ВСТУП
Занаявності визначених у Кримінальному кодексі України підстав, винна у вчиненнізлочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання завчинене. В аналізованому інституті кримінального права найбільшою мірою знайшлисвоє відображення принципи гуманізму і економії заходів кримінального впливу,покладені в основу нової політики держави загалом та кримінального правазокрема. На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільненнявід покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення відпокарання здійснюється тільки судом (крім звільнення від покарання на підставіЗакону України «Про амністію» чи акта про помилування — частина 1 статті 74ККУ).
Дослідженнямцієї проблеми займалися свого часу відомі радянські криміналісти, а зараз неюзаймаються вітчизняні спеціалісти та криміналісти Росії та України. Відомимисеред них є: В.А. Клименко, Ю.В. Александров, М.І. Бажанов, І. Петрухін, А.Коновець, А.С. Михлин, А.В. Наумов, А. Санніков.
Предметом дослідження в курсовій роботі є – суспільні відносини, які з’являються впроцесі застосування інституту звільнення від покарання та його відбування дозасудженої за скоєний злочин особи.
Об’єктомдослідження є – наукові праці сучасних вітчизняних спеціалістів такриміналістів Росії та України.
Метоюдослідження є – розкрити, проаналізувати, дослідити та описати сутьзастосування інституту звільнення від покарання та його відбування за сучаснихумов розвитку кримінального права України.
Завданнямдослідження є – розкрити, проаналізувати та дослідити порядок і умовизастосування інституту звільнення від покарання та його відбування за сучаснихумов розвитку кримінального права України, а також описати їх (порядок іумови), використовуючи при цьому галузеву термінологію.
Підчас написання курсової роботи мною використовувалися методи:
· описовий
· метод дослідження
· діалектичний
· догматичний
· порівняльний.
РОЗДІЛІ
Поняттяі види покарань
Призначення судом у вироку особі, винній у вчиненні злочину,певного покарання і його відбування засудженим, є основною формою реалізаціїкримінальної відповідальності, закономірним підсумком існуваннякримінально-правових відносин.
Одначе, принципи гуманізму, економії кримінально-правовоговпливу в ряді випадків, спеціально регламентованих законом, дають підстави дляповного або часткового звільнення особи від покарання, коли стає зрозумілим, щоцілі покарання досягнуті на момент його призначення або в певний період, коливідбута лише його частина. В цих випадках засуджена особа після визнання їївинною у обвинувальному вироку взагалі звільняється від відбування покаранняабо від його подальшого відбування.
Звільнення від покарання і його відбування здійснюєтьсясудом, рішення про звільнення від покарання і його відбування за амністієюприймає Верховна Рада України, в порядку помилування — Президент України.[1;270]
Отже, звільнення від покарання та його відбування — це актвідповідних органів державної влади, згідно з яким до особи, яка визнана винноюі засуджена, покарання не застосовується, або особа, відбувши частинупокарання, звільняється від його подальшого відбування.
Певною мірою звільнення від покарання схоже на звільнення відкримінальної відповідальності. Але між ними існує й суттєва різниця.
Так, загальним для обох видів звільнення є те, що і в першомуі в другому випадках особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке містить всіознаки складу злочину. Але при звільненні від кримінальної відповідальностійдеться, в основному, про злочини невеликої чи середньої тяжкості, а призвільненні від покарання — про злочини будь-якої тяжкості.
В обох видах звільнення рішення приймає суд (крім актівамністії та помилування). Але при звільненні від кримінальної відповідальностірішення суду приймається до винесення обвинувального Вироку, а при звільненнівід покарання — суд виносить обвинувальний Вирок, не призначаючи покарання, абозвільняє від його відбування засуджену особу чи особу, яка покарання вжевідбуває.
Нарешті, звільнення від кримінальної відповідальності нетягне для особи стану судимості, тоді як звільнення від покарання здебільшогостану судимості не позбавляє.
Норми, які регулюють питання звільнення від покарання та йоговідбування, зосереджені в розділі XII Загальної частини КК України (статті74-87 ККУ).
Звільнення від покарання є юридичним фактом, який тягне засобою припинення кримінально-правових відносин (або перехід їх у стан судимостіособи) у зв’язку з реалізацією суб’єктами цих правовідносин своїх прав іобов’язків. [2, 58].
Звільнення від покарання може бути як умовним (тобтотаким, що може бути відмінено при порушенні особою певних вимог, які воназобов’язана виконувати протягом встановленого їй іспитового строку), так і безумовним(тобто таким, при якому ніякі обставини, що виникли після звільнення, неможуть потягти перегляд цього рішення по суті).
До умовних звільнень відносяться:
1) звільнення від відбування покарання з випробуванням(стаття 75 ККУ);
2) звільнення від відбування покарання з випробуваннямвагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (стаття 79 ККУ);
3) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання(стаття 81 ККУ);
4) звільнення від відбування покарання вагітних жінок іжінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 83 ККУ);
5) звільнення від покарання за хворобою (частини 1 і 2 статті84 ККУ).
До безумовних звільнень відносяться:
1) звільнення від відбування покарання особи, яка втратиласуспільну небезпеку (частина 4 статті 74 ККУ);
2) звільнення у зв’язку із закінченням строків давностівиконання обвинувального Вироку (стаття 80 ККУ);
3) звільнення від більш тяжкого покарання шляхом заміниневідбутої частини його більш м’яким (стаття 82 ККУ);
4) звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців(частина 3 статті 84 ККУ);
5) звільнення від покарання Законом України «Про амністію» (стаття86 ККУ) і актом про помилування (стаття 87 ККУ).
Імперативними (обов’язковими)для суду є:
1) звільнення особи, засудженої за діяння, караність якого закономусунена (ч. 2 ст. 74 КК);
2) зниження засудженому до максимальної межі покарання за новим,більш м’яким законом (ч. 3 ст. 74 КК);
3) звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строківдавності виконання обвинувального вироку (ч. 1 ст. 80 КК); звільнення відпокарання особи, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, щопозбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керуватиними (ч. 1 ст. 84 КК); звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців(ч. 3 ст. 84 КК).
Інші види звільнень є дискретними (факультативними),рішення по яких приймається судом за своїм розсудом [3;273].
РОЗДІЛ II
2.1. Інститут звільнення від покарання та йоговідбування є одним з проявів принципу гуманізму у кримінальному праві. Йогозастосування спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулюваннявиправлення засудженого, адаптації його До норм соціальної поведінки та вимогдотримання правопорядку, Суть цього інституту полягає у тому, що за підстав,передбачених ККУ;
1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від:
а) реального відбування покарання, призначеного вирокомсуду;
б) подальшого відбування покарання, частину якого він вжевідбув; 2) засудженому може бути:
а) замінено покарання більш м’яким;
б) пом’якшено призначене покарання.
1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого йоговідбування, заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання,крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі законуУкраїни про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судому випадках, передбачених ККУ.
2. Особа, засуджена за діяння, караність якого закономусунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.
3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищуєсанкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленоїсанкцією нового закону.
4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньоїтяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано,що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особуна час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
5. Особа також може бути за вироком суду звільнена відпокарання на підставах, передбачених статтею 49 ККУ. [4;74].
Звільнення від покарання та його відбування, заміна покараннябільш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання становлять виключнупрерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання напідставі закону України про амністію чи акта про помилування.
Матеріальною підставою звільнення від покарання та йоговідбування є недоцільність або ж неможливість призначення чи виконанняпокарання в силу втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи,яка вчинила злочин, погіршення стану й здоров’я або ж в силу зміни закону. Цізагальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення відпокарання та його відбування. ККУ передбачає такі види звільнення від покараннята його відбування:
1) звільнення від покарання:
а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена(ч. 2 ст. 74);
б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст,74);
в) у зв’язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74);
г) за хворобою (ст. 84); д) на підставі закону України про амністіюабо акта про помилування(ст. 85);
2) звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням(ст. 75, 76, 77, 78);
б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітейвіком до семи років (ст. 79);
в) у зв’язку із закінченням строків давності виконанняобвинувального вироку (ст. 80);
г) умовно-дострокове (ст. 81);
д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьохроків (ст. 83);
є) на підставі закону України про амністію або акта пропомилування (ст. 85);
3) заміна більш м’яким покаранням:
а) невідбутої частини покарання (ст. 82);
б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставізакону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);
4) пом’якшення призначеного покарання (ч. З ст. 74).
Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та йоговідбування встановлено ККУ щодо неповнолітніх. [5;177-179].
2.2. Відомий багато років нашому праву інститутзасудження з випробуванням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку)трансформований новим ККУ в один із видів звільнення від відбування покарання — звільнення від відбування покарання з випробуванням. У ст. 75 КК зазначено,якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмеженьдля військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк небільше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та іншіобставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого безвідбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбуванняпокарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого відвідбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судоміспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на ньогообов’язки.
ККУ 2001 р. значно розширив порівняно з КК 1960 р. колопокарань, при призначенні яких можливо звільнення від відбування покарання звипробуванням. Якщо раніше умовне засудження було можливе лише при призначенніпозбавлення волі і виправних робіт, то тепер відповідно до ст. 75 ККУзвільнення від відбування покарання з випробуванням можливо при призначеннітаких основних покарань, як виправні роботи, службові обмеження длявійськовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі, причому призасудженні до позбавлення волі таке звільнення можливо при призначенніпокарання на строк не більше п’яти років. Що стосується додаткових покарань, тост. 77 ККУ допускає можливість не тільки призначення, а й реальногозастосування таких покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посадиабо займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціальногозвання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Крім того, для звільнення з випробуванням потрібно встановитидостатню для цього підставу. Тяжкість злочину визначається насамперед тим, доякої категорії злочинів належить вчинене винним діяння (ст. 12 КК). Тяжкістьзлочину потім повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об’єкта іпредмета посягання, характеру діяння, обстановки, засобу, місця і часу йоговчинення, відсутності тяжких наслідків та ін.
Ураховуються також, чи був злочин закінченим абонезакінченим, чи вчинений він у співучасті або однією особою. Підлягаютьобов’язковому врахуванню форма і ступінь вини, мотиви і мета злочину.
Не менш важливе значення має врахування даних, щохарактеризують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:
1) обставини, що характеризують поведінку винної особи довчинення злочину: законослухняність, що передує вчиненню правопорушень,ставлення до праці або навчання, поведінка в побуті, заслуги перед Батьківщиноюта ін.;
2) обставини, безпосередньо пов’язані з вчиненням злочину:ініціатива, готування, організація злочину, фактична роль у його вчиненні таін.;
3) обставини, що характеризують поведінку винної особи післявчинення злочину: надання допомоги потерпілому, турбота про його близьких тощо;
4) індивідуальні властивості особи: стать, вік, станздоров’я, наявність на утриманні непрацездатних родичів, а також особливостіхарактеру: доброта, чуйність чи озлобленість, облудність, агресивність, навичкиі схильності до азартних ігор, наркотиків, зловживання спиртними напоями і таін.
Далі підлягають урахуванню інші дані, що, зокрема,пом’якшують покарання, наприклад, вчинення злочину під впливом примусу, погрозиабо внаслідок матеріальної, службової або іншої залежності;
незначний ступінь участі особи в злочині; вчинення злочину внаслідок збігутяжких особистих, сімейних або інших обставин, неповнолітнім або жінкою в станівагітності, особою в стані сильного душевного хвилювання; усунення абопрагнення добровільно усунути наслідки злочину або відшкодувати заподіянушкоду; активне сприяння розкриттю злочину або злочинної діяльностіорганізованої групи; з’явлення із зізнанням, щире каяття та ін.
Всі ці обставини, що утворюють у своїй єдності підставу длязвільнення від відбування покарання з випробуванням, повинні обов’язкововраховуватися судом в їх конкретному вираженні та у своїй сукупності. Тількитаке комплексне їх урахування може забезпечити обґрунтований висновок суду проможливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням завждипов’язано з встановленням у вироку іспитового строку, що є невід’ємною йогоознакою.
Іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якогоздійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реальноговідбування призначеного покарання зобов’язаний виконувати покладені на ньогообов’язки та інші умови випробування. Іспитовий строк містить у собі погрозуреального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування,і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашеннясудимості, якщо особа виконає покладені на неї обов’язки. Значення іспитовогостроку полягає і в тому, що тільки протягом цього строку особа визнаєтьсясудимою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконання покарання.
Правові наслідки звільнення від відбування покарання звипробуванням (ст. 78 КК) визначаються поведінкою засудженого протягоміспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими.Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винномупокарання і 2) погашення у зв’язку з цим судимості; несприятливі: 1)направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і 2)призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягоміспитового строку нового злочину.
Найбільш бажаним для держави, самого засудженого і йогоблизьких є сприятливий наслідок, тобто звільнення від відбування призначеногопокарання. Таке звільнення здійснюється судом після встановлення, що іспитовийстрок пройшов благополучно, засуджений виконав покладені на нього обов’язки, невчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже було зазначено, законпередбачає пільгове погашення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку- звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з ним удень ухвалення рішення судом, а у разі призначення винному додатковогопокарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, — з дня відбуттяцього додаткового покарання (п. 1 ст. 89 КК).
Несприятливі наслідки настають для засудженого в двохвипадках. Перший — коли засуджений направляється судом для реального відбуванняпризначеної міри покарання через те, що він не виконав покладених на ньогообов’язків або систематично вчиняв правопорушення, що потягли за собоюадміністративні стягнення. При невиконанні покладених на засудженого обов’язківсуд у кожному випадку повинен з’ясувати причини їх невиконання. Другим несприятливимнаслідком є вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину.Відповідно до ч.3 ст. 78 КК суд призначає покарання за новий злочин, а потімприєднує до нього повністю або частково покарання, раніше призначене призвільненні з випробуванням. Тобто тут застосовуються правила призначенняпокарання за сукупністю вироків, установлені статтями 71 і 72 ККУ. [6;408-411].
У разі звільнення від покарання з випробуванням суд покладаєна засудженого один або декілька обов’язків, які передбачені ч.1 ст.76 [7;181], а саме:
1) попросити публічно або в іншій формі пробачення употерпілого;
2) не виїжджати за межі України на постійне проживання бездозволу органу кримінально-виконавчої системи;
3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи прозміну місця проживання, роботи або навчання;
4) періодично з’являтися для реєстрації в органахкримінально-виконавчої системи;
5) пройти курс лікування від алкоголю, наркоманії абозахворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб[8; 76].
2.3. Згідно ч.1 ст. 78 ККУ, після закінчення строкузасуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив новогозлочину, звільняється судом від призначеного йому покарання[9;78], це положенняспрямоване на стимулювання засудженого до законослухняної поведінки тавиправлення. Якщо протягом іспитового строку засуджений довів своє виправлення,то суд зобов’язаний (саме зобов’язаний, а не може) звільнити засудженого відпризначеного йому покарання. КК не передбачає можливості звільнення засудженоговід відбування покарання з випробуванням до закінчення іспитового строку. Просукупність умов, за яких випробування вважається успішним.
Для направлення засудженого для відбування призначеногопокарання під час іспитового строку згідно з ч. 2 ст. 78 достатньо невиконанняним хоча б однієї із двох умов: 1) невиконання покладених на нього обов’язків,визначених у ст. 76, або 2) систематичного вчинення правопорушень, що потяглиза собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шляхвиправлення. У цьому випадку суд зобов’язаний направити засудженого длявідбування покарання, призначеного за вироком.
Засуджений підлягає направленню для відбування призначеногопокарання у разі вчинення ним лише правопорушень, які відповідають сукупностітаких ознак: а) вони були систематичними; б) кожне з них потягло за собоюадміністративне стягнення; в) свідчать про небажання засудженого стати на шляхвиправлення.
У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку новогозлочину суд, відповідно до ч. З ст. 78, до покарання, призначеного за новимвироком, повністю або частково приєднує покарання, яке було призначенозасудженому за попереднім вироком і від якого від був умовно звільнений звипробуванням, або призначає покарання за сукупністю вироків за іншимиправилами, визначеними у ст. ст. 71 і 72, дотримання цього порядку не залежитьвід того, чи був засуджений направлений судом згідно з ч. 2 ст. 78 для відбуванняпризначеного покарання [10;183,184]
2.4.Враховуючи фізіологічний і психологічний стан вагітної жінки,а також материнське піклування про здоров’я і нормальні умови розвитку малої(до семи років) дитини, кримінальний закон містить дві спеціальні норми щодопокарання таких жінок за вчинений ними злочин.
Так, ст. 79 ККУ надає суду право звільнити від відбування покаранняз випробуванням вагітних жінок, які мають дітей віком до семи років.
Стаття 79 ККУ передбачає, що у разіпризначення покарання у виді обмеження волі абопозбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семироків, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкіі особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування якосновного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку умежах строку, на який, згідно з законом, жінку може бути звільнено від роботи узв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. У разізвільнення від відбування покарання з випробуванням, вагітних жінок, які маютьдітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов’язки, передбаченіу ст. 76 КК (не виїжджати за межі України, повідомляти органкримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання тощо) Контроль заповедінкою засуджених здійснюється органами Держдепартаменту України з питаньвиконання кримінальних покарань (ч. З ст. 79 КК). Після закінчення іспитовогостроку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання абонаправляє для відбування покарання, призначеного вироком (ч. 4 ст. 79 КК). В ч.5 ст. 79 КК йдеться про те, що коли звільнена від відбування покарання жінкавідмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місцяпроживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконуєпокладених на неї судом обов’язків або систематично вчиняє правопорушення, щопотягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати нашлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену длявідбування покарання згідно з вироком суду. А якщо засуджена в періодіспитового строку вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання засукупністю вироків (ч.ч. 5-6 ст. 79 КК). [11;95-96].
2.5.Судовій практиці відомівипадки, коли винесений судом вирок, що набрав чинності, фактично невиконується. Це може бути пов’язано з недбалістю державних виконавців або працівниківорганів кримінально-виконавчої системи, із повінню, пожежею, що знищили судовідокументи, викраденням їх злочинцями тощо.
Якщо з моменту, коли вирок набравчинності, пройшов значний час і він не був виконаний, то його виконання принаявності законослухняної поведінки засудженої особи, стає все менш доцільнимі виправданим, адже засуджена особа на певному етапі втрачає свою суспільнунебезпеку (тут доцільно провести паралель із ситуацією, передбаченою ст. 49 КК“Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строківдавності”).
Закон (ст. 80 КК) встановлює певнідиференційовані строки залежно від ступеню тяжкості злочину, виду і строкупризначеного покарання, після збігу яких особа звільняється від відбуванняпокарання, якщо вирок, що набрав чинності, не був виконаний:
1) два роки — у разі засудження допокарання менш суворого, ніж обмеження волі;
2) три роки — у разі засудження допокарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
3) п’ять років — у разі засудженнядо покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також призасудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкийзлочин;
4) десять років — у разі засудженнядо покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкийзлочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десятироків за особливо тяжкий злочин;
5) п’ятнадцять років — у разізасудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років заособливо тяжкий злочин (ч. 1 ст. 80 КК).
Отже, чим суворіший вирок, тим довшістроки звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давностівиконання обвинувального вироку.
Строки давності щодо додаткових покарань визначаютьсяосновним покаранням, призначеним за вироком суду (ч. 2 ст. 80 КК).
Але крім збігу строків давності длязастосування ст. 80 КК необхідно також, щоб: 1) засуджений не ухилявся відвідбування покарання; 2) засуджений не вчинив протягом вказаних строків новогосередньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Якщо засуджений ухиляється від відбуванняпокарання, перебіг давності зупиняється. Ухилення може полягатиу таємній для правосуддя зміні місця проживання, проживанні за фальшивими документамитощо.
У цих випадках перебіг давностівідновлюється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дняйого затримання. У цьому разі строки давності, названі вище у пунктах 1–3,подвоюються (ч. 3 ст. 80 КК).
Якщо до закінчення строків, зазначених уч. 1 і 3 ст. 80 КК засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливотяжкий злочин, перебіг давності переривається. Обчисленнядавності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину(ч. 4 ст. 80 КК). Строк давності, що сплинув до моменту вчинення новогозлочину, не зараховується.
Нарешті, давність взагалі не може бутизастосована у разі засудження особи за злочини проти миру та безпеки людства,передбачені статтями 437–439 і ч. 1 ст. 442 КК.[12; 278,279]
2.6. Умовно-дострокове звільнення від відбуванняпокарання являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшоговідбування призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінноюповедінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Частина 1 ст. 81 ККУ встановлює вичерпний перелік покарань,при відбуванні яких можливе умовно-дострокове звільнення. Загальним для них єте, що всі вони є строковими. Умовно-дострокове звільнення можливе лишестосовно покарань у виді виправних робіт, службових обмежень длявійськовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйонівійськовослужбовців або позбавлення волі. Це звільнення умовне тому, що воноздійснюється під певною, встановленою у законі умовою, недодержання якої тягнеза собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якоїособа була умовно-достроково звільнена.
Покарання в цьому разі не скасовується, проте його реальневиконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнюєневідбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушивустановлених законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання.
Застосування умовно-дострокового звільнення додатковопідтверджує принцип кримінального права, згідно з яким покарання не єсамоціллю, а призначається для виправлення особи і попередження вчинення неюнових злочинів. Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільненнявикликані тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута:особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні нею покарання.
При умовно-достроковому звільненні, як зазначено в ч. 1 ст.81 КК, засудженого може бути повністю або частково звільнено і від відбуваннядодаткового покарання.
Підстави застосування умовно-дострокового звільнення. Як такіпідстави кримінальний закон (ст. 81 КК) називає:
1) доведеність виправлення засудженого (матеріальнапідстава);
2) фактичне відбуття ним не менше половини, двох третин,трьох чвертей встановленого вироком суду строку покарання (формалізованапідстава).
Засуджений може бути достроково звільнений судом тільки уразі, якщо він довів своє виправлення сумлінною поведінкою і ставленням допраці.
Сумлінна поведінка — це зразкове виконання вимог режиму ісвідоме додержання дисципліни, вказівок адміністрації, наявність подяк івідсутність стягнень, якщо особа відбуває покарання у виді обмеження волі абопозбавлення волі. При відбуванні інших видів покарання вирішальне значення маєсаме активна діяльність засудженого, який своєю поведінкою доводить, щовиправився і заслуговує на умовно-дострокове звільнення. Показником виправленняможна вважати і систему вчинків, що здійснюються з мотивів, прямо протилежнихтим, що штовхнули особу на вчинення злочину. Причому висновок суду провиправлення особи повинен базуватися на всебічному врахуванні даних про їїповедінку за весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньопередував вирішенню питання про звільнення. Під сумлінним ставленням до працізвичайно розуміють чесне та повне виконання своїх трудових обов’язків,підвищення ділової кваліфікації, суворе додержання правил техніки безпеки тощо.
Якщо виправлення засудженого, як уже зазначалося, єматеріальною підставою умовно-дострокового звільнення, то фактичне відбуттязазначеного в законі строку покарання — це формалізована підстава.
Умовно-дострокове звільнення від покарання може бутизастосоване після фактичного відбуття засудженим:
1) не менше половини строку покарання, призначеного судом зазлочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судомза умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі,якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочині до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засудженадо позбавлення волі;
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеногосудом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі,яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочинпротягом невідбутої частини покарання.
Якщо покарання було призначене за сукупністю злочинів абовироків, то слід виходити із остаточного покарання, а той мінімальний строкпокарання, що дозволяє умовно-достроково звільнити засудженого, визначаєтьсябільш тяжким злочином, який входить у сукупність.
Іспитовий строк при умовно-достроковому звільненні – умовність цьоговиду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому судомвстановлюється певний строк, який дорівнює невідбутій частині покарання,протягом якого він зобов’язаний не вчинювати нового злочину. Цей строкобґрунтовано називають іспитовим. Він завжди дорівнює часу невідбутої частинипокарання. Отже, іспитовий строк — це певний проміжок часу, рівнийневідбутій засудженим частині покарання, на який він умовно-достроковозвільняється від подальшого його відбування. Початком іспитового строкувважається день винесення судом постанови про умовно-дострокове звільнення, азакінченням — день закінчення строку покарання, визначеного вироком суду. Прицьому суд не встановлює тривалість такого іспитового строку: він завждидорівнює невідбутій частині призначеного покарання. Проте суд повинен точнозазначити цю частину строку покарання у своїй постанові.
На практиці виникає питання про обчислення іспитового строкупри достроковому звільненні засуджених і від додаткового покарання. Воновирішується таким чином. Якщо особа умовно-достроково звільняється відподальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбутачастина основного покарання більша за строк додаткового покарання, то іспитовийстрок дорівнює невідбутій частині основного покарання. Коли ж додатковепокарання більш тривале, ніж невідбута частина основного покарання, іспитовийстрок дорівнює строку додаткового покарання. Це пояснюється тим, що ваналізованих випадках відбувається одночасне умовне звільнення засудженого яквід основного, так і від додаткового покарання і одночасно здійснюється перевіркаобґрунтованості такого звільнення. Залежно від того, чи виконує особа вимогиумовно-дострокового звільнення, можна виділити два види його правових наслідків- сприятливі та несприятливі.
Сприятливі наслідки настають тоді, коли протягом невідбутоїчастини покарання особа не вчинила нового злочину. В цьому разі вона визнаєтьсяповністю звільненою від призначеного вироком суду покарання. При цьому строкпогашення судимості обчислюється з дня умовно-дострокового звільненнязасудженого від відбування покарання (основного і додаткового). Приумовно-достроковому звільненні особи від основного покарання без звільнення віддодаткового покарання перебіг строку погашення судимості починається з дня відбуттядодаткового покарання.
Несприятливі наслідки умовно-дострокового звільнення настаютьтоді, коли особа протягом невідбутої частини покарання вчинить новий злочин.
2.7. Особам, що відбувають покарання у виді обмеженняабо позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судомбільш м’яким покаранням. У цих випадках більш м’яке покарання призначається вмежах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного видупокарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеноговироком.
У разі заміни невідбутої частини основного покарання більшм’яким засудженого може бути звільнено також І від додаткового покарання у видіпозбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можливапісля фактичного відбуття засудженим:
1) не менше третини строку покарання, призначеного судом зазлочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання, призначеного судом заумисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі,коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочині до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вонабула засуджена до позбавлення волі;
3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судомза умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, якараніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутоїчастини покарання.
Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким є важливоюскладовою прогресивної системи відбування покарання, яка дає змогу,дотримуючись мети покарання, водночас покращувати правове становище засудженогоі зменшувати обсяг та характер карально-виховного впливу на нього. У такий спосібзакон стимулює добросовісне відбування покарання засудженим, визначаючи, щосаме від його поведінки значною мірою залежить можливість покращення йогоправового становища.
Умовами застосування заміни невідбутої частини покараннябільш м’яким є: 1) засуджений відбуває покарання у виді обмеження волі абопозбавлення волі (ч. 1 ст. 82); 2) він став на шлях виправлення (ч. З ст. 82);3) він фактично відбув встановлену ч. 4 ст. 82 частину призначеного судомпокарання.
Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можливатільки при відбуванні покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Іншівиди покарання не можуть бути замінені більш м’яким. Про поняття більш м’якогопокарання див. ст. ст. 51 і 69 та коментар до них. Закон не забороняє замінуневідбутої частини покарання на будь-яке покарання, яке є більш м’яким. Томупозбавлення волі може бути замінене засудженому не тільки на обмеження волі, а,наприклад, на арешт, або виправні роботи тощо. Так само й обмеження волі можебути замінене не тільки на арешт.
Положення про те, що засуджений став на шлях виправлення,означає, що його зразкова поведінка і сумлінне ставлення до виконанняобов’язків в період відбування покарання засвідчили успішність процесувиправлення і можливість ефективного продовження його за умови застосування дозасудженого більш м’якого виду покарання.
Відповідно до ч. 5 ст. 82 до осіб, яким покарання заміненобільш м’яким, за правилами, передбаченими ст. 81, може бути застосованеумовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Це означає, що особа,якій, наприклад, невідбута частина покарання у виді позбавлення волі булазамінена більш м’яким покаранням — обмеженням волі, може бути умовно-достроковозвільнена від покарання у виді обмеження волі, а також повністю чи частково і відвідбування будь-якого додаткового покарання, якщо вона не лише стала на шляхвиправлення, а своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довела своєвиправлення.
Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким маєбезумовний і остаточний характер і не може бути скасована через неналежнуподальшу поведінку засудженого. Проте якщо засуджений, відбуваючи більш м’якепокарання, вчинить новий злочин, суд за правилами ст. ст. 71 — 72 до покаранняза знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину саме більш м’якого, а непочаткового виду покарання.[13; 378]
2.8.Очевидно, що, не зважаючина всі передбачені законодавством умови для знаходження новонародженої дитиниразом з матір’ю, що відбуває покарання у виді обмеження чи позбавлення волі,забезпечити повний догляд і виховання дитини в умовах місця відбуванняпокарання дуже важко.
Ось чому згідно зі ст. 83 ККУ засудженихдо обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними абонародили дітей під час відбування покарання, суд може звільнити від відбуванняпокарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільненовід роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічноговіку. Це є своєрідний іспитовий строк. Звільненняв такому разі є правом, а не обов’язком суду. Приймаючи рішення, він враховуєступінь тяжкості вчиненого злочину, характер участі в ньому засудженої, їїповедінку до і після вчинення злочину і під час відбування покарання.
Обов’язковою умовою позитивного рішеннясуду є те, що засуджена повинна мати сім’ю або родичів, що дали згоду наспільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належніумови для виховання дитини (наявність житла, професії, на яку є попит, тощо).
Вказаний інститут звільнення ні за якихумов не може бути застосований до засуджених до позбавлення волі на строкбільше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини. Скажімо,засуджена за контрабанду (ст. 201 КК), яка є тяжким злочином, до 5 роківпозбавлення волі жінка, може бути за рішенням суду звільнена від відбуванняпокарання на підставі ст. 83 КК, до засудженої за цей злочин на строк більшеп’яти років вказана стаття застосована бути не може.
Після досягнення дитиною трирічного вікуабо в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може прийняти такірішення:
1) звільнити жінку від покарання (припозитивній поведінці);
2) замінити покарання більш м’якимпокаранням, тобто будь-яким більш м’яким покаранням, ніж те, від відбуванняякого була звільнена жінка (у випадках, коли вона стала на шлях виправлення);
3) направити засуджену для відбуванняпокарання, призначеного за вироком. Але й в цьому випадку суд може повністюабо частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якогозасуджена не відбувала покарання.
Контроль за поведінкою звільнених відвідбування покарання жінок здійснюється органом кримінально-виконавчої системиза місцем їх проживання.
Якщо контролюючий орган встановить, щозасуджена, яка була звільнена від відбування покарання протягом строку звільнення:
1) відмовляється від дитини; 2) передалаїї у дитячий будинок;
3) зникла з місця проживання; 4)ухиляється від виховання дитини, догляду за нею; 5) систематично (тобто неменше трьох разів) вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративністягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, він входить з поданнямдо суду про направлення засудженої для відбування покарання, призначеного завироком Суд може погодитись з таким поданням іприйняти відповідне рішення. [14; 286, 287]
2.9. Після вчинення злочину до постановлення Вирокуабо після його постановлення особа може захворіти на психічну або іншу тяжку(непсихічну) хворобу.
Питання про звільнення від покарання особи, яка післявчинення злочину і до постановлення Вироку захворіла на психічну хворобу, щопозбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керуватиними, вирішене в частині 3 статті 19 КК України.
Така особа не підлягає покаранню. Суд може застосувати до неїпримусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа можепідлягати покаранню.
Інші ситуації, пов’язані із звільненням від покарання захворобою вирішує стаття 84 КК України, незалежно від ступеню тяжкості вчиненогозлочину, виду і строку призначеного за його вчинення покарання.
Першою такою ситуацією є наступна: особа під час відбуванняпокарання захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливостіусвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.
Очевидно, що такі особи мають всі ознаки, що відносяться доюридичного, психологічного і медичного критеріїв неосудності, хоча на моментвчинення злочину вони і були в стані осудності. Звичайно, відбувати будь-якепокарання такі особи не можуть. Згідно з частиною 1 статті 84 КК України такуособу суд має звільнити від відбування покарання, незалежно від тяжкостівчиненого нею злочину, строків невідбутого покарання. Він може застосувати донеї примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК України.Якщо ж судово-психіатрична експертиза дійде висновку, що психічна хвороба, наяку захворіла особа, не позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії абокерувати ними, суд не зобов’язаний звільняти її від покарання.
Другою ситуацією є така: особа після вчинення злочину абопісля постановлення Вироку захворіла на іншу тяжку (непсихічну) хворобу, якаперешкоджає відбуванню покарання. Наявність такої хвороби до постановленняВироку підстав для застосування статті 84 КК України не дає.
Незалежно від висновків лікарів, суд може прийняти рішенняпро звільнення особи від покарання, або не приймати такого рішення. Особа, яказахворіла іншою тяжкою хворобою, залишається в здоровому глузді і щодо неї, хочі обмежено, можуть здійснюватися передбачені Законом заходи примусового івиховного характеру. Треба також мати на увазі, що в системі Державногодепартаменту України з питань виконання покарань існує мережа медичнихстаціонарів для лікування хворих всіх профілів.
Нарешті, деякі засуджені до позбавлення волі, в першу чергувбивці, сексуальні маніяки, як правило, не заслуговують та таку милість, та йможуть бути схильні до рецидиву [15, 410].
Отже, суд вирішує питання про звільнення такої категорії осібвід покарання або подальшого його відбування, враховуючи тяжкість вчиненогозлочину, характер захворювання особи засудженого та інші обставини справи. Судтакож враховує поведінку засудженого під час відбуття покарання, ставлення допраці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування,а також інші обставини.
І якщо суд дійде висновку про доцільність звільнення відпокарання на підставі частини 2 статті 84 КК України, він приймає позитивнерішення.
Треба зауважити, що засуджені, щодо яких службовою перевіркоювстановлено, що їх хвороба є результатом навмисного заподіяння собі ушкодженьпід час відбування покарання, на звільнення від дальшого відбуття покараннячерез хворобу не представляються, за винятком випадків, коли під час заподіяннятаких ушкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, щопідтверджено лікарями-фахівцями [16, 21].
Нарешті, третьою ситуацією є така, коли військовослужбовці,засуджені до одного із трьох видів покарання: службового обмеження, арешту(який відбувається згідно з частини 2 статті 60 КК України військовослужбовцямина гауптвахті) або тримання в дисциплінарному батальйоні, визнаються в ходівідбування покарання непридатними до військової служби за станом здоров’я. Утаких випадках вони обов’язково і остаточно звільняються судом від покарання(частина 3 статті 84 ККУ).
Що ж до звільнення від покарання осіб, що захворіли напсихічну або іншу тяжку хворобу, то у разі їх одужання, вони повинні бутинаправлені для відбування покарання.
Особи, звільнені від покарання у зв’язку з захворюванням напсихічну або іншу тяжку хворобу, не можуть бути примушені для подальшого відбуванняпокарання, якщо закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 та 80 ККУ,або у наявності є інші підстави для звільнення від покарання. Особи, звільненівід подальшого відбування покарання, мають вважатися такими, що мають судимістьна загальних підставах [17, 89], крім осіб, до яких застосовані примусовізаходи медичного характеру.
2.10. Амністія (відгрец. Атпезііац- забуття, прощення) — це акт законодавчої влади, якийприймається Верховною Радою України як закон і яким повністю або частковозвільняються від кримінальної відповідальності і покарання певні категоріїосіб, винних у вчиненні злочинів.
Амністія оголошується законом проамністію, який приймається відповідно до положень Конституції України,Кримінального кодексу України та Закону України від 1 жовтня 1996 р. (із змінамиі доповненнями) “Про застосування амністії в Україні”.
Приймаючи рішення про амністію, державапідкреслює гуманістичний напрям у своїй внутрішній політиці, дає можливістьпевним категоріям злочинців відчути піклування про себе і не допускати вчиненнязлочинів у майбутньому.
Акт амністії не змінює і не відміняєкримінальний закон, що передбачає відповідальність за діяння, вчиненеамністованою особою. Амністія не кидає тіні на законність і обґрунтованість вироку,винесеного такій особі, не реабілітує її.
Амністія згідно з прийнятим закономрозповсюджується на певні категорії осіб (тобто має не персоніфікованийхарактер), які на думку законодавців, заслуговують на застосування до них цьогоакту. Категорії цих осіб і умови їх звільнення визначаються в кожному акті проамністію окремо.
Акт амністії приймається з нагоди певноїзнаменної події в житті держави (“День незалежності” тощо). Закон про амністіюне може прийматися частіше одного разу протягом календарного року (крім такзваних умовних амністій).
У всіх випадках не підлягають амністії:
1) особи, яким смертну кару(призначену у часи, коли вона була передбачена законом) в порядку помилуваннязамінено на позбавлення волі, і особи, засуджені до довічного позбавлення волі;
2) особи, що мають дві і більшесудимості за вчинення умисних тяжких і особливо тяжких злочинів;
3) особи, яких засуджено за особливонебезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючихобставинах;
4) особи, яких засуджено за вчиненняумисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину (крім злочинів, передбачених у п.3) і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.
Законом про амністію може бути передбачено:
1) повне звільнення зазначених у ньомуосіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (якосновного, так і додаткового);
2) часткове звільнення зазначених уньому осіб від відбування призначеного судом покарання (як основного, так ідодаткового);
3) заміна засудженим покарання абойого невідбутої частини більш м’яким покаранням (ч. 3 ст. 86 КК).
У першому випадку така амністія зветься повною,у другому і третьому — частковою.
Судимість законом про амністію незнімається. Це питання вирішується на підставі ст. 88–91 КК із врахуваннямфактично відбутого покарання.
Дія закону про амністію поширюється назлочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно (маються на увазі тізлочини, по яких особи, що їх вчинили, підлягають амністії). Амністія непоширюється на злочини, що тривають або продовжуються (див. розділ“Множинність злочинів”), якщо вони закінчені, припинені або перервані післяприйняття закону про амністію. Наприклад, якщо людина незаконно зберігалавибухові речовини (ч. 1 ст. 263 КК), і на осіб, які вчинили цей злочин, зпевної дати була оголошена амністія, то продовження зберігання цих речовинозначає, що амністія на цей злочин не поширюється.
Законом передбачена ще так звана умовнаамністія, яка практично не застосовувалася. Її суть сформульована такимчином: “У виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпечнихгрупових проявів, чинність амністії може бути поширено на діяння, вчинені допевної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієїдати вимог, передбачених в законі про амністію” (ч. 2 ст. 4 Закону від 1жовтня 1996 р.).
На вже виконане до вступу в силу законупро амністію покарання майнового характеру (конфіскація майна, штраф) цей актне поширюється. У той же час амністія не звільняє від обов’язку відшкодуватизаподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду(йдеться про необхідність подальшого виконання амністованим його обов’язків,що випливають із задоволеного судом цивільного позову, пов’язаного ізвчиненням злочину).
Остаточне рішення у справах конкретнихосіб, що підпадають під амністію, приймає суд. Він приймає рішення,впевнившись, що особа відповідає всім вимогам, які сформульовані в законі проамністію.
Якщо акт амністії вступає в силу, колисправа знаходиться у стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи докінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого відпокарання (ч. 2 ст. 6 КПК). Закриття справи за актом амністії не допускається,якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справіпродовжується в звичайному порядку (ч. 3 ст. 6 КПК).
Помилування — це акт ПрезидентаУкраїни, за яким певна особа (група осіб) повністю або частково звільняєтьсявід покарання.
У ч. 1 ст. 44 КК зазначається, що особа,яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності на підставіакта помилування. Таким чином, закон наділяє Президента правом помилуванняосіб, відносно яких ще не було постановлено обвинувального вироку, але такаформа помилування у практиці не зустрічається, не зазначена вона і узатвердженому Указом Президента України Положенні “Про порядок здійсненняпомилування”.
Помилування засуджених здійснюється у вигляді:
• заміни довічного позбавлення воліна позбавлення волі на певний строк. Цей строк має бути не менше двадцяти п’ятироків (ч. 2 ст. 87 КК). У разі засудження особи до довічного позбавлення воліклопотання про помилування її може бути подано після відбуття нею не менше якдвадцяти років призначеного покарання (ч. 2 ст. 4 Положення);
• повного або часткового звільненнявід відбування як основного, так і додаткового покарання;
• заміни покарання або йогоневідбутої частини більш м’яким покаранням. [18; 289-295 ].
Коло засуджених осіб, відносно яких можебути здійснено помилування законом не визначене. Практично це може бутибудь-який засуджений і Президент може прийняти відносно нього будь-яке звказаних рішень зразу після засудження до покарання або в ході його відбування
Під час розгляду клопотання пропомилування враховуються: характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особазасудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у громадському житті вмісцях відбування покарання, строк відбутого покарання та інші обставини; думкакерівника установи виконання покарань або іншого органу, який відає виконаннямвироку, спостережної комісії, служби усправах неповнолітніх, громадських організацій і трудових колективів, а внеобхідних випадках також думка місцевого органу виконавчої влади та органумісцевого самоврядування (ст. 12 Положення).
Клопотання про помилування засуджених, якіне стали на шлях виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строкупокарання, а також клопотання осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини,розглядаються лише за наявністю надзвичайних обставин (ст. 14 Положення).
Підготовку матеріалів для розглядуклопотання про помилування здійснює Управління з питань помилуванняАдміністрації Президента України. Підготовлені Управлінням матеріали попередньорозглядаються Комісією при Президенті України у питаннях помилування. Комісіявносить Президентові пропозиції про застосування помилування.
ВИСНОВКИ
Для написання курсової роботи, мною була обрана тема «Поняття та видизвільнення від покарання та його відбування за Кримінальним правом України» –на мою думку, дана тема є досить актуальною у наш час.
Придослідженні даної теми я зрозуміла на яких підставах особа може бути звільненавід подальшого відбування покарання. При цьому слід визначити такі підстави:
1.звільнення від покарання у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності;
2.звільнення від відбування покарання з випробовуванням;
3.звільнення від відбування покарання з випробовуванням вагітних жінок і жінок,які мають дітей віком до семи років;
4.звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконаннявироку;
5.умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;
6.заміна невідбутої частини покарання більш м’яким
7.звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітейвіком до трьох років
8.звільнення від покарання за хворобою
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1.Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. Для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В. А. Клименко. — К.: МАУП, 2004. — С 270.
2.Стаття 58 Конституції України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року.
3.Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. Для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В. А. Клименко. — К.: МАУП, 2004. — С 273.
4. Стаття74 Кримінального кодексу України станом на 10 квітня 2007 р. – К.: «ВЕЛЕС»,2007.
5. Науково-практичнийкоментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред… М. І.Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – С177-179
6.Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. — К.:Кондор, 2004. — С. 408-411
7. Науково-практичнийкоментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред… М. І.Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – С. 181
8. Стаття 76 Кримінального кодексу України станом на 10 квітня 2007 р. – К.: «ВЕЛЕС»,2007.
9.Стаття 78 Кримінального кодексу України станом на 10 квітня 2007 р. – К.:«ВЕЛЕС», 2007
10Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001року / За ред… М. І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – С183, 184.
11. Андрусів Г. В., Бантишев О. Ф., Романюк Б. В. Кримінальне право України. Загальна частина: Посібник дляпідготовки до іспитів. — K.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. — Вид. 2-е, стереотип.,- С. 95-96.
12 Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ.вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. — К.: МАУП, 2004. — С278-279.
13. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. — К.:Кондор, 2005. — С. 378.
14. Кримінальнеправо України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В.Александров, В. А. Клименко. — К.: МАУП, 2004. – С 286-287
15.Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. — К.:Кондор, 2004. — С. 410.
16.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 року № 8 «Пропрактику застосування судами законодавства про звільнення від відбуттяпокарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу».
17.Стаття 89 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
18. Кримінальнеправо України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В.Александров, В. А. Клименко. — К.: МАУП, 2004. – С. 289-295
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Конституція України (зі змінами і доп.). – К.: Атака, 2006. – 64 с.
2.Кримінальний кодекс України № 2001-V від 28 грудня 1960 року
3.Кримінальний кодекс України станом на 10 квітня 2007 р. – К.: «ВЕЛЕС», 2007. –152с.
4.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 року № 8 «Пропрактику застосування судами законодавства про звільнення від відбуттяпокарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу»
5.ПостановаПВС № 10 від 26 грудня 1975р. «Про практику застосування судами Українизаконодавства про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покараннябільш м’яким»
6. Положення “Про порядок здійснення помилування” затверджено Указом Президента України від 12 квітня 2000 р.
7.Закон України від 5 липня 2001 р. «Про амністію» // Урядовий кур’єр.- 2001. — 21 липня.
8.Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань таМіністерства охорони здоров’я України від 18 січня 2000 року № 3/6 «Прозатвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпеченняосіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державногодепартаменту України з питань виконання покарань»
9. Науково-практичнийкоментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред… М. І.Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.
10.Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. — К.:Кондор, 512 с.
11.Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. /Ю. В. Александров, В. А. Клименко. — К.: МАУП, 2004. – 328 с.
12. Андрусів Г. В., Бантишев О. Ф., Романюк Б. В. Кримінальне право України. Загальна частина: Посібник дляпідготовки до іспитів. — K.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. — Вид. 2-е, стереотип.,- 292 с./>