План
Вступ
Розділ І. Поняття законності таправопорядку.
Розділ ІІ. Юридичні гарантії законності вУкраїні.
Розділ ІІІ. Шляхи вдосконалення законодавстваз питань законності та правопорядку.
Висновок
Використана література
Вступ
Назва роботи, тобто тема, визначає весь її подальший зміст. Метоюнаписання даної роботи є пошук удосконалення законодавства стосовно питаньзаконності і правопорядку в Україні та більш глибоке вивчення таких понять якзаконність та правопорядок.
Робота починається зі вступу та закінчується висновком. Дана роботаскладається з трьох розділів, кожний з яких має свою назву. Перший – “Поняттязаконності та правопорядку”, в якому висвітлено суть визначення законності таправопорядку, вказано основні засади законності та її вимоги; структура,особливості та вимоги правопорядку, основні поняття суспільного, військового тагромадського правопорядку; вказано визначення та види дисципліни. Другий розділ– “Юридичні гарантії законності в Україні” – висвітлює такі питання якзагальні, спеціальні, матеріальні політичні моральні та зокрема юридичнігарантії законності. Третій розділ, що має назву – “Шляхи удосконаленнязаконодавства з питань законності та правопорядку” висвітлює особисті поглядина шляхи удосконалення законодавства з питань правопорядку та законності.
Правове регулювання представляє собою складний і багаторівневий процес, що здійснюється за допомогою визначених засобів юридичного впливу насуспільні відносини.
Юридична наука розрізняє поняття правового впливу і правовогорегулювання. У цьому є певний зміст. Право вже своїм існуванням значновпливає на поведінку людей. Як культурна й інформаційна цінність, право виділяєнапрямок людської діяльності, вводить її в загальні рамки цивілізованихсуспільних відносин. Саме в цьому змісті правовий вплив ширше, ніж правове регулювання суспільних відносин.
Проте варто відзначати суворо визначені засоби правового впливу насуспільні відносини, спеціально презначені для їхнього безпосередньогорегулювання. Ці засоби утворюють цілий системно юридичний механізм, щозабезпечує врегульованість всієї сукупності суспільних відносин, що єпредметом правового регулювання.
Механізм правового регулювання – це система правових засобів, за допомогою яких здійснюється упорядкованість загальносуспільних відносин відповідно до цілей та завдань правової держави.
Основні структурні елементи механізмуправового регулювання:
1. Норми права встановлюють загальні і юридично обов’язкові правила поведінки тих учасників суспільних відносин, що знаходяться в сфері правового регулювання. Вони викладаються в разособистих по своїй юридичній чинності нормативно-правових актів, невтрачаючи при цьому своїй загальнообов’язковості. Основний регулюючий впливнорми права на суспільні відносини полягає в тому, що вона визначає колосуб’єктів, на яких розповсюджується її дія; формулює обставини, при яких данісуб’єкти керуються її розпорядженнями; розкриває зміст самого правилаповедінки; встановлює міри юридичної відповідальності за порушення зазначенихправил. Норми права – це споконвічний елемент механізму правовогорегулювання, що визначає його основу, ті напрямки правової поведінки, щопрограмуються в реальних суспільних відносинах.
Вюридичній науці і практиці правові норми зовсім справедливо вважаютьсянормативною основою механізму правого регулювання, тому що в них сконструйованата модель суспільних відносин, що відповідають потребам і інтересам громадянправової держави.
Втілення розпоряджень правових норм уповодженні людей здійснюється через інші елементи механізму правового регулювання суспільних відносин.
2. Правовідносини — це найважливіший і необхідний елемент реального життя права. У ньому загальні,знеособлені права й обов’язки, закріплені в нормах права, перетворюються в конкретні взаємозалежні права й обов’язки індивідуальних суб’єктів (чи обличчяорганізацій), відповідно до яких ті повинні коригувати свою поведінку.
Правовідносини встановлюютьперсональну міру можливої і належної поведінки учасників суспільнихвідносин. При попаданні в сферу конкретного правового впливу можлива реалізація волі дії в передбачених межах. Переклад загальних прав і обов’язків,що містяться в правовій нормі, у правовідношенні діє механізм правовогорегулювання «можливість» завершити свою регулятивну функцію, тобто реально втілити права й обов’язки суб’єктів правовідносин у фактичні суспільнівідносини.
3. Акти реалізації юридичних прав іобов’язків — це фактична поведінка суб’єктів правовідносин про здійснення їхніх прав і обов’язків. За допомогою цих актів досягаються мети правовогорегулювання, задовольняються конкретні законні інтереси уповноважених і зобов’язанихоблич. Як відзначалося раніше, основними формами реалізації права йобов’язків є використання наданих нормами права можливостей, виконаннязобов’язуючого правового розпорядження, дотримання правових заборон. Принеможливості самостійної реалізації суб’єктами права юридичних прав, щоналежать їм, і обов’язків, держава в особі своїх компетентних органівздійснює правозастосовуючу діяльність, покликану забезпечить їхню повнуреалізацію.
Генеральною метою правового регулювання є встановлення такого порядкув суспільному житті, який би максимально відповідав розпорядженням правових норм, закладеним в інших принципах соціальної справедливості. З правом тазаконом тісно пов’язане і таке юридичне явище, як законність.
РозділІ. Поняття законності та правопорядку.
Закони є обов’язковими для всіх. І держава приймає їх для того, щобвони виконувалися, втілювалися в життя. Коли органи держави, службові особи,громадяни та їх об’єднання виконують закони, тоді у суспільстві пануєзаконність. При цьому слід особливо підкреслити, що дотримуватись законівповинні всі суб’єкти суспільного життя. Всі рівні перед законом і ніхто не можебути звільнений від безумовного підкорення його вимогам. Що ж таке законність?
Законність – це стан суспільного життя, якийхарактеризується неухильним дотриманням і виконанням законів всіма суб’єктами1.
Тоді як закон закріплює загальнообов’язкові правилаповедінки, законність “прокладає” шлях до повного і безперешкодного їхздійснення. Інакше кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення законіву життя. Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності усуспільстві, а законність, в свою чергу, забезпечує їх реалізацію.
Основними засадами законності вважають1:
а) верховенство закону в системі нормативних актів;
б) єдиність законності;
в) незаперечність закону в соціальній практиці;
г) реальний характер законності;
д) забезпечення прав людини;
е) невідворотність відповідальності за правопорушення;
є) взаємозв’язок законності і доцільності, законності і культурності,законності і справедливості та ін.
Розглянемо кожну з них детальніше.
/>
1 – Правознавство / За редакцієюМ.Настюка. – Львів: Світ, 1995. – С. 29.
В Україні діє принцип верховенства права (правового закону).Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію.Всі інші нормативно-правові акти (включаючи конституцію і закони АвтономноїРеспубліки Крим) не повинні суперечити Конституції України.
Відносно громадян діє принцип “дозволено все, що незаборонено законом”. Тобто існує демократія, яка обмежує дії людини тількизаконом. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи діютьза принципом “дозволено лише те, що визначено законом”. Це означає, щозловживання своєю посаду переслідується законом.
Єдина законність означає, що не може бути різної дії закону врізних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території України законв однаковій мірі повинен діяти по відношенню до всіх суб’єктів права, тобто неможе бути якихось виключень для іноземців чи громадян іншого походження(національності, раси та ін.).
Незаперечність закону в соціальній практиці характеризуєтьсятим, що ніхто не може відмінити закон, крім органу, який його прийняв. Так,якщо людині не подобається закон чи цілком Конституція це не означає, що вонамає право його порушувати чи взагалі відмінити.
Реальний характер законності має місце тоді, коли вимогизакону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя. Гарантіямиреального впровадження закону в життя є саме суспільство (як чиновники, так іпрості громадяни).
Забезпечення прав людини. Одним з важливих принципівзаконності є ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення їїправ. Основні права та обов’язки людини і громадянина закріплені в КонституціїУкраїни і деталізуються у чинному законодавстві. Здійснення цих законівзабезпечує права людини в усіх сферах її життєдіяльності. Закон передбачає всіможливі ситуації в житті та діяльності людини і регулює їх згідно чинногозаконодавства.
Невідворотність відповідальності за правопорушення. Кожнескоєння правопорушення повинно потягти за собою відповідальність винної особи.Важливо не те, щоб винний був тяжко покараний за правопорушення, а те, щобжодне правопорушення не залишалося не розкритим. Також тут важливо пам’ятати,що винність особи необхідно доказати.
Взаємозв’язок законності і доцільності. Закони, і на йогооснові підзаконні нормативні акти, повинні установлювати все, що доцільно,забороняти все, що не доцільно для громадянського суспільства і суспільнихінтересів. Закон не повинен захищати інтереси лише якоїсь певної партії, класучи групи людей. Якщо норма права перестає бути доцільною, вона має бути негайновідмінена, а до відміни її дію повинен припинити відповідний суд за власноюініціативою чи за поданням виконавчих або інших органів.
Взаємозв’язок законності і культурності. За відсутностієдиної законності немає і культурності. Ці два поняття взаємозумовлюють однеодного. Якщо немає достатньої культурності, то немає і достатньої законності.Якщо суспільство в цілому культурне, то громадяни свідомо виконують всі приписизакону.
Взаємозв’язок законності і справедливості. Не тільки самзакон, але й шляхи його здійснення, а також його здійснення в повсякденномужитті повинно грунтуватися на справедливості.
Законність і демократія. Демократія1 (в перекладіз грецької – народовладдя) означає:
/>
1 – Правознавство / За редакцією М.Настюка. – Львів: Світ,1995. – С.31.
а) широку участь громадськості в управлінні справами державиі суспільства;
б) підвищення активності політичних партій і громадськихорганізацій, інших громадських об’єднань;
в) зміцнення правової основи державного і суспільного життя;
г) утвердження прав і свобод громадян і людини;
д) свободу інформації і постійне врахування громадськоїдумки;
е) удосконалення системи державних органів і органівмісцевого самоврядування
Законність є невід’ємним елементом демократії. Демократія неможе бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону. КонституціяУкраїни має вищу юридичну силу, і її норми мають пряму дію. Всі інші правовіакти не повинні суперечити Конституції і конституційним законам України.
Державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадовіособи повинні діяти в межах своєї компетенції. Перевищення своїх повноважень, зловживання службовим становищемпереслідуються законодавством України.
Законність – це суворе й повне здійснення розпоряджень правових законів і заснованих на них юридичних актів усіма суб’єктами права.
Законність характеризується наступними основними ознаками1:
По-перше, найважливішою рисоюзаконності є її спільність. Вимога дотримувати юридичні норми відноситься довсіх, хто знаходиться в межах дії права. Ніхто не може ухилятися від виконаннявстановлень, що виходять від держави, точно так само, як і держава не можеухилитися від забезпечення і захисту законних прав особистості.
/>
1 – Основи держави і права / За редакцією А.М.Колодія, — К.: Либідь,1997.–С.43
Пріоритетним суб’єктом правового регулювання є громадяни держави. Держава зобов’язана створювати найбільш сприятливий режим для задоволеннярізноманітних інтересів своїх громадян.
Загальність, як необхідна риса законності, однаковою міроювідноситься і до держави, і до його громадян. Держава відповідальна передгромадянином, а громадянин перед державою. Якщо в законах держави виражаютьсядійсні інтереси його громадян, то правові розпорядження реалізуються без примусових заходів державного впливу. Зрозуміло, що держава не може врахувативсю гаму індивідуальних інтересів, та й не повинно. Однак за допомогоюзаконодавчої діяльності вона може і повинна надавати своїм громадянамможливість самостійно розпоряджатися власними благами вільної діяльності.
Забезпечення загальності дотриманняправових розпоряджень – задачі держави і його органів. Володіючи необхідними організаційними, матеріальними і примусовими засобами, вонапокликана надійно охороняти законні права й інтереси громадян. Самі громадяниза межами державно-правових структур не можуть установити режим законності всуспільному житті.
По-друге, законність нерозривнозв’язана з правом, юридичними нормами. Однак оцінити стан режиму законності в країні можна тільки на підставі того, якою мірою закони держави відбиваютьоб’єктивні потреби суспільного розвитку. Якщо правові норми, що даютьсядержавою, закріплюють і охороняють інтереси тільки окремих облич і визначених соціальних груп, не з огляду на загальних і індивідуальнихінтересів усього населення країни, — законність відсутня. Якщо правові норми лишеформально відображають інтереси різних прошарків населення, але не гарантують їх, — то і тут не може йти мови про законність.
Таким чином, режим законності в правовій державі обумовлює наявністьдвох взаємозалежних факторів:
— зробленого, чітко відпрацьованогозаконодавства, що відповідає потребами суспільного прогресу;
– повна і безумовна реалізаціярозпоряджень законів і підзаконних правових актів державними органами,посадовими особами, громадянами і різними об’єднаннями.
Які ж основні вимоги законності1?
1. Верховенство закону стосовно всім іншим правовим актам. У правовій державі закон володіє вищої юридичноїчинності. Він виступає головним, основним регулятором суспільних відносин. Тівідносини, що в силу об’єктивних умов повинні знаходитися в сфері правового впливу, регулюються, як правило, законом. Підзаконні акти діють лише в тихвипадках, коли які-небудь відносини законодавчо не врегульовані. При цьому вінповинні видаватися в строгій відповідності до закону і на основі закону.
2. Єдність розуміння і застосуваннязаконів на всій території їхньої дії. Закони представляють абсолютно однакові вимоги до всіх суб’єктів, що знаходиться в сфері тимчасової і територіальної дії. Закони федеративної держави мають однакову силу натериторії всіх державних утворень. Єдине розуміння сутності і конкретногозмісту законів забезпечує законність правозастосовуючої дії компетентнихорганів і посадових осіб. Вона відповідає дійсному змісту законів і проводить ужиття закладені в ньому регулятивні функції.
3. Рівна можливість усіх громадянкористатися захистом закону і їхній рівний обов’язок випливати їхрозпорядженням (рівність усіх перед законом і судом). Інший ефективний режим законності в суспільстві можливий тільки в умовах рівності всіх людей перед законом і судом. З одного боку, суб’єкти права повинні в повномуобсязі виконувати покладені на них обов’язку, підкорятися вимогам закону.
/>
1—Правознавство / За редакцією М.Настюка. – Львів: Світ, 1995. – С.30.
З іншого боку, держава повинна створювати всі необхідні умови для здійсненняїхніх законних прав та інтересів.
4. Здійснення прав і воль людиною не повинне порушувати права і волі інших облич. В умовах правової державності цявимога має принципове значення, оскільки свобода однієї людини не може бутиреалізована на шкоду волі другої. Закон не допускає обмеження прав одних зарахунок прав інших громадян держави.
5. Неприпустимість протиставленнязаконності і доцільності. Чому не можна протиставляти законність та доцільність? Насамперед тому, що правові закони самі володіють вищоюсуспільною доцільністю. У них максимально відображаються як суспільні, так ііндивідуальні інтереси людей. Доцільність закону не може ігноруватися доцільністю життєвої. Порушуючи вимоги закону, деякі посадові особи ігромадяни виправдують свої протиправні дії місцевою й індивідуальноюдоцільністю. Вони стверджують, що в даних конкретних умовах дотриманнязакону недоцільно, і підмінюють його суб’єктивними протизаконними діями, із точки зору більш корисними і потрібними для даного випадку.
6. Запобігання й ефективна боротьба з правопорушеннями -важлива вимога законності. Правова держава створює необхідні матеріальні, політичні, соціальні й інші вимоги для запобігання іприпинення правопорушень. Пристойні матеріальні умови життя, соціальна захищеність населення, політична стабільність у країні, наявність справедливих правоохоронних законів складають реальну основу режиму законності.
Результатом законності визнають правопорядок. Це реалізованіправові норми в системі суспільних відносин, в яких діяльність суб’єктів праває правомірною.
Що таке правопорядок?
Правопорядок – це система суспільних відносин, що встановлюються в результаті точного і повного здійснення розпорядження правових норм всіма суб’єктами права1.
Структура правопорядку — це єдність і одночасне розділенняврегульованої правової системи суспільних відносин у відповідності зособливостями їхнього галузевого змісту2.
Правопорядок це реалізована система права. Він включаєконституційні, адміністративні, фінансові, земельні, сімейні й інші видисуспільних відносин, врегульовані з нормами відповідних галузей права. У цьому зв’язку в структурі правопорядку виділяються не тільки галузеві, але й більш дробові групи відносин, що врегульовані підгалузями та інститутамиправа.
Особливість правопорядку як специфічної системи суспільних відносинвиражається в тому, що складається він тільки на основі правових норм і всилу цього охороняється державою1.
Правопорядком охоплюються далеко не всі відносини, що мають місце всуспільстві. Визначена частина громадського життя не має потребу в правовійрегламентації. Вона знаходиться в сфері здійснення норм моралі, норм різнихгромадських організацій та інших неправових нормативних регуляторів. У цьомузмісті правопорядок є лише елементом загальної системи суспільних відносин, щостворюється під впливом нормативного регулювання. Це частина суспільного порядку.
Правопорядку притаманні такі вимоги3:
а) непорушення загальноправових заборон;
б) безперешкодне здійснення правового статусу людини ігромадянина, державних і громадських організацій, їх об’єднань;
/>
1— О. Михайленко. Основи Держави і права. К.; 1995. С. 22.
2 — Котюк. Основи держави і права. С. 34.
3 – Правознавство / За ред. М. Настюка. – Львів: Світ, 1995.– С. 29.
реалізаціяучасниками правовідносин суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків;
в) невідворотність юридичної відповідальності правопорушниківу разі невиконання обов’язків, порушення прав і законних інтересів.
Із законністю і правопорядком тісно пов’язані такі юридичнікатегорії, як “суспільний порядок”, “громадський порядок”, “дисципліна”.
Суспільний порядок – це реальний порядок суспільних відносин, що відповідають не тільки нормам права, а й іншим соціальним нормам. Суспільний порядок являє собою всю сукупну систему суспільних відносин, що складається врезультаті реалізації соціальних норм:
норм права, норм моралі, нормсуспільних організацій, норм неправових звичаїв, традицій і ритуалів.
У правовій державі всі елементи суспільного порядку взаємодіють між собою і знаходяться під його захистом. Однак тільки порядок охороняється спеціальними державно-правовими мірами.Інші елементи суспільного порядку забезпечуються своїми засобами впливу:
моральними, особисто-суспільними,природними навичками і звичками, силою традиції.
Військовий правопорядок — складовачастина загального правопорядку. Він формується на основі загальних принципів права, відбиває визначені потреби життя суспільства, без яких воно не моженормально функціонувати1.
Оскільки збройні сили — це специфічна державна організація, спеціально призначена для ведення збройноїборотьби, зміст її діяльності значно відмінний від поведінки інших учасниківсуспільних відносин, що не входять до складу даної організації. Цимвизначаються особливості і специфічні риси військового правопорядку.
/>
1—Правознавство/ За ред. М. Настюка. –Львів: Світ, 1995. – С. 29.
Військовий правопорядок — це такасистема відносин, що складається між суб’єктами військового права врезультаті суворого і точного здійснення ними запропонованихвійськово-правових норм.
Особливості військового правопорядкувиражаються в наступному:
По-перше, військовий правопорядокформулюється на основі таких правових норм, що спеціально призначені для регулювання специфічних суспільних відносин, що виникають в областібудівництва, життя і діяльності збройних сил. Ці норми містяться в різнихактах військового законодавства.
По-друге, військовий правопорядок маєспецифічний зміст. Він включає тільки ті суспільні відносини, що мають місце упроцесі бойової підготовці військ, при несенні військовослужбовцями внутрішнійі вартовій службі, у ході виконання бойових завдань у воєнний час. Такісуспільні відносини по своєму характерні тільки для військової організації і не мають поширення в умовах цивільного життя.
Складовою частиною військовогоправопорядку є порядок уставу, що представляє собою систему взаємин, міжвійськовослужбовцями, що будується в суворій відповідності з військовимстатутом і наставлень.
Військовий правопорядок складається наоснові законності, в результаті точної реалізації правових норм усіма військовослужбовцями,військовими посадовими особами, військовими організаціями. Він втілює у собісоціальну справедливість, рівність усіх перед законом, демократію і інші принципові правові положення. Відносини між військовослужбовцями в процесі їх службової діяльності будується на засадах гуманізму, товариської взаємодопомоги й відповідальності за свої дії.
Громадський порядок – це порядок у громадських місцях. Йогоосновою насамперед служать не нормативно-правові акти, а культурність тавихованість суспільства.
Дисципліна– це своєчасна і точне виконання вимог, щовипливають з нормативних та індивідуально- правових актів, технологічних,організаційних. Моральних, громадських та інших соціальних норм.
Розрізняють такі види дисципліни:
а) державну;
б) партійну і громадських організацій;
в) виробничу;
г) трудову;
д) військову;
е) навчальну;
є)екологічну та ін.
Враховуючи все, що було сказано вище стає зрозуміло, щоосновою законності є сама правова держава та система її законодавчої бази.Результатом втілення норм законності в життя є правопорядок, який притаманнийвсім сферам людської життєдіяльності.
Розділ ІІ. Юридичні гарантії законності
Гарантії законності – це засоби й умови, за допомогою яких державазабезпечує повне і послідовне здійснення її вимог. Розрізняють загальні іспеціальні гарантії.
Загальні гарантії – це економічні, політичні, ідеологічні,соціальні, моральні та інші засоби і умови, в яких функціонує правова система іпідтримується відповідний правопорядок.
Спеціальні гарантії – це спеціально-юридичні засоби й умови,які реально забезпечують вимоги законності. До них належать: виявленняправопорушень; попередження правопорушень; припинення неправомірних діянь, щопочали скоюватися; міри захисту від правопорушень; міри відтворення порушеноїзаконності; юридична відповідальність.
У правовій державі існує ціла системагарантій законності і правопорядку. Під гарантіями законності і правопорядкурозуміються такі умови суспільного життя і спеціальні міри, прийняті державою, що забезпечують міцний режим законності і стабільність правопорядкув суспільстві. Розрізняються матеріальні, політичні, юридичні і моральнігарантії законності і правопорядку1.
До матеріальних гарантій відноситься така економічна структурасуспільства, у рамках якої встановлюються еквівалентні відносини міжвиробниками і споживачами матеріальних благ. При еквівалентних ринкових товаровідносинах створюється реальна матеріальна основа для нормальногофункціонування громадянського суспільства. У цих умовах будь-який суб’єктправа стає економічно вільним і самостійним.
/>
1 – Основи держави і права / За редакцією А. М. Колодія, — К.:Либідь,1997.–С.45
Знаходячись під захистом закону та маючи його підтримку, він повною мірою реалізує свої можливості в сфері матеріального виробництва, що є найважливішоюгарантією законності і правопорядку в суспільстві. Матеріально забезпечений і соціально захищений індивід, як правило, погодить своє поведінку з правом,оскільки його інтереси гарантуються режимом законності й одержують об’єктивневтілення в правопорядку.
Політичними гарантіями законності і правопорядку є всі елементи політичної системи суспільства, що підтримують івідтворюють громадське життя на основі юридичних законів, що відбивають об’єктивнізакономірності суспільного розвитку. Держава, її органи, різноманітні суспільніоб’єднання і частини організацій, трудові колективи, тобто всі ланки сучасноїполітичної системи суспільства, в інтереси всього життєзабезпечення всілякопідтримують необхідний режим законності і стабільність правопорядку. Тіполітичні організації, ділові політичні діячі, що протиставляють себепорядку, встановленому законом, позбавляються захисту з боку держави.
До юридичних гарантій відноситься діяльність державних органів таустанов, спеціально спрямоване на попередження і припинення порушеннязаконності і правопорядку. Її здійснюють законодавчі, виконавчі і судовіоргани державної влади. Основні напрямки боротьби з правопорушеннями формуютьзаконодавчі органи, видаючи відповідні нормативно-правові акти, що передбачають юридичну відповідальність за протиправні дії. При наявностідосить міцних економічних і політичних гарантій правоохоронна діяльністьдержави ефективно забезпечує оптимальний режим законності і стійкостіправопорядку.
Моральними гарантіями законності і правопорядку є стабільні морально-психологічна обстановка, у якій реалізуютьсяюридичні права й обов’язки учасників правовідносин; рівень їхньої духовності ікультури; чуйність і увага державних органів і посадових осіб до людини, йогоінтересам і потребам. У створенні здорової моральної обстановки в сферіправового регулювання беруть участь усі ланки політичної системи суспільства, утому числі благодійні організації, установи культури і мистецтва, школи, вищінавчальні заклади, церква1.
Морально здорове суспільство — цесуспільство, що функціонує на основі законів, в умовах стабільногоправопорядку.
Законність і правопорядок у суспільстві забезпечується всієї системоюгарантій, що органічно взаємодіють між собою, взаємнообумовлюють і доповнюютьодин одного.
До юридичних умов слід віднести:
удосконалення правової системи,
повноту,
непротиріччя,
рівень розвитку діючого законодавства,
правосвідомості і правової культури;
ефективні систему контролю й нагляду за законністю;
якісну й ефективну роботу юридичних органів;
високоефективні засоби державного примусу тощо.
Проте сама законність також потребує певних засобів, якімогли б охороняти її від різних порушень, впроваджувати її у життя. Серед такихзасобів важливе місце займають юридичні гарантії законності – передбаченізаконодавством спеціальні засоби реалізації, охорони і відновлення законності.
Існує багато різноманітних юридичних гарантій. Назвемоголовні з них.
/>
1- Правознавство/ За ред. М. Настюка. – Львів: Світ, 1995. – С.29
По-перше,законодавство. Воно є основною законності і водночас – її гарантією. Цепояснюється насамперед тим, що саме в законодавстві закріплюється обов’язокусіх людей і організацій, службових осіб і державних органів не порушуватизаконність; визначаються завдання і повноваження відповідних органів по охороніі забезпеченню законності тощо. Отже, законодавство є гарантією законностітому, що передбачає всі юридичні засоби реалізації, охорони і відновленнязаконності.
По-друге, діяльність судових органів. Виконуючи свою основнуфункцію – захист прав людини, суд стоїть насторожі законності, а в разіпорушення відновлює її.
По-третє. Діяльність прокуратури, завданням якої є здійсненнянагляду за дотриманням законів органами виконавчої влади, місцевогосамоврядування, службовими особами, громадянами та їх об’єднаннями.
По-четверте, діяльність інших правоохоронних органів, зокремаміліції, яка охороняє громадський порядок, веде боротьбу з правопорушеннямитощо.
Внаслідок втілення приписів законів у практичну поведінку людей, їхвідносини, наше життя стає більш організованим, впорядкованим, а в суспільствів цілому складається певний порядок. Такий порядок називається правопорядком.Він визначається як порядок суспільного життя, який утворюється за умовзаконності. Отже, правопорядок є наслідком здійснення законів і законності,кінцевим результатом правового регулювання суспільних відносин.
Законність – явище багатогранне. Її розглядають як принципформування правової держави, як метод управління суспільством, як режимточного виконання закону. Законність трактують і як сукупність вимог, гарантій,що забезпечують порядок у державі. Важливе місце належить і таким категоріям,як “зміцнення законності”, “порушення законності”, “стан законності” та ін.
Передусім спинимося на законності, як режимі точноговиконання діючого закону, бо закон тільки тоді має свою соціальну цінність,коли він виконується. Звідси випливає, що законність – це правовий режимточного виконання діючих законів усіма суб’єктами права в сфері правотворчостіі право реалізації, в інших сферах життєдіяльності людей, режим, за якогозабезпечуються права і виконуються обов’язки людиною, державою і громадянськимсуспільством.
Таким чином,законність як режим відповідності суспільних відносин діючим законам (іншимнормативно-правовим актам), що утворюється в результаті їх здійсненнясуб’єктами права, характеризується правопорядком.
Згідно здіючою Конституцією України українські громадяни мають право на судовий захиствід посягань на життя і здоров’я, честь і гідність, на особисту свободу імайно. Це право деталізується нормами галузевого законодавства: кримінального,адміністративного, цивільного та ін. Кримінальне законодавство забезпечуєохорону й захист життя, здоров’я, свободи, честі й гідності особи.
Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність заскоєння злочинів:
а) проти життя;
б) проти здоров’я;
в) статевих злочинів;
г) що створюють небезпеку для життя і здоров’я людини;
д) що посягають на особисту свободу;
е) проти честі і гідності особи.
Особисте майно також захищається кримінальним законодавством.
За діючою Конституцією України, “ніхто не зобов’язанийдоводити свою невинуватість у вчиненні злочину”. У Конституції прямо записано:“Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підданакримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку івстановлено обвинувальним вироком суду”.
Таким чином, компетентні органи повинні довести вину людини,що вчинила злочин, а обвинувачений має право на захист. “Суд, прокурор, слідчийі особа, що проводить дізнання, зобов’язані забезпечити обвинуваченомуможливість захищатися встановленими законом засобами і способами відпред’явленого йому звинувачення і забезпечити охорону його особистих і майновихправ”1.
Право на захист забезпечується й при розгляді справ проадміністративні правопорушення. Особа, що притягається до адміністративноївідповідальності, може користуватися юридичною допомогою адвоката.
Право на захист своєї честі й гідності в судовому порядкумають громадяни й організації в цивільному процесі. Названі суб’єкти маютьправо вимагати від суду спростування відомостей, які порочать їх честь ігідність, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідаютьдійсності. Захист цивільних майнових і зв’язаних з ними особистих особистихнемайнових прав здійснюється в установленому порядку судом або арбітражнимсудом. В окремих (передбачених законом) випадках захист названих прав можездійснюватися товаристськими судами, профспілковим та іншими громадськимиорганізаціями в адміністративному порідку.
Таким чином, діюче законодавство України передбачає правогромадянина на захист свого життя, здоров’я, честі й гідності, особистоїсвободи та майна. Такий захист може здійснюватися в судовому, адміністративномупорядку.
/>
1–ст.21КПКУкраїни
Одним із засобів здійснення такого права є право людини на скаргу. Згідно знині діючим законодавством можна оскаржити дії службових осіб, державних ігромадських органів в адміністративному і судовому порядку. Шкода, заподіянанезаконними діями цих суб’єктів при виконанні ними своїх обов’язків, повиннабути відшкодована1. На основі названих змін до суду можуть бутиоскаржені рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних числужбових осіб у сфері управлінської діяльності.
За Конституцією України парламентський контроль задодержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснюєУповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсмен). Закон України“Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р.передбачає, що парламентський котроль за додержанням конституційних прав ісвобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і вмежах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної РадиУкраїни з прав людини, який у своїй діяльності керується конституцією України,законами України, чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість якихнадано Верховною Радою України.
Якщо вичерпано внутрішні державні можливості захиститисуб’єктивні права з допомогою механізмів, що діють в Україні, людина маєможливість звернутися за захистом ї прав до міжнародних судових установ чиміжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. До такихмеханізмів належать:
/>
1 — Ціположення деталізуються Законом України від 31 жовтня 1995 р. “Про внесеннязмін до статей 235, 236 та глави 31-А Цивільного процесуального кодексуУкраїни”.
1. Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй (ГА ООН), яка прийняла 10грудня 1948 р. Декларацію прав людини. ГА ООН утворила такі органи: Спеціальнийкомітет із деколонізації; Спеціальний комітет проти апартеїду; Спеціальнийкомітет із розслідування дій Ізраїлю, що зачіпають права населення окупованихтериторій, та Комітет здійснення невід’ємних прав палестинського народу.
2. Радабезпеки, яка зосереджує увагу на різних ситуаціях, пов’язаних із порушеннямправ людини.
3. Екологічната соціальна рада (ЕКОСОР), яка утворила ряд комітетів і комісій, а саме:Комітет із прав людини; Комісію зі статусу жінок; Комісію з соціальногорозвитку; Комісію запобігання злочинності та кримінального правосуддя.
4. Комісія зправ людини (КПЛ ООН) є головним органом ООН, що опікується правами людини.
4.1.Підкомісіяз питань запобігання дискримінації та захисту меншостей, яка допомагає в роботіКПЛ ООН.
5. Спеціалізованіустанови ООН: Міжнародна організація праці (МОП); Освітньо-наукова та культурнаорганізація (ЮНЕСКО); Міжнародна юридична комісія (МЮК); Верховний комісар ООНта деякі інші.
Таким чином, в Україні захисту суб’єктивного правалюдини й громадянина від правопорушення надається важливе значення.
Правоохоронна система охоплює всю сукупністьдержавно-правових засобів, способів і гарантій, що забезпечують охорону йзахист людини і громадянина від протиправних діянь, а саме: об’єкти й метуправоохорони; суб’єктів правоохорони; правоохоронну діяльність.
У сучасній літературі поняття “правоохоронна діяльність”визначається по-різному. В основі різних визначень лежить наявність державних інедержавних суб’єктів такої діяльності. Більшість авторів вважають, щоправоохоронна діяльність може здійснюватися не тільки державою, її органами,посадовими особами та іншими державними організаціями, а й недержавнимиструктурами.
Немає єдиного підходу і до характеристики місця й роліправоохоронної діяльності держави зі здійснення її функцій.
Ознаки правоохоронної діяльності:
В її основі – завдання з розгляду юридичної справи;
Вона здійснюється компетентними державними і недержавнимисуб’єктами, коло яких визначається чинними законодавчими актами;
Використовуються різні форми реалізації правових норм;
Приймаються відповідні процесуальні акти реалізації, що маютьофіційний характер і передбачену законодавством форму;
Вона реалізується в чітко визначеній процесуальній формі та звикористанням різноманітних методів.
Отже, правоохоронна діяльність – це закріплені чиннимипроцесуальними нормами діяння компетентних суб’єктів державних і недержавнихорганізацій та їхніх посадових осіб із розгляду юридичних справ, охорони йзахисту суспільних відносин від правопорушень і прийняття спеціальних правовихнорм із метою забезпечення законності та охорони правопорядку.
Правомірна поведінка – це суспільно необхідна, бажана ідопустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінкаіндивідуальних і колективних суб’єктів, що проявляється у здійсненні нормаправа, гарантується та охороняється державою
До ознак правомірної поведінки різні автори відносять:об’єктивну можливість і необхідність; бажаність і допустимість; відповідністьінтересам громадянського суспільства; гарантованість і охорону державою;відповідність поведінки нормам права.
Правомірну поведінку суб’єктів можна диференціювати зарізними критеріями, як-от: за складниками юридичних фактів – юридичні вчинки таіндивідуальні акти; за формою реалізації права – додержання, виконання,використання, правозастосування; за змістом правовідносин – здійсненнясуб’єктивних прав, свобод, юридичних обов’язків, законних інтересів; за формоювияву назовні – дія та бездіяльність; за способом формулювання в нормативнихактах – прямо і побічно передбачена правовими нормами.
Можна навести й інші підстави класифікації правомірноїповедінки, серед яких слід звернути увагу на поділ правомірної поведінкизалежно від активності суб’єкта: соціально активна; позитивна (звичайна);конформістська; маргінальна.
Протиправною поведінкою вважають поведінку, щохарактеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і єправопорушення. Кожне правопорушення – конкретне, оскільки його чинитьконкретний індивідуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певномумісці. Правопорушення характеризуються конкретно визначеними ознаками, до якихналежать: суспільна небезпечність діяння (дія чи бездіяльність), що спричиняєшкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків; протиправністьдіяння; винність особи, яка скоїла протиправне діяння; деліктоздатністьсуб’єкта правопорушення; покарання і стягнення1.
Види правопорушень: злочин, адміністративні проступки,дисциплінарні проступки, цивільно-правові проступки.
/>
1 — Основи держави і права/ за ред А.М. Колодія, — К.:Либідь, 1997. — С.42-47.
Розділ ІІІ. Шляхи вдосконаленнязаконодавства з питань законності та правопорядку.
Безпосередній захист інтересівсуб’єктів права, будь-якого громадянина, що проживає на території держави, здійснюється спеціальними правоохоронними органами: судом, прокуратурою,орбітражем, міліцією. Забезпечуючи законне функціонування суспільнихвідносин, ці органи в необхідних випадках застосовують до правопорушниківрізні примусові заходи .
Рішення конституційного суду є кінцевим, опротестуванню не підлягає.Таким чином, вимоги законності в забезпечують стабільність і гармонійністьсуспільного життя, сприяють розвитку громадянського суспільства увідповідності з об’єктивними законами історичного процесу.
Законність являє собою процес здійснення законів. Режим законності означає такий стан громадського життя, при якому учасники правовідносин вільно реалізують особисті юридичні права йобов’язки. Законність є основою такого порядку в суспільному житті, що відповідає розпорядженню правових норм. Іншими словами, у результаті діїзаконності у суспільстві створюється правовий порядок, що є метою правовогорегулювання суспільних відносин.
Порядок складає реальну основу сучасного цивілізованого життя суспільства. Якість ступеня правопорядку громадськогожиття багато в чому визначає загальне «здоров’я» усього суспільногоорганізму і його індивідів. В умовах стабільного правопорядку ефективнофункціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої ісудової влади, активно здійснюється діяльність різних суспільних і частокорганізацій, реально гарантується вільний розвиток людини, максимальнозадовольняється її матеріальні і духовні потреби.
У формуванні правового порядку берутьучасть всі елементи механізму правового регулювання суспільних відносин. Їх причинно — наслідковий зв’язок складає основу правового життя суспільства, що іприводить у кінцевому рахунку до встановлення правового порядку.
1. Норми права — це нормативна передумова правопорядку, первинна ланка механізму правового регулювання, що моделює “ідеальний” правопорядок.
2. Правовідносини — елемент механізмуправового регулювання, що забезпечує перехід від ідеального, передбачуваногозаконодавцем правопорядку до встановлення конкретного можливого чи обов’язкового поводження учасників суспільних відносин, передбаченого правовиминормами. На цьому етапі до механізму правового регулювання підєднуєтьсязаконність, покликана гарантувати можливу і належну поведінку суб’єктівправовідносин.
3. Акти реалізації юридичних прав і обов’язків є завершальною передумовою правопорядку. В умовах режиму законності права й обов’язковості учасників правовідносин реально втілюються в їхньомуповодженні, досягають своєї мети і, таким чином, переходять у таку системусуспільних відносин, що і утворить правовий порядок.
Зміст правопорядку складає правомірне поводження суб’єктів, тобто таке поводження, що врегульованенормами права і досягло мети правового регулювання.
Законність — основа нормальноїжиттєдіяльності цивілізованого суспільства, усіх ланок його політичноїсистеми. Охоплюючи своєю дією найбільш важливі сфери людського життя, законність вносить у нього відповідну гармонію, забезпечує справедливудиференціацію інтересів людей.
Як стійке явище громадського життя, законність виникає і формується в умовах цивілізованого суспільства, здатногозабезпечити реальну рівність громадян перед законом. Такі умови значною мірою створюються ринковими економічними відносинами, при яких воля частої власностістає рівною можливістю для всіх. Забезпечити рівність у сфері виготовленняматеріальних благ, поставити виробників в однаково вигідні умови — головназадача закону правової держави. Майнова ж нерівність створюється неюридичними законами, а природними можливостями кожної людини. Тому доти, поки всуспільстві існують нерівне положення людей у сфері виробництваматеріальних і духовних цінностей, не можна говорити про їхню рівність передзаконом, а отже, і про законність.
Законність, як необхідна умовагармонічного функціонування людського суспільства, стає реальною силою в більш пізній час, коли суспільні відносини здобувають нову якість, тобто колиз відносин залежності, придушення й пригноблення вони поступовоперетворюються щодо незалежних і вільних продуктивних матеріальних благ. Цим створюється необхідна база для дії справедливих, правових, законів, однаковою мірою захищаючих інтереси всіх членів суспільства, що приймаютьучасть у його відтворенні.
У суспільстві, що функціонує в режимі міцної законності, реально існують чіткий поділ і гармонічнавзаємодія законодавчої, виконавчої і судової влади.
Якщо розглядати законодавство України вцілому, то можна сказати, що воно є ще не цілком досконалим, в ньому наявніфакти двоякості, невизначеності, нечіткості. Кожен, хто намагається уникнутизакону, знаходить в ньому двояке тлумачення. Хоча останнім часом помітнопокращилась ситуація. Почались видаватись пояснення до нових законів, поправкидо вже діючих.
Висновок
Підводячи підсумки розглянутої теми, можназробити такі висновки:
Правове регулювання представляє собою складний і багаторівневий процес, що здійснюється за допомогою визначених засобів юридичного впливу насуспільні відносини. Правовідносини встановлюють персональну міру можливої і належної поведінки учасників суспільних відносин. Генеральною метою правовогорегулювання є встановлення такого порядку в суспільному житті, який би максимально відповідав розпорядженням правових норм, закладеним в іншихпринципах соціальної справедливості. Закони є обов’язковими для всіх і державаприймає їх для того, щоб вони виконувалися, втілювалися в життя. В Україні діє принципверховенства права (правового закону). Найвища юридична сила належитьКонституції України, норми якої мають пряму дію. Всі інші нормативно-правовіакти (включаючи конституцію та закони Автономної Республіки Крим) не повиннісуперечити Конституції України. Не може бути різної дії закону в різнихрегіонах і щодо різних людей в Україні. Законність є невід’ємним елементом демократії,але повна демократія обмежується чинним законодавством. Втіленням законності вреальне життя є правопорядок. Правопорядок базується лише на чинномузаконодавстві та на свідомості громадян. Особливість правопорядку як специфічної системи суспільнихвідносин виражається в тому, що складається він тільки на основі правовихнорм і в силу цього охороняється державою. Із законністю і правопорядком тіснопов’язані такі юридичні категорії, як “суспільний порядок”, “громадськийпорядок”, “дисципліна”.
Дійсно, держава визначає норми поведінки людей, але втіленняцих норм, та інших приписів закону залежить лише від свідомості людини.
Використана література:
1. О. Михайленко. Основи держави і права. К., 1995.
2. Правознавство / За ред. М. Настюка. – Львів: Світ.1995.
3. Основи держави і права / За редакцією а.М. Колодія,– К.: Либідь, 1997.