План
1. Засобимасової інформації, преса, радіо, телебачення, електронні засоби масовоїінформації як суб`єкти інформаційно-правових відносин
2. Право надоступ до інформації
3. Державнатаємниця. Поняття «Таємна інформація», «цілком таємна інформація»,”інформація особливої важливості”
Список літератури
1. Засоби масовоїінформації, преса, радіо, телебачення, електронні засоби масової інформації яксуб`єкти інформаційно-правових відносин
Засоби масовоїінформації, мас медіа (Mass media) — преса (газети, журнали, книги), радіо,телебачення, інтернет-видання, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи,відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, щопоєднують телевізійні, телефонні, комп’ютерні та інші лінії зв’язку. Всім цимзасобам притаманні якості, що їх об’єднують — звернення до масової аудиторії,доступність багатьом людям, корпоративний характер виробництва і розповсюдженняінформації.
У політичнійсистемі демократичного суспільства засоби масової інформації (ЗМІ) відіграютьважливу роль. Засоби масової інформації це розгалужена мережа установ, щозаймаються збором, обробкою, поширенням інформації. У цю мережу входятьтелерадіопрограми, газети, журнали, інформаційні агентства,кінодокументалістика. Сьогодні в українському політичному процесі активнопочинає використовуватися Інтернет, який дозволяє політикам встановитизворотний зв’язок зі своїми виборцями. Сучасні ЗМІ с установами, створеними длявідкритої публічної передачі за допомогою спеціального технічногоінструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам.
Певноїспецифічності набувають, перш за все, засоби масової інформації.
Не випадково внашій країні, у близькому і далекому зарубіжжі інформаційні відносини набуваютьвсе більшої значності і є об’єктом постійної уваги законодавців, а засобимасової інформації порівнюють за силою впливу на свідомість суспільства зчетвертою владою після законодавчої, виконавчої та судової. Саме вони активноформують громадську думку, створюють той чи інший політико-правовий фон і нашеуявлення про доступне та заборонене, моральне і аморальне. Інформація єінтелектуальним надбанням народу і держави, складовою напрямів і темпівреформування економіки, адміністративної системи, демократичних перетворень.
Тим, що ЗМІвиступають, стосовно держави, у ролі певного соціального контролера, може бутивиправдане умовне найменування їх багатьма авторами «четвертою (післязаконодавчої, виконавчої і судової) гілкою влади». Однак це найменування єдуже умовним. Тому розумним буде вважати науково неспроможною точку зоруВенгерова А.Б. про те, що засоби масової інформації реально є четвертою гілкоювлади в державній системі «розподілу влад». Подібного роду твердженнязазвичай ґрунтуються посиланнями на виняткове значення ЗМІ не тільки вінформуванні своїх глядачів, читачів, слухачів, але й у реальній здатностінав’язувати їм ті чи інші оцінки, ідеали, уявлення. Цю соціальну роль засобівмасової інформації дуже часто виділяють у їх політико-правовому аналізі.Обґрунтовуючи право ЗМІ іменуватися четвертою владою, посилаються на тузапеклість, з якою йде боротьба між різними політичними силами за володіннявладою над засобами масової інформації. Хто володіє інформацією — той володіє івладою, саме так часто формулюється ситуація, що виникла в цій сфері. Однак цене є підставою доповнювати зміст теорії правової держави та принципу «розподілувлад», запропонованими Ш. Монтеск’є, ще й четвертою гілкою влади існуючоїпоряд із трьома класичними — засобів масової інформації. Насамперед, цестосується електронних ЗМІ, котрі мають найбільшу можливість керувати,маніпулювати потоками інформації в сучасній державі. Не переконує і посиланняна здатність ЗМІ виконувати властиві системі поділу влади функції стримування івиступати як противаги по відношенню до законодавчої, виконавчої та судовоївладі, а також до влади глави держави; її здатність служити народу, а не тількитим чи іншим політичним чи силам, гірше того, окремим лідерам. У той же час, неможна заперечувати реальності її політичної влади, здатності впливати насуспільні відносини, на окремі гілки влади на правовій основі. Не тількитеоретичний аналіз але й історичний досвід багатьох держав показують можливістьрішення при вирішальній участі і впливі ЗМІ багатьох найважливіших політичнихзадач, зміни політичних лідерів, режимів, урядів, досягнення компромісів міжгілками єдиної державної влади. Проте, розуміння засобів масової інформації якгілки державної влади не витримує елементарної критики. Насамперед, і цеголовне, ЗМІ не є частиною державної політичної влади у власному змісті цьогослова. І вже, тому не можуть розглядатися, як гілка цієї влади. Тільки частиназ них перебуває у державній власності, але й останні владними повноваженнями неволодіють і владних рішень не приймають. Передані ЗМІ повідомлення на відмінувід державних велінь не мають обов’язкового характеру і не вимагаютьобов’язкового виконання, у силу чого ні як не можуть розглядатися в системігілок єдиної державної влади. Засоби масової інформації відрізняються віддержавної системи відсутністю владних ієрархічних структур, взаємноїпідпорядкованості. Їхнє оптимальне функціонування вимагає, щоб вони були ізалишалися «розділеними», не прагнули до монополізації. Будь-якамонополія (тим більше у виді владної структури) у сфері діяльності засобівмасової інформації підриває їх можливість виконувати роль стримувань і противагміж різними гілками влади. Таким чином, ЗМІ, будучи могутньою ідеологічною,впливовою на державну владу силою, у той же час не мають ознак політичноїдержавної влади, монополія на яку зосереджена в руках держави. Важливо, щобполітики незалежно від того, яку гілку влади чи партію вони представляють,відносилися до ЗМІ позитивно, що перетворює їх інформацію у відображенурізноманітність, найважливіший засіб реалізації принципу свободи інформації.Без такого відношення неможливе існування вільної преси, радіо, телебачення,діяльність яких повинна ґрунтуватися на принципі взаємної відповідальності зполітичними структурами. На цій основі повинні забезпечуватися суспільна воля іплюралізм, складатися гарантії від підпорядкування ЗМІ вузькому і тимчасовомуполітичному інтересам. Разом з тим, засоби масової інформації не можна невизнати частиною системи стримувань і противаг, що на додаток до класичноїтріади галузей державної влади забезпечують стабільність громадянськогосуспільства. Таким чином, можна зробити висновок про те, що засоби масовоїінформації повинні виступати як комунікації між різними гілками влади, як засібоцінки їх роботи, контролю над ними з боку суспільства.
2. Право на доступ до інформації
Згідно ЗаконуУкраїни «Про інформацію» всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право наінформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання,поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав,свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права наінформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські,політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи ізаконні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Кожному громадянинузабезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крімвипадків, передбачених законами України. Право на інформацію забезпечується: обов’язком органівдержавної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльністьта прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційнихслужб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ доінформації; вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до статистичних даних,архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюютьсялише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаютьсязаконодавством; створенням механізму здійснення права на інформацію; здійсненнямдержавного контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленнямвідповідальності за порушення законодавства про інформацію. Право на доступ доінформації є однією зі складових права на інформацію, яке закріплене статтею 34Конституції України: «Кожен має право вільно збирати, зберігати,використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб насвій вибір». Здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересахнаціональної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку зметою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, длязахисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошеннюінформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету інеупередженості правосуддя”.
Реалізація правана доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні органів державноївлади та місцевого самоврядування, підтримується також конституційним правом назвернення, яке гарантується статтею 40 Конституції. Ця стаття зобов’язує органидержавної влади та місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіброзглядати усні чи письмові звернення, індивідуальні або колективні, і даватиобґрунтовану відповідь у встановлений законом термін. Цей термін визначенийзаконом «Про звернення громадян» і становить один місяць.
Розрізняютьпасивний та активний доступ до інформації, тобто отримання інформації черезстворені органами державної влади та місцевого самоврядування каналикомунікації та шляхом інформаційних запитів щодо отримання відомостей або продоступ до матеріалів. Слід розрізняти також доступ до парламентської, урядовоїта судової інформації, а також до інформації, якою володіють приватні танедержавні юридичні особи. Суттєвими складовими права на доступ до інформації єдоступ до документів та доступ до публічних слухань – парламентських, урядових,судових, тощо.
Стаття 29 Закону «Проінформацію» забороняє обмеження доступу до відкритої інформації, хоча йпередбачає переважне право на одержання інформації громадянами, яким інформаціяпотрібна для виконання своїх професійних обов’язків, що з огляду на статтю 45про рівні права всіх учасників інформаційних стосунків, видається дещосумнівним.
Перелікдокументів та інформації, яка не підлягає передачі для ознайомлення, міститьсяв статті 37 Закону «Про інформацію». Це, зокрема:
– інформація, якау встановленому порядку визнана державною таємницею;
– конфіденційнаінформація;
– інформація прооперативну й слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органівдізнання та суду в тих випадках, коли її розголошення може зашкодитиоперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право на справедливийта об’єктивний розгляд справи судом, створити загрозу життю чи здоров’юбудь-кого;
– інформація, щостосується приватного життя громадян;
–внутрішньовідомче службове листування, пов’язане з процесом прийняття рішень,які ще не прийняті;
– інформаціяфінансових установ, що підготовлена для контрольно-фінансових відомств;
– інформація, щоне підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими та нормативними актами.
3. Державна таємниця. Поняття «Таємна інформація»,«цілком таємна інформація», “інформація особливої важливості”
Згідно з ЗакономУкраїни «Про державну таємницю» (ст. 1), державна таємниця – вид таємноїінформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки,зовнішніх відносин, державної безпеки, охорони правопорядку, розголошення якихможе завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку,встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Закон України «Про державнутаємницю», який діє на сьогодні в нашій державі, є єдинимнормативно-правовим актом, що регулює суспільні відносини, пов’язані звіднесенням інформації до державної таємниці, засекречування, розсекречуванняїї матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захистунаціональної безпеки України.
Державнаполітика щодо державної таємниці є складовою засад внутрішньої та зовнішньоїполітики, за визначенням ВРУ, тому питання захисту державної таємниці вУкраїні, на нашу думку, потрібно удосконалити на тому рівні, який би забезпечивнормальні умови її функціонування щодо охорони державної таємниці, захистуінформації з обмеженим доступом, сприяв би закриттю можливих каналів витокусекретних відомостей, запобіганню втрати матеріальних носіїв секретноїінформації.
Додержавної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, вiдноситьсяiнформацiя:
1) усферi оборони:
про змiстстратегiчних i оперативних планiв та iнших документiв бойового управлiння,пiдготовку та проведення вiйськових операцiй, стратегiчне та мобiлiзацiйнерозгортання вiйськ, а також про iншi найважливiшi показники, якi характеризуютьорганiзацiю, чисельнiсть, дислокацiю, бойову i мобiлiзацiйну готовнiсть, бойовута iншу вiйськову пiдготовку, озброєння та матерiально-технiчне забезпеченняЗбройних Сил України та iнших вiйськових формувань;
пронапрями розвитку окремих видiв озброєння, вiйськової i спецiальної технiки, їхкiлькiсть, тактико-технiчнi характеристики, органiзацiю i технологiювиробництва, науковi, науково-дослiднi та дослiдно-конструкторськi роботи,пов’язанi з розробленням нових зразкiв озброєння, вiйськової i спецiальноїтехнiки або їх модернiзацiєю, а також про iншi роботи, що плануються абоздiйснюються в iнтересах оборони країни;
про силиi засоби Цивiльної оборони України, можливостi населених пунктiв, регiонiв iокремих об’єктiв для захисту, евакуацiї i розосередження населення,забезпечення його життєдiяльностi та виробничої дiяльностi об’єктiв народногогосподарства у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацiй;
прогеодезичнi, гравiметричнi, картографiчнi та гiдрометеорологiчнi данi iхарактеристики, якi мають значення для оборони країни;
2) усферi економiки, науки i технiки:
про мобiлiзацiйнiплани i мобiлiзацiйнi потужностi господарства України, запаси та обсягипостачання стратегiчних видiв сировини i матерiалiв, а також зведенi вiдомостiпро номенклатуру та рiвнi накопичення, про загальнi обсяги поставок, вiдпуску,закладення, освiження, розмiщення i фактичнi запаси державного резерву;
провикористання транспорту, зв’язку, потужностей iнших галузей та об’єктiвiнфраструктури держави в iнтересах забезпечення її безпеки;
проплани, змiст, обсяг, фiнансування та виконання державного замовлення длязабезпечення потреб оборони та безпеки;
проплани, обсяги та iншi найважливiшi характеристики добування, виробництва тареалiзацiї окремих стратегiчних видiв сировини i продукцiї;
продержавнi запаси дорогоцiнних металiв монетарної групи, коштовного камiння,валюти та iнших цiнностей, операцiї, пов’язанi з виготовленням грошових знакiвi цiнних паперiв, їх зберiганням, охороною i захистом вiд пiдроблення, обiгом,обмiном або вилученням з обiгу, а також про iншi особливi заходи фiнансової дiяльностiдержави;
пронауковi, науково-дослiднi, дослiдно-конструкторськi та проектнi роботи, на базiяких можуть бути створенi прогресивнi технологiї, новi види виробництва,продукцiї та технологiчних процесiв, що мають важливе оборонне чи економiчнезначення або суттєво впливають на зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть та нацiональнубезпеку України;
3) усферi зовнiшнiх вiдносин:
продирективи, плани, вказiвки делегацiям i посадовим особам з питаньзовнiшньополiтичної i зовнiшньоекономiчної дiяльностi України, спрямованi назабезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки;
провiйськове, науково-технiчне та iнше спiвробiтництво України з iноземнимидержавами, якщо розголошення вiдомостей про це завдаватиме шкоди нацiональнiйбезпецi України;
проекспорт та iмпорт озброєння, вiйськової i спецiальної технiки, окремихстратегiчних видiв сировини i продукцiї;
4) усферi державної безпеки та охорони правопорядку:
проособовий склад органiв, що здiйснюють оперативно-розшукову дiяльнiсть;
прозасоби, змiст, плани, органiзацiю, фiнансування та матерiально-технiчнезабезпечення, форми, методи i результати оперативно-розшукової дiяльностi; проосiб, якi спiвпрацюють або ранiше спiвпрацювали на конфiденцiйнiй основi зорганами, що проводять таку дiяльнiсть; про склад i конкретних осiб, що єнегласними штатними працiвниками органiв, якi здiйснюють оперативно-розшуковудiяльнiсть;
проорганiзацiю та порядок здiйснення охорони адмiнiстративних будинкiв та iншихдержавних об’єктiв, посадових та iнших осiб, охорона яких здiйснюєтьсявiдповiдно до Закону України «Про державну охорону органiв державної владиУкраїни та посадових осiб»;
просистему урядового та спецiального зв’язку;
проорганiзацiю, змiст, стан i плани розвитку криптографiчного захисту секретноїiнформацiї, змiст i результати наукових дослiджень у сферi криптографiї;
просистеми та засоби криптографiчного захисту секретної iнформацiї, їхрозроблення, виробництво, технологiю виготовлення та використання;
продержавнi шифри, їх розроблення, виробництво, технологiю виготовлення тавикористання;
проорганiзацiю режиму секретностi в органах державної влади, органах мiсцевогосамоврядування, на пiдприємствах, в установах i органiзацiях, державнiпрограми, плани та iншi заходи у сферi охорони державної таємницi;
проорганiзацiю, змiст, стан i плани розвитку технiчного захисту секретноїiнформацiї;
прорезультати перевiрок, здiйснюваних згiдно з законом прокурором у порядкувiдповiдного нагляду за додержанням законiв, та про змiст матерiалiв дiзнання,досудового слiдства та судочинства з питань, зазначених у цiй статтi сфер;
про iншiзасоби, форми i методи охорони державної таємницi.
Конкретнiвiдомостi можуть бути вiднесенi до державної таємницi за ступенями секретностi«особливої важливостi», «цiлком таємно» та«таємно» лише за умови, що вони належать до категорiй, зазначених участинi першiй цiєї статтi, i їх розголошення завдаватиме шкоди iнтересамнацiональної безпеки України.
Забороняєтьсявiднесення до державної таємницi будь-яких вiдомостей, якщо цим будутьзвужуватися змiст i обсяг конституцiйних прав та свобод людини i громадянина,завдаватиметься шкода здоров’ю та безпецi населення.
Невiдноситься до державної таємницi iнформацiя:
про стандовкiлля, про якiсть харчових продуктiв i предметiв побуту;
проаварiї, катастрофи, небезпечнi природнi явища та iншi надзвичайнi подiї, якiсталися або можуть статися i загрожують безпецi громадян;
про станздоров’я населення, його життєвий рiвень, включаючи харчування, одяг, житло,медичне обслуговування та соцiальне забезпечення, а також просоцiально-демографiчнi показники, стан правопорядку, освiти i культуринаселення;
про фактипорушень прав i свобод людини i громадянина;
пронезаконнi дiї органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та їхпосадових осiб;
iншаiнформацiя, яка вiдповiдно до законiв та мiжнародних договорiв, згода наобов’язковiсть яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена.
Вiднесенняiнформацiї до державної таємницi здiйснюється мотивованим рiшенням державногоексперта з питань таємниць за його власною iнiцiативою, за зверненнямкерiвникiв вiдповiдних органiв державної влади, органiв мiсцевогосамоврядування, пiдприємств, установ, органiзацiй чи громадян.
Державнийексперт з питань таємниць вiдносить iнформацiю до державної таємницi з питань,прийняття рiшень з яких належить до його компетенцiї згiдно з посадою. У разi,якщо прийняття рiшення про вiднесення iнформацiї до державної таємницi належитьдо компетенцiї кiлькох державних експертiв з питань таємниць, воно заiнiцiативою державних експертiв або за пропозицiєю Служби безпеки Україниприймається колегiально та ухвалюється простою бiльшiстю голосiв. При цьомукожен експерт має право викласти свою думку.
Iнформацiявважається державною таємницею з часу опублiкування Зводу вiдомостей, щостановлять державну таємницю, до якого включена ця iнформацiя, чи змiни донього у порядку, встановленому цим Законом.
Строк,протягом якого дiє рiшення про вiднесення iнформацiї до державної таємницi,встановлюється державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступенясекретностi iнформацiї, критерiї визначення якого встановлюються Службоюбезпеки України, та iнших обставин. Вiн не може перевищувати для iнформацiї iзступенем секретностi «особливої важливостi» — 30 рокiв, для iнформацiї«цiлком таємно» — 10 рокiв, для iнформацiї «таємно» — 5рокiв.
Пiслязакiнчення передбаченого частиною першою цiєї статтi строку дiї рiшення провiднесення iнформацiї до державної таємницi державний експерт з питань таємницьробить висновок про скасування рiшення про вiднесення її до державної таємницiабо приймає рiшення про продовження строку дiї зазначеного рiшення в межахстрокiв, встановлених частиною першою цiєї статтi.
ПрезидентУкраїни з власної iнiцiативи або на пiдставi пропозицiй державних експертiв з питаньтаємниць чи за зверненням органiв державної влади, органiв мiсцевогосамоврядування, пiдприємств, установ, органiзацiй чи громадян можевстановлювати бiльш тривалi строки дiї рiшень про вiднесення iнформацiї додержавної таємницi, нiж строки, передбаченi частиною першою цiєї статтi.
Ступіньсекретності — спеціальна категорія, яка характеризує важливість такоїінформації з урахуванням можливої шкоди внаслідок її розголошення, ступіньобмеження доступу до неї та рівень її охорони державою. Критерії визначенняступеня секретності інформації встановлює Державний комітет України з питаньдержавних секретів.
Відомості,що становлять державну таємницю, за ступенем секретності поділяються на носіїінформації «особливої важливості», «цілком таємні», «таємні».
Допускгромадян до державної таємниці
Залежновід ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску додержавної таємниці:
форма 1 — для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливоїважливості», «цілком таємно» та «таємно»;
форма 2 — для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілкомтаємно» та «таємно»;
форма 3 — для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності«таємно»,
а такожтакі терміни дії допусків:
для форми1 — 5 років;
для форми2 — 10 років;
для форми3 — 15 років.
Допуск додержавної таємниці із ступенями секретності «особливої важливості»,«цілком таємно» та «таємно» надається дієздатним громадянамУкраїни віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової,виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чиписьмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевогосамоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває наслужбі чи навчається громадянин.
В окремихвипадках, які визначаються міністерствами, іншими центральними органамивиконавчої влади, за погодженням із Службою безпеки України громадянам Українивіком від 16 років може надаватися допуск до державної таємниці із ступенямисекретності «цілком таємно» та «таємно», а віком від 17років — також до державної таємниці із ступенем секретності «особливоїважливості».
Допуск додержавної таємниці керівникові органу державної влади, органу місцевогосамоврядування, підприємства, установи, організації надається наказом чиписьмовим розпорядженням посадової особи, що призначає його на посаду, а уразі, коли орган державної влади, орган місцевого самоврядування, підприємство,установа, організація не підпорядкована іншому органу державної влади, органумісцевого самоврядування, підприємству, установі, організації або не належитьдо сфери їх управління, допуск до державної таємниці надається зазначеномукерівникові наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державноївлади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації,яка є замовником робіт, пов’язаних з державною таємницею.
Якщопотреба громадянина у відомостях, що становлять державну таємницю, не пов’язаназ місцем роботи, служби або навчання, допуск може надаватися за місцемпровадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею.
Наданнядопуску передбачає:
визначеннянеобхідності роботи громадянина із секретною інформацією;
перевіркугромадянина у зв’язку з допуском до державної таємниці;
взяттягромадянином на себе письмового зобов’язання щодо збереження державноїтаємниці, яка буде йому довірена;
одержанняу письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав узв’язку з його допуском до державної таємниці;
ознайомленнягромадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державнутаємницю.
Рішенняпро допуск громадянина до державної таємниці приймається не пізніше 5 днівпісля надходження до органу державної влади, органу місцевого самоврядування,підприємства, установи, організації висновків по матеріалах його перевірки узв’язку з допуском до державної таємниці.
Стаття27. Доступ громадян до державної таємниці
Доступ додержавної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допускдо державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової,виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання.
Рішенняпро надання доступу до конкретної секретної інформації та її матеріальнихносіїв приймають у формі наказу або письмового розпорядження керівники органівдержавної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ іорганізацій, в яких виконуються роботи, пов’язані з державною таємницею, абозберігаються матеріальні носії секретної інформації.
Відмованадати громадянинові України доступ до конкретної секретної інформації та їїматеріальних носіїв можлива лише у разі відсутності підстав, передбаченихчастиною першою цієї статті, та може бути оскаржена в порядку, встановленомучастиною другою статті 25 цього Закону.
ПрезидентовіУкраїни, Голові Верховної Ради України, Прем’єр-міністрові України, ГоловіВерховного Суду України, Голові Конституційного Суду України, Генеральномупрокурору України, Голові Служби безпеки України, народним депутатам Українидоступ до державної таємниці усіх ступенів секретності надається за посадоюпісля взяття ними письмового зобов’язання щодо збереження державної таємниці.
Іноземцямта особам без громадянства доступ до державної таємниці надається у винятковихвипадках на підставі міжнародних договорів України, згода на обов’язковістьяких надана Верховною Радою України, або письмового розпорядження ПрезидентаУкраїни з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України напідставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України.
Список літератури
1. КонституціяУкраїни
2. ЗУ “Про інформацію” від 1992 р.
3. КовалеваН.Н. Информационное право России: Учебное пособие. – М.: Издательско-торговаякорпорация «Дашков и К», 2007. – 360 с.
4. КопыловВ.А. Информационное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ,2003. – 512 с.
5. КормичБ.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: Навч. посібник. – К.:Кондор, 2004. – 384 с.