Вступ
Обрана тема,розкриття її суті має велике значення для розуміння причинНаціонально-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького(1648-1654рр), її швидкого і успішного розгортання. Незважаючи на поразкународних повстань в XVI – 20-30рр XVII ст. Український народ здобув багатийдосвід національної та антифеодальної боротьби, впевненість в своїх силах,вдалося відновити православну церкву в Україні, зросли козацькі привілеї. Ціповстання стримували посилення польського національного, феодального іколоніального гніту, так як польський уряд та польські магнати пам‘ятали, чимце може закінчитися .
Українськіісторики в своїх роботах приділяли багато уваги висвітленню цього питання:так М.Гру шевський розгляду цього питання присвячує цілий розділ – р.IV “Перші козацькі війни” (Історія України-Русіт.VII), О.Субтельний в частині ІІІ “козацька ера” своєї книги “ІсторіяУкраїни” дає аналіз цього питання під назвою “Перші повстання”. Звертається до опису питання, пов‘язаного з селянсько-козацькими рухами і видатнийукраїнський історик Наталія Полонська-Василенко – в своїй роботі “ІсторіяУкраїни” т.1 ч.IV “Українанапередодні Хмельниччини ”. Продовжується висвітлення цього питання і в“Історії Русів”, “Історії України та її народу” О.Ф Єфименко, “Короткій історіїкозаччини ” В.Антоновича. Більшість сучасних істориків розглядають історіюповстання в XVI – 20-30 рр XVII ст, як єдине ціле, породжене одними і тимиж причинами. Так в академічному дослідженні “Історія України – нове бачення ”,автори висвітлюють дану проблему в розділі “Суспільні рухи кінця XVI – 30-х рр.XVII ст ”. Цю точку зоруподіляють і автори “Нарисів з історії України (Новий погляд) I ч. розділ “Національно-визвольна боротьбаукраїнського народу проти Польщі”.
Головнимзавданням цієї роботи є
по-перше – визначення причин розгортання народних повстань XVI – 30-х рр.XVII ст;
по-друге – характеристика основних рисі особливостей найбільших з них;
по-третє – визначення результатів та наслідків народних повстань для подальшогоходу української історії.
Основна частина.
1. Причини народних повстань.
В 1569 році вЛюбліні відбувся об’єднаний польсько-литовський сейм, що затягнувся на кількамісяців через напружену боротьбу навколо унії. Проте її прихильники все ж такиотримали перемогу. За Люблінським трактатом Польща і Литва утворювали новудержаву – Річ Посполиту – зі спільним королем, сеймом, спільною зовнішньоюполітикою. Окремими залишалися виконавча рада, фінанси та законодавство. ДоПольщі приєднувалася Волинь, Поділля та Київщина. Король видав місцевійправославній шляхті гарантії рівності прав католиків та православних,рівноправ‘я мов та ін. Та це виявилося порожньою декларацією.
Люблінська уніяпризвела до значних соціально-економічних та політичних наслідків для України.В тому ж 1569 році було здійснено перепис вільних земель в трьох українськихвоєводствах і король почав роздавати їх польській шляхті. Відбуваласяінтенсивна полонізація південної Київщини і Полтавщини. Шляхта постійнозапроваджувала тут фільваркові господарства, панщину. За Литовським статутом1588 року селяни остаточно закріпачувались, встановлювався двадцятирічнийтермін розшуку селянини-втікача. Більшість міст в Україні належала польськимпанам. Але навіть у державних, так званих “королівських містах”, українцямставили всілякі перешкоди при вступі до ремісничих цехів, обмежували територіюїх проживання. Серед української знаті після Люблінської унії посилюється полонізація. Примусово насаджується польська культура, мова, освіта, католицькарелігія, яку особливо завзято запроваджував орден єзуїтів. Крім того, сполоненаукраїнська знать отримувала в Речі Посполитій незрівнянно вищий соціальнийстатус і можливості швидкого процвітання на державній службі. Люблінська уніязначно загострила релігійні проблеми. Широкі верстви українського населення – селянство, міщанство, дрібні та середні шляхтичі – противились покатоличенню івідстоювали православну грецьку віру. В цій боротьбі дедалі значнішу рольвідігравали братства. В II половині XVI ст їх діяльність набуває яккультурно-просвітницького та і політичного характеру. Вони перетворилися умогутню силу, що виступала за оновлення православної церкви і це викликалозанепокоєння українських православних ієрархів. Більшість з них була згодна наунію з католицькою церквою для збереження свого становища і зрівняння у правахз католицьким церковниками. Одночасно до унії прагне римська курія, щобпоширити своє панування на українській землі. В результаті певного компромісу в1596 році була підписана Брестська церковна унія. Православна церква післясобору опинилася фактично поза законом. Уніати захоплювали православні церкви,їх майно, прихильники православ‘я зазнавали утисків і переслідувалися.Уніатська церква, що виникла, стала сприяти посиленню полонізації українськогонаселення. Але широкі маси українців: селяни, міщани, нижче духовенство,козаки, частина шляхти вперто боронили свою грецьку віру. Таким чином, врезультаті Брестської унії 1596 року релігійні протиріччя ще більшезагострилися. Православна церква перед небезпекою своєї загибелі пішла в 1599році на союз з протестантами Речі Посполитої. Але і цей відчайдушний крок неприніс бажаного. Співвідношення сил продовжувало схилятися на користь уніатів.
В II половині XVI ст. узв‘язку з посиленням соціального та національно-релігійного гніту українськогонароду збільшився потік втікачів на Запоріжжя, що докорінно змінило козацькесередовище, зокрема посилення антипольських настроїв козаків. Зміцненнякозацтва, як стану, участь запорожців в війнах, які вела Польща, їхня участь взахисті кордонів від нападів татар, а також звернення урядів різних держав завійськовою допомогою до козаків – все це мало наслідком самоусвідомлення козацтвом своєї окремішності від інших суспільних станів і його роль ввійськово-політичних справах. Крім того, у 1583 році закінчилася довготривалаЛівонська війна і велика кількість добровольців-козаків повернулася в Україну.
Польська владанамагалася поставити козацтво під свій контроль. З утворенням Речі Посполитоїдля цього виникли більші можливості. В 1572 році король Сигізмунд ІІ Августзвелів набрати козаків “почет” на державну службу. На чолі козаків, якіотримували платню з королівської казни, був поставлений старший Ян Бадовський
В 1578 роціСтефан Баторій набирає на службу козацький полк чисельністю 500 козаків, щовносяться до реєстру – спеціального списку. Старшим реєстрових козаків бувпризначений Ян Оришовський, їм виділялося у володіння містечко Трахтемирів ізарсеналом та шпиталем. У 1590 році реєстр був збільшений до 1000 козаків. Хочміж реєстровими та нереєстровими козаками існувала відмінність, під часбагатьох повстань, направлених проти феодального та національного гніту вонивиступали разом. Польський уряд і шляхта реагували на зростання козацтварозгублено і нерішуче. Шляхті було важко зрозуміти, в який спосіб козакиперетворилися на виразно сформоване суспільне ціле. Попри властиву їмворожість до козаків шляхта була не проти того, щоб використовувати їх, коливиникала потреба. До того ж ставлення до козаків було неоднозначним – з одногобоку, магнатів та старост порубіжжя, які щоденно конфліктували з козаками, а зіншого поляки, котрі вбачали в них джерело досвідченої й водночас дешевоївійськової сили та потенційну противагу зростаючій могутності східнихмагнатів. Загострення цих суперечностей було лише справою часу.
Таким чином, вкінці XVI ст почали формуватися основні причини,що призвели до широкомасштабних народних повстань .
Ось основніз них:
1) Посилення феодального і національного гніту наукраїнських землях після Люблінської унії.
2) Загострення міжконфесійних суперечностей післяпідписання Берестейської церковної унії.
3) Наростання суспільної конфронтації в українськомусуспільстві, що призвело до загострення класової боротьби.
4) Засилля польського права на українських земляхнаприкінці XVIст.
5) Козацтво стало формуватися, як окремий стан в РечіПосполитій і заявило про себе, як окрема військово-політична сила.
6) Прагнення козацтва поширити свій вплив на якомога більшітериторії України.
7) Загострення протиріч і суперечностей між рядовими козаками«голотою» і козацькою старшиною.
У збройній боротьбі народу засвоє визволення, яке почалося у кінці XVIст. виявилосяпробудження національної свідомостіукраїнського народу. Вирішальною силою в цій боротьбі було українськекозацтво. Народні повстання мали антифеодальний і визвольний характер.
2. Найбільшікозацько-селянські повстання (суспільні рухи) кінця XVI ст.
Польський урядвикористовував козаків не тільки для охорони краю від татар, а й у війні з Москвою,після якої козаки знову повернули свої сили проти турків. Щоб відвести відсебе загрозу турецького гніву, польський уряд звелів карати організаторів походів,що козаків настільки роздратувало, що коли на Січ прибув королівськийпосланець, вони його втопили в р. Дніпро.
Весною 1586 рокукозаки зірвали татарський похід наУкраїну, спасли Очаків, Козлов(Євпаторію), Білгород. Турки знову погрожуютьвійною і польська влада звеліла нікого не пускати на Січ, не дозволялививозити припаси, а зловлених запорожців суворо карали. Та це не давалоочікуваних наслідків. Навпаки, козацькі загони з‘являлися в Україні від Дніпрадо Поділля, а людність, де бували козаки, сміливішає, не виконує панськихнаказів і пристає до козаків. А вже в 1591 році вибухнуло значне за розміромкозацько-селянське повстання, яке очолив козацький гетьман Криштоф Косинський.
a) Повстання під проводом К.Косинського (1591-1593).
Про Криштофа Косинського, як і про багатьохінших козацьких вождів, мало що відомо. Годі шукати його зображення середпортретів діячів того часу, якоїсь більш-менш повної біографії. ми знаємо лишете, що він походив із шляхетного роду, що жив на Підлящині, але, незважаючи насвоє походження Косинський тісно пов‘язував свою долю з українськими козаками.У 1586 році він вже виступає як один з визначних запорізьких старшин і несе бойовуслужбу на самісінькому низу Дніпра, стежачи за окраїнами. В 1590 році гетьманреєстрового козацтва Криштоф Косинський, разом з іншими представникамикозацької старшини, одержав від короля подарування на маєток Рокитне наБілоцерківщині. Але на ці землі заявив претензії князь Януш Островський,староста білоцерківський і домігся на них грамоти від короля. Це призвело доконфлікту між К.Косинським і Я.Островським, який поступово переріс у 1591 роців збройне повстання широких мас українського народу. В грудні того ж рокуКосинський очолив загін козаків-реєстровиків, який штурмом оволодів БілоюЦерквою. Ця подія послужила сигналом для загального повстання, козаки таселяни, міська біднота громили шляхту на всій Правобережній Україні, масамистікалися до Косинського, який успішно оволодів містами Трипілля та Переяслав.Стривожені розмахом повстання феодали Речі Посполитої почали поспіхом збиратипосполите рушення і рушили на Трипілля. В цей момент повстанці виявили себедобрими дипломатами. Шляхом обіцянок та відволікаючих маневрів вони приспалипильність командування карателів і незабаром останні були розпущені подомівках. Але після короткої перерви, отримавши з Росії зброю та гроші,оскільки Косинський пообіцяв царю Федору Іоановичу, що перейде з козаками нацарську службу, повстання розгортається знову. Воно охопило Волинь, Поділля,Брацлавщину і Київщину і лише люта зима 1592-1593 рр. перешкодила подальшомуйого розгортанню. Повстанці нападали не тільки на шляхетські маєтки, але й наміста. Сам Косинський очолив похід на Київ, внаслідок чого місто було обложене.Феодали Речі Посполитої почали знову формувати посполите рушення, на цей разпід Костянтиновим на Волині і набирали найманців аж у Угорщині. Очолив урядовісили князь Острозький. 2 лютого 1593 року він розбив військо Косинського підП‘ятою (тепер село Чуднівського району не Житомирщині). Між козаками іОстрозьким була укладена угода, за якою козаки зобов‘язувалися скинутиКосинського з гетьманства і перебувати в повному послухові королю., не нападатина сусідні країни, залишатися за порогами і не чіпати маєтків князя Острозькогота інших магнатів, що були під П‘ятою, видати із своїх лав селян-втікачів ішляхтичів, повернути захоплену в шляхти зброю, коней, худому, майно і дбати проте, щоб бути завжди у милості у князів і Речі Посполитої. Проте козаки нескинули Косинського з гетьманства і почали готуватися до нового повстання,повернувшись на Томаківську Січ. В травні 1593 К.Косинський на чолі 2000козаків вийшов сушею та Дніпром піднявся до Черкас, де обложив його гарнізон. Вході жорстокої битви Косинський загинув, а козаки, зазнавши великих втрат, наумовах почесного миру відступили на Запоріжжя. Варшавський сейм оголосив їхпоза законом. Після боїв під Черкасами більше половини повстанців рушило наКиїв і восени 1593 року обложили місто. Але невдовзі прийшла звістка, щокримський хан обложив Токомакську Січ і зруйнував її. Внаслідок цього прийшлосязняти облогу Києва і повертатися на Низ і будувати нову Базавлукську Січ. Алеповстання не припинялося і незабаром переросло в більш значне.
b) Повстання під керівництвом Северина Наливайка(1594-1596 рр.)
В 1594-1596 рр.розгортається нове повстання. Найвизначнішими ватажками повстанців деякіісторики вважають не тільки Северине Наливайка, але й Григорія Лободу. Напочатку 1593 року Туреччина разом з кримським ханом починає війну з Австрією таУгорщиною. Австрійський імператор Рудольф II хотів використатиу війні Австрії проти Туреччини запорожців. Козаки здійснили цілий ряд походів проти татар і турків. Навесні 1594 року запорожці під проводом Лободи напали наБілгород (Акерман), де зібралося турецьке військо для походу проти Угорщини,зруйнували місто і знищили багато турків. Незалежно від запорожців влітку 1594року рушив до Молдавії і Наливайко на чолі загону в 2000 козаків. Наливайконапав на татар, що йшли на Угорщину, розгромив їх, захопив кілька тисяч коней.Після цього походу Наливайко відіслав своїх посланців до Запорозької Січі зпропозицією дійти разом. В жовтні 1594 року Наливайко і Лобода на чолі 12 тис.війська здійснили перший похід на Молдавію. Однак, як показала подальша боротьба, Григорій Лобода, який спирався на козацьку старшину, не завжди належно та віддано підтримував С.Наливайка. Тому з повнимправом можна вважати вождем повсталих С.Наливайка. Що ми про нього знаємо ?
Северин Наливайкопоходив з сім‘ї ремісників-пушкарів із Гусятина на Поділлі (нині селищеміського типу на Тернопільщині). Після смерті батька, закатованого слугамимісцевого магната О. Конецпольський він жив з матір‘ю в Острозі. В цьомувеликому місті жив його брат Дем‘ян – відомий український письменник тацерковний діяч. Пізніше Наливайко подався на Запоріжжя і здобув загальневизнання як сміливий воїн, досвідчений керівник козаків в їх походах протиОсманської Імперії, Кримського ханства, Молдавії. Як писав польський хроністПавло П‘ясинський, Наливайко був людиною сільського походження але “доблестінадзвичайної”. Інший польський автор XVI ст. Йоахим Більський пише, що Северин Наливайко “людина надзвичайна…, до того ж прекрасний артилерист”. Певний час він служив сотником в військукнязя Константина (Василя) Острозького. Навесні 1594 року за згодою цього князявін зібрав велике козацьке військо для оборони від татарського натиску. Успішнідії козаків Наливайка викликали антитурецькі повстання в Молдавії і Валахії,сприяли визвольній боротьбі народів цих князівств, яку очолив тоді МихайлоХоробрий. Повернувшись в Україну після недавнього походу Наливайко пішов повстанським шляхом Криштофа Косинького. Він посилає свої загони на Брацлав, куди 14 жовтня1594 року з‘їхалася околична шляхта для звичайних судових засідань. НазабаромБрацлав було взято повстанцями, і звістка про це облетіла Правобережжя, викликаючинові вибухи проти гнобителів, селяни і міщани проголошували себе козаками ігромило магнатські та шляхетські маєтки.
Момент дляповстання було обрано дуже вдало. В цей час Річ посполита вела війну зТуреччиною, намагаючись поставити на молдавському престолі свого кандидата –Сімеона Могилу. Скориставшись з малочисельності ворожих військ, Наливайко тайого союзники окупували незабаром більшу частину Правобережної України,Полісся, навіть частину Білорусі. Повстання сприяло піднесенню антишляхетськоїборотьби в Україні. Похід Наливайка сприяв швидкому притоку селян і міщан долав повсталих. Той самий Наливайко командував військами, які здобували Луцьк,Бобруйськ, Могилів. Наливайко, як свідчать деякі історичні джерела, мав намірстворити незалежну козацьку республіку між Дніпром і Бугом, яка згодом могластати у нагоді для боротьби проти татар і турків. Однак Річ Посполита вжезавершила перемогою війну в Молдавії і польські війська коронного гетьманаСтаніслава Жолкевського вирушили на Україну. Наливайко був змушений відступитиз Білорусі на Волинь, звідти на Подніпров‘я, ведучі жорстокі бої з карателями арайонах Латуня, Браїлова, Острополля, Любартова, Пилкова та ін.
Ранньої весни1596 року Лобода під Києвом об‘єднався з загонами полковника Шаули, якийповертався з Білорусі. Біля Білої Церкви всі три повстанські загониоб‘єдналися. В березні 1596 року повстанці під натиском переважаючих силпротивника відійшли до Дніпра. Біля Трипілля, в урочищі Гострий Камінь, карателіназдогнали повстанців і нав‘язали їм генеральну битву. Саме тут, в ходіжорстокого бою Наливайка було поранено кулею, а М.Шаулі гарматним ядромвідірвало руку, загинуло чимало повстанців. Але й Жолкевський втратив вбитимиі пораненими 60 шляхтичів та 300 солдат і змушений був тимчасово припинитипогоню. Він розіслав листи до уряду й магнатів, благаючи про допомогу, бо “всяУкраїна покозачилася”, і тому треба до кінця викоренити повстання. Отримавшичисленне підкріплення, Жолкевський знов погнався за повстанцями, які пішли наКиїв, а потім на Переяслав та Лубни. Йдучи разом з сім‘ями, повстанці добреусвідомлювали перевагу ворожих сил, і тому хотіли прорватися до Росії, де іраніше знаходили притулок від польської шляхти, але поблизу урочища Солониця(біля м. Лубни Полтавської області) їх наздогнали передові частини ворога. Вурочищі Солониця повстанці спорудили табір, сподіваючись на допомогузапорожців. Повстанці вирубали дерева понад Сулою та Удаєм, насипали високівали, зробили дерев‘яні укріплення. Потім вонипоставили в декілька рядів вози, з‘єднавши їх між собою, вирили окопи,влаштували гармати. З тилу їхній табір надійно прикривали болота та річки. 16травня 1596 року Жолкевський почав облогу табору, яка тривала близько 2 тижнів.Раз за разом повстанці відбивали штурми карателів, завдаючи їм великих втрат.Але ситуація з кожним днем погіршувалася. Танули запаси пороху, провіанту, фуражу.Нестерпна спека призвела до вичерпання запасів води, падежу коней, хвороб, акинути табір і прориватися, залишивши напризволяще жінок та дітей, повстанці немогли. Тим часом Жолкевський отримав свіжі підкріплення, йому доставили гарматита порох, ядра. 3 червня 1596 року розпочався шалений обстріл табору, якийтривав 2 дні. Від ворожої картечі загинуло понад 200 повстанців, чимало було йпоранених. Це викликало розпач в таборі. В ніч на 6 червня прихильникикапітуляції, в основному прибічники Г.Лободи, якого наливайківці звинуватили взраді і вбили, схопили Наливайка, Шаулу, деяких інших керівників і видали їхЖолкевському, сподіваючись на мир. Але поляки зірвали переговори й зрадникиувірвалися до табору і вирізали майже 10 тисяч душ, в основному жінок тадітей. Лише частина повстанців на чолі з Кремпським вирвалась із рук карателіві пішла на Січ. Самого Наливайка із його соратниками було привезено до Варшави.Майже всіх їх стратили. Однак С.Наливайка ще катували понад 10 місяців. 20квітня 1597 року і вождя повстання було страчено. Спочатку кат відрубав йомуголову, потім четвертував. Частину тіла Наливайка повісили на площі на страхповстанцям. Народна легенда інакше зображає смерть Наливайка: його нібитоспалили на повільному вогні у мідяному бику. Жорстока розправа карателів над українськими повсталими не зупинила народний рух. Назрівали нові повстання. Вжеу 1619 році мали місце значні заворушення серед козаків та селян. Визначаєтьсязначне зростання антифеодальної та визвольної боротьби українського народу,польський агент із Стамбула писав: «… Вся Русь є нам таким ворогом… щоволіли б прожити тисячу років з євреями, турками, татарами, ніж один рік зними».
Отже, перші масовіселянсько-козацькі повстання 1591-1596 років, в яких українські народні масивиступили проти соціального і національно-релігійного гніту, за визволенняз-під ярма шляхетської Польщі, за свою національну гідність хоч і зазналипоразки, але мали велике історичне значення. В них народні маси Українинабували досвіду боротьби, готувалися до більш широких і рішучих битв із своїмиворогами, гартували свою волю і національну свідомість.
Після придушенняселянсько-козацьких повстань 1591-1596 років польський уряд, магнати і шляхтапродовжували захоплювати українські землі, збільшувати панщину та іншіповинності, закріпачувати селян. Козаки були позбавлені всіх прав і оголошеніпоза законом (баніція). Однак ніщо не могло припинити розгортання визвольногоруху українського народу та антифеодальної боротьби трудящих мас.Антифеодальний протест народних мас в Україні на початку XVIIст. вилився насамперед в покозаченні. Селяни і міщани не визнавши надсобою влади королівських старост і феодалів, відмовилися виконувати панщину та інші провинності. Масові виступи селян, міщан і козаків стали частимявищем. Особливо значними стали вони взимку 1613-1614 років на Брацлавщині, апотім наприкінці 1615 — на поч. 1616 років охопили значну територію СхідноїУкраїни. В 1618 році селянські повстання охопили Київщину та Волинь.
3. Козацько-селянськіповстання 20- 30 років XVII ст.
Після блискучоїперемоги над турецько-татарською армадою Османа ІІ під Хотином в 1621 році,досягнутої Річчю Посполитою, насамперед, завдяки 42-тисячному козацькомувійську, уряд мусив виконувати свої обіцянки щодо збільшення козацькогореєстру. Однак і тут польська шляхта залишалась вірною своєму цинічномуставленню до козаків. Оскільки Туреччина зазнала поразки і небезпека війни знею вже не загрожувала Речі Посполитій найближчим часом, було вирішено зменшитикозацький реєстр до 3-5 тисяч. Це викликало нове загострення соціальнихпротиріч на Україні, де зростав колоніальний гніт Речі Посполитої, депосилювалася від часів Брестської унії 1596 року експансія католицизму. Трудящімаси не корилися панам, тікали на Запоріжжя, де їх радо приймали козаки. Самізапорожці, незважаючи на заборони уряду, проводили вдасну політику.Підтримуючи своїх прихильників на ханський престол, вони таким чином впливалина політичне життя Криму. Козаки на своїх “чайках” виходили в Чорне море,нападали на турецькі міста-фортеці, звільняли невільників. Їхні морські походизмушували султана тримати для охорони узбережжя значні військові сили. Козакивели успішні переговори про союз з Росією, Іраном, навіть Кримським ханством іШвецією.
a) Повстанняпід приводом Марка Жмайма .
Занепокоєний утвореннямкозацької «окремої республіки», уряд Речі Посполитої почав готувати влітку 1625року черговий каральний похід проти козаків. В вересні 1625 року короннийгетьман С.Конецьпольський разом з іншими магнатами на чолі 30-тисячного військавирушив з м.Бара на Подніпров‘я. Йому протистояло Військо Запорізьке Марка Жмайладо якого приєдналися повстанці з міщан і селян. Преші сутички між карателями ікозаками відбулися під Каневом. Вдало відбившись від ворогів, козаки відступилидо Курукового озера. Головна битва відбулася 15 жовтня 1625 року біля селаТаборище (м.Крилов). Наслідки його можна було передбачити, хоча полякам так і не вдалося здобути укріплений козачий табір повстанців. Зрештою, справу вирішивне бій, а суперечки серед козаків. Помірковані запоріжці під приводомМих.Дорошенка вступили в переговори з поляками. 25 жовтня 1625 року булапідписана Куруківська угода, за якою козацький реєстр – 6 тис.,решта, приблизно 40 тис. козаків повинні були повертатися до своїх панів.Реєстрові козаки обирали гетьмана, але затверджувати його мав король, проживативони мали право лише на державних землях. Звичайно, така угода не влаштовувалані шляхту, ні козацько-селянські маси. Новий вибух в Україна був не за горами.
b) Повстання під приводом Тараса Федоровича (Трясила)(1630 — 1631 рр.)
Уряд Речі Посполитоїзнову посилює тиск на козаків, не кажучи вже про широкі маси селян та міськоїбідноти, намагається обернути козаків у підданих польської шляхти, своє вірнезнаряддя. У своїй політиці уряд Речі Посполитої спирався на урядівську політикучастини козацької старшини, а також використовував суперечності між реєстровимикозаками і запорожцями. На той час гетьманом був Грицько Чорний, бо МихайлоДорошенко загинув у бою під Бахчисараєм. В 1628 році Г.Чорний став справжнімприхильником Речі Посполитої і намагався викоренити “своєвільне” козацтво. Цей послужило приводом до нового повстання. В 1629 році запорожці обралигетьманом досвідченого і відомого успішними морськими походами ТарасаФедоровича (Трясила). А вже наступного 1630 року він очолив козацько-селянськеповстання. До повстанців приєдналися і реєстрові козаки. Слід зауважити, що в20-30 роках національно-визвольний рух перемістився на Лівобережну Україну. Цеобумовлювалось насамперед тим, що там, де раніше відбувався колонізаційнийпроцес, завершився термін надання пільг слобожанам, після чого їх примушуваливідбувати панщину. Тому слобожани втікали, поповнювали ряди запорозькогокозацтва, а під час повстання ставали його учасниками. Повстання охопилоПолтавщину, Київське Полісся і Запоріжжя. Повсталі козаки нападали на панськімаєтки, вбивали власників, управителів, орендарів, шинкарів. Головні боївідбулися під Переяславом. Найкровопролитнішим був бій 15 травня 1630 року,названий “Тарасовою ніччю”, коли козаки вщент розгромили добірне шляхетськевійсько С. Конецпольського. Він змушений був йти на переговори, наслідком якихбуло підписання 8 червня 1630 року мирної угоди, що встановила реєстр у 8 тисячкозаків. Обурений діями урядовців, яких було чимало серед козацької старшини,Тарас Федорович з 10 тисячами козаків рушив на Січ. Незважаючи на підписаннямирної угоди в Переяславі, на Україні ще довгий час водбувалися заворушення,велась козацька війна проти королів, але в 1631 році повстання поступовопригасає.
c) Повстання під керівництвом Івана Сулими (1635 рік)
Російсько-польськавійна 1632-1634 рр. закінчилася перемогою Речі Посполитої і підписанням мирногодоговору. Після цього уряд Речі Посполитої знову посилив тиск на козаків.Оскільки Османська Імперія та Кримське ханство безперервно скаржилися накозаків, які постійно здійснювали напади на їх володіння, погрожували війноюРечі Посполитій. Було вирішено приборкати козаків. З цією метою сейм РечіПосполитої ухвалив побудувати на берегах Дніпра фортецю. Вона мала перепинятивтікачів на Низ, перекрити головний шлях постачання запорожців провіантом ібоєприпасами. Незабаром французький інженер Боплан підшукав зручне місце дляфортеці: на правому березі Дніпра, біля першого порогу (Кодацького), трохинижче того місця, де Самара впадає до Дніпра. В середині літа 1635 рокуфортеця була повністю готова. Вона отримала таку ж назву, як і поріг, тобтоКодак, і її одразу ж зайняв польсько-шляхетський гарнізон. Для козаківновозбудована фортеця була наче більмо на оці, бо серйозно перешкоджала їхнімдіям і обмежувала можливості боротьби проти Речі Посполитої. Вихід був один –зруйнувати цю фортецю, піти на нове повстання проти польської шляхти. Цюоперацію очолив гетьман Війська Запорізького Іван Сулима. Іван МихайловичСулима походив із старовинного українського шляхетського роду, який сягавкорінням аж у XIII ст. Віннародився в с.Рогоші Любецького староства на Чернігівщині, служив у 1615 роціу переяславських маєтностях польського гетьмана С.Жолкевського. Але вже в 1621році бачимо його на чолі морського походу. В 1628 році він перший ставкозацьким гетьманом, у травні 1629 року організував черговий похід козаків наКрим і дістався під Перекоп. Достовірно відомо також, що римський папа Павло V Боргезе нагородив Сулиму золотою медаллю завизволення християнських невільників з турецької неволі. Такий досвідченийвоїн, яким був Іван Сулима, блискуче розробив і план взяття Кодака. Вінвирішив скористатися відсутністю коронного війська й частини реєстровців, яківоювали зі шведами в Прибалтиці. У серпні 1635 року однієї тихої ночі козакинепомітно вдерлися до фортеці і швидко оволоділи нею, перебивши гарнізон. Післяцього вони зруйнували фортецю. Взяття фортеці розпочало нове козацькеповстання, яке тривало недовго, бо невдовзі завершилась війна у Прибалтиці ікоронне військо рушило на Україну, готуючись до боїв з повстанцями. Злякавшисьцього, частина старшини вирішила видати Сулиму уряду Речі Посполитої ізахопила його разом із 5 сподвижниками та відправила до Варшави, де вони булистрачені. Однак боротьба триває.
d) Повстання 1637-1638 рр.
Невдовзі післястрати І.Сулими уряд Речі Посполитої відбудував Кодак, а потім почав “очищати”реєстр Війська Запорізького від бунтівників. Це і стало приводом до новогоповстання, керівником якого був спочатку полковник реєстровів Павло МихновичПавлюк (Бут). Це повстання охопило Лівобережну та Правобережну Україну. Селянишвидко вливались у ряди повстанців, громили своїх панів. На початку червня 1637року Павло Бут разом з повсталими нереєстровцями захопив у Корсуні артилерію іперевіз її на Січ. 3 липня 1637 року на раді в Каневі Павлюк виступив зпрограмою боротьби проти польської шляти за фактичне відокремлення від РечіПосполитої козацьких земель, починаючи від Києва до пониззя Дніпра. Після радиПавлюк послав на Лівобережну Україну 3 тис. загін під командуванням ПавлаСкидана та Семена Биховця, який зайняв Переяслав і заарештувавстаршин-зрадників. Незабаром загони повстанців оволоділи Черкасами, Корсунем,Білою Церквою, взяли під контроль велику територію на Подніпров‘ї таЛівобережній Україні, і скрізь до них приєднувалися селяни та міська біднота.Сам коронний гетьман Микола Потоцький, мусив визнати, що на Україні “все доостаннього покозачилося…тут як хлоп, то й козак”.
Першу битву біляСахнового мосту через Рось повстанці виграли, але 16 грудня 1637 року вони булиобложені карателями М.Потоцького під Кумейками (між Черкасами та Каневом).Зав‘язалася жорстока битва. Повстанці успішно відбили 3 штурми, виявившинеабияку мужність. Лише під час четвертого штурму карателям пощастило, бо їмвдалося підпалити козацькі вози з порохом. Розлігся страшний вибух, який вніссум‘яття в ряди повстанців. Частина з них втекла, а частина, якою командувавДмитро Гуня, знов укріпила табір і під прикриттям ночі розпочала організованийвідступ. Потоцький не насмілився їх наздоганяти, а через 2 дні рушив протизагонів Павлюка і зумів їх оточити під Боровицею в 100 км від Кумейок. Під часоблоги карателі розпочали переговори про мир. 24 грудня 1637 року повстанцівирішили припинити опір, але їхні вожді всупереч обіцянкам були заарештовані івідправлені у Варшаву. Там, у лютому 1638 року Павлюк був страчений. Скидан іГуня пробилися на чолі невеликого загону на Запорожжя. Тим часом карателі заливаликров‘ю всю Україну. За Ординацією 1638 року значно урізалися права реєтровогокозацтва. Вцілому Ординація 1638 року була спрямована проти інтересів народнихмас і породила нову хвилю протесту на Україні. У відповідь на жорстокі репресіїкозаки обрали на Січі нового гетьмана Яцика Острянина, який закликавукраїнський народ до продовження боротьби і почав очищати Подніпров‘я іЛівобережя від карателів. Крім нього активно діяли такі повстанські керівники,як Д.Гуня, К.Скидан. Однак після перших успіхів повстанці зазнали поразок раЛубенщині і під Жовнином (10-14 червня 1638 року) та Старицею (початок серпня1638 року). Повстання було остаточно продушене. Чимало борців за волю поляглозі зброєю в руках, як Гуня, чимало разом із сім‘ями знайшли притулок на території Слобожанщини, як Острянин, чимало укрилося на Запоріжжі. 4 грудня1638 року на Масловому Ставу під Россю відбулася рада, на якій козаки мусиливизнати тяжкі умови капітуляції. Вогнем і мечем магнатсько-шляхетська РічПосполита встановила на Україні “золотий спокій”, який однак не міг бутидовготривалим і справді спокійним. Як зазначив сучасний польський дослідникВ.Серчик, “ із плином часу “золотий спокій” все більше нагадував життя білядіжки з порохом. Вистачило б тільки іскри… ”. І така іскра була викресана через10 років…
ІІІ. Висновки.
1. Народні повстання кінця XVIст. – 20-30 рр. XVII ст були породжені широкими соціально-економічними та політичними причинами. Серед них найголовніша – це посилення феодального, релігійного танаціонального гніту на українських землях після Люблінської унії, а такоє появаукраїнського козацтва, як серйозної окремішньої політичної та військової сили.
2. Найбільшими народними повстання кінця XVI ст., в ході яких визначну роль відігравалокозацтво, можна вважати повстання під проводом К.Косинського (1591-1593рр.), танародне повстання під керівництвом С.Наливайка (1594-1596рр). Головними рисамицих повстань була масовість – окрім козацтва в них приймали активну участьширокі верстви селян, міщан, в першу чергу ремісників, а такоє намаганняповсталих обмежити всевладдя Речі Посполитої і Україні, зберігти а то йрозширити козацькі вольності і права, відновити позиції українськоїправославної церкви. Ці повстання закінчились поразкою, однак послугували базоюдля розгортання та посилення народних рухів в 20-30-х роках XVII ст., змусили піти Річ Посполиту на певні поступки – дещопослабити гніт в українських землях, легалізувати українську православнуцеркву.
3. Посилення народних рухів в 20-30 роках XVII ст. було викликано посиленням польського національного, феодального,релігійного гніту після Хотинської війни. Замість обіцяних під час війнипослаблень Річ Посполита розправлялась з селянами, що заводили козацькіпорядки, забороняли козакам приймати втікачів, підтримувати зв‘язки зіноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати українськуправославну церкву. Найбільшими повстаннями цього періоду були повстання підприводом Марка Жмайла (1625р.), Тараса Федоровича (1630-1631 рр.), Павла Бута(Павлюка), Якова Острянина, Дмитра Гуні (1637-1638 рр.). Ці, як і попереднінародні рухи, незважаючи на масовість і наступальну тактику, потерпіли поразку.Поразка повстань і здійснення польською шляхтою давали надію полякам на“золотий спокій”. Але то був спокій перед бурею.
4. Причини поразки народних рухів в XVI- 20-30 рр. XVII ст.:
а) були погано підготовлені;
б) селяни та міщани були погано озброєні;
в) не завжди козаки виступали єдиною силою зусім іншим населенням;
г) нерішучість козацької старшини, яка бояласьвтратити свої привілеї;
д) українські повстання не підтримувалисьпольськім і литовським населенням, через що уряз зміг стягувати сили з іншихобластей для придушення повстань.
5. Значення народних рухів.
а) стримували посилення польськогонаціонального, феодального і релігійного гніту ;
б) вдалося досягти відновлення українськоїправославної церкви;
в) народні маси накопичували досвіднаціональної та антифеодальної боротьби;
г) виросли козацькі привілеї;
д) підготували грунт для успішногорозгортання Визвольної війни українського народу (середина XVII ст.) під проводом Б.Хмельницького .
Списоквикористаних джерел та літератури.
1. М. Грушевський Історія України-Русі, т. VII, Київ, “Наукова думка”, 1995 р.
2. Н. Полонська-Василенко Історія України, т. І,Київ, “Либідь”, 1992 р
3. М. Аркас Історія України-Русі, Київ, “Вищашкола”, 1991 р
4. Орест Субтельний Україні. Історія, “ Либідь ”,1991 р
5. Г. Кониський Історія Русів, Київ, “Радянськийписьменник”, 1991 р
6. І. Крип‘якевич, З.Стефанів, Б.Гнаткевич, О.Думін Історія українського війська, Львів, “Світ”, 1992 р.
7. А.Жуковський, О.Субтельний Нарис історії України,Львів, “Світ”, 1992 р.
8. В.Антонович Коротка історія козаччини, Київ,“Україна”, 1991 р.
9. О.Єфименко Історія України та її народу, Київ,“Мистецтво”, 1992 р.
10. В.Власов, І.Коляда Історія України, Київ, “АСК”,1996 р.
11. Під редікцією Слюсаренко В.Г., Гусєва В.І. Нарисиісторії України (новий погляд), Київ, “Вирій”, 1996 р.
12. Під редікцією В. А. Смолія Історія України. Новебачення, Київ, “Україна”, 1995 р.
13. В.Король Історія України, Київ, 1995 р.
14. М.Котляр, С.Кульчицький Шляхами віків: Довідник зісторії України, Київ, “Україна”,
1993 р.
15. Ю.Алексеев, А.Вертегел, В.Даниленко ІсторіяУкраїни, Київ, 1993 р
Зміст
I. Вступ
II. Основна частина
1) Причини народних рухів кінця XVI – 20-30-х років XVII ст.
2) Найбільші козацько-селянські повстання кінця XVI ст.
3) Посилення народних рухів в 20-30-x рр.XVII ст.
III. Висновки
Київськийміжрегіональний інститут
удосконаленнявчителів
іменіБ.Грінченка
Кафедраукраїнознавства
Реєстраційний№
Датаотримання:
“ ” __________ 1999р.
Народніповстання
кінцяXVI на початку XVII століть на Україні
Контрольнаробота
зісторії України
студенткиVI курсу
факультетузарубіжної
літературизаочного
відділення
ДрученкоЛюдмили Борисівни
Київ-1999