Захист капіталів банків від недобросовісних зайомників кредиторів 2

–PAGE_BREAK–Перед банками постають надзвичайно актуальні завдання мобілізації та ефективного перерозподілу коштів між секторами економіки, посилення їх ролі у формуванні та організованому використанні заощаджень населення, зміцнення позицій банків на грошовому ринку. Це можливо лише за умови достатньої стабільності та фінансової стійкості банківської системи, наявності довіри до неї населення та інших кредиторів через розміщення грошових коштів у банківських установах, подальшого розвитку грошового ринку та запровадження нових фінансових інструментів.
4 Захист стабільності формування банківського капіталу банків
Комерційні банки виступають посередниками між тими клієнтами, які мають тимчасово вільні кошти, і тими, які цих коштів потребують. Як свідчить практика, для успішної роботи банки не можуть використовувати тільки власний капітал, тому основну частку повинен становити позичений капітал (кошти). Всі можливості комерційних банків у залученні коштів регламентуються НБУ, тому нормативне значення показника залучених та позичених коштів не має перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів, у різних країнах співвідношення між власним і залученим капіталом може відповідати таким співвідношенням: від 1:10 до 1:100, в Україні воно відповідає межі 1:20. Проте саме власний капітал має важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності. Він виконує три важливі функції[5]:
захисну — страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів комерційного банку у випадку його ліквідації або банкрутства;
оперативну — особливо важлива у період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власного капіталу профінансувати придбання основних засобів, оренду приміщення та початок фінансової діяльності;
регулюючу — при встановленні економічних нормативів регулювання комерційних банків важливе місце відводиться нормативам капіталу банку.
Багато аспектів діяльності господарських товариств нині взагалі не регламентуються, що дає декому змогу нехтувати або прямо порушувати права та законні інтереси учасників банку.
З метою захисту капіталів банку правові засади надання, використання і повернення банківського кредиту мають грунтуватися на поєднанні інтересів банку, його учасників, вкладників і позичальників з урахуванням загальнодержавних інтересів. Їх узгодження неможливе без системного регулювання кредитних відносин, установлення підвищеної відповідальності позичальника за своєчасне і повне повернення кредиту. Тому є на доцільність забезпечити системний підхід до правового регулювання банківського кредитування, законодавчо закріпити принцип підвищеної відповідальності позичальника за повне і своєчасне повернення банківського кредиту.
Доцільним є переважне застосування пені (замість підвищення розміру процентної ставки за кредит) в разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитної угоди.
Питанню захисту капіталів банків допомагало б спрощення механізмів передання у власність банку заставленого майна та реалізації предмета застави у разі неповернення боргу позичальником. Доцільно законодавчо врегулювати питання порушення процедури банкрутства за умови, якщо боржник не повернув кредитодавцю борг у розмірі меншому, ніж триста мінімальних заробітних плат.
Доцільним видається й створення спеціалізованих установ, які працювали б за схемою застав. Зокрема, передбачити можливість перепродажу банками ненадійних активів таким установам, які б, у свою чергу, займалися усім ланцюжком процедури компенсації цих активів, із судовою процедурою включно.
У разі несвоєчасного погашення кредиту або процентів за його користування надати право всім банкам-кредиторам (а не лише тим з них, які одночасно є банком-кредитором та обслуговуючим боржника банком) видавати наказ про примусову оплату боргового зобов’язання.
Низька активність банків і суб’єктів господарювання у галузі банківських гарантій викликані недосконалістю українського законодавства. У ньому поняття “гарантія” сформульоване неясно і недостатньо повно, оскільки правила чинного законодавства про поруку поширюються на гарантію. Це обмежує застосування різних видів гарантій (зокрема, безумовних) та слугує однією з причин недовіри іноземних банків та компаній до гарантій українських банків. Потрібно законодавчо врегулювати визначення поняття “гарантія”, з урахуванням при цьому досвіду економічно розвинутих країн, і в сфері банківських гарантій у тому числі.

5 Проблема внутрішніх та зовнішніх загроз для банківської системі України
Стратегія розвитку банківської системи має спрямовуватися на посилення можливостей банків щодо акумулювання заощаджень і перетворення їх на інвестиції. Стан банківської системи (рівень капіталізації, обсяг кредитів, відсоткова ставка, частка довгострокових кредитів, якість послуг) зумовлює кредитний потенціал банків, оптимальність розрахунків, можливості активізації фондових операцій, обсяг інвестицій.
Проблеми банківської сфери є водночас проблемами фінансової безпеки держави. Низький рівень капіталізації посилює ризики у діяльності банків, зменшує їхню здатність до перерозподілу коштів у масштабах економіки.
Через недосконалість банківського менеджменту виникають такі проблеми: мала потужність; низький рівень довіри населення до комерційних банків; недосконалість державного регулювання банківської сфери. За певних умов ці проблеми перетворюються на серйозні загрози безпеці банківської системи та фінансовій безпеці країни.
Безпеку банківської системи слід розглядати у двох аспектах. По-перше, з погляду фінансових наслідків її діяльності для окремих контрагентів банків і для всієї держави. По-друге, у сенсі відвернення наявних і потенційних загроз фінансовому стану самої банківської системи.
Розглянемо наступні характерні загрози в банківській сфері України[6]:
незначний рівень надійності та капіталізації банківської системи;
невідповідність діяльності банківських установ вимогам щодо обслуговування реального сектору економіки і населення;
ризикованість кредитної політики комерційних банків та недосконалість їх відсоткової політики;
нестабільність фінансового стану значної кількості комерційних банків.
В останні роки маємо тенденцію до динамічного зростання капіталізації банківської системи України. Проте темпи зростання капіталу банків не встигають за розширенням зобов’язань та активів банків. Загалом же обсяг капіталізації усіх українських банків є катастрофічно малим (станом на червень 2006 р. — 3,8 млрд дол. США), що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави. Взагалі весь капітал банківської системи України відповідає капіталу середнього європейського банку. Отже, розраховувати на те, що українські банки можуть бути джерелом серйозних інвестицій в економіку України, не доводиться.
Для критично недокапіталізованих банків мають бути передбачені такі заходи впливу з боку НБУ: зобов’язання продажу акцій; заборона на виплату дивідендів; обмеження на рівень процентних ставок по зобов’язаннях; заборона на виплату надлишкових компенсацій менеджменту і на прийняття депозитів від банків-кореспондентів; введення обмежень на сплату відсотків за боргами та здійснення великих операцій, що істотно відрізняються від їх звичайної діяльності.
До інших загроз у банківській сфері відносять[7]:
надмірний обсяг готівкового обігу;
відсутність економічних механізмів запобігання банкрутств великих банків;
недосконалість методичних підходів до оцінки можливих ризиків, що супроводжують банківську діяльність;
відсутність обґрунтованої стратегії розвитку парабанківських установ;
недостатній рівень маркетингу, менеджменту та правового регулювання у фінансово-кредитній сфері;
криміналізація окремих ланок банківської системи;
послаблення фінансової самостійності через тиск на банківську систему міжнародних інституцій та іноземних держав і ТНК.
Для своєчасного виявлення наявних і потенційних загроз у сфері забезпечення безпеки банківського сектору економіки держави та вдосконалення стратегічного менеджменту необхідно визначити відповідні індикатори, розробити дієву методику їх розрахунку та проводити постійний моніторинг з метою вжиття необхідних заходів.
До найважливіших індикаторів банківської системи можна віднести[8]:
рівень капіталізації банків (частка банківського капіталу до ВВП);
адекватність регулятивного капіталу (капітал щодо зобов’язань та активів банків);
співвідношення активів банківської системи до ВВП (свідчить про тенденції, зокрема в кредитній діяльності вітчизняних банків);
показник обсягу вкладів населення стосовно ВВП (вказує на тенденції здешевлення кредитних ресурсів);
рівень монетизації економіки (характеризує динаміку середнього рівня цін на товарних ринках або рівня інфляції (розраховується як відношення обсягів грошової маси до ВВП);
рівень кредитів комерційних банків (розраховується як % від ВВП);
вартість банківських кредитів;
питома вага проблемних кредитів (свідчить про кредитні ризики);
фінансова залежність національної економіки від зовнішніх джерел (частка іноземного капіталу в загальному статутному капіталі національної банківської системи свідчить про залежність української економіки від іноземних інвесторів;
питома вага високоліквідних коштів у обсязі чистих активів банку (дає можливість оцінити середньостроковий рівень ліквідності).
6 Іноземний банківський капітал: конкуренція та можливі наслідки
Процеси глобалізації української економіки супроводжуються тенденцією до збільшення іноземного капіталу в банківському секторі країни. Наслідки для українського банківського сектору і для економіки загалом із допуском таких іноземних інвестицій трактуються неоднозначно. Співвідношення позитивних та негативних моментів залежить від форми присутності іноземного банківського капіталу в країні. Тут йдеться про можливість створення філій банків-нерезидентів, які не мають статусу юридичної особи та власного капіталу (наразі в Україні законодавством не передбачене створення таких суб’єктів господарювання). На даний момент українські банки досить успішно конкурують з банками з іноземним капіталом і ця тенденція буде спостерігатись найближчим часом.
В питанні конкуренції з іноземними банками необхідно враховувати особливості національної економіки. На даний момент українські банки досить успішно конкурують з банками з іноземним капіталом і ця тенденція буде спостерігатись найближчим часом[9]. Проте, процеси глобалізації, створення в Україні сприятливого інвестиційного та політично стабільного клімату зумовлять охоплення українського банківського ринку іноземними банками, причому контролювати ринок будуть лише кілька найбільш потужних. Досить велика ймовірність того, що Україна піде шляхом східноєвропейських країн, які практично повністю втратили свої національні банки, інтегруючись у європейську спільноту[10].
Банківська система України давно відкрита для входження іноземного капіталу. Чинне законодавство дає можливість створювати в Україні банки з іноземним капіталом, але з обов’язковою вимогою: ці банки мають діяти у правовому полі України, на території якої вони отримують економічний зиск. І то мають бути дочірні банки.
Про неоднозначність питання діяльності філій іноземних банків свідчить і світова практика, зокрема наявність обмежень щодо діяльності філій іноземних банків практично у всіх країнах.

Загальні висновки
Система забезпечення національної безпеки представляє собою широкий спектр державних і недержавних інститутів, котрі здійснюють свою діяльність в інтересах досягнення необхідного рівня керування системою національної безпеки для охоплення системою решти об’єктів захисту, котрі залишаються поза увагою державної системи забезпечення безпеки.
Важливою складовою національної безпеки будь-якої країни є її економічна безпека, яка в свою чергу складається з багатьох факторів, один з яких — безпека фінансів. На фінансах базується економіка будь-якої країни, фінанси — “кров” економічної системи держави. Проблема належної підтримки фінансової безпеки держави є найактуальнішою, оскільки зачіпає усі галузі національного господарства, приватних підприємців, усі прошарки населення, все суспільство і державу в цілому.
Механізм функціонування міжоб’єктової системи безпеки суб’єктів господарювання недержавної сфери утворює відповідну систему взаємодії з усіма державними структурами, що мають відношення до вирішення більш широкої проблеми – національної безпеки України. Діяльність зазначеної міжоб’єктової системи безпеки реалізується в межах спільних з урядом України програм, які охоплюють численні загальнонаціональні програмні напрямки забезпечення безпеки, одна з яких — захист капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів.
Відповідно до цього завдання, основні напрями функціональної діяльності конкретної служб безпеки суб’єктів господарювання та інших юридичних осіб недержавного сектору визначаються наступні тактичні напрямки: фінансово-економічна безпека; інформаційно-аналітичне забезпечення безпеки об’єкту захисту; наукова діяльність у галузі підвищення ефективності здійснення заходів безпеки об’єкту захисту; розробка і впровадження ефективного механізму захисту капіталів, коштів і матеріальних цінностей суб’єктів банківського сектору, особливо загальнонаціонального значення.

Використана література
1.       Конституція України / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141.
2.       Про основи національної безпеки України. Закон України від 19.06. 2003 № 964-IV (ред. вiд 14.01.2006) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 39. Ст.351.
3.       Алексеєнко М.Д. Банківський капітал: стан та перспективи розвитку в Україні 2003 года. Автореф. дис… д-ра екон. наук. —К., 2003. — 29 с.
4.       Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія. – К.: КНЕУ, 2002. – 276 с.
5.       Береславська О. Курсова політика в умовах припливу іноземного капіталу в Україну // Вісник Національного банку України, 2008, № 2. C. 16-19
6.       Бобиль В. Становлення сучасної системи ризик-менеджменту в кредитних установах // Банківська справа, 2007, № 1. С. 79—85.
7.       Бутенко О. Іноземні банки на фінансових ринках країн центрально-східної Європи // Банківська справа, 2005. №3. С.60—66.
8.       Геєць О.В., Домрачеев В.М., Лондар С.Л. Основи банківської српави та управління кредитними ризиками: Навч. посібник. — К., вид-во Європ. ун-ту, 2004. — 237 с.
9.       Козлов С. Банківська система: стан, особливості та взаємозв’язок із фінансовою безпекою // Юридична газета, №10(46), 01 июня 2005 г.
10.  Конкуренція українським банкам з боку іноземних колег // archive.kraina.org.ua/ua/module/finance/conception/851/alternative/
11.  Корнеєв В. Банкоцентрична основа фінансового ринку України // Економіка України, 2008, № 9. С. 18—26.
12.  Кузьменко А. Рівень розвиненості системи недержавного забезпечення національної безпеки — чинник стійкого розвитку суспільства // Юридичний журнал, № 1, 2007. С. 2—8.
13.  Методичні рекомендації щодо оцінки рівня економічної безпеки України / За ред. А.І.Сухорукова. — К.: НІПМБ, 2003. — 64 с.
14.  Основні показники діяльності банків України на 1 березня 2004 р. / Вісник НБУ, 2004, № 4.
15.  Павлюк К.В., Кажан В.А. Діяльність іноземних комерційних банків в Україні: тенденції та проблеми // Фінанси України, 2006, № 6. C.143-151.
16.  Полозенко Д.В. Банківська система України в умовах функціонування іноземних банків // Фінанси України, 2006, № 5. C.91-95.
17.  Прадун В.П. Забезпечення конкурентоспроможності банківської системи України в умовах глобалізації економіки // Вісник УАБС, 2006, №2(21).
18.  Синки Дж. Финансовый менеджмент в банке и индустрии финансовых услуг. — М.: Альпина Бизнес Букс, 2007.
19.  Хмеленко А.В., Вовк В.Я. Кредитування та контроль: Навч. посібник. — Х.: ІНЖЕК, 2006. — 240 с.
20.  Чубар О.О. Банківська діяльність у контексті інтеграції та глобалізації // Фінанси України, 2008, № 1. C. 138-147.
21.  Чую П. Методи трансферу кредитного ризику банку // Банківська справа, 2007, № 1. С. 79—85.
22.  Офіційний сайт Держкомстату України: www.ukrstat.gov.ua/
    продолжение
–PAGE_BREAK–