Зміна суспільства і її тлумачення
У суспільстві постійно відбуваються зміни, як соціальні, так і культурні.Соціальна зміна означає процес, у ході якого спостерігаються значні зміниструктури й діяльності якоїсь соціальної системи. У результаті виникають новігрупи, а отже, і новий тип взаємодії.
Поняття «соціальна зміна» не збігається з поняттями «соціальний розвиток»і «прогрес», тому що в ці останні входить оцінний компонент, у той час як упонятті «соціальна зміна» його немає. Соціальна зміна породжує соціологічніпроблеми, пов’язані з необхідністю адаптації.
Теорія відставання культури
Вільям Ф. Огберн (William Ogbui-n, 1886-1959) довів, що першоряднимстимулятором соціально-культурної зміни в індустріальних країнах є техніка.Техніка, на його думку, розвивається за своїми законами. Вона, начебтонезалежна, змінна величина, постійні варіації якої в ході технічного прогресупороджують напругу й тривалі процеси пристосування в інших секторахсуспільства. Однак у цілому в суспільстві існує гіпотетичний стан рівноваги, щовизначається в кожний момент по відповідному цьому моменті стану техніки.
Тому що технічний розвиток постійно й швидко йде вперед, може трапитисятак, що процес, що більше займає тривалий час, адаптації в інших областях недосягає відповідного рівня до цього моменту. Тому можна говорити про«відставання культури» у порівнянні з технікою. Наприклад, правила й нормивуличного руху входять у практику, як правило, набагато пізніше, ніж виникаєнова обстановка руху, обумовлена новим рівнем техніки.
Винятково цікаве співвідношення моралі, етики й технічного прогресу.Наприклад, навряд чи можна «обвинувачувати» Жоліо й Марію Кюрі, що відкрилирадіоактивність, у створенні на основі цього відкриття атомної бомби («батьком»якої, як відомо, уважається Р. Оппенгеймер). Без великої натяжки можнаприпустити, що навряд чи ці вчені зупинили б свої експерименти, якби навітьмогли передбачати, до яких трагічних наслідків приведе їхнє відкриття вмайбутньому. Наукову думку, технічний прогрес зупинити неможливо, і справаетики й моралі, тобто «культури» взагалі, використовувати технічні досягненняпозитивно.
Теорія «культурного відставання», запропонована В. Огберном, показує, щокультурні цінності й норми міняються незрівнянно повільніше, ніж відбуваєтьсятехнічний прогрес. Однак і техніка не існує поза суспільством як щось зовсім незалежне від нього або варте над ним (порівн. ідею «технократії»). Процесадаптації між суспільством і технікою — двосторонній.
Істотні соціальні зміни як у техніку, так і в культурі — ментальній сфері- приводять до зміни типу суспільства в цілому.
Від суспільства традиційного до суспільства, керованому ззовні
Існує кілька класифікацій суспільства, заснованих на різних критеріях.Наприклад, дихотомія Э. Дюркгейма пропонує вважати суспільством «механічну йорганічну солідарність»; Ф. Тенис увів у соціологію поняття «Gemeinschaft»(гемейншафт) і «Gesellschaft» (гезельшафт), на яких стоїть протиставленнясуспільств.
Досліджуючи вплив різних релігій на суспільство, і особливе значенняпротестантської етики для розвитку капіталізму, М. Вебер (М. Weber)підкреслював, що поява індустріальних суспільств із надр аграрних з’явилосянасамперед результатом зміни моральних норм і актуалізації таких достоїнств, якстаранність, почуття боргу, працьовитість і моральна чистота. Реформатор МартінЛютер (1483-1546) і його послідовник Жан Кальвін (1509-1564) (по ім’ю якогоназване один з релігійних напрямків — кальвінізм), підкреслювали ці риси якдостоїнства, що гарантують економічний і суспільний успіх на землі й вічністьпісля смерті.
На цих дослідженнях базується й дефініція Давида Рисмана (1953) (DavidRiesman), що включає в себе також і аналіз виробництва як матеріальної базисуспільства. Його теорія містить два найважливіших аспекти: специфікавиробництва в рамках різних культур і демографічний фактор.
Прогрес, що відбувся в XVIII столітті, у науці, особливо в природознавстві,і викликане цим поліпшення охорони здоров’я, харчування й житлових умовпонизили смертність. За цим, через якийсь час, пішов спад народжуваності. Урезультаті взаємодії цих демографічних факторів утвориться такий феномен, як«сила населення». Якщо «силу населення» зобразити графічно, то можна чітковиділити три рівні. Перший рівень характеризує висока народжуваність і високасмертність. На третьому рівні обоє фактора низки. Середній рівень відбиваєнестабільний період змін.
Графік сили населення, що показує динаміку приросту населення, дав Д.Рисману привід розрізняти три типи соціального рівня розвитку:
1.Традиційне суспільство, у якому поводженням індивідів управляютьтрадиційні цінності. 2. Суспільство, кероване зсередини, у якому поводженням індивідівуправляють особисті цінності. 3. Суспільство, кероване ззовні, — у якомуіндивід оцінює й направляє свою діяльність із оцінкою, що виходить від«сторонніх», наприклад колег, друзів, сусідів, або орієнтуючись назагальноприйняту думку.
Традиційне суспільство — це насамперед суспільство аграрне, у якомупрофесія, як правило, переходить від батька до сина й у якому поводженнямуправляють традиції. Те або інше рішення може задовольняти або не задовольнятиіндивіда, але він практично не має вибору: він повинен надходити так, якзапропоновано традицією.
Суспільство, кероване зсередини, актуалізує індивідуальність, самостійнірішення, власну точку зору. Таке поводження характерно особливо для періодуактивного економічного життя, для стадії індустріалізації, при підвищеннісоціальної мобільності. Перехідний період відрізняється відсутністю твердихнорм, і тому «керований зсередини» людина повинен шукати опору в собі самому йу тих цінностях і нормах, які були засвоєні їм у процесі соціалізації.
Суспільство, кероване ззовні, характеризується тертиарними (лат. тертиус- третій) промислами, під чим маються на увазі маркетинг і послуги. Виробництвой у цьому випадку, природно, займає важливе місце, але суспільні проблемивиникають, швидше за все, через труднощі збуту й навіть надвиробництва. Уперіод економічного росту й у виробництві й сфері послуг з’являються новіпрофесії й нові групи працівників. Слідом за цим формуються нові громадськіорганізації, профспілки, асоціації та ін. Суспільству необхідна швидка адаптаціядо знову виникаючих ситуацій.
Для більше успішної адаптації людина змушена перекваліфікуватися йвзагалі навчатися тим механізмам, які допомагають пристосовуватися до мінливихситуацій. Опора тільки на традиції або ідеали, засвоєні в соціалізації, уже негарантує успіху, для його досягнення індивід повинен ураховувати зовнішніобставини й пристосовуватися до них. Корегуючи своє поводження, індивід повинензвертати увагу на думку членських і референтних груп, до яких він належить. Прицьому він заново привласнює колективне поводження, одержуючи ззовні його нормий моделі.
Професію тепер вибирають не тільки за традицією або за власним бажанням,але й за допомогою інституціональної професійної орієнтації. Наприклад, ушколах є спеціальний предмет «Професійна орієнтація», і навіть у самомумаленькому містечку існує спеціальна установа, що значить «біржа праці», депрацюють фахівці, що допомагають людям одержати нову кваліфікацію й знайти своємісце «у робітнику ладу».
Типологія Д. Рисмана дає подання про перехід суспільства з доситьстатичного аграрного рівня до індустріального й, нарешті, допостіндустріального, котрий характеризують прискорювані зміни. Викладені втипології стадії розвитку виявляють істотні риси цих змін.
Постіндустріальне суспільство
Американський соціолог Даніель Белл (1974) (Daniel Bell) увів у вживанняпоняття «постіндустріальне суспільство», що (поняття) позначає, що суспільствоперейшло на стадію тертиарних промислів і що в сфері послуг зайнято не менш 50%працюючого населення. США досягли цього в 1960 році.
Постіндустріальне суспільство здатне робити як аграрні, так і промисловіпродукти, набагато перевищуючи власні потреби. Це — період надвиробництва,якому властиво максимальний розвиток маркетингу й послуг і до якого навіть прикладемотермін «суспільство сервісного господарства».
На підставі досліджень Д. Белла його послідовниками складена таблиця, щопредставляє суспільно-економічні фази й рівень розвитку. Перед індустріальнафаза тут відповідає згаданому раніше аграрному суспільству.
Видно, що постіндустріальну фазу характеризують, крім послуг,спрямованість у майбутнє, міжособистісна комунікація, більша роль науковихдосліджень, так само як і теоретичних знань і освіта.
Через використання принципово нової технології постіндустріальнесуспільство стали називати також і «інформаційним суспільством», у якому«розумова технологія», інформація, і обробка знань займають все більше й більшемісце. Підвищення ролі знань підвищило й престиж освіта в суспільстві. Уже допостіндустріальної стадії говорилося про «суспільство освіта», пізніше цейтермін придбав новий відтінок — «освіта»
Інформаційне суспільство
На тлі основного поняття «суспільство знань» існує ідея, що знання можнаробити, переміщати, продавати й купувати як будь-який інший продукт. Ця думкабула висловлена в 1962 році американським економістом Фритсом Меклапом (FritzMachiup). 10 років через неї розвила японська дослідницька група, керованаИонейи Масудой (Yoneji Masuda). У цьому дослідженні викладається ідея про те, щопріоритет виробництва інформаційних цінностей над виробництвом матеріальних єпусковою силою розвитку й формування сучасного суспільства.
Заснована на мікропроцесорах обчислювальна техніка прискорила становленняінформаційного суспільства. Під обчислювальною технікою маються на увазітехнічне встаткування, системи й методи, за допомогою яких здобувається,обробляється й зберігається інформація. Причому передача інформації можлива якз однієї обчислювальної машини в іншу, так і «споживачам», тобто всім, нужденниму цій інформації (Т.Аласойни, 1990) (T.AIasoini). Обчислювальна технікавідкрила нові можливості для інтеграції різних дій і швидких виробничих рішень.Експлуатацію обчислювальної техніки можна вважати центральною рушійною силою й«силою змін» у сучасному суспільстві. Визнано, що поява інформаційноїобчислювальної техніки, заснованої на мікропроцесорах, по суті справи, позначаєдругу індустріальну революцію, тому що ніколи раніше машина не вирішувала«розумових завдань».
Поняття «інформаційне суспільство» часто критикувалося, особливо заототожнення інформації зі знаннями. На думку Ілкки Ніїнилуто (1984) (IlkkaNiiniluoto), замість інформаційного суспільства варто було б говорити про«суспільство автоматики й зв’язку». Пертті Хеманус (1984) (Pertti Hemanus)також висловлює побажання, щоб поняття «знання» розглядалося б як більшеглибоке й диференціювалося б від поняття «інформація», тому що знання йінформація виникають із двох різних традицій теорії. Залишаючи трохи остороньцю критику, ми можемо задовольнитися в нашім викладі поняттями «інформаційнесуспільство» або «суспільство знання».
Споживачів обчислювальної техніки й працюючих у сфері знань стає усебільше й більше, і при цьому кожний зіштовхується з необхідністю освоєння новоїтехнології, нового, удосконаленого інформаційного встаткування. Росте не тількиекономічне значення інформаційного сектора, але і його соціальне й політичнезначення — але мері того, як інформація здобуває ключові позиції в різнихсферах суспільства. Термін «інформаційне суспільство» не гіпербола, оскількироль знання як вирішального фактора розвиненого суспільства стає усе більшеочевидною.
Інновативність (від інновація — нововведення) сучасної технології — серцевина всякого розвитку. Обсяг пам’яті комп’ютерів, здатність поєднувати«файли», ресурси, швидкість дій і контроль за ними допускають можливістьстворення інформаційних мереж, банків даних і масового виробництва інформації.Подібна нова інфраструктура характеризує сучасне суспільство й стає йогосимволом. Глобальність і значущість комп’ютеризації й нової технології ще й утім, що вони створюють підстави для нової гармонії між людиною й природою йконтролю за станом природи. Це стосується, зокрема, контролю над промисловимивикидами, а також нових методик по боротьбі із забрудненням навколишньогосередовища в цілому. Інформаційне суспільство — це частково відповідь начисленні проблеми індустріального суспільства.
Сектор інформації буде розширюватися як за рахунок розвитку встаткуванняй інструментів, так і за рахунок удосконалення матеріалів для передачіінформації. Це різні засоби телекомунікації, комп’ютери й інші пристрої ймеханізми, засновані на електроніці, телевізійні, радіо — і звукові прилади,вимірювальні установки, друковані й множні машини, а також кабелі, інтегральнісхеми, папір і інші матеріали для печатки й т.д.
Наступні фактори будуть мати особливо велике значення в майбутньому:
1. Мехатроніка.
2. Інновації в системі інформації.
3. Нові промислові матеріали.
4. Біотехніка.
5. Нова енергія.
Мехатроніка означає сполучення механіки й електроніки. Це припускаєрозвиток і експлуатацію інформаційної техніки й устаткування, зокремавикористання роботів.
Нові промислові матеріали (силікон, тонка кераміка, титан і ін.)завойовують усе більше значне місце, тим часом як старі матеріали, такі яксталь, втрачають своє колишнє значення.
Прогрес біотехніки повинен зіграти істотну роль у розвитку харчової йхімічної промисловості.
Під новою енергією мають на увазі в першу чергу сонячну енергію,біохімікати, акумулятори й батареї різного типу.
Нововведення в сфері інформації неоціненно важливі в нових ситуаціях,тому що вони можуть бути прикладені практично до всьому й займають усе більшецентральну позицію. З іншого боку, слід зазначити, що в сучасних умовахбудь-які зв’язки й взаємозалежності загострюються й прогрес у якійсь однійобласті негайно впливає на інші області й, таким чином, на сукупність у цілому.Наприклад, якщо в області енергетичних рішень і в інформаційному секторівідбувається нове зрушення, воно відбивається й на секторі основної сировини, іна виробничому процесі.
Розвиток інформаційного суспільства можна розглядати й більш вузько — яквнутрішню зміну властиво сектора інформації і як взаємну залежність йогочастин. Розвиток устаткування й приладів інформації безпосередньо впливає наінші частини інформаційного сектора й на їхню діяльність. Наприклад, безвинаходу світлового кабелю неможливо було б здійснювати операції на комп’ютерахі телефонах з такою швидкістю й у таких обсягах, у яких вони сьогодні відбуваються.
Інформаційне встаткування поширюється практично в усі галузі науки,промисловості й виробництва, і їхнє економічне значення постійно зростає. Втім,як і соціальне й політичне значення, у міру того як інформація починає займатиключову позицію як двигун і стимулятор суспільної зміни.
Постмодерністське суспільство
Відомий більше як дослідник організацій, А. Етціоні (A. Etzioni)представив у своїй роботі «The Active Society» (активний соціум) в 1968 роцітеорію про зміну суспільства й про наслідки цієї зміни. На його думку,«активний соціум» утворить ідеальне суспільство, що управляє самим собою, тобто– само керуємо суспільство. Таке суспільство — цілеспрямоване, упевнене в собі,воно усвідомить свої обмеження, але знає також і можливості своєї еволюції йсвою силу. А. Етціоні дав модель ідеального суспільства, якого в реальності щене могло бути в момент створення цієї теорії.
«Активний соціум» — це постмодерністське суспільство в тім відношенні, щовін відрізняється від модерного й перевершує його декількома найважливішимипараметрами: більша політична активність і більші інвестиції в політичнудіяльність; пріоритет знань, освіта й наукових досліджень. У прийнятті рішень,у керуванні й у здійсненні контролю над діяльністю суспільства все більшого значеннянабувають інформаційні системи. Щодо цього поняття «постмодерністськесуспільство» зближається з поняттям «інформаційне суспільство». При цьому вінформаційному суспільстві на першому плані обробка й передача знань, а впостмодерністському суспільстві акцентуються застосування й тлумачення знань.Необхідно підкреслити, що мова йде про одне й те саме суспільстві, у якомуакцентуються різні сторони й аспекти. Поняття «постмодерністське суспільство»використовувалося в соціології як синонім постіндустріального суспільства.Звичайно під цим останнім мають на увазі суспільство, що складається з різнихчасток, що міняються культур, тобто в будь-яких меншостей, у молоді, навіть урізних житлових районів міста може бути своя субкультура. Тому постіндустріальнесуспільство важко представити як єдине, стабільне суспільство. Мова йде просуспільство нового типу, що сміло приймає нові рішення, критикує все старе йдає можливість реалізуватися різним ролям.
Постмодерністські суспільства усе більше використовують знання,обчислювальну техніку й банки даних для підтримки взаємних відносин і одержуютьчерез інформаційні системи дані для тестування й інтерпретації дійсності. Задопомогою цієї інформації вони також контролюють свої власні зміни. А. Етціонівідзначає, що важливо не тільки самі інновації, але й спосіб і дохідливістьїхніх інтерпретацій. Факти без тлумачень по своїй соціальній або політичнійкористі обмежені. Наприклад, нова ефективна технологія викликає тількинезначний інтерес або навіть неприйняття, якщо вона суперечить релігії абоякій-небудь іншій цінності суспільства. Від тих, хто впроваджує новутехнологію, потрібні оцінка й роз’яснення її переваг. На темпи й результатинауково-дослідних робіт впливає прагматика: у першу чергу підтримується те, щодає практичний результат, відповідаючи потребам суспільства.
Прийнято вважати, що якість інформації залежить від того, до якогоступеня відділений друг від друга суспільні послуги тестування дійсності(наприклад, науково-дослідні інститути й статистичні установи, які збираютьоб’єктивну інформацію але різні галузі) і інститути інтерпретації знань (засобумасової інформації, політичні партії й ін.). Це існувало не завжди, так,наприклад, у первісному суспільстві ці функції були зв’язані один з одним:глава плем’я подавав інформацію й тлумачив її (часто досить довільно). Більше«свіжий» приклад: поняття «продажна преса» указує саме на те, що така преса невідділена й залежна від тих інстанцій і інститутів, які можуть робити на неїтиск. Спеціалізація, що проникнула в усі сфери суспільства, привела довиділення професійних політиків, що приймають рішення, але взаємодія їх зфахівцями залишається необхідним для «грамотності» політичних рішень. У ціломуінформація, отримана в науково-дослідних інститутах, буде мати все більше йбільше значення. Одна з найважливіших передумов функціонування активногосуспільства — це плюралізм у виробництві інформації. Інформація сприймається якбудь-який предмет споживання, використання й контролювання якого прерогативасуспільства в цілому. Наприклад, великі файли комп’ютерів різних організаціймістять стратегічно важливу інформацію, і суспільство так чи інакше змушенездійснювати контроль над ними.
Як уже ясно із усього сказаного, вище, освіта має особливе місце впостмодерністському суспільстві. Багатосторонність і складність суспільства йсоціальних відносин, нові вимоги трудового життя й керування новою технологією- це фактори, які вимагають підвищення рівня освіти. Значення вищої освіти йпрофесійної спеціалізованої освіти росте паралельно із процесом модернізаціїсуспільства. Одночасне освіта вважається усе більше істотним фактором привизначенні статусу індивіда. Багато хто говорить навіть про «суспільствовміння». Це поняття підкреслює значення спеціалізації й професіоналізму в сучасномусуспільстві. Звичайне підвищення освітнього рівня приносить і підвищеннясоціального статусу, хоча це не завжди відбивається на розмірі заробітноїплати. Не тільки молодь і працездатне населення, але й пенсіонери стали все вбільшій мері навчатися, поповнювати свої знання у різних науках. У Фінляндії,наприклад, використовується такий термін, як «університет третього віку».
Література
1.Агєєв В.С.Міжгрупова взаємодія: соціально-психологічні проблеми. — К., 2000
2.Беккер Г.Босков А. Сучасна соціологічна теорія. — К., 2000
3.Качан М.С. Мирспілкування. — К., 1988
4.Шибутані Т.Соціальна психологія. — К., 2003