Ящірки загальна інформація

Спосіб життя і зовнішня будова. По всій території нашої кра­їни, крім Крайньої Півночі, живуть різноманітні ящірки. Най­поширеніша з них — ящірка прудка. Це невелика тварина: дов­жина тіла разом з хвостом становить 15-20 см. Вона живе на сухих, прогрітих сонцем місцях у степах, лісах, горах на висоті до 2,5 км. Бурувате або зелено-буре забарвлення добре приховує її серед каміння й трави. Живуть ящірки парами, ховаю­чись уночі в норах, під камінням, під корою пнів. Тут вони й зимують. Живляться комахами. Зовні ящірка нагадує хвостатих земноводних, але тіло в неї стрункіше. Голова спереду загострена, з тулубом ц з’єднує ко­ротка товста шия. На кінці морди є пара ніздрів. Нюх у ящірки розвинений краще, ніж у земноводних. Очі, як і в усіх наземних хребетних, захищені повіками. У ящірки є третя повіка — напів­прозора мигальна перетинка, за допомогою якої поверхня ока постійно зволожується. Позаду очей міститься округла барабан­на перетинка. Слух у ящірки дуже тонкий: слабенький шурхіт повзучої комахи вже привертає її увагу. Раз у раз ящірка висовує з рота довгий, тонкий, роздвоєний на кінці язик — її орган дотику. Кінцівки діляться на такі самі відділи, як і в жаб. Пальців на кожній нозі по п’ять, перетинок між ними немає. Шкіра в ящірки суха, вкрита роговими лусочками, які на морді й на череві переходять у досить великі щитки. На кінчиках пальців роговий покрив утворює кігті, за допомогою яких ящірка може лазити. Роговий покрив тіла перешкоджає ростові тварини, через те ящірка за літо чотири-п’ять разів линяє: зроговілі шари її шкіри відлущуються й відпадають шматками. Внутрішня будова ящірки багато в чому подібна до внутріш­ньої будови земноводних, хоч деякі системи органів мають істотні відмінності. У ящірки шийних хребців 8 — вони забезпечують рухомість голови. До грудних хребців з кожного боку приєднує­ться по ребру. Другий кінець кожного ребра за допомогою хря­ща зростається з непарною грудною кісткою. Так утворюється грудна клітка, що оберігає легені й серце тварини. Шкірного дихання в ящірки немає, вона дихає тільки леге­нями. Будова легень у неї складніша, ніж у жаби: вони комір­часті, завдяки чому збільшується поверхня газообміну. Серце трикамерне, складається з двох передсердь і шлуночка. У ящірки, на відміну від земноводних, шлуночок має неповну внутрішню перегородку, яка ділить його на праву, венозну, час­тину і ліву, артеріальну. Хоч будова легень і серця ящірки складніша (порівняно із земноводними), обмін речовин в її організмі відбувається все-таки повільно й залежить від температури навколишнього се­редовища. Тому в теплу погоду ящірки жваві, а в холодну, як і всі плазуни, вони стають млявими. Травна, видільна та нервова системи ящірки подібні будовою до відповідних систем земноводних. Але в неї у головному моз­ку трохи більше, ніж у земноводних, розвинений мозочок, який керує рівновагою та координацією рухів. Це пов’язане з великою рухливістю ящірки і значною різноманітністю її рухів. Розмноження. Риби й земноводні під час розмноження ви­кидають статеві клітини у воду. Там відбувається й запліднення. У плазунів, які розмножуються на суші, сперматозоїди вводять­ся самцем у клоаку самки. Вони рухаються по яйцепроводу й проникають у яйцеві клітини. Запліднення яйцевих клітин плазунів відбувається всередині організму самки. Внутрішнє запліднення властиве всім наземним тваринам. У травні — червні самка ящірки прудкої відкладає від 5 до 15 овальних яєць. Вона їх закопує в неглибоку ямку або зали­шає в тому самому сховку, де ночує. Яйця плазунів досить великі. У ящірки прудкої вони бувають завдовжки до 1,5 см. У яйці міститься запасна поживна речо­вина — жовток, яким живиться зародок. Зовні яйце покрите шкі­рястою оболонкою, яка захищає його від висихання. На відміну від риб і земноводних, з яйця виходить не личинка, а схожа на Дорослу молода ящірка. Регенерація. Ящірками живляться різні птахи, дрібні ссавці та змії. Якщо схопити ящірку за хвіст, то частина його відпаде. Завдяки такій властивості ящірка може врятуватися від ворога. Відпадання хвоста — рефлекторна відповідь на біль. При цьому хвіст переламується посередині одного з хребців. М’язи навколо рани скорочуються, і кровотечі не буває. Пізніше хвіст знову відростає, тобто регенерує. Пристосування до умов життя. Більшість плазунів — типові наземні тварини. На відміну від земноводних, у них добре розви­нені легені, немає шкірного дихання, тому вони не потребують регулярного змочування шкіри. Розмножуються плазуни не у во­ді, а на суші. Через те вони часто поселяються недалеко від во­дойм (наприклад, крокодили, морські й прісноводні черепахи). Деякі плазуни живуть у воді, але перейшли у водну стихію вже після того, як пристосувалися жити на суші. Усі водяні плазуни дихають тільки атмосферним повітрям, а для розмноження не­одмінно виходять на берег, де й відкладають яйця. Відомо близько 7000 видів сучасних плазунів, крім того, зна­йдено численні залишки давно вимерлих представників цього класу. Ви ознайомитеся з основними рядами сучасних і вимерлих плазунів. Ряд лускаті. Як видно із самої назви, тіло представників цього ряду (ящірок і змій) вкрите лускою. Крім ящірки прудкої, відомо багато інших видів. Живород­на ящірка не відкладає яєць: потомство вилуплюється з яєць ще в тілі матері. Про змій чули всі, а багато хто бачив їх у природі або в зо­опарку. Але не так просто сказати, чим змія відрізняється від ящірки. Річ у тім, що є безногі ящірки (наприклад, ве­ретільниця), яких часто плутають із зміями. Із зовнішніх ознак важливо виділити будову повік: у змій вони зростаються, ста­ють прозорими й прикривають очі, наче годинникове скло. То­му погляд у цих тварин здається дивним, застиглим. Це породило неправильну думку, нібито зміям властивий гіпнотичний вплив. У ящірок, у тому числі й безногих, повіки рухомі й не­прозорі. У змії, коли вона линяє, шкіра злущується вся відразу, вивер­таючись, наче панчоха. Забобонні люди безпідставно вважають, що скинутий змією кожушок має чудодійні властивості. Змії пересуваються, плазуючи й звиваючись усім тілом по землі. Звідси й назва класу — плазуни. Усі змії відкладають яйця. Проте звичайна гадюка, — змія живородна. Усі змії ковтають свою здобич цілою. Кістки щелепи в них з’єднані розтяжними зв’язками й рухомі, а зуби загнуті назад. Змія мовби натягує свою голову на здобич, поступово ковтаючи її. Деякі змії ковтають свою здобич живою. Так з’їдають жаб і рибу вужі, які живуть біля водойм або у воді. Удави спочатку душать здобич, обвиваючись навколо неї сво­їм тілом. У пустинях Казахстану, Середньої Азії та на Кавказі трапляються невеликі (менші за метр) удавчики, що нападають на тушканчиків та інших дрібних тварин. У тропічних краї­нах живуть величезні удави. Найбільша змія — велетенський удав анаконда — довжиною до 11 м, водиться в Північній Америці. Отруйність змій загальновідома, хоч отруйні змії становлять лише одну десяту частину всіх-видів цих тварин. У голові отруйної змії позаду очей містяться отруйні залози (видозмінені слинні залози), які виробляють сильну отруту. Передні зуби отруйних змій мають борозну або канал, по якому отрута під час укусу вводиться в організм жертви або во­рога. Так зване «жало» — довгий роздвоєний на кінці язик — ніякого відношення до отруйного апарату не має. Це орган до­тику й смаку, однаковий в отруйних і неотруйних змій. Змія по­стійно висовує свій язик, «обмацуючи» ним навколишні пред­мети. Якщо людину вкусить змія, не можна займатися самоліку­ванням (робити надрізи, припікання, перетяжні пов’язки тощо). Потерпілого треба якнайскоріше доставити до лікаря. Найдійовіший спосіб лікування — впорскування спеціальної протизміїної сироватки й переливання крові. Потерпілому від укусу гадюки рекомендується пити гарячий чай або каву. Убивати змій, навіть отруйних, не треба. Отруйні змії, самі на людину не нападають. Най­частіше вони кусають, коли їх дражнять або наступають на них. Знищуючи шкідливих гризунів, усі змії, в тому числі й отруй­ні, приносять користь. Зміїну отруту використовують у медицині для виготовлення ліків. З цією метою змій розводять у спеціаль­них розплідниках. Ряд черепахи. Тіло черепахи вкрите панциром, що являє со­бою розширені кістки скелета, прикриті зверху роговими плас­тинками. Відчувши небезпеку, черепаха втягує голову, кінцівки й хвіст у панцир або ховає їх під його виступи. Це її добре захищав від ворогів, бо панцир дуже міцний. Зубів у черепахи немає, її щелепи вкриває роговий дзьоб. У сухопутних черепах високий панцир і короткі пальці; у водяних — панцир сплюснутий. Че­репахи, які живуть у річках та озерах, мають між пальцями ніг плавальну перетинку, а в морських черепах ноги перетворилися на ласти. У південних районах Казахстану і по всій Середній Азії во­дяться степові черепахи. Навесні вони бродять по степах і пусти­нях, живлячись соковитими частинами рослин, і відкладають яйця. На початку літа, коли рослинність вигоряє, вони риють нори і впадають у літню сплячку. Прокидаються черепахи восени, щоб підгодуватися бідною осінньою рослинністю, і знову йдуть у нори на всю зиму. Ряд крокодили. Колись крокодили заселяли водойми жарких зон усіх материків (особливо Південної Америки, Африки та Азії). Багато цих тварин люди знищили заради їхньої гарної й міцної шкіри. Зовні крокодили нагадують гігантських ящірок. Вони бува­ють завдовжки до 10 м. Хвіст у них помітно сплюснутий з боків, що пов’язане з їхнім водним способом життя. Серед сучасних плазунів у крокодилів найскладніша будова. Зокрема, легені в них мають усередині багато перегородок, сер­це, на відміну від усіх інших плазунів, чотирикамерне, хоча венозна й артеріальна кров, виходячи із серця, частково змі­шується. Крокодили звичайно підстерігають свою здобич, сховавшись під водою і виставивши наверх тільки очі й кінчик морди з нізд­рями. Молоді невеликі крокодили поїдають риб, земноводних, птахів, а більші — нападають на звірів, які приходять до водопою.