Реферат з інформатики
Масова комунікація – парадокс сучасного суспільства
Парадокс сучасності полягає в тім, що в нову добу людина, з однієї сторони, залежить від технологічного розвитку власного суспільства, а з іншої сторони, вона сама відповідає за своє майбутнє, яке творить своїм інтелектом та здатністю до самовдосконалення. Через це, повторимо, людина стає головним суб’єктом і головним об’єктом Глобального інформаційного Суспільства, його засобом і метою одночасно.
П.Лазарсфельд і Р.Мертон розглядають масову комунікацію (МК) у контексті організованої нею соціальної дії і спровокованих масових смаків. На їх погляд- масова комунікація являє собою потік комунікативних дій з метою (крім чисто інформаційних, просвітницьких цілей):
1)присвоєння певного статусу суспільним проблемам, особистостям, організаціям і суспільним рухам;
2) зміцнення соціальних норм;
3)наркотизації соціуму.
"Те, що масова комунікація підвищує рівень інформованості широких верств населення є безперечним. Разом з тим, що зростає потік повідомлень масової комунікації може ненавмисно відволікати енергію людей від активної участі до пасивного знання".
У сучасному світі- комунікація усе більш пронизує різні сторони життя людини. Інформація, яка циркулює по каналах комунікації, перетворює суспільство в інформаційне. А.І.Ракітов сформулював основні характеристики цього суспільства.
1. Можливість для будь-якого суб’єкта макро- і мікросоціального середовища одержати будь-яку інформацію і знання, необхідні для життєдіяльності, втілення особистої і соціальної творчості.
2. Наявність для цих цілей відповідної сучасної технологічної бази.
3. Наявність інфраструктур, здатних забезпечити створення необхідних національних інформаційних ресурсів і адекватного науково-виробничого творчого макро- і мікросередовища.
4. Прискорена автоматизація і роботизація всіх сфер виробництва і керування.
5. Радикальні зміни в самому соціальному мікросередовищі по розвитку сфери інформаційної діяльності і послуг. Іншими словами, – забезпечення усього соціокультурного циклу відповідними каналами комунікації та обслуговуючим персоналом.
Інформаційна сфера поступово стає фундаментальним базисом усіх видів економічної діяльності – від фінансово-кредитних операцій до промислового і сільськогосподарського виробництва, бо вона виконує найважливішу функцію – інформаційне забезпечення господарської діяльності та керівництво нею. Сучасне матеріальне виробництво набуває розвитку в принципово нових умовах, серед яких, по-перше, наростаюче вичерпування природних ресурсів, і особливо тих, що не поновлюються. По-друге, екологічна катастрофа, що насувається. По-третє, демографічний дисбаланс. Вчетверте – зростаюча нерівномірність і розрив в економічному, індустріальному, інформаційному розвитку різних країн світу. Нарешті, вп’яте, прискорений розвиток високих наукових технологій та інформаційних процесів необхідними темпами відбувається лише в декількох розвинутих країнах світу.
Подібні кардинальні зміни дозволяють говорити про становлення в світі “нової економіки”.
Одна з головних критик сучасного інформаційно-комунікаційного розвитку зосереджується на монополії на певні знання. Виникає загроза, що прошарок людей (в глобальному аспекті – держави чи групи держав), оволодівши суспільно-значущими інформаційними ресурсами віддаляється від інших людей, використовуючи дану інформацію для маніпуляції та легітимації власного курсу, ігноруючи інтереси і потреби інших людей. В умовах, коли інформація та знання становляться безпосередньою виробничою силою, виникає монопольний ресурс, що характеризується абсолютно новими якостями, з якими ніколи раніше не зіштовхувалася суспільна свідомість та виробництво.
З однієї сторони, саме засвоювання людиною знань та інформації тотожньо в певній мірі виробництву нового знання; в той же час передача його іншим людям не зменшує кількості цього ресурсу; таким чином, він виявляється практично невичерпним. Його виробництво та використання змінюють характер цілей та задач, що стоять перед людиною, формують нову систему мотивів діяльності і, отже, виявляються базою для становлення в суспільстві нових соціальних груп, що мають основні ознаки класів.
З іншої сторони, доступ до цього специфічного ресурсу обмежений, так як знання відмінні від більшості індустріальних благ своєю рідкістю і невідтворенням, а затрати, що вимагаються для їхнього створення не пропорційні отримуваним результатам. Тому цінність знання визначається законами цін монопольних благ, і його творці – окремі особи чи цілі співтовариства – опиняються у виключному положенні щодо інших. В цьому контексті особової уваги заслуговує той факт, що окремі індивіди, соціальні групи та цілі нації, що користуються сьогодні усіма перевагами технологічного процесу, розпоряджаються багатством, яке вони не присвоїли в ході експлуатації пригнічених класів, а скоріше створили самі своєю творчою діяльністю, не відняли силою, а придбали в результаті ринкового обміну. Це стає, по суті, глобальною, а для країн – загальнонаціональною проблемою, про яку останнім часом усі частіше говорять у світі.
Мова йде про так звану “цифрову прірву” (Digital Gap, Digital Divide), що розділяє суспільство на дві частини: тих, хто має можливість (а часом, просто змушений) користатися високими технологіями (IT, Internet, телекомунікаціями та ін.), і тих, кому вони по різних причинах недоступні (у тому числі через їхнє неприйняття). Проблема полягає в тім, що швидкість такого розшарування суспільства росте вже навряд чи не експоненційно( Поздняков В., 46)
Це є наслідком того, що в сучасному світі, де інформація оновлюється дуже швидко та від цього залежить вже сам процес існування людини, не всі поспівають за цим процесом, тобто людина часто достатньо об’єктивно не може використовувати свій інтелектуальний ресурс чи є обмеженою в цьому внаслідок різних причин.
З іншої сторони, є ще один нюанс, який полягає в тому, що цей процес породжує певні комплекси у самої людини, яка не може в силу цих обставин осягнути певний масив знань і тому виникають вже психологічні проблеми.
Формування такого суспільства зв’язано з інформаційно-комп’ютерною революцією. У ній необхідно виділити ряд глобальних процесів, способстующих виникненню цього суспільства. Це: електронізація, комп’ютеризація, медиатизація, і, нарешті, інформатизація всього суспільства (А.И.Ракитов. Філософія комп’ютерної революції. М., 1991, с. 32-33).
Масова комунікація за допомогою технічних ЗМК породила масову ж культуру саме в погоні за масовим "свіжоспеченими" або запозиченими "культуремами", позбавленими глибоких раціональних і ценнісних якостей. Їх місце посідає культурний товар, культурний продукт, легко засвоюваний, тому що він впливає насамперед на емоції і так само легко забувається. Саме тому сучасні ЗМК з дня в день, оперуюють штампами і прийомами. Закордонні дослідники пов’язують такий наступ масової культури через засоби масової комунікації з тим, що ця опосередкована культура як би зливається, возз’єднується з вітальними (життєвими) потребами людини – потребою в їжі, у продовження роду, у житлі, одязі, з іншими фізіологічними потребами . Вона витісняє зі свідомості саму думку про ціннісні, духовні потреби, потреби в успадкуванні культурної і моральної пам’яті народу і нації.
Технологічний прогрес стає основою нового суспільства і це явно видно на прикладі розвинутих країн, що дозволяє провідним вченим акцентувати увагу на тому, що суспільство в нову епоху “стає електронним”[i]
. Набагато раніше З. Бжезинський визначив це суспільство як те, “що формується у всіх відношеннях під впливом сучасної техніки та електроніки”, і де, в той же час, “де індустріальні процеси вже не є вирішальним фактором соціальних змін і еволюції образу життя, соціального устрою та моральних цінностей”[ii]
( Brzezinski, 4). Тобто в новому суспільстві гармонійно поєднуються технічна та соціальна сфера, не домінуючи одна над іншою, а взаємодіючи задля подальшого суспільного прогресу.
Інший мислитель, Елвін Тоффлер, який теж є одним з головних ідеологів інформаційного суспільства, не дає однозначного визначення новій цивілізації, але через всі свої твори проводить думку про її принципово новий характер, що представляє собою новий кодекс поведінки і виводить людство за межі концентрації сили, коштів і влади.
Інші дослідники пов’язують нове суспільство з розвитком комунікаційних мереж та й інтерпретують його в цьому контексті. З’являються концепції суспільства мережевого інтелекту (Тапскотт), підкреслюється мережевий характер майбутніх соціальних структур (Кастельс) та ін. Суспільство в даних концепціях виступає як стійка мережа, павутина (схожа на Інтернет з технологічної точки зору) інформаційних зв’язків та взаємодій, причому такої структури набувають всі рівні соціальної організації. Провідний соціолог Мануель Кастельс відмічає, що відтепер “глобальні мережі інструментального обміну селективно підключають або відключають індивідів, групи, райони і навіть країни відповідно до їхньої значущості для виконання цілей, що обробляються в мережі, у безперервному потоці стратегічних рішень”. Через це становлення суспільства такого типу набуває глобального характеру, торкаючись усіх без винятку країн і соціумів. Але положення і статус цих акторів вже буде залежати від них самих, від їхньої політики та потенціалу, а також ступеня включеності в ці процеси.
З огляду на це необхідно звернутися до політичної сфери, бо саме в цих специфічних відносинах лежить основа поступу у майбутнє. Адже, так чи інакше, відсутність політичної стратегії переходу до інформаційного суспільства та нормативного забезпечення цього процесу в системі права та світогляду громадян, навряд чи дасть змогу говорити про ефективні і безболісні тактики щодо цього, і тим більше про вступ у інформаційну еру на рівних з іншими.
Глобалізація системи масової комунікації – то є поняття, яке активно використовується з кінця ХХ ст. Це поняття відображає процес трансформації комунікаційної системи, такої трансформації, яка пов"язана з утворенням більш широкої мережі комунікаторів, що обслуговуються й покриваються на великому інформаційному просторі єдиною, але розгалуженою системою засобів масової комунікації та контролюються більш організованою спілкою їх виробників.
Глобалізація систем масової комунікації тільки посилює дивергентність і дисперсність системи масової комунікації, структуризацію, фазовість, дискретність мовлення та монополію на нього.
Як приклад дисперсності й дивергентності системи масової комунікації може бути система, в якій глядач споживає новини, виготовлені редактором й опрацьовані ведучим, включені в програму на прохання засновника каналу й інтерпретовані певним чином на прохання керівників телеорганізації (дивергенція). Для глядача ведучий є уособленням комуніканта, насправді ж функція повідомлення тут розсіяна між багатьма людьми (дисперсія).
Питанню глобального розвитку систем масової комунікації присвятила свою книгу О. В. Зернецька "Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини". Історія поняття "глобалізація" розкрита у розділі 2 цієї книги (с. 43 і далі).
Глобалізація системи масової комунікації пов"язана безперечно з технічною революцією, але ця революція не є єдиним чинником утворення глобальних масовокомунікаційних систем. Прикладом може бути Україна, яка відстає від Заходу в утворенні глобально трансформованих систем комунікації. Причиною цьому є як економічне відставання, так і соціально-психологічна неготовність комунікаторів до утворення глобальної системи комунікації й активного входження в світові інформаційні системи. Народ має пережити "геостратегічний землетрус", щоб під упливом соціальних, економічних, технологічних, культурних, етнічних факторів шукати навпомацки, як вважають А. Кінг та Б. Шнайдер у доповіді Римському клубові "Перша глобальна революція", свій шлях до розуміння нового світу, а також, перебуваючи в імлі невідомості, вчитися, як керувати новим світом і не бути керованим ним (цит. за [Зернецька О. В., 44]).
У такі перехідні періоди для суспільства актуалізується поняття інформаційних технологій. Вони стають частинкою поняття глобалізації системи масової комунікації, оскільки без технологічної модернізації процесу спілкування неможливим є утворення більш потужних систем збору, обробки, передачі й поширення інформації у масовокомунікаційному просторі. Суспільство тоді змушене шукати кошти й придбавати інформаційні технології, щоб не залишатися на периферії світового інформаційного простору.
Розвиток інформаційних технологій має переважно характер науково-технічний, за яким дуже часто губляться поняття моралі й честі, соціальної відповідальності, психологічної ідентичності тощо. Прикладом може бути мережа Інтернет. В систему інтернетівського спілкування закладені великі технічні можливості, але зовсім відсутні засоби стримування мовців й контролю за інформацією. Інтернетівська система спілкування, таким чином, має характер соціально й психологічно незахищеної системи, в якій порушено соціально-психологічний баланс правильного / неправильного, порядного / непорядного, морального / аморального, естетичного / неестетичного і т. д. Поки інформаційна система Інтернет залишається фактом віртуальної реальності цей дисбаланс і ця незахищеність фатально не шкодять суспільній інформаційній системі, а також самій системі Інтернет, оскільки вона все-таки існує як технічний витвір. Але як тільки ця віртуальна система стане частиною суспільної інформаційної системи, її кровоносною підсистемою і не будуть вироблені засоби інформаційного захисту, тоді суспільна інформаційна система, а разом із нею й суспільство деградують і загинуть, як будь-яке явище в природі при порушенні інформаційного балансу й систем захисту.
Людство, розуміючи таку загрозу, намагається "загнуздати" інтернетівську систему й надати їй "людського вигляду". Так, у Китаї обмежено діяльність інтернет-провайдерів. Вони тепер зобов"язані записувати й надавати інформацію правоохоронним органам про зміст сайтів і дані про користувачів (цит. за журналом "Мой компьютер", № 41, 2000, стор. 6). Безперечно, у пошуках "людського вигляду" для інформаційних систем можливі всілякі перегини, які властиві й людському суспільству як живому організму.
На розуміння терміна "глобалізація" мала великий вплив концепція канадського соціолога Маршалла Маклюена, основним концептом якої було уявлення про світ як "глобальне село". Глобалізація передбачає безупинний процес інтеграції одиничного, самобутнього в загальний культурний, соціальний, політичний контекст "глобального села". "За своєю суттю,- пише О. В. Зернецька,- все те, що перебуває в процесі глобалізації, не що інше, як сили, що уособлюють виробництво, дистрибуцію та споживання продуктів і послуг, які, в свою чергу, спрямовані на гомогенізовану (однорідну, типову.- В. Р.) поведінку споживача (в якому б куточку світу він не жив). За глобалізаційною парадигмою, він повинен споживати одне й те ж їстівне (наприклад, стандартизовану їжу: кока-колу, продукцію мережі Макдональдс, пепсі, піцу) або неїстівне (програми телебачення, фільми, одяг, англосаксонський бізнесовий стиль і т. ін.). Цей процес, який дістав влучну назву "макдональдизація", разом з тим вносить в дискурс про глобалізацію й нове поняття – "глобальна культура". Воно виникає як критичний концепт наприкінці 80-х років і належить до цілого комплексу потоків і процесів, які перетинають національні кордони за останні двадцять років" [Зернецька О. В., 47]. Як бачимо, ідея глобальної культури й глобалізації світових суспільних просторів з очевидністю має негативний компонент, пов"язаний як з макдональдизацією, стереотипізацією поведінки людей, що входять в глобальну систему, так і з масифікацією, тобто втягуванням людини в запрограмовану на певну поведінку масу людей. Все це, звичайно, руйнує національні культурні цінності країни, яка потрапляє в систему глобальної культури, і підпорядковує її інтересам панівної нації в глобальній системі. Так, створюваний у наш час глобальний інформаційний світ має явно виражену проамериканську або прозахідну орієнтацію, де пострадянські країни почувають себе залежними від правил гри у цьому глобальному світі.
Глобальний інформаційний світ (глобальна культура, світова культура) тримається на розвиткові багатонаціональних ринків, корпорацій, надскладних систем комунікацій, сучасних медіа-технологій. Ця організаційно-технологічна основа глобального світу, з одного боку, сприяє єднанню людей, народів, з другого боку, нівелює їхні етнічні, політичні, культурні особливості. Але цей процес глобалізації є незворотним. Країна, яка спеціально буде стримувати себе у входженні у цей глобальний світ, сама ж себе і загубить у ньому, оскільки примусово буде поглинута глобальною інформаційною системою. Вихід один: якомога швидше сягати високого рівня розвитку інформаційних технологій і комунікаційних систем, щоб на рівних увійти у глобальний світ. На думку академіка Миколи Амосова, глобалізація – це сучасний (і планетарний!) етап розвитку цивілізації, суть якого у зростанні міжнародних зв"язків, взаємозалежності країн, розповсюдженні нових технологій та єдиних стандартів життя. Процес іде у різних сферах і має плюси та мінуси [Амосов Н.]. Плюси найчастіше помічають ті, які належать до благополучних у глобальній системі або захищають інтереси благополучних. На мінуси вказують ті, хто, на жаль, не володіють світовою енергією, не контролюють світову промисловість, не володіють передовими інформаційними технологіями.
Відсутність передових інформаційних технологій у країні становить загрозу інформаційному простору країни. На думку О. В. Чекмишева, "інформаційна загроза" може становити небезпеку для двох типів держав: для держав з тоталітарним устроєм і для країн, що перебувають на перехідному етапі. "Для будь-якої демократичної держави можливість вільного поширення інформації є одним із фундаментальних прав. У такому суспільстві інформація… не може становити загрози, оскільки інформаційний простір демократичних держав має уже усталену систему інформаційного захисту, коли всі дотримуються законів держави, в чому й полягає суспільний демократизм" [Чекмишев, 37]. Тоталітарні ж держави всіляко унеможливлюють надходження повідомлень, як живуть люди за кордоном, як розв"язують проблеми і т. д. І будь-яка інформація ззовні для цих країн є загрозою для тоталітарної інформаційної системи.
Для країн, що розвиваються, характерним є інформаційний вплив іноземних мас-медіа. Технологічний прогрес в інформаційній сфері безпосередньо пов"язаний з використанням технічних засобів для виробництва інформації, хоч і не є визначальним, про що свідчить досвід України: майже кожен має телевізор, радіоточку, в Україні велика кількість видань, але не можна сказати, що Україна є багатою і що вона веде свою політику у глобальному світі. "Найприкріше те, що у світовому інформаційному просторі голосу України не чути. Всі інтерпретації подій в Україні належать або Росії, або західним ""радянологам". А якщо цього голосу немає в інформаційному світі, цілком слушно виникає підозра, що немає відповідної реалії" [Чекмишев, 23].
У сфері інформації та комунікації помітний дисбаланс щодо комунікаційного гардвера (фізичних носіїв інформації) та комунікаційного софтвера (програмного забезпечення систем комунікації) (терміни та цифрові дані цит. за [Зернецька О. В., 51, 52]). Так, за даними Доповіді ЮНЕСКО, країни, що розвиваються, мають усього 4% комп"ютерів від загальної кількості комп"ютерів у світі. 75% усіх телефонних апаратів належать дев"яти найбагатшим країнам. У 1988 році 30 найбідніших країн не мали газет зовсім. Японія має 125 щоденних газет, а США – 1687. В середньому у Європі 39 газет на країну, в Африці – лише 3. Середній показник радіоточок 330 на 1000 населення. У багатих країнах цей показник сягає 911 на 1000 населення, а в бідних – 142 приймачі на 1000 населення. В 34 країнах зовсім немає телебачення. Середній покажчик для світу – 137 телевізорів на 1000 населення. У багатих країнах він становить 447 телевізорів на 1000 населення, у бідних – 36 телевізорів на 1000 населення (дані взято з [Зернецька О. В., 51-52]). Цей розрив у дистрибуції ЗМК називають "інформаційними провалами" (information gaps). Інформаційні провали можуть бути і в межах однієї країни. Але політичного значення набувають інформаційні провали між країнами, коли багатші країни контролюють інформаційні потоки, що йдуть до бідніших країн.
Глобалізація системи масової комунікації може, на думку О. В. Зернецької, розглядатися як процес конвергенції (зближення, уподібнення) гардвера і софтвера, коли інформаційні потоки більш ефективно контролюються й розподіляються на великих просторах завдяки поєднанню можливостей програмного й фізичного забезпечення систем комунікації. Якщо винахід друкування послужив масовому розширенню комунікації в діахронічному (вертикальному, історичному) процесі, то винахід інших технічних засобів дав поштовх масовості комунікації як у діахронічному, так і в синхронічному (горизонтальному, відносно одночасному) процесі. Останнє проявилося особливо інтенсивно і яскраво.
З використанням новітніх інформаційних технологій у кінці ХХ століття виникли глобальні системи масової комунікації, або глобальні ЗМК. Цьому сприяла диджитальна революція в інформаційних технологіях. Диджиталізація інформації – це запис, обробка та передача інформації за допомогою бінарнокодованих знаків, що використовуються у комп"ютерній техніці. Диджитальна техніка сприяла виникненню транснаціональних медіа-корпорацій, або мультимедіа-імперій: Time Warner, Sony, Matsushita, Microsoft, Walt Disney та ін. За цими медіа-конгломератами стоять імена: Руперт Мердок, Сільвіо Берлусконі, Біл Гейтс, Тед Тернер та ін.
Мультимедійними корпораціями глобальні системи масової комунікації називаються через те, що вони "конгломерують міжнародні, міжміські та локальні телефонні компанії, кабельні та телерадіомовні системи й комп"ютерні фірми" [Зернецька О. В., 58].
Створення потужних комунікаційних медіа-систем, або глобальних систем масової комунікації, відбувається завдяки концентрації й конгломерації систем масової комунікації. Під концентрацією систем масової комунікації в інформаційній індустрії слід розуміти тенденцію, пов"язану з посиленням присутності однієї або кількох компаній на кожному з ринків унаслідок її/їх злиття (інтеграції) з іншими компаніями цієї ж сфери індустрії при збереженні провідної ролі однієї з компаній, що часом призводить і до зникнення конкурентів взагалі.
Прикладами концентрації в індустрії масової комунікації наприкінці 80-х – на початку 90-х років можуть стати такі відомі альянси в секторі медіа, як кооперація між Р. Максвеллом і С. Берлусконі у виробництві програм телевізійних новин; договір між Р. Мердоком і Р. Максвеллом щодо співпраці мердоківського супутника Sky Television і компанії кабельного телебачення Максвелла The Maxwell Cable Television Company.
Виділяють дві форми концентрації систем масової комунікації – вертикальну й горизонтальну. "Вертикальна – це така концентрація, внаслідок якої одна фірма поглинає інші, які стоять, так би мовити, в одному ланцюгу виробничого процесу певного медіуму" [Mosco, 176: у перекладі Зернецької О. В.].
Прикладом вертикальної концентрації може бути голлівудська компанія з виробництва фільмів МСА, яка придбала Cineplex-Odeon, головну компанію, яка займалася дистрибуцією фільмів. МСА, таким чином, забезпечила собі поширення своєї продукції й покращила контроль не тільки на ринку виробництва, але й збуту.
Іншим прикладом може бути "Nnew York Times", яка придбала в Квебеку (Канада) паперову фабрику, чим створила для себе переваги у постачанні паперу.
Горизонтальна концентрація – "процес, внаслідок якого фірма з однієї сфери медіа-індустрії (скажімо, газетно-журнальне видавництво) купує компанію з іншої сфери мас-медіа (наприклад, телестанцію)" [Зернецька О. В., 61]. Так, News Corporation, що належить Мердоку, придбала Twentieth Century Fox. General Electric, яка спеціалізується в галузі електротехніки, купила американську радіокорпорацію РСА. Конгломерація – це процес, внаслідок якого компанії комунікаційного сектору утворюють єдину компанію-конгломерат і стають її частинами, зберігаючи при цьому свої риси й властивості. Медіа-конгломерати виникають в результаті інтеграції й концентрації фірм, компаній. Конгломерати зменшують фінансові ризики й отримують великі прибутки та мають успіх шляхом диверсифікації – форми такої концентрації капіталу в умовах науково-технічної революції, коли компанія проникає у нові для себе сфери й галузі, розширює асортимент товарів і поступово перетворюється на багатогалузеві комплекси. Прикладом може бути Time Warner, яка під час "розкрутки" роману Роберта Джеймса "Мости країни Медісон", яка в липні 1993 року стала бестселером. Підрозділ конгломерату Warner Atlantic Recording випускає звукозаписи створених за мотивами роману пісень у виконанні самого романіста. Інший підрозділ випустив відеокасету з цими піснями.
Якщо процес конгломерації перетинає кордони країни, то виникають транснаціональні мультимедіа-конгломератів. Прикладом може бути придбання японською фірмою в галузі електроніки Sony половини голлівудівських кінокомпаній. У результаті процесу транснаціоналізації виникають транснаціональні медіа-імперії. До таких імперій можна віднести Time Warner, Sony, Matsushita, Walt Disney і т. д.
На думку цитованого вже V. Mosco, "транснаціональні медіа-корпорації містять у собі величезну сконцентровану економічну владу" (у перекладі О. В. Зернецької) [Mosco, 179]. "Тому надзвичайно важливим є, в яких руках зосереджена влада. Це означає, що необхідне вивчення постатей медіа-магнатів (виділення наше.- В. Р.) і їхніх стратегій – адже саме вони уособлюють, акумулюють сконцентровану економічну силу, що, як показує практика, трансформується і в силу політичну, ідеологічну, впливаючи на життя суспільства та індивідуумів не тільки однієї країни, а й цілих регіонів" [Зернецька О. В., 63-64]. (Приклади щодо концентрації та конгломерації взяті з [Зернецька О. В., 60-64]).
Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що системи масової комунікації у своєму розвитку проходять шлях від звичайної системи масової комунікації, коли є людина-комунікант, через дисперсію функції мовлення й дивергенцію комуніканта та виникнення розгалуженої системи виконавців ролі комуніканта аж до глобальної системи масової комунікації.
У цілому можна виділити три етапи розвитку систем масової комунікації:
У науковій практиці існують спроби змоделювати глобальні системи масової комунікації. Такою спробою є системна модель, або модель ДеФлоєра (2), американського соціолога Мелвіна ДеФлоєра у книзі "Теорія масової комунікації":
На завершення розмови про глобальні системи масової комунікації розглянемо приклади зарубіжних медіа-імперій.
80-ті – 90-ті роки ХХ століття є тим благодатним часом, коли "глобальне село" було взяте у руки "хазяїв глобального села", за визначенням американського професора комунікації Б. Бегдекіена,- медіа-магнатів. Як зауважує О. В. Зернецька, "сфери інтересів "хазяїв глобального села" шалено розширюються. Головною ознакою цих змін є посилена тенденція до конгломерації мультимедіа-імперій з велетнями комп"ютерної сфери і індустрії телекомунікацій" [Зернецька О. В., 72]. У 90-х роках з подачі американського вченого Н. Негропонте (завідувача лабораторії медіа Массачусетського технологічного інституту) виникає поняття інформаційної супермагістралі. Це нескінченне павутиння комунікацій та інформаційних послуг. Через систему елементів інформаційної інфраструктури (комп"ютери, бази даних, побутова електротехніка) відбуватиметься постачання нескінченної кількості інформації її споживачам [там само].
Ще в травні 1995 року корпорація Microsoft на чолі з магнатом Білом Гейтсом і корпорація NBC (президент Боб Райт) оголосили зближення комп"терних і телевізійних технологій. Відбулося об"єднання найбільшої в світі комп"ютерної компанії з одним із найбільших у світі телевізійних конгломератів для виробництва програмного продукту, що поширюється комп"ютерними мережами, компакт-дисків, цифрового відео, інтерактивного телебачення і традиційних медіа. Найбільшим виграшем від цього партнерства є створення у серпні 1995 року "Мережі Microsoft" – нової онлайнової послуги, яка пропонує своїм користувачам розваги, фільми, шоу, спорт, новини компанії NBC. Конгломерація цих двох компаній – це перший крок до лідерства у конвергенції телебачення і комп"ютерів.
"Мережа Microsoft" притягує до себе інших виробників інформаційного продукту. Так, у травні 1995 року до конгломерату звернулися ESPN (телевізійна спортивна мережа), C-SPAN, Court TV (телетрансляції із залів суду), Home Shopping Network (телемережа для замовлення продуктів не виходячи з дому) та American Greeting ("Американські вітання").
Утворення нових конгломератів відбувається і в інших країна. Так, японська компанія Matsushita стала володаркою MCA – могутньої групи в сфері індустрії розваг, до якої належать і відомі кіновиробництва Universal Studios.
Є випадки об"єднання конкуруючих компаній. Так, підписана угода між IBM та Hewlett-Pacard. Два комп"ютерні супергіганти створили глобальну спілку для виробництва набору засобів для функціонування комп"ютерних мереж. Окрім них, туди входять ще й DEC i Intel (приклади взяті з [Зернецька О. В., 71-85]).
"Таким чином, виробництво обладнання для телекомунікацій та комп"ютерних мереж, комп"ютерів та програмного продукту, оптимізація стандартів,- все це веде до прискореної інтеграції індустрії масової комунікації з індустріями інформації та обчислювальної техніки. Концентрація та конгломерація імперій мультимедіа з гігантами комп"ютерного бізнесу створює передумови для перерозподілу існуючої економічної і політичної влади, до нових інтеркультурних взаємодій, тобто нових глобальних процесів, що вже на початку ХХІ століття можуть суттєво змінити обличчя земної цивілізації" [Зернецька О. В., 85].
Процеси глобалізації й трансформації систем масової комунікації змушують нас надалі говорити не тільки про існування інформаційної індустрії, а й індустрії масової комунікації – індустрії впливу на людину, суспільство й цивілізацію.
Сьогодні, по-перше, часто реальні процеси відбуваються не за законами та прогнозами класиків теорії інформаційного суспільства; а по-друге- теоретичні розробки відстають від суспільної практики, тобто розвиваються не гармонійно, а кожна по собі. Звідси й з’являється підхід, за яким “світ прогресуючими темпами зходить з “магістрального шляху соціального прогресу” і переходить на тупикову гілку”( Бузгалин А., 26-43).. Сутність цього процесу полягає у наступному: “постіндустріальні технології, домінування творчої діяльності, нових “ресурсів”, мотивів та цінностей – все це виявлення “занепаду” доби домінування матеріального виробництва, суспільної економічної формації”. Ця доба об’єктивно поступово відходить у минуле, але майбутнє ще визначається старими схемами, теоріями, підходами чи методами. Більше того, особливо це проявляється у перехідних суспільствах, де ні еліта, ні сам народ не знають, що вони будують. Намагання зрозуміти трансформації, що відбуваються призводять до заперечення науки як такої й ведуть до зайняття пасивних суспільних позицій. Звідси й криза в суспільстві, й криза в науці, які ще намагаються щось зробити, але все тими ж старими методами та стилем мислення.В розвинутому світі, елітні прошарки суспільства вже зрозуміли це і використовують найновіші наукові досягнення й розробки для маніпуляції над людьми, народами та, навіть, окремими країнами. Ці прошарки вже досягли високого матеріального забезпечення та монополізують знання у своїх власних інтересах. Це стає основою того, що теорія інформаційного суспільства, яка направлена саме на окрему людину, незалежно від її походження, матеріального становища та ін., навпаки, “потурає привілейованій меншості сильних, яка почала відкрито тяготитися спадщиною демократичної епохи” і більше того “ідеологія глобального відкритого суспільства у нинішній соціал-дарвіністській версії відверто протистоїть загальнолюдським цінностям моралі і культури” (Панарин А.,14-19), а цією теорією вже користуються для придання легального статусу та виправдання дій привілейованої меншості. Це той процес, на який дійсно треба звернути пильну увагу, щоб досягти якихось дійсно позитивних змін для всього людства, щоб вона не стала інструментом нового світового поневолення елітою “золотого мільярда” інших країн чи народів. До прикладу- у Європі вважають, що якщо ЄС не зможе швидко та ефективно адаптуватися до нових глобалізаційних умов, її чекає не тільки втрата конкурентноздатності перед обличчям США й азіатських економік, але і зростання соціального відчуження усередині європейських країн. У комплексному виді проблеми розвитку інформаційного суспільства представлені в Першій щорічній доповіді Форуму “Мережі для людей і співтовариств.
22 червня 2000 року лідери країн “Великої вісімки” підписали документ, який отримав назву за місцем його проголошення – “Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства”. В ньому підкреслюється, що сутність трансформації, що її несе інформаційно-комунікаційний прогрес полягає в “її здатності сприяти людям та суспільству у використанні знань та ідей”, а також пропонуються конкретні заходи щодо цього.
Враховуючи вищезазначене- соціального змісту набуває теорія теледемократії, в широкому трактуванні, через її наступні функціонально-правові складові, що означають:
боротьбу з небезпекою посилення тенденцій до поляризації і фрагментації суспільства, до використання можливостей контролювати громадян;
боротьбу з новою дискримінацією, заснованою на обмеженні доступу до комп’ютерних мереж, та пов’язаними з цим обмеженнями волі, політичних і соціальних можливостей громадян;
свобода слова і зборів у віртуальному просторі (наприклад, в Інтернет);
можливість брати участь в економічному житті з використанням комп’ютерних мереж як засобу виробництва;
право на приватність: інформація не повинна циркулювати без дозволу й існує право на заборону доступу до інформації;
право споживачів на захист від неправдивої інформації[iii]
[19].
Тобто головною цінністю демократії такого типу є інформація, а критерієм демократичності виступає, відповідно, доступ – до інформаційних баз даних, вільної, правдивої, неупередженої та об’єктивної інформації. Гарантом цього виступає система права, заснована на інформаційних чинниках, яка набуває в інформаційну епоху нових рис. Реалізація цього права надає людині інформаційного суспільства нового статусу та можливостей, апріорі рівних для всіх.
Використана та додаткова література:
Алексеева И. Ю. Возникновение идеологии информационного общества. – http://www.iis.ru/events/19981130/alexeeva.ru.html
Амосов Н. На пороге нового века // Зеркало недели.- 1999.- 2 окт.
Белл Д. Социальные рамки информационного общества // Новая технократическая волна на Западе / Под ред. П.С.Гуревича. – М.: Прогресс, 1986. – С. 330.
Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства //Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К., 1996. – С.194-251.
Бондаренко А. Д. Современная технология: теория и практика.- Киев; Донецк: Вища шк., 1985.- 171 с.
Бузгалин А.В. “Постиндустриальное общество” – тупиковая ветвь социального развития // Вопросы философии. – 2002. – № 5. – С. 26-43
Гуманітарні технології: Конспект лекцій / За ред. В. В. Різуна.- К.: Видавничий дім "КМ Academia", 1994.- 60 с. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини.- К.: Освіта, 1999.- 351 с. Информационное общество и государство. – http://www.tunis.tver.su/begin/ /newuser/state.html
Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация: Наличествующие предпосылки и возможные последствия постэкономической революции. – М.: Academia-Наука, 1999. – С. 25.
Иноземцев В.Л. Технологический прогресс и социальная поляризация в ХХI столетии //Полис.– 2000 г. – № 6.– С. 28-39.
Иноземцев В.Л. “Класс интеллектуалов” в постиндустриальном обществе. // Социс. – 2000 г. – № 6. – С. 67-77.
Кастельс Мануель. Информационная епоха: экономика, общество и культура / Пер. С англ., под науч. ред. О.И. Шкаратана. – М., 2000. – С. 27.
Каширин В. П. Философские вопросы технологии.- Томск: Изд-во Том. ун-та, 1988.- 286 с.
Лайон Девід. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії. – http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html
Лазарсфельд, Р. Мертон. Массовая коммуникация, массовые вкусы и организованное социальное действие.// М.М.Макаров. Массовая коммуникация в современном мире. Г., 2000, с.144-145.
Масова комунікація: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов, В. А. Вергун.- К.: Либідь, 1997.- 216 с.
Окинавская хартия глобального информационного общества. – http://www.inforeg.ru/analitic/Okinav-Hartia3.htm
Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка.- К., 1999.- 634 с. Постиндустриальный мир Даниела Белла. – http://www.postindustrial.ru/page5.shtml?book=8&page=9&pagetype=0
Панарин А. Глобальное информационное общество: вызовы и ответы // Власть. – 2001. – № 1. – С. 14-19.
Поздняков В. “Цифровая пропасть” // Компьютерное обозрение. – № 34. – 5 сентября 2001 г. – С. 46.
Почепцов Г. Г. Теорія комунікації.- К.: Видавничий центр "Київський університет", 1999.- 308 с.
Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. – М.: Политиздат, 1991.– 287 с.
Різун В. В., Мелещенко О. К. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка.- К., 1992.- 96 с.
Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем / Інститут системних досліджень освіти; Інститут журналістики Київського університету.- К., 1995.- 200 с.
Свириденко С. С. Современные информационные технологии.- М.: Радио и связь, 1989.- 300 с.
Смирнов С. В. Становление основ общественного производства (Материально-технический аспект проблемы).- К.: Наук. думка, 1983.- 260 с.
Создание новой цивилизации. Политика третьей волны. (Тоффлер Э. Тоффлер Х.). – http://www.net.kg/jornal/n5/JRNAL511.htm
Тапскотт Дон. Электронно-цифровое общество: плюсы и минусы эпохи сетевого интеллекта. – К.: INT Пресс; М.: Рефл-бук, 1999. – 403 с.
Чекмишев О. В. Українська журналістика на перехідному етапі // Редакційно-видавнича справа: досвід, проблеми, майбутнє / За ред. проф. В. В. Різуна.- К.: РВЦ "Київський університет", 1997.- С. 21-45.
Чухно А. Теорія постіндустріального суспільства як глобальна методологічна парадигма. – http://www.soskin.kiev.ua/cgi/post.cgi?al=1&ch=2&d=2&y=2001&num=11-12&lnk=on&fl=20011190
Blumer H. The Mass, the Public and Public Opinion.- New York: Barnes and Noble, 1939. Dance F. The Concept of Communication // Journal of Communication.- 1970.- # 20.- P. 201-210. De Reuck, Anthony. A Theory of Conflict Resolution by Problem-solving // Conflict: Readings in Management and Resolution edited by John Burton and Frank Dukes.- N. Y., 1990.- P. 183-197. Goban-Klas T. Media i komunikowanie masove. Teorie i analizy prasy, radia, telewizji i Internetu.- Warszawa-Krak?w: Wydawnictwo naukowe PWN, 1999.- 336 s. Johnson, David W., Johnson, Frank p. Joining Together. Group Theory and Group Skills.- New Jersey, 1987. McQuail D. Mass Communication Theory. An Introduction.- London: Sage, 1994. Mosco V. The Political Economy of Communication.- London, 1996. Tarde G. L"Opinion et la foule.- Paris, 1901. Wali?ska de Hackbeil H. Poj?cie "komunikacja" w ameryka?skiej teorii komunikacji spo?ecznej: Докт. дис….- Uniwersytet Wroc?awski, 1975.
Machlup F. Production and Distribution of Knowledge in the United States. Princeton, 1962.
Brzezinski Zb. Between Two Ages. – New York, 1970. – P. 4.
e-democracy Programme. – http://www.edemocracy.gov.uk/eDemocracy.htm
Galbraith J.K. The New Industrial State. 2-nd ed. – London, 1991. – P. 86.
[43] Europe and the global information society. Recommendations to the European Council. – May 1994.
Green Paper. Living and Working in the Information Society: People First. European Comission, Belgium. – 1996.
Europe at the Forefront of the Global Information Society: Rolling Action Plan. Communication from the European Comission to the Council, the Europeean Parliament, the Economic and Social Committee, and the Committee of the Regions. – 1996.
Networks for People and their Communities. Making the Most of the Information Society in the European Union. First Annual Report to rhe European Commission from the Information Society Forum. – June 1996.