Заходи щодо оптимізації формування та використання прибутку Херсонського нафтопереробного заводу

заходи щодооптимізації формування та
використання прибутку ХНПЗ

План
прибутокнафтопереробний беззбитковість моделювання
1.1 Удосконаленняформування прибутку нафтопереробних підприємств
1.2 Економiко-математичнемоделювання в оптимiзацiївикористання прибутку підприємств
1.3 Прогнозування беззбитковостiнафтопереробних підприємств України
Висновки
Література
прибутокекономічне математичне моделювання

1.1 Удосконалення формування прибутку нафтопереробних пiдприємств
Квінтесенцією вирішення проблемиуправління системами формування прибутку вважається моделювання і створення автоматизованихпроцедур для проведення розрахунків. Саме такий підхід забезпечуватимеефективність реалізації прикладної сторони наших досліджень. Спираючись навимоги системного підходу до управління складними економіко – виробничимисистемами, проведемо декомпозицію об’єкту наших досліджень і виділимо основніскладові компоненти системи управління прибутком, що у разі моделювання можутьрозглядатись як етапи вирішення проблеми:
1. Наявність мети і її формування якоптимізація доходів власників. Реалізація нашої мети потребує застосуванняспеціальних формальних підходів. З цього приводу конкретизуємо наші задачі:
1.1оптимізаціяобсягу прибутку, на підставі врахування ресурсної організації потенціалу і кон’юнктурина ринку нафтопродуктів. Тобто, спираючись на наявні і потенційно-реальніресурси підприємства, спробувати оптимізувати обcягуможливого прибутку;
1.2 врахування необхідної відповідності міжобсягом прибутку, що планується і можливим ступенем ризику, який пов’язаного зним, оскільки відносини цих параметрів є лінійними. При цьому, важливим єдосягнення максимальної гнучкості та відповідності між об’ємом прибутку тазначенням ризику;
1.3 вибір відповідного методу прогнозуванняі трендів з врахуванням фактору часу (проект на підставі минулого не завждиреалізується у майбутньому);
1.4 забезпечення прибутку високої якості.Тобто, потенціал зростання повинен бути реалізовано за рахунок операційноїдіяльності і реального інвестування чистого прибутку, що створює перспективирозвитку підприємства;
1.5 наявність принципу альтернативності впроцедурах розробки системи прийняття рішень;
1.6 передбаченість і створення умов длязбільшення ринкової вартості підприємства, що визначається рівнем капіталізаціїприбутку. Така задача за класичними варіантами передбачає:
– формування об’ємуфінансових ресурсів за рахунок прибутку, щоб був достатній для розвитку. Зазвичай вони концентруються у складі фондів накопичення і спрямовуються нафінансування витрат;
– розробка ефективних програм участі уприбутках персоналу;
– пошук та досягнення оптимальнихспіввідношень між частинами розподіленого прибутку( виплата дивідендіввласникам, поповнення статутного фонду, розробка ефективних соціальних програм,пов’язанихз чистим прибутком підприємства);
2.Доузагальнених механізмів регулювання в системі управління прибутком будемовідносити:
2.1 державнерегулювання;
2.2комплексринкових механізмів регулювання;
2.3комплексвнутрішніх механізмів регулювання прибутком;
2.4 системаконкретних методів та заходів регулювання та управління – фінансово-економічнірозрахунки, статистичні методи, економіко-математичні методи;
2.5необхідністьорганізаційного забезпечення управління прибутком. 3.Організаційне забезпеченняуправління прибутком визначається наявністю внутрішніх структурних підрозділів,з функціями розробки та реалізації управлінських рішень. Повинні бутисформовані центри відповідальності: витрат, доходу, прибутку, інвестицій;
4.Формуванняцентру інформаційного забезпечення управління прибутком і створенняавтоматизованих систем.
5.Визначення форм іметодів аналізу ефективності системи управління прибутком:
5.1економіко-організаційний аналіз формування та використання прибутку (виходячи зоб’єкту досліджень);
5.2 зовнішній тавнутрішній аналіз (в залежності від організації проведення);
5.3 повний і тематичнийаналіз в залежності від періоду (попередній, оперативний, послідуючий).
Стосовно методіваналізу прибутку, то найбільш поширеними вважаються групи методів (деякі з нихнами реалізовані і оговорені вище):
5.4горизонтальний аналіз,або трендовий;
5.5вертикальний аналіз,або структурний;
5.6порівняльний аналіз;
5.7-аналіз коефіцієнтів(аналізуються коефіцієнти рентабельності і ефективності розподілу прибутку);
5.8інтегральнийаналіз (корпоративний метод за схемою фірми Дюпон);
5.9аналізризиків (визначення ймовірностей появи ризикових ситуацій і можливих грошовихвтрат).
6.Контролінг прибутку –система прийомів та заходів по контролю за виконанням плану прибуткупідприємства. Існують певні вимоги до системи цього контроля:
6.1 орієнтація нареалізацію розробленої на підприємстві політики управління прибутком; 6.2забезпечення багатоцільового характеру контролю прибутку; 6.3 орієнтаціяконтролю прибутку на кількісні значення параметрів;6.4відповідність методів контролю підходам до засобів аналізу;6.5своєчасність операцій контролю прибутків за критерієм упередження; 6.6забезпечення гнучкості та прозорості при організації контролю.
Спираючись на наведенівимоги до організації контролю можна виділити такі етапи реалізації:
1.визначенняобсягуконтролю, видів
2.встановленнясистемиприоритетів показників,що контролюються
3.встановленнясистемикількіснихстандартів контролю
4.створеннясистеми моніторингу показників,що використовуються для контролю
5.розробкасистемиалгоритмів дій,що усувають небажані відхиленняу планах і стандартах.
Перш за всезауважимо, що підприємство самостійно розробляє план отримання прибуткуспираючись на договори і контракти, економічні нормативи, матеріали аналізугосподарсько-фінансової діяльності у попередньому періоді.
Зазначимо, щодана концепція, за якою планується провести аналіз описується на підставісистемності. Застосування даної концепції системності на об’єкті з врахуваннямйого специфічності (такої как нафтопереробна промисловість) містить елементновізни, але даний параграф є лише преамбулою для розкриття результатів даногоаспекту цього дослідження.
Створеннясистеми планування прибутку включає такі взаємопов’язані процеси:
– визначення обсягу операційного прибуткуі встановлення факторів впливу на цей обсяг;
– планування розподілу та використанняприбутку.
Традиційними вцьому випадку вважаються такі методи і підходи: метод прямого рахунку,аналітичний і нормативний підходи, метод сумісного розрахунку.
Вимоги системностідосліджень складних задач передбачають визначення поняття об’єкту досліджень,тому ми у якості передумови визначимось, що планування прибутку будемо вважати складовоючастиною фінансового планування на підприємстві, а за своїм змістом – цесистема заходів щодо забезпечення процесу формування, розподілу та використанняфінансових ресурсів у певних обсягах, які визначаються завданнями розвиткупідприємства. У основу функціонування такої системи покладено розрахункипланових величин обсягу випуску й реалізації продукції, її повної собівартості,цін, асортименту товарів і послуг. Тому, без перебільшення можна сказати, що уплануванні прибутку беруть участь усі виробничі та функціональні підрозділипідприємства. Фінансові служби з врахуванням наявних резервів повинні активновпливати на процес розробки виробничих показників з метою досягнення їхмаксимальної узгодженості з планом прибутку.
На наш погляд, всебічнаоцінка планування прибутку ґрунтується на чотирьох основних елементах: мета,об’єкти, строки та методи. На характер планування та управління прибуткомзначно впливає розмір підприємства, стадія його життєвого циклу, організаційно– правові формі діяльності та галузева специфіка.
Найважливішою метоюпланування прибутку є правильне визначення суми прибутку, що залишається урозпорядженні підприємства і який визначає його можливості у фінансуваннірозвитку виробничої, соціальної сфери, матеріального заохочення працюючих.Розрахунок впливу на прибуток окремих факторів дозволяє збільшувати випускпродукції, знижувати витрати на її виробництво й реалізацію, підвищувати якістьпродукції. Крім того, як платник податків, підприємець зацікавлений планувативеличину податку на прибуток та суму авансових платежів, що сплачуються добюджету в заздалегідь визначений термін. Досягнення зазначених цілей пов’язаноз конкретними об’єктами планування. Звідси витікає важливість застосуванняпрогнозного підходу і методів оцінки результатів прогнозування.
Короткостроковепланування – ( термін планування прибутку – місяць, квартал, та рік ). Якщоціни, заробітна плата відносно стабільні, то перспективне планування охоплюєтермін 3-5 років. Воно є найбільш складним та потребує визначення системидовгострокових стратегічних цілей планування прибутку та шляхи досягненнявизначених прогнозних показників. Загалом, планування процесу формування,розподілу та використання прибутку підприємства умовно поділяють на триосновних етапи: прогнозування прибутку на декілька наступних років, поточнепланування (один рік) і оперативне планування (місяць, квартал). В нестабільнихекономічних умовах термін перспективного планування не є досить тривалим іобмежується у середньому трьома роками. Розробка системи прогнозування прибуткусуб’єкта господарювання у довгостроковому періоді є основою для поточного і оперативногопланування. У разі виявлення значних розбіжностей та з’ясуванняпричин відхилень вносяться відповідні корективи у плани. Вихідними параметрамидля всіх стадій планування є збалансованість політики планування прибутку звнутрішньою загальною фінансовою стратегією підприємства та її узгодженість іззовнішніми факторами, які пов’язані з діяльністю підприємства. Отже, з одногобоку необхідно враховувати планові обсяги виробництва, реалізації продукціївиходячи з наявного потенціалу фінансових, виробничих і трудових ресурсів тасистеми розроблених на підприємстві норм і нормативів витрат цих ресурсів. А з другого– зміни системи податкових ставок, кон’юнктури сегментів ринку (товарного,фінансового) та прогноз економічного розвитку держави в цілому.
У наш час, при плануванніна короткий період (квартал, місяць) використовується метод прямого рахунку. Арічне та перспективне планування прибутку доцільно здійснювати за допомогоюаналітичного методу. На практиці зокрема, використовуються обидва методи.
Узагальнення вітчизняногодосвіду планування прибутку на підприємствах дозволяє визначити особливостікожного з методів, їх переваги та недоліки. Так, перший метод – прямогорозрахунку не потребує вибору різноманітних варіантів і є простим за технікою.Обов’язковими умовами його застосування мають бути стабільні ціни та незміннівитрати протягом періоду планування, а також невелика кількість найменуваньвиробів та послуг, що пропонуються підприємством. Цей метод був основним усистемі директивного планування на підприємстві, але й тепер може бути доситьточним для розрахунків у короткостроковому періоді.
Методи прямогорозрахунку. Суть методу прямого розрахунку полягає втому, що маючи інформацію про обсяги виробництва товарів і послуг на плановийперіод, поточну ціну на цю продукцію та її повну собівартість визначаєтьсяприбуток на всю вироблену продукцію:
/> або /> 
де ПТВ –прибутокна плануємий обсяг виробництва продукції;       
Ці – ринковаціна і-ї продукції підприємства;
n– кількість видів продукції;
Сі – повнасобівартість і-ї продукції за калькуляцією витрат ;
ВР – виручка відреалізації ;
Ср – повнасобівартість реалізованої продукції у ринкових цінах;
В свою чергу, на плановийобсяг виручки від реалізації (ВР) в значній мірі впливає величина залишківтоварної продукції на початок і кінець планового періоду й сума товарноїпродукції, яку планується випустити:
/>,
де Пр — прибуток від реалізаціїпродукції у визначеному періоді;
П1, П2 — прибуток узалишках не реалізованої продукції на початок і кінець визначеного періоду;
В такому разіваловий прибуток становитиме: />,
де ЗП –внереалізованіприбутки після відрахування витрат;
Пм – прибутоквід реалізації майна.
Прибуток від реалізаціїрозраховується за кожним видом продукції – методом прямого рахункуасортиментного складу. Використовуючи “рівняння товарного балансу”,підраховується різниця між плановим обсягом виручки від реалізації конкретноїгрупи товарів та їх повної собівартості. Для цього визначаються:
1) залишки з кожної асортиментної позиції на початокроку – нереалізована товарна продукція на складах підприємства; відвантаженітовари, строк сплати за які ще не настав, або не сплачені у строк; а такожтовари на відповідальному збереженні;
2) залишки готової продукції на кінець плановогоперіоду – це продукція на складах підприємства та відвантажені товари, термінсплати за які ще не настав;
3) товарний випуск за планом;
4) ціна одиниці продукції без податку на доданувартість й акцизного збору;
5) планова собівартість за одиницю продукції.
Слід враховувати, що намомент планування залишки товарної продукції приймаються у розмірі фактичних складськихзалишків на останню звітну дату, яка зрозуміло, не співпадає з датою початкупланового періоду. Ось чому прийнято обчислювати очікувані залишки продукціїбазового періоду. Крім того, вказаний вище метод планування прибутку невідображає того факту, що зростання питомої ваги товарів, відвантажених, але несплачених у визначений строк, зменшує реальні надходження підприємства тапогіршує його фінансовий стан. Вихід з цього становища підприємці вбачають уприпиненні поставок продукції, а в багатьох випадках і її повернення відпідприємств-боржників, застосування до них фінансових санкцій (пені, штрафів),передачі справи до арбітражного суду. Зменшити ризик неплатежів можливо завдякиретельній перевірці фінансовою службою підприємства платоспроможності партнера,а також налагодженню постійного контролю за вчасністю розрахунків із покупцямиза відвантажені товари.
/>
Рис…..
Зауважимо, що методпрямого розрахунку відносно простий і без суттєвих проблем реалізується умашинному варіанті. Однак, використовувати його слід в умовах стабільногоекономічного стану підприємства при наявності визначеного обсягу замовлень іцін на продукцію.
Аналітичні інормативні підходи. Крім методу прямого рахунку довідносно простих методів, відносять метод екстраполяції і нормативний метод.Також відомим методом планування прибутку є аналітичний, або перевірочнийметод. Використовувати цей метод рекомендується не за кожним видом товарноїпродукції, що випускається, а в цілому – для всієї продукції. Метод сприяєможливостям виявлення внутрішніх резервів зростання прибутку в процесіпланування, що дозволяє виявляти й розраховувати вплив окремих факторів напланову величину прибутку.
Розрахунки прибуткуаналітичним методом мають дві різновиди: з врахуванням витрат на 1 грн.товарної продукції і на підставі показника відсотка базової рентабельності.
В першому випадку маємо ПТВ=(ТП·Пк)/100,
де ТП –товарна продукціяв цінах ринку;
Пк – прибутокна 1 грн товарної продукції.
У разі визначеннязагального обсягу планованого прибутку до суми прибутку від товарного випускупродукції додається прибуток від інших реалізацій і прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок і кінець визначеного періоду.
Стосовно іншогопідходу в реалізації аналітичного методу, то його сутність полягає у виявленнівпливу рентабельності окремих видів продукції на розміри прибутку з врахуваннямвідсотка базової рентабельності. Послідовність проведення розрахунківза таким підходом до реалізації аналітичних методів включає етапи:
1.Визначаєтьсябазова рентабельність, шляхом віднесення базового прибутку до собівартостіпродукції. Під базовим прибутком будемо розуміти: це очікуваний прибуток,скорегований на зміни цін та ставки податку на додану вартість, що відбуваютьсяпротягом року. В свою чергу, очікуваний прибуток за звітний періодпідраховується як сума фактично одержаного прибутку за бухгалтерським балансом наостанню звітну дату й очікуваного прибутку до кінця звітного року.
2.Виходячи збазової рентабельності та на основі собівартості продукції планового року, щопереобчислена за собівартістю звітного року розраховується прибуток ізпорівняної продукції:
/>
де Пп– прибуток із порівняної продукції;
Т – товарнапродукція за плановою собівартістю;
С – завдання позниженню собівартості продукції у плановому році, %;
РВР – рівеньбазової рентабельності.
3.Розраховуєтьсязміна величини планового прибутку під впливом обсягу випуску товарноїпродукції, її собівартості, асортименту, сортності, оптових цін.
3.1Враховуєтьсяприбуток від реалізації непорівнянної продукції, прибуток у залишкахнереалізованої продукції. Таким чином, одержання прибутку від реалізаціїтоварної продукції заплановано за рахунок випуску товарної продукції плановогороку, зниження собівартості, зміни сортності, асортименту продукції, підвищенняцін, прибутку в залишках нереалізованої продукції на початок і кінець року.
Підкреслимо, що системаціноутворення планового періоду повинна враховувати не лише зміни цін натоварну продукцію, що реалізується, а й коливання закупівельних цін на ресурси,що використовуються підприємством – сировину, матеріали, паливо, заробітнуплату. Методика, що запропонована Коробовим М.Я.[50, с.160] дозволяє визначити,як взагалі змінюється рентабельність продукції підприємства, ціни на ресурси, щовключаються до собівартості продукції при незмінних показниках обсягувиробництва, собівартості, асортименту продукції. Формальне відображення методуподається у вигляді:
/>,
де Кр –базовий коефіцієнт рентабельності продукції скоригований на зміну відпускнихцін за товари, послуги й ціни на ресурси, що формують собівартість продукції вумовах планового року;
К1р– базовий коефіцієнт рентабельності;
IT – індекс відпускних цін на товарнупродукцію;
Ir – індекс цін на ресурси, які формуютьсобівартість товарної продукції.
Проведення аналізу впливуцінового фактору в процесі планування прибутку ускладнюється проблемою точногопрогнозу індексів цін.
Окрім вище визначених уразі планування фінансових результатів найчастіше використовуються такі методи,як нормативний метод, балансовий метод, метод експертних оцінок,економічно-математичне моделювання, методи ситуаційного аналізу тапрогнозування (метод оптимізації планових завдань).
/>
Наведемо основніхарактерні риси найбільш поширених методів цієї групи.
Нормативний метод застосовується при плануванні грошових доходів і прибутку тагрунтується на нормах витрачання сировини, матеріалів, палива, теплової іелектроенергії на одиницю продукції, ставках і розцінках з оплати праці,ставках податків, ставках відрахувань до цільових фондів, нормах амортизації.Обсяги прибутку в цьому випадку визначаються на підставі встановленогопідприємством відсотка рентабельності на всю продукцію, що реалізується. Нормаприбутків погоджується з замовником.
Ефективність цього методузалежить від використання науково обґрунтованих норм і нормативних цін,тарифів, ставок, розцінок, затверджених відповідно до чинного законодавства.
Балансовий підхід дає змогу пов’язувати прогнозні витрати виробництва й обігу з валовимдоходом і прибутком, за рахунок чого забезпечується збалансованість фінансовихресурсів підприємництва. Результати таких розрахунків відображуються у бізнес-плані,плані доходів і витрат.
Для господарюючихсуб’єктів державної форми власності визначено порядок складання фінансовогоплану з таких розділів як: джерела формування та надходження коштів тавключення до плану такої статті доходів як асигнування з бюджету, у тому числіна державні капіталовкладення; приріст активів підприємства; поверненнязалучених коштів; витрати, пов’язані з внесенням обов’язкових платежів добюджету та державних цільових фондів; покриття збитків минулих періодів. Дляпідприємств інших форм власності складання балансу доходів і видатків носитьрекомендаційний характер. Форму такого планування підприємство може обиратисамостійно.
На нашу думку, вказанінормативні акти можуть справити значний вплив на інвестиційну, операційну тафінансову діяльність. У період переважно адміністративного управлінняекономікою їх відсутність зумовлювало нечітку регламентацію процесу фінансовогопланування на підприємстві. Фінансові плани або не складалися зовсім абоприймали форму окремих фінансових показників, включених до складу бізнес –плану. Це не завжди сприйяє визначенню обсягів фінансових ресурсів, які будутьзнаходитися у розпорядженні підприємства, і відповідно, рівню передбачуванихзаходів із розширення виробництва, проведення дивідендної політики, поверненнята сплати відсотків за кредитними зобов’язаннями .
Фінансовий планпов’язаний із рухом фінансових ресурсів, процесом їх мобілізації та напрямамицільового використання коштів для виконання завдань соціально-економічногорозвитку підприємства. Як правило, фінансовий план охоплює розрахунки доходів,видатків підприємства, його взаємовідносини з різними суб’єктамипідприємницької діяльності – постачальниками, споживачами, страховимикомпаніями, кредиторами з приводу одержання позик від банків та іншихфінансових установ і повернення й обслуговування боргів, а також фінансовіплатежі до бюджету та позабюджетних фондів, одержання від них коштів.
Основним завданням складаннятакого плану є виявлення й мобілізація резервів збільшення прибутку,спрямованого на постійне вдосконалення матеріальної бази, впровадженнянауково-технічного прогресу на виробництві, соціальний розвиток, що, вкінцевому підсумку, зумовлює платоспроможність та фінансову стабільністьпідприємницьких структур. Цє стає можливим завдяки здійсненню контролю зараціональним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, визначенняшляхів ефективного капітального інвестування. Крім того, на кожному конкретномуетапі розвитку підприємства вкрай важливим є чітке визначення пріоритетнихнапрямів використання коштів, розподілу витрат на капітальні та на поточні.
Зауважимо, що нафінансово стійких підприємствах розрахунки планованого прибутку можутьвідбуватися на підставі методу власного фінансування. Послідовність такихрозрахунків включає такі аналітичні процедури:
1.Розрахунки потреби вфінансуванні виробничого і соціального розвитку (на основі загального плану розвиткупідприємства) без амортизаційних відрахувань – Пвс.
2.Визначення питомої вагиприбутку на соціальний і виробничий розвиток у загальному обсязі чистого прибутку –Вп
3.Визначення об’ємучистого прибутку, що забезпечує можливості власного фінансування – ЧПвф :
ЧПвф=(Пвс/Вп)·100.
4.Встановлюється питомавага чистого прибутку у загальному об’ємі прибутку напідставі фактичних даних звітного періоду-Вчп:
Вчп=(ЧПф/ВПф)·100
5.Визначення загальногооб’єму валового прибутку, що забезпечує умови власногофінансування в продовж періоду прогнозування — ВПвф.
ВПвф= (ЧПвф/Вчп)·100.
Такий підхід допланування прибутку активізує інвестиційну діяльність з метою оновленнявиробничого потенціалу підприємства.
Удосконалення формуванняприбутку можливо за умов удосконалення елементів (параметрів), що складаютьпроцес формування і впливають на нього.
Розвиток підприємства тісно пов’язаний з опрацюванням та реалізацієюстратегії і тактики управління процесом формування та розподілу прибутку.
Удосконаленнюформування прибутку на підприємстві сприйяє виконання наступних завдань напідприємстві: збільшення обсягу виробництва та реализації продукції, збільшенняціни реализації продукції, скорочення витрат на виробництво продукції таструктурні зрушення у продукції підприємства. Усі перелічені резерви у тому чиіншому ступені можуть бути реализовані завдяки урахуванню відповідного факторута конкретних шляхів, які реалізуються через впровадження тих чи інших заходів.
Для реалізації описанихвище моделей нами створена автоматизована система прийняття рішень відносноформування реально можливого прибутку. Тобто, в системівавтоматизованомурежимі вирішується комплекс задач описаних в попередньому з використаннямвідповідної інформації.
Наголосимо, щостворення реально придатної для практичного використання системи пов’язане зізбором достовірної, актуальної інформації та вірної її інтерпретації. Збіртакої інформації досить тривалий та складний. Особливість вітчизняноїекономічної системи, як ми вже відмічали, полягає у тому, що економічніпроцеси, які відбуваються у нашій країні перше за все не носять еволюційногохарактеру і дані минулих років не використовуються для прогнозування намайбутнє, по-друге, багато економічних показників взагалі отримати неможливо.Тому виникають особливі труднощі збирання необхідної інформації. Відмітимо, щовірно інтерпретувати зібрану інформацію можливо лише при умові її своєчасноїобробки. Така обробка проведена нами з перспективою бути пов’язаноюстатистичним та економіко-математичним аналізом даних на комп’ютері.
Стосовноорганізаційно-структурного плану ми застосували таку схему розробки (рис.3.1):
Машинний синтезалгоритму комплексу розрахунків реалізується у такій послідовності:
1.  Запровадженнязапиту. В запиті зазначається режим роботи, модель (метод), необхідна дляреалізації моделі інформація, контроль запиту. В основі останньої процедурипокладено послідовне порівняння даних, що вводяться з відповідними порогамизначень.
2.  Аналізсукупності вхідних параметрів. Перевіряється коректність і несуперечність їходне одному.
3.  Виведеннярезультатів розрахунків у відповідності з обраним режимом функціонуваннясистеми.
Алгоритм машинноїреалізації у вигляді схеми дає наочне уявлення про функціонування системи(додаток В), а багато віконний режим, що представлено на додатках С, D,E, Fпро її експлуатаційні можливості.
/>
Рис.3.1 Блок-схема алгоритму машинноїреалізації планування формування прибутку підприємства
При розробціпрограмного комплексу АС велика увага приділялася забезпеченню комфортностікористувача через відповідний інтерфейс. Усі вищевикладені етапи побудовифункцій і реалізації здійснюються в діалозі з комп’ютерною системою. Питаннязадаються у формі, звичної для користувача, усі складності, що пов’язанібезпосередньо з моделюванням закриті. Разомз тим користувач може на будь-якому етапі ознайомиться з результатом своєїучасті, переглянути рішення і почати його з попереднього кроку. Остаточнерішення щодо вибору проектного (ефективного) комплексу економічних параметрівдіяльності приймає користувач, базуючиcьна даних багатокритеріального аналізу і показниках економічної оцінки. До такихоцінок віднесені переваги, що не враховувалися критеріями оптимізації, і їхняпривабливість істотна для користувача. Ефективний варіант може не збігатися знайкращим, але прийняті розрахунки визначать ціну прийнятого рішення і нададутьваріанти альтернативності вибор.
Автоматизаціядозволяє користувачу істотно збільшити кількість розглянутих варіантів упорівнянні з традиційною практикою, коли кількість варіантів, що враховуютьсяпри проектуванні прибутку рідко перевищувало два. Програмні засоби системиорієнтовані на операційну систему Windows версії не нижче 5.0. для персональнихкомп’ютерів сумісних з оперативною пам’яттю не менш 1 Мб. При роботівикористовується СУБД написані мовою Delphi 6.0.
При проектуваннімаркетингових процесів (операцій) у якості ЛПР можуть бути менеджеривідповідних підрозділів, адміністративний аппарат організації, керівникипроектів, що здійснюють розробки і захист проектних рішень відповідно донормативних і правових документів, що ведуть виконавці, які відповідають завизначені функції.
Система надаєЛПР не тільки необхідну інформацію щодо прийняття рішень, але і підсумковірекомендації у виді великих блоків кращого рішення, а іноді і всього рішення вцілому, якщо аналітично забезпечена його абсолютна коректність.
Використанняможливостей колективного інтелекту в системі, по-перше, забезпечує надійністьінформації для вироблення рішення, по-друге, сприяє зниженню можливоїнегативності наслідків реалізації рішення, чим безумовно підвищує якістьприйнятого рішення. Можливості прийняття рішень на основі альтернативності,прозорості процедур, визначає ще одну функціональну здатність нашої системи –до безупинного навчання персоналу користувачів з метою підвищення йогокваліфікації. Тобто, окрім суто виробничих переваг СППР “Прибуток” є зручнимінструментарем для реалізації освітянських функцій.
 
1.2 Економiко-математичнемоделювання в оптимiзацiївикористання прибуткунафтопереробних пiдприємств
Чистий прибуток пiдприємств є джерелом доходiвакцiонерiв, а також з ньогоможна здiйснювати значнi iнвестицiї для збiльшення потужностей таструктурно-технологiчного вдосконалення нафтопереробнихзаводiв.
Можна спрямувати весь чистий прибутокпоточного року на виплату дивiдендiвакцiонерам, не рахуючись з потребами технiчного розвитку виробництва. Але така стратегiя обернеться у кiнцевому рахункупроти економiчних iнтересiв цих акцiонерiву наступнi роки, коли зношене устаткування та устарiла технологiя призведуть до збiльшення витрат виробництва, зниженню якостiпродукцiї та втратi ринкових позицiй. Таким чином,виникає проблема оптимального узгодження мотивiв поведiнки власникiвкапiтала компанiїзi стратегiєюїї технiчного розвитку. Оскiльки головне джерело iнвестицiй – чистий прибуток, то мова iде провстановленнi рацiональної норми її реiнвестуванняз таким розрахунком, щоб отримати найбiльшу з можливихсуму дивiдендiв за повний життєвий цикл компанiї.
Тривале вiдлученнябiльшої частини прибутку на виробниченакопичення шкiдливе для матерiальногостимулювання та знижує творчу активнiстьробiтникв, i як слiдство капiталовiддачу.
З iншого боку,спрямування чистого прибутку загалом на поточне споживання обмежуєможливостi технiчної переоснастки для збїльшення капiталовiддачiта фонду споживання у майбутньому. Додаткову складнсть у цю проблематикувносить перехiд до акцiонерної форми органiзацiї власностi на майно колишнiх державних пiдприємствта необхiднiсть урахування рiзноспрямованих мотивiв економiчної поведiнкиакцiонерiв, управлiнцiв та робiтникiв. Рада директорiв та президенткомпанiї повиннiнадавати зiбранню акцiонерiв обгрунтований проект використання чистого прибутку уперспективi.
За даних обставин необхiдним є рацiональнийпiдхiд, який вносить науковуобгрунтованiсть у прийняттi рiшень про норму реiнвестуванняприбутку. Його можна здiйснити шляхом аналiзу реально доступних режимiвспоживання та накопичення, якi задовольняють закономiрностi економiчногоросту та конкретнi виробничiумови пiдприємства.
На макроекономiчномурiвнi теорiянакопичення розроблена задовiльно.
У працях А. Маршала, Ж.Б.-Сея, К.Викселля, Д. Кейнса, Е. Домара, У. Солоу, Е. Фелпса, К. Шелла встановленi фундаментальнi закономiрностi процессу накопичення. Вонистворюють аксiоматику данного роздiлуекономiчної теорiї. Цю аксиоматику загально можна уявити наступними положеннями:
1. Мета накопичення – максимiзацiя споживання у довгостроковомупланi
2.У довгостроковому планi накопичення дорiвнюють iнвестицiям
3.Споживання зростаєзi збiльшенням доходу, алеменшими темпами
4.У рiвноваговiй економiцi iснуєоптимальна норма накопичення, яка забезпечує максимум iнтегрального фонду споживання за перiодстратегiчного планування.
Розрахунок оптимальноїнорми реiнвестування прибутку за дуже малореалiстичних припущеннях був здiйснений у1966 роцi Е. Фелпсом на основiдинамiки чистого продукту у виглядiвиробничої функцiї:

/>, (3.1)
де Y – нацiональний доход
K – капiтал;
L – робочасила;
A –статистичний коефiцєнт;
n — статистичний показник ступеня;
Е. Фелпс показав, що їснує особа стацїонарна траєкторiя економiчного росту. Впродовж стацiонарної траєкторiї усi змiннi моделi (K i L) зростають з постiйниму часi темпом якiй дорiвнює темпу роста робочоїсили. За цих обставин залишаються строго постiйнимипродуктивнiсть працi, фондовiддача та фонд споживання на одного робiтника.Цi умови виконуються для функцiї Y за деякогооптимального рiвня фондовозброєностi працi F= К/L. Йому вiдповiдає оптимальна норма реiнвестування нацiонального доходу,яка дорiвнює параметру n функцiї Y.
Але головна проблематика розрахункуфункцiї Y полягає в тому, що дана функцiя досить приблизно з грубим спрощенням передаєдiйсний процесс замiщення трудакапiталом. Внаслiдок цьогорозрахунок параметру n є нестiйким, iможе бути зовсiм рiзним позначенню при обробцi одних й тих самих даних у рiзних авторiв.
Таким чином виникаєнеобхiднiсть у методицi, яка б на рiвнiокремого пiдприємства дозволяларозрахувати оптимальну норму реiнвестування прибутку набазi обмеженої iнформацiї, якаб була доступною менеджерам. Але необхiдно знатипараметр, який визначає динамiку вiдтворення чистого прибутку, — очикувана капiталовiддача зачистим прибутком. Даний показник визначається в процесi вiдбiрупевних iнвестицiйних програм,що складають загальну перспективну програму технiчногорозвитку пiдприємства.
Прогнозна середня рентабельнiсть капiталу за чистим прибуткомвизначається наступним чином:
/>, де (3.2)
P0 –прогнозна середня рентабельнiсть вже функцiонуючого капiталу компанiї
D0 — доля вже функцiонуючого капiталукомпанiї у загальнiй сумi капiталукомпанiї на перiодстратегiчного планування
n – iндекс iнвестицiйногопроекту, який був включеним до перспективноїiнвестицiйної програми
Pn– очикувана рентабельн iстькапiталу при реалiзацiї n-го проекту
Dn– питома вага капiталу, який вiдноситься до n-го iнвестицiйного проекту у капiталi компанiї.
За даними iнвестицйiної програми ВАТ «Херсоннафтопереробка»2004 року маємо три iнвестицiйних проекти: будiвництво гiдрокрекингу вакуумного газойлю (n=1),замiна каталiзатора тареконструкцiя рiформiнга (n=2), будiвництвогiдроочистки дизельного палива (n=3).В рамках кожного проекту ми маємо:
n=1: рентабельнiсть проекту –0,07, питома вага капiталуу рамках першого iнвестицiйногопроекту у загальнiй сумi капiталу – 0,13 ;
n=2: рентабельнiсть проекту -0,02, питома вага капiталуу рамках другого iнвестицiйногопроекту – 0,17;
n =3:рентабельнiсть проекту – 0,06, питома вага капiталу у рамках третього проекту – 0,05.
Прогнозна рентабельнiстьвже функцiонуючого капiталу –0,12, питома вага вже функцiонуючого капiталу компанiї –0,65.
Таким чином, розраховуємоочикувану середню рентабельнiсть капiталукомпанiї:

P = 0,12 * 0,65+ 0,07*0,13 + 0,02 * 0,17 + 0,06 *0,05 = 0,0935
Для того, щоб забезпечити достовiрнiсть значень Рnза кожним проектомоцiнюються вирогiдностi його реалiзацiї, та загальна рентабельнiсть проектiв розраховується наступним чином:
/> (3.3)
де i – можливийiтог реалiзацiї n- го проекту
Рni- рентабельнiсть кап iталу при реалiзацiї i-го проекту
Vni– вiрогiднiстьреалiзацiї i-го проекту
За даними пiдприємства шляхом розрахунку обсягу продажу, витрат, прибутку унесприятливих, промiжкових та сприятливих умовах булиотриманi наступнi данi щодо вирогiдностiреалiзацiї i вiдповiдно величини їх рентабельностi :
Р11 =0,07 V11=0,25
Р12 =0,2V12= 0,3
Р13=0,15V13= 0,25
Р14=0,24V14=0,2
Найбiльш вирогiдне значення рентабельностi запершим проектом:
Рn= 0,07*0,25+0,2*0,3+0,15*0,25+0,24*0,2 = 0,59.
Пiсля того, якочикувана рентабельнiсть визначена, наступним крокомбуде використання детермiнованоїрозрахункової схеми, яка обумовлена закономiрностями вiдтворення чистогоприбутку. Iнтегральна сума дивiдендiв за Т рокiв, яку необхiдно зробити найбiльшою шляхом виборуоптимальної норми реiнвестування чистогоприбутку S, повинна бути представлена функцiєю S, при данихпараметрах P i T. Тривалiстьперiоду Т у деяких моделях приймаєтьсябезкiнечною, але це навряд чи виправдано, оскiльки за межами 20-30 рiчного iнтервалу можливостi виробництва тазбуту продукцiї, стан сировинної бази є невизначеними. Також iнтереси акцiонерiвза межами данного сроку не поширюються. Внаслїдок цьогозначення Т необхiдно прийняти у межах 20 – 30 рокiв.
Завдяки тому, що параметри Т i Р вiдомi,то динамiка процесу вiдтвореннячистого прибутку та дивiдендiвцiлком визначається змiною капiталу впродовж Т рокiв.
Якщо прийняти капiталпершого року за С0, то капiтал пiдприємства у будь-якому т-ому роцi з урахуванням реiнвестуванняприбутку складе:
/> (3.4)
Сума складових капiталу, якi утворюють геометричну прогресiюз першою складовою, яка дорiвнюєодиницi iсо знаменником 1+Р * S, за Т рокiвскладе:
/> (3.5)
Обсяг чистого прибутку за той же перiод буде дорiвнювати добутку капiталовiддачiна вказану суму:
/> (3.6), де
п = iнтегральнавеличина чистого прибутку компанiїза Т рокiв, яка виражена в одиницях початкового капiталу;
S – норма реiнвестування чистого прибутку.
На оплату дивiдендiв акцiонерам та на соцiальнi потреби коллективу пiдприємства iдечастина чистого прибутку, яка дорiвнює1- S, та цiльова функцiя моделi буде мати наступний вигляд:
/>, (3.7)
Де G – iнтегральний обсяг чистого прибутку пiдприємства на потреби споживання за Т рокiвв одиницях початкового капiталу.
Розподiляючивираз /> вряд по ступенях до п’ятого порядку, скоротив його на Sта використовуя вiдомi методипониження ступеня алгебраїчного рiвнянняотримаємо:
/> (3.8)
Похідна G по S буде дорівнювати:
/>(3.8)
Виконуючи умови максимiзацiї G рiвняємо правучастину до нулю та вирiшив рiвняннявiдносно S знаходимо формулудля розрахунку оптимальної норми реiнвестуванняприбутку /> :
/> (3.9)
За даними «Херсоннафтапереробка»очикуване значення Р з урахуванням взваженої рентабельностi – 0,15 розрахуємо оптимальну норму реiнвестування прибутку у межах 20 рокiв:
/>
Загально вiдомо,що нафтопереробнi пiдприємства в процесi своєї господарської дiяльностi використовують заємнийкапiтал. Звичайно використання позикових коштiв дозволяє у короткi строки модернiзуватитехнологiю виробництва, або здiйснитибудь-якi iнвестицiйнi програми,але головна проблема запозичень полягає втому, що вони приховують у собi додатковi фiнансовi зобов’язання та риски, якi торкаються економiчнихiнтересiв акцiонерiв пiдприємства.Саме тому необхiдно проаналiзувати,яким чином змiниться модель оптимальноїнорми реiнвестування прибутку, якщо у структурi капiталу пiдприємства будуть мати мiсце довгостроковi кредити. Таким чином, основна логiкаматематичного виразу оптимiзацiї S не змiнилася, але необхiдно урахувативведення нових показникiв пов’язаних з використаннямкредитiв, а саме фiнансовогориску, цiни кредиту, та вiдносногорiвня використання заємного капiталу.
Спочатку розглянемо алгоритм розрахункурентабельностi власного капiталуна пiдприємствi,де мають мiсце довгостроковiкредити у загальнiй структурiкапiталу, це спiввiдношення базується на теорiї фiнансовоговажеля, яка розроблена Франко Модiльянiта Мертоном Мiллером:
/>, де (3.10)
/> –рентабельнiсть власного кап iталуф iнансово-залежного п iдпри ємства
/> –рентабельнiсть власного капiталу фiнансово -незалежного пiдприємства
/> – власний капiталп iдприємства
/> – заємнийкапiтал пiдприємства
/> – середньоквадратичне вiдхилення />
/> – рiчна ставка вiдсотка задовгостроковими кредитами.
Показник рентабельностiвласного капiталу фiнансово-незалежногопiдприємства розраховується наступним чином:
/>, де (3.11)
РЗ – очикуване значеннясереднього рiвня рентабельностiвласного капiталу фiрми зурахуванням реалiзацiї запланованих iнвестицiйнихпроектiв та рiвня фiнансової залежностi,який дорiвнює (В+З/З);
Var – коефiцiєнт варiацiї фактичної величини РЗ за попереднiроки д iяльностi пiдприємства.
Ураховуючи те, що показники РН i РЗзмiнюються пiд впливом одних й тихсамих факторiв i вiдрiзняються лише масштабним коефiцiєнтом, тосередньоквадратичне вiдхилення показникаРНрозраховуєтьсяз умови рiвностi коефiцiєнтiв варiацiї показник iв РНi РЗ.Тобто,
/> , де (3.12)
/> – середньоквадратичне вiдхилення рiвня рентабельностi власного капiталу пiдприємства за вiдсутностi у неї довгострокових кредитiв.
Показник середньоквадратичного вiдхилення дає можливiстьрозрахувати фiнансовий ризик залучення довгостроковихзаймiв – F, т.б.
/> (3.13)
Додатковий вплив на iнтегральнийдоход iнвесторiв показника фiнансового ризику (Ф* З/В), та витрат,пов’язаних з обслуговуванням боргу (I *З/В) є рiзним, саме тому даний вплив подiляється на два логiчнихцикли. Перший цикл адаптує процесс вiдтворення чистого прибутку з урахуванням додаткового фiнансового ризику в продовж n рокiв, другий цикл – формує нарощенняосновного боргу та вiдсоткiв задовгостроковим кредитом впродовж n рокiв.
Розглянемо поетапно усiрозрахунки на прикладi ВАТ «Херсоннафтапереробка» за 2004рiк. Згiдно даних бухгалтерської документацiївласний капiтал пiдприємства складає – 136986 тис.грн.,довгостроковi кредити – 20986 тис. грн., чистийприбуток – 20,0 тис. грн. Середньо квадратичне вiдхиленняР складає – 0,147, коефiцiєнт варiацiї – 0,35.
Згiдно даних пiдприємства рентабельнiстьвласного капiталу складатиме:
P = 20: 136986= 0,000146.
На першому етапi зробимо розрахунок рентабельностiвласного капiталу РН з припущенням того, щоу складi капiталу немає довгострокових кредитiв за реальної ставки вiдсотку i=0,12.
РН= (0,000146 + 0,12*20986/136986): ((136986 +20986)/136986 – 0,35*20986/136986) = 0,016,
Середньоквадратичне вiдхiлення РН дорiвнює:
/> = 0,35*0,016=0,0056
Перерахунок аналiтичнимметодом норми реiнвестування прибутку Iпов’язаного з ним iнтегрального обсягу фонда споживаннядав наступнi результати:норма реiнвестування прибутку (S) Iнтегральний обсяг фонда споживання (G) 0,1 1,8 0,2 2,5 0,3 3,2 0,4 3,8 0,5 4,5 0,6 5,2 0,7 4,2 0,8 3,8
Найбiльшийобсяг фонду споживання G = 5,2 можливий при нормi реiнвестування прибутку S = 0,6.
Iснує аспект проблеми реiнвестуванняприбутку, який пов’язан зi структурою життєвого циклу технiки та технологiї i полягає у нерiвномiрному розподiлу потреб iнвестицiйних внескiву часi, таким чином моделювання оптимiзацiї норми реiнвестуванняприбутку та рентабельностi капiталуповинно урахувати постiйнiстьданих показникiв, зробити їхдиференцiйованими, доцiльнимидля кожного окремого перiоду.
Для того, щоб вирiшитидану проблему, по-перше необхiдно обрати потрiбнi строки-етапи, за якими буде вiдбуватися диференцiйоване iнвестування.
Припустимо, що для нашого пiдприємства ми оберемо загальний строкпрограми iнвестування – 12 рокiв,в середньому кожний логiчний цикл технiчногорозвитку займає 3 роки, тодiзагальна кiлькiсть строкiв диференцiйованого iнвестування – 4.
Розглянемо, як буде розраховуватись врамках першого строку iнвестування вiдсоткипо капiталу, за даних S=0,6, P=5,2. Початковий капiтал складе К0складе:
К0(1+5,2+0,6*3) = 8 К0(за простим вiдсотком)
К0(1+5,2*0,6)*3= 12,36 К0(заскладним вiдсотком)
Розглянемо як поетапно формуються сумичистого прибутку, що йдуть на виплату дивiдендiв та в фонд споживання.(табл.3.1)
Таблиця 3.1 Використання чистогоприбутку на виплату дивiдендiвта в фонд споживання за диференцiйованим iнвестуваннямСтроки
Дивiденднi
виплати Виплати у фонд споживання 1 строк (1-3 роки)
(1 – S1) К0
Р1(1+Р1S1) 2 строк (4-6 роки)
(1 – S2) К0
Р2(1+Р1S1) (1+Р2S2) 3 строк (7-9 роки)
(1 – S3) К0
Р3(1+Р1S1) (1+Р2S2)(1+P3S3) 4 строк (10-12 роки)
(1 – S4) К0
Р4(1+Р1S1) (1+Р2S2)(1+P3S3)(1+P4S4)
 
Цiльова функцiя буде мати наступний вигляд:
F = L1P1– L12+L1+L1L2P2-L1L22+L1L2+L1L2L3P3-L1L2L32+L1L2L3L4P4 — L1L2L3L42 — L1L2L3L4=>max,де
L1=(1+Р1S1)
L2=(1+РS2S2)
L3=(1+P3S3)
L4=(1+P4S4).
Розрахунок даної цiльової функцiї базується на методiдинамiчного програмування. За даним методом норма реiнвестування прибутку на четвертому строцiбереться мiнiмальною, для того,щоб забезпечити необхiдний мiнiмум норми оновлення основного капiталу.Для розрахунку оптимальних величин S на кожний строкнеобхiдно за кожним L знайтипроiзводну та прирiвняти її до нуля.(для зручностi розрахунку вiзьмемо S4=0).
Знаходимо окремі похідніпо за />та дорівнюємоїх до нуля і таким чином ми отримуємо розрахунок оптимальних величин нормиреінвестування прибутку./>
/> (3.14)
/>(3.15)
/>(3.16)
Наприкладi ВАТ«Херсоннафтапереробка» розглянемо якою повинна бути оптимальна стратегiя реiнвестування чистого прибутку.За планом технiчного розвитку заводу поетапнi значення рентабельностi капiталу дорiвнюють:
/>
/>
/>
/>
/>
У перші три рокинеобхідно реінвестувати 71 % суми чистого прибутку решту розподілити надивідендні виплати. Наступний трьохрічний етап сума реінвестованого прибуткускладе 62,8%, і в третьому етапі згідно розрахункам сума тезаврованого прибуткускладе 17%. Якщо наприклад, за нашими розрахунками ми б мали величину нормиреінвестування прибутку – 1,35, тобто більше одиниці це б означало, щопідприємство повинно додатково взяти кредит в сумі 35% від чистого прибуткупідприємства.
За даними розрахункамиспостерігається певна закономірність щодо розміру норми реінвестуванняприбутку, у перші два періоди вона найбільша(0,71; 0,628) — це відображенняпринципу доцільності зосередження капіталовкладень на початковій стадіїреалізації проекту. Проте за реальних обставин строго виконувати у сумахзначення норми реінвестування прибутку неможливо, оскільки формула не взмозіохопити багатофакторні зміни у господарській діяльності, але невеликі зарозміром відхилення від розрахункової норми реінвестування прибутку загально невпливають на величину цільової функції.
 
1.3 Прогнозування беззбитковостiнафтопереробних підприємств
В основу моделіпрогнозування прибутку покладено поточний план надходження і витрат поопераційній діяльності. Принциповою моделлю розрахунку чистого прибутку зопераційної діяльності (ЧОП) на майбутній період можна вважати:
ЧОП =ΣНГпл.-ΣВГРпл.-ΣАВпл. — ΣВКпл.,
Де ΣНГпл.-планова сума грошових надходжень по операційній діяльності ;
ΣВГРпл.-планова сума витрат грошових ресурсів на операційну діяльність;
ΣАВпл. –планова сума амортизаційних відрахувань;
ΣВКпл. –планова сума відсотків за кредит.
На підставі ЧОПрозраховуються планові обсяги валового операційного прибутку (ВОП) імаржинального операційного доходу (МОД):
ВОП = ЧОП ·η,
де η – коефіцієнтставки налогу на прибуток (η=1,3)
МОД = ВОП- СВ, V=МОД +ЗВ,
де СВ – стабільні витрати(постійні); ЗВ – змінні витрати;V– об’єм продажу
На підставі такогопідходу можна більш тісно зв’язати операційний прибуток з чистим грошовимпотоком від поточної діяльності.
Також, що є підхід якийпобудовано на підставі аналізу ліміту рентабельності. На підставі аналізуданого показника визначається мінімальний об’єм продажу –Qmin:
/>, або />,
де Rcв – частка стандартнихвитрат у виручці від реалізації.
Тоді прогноз прибутку ( П1)буде:
/>,
де βп — прогнознийпоказник економічної рентабельності продажу.
Серед найбільш суттєвихфакторів впливу на процеси управління прибутком виділимо:
1.Зміна обсягівреалізації продукції, що при інших рівних умовах знаходиться у прямомуфункціональному зв’язку з прибутком, тобто чим більше кількість продукції, щореалізована, тим більше надходить виручки від реалізації продукції і тієї їїчастини, що є основним джерелом накопичень підприємств – прибутку.
2.Змінацін:чим вище ціни, за якимиреалізуєтьсяпродукція,тимбільший прибутокодержитьпідприємство. Ціна має не тільки компенсувати витрати підприємницькихструктур, а і забезпечити отримання підприємцямиприбутку.При цьому важливою базоюціноутворенняу ринковій економіціє попит на товари,що виробляються тацінина товари конкурентів-суб’єктівгосподарювання. Тобто цінаповинна враховувати майбутню конкуренціюна ринку певної галузі. Заслуговує на увагугіпотеза деяких західних вчених Р.Боєра, Дж.Містреля, що у ціну виробленихтоварів закладається такий прибуток, який повинен забезпечувати рентабельністьосновних фондів. З цього випливає: високий рівень основногокапіталу у галузях може стимулювати інфляційні процеси у державі. Інфляційне зростанняцін штучно сприяє зростанню номінальних доходів, проте зовсім не позначаєтьсяна якості та ефективності виробництва продукції.
3.Між прибуткомі собівартістю існує тісний зв’язок – зворотня залежність. Розширення складувитрат, які включаються у собівартість, а також зменшення ефективності настадіях процесу виробництва й реалізації, включаючи недосконалу амортизаційнуполітику, спричиняють зростання витрат та скорочення прибутку.
4.Структура асортиментупродукції, і її зрушень дозволяє виявити вплив рентабельності окремих видіввиробів на розміри прибутку.
Відомо, що формування івикористання прибутку є підгрунттям підприємницької діяльності і її кінцевимрезультатом.
Основний метод управлінняприбутком відбувається за допомогою аналізу за схемою “витрати-обсягпродажу-прибуток”. Реалізація схеми відбувається на підставі операційногоаналізу (внутрішній аналіз) де вирішуються задачі:
— оцінка прибутковості;
– прогнозування рентабельності на підставі показниказапасу фінансової
стійкості (ЗФС);
– оцінка підприємницького ризику;
– визначення оптимального шляху виходу з кризовогостану;
– розробка найбільш вигідної асортиментної політики.
Ключовими елементамиопераційного аналізу вважаються:
— критичний обсягвиробництва;
– поріг рентабельності;
– запас фінансової стійкості.
Ці елементи пов’язані з поняттям маржинального доходу –МД, що є результатом реалізаціїпродукції після погашення змінних витрат –ЗВ.
Формальний записрозрахунку маржинального доходу у сфері виробництва виглядає наступним чином:
ЧВ – ЗВ = МД-СВ =Пв,
де з неозначенихпараметрів –ЧВ – чиста виручка від реалізації продукції;
Пв – прибутоквиробництва.
У разі визначення важеля МД,що вимагає операційний аналіз, можна скористатись відношенням:
ВВ=МД/Пв,
де ВВ –“виробничийважель”, який показує у скільки разів маржинальний доход перевищує прибуток:
Маржинальний дохідоцінюють за наступними варіантами значень:
1.Маржинальний доходдорівнює нулю. У даному випадку дохід від реалізації покриває змінні витрати.Підприємство функціонує зі збитками у розмірі постійних витрат;
2.Маржинальний доходбільше нуля, але менше ніж постійні витрати (0
3.Маржинальний дохіддорівнює постійним витратам (МД=СВ). Це варіант беззбиткової і водночасбезприбуткової діяльності, коли отриманої виручки досить щоб покрити усівитрати підприємства без отримання прибутків.
4.Маржинальний дохідперевищує постійні витрати (МД>СВ). В даному випадкупідприємство компенсує всі свої збитки та формує операційний прибуток.
Ефект виробничого важеля(ЕВВ) полягає у тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації продукціїпороджує ще значнішу зміну суми прибутку. Ступінь такої зміни залежить відспіввідношення між постійними та змінними витратами підприємства.
Якщо поріг рентабельності(виручка від реалізації, при якій забезпечується беззбиткова діяльністьпідприємства за умови неотримання прибутку) більше нуля, то частка постійнихвитрат у сумі витрат знижується і вплив виробничого важеля (ВВ) знижується.
У випадках зниження виручкивід реалізації операційний важель характеризує можливість втрати прибутку.Важке становище підприємства якщо у випадку спаду виручки від реалізації,збитки перевищують маржинальний доход, тобто операційний важель дорівнює абоменш ніж одиниця. Збільшення виручки від реалізації в такому випадку тягне засобою зниження збитків у меньшому ступені ніж зростання обсяга виробництва, щойого викликало. Підприємство, що має збитки за сумою менше ніж маржинальнийопераційний дохід, мають шанси скоріше вийти з кризового стану, тому щозростання обсягу продажу потягне за собою більш інтенсивне зниження збитків.
Функціонування системи управлінняприбутком на основі моделювання передбачає вирішення таких задач:
1.Визначення критичногообсягу виробництва;
2.Встановлення обсягувиробництва, необхідного для отримання прибутку і відповідного для цього рівняопераційних витрат;
3.Розрахунок обсягудодаткового замовлення, яке необхідне для прибуткової роботи і власногофінансування.
Визначимось, що критичнийобсяг виробництва – це такий обсяг, у разі досягнення якого отримана виручкавід реалізації продукції забезпечує беззбитковий обсяг виробництва. Тобто, заданого обсягу виробництва буде виконуватися наступна умова:
/>,(3.18)
Оскількі, змінні витратибезпосередньо пов’язані з обсягом виробництва, їх можна визначити наступнимчином:
/>, (3.19)
де Усв – питома вага змінних витрат у повному обсязівиручки від реалізації продукції.
Тоді для критичногообсягу виробництва будемо мати:
/>,(3.20)
Оскільки критичним єоб’єм реалізації при якому виручка від реалізації дорівнює повним витратам (уразі відсутності прибутку), то для розрахунку критичного об’єму реалізації –Vrk будемо мати:

Vrk = Усв·Vrk+CB або />, (3.21)
де 1-Усв–частка постійних витрат
Розглянемо розрахунокцього показника на прикладі даних“Херсонського нафтопереробного комплексу” за 2004 рік. Середня ціна за продукцію у 2003 році становила понад 2000 грнза 1т. Змінні витрати у ціні товару 1652грн (82,6%). Постійні витрати наувесь обсяг-12647,4 тис. гр Тоді підприємство досягне критичної величинивипуску у разі обсягу виробництва, що дорівнюватиме – 72686,2 тис.грн./>.
Таким чином, реалізувавшипродукцію на 72686,2 тис.грн, або реалізувавши 363 тис.т. пальногопідприємство повністю перекриє свої витрати і досягне критичного обсягувиробництва.
Графічно наші дані будутобгрунтовані наступним чином: перехрещення прямих об’єма реалізації ізагальних витрат (точка беззбитковості відповідає випуску 363тис.т.пального)дає нейтральне положення (прибуток=0). Сумарний дохід в цієї точці є достатнім,щоб поповнити постійні і змінні витрати /> .
/>
Рис….
У разі об’єму реалізації нижчому за цей показник підприємство матиме збиток.
За допомогою графікаможна вирішити зворотню задачу: спираючись на необхідний рівень прибутку знайтивідповідний для нього рівень реалізації продукції і рівень витрат. На величинукритичного обсягу виробництва впливають наступні фактори: зміна рівня зміннихвитрат на одиницю продукції, зміна постійних витрат, динаміка ціни реалізації(Z). Якщо обсяг реалізації –VR угрошовому вимірі буде – VR1·Z, то:
VR1·Z = CB / (1-Усв),VR1 = СВ0/ (1-Усв) ·Z, (3.22)
1.Вплив змінипостійних витрат на критичний обсяг виробництва можна записати як:
/>,/>(3.23)
де СВ1,CВ0– відповідно,суми постійних витрат у прогнозному та поточному роках .
З останньої формуливитікає, що збільшення постійних витрат веде до зростання критичного обсягувиробництва і навпаки. Виникає необхідність у додатковій реалізації продукції,щоб виручка від реалізації покрила нові зростаючи витрати.
Розглядаючи впливпостійних витрат на об’єм реалізації продукції можна визначити як впливає накритичний об’єм виробництва, наприклад, підвищення постійних витрат“Херсонського нафтопереробного комплексу” зі 12647,4 тис.грн до 13235,5тис.грн., що пов’язано з підвищенням витрат (збут, ремонт, рек/>лама, тощо). Результатирозрахунків показали, що у послідуючому періоді потрібно додатково реалізувати 3379тис. грн. палива (/>) щоб робота була беззбитковою вумовах підвищення постійних витрат. Зменшення цих витрат є фактором зниженняточки беззбитковості і покращення фінансового стану.
 
2.Вплив змінних витратна критичний обсяг виробництва:
/>, (3.24)
За даними“Херсоннафтопереробка” 2004 року, а саме зростання змінних витрат з 1652грн. до 2079 грн. Тоді будемо мати: ΔVк(ЗВ) =13235,5 ((1/2300-2079)-(1/2300 – 1652))= 39,464 тис.т.палива. Таким чином, збільшення ЗВ потребує додаткової реалізації 39,464 тис. тпалива щоб покрити витрати на сировину. Зниження ЗВ буде позитивно впливати назниження точки беззбитковості і фінансової стійкості підприємства.
3.Вплив змінення ціниреалізації на величину критичного обсягу виробництва:
/>
/>, (3.25)
 
Приклад. За фінансовими даними 2004 року “Херсонського нафтопереробногокомплексу” спостерігалось підвищення середньої ціни переробки нафтопродукта з2000 грн до 2300грн. за тону.Тоді за алгоритмом визначення розрахуємо впливзміни ціни на зміну критичного обсягу від реалізації ΔVk(Z)= [13235,5*((1/2300-2079)-(1/2000-2079)]= -107,6489 тис. тон/>
Таким чином, зростанняціни переробки нафти знижує критичний об’єм виробництва, тобто, можна продатина 107,6489 тис. т менше, якщо при незмінних витратах підвищити цінуреалізації до рівня 2300грн за 1 тону.
За звичай підприємство унестабільному економічному середовищі не має наміру збільшувати об’ємивиробництва у виразі продукції, але бажає підвищити ціни на продукцію, щобкомпенсувати подорожчання сировини, транспортні послуги тощо.
Як свідчать наведенірозрахунки, збільшення змінних і стабільних витрат, а також ціни реалізаціїмають різноспрямований вплив на критичний об’єм виробництва (Vk=3310,81тон(3379+39,464-107,6489)). Співвідношення міжвеличинами пов’язано з структурою витрат, що склалася, і виручкою відреалізації.
Логічним продовженняманалізу беззбитковості є вивчення факторів доходності:
1. Який обсяг реалізації забезпечує необхідний розмірприбутку?
2. Як зміна постійних витрат впливатиме на фінансовісправи підприємства?
Нагадаємо, що реалізація 36,343тис.т пального(при ціні за 1т – 2000 грн) забезпечить покриття виручкоюусіх витрат (СВ+ЗВ=72686,2). Тобто, реалізація 1 т. пального зверхи зацей показник забезпечуватиме мінімум прибутку. За період 2004 року підприємствореалізувало 76545 т. Прибуток від цієї реалізації ( Пр )дорівнюватиме 3681,1 тис. грн… (76545*(2300-2079)-13235,5). Пр=Вр-ЗВ-СВ,де Вр — виручка від реалізації. Якщо поставити завдання – на скількизросте об’єм реалізації, щоб прибуток збільшився спочаткуна 5%, а потім на 10%. Пр=Vв·Z-VZ(ЗВ)-СВ, де Vв-об’ємвиробництва у фізичному вимірі; Z(ЗВ)– змінні витрати у ціні реалізації:
/>,
/>, (3.26)
Тоді для збільшенняприбутку на 5% додатково потрібно реалізувати 528,89 т. пального (3865,155-3681,1/2000-1652)на загальну суму 1057,780 тис. грн.(528,89 * 2000). Підвищенняприбутку на 10% буде досягнуто за рахунок додаткового продажу 1057,78т.(4049,21-3681,1/2000-1652) на суму 2115,560 тис. грн.(1057,78 * 2000).Відповідно, зростання реалізації на 0,69% ((528,89/76545 )*100)забезпечитьпідвищення прибутку на 5%, а приріст продажу на 1,38%((1057,78/76545)*100)буде збільшувати прибуток на 10 %.
Результати відносногозниження постійних витрат у об’ємах виручки від реалізаціїдало 5% і 10% збільшення прибутку. Різниця між виручкою і критичнимоб’ємом виробництва продукції у собівартості вказує на стійкість підприємства. Якщорізниця від’ємна (-), то існує загроза фінансових збитків, оскільки невідпорнимє дефіцит ліквідних коштів.
Співставлення критичногооб’єму і виручки показує, що у разі реалізації 76545т критичний об’ємстановить-Vk =80404тис. грн..((76545-36343)*2000). В такому разі запас фінансової стійкості становить 52,52% ((80404000/76545*2000)*100). Це означає,що підприємство може витримати зниження виручки на 52,52% без загрози до фінансового стану.
Розглянемо розрахункибеззбитковості підприємств з урахуванням різної номенклатури виробництвапродукції. У разі випуску декількох видів продукції розрахунок критичногообсягу виробництва (Vk)буде виглядати наступним чином:
/>,(3.27)
де Vi – кількість реалізованихпродуктів i-го виду
Zi – ціна реалізації і-го виду продукції;
Усв — питомавага змінних витрат у ціні реалізації;
і= 1,2….n – номенклатура продукції підприємства.
Прибуток післяпроходження критичного обсягу виробництва визначається:
/>, (3.28)
Де KTi – kількість реалізованої продукції і –го виду після проходження порогурентабельності (критичн. Крапки безпеки);
MДі–маржинальний дохід по продукції і-го виду, МД =Zі+ЗВ;
ΣКТі–загальна кількість реалізованої продукції.
MD =Zi– ЗW.
Для розширення функційсистеми управління прибутками нами введено додаткові моделі оцінки ефективностіпідприємств.
Показники рентабельності
1.Рентабельністьреалізованої продукції:
/>, />, (3.29)
де Rрп –рентабельність реалізованої продукції
Пр – прибутоквід реалізації продукції
С1рп – повна собівартість реалізованої продукції
R1пі – рентабельність конкретного видупродукції;
С11пі– собівартість конкретного виду продукції.
2.Рентабельність активів:

/>,/>,/>,
/>
(3.30)
Ra – рентабельність активів, %
Rза – рентабельність оборотних активів, %;
Rпз – рентабельність необоротних активів, %;
Rчза — рентабельність чистих оборотних активів,%
/>   — чисті оборотні активи, %
ВП(ЧП) – валовий і чистийприбуток;
/> – вартість активів;
/> – середня вартість необоротнихактивів;
/> – середня вартість оборотнихактивів.
3.Рентабельність власногокапіталу:
/>, />, />, (3.31)
Rвк – рентабельність власного капіталу, %
Rак – рентабельність акціонерного капіталу, %
Rчк – рентабельність чистих активів, %
/> — середня вартість власногокапіталу за період t;
/> – середня вартістьакціонерного капіталу за t період;
/> — середня вартість чистих активівза t період.
4.Рентабельністьінвестицій:
/>(3.32)
Rи –рентабельність інвестицій забухгалтерським балансом,%
L-інвестиції (власний капітал +довгострокові пасиви)
ТОІ – період окупностіінвестицій за рахунок чистого прибутку
5.Рентабельність продажу:
/>(3.33)
VР – обсяг реалізації
Для дослідження причин,що впливають на зміну рентабельності власного капіталу використовують модельДюпона:
/>, (3.34)
де Вр –виручка від реалізації;
/>      – середня сума активівпідприємства на останню дату розрахунку;
Ввк – власнийкапітал підприємства.
Усі розглянуті в даномурозділі моделі визначення запланованої суми прибутку а також розрахункипов’язані з плануванням беззбитковості підприємств адаптовані до розробленоїкомп’ютерної системи “Управління Прибутком”, яка в автоматизованому режимікомплексно вирішує дані задачі та надає відповідні результати.
Висновки
Аналіз використанняелементів економіко-математичного моделювання з метою оптимізації процесівформування та використання прибутку на підприємстві надав наступні результати:
1.В рамках постійнихкардинальних змін в економіці зростає значення своєчасного прийняттяоперативних і ефективних рішень суб’єктами господарювання.З огляду на це зростає потреба у швидкій та якісній обробці необхідноїінформації, що залежить від вдалого вибору економіко-математичних методівпланування прибутку підприємств.
2.Найважливішою метоюпланування прибутку є правильне визначення суми прибутку, що залишається урозпорядженні підприємства і характеризує його можливості у фінансуваннірозвитку виробничої, соціальної сфери, матеріального заохочення працюючих.
3.Розрахунок впливу наприбуток окремих факторів дозволяє збільшувати випуск продукції, знижувативитрати на її виробництво й реалізацію, підвищувати якість продукції. Крімтого, як платник податків, суб’єкт господарюваннязацікавлений планувати величину податку на прибуток та суму авансових платежів,що сплачуються до бюджету у заздалегідь визначений термін. Досягненнязазначених цілей пов’язано з конкретними об’єктами планування.
4.Основним завданням складанняфінансового плану є виявлення й мобілізація резервів збільшення прибутку,спрямованого на постійне вдосконалення матеріальної бази, впровадженнянауково-технічного прогресу на виробництві, соціальний розвиток, що, вкінцевому підсумку, зумовлює платоспроможність та фінансову стабільністьпідприємницьких структур. Цє стає можливим завдяки здійсненню контролю зараціональним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, визначенняшляхів ефективного капітального інвестування. Крім того, на кожному конкретномуетапі розвитку підприємства вкрай важливим є чітке визначення пріоритетнихнапрямів використання коштів, розподілу витрат на капітальні (розвитку) та на поточні.В основу моделі прогнозування покладено поточний план надходження і витрати поопераційній діяльності. Принциповою моделлю розрахунку чистого прибутку зопераційної діяльності на передуючий період можна вважати модель формуваннячистого операційного прибутку.
5. Застосуванняекономіко- математичних моделей оптимізації використання чистого прибуткупідприємств надало наступні результати. У перші три роки необхіднореінвестувати 71 % суми чистого прибутку решту розподілити на дивіденднівиплати. Наступний трьохрічний етап сума реінвестованого прибутку складе 62,8%,і в третьому етапі згідно розрахункам сума тезаврованого прибутку складе 17%.Якщо наприклад, за нашими розрахунками ми б мали величину норми реінвестуванняприбутку – 1,35, тобто більше одиниці це б означало, що підприємство повиннододатково взяти кредит в сумі 35% від чистого прибутку підприємства.
За даними розрахункамиспостерігається певна закономірність щодо розміру норми реінвестуванняприбутку, у перші два періоди вона найбільша(0,71; 0,628) — це відображенняпринципу доцільності зосередження капіталовкладень на початковій стадіїреалізації проекту. Проте за реальних обставин строго виконувати у сумахзначення норми реінвестування прибутку неможливо, оскільки формула не взмозіохопити багатофакторні зміни у господарській діяльності, але невеликі зарозміром відхилення від розрахункової норми реінвестування прибутку загально невпливають на величину цільової функції.
6.Проведений намианаліз впливу факторів на критичний обсяг виробництва нафтопереробногопідприємства «Херсонський нафтопереробний комплекс» дав нам наступнірезультати:
– підприємстводосягає критичної величини випуску в умовах випуску виробництва, що досягає72686,2 тис. грн. або 363 тис.т пального;
– дляпідтримки беззбиткової діяльності в умовах підвищення постійних витрат унаступному періоді необхідно додатково реалізувати 3379 тон палива, зменшенняцих витрат є фактором зниження точки беззбитковості і покращення фінансовогостану;
– збільшеннязмінних витрат підприємства потребує додаткової реалізації 39,464 тис. т.палива, зниження змінних витрат буде позитивно впливати на зниження точкибеззбитковості;
– зростанняціни реалізації до рівня 2300 грн. за тону знижує критичний обсяг виробництвана 107,6489 тис.т.;
– якзасвідчують наведені результати, збільшення постійних та змінних витрат маютьрізноспрямований вплив на критичний обсяг виробництва і загальний впливфакторів беззбитковості склав 3310,81 тон палива.
7.Для реалізаціїописаних вище моделей нами створена автоматизована система прийняття рішень відносноформування реально можливого прибутку. Тобто, в системівавтоматизованомурежимі вирішується комплекс задач описаних в попередньому з використаннямвідповідної інформації.
8.Остаточнерішення щодо вибіру проектного (ефективного) комплексу економічних параметрівдіяльності приймає користувач, базуючиcьна даних багатокритеріального аналізу і показниках економічної оцінки. Дотаких оцінок віднесені переваги, що не враховувалися критеріями оптимізації, іїхня привабливість істотна для користувача. Ефективний варіант може незбігатися з найкращим, але прийняті розрахунки визначаютьціну прийнятого рішення і надають варіанти альтернативності вибору.
9.Використанняможливостей колективного інтелекту в системі, по-перше, забезпечує надійністьінформації для прийняття рішення, по-друге, сприяє зниженню можливоїнегативності наслідків реалізації рішення, чим безумовно підвищує якістьприйнятого рішення. Можливості прийняття рішень на основі альтернативності,прозорості процедур, визначає ще одну функціональну здатність нашої системи –до безупинного навчання персоналу користувачів з метою підвищення йогокваліфікації.

Література
1. ФінансиУкраїни №8 2002р. Оцінка фінансового стану підприємств, с. 40
2. ФінансиУкраїни №11 2001р. Удосконалення методів аналізу фінансового стану підприємств,с.54 Павловська О.В.
3. Фінансовадіяльність підприємства – К.: Либідь 1998 — 311с.
4. Финансыпредприятий Бородина Е.И. – М.Банки и биржи-1995-270с.
5. ФлiссакН.П., Данiлов О.Д. – К.: УкрIНТЕI,2003. – 348С. с. 175]
6. ШвиданенкоГ.О.Сучасна технологія діагностики фінансово-економічноїдіяльності підприємства К.: КНЕУ 2002 – 192с.
7. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансыпредприятий — М.: ИНФРА-М – 1997 –342с.
8. ШулякП.Н. Финансы предприятия – М.: Дашков и К – 2002 – 752с.
9. Экономика Украины, № 5, 2001, стор.4Развитие топливно-енергетического комплекса Украины.
10. ЭкономикаУкраины №7,2000 Нефтеперерабатывающая промышленность: состояние и перспективыстор.19 – 23.
11. ЭкономикаУкраины Формирование украинского рынка нефти и нефтепродуктов 2001 стор.82-86
12. ЭкономикаУкраины №1,2002 Толлинговые схемы: Плюсы и минусы.С.44-50с.
13. ЭкономикаУкраины №10, 2002 Структурная трансформация национальной економики,с.49-54 С.Ерохин
14. ЭкономикаУкраины № 12 2001, Внутренние источники финансирования инвестиционнойдеятельности предприятия, с.19 –25 В.Ландик
15. ЭкономикаУкраины № 12 2000г. Факторы роста эффективности инвестиций в промышленности,с.31-36
16. ЭкономикаУкраины № 8 2000г. Технологическая реструктуризация предприятий, с.15-20
17. ЭкономикаУкраины № 11 2002 г.Изменения в налогообложении прибыли предприятий, с.18 –23
18. ЭкономикаУкраины №3 2002 г Факторный индексный анализ деятельности предприятия сиспользованием матричной модели, с.84
19. ЭкономикаУкраины №3 2002 г О проблеме банкротства предпритяий, с.46 – 49
20. ЭкономикаУкраины №1 2002 г Финансирование предприятий в Украине, с.10 –16
21. ЭкономикаУкраины №10 2000 Реформирование финансовой модели как основа макроэкономическойстабилизации в Украине, с.22 –27
22. ЭкономикаУкраины № 2 2002 Концептуальные основы финансовой стратегии экономическогороста в Украине С.28-31
23. ЭкономикаУкраины № 6 2002 Современные проблемы менеджмента украинских предприятийс.41-47
24. ЭкономикаУкраины №5 2002 Этапы разработки бизнес плана с.42-48
25. ЭкономикаУкраины №5 2000 Макропропорции украинской промышенности, с.19-25
26. ЭкономикаУкраины №9 2000 Интернационализация украинской економики с.16-20
27. ЭкономикаУкраины №7 2001 Рациональное использование оборотных средств в промышленности,с.29 – 33
28. ЭкономикаУкраины №10 2000г. Инвестиционные проэкты в нефтегазодобычу Украины, с.37 – 42
29. ЭкономикаУкраины № 3, 2003 г. Налог на прибыль предприятийс.22 – 27