Міністерство освіти інауки УкраїниЛьвівськийнаціональний університет імені Івана ФранкаПравничий коледж
Курсова робота
на тему:
„Законність у сферідержавного управління: поняття, принципи, гарантії забезпечення”
Виконав:
студент групи ПРК-21
Бацик О.Р.
Науковий керівник:
Тарасенко Л.Л.
Львів — 2007
План
Вступ
1. Поняття законності
2. Основні принципи законності
3. Гарантії забезпечення законності
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Законність цеважливий принцип існування кожної держави, законність показує ступіньорганізованості держави, тому в даній роботі цей основоположний принцип займатимецентральне місце, зрештою якому і присвячена ця робота.
Законність- основа нормальної життєдіяльності цивілізованого суспільства, усіх ланок йогополітичної системи. Охоплюючи своєю дією найбільш важливі сфери людськогожиття, законність вносить у нього відповідну гармонію, забезпечує справедливудиференціацію інтересів людей.
Вимогизаконності забезпечують стабільність і гармонійність суспільного життя,сприяють розвитку громадянського суспільства у відповідності з об’єктивнимизаконами історичного процесу.
Законністьявляє собою процес здійснення законів. Режим законності означає такий стангромадського життя, при якому учасники правовідносин вільно реалізують особистіюридичні права й обов’язки. Законність є основою такого порядку в суспільномужитті, що відповідає розпорядженню правових норм. Іншими словами, у результатідії законності у суспільстві створюється правовий порядок, що є метою правовогорегулювання суспільних відносин.
Якстійке явище громадського життя, законність виникає і формується в умовахцивілізованого суспільства, здатного забезпечити реальну рівність громадянперед законом. Такі умови значною мірою створюються ринковими економічними відносинами,при яких воля приватної власності стає рівною можливістю для всіх. Забезпечитирівність у сфері виготовлення матеріальних благ, поставити виробників воднаково вигідні умови — головне завдання закону правової держави. Майнова жнерівність створюється не юридичними законами, а природними можливостями кожноїлюдини. Тому доти, поки в суспільстві існують нерівне положення людей у сферівиробництва матеріальних і духовних цінностей, не можна говорити про їхнюрівність перед законом, а отже, і про законність.
Законність,як необхідна умова гармонічного функціонування людського суспільства, стаєреальною силою в більш пізній час, коли суспільні відносини здобувають новуякість, тобто коли з відносин залежності, придушення й пригноблення вонипоступово перетворюються щодо незалежних і вільних продуктивних матеріальнихблаг. Цим створюється необхідна база для дії справедливих, правових, законів,однаковою мірою захищаючих інтереси всіх членів суспільства, що приймаютьучасть у його відтворенні.
Усуспільстві, що функціонує в режимі міцної законності, реально існують чіткийподіл і гармонічна взаємодія законодавчої, виконавчої і судової влади. Причомузабезпечення стану законності залежить, як від суспільства в цілому і окремихгромадян, так і безпосередньо від різних гілок влади. Оскільки законністьвиникає в свідомості особи, з майбутнім реальним її втіленням, не тільки шляхомсамоусвідомленням бажаного, а й шляхом втілення бажаного за допомогою реальнодіючих державних механізмів.
Такеявище, як законність формувалося на протязі вже багатьох століть, починаючи з появиперших законів і до тепер, коли законність забезпечують ціла низкацивілізованих законів. Це вже не елементарні правила, а більш складнішірегулятори суспільних відносин, а отже стану законності. Однак, які б не булиці регулятори, якщо вони не є реально діючими, вони ніколи не забезпечатьнеобхідного стану законності. Цього і намагались досягти багато поколіньминулого і сучасного, однак, як ми бачимо законність це явище яке у завершенійформі не можна досягнути, проте цього слід прагнути.
Законністьвиступає, як ідеал якого всі прагнуть, це простір який не має меж, тому йочевидно, що ідеальної законності ніхто не здобуде. Всі постійно намагаютьсязнайти той необхідний орієнтир законності, однак його не знайти в тих державахде немає реально існуючої демократії, яка і є тим орієнтиром у пошукахзаконності.
1. Поняттязаконності
Формування громадянського суспільства, правової держави в нашій країнівимагає якісно нового рівня законності і правопорядку. Законність іправопорядок невід’ємні від права, його реалізації, тому вивчення їх зв’язків вмеханізмі правового регулювання постійно знаходиться в центрі уваги теоретичнихрозробок.
Разом з постановкою традиційних теоретичних і практичних питаньзаконності на вищому рівні зросло значення аналізу її функціонування у всіхсферах господарського і культурного будівництва.
Вивчення проблем законності і правопорядку має важливе значення, оскількивсі галузеві юридичні науки, що досліджують різні аспекти права, правотворчогопроцесу, так чи інакше, але в кінцевому результаті, обов’язково виходять на ціпроблеми, що, природно; породжує різні погляди.
У теорії праванаголошується, що поняття «законність» характеризує правовудійсність, узяту під кутом зору практичної реалізації права, ідейно-політичнихоснов правової системи, її зв’язку з основоположними суспільно-політичнимиінститутами, з політичним режимом даного суспільства.
У юридичнійлітературі законність розглядається по-різному. Часто її визначають як режим,принцип, метод державного управління суспільством, який полягає у виданні іпроведенні в життя законів і інших нормативно-правових актів на користь певногокласу, соціальних груп або народу в цілому. (див. рис 1)
Законність
/>
Рис. 1
Відповідно доцієї дефініції законність складається з двох елементів: законотворчості(видання законів і заснованих на них правових актів) і здійсненнянормативно-правових актів. Проте досить спірним видається включення в поняттязаконності правотворчого процесу, тобто особливої форми або особливого видудіяльності відповідних органів, покликаних встановлювати нові норми, змінюватиабо відміняти старі. Адже якщо норми права змінюються, то, слідуючи логіці, неможна сказати, що законність — величина постійна; вона міняється всякий раз, яктільки відбувається коректування законодавства.
Правотворчийпроцес, це діяльність, яка визначається відповідними нормативними актами, вонапідпадає під необхідність дотримуватись, виконувати законність і в цьомувідношенні не відрізняється від інших видів державної діяльності, наприклад,від правозастосування, отже, немає необхідності включати її в поняттязаконності. Законність пов’язана із законами, але вони виступають не як їїскладова частина, а перш за все, як передумова і умова її здійснення.
Розбіжності вюридичній літературі з приводу визначення законності породжені не стільки складністю,багатогранністю і динамікою предмету, скільки термінологічною неясністю. Термін«законність» позначає позитивне ставлення, й не тільки ставлення, а йвідношення до законів в практичній діяльності і повсякденному житті.
Ще Н.В. Криленко свого часу визначав революційну законність як суспільнийлад, устрій, режим, що складається на основі втілення в життя норм, директивкожної держави. Н.Г. Александров розглядав законність як «особливийсуспільний режим, як „обстановку“, в якій правопорушення своєчаснорозкриваються і присікаються, іншими словами, законність визначалася їм як»стійкий образ правовідносин”. П.Е. Недбайло відзначав, що законністьє стан, який характеризує дотримання всім суспільством державно-правових актів,«властивість суспільного життя». До певної міри, синтезуючи вислови багатьохучених П.М. Рабінович вважає законність певним режимом (станом) суспільнихвідносин, який характеризується їх відповідністю законам і підзаконним актам.
На перший погляд може показатися, що всі відмінності у визначеннях єчисто словесними, не торкаються істоти. Проте головне — це відмежуватизаконність від близьких з нею понять. П.М. Рабінович, мабуть, правий, колипіддає критиці визначення законності як неухильного і точного дотримання(виконання) законів.
Сама по собіправозастосовча і правореалізовуюча діяльність ще не є законністю. Якщо йшвидше вони відповідають законності, то виступають не елементами її змісту, аїї носіями. Законність — це особливий стан діяльності, що виражається увластивостях юридичної правомірності останньої.
Коли мова йде прозаконність, то мається на увазі відповідність діяльності закону. Змістом законностіє не виконання закону як такого, не діяльність, в якій він знаходить здійснення,а відповідність цієї діяльності закону, тобто законодоцільність поведінки.Термін «законодоцільність», мабуть, дає можливість провести чіткумежу між тісно зв’язаними явищами — законністю і реалізацією права (Л.О. Явич).
Поняття«режим законності» позначає певний стан відповідності суспільних відносинзаконам і іншим підзаконним актам, яке може бути зафіксоване, охоплено однимсловом – правомірність. Отже, режим законності є стан правомірності суспільних відносин,законодоцільності поведінки. Правозастосовча, правореалізуюча діяльністьвиступає найближчою, безпосередньою причиною законності. Цей необхідний іістотний внутрішній зв’язок законності є, таким чином, генетичною залежністю(П.М. Рабінович).
Не претендуючи наістину в останній інстанції, розуміючи, що жодне коротке визначення не можевідобразити всі сторони предмету, хотілося б запропонувати наступне розуміннязаконності: це вимога суспільства і держави, яка полягає в точній і неухильній реалізаціїправових норм всіма суб’єктами і у всіх сферах суспільного життя.
Суть цієї вимоги полягає в добросовісному, відповідальному дотриманні,виконанні, використанні і застосуванні правових норм, воно передбачає, перш завсе, активну участь в управлінні державними і суспільними справами на основі ів рамках закону.
Законність тіснопов’язана з державою і обумовлена такими його специфічними характеристиками, якподіл громадян по територіальній ознаці і наявність публічної влади.
Розподіл громадянпо адміністративно-територіальних одиницях неминуче веде до того, що їхповедінка підпадає під правове регулювання, здійснюване не тільки вищими іцентральними, але і органами влади на місцях, органами місцевого самоврядування.Законність, що розглядається в цьому аспекті, позначає ієрархію правових норм(законів і підзаконних актів), явна відповідність і підпорядкування нормам права,встановлених найвищими і центральними органами держави.
Публічна влада — складне поняття. Перш за все, це державна влада,основними формами реалізації якої є правотворчість, управління і правосуддя;законність полягає в здійсненні всіх функцій в певних межах і за певнимиправилами.
В умовах законності державні органи і посадовці покликані відповідно додіючих норм права розглядати і вирішувати конкретні питання, що стосуються праві свобод громадян, реагувати на скарги з приводу незаконних актів застосування права.У свою чергу громадяни повинні виконувати обов’язки, покладені на них правовиминормами.
Законністьпов’язана і з державним суверенітетом. Його закони володіють загальноюобов’язковістю. Це означає, що їх юридична сила розповсюджується не тільки надержавні органи, посадовців і громадян, але і на всі інші організації і їхоргани. В зв’язку з цим постає дуже цікава проблема співвідношення законності іполітичної системи в цілях розкриття особливостей політичного режиму, що складається,тобто розгляд законності як явища політико-правового життя, як принципуфункціонування політичної системи. В сьогодення ведеться активний аналізнормативної основи функціонування останньої.
Право якрегулятор суспільних відносин виконує свої функції перш за все в процесідотримання, виконання, використання і застосування юридичних норм в суспільнійпрактиці, тому законність існує, поки існує право, є правовим режимомсуспільних відносин.
У західній літературі такий стан стали називати правозаконністю, щовластиве суспільству з розвиненими громадськими і демократичними інститутами,вважаючи, що дотримання великих принципів правозаконності яскраво свідчить проособливості життя у вільних країнах, відмінних від країн з авторитарнимрежимом. Концепція правозаконності свідомо розроблялася лише в ліберальну епохуі стала одним з її найбільших досягнень, що послужили не тільки щитом свободи,але і злагодженим юридичним механізмом її реалізації.
Поняттязаконності як режиму витікає з того факту, що право об’єктивне явище. Вонопороджує і таке ж необхідне явище, як законність, яке пов’язане із здійсненнямправа. Тому поняття законності як режиму нерідко вживається як синонім поняття«право», що не можна визнати за вдалий, оскільки взаємодія законностіі права це зустрічний вплив однопорядкових суспільно-політичних явищ.
Законність здійснює на право зворотній вплив, в ньому, як в процесі йогоформування, так і реалізації, об’єктивуються вимоги законності.
З вище сказаного можна виділити такі властивізаконності ознаки:
По-перше, в законності виражається реалістичневідношення до права, його загальнообов’язковості, його сили і цінності. Ґрунтуєтьсявона на реальній дії права, на його фактичних можливостях, дійсній цінності привирішенні соціальних завдань.
По-друге, законність виражає зв’язок правових питань зсуспільним ладом, з політичним режимом, існуючим в суспільстві. Характеристика законностіяк режиму суспільно-політичного життя дозволяє побачити зв’язок законності зсамою природою даного суспільного ладу, особливостями властивих певній країніспособів і методів здійснення політичної влади, розкрити її значення, якскладової частини, елементу демократії.
По-третє, стан законності в суспільстві прямопов’язаний з ідейно-духовними, етичними основами правової системи, засадамигуманізму, соціальної справедливості, справжньої рівності, становищем особи всуспільстві.
Таким чиномзаконність це явище далекоглядне, яке формується під впливом різних чинниківпро які ми вже згадували вище.
2. Основні принципи законності
Для розумінняприроди законності потрібно з’ясувати її основні принципи (див рис 2).
/> /> /> /> />
Принципи законності /> /> />
Рис. 2
1. Загальнообов’язковістьозначає неухильне виконання приписів закону всіма без винятку, тобто приписизакону поширюються на всіх, незалежно від становища, чину і рангу. Тобто данийпринцип характеризує дію законності по колу осіб. Законність не може бутивибірковою. Правові приписи повинні виконувати окремі громадяни і їхоб’єднання, посадовці, державні органи, політичні партії. Взагалі не повиннобути якої-небудь організації або окремої особи, яка б перебувала за межамивпливу законності, на яких би її вимоги не поширювались.
В літературі була сказана думка, що суб’єктами законностіможуть бути тільки владні органи, а не окремі громадяни, оскільки останнінібито своїми діями не порушують цього режиму. Дійсно, неправомірна діяльністьдержавних органів, посадовців, наділених владними повноваженнями, підриває самуоснову законності, їх наслідки вельми небезпечні для суспільства і особи. Невипадково більшість вимог законності звернена до держави, його органів. Протеякщо правопорушення громадян приймають масовий характер, це виявляється,наприклад в зростанні злочинності, режим законності безумовно порушується. Томунемає підстав виключати громадян з числа суб’єктів законності, хоча, звичайно,їх роль в її забезпеченні не порівнянна з такою ж роллю державних органів.
Тому передзаконом всі рівні і всі повинні йому підкорятися, інакше передбачається невідворотністьвідповідальності.
2. Єдність законностіполягає в поширенні цієї вимоги на всю територію держави. При всьомурізноманітті діючих законів і нормативних актів, при всіх місцевих особливостяхзаконність повинна бути одна для всієї країни. Розуміння і застосування законівповинні бути однакові на всій її території. Недопустимістю спроби створення вкожній області, районі своєї законності, відмінної від загальнодержавної. Однакна превеликій жаль в нашій країні цей принцип не завжди чітко проводиться вжиття, окремі регіони приймають нормативні акти, що суперечать не тількизаконам, а й Конституції України, як основному закону на території нашоїдержави. Подібне положення порушує єдність законності, знижує ефективністьправового регулювання, вносить дезорганізацію в суспільні відносини.
3.Верховенство закону є найважливішою властивістю законності, що пов’язаною звинятковістю закону, означає ієрархію нормативно-правових актів, щозакріплюється в Конституції. Остання має вищу юридичну силу, пряму дію ізастосовується на всій території України.
Функціонуваннядержави повинне здійснюватися виключно на основі законів, при строгійреалізації посадовцями своїх обов’язків і прав соціальних суб’єктів. Цявластивість розповсюджується на всі правові форми діяльності держави:правотворчу, виконавчо-розпорядчу і правоохоронну. Воно не дозволяє посадовцям — виконавцям норм права займати позицію «вільного розсуду», довільноухвалювати рішення, виконувати або не виконувати закон по тих або іншихмотивах.
4. Невідворотність реалізаціїзаконності означає припинення будь-яких порушень закону, від кого б вони невиходили, невідворотність відповідальності за ці порушення. Кожне правопорушенняє одночасно і порушення законності. Законність є провідником, його реальністю,це право у дії, реалізації його як соціальної цінності, як найважливішогоінструменту регуляції суспільних відносин.
5. Неприпустимість зіставлення законності і доцільності,оскільки законність є вища доцільність. Діалектика взаємостосунків тут така:;будь-який відступ від законності, диктоване «вищими інтересами»,«вимогами народу», «моральними міркуваннями» і т. п.,приводить до дестабілізації в суспільстві, сприяє зростанню правовогонігілізму. Доцільність законності витікає перш за все з цінності самого праваяк виразника свободи, відповідальності, справедливості, як засобу забезпеченняпорядку, організованості і дисципліни. Тому саме в праві, в законі виражається вищасоціальна доцільність.
З вище сказаного можна говорити про презумпцію доцільностівиданого нормативного акту. Ця презумпція в свою чергу диктує необхідністьнеухильної, точної реалізації правових розпоряджень незалежно від суб’єктивноговідношення суб’єктів реалізації права до його норм. Тільки політико-правовийрежим законності, заснований на доцільності, може захистити суспільство відвипадковостей, волюнтаризму і суб’єктивізму окремих осіб.
Якщо законзастарів, став недоцільний, то його потрібно змінити, доповнити, але тількивідповідно до встановленої процедури, яка також визначається законом. До тихпір, поки зміни не внесені, закон діє, існує. «Не дарма стародавніговорили: „Закон суворий, але це закон“.
В той же час законність припускає облік доцільності, користь в процесізастосування права, коли призначається конкретна міра покарання за вчинене правопорушення.
Але в будь-якихвипадках міркування доцільності враховується на підставі і в рамках закону.
6. Нерозривний зв’язокзаконності і культури. Без культури не може бути, і мови про законність; чимвищий рівень культури суспільства в цілому, окремих громадян, тим вищий ірівень законності.
Єдність права тазаконності витікає з властивості права як регулятора суспільних відносин.Держава не привносить законність в право, а враховує природу останнього ізабезпечує реалізацію його функцій за допомогою законності. Оскільки законністьпов’язана з реалізацією права, то з цього витікає цілий ряд властивостей,конкретизуючий сказане вище.
Законність, що розглядається як режим державного і суспільного життя,включає не тільки вимогу законодоцільної поведінки, але і саму таку поведінку.Тільки в єдності цих сторін може бути здійснений режим законності, якийнерозривно пов’язаний з демократією, є її виразом. Якщо право демократичне засвоїм змістом, то його норми забезпечують дію інститутів демократії, перш завсе, прав і свобод громадян. Реалізація законів є не тільки правова, але іполітична вимога, оскільки порушення законності заподіює збиток суспільнимінтересам.
Законністьвключає рівність всіх перед законом, рівність прав і обов’язків. Виконанняостанніх є реалізація вимог законності і в той же час забезпечення умоввикористовування демократичних прав, що сприяє активній участі громадян всправах суспільства і держави, перш за все в демократичній процедурі ухваленнязаконів і інших нормативних актів. Це є запорукою того, що закони, щоприймаються, будуть сприйняті їх абсолютною більшістю. Демократія, у своючергу, забезпечує зацікавленість людей у виконанні законодавства іпідконтрольність діяльності державного апарату. Це надійна; гарантіязаконності. Законність і демократія, це важливі явища суспільного життя вонитісно взаємодіють і взаємопов’язані між собою, оскільки на мою думку станзаконності показує наявність і рівень демократії в державі, і навпакидемократія стимулює забезпечення законності.
Демократія(в перекладі з грецької — народовладдя) означає:
а)широку участь громадськості в управлінні справами держави і суспільства;
б)підвищення активності політичних партій і громадських організацій, іншихгромадських об’єднань;
в)зміцнення правової основи державного і суспільного життя;
г)утвердження прав і свобод громадян і людини;
д) свободуінформації і постійне врахування громадської думки;
е)удосконалення системи державних органів і органів місцевого самоврядування
Законністьє невід’ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи позазаконом, а тільки в межах закону. Конституція України має вищу юридичну силу, іїї норми мають пряму дію. Всі інші правові акти не повинні суперечитиКонституції і конституційним законам України.
Державніоргани, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти в межахсвоєї компетенції. Перевищення своїх повноважень, зловживання службовимстановищем переслідуються законодавством України.
Законність- це суворе й повне здійснення розпоряджень правових законів і заснованих наних юридичних актів усіма суб’єктами права.
Законність як режим державного і суспільного життя є єдність об’єктивнонеобхідних вимог строгого і неухильного практичного здійснення закону і інших нормативно-правовихактів, тобто строгої фактичної реалізації, втілення в життя.
Важливим аспектомдослідження законності є її розгляд як принципу, як ідеологічного явища. Згіднопринципу законності поведінка всіх суб’єктів повинна відповідати законам іпідзаконним актам. Це одна з ідей правосвідомості, ідеологічна передумоварежиму законності.
В той же час ясно,що не можна зводити це поняття до принципу законності. Якщо визначатизаконність як „сукупність певних вимог“, „режим вимог“, тотоді вона зводиться до одного з своїх ідеологічних проявів — до принципу абометоду діяльності, втіленому у вимогах. Вимоги — це сфера тільки свідомості, азаконність цим не обмежується, тому вона є режимом суспільних відносин, а нережимом вимог.
Основний висновок юридичної науки по даній проблемі полягає у тому, щотільки за допомогою поняття режиму можна розкрити всі властивості законності якособливого суспільного явища (У.М. Льовченко).
У сучасних умовах в процесі формування правової держави, перебудовиправової свідомості нашого суспільства важливим стає визначення основнихтенденцій в розробці теорії законності: 1) проведення чітких розмежуваньзаконності як режиму і форм її реалізації (як методу державного керівництвасуспільством, як принципу діяльності соціальних суб’єктів); 2) вивченнязаконності у зв’язку з іншими соціально-політичними явищами (правотворчістю,демократією, правосвідомістю); 3) аналіз законності в механізмі правовогорегулювання, що дає можливість чіткіше відмежувати її від близькихдержавно-правових явищ, дослідити її структуру, тобто склад елементів і зв’язокміж ними.
Мало досліджене питання про функції законності. З урахуванням її суті іролі в житті суспільства можна назвати в загальній формі три основні функції:
· проведенняв життя державної волі народу, зв’язок законності з реалізацією — права;
· створенняумов для вироблення доцільних, ефективних норм права, зв’язок законності зправотворчістю;
· забезпеченняреальності правового регулювання, зв’язок законності зі всіма елементами йогомеханізму.
Науковий інтерес представляє аналіз структури законності. До елементів,що лежать в її основі, відноситься:
а) правомірність суб’єктного складу учасників суспільних відносин(визначувана їх правоздатністю);
б) правомірність становища (соціальної позиції) учасників суспільногожиття (визначувана змістом і об’ємом їх суб’єктивних прав і обов’язків);
в) правомірність діяльності суб’єктів по застосуванню і реалізації прав іобов’язків (визначувана „матеріальними“ і формальними її показниками,закріпленими у відповідних юридичних нормах). Суть пізнання внутрішніхнеобхідних зв’язків законності полягає у тому, що ховається механізмконструювання, функціонування і розвитку суспільних відносин.
3. Гарантіїзабезпечення законності
Під основнимизасобами забезпечення законності в юридичній науці прийнято розуміти системугарантій і методів забезпечення законності. (см рис 3).
/>
Рис. 3
Недивлячись на свою значущість, вимоги законності не втілюються в життяавтоматично, стихійно. Щоб правові розпорядження не залишилися на папері (тимбільше не порушувалися), необхідні відповідні умови і визначений комплекс організаційних,ідеологічних, політичних, юридичних заходів, що забезпечують реалізацію, тобтогарантії законності. Гарантувати законність значить зробити її непорушною.
Гарантії — цесукупність умов і способів, що дозволяють безперешкодно реалізувати правові норми,користуватися суб’єктивними правами і виконувати юридичні обов’язки.
Під гарантіямирозуміються як об’єктивні умови існування суспільства, так і спеціальновироблені державою і громадськістю засоби, що забезпечують точну реалізаціюнорм права всіма суб’єктами.
Серед даних гарантій потрібно чітко розрізняти загальні умовиі спеціальні засоби.
Загальні умови складають об’єктивні (економічні, політичні іт. д.) умови суспільного життя, в яких здійснюється правове регулювання. Ціумови створюють макросередовище реалізації права, його функціонування,зумовлюючи до певної міри і спеціальні засоби закріплення законності.
Нерідко в літературі загальні умови як гарантії законностітрактуються дуже широко. Під економічними гарантіями розуміється існуюча системагосподарювання, форма власності, під політичними — політична система, підсоціальними — класова структура суспільства і т.д. Таке розуміння гарантій неможе в достатній мірі задовольнити потреби практики, бо їх вплив на станзаконності неоднозначний, іншим чином впливаючи негативно. Тому загальні умовинеобхідно розглядати конкретно, виділяти в них ті фактори, які позитивно впливають на реалізацію права.
Важливою умовою якнайкращого використання сприятливих умов вдіяльності по забезпеченню законності є їх максимально можлива конкретизація.Економічний лад, політична система, пануюча ідеологія навряд чи можутьрозглядатися, як чинники, що забезпечують законність. Проаналізуємо цеположення на прикладі власності. Тривалий час вважалося, що соціалістична власність(на відміну від приватної) сама по собі являється умовою забезпеченнязаконності. Такий висновок ґрунтувався на припущенні, що вона породжує у людинивідчуття господаря, власника засобів виробництва, сприяючи їх збереженню,примноженню, захисту. Проте, як ми всі переконалися, соціалістична власністьстала причиною народження і інших, чужих законності явищ — безгосподарності,розкрадань і т.д.
Отже, йдеться про те, щоб виділити з умов суспільного життяті, які сприяють зміцненню законності, створити передумови для розвитку їх діїна людей, а також шляхом використовування організаційних заходів, спеціальнихзасобів нейтралізувати дію негативних чинників. Розглянемо ці загальні умови,які виступають гарантіями законності детальніше.
Економічними (матеріальними) гарантіями є, перш за все, матеріальні умовижиття суспільства, серцевину яких складають соціально-економічний устрійсуспільства, існуючі форми власності, їх різноманіття, господарськасамостійність приватних (фізичних) і юридичних осіб. Умовами, що забезпечуютьзаконність, тут виступають такі чинники, як ступінь організованості векономічній сфері, ритмічна робота всього господарського організму, постійнезростання продуктивності праці, об’єму виробництва, стійка грошова система іт.д. Подібні фактори безпосереднім чином впливають на стан законності. Так, вумовах нестабільності економіки, падіння виробництва, розриву господарськихзв’язків, зростання цін, галопуючій інфляції зростає соціальна напруженістьвзагалі, що веде до анархії, дезорганізації, зростання числа злочинів.
Соціальні гарантії включають весь комплекс суспільних заходівпо боротьбі з правопорушеннями, відступами від ідеї законності. Цепрофілактична, діяльність по попередженню правопорушень, контрольна функціягромадськості, використовування можливостей громадської думки тощо. Законопослушністьгромадян, їх пошану до закону, реалізація його приписів багато в чому залежатьвід становища, що склалося в соціальній сфері. Падіння життєвого рівнянаселення, зростання безробіття, вартості життя, соціальних послугбезпосереднім чином позначаються на рівні законності, провокуючи громадян напошуки шляхів незаконного збагачення, таким чином діючи в обхід закону,породжують національні і соціальні конфлікти тощо. Міцна законність можливатільки в умовах соціальної стабільності, упевненості громадян в непорушностісвоїх соціальних прав і свобод.
Політичні гарантії — це демократизм державного і суспільного ладу,відображений у функціонуванні політичної системи в цілому, з властивимидемократичному суспільству політичним плюралізмом, реальним розділом влади,наявність правової держави (або хоча б тенденції до її побудови).
Однак безумовно основною політичною умовою стабільної законності є сильнадержавна влада. Сила державної влади визначається не величною армією, непотужністю репресивного апарату. Сильна державна влада — стійка, легітимна, якакористується підтримкою суспільства, дієздатна забезпечити реалізацію правовихрозпоряджень, що приймаються. Сильна держава гарантує стабільний розвиток суспільства,безпеку людей, ефективну боротьбу із злочинністю, корупцією і іншимиантисоціальними явищами. В умовах же дезорганізації державно-владних структур,боротьби за владу, нездатності держави забезпечити реалізацію ухвалюванихрішень, низького рівня виконавчої дисципліни, розквіту бюрократизму, корупції законністьне тільки не підвищується, але і знижується, причому до небезпечної межі.Сильна держава жодною мірою не означає централізацію державної влади,авторитарний режим, який не забезпечує, а, навпаки, заперечує законність. Важливоюумовою зміцнення держави, забезпечення законності і правопорядку являєтьсядемократія. Демократична держава не слабка, аморфна влада. Це система сильної іу той же час цілком відповідальної перед народом влади, заснованої надемократичних принципах формування і функціонування.
Ідеологічнігарантії полягають в пануванні ідеології, на, базі якої розвиваються духовнежиття суспільства, ідейне виховання громадян, включаючи всі форми суспільної свідомості,в першу чергу правова, глибока пошана до права як соціальної цінності. Станзаконності багато в чому визначається рівнем політичної, правової і загальноїкультури населення. Законність передбачає такий рівень правової культури, колипошана до права, закону є особистим переконанням особи, причому не тількипересічного громадянина, але в першу чергу державного службовця, законодавця.
Необхідний рівень культури забезпечується організацієюправової пропаганди, чіткою системою виховання у громадян високих етичнихякостей, патріотизму, відповідальності, відчуття права і законності. В умовахруйнування системи виховання ідеологічний вакуум заповнюється чужимисуспільству переконаннями, що негативно впливають на стан дисципліни,організованості, законності, сприяючими збільшенню кількості правопорушень,злочинності, ставлячи при цьому під загрозу режим законності.
Юридичні гарантії виступають як система спеціальних засобів зміцненнязаконності та правопорядку діяльність спеціальних правових органів попопередженню і припиненню правопорушень.
До спеціальних юридичних засобів слід віднести перш за все всі нормиправа, в яких виражено вимогу законності. Правова регламентація суспільнихвідносин ставить правоохоронні органи в чіткі правові рамки, позбавляє їхможливості діяти виходячи з інтересів доцільності.
Юридична вимога законності полягає в наступному:
1) справедливепокарання за невиконання норм права;
2) законодавче(конституційне) закріплення верховенства закону і визначення способів йогоохорони;
3) покладання на певні органиобов’язку охороняти законність, присікати її порушення, контролювати іздійснювати нагляд за виконанням законів і визначення повноважень цих органівпо реалізації функції охорони законності і правопорядку;
4)законодавче закріплення за громадянами можливості відстоювати свої права,заборону використовувати їх на шкоду іншим особам, конституційне закріпленняідеї презумпції невинності. Ці способи закріплені в Конституції України, а вгалузевому законодавстві одержали конкретизацію.
Стан законності як політико-правового явища обумовленийстаном самого права, системи законодавства. Діюче законодавство повинно бутидостатньо повним, стабільним, забезпечуватися високим рівнем юридичної техніки,необхідними механізмами реалізації і охорони. Важливе значення для реалізаціїправа і рівня законності мають використовувані законодавцем правові засоби,методи, способи і типи правового регулювання, принципи, на яких будуєтьсязаконодавство. Так, відстаючи від динаміки розвитку суспільних відносин,законодавство певною мірою затрудняє боротьбу з злочинністю. Безумовнозаконодавство кожної держави є важливою гарантією законності, тому щозаконодавство на загальнообов’язковому рівні встановлює орієнтири побудовизаконності, якими в першу чергу керуються громадяни у виборі своєї поведінки. Аякщо ці орієнтири хибні, то яка мова може йти про побудову міцної правової державиз високим рівнем законності. В такій державі буде панувати невизначеність щодовибору поведінки в тій чи іншій ситуації, тому окремі особи, як і суспільство вцілому будуть вибирати хибні варіанти, які з позицій права є злочинними, тимсамим підриваючи підвалини законності. В такому суспільстві на маю думку слідкеруватися високою правовою культурою, високим рівнем моральної свідомості,яким однозначно володіє не кожне суспільство, а хибні орієнтири – формуютьхибну думку.
Важливоюгарантією є судовий контроль, оскільки „третьою владою“ є вся системаправосуддя. Мабуть, настала пора взагалі змінити наше бачення правосуддя,інтерпретацію його призначення лише як „застосовувача права“. Досвідрозвинених демократичних країн, причому не тільки англо-американської групи,свідчить, що високий рівень правового розвитку досягається в суспільстві, десуд, спираючись на Конституцію, на закон, на загальновизнані права людини, тежтворить право. Тому додання рішенням вищих судових інстанцій функцій судовогопрецеденту представляється справою назрілою, цілком виправданою.
Діяльністьсудових органів на основі гласності повинна створювати умови для зміцненнязаконності і правопорядку в нашій країні, включаючи і вперше здійснюванийконституційний контроль.
Правоохоронні органи припиняють порушення законності,відновлюють порушені права, усувають шкідливі наслідки правопорушень. За чиннимзаконодавством органи дізнання, прокурор, слідчий, суд зобов’язані виявитипричини і умови, що сприяли здійсненню злочину, і вжити заходи до їх усунення.Велика роль належить правоохоронним органам в справі забезпечення законності,їх значення не можна перебільшувати, абсолютизувати, бо ефективність їх роботибагато в чому визначається об’єктивними умовами. Проте нерідко відповідальністьза стан законності, за зростання злочинності в регіоні, в державі покладаєтьсялише на органи прокуратури, МВС. Проблема боротьби з злочинністю нерідкозводиться лише до зміни керівництва цих органів без суттєвої зміни умов, що неможе забезпечити належних гарантій законності.
· Прокуратура- це спеціальний орган, на який покладені обов’язку загального нагляду зазаконністю слідства і дізнання, за актами судових органів з огляду їх обґрунтованостіі законності. Її діяльність здійснюється в специфічних формах:
· залученнядо кримінальної відповідальності;
· підтримкадержавного обвинувачення в суді;
· нагляд задодержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, атакож при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних зобмеженням особистої свободи громадян.*
Звичайно цим переліком функції прокуратури не обмежені, вони є дещоширшими, що свідчить про важливу роль такого органу, як прокуратура узабезпеченості законності.
Наступним не менш важливим моментом у досягненні законності є діяльністьКонституційного Суду. Згідно Конституції України Конституційний Суд Українивирішує питання про відповідність законів та інших правових актів КонституціїУкраїни і дає офіційне тлумачення Конституції України і законів України. Цеконституційне положення і розкриває високу роль Конституційного Суду узабезпеченості законності, оскільки, як ми знаємо Конституція є основнимзаконом держави і всі інші закони що приймаються, приймаються на основіКонституції і повинні відповідати їй.
Тому саме вірність закріплених в законах орієнтирів визначаєКонституційний Суд України, тим самим виключаючи будь-які неправильніформулювання, положення, які не відповідають дійсному стану речей, а також ті,які несуть особисту користь для тих хто їх створює. Туму ще раз хочупідкреслити, що неабияку роль у забезпеченості законності відіграєКонституційний Суд.
У сучасних умовах особливу важливість має нормативне закріпленняобов’язків Президента України бути гарантом державного суверенітету,територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав ісвобод людини і громадянина, що є немаловажно при закріпленні позиційзаконності, реального втілення закону у життя.
Великезначення в сучасних умовах набуває комплексна розробка системи заходів ідержавно-правових механізмів, покликаних захищати конституційні права і законніінтереси громадян, запобігати зловживанням своїми правами з боку державнихорганів, забезпечувати єдність правової системи.
Відсутністьконституційного механізму відповідальності посадовців всіх гілок влади за ухвалюваннірішення дуже очевидна для юристів, його створення напрошується саме собою. Взв’язку з цим є прогресивними заходи по персоналізації відповідальностіпосадовців за виконання незаконних актів, наказів і розпоряджень, що вживаютьсязаконодавцем. „Законність“ тоталітарної системи, яка будувалася навідомій формулі: „наказ начальника — закон для підлеглих“ і понині,на жаль, служить посадовцям виправданням в ухваленні рішень, що принижуютьлюдську гідність, ваблять непоправні втрати економічного, політичного, етичногоі соціального характеру
Висновок
Розглянуте вданій роботі таке явище, як законність турбує не тільки нас, воно сталопредметом написання багатьох наукових праць, навчальних посібників. Це означаєтільки одне, що проблема забезпечення законності в кожній державі актуальна істоїть на першому місці. Тому багато науковців намагаються сформулювати своїпозиції щодо цієї проблеми і виробити свої шляхи її вирішення.
Як вжезгадувалось великою мірою на стан законності впливає право, а саме національнезаконодавство. Тобто якщо гуманні, справедливі правові норми, які створюються,зрештою і ті які діють, то можна говорити про одну, так би мовити частину законності.Другою половиною законності на мою думку є саме свідомість кожного громадянинапро необхідність дотримання і реалізації таких правових норм. Тобто короткокажучи законність формують справедливі правові норми і їх реалізація всімагромадянами держави без виключення.
Як ми вже знаємозаконність це стан відповідності суспільних відносин нормам права, якийдосягається в результаті їх неухильного виконання всіма суб’єктами права.Слідуючи з цього визначення можна сказати, що законність це своєрідний”стимулятор„ розвитку правової держави, побудови громадянського суспільства.
З позицій особизаконність виступає в першу чергу як засіб захисту її прав, свобод і законнихінтересів. Вона забезпечує охорону людини як від свавілля самої держави і їїорганів, так і від протиправних дій з боку інших осіб. Від стану законностізалежить рівень свободи особи, реальність її прав і свобод, рівень і реальністьдемократії. А оскільки в сучасних умовах інтереси особи стають пріоритетнимидля держави, ця сторона законності і правопорядку також є найважливішою метоюдержавної діяльності.
Все це визначає особливу роль законності і правопорядку для суспільства вцілому: вони виступають як основа, ядро порядку в суспільстві, як умови і необхідніелементи демократії, як основні загальнолюдські цінності і, отже, важливічастини правової і загальної культури.
Зміцнення законності і правопорядку є неодмінною умовою і засобомформування правової держави, а самі вони — його необхідними елементами. Державастане правовою тільки за наявності міцної законності і стабільного, заснованогона праві і законності порядку.
Списоквикористаної літератури
1. Бахрах Д.Я.Питання законності в державному управлінні //Правоведення. 1992. № 3.
2. БорісовВ.В. Правовий порядок розвиненого соціалізму. Саратов, 1977.
3. Боннер А.Т.Законність і справедливість в правозастосовчій діяльності. М., 1992.
4. КонституціяУкраїни ( із змінами і доп.).- К.: Атака, 2006.-64 с.
5. Братусь З.Н.Юридична відповідальність і законність. М., 1984.
6. КорельськійВ.Д. Демократія і дисципліна в розвиненому соціалістичному суспільстві. М., 1977.
7. КудрявцевВ.Н. Про правосвідомість і законність // Держава і право. 1994. №3.
8. КудрявцевВ.Н., Казімірчук В.П. Сучасна соціологія права. М., 1995.
9. ЛісюткинА.Б. Про поняття законності //Правоведення. 1993. № 5.
10. Лукашево. Е.А. Соціалістичнаправосвідомість і законність. М., 1973.
11. Мамашин В.С. Дисципліна ісуспільство. М. 1996.
12. Правознавство//За ред. М.Настюка. — Львів: Світ. 1995.
13. Луганський Б.І., Шестакова М.П.Законність і дисципліна в господарській діяльності. М., 1987.
14. Рабінович П.М. Проблемитеорії законності розвиненого соціалізму. Львів, 1979.
15. Тихомиров М.Ю. Про механізмзабезпечення законності в управлінні економікою // Держава і право. 1990. № 7.