Засоби навчання Використання комп ютерної техніки у навчанні

Засоби навчання. Використання комп’ютерної техніки у навчанні
Успішність процесу навчання, ефективність викорис­тання в ньому розглянутих методів навчання значною мі­рою залежать від матеріальних передумов.
Засоби навчання — допоміжні матеріальні засоби школи з їх спе­цифічними дидактичними функціями.
Слово вчителя — найістотніший засіб навчання. За до­помогою слова вчитель організовує засвоєння знань учня­ми, формування в них практичних умінь і навичок. Вик­ладаючи новий матеріал, він спонукає учнів до роздумів над ним.
Підручник як важливий засіб навчання слугує учневі для відновлення в пам’яті, повторення та закріплення знань, здобутих на уроці, виконання домашнього завдан­ня, повторення пройденого матеріалу.
Інші засоби навчання виконують різноманітні функції: одні заміняють учителя як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.); другі — конкрети­зують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє вчитель (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал); треті — є прямими об’єктами вивчення, досліджен­ня (машини, прилади, хімічні речовини, предмети живої природи); четверті — «посередники» між школярем і при­родою або виробництвом у тих випадках, коли безпосеред­нє вивчення останніх неможливе або утруднене (препара­ти, моделі, колекції, гербарії тощо); п’яті використовують переважно для озброєння учнів уміннями та навичками — навчальними і виробничими (прилади, інструменти та ін.); шості — символічні (знакові) засоби (історичні та геогра­фічні карти, графіки, діаграми тощо).
Спеціальні технічні засоби навчання (ТЗН) — необ­хідний чинник засвоєння знань. До них належать: дидак­тична техніка (кіно-, діапроектори, телевізори, відеомаг-нітофони, електрофони), аудіовізуальні засоби; екранні по­сібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транс­паранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагмен-ти та ін.), фонопосібники (грам- і магнітофонні записи), відеозаписи, радіо- і телевізійні передачі.
Комплексне використання аудіовізуальних засобів нав­чання на уроках повинно враховувати пізнавальні законо­мірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту за допомогою цих засобів; забезпечувати органічне поєднання їх з роз­повіддю вчителя, іншими засобами навчання.
Необхідно ретельно продумати поєднання слова вчите­ля з ТЗН, можливості використання різних методичних прийомів: пояснення, установка на сприймання перед де­монструванням (простеженням) окремих елементів ком­плексу чи комплексу загалом, бесіда за їх змістом; пояс­нення (бесіда) за змістом аудіовізуальних засобів; демон­стрування (прослуховування) окремих частин, фрагментів або кадрів, що чергується з розповіддю (поясненням); де­монстрування (прослуховування), що супроводжується по­ясненням (синхронним коментуванням).
У процесі підготовки до проведення уроку з викорис­танням ТЗН слід: детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку вивчення навчального матеріалу; ви­значити обсяг і особливості знань, які повинні засвоїти уч­ні (уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність де­монстрування предмета, явища або їх зображення; відіб­рати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, встановити їх відповідність змістові та меті уроку, можливе дидактичне призначення як окремих посібників, так і комплексу загалом; встановити, на якому попередньому пізнавальному досвіді здійснюватиметься вивчення кожного питання теми; визначити методи і прийоми забез­печення активної пізнавальної діяльності учнів, міцного засвоєння ними знань, набуття умінь і навичок.
Учителі часто вдаються до поєднання аудіовізуальних засобів: статичних екранних і звукових посібників; дина­мічних і статичних екранних; динамічних екранних і зву­кових; динамічних і статичних, екранних, звукових.
Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система навчання, що передбачає проведення за­нять з усіх предметів у навчальних кабінетах, обладнаних посібниками, літературою, дидактичними матеріалами, технічними засобами, а також позаурочних занять. Така система сприяє швидкому «проникненню» учнів у пред­мет, що вивчається на уроці; створює кращі можливості для використання наочності, ТЗН та умови для цікавої організації позаурочної роботи з предмета і позакласної виховної роботи з учнями. Щоправда, вона створює і певні проблеми, пов’язані з труднощами у складанні розкладу занять, підтриманні санітарного стану в класі; зайві пере­сування в коридорах.
Комп’ютеру належить чільне місце серед сучасних тех­нічних засобів навчання. Перелік професій, пов’язаних з використанням комп’ютерів, дедалі ширшає. Тому вміти працювати з ними повинен кожний, і школа не може стоя­ти осторонь цієї справи. Узагальнивши сучасні уявлення про можливості комп’ютеризації в царині освіти, можна виявити такі чотири напрями використання комп’ютерів: 1) комп’ютер як об’єкт вивчення; 2) комп’ютер як засіб навчання; 3) комп’ютер як складова частина системи управління народною освітою; 4) комп’ютер як елемент методики наукових досліджень.
Враховуючи потребу в підготовці учнів до життя та ді­яльності в умовах комп’ютеризації виробничих і управ­лінських процесів, школа має забезпечити їх комп’ютер­ну готовність, тобто не лише ознайомити з основними сфе­рами застосування комп’ютерів, їх роллю в розвитку сус­пільства, знанням будови, принципу їх роботи, з поняттям про алгоритми і алгоритмічну мову, уміння будувати ал­горитми для вирішення завдань, а й навчити користува­тися комп’ютерними редакторами, складати програми на одній із мов програмування.
За допомогою комп’ютера як засобу навчання можна реалізувати програмоване і проблемне навчання. Комп’ю­тер використовують для навчального моделювання науково-технічних об’єктів і процесів. Використання комп’ю­тера в процесі навчання сприяє також підвищенню інте­ресу й загальної мотивації навчання завдяки новим фор­мам роботи і причетності до пріоритетного напряму нау­ково-технічного прогресу; активізації навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подан­ня інформації, змаганню учнів з машиною та самих із со­бою, прагненню отримати вищу оцінку; індивідуалізації навчання — кожен працює в режимі, який його задоволь­няє; розширенню інформаційного і тестового «репертуа­рів», доступу учнів до «банків інформації», можливості оперативно отримувати необхідні дані в достатньому обся­зі; об’єктивності перевірки й оцінювання знань, умінь і на­вичок учнів.
Водночас педагоги повинні враховувати й негативні мо­менти. Передусім робота з комп’ютером швидко стомлює учнів, може погано впливати на зір або навіть призводити до розладу нервової системи. Комп’ютеризоване навчання не розвиває здатності учнів чітко й образно висловлювати свої думки, істотно обмежує можливості усного мовлення, формуючи логіку мислення на шкоду збагаченню емоційної сфери. В умовах автоматизованого навчання швидко фор­муються егоїстичні нахили людини, загострюється індиві­дуалізм, розширюється конкурентність, сповільнюється ви­ховання колективізму, взаємодопомоги. Здебільшого інте­рес до програми з обмеженою інформативністю швидко зга­сає. Оскільки діалог з машиною синтаксично збіднений, учень нерідко почувається «дурнішим» за комп’ютер, що згодом може стати причиною стійкого негативізму до ма­шини.
Загалом спілкування з комп’ютером сприяє розвиткові інтелектуального, духовного та морального потенціалу уч­нів, виховує уміння планувати й раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності, формує акуратність, точність і обов’язковість.
Вибір методів навчання
Методи навчання в школі відповідають освітній і ви­ховній меті, змістові освіти. Вони ставлять перед кожним учителем завдання виховувати людей всебічно розвинених, які б мали широку освіту й свідомо використовува­ли свої знання і здібності на користь держави, суспільст­ва. Особливої уваги заслуговують методи, що потребують від учнів свідомого підходу, активності, самостійності й творчості у навчально-пізнавальній діяльності. Таким чи­ном, методи навчання у своїй сукупності залежать від загальної мети освіти та виховання в сучасній школі.
Процес навчання в школі визначається системою ди­дактичних принципів, що випливають із його закономір­ностей. Дидактичні принципи слід враховувати й під час вибору методів навчання, за допомогою яких учитель по­винен поступово, систематично навчати учнів, подавати їм навчальний матеріал доступно, наочно, науково, дбати, щоб учні виявляли самостійність та активність і свідомо засвоювали його.
Вибір методу значною мірою залежить від навчальної дисципліни. Окремі методи успішно використовують у процесі вивчення всіх навчальних дисциплін (наприклад, пояснення, бесіда, робота з книгою), інші — лише певної групи предметів (наприклад, лабораторні заняття прово­дять переважно з фізики, хімії, біології).
У кожному конкретному випадку вчитель вирішує, який метод найефективніший на уроці. При цьому слід зважати на певні чинники.
Обираючи метод навчання, вчитель передусім повинен враховувати тему уроку, його мету. Якщо на уроці хімії планується розкриття змісту нової теми, можна викорис­тати методи розповіді, бесіди, демонстрування досліду; на уроці закріплення набутих знань і застосування їх на практиці доцільним є метод вправ. Таким чином, мета уроку, завдання, які вирішуватимуться на ньому, відігра­ють вирішальну роль у виборі методу навчання.
Кожен урок має певну структуру, що визначає послі­довність його етапів. На кожному етапі вирішуються кон­кретні завдання, що також позначається на виборі мето­дів навчання. Так, перевірку домашнього завдання мож­на здійснити, вдавшись до індивідуального, ущільненого чи фронтального опитування, а для вивчення нового ма­теріалу потрібні зовсім інші методи.
Вибір методу залежить і від вікових особливостей ді­тей. Наприклад, шкільну лекцію не можна читати в мо­лодших і середніх класах, самостійну роботу з книгою практикують лише тоді, коли в учнів сформовано навич­ки такої роботи. Значною мірою вибір методу навчання зу­мовлений навчально-матеріальною базою школи. Добре обладнані навчальні кабінети, наочні посібники дають змо­гу не лише використовувати методи ілюстрування, демон­стрування, проведення лабораторних, практичних та дос­лідних робіт, а й поєднувати ці наочні й практичні мето­ди зі словесними.
На вибір методу навчання впливає й географічне роз­ташування школи. Так, міські школи мають кращі мож­ливості для використання у навчальному процесі проми­слових об’єктів, музеїв, театрів, а в сільських школах легше організувати спостереження за природою, сільсь­когосподарським виробництвом, дослідницьку роботу.
Обираючи метод навчання, вчитель має враховувати необхідність зміни видів діяльності учнів на уроці, щоб підтримувати їх увагу, зацікавленість. Адже одноманіт­ність набридає, учням стає нецікаво, вони починають нудьгувати, що знижує ефективність процесу навчання.
Методи навчання залежать і від часу, відведеного на проведення уроку. Слід добирати методи, які дають змо­гу досягти навчальної мети якомога меншими затратами часу.
На вибір методу навчання впливає й особистість педа­гога. Одні вчителі добре розповідають, другі вдало органі­зовують дискусію, треті здатні перетворити урок на гру. Однак це не означає, що вчитель повинен використовувати лише ті методи, які йому найкраще вдаються. Педагогічна майстерність полягає в досконалому володінні всією їх су­купністю.
Важлива умова підвищення ефективності методів нав­чання — їх діалогічність, тобто включення до будь-якого методу діалогу між педагогом і учнями. Діалогічність ак­тивізує й сприяє розвиткові всіх особистісних функцій, за­безпечує процес засвоєння знань та ін.
Тривала педагогічна практика дає вчителеві змогу, спираючись на свої теоретичні знання в галузі дидактики, використовувати залежно від обставин ефективні методи. Тільки правильний вибір і застосування методів навчан­ня можуть забезпечити високий рівень знань учнів і вихо­вати в них потребу в систематичній, свідомій, творчій нав­чальній праці.
Народна педагогіка про методи навчання:
Не користь книжку читати, коли вершки тільки ха­пати.
Хто думає, той і розум має. Красне слово — золотий ключ.
Коня керують уздами, а людину — словами.
Що з очей, то й з мислі.
Як з очей, так і з думки.
Більше діла — менше слів.
Не навчишся плавати, поки у вуха Види не набереш.