Застосування педагогічної технології реалізації міжпредметних зв'язків у навчальному процесі

ЗМІСТ
Вступ
Розділ1. Педагогічні технології: проблеми, пошуки, перспективи впровадження
1.1Вимоги до педагогічної діяльності
1.2Поняття «педагогічна технологія»
1.3Пошуки нових підходів та їх впровадження
1.4Проблеми структури педагогічної технології
Розділ2. Умови впровадження педагогічної технології реалізації міжпредметних зв’язківу навчальний процес
Висновок
Списоквикористаної літератури
Вступ
Проблема сьогодні полягає втому, щоб надати вчителю методологію вибору та механізм реалізації відібраноговченими змісту освіти в реальному навчальному процесі як з урахуваннямінтересів та здібностей учнів, так і його особистої творчої індивідуальності.Окремі форми і методи навчання повинні поступитися цілісним педагогічнимтехнологіям загалом і технології навчання — зокрема.
Про педагогічні технології тепер говорять усюди — у пресі, напедагогічних нарадах, на науково-практичних конференціях. Назріла об’єктивнапотреба запровадити відповідний навчальний предмет у навчальні планипедагогічних освітніх закладів. Але аналіз численних теоретичних публікацій тапередового педагогічного досвіду свідчить про те, що проблема ця не настількипроста, як це здається на перший погляд.
Спочатку педагогічнутехнологію пов’язували тільки з застосуванням у навчанні технічних засобів тазасобів програмованого навчання («технічні засоби навчання»).Останнім часом педагогічну технологію розуміють як нові наукові підходи доаналізу та організації навчального процесу («технологія навчання», або«технологія навчального процесу»). Таким чином, педагогічнатехнологія включає в себе дві групи питань, перша з яких пов’язана ззастосуванням технічних засобів у навчальному процесу друга — з йогоорганізацією.
Мета роботи – проаналізувати бачення поняття „педагогічнітехнології” в сучасній психолого-педагогічній літературі.
Основними завданнями роботи є:
–          сформуватиуявлення про вимоги до сучасної педагогічної діяльності;
–          проаналізуватирізні тлумачення поняття „педагогічні технології”;
–          розглянутипроблеми впровадження педагогічних технологій;
–          датихарактеристику можливостей використання педагогічних технологій для реалізаціїміж предметних зв`язків.
Розділ 1/> Педагогічнітехнології: проблеми, пошуки, перспективи впровадження1.1 Вимоги до педагогічної діяльності
Сучасне суспільствозацікавлене в особистостях, здатних самостійно й активно діяти, прийматирішення, гнучко адаптуватися до змінних умов життя. Це потребує переосмисленнямісця і ролі педагогіки у конкретно-історичних умовах нашого буття. Науковістьпедагогіки визначається характерним для неї розумінням сутності людськоїособистості, ступенем цілеспрямованого пошуку засобів її розвитку. За всіхчасів педагогіка була гуманна сама по собі та прагнула відповідати вимогампрогресивного розвитку людини і суспільства [3]. Вона завжди орієнтувалася наособистість, лише результати впровадження пануючих педагогічних ідей могли порізному позначатися на особистості людини, як із знаком плюс, так і навпаки. Миприєднуємося до думки, що педагогіку можна вважати науковою і дійсно гуманною,якщо, ґрунтуючись на повазі до особистості молодої людини і передбачаючи в їїжитті майбутні іспити, які з великою ймовірністю можуть бути, вона усвідомлюєвласну відповідальність перед нею, готує її до життя, до боротьби засамовизначення, саморозвиток, самореалізацію, до того, що випливає зоб’єктивних вимог конкретно-історичних суспільних відносин [3].
У зв’язку з цим особливогозначення набуває професійна компетентність сучасного педагога, переорієнтаціяйого мислення на усвідомлення принципово нових вимог до педагогічноїдіяльності. Здатність педагога відповідати цим вимогам, на наше переконання,має глибоко суб’єктивний харак-ігр і тісно пов’язана з особистісними якостямисамого педагога.
Перш за все, це вміннявідчути принципово нову аудиторію в навчальному пін чаді. Це нове покоління,яке має високі критерії до життя і людей, які дозволить йому виносити цілкомаргументовані судження, гостро відчувати справжність захоплення педагогом своєю справою, щиру зацікавленість упередачі вмінь, унікальністьособистості викладача чи її відсутність. Молодь здатна до загостреногосприйняття дисгармонії, критичного мислення, прагне до спілкування, спільногопошуку істини, діалогу, а тому саме цього чекає і від педагога. У спілкуванні зтакою аудиторією педагог повинен йти шляхом «діалогічної істини» (МБахтін), в якому криються, на наш погляд, найбільш великі перспективиосвітнього процесу, його спрямованості на інтелектуальний і творчий розвитокмолодої людини. Щоб бути готовим до такого діалогу, сучасному педагогу треба нелише адаптуватися у реаліях сьогодення, переосмислити набутий життєвий досвід,йому треба усвідомити концептуальне для нього положення необхідності навчаннявпродовж життя, постійного самовдосконалення і саморозвитку власноїособистості. Неперервна професійна освіта педагога стає супроводом і умовоюуспішності його професійної кар’єри — це є принципово нова вимога допрофесійної діяльності педагога.
Посилення ролі освіти всучасних трансформаціях суспільства привело до витіснення концепції«освіта на все життя» концепцією «освіта впродовж життя»,яка стала основою для програми ЮНЕСКО «Освіта для XXI століття». У новій концепціїпереглянуто стратегію освіти і сформульовано її чітку орієнтацію на потреби ізапити особистості й суспільства. Освіта і, перш за все, педагогічна освіта, якав силу своєї специфіки є ланкою, яка з’єднує всі рівні та ступені навчання,увійшла до системи складних, часом дуже жорстких соціально-економічних,політичних і культурних відносин. Тому перед педагогом постає складне завдання:відповідати потребам і запитам особистості й суспільства, бути конкурентоспроможнимна ринку освітніх послуг і водночас виконувати свою місію сіяча розумного,доброго, вічного.
У відкритому світі, демайбутнє не може бути чітко прогнозоване, а теперішнє має декілька потенційнихліній розвитку, людина знаходиться в ситуації постійного вибору, пошукуоптимального рішення відповідно до швидкозмінних умов життя. Тому на всіхрівнях неперервної освіти повинні створюватися умови для розвитку інтелекту ітворчих якостей особистості, підготовки її до життя у відкритому суспільстві,самостійної взаємодії з динамічним світом професійної праці. Це завдання, на нашудумку, не тільки і навіть не стільки змісту освіти, скільки педагогічнихтехнологій, які забезпечують втілення прогресивних концептуальних підходів доосвіти у реальному навчально-виховному процесі. Педагогічні технології всучасному освітньому просторі можна розглядати як організаційний початок, якийзапускає в дію і скеровує в необхідне русло творчі сили носив наукових знань іпедагогічного досвіду.
За таких умов визначеннятеоретико-методологічних і методичних засад педагогічних технологій, обґрунтуванняознак і критеріїв їх гуманістичної спрямованості, умов їх ефективногофункціонування в сучасному освітньому просторі є актуальними проблемамипсихолого-педагогічної науки і практики.
На основі аналізу різнихпідходів до визначення поняття «педагогічна технологія» можна зробитивисновок, що означене поняття розглядається досить неоднозначно, а саме як:раціональний спосіб досягнення свідомо сформульованої освітньої (навчальної,виховної) мети; наука; педагогічна система; педагогічна діяльність; реалізаціясистемно-діяльнісного або інтегративного підходів до освітнього (навчального)процесу; система знань; мистецтво педагога; модель; засіб оптимізації імодернізації освітнього процесу; процесуальний компонент (складова) освітнього(навчального) процесу.1.2 Поняття «педагогічна технологія»
Розглянемо кожну групутлумачення поняття «педагогічна технологія». Раціональний спосібдосягнення свідомо сформульованої освітньої (навчальної, виховної) мети. Педагогічнатехнологія визначається як сукупність прийомів (тлумачний словник); сукупністьпсихолого-педагогічних установок, організаційно-методичний інструментарійпедагогічного процесу (Б. Т. Ліхачов); змістовна техніка реалізації навчальногопроцесу (В. П. Безпалько); опис процесу досягнення планованих результатівнавчання (І. П. Волков); цілісний алгоритм організації ефективного засвоєннязнань, умінь і навичок (П. І. Сікорський); технізація навчального процесу,програмоване навчання і комп’ютеризація («нові інформаційні технології»”,М. В. Кларін); сукупність необхідної і відтворюваної послідовності педагогічнихдій учителя й учнів (І. Я. Лернер); послідовність діяльностей і операціймоделювання, реалізації, діагностики, ефективності, корекції процесу навчання(Н. І. Стяглик); цілеспрямоване використання у комплексі чи окремо предметів,прийомів, засобів для підвищення ефективності навчального процесу (М. Вулман);удосконалення, застосування й оцінювання систем, способів і засобів дляполіпшення процесу засвоєння знань (Рада з педагогічної технології, ВеликаБританія). Наука. Педагогічна технологія визначається як наука про майстерністьу навчанні з використанням системи раціональних способів для досягненняпоставленої мети навчання (II. Ф. Тализіна); наука, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання(Г. К. Селевко); наука про розвиток, освіту, навчання і виховання особистостішколяра (А. С. Нісімчук, О. С. Падалка, О. Т. Шпак). Педагогічна система. Педагогічнатехнологія визначається як: проект певної педагогічної системи, яка реалізуєтьсяпрактично (В. П. Безпалько); системна сукупність і порядок функціонування всіхособистісних, інструментальних і методологічних засобів, які використовуютьсядля досягнення педагогічних цілей (М. В. Кларін); комплексна інтегративнасистема, яка включає упорядковану множину операцій і дій, що забезпечуютьпедагогічне цілевизнання (Д. В. Чернилевський); системне використання принципіворганізації навчального процесу на основі новітніх досягнень науки і техніки(І.Ф. Прокопенко та В. І. Євдокимов); цілісний процес постановки мети, постійнепоновлення навчальних планів і програм (С. Споулінг); системний спосібмислення, «систематизація освіти», «систематизація класногонавчання» (Т. Сакамото). Педагогічна діяльність. Педагогічна технологіявизначається як така, що максимально реалізує в собі закони навчання, вихованнята розвитку особистості, науково обґрунтований проект дидактичного процесу (А.С. Нісімчук, О. С. Падалка, О. Т. Шпак). Системно-діяльнісний підхід доосвітнього (навчального) процесу. Педагогічна технологія визначається яксистемне планування, організація виконання й оцінка процесу навчання відповіднодо поставлених цілей (Н. В. Кузьміна); система науково обгрунтованих дійактивних елементів (учасників) процесу навчання (С. І. Змєєв); системний спосіборганізації навчання, що базується на діяльнісному підході (П. І. Самойленко);системний, концептуальний, об’єктивований, інваріантний опис діяльності учителяй учня, спрямований на досягнення освітньої цілі. Це завжди квінтесенціявиховної системи (Ф. Фрадкін); спосіб організації, спосіб думок про матеріали,людей, моделі й системи типу «людина — машина» (І. Я. Лернер);система дій із планування, засвоєння й оцінювання всього процесу навчання,зумовлена специфічною метою (США); комплексний, інтегративний процес, щоохоплює людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності (Асоціація зпедагогічних комунікацій і технологій США); галузь досліджень і практики (умежах системи освіти), що має зв’язки (відносини) з усіма аспектам організаціїпедагогічних систем (П. Д. Мітчелл); систематичний метод планування,застосування й оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шляхомобліку людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними (ЮНЕСКО). Системазнань. Педагогічна технологія визначається як система знань, необхіднихвикладачеві для реалізації науково обґрунтованої стратегії, тактики й процедуривиховання (А. С. Нісімчук, О. С. Падалка, О. Т. Шпак); знання про педагогічнудіяльність (В. І. Генецинський); уміння конструювати педагогічний процесвідповідно до поставленої мети з урахуванням конкретних умов діяльності (Ю. І.Турчанінова); відомості про те, як учителеві потрібно успішно навчати, а учнямраціонально вчитися (В. О. Онищук); галузь знань, яка включає методи, засобинавчання і теорію їх використання для досягнення цілей навчання (Т. С.Назарова); додаток до наукового знання про засвоєння й умови засвоєннянавчального матеріалу для поліпшення ефективності й корисності навчання іпрактичної підготовки (Національний центр програмованого навчання, ВеликаБританія). Мистецтво педагога. Педагогічна технологія визначається якмистецтво, майстерність, уміння, сукупність методів обробки, зміни стану (В. М.Шепель); мистецтво учителя у створенні, використанні й визначенні всьогопроцесу викладання і засвоєння знань (І. Ф. Прокопенко, В. І. Євдокимов). Модель.Педагогічна технологія визначається як продумана у всіх деталях модель спільноїпедагогічної діяльності з проектування, організації і проведення навчального процесуз безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя (В. М. Ченців);моделювання змісту, форм і методів навчально-виховного процесу згідно зпоставленою метою (П. І. Сікорський). Засіб оптимізації і модернізаціїосвітнього процесу. Педагогічна технологія визначається як встановленняпринципів і способів оптимізації освітнього простору, що передбачає розробку івикористання прийомів і матеріалів, а також оцінку методів (М. В. Кларін);розробка прийомів, оптимізація освітнього процесу шляхом аналізу факторів, якіпідвищують рівень освіти методом конструювання та застосування прийомів іматеріалів, а також за допомогою оцінки застосованих методів (пііілійськапедагогіка); модернізація дидактичної системи на основі вивчення і дослідноїперевірки елементів, що її утворюють (Ф. Янушкевич). Процесуальний компонент(складова) освітнього (навчального) процесу. Педагогічна технологіявизначається як процес взаємодії учня та викладачі», який складається з двохвидів діяльності: викладання і навчання, тісно пов`язаних між собою (О. Е.Коваленко); складова процесуальної частини.дидактичної системи (М. Чошанов);певний порядок, логічність і послідовність викладу змісту навчання відповіднодо поставленої мети (М. В. Кларін). Інтегративний підхід в освіті. Педагогічнатехнологія визначається не просто як комплекс апаратури і навчальнихматеріалів, а як споосіб організації, напрям думок про матеріали, людей,заклади, моделі й системи типу «людина — машина», як перевіркаекономічних можливостей проблеми (Д. Фіни); міждисциплінарний конгломерат, щомає зв’язки (відносини) фактично з усіма аспектами освіти — від короткогонавчального фрагмента до національної системи з усіма її функціями (П. Д.Мітчелл).
Аналіз наведених вищеозначень показує, що поняття «педагогічна технологія» навіть одними ітими ж дослідниками трактується по-різному.
Неоднозначно тлумачиться іспіввідношення понять «технологія навчання» і «методиканавчання». Традиційно останнє розглядається як значно вужче відноснопершого і вживається у значенні учіння про методи навчання. Поняття „технологіянавчання”, на відміну від поняття «методика», відображає не простопередавання інформації, а процес навчання, що має важливе значення дляхарактеристики сучасних тенденцій у педагогіці [1].
Практично всі дослідникиозначеної проблеми вважають, що технологія відрізняється від методики своєювідтворюваністю, стійкістю результатів, відсутністю багатьох „якщо”, атехнологічність передбачає, в основному, стійкість до відтворення [9]. У цьомуконтексті стійкість показників навчального процесу розглядається якхарактерологічна якість саме технології.
У той час, як технологіюхарактеризують двома принциповими аспектами: гарантованістю кінцевогорезультату і проектуванням майбутнього навчального процесу, методикарозглядається як сукупність рекомендацій з організації і перебігу навчальногопроцесу [5].
С. У. Гончаренко, ґрунтовноаналізуючи розвиток методики як науки, відмічає, що методику завжди підстерігаєнебезпека набути чисто прагматичного характеру, звестися до«розробок» і «рекомендацій», втративши здатність донаукових узагальнень, до виявлення закономірностей. Разом із тим, методика, якаглибоко пов’язана з відповідною наукою, відображає особливості цієї науки, їїзмісту й методів дослідження, є наукою прикладною, що за своїм змістом і завданнямиє дуже близькою до комплексу технологічних наук.1.3 Пошуки нових підходів та їхвпровадження
Дидактичні пошукитехнологічних підходів до навчання, які ведуться з установкою на гарантованедосягнення заданих цілей (фіксованих навчальних результатів), тотальноюорієнтацією навчання на заданий кінцевий результат, призводять до звуженняпедагогічних можливостей самого процесу навчання і творчих можливостей учителя[2]. Існує і така думка, що технологізація модернізує традиційне навчання лишена основі репродуктивної діяльності учнів, що призводить до звуженняпедагогічних можливостей навчання, адже технологія — це, перш за все,майстерність і мистецтво у навчанні [11].
Разом із тим; методичнамайстерність учителя має розвиватися не через забезпечення його великоюкількістю рецептурних методичних посібників і широке використання ним готовихтехнологічних процедур. Йому потрібні передусім фундаментальні знання збазового предмета, висока загальна культура і ґрунтовна психолого-педагогічнапідготовка. Технологічність і творчість у навчально-виховному процесі повиннірозумно поєднуватися (І. А. Зязюн).
Упровадження педагогічнихтехнологій, на нашу думку, може наблизити до вирішення найваіжливішої проблемиу педагогіці — управління процесом навчання, спрямованого на розвитокособистості та її професійне становлення, оскільки інтереси і потребиособистості завжди пов’язані з її само-реалізацією у професійній діяльності тажиттєтворчістю.
Упровадження педагогічнихтехнологій у різних закладах освіти, які забезпечують поступове професійнестановлення людини, повинно, на нашу думку, відповідати таким умовам: організаційним(сприяти ефективному впровадженню інтегрованих освітньо-професійних програмпідготовки і перепідготовки фахівців, спрямованих на їх гуманітарну,фундаментальну та професійну підготовку; впровадженню системи ступененоїпрофесійної освіти; забезпеченню поглиблення фундаментальної підготовки таіндивідуалізації процесу навчання; інтеграції закладів освіти в системі неперервноїпрофесійної освіти (наприклад, інтеграція вищих закладів освіти з середнімизакладами освіти, що забезпечують загальноосвітню і допрофесійну підготовкумолоді); вдосконаленню взаємодії між підприємствами різних форм власності тазакладами системи неперервної професійної освіти); змістово-процесуальним(забезпечення наступності змісту, форм і методів у різних ланках неперервноїпрофесійної освіти; орієнтація змісту, форм і методів допрофесійної підготовкиучнів на подальшу професійну діяльність; орієнтація змісту, форм і методівдіяльності професійних навчальних закладів на перепідготовку дорослогонаселення; використання наукового, матеріально-технічного й економічногопотенціалу професійних навчальних закладів у впровадженні сучасних освітніхтехнологій, зокрема інформаційних); соціально-психологічним (сприяти формуваннюпрофесійної мобільності майбутніх фахівців і дорослого населення, їх здатностішвидко адаптуватися до потреб ринку праці, упередженню безробіття; здійсненнюнавчальними закладами допомоги соціально-економічній сфері для її розвиткучерез підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів,консультації, рекомендації в організації бізнесу тощо); гуманістичноїспрямованості (визнання людини як особистості та найвищої цінності суспільства,задоволення її освітніх, професійних потреб, розвиток творчих обдарувань;органічний зв’язок професійної освіти з національною культурою, історією,традиціями українського народу; демократизація освіти, перехід додержавно-громадської системи управління, її варіативність; відповідність рівняпрофесійної освіти світовому рівню).
При виробленні методологічнихпідходів до визначення самого поняття «педагогічна технологія» мивиходили з того, що однією з головних функцій освіти є створення умов для формуванняособистості, котра поєднує набуті знання й уміння зі здатністю до їх творчогозастосування, розвинутим інтелектом і такими особистісними якостями, якморальність і духовність.
Оскільки освіта є результатомнавчання і виховання, у процесі яких відбувається розвиток особистості та їїсоціалізація, то поняття «освітня технологія», на наш погляд,відображає взаємодію і взаємозумовленість освітнього середовища (у йогоширокому розумінні) й навчально-виховної системи соціалізації, особистісного іпрофесійного розвитку і саморозвитку людини в освітній установі, а тому єгенеральним відносно інших понять, які характеризують технологічністьосвітнього процесу.
Щодо педагогічних технологій,то вони реалізуються безпосередньо у педагогічній взаємодії педагога з учнями,а ця взаємодія характеризується взаємопов’язаними процесами навчання, учіння,виховання і розвитку учнів. Погоджуючись із правомірністю досліджень ірозробкою окремо технологій навчання, технологій розвитку, технологічнихелементів виховного впливу, слід підкреслити, що у реальному педагогічномупроцесі функціонування таких технологій (навіть, якщо вони реалізуються окремо)має цілісний (навчання, учіння, виховання, розвиток) вплив на учня. Саме тому,термін «педагогічна технологія» найбільш адекватно відповідає логіцій сутності розгортання педагогічної взаємодії педагога з учнями.
Реалізація будь-якоїпедагогічної технології значною мірою зумовлена особистісними і професійнимиякостями педагога, рівнем його фахової підготовки, загальної культури,педагогічної техніки тощо, а тому «рівень якості» відтворення педагогічноїтехнології, на нашу думку, не може бути гарантованим. Очевидно, що зразкивиконують нормативну функцію лише в тому випадку, якщо людина зуміє створити зазразком нові утворення, оскільки головною діючою особою, що налагоджує зв’язкинорми і нормованої структури (діяльності), є індивід як невід’ємна складовазразка діяльності. Саме в ньому міститься сукупність знань і вмінь, і саме він,аналізуючи проміжні результати, приймає рішення.
Що ж гарантує об’єктивнуможливість трансляції (відтворення, передачі, повторення) зразка, тобтовідтворення діяльності за зразком як здійснення повторного звернення до деякогобазового набору принципів і засобів, які забезпечують реалізацію певної діяльностііншими суб’єктами в інших ситуаціях? Н. А. Масюкова і Т. А. Бабкінавідповідають так: основу, ядро зразка визначають абстрактні й фундаментальнінорми діяльності: підхід, принцип, мета, метод. Саме ця основа зразказабезпечує стійкість його в інших ситуаціях [4].
В. Ф. Паламарчук пише, що узагальному смислі технологія — це розробка певної ідеї. Є і гранично широкерозуміння цього поняття — як міст між «двома культурами»; міжгуманітарним і «точним» знанням [7]. Тому поняття технології навчально-виховногопроцесу розглядається В. Ф. Паламарчук як моделювання його змісту, форм іметодів згідно з поставленою метою [9].
Зазначимо, що розробка івпровадження педагогічної технології ґрунтується на цілком певнихконцептуальних засадах щодо глибинної сутності педагогічного процесу. Кожнапедагогічна технологія відображає певний концептуальний підхід в освіті,принципи і методи його реалізації у навчально-виховній взаємодії вчителя іучня.
Узагальнюючи вищезазначене,можна сформулювати такі положення: педагогічна технологія відображає процесрозробки і реалізації в освітній установі педагогічного проекту, якийвідображає певну систему педагогічних поглядів, спрямований на досягненняконкретної освітньої мети, визначає зразок професійно-педагогічної діяльності зйого реалізації; зразок професійно-педагогічної діяльності, закладений упедагогічній технології, виконуючи нормативну функцію, дозволяє педагогу впроцесі реалізації мети створити за зразком нові утворення за оптимальностіресурсів і зусиль усіх учасників педагогічної взаємодії; відтворення істійкість педагогічної технології в інших педагогічних ситуаціях забезпечуєтьсязверненням педагога до фундаментальних норм діяльності щодо проектування іреалізації педагогічної технології; якість відтворення педагогічної технологіїзалежить від рівня педагогічної майстерності педагога; гуманістична сутністьпедагогічної технології визначається її спрямованістю на задоволення як потреб,інтересів і можливостей навчання учня, так і вимог суспільства щодосоціалізації, особистішого і професійного розвитку і саморозвитку людини.
Виділимо декілька важливихпроблем щодо функціонування педагогічних технологій у сучасному освітньомупросторі. 1.4 Проблеми структури педагогічної технології
Проблема структурипедагогічної технології. На наш погляд, у будь-якій педагогічній технологіїможна виділити такі основні компоненти: концептуальний, який відображає”ідеологію” проектування і впровадження педагогічної технології;змістово-процесуальний, який відображає мету (загальну і конкретні цілі), змістнавчального матеріалу, методи і форми навчання, виховання, розвитку учнів,методи і форми педагогічної діяльності вчителя; діяльність учителя з управліннянавчально-виховним процесом; професійний компонент, який відображає залежністьуспішності функціонування і відтворення спроектованої педагогічної технологіївід рівня педагогічної майстерності вчителя. Зазначимо, щозмістово-процесуальний компонент по суті відображає ті методики навчання івиховання, які використовуються у рамках педагогічної технології.
Введення професійногокомпонента пояснюється необхідністю звернути увагу вчителя на той факт, щовихід на взаємодію з дитиною передбачає певний рівень професійної майстерностій уміння «доторкатися» до особистості дитини, на суб’єктивно вільнийхарактер формування відносин, який означає, що з усіх педагогічних впливівдитина буде сприймати лише ті, які тією чи іншою мірою будуть її задовольняти.За таких умов важливого значення набуває підготовленість учителя допедагогічного спілкування, здійснення педагогічної оцінки, педагогічної вимоги,інформативно-мовного і демонстраційного впливу; педагогічного вирішенняконфліктів і їх попередження; створення психологічного клімату, ситуаціїуспіху; педагогічної реакції на вчинки; забезпечення етичного захисту тощо.Крім того, професійний компонент відображає унікальність і специфікупедагогічної технології відносно інших технологій (у техніці, промисловостітощо).
Саме цей компонент підлягаєсуттєвому переосмисленню і трансформації при розробці та впровадженні інформаційнихтехнологій, оскільки для сучасних комп’ютерних систем автоматизованого навчанняпроблеми «зрозумілого» перекладу з мови мислення однієї людини намову мислення іншої, виявлення труднощів, глибинних причин нерозуміннянавчального матеріалу залишаються недоступними для розв’язання. Саме в цьомукриється таємниця професії педагога. Тому важливого значення набуває не лишерозв’язання проблем «сенсорного» інтерфейсу, а й вирішення проблем”інтелектуального” інтерфейсу, які пов’язані з урахуванням специфікипроцесів мислення людини і можливостей структур логічного виводу, закладених укомп’ютерних, інформаційних технологіях.
Друга проблема. Сучасна система освітинабуває характеру відкритої. Вона стає здатною до самоорганізації ісаморозвитку, а тому її подальший розвиток пов’язаний із подоланням замкненостій наданням освітньому процесу характеру творчого. Це потребує створення функціональноорієнтованого навчального середовища, яке дозволяє реалізувати оптимальніосвітні траєкторії кожного учня. У цьому контексті необхідно враховувати, щопроцес формування і розвитку творчої особистості має свою специфіку ізакономірності, які потребують спеціальної підготовки педагога.
Нерозв’язаною проблемою педагогічних технологій єпроблема забезпечення педагогічного впливу, зорієнтованого не на окремі якостіособистості, а на структуру особистості в цілому, оскільки, на думку багатьохдослідників, ефективність педагогічної технології значною мірою визначаєтьсяінтеграцією психологічних і педагогічних факторів, які впливають на процеснавчання, з внутрішньою структурою особистості учня, з його індивідуальнимиможливостями і загальною спрямованістю. Саме такий підхід відображаєособистісну спрямованість педагогічного процесу і вирішити цю проблему, на нашпогляд, можна лише спільними зусиллями педагогів і психологів. Крім того,педагогічні технології прискорюють процеси оволодіння новими знаннями, а томувони сприяють максимальній активізації роботи мозку, що, на думку деяких психологів,не є гарантовано небезпечним.
Перехід від нормативного довідкритого навчання загострив проблеми професійної підготовки педагога довпровадження педагогічних технологій. Результати дослідження показали, щобільшість педагогів не готова до зміни власної позиції у відносинах з учнем(від авторитарного управління до спільної діяльності та співтворчості), допереорієнтації з репродуктивних навчальних завдань на продуктивну і творчудіяльність. Цілісність і багатомірність освітнього процесу, його відкритістьпередбачає постійний творчий пошук педагога, його власний творчий розвиток,спрямованість професійної діяльності на творчий розвиток учня. Томунайактуальнішою залишається проблема професійної підготовки педагога до праці увідкритих освітніх системах.
У сучасну педагогічну наукуувійшло поняття, яке набуває сьогодні важливого значення — поняттякомпетентності як специфічної здібності, яка необхідна для ефективноговиконання конкретної дії у конкретній предметній галузі, що включаєвузькоспеціальні знання, специфічні предметні навички, способи мислення, атакож розуміння відповідальності за власні дії [10]. Поруч із цим вводиться іпоняття «вищі компетентності», які виявляються незалежно відконкретної галузі й передбачають наявність у людини високого рівня ініціативи,здатності організувати інших людей для досягнення поставлених цілей, готовністьоцінювати й аналізувати соціальні наслідки власних дій тощо. Щодо професійноїпідготовки майбутніх фахівців, то цікавою є думка, що вищі компетентності можутьвиявлятися лише в органічній єдності з глибокою особистісною зацікавленістюлюдини у конкретному виді діяльності.
Проблема формуваннякомпетентної особистості суттєво змінює роль і місце педагога в освітньомупроцесі: від транслятора знань і способів діяльності до проектувальникаіндивідуальної траєкторії інтелектуального й особистісного розвитку учнів. Самеця ідея знаходить своє активне відтворення у розробці педагогічних технологій,спрямованих на творчий розвиток учнів: навчання у співробітництві; методпроектів; індивідуальний і диференційований підхід до навчання [6]. Такіпедагогічні технології легко вписуються у реальний навчальний процес, якийіснує у нашій середній, професійній і вищій школах, є гуманістичними за своєюфілософською і психологічною суттю, глибоко моральними, забезпечують розвитокактивності, самостійності учнів, їх уміння працювати в колективі, спілкуватисяпри вирішенні проблем, бути доброзичливими, надавати допомогу іншим.
Розділ 2/> Умови впровадженняпедагогічної технології реалізації міжпредметних зв’язків у навчальний процес
Рівень та якість підготовкифахівця будь-якого профілю залежать від ступеня обґрунтованості трьох вузловихпроблем навчального процесу: мети навчання (для чого вчити?), його змісту (чомувчити?) і принципів, форм, методів, засобів організації навчання (як вчити?).Тому важливим є пошук ефективних педагогічних технологій, що відповідаютьзмісту підготовки фахівців у вищих навчальних закладах (ВНЗ) І-ІІ рівнівакредитації. До таких, зокрема, належить педагогічна технологія, побудована нареалізації міжпредметних зв’язків у навчальному процесі.
На підставі аналізу різнихпідходів до пояснення категорії «педагогічна технологія» іпроведеного дослідження проблеми взаємопов’язаного вивчення хімічних татехнологічних дисциплін нами було сформульовано дефініцію поняття«педагогічна технологія реалізації міжпредметних зв’язків»,розроблено модель її впровадження у навчально-виховний процес ВНЗ І-ІІ рівнівакредитації, які здійснюють підготовку технологів харчових виробництв.
Педагогічну технологіюреалізації міжпредметних зв’язків (технологію міжпредметного навчання) ми розглядаємо як організаціювзаємозв’язаного навчання, яка поєднує інтеграційні процеси під час вивченняокремих дисциплін і забезпечує формування цілісної системи, знань, умінь,навичок, професійно значущих якостей, необхідних фахівцю для, виконанняфункціональних обов’язків. Модель педагогічної технології реалізаціїміжпредметних зв’язків у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації можна представити увигляді схеми (рис. 1):
Як видно зі схеми, важливимструктурним елементом моделі є визначення умов ефективного впровадженняпедагогічної технології реалізації міжпредметних зв’язків. До них, на нашпогляд, належать: дотримання певних вимог щодо встановлення взаємозв’язків упроцесі вивчення хімічних і технологічних дисциплін; реалізація принципупрофесійної спрямованості змісту хімічних дисциплін; формування міжпредметнихзнань, умінь та навичок; визначення шляхів і методів реалізації міжпредметнихзв’язків. Конкретизуємо їх детальніше.
/>
Рис. 1. Модель педагогічної технологїїреалізації міжпредметних зв’язків у навчально-виховному процесі, де МПЗ-міжпредметнї зв’язки; ПТ — педагогічна технологія
1. Дотримання певних вимог щодовстановлення взаємозв’язків у процесі вивчення хімічних і технологічнихдисциплін у ВНЗ І—II рівнівакредитації є необхідною умовою, яка забезпечує визначення характеруміжпредметного матеріалу, чітке планування міжпредметних зв’язків тощо. Отож, унавчальному процесі слід враховувати такі вимоги:
— взаємозв’язки дисциплінповинні здійснюватися і використовуватися на всіх етапах навчального процесусистематично (під час вивчення нової навчальної інформації, виконаннялабораторних та практичних робіт, завдань самостійної роботи, контролю знань,умінь і навичок тощо);
— під час реалізаціїміжпредметних зв’язків дисципліни мають зберігати свою відносну самостійність,відповідний науковий рівень, логічну структуру предмета, послідовність вивченнянавчального матеріалу;
— зв’язки різних предметівповинні забезпечувати всебічне вивчення й інтенсивний обмін навчальноюінформацією, формування на основі вищого рівня узагальненості єдиної науковоїкартини світу та фахових знань, умінь і навичок студентів;
— навчальна інформація,засвоєна під час вивчення інших дисциплін, не повинна дублюватися, а маєвикористовуватися з метою мотивації навчальної діяльності студентів,актуалізації опорних знань, умінь і навичок, обґрунтування, з’ясування сутностіявищ, моделювання процесів тощо;
— під час використаннянавчальної інформації з інших дисциплін необхідно дотримуватись єдності увизначеннях наукових понять, трактуванні законів, теорій і положень,застосовувати аналогічну систему позначень різних величин та одиницьвимірювання тощо.
2. Реалізація принципупрофесійної спрямованості змісту хімічних дисциплін є наступною важливою умовоюкомплексного підходу до впровадження у навчальний процес педагогічноїтехнології реалізації міжпредметних зв’язків. Проблема професійноїспрямованості досліджувалася багатьма дидактами. Так, М. Пак зазначає, що різніавтори обґрунтовують або професійну спрямованість міжпредметних зв’язків, абореалізацію професійної спрямованості як один з основних принципів професійноїдидактики шляхом здійснення міжпредметних зв’язків [3]. Професійнуспрямованість розглядають також як форму специфічного міжпредметного зв’язку таяк засіб формування соціальної і психологічної спрямованості на професійнудіяльність [2].
На нашу думку, принциппрофесійної спрямованості під час вивчення хімічних дисциплін у вищих закладахосвіти повинен органічно пронизувати весь навчальний процес. Реалізація цьоговажливого принципу має забезпечуватися належним рівнем професіоналізації заумови збереження відповідного рівня фундаменталізації хімічних дисциплін наоснові реалізації різнорівневих міжпредметних зв’язків з предметамиспеціалізації. Відповідний рівень фундаменталізації досягається завдяки тому,що основи хімічних наук на рівні провідних ідей розглядаються в необхідномуобсязі, не порушуючи змістової цілісності і структурно-логічної схемидисципліни.
Отож, вивчення окремиххімічних дисциплін ґрунтується на конкретному навчальному матеріалі, якийналежить до спеціальної підготовки, і спрямоване на формування фахових знань,умінь і навичок студентів адекватно профілю ВНЗ, що забезпечує належний рівеньпрофесіоналізації. Під час вивчення технологічних дисциплін унаслідокреалізації міжциклових міжпредметних зв’язків з хімічними дисциплінамиформуються і вдосконалюються фахові знання, вміння та навички студентів.
Так, наприклад, під часвивчення теми «Білки» (органічна хімія) з’ясовується поняття пробілки, їхню класифікацію, функції, хімічну будову, властивості, синтез. Упроцесі вивчення теми «Біохімія білків» (біохімія) ці поняття значнопоглиблюються, зокрема, вивчається обмін білків в організмі людини, їхнєбіохімічне значення, зміни в технологічних процесах та під час зберіганняхарчової сировини і готових продуктів харчування тощо.
Відбираючи навчальнуінформацію для вивчення цих тем, ми виходимо з того, що вона має відповідати нетільки основам конкретної хімічної науки, а й є професійно значущою длятехнологів харчових виробництв. Тому під час викладу тем важливо зупинитися натаких процесах: дегідратація й гідратація білків, їх гідроліз, висолювання,денатурація, деструкція, меланоідиноутворення та ін. Пояснюючи ці перетворення,викладач повинен не тільки з’ясувати їхню сутність, механізм, а й вказати: де іколи вони мають місце, яку роль відіграють у технологічних процесах, формуваннісмакових властивостей їжі, визначенні якості харчової сировини та готовоїпродукції харчових виробництв тощо. Вивчена у такий спосіб навчальнаінформація, набуває професійного змісту і носить міжпредметний характер,оскільки здобуті знання, вміння і навички студентів стануть базовими під часвивчення хімічного складу продуктів харчування («Товарознавство харчовихпродуктів»), процесів травлення («Технічна мікробіологія»), змінбілків у технологічних процесах («Технологія приготування їжі») тощо.
3. Формування системи міжпредметнихзнань, умінь і навичок, що виступає наступною важливою умовою впровадженнязапропонованої нами педагогічної технології, має, на наш погляд, циклічнийспіралеподібний характер. Так, у кожному циклі, що являє собою сукупністьдисциплін, які вивчаються студентами на відповідних курсах, можна виділитинизку періодично повторюваних етапів (Табл. 1).
Таблиця 1 Етапи формуванняміжпредметних знань, умінь і навичок студентів у вивченні хімічних ітехнологічних дисциплін в коледжіЕтапи Характеристика етапів Підготовчий Формування первинних уявлень Перенесення, конкретизація первинних уявлень Актуалізація, відтворення, використання тих понять і висновків, які були засвоєні на підготовчому етапі у попередніх дисциплінах Розкриття, засвоєння, узагальнення, закріплення провідних ідей теми Послідовний розгляд основних питань теми в тих чи інших дисциплінах, під час вивчення яких формуються відповідні міжпредметні знання, вміння та навички Осмислення міжпредметних знань, умінь і навичок Аналіз, конкретизація, узагальнення здобутих міжпредметних знань, умінь і навичок з різних дисциплін Застосування міжпредметних знань, умінь, навичок Використання навчальної інформації на основі ретроспекції, аналізу, екстраполяції здобутих міжпредметних знань, умінь і навичок з різних дисциплін у процесі вивчення наступного навчального предмету, складання заліків, семестрових та державних іспитів, виконання вправ та завдань практичних, лабораторних, курсових і бакалаврських робіт, дипломних проектів тощо

Процес поетапного формуванняміжпредметних знань, умінь і навичок студентів під час вивчення хімічних ітехнологічних дисциплін можна представити схематично у вигляді моделі (рис. 2).Така графічна модель являє собою циклічну структуру, в якій кожен виток спіралі(цикл) означає відповідний курс у підготовці фахівця, а окремий елементвідповідає певній навчальній дисципліні, у процесі вивчення якої формуютьсяміжпредметні знання, вміння й навички. Так, наприклад, на першому курсіформуються первинні уявлення про поняття «жири», їхню загальнуформулу, номенклатуру, властивості, знаходження у природі (тема «Жири»в курсі хімії) та роль жирів у живих організмах (тема «Хімічна організаціяклітини» у курсі біології”). Цей етап можна вважати підготовчим увивченні формованого поняття.
СЗОШ — середнязагальноосвітня школа; І, II, III, IV — курси навчання; Зх — хімія(загальна); Б — біологія; Ох — органічна хімія; Бх — біохімія; Мф—мікробіологія і фізіологія; Т — товарознавство харчових продуктів; ТПЇ — технологія приготування їжі; К — кухня народів світу; СТ — основистандартизації та контроль якості продукції; Нп — навчальна практика; Тп — технологічна практика; Пп — переддипломна практика; Д — державні іспити; МС — молодший спеціаліст з фаху «Технологія харчування» (нормативний терміннавчання — 3,5 р.).
/>
Рис. 2. Модель поетапногоформування міжпредметних знань, умінь і навичок студентів (на прикладі вивченняпоняття про жири в курсах хімічних та технологічних дисциплін)
На другому курсі (органічнахімія) під час вивчення теми «Жири. Жироподібні сполуки» вжевідбувається перенесення, конкретизація і узагальнення первинних уявлень пропоняття жири та розкриття, засвоєння і узагальнення провідних ідей теми (більшґрунтовно з’ясовуються властивості, фізико-хімічні константи жирів, процесипсування жирів; вивчаються жироподібні сполуки та речовини, супутні жирамтощо). Підкреслимо, що всі питання теми розглядаються на основі реалізації супутніх(з курсом мікробіології та фізіології, в якому вивчаються процеси засвоєнняжирів під час травлення) та перспективних міжпредметних зв’язків (з курсамибіохімії та технологічних дисциплін). Проте, на цьому етапі формуються такожпервинні уявлення про зміни жирів під час зберігання та в технологічнихпроцесах під час обробки продуктів харчування (гідроліз жирів, їх втрати,процеси омилення, емульгування, окислення і псування жирів та жиромісткихпродуктів тощо). Отож, цей етап можна вважати одночасно й підготовчим щодонаступних дисциплін, з якими встановлюються перспективні міжпредметні зв’язки.
У міру засвоєння навчальноїінформації з хімічних і технологічних дисциплін на наступних курсахвідбувається поступовий розвиток, розширення, узагальнення та поглибленнязнань, унаслідок чого формується система міжпредметних знань, умінь, навичок,необхідних для повного оволодіння фаховими знаннями, вміннями й навичками.
4. Визначення шляхів, добірметодів і прийомів їх здійснення є важливою умовою впровадження педагогічноїтехнології реалізації міжпредметних зв’язків у навчальний процес ВНЗ І—ІІ рівнівакредитації. На думку А. І. Єрьомкіна, під шляхами реалізації міжпредмепиіихзв’язків слід розуміти способи та засоби, з допомогою яких викладач створюєумови для реалізації взаємопов’язаного, міжпредметного навчання та організовуєрозумову діяльність студентів [1]. Шляхи реалізації міжпредметних зв’язківможна зобразити схемою (рис. 3). Запропонована схема характеризує шляхиреалізації міжпредметних зв’язків, їхнє функціональне призначення та способи їхвпровадження під час вивчення хімічних і технологічних дисциплін. Конкретизуємоїх, використовуючи для прикладу таку навчальну проблему: запишіть рівняннявідповідної реакції та запропонуйте метод аналізу для визначення кислотногочисла жиру, яке визначають за кількістю мг Калій гідроксиду, що взаємодіє зжиром масою 1 г. Під час розв’язання цієї навчальної проблеми поєднуються різнішляхи реалізації міжпредметних зв’язків, серед яких можна виділити: інформаційно-рецептивний(актуалізація навчального матеріалу про властивості жирів з курсу органічноїхімії”); репродуктивний (повторення, відтворення і використання навчальнихзнань про кислотно-основний метод титриметричного аналізу з курсу аналітичноїхімії); проблемний (розв’язання навчальної між-предметної проблеми); дослідницький(експериментальне визначення кислотного числа жиру ґрунтується на знаннях,уміннях і навичках з аналітичної та органічної хімій, перенесення розумових дійз використанням алгоритмічно-обчислювальних умінь — з аналітичної хімії таматематики).
Отже, процес розробки ізастосування педагогічної технології реалізації міжпредметних зв’язків унавчальному процесі ВНЗ X—II рівнів акредитаціїзабезпечує дотримання низки зазначених вище умов.

/>
Рис. 3. Схема шляхів реалізації міжпредметнихзв’язків 
Висновок
В ході своєї роботи ми проаналізували теоретико-методологічніі методичні основи проблеми педагогічних технологій у безперервному утворенні:сучасні вимоги до системи утворення і професійної діяльності вчителя, сутністьпедагогічних технологій, особливості їхнього впровадження в освітньому процесі,а також проблеми розробки і впровадження педагогічних технологій у контекстігуманістичної парадигми утворення.
Спочатку педагогічнутехнологію пов’язували тільки з застосуванням у навчанні технічних засобів тазасобів програмованого навчання («технічні засоби навчання»).Останнім часом педагогічну технологію розуміють як нові наукові підходи доаналізу та організації навчального процесу («технологія навчання»,або «технологія навчального процесу»). Таким чином, педагогічнатехнологія включає в себе дві групи питань, перша з яких пов’язана ззастосуванням технічних засобів у навчальному процесі, друга — з йогоорганізацією. Маючи на увазі технічні засоби, говорять про апаратуру, задопомогою якої демонструються матеріали, спеціально розроблені для неї.
Процес розробки ізастосування педагогічної технології реалізації міжпредметних зв’язків унавчальному процесі ВНЗ X—II рівнів акредитаціїзабезпечує дотримання низки певних умов.
Під час розв’язання цієї навчальної проблеми поєднуютьсярізні шляхи реалізації міжпредметних зв’язків, серед яких можна виділити: інформаційнорецептивний; репродуктивний; проблемний; дослідницький.
Список використаноїлітератури
1.   ГончаренкоС. У. Методикаяк наука. — Хмельницький: Вид-во ХГПК, 2000. — 30 с.
2.   Кларин М.В. Инновации вмировой педагогике: обучение на основе исследования, игры и дискусии (Анализ зарубежногоопыта). — Рига: НПЦ «Експеримент», 1998. — 180 с.
3.   Лихачев Б. Т. Сущность, критерии и функции научнойпедагогики //Педагогіка. — 1997. — № 6. — С. 21-26.
4.   Масюкова Н. А.,Бабкина Т. А. Возможноли воспроизведение образцов педагогической деятельности? // Педагогика. — 2000. — № 5. — С. 23-27.
5.   Монахов В. М. Аксиоматический подход кпроектированию педагогических технологий //Педагогіка. — 1997. -№ 6. — С. 26-31.
6.   Новыепедагогические и информационные технологии в системе образования: Учеб. пособиедля студ. пед. вузов и системы повыш. квалиф. пед. кадров / Под ред. Е. С. Полат.- М, 2000. — 272 с.
7.   ПаламарчукВ. Ф. Як вироститиінтелектуала. — Тернопіль: Навчальна книга -Богдан, 2000. — 152 с
8.   Педагогічнітехнології у неперервній професійній освіті: Монографія / С. О. Сисоєва, А. М.Алексюк. П. М. Воловик та ін.; За ред. С. О. Сисоєвої. -К.: ВІПОЛ, 2001.-502 с.
9.   ПідласийІ., Підласий А. Педагогічніінновації//Рідна школа-1998.-№ 12.-С. 3-17.
10. Равен Д. Педагогическое тестирование:Проблемы, заблуждения, перспективы: Пер.с англ. — М.: Когито-Центр, 1999. — 144 с.
11. СікорськийП. І. Теорія і методика диференційованого навчання. — Львів:СПОЛОМ, 2000.-421 с.