Зміст
Вступ
Розділ 1. Державний бюджет України як головний фінансовийплан країни
1.1 Бюджет як економіко-правовакатегорія, його суть, поняття та значення для функціонування держави
1.2 Структура бюджету
1.3 Бюджетна система України: принципи побудови та складовібюджетної класифікації
Розділ 2. Механізм державного регулювання бюджетних правовідносин
2.1 Процедурні питання прийняття бюджету
2.2 Виконання бюджету
2.3 Звітування щодо виконання бюджету
Розділ 3. Шляхи вдосконалення правового регулюванняформування державного бюджету України
Висновки
Список використаних джерел
/>Вступ
Актуальністьтеми дослідження. Бюджет є основним фінансовим планом,в якому відображається діяльність держави та місцевих органів. У такомурозумінні бюджет посідає провідне місце у діяльності держави, оскільки визначаєїї можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за державоюфункцій, фактично, бюджет, який являє собою баланс доходів і видатків,відображає соціально-економічну, міжнародну, управлінську, оборонну тафінансову політику.
У зв’язку зпостійним рухом та завданнями, які має бюджет як основний фінансовий пландержави, необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом, щобзабезпечити своєчасне й повне надходження доходів, та раціонального, цільовогой ефективного використання коштів. Саме в цьому аспекті виникає юридичнезначення бюджету у вигляді нормативно-правового закріплення бюджетнихповноважень суб’єктів бюджетних відносин. Бюджет, затверджений на рівні законуна поточний бюджетний період, надає фінансовій діяльності органів виконавчоївлади обов’язкового характеру, оскільки приписи закону мають конкретно-адреснийхарактер і зобов’язують ці органи їх виконувати. Закон про бюджет покладає наорган виконавчої влади обов’язок зібрати певну суму коштів і дозволяє витратитизібрані кошти на фінансування видатків, пов’язаних із забезпеченням виконанняфункцій держави.
Останнім часом значнаувага акцентується увага, що частина видатків переважає над доходами чинавпаки, і держава прагне до їх рівноцінного і збалансованого розподілу. Виходячи з реалій сьогоднішнього дня особливоїактуальності набуває проблема побудови досконалої та ефективної системиформування доходної та видаткової частини Державного бюджету.
Отже, викладеневище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Стан курсовоїроботи. Під час написання курсової роботивикористовувалися праці таких дослідників, як Базилевич В.Д. [4], Василик О.Д. [6], Веприняк Д.М. [7], ВороноваЛ.К. [25], Гетьманець О.П. [26], Дмитренко О.К. [9], Зюнькін А.Г. [12], Єпіфанов А.О. [10], Кириленко О.П. [11], КостенкоЮ.О. [16] та ін.
Об’єктомдослідження курсової роботи є суспільні відносини усфері бюджету.
Предметдослідження — особливості правового регулювання складання,прийняття та виконання Державного бюджету України.
Метою курсовоїроботи є дослідження особливостей прийняття таправового регулювання Державного бюджету України.
Мета курсовоїроботи передбачає виконання таких завдань:
охарактеризуватиДержавний бюджет України як головний фінансовий план країни;
розкрити бюджетну систему України і її значення длядержави;
конкретизуватиособливості прийняття та виконання Державного бюджету України;
обґрунтуватипричини, які зумовлюють складності прийняття Державного бюджету України;
виявити шляхи вдосконалення формування Державногобюджету України.
Теоретико-методологічноюосновою курсової роботи є комплексне використанняпринципів і засобів філософського, загальнонаукового та теоретико-правовогопідходів. Слід виходити з єдності соціально-правового та гносеологічногоаналізу, об’єктивності, історизму, конкретності істини. Використано такожсистемний, структурно-функціональний, порівняльно-ретроспективний,історико-логічний і аналітико-синтетичний методи, а також спеціальні методиадміністративного права. Серед сукупності спеціальних методів, що використовуютьсяпри написанні курсової роботи, основним був формально-юридичний метод. За йогодопомогою досліджувалася юридична природа Державного бюджету, здійснюваласьнаукова обробка правового матеріалу.
Структура курсовоїроботи визначається її метою та завданнями. Роботаскладається зі вступу, трьох розділів, висновку, наводиться також списоквикористаних джерел (34 назви). Загальний обсяг роботи 45 с.
/>Розділ 1.Державний бюджет України як головний фінансовий план країни 1.1 Бюджет як економіко-правовакатегорія, його суть, поняття та значення для функціонування держави
Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ціфонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішимзасобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішньогопродукту, є Державний бюджет. Через бюджет держави відтворюється всябагатогранна її діяльність і забезпечується виконання її заходів.
Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід зазначити, що вінвідображає реальні виробничі відносини, відтворює відносини розподілу іперерозподілу, концентрує рух грошової маси як самостійної вартості, що нібитоне пов’язана з рухом товарної маси [14, 20].
Проте усвідомлення економічної суті бюджету зі своїм становленням пройшлодовгий шлях. Перші наукові визначення бюджету з’явились тільки на початку XX ст.Так, енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона стверджує, що бюджет, ізпогляду держави, є загальним фінансовим законом, на якому будується розписдоходів і видатків держави. Цікавим у цьому джерелі є тлумачення щодо значеннябюджету. Воно полягає у тому, що бюджет «дає постійні норми длякласифікації державних доходів і видатків. Нормативні статті, що входять дойого складу, є постійними величинами, які повторюються з року в рік, до зміниїх законодавчим шляхом, становлять його тверду, так би мовити, консолідуючучастину. Інша частина бюджету щорічно змінюється на основні ймовірності, засереднім розрахунком минулих років, а також внаслідок нових державних потреб,що спричинюють нові збори, надзвичайні витрати, додаткові кредити тощо; самевона становить головний зміст бюджетного закону. Співвідношення між цими двомачастинами бюджету визначається кожною державою по-своєму, відповідно до умов їїфінансового господарства» [13, 175].
У цьому визначенні бюджету ще переважають лише функціональні аспекти надекономічними, проте вже в цей період деякі вчені досить ґрунтовно формулюютьйого економічну суть. Зокрема, італійський фінансист Л. Косса в своїйфундаментальній праці «Основи фінансової науки» так формулює вимогидо бюджету:
витрати бюджету повинні проводитися зі згоди тих, хто дає кошти для їхздійснення;
влада, якій доручено витрачати суми, повинна підлягати серйозномуконтролю [13, 175].
Правда, ще тривалий час у фінансовій літературі поняття бюджетуототожнювалося з державними фінансами, а державні фінанси — з державнимгосподарством. Так, відомий французький вчений-фінансист П. Годме пише, що«державні фінанси — це суспільне багатство в формі грошей і кредиту, якеперебуває у розпорядженні органів держави» [13, 175].
У наукових працях західних теоретиків державних фінансів бюджет ібюджетний процес описуються з позиції ринкових відносин. За допомогою бюджетуздійснюються мінові акти купівлі-продажу за схемою «податки-блага». Тобточерез бюджет здійснюється мінова угода між державою та приватними особами, деподатки є формою залучення коштів і участі населення у фінансуванні потрібнихйому затрат [13, 176].
Дохідна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законамидержави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Через бюджетфінансова діяльність органів управління отримує цілком визначену в законодавчомуі нормативному плані базу для залучення й витрачання грошових коштів. Бюджетдає органам влади, які його затверджують, можливість контролювати діяльністьвиконавчо-розпорядчих органів, що складають і виконують бюджет. Хоча можливостітакого контролю обмежені.
Конституцією України надано виняткове право затверджувати бюджет державиВерховній Раді, а адміністративно-територіальні бюджети — відповіднимпредставницьким органам. Після затвердження Державний бюджет набуває силизакону [14, 21].
Отже, бюджет — це фонд фінансових ресурсів, який перебуває урозпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується длявиконання покладених на них функцій, передбачених конституцією. Економічнаприрода бюджету полягає в тому, що виникає об’єктивна необхідність у розподілій перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки,верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки тадобробуту громадян.
На думку Василика О.Д., бюджет, будучи дуже складним і багатограннимявищем, повинен розглядатися з декількох сторін: як ланка державних фінансів,як централізований фонд фінансових ресурсів, як фінансовий план держави. Економічнакатегорія — бюджет — виражає взаємозв’язок, що виникає між державою та іншимиучасниками суспільного виробництва в процесі розподілу та перерозподілувартості валового внутрішнього продукту шляхом створення централізованого тадецентралізованих фондів фінансових ресурсів і їх використання на цілірозширеного відтворення та підвищення рівня життя суспільства [6, 178].
Головне призначення бюджету — регулювати розподіл і перерозподіл валовоговнутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки,адміністративно-територіальними утвореннями, верствами населення, ґрунтуючисьна потребах ринкового господарства відповідно до визначеної фінансової політики.
Бюджетний кодексУкраїни визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсівдля забезпечення завдань і функції які здійснюються органами державної влади,органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядуванняпротягом бюджетного періоду. Відповідно, закон про Державний бюджет — це закон,який затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконанняДержавного бюджету України протягом бюджетного періоду.
Політичне значеннябюджету полягає в тому, що законодавчий орган своїм волевиявленням затверджуєобсяг видатків та доходів бюджету на планований рік і цим ставить уряд під свійконтроль. Бюджет є документом, що обмежує і розподіляє фінансові ресурси, якіуряд використовуватиме для надання допомоги і послуг з метою поліпшити добробутнароду. Бюджет є результатом компромісу між альтернативними поглядами на бажанімасштаби і характер діяльності уряду. Такі самі риси характерні і для муніципальнихфінансів. Державному бюджету належить центральне місце в системі державнихфінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєюсутністю бюджет характеризує фінансове становище держави.
Призначення бюджету в державі виявляється через систему фінансовихвідносин, структура яких така:
між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізаціїдоходів, накопичень і фінансування з бюджету;
між державою і населенням у процесі розподілу й перерозподілу валовоговнутрішнього продукту;
між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.
Дослідження і аналіз, структури зазначених відносин дають можливістьзрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчихпроцесах та економіці держави в цілому. На цих засадах формується і проводитьсяцілеспрямована бюджетна політика./>1.2 Структура бюджету
Бюджетний кодекспередбачає поділ державного бюджету на загальний і спеціальний фонди. Такийподіл може бути проведено в законі про державний бюджет [2]. Кодекс визначає і конкретний можливий зміст загального іспеціального фондів. Загальний фонд включає:
усі доходибюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;
усі видаткибюджету за рахунок надходжень до загального фонду;
фінансування такожпровадиться у загальний фонд.
Спеціальний фондстановить: бюджетні призначення на витрати за рахунок конкретно визначенихджерел надходжень; гранти, подарунки (у вартісному обчисленні), одержані розпорядникамина конкретні цілі; різницю між доходами і видатками спеціального фонду.
Передання коштівміж загальним і спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межахбюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет чирішення відповідної ради [7, 122].
Норми Бюджетногокодексу встановили: платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межахкоштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету, і заборонили створенняпозабюджетних фондів (п.7, 8 ст.13 Бюджетного кодексу) [7, 124].
Витрати бюджетнихкоштів супроводжують діяльність будь-якого державного органу, органу місцевогосамоврядування і бюджетних організацій, тому розмежування доходів і видатківміж видами бюджетів починається із розподілу видатків.
Функціональні повноваженняорганів держави й органів місцевого самоврядування поділяються на: неделеговані,делеговані й власні.
Неделегованідержавні повноваження пов’язані із забезпеченням конституційного устроюдержави, із суверенітетом, охороною державних кордонів і правопорядку.
Такі повноваженняналежать тільки державі і не можуть бути передані місцевому самоврядуванню. Томуі видатки, пов’язані з ними, фінансуються з Державного бюджету. Із нього жфінансуються державне управління, законодавча і виконавча влада, АдміністраціяПрезидента України, судова влада, міжнародна діяльність, фундаментальнідослідження, обслуговування державного боргу, інші загальнодержавні програми (ст.87Бюджетного кодексу).
Делегованідержавні повноваження пов’язані з функціями держави, але їх можна передатимісцевому самоврядуванню з метою більш ефективного їх виконання. Проте ст.85Бюджетного кодексу має застереження: право на здійснення видатків держава можепередати Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевогосамоврядування лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у виглядізакріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов’язковихплатежів або їх частки, а також трансфертів із Державного бюджету України).
Бюджетний кодексзабороняє здійснення впродовж бюджетного періоду видатків на фінансуваннябюджетних установ одночасно з різних бюджетів.
Власніповноваження органів місцевого самоврядування — це функції, покладеніКонституцією України і Законом України «Про місцеве самоврядування вУкраїні» на місцеві органи. Видатки, пов’язані з виконанням власнихповноважень органів місцевого самоврядування, фінансуються за рахунок місцевихбюджетів.
Ст.86 Бюджетногокодексу встановила, що розмежування видатків між місцевими бюджетами здійснюєтьсяна основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти наданняпослуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цихкритеріїв види видатків поділяються на такі групи:
перша група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечуютьнеобхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і якірозташовані найближче до споживачів (наприклад, школи, амбулаторії, медичніпункти, дитячі установи). Ці видатки фінансуються з бюджетів сіл, селищ, містта об’єднань;
друга група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують наданняосновних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України (наприклад,надання повної середньої освіти, лікарні, культурні заклади тощо). Видаткидругої групи фінансуються з бюджетів міст республіканського в АвтономнійРеспубліці Крим та обласного значення, а також районних бюджетів;
третя група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечуютьгарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, абофінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видаткифінансуються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів [2].
Із бюджетів містКиєва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.
В основу розподілувидатків між ланками бюджетної системи покладені також принципи відомчоїпідпорядкованості та територіального розміщення об’єкта фінансування і місцяпроведення заходів.
Доходи бюджетівформуються за допомогою чотирьох методів мобілізації коштів:
пряме вилученнядоходів від державного сектора економіки. Держава має право на підприємницькудіяльність і використання одержаних від неї прибутків, хоча надходження відцієї діяльності невеликі. Адже держава залишає приватизованими ті сферидіяльності, які або не приваблюють приватних підприємців через неприбутковість,або продукція та послуги цих підприємств дуже потрібні державі. Ці об’єктизнаходяться у державній власності не для одержання прибутків, а для випускупотрібної продукції і надання необхідних послуг;
одержання доходіввід природних ресурсів, майна і послуг, власником яких є держава;
перерозподілдоходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків й інших обов’язковихплатежів;
залучення кредитів [7, 126].
Джерела формуваннядоходів бюджетів можуть бути внутрішніми (в основному — це ВВП) і зовнішніми (міжнароднийкредит, оподаткування експортно-імпортної діяльності, валютне регулювання).
В юридичнійлітературі прийнято доходи бюджетів класифікувати за соціально-економічноюознакою на доходи від господарюючих суб’єктів усіх форм власності, на підставіякої вони діють, і від громадян. За юридичними формами — на податки інеподаткові платежі. За порядком включення доходів до бюджетів вони поділяютьсяна закріплені і регулюючі [16, 26].
Склад доходівДержавного бюджету України визначається статтею 29 Бюджетного кодексу. ДоДержавного бюджету України входять:
доходи, щоотримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов’язкові платежі,а також згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеностіінвалідів», від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, якіутримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших, визначенихзаконодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державіабо підприємствам, установам і організаціям, а також проценти і дивіденди,нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств.Не включаються до Державного бюджету доходи, закріплені за місцевими бюджетами;
гранти і дарунки увартісному обчисленні;
міжбюджетнітрансферти з місцевих бюджетів [7, 128].
До місцевихбюджетів включаються доходи, необхідні для виконання повноважень органів владиАвтономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органівмісцевого самоврядування.
Бюджетний кодекс (ст.64)визначає склад доходів, закріплених за бюджетами місцевого самоврядування, яківраховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Вони складають «кошик»доходів бюджетів місцевого самоврядування. Прибутковий податок із населення маєзначну питому вагу в доходах місцевих бюджетів усіх ланок. Оскільки заробітнаплата повинна сплачуватися щомісяця, цей дохід місцевих бюджетів відіграєпровідну роль у забезпеченні функціонування місцевих органів, тому норматививідрахувань його до місцевих бюджетів встановлюються диференційовано:
до доходівбюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% територіальних надходжень;
до доходів містреспубліканського (в Автономній Республіці Крим) і обласного значення — 75%територіальних надходжень; а до доходів бюджетів міст районного значення, сіл,селищ або їх об’єднань — 25% територіальних надходжень.
Із Державногобюджету місцевим бюджетам виділяється субвенція на виплату допомоги сім’ям іздітьми, малозабезпеченим сім’ям та інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, атакож на надання пільг ветеранам війни і праці, ветеранам військової служби,ветеранам органів внутрішніх справ та субсидій населенню на оплатуелектроенергії, природного газу, послуг тепло —, водопостачання іводовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідкихнечистот.
Субвенції ізДержавного бюджету надаються як на соціальні, так і на культурні заходи. Згідноз нормою Бюджетного кодексу видатки фінансуються тільки з того бюджету, на якийвони віднесені, якщо ж вони фінансуються із іншого бюджету, така діякваліфікується як нецільове використання бюджетних коштів.
Обсяги цихвидатків безспірно вилучаються з відповідного місцевого бюджету до Державногобюджету органами Державного казначейства у порядку, встановленому КабінетомМіністрів.
Міські (Києва,Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласногозначення) і районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотаціївирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам селищ, сіл, міст районногозначення та їх об’єднань.
Верховна РадаАвтономної Республіки Крим і відповідні ради можуть передбачати у відповіднихбюджетах такі види міжбюджетних трансфертів (ст.101 Бюджетного кодексу):
субвенції наутримання об’єктів спільного користування або на ліквідацію негативнихнаслідків діяльності об’єктів спільного користування;
субвенції навикористання власних повноважень територіальних громад селищ, сіл, міст;
субвенції навикористання інвестиційних проектів [2].
Розподіл об’ємуміжбюджетних трансфертів відповідно до Бюджетного кодексу і Закону «ПроДержавний бюджет» між вищестоящими ланками місцевих бюджетів визначаютьсяна основі формули, яка враховує:
фінансовінормативи бюджетної забезпеченості і коригуючі коефіцієнти до них;
кількість жителіві споживачів послуг;
індекс відносноїподаткоспроможності відповідного міста або району;
прогнознийпоказник «кошика» доходів бюджетів місцевого самоврядування дляверхньої ланки місцевих бюджетів і бюджетів міст обласного значення і прогноздоходів, що визначаються Бюджетним кодексом — для районних бюджетів;
коефіцієнтвирівнювання [2].
Як установлено ст.95Конституції України [1], державапрагне до збалансованості бюджету України. Однак стан економіки в країні покищо не завжди дає можливість скласти такий бюджетний план, який би включивпершочергові пріоритетні видатки і таку кількість доходів, які б могли датинеобхідну суму коштів для їх покриття. Тому стаття 14 Бюджетного кодексупередбачає можливість прийняття Державного бюджету України, бюджету АвтономноїРеспубліки Крим та міських бюджетів на відповідний бюджетний період здефіцитом, але тільки у разі наявності обґрунтованих джерел фінансуваннядефіциту відповідного бюджету. Ст.72 Бюджетного кодексу дозволяє прийматибюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети з дефіцитом виключно участині дефіциту бюджету розвитку, але на суму вільного залишку бюджетнихкоштів. По спеціальному фонду з дефіцитом приймаються бюджет АР Крим та міськібюджети у частині дефіциту бюджету розвитку, який покривається запозиченнями.
Кабінет МіністрівУкраїни може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджетУкраїни. Запозичення не можна використовувати на покриття поточних видатківдержави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальноїекономічної рівноваги.
Міністр фінансіввід імені Кабінету Міністрів з метою економії коштів та ефективності їхвикористання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.
1.3 Бюджетна система України: принципипобудови та складові бюджетної класифікації
Відповідно до Бюджетного кодексу України (глава 2, ст. ст.5-13) бюджетнасистема України — це сукупність державного бюджету й місцевих бюджетів,побудована з урахуванням економічних відносин, державного таадміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.
Бюджетна система України складається з державного бюджету й місцевихбюджетів.
Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальнихгромад сіл, селищ, міст та їхніх об’єднань.
Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим,обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевогосамоврядування.
Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються дляаналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.
Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України,зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведених бюджетів областей таміст Києва і Севастополя.
Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:
принцип єдності бюджетної системи України;
принцип збалансованості;
принцип самостійності;
принцип повноти;
принцип обґрунтованості;
принцип ефективності;
принцип субсидіарності;
принцип цільового використання бюджетних коштів;
принцип справедливості й неупередженості;
принцип публічності та прозорості;
принцип відповідальності учасників бюджетного процесу [6, 41].
Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.
Загальний фонд бюджету включає:
всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування доспеціального фонду;
всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;
фінансування загального фонду бюджету;
Спеціальний фонд бюджету включає:
бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерелнадходжень;
гранти або дарунки (у вартісному обчисленні), одержані розпорядникамибюджетних коштів на конкретну мету;
різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету [6, 43].
Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається закономпро Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фондувизначаються виключно законами України.
Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетноюкласифікацією.
Бюджетнакласифікація України була затверджена Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996р. № 327/96-ВР «Про структуру бюджетної класифікації України» з метоюстворення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатківна всіх рівнях влади та забезпечення загальнодержавної і міжнародноїпорівнянності бюджетних даних. Вимогу використання єдиної класифікації доходіві видатків закладено у Бюджетному кодексі.
Бюджетнакласифікація — єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в т. ч. кредитуванняза вирахуванням, погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічноїсутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознакамивідповідно до законодавства України та міжнародних стандартів [28, 75].
Бюджетнакласифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовоюдіяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим,органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведеннянеобхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональнихта економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародноїпорівнянності бюджетних показників.
Використаннябюджетної класифікації дозволяє проводити аналіз надходження доходів за кожнимвидом, фінансування витрат за їхніми направленнями, співставлення кошториснихвитрат за однотипними установами.
На її основіздійснюється статистична обробка бюджетних показників, в процесі якоївідслідковується динаміка і тенденції розвитку показників, розробляютьсяпрогнози щодо розвитку бюджетних відносин.
Бюджетнакласифікація має велике організаційне значення. Вона:
створює умови дляпорівнянності показників державного бюджету та місцевих бюджетів;
приводить кожен бюджетдо обстежуваного;
полегшує розглядбюджетів та їх економічний аналіз;
спрощує контрольза виконанням бюджету, своєчасністю і повнотою акумуляції коштів, використаннямїх за цільовим призначенням;
забезпечуєможливість синтетичного та аналітичного обліку доходів та видатків у бюджетнихустановах та організаціях.
Бюджетнакласифікація дозволяє також порівняти асигнування з видатками, що допомагаєдотримуватись фінансової дисципліни, економно витрачати кошти, здійснюватиконтроль за виконанням програм соціально-економічного розвитку держави.
Бюджетнакласифікація має юридичне значення, а саме:
віддзеркалюєправову основу організації складання бюджету;
здійснює юридичнезакріплення устрою і компетенції органів влади і управління;
висвітлюєзаконодавчі акти і правила, що регулюють бюджетний процес.
З метою досягненняцілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпеченнявзаємозв’язку між функціональними призначеннями і економічним характеромвидатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, атакож зміни до неї та інформує про це в обов’язковому порядку Верховну РадуУкраїни. Так, наказом Міністерства фінансів України за № 604 від 27 грудня 2001року «Про бюджетну класифікацію та її затвердження» на виконаннястатті 8 Бюджетного кодексу України та з метою запровадження у 2002 році вУкраїні затверджено нову бюджетну класифікацію, яка включає такі складовічастини:
І — класифікаціядоходів бюджету;
ІІ — класифікаціявидатків бюджету;
ІІІ — класифікаціяфінансування бюджету;
ІV — класифікаціяборгу.
Водночасзатверджено тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів (з перехідноютаблицею до нової функціональної класифікації видатків бюджету), якавикористовується до впровадження програмно-цільового методу при складанні тавиконанні місцевих бюджетів [28, 77].
Повноваженнямищодо надання роз’яснень з питань застосування бюджетної класифікації наділені:
класифікаціїдоходів бюджету, функціональної класифікації видатків бюджету, класифікаціїфінансування бюджету та класифікації боргу — Департамент по бюджетуМіністерства фінансів України;
економічноїкласифікації видатків бюджету — Державне казначейство України.
Таким чином, найважливішим засобом, через який державаздійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет. Черезбюджет держави відтворюється вся багатогранна її діяльність і забезпечуєтьсявиконання її заходів.
/>Розділ 2.Механізм державного регулювання бюджетних правовідносин 2.1 Процедурні питання прийняттябюджету
Базовимимакроекономічними показниками для формування параметрів бюджету є обсяг ВВП ітемпи його росту в черговому фінансовому році, передбачуваний рівень інфляціїта низка інших. Складання бюджету ґрунтується на основних напрямахгрошово-кредитної, бюджетної, податкової політики держави в цілому тавідповідної території на наступний бюджетний період.
Складанню проектівбюджетів передує розробка прогнозів соціального і економічного розвитку. Напідставі макропоказників економічного та соціального розвитку на наступнийбюджетний період, аналізу виконання бюджету у поточному періоді, пріоритетів тапрограми уряду Міністерством фінансів визначається загальний рівень доходів тавидатків бюджету і дається оцінка обсягу фінансування бюджету для складанняпропозицій проекту Державного бюджету України [28, 52].
Для підготовкипропозицій проекту Державного бюджету Міністерство фінансів України розробляє ідоводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовкибюджетних запитів.
Бюджетний запит (згідноз Бюджетним кодексом) — документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів,що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетнихкоштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.
Бюджетні запитиповинні містити всю необхідну інформацію для аналізу показників з метоюприйняття рішення щодо включення їх до проекту місцевого бюджету. Бюджетнийкодекс запроваджує процедуру парламентських слухань з питань бюджетної політикина наступний бюджетний період. Складання бюджетних запитів загалом починаєтьсяз доведення місцевими фінансовими органами до головних розпорядників бюджетнихкоштів інструкції з підготовки бюджетних запитів, розроблених на основі типовоїформи визначеної Міністерством фінансів України з урахуванням особливостейскладання проектів місцевих бюджетів. Інструкції до бюджету мають на метіуправління процесом складання відповідного місцевого бюджету. Власне інструкціїрозпорядникам бюджетних коштів щодо напрямків політики і програм разом зівстановленням граничних обсягів видатків формують межі, в яких здійснюєтьсярозробка бюджетних запитів. Місцеві фінансові органи на основі результатіваналізу приймають рішення щодо включення цих запитів до проекту бюджету.
Міністерствофінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державногобюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головнимрозпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті,пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів.
На основі аналізубюджетних запитів Міністерство фінансів України готує проект закону проДержавний бюджет України та подає його Кабінету Міністрів України для розгляду.Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту закону проДержавний бюджет України та подає його з відповідними матеріалами ВерховнійРаді України не пізніше 15 вересня. Він підлягає обов’язковій публікації вгазеті «Урядовий кур’єр» не пізніше ніж через сім днів після йогоподання Верховні Раді України [28, 54].
Разом із проектомзакону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів України,подаються:
1) пояснювальназаписка до проекту закону про Державний бюджет України, яка повинна містити:
інформацію проекономічне становище держави та основні прогнозні макропоказники економічного ісоціального розвитку України на наступний бюджетний період, покладені в основупроекту Державного бюджету України;
оцінку надходженьдоходів та інших коштів (позик), що пропонуються для забезпечення фінансовимиресурсами витрат бюджету;
пояснення доосновних положень проекту Державного бюджету України та проекту закону проДержавний бюджет України, включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків навиконання функцій, програм. Обґрунтування включають бюджетні показники запопередній, поточний, наступний бюджетні періоди в розрізі класифікаціївидатків бюджету;
інформацію щодоврахування пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетноїполітики на наступний бюджетний період;
обґрунтуванняособливостей міжбюджетних взаємовідносин;
інформацію щодообсягів державного боргу, в тому числі за типом боргового зобов’язання, графікайого погашення, обсягів та умов запозичень;
прогноз основнихмакропоказників економічного і соціального розвитку України, показниківзведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків та фінансуванняна наступні три бюджетні періоди;
2) прогнозніпоказники зведеного бюджету України (включаючи оцінку Державного бюджетуУкраїни та місцевих бюджетів) відповідно до бюджетної класифікації, а такожзведений баланс фінансових ресурсів України;
3) перелік пільгпо податках, зборах (інших обов’язкових платежах) із розрахунком втрат доходівбюджету від їх надання;
4) показникивидатків Державного бюджету України, необхідних на наступні бюджетні періодидля завершення програм, що враховані в проекті Державного бюджету України, заумови реалізації цих програм протягом більш як одного бюджетного періоду;
5) зведення таструктура фінансових зобов’язань із державного боргу та державних гарантій напоточний і наступний бюджетні періоди до повного погашення борговихзобов’язань, включаючи суми на обслуговування державного боргу;
6) перелікінвестиційних програм на наступний бюджетний період, під які можуть надаватисягарантії Кабінету Міністрів України;
7) доповідь прохід виконання Державного бюджету України у поточному бюджетному періоді;
8) проектикошторисів усіх державних цільових фондів, які створюються за рахунок податківі зборів (обов’язкових платежів) відповідно до закону;
9) поясненняголовних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України (подаютьсядо Комітету Верховної Ради України з питань бюджету);
10) іншіматеріали, обсяг і форму яких визначає Кабінет Міністрів України.
Видатки проектузакону про Державний бюджет України за головними розпорядниками бюджетнихкоштів повинні бути деталізовані за підрозділами функціональної класифікації.
Організаціяскладання проектів бюджетів забезпечується Кабінетом Міністрів України, а такожмісцевими державними адміністраціями. Безпосередню роботу зі складання проектівбюджетів за дорученням органів виконавчої влади виконує Міністерство фінансівУкраїни та його органи на місцях. Бюджетним кодексом чітко встановлюютьсяграничні терміни прийняття відповідних рішень учасниками бюджетного процесу впроцесі розгляду та прийняття Державного бюджету України (див. додаток).
2.2 Виконання бюджету
Згідно зі ст.116Конституції України [1] забезпеченнявиконання затвердженого бюджету покладено на КМУ. Щодо місцевих бюджетів, тоКонституція України в ст.143 встановила, що сільські, селищні та міські радизатверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, як іобласні та районні ради, й контролюють їх виконання, а зрозуміло, виконанняпокладено на виконавчі органи. Обласні та районні бюджети виконують, згідно зіст.61 Закону України «Про місцеве самоврядування», відповіднідержавні адміністрації на підставі Бюджетного кодексу.
Виконання бюджету — це та стадія бюджетного процесу, яка забезпечується діяльністю законодавчих тавиконавчих органів, які виробили і затвердили багато нормативних актів зпланування доходів і видатків. Біля чотирьох місяців народні депутатиобговорювали проект бюджету, який прийняла Верховна Рада України, а місцевіради — рішення про свої бюджети. Із початком нового бюджетного року необхідновиконати той план по доходах і видатках, який став Законом. У виконанні бюджетуберуть участь усі державні й муніципальні органи, підприємства й організації. Алеслід підкреслити, що багато юридичних осіб (недержавної і немуніципальної формивласності) безпосередньої участі у бюджетних правовідносинах не беруть. їхстосунки з бюджетом опосередковуються через податкові відносини (сплатаподатків комерційними підприємствами), цивільно-правові (продаж товарів абонадання послуги бюджетній установі), трудові (одержання зарплати громадянином,що працює у бюджетній установі) тощо. Однак, якщо мова йде про те, що коштивідпущені з бюджету, або про платежі в бюджет — це вже фінансові правовідносини.І в той же час відносини з купівлі-продажу та їм подібні, що регулюютьсядоговором, бюджетним (як видом фінансового), правом не регулюються. Якщо бюджетнаорганізація купує товар за бюджетні гроші, то Казначейство не вимагає, щобкупували у певному місці і саме те, а вимагає, щоб придбані були. необхідніречі, на які відпускаються бюджетні кошти, тобто є бюджетне призначення.
Виконання бюджетівздійснюється на підставі законодавства та нормативно-правових актів про бюджетна певний бюджетний період згідно з розписом доходів і видатків бюджету, якийзатверджується фінансовими органами [7, 170].
Виконання бюджетуповинно починатися з 1 січня бюджетного періоду, на який затверджено Закон проДержавний бюджет або рішення про місцевий. бюджет. Повноваження щодозабезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджетуУкраїни ст.116 п.6 Конституції України [1] покладаєтьсяна Кабінет Міністрів України. Під час виконання бюджету найважливіше — цезабезпечити повне і своєчасне надходження обов’язкових (податкових та інших) платежіві доходів за всіма джерелами фінансування заходів у межах затверджених убюджетах сум протягом усього бюджетного періоду. Необхідно правильно іекономічно обґрунтовано розподілити всі надходження й асигнування, якіпровадитимуться за бюджетним розписом. Згідно зі ст.47 Бюджетного кодексу [2] загальна організація та управліннявиконанням Державного бюджету України покладені на Міністерство фінансівУкраїни.
Згідно ізПоложенням про Міністерство фінансів України [4] у межах своєї компетенції вонозабезпечує виконання Державного бюджету України, концентрацію фінансовихресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України,ефективне використання бюджетних коштів, здійснює контроль за цільовимвикористанням коштів державного і місцевого бюджетів, застосовує вустановленому порядку заходи щодо обмеження або припинення фінансування здержавного бюджету підприємств, установ і організацій за наявності фактівнецільового витрачання ними коштів, а також у випадках неподання звітів провитрачання раніше виділених коштів та утримує в установленому порядку зпідприємств, установ та організацій кошти державного бюджету, що використаніними не за цільовим призначенням. Міністерство фінансів України має право:
надавати зДержавного бюджету України в установленому порядку позички у випадках утвореннятимчасових касових розривів (касовий розрив — це розбіжність термінунадходження коштів на рахунок із терміном асигнування коштів із бюджету) підчас виконання бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва таСевастополя, які повинні бути погашені в установлені строки в межах поточногобюджетного року;
надавативідповідно із законодавством відстрочку і розстрочку за платежами Державногобюджету України;
проводити вміністерствах, інших центральних і місцевих органах виконавчої влади, органахмісцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, вустановах банків та інших фінансово-кредитних установах усіх форм власностіперевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисіввідносно зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а такожодержувати пояснення, довідки і відомості з питань, які виникають під часперевірок [4].
Забезпеченняефективного управління коштами державного бюджету України, підвищенняоперативності у фінансуванні видатків у межах наявних фінансових ресурсівздійснює Державне казначейство України [5].
Основнимизавданнями Державного казначейства України є:
організаціявиконання Державного бюджету України і здійснення контролю за ним;
управліннянаявними коштами державного бюджету України, в тому числі в іноземній валюті,коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ таорганізацій, що фінансуються з Державного бюджету України;
фінансуваннявидатків Державного бюджету України;
ведення облікукасового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконанняДержавного бюджету України;
здійсненняуправління державним внутрішнім і зовнішнім боргом відповідно до чинногозаконодавства;
розподіл міждержавним бюджетом України та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей,міст Києва та Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів іобов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;
здійсненняконтролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів іпозабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштівДержавного бюджету України [5].
ВиконанняДержавного бюджету здійснюється на єдиному казначейському рахунку тільки вуповноважених банках. Між уповноваженим банком і Державним казначействомукладається договір на обслуговування рахунку. Банк несе відповідальність засвоєчасне й правильне зарахування та списання коштів на підставірозрахунково-грошових документів за рахунками казначейства. Неуповноваженікомерційні банки не мають права відкривати рахунки бюджетним установам. Усіоперації щодо руху коштів Державного бюджету на рахунках в уповноважених банкахконтролюються за термінами проходження.
При виконаннівидаткової частини бюджетні кошти перераховуються тільки на фінансуваннязаходів, передбачених затвердженим бюджетом. Для фінансування видатків кошти ізбюджетів надаються розпорядникам бюджетних коштів — керівникам організацій. Вонимають право розпоряджатися затвердженими для них асигнуваннями. За обсягомнаданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів ірозпорядників нижчого рівня.
Головнірозпорядники бюджетних коштів можуть витрачати бюджетні кошти на утримання тієїустанови, яку вони очолюють, на заходи, що безпосередньо здійснюються цієюустановою, а також розподіляти бюджетні кошти, що їм надані, між розпорядникаминижчого рівня або безпосередньо витрачати їх на утримання підвідомчих їморганізацій [7, 172].
Бюджетний кодекс уст.22 встановив, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бутивиключно:
за бюджетнимипризначеннями, передбаченими Законом про Державний бюджет України, — органи,уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, КабінетомМіністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а такожміністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний СудУкраїни, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи таорганізації, які визначені Конституцією України або входять до складу КабінетуМіністрів України, а також Національна академія наук України, Українськаакадемія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічнихнаук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України, вособі їх керівників;
за бюджетнимипризначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, — керівники місцевихдержавних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівникиголовних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурнихпідрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад [2].
Головні розпорядникикоштів Державного бюджету України затверджуються Законом про Державний бюджетУкраїни шляхом встановлення їм бюджетних призначень, а головні розпорядникикоштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет іздотриманням умов, визначених пунктами 2 і 3 частини першої ст.22 Бюджетногокодексу. і Головний розпорядник бюджетних коштів:
розробляє плансвоєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначенихнормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатівза рахунок бюджетних коштів;
розробляє напідставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їхМіністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;
отримує бюджетніпризначення шляхом їх затвердження у Законі про Державний бюджет України чирішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядниківбюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості прообсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
затверджуєкошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше непередбачено законодавством;
здійснюєвнутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетнихкоштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням нимибюджетних коштів;
одержує звіти провикористання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня таодержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання нимибюджетних коштів [2].
Жодноїуправлінської дії не можна здійснити без забезпечення її фінансовими ресурсами,тому видатки бюджетів розподіляються за функціями держави, органів місцевогосамоврядування за їх компетенцією. Для забезпечення всіх органів держави іорганів місцевого самоврядування, що забезпечують державне функціонування,існує відомча класифікація видатків державного і місцевого самоврядування, якавміщує перелік головних розпорядників коштів Державного бюджету.
Головнірозпорядники за всіма бюджетами визначаються ст.22 Бюджетного кодексу і щорокупідтверджуються в актах про бюджет: по державному бюджету — у Законі проДержавний бюджет, по місцевих бюджетах — у рішеннях відповідних місцевих радпро місцеві бюджети. Це підтвердження виявляється в тому, що головнимрозпорядником бюджетних коштів є той керівник, на адресу міністерства,відомства (установи), яким він керує, у відповідному бюджеті є бюджетнепризначення (тому і бюджетна класифікація має назву відомчої) [7, 174].
Таким чином,порядок визначення головних розпорядників коштів Державного бюджетувизначається ст.22 Бюджетного кодексу, перелік головних розпорядниківвміщується у Наказі Міністра фінансів, а сума коштів, яку вони одержують ізбюджету, щороку визначається Законом про Державний бюджет.
Головнийрозпорядник бюджетних коштів:
розробляє плансвоєї діяльності відповідно до завдань і функцій, визначенихнормативно-правовими актами та установами, положеннями про міністерства,відомства, управління тощо;
розробляє напідставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити, тобто пропозиції(їх можна назвати і замовленнями), з відповідним обґрунтуванням щодо обсягукоштів, необхідних для його діяльності в наступному бюджетному році, та подаєїх відповідному фінансовому органу;
після затвердженняакту про бюджет (закону або рішення) бюджетні призначення, тобто суми коштів,які виділяються на адресу головних розпорядників і дають їм можливістьвиконувати надані їм повноваження, доводить у встановленому порядку дорозпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомостіпро обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
після одержаннявідомостей про обсяги асигнувань розпорядники нижчого рівня уточнюють своїкошториси і дають їх на затвердження головних розпорядників;
здійснюєвнутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетнихкоштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням нимибюджетних коштів;
6) одержує звітипро використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня таодержувачів бюджетних коштів [7, 177].
Статусвідповідальних виконавців бюджетних програм за програмно-цільовими бюджетами таособливості їх участі у бюджетному процесі визначено інструкцією, затвердженоюнаказом Міністерства фінансів України від 14 грудня 2001 р. за № 574 і зареєстрованоюу Міністерстві юстиції України 3 січня 2002 р. за № 3/6291.
Цією інструкцієюМінфіну чітко розмежовуються повноваження головних розпорядників коштівДержавного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм у стадіяхбюджетного процесу в умовах впровадження програмно-цільового методу в бюджетнийпроцес.
Відповідальнийвиконавець — це юридична особа, яка має окремий рахунок, бухгалтерський балансі безпосередньо забезпечує виконання однієї або ряду бюджетних програм усистемі головного розпорядника коштів. Відповідальним виконавцем може бути:
головнийрозпорядник, якщо його апарат забезпечує виконання бюджетної програми;
розпорядникинижчого рівня;
одержувачі коштівДержавного бюджету (бюджетні установи), які виконують бюджетні програми в системіголовного розпорядника.
Відповідальноговиконавця визначає головний розпорядник за письмовим погодженням зМіністерством фінансів України в процесі формування проекту Державного бюджетуна наступний рік. Головний розпорядник не може мати в своїй системі більше ніждев’ять відповідальних виконавців.
Головнірозпорядники коштів Державного бюджету до початку бюджетного року визначаютьмережу розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів по територіях.
В Україні існуєказначейська система виконання бюджетів. Механізм касового виконання Державногобюджету по видатках і по доходах регулюється наказами державного казначейства. Згідноз цими наказами головним розпорядникам та розпорядникам ІІ ступенявідкриваються зведені особові рахунки для зарахування коштів без визначеннякодів функціональної класифікації видатків, які підлягають подальшомуперерахуванню на особові і реєстраційні рахунки.
Особові рахунки — це рахунки, які відкриваються в органах державного казначейства розпорядникамбюджетних коштів (крім розпорядників ІІІ ступеня) для зарахування коштів, якібудуть розподілятися і переводитися конкретному розпоряднику (одержувачу) коштів.
Реєстраційнірахунки відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам іодержувачам коштів Державного бюджету для обліку операцій з коштами загальногофонду бюджету, а спеціальні реєстраційні рахунки — для обліку доходів івидатків, передбачених їх кошторисами в частині спеціального фонду.
Функціонуванняорганів держави та органів місцевого самоврядування може здійснюватися тількипри фінансовому забезпеченні. Оскільки кошти держави і органів місцевогосамоврядування обмежені, бо видатки зростають скоріше, ніж є можливість їхзадовольнити, кожний із них може розраховувати тільки на ту суму, яку визначиввідповідний орган влади при затвердженні державного або місцевого бюджету. Розмірцієї суми залежить від економічної можливості, важливості витрати і коштів, якізапрошувалися цим органом при складенні проекту бюджету. Виходячи з можливостейпоточного періоду, орган влади, затверджуючи відповідний бюджет, визначає сумувитрат цього органу на конкретний захід тощо. Суми, які має право витратити збюджету керівник, у Бюджетному кодексі одержали назву бюджетних призначень [2].
Бюджетніпризначення встановлюються Законом про Державний бюджет України чи рішенням промісцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом, тобто треба дотриматипорядок формування і затвердження відповідного бюджету і кошторису бюджетноїустанови [7, 178].
Держава — постійнодіючий механізм, який не зупиняється. Часто буває, що протягом року, на якийбули затверджені бюджетні призначення для певних суб’єктів бюджетного процесу,останні передають виконання певних функцій, на які планувалися бюджетні кошти,іншим органам держави згідно із законодавством. У таких випадках бюджетніпризначення для одних головних розпорядників перекидаються у тих самих сумахіншим головним розпорядникам для виконання тих же функцій чи послуг, якимдоручено їх виконання і на які покладено відповідальність за їх якіснепроведення. За таких умов керівник фінансового органу в двотижневий термінповідомляє про це Кабінет Міністрів України, Раду міністрів АвтономноїРеспубліки Крим або місцеву державну адміністрацію (залежно від того, в якомубюджеті були призначення).
КонституціяУкраїни визначила початок і кінець бюджетного періоду.31 грудня всі бюджетніпризначення втрачають чинність. Винятком з цього правила можуть бути тількивипадки, коли окремим законом будуть передбачені кількарічні призначення накапітальні вкладення.
Держава — складниймеханізм, забезпечити всі її потреби неможливо, тому при плануванні витратобирають першочергові, пріоритетні, і для їх фінансового забезпеченнявключаються призначення у відповідні бюджети. Однак всього передбачити ніхто неможе, особливо якщо витрати пов’язані зі стихійними явищами: снігопадами,зливами, землетрусами, аваріями на шахтах тощо. Держава повинна заздалегідьвідокремити частину бюджетних коштів, призначених для фінансування невідкладнихвитрат, які не могли бути передбачені при затвердженні бюджету. Порядоквикористання коштів визначається Кабінетом Міністрів України. Міністерствофінансів України та Міністерство економіки України визначають доцільність таефективність фінансування витрат за рахунок Резервного фонду. Резервний фонд невитрачається на погашення боргів, у тому числі пов’язаних із гарантіями таіншими видами забезпечення, які надаються Урядом України, для збільшення сум застаттями видатків, передбачених у загальному фонді Державного бюджету України [7,180].
Рішення провиділення коштів на фінансування витрат, пов’язаних із фінансуваннямнадзвичайних ситуацій, робіт по ліквідації аварій та стихійного лиха,непередбачених витрат й інших заходів, що не передбачалися і не могли бутипередбачені при затвердженні бюджету, приймаються відповідно КабінетомМіністрів України, Кабінетом Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевимидержавними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.
Розмір Резервногофонду визначає Верховна Рада України при затвердженні Закону про Державнийбюджет. Він не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загальногофонду бюджету.
Органи виконавчоївлади усіх рівнів зобов’язані щомісячно звітувати перед відповідною радою, яказатвердила бюджет, про витрачання коштів резервного фонду. Контроль завикористанням коштів Резервного фонду здійснює і Рахункова палата за дорученнямкомітетів Верховної Ради України.
Кабінет МіністрівУкраїни щомісячно подає докладні письмові звіти про витрати з резервного фондуіз обґрунтуванням необхідності, економічності, ефективності та досягненняфактичних наслідків за підсумками використання коштів резервного фонду.
У Державномубюджеті України Резервний фонд існує обов’язково. Що ж до місцевих бюджетів, тозаконодавство дозволяє їм створювати резервні фонди у такому ж розмірі довидаткової частини загального фонду відповідного бюджету за рішеннямвідповідної ради.
Установи, якіфінансуються з Державного та місцевих бюджетів, одержують кошти для свогофункціонування на підставі кошторисів. Ст.51 Бюджетного кодексу [2] визначаєкошторис як основний плановий документ бюджетної установи, який надаєповноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг іспрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій тадосягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетнихпризначень.
Розпорядникибюджетних коштів можуть виконувати свої обов’язки з керівництва установами, щопов’язані із витратами бюджетних коштів, тільки в межах асигнувань, передбачениху відповідних бюджетах і складених на їх основі кошторисів. Будь-які угоди,укладені бюджетними установами з перевищенням асигнувань, що виділяються збюджетів, вважаються недійсними.
Місцеві бюджетивиконуються за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансовогооргану. Податки, збори та інші доходи місцевого бюджету зараховуютьсябезпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальномуоргані державного Казначейства. Доходи бюджетів не можуть акумулюватися на рахункахорганів стягнення.
2.3 Звітування щодо виконання бюджету
Звітність провиконання Державного бюджету є оперативною, місячною, квартальною та річною.
Зведення,складання та надання звітності про виконання Державного бюджету Україниздійснюється Державним казначейством.
Річний звіт провиконання Закону про Державний бюджет України подається Кабінетом МіністрівУкраїни Верховній Раді не пізніше 1 травня року, наступного за звітним. Бюджетнийкодекс у ст.61 встановлює і зміст річного звіту про виконання Державногобюджету. Річний звіт повинен включати такі частини:
звіт профінансовий стан (баланс Державного бюджету України);
звіт про виконанняДержавного бюджету;
звіт про рухкоштів;
інформацію провиконання захищених статей видатків Державного бюджету України;
звіт про бюджетнузаборгованість;
звіт провикористання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів;
інформацію простан державного боргу;
звіт про кредитита операції, що стосуються державних гарантійних зобов’язань;
зведені показникизвітів про виконання бюджетів;
інформацію провиконання місцевих бюджетів;
іншу інформацію,визнану Кабінетом Міністрів необхідною для пояснення звіту.
Звіт про виконанняЗакону про Державний бюджет, поданий Кабінетом Міністрів України, у двотижневийстрок розглядає Рахункова палата і готує висновки щодо використання коштівДержавного бюджету.
Верховна РадаУкраїни розглядає звіт про виконання Закону про Державний бюджет у двотижневийтермін з дня отримання висновків Рахункової палати щодо використання коштівДержавного бюджету України.
Останніми рокамина завершальній, але важливій стадії бюджетного процесу увага тих осіб, які неє учасниками бюджетного процесу, не концентрується. Звіт своєчасно нерозглядається Верховною Радою України. Не знайдеш публікації цього звіту. Але жсаме Звіт про виконання Державного бюджету за минулий бюджетний період і будепокладено в основу при розробці проекту бюджету на наступний рік. Знаючи продопущені прорахунки їх можна не допустити при складанні проекту нового бюджету.
Звіт КабінетуМіністрів України перед Верховною Радою про виконання Закону про Державнийбюджет представляє Міністр фінансів, із співдоповідями — Голова КомітетуВерховної Ради з питань бюджету та Голова Рахункової палата.
Верховна Рада зарезультатами розгляду ухвалює рішення щодо звіту про виконання Закону проДержавний бюджет України [7, 184].
На всіх стадіяхбюджетного процесу органи, уповноважені державою, здійснюють контроль задотриманням бюджетного законодавства. Повноваження органів держави поздійсненню контролю за дотриманням бюджетного законодавства встановлені ст. ст.109-115Бюджетного кодексу України.
Із прийняттямБюджетного кодексу вперше у бюджетному законодавстві з’явилися статті, в якихдається поняття бюджетного правопорушення, визначаються підстави дляпризупинення бюджетних асигнувань, роз’яснюються поняття нецільовоговикористання бюджетних коштів і встановлюється положення про те, що до осіб,які винні в порушенні бюджетного законодавства, застосовуються усі видиюридичної відповідальності, передбачені законодавством.
/>Розділ 3.Шляхи вдосконалення правового регулювання формування державного бюджету України
В період побудови ринкової економічної системи потрібно вирішуватипитання дефіциту бюджету, неінфляційних джерел фінансування видатків,фінансування витрат на соціально-культурну сферу та соціальний захистнаселення, стабілізації економіки, удосконалення податкової політики відповіднодо стану економіки і необхідності реального зростання валового внутрішньогопродукту [14, 24].
Вирішення цих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансуваннябюджету за рахунок наповнення дохідної його частини, ефективності витраченнябюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та удосконаленняструктури управління. Необхідною умовою є зменшення навантаження на дохіднучастину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фінансування.
На виконання як державного, так і місцевих бюджетів впливають такічинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствамивсіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягувиробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітноїплати по установах, що фінансуються з бюджету. Поряд з цим держава маєпроводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дастьзмогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів наінвестиційну діяльність [14, 25].
Протягом останніх років законодавчі акти, програми та інші нормативнідокументи, що визначають обсяги видатків державного та місцевих бюджетів, упереважній більшості приймалися без належного врахування можливостей економікита населення у сплаті податків для формування доходів бюджету. Це призвело доструктурної розбалансованості фінансів держави, значних (прихованих та наявних)дефіцитів Державного бюджету. Розрив між потребою у видатках і обсягом ресурсівбюджету, в т. ч. потенційних, може бути подоланий лише за умови призупиненняВерховною Радою чинності окремих законодавчих актів, видатки на виконання якиху бюджеті не передбачені або передбачені не в повному обсязі. Це дасть змогусуттєво оздоровити бюджетну систему і водночас запобігти зростаннюзаборгованості за зобов’язаннями держави, які не можуть бути виконані [6, 87].
Водночас потрібно запропонувати механізми, які не дозволятимуть умайбутньому приймати закони без урахування їх впливу на бюджет, а також заходищодо обмеження дії вже прийнятих законодавчих актів, не забезпечених бюджетнимиасигнуваннями.
Відповідно доПропозицій до проекту Основних напрямів бюджетної політики на 2009-2011 рокиголовним завданням Державного бюджету України на 2009-2011 роки має статизабезпечення суттєвого зростання доходів громадян з метою реалізації їхніхконституційних прав на достатній рівень життя та формування довгостроковихчинників економічного зростання [3].
З цією метоюОсновні напрями бюджетної політики на 2008 та 2009-2011 роки, пропонуєтьсязорієнтувати на досягнення таких стратегічних цілей у сфері бюджетної політики:
вдосконаленняформування Державного бюджету України шляхом забезпечення відповідності нормЗакону України про Державний бюджет України нормам Конституції України,Бюджетного кодексу України, Законів України «Про систему оподаткування»,«Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» таінших законів, домовленостям соціальних партнерів за Генеральною угодою таіншим домовленостям, укладеним між ними;
забезпеченнясуттєвого зростання доходів громадян з метою реалізації їх конституційних правна достатній життєвий рівень, в т. ч. компенсування негативного впливу нарівень їх життя масштабного зростання цін на всьому споживчому ринку;
зниження рівнядиференціації видатків з місцевих бюджетів у розрахунку на одного мешканця;
стале збільшеннячастки коштів на фінансування освіти, охорони здоров’я, науки, духовного тафізичного розвитку людини;
розробленнясоціальних стандартів видатків з місцевих бюджетів на лікування, оздоровлення,освіту, культуру у розрахунку на одного мешканця;
надання дотаційжитлово-комунальному господарству та газопостачальним організаціям по різниці вцінах і тарифах для населення [3].
Основні завданняпершого етапу:
реалізаціяневідкладних завдань, спрямованих на подолання головних соціально-економічнихпроблем та забезпечення позитивної динаміки показників розвитку економіки наякісно новій основі, що відповідатиме потребам формування сучасноїконкурентоспроможної економіки європейського зразка, надасть міцне довгостроковепідґрунтя для посилення позитивного соціального ефекту економічного зростання;
упорядкування таоптимізація державних витрат з метою максимально ефективного досягненнявстановлених цілей соціально-економічного розвитку, впровадження критеріївоцінки ефективності бюджетної політики;
запровадженняповномасштабної системи соціальних стандартів та економічно обґрунтованоїпрограми їх підвищення та забезпечення формування бюджетів всіх рівнів на їхоснові;
визнанняпріоритетами фінансування видатків на розвиток людського капіталу, зокрема наосвіту і науку, охорону здоров`я, духовний та фізичний розвиток тощо;
підвищення рівняфінансової самостійності місцевих бюджетів, забезпечення збалансованого тавзаємопов`язаного розмежування доходів і витратних зобов`язань між рівнямибюджетної системи;
визнанняпріоритетами фінансування з Державного бюджету пільг та субсидій населенню нанадання житлово-комунальних послуг та заходів з упередження аварій ізапобігання техногенним катастрофам у житлово-комунальному господарстві;
зменшення обсягівтіньової економіки та посилення боротьби з корупцією;
узгодженістьпроцесів інтеграції у світовий простір із забезпеченням конкурентоспроможностівітчизняного виробництва та національних професійних кадрів [3].
Основні акцентисоціальної політики мають бути орієнтовані насамперед на працюючу частинунаселення, зокрема на соціально-економічний захист освітян, медиків,працівників науки і культури.
Зміни у податковійполітиці, передбачені проектом Концепції реформування податкової системиУкраїни, мають знайти відбиття у бюджетній політиці, для чого необхідноприйняти відповідні зміни до законодавства у строки, встановлені ЗакономУкраїни «Про систему оподаткування» та статтею 27 Бюджетного кодексуУкраїни [3].
Поглибленняреформування бюджетних відносин згідно принципів економічної ефективності ісоціальної справедливості, визнання найважливішим критерієм результативностіекономічного розвитку та ефективності дій влади поліпшення добробуту і якостіжиття громадян:
створення умов длязбалансованості макроекономічної та бюджетної систем в довгостроковому періоді — забезпечення максимального використання ресурсів, що сприяють економічномурозвитку країни в інтересах людини;
надання бюджетнійполітиці стратегічної орієнтованості шляхом поступового переходу до середньо — ідовгострокового бюджетного планування як основи формування Державного бюджетуУкраїни на відповідний рік, створення системи бюджетних планів;
забезпеченняузгодженості процесу бюджетного прогнозування і планування з програмамисоціально-економічного розвитку, розробка та впровадження методології оцінкивпливу урядових рішень на довго — та середньострокову перспективу;
децентралізаціяміжбюджетних відносин, подолання значної диференціації у соціальному розвиткурегіонів;
забезпеченняоб`єктивності та прозорості системи бюджетного вирівнювання;
ресурснезабезпечення конституційних прав громадян, повноцінного відтворення робочоїсили на основі стійкого зростання реальних доходів населення до рівняєвропейських стандартів;
подальшезбільшення розмірів державних соціальних стандартів і гарантій, підвищеннямрозміру мінімальної заробітної плати до 2,5 прожиткових мінімумів у розрахункуна працездатну особу;
розробка державноїстратегії фінансової підтримки інноваційно-інвестиційних проектівзагальнодержавного значення;
перехід відбезпосередньо активної ролі держави у процесі виробництва до створення умов длярозвитку підприємництва, тобто перехід від політики управліннякороткостроковими кон`юнктурними коливаннями до політики стратегічногопланування, що стане рушієм економічного розвитку у довгостроковій перспективі.
/>/>Висновки
Проведенідослідження щодо значення бюджету для функціонування держави дозволяють зробитивисновки:
Бюджет — планформування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань іфункції які здійснюються органами державної влади, органами влади АвтономноїРеспубліки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетногоперіоду.
Бюджетний кодекспередбачає поділ державного бюджету на загальний і спеціальний фонди.
Бюджетна система України — це сукупність державного бюджету й місцевихбюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного таадміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.
Виконання бюджету — це та стадія бюджетного процесу, яка забезпечується діяльністю законодавчих тавиконавчих органів, які виробили і затвердили багато нормативних актів зпланування доходів і видатків. Біля чотирьох місяців народні депутатиобговорювали проект бюджету, який прийняла Верховна Рада України, а місцевіради — рішення про свої бюджети. Із початком нового бюджетного року необхідновиконати той план по доходах і видатках, який став Законом. У виконанні бюджетуберуть участь усі державні й муніципальні органи, підприємства й організації. Конституціязакріплює норму, в якій зазначається, що забезпечення виконання затвердженогобюджету покладено на Кабінет Міністрів України.
Складання бюджетуґрунтується на основних напрямах грошово-кредитної, бюджетної, податковоїполітики держави в цілому та відповідної території на наступний бюджетнийперіод, що є важливими чинниками при його розробленні.
Звітність провиконання Державного бюджету буває оперативною, місячною, квартальною та річною.Верховна Рада заслуховує звіти про виконання Державного бюджету України відРахункової Палати і Кабінету Міністрів України, в установлений законом період.
У формуванні основного документу країни слід спроститиподаткове законодавство, забезпечити його стабільність, не допуститиподаткового тиску на діяльність громадських, зокрема профспілкових організацій;забезпечити суттєве зростання доходів громадян з метою реалізації їхконституційних прав на достатній життєвий рівень; прийняти Податковий кодексУкраїни, який визначав види податків та основний порядок їх сплати; розробитипроект Закону, що передбачав би посилення відповідальності за несвоєчасненеприйняття і невиконання Державного бюджету України
Список використаних джерел
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — ст.141.
2. Бюджетний кодекс України // Відомості ВерховноїРади. — 2001. — № 37-38. — ст.189.
3. Пропозиції до проекту Основних напрямів бюджетноїполітики на 2008 рік та 2009-2011 роки.
4. Положення про Міністерство фінансів України,затверджене Указом Президента України від 27 грудня 2006 р. № 1837.
5. Постанова Кабінету міністрів України «ПитанняДержавного казначейства України» від 21 грудня 2005 р. № 1232.
6. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України.- К.: Центр навчальної літератури. — 2003. — 168 с.
7. Веприняк Д.М. Фінансове право: Навч. посібник длявузів. — К.: Центр учб. літ. — 2008. — 448 с.
8. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. — К.: Прецедент; Моя книга. — 2006. — 448 с.
9. Дєєва Н.М. Державні фінанси і бюджетний процес. — Д.:ДРІДУ НАДУ. — 2006. — 260 с.
10. Дмитренко О.К. Фінансове право України. Особливачастина. Навчальний посібник. — К.: ЦУЛ — 2007. — 616 с.
11. Дудко В.П. Державний фінансовий контроль. — Чернівці: Прут. — 2005. — 483 с.
12. Зюнькін А.Г. Фінансове право України. — К.: ВидавецьПаливода А.В. — 2009. — 196 с.
13. Еллинек Г. Общее учение о государстве. — Спб.: Юридическийцентр Пресс. — 2004. — 752 с.
14. Ильин И.А. Теория права и государства / Подредакцией и с предисловием В.А. Томсинова. — М.: Издательство «Зерцало».- 2003. — 400 с.
15. Кириленко О.П. Фінанси(Теорія та вітчизняна практика): Навчальний посібник. — Тернопіль: Астон. — 2002.- 212 с.
16. Костенко Ю.О. фінансовеправо України: навч. посібник для вузів — К.: Центр учб. літ. — 2009. — 240 с.
17. Кудряшов В.П. Фінанси.Навчальний посібник. / Херсон: Олді-плюс. — 2002 р. — 352 с.
18. Ляшенко Ю.І., Максименко І.А. Фінансова діяльністьдержави: цілі, засоби, результати // Фінанси України. — 2003. — № 6. — C.61-67.
19. Опарін В.М. Фінанси (загальнатеорія): Навч. посібник. — К.: КНЕУ. — 2002. — 164 с.
20. Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посібник. — К.: Юрінкомінтер. — 2003. — 528 с.
21. Романенко О.Р. Фінанси:Підручник. — К.: Центр Навчальної Літератури. — 2003. — 312 с.
22. Семчик О.О. Держава як суб’єкт фінансовихправовідносин / Л.К. Воронова (ред). — К.: Юридична думка. — 2006. — 116 с.
23. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник длявузов. — Харьков: Консум. — 2000.
24. Трубецкой Е.Н. Лекции по энциклопедии права. — М. — 1909 // Allpravo.ru — 2005.
25. Фінансове право України: навч. посібник: завимогами кредитно-модульної системи організації навч. процесу. / За заг. ред. ВороновоїЛ.К. — К.: Правова єдність. — 2009. — 396 с.
26. Фінансове право: Підручник для вузів / Відп. ред. ГетманецьО.П. — Х.: Еспада. — 2008. — 416 с.
27. Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н.Й. Химичева.Юриста. — 1999.
28. Финансовое право: Учебник / Под ред. О.Н. Горбуновой.- М.: Юристь. — 1996.
29. Фінансове право України: Підручник / Г.В. Бех, О.О.Дмитрик, І.Є. Криницький; за ред. М.П. Кучерявенка. — К.: Юрінком інтер. — 2005.- 320 с.
30. Хапфина Р.О. Общее учение о правоотношении. — М. — 1974.
31. Чернадчук Т.О. Держава як суб’єкт фінансовихправовідносин // Право України. — 2007. — № 6.
32. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права: Учебное пособиев 2-х томах. Т.1. Вып.1. — М.: Изд-во «Юрид. колледж МГУ». — 1995. — 308 с.
33. Юрій C.І., Стоян B.І., Мац М.Й. Казначейськасистема: Підручник. — Тернопіль: Карт-бланш. — 2002. — 590 с.
34. http://minfin. kmu.gov.ua.