Сутність і походження релігії

Висвітлення першого питання доцільно розпочати з визначення поняття "релігія". Слово походить від латинського "religio" і означає "зв’язок". У тлумаченні богословів релігія — це все те, що зв’язує, з’єднує людину з бо­жественністю ("Святе Письмо", культ тощо). Отже, богословське визначення релігії виходить з віри в іс­нування Бога. Але воно, так би мовити, конфесійне, однобічне. Зазначимо, що релігія — явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспі­льстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує в собі елементи раціонального (наприклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот — ангелів, чор­тів тощо). Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного. Характеризуючи цю своєрідність, всі радянські підручники і словники, як правило, наводили визна­чення Енгельса про "фантастичне відображення", на­даючи йому прямо протилежний зміст (фантастич­не — значить неправдиве, негативне, тому релігія є антикультурою). Спробуємо пояснити істинний сенс енгельсівської формули, бо це має принципове, методологічне зна­чення. Виникає питання: у зв’язку з чим і як визна­чив Ф- Енгельс релігію? Він полемізував з Є. Дюрінгом (1833—1921 рр.), ні­мецьким філософом XIX ст., який, зокрема, вимагав заборонити релігію. У відповідь на таку безглузду ви­могу Ф. Енгельс переконливо довів, чому саме релігію заборонити не можна. Він писав: "Релігія забороня­ється. Але ж всяка релігія є не чим іншим, як фантас­тичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному жит­ті, — відображенням, в якому земні сили набувають форму неземних". Далі він вважав, що релігія виник­ла в процесі осмислення людиною сил природи, а пізніше — суспільних сил, що вона є однією з най­більш давніх форм духовного освоєння світу, яка ви­пливає з властивостей процесу пізнання. Так, у свідомості первісної людини панівне зна­чення мали міфологічні та магічні уявлення. З часом магію змінює релігія як нова панівна форма суспіль­ної свідомості. Зазначимо, що фантастичні образи релігії — це форма відображення дійсності, притаманна усім на­родам. Вона є необхідним ступенем сприйняття світу, обумовлена функціями головного мозку і має таке саме право на існування, як і раціональне, наукове пізнання. Отже, релігія є однією з форм суспільної свідомо­сті, яка відображає дійсність в образах і міфах та Утверджує віру в їхню реальність. Релігія, на відміну від таких конкретніших форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на всебічне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме — як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їхньої повсякденної поведінки. Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших і най­поширеніших сфер духовної культури людства. Отже, істотна особливість релігії полягає в тому, що вона є фантастичною формою відображення дій­сності. Однак з фантазією ми зустрічаємося також уї науці й мистецтві. Виникає питання: що ж таке фан­тазія, у чому полягає специфіка її прояву в науково­му, художньому, релігійному відображенні світу? Художня фантазія — це невід’ємна властивість людського творчого мислення. Як засіб творчості, во­на водночас виступає необхідною передумовою і на­слідком трудової діяльності. В образній формі вона дає можливість моделювати не тільки світ речей, а й відношення людини до плоду своєї уяви. Наукова фантазія пробуджує творчу уяву людини, дає поштовх абстрактному мисленню, за її допомогою людина здатна випереджати час, силою своєї уяви моделювати світ речей і відносин, які природа, су­спільне буття не дають у готовому вигляді. Така фан­тазія спонукає людину до пошуку істини, до дії. Релігійна фантазія також моделює світ речей і відносин, вимагає емоційного відношення людини до плоду власної уяви. Натомість мистецтво, наприклад, не вимагає визнавати його твори за дійсність, тоді як релігійний образ видається за реально існуючий об’єкт, з яким треба рахуватися. Головною ознакою будь-якої релігії є віра у над­природне. До віри у надприродне слід віднести уяв­лення про потойбічні сили у вигляді божества, анге­лів, чортів тощо. Релігійна віра у надприродне характеризується певними особливостями. По-перше, вона передбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надпри­родне, а віру в реальне існування надприродного. По-28 друге, релігійна віра обов’язково передбачає емоційне відношення до надприродного. По-третє, віра в над­природне включає переконаність в існуванні особли­вих двобічних відносин між ним і людиною. Вірую­чий переконаний в тому, що надприродне не тільки існує, а й може вплинути на його життя, долю, і що за допомогою певних дій людина, в свою чергу, мо­же впливати на надприродне, задобрити його, ви­молити прощення, викликати доброзичливе став­лення тощо. Релігія виникла в свідомості людей під впливом умов суспільного буття, труднощів пізна­вального процесу, потреби виходу із, здавалося б, безвиході, а також емоційного відношення людини до дійсності. Ця сукупність причин і умов, які створю­ють необхідність і можливість виникнення та відтво­рення релігійного відображення дійсності, і складає джерело та корені релігії. На світанку зародження суспільства людина відо­бражала дійсність у міфах — оповіданнях про богів, героїв, демонів, духів тощо. В цих творах, які переда­валися з покоління у покоління, відбивалися фантас­тичні уявлення людей докласового і ранньокласового суспільства про світ, природу, буття. Міфи, фольклор, загальновизнані звичаї та норми поведінки людей стали головними джерелами, з яких почалася релігія. Важливим є питання: коли і як виникла релігія? Богослови стверджують, що релігія має надприро­дне, божественне походження, існує споконвічне і що історія суспільства зобов’язана релігії. Сучасною наукою доведено, що становлення лю­дини і суспільства охоплює величезний історичний період, який тривав понад 2,5 млн років (за новими Даними — 3,5 млн років). Деякі археологи та антро­пологи засвідчують, що в історії людства існував три­валий безрелігійний період, а перші релігійні уявлен­ня в сучасному розумінні склалися у верхньому палео­літі приблизно 40—20 тис. років до н. е., коли жили люди сучасного антропологічного типу (кроманьйонці). До ранніх форм релігії належать: фетишизм, то­темізм, магія, анімізм. У період переходу до класового суспільства фор­муються племінні релігії, головну роль в яких віді­грають культ племінного вождя та культ духів предків. Виникає політеїзм (багатобожжя) як ідеологічне відо­браження створення родоплемінних союзів. Складає­ться інститут жреців — професійних священнослужи­телів. Необхідно зауважити, що жреці монополізували знання, духовну культуру взагалі і використовували її в інтересах своєї касти. Проте завдяки жрецям до нас дійшло чимало давніх історичних пам’яток у формі "священних книг", де відображаються життя та ідео­логія минулих епох. Говорячи про формування релігійних уявлень, ре­лігійної ідеології, варто розглянути питання про міфи (з грецьк. "оповіді"). Це теж фантастичне відобра­ження дійсності в первісній свідомості, втілене в ха­рактерній для давнього світу усній народній творчос­ті. Міфи — це оповіді, які виникли на ранніх етапах історії, фантастичні образи яких були спробами уза­гальнити і пояснити різні явища природи і су­спільства. В міфах відбилися також моральні погляди і естетичне відношення людини до дійсності. Ос­кільки в міфології міститься уявлення про надприро­дне, вона має в собі елементи релігії. Записаний дог­матизований міф далі стає складовою частиною "свя­щенних книг" національних релігій, які виникають разом з державою. У політеїстичних національно-державних релігіях виникає пантеон богів, уособлюючих різноманітні яви­ща природи і види людської діяльності, різні сторони суспільного, духовного й особистого життя людей. Кла­сичним взірцем багатобожжя є давньогрецька релігія. Монотеїзм — релігія єдинобожжя. Виник він вна­слідок утворення централізованих рабовласницьких держав. Держава з єдиним царем потребувала і релігії з єдиним Богом, який уособлював би та підтверджу­вав би дії єдиного правителя. Поворотним пунктом в історії релігії стало вини­кнення світових релігій: буддизму, християнства та ісламу. Головною особливістю світових релігій, що дозволило їм подолати національні і державні кордо­ни, є їхній космополітизм. Світові релігії звернені до всіх народів незалежно від національності. Вони спростили культ, відмовилися від специфічної націо­нальної обрядовості, пропагуючи загальну рівність перед Богом, і переносять на небо здійснення соці­альної справедливості. Космополітичний характер буд­дизму, християнства та ісламу сприяв їхньому поши­ренню по всій Земній кулі. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Біблія. – К., 1992. – 1220 с. Бутинова М. С. Как возникла религия. — М, 1977. Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. — К., 1974. Злиаде Мирча. Священнне тексти народов мира. — М., 1998. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20. Косуха ЇЇ. І, Наука про походження релігії. — К., 1976. Ленін В. /. Соціалізм і релігія // Повне зібр. творів. — Т. 12. Лобовик Б. А. Религия как социальное явление. — К., 1982. Маркс К. До критики гегелівської філософії права. – Вступ // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 1. Мифы народов мира. Знциклопедия. — М., 1988. — Т. 1—2. Скибуцкий М. М. Мировоззрение, естествознание, теоло-гия. – м, 1986. Сорокин П. Социокультурная динамика й религия. Кризис нашего времени // Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992. Сухов А. Д. Религия как общественннй феномен. — М., 1973. Танчер В. К. Проблеми теории научного атеизма. — К., 1985. Уфинович Д. М. Введение в религиеведение. — М., 1985. Фрезер Д. Д, Золотая ветвь. — М., 1986.