/>
Кличні комунікати– це самостійні речення-звертання, їх модифікації – звертання в складі іншихсамостійних речень [6, 407].
Кличні комунікатита їх модифікації в поетичному мовленні Лесі Українки, крім естетичногозначення, зумовленого прагматичним значенням контактності – називаннямконкретної істоти, адресата мовлення – часто мають ще й естетичне значення,зумовлене художньою образністю засобів, з яких вони складаються. Наприклад,такі комунікати-вокативи, як татусю [7, 43], сестрице [7, 84], дитинонько [7,31], що є емоційно-експресивними дериватами, одночасно з прагмемою контактностімістять ще й прагмему емоційності (пестливості) і мають характеризуючезначення. Про можливість утворення форми кличного відмінка іменниками іззначенням суб’єктивної оцінки, в тому числі й назвами неістот, писала М.Плющ[5, 41]. У поетичному мовленні Лесі Українки емоційно-оцінна конотаціяпритаманна всім без винятку складеним комунікатам, структурну основу якихстановлять назви істот: двокомпонентним, що розширені лише вигуком о (о матері[7, 193], о браття [7, 109]), бо вигук привносить у звертання значення повагимовця до адресата; двокомпонентним із займенником мій (моя панно [7, 39], милиймій [7, 112]), у яких займенник виступає епітетом, оскільки сприяє передачіінтимності спілкування, передає відношення близькості мовця до адресата;епітетом-ад’єктивом (предки велебні [7, 249], неправий судія [7, 194], любийджуро [7, 172], які, крім передачі емоційно-оцінного ставлення мовця доадресата, певною мірою характеризують і мотиви спілкування, інтенцію мовця.Трикомпонентні комунікати із присвійним займенником і ад’єктивом-епітетомсконденсовують у собі ще більше підтекстної інформації про ситуацію спілкування,ніж двокомпонентні: мій любий козак [7, 95], наш лютий вороже [7, 109],Михайлику мій любий [7, 174]. Поширюючись напівпредикативними ад’єктивними тасубстантивними зворотами, кличний комунікат чи його модифікація стає в поезіяхЛесі Українки центральною частиною повідомлення, характеризує названогоадресата-персонажа, і чим більше компонентів містить такий ускладненийкомунікат, тим більше він ускладнюється інформативно. Т.І.Лутак називаєнапівпредикативні звороти, що є трансформами двоскладних речень, конденсерамивторинної предикації і вважає, що вони “включаються в речення в залежності відконкретних умов комунікативного завдання, авторських уподобань та стилістичнихмотивацій” [3, 66].
Кличні комунікатиз конденсерами вторинної предикації виявляють помітну активність у поетичномумовленні Лесі Українки: О люде мій бідний, моя ти родино, Брати мої вбогі,закуті в кайдани [7, 52], моє немовлятко, уроджене в люту годину дитятко [7,95], Брати мої, нащадки Прометея [7, 109], богине таємна! велична Артемідо,Заступнице міцна коханої Тавріди [7, 129], Єреміє, зловісний пророче в залізнімярмі [7, 140], мій ти єдиний, мій зламаний квіте [7, 201], королівно, яснапанно [7, 205], мій лицарю, любий пане [7, 205]. У зв’язку з цим можнастверджувати, що художньому стилю Лесі Українки властиве згущення інформації,економне використання мовних засобів, інтелектуалізм, зумовлений уподобаннямзображати різноманітні ситуації спілкування, давати якомога вичерпнішухарактеристику уявній ситуації спілкування, найперше – мовцю і йогоспівбесіднику.
У поезіях ЛесіУкраїнки учасниками мовленнєвого спілкування часто стають не тільки живіістоти, особи, а й неістоти. Іменники з персоніфікованим значенням, щоназивають адресатів, так само, як і назви істот, виступають основою кличнихкомунікатів чи їх трансформацій. Наше дослідження свідчить, що це різноманітніза значенням іменники, підтверджується думка М.Скаб про те, що “у сучаснійукраїнській мові у кличній формі можуть уживатися практично всі іменникичоловічого та жіночого роду…” [5, 31].
Якщо застосуватикласифікацію адресатів у поетичних текстах, запропоновану Іриною Безкровною, доаналізу поезій Лесі Українки, то виявляється, що серед адресатів-неістотнайчастіше фіксуються метонімічні адресати та зовнішні об’єкти на позиціївнутрішнього адресата [1, 70]. Метонімічний адресат – це інакомовне позначенняпевної ознаки комуніканта, він означає інтенсивне злиття адресанта й адресата,високий рівень автокомунікативності висловів з подібним адресатом [1, 70].Звертаючись до самого себе, автор використовує непрямі номінації, разом з якимивводиться підтекст, що експлікується в результаті з’ясування значеннякомунікативних трансформацій. Серед засобів створення метонімічного образуадресата в ідіолекті Лесі Українки використані лексеми серце, серденько, душа:Стій, серце, стій! Не бийся так шалено [7, 113], Спи, моє серце! [7, 120],Мовчи, душе, спини свій стогін, серце, Так мусить бути… Умри, душе, розбийсь,холодне серце, Так жить не варт! [7, 231], Загорися ти, моє серденько, запалайпожаром [7, 239].
З комунікативнихметафор, тобто перенесень не-особи в ситуацію безпосереднього спілкування, напозицію другої особи [2, 169], у поезії Лесі Українки можна виділити такінайбільш численні лексико-семантичні групи формальних комунікатів: “ріднийкрай”, “явища природи”, “поетична творчість”. Комунікати-метафори зовсімвтрачають функцію адресування мовлення, їх естетичне значення зумовлює лишезображальна, характеризуюча функція. Такі звертання в текстах поезій є центромповідомлення, а в нанизуванні ознак об’єкта полягає сутність повідомлення.
Злексико-семантичної групи (ЛСГ) “рідний край” у функції кличних комунікатів упоезії Лесі Українки представлені лексеми Україна, край, країна, сторононька,Волинь, куточок, Подолля, Еллада, сторона. Крім названих основних компонентівдо складу звертання може входити вигук, інтимізуючий присвійний займенникмій/наш, один чи кілька напівпредикативних поширювачів: Україно, нашабездольная мати [7, 30], моя ти Україно мила, кохана, моя безталанная мати [7,30], рідний мій краю [7, 33], країно моя [7, 45], сторононько рідна! коханиймій краю! [7, 52], моя Україно [7, 52], Україно [7, 52], мій рідний краю [7,62], Волинь [7, 64], рідний куточок [7, 64], Красо України, Подолля [7, 64],Мій занапащений, нещасний краю [7, 92], Єдиний мій, коханий рідний краю [7,131], моя Елладо [7, 131], Країно рідная! ох, ти далека мріє! [7, 140],Південний краю! [7, 71], стороно прекрасна! [7, 71].
З назв-явищприроди, що становлять структурну основу кличних комунікатів та їх модифікацій,у поезіях Лесі Українки вжиті лексеми натура, хмари, ніч, нічка, зоря, зірка, гай, дуб, квітка, море, лиман, промінь, весна, гора, вишенька, блискавиця,сонце, сонечко, кінь, земля, землиця. Структура кличних комунікатів з такимиосновами аналогічна структурі комунікатів попередньо схарактеризованогосемантичного типу: Натуро-матінко! [7, 58], натуро-ненько [7, 58], Гей ви,грізні, чорні хмари [7, 31], Лагідні веснянії ночі зористі! [7, 33], нічкодивна! [7, 174], Зорі, очі весняної ночі! [7, 35], Зорі, темряви погляди ясні![7, 35], Ти, прекрасна вечірняя зоре! [7, 35], ви, зорі, байдужії зорі! [7,36], зорі пречистії [7, 86], високії зорі [7, 158], холоднії зорі [7, 158], моязірко лагідна! [7, 36], пишні квіти [7, 62]; море, море! [7, 67], величнеє моретаємне! [7, 68], синє море, безкрає, просторе [7, 70], Сильне море! [7, 76],Ви, гордії, вільнії хвилі [7, 70], Ой лимане-лиманочку, хвиле каламутна! [7,68], гаю милий! [7, 38], Мій гаю сумний! [7, 45], дубе мій високий, Друже мійєдиний [7, 38], Гей, блискавице, громова сестрице [7, 214], веселеє сонечкоясне! [7, 69], Сонце, сонечко [7, 239], сонце [7, 239], ой коню [7, 285], ойконю, коню [7, 285], земле чужая [7, 285], мати-землице [7, 285], земле [7,286], Весно красна! [7, 76], весно [7, 88], Ой гори, гори, золоті верхів’я! [7,156], Ой вишеньки-черешеньки, червонії, спілі [7, 180].
До ЛСГ “поетичнатворчість” увійшли такі лексеми, вжиті Лесею Українкою в основі кличнихкомунікатів-метафор: фантазія, пісня, муза, слово, мова, зброя, співи, зоря,мрія, думи: моя пісне [7, 72], Гей, шалена пісне [7, 153], слово [7, 110], тимоя щира, гартована мова [7, 116], слово, моя ти єдиная зброє [7, 110], зброємоя [7, 110], мої щирі, одважні слова [7, 116], музо, моя ти порадо [7, 126], омузо [7, 126], пісне моя лебедина [7, 127], Доле [7, 93], воле [7, 52], славо[7, 68], музо, ображена, горда богине! [7, 127], фантазіє химерна [7, 142],голоснії слова [7, 151], слова [7, 151], солодкії співи [7, 187], Ой ви, слова,страшна, двусічна зброє [7, 212], Фантазіє! ти сило чарівна! [7, 32], Фантазієясна [7, 32], фантазіє, богине легкокрила [7, 32], фантазіє химерна [7, 142],Гетьте думи, ви хмари осінні! [7, 39], мрії рожеві [7, 93], любі мрії [7, 86],мріє новая [7, 94], мріє [7, 211], мріє загублена [7, 212], мрії передсвітні[7, 246], ой мрії-мари! [7, 285].
Одним з найбільшулюблених адресатів мовлення, причому всебічно схарактеризованим саме задопомогою численних кличних комунікатів, є у поезії Лесі Українка муза.Художній образ музи розгортається в таких звертаннях: чарівнице мила! [7, 88], Ave regina! [7, 112], Безжалісна музо! [7, 112], Ти, горда царице [7, 113], ти, владарко [7, 113],богине [7, 113], моя бранка [7, 113], безжалісна музо [7, 113], моя владаркогорда [7, 113], царице [7, 113], ясна царице [7, 113]. У вірші “To be or not to be?” (“Бути чи не бути?”) комунікати є засобом вираження цілоїгами почуттів ліричної героїні від роздратування до покори: музо винозора [7,114], пораднице надземна [7, 114], ти, горда музо! [7, 115], О чарівнице [7,115]. У поезії “Обгорта мене туга, болить голова…” до образу музи знову ж такиза допомогою трансформованого комуніката моя вихованко [7, 117] Леся Українкадодає ще один важливий штрих до портрета. У формі діалога з музою побудованийвірш “Зимова ніч на чужині”. Так само у ряді кличних комунікатів розвиваєтьсяулюблений поетичний образ: музо, моя ти порадо [7, 126], о музо [7, 126], музо,ображена горда богине! [7, 127]. У гуморесці “Музичні химери”, де героями єпоет і муза, є ще кілька звертань, що характеризують змальований з іронієюобраз поета: ох люба; кохана; музо [7, 269].
Кличні комунікатив поезіях Лесі Українки є художнім засобом створення образів долі, волі, слави.Образ долі, наприклад, змальований за допомогою звертань моя зоре [7, 139](зоря поезії), зоре моя! [7, 139], доле [7, 155], о доленько моя [7, 179]. Зобразом волі пов’язані кличні комунікати ти, воле, ти зоре таємна [7, 52], ти,вічний дух розкутого ума [7, 91]; о воля [7, 91]. Два поширені кличнікомунікати передають ставлення до слави (йдеться про минулу славу українськогонароду): Славо! Наша згубо! Славо, наша мати [7, 68].
Зображальнуфункцію виконують усі кличні комунікати у художньому мовленні Лесі Українки.Але сутність зображальної функції залежить від семантики і структури кличногокомуніката. Власне кличні комунікати, тобто звертання, які називаютьістот-адресатів, образні, бо представляють образ-персонаж. Коли допрагматичного значення контактності долучається емоційно-оцінна семантика, тодікличний комунікат виконує ще й характеризуючу функцію. З ускладненням структурикличного комуніката роль характеризуючої функції зростає, а вага функціїадресування мовлення знижується, у зв’язку з цим зображальна функціяперетворюється на характеризуючу. Кличні комунікати із субстантивними таад’єктивними напівпредикативними поширювачами стають уже центрамиповідомленнями, конденсерами художньої інформації. Коли основу кличногокомуніката в поетичному мовленні становить назва неістоти, то зображальнафункція його якісно змінюється. Це вже власне мовний образ, чи метонімічнийадресат (душа, серце тощо), чи комунікативна метафора.
Список литературы
1. Безкровна І.О.Поетичний текст як комунікативний акт: типи адресатів// Мовознавство.– 1998. –С. 67- 72.
2. Лутак Т.І.Вторинна предикація як спосіб конденсації інформативного обсягу речення //Мовознавство.– 1986. — №4. – С. 65-67.
3. Ковтунова И.И.Поэтический синтаксис. – М.: Наука, 1986. – 208 с.
4. Плющ М.Я.Функціональна співвідносність називного і кличного відмінків за значенням особи// Мовознавство.– 1983. – № 6. – С. 36-42.
5. Слинько І.І.,Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемніпитання. – К.: Вища шк., 1994. – 670 с.
6. Скаб М.С.Вокатив на тлі взаємодії рівнів мови // Мовознавство.– 1990. — № 5. – С. 30-33.
7. Українка Леся.Твори в двох томах. – Т.1. – К.: Наук. думка, 1986. – 608 с.