ЗОВНIШНЬОПОЛIТИЧНI ПРIОРИТЕТИ УКРАЇНИ
Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
(Конституція України. Стаття 18)
Україна проводить виважену, послідовну та цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність, відповідно, основні напрямки її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними з часу проголошення незалежності у 1991 році.
Україна послiдовно й неухильно будує свою зовнiшню полiтику на основi беззастережного дотримання принципiв мiжнародного права, Статуту ООН та iнших мiжнародно-правових актiв. Така позицiя нашої держави закрiплена у схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 р. «Основних напрямках зовнiшньої полiтики України» — концептуальним документом, на засадах якого базується та розвивається зовнiшньополiтична дiяльнiсть України.
Визначається три основнi напрями зовнiшньої полiтики України:
1. розвиток двостороннiх мiждержавних вiдносин;
2. європейська iнтеграцiя;
3. багатостороння дипломатiя.
У двостороннiх вiдносинах прiоритетними для України є вiдносини з сусiднiми країнами та стосунки зі стратегiчно важливими партнерами і впливовими державами свiту.
В свою чергу європейська iнтеграцiя для України — це подальше полiтичне та iнституцiйне зближення з ЄС та еволюцiйне просування до кiнцевої мети iнтеграцiї до Європейського Союзу; адаптування українського законодавства до норм ЄС та Ради Європи як ключовий iнтеграцiйний елемент; поглиблення вiдносин України з НАТО як однiєю з основних складових всеохоплюючої системи європейської стабiльностi та безпеки.
В рамках багатосторонньої дипломатiї можна видiлити такi прiоритетнi напрями зовнiшньополiтичної дiяльностi:
· забезпечення ефективної участi держави у дiяльностi мiжнародних органiзацiй;
· налагодження ефективного регiонального та субрегiонального спiвробiтництва, посилення ролi України в регiональних та субрегiональних органiзацiях, форумах i об’єднаннях;
· активiзацiя дiяльностi в багатостороннiх домовленостях в галузi роззброєння, в т.ч. ядерного, заходiв довiри, у миротворчих та миропiдтримуючих операцiях, безпекових режимах i контрольних механiзмах. ВІДНОСИНИ УКРАЇНА-ЄС
(«паспортна довідка» 1991-2002 рр.)
2 грудня 1991 р.— у Декларації Євросоюзу щодо України відзначено демократичний характер Всеукраїнського референдуму і закликано Україну підтримувати відкритий і конструктивний діалог з ЄС.
Вересень 1992 р. (м. Київ)— відбулася перша зустріч Україна-ЄС на найвищому рівні між Президентом України Л.Кравчуком та Головою Комісії Європейських Співтовариств Ж. Делором.
Жовтень 1993 р. (м. Київ)— відкрито Представництво Комісії Європейських Співтовариств в Україні.
9-11 березня 1994 р. (м. Київ)— перша зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ
14 червня 1994 р. (м. Люксембург)— підписано Угоду про партнерство та співробітництво між Україною, з одного боку, і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, з іншого боку (переговори щодо укладення УПС тривали з 23 березня 1993р., Україна ратифікувала УПС 10 листопада 1994р., УПС набула чинність 1 березня 1998р., торговельні положення УПС почали діяти з 1 червня 1995р. на основі відповідної Тимчасової угоди).
5 січня 1995 р. (м.Київ)— проведено зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ (обговорено перспективи розвитку відносин Україна-ЄС і актуальні міжнародні питання).
24 березня 1995 р. (м. Брюссель)— відбулося перше засідання Спільного комітету Україна-ЄС (утворений згідно з Угодою про торгівлю і комерційне та економічне співробітництво між ЄЕС і ЄВРОАТОМом та СРСР від 18 грудня 1989 р., діяв на основі Тимчасової угоди від 1 червня 1995 р.).
1 червня 1995 р. (м. Люксембург)— зустріч Президента України Л.Кучми з Головою Європейської Комісії Ж.Сантером (підписано Тимчасову угоду про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею, між Україною, з одного боку, та Європейським Співтовариством, Європейським Об’єднанням Вугілля і Сталі, Європейським Співтовариством з Атомної Енергії, з іншого боку).
28 червня 1995 р. (м. Брюссель)— зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ (стан розвитку відносин Україна-ЄС).
Липень 1995 р. (м. Брюссель)— відкрито Представництво України при Європейських Співтовариствах (Європейському Союзі).
24 листопада 1995 р.— зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ (питання безпеки і ситуація в колишній Югославії).
5 лютого 1996 р.— зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ (питання регіонального співробітництва).
6-7 травня 1996 р.— засідання Спільного комітету Україна-ЄС.
21 травня 1996 р. (м. Рим)— зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ (Європейський Союз оприлюднив свою Заяву щодо політичної підтримки України).
Червень 1996 р.— ЄС визнав за Україною статус країни з перехідною економікою.
26 вересня 1996 р.— зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ (питання відносин Україна-ЄС, стосунки з Росією та СНД).
5 лютого 1997 р.— зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ (питання імплементації Плану дій ЄС щодо України від 6 грудня 1996р., відкриття у Києві Центру документації ЄС).
17-18 квітня 1997 р.— засідання Спільного комітету Україна-ЄС.
5 вересня 1997 р. (м. Київ)— саміт Україна-ЄС (обговорено стан і перспективи розвитку відносин Україна-ЄС).
1 березня 1998 р.— набуття чинності Угодою про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною.
8-9 червня 1998 р. (м. Люксембург)— перше засідання Ради з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом у рамках УПС (Прем’єр-міністр України заявив про прагнення України набути асоційоване членство в ЄС).
11 червня 1998 р. (м. Київ)— Президент України затвердив Стратегію інтеграції України до ЄС, якою визначаються пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 року, протягом якого мають бути створені передумови для набуття Україною статусу асоційованого члена ЄС.
24 вересня 1998р. (м. Нью-Йорк)— зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ (обговорені питання довгострокової стратегії ЄС щодо України).
16 жовтня 1998 р. (м. Відень)— перший саміт Україна-ЄС після набуття чинності УПС (відносини між Україною та ЄС визначено як «стратегічне партнерство», обговорено питання співробітництва у сфері зовнішньої і безпекової політики).
5 листопада 1998 р. (м. Брюссель)— перше засідання Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС в рамках УПС (засновано 6 галузевих підкомітетів: з питань торгівлі та інвестицій, фінансів, економіки та статистики; енергетики, ядерних питань і навколишнього природного середовища; митного і прикордонного співробітництва, боротьби з «відмиванням» коштів і наркобізнесом; транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання; вугілля, сталі, гірничої промисловості та сировинних матеріалів).
Грудень 1998 р. (м. Київ)— перше засідання Комітету парламентського співробітництва між Україною та ЄС в рамках УПС.
26-27 квітня 1999 р. (м. Брюссель)— друге засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС (питання економічного співробітництва).
28 липня 1999 р. (м. Київ)— друге засідання Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС в рамках УПС.
–PAGE_BREAK– 23 липня 1999 р. (м. Київ)— другий саміт Україна-ЄС (досягнуто прогресу у визнанні Євросоюзом євроінтеграційного курсу України, ЄС підтвердив наміри сприяти вступу України до СОТ).
23 вересня 1999 р. (м. Нью-Йорк)— зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ (ЄС відзначив важливість проєвропейського вибору України і висловив повагу до її євроінтеграційного курсу).
24-26 листопада 1999 р.— друге засідання Комітету парламентського співробітництва між Україною та ЄС в рамках УПС.
6 грудня 1999 р. (м. Брюссель)— зустріч Президента України Л.Кучми з Головою Європейської Комісії Р.Проді.
10 грудня 1999 р. (м. Хельсінкі)— Європейська Рада ухвалила Спільну стратегію ЄС щодо України (ССУ), спрямовану на зміцнення відносин «стратегічного партнерства» між Україною та ЄС (у документі відзначаються європейські прагнення України і вітається її проєвропейський вибір; ЄС підтвердив свої зобов’язання щодо підтримки політичних та економічних перетворень в Україні, які мають забезпечити подальше її наближення до ЄС).
25 січня 2000 р. (м. Брюссель)— зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ (обговорено питання реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України та актуальні міжнародні питання, а також схвалений Радою ЄС перший Робочий план реалізації ССУ).
23 травня 2000 р. (м. Брюссель)— третє засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС (внутрішній розвиток в Україні та в ЄС, відносини Україна-ЄС, міжнародні питання).
15 вересня 2000 р. (м. Париж)— третій саміт Україна-ЄС (українською стороною запропоновано реформування спільних органів Україна-ЄС, створених на основі УПС, а також інституціоналізацію відносин у сфері зовнішньої політики, безпеки, військового та військово-технічного співробітництва, а також юстиції та внутрішніх справ).
9-10 жовтня 2000 р. (м. Брюссель)— третє засідання Комітету парламентського співробітництва між Україною та ЄС.
11 жовтня 2000 р.— набула чинності постанова Ради ЄС, згідно з якою Україна була вилучена з переліку країн з неринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.
9-10 листопада 2000 р. (м.Київ)— зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом Європейської Комісії Р.Проді напередодні закриття ЧАЕС.
14 грудня 2000 р. (м. Брюссель)— зустріч Міністра закордонних справ А.Зленка з Генеральним секретарем Ради ЄС, Верховним представником з питань Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС Х.Соланою.
18 грудня 2000 р. (м. Брюссель)— третє засідання Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.
19 січня 2001 р. (м. Берлін)— зустрічі Президента України Л.Кучми з Президентом Європейської Комісії Р.Проді та Генеральним секретарем Ради ЄС Х.Соланою.
13 лютого 2001 р. (м. Київ)— засідання Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ, а також зустрічі Трійки ЄС з Президентом України Л.Кучми, Головою Верховної Ради України І.Плющем, Прем’єр-міністром України В.Ющенком.
15 березня 2001 р. (м.Страсбург)— Європейський Парламент (ЄП) ухвалив Резолюцію ЄП стосовно Спільної стратегії Європейського Союзу щодо України (визнається право України стати членом ЄС).
9-10 квітня 2001 р. (м. Київ)— візит Голови Делегації Європейського парламенту по зв’язках з Україною, Молдовою та Білоруссю Я.Вірсми в Україну; його зустрічі з Президентом, Прем’єр-міністром, Головою Верховної Ради України.
18-19 квітня 2001 р. (м. Київ)— візит Генерального секретаря Ради ЄС Х.Солани, його зустрічі з Президентом, Прем’єр-міністром, Головою Верховної Ради України.
15-16 червня 2001 р.— у заключному документі за підсумками саміту ЄС у Гьотебургу Україну запрошено до участі у Європейській Конференції.
19-20 червня 2001 р. (м. Київ) — візит Голови Європейської Ради, Прем’єр-міністра Швеції Й.Перссона в Україну; його зустрічі з Президентом, Прем’єр-міністром, Головою Верховної Ради, Міністром закордонних справ України.
26 червня 2001 р. (м. Люксембург)— четверте засідання Ради з питань співробітництва Україна-ЄС (ухвалено 6 пріоритетів реалізації УПС на наступні 12 місяців; узгоджено питання про скорочення кількості підкомітетів до 4-х).
30-31 липня 2001 р. (Київ-Крим)— візит Генерального секретаря Ради ЄС, Верховного представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Х.Солани в Україну; його зустрічі з Президентом, Прем’єр-міністром, Головою Верховної Ради, Міністром закордонних справ України.
10-11 вересня 2001 р. (м. Ялта)— саміт Україна-ЄС став важливою подією у відносинах між Україною та Європейським Союзом, надав новий імпульс розвитку співробітництва в енергетичному секторі, сфері юстиції та внутрішніх справ, європейської політики безпеки і оборони. На кожному з цих напрямків розпочалася конкретна робота.
20 жовтня 2001 р. (м. Брюссель)— участь Державного секретаря з питань європейської інтеграції МЗС України О.Чалого у робочому ланчі в рамках Європейської конференції, присвяченої питанням боротьби з міжнародним тероризмом та формуванню міжнародної антитерористичної коаліції.
13 листопада 2001 р. (м. Нью-Йорк)— зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ. Сторони обговорили підготовку до парламентських виборів в Україні, а також стан співробітнитцва в енергетичній сфері, торговельно-економічних відносин, зокрема, в контексті вирішення проблемних питань, пов’язаних з виконанням УПС та наголосили на необхідності послідовного втілення в життя досягнутих на під час Ялтинському саміті домовленостей. Представникам Європейського парламенту було передано запрошення взяти участь у спостереженні за підготовкою та проведенням виборів до Верховної Ради України.
11 грудня 2001 р. (м. Київ)— Парламентські слухання з питань реалізації державної політики інтеграції до ЄС, які вперше відбулися в Україні продемонстрували консолідацію зусиль Верховної Ради та Уряду України навколо курсу на європейську інтеграцію нашої держави.
12 грудня 2001 р. (м. Київ)— засідання Комітету з питань співробітництва Україна-ЄС, під час якого було схвалено План дій ЄС щодо України у галузі юстиції та внутрішніх справ, що дозволило вивести співробітництво у зазначеній сфері на якісно новий рівень.
10 січня 2002 р. (м. Мадрид)— зустріч Україна-Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ. Українська сторона запропонувала перевести відносини Україна-ЄС у площину асоціації.
8 лютого 2002 р. (м. Київ)— нарада у Президента України з питань реалізації стратегії європейської інтеграції України. Президент України Л.Кучма визначив стрижнем Стратегії соціально-економічного розвитку України на наступне десятиріччя практичну реалізацію до кінця 2011 року завдань, пов’язаних із створенням необхідних передумов для вступу нашої держави до Євросоюзу. Завданням найближчої перспективи Президент України Л.Кучма визначив набуття не пізніше 2007 року нашою державою асоційованого статусу з Європейським Союзом.
20-21 лютого 2002 р. (м. Київ)— візит Генерального секретаря Ради ЄС, Верховного представника ЄС з питань СЗБП в Україну. В ході зустрічей з Президентом України Л.Кучмою, Головою Верховної Ради України І.Плющем, Прем’єр-міністром України А.Кінахом, Міністром закордонних справ України А.Зленком чільний представник ЄС підтвердив значну зацікавленість ЄС до розвитку та поглиблення співробітництва з Україною у сфері Європейської політики безпеки та оборони.
11 березня 2002 р. (м. Брюссель)— п’яте засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС. В ході засідання було обговорено стан виконання пріоритетів у рамках УПС, розглянуто міжнародні питання, які становлять взаємний інтерес, включаючи спільну боротьбу з міжнародним тероризмом. Сторони затвердили пріоритети виконання УПС на період 2002-2003 років, серед яких чільне місце зайняли співробітництво у сфері енергетики, торгівлі та інвестицій, юстиції та внутрішніх справ, наближення законодавства України до законодавства ЄС, охорони навколишнього середовища та транспорту, а також було додано новий пріоритет — міжрегіональне та транскордонне співробітництво. продолжение
–PAGE_BREAK–ВЗАЄМИНИ УКРАЇНА — РАДА ЄВРОПИ
Процес вступу України до Ради Європи
З огляду на те, що вступ країни до РЄ свiдчить про її демократичний вибiр, послiдовнiсть у проведеннi реформ, спрямованих на захист прав людини та змiцнення демократичних iнститутiв, 14 липня 1992 р.Україна заявила про своє бажання приєднатися до РЄ.
16 вересня 1992 р.Верховнiй Радi України було надано статус «спецiально запрошеного гостя» у Парламентськiй асамблеї РЄ (ПАРЄ). Резолюцiєю (92) 29 вiд 23 вересня 1992 р.Комiтет мiнiстрiв РЄ доручив ПАРЄ пiдготувати висновок стосовно ступеня готовностi України до вступу у РЄ вiдповiдно до положень Статутної Резолюцiї (51) 30 А.
З моменту проголошення Україною намiру набути членства в РЄ спiвробiтництво мiж нашою державою та цiєю мiжнародною органiзацiєю на урядовому та парламентському рiвнях значно активiзувалося. Депутати Верховної Ради України брали активну участь у роботi ПАРЄ. Основною формою спiвпрацi на урядовому рiвнi стала участь представникiв України в робочих органах Комiтету мiнiстрiв РЄ. Експерти України залучалися до розробки Рамкової конвенцiї про захист нацiональних меншин та Європейської хартiї регiональних мов або мов меншин.
До набуття членства в РЄ Україна стала стороною кiлькох конвенцiй цiєї органiзацiї, зокрема Європейської культурної конвенцiї, Європейської рамкової конвенцiї про транскордонне спiвробiтництво мiж територiальними общинами або властями, Європейської конвенцiї про iнформацiю щодо iноземного законодавства.
У вереснi 1995 р.Україна приєдналась до шести Конвенцiй РЄ у галузi боротьби зi злочиннiстю. 15 вересня 1995 р.Україною була пiдписана Рамкова конвенцiя про захист нацiональних меншин.
У цей перiод РЄ, зокрема Європейська комiсiя «За демократiю через право» (Венецiанська комiсiя), провела правову експертизу проектiв окремих статтей нової Конституцiї України, проектiв Сiмейного та Адмiнiстративного кодексiв України, проекту Закону України про мiсцевi ради народних депутатiв.
15 вересня 1995 р.у Києвi було вiдкрито Центр iнформацiї та документацiї РЄ на базi Української Правничої Фундацiї. З цієї нагоди в Українi перебував Генеральний секретар РЄ Д.Таршис. Дiяльнiсть Центру iнформацiї та документацiї РЄ сприяє розповсюдженню серед населення нашої країни основних цiнностей Ради Європи.
26 вересня 1995 р.пiд час вересневої частини сесiї 1995 р. ПАРЄ ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до Ради Європи(Висновок ПАРЄ N 190 (1995)). Одним з головних факторiв, що вплинув на ухвалення цього висновку, була пiдготовка вiдповiдей органiв державної влади України на запитальник Комiтету ПАРЄ з полiтичних питань, якi були надiсланi до Страсбурга спiльно Президентом України, Головою Верховної Ради України та Прем’єр-мiнiстром України. Було надано вичерпну iнформацiю про стан та перспективи розвитку конституцiйно-правових перетворень у нашiй державi. Зазначений висновок ПАРЄ мiстить в собi низку зобов’язань України щодо впровадження у нацiональне законодавство норм та стандартiв РЄ. В Асамблеї нашiй країнi надано 12 мiсць. У роботi згаданої частини сесiї ПАРЄ взяла участь делегацiя Верховної Ради України на чолi з Головою Верховної Ради України.
Визначною подiєю з точки зору завершення складної i тривалої (понад три роки) процедури вступу України до РЄ стало засiдання Комiтету мiнiстрiв РЄ, яке вiдбулося 19 жовтня 1995 р. На пiдставi винесеного 26 вересня висновку, Комiтет мiнiстрiв РЄ одностайно ухвалив резолюцiю про запрошення України стати 37-м членом органiзацiїi приєднатися до її Статуту.
31 жовтня 1995 р.Верховна Рада України ухвалила Закон України про приєднання до Статуту Ради Європи.
9 листопада 1995 р.вiдбулась урочиста церемонiя вступу України до РЄ, в якiй взяла участь делегацiя України на чолi з Прем’єр-мiнiстром України. Вступ України до РЄ засвiдчив визнання з боку європейської спiльноти прогресивних полiтичних та економiчних реформ, здiйснених нашою державою за порiвняно короткий строк.
Членство України в Радi Європи
Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов’язань у сферi реформування чинного законодавства на основi норм та стандартiв РЄ, зокрема прийняти вiдповiднi закони та приєднатися до ряду конвенцiй. При цьому РЄ висловила готовнiсть надавати всебiчну експертну допомогу.
Так, 9 листопада 1995 р.Генеральний секретар РЄ Д.Таршис та член Європейської Комiсiї Х. Ван дер Брук пiдписали Спiльну програму Комiсiї європейських спiвтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, мiсцевого самоврядування та удосконалення системи правозастосування в Українi. Лише з 1996 по 1997 рр. загальний обсяг фiнансування цього проекту з боку ЄС та РЄ становив близько 3 млн. дол. США. З метою проведення детального аналiзу стану виконання цiєї Спiльної програми та обговорення нових спiльних заходiв в її рамках у березнi 1996 р. i лютому 1997 р.у Києвi, у червнi 1998 р. та квiтнi 1999 р.у Страсбурзi вiдбулися засiдання Керiвного комiтету з нагляду за виконанням згаданої Програми.
РЄ вивчає проблеми, з якими зiткнулася Україна на шляху демократичних перетворень, допомагає у розробці вiдповiдних рекомендацiй, а також намагається залучити європейськi країни до їх вирiшення. Так, 26 сiчня 1996 р.ПАРЄ прийняла Резолюцiю 1078 (1996) про економiчну ситуацiю в Бiлорусi, Росiї та Українi, де мiститься звернення до держав Європи активiзувати торговельно-економiчнi вiдносини з цими країнами, уникати протекцiонiзму та адаптувати до нових реалiй програми надання їм допомоги. Резолюцiї ПА РЄ 1087 (1996) вiд 26 квiтня 1996 р.та 1127 (1997) вiд 24 червня 1997 р.були присвяченi проблемам лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на ЧАЕС та уникненню подiбної трагедiї в майбутньому. Резолюцiя 1180 (1999) вiд 28 сiчня 1999 р.про економiчну ситуацiю в Росiї та Українi стосується наслiдкiв економiчної кризи в цих країнах у 1998 р. Рекомендацiя 1455 (2000) вiд 5 квiтня 2000 р.про репатрiацiю та iнтеграцiю кримських татар була присвячена вирiшенню питань повернення та облаштування в Українi кримськотатарського населення.
На сесiї ПАРЄ, яка проходила 23-27 вересня 1996 р., на посаду суддi вiд України до Європейського суду з прав людини було обрано В.Г.Буткевича. У вереснi 1998 р.його було переобрано до нового Європейського суду з прав людини.
На запрошення Голови ПАРЄ Л.Фiшер Президент України Л.Кучма 22 — 23 квiтня 1996 р.перебував у Страсбурзi з офiцiйним вiзитом, в ходi якого провiв зустрiчi з керiвниками Органiзацiї та виступив на сесiї ПАРЄ. Пiд час виступу Л.Кучма ознайомив європейських парламентарiв з демократичними перетвореннями, соцiально-економiчним становищем у нашiй державi та баченням Україною подальших шляхiв розвитку спiвробiтництва з РЄ.
З нагоди 5-ї рiчницi незалежностi України Генеральний секретар РЄ Д.Таршис вiдвiдав нашу державу з офiцiйним вiзитом.
11-14 травня 1997 р.на запрошення Голови Верховної Ради України в Українi перебувала Голова ПАРЄ Л.Фiшер, яка зустрiлася з керiвниками нашої держави та вiдвiдала ЧАЕС.
10-11 жовтня 1997 р.у Страсбурзi вiдбувся Другий саммiт глав держав та урядiв країн-членiв РЄ, в якому взяла участь делегацiя України на чолi з Президентом Л.Кучмою. Президент України виступив з пропозицiями щодо подальших шляхiв розвитку органiзацiї:
· РЄ має пiдвищити свою роль у полiтичнiй сферi i сприяти запобiганню та усуненню конфлiктiв на континентi, оскiльки на даному етапi загрозу мiжнароднiй стабiльностi та безпецi у бiльшостi випадкiв становлять проблеми, якими безпосередньо займається Органiзацiя, зокрема, порушення прав людини, нацiональнi та мiжетнiчнi конфлiкти, недосконалiсть нацiональних правових систем, соцiальна нестабiльнiсть;
· з огляду на здобутки РЄ у мiжнародно-правовiй сферi за пiввiковий перiод iснування та напрямки її діяльності, доцiльно надати цiй органiзацiї статус своєрiдного правотворчого органу в системi європейських iнституцiй;
· РЄ повинна надалi розвивати спiвпрацю з провiдними європейськими iнституцiями — ЄС, ОБСЄ та НАТО;
· з огляду на демократичнi та соцiально-економiчнi реформи, що вiдбуваються в країнах Центральної та Схiдної Європи i необхiднiсть залучення до цих процесiв РЄ, центрально-схiдноєвропейський напрям має бути визначений у майбутнiй стратегiї РЄ як прiоритетний.
Iншим аспектом, який зараз знаходиться в центрi уваги РЄ, є розвиток мiсцевого самоврядування в Українi.
За останнi роки в цьому напрямку намiтився суттєвий прогрес. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про столицю України — мiсто-герой Київ», який вiдповiдає нормам та стандартам РЄ. У контекстi забезпечення iмплементацiї цього закону 30 травня 1999 р. проведено вибори мера Києва, якi визнанi демократичними та чесними. У Верховнiй Радi України знаходиться цiла низка законопроектiв у сферi мiсцевого самоврядування, спрямованi на приведення законодавства України у вiдповiднiсть до положень Європейської хартiї мiсцевого самоврядування, стороною якої з 1998 р. є Україна.
На своїй черговiй сесiї у травнi 1999 р.Конгрес мiсцевих та регiональних влад Європи визнав цi заходи значним прогресом у виконаннi Україною рекомендацiй Конгресу у сферi мiсцевого самоврядування.
продолжение
–PAGE_BREAK– Подальшi iнспекцiйнi поїздки в Україну депутатiв та експертiв КМРВЄ пiдтвердили, що розвиток мiсцевого самоврядування в Українi вiдбувається демократичним шляхом та вiдповiдно до норм та стандартiв РЄ.
Перспективи спiвробiтництва України з РЄ:
· подальша участь у реалiзацiї програм спiвробiтництва РЄ з державами Центральної та Схiдної Європи. Широке використання потенцiалу РЄ має сприяти процесу реформування правової системи України;
· продовження роботи органiв державної влади України, спрямованої на вивчення доцiльностi участi України в мiжнародно-правових договорах РЄ, не передбачених Висновком ПА РЄ N 190 (1995);
· залучення українських фахiвцiв та науковцiв у якостi експертiв РЄ до розробки та реалiзацiї заходiв, здійснюваних у рамках згаданих програм спiвробiтництва РЄ;
· значна активiзацiя участi представникiв України у робочих органах Комiтету мiнiстрiв РЄ, дiяльнiсть яких пов’язана з розробкою нових мiжнародно-правових документiв та спiльних програм спiвробiтництва, механiзмiв їх iмплементацiї, системи монiторингу за виконанням державами положень конвенцiй РЄ, виробленням рекомендацiй країнам-членам РЄ з рiзного кола питань тощо. Участь представникiв України в робочих органах Комiтету мiнiстрiв РЄ розглядається як суттєвий елемент належного забезпечення iнтересiв нашої держави у цiй органiзацiї. СПIВРОБIТНИЦТВО УКРАЇНИ З НАТО
С/>тосунки України з Органiзацiєю Пiвнiчноатлантичного договору (НАТО) почали розвиватися невдовзі після отримання країною незалежності в рамках багатостороннього форуму для консультацiй i спiвробiтництва з полiтичних питань та питань безпеки, яким є Рада євроатлантичного партнерства (до 30 травня 1997 року — РПАС), бiльш iндивiдуалiзованого партнерства у сферi оборони, вiйськового спiвробiтництва та операцiй на пiдтримання миру — Програми «Партнерство заради миру» (з травня 1997 року здiйснюється пiд егiдою РЄАП), а також вiдносин особливого партнерства Україна-НАТО у форматi «19+1» (до середини 1998 року «16+1»), формалiзованих в Хартiї про особливе партнерство мiж Україною та НАТО. Цi стосунки визначаються необхiднiстю налагодження конструктивного спiвробiтництва України з НАТО як провiдною структурою, що має тенденцiї i перспективи стати осередком нової загальноєвропейської системи безпеки, зокрема в контекстi розширення на Схiд.
Нацiональнi iнтереси України стосовно НАТО визначаються з огляду на ту роль, яку Органiзацiя Пiвнiчноатлантичного договору вiдiграє у пiдтриманнi мiжнародного миру, стабiльностi i безпеки, сприяннi покращенню загального клiмату довiри в Євроатлантичному регiонi, створеннi нової системи регiональної безпеки в Європi, виробленнi пiдходiв до проблем роззброєння i контролю над озброєннями та запобiгання розповсюдженню зброї масового знищення.
Хартiя про особливе партнерство мiж Україною i НАТО
Хартiя про особливе партнерство мiж Україною i НАТО пiдписана вiд України Президентом України, вiд НАТО — Генеральним секретарем i главами держав та урядiв держав-членiв Альянсу пiд час Мадридського саммiту 9 липня 1997 р. Її пiдписання стало важливим практичним кроком щодо забезпечення нацiональних iнтересiв та нацiональної безпеки нашої держави в контекстi iнтеграцiйних процесiв в Європi, зокрема, у контекстi розширення Альянсу.
В Хартiї визнається, що незалежна, демократична та стабiльна Україна є одним з ключових факторiв забезпечення стабiльностi в Центрально-Схiднiй Європi, та на континентi в цiлому, а також вiдзначено, що держави-члени НАТО продовжуватимуть пiдтримувати суверенiтет та незалежнiсть України, її територiальну цiлiснiсть, принцип непорушностi кордонiв, демократичний розвиток, економiчне процвiтання та її статус без’ядерної держави, як ключовi фактори стабiльностi та безпеки в Центрально-Схiднiй Європi та на континентi в ц/>/>iлому.
В Хартiї зазначено, що держави-члени НАТО пiдтримали гарантiї безпеки, якi отримала Україна вiд всiх п’яти ядерних держав-учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), як без’ядерна держава-учасниця ДНЯЗ. Сторони пiдтвердили своє зобов’язання повною мiрою розвивати РЄАП та розширену ПЗМ. Це включає участь України в операцiях, в т.ч. миротворчих, в кожному конкретному випадку, на основi мандату Ради Безпеки ООН, або ОБСЄ, а також, у разi залучення до таких операцiй Багатонацiональних Об’єднаних оперативних сил (БООС), участь у них України на початковому етапi. У Хартiї передбачено створення практичних механiзмiв двостороннього спiвробiтництва Україна-НАТО, зокрема: Комiсiя Україна-НАТО (регулярнi засiдання на рiвнi послiв, мiнiстрiв закордонних справ, мiнiстрiв оборони, глав держав у форматi «19+1»); спiльнi засiдання з вiдповiдними Комiтетами НАТО у форматi «19+1»; спiльнi робочi групи; взаємнi вiзити високого рiвня та обмiн експертами; кризовий консультативний механiзм для проведення спiльних консультацiй у випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територiальнiй цiлiсностi, полiтичнiй незалежностi або безпецi. Важливим напрямом спiвробiтництва залишаються полiтичнi консультацiї.
Спiвробiтництво в рамках Програми «Партнерство заради миру»
8 лютого 1994 роцi Україна пiдписала Рамковий документ ПЗМ, а 25 травня передала керiвництву НАТО свiй Презентацiйний документ. В ньому визначенi полiтичнi цiлi участi України в ПЗМ, заходи, якi планується здiйснити для досягнення цих цiлей, а також сили i засоби, що видiляються Україною для участi у ПЗМ.
В 1995 роцi Україна призначила своїх перших офiцерiв зв’язку до штаб-квартири НАТО у Брюсселi та Координацiйного центру партнерства (КЦП) у м.Монс (Бельгiя). Весною того ж року мiж Україною i НАТО була укладена Угода з безпеки, на основi якої вiдкрито офiси зв’язку у штаб-квартирi НАТО та КЦП. 6 травня 1996 року вiд iменi Уряду України були пiдписанi важливi угоди в рамках ПЗМ, за якими регулюється статус вiйськовослужбовцiв Збройних Сил України при перебуваннi на навчаннях та iнших заходах на територiї держав-членiв НАТО або країн-партнерiв i, навпаки, вiйськовослужбовцiв iнших держав, якi беруть участь у навчаннях на територiї України, — «Угода мiж державами, якi є сторонами Пiвнiчноатлантичного договору, та iншими державами, якi беруть участь у Партнерствi заради миру, щодо статусу їхнiх збройних сил» (Угода СОФА), а також Додатковий протокол до цiєї Угоди (ратифiкованi Верховною Радою України 2 березня 2000 року).
Спiвробiтництво в рамках Ради євроатлантичного партнерства
Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП) є важливим механiзмом регулярних консультацiй з широкого кола полiтичних питань та питань загальноєвропейської i регiональної безпеки. РЄАП дозволяє країнам-партнерам брати участь у процесi вироблення та прийняття рiшень НАТО, що торкаються їхнiх iнтересiв. Україна виступає за подальше змiцнення процесу консультацiй i спiвробiтництва в рамках РЄАП, розглядає РЄАП як орган постiйного дiалогу мiж НАТО i країнами-партнерами і концентрує свою увагу на таких напрямах її дiяльностi: полiтичнi питання та питання, що стосуються безпеки; економiчнi питання; наука; екологiчнi наслiдки вiйськової дiяльностi; iнформацiйна дiяльнiсть; миротворчi операцiї; управлiння за умов надзвичайних ситуацiй цивiльного характеру.
Державна програма спiвробiтництва України з НАТО на 2001-2004 роки
Україна вважає принциповим моментом пiдтвердження практичними результатами послiдовнiсть полiтичного курсу на розвиток динамiчного партнерства з НАТО. Саме на це спрямована Державна програма спiвробiтництва України з НАТО на 2001-2004 роки (ДПС-2004), затверджена Указом Президента України вiд 27.01.2001 та офiцiйно презентована НАТО пiд час засiдання Комiсiї Україна-НАТО на рiвнi послiв за участю Секретаря РНБО України, Голови Державної мiжвiдомчої комiсiї з питань спiвробiтництва України з НАТО Є.К.Марчука 25 квiтня ц.р. ДПС-2004 охоплює спiвробiтництво України з НАТО в рамках Хартiї та на багатостороннiй основi (ПЗМ, РЄАП).
ДПС-2004 є логiчним продовженням першої Державної програми, розрахованої на 1998-2000 роки, слугує основою для формування щорiчного Робочого плану iмплементацiї Хартiї та Iндивiдуальної програми партнерства, iнструментом, що забезпечує їх повне та якiсне виконання вiдповiдними мiнiстерствами i вiдомствами України. В ДПС-2004, окрiм традицiйних полiтичної, вiйськово-полiтичної i вiйськової сфер спiвробiтництва, пiдсиленi акценти нашої спiвпрацi на таких нових прiоритетах, як оборонна реформа та невiйськовi напрямки спiвробiтництва (вiйськово-технiчний, планування при надзвичайних ситуацiях цивiльного характеру та готовнiсть до катастроф, наука i технологiї, воєнна економiка та конверсiя оборонної промисловостi, стандартизацiя i сумiснiсть систем озброєнь, використання повiтряного простору тощо).
Представництва НАТО в Українi
Для сприяння розвитку практичного спiвробiтництва мiж Україною i НАТО, налагодження зв’язкiв мiнiстерств та iнших центральних органiв виконавчої влади України з вiдповiдними структурами НАТО, забезпечення проведення вiзитiв представникiв НАТО в Україну, розповсюдження об’єктивної iнформацiї про дiяльнiсть НАТО в 1997 роцi в Києвi вiдкрито Центр iнформацiї i документацiї НАТО в Українi, а в 1999 роцi засновано Офiс зв’язку НАТО в Українi (на основi Меморандумiв про взаєморозумiння мiж Урядом України та НАТО, пiдписаних вiдповiдно у травнi 1997 р. та груднi 1998 р.).
Вiйськове спiвробiтництво Україна-НАТО
Спiвробiтництво України з НАТО у вiйськових галузях має на метi використання досвiду i допомоги НАТО, держав-членiв i країн-партнерiв Альянсу для реформування i розвитку ЗС України, вдосконалення механiзмiв соцiального захисту вiйськовослужбовцiв, пiдготовку вiйськових контингентiв i вiдповiдної iнфраструктури України для взаємодiї з НАТО пiд час проведення спiльних миротворчих, пошукових i рятувальних операцiй. Щорiчно вiйськовослужбовцi України беруть участь у значнiй кiлькостi заходiв в рамках та «в дусi» Програми ПЗМ: засiдання Комiсiї Україна-НАТО та РЄАП на рiвнi мiнiстрiв оборони, Вiйськового комiтету Україна-НАТО та РЄАП на рiвнi начальникiв штабiв, засiдання РЄАП на рiвнi командувачiв родiв i видiв вiйськ, семiнари i конференцiї, навчальнi курси, засiдання в рамках Спiльної робочої групи з питань воєнної реформи на експертному i високому рiвнях, спiльнi вiйськовi навчання.
Потягом 1994-2002 рокiв представники Збройних Сил України взяли участь у бiльш нiж 80-ти вiйськових навчаннях в рамках i «в дусi» ПЗМ (на рiвнi спостерiгачiв або iз залученням вiйськових пiдроздiлiв). З них у 2000 роцi — у 10 вiйськових навчаннях, три з яких «Кооператив Партнер-2000», «Щит миру-2000» i «Козацький степ-2000» вiдбулися на територiї України. При цьому широкомасштабне вiйськово-морське навчання «Кооператив Партнер-2000» (19.06-21.07.2000, понад 5000 осiб, до 100 одиниць технiки, до 50 одиниць кораблiв, катерiв та суден) стало одним з найбiльших навчань в рамках Програми ПЗМ минулого року. В рамках вiдносин Україна-НАТО у вiйськовiй сферi велика увага надається розвитку регiонального спiвробiтництва, зокрема в рамках Українсько-польського миротворчого батальйону, формуванню українсько-румунсько-угорсько-словацького iнженерного батальйону та спiльного вiйськово-морського з’єднання «за викликом» на Чорному морi «БЛЕКСIФОР» за участю 6-ти країн регiону.
Важливою складовою спiвробiтництва Україна-НАТО є участь України у миротворчих операцiях пiд проводом НАТО, зокрема в операцiї сил КФОР…
Спiльна робоча група з питань воєнної реформи
Спiльна робоча група з питань воєнної реформи (СРГВР) є постiйно дiючим механiзмом консультацiй мiж Україною та НАТО у форматi «19+1». Її дiяльнiсть спрямовується на забезпечення пiдтримки НАТО процесiв реформування оборонної сфери України, насамперед Збройних Сил, реалiзацiї Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на перiод до 2005 року.
СРГВР посiла одне з ключових мiсць у спiвробiтництвi в рамках особливого партнерства Україна-НАТО. Спiвпраця в рамках СРГВР сприймається як свiдчення готовностi України до використання досвiду держав-членiв в галузi демократичного реформування оборонної сфери, переходу на європейськi стандарти в цiй галузi, а тому має як практичне, так i полiтичне значення.
Наприкiнцi 2000 року, на додаток до засiдань СРГВР на рiвнi експертiв, започатковано ще один формат СРГВР — засiдання на високому рiвнi (заступники мiнiстрiв оборони).
Одним з найважливiших проектiв СРГВР є використання механiзмiв Процесу планування та оцiнки сил (ППОС) для сприяння iмплементацiї Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на перiод до 2005 року.
Процес планування та оцiнки сил
Участь України у ППОС допомагає досягти нашiй державi якомога вищого рiвня взаємосумiсностi з державами-членами НАТО i країнами-партнерами в рамках визначених напрямiв пiд час участi в операцiях з пiдтримки миру та пошуково-рятувальних операцiях; доопрацювати вiтчизнянi стандарти з урахуванням досвiду спiвробiтництва з НАТО тощо.
Окрiм зазначених цiлей досягнення взаємосумiсностi iз збройними силами НАТО, Україна використовує механiзми ППОС для забезпечення реформування ЗС Сил України вiдповiдно до Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на перiод до 2005 року. Можливiсть використання Україною ППОС з цiєю метою стала одним з найважливiших домовленостей, досягнутих в рамках СРГВР на високому рiвнi.
продолжение
–PAGE_BREAK–
Спiвробiтництво України з державами-членами НАТО i країнами-партнерами у вiйськово-технiчнiй галузi Для України, як держави з високорозвиненою вiйськово-технiчною базою та значним невикористаним експортним потенцiалом в данiй сферi, для забезпечення конкурентоспроможностi вiйськової промисловостi та iнтересiв українських виробникiв важливою є постiйна поiнформованiсть щодо потреб, стандартiв, тенденцiй розвитку та систем постачання озброєнь у державах-виробниках та споживачах цiєї продукцiї, зокрема державах-членах НАТО та країнах-партнерах, розвиток контактiв з представниками вiйськової промисловостi цих країн, рекламування досягнень українських виробникiв в данiй галузi.
Важливою частиною вiйськово-технiчного напрямку є вiйськовi дослiдження i технологiї, представленi в НАТО Органiзацiєю з дослiджень i технологiй. Пiд її егiдою проводиться значна кiлькiсть наукових конференцiй i симпозiумiв з широкого кола питань, що стосуються воєнної науки та вiйськових технологiй.
Спiвробiтництво України з НАТО в галузi лiквiдацiй наслiдкiв надзвичайних ситуацiй цивiльного характеру Серед країн-членiв РЄАП Україна визнається одним з лiдерiв спiвробiтництва з питань планування на випадок надзвичайних ситуацiй цивiльного характеру (ПНС). Спiвробiтництво з Альянсом в сферi ПНС дозволяє нашiй країнi отримувати вiдчутну технiчну та методичну допомогу, зокрема, здiйснювати пiдготовку особового складу сил цивiльної оборони, використовувати досвiд країн-членiв НАТО та держав-партнерiв для удосконалення нацiональної нормативно-правової бази з захисту населення i територiй.
Налагодженi контакти з керiвництвом Мiжнародного секретарiату НАТО, використання механiзмiв спiвробiтництва Україна-НАТО та створеного у 1998 р. Євроатлантичного координацiйного центру з реагування на катастрофи, неодноразово дозволяли нашiй країнi отримувати конкретну дiєву допомогу з боку країн-членiв НАТО та держав-партнерiв пiд час лiквiдацiї надзвичайних ситуацiй та природних катастроф.
У 2000-2001 роках було проведено низку заходiв з пiдготовки пiлотного Проекту Україна-НАТО щодо скоординованого запобiгання повеням та реагування на їх наслiдки у Карпатському регiонi. Проектом передбачається здiйснення комплексного аналiзу ризикiв небезпечних природних явищ у Закарпаттi, сприяння налагодженню регiональних систем оповiщення про повенi тощо. Хоча обмеженi можливостi цивiльного бюджету НАТО не дозволять вирiшити увесь комплекс водозахисних проблем Карпатського регiону, Проект може стати каталiзатором для поглиблених регiональних програм пiд егiдою iнших мiжнародних органiзацiй, зокрема ЄС, або на двостороннiй основi.
Спiвробiтництво України з НАТО в економiчнiй сферi
Спiвробiтництво з економiчних питань координується Економiчним комiтетом (ЕК) НАТО.В рамках дiяльностi ЕК проводяться дослiдження економiчних тенденцiй та економiчних питань в галузi оборони; готуються економiчнi розрахунки щодо країн-членiв НАТО для Комiтету аналiзу оборони у контекстi оборонного планування НАТО; пiдтримуються контакти з мiжнародними економiчними органiзацiями, розробляються програми спiвробiтництва НАТО i країн-партнерiв в економiчнiй галузi.
В рамках спiвробiтництва України з НАТО в економiчнiй сферi реалiзується ряд важливих iнiцiатив та програм. Так, з жовтня 1999 року в Українi здiйснюється спiльний проект Україна-НАТО з мовної перепiдготовки вiйськовослужбовцiв, звiльнених в запас або вiдставку. Враховуючи успiшний хiд проекту (досвiд України вважається в НАТО найбiльш успiшним та взятий за основу при реалiзацiї аналогiчних програм в країнах ПСЄ), Економiчним директоратом НАТО запропоновано розширення проекту та проведення нових курсiв у Донецьку, Севастополi, Одесi та Узинi.
Важливою складовою економiчного спiвробiтництва України з НАТО в економiчнiй галузi є дiяльнiсть Робочої групи вiдкритого складу з питань економiчної безпеки. В ходi щорiчних засiдань цiєї Робочої групи обговорюються теоретичнi та практичнi питання економiчної безпеки, розглядаються концепцiї забезпечення цiєї важливої складової загальної безпеки держави.
Україна бере активну участь у спiвробiтництвi в економiчнiй сферi i в рамках РЄАП. На виконання економiчного роздiлу плану дiяльностi РЄАП проводяться семiнари та конференцiї з питань формування бюджету, реструктуризацiї оборонної промисловостi, планування i управлiння нацiональними оборонними програмами, економiчної безпеки, правової оцiнки оборонних бюджетiв тощо. Актуальнi питання економiчного спiвробiтництва координуються в рамках дiяльностi Економiчного комiтету РЄАП, засiдання якого вiдбуваються в штаб-квартирi НАТО.
Щодо спiвробiтництва України з НАТО у науковiй сферi
Наукова програма НАТО, що координується Науковим комiтетом НАТО, є високоефективним iнструментом, який сприяє розвитку мiжнародного спiвробiтництва в наукових дослiдженнях, спрямованих на мирнi цiлi. Завдяки цiй програмi вченим надається можливiсть активiзувати контакти зi своїми колегами (вiзити, стажування, семiнари, i конференцiї), змiцнюючи таким чином свiй власний науковий потенцiал. Протягом останнiх рокiв близько 500 українських вчених отримали гранти вiд НАТО в рамках цiєї програми.
За сприяння НАТО в першiй половинi 2000 року в Українi розпочала роботу Iнформацiйна академiчна мережа, за допомогою якої українськi науково-дослiднi iнститути та унiверситети можуть отримати доступ до iнформацiйної мережi Iнтернет або покращити якiсть цього доступу. Зараз Альянсом вивчається можливiсть надання наступного гранту для розвитку зазначеної iнформацiйної мережi.
З метою налагодження координацiї, пiдвищення ефективностi участi українських представникiв у наукових та екологiчних програмах НАТО у 2000 роцi було створено Спiльну робочу групу (СРГ) Україна-НАТО з питань науки та захисту довкiлля.
Щодо спiвробiтництва України з НАТО в iнформацiйнiй сферi
Протягом останнiх дев’яти рокiв вiдбулося понад 80 iнформацiйно-ознайомчих вiзитiв українських делегацiй (загальна кiлькiсть учасникiв — близько 1100 осiб) до штаб-квартири НАТО та штабу Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європi. До складу груп входили представники Верховної Ради України, Кабiнету Мiнiстрiв України, мiнiстерств та вiдомств, провiдних засобiв масової iнформацiї, наукових установ, академiй, унiверситетiв та шкiл.
Починаючи з 1997 року Центр iнформацiї i документацiї НАТО провiв в Українi понад 90 семiнарiв i «круглих столiв», розповсюджує публiцистичну лiтературу та україномовнi перiодичнi видання про дiяльнiсть Альянсу. З iншого боку, Україна активно використовує рiзноманiтнi форуми спiвробiтництва Україна-НАТО та РЄАП для доведення до представникiв країн-членiв НАТО та держав-партнерiв об’єктивної iнформацiї про зовнiшню та внутрiшню полiтику нашої держави. В штаб-квартирi НАТО регулярно розповсюджуються вiдповiднi прес-релiзи, проводяться виставки, iнтерв’ю та прес-конференцiї з офiцiйними делегацiями України.
Важливим елементом iнформацiйної дiяльностi є створення роздiлу Україна-НАТО на Iнтернет-сторiнцi НАТО.
Парламентський вимiр спiвробiтництва України з НАТО
Одним з актуальних напрямкiв розвитку вiдносин з Альянсом є i спiвробiтництво мiж Верховною Радою України i Парламентською Асамблеєю (ПА) НАТО. Вiд початку 2000 року ця спiвпраця помiтно активiзувалася. Свiдченням великого потенцiалу цих вiдносин є створення у Верховнiй Радi України парламентської групи «Україна-НАТО: за спiвробiтництво, порозумiння i глобальну безпеку» та проведення 2-3 листопада 2000 року в Брюсселi першого засiдання Спiльної монiторингової групи Україна-НАТО.
Низка iнших напрямкiв невiйськового спiвробiтництва з НАТО, зокрема управлiння повiтряним рухом, космiчна технiка i технологiї, стандартизацiя та метрологiя, на цьому етапi знаходяться у стадiї розвитку, визначення оптимальних механiзмiв координацiї та тематик, якi становлять спiльний iнтерес. УКРАЇНА І ООН
Статут ООН, який було пiдписано 26 червня 1945 р., набрав чинностi 24 жовтня 1945 р. Цей день щорiчно вiдзначається як День Органiзацiї Об’єднаних Нацiй. Активну участь у розробцi Статуту ООН взяли представники України. Глава делегацiї України на конференцiї у Сан-Франциско, мiнiстр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комiтетi, де були розробленi Преамбула та Глава 1 «Цiлi та принципи» Статуту. Україна в числі перших пiдписала Статут i увiйшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.
Пiсля проголошення незалежностi України участь у дiяльностi Органiзацiї Об’єднаних Нацiй було визначено одним з прiоритетних напрямiв зовнiшньої полiтики нашої держави.
Як одна з держав-засновниць ООН, Україна неухильно дотримується цiлей та принципiв Статуту Органiзацiї, робить суттєвий вклад у її дiяльнiсть у сферах пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, роззброєння, економiчного та соцiального розвитку, захисту прав людини, змiцнення мiжнародного права тощо.
Генеральнi секретарi ООН чотири рази вiдвiдали Україну. З офiцiйними вiзитами у Києвi перебували У Тан (1962 р.), Курт Вальдхайм (1981 р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос Бутрос-Галi (1993 р.).
Протягом 1994-2001 рр. вiдбулося сiм зустрiчей Президента України Л.Кучми з Генеральним секретарем ООН: у 1994 р. у Нью-Йорку, у 1995 р. у Вiднi, у 1996 р. у Москвi, у 1997 р. у Давосi, під час 52-ї сесiї ГА ООН у вереснi та листопадi 1997 р., пiд час Вашингтонського Самiту країн-членiв НАТО (квiтень 1999 р.), а також пiд час Самiту тисячолiття ООН (вересень 2000 р.).
У 1995 р. Президент України взяв участь у Спецiальному урочистому засiданнi ГА ООН на найвищому рiвнi з нагоди 50-ї рiчницi заснування Органiзацiї Об’єднаних Нацiй. Він також брав участь у роботi 49-ї та 52-ї сесiй ГА ООН, був Головою делегацiї України на 19-й спецiальнiй сесiї ГА ООН з питань екологiї та Самiтi тисячолiття ООН.
7 вересня 2000 р. з iнiцiативи Президента України вiдбулося засiдання Ради Безпеки ООН на рiвнi глав держав та урядiв (Самiт РБ ООН), присвячене обговоренню питання «Забезпечення ефективної ролi Ради Безпеки у пiдтриманнi мiжнародного миру та безпеки, особливо в Африцi». Це засiдання РБ на найвищому рiвнi, друге за всю iсторiю ООН, мало позитивний вплив на вiдновлення та змiцнення авторитету Ради Безпеки, а також надало потужного iмпульсу зусиллям, спрямованим на змiцнення принципiв Статуту ООН, головних засад системи колективної безпеки та реформування полiтики ООН у галузi миротворчих операцiй.
У 1997 р. мiнiстра закордонних справ України Г. Удовенка було обрано Головою 52-ї сесiї Генеральної Асамблеї ООН. Особливо Україна гордиться тим, що саме 52-а сесiя ГА ООН, яка увiйшла в iсторiю як «сесiя реформ», схвалила всеохоплюючу програму реформування Органiзацiї, запропоновану її Генеральним секретарем К.Аннаном, i надала потужного iмпульсу широкомасштабному оновленню Органiзацiї. Будучи активним прибічником та безпосереднiм учасником сучасного процесу реформування ООН, Україна продовжує докладати значних зусиль з метою пiдвищення ефективностi дiяльностi ООН та її адаптацiї до нових вимог сьогодення.
Україна тричi обиралася непостiйним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), чотири рази — членом Економiчної i Соцiальної Ради (останнiй раз — 1993-1995 рр.). Представники України неодноразово обиралися на керiвнi посади головних комiтетiв сесiй Генеральної Асамблеї.
Одним з найважливіших пiдтверджень визнання авторитету i ролi нашої держави на мiжнароднiй аренi, послiдовностi та неупередженостi її зовнiшньої полiтики стало обрання України до складу непостiйних членiв Ради Безпеки ООН на перiод 2000-2001 рр. За більше ніж 1,5 року членства у Радi Безпеки Україна переконливо довела свою спроможнiсть бути активним членом РБ, з позицiєю якого рахуються, здiйснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рiшень та робити власний практичний внесок в їх реалiзацiю.
Кульмiнацiєю членства України в Радi Безпеки ООН стало її головування у цьому органi у березнi 2001 року. Цей мiсяць став одним з найпродуктивніших і найефективніших у дiяльностi РБ, яка предметно розглянула ряд найбiльш актуальних свiтових проблем, зокрема, кризовi ситуацiї на Балканах та на Близькому Сходi.
Наша держава надає виключно важливого значення питанню реформування Ради Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ, пiдтримуючи збiльшення кiлькостi як постiйних, так i непостiйних членiв. Неодмiнною передумовою пiдтримки нашою державою будь-якого варiанту реформування РБ ООН є зaбезпечення адекватного рiвня представленостi в цьому органi країн Схiдноєвропейської регiональної групи. Позицiя України з цього питання базується також на розумiннi того, що iнститут права вето не вiдповiдає сучасним мiжнародним реалiям. Належна увага з боку України придiляється забезпеченню подальшого прогресу у посиленнi транспарентностi та вдосконаленнi методiв роботи РБ ООН.
На сьогоднi Україна є членом Комiтету з програми i координацiї, Спецiального комiтету з операцiй з пiдтримання миру, Комiтету з внескiв, Комiтету з використання космiчного простору в мирних цiлях, Комiтету з питань здiйснення невiд’ємних прав палестинського народу, Консультативного комiтету з навчання, вивчення, розповсюдження та ширшого визнання мiжнародного права, Комiтету з енергетики та природних ресурсiв, Комiсiї з роззброєння, Комiсiї з народонаселення та розвитку, Комiсiї по боротьбі з наркотичними засобами, Виконавчої ради Програми розвитку ООН, Фонду ООН з питань народонаселення, Виконавчої ради Дитячого фонду ООН (ЮНIСЕФ), Виконавчої ради Мiжнародної органiзацiї працi, Ради керуючих МАГАТЕ. Представника України посла В.Василенка було обрано до складу суддiв ad litem Мiжнародного кримiнального трибуналу для колишньої Югославiї.
Україна, як одна з держав-засновниць ООН, надає виняткового значення дiяльностi ООН з пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у цiй дiяльностi як важливий чинник своєї зовнiшньої полiтики.
Починаючи з липня 1992 р., наша держава виступає як великий контрибутор до операцiй ООН з пiдтримання миру (ОПМ). Протягом 10 рокiв в ОПМ взяли участь близько 18 тис. вiйськовослужбовцiв Збройних Сил та працiвникiв органiв внутрiшнiх справ України.
Нині Україна є найбiльшим контрибутором до операцiй ООН з пiдтримання миру серед європейських країн та входить до 10 найбiльших держав-контрибуторiв свiту i бере участь у мiсiях ООН в Афганiстанi, Боснiї i Герцеговинi, Грузiї, Демократичнiй Республiцi Конго, Косово (СРЮ), Лiванi, Схiдному Тиморi, Сьєрра-Леоне, Хорватiї.
Як великий контрибутор до ОПМ ООН Україна виходить з того, що одним з важливих аспектiв миротворчих операцiй є досягнення належного рiвня захисту i безпеки їх персоналу. Враховуючи гостроту цiєї проблеми, Україна стала iнiцiатором Конвенцiї щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яка набрала чинностi у сiчнi 1999 р.
Наша держава спрямовує значнi зусилля на розвиток спiвробiтництва з мiжнародними органiзацiями економiчного та екологiчного напрямку, залучення їх потенцiалу в соцiально-економiчних iнтересах України з метою прискорення iнтеграцiї нашої країни у свiтову систему господарства та вирiшення гострих проблем у сферi охорони довкiлля.
Необхiднiсть вирішення згаданих завдань, якi мають ключове значення для затвердження та розбудови нашої держави, обумовила зростання ролi багатосторонньої дипломатiї як одного з найбiльш дiєвих iнструментiв реалiзацiї нацiональних iнтересiв України. З часу здобуття незалежностi наша країна кардинально переглянула традицiйнi пiдходи до своєї участi у роботi мiжнародних органiзацiй економiчного, науково-технiчного та екологiчного напрямкiв, якi до цього були пiдпорядкованi полiтичним iнтересам колишнього СРСР. У результатi вжитих заходiв дiяльнiсть України на соцiально-економiчному напрямі ООН, по лiнiї спецiалiзованих установ, фондiв та програм цiєї найавторитетнiшої мiжнародної унiверсальної органiзацiї, пiднята на якiсно новий щабель та звiльнена вiд зайвої полiтизацiї, набувши прагматичного та вiдкритого характеру.
Головнi зусилля української дипломатiї на цьому напрямку спрямовуються нині на подальше ствердження функцiй мiжнародних органiзацiй як механiзмiв мобiлiзацiї, узгодження та координацiї зусиль мiжнародного спiвтовариства для вирішення глобальних проблем свiтової економiки та довкiлля.
Завдяки активнiй позицiї України у мiжнародних органiзацiях наша країна отримала значну технiчну, матерiальну та фiнансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН (ПРООН), Глобального екологiчного фонду, МАГАТЕ, Мiжнародної органiзацiї працi (МОП), ЮНКТАД, ЮНIДО, Фонду ООН у галузi народонаселення (ЮНФПА), Мiжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ), Всесвiтнього поштового союзу (ВПС), Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi та iнших. З 1993 року в Українi функцiонує Представництво ООН, пiд прапором якого здiйснюється цiла низка важливих проектiв i програм ООН, її органiв та спецустанов у галузi соцiально-економiчних перетворень, розвитку пiдприємництва, охорони природи, вирiшення актуальних демографiчних проблем. У липнi 2000 р. вiдбулася офiцiйна iнавгурацiя «Будинку ООН» в Українi, який зiбрав пiд свiй «дах» органи та установи ООН, що здiйснюють свою дiяльнiсть у нашiй країнi (ЮНIСЕФ, ЮНФПА, УВКБ).
Великi обсяги зовнiшньої допомоги Україна одержала для вирiшення складного комплексу завдань, пов’язаних з лiквiдацiєю наслiдкiв Чорнобильської катастрофи та облаштуванням колись депортованих народiв, у тому числi кримських татар.
Визнанням внеску та ролi України в мiжнародних органiзацiях стало обрання нашої країни до ряду функцiональних комiсiй ООН, керiвних органiв МОП, Програми розвитку ООН, ЮНФПА, Всесвiтньої туристичної органiзацiї, ВПС та iн.
Активну участь Україна бере у мiжнародному процесi щодо впровадження полiтики стабільного розвитку з метою комплексного вирiшення завдань охорони довкiлля та економiчного зростання людства на глобальному рiвнi. Делегацiя України вищого рiвня брала активну участь у основоположнiй Конференцiї ООН з навколишнього середовища та розвитку 1992 р. («Самiт планети Земля»). На 19-й спецсесiї ГА ООН iз всебiчного огляду та оцiнки здiйснення «Порядку денного на ХХI столiття» («Рiо+5», 1997 р.) Президент України Л.Кучма виголосив низку мiжнародних iнiцiатив природоохоронного характеру.
Другим, не менш важливим питанням екологiчного напряму, є участь України у мiжнародному процесi iмплементацiї положень конвенцiй ООН у сферi охорони природи, зокрема, Рамкової конвенцiї ООН про змiну клiмату та Кiотського протоколу до неї, Стокгольмської конвенцiї про стiйкi органiчнi забруднювачi, Конвенцiї про бiорiзноманiття тощо.
Наша країна стала iнiцiатором проведення у червнi 2001 року Спецiальної сесiї Генеральної Асамблеї ООН з питань ВIЛ/СНIД, яка визначила прiоритетнi напрямки активiзацiї боротьби свiтової спiльноти з цiєю епiдемiєю.