Збройні Сили та інші військовi формування України на сучасному етапі

Назва реферату: Збройні Сили та інші військовi формування України на сучасному етапі
Розділ: Військова справа, ДПЮ
Збройні Сили та інші військовi формування України на сучасному етапі
ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ВИДИ ТА РОДИ ВІЙСЬК
Україна, проголосивши 24 серпня 1991 р„ свою неза­лежність, прагне жити в мирі та дружбі з усіма держа-і вами світу. Однак нині не виключена можливість виник­нення воєнних конфліктів, що загрожуватимуть сувере­нітету нашої країни. 6 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла постанову про створення Збройних Сил. 19 жов­тня 1993 р. Верховна Рада постановила вважати 6 груд­ня святом — Днем Збройних Сил України.
Збройні Сили України організовуються і функціону­ють на основі Воєнної доктрини України, затвердженої Верховною Радою, і законів України «Про Збройні Сили України» та «Про оборону України».
Воєнна доктрина — це прийнята державою система поглядів і положень про її військову безпеку, про будів­ництво Збройних Сил, їх існування та використання. Во­єнна доктрина України має оборонний, миролюбний, а не агресивний характер. Стратегічним завданням України в галузі оборони є захист її державного суверенітету і полі­тичної незалежності, збереження територіальної ціліс­ності та недоторканності кордонів. Воєнна доктрина співвіднесена з економічною та зовнішньополітичною доктринами України і скоординована з воєнними док­тринами сусідніх держав.
Основними напрямами реалізації Воєнної доктрини України е:
— прагнення вирішувати усі міжнародні проблеми невоєнними засобами;
— забезпечення оборони держави воєнними засобами;
— будівництво боєздатних Збройних Сил;
— створення матеріальної основи якісно нового війська. Воєнна доктрина виходить із того, що державний кор­дон України із суміжними державами є остаточно вста­новленим, а сама Україна не має територіальних претен­зій до жодної держави. Використання Збройних Сил мо­жливе в разі збройної агресії, посягань на територіальну цілісність України, а також при виконанні Україною своїх міжнародних зобов’язань.
Воєнна доктрина проголошує, що Україна ніколи першою не розпочне бойових дій проти Іншої держави, якщо сама не стане об’єктом її агресії. Відмова від вико­ристання першою своїх Збройних Сил зовсім не означає, що Україна має завжди дотримуватися пасивної страте­гічної оборони. В умовах війни можуть бути активно і ши­роко використані всі форми сучасного воєнного мистец­тва: стратегічне розгортання, відбиття повітряне-косміч­ного удару, стратегічна наступальна, оборонна операція та ін. Воєнна доктрина України передбачає спільні дії у воєнний час Збройних Сил із Прикордонними військами, Національною гвардією, Службою безпеки, Внутрішніми військами, силами Цивільної оборони.
Збройні Сили України будуються і здійснюють свою діяльність на основі таких принципів:
Принцип демократії і гуманізму. В діяльності армії та флоту повинно враховуватися те, що найвищою суспі­льною цінністю є людина. Захист її життя, інтересів, створення необхідних умов у армії для розвитку, подаль-
того вдосконалення особистості є найголовнішим.
Принцип верховенства закону. Ніщо в Збройних Си­лах України не має такої сили, як сила закону. Викона­ння Конституції і законів України, статутів Збройних Сил України та наказів командирів є обов’язком кож­ного військовослужбовця. Порушення законів України тягне за собою дисциплінарну, кримінальну відповідаль­ність.
Принцип єдиноначальності і колегіального виробле­ння рішень означає, що кожний командир, як єдинона­чальник, перш ніж прийняти певне рішення, повинен враховувати думку, позицію колегіального органу (війсь­кової ради, зборів офіцерів, солдатів). Колегіальність у при­йнятті рішень була, починаючи із Запорізького війська, доброю традицією української армії. Єдиноначальність забезпечує чіткість і оперативність управління війсь­ками, повну відповідальність командира за бойову гото­вність частини, корабля.
Принцип загального військового обов’язку громадян України. Військова строкова служба в Збройних Силах України є конституційним обов’язком кожного громадя­нина нашої держави (чоловічої статі). Виняток станов­лять лише ті громадяни, які мають підстави для звіль­нення від військової служби. Комплектування армії та флоту в Україні проводиться за змішаним принципом; за контрактом (служба офіцерів, прапорщиків, старшин) та на основі призову юнаків на строкову військову службу. Цей принцип комплектування армії існує в більшості держав світу. Лише у США, Англії та Японії війська комплектуються виключно на основі контракту, бо наз­вані країни мають для цього відповідні соціально-еконо­мічні умови. Однак наймана армія має як переваги, так і суттєві недоліки.
Принцип добровільного вступу на кадрову військову службу. Зарахування на кадрову військову службу (за контрактом) проводиться лише на добровільній основі, коли громадянин виявляє бажання укласти відповідну угоду.
Принцип дотримання військової дисципліни (про це йтиметься далі).
Принцип гласності в діяльності Збройних Сил України і збереження державної та військової таємниці. Загальні питання навчально-бойової діяльності армії та флоту ма­ють висвітлюватись у засобах масової інформації. Таки-
ми питаннями відповідно до міжнародних угод вважа­ються: попередження населення країни, світової грома­дськості про військові навчання і маневри, повідомлення про зміни у військовому керівництві та ін. Але гласність не є підставою для розголошення державної та війсь­кової таємниці, не повинна призводити до зниження на­ціональної безпеки держави. Тому розголошення інфор­мації щодо державних та військових таємниць тягне за собою юридичну відповідальність.
Принцип позапартійності. Цей принцип уперше вті­лено в концепції національних Збройних Сил України. Він означає, що військовослужбовці не можуть бути чле­нами політичних партій, організацій, рухів. Армія і флот перебувають поза політикою і виконують свої фун­кції відповідно до законів України.
Принцип гарантованого соціально-правового захисту військовослужбовців означає, що їм гарантуються права, свободи, соціальний захист, а також в разі необхідності правовий захист з боку держави згідно з чинним законо­давством.
Збройні Сили України є основою військової організа­ції держави. Державною програмою будівництва та роз­витку Збройних Сил України передбачено мати у їхньо­му складі чотири види Збройних Сил: Сухопутні війська, Військове-Повітряні сили, Війська Протиповітряної обо­рони, Військово-Морські сили; спеціальні війська; Залі­зничні війська, а також органи управління і тилу, з’єд­нання, частини, військово-навчальні заклади, установи, підприємства, які не входять до видів Збройних Сил.
Кожний вид Збройних Сил України має свої роди військ, що характеризуються певним призначенням, бо­йовими можливостями, військовою технікою, зброєю, кадровим складом тощо.
СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА
(війська наземної оборони)
Сухопутні війська (СВ) — вид Збройних Сил, приз­начений для ведення бойових дій переважно на суходолі, най численніший і найрізноманітніший щодо озброєння та способів бойових дій.
Формування власних Сухопутних військ в Україні почало здійснюватися 12 грудня 1991 р., після підписан­ня Президентом України Указу про Збройні Сили Укра­їни. З 1 грудня 1997 р. Сухопутні війська мають три опе-
ративні командування — Південне, Західне і Північне; крім того, 5 армійських корпусів, 11 танкових та механі­зованих дивізій, 7 окремих механізованих бригад, 2 ар­тилерійські дивізії’, близько 40 бригад різних родів військ і служб, а також частини тилового і технічного забез­печення (див. схему).
На початку 1997 р. затверджено Державну програму розвитку і будівництва Сухопутних військ. У ній визна­чено чисельність, систему підготовки офіцерів, прапор­щиків, сержантів, питання комплектування Сухопутних військ, а також систему бойової підготовки.
До складу Сухопутних військ входять такі роди військ: ракетні війська і артилерія; механізовані, танкові та аеромобільні війська; армійська авіація.
Ракетні війська і артилерія Збройних Сил України продовжують славні бойові традиції 600-річної історії ар­тилерії. До їх складу входять: з’єднання оперативно-так­тичних і тактичних ракет; з’єднання і частини гарматної, гаубичної реактивної і протитанкової артилерії; підрозділи мінометів і протитанкових ракет; частини артилерійської розвідки. Сучасна артилерія маневрена, має велику даль-
ність і точність стрільби, могутні бойові заряди. Арти­лерійські, мінометні частини і підрозділи оснащені доско­налими гарматами і реактивними установками.
Поряд з протитанковою ствольною артилерією на оз­броєнні перебувають високоточні протитанкові керовані ракети, які можуть уражати танки противника на вели­ких відстанях.
Досвід війн і військових конфліктів підтверджує, що загальновійськові угруповання вже не можуть успішно виконувати бойові завдання, якщо не створено сприятливі умови для їхніх дій, а саме: необхідне співвідношення сил і засобів сторін, дезорганізація і знищення систем розвідки противника радіоелектронною боротьбою (РЕБ), а також протиповітряної оборони ~(ППО) противника. У створенні Цих умов і відіграють вирішальну роль ракетні війська і ар­тилерія. У бойових операціях на їх долю припадає до 70 % загального обсягу завдань з ураження противника.
Таким чином, ракетні війська і артилерія на сьогодні­шній день є одним з основних засобів вогневих уражень противника. Артилерія була, є і буде «богом війни».
Механізовані війська споряджено сучасними засобами пересування (мал. 10 а, 10 б), найновішими зразками зброї. Особовий склад механізованих частин може вести тривалий
бій, наступати швидкими темпами, переслідувати проти­вника до повного його розгрому, надійно утримувати рубежі оборони.
На озброєнні танкових військ перебувають сучасні танки з потужного бронею і першокласним високоточним озброєнням (мал. 11 а і 11 б) і бойові машини, що вирізня­ються високого швидкістю, маневреністю, ефективністю озброєння. Вони мають великий запас ходу, можуть дола­ти будь-які перешкоди. Танки пристосовані до дій в умо­вах застосування противником ядерної зброї. Сьогодні танкові війська є основною ударною силою Сухопутних військ. Тому держава, попри важкі економічні умови, проводить роботу з подальшого їх удосконалення.
Аеромобільні війська (в минулому ПДВ — повітря­не-десанти і війська) є складовою частиною Сухопутних військ Збройних Сил України, їх з’єднання, частини і підрозділи покликані виконувати завдання в тилу про­тивника (повітряними десантами різного складу і приз­начення),
На озброєнні аеромобільних військ перебувають де­сантні машини, самохідні артилерійські установки, бро­нетранспортери, протитанкові і зенітні засоби, ефек­тивне автоматичне озброєння. У взаємодії з частинами інших видів і родів військ і самостійно аеромобільні вій­ська можуть вирішувати різні бойові завдання на фронті і в тилу ворога.–PAGE_BREAK–
Виходячи із цих завдань і здійснюється бойова підготовка особового складу аєромобільних військ, під час якої особлива увага приділяється повітряно-десан­тному вишколу, вмінню солдата вести вогонь із штатної зброї, водінню БМП, мінно-підривній справі, наданню медичної допомоги, фізичній підготовці, в першу чергу — вправам на силу, витривалість і формування навичок рукопашного бою.
Армійська авіація ввійшла до складу Сухопутних військ України, як їх рід, з 1 липня 1994 р, і за відносно ко­роткий час свого існування перетворилась із допоміжного в один із основних і перспективних засобів збройної боротьби. Армійська авіація є універсальним і найбільш манев-реним родом Сухопутних військ, призначеним для виконан­ня широкого кола завдань у різноманітних умовах загаль­новійськового бою (операції) за будь-якої погоди і будь-якого часу доби.
Досвід військових конфліктів, тактичних і коман-40
дно-штабних навчань, а також наукових досліджень свідчить, що на сучасному етапі розвитку засобів зброй­ної боротьби найбільш характерними завданнями для армійської авіації будуть;
для екіпажів бойових вертольотів (типу Мі-24):
— знищення об’єктів противника на передньому краї і в тактичній глибині під час авіаційної підтримки загальновійськових частин (з’єднань). При цьому пита­ння боротьби з броньованими цілями та протитанковими засобами противника б одним з головних;
— знищення вертольотів противника в повітрі і на майданчиках їх базування, блокування та знищення аеромобільних підрозділів противника в місцях їх ви­садки, а також виконання інших притаманних їм зав­дань.
Виходячи з цих завдань, планується та проводиться бойова підготовка частин армійської авіації Сухопутних військ, а також підготовка льотних екіпажів вертольотів Мі-24 і Мі-8.
ВІЙСЬКОВО-ПОВІТРЯШ СИЛИ
Військова авіація є основою могутності кожної сучасної армії. А в нашій державі, за відсутності ядерної зброї. Військово-Повітряні сили стають великою стри­муючою силою, яка може нанести агресору відповідний удар. Вони виступають надійним гарантом незалежності України і недоторканності її кордонів, виходять на пер­ший план по вогневій могутності і дальності бойового використання, стають єдиним засобом стримання агресії і нанесення удару відплати,
ВПС е висок оман е вреним видом Збройних Сил. їх завдання:
— розгром з повітря ракетно-ядерних, авіаційних, сухопутних і морських об’єктів і угруповань противника;
— підрив його військово-економічного потенціалу;
— дезорганізація державного і військового.управ­ління противника;
— порушення роботи тилу і транспорту противника;
— забезпечення Збройних Сил даними повітряної розвідки;
— прикриття військ і об’єктів від ударів повітря­ного противника;
— повітряне десантування;
— здійснення повітряних перевезень та ін.
Війеьково-Повітряним силам належить керівна роль у завоюванні домінування в повітрі.
ВПС України мають на озброєнні сучасні літаки — це винищувачі Су-27, МіГ-29, бомбардувальники” Су-24, штурмовики Су-25, які за своїми характеристиками не поступаються авіаційній техніці передових країн світу.
Розроблено основні положення будівництва Військо-во-Повітряних сил в три етапи терміном 1997—2005 рр. В його основу закладено план створення такого авіацій­ного угруповання, яке не вимагало б серйозних змін як у мирний, так і воєнний час, могло забезпечувати вико­нання бойових завдань на випадок виникнення воєнних конфліктів.
ВІЙСЬКА ПРОТИПОВІТРЯНОЇ ОБОРОНИ
Війська Протиповітряної оборони (ППО) є видом Збройних Сил і призначені для боротьби з повітряним противником, для попередження про початок повітряно­го і космічного нападу, захисту важливих адміністратив­но-політичних і промислових центрів і районів країни, угруповань військ, інших важливих військових і цивіль­них об’єктів від ударів авіації.
Війська ППО України були створені на основі 8-ї окре­мої армії ППО. В січні 1992 р. командування 8-ї окремої армії І особовий склад бойових частин ЗР В, РТВ, винищу­вальної авіації, частин і підрозділів забезпечення прийняли присягу на вірність українському народу.
До складу військ ППО входять зенітні ракетні вій­ська (ЗРВ), винищувальна авіація (ВА), радіотехнічні війська (РТВ), спеціальні війська, частини, установи і підрозділи тилу.
Основною вогневою силою системи ППО держави є • ЗРВ, які мають завдання знищувати засоби повітряного нападу в межах зон ураження. Зенітно-ракети і частини озброєні найновішими зеніти о-ракети йми комплексами і системами: С-200, С-300, С-125, БУК, ОСА та ін. Ракети цих комплексів можуть знищувати повітряні цілі на від­стані до 250 км і на висотах до 40 км. ЗРВ можуть боро­тись з будь-якими засобами повітряного нападу — стра­тегічною і винищувальною авіацією, крилатими ракета­ми, безпілотними літальними апаратами.
Винищувальна авіація військ ППО є їхньою основ­ною маневреною силою і призначена переважно для зни­щення повітряних цілей. Сучасні літаки, які є на
озброєнні ВА (серед яких — відомі у всьому світі винищувачі Су-27 і МіГ-29) — можуть вести бойові дії в радіусі 1400 км зі швидкістю до 3000 км на годину на висотах до 36 кім.
Радіотехнічні війська є основним джерелом інформа­ції про початок повітряного нападу, Вони діють в інтере­сах ЗРВ і ВА, забезпечують необхідними даними команд­ні пункти. Дальність їхніх дій — понад 360 км і по ви­соті до 85 км.
Війська ППО постійно несуть бойові чергування. Це війська постійної бойової готовності. Термін готовності чергових засобів до бойового застосування становить від 2,5 до 12 хв. Сьогодні вони охороняють понад 7000 км повітряного простору нашої держави, здійснюють контроль перельотів авіації з дев’ятьма суміжними кра­їнами. Практично щоденно на контролі військ ППО пе­ребувають від 260 до 310 повітряних літальних апаратів. У своїй багатогранній діяльності війська ППО України мають прямий зв’язок з командними пунктами військ ППО Росії, Польщі, Угорщини, Словаччини, Молдови, Румунії, Болгарії, Білорусі. Взаємовідносини будуються за двосторонніми домовленостями між Україною і цими державами.
ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ
Військове-Морські сили (ВМС) — самостійний вид Збройних Сил України. Геополітичне положення неза­лежної української держави характеризується наявністю морських кордонів протяжністю майже 1600 км вздовж узбережжя Чорного і Азовського морів.
Відповідно до Воєнної доктрини України принци­пами розбудови ВМС е:
— наукова розробка усіх проблем: урахування зміни завдань флоту, широти можливих районів бойових дій, менший склад ВМС, їх бойова ефективність;
— оптимальне збалансування сил ВМФ з ураху­ванням театру військових дій;
— урахування фізико-географічних умов можливих районів повсякденної діяльності ВМС;
— використання багатої спадщини Військово-Мор-ського флоту колишнього СРСР, досвіду провідних морських держав світу;
— вимоги уніфікації озброєння і бойової техніки як для ВМС, так і для інших видій Збройних Сил України.
Основні завдання ВМС визначаються вимогами Во­єнної доктрини України і принципами розбудови ВМС.
У мирний час основними завданнями ВМС є: під­тримка сприятливого оперативного режиму е зоні відповідальності флоту, участь у миротворчих операціях, у сучасних навчаннях з флотами інших держав, в охороні районів діяльності риболовецького і торгового флотів України, судноплавства, в боротьбі з терористами на морі.
У воєнний час основними завданнями ВМС е: відбит­тя нападу авіації з морського напрямку, знищення удар­них підводних човнів і надводних кораблів, оборона місць дислокації флоту і десантно-доступшіх районів та ділянок узбережжя, допомога сухопутним військам на приморському напрямку, участь у протидесантних опера­ціях, висадка тактичних десантів за планами флоту та ін.
Основними родами Військове-Морських сил є:
— надводні сили (ударні, протичовнові, десантні, проти­мінні);
— підводні сили (багатоцільові дизельні підводні чов­ни);
— морська авіаційна група;
— війська берегової охорони (в тому числі і частини морської піхоти, дивізіони і батареї берегових ракет­но-артилерійських військ).
Основним типом корабля в Українському флоті має стати корвет з універсальними комплексами ударної, зе­нітної і протичовнової зброї. Крім того, в складі ВМС бу­дуть багатоцільові фрегати, ракетні і артилерійські катери, десантні і мінно-тральні кораблі сучасного віт­чизняного виробництва.
. Програма розбудови ВМС України в рамках чинного документа про розбудову і розвиток Збройних Сил Укра­їни на найближчі роки передбачає повністю визначитись з ядром Військово-Морських сил до 2005 р. Воно повин­но забезпечувати обороноздатність України на морі.
Кораблі і підводні човни об’єднуються в бригади (дивізіони), які входять до складу військово-морських районів (Південного і Східного). Військово-морські райони — це територіальні оперативно-тактичні об’єдна­ння з визначеною зоною відповідальності. В зону їхньої дії входять також акваторія Азовського моря і дельта Дунаю. Кораблі ВМС беруть активну участь у ряді багатонаціональних військово-морських навчань. Завдя-
ки відкритості нашої держави українські моряки мають можливість спілкуватися з моряками багатьох країн світу, переймати їхній досвід.
Традиції Українського флоту беруть початок з мор­ських походів княжих дружин Київської Русі, їх прим­ножили наші предки козацьких часів. Легендарною мужністю, стійкістю, силою духу, волею до перемоги прославили флот наші батьки і діди в роки Великої
ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ.
СПЕЦІАЛЬНІ ВІЙСЬКА    продолжение
–PAGE_BREAK–
Спеціальні війська — військові частини і підрозділи, призначені для виконання спеціальних завдань по забез­печенню бойової і повсякденної діяльності Збройних Сил. Маються на увазі спеціальні війська, які безпосередньо підлягають Міністерству оборони, а також входять до складу видів Збройних Сил і Тилу. Найменування, склад, організація, озброєння і технічне спорядження формування спеціальних військ визначається їх призначенням.
До спеціальних військ належать: війська зв’язку, ін­женерні війська, війська радіаційного, хімічного, біоло­гічного захисту (РХБ захисту), війська радіоелектронної боротьби (РЕБ), топографічна служба (топографічні під­розділи). Деякі види Збройних Сил мають свої спеці­альні війська (наприклад, у ВПС — частини інженерно-авіаційної служби та ін.).
Війська зв’язку призначені для встановлення і під­тримки стійкого зв’язку, який забезпечує безперервне управління військами. Вони входять до складу всіх ви­дів Збройних Сил і родів військ. Особовий склад військ зв’язку здатний у досить короткі строки розгортати мобі­льну мережу зв’язку, яка складається з- польових кабе­льних, радіорелейних, тропосферних ліній і апаратури ущільнення, ліній радіо- і космічного зв’язку. Команди­ри з’єднань і частин зв’язку роблять все можливе, щоб підтримувати підготовку особового складу на рівні вимог часу.
Інженерні війська призначені для інженерного за­безпечення бойових дій. Вони складаються з частин і Підрозділів різного призначення: інженерно-саперні, ін­женери о-до рожні, понтонно-мостові, інженерно-будіве-льні, переправочно-десантні та ін. Ці війська у бойових умовах виконують найбільш складні завдання інже­нерного забезпечення, які вимагають спеціальної підго-
товки особового складу, використання різної техніки та інженерних боєприпасів.
Для військовослужбовців інженерних військ час не ділиться на мирний та воєнний. Вони завжди на варті, виконують бойові завдання по знешкодженню вибухоне­безпечних предметів та надають іншу допомогу мирному населенню.
Війська радіаційного, хімічного і біологічного захис­ту (РХБ захисту) України були створені на базі хімічних військ колишнього СРСР. Від них нам залишилась добра матеріально-технічна база, на якій і почалось формуван­ня частин РХБ захисту.
Наша країна не має хімічної та бактеріологічної зброї, але на її території знаходиться багато електростан­цій, що працюють на ядерному паливі, і хімічних під­приємств, які виробляють отруйні речовини. Ліквідація наслідків можливих аварій на подібних об’єктах є одним із головних завдань військ РХБ захисту.
Аналіз екологічної обстановки в країні за останні ро­ки свідчить про її неухильне погіршення. Тому керівниц­тво Міністерства оборони вирішило створити управління військової екології. У своїй роботі військові спеціалісти-екологи насамперед спиратимуться на досвід, нагромад­жений у ході ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, підприємствах хімічної промисловості, залізничному, водному транспорті.
Війська РХБ захисту протягом 1991—1997 рр. брали участь у ліквідації наслідків аварій практично на всій те­риторії нашої держави.
Війська радіоелектронної боротьби (РЕБ) набувають дедалі більшого значення в сучасних умовах. Як по­казує досвід, в останніх локальних війнах і військових конфліктах (особливо у війні в Перській затоці) завдяки діяльності частин і підрозділів РЕБ досягалась повна перевага авіації над засобами ППО. На сьогодні поки що немає більш надійного захисту від ударів високоточної зброї, ніж засоби РЕБ. І в подальшому їх значення І вага в досягненні успіхів у бойових діях постійно зрос­татимуть.
Топографічна служба діє на основі потреб Збройних Сил в топографічне- геодезичні й інформації з урахуванням Воєнної доктрини України та аналізу сучасного стану то-по геофізичного забезпечення території нашої держави 1 суміжних держав. Силами Топографічної служби постійно
виконуються роботи з топогеодезичного забезпечення нав­чальних центрів і полігонів, а саме: підтримання у готов­ності до використання геодезичних мереж, контроль при­в’язки стартових і вогневих позицій при проведенні бойових ггусків ракет і стрільб артилерії, складання та поновлення топографічних карт.
Топографічна служба створює карти всіх масштабів, різноманітні спеціальні карти, каталоги координат геоде­зичних пунктів. Вона забезпечує ними всі види Збройних Сил, роди військ, спеціальні війська, а також Національну гвардію, Прикордонні війська, Війська цивільної оборони, Міністерство внутрішніх справ, Службу безпеки України, інші міністерства та відомства народного господарства.
Частини і підрозділи Топографічної служби викону­ють великий обсяг робіт із забезпечення постійної бойо­вої готовності військ, бойового чергування та випробу­вань нової техніки і системи озброєння.
ТИЛ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ Тил Збройних Сил — це сили і засоби, призначені для тилового забезпечення військ. До складу тилу Збройних Сил входять різні частини, установи і підрозділи, необ­хідні для виконання таких основних завдань: забезпе­чувати війська матеріальними засобами, здійснювати вій­ськові перевезення всіх видів, відновлювати військову техніку і майно, створювати умочи для базування авіації і сил флоту, надавати медичну допомогу пораненим і хво­рим, евакуювати і лікувати їх, здійснювати квартирно-екс­плуатаційне і фінансове забезпечення та ін.
Тил Збройних Сил України разом з усіма видами і ро­дами військ зазнав значних змін. Він характеризується високою мобільністю, маневреністю і механізацією всіх своїх структур.
ЗАЛІЗНИЧНІ ВІЙСЬКА
Залізничні війська служать для технічного прикрит­тя, загородження або відновлення, тимчасової експлуата­ції, будівництва нових залізничних колій та забезпечення бойових дій Збройних Сил.
В Україні кожний п’ятий кілометр залізниць — справа Рук воїнів-залізничників, що є досить вагомим внеском у розвиток транспортної мережі нашої держави.
Військовослужбовці Залізничних військ протягом по­воєнного часу брали безпосередню участь у знешкоджен­ні боєприпасів, мін, снарядів, що залишилися по всій
території України і вже понад 50 років загрожують жит­тю громадян. Силами особового складу спеціальних під­розділів військ за цей період знешкоджено понад 400 ти­сяч вибухонебезпечних предметів, у тому числі 38 тисяч снарядів великого калібру.
КЕРІВНИЦТВО ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ УКРАЇНИ
Загальне керівництво Збройними Силами України здійснює Президент України як Головнокомандувач і як Голова Ради національної безпеки і оборони України, Він вживає необхідні заходи щодо забезпечення надійної обо­роноздатності держави І постійної бойової готовності Збройних Сил, Як Головнокомандувач Президент згідно із законом «Про оборону України» вносять на затвердження Верховною Радою кандидатуру на посаду міністра оборо­ни України, проекти концепції військового будівництва. Воєнної доктрини, бюджету на військові витрати, веде міждержавні переговори з воєнних питань, віддає накази на ведення Збройними Силами бойових дій, на призов та звільнення зі строкової військової служби, призначає та звільняє вище командування Збройних Сил України, присвоює вищі військові звання (генералів, адміралів).
Рада оборони України є вищим державним органом колегіального керівництва питаннями оборони і безпеки. Вона утворюється для забезпечення захисту сувереніте­ту, конституційного ладу і територіальної цілісності України, вироблення стратегії і політики у сфері націо­нальної оборони.
Безпосереднє керівництво Збройними Силами Укра­їни здійснює Міністерство оборони як орган державного управління, що несе повну відповідальність за розвиток армії і флоту, виконання завдань оборони. Міністерство оборони України оцінює воєино-політичну обстановку, визначає ступінь воєнної загрози, здійснює керівництво бойовою, оперативно-тактичною, морально-психологіч­ною підготовкою військ, визначає чисельність, склад ви­дів і родів бійськ, контролює виконання чинного зако­нодавства з питань військової служби та ін.
Видами, родами Збройних Сил України, військови­ми з’єднаннями, частинами, кораблями, підрозділами керують командувачі ‘та командири різних ступенів.
У разі військового нападу (агресії) чи його загрози на всій території або в окремих місцевостях України вводиться воєнний стан. При цьому проводиться загальна або часткова
мобілізація, призивається із запасу на службу необхідний контингент військовозобов’язаних, здійснюються заходи щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил України. Галузі народного господарства держави переводяться з мирного на воєнний стан. У цей період створюються також місцеві органи військового керівництва. За їхнім рішенням відомства, підприємства, навчальні заклади, організації, незалежно від підпорядкування і форм власності в мирний час, спільно з військовими комісаріатами створюють дільниці для призову військовослужбовці в-запасників, збору техніки, комплектують техніку особовим складом, організовують навчання військовозобов’язаних військових професій, спеціальностей, виконують інші необхідні в цей час обов’язки.
ВІЙСЬКОВІ КАДРИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ТА ЇХ ПІДГОТОВКА
Військові кадри —.це кістяк, основа Збройних Сил, Вони цементують, об’єднують навколо себе воїнів стро­кової служби, забезпечують разом з ними високу боєго-товність військ о Командири всіх ступенів навчають і виховують своїх підлеглих, готують до вмілого, самовід­даного захисту Батьківщини™ 3 цією метою вони органі­зовують їх навчально-бойову діяльність, дбають про стан їхнього здоров’я, створення нормальних умов служби. Військові Інженери різних спеціальностей забезпечують утримання у високій бойовій готовності військової техні­ки і зброї, апаратури, приладів, стежать за їх якісним обслуговуванням та правильною експлуатацією, відпові­дають за навчання молодших військових спеціалістів, воїнів. У Збройних Силах є спеціалісти й інших профі­лів: тилової, інтендантської, медичної, топографічної, метрологічної, метеорологічної та інших служб.
У Збройних Силах України організовано управління виховної роботи (див, схему його структури). До цієї слу­жби ВХОДЯТЬ ВІЙСЬКОВІ ПОЛІТОЛОГИ, СОЦІОЛОГИ, ПСИХОЛОГИ,
юристи та ін. Вони займаються гуманітарною підготов­кою, вихованням особового складу, налагоджують відпо­чинок і дозвілля військовослужбовців, надають їм пси­хологічну та юридичну допомогу, консультації тощо.
Відданість Україні, високі професійні, організатор­ські здібності військових кадрів армії та флоту — основа міцності національних Збройних Сил. Могутність армії та флоту забезпечується також спадкоємністю націона-
льних бойових традицій, поповненням військ випускни­ками військових навчальних закладів.
З утворенням Україною власних Збройних Сил розпо­чався процес реорганізації старих і створення нових ви­щих військових навчальних закладів. Система військової освіти в Україні розрахована на випуск усіх спеціалістів для арміі та флоту. Для цього вищі військові навчальні заклади мають професорсько-викладацький склад з висо­кою теоретичною і практичною підготовкою та сучасну навчально-матеріальну базу, техніку, обладнання.
Спеціалістів для Збройних Сил України готують у вій-50ськових академіях, університетах, інститутах, ‘УЗОЛІКп нових факультетах, відділеннях та кафедрах військ, ггідготовки кількох цивільних вищих навчальних закла­дів, на курсах підготовки і перепідготовки офіцерів. Ви­щі військові навчальні заклади відповідно до завдань, що стоять перед ними, випускають спеціалістів з різним ” рівнем освіти і кваліфікації.
ВІЙСЬКОВО-НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ УКРАЇНИ
Академія Збройних Сил України готує офіцерів опе­ративно-стратегічного рівня для всіх видів Збройних Сил і родів військ, а також офіцерів оперативно-тактичного рівня зі спеціальностей: мотострільці, танкісти, фахівці військової розвідки, ракетних військ та артилерії, тилу.
Київський військовий гуманітарний інститут готує офіцерів виховної роботи, військової, соціальної та при­кладної соціології, журналістів.
Київський інститут ВійськовО-Повітрянях сил готує авіаційних інженерів, техніків і фахівців авіаційного тилу.
Київський інститут Сухопутних військ готує офіцерів танкових, автомобільних військ та військової розвідки.
Харківський військовий університет готус офіцерів протиповітряної оборони, ракетних військ та артилерії, військ РХБ (радіаційного, хімічного, біологічного) захи­сту, радіоелектронної боротьби, автоматизованих систем управління, метрологів, економістів.
Харківський інститут льотчиків Війеьково-Повітря-нвх сил готує льотчиків, штурманів, офіцерів управлін­ня повітряним рухом і наземного радіотехнічного забез­печення польотів авіації.
Одеський інститут Сухопутних військ готує офіцерів мотострілецьких, аеромобільних військ, тилу, фахівців РАО (ракетно-артилерійського озброєння).
Севастопольский військово-морський інститут готує офіцерів Військово-Морських сил України. Крім того створено;
— військовий інститут артилерії при Сумському дер­жавному університеті;
— військове-медичний інститут у складі Української. військове-медичної академії;
— військово-інженерний факультет при Кам’янець-, Подільському сільськогосподарському інституті;
— військово-будівельний факультет при Харківському державному політехнічному університеті.
В Україні створено вищі навчальні заклади для підго­товки спеціалістів прикордонних військ (Хмельницька ака­демія Прикордонних військ України) та Національної гвар­дії (Харківський військовий університет Національної гвар­дії України).
Офіцери, які мають вищу освіту та досвід служби у військах, можуть продовжити свою військову освіту в Ака­демії Збройних Сил України.
Усі випускники вищих військових навчальних закладів отримують диплом загальнодержавного зразка, який дає їм право після звільнення із Збройних Сил працювати за цивіль­ними спеціальностями.
Українська держава забезпечує молоді можливість здо­буття військової освіти. Кожний юнак, який мас середню ос­віту, а також солдат, сержант і матрос із середньою освітою після першого року строкової служби може вступити до вій­ськового навчального закладу за власним вибором. Обираючи вищий військовий навчальний заклад, слід уважно проана­лізувати свої нахили, інтереси, здібності, стан здоров’я, пора­дитися із старшими, з військовими. Кожна військова профе­сія ставить перед юнаком певні специфічні вимоги до його здоров’я, до психічного (вольового, інтелектуального), фізич-ното розвитку. Ті, хто бажає вступити до вищого військового навчального закладу, в період з 1 лютого до 1 травня подають у районний (міський) військкомат заяву. Для всебічної оцін­ки вступників приймальна комісія навчального закладу про­водить вступні іспити у два тури, з 1 по 25 липня. Враховую­ться результати письмового тестування із загальноосвітніх (шкільних) дисциплін, які є профілюючими в цьому військо­вому навчальному закладі. Індивідуальні психологічні та фі­зичні якості юнака, стан здоров’я та ін. Абітурієнт, який пройшов за конкурсом, зараховується на перший курс війсь­кового навчального закладу, і з цього моменту розпочина­ється його служба в Збройних Силах чи в інших військових формуваннях України.