективною. Педагог має стати зацікавленим і рівноправним учасником спільної діяльності. Його дії не можуть бути передачею готового досвіду, мати характер опіки чи педагогічного диктаторства. Зрозуміло, що успіх виховного процесу залежить, насамперед, від вихователя. Доросла людина, яка володіє високою культурою, що є справжнім професіоналом, спочатку навчає: “Поглянь, як це робиться!” Потім пропонує дитині: “Спробуй сам!” При цьому вихователь поряд і готовий прийти на допомогу. І тільки тоді, коли вихованець опанував основи виконання дій, дорослий надає йому право діяти самостійно. Педагог не зважає учневі, а лише аналізує його дії та досягнуті ним результати. У середовищі вчитель-учень має панувати педагогіка співпраці. Джерелом дисципліни є не вчитель, яким би не був його авторитет, а праця (слово “співпраця” походить від “праця”, така діяльність працею тримається, до праці кличе, працею нагороджується). На дитині зосереджується професійна увага педагога, він намагається зробити свої дії зрозумілими й прийнятними для кожного. Можливо, з часом діти, виховані в системі педагогіки покарання, зрозуміють добре слово і не будуть визнавати владу сили й насилля. Реалізація запропонованої концепції виховання та навчання дітей дасть очікувані й заплановані результати за умови набуття і систематизації педагогом ґрунтовних науково-методичних знань про управління процесом формування особистості, колективу. Буде доцільним також збагачення “технологічного репертуару” педагога, вироблення ним гнучкої, варіативної, ефективної, творчої технології. Управлінський підхід дасть змогу за найменших витрат сил, часу, засобів забезпечити найбільш продуктивну взаємодію всіх учасників навчально-виховного процесу і досягти найвищого результату, можливого за конкретних умов. Крім цього, такий підхід допоможе педагогу не відволікатися на проміжні досягнення чи невдачі, зосередити свою увагу на стратегічних напрямках співпраці: самоосвіті, самовихованні, самоуправлінні та забезпеченні соціальної активності учнів. Структура циклу управлінської діяльності, спрямованої на виконання будь-яких педагогічних завдань, і логічна послідовність його складових можуть бути подані таким чином: –       психолого-педагогічне діагностування; –       прогнозування; –       визначення мети та завдань діяльності; –       визначення змісту, вибір засобів, методів, форм організації життєдіяльності; –       планування (моделювання)навчально-виховного процесу; –       реалізація плану (організація діяльності); –       аналіз оцінювання, облік результатів (діагностування нової ситуації).  ^ Психолого-педагогічне діагностування(характеристика педагогічної ситуації)             визначаються такі підходи до здійснення аналізу виховної роботи: описовий, полярно-оцінювальний (вдалося – не вдалося, добре – погано), системний, проблемний і особистісно орієнтований. За описового підходу описуються та аналізуються події та явища, які відбуваються в процесі життєдіяльності класу. За полярно-оцінювального підходу перш за все визначаються та аналізуються позитивні й негативні моменти життєдіяльності класу, результати навчально-виховного процесу. Системний підхід передбачає цілісний аналіз педагогічного процесу в єдності та взаємодії усіх його компонентів: суб’єктів, цілей, змісту, засобів (форм, методів, прийомів), результатів діяльності. При цьому особлива увага звертається на ключові моменти педагогічного процесу, які вважаються пріоритетними в конкретний період життєдіяльності класу. За проблемного підходу здійснюється виокремлення. Аналіз та структурування проблем і суперечностей педагогічного процесу. За особистісно орієнтованого підходу аналітична діяльність спрямовується на дослідження таких аспектів, як: –       розвиток особистості дитини; –       формування та прояви індивідуальних особливостей учнів; –       особистісні досягнення учнів; –       створення в класі середовища, сприятливого для розвитку учнів. Залежно від організаторської культури школи, традицій виховної діяльності, особистісних якостей класного керівника застосовуються такі види аналізу навчально-виховного процесу у класі: аналіз реалізації цілей та виконання завдань (оцінюється ступінь досягнення мети, визначеної у плані виховної роботи за минулий період);  аналіз основних подій і педагогічних ситуацій (аналіз, оцінювання, облік результатів, тобто діагностування нової ситуації). При цьому необхідно враховувати:   Позитивні аспекти здійсненої діяльності (що із запланованого вдалося реалізувати і завдяки чому) Негативні аспекти здійсненої діяльності (що із запланованого не вдалося реалізувати і завдяки чому) –       що було особливо вдалим у визначенні змісту, форм та способів організації спільної діяльності, як проведений захід сприяв розвитку особистості учня, колективу, які проблеми розв’язано; –       які нові результати отримано в процесі підготовки, проведення та підбиття підсумків спільної діяльності; –       які педагогічні наслідки може мати проведений захід –       що не вдалося, хто не зміг впоратися зі своїм дорученням, які педагогічні та організаційні завдання не вдалося виконати; –       які проблеми можуть загостритись найближчим часом, проявитися у перспективі   Слід також зважати на: –       характер впливу участі та позиції вчителів на результативність справи; –       висновки та пропозиції щодо перспектив і шляхів удосконалення спільної діяльності.             Успішному проведенню такого аналізу сприяє колективний аналіз життєдіяльності, який передбачає активну участь в аналітичній роботі всіх суб’єктів виховного процесу, педагогів, учнів, батьків, друзів класу. Можна виділити такі форми колективного аналізу: усне опитування, анкетування, заповнення “відкритої сторінки думок”, випуск різноманітних інформаційних листків, радіо- та фотогазет, стіннівок, виготовлення мальованого фільму “Справи минулого року”, різноманітні форми колективного творчого аналізу (усний журнал, “жива газета”, “телепрограма” тощо), огляд досягнень, само атестації колективу, класні збори, присвячені підбиттю підсумків роботи протягом року.             Критеріально-орієнтований аналіз спрямований на виявлення зміни показників результативності навчально-виховної роботи відповідно до розроблених критеріїв ефективності виховної діяльності.             Під час аналізу слід розрізняти критерії оцінювання результатів і критерії оцінювання процесу. перші дають змогу визначити рівень розвиненості якостей особистості учнів, їх вихованості, навченості, соціалізації. Другі допомагають з’ясувати, як спрацьовує механізм виховання, як на результати останнього впливають ті чи інші чинники (умови).            Можуть бути обрані такі критерії: –       гуманність виховних відносин; –       ступінь замученості учнів до життєдіяльності класного колективу; –       рівень ділових та між особистісних взаємовідносин; –       рівень розвитку самоврядування у класі; –       наявність соціальних зв’язків у класній спільноті; –       ефективність психолого-педагогічного та медико-соціального супроводу процесу розвитку учнів.           Досвід роботи найкращих класних керівників показує, що форми фіксування отриманих результатів можуть бути довільними й залежать від досвіду конкретного педагога (щоденник класного керівника, текст, аналіз анкетування або усна інформація, що виголошується на засіданнях методичної ради, батьківських комітетів і батьківських зборах, зборах учнівського колективу).  Прогнозування         Наступним етапом управлінської діяльності є прогнозування. Насамперед, це передбачення майбутнього на основі врахування мотивів, інтересів, нахилів вихованців, а також знань про загальні закони та закономірності розвитку особистості. обов’язково слід зважати на такий факт: клас є частиною навчального закладу. Водночас необхідно звернути увагу на зовнішню” інформацію: річний план навчального закладу, визначні та пам’ятні дати, рекомендації методичної служби, найкращий педагогічний досвід регіону, України, інших країн.          Педагогічні закони мають імовірнісний характер. Прогнозування залежить від особистості класного керівника і здійснюється з використанням життєвого, професійного досвіду, інтуїції, імпровізації. Вміння узгодити зовнішні й внутрішні умови є показником професіоналізму класного керівника. Зовнішні умови мають формуватися відповідно до загальних проблем навчального закладу.          Вихователю необхідні віра у можливості та здібності кожного вихованця, надія на успіх запланованих дій. Відповідні знання та особлива технологія перетворення педагогічного передбачення на систему педагогічних цілей, засобів їх досягнення, реальних педагогічних ситуацій є необхідною умовою реалізації планів.         Досвідчений класний керівник обов’язково здійснює проблемний аналіз (проблема – прогнозування – визначення цілей роботи, спрямованої на розв’язання проблеми). Найбільш доцільно для класного керівника під час планування діяльності використовувати проблемне прогнозування (пошук розв’язання проблеми конкретного класного колективу з урахуванням загальної ідеї, проблематики, над якими працює навчальних заклад).        Сформулювати прогноз означає окреслити перспективи подальшого розвитку класного колективу на певний проміжок часу, тобто сформувати модель взаємовідносин у колективі, спланувати рух у певному напрямку, конкретизувати прагнення (що хочемо бачити, як буде здійснюватися робота, спрямована на згуртування колективу, чим мотивуватиметься колективна діяльність).  ^ Визначення мети та завдань діяльності        Для опанування технології визначення цілей необхідно орієнтуватися в їх ієрархії. Існує кілька категорій взаємо підпорядкованих цілей. Вищі цілі освіти й виховання мають характер соціального замовлення. Джерелом їх формулювання є загальнодержавні документи. Загальні цілі навчального закладу визначаються відповідно до напрямів виховання громадянина України з урахуванням основних тенденцій розвитку суспільства. Для класного керівника важливо вміти ставити конкретні цілі та завдання, розраховані на певний період життєдіяльності класного колективу (рік, семестр тощо).основою для формулювання мети й завдань також є виховна система навчального закладу та співвідношення соціальних цілей освіти з тими конкретними особливостями вихованців, які можемо визначити у процесі психолого-педагогічного діагностування і прогнозування.       Головні цілі та заходи, як правило, різняться. Робочі цілі й завдання повинні відповідати певним технологічними нормам. Вони мають бути конкретними й досяжними (виконуваними) в рамках запланованої педагогічної дії (уроку, бесіди, свята, періоду життя колективу тощо), а також повинні задовольняти вимоги комплексності, тобто бути орієнтованими на свідомість, почуття, поведінку вихованця. Так, пізнавальна мета – це спроектовані педагогом зміни а знаннях, ідеалах чи світогляді особистості; виховна мета – це бажані зміни в емоційному ставленні, мотивах, ціннісних орієнтирах особистості у певній сфері педагогічної співпраці; розвивальна мета – це конкретна зміна вмінь, навичок, індивідуальних особистісних якостей (здібностей, рис характеру), які можуть виявитися в організованій діяльності, поведінці, у стосунках із людьми.      Опанувати технологічні навички постановки завдань можна, скориставшись орієнтовною схемою логічного розвитку цілей: –       розширити і поглибити знання вихованців, що стосуються сфери майбутньої співпраці; –       сформувати певне (залежно від обраної мети співпраці) емоційне ставлення до предметів чи явищ, на якому базується співпраця (це можуть бути інтерес, захоплення, гордість, співчуття, несприйняття, але не байдужість); –       вказати кожному вихованцеві на можливості його особистої участі в суспільно корисній діяльності; –       навчати учнів дбати про навколишнє середовище, оточуючих людей, про самих себе; –       розвивати конкретні інтелектуальні, вольові, емоційні, фізичні здібності та якості вихованців; –       формувати сприятливі для розвитку вихованців взаємовідносини в учнівському колективі.       Такі цілі необхідно формулювати як реальні, доступні виховні завдання, на виконання яких спрямовуватиметься діяльність вихованців.  ^ Визначення змісту, вибір засобів, методів, форм організації життєдіяльності      Навчання й виховання – це складові єдиного процесу, кожна з яких має свою специфіку. Навчання орієнтоване на інтелект, а виховання – на почуття, емоції.       Джерелом формування змісту навчання є основні сфери самовизначення особистості: суспільство, природа, ноосфера.       Змістом виховання є моральні норми і моральні дії, правила, переконання, ставлення до навчання, праці, оточуючих, до себе, до громадської власності – все це повинно забезпечувати формування певного типу поведінки особистості. зміст навчання і виховання повинен бути доступним, відповідати віковим та індивідуальним особливостям вихованців, рівню їх підготовки, умовам навчально-виховної роботи. У виборі змісту виховання необхідно керуватися принципами ідейної спрямованості змісту, зв’язку його з наукою і життям, відображення в ньому сучасних і перспективних тенденцій суспільного розвитку.       Найбільш продуктивно вибраний зміст реалізується в конкретних видах діяльності вихованців, при цьому виконуються навчальні, виховні й розвивальні завдання.       Педагогічними засобами можна вважати такі, які доцільно використовувати в педагогічному процесі. За “каналами проникнення” до свідомості вихованців засоби класифікуються на словесні, наочні та практичні.       Обираючи засоби виконання завдань, педагогу доцільно застосовувати психологічне оцінювання ефективності. Відомо, що учень сприймає з почутого (за сприятливих умов) до 10%, з побаченого – до 50%, в разі активної участі – до 90% матеріалу.        Провідними педагогами науково і практично доведено, що для забезпечення всебічного розвитку вихованців необхідно давати їм можливість реалізувати себе в різних видах діяльності: у пізнавальній (навчальній), трудовій (в т.ч. у самообслуговуванні, суспільно корисній, виробничій праці0, суспільній (організаторській), художньо-естетичній (від активного сприйняття до самодіяльності), спортивно-оздоровчій (в т.ч. якщо вона поєднується з іншими видами діяльності).        Цей список, складений за принципом педагогічної необхідності й достатності, необхідно доповнити педагогічним спілкуванням, оскільки формування особистості відбувається в конкретних ситуаціях діяльності й комунікації. Особливості стилю педагогічного спілкування впливають на педагогічні результати (ініціатива на початковому етапі спілкування, “комунікативна атака”, індивідуальний характер звертання до вихованця, використання різних форм спілкування (фронтальних, групових, “один на один”), особливості оцінних міркувань педагога, їх об’єктивність, зацікавленість вихователя у створенні емоційного настрою, реагування на ініціативу дітей, заохочення ініціативи дітей у діяльності та спілкуванні, сприятливість до їхніх поглядів, заперечень, вміння помітити позитивні зрушення, сформувати в дітей прагнення до самовдосконалення).       Методи навчання і виховання також класифікуються за певними критеріями. Для педагогічної системи характерне використання таких методів: –       за провідним засобом – словесних, наочних і практичних; –       за цілями – методів формування свідомості, переконання особистості (роз’яснення, бесіди, лекції, диспуту, прикладу тощо); –       методів стимулювання поведінки і діяльності (змагання, заохочення, осуду, особливого прикладу тощо); –       методів самоосвіти й самовиховання (самоаналізу, самооцінювання, самозвітування тощо).       Обираючи типологічні форми навчання й виховання, слід орієнтуватися на дві класифікації: за провідним засобом і методом (словесні, наочні, практичні) і за кількістю учасників педагогічного процесу (масові, групові, колективні, індивідуальні).       Пасивні форми проведення сучасного уроку (в основному лекція) використовуються і в позаурочній роботі. Після виконання поставлених завдань у процесі навчання й виховання досвідчені класні керівники переходять до активних форм роботи з вихованцями. Педагогічно обґрунтовано, що пасивні форми роботи не повинні переважати над активними. Під час організації та проведення заходу необхідно знайти справу для кожного учасника.      Система позаурочної вихованої роботи в сучасних умовах має компенсувати недоліки навчального процесу.      Поєднання різних форм дає можливість дітям із різним рівнем вихованості, розвиненості організаторських умінь впливати один на одного. Будь-які крайнощі, шаблони спричиняють рутину, застій і нудьгу в дитячому колективі, внаслідок чого зникають зацікавленість і настрій, необхідні для ефективного виховання. Також не приносять користі безцільна формотворчість, невиправдана відмова від традиційних дієвих форм. Почуття міри необхідне у виборі засобів, форм і методів роботи, відповіда