–PAGE_BREAK–Оскільки після звільнення від кримінальної відповідальності кримінально-правові відносини між особою та уповноваженими органами припиняються, то відповідні кримінально-правові наслідки для такої особи не виникають. О.О. Житний вважає, що “про повне припинення кримінально-правових відносин при звільненні від кримінальної відповідальності свідчить те, що вчинення після цього особою наступного, нового злочину не враховується у будь-якому виді множинності (що безпосередньо випливає зі змісту ч.4 ст.32 та ч.2 ст.33 КК України)” [Житний, 30].
Таким чином, хоча особа і не визнається невинною, обвинувальний вирок не виноситься або виноситься, але не набирає законної сили (у разі звільнення від кримінальної відповідальності у апеляційному/касаційному порядку). Відповідно, до звільненої особи не застосовується покарання, що також сприяє економії засобів кримінально-правового впливу. І хоча звільнення від кримінальної відповідальності не є її реабілітацією, особа вважається такою, що не має судимості. Судимість – це особливий правовий стан особи, який виникає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком щодо неї, яким вона засуджується до певного покарання, і пов’язаний з настанням для цієї особи певних негативних правових наслідків [Александров, 297]. Отже, при вчиненні цією особою нового злочину правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів, що пов’язані із судимістю, не настають (відповідно до статей 32-35 КК).
2. Види звільнення від кримінальної відповідальності.
Розглядаючи такий інститут кримінального права України як звільнення від кримінальної відповідальності, варто відзначити значну кількість нормативно-правових підстав для його застосування. Внаслідок цього з’являються окремі види звільнення від кримінальної відповідальності, які можна диференціювати за різними критеріями.
За найбільш загальним нормативним критерієм можна поділити види звільнення від кримінальної відповідальності на такі, що встановлюються безпосередньо Кримінальним кодексом і ті, для застосування яких необхідна наявність актів про амністію або помилування. Кримінальний кодекс залучає до підстав звільнення від кримінальної відповідальності закони про амністію та акти про помилування у ч.1 ст.44, ст..85-87 ККУ.
Схема 1. Нормативно-правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності
У Загальній частині ККУ норми, що забезпечують звільнення від кримінальної відповідальності містяться у ст… 45-49 та ст.97. Вони не окреслюють конкретних складів злочинів, а лише встановлюють умови, за яких звільнення можливе. Ряд статей Особливої частини ККУ вказують на застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності при наявності конкретних складів злочинів, при цьому умовою звільнення, як правило, є посткримінальна поведінка особи, що вчинила злочин, направлення на відвернення його негативних наслідків, що включає повідомлення правоохоронним органам. До таких підстав Особливої частини ККУ належать: статті 111 ч. 2 “Державна зрада”; 114 ч. 2 “Шпигунство”; 175 ч. 3 “Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат”; 212 ч. 4 “Ухилення від сплати податків, зборів і інших обов’язкових платежів”; 255 ч. 2 “Створення злочинної організації”; 258 ч. 5 “Терористичний акт”; 260 ч. 6 “Створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань”; 263 ч. 3 “Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”; 289 ч. 4 “Незаконне заволодіння транспортним засобом”; 307 ч.4 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів”; 309 ч. 4 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту”; 311 ч. 4 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів”; 369 ч. 3 “Давання хабара”. Наприклад, у ст..311 ч. 4 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів”, вказується, що “Особа, яка добровільно здала прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконні їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання”. Таким чином, своєю посткримінальною поведінкою (після скоєння злочину) особа усуває потенційну небезпеку, пов’язану із вживанням наркотиків, і навіть сприяє розкриттю інших злочинів, повідомляючи про це правоохоронним органам. Тому держава не застосовує кримінально-правового впливу щодо такої особи, враховуючи її поведінку, спрямовану на усунення ще більш небезпечних можливих наслідків.
Загальні види звільнення від кримінальної відповідальності встановлюються такими статтями Загальної частині Кримінального кодексу:
а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);
б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);
в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);
г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);
ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);
д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК).
До визначеного у ХІХ розділі ККУ переліку злочинів може застосовуватися звільнення від кримінальної відповідальності згідно до ч.4 ст.401 ККУ. Особливістю цього виду є чітке визначення кола суб’єктів злочину: військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. При звільненні від кримінальної відповідальності за цією статтею, до особи, що вчинила злочин, застосовуються заходи, передбачені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності розглядаються у наступному розділі цієї роботи.
Ст. 92 Конституції України встановлює, що “Законом України оголошується амністія”, таким чином, відносячи амністування до виключної компетенції Верховної Ради. Використання законів про амністію як підстав звільнення від кримінальної відповідальності затверджується у ч.1 ст. 44, ст..85, 86 ККУ. Призначення амністій та особливості їх застосування регламентуються Законом України “Про застосування амністії в Україні”. Закони про амністію, Верховна Рада може приймати не частіше одного разу протягом календарного року. Законом про амністію може бути передбачене повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності. Особливістю звільнення від кримінальної відповідальності за амністією є те, що “дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію” (ст..4 Закон України “Про застосування амністії в Україні”). Тобто, закони про амністію діють у часі виключно у зворотному напрямку. Варто сказати, що в Україні звільнення від кримінальної відповідальності за амністією має значне поширення. Наприклад, у 2005 р. таким чином було звільнено 12,3 тис. осіб.[2]
Ще однією підставою звільнення від кримінальної відповідальності є акти Президента України про помилування. Прерогатива щодо видання таких актів надається Президентові у п.27 ст.106 Конституції України. У той же час ККУ включає ці нормативно-правові акти до підстав звільнення від кримінальної відповідальності у ч.1 ст.44. Нормативно-правовий акт, що детальніше регламентує здійснення помилування Президентом України – “Положення про порядок здійснення помилування”, затверджене Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. Відповідно до нього, матеріали щодо помилування попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування. Видання актів про помилування реалізується у формі Указів Президента (п.16).
Розглядаючи сукупність видів звільнення від кримінальної відповідальності, можна диференціювати їх за критерієм загальності. Відповідно, є загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності. До спеціальних відносяться ті, що передбачені у Загальній частині ККУ (вичерпний перелік статей вказаний вище). Усі спеціальні види передбачають існування конкретного складу злочину, описаного у нормі статті. Усі вони, як правило, спонукають особу, що вчинила злочин, до позитивної посткримінальної поведінки, що має відвернути несприятливі для суспільства наслідки у разі звернення особи до компетентних органів. Саме стимулом для такого звернення є звільнення від кримінальної відповідальності. Усі інші види, передусім передбачені у ст..45 – 49, 97 ККУ, можна віднести до загальних. Вони не прив’язані до конкретних складів злочинів і можуть бути застосовані до невизначеної кількості діянь, передбачених у Особливій частині ККУ. Єдиним обмеженням щодо застосування загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності є не конкретні склади злочину, а їх тяжкість відповідно до ст.12 ККУ. Звільненими у цих випадках можуть бути особи, що вчинили злочини невеликої (у ст..47, 48 – також середньої) тяжкості. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, відповідно до ст.49 ККУ, можливе за будь-якого ступеню тяжкості злочину.
За критерієм обов’язковості можна виділити обов’язкові (імперативні) та необов’язкові (диспозитивні) види звільнення від кримінальної відповідальності. За необов’язкових обставин, суд не зобов’язується, а лише уповноважується на звільнення особи від кримінальної відповідальності [Тацій, 284]. Очевидно, що у таких випадках навіть за наявності законних підстав, до розгляду приймаються додаткові умови звільнення, вироблені судовою практикою, правосвідомістю суддів. Необов’язковими (факультативними) є види, вказані у ст. 47, 48, ч.1 ст. 97 ККУ. Усі інші види звільнення від кримінальної відповідальності можна вважати обов’язковими (імперативними). Обов’язковими є підстави, за яких суд зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності, якщо дотримані усі умови, викладені у нормах закону. У такому разі, питання про доцільність або недоцільність звільнення не ставиться, важливе лише співставлення фактичних обставин справи та посткримінальної поведінки особи із умовами, встановленими у відповідних нормах ККУ.
Ще одним фактором, за яким можливий поділ видів звільнення від кримінальної відповідальності є критерій умовності. За цим критерієм види поділяються на умовні та безумовні. Умовними є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст..47 ККУ) та звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч.1 ст.97). У цих випадках до особи, що звільняється, ставляться певні умови, що вимагають від неї належної поведінки протягом дії заходів виховного характеру. У разі неналежної поведінки та ухилення від виховних заходів, рішення про звільнення від кримінальної відповідальності скасовується та реалізується кримінальна відповідальність. До “безумовного” звільнення належать ті його види, рішення про здійснення яких розглядається судом одноразово і приймається остаточно [Житний, 36]. Тобто, у всіх інших випадках, коли у нормах закону відсутні вимоги до поведінки особи при застосуванні до неї виховних заходів, кримінальна відповідальність скасовується остаточно і безумовно.
3. Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності
Розглядаючи загальні види звільнення від кримінальної відповідальності важливо визначити які саме норми закону слугують підставами для їх застосування. Це передусім норми Загальної частини Кримінального кодексу України, виражені у статтях 45 – 49. Вони не визначають конкретного складу злочинів і можуть бути застосовані до необмеженого кола випадків, у яких суд знайде відповідність фактичних обставин справи підставам, вираженим у нормах цих статей.
Отже, до загальними видами звільнення від кримінальної відповідальності, безумовно, є:
а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);
б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);
в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);
г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);
ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);
З іншого боку, до загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, можливо, можна віднести і норму ч.1 ст.97 ККУ (звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Хоча у цьому разі має бути обмовлено, що ст.97 ставить жорсткі вимоги до суб’єкту злочину – ним може бути лише неповнолітній. Цим ст. 97 головним чином відрізняється від вказаних вище загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.
Особливі вимоги до суб’єкту злочину ставляться і у випадках звільнення за актами амністії або помилування. У законах про амністію чітко визначається соціальний статус осіб (вагітні, неповнолітні, ветерани і т.д. [Амністія 2007]), що скоїли злочини, але можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності. Цим вказана підстава відрізняється від загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених у статтях 45 – 49, де соціальний статус не має жодного значення.
Отже, найбільш загальними, не прив’язаними до конкретного складу злочину та соціального статусу особи, є види звільнення від кримінальної відповідальності, визначені у статтях 45 – 49 Кримінального кодексу України.
3.1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям та у зв’язку з примиренням винного з потерпілим
Відповідно до ст.45 ККУ: “Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.” Наступна ст.46 ККУ вказує на те, що “Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.”
Ці види звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковими, тобто у разі з’ясування відповідності фактичних обставин справи, поведінки особи, що скоїла злочин, умовам, передбаченим у статті, суд зобов’язаний звільнити таку особу. Також можна сказати, що звільнення від кримінальної відповідальності за цими підставами є безумовним, оскільки до майбутньої поведінки особи не ставляться жодні вимоги, рішення суду одноразове і остаточне, будь-які кримінально правові відносини між особою і компетентними органами розриваються, потенційна кримінальна відповідальність скасовується. Важливою умовою звільнення є скоєння злочину вперше, тобто відсутності рецидиву. Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності за цими підставами для особи, що має судимість неможливе. Ще однією обов’язковою умовою застосування цих статей є класифікація вчиненого діяння як злочину невеликої тяжкості, за який передбачено потенційне покарання, відповідно до ч.2 ст.12 ККУ, у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання.
Важливим питанням при застосуванні ст.45 ККУ є класифікація посткримінальної поведінки особи, що скоїла злочин, як дійового каяття. На думку О.О. Житного, дійове каяття можна розглядати як сукупність позитивних посткримінальних вчинків: активного сприяння розкриттю вчиненого злочину, повного відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної цим злочином шкоди, щирого розкаяння особи [Житний, 75]. Активне сприяння розкриттю злочину означає допомогу особи органам дізнання, досудового слідства, суду, у з’ясуванні фактичних обставин справи, що мають важливе значення для розкриття злочину. Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної цим злочином шкоди є обов’язковою умовою звільнення від кримінальної відповідальності як за ст..45, так і за ст..46 ККУ. Це передбачає, зокрема: повернення викраденого майна або надання потерпілому замість викраденого, знищеного чи пошкодженого рівноцінного майна; компенсацію у грошовій формі вартості викраденого, знищеного чи пошкодженого майна; відновлення своєю працею або за свій рахунок властивостей пошкодженого майна; оплату вартості лікування потерпілого; внесення належної суми аліментів особою, яка обвинувачується в злісному ухиленні від їх сплати; усунення моральної шкоди у тій формі, яка задовольняє потерпілого (вибачення у публічній формі, спростування неправдивих відомостей у засобах масової інформації, грошова компенсація)[Коментар, 120]. Обов’язковою умовою застосування ст..46 ККУ є примирення винної особи із потерпілим. Відповідно до роз’яснень Верховного Суду, примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів [Пленум ВСУ].
продолжение
–PAGE_BREAK–