Доларові грошові потоки та монетарна політика в перехідних економіках

З зошита,
Економикс 294 долари
М/н валютний фонд статті, СБ
М/Н економіка Киреев
Ющенко Тіньова економіка
Доларові грошові потокита монетарна політика в перехідних
Традиційні для розвинутих країн підходи до формування монетарної політики базуються на моделях, де іноземна валюта виконує свої функції лише на міжнародних капітальних та товарних ринках. У грошових системах перехідної економіки доларові потоки, окрім функцій обслуговування експортно-імпортних розрахунків та руху міжнародного позичкового капіталу, обслуговують і внутрішній грошовий ринок. В зв’язку з цим виникає проблема врахування такої специфіки перехідного періоду для пропонування більш ефективних монетарних заходів.
В роботі розглянуто специфіку монетарної політики в країнах з перехідною економікою. Дано характеритстику рухів міжнародного капіталу як внутрі перехідних економічних систем, так і між країнами. Співставляються результати аналізу валютних потоків та чинників, що впливають на ефективність монетарної політики.
В результаті якісного аналізу ролі доларових грошових потоків в кредитно-грошовій системі з’ясувано їх подвійну природу, з одного боку, як світових грошей або засобів здійснення міжнародних розрахунків, з іншого – внутрішнього грошового еквіваленту. Через наявність другої функції економічна система частково втрачає незалежність та послаблюється ефективність монетарної політики, водночас важелі валютного регулювання набувають властивостей грошово-кредитних заходів. Зміст
Вступ
Монетарна політика в країнах з перехідною економікою.
Загальна характеристика моделей та цілей монетарної політики.
Окремі заходи монетарної політики в країнах з перехідною економікою.
Доларові грошові потоки в країнах з перехідною економкою
Міжнародні доларові потоки
2.1.1 Інституціональний розподіл
2.1.2 Тіньова економіка та доларові потоки.
Роль долара на внутрішньому грошовому ринку
2.2.1 Долар як грошовий агрегат на внутрішньому грошовому ринку.
2.2.2 Долар як показник міри вартості.
2.2.3 Долар як засіб обігу.
Долар як засіб заощадження.
2.3 Модель доларових потоків в перехідній економіці
2.4 Перспективи розвитку функцій іноземних валют на внутрішньому грошовому ринку
3. Дуалістична природа впливу доларових потоків на перехідну економічну систему
Вплив доларових грошових потоків на ефективність монетарної політики
Девальвація та монетарна політика
Порівняльний аналіз моделей ринку обміну іноземної валюти та внутрішнього грошового ринку.
4. Висновки Вступ
Темою даної роботи є аналіз взаємодії монетарної політики та доларових грошових потоків. Щодо доларових грошових потоків, то економістами у пошуках шляхів виходу з трансформаційної кризи розглядається здебільше їх інвестиційна складова. Ішою популярною темою є відносини з міжнародними фінансовими організаціями, доцільність кредитів яких викликає жваві дискусії серед науковців. Менше згадуються доларові грошові потоки тіньової економіки. Частково через те, що їх важко оцінити, і через ті обмеження у будь-якому розповсюдженні інформації, що створюються колами, які пов’язані з перерозподілом цих потоків…
Факт присутності доларових грошових потоків в економіці країни не викликає заперечень, однак відношення науковців до нього неоднозначне. Представники пострадянської економічної школи демонструють консервативні комуністичні погляди. Вони пов’язують активізацію руху цих потоків з втратою економічною системою незалежності (у роботі міститься посилання на статтю доктора економічних наук Швайки). Складається враження, що залежність від рубля влаштувала б їх набагато більше. Другим типовим поглядом на доларові потоки є позитивне їх сприяйняття та пропозиції до подальшої лібералізації їх руху. Подібне ставлення обгрунтовується, як правило, за допомогою макроекономічних моделей розроблених у термінах західних економічних шкіл. Третій підхід поєднує попередні бачення. Його послідовники, з одного боку, наголошують на необхідності реформ, з іншого, — намагаються критично переосмислити надбання радянської економічної школи. Цей підхід є більш гнучкий за попердні, але водночас іноді містить певні протиріччя.
В рамках проблематики, що розглядається, у даній роботі зроблено спробу проаналізувати мікроекономічні моделі поведінки економічних агентів, що притаманні зокрема українській перехідній економічній системі (контарбанда, обіг доларів внутрі країни, заощадження в іноземній валюті тощо). Комплексний підходу до аналізу основних форм доларових потоків дозволяє розглядати долар як специфічний грошовий агергат на внутрішньому грошовому ринку. В роботі міститься аналіз саме цієї ролі долара та її співвідношення з іншими функціями доларових грошових потоків.
Аналіз доларових потоків здійснюється у призмі ефективності монетарної політики. В роботі аналізуються стандартні важелі монетарної політики та їх вживаність за умов перехідної економіки. Погляди вчених-економістів на цю проблему також дуже розрізняються. Та чи інша точка зору визначається тим, як її автор оцінює, по-перше, стан лібералізованості та досконалості економічної системи (головним чином інституціональні аспекти), по-друге, — доцільність того чи іншого монетарного заходу. Перший аспект торкається саме адекватності реакції економічної системи на певну монетарну політику, а другий проблематики нормативного аналізу. В якості ілюстрацій в роботі використані приклади вживання монетарних заходів в деяких перехідних економічних системах.
Теоретичним підгрунтям роботи є аналіз макроекономічних моделей Грегорі Менк’ю “Принципи економікс” [XIX], Дж. Долана “Гроші, банківська справа та кредитно-грошова політика” [XIII]. Практичні приклади та різні підходи у аналізі окремих аспектів проблеми взяті з публікацій вчених України, Росії та інших країн. У процесі аналіза проблеми використані матеріали офіційних веб-сторінок Міжнародного Валютного Фонду та Світового банку.
Структура роботи складається з трьох основних розділів:
Перший розділ містить характеристику монетарної політики в перехідній економіці, де за допомогою дедуктивного метода розглядається монетарна політика як феномен. Спочатку характеризуються самі моделі (1.1), а потім специфіка перехідних економічних систем (1.2). Серед моделей розглядаються моделі грошового ринку, сукупного попиту та пропозиції, IS-LM модель, цілі монетарної політики (вплив на фактори у моделях). Специфіка монетарної політики аналізується на прикладах Росії, Беларусі, України.
Другий розділ присвячено характеристиці доларових грошових потоків в економіці як явища, що існує внутрі кредитно-грошової системи. Виконано загальний індуктивний аналіз форм доларових грошових потоків, їх інституціонального розподілу і ролі у тіньовій економіці, розглянуто специфічні функції долара на внутрішньому грошовому ринку ( міри вартості, засобу обігу та заощадження). Завершується аналіз розглядом моделей доларових потоків з урахуванням вищезазначеної специфіки та оцінкою перспектив розвитку екстериторіальнихгрошових ринків.
В останньому розділі розкривається дуалістична природа впливу доларових потоків на перехідну економічну систему (вплив доларових потоків на ефективність монетраної політики, девальвація та монетарна політика, порівняльний аналіз моделей ринку обміну іноземної валюти та внутрішнього грошового ринку). 1. Монетарна політика в країнах з перехідною економікою 1.1 Загальна характеристика моделей
Спочатку розглянемо сутність монетарної (або кредитно-грошової) політики, яка стосується саме сфери обігу грошей в окремій країні. Тож і вплив її на макроекономічний стан буде здійснюватися через структуру та обсяги грошових агрегатів.
Теорія грошово-кредитного регулювання традиційно розрізняє дві наукові школи: кейнсианську та монетаристську. Прихильники кейнсианської концепції розглядають процентну ставку, як показник, що врівноважує попит та пропозицію грошей. Відповідно до неї потреба в коштах залежить від суб’єктивних чинників і тому нестабільна, через що кейнсианці вважають безпосерднє регулювання маси грошей недоречним. Для країн з перехідною економікою подібна позиція у певній мірі втрачає сенс разом зі зміною функцій центрального банку. Якщо у дотрансформаційний період центральний банк був єдиним джерелом кредитів, то тепер на ринку кредитів активно працюють комерційні банки, які суб’єктивно встановлюють відсоток по кредитам. Центральний банк регулює лише облікову ставку або ставку рефінансування, за якою комерційні банки можуть у нього отримувати позики у національній валюті.
Виходячи з модернізованого варіанта кількісної теорії грошей, монетаристи, у свою чергу, вважають, що попит на гроші стабільний, а його динаміка передбачувана. Спираючись на це, вони справедливо вважають завданням кредитно-грошового регулювання підтримку стабільного зростання грошової маси відповідно до попиту на них.i Слід зазначити, що, у зв’язку зі зменшенням прямого впливу держави на економіку цей різновид регулювання набуває дедалі більшого значення у перехідних економічних системах.
Монетариська модель макроекономічного регулювання і боротьби з інфляцією включає декілька елементів: обмеження прямих форм втручання держави у господарські процеси, відмову від короткострокового реформування економіки. Зменшення соціальних виплат, скорочення дефіциту бюджету, наголос на довгостроковій грошово-кредитній політиці з метою стабілізації грошового обігу та рівня цін.ii
Важелі монетарної політики впливають на стан моделі грошового ринку. Розглянемо особливості її побудови. Вона відбиває криві попиту та пропозиції на грошовому ринку в рамках взаємозалежності обсягів грошової маси та ставки відсотку. Фактично позичковий відсоток відображає вартість збергання касових залишків. Крива попиту має від’ємний нахил, тобто чим більше позичковий відсоток, тим менше попит на гроші (М1). Пропозиція грошей вважається фіксованою величиною, що визначається державою та не залежить від ставки позичкового відсотку. Щодо закону попиту на гроші, то в українській економічній системі як і в деяких інших перехідних економіках (Росія, Беларусь та інші) він спрацьовує, але щодо фіксованості обсягів пропозиції грошей, то тут можна зробити деякі зауваження. Так, наприклад в Україні протягом багатьох років підприємства накопичували борги (за зарплату, перед постачальниками, комунальні платежи тощо). Фактично частина відтворювального процесу забезпечувалась за рахунок накопичення боргів. Після виникнення такого виду бізнесу як торгівля боргами (взаємозаліки) зі стягенням за ці операції певного процента, можна казати про залежність між обсягами боргів та величиною цього процента. Фактично борги перетворилися на частину обігових коштів. Вона являється еластичною за нормою процента, що стягується за повернення боргів. Остання складється з премії фірми, що здійснює взаємозалік та тієї частки боргу, що взагалі не повертається, тому і пропозиція грошей на ринку (враховуючи боргові гроші) стає еластичною за часткою боргу, що не повертається. Іншим чинником, який впливає на еластичність грошовї пропозиції є капітальні валютні ін’єкції. Їх вплив буде розглянуто пізніше. –PAGE_BREAK–
Отже у перехідних економіках окрім традиційних грошових агрегатів можна виділити наступні сурогати: прострочену заборгованість, бартерний обмін, натуральні розрахунки з бюджетом, іноземну валюту (здебільше у готівковій формі ).
Можна говорити про стихійне формування в грошовому обігу багатовалютної системи. Разом з національною валютою, частка якої постійно скорочується, використовуються долари, векселі та інші платіжні засоби, емітовані регіонами та підприємствами, неплатежі через договори цессії також виконують функцію грошей. У зв’язку з цим російський економіст Петро Родіонов навіть пропонує ввести другу валюту, що буде менш конвертована ніж рубль.iiiФактично це за законом Грешема-Коперника означатиме введення в обіг “поганих” грошей.
Другою макроекономічною моделлю, яка важлива для розуміння монетарних процесів у країні є модель агрегованого ринку товарів та послуг. На попит безпосередньо впливає грошовий агрегат М1обігу. Тож динаміка обсягів грошової маси відбиває і динаміку попиту на товари та послуги. Розглянемо модель сукупного попиту та пропозиції. Попит на товари та послуги є еластичним відносно їх вартості, однак зв’язок носить зворотній характер. Сукупна пропозиція відображає певний природній обсяг виробництва, що є відносно сталим у довготривалій перспективі. В короткотривалій — обсяг виробництва може збільшуватись або зменшуватись. Це може бути спричинене, наприклад неочікуваним збільшенням грошової пропозиції, але з часом за рахунок інфляції обсяг виробництва повертається до природнього. За умов частого застосування подібних заходів для підтримки високих обсягів виробництва “розкручується” інфляційна спіраль. Фактично вступає в дію принцип супернейтральності грошей, або класична дихотомія. Економічні агенти пристосовуються до постійної інфляції через постійне підвищення цін на ресурси та продукцію з боку виробників та вимог до збільшення зарплати з боку найманих робітників. В умовах, коли офіційна зарплата (особливо державних службовців) не встигає за гіперінфляцією вони змушені вдаватися до зловживань та хабарництва аби вижити (хабарі в багатьох випадках також беруться саме в іноземній валюті). Таким чином розкручення інфляційної спиралі стимулює розростання тіньової економіки. Разом з цим поширюється вживання долару на внутрішньому грошовому ринку.
Для ефективного впливу на грошовий ринок та опосередкованого на ринок товарів та послуг національний банк встановлює певні цілі, що в економічній теорії дістали назву монетарного таргетування. Головною передумовою використання даної концепції є стабільність попиту на гроші. Тому викликає здивування, що монетарні підходи пропонуються для країн з перехідною економікою, де стабільність попиту на гроші є мало ймовірною.iv
Незважаючи на це, проаналізуємо основні цілі кредитно-грошової політики. Необхідно окреслити механізми, до яких вдавались центральні банки деяких країн під час застосування монетарних заходів. Серед основних цілей, що може ставити собі на меті кредитно-грошова або монетарна політика, можна виділити наступні: підтримка темпу зростання грошової маси, номінальний обсяг виробництва, рівень цін. Розглянемо засоби досягнення цих цілей окремо.
Основним заходом, до якого вдаються монетристів є постійний темп зростання грошової маси. Вважається, що зростання реального обсягу виробництва повинно підкриплюватися відповідним зростанням грошової маси (змінами на грошовому ринку). В перехідній економіці, коли виробництво зі стану стагнації переходить до зростання, питання нарощування обсягів грошової маси стає досить актуальним. У той же час виникає небезпека розкручення інфляційної спіралі по лінії зарплатня-ціни (ринок товарів та послуг), що загрожує стагфляцією. Тому саме виробниче зростання має бути підставою до збільшення грошової маси, а не навпаки.
Іншою метою монетарної політики може бути номінальний обсяг виробнцтва. Економічна політика, що грунтується на зростанні грошової маси, стикається з проблемами, коли швидкість грошей змінюється важкопередбачуваним образом, або попит на гроші за відстотком стає досить еластичним. Альтернативною до вище викладеної є кредитно-грошова політика, що має на меті постійність темпів зростання номінального ВНП.
Третьою потенційною метою може бути постіний рівень цін. Забезпечення його на практиці здійснюється на практиці наступним чином: при зменшенні цін нижче певного рівня у банківську ситему вливаються додаткові резерви, що стимулюють сукупний попит, і навпаки — при збільшенні цін відбувається часткове вилучення резервів з банківської системи. Крива попиту на ринку товарів та послуг за умов застосування цієї моделі має горизонтальний характер. Антиінфляційна політика стала дуже важливим чинником макроекономічної стабілізації в країнах з перехідною економікою. 1.2 Окремі заходи монетарної політики в країнах з перехідною економікою
Першим об’єктом дослідження буде перехідна економіка України. Як й інші знов створені незалежні держави – колишні республіки СРСР (окрім Росії, що виступила спадкоємницею зони карбованця) вона не мала власної грошової одиниці. Тому важливою передумовою застосування монетарної політики взагалі стало створення саме власної кредитно-грошової системи.
Стисло розглянемо основні етапи еволюції національної валюти в Україні та макроекономічну політику, що застосовувалась у ці періоди. Першим етапом став запуск в обіг у січні 1992 року тимчасової перехідної валюти — купоно-карбованця. Період з 1990 по 1992 рік характеризувався надзвичайними темпами інфляції, що супроводжувалося не меншими темпами девальвації. Відхід від економічного простору рубля додав до економічної незалежності, але нездатність стримувати інфляцію призвела до виникнення нової залежності від долара.
Другий етап – з листопаду 1992 відзначився введенням купоно-карбованця в сферу безготівкових розрахунків. За допомогою цього заходу Україна вийшла з рубльової зони. Але в той же час вимивання національного багатства у вигляді грошового капіталу у доларовому еквіваленті склало близько 8 мільярдів украінських національних ресурсів.v Щодо марокекономічного регулювання, то 1992-1995 роки характерізувалися м’якою фіскальною та монетарною політикою. За умов нестачі надходжень у вигляді реальних податків, дефіцит покривався насамперед інфляційно через додаткову емісію. Цей період характеризувався надзвичайними темпами інфляції, що супроводжувалася не меншими темпами девальвації.
Третій етап грошової реформи в Україні відзначився заміною у загальному обігу у вересні 1996 року тимчасової валюти на постійну національну валюту – гривню. Водночас було здійснено деномінацію шляхом зменшення у 10 тис. разів усіх цінових показників, складових грошової маси та її загальної величини. Українська гривня залишається “замкненою”, хоч і вважається конвертованою валютою. Потреба у переміщенні її за кордон існує лише у невеликоїй кількості суб’єктів господарських операцій. Гривня не є валютою, що бере участь у міжнародних розрахунках. Вона не є валютою ціни та валютою платежів у зовнішньоторгівельних контрактах. Крім того, банки розвинених західних країн не мають гривневих рахунків на своїй території. Гривня не є повністю конвертованою валютою навіть у внутрішньому обігу, хоч її грошові функції значно розширені порівняно з купоно-карбованцем.viВведення національної грошової одиниці охарактерізувалося також переходом до жорсткої монетарної політики, що мала на меті цінову стабілізацію.
Таким чином за допомогою створення власної кредитно-грошової системи українська держава отримала нові важелі впливу на економічну систему внутрі країни, але їх ефективність відчутно зменшується через зростаючу роль долара на внутрішньому грошовому ринку, що детальніше розглядатиметься в розділі 2.3.
Проаналізуємо макроекномічні наслідки процесів, враховуючи окрім монетарної, також і бюджетну політику. Проведення м’якої бюджетної політики протягом сьоми років незалежності разом із м’якою та жорсткою монетарною політикою призвело до хронічного економічного спаду, створення у фінансовій системі своєрідних “тромбів”. З метою забезпечення тривалого економічного зростання виникла нагальна потреба у переході до жорсткої бюджетної політики й одночасного обережного пом’якшення монетарної.vii
Типовою країною з перехідною економікою є Беларусь. Вона також пережила введення в обіг власної грошової одиниці, гіперінфляцію, та її економіка продовжує залишатись у кризовому стані. Одна з причин тяжкої кризи економіки в Беларусі полягає в низькій ефективності грошово-кредитної політики. Значні обсяги кредитної емісії національного банку стали основною причиною швидкого зростання грошової маси в країні. В результаті у 1998 році рентабельність промисловості (основого одержувача кредиту) спочатку стабілізувалася, а потім почала знижуватись. Уряд намагався стимулювати зростання грошових агрегатів вищих порядків через державне кредитування, що фактично мало збільшити сукупну пропозицію. В короткостроковій перспективі така політика спрацювала, але у тривалій призвела лише до зменшення рентабельності і физичного скорочення пропозиції (фактично – інфляції витрат).
Росія, що залишилася спадкоємницею зони обігу рубля не мала проблем з емісією нової грошової одиниці, але економічна стагнація та гіперінфляція (стагфляція) примусили центральний банк здійснити деномінацію грошової одиниці.
Країни колишнього соцтабору (Польща, Чехія, Словакія тощо) перед початком трасформації вже мали власні валюти, а банківська система була готова до лібералізації. Ці фактори суттєво спростили початок застосування важелів монетарної політики. Потенціал для економічного зростання тут був зумовлений перш за все станом реального сектора економіки (а саме промисловості). В той час як країни – колишні республіки СРСР змушені були витрачати багато зусиль на розбудову кредитно-грошової системи. 2. Доларові грошові потоки в країнах з перехідною економікою 2.1 Міжнародні доларові потоки 2.1.1 Інституціональний розподіл
Надходження доларів в Україну здійснюється двома основними шляхами: “традиційними”, що є загальноприйнятою базою для побудови моделей міжнародного руху капіталу, та такими, що зазвичай вважаються невпливовими або взагалі не розглядаються, оскільки не є притаманними для розвинутих країн. Традиційні канали можна аналізувати в рамках руху коштів на рахунках капітальних засобів та поточних рахунках зовнішньоторгівельних операцій. Перший напрямок руху коштів пов’язаний з інвестуванням в економіку України, а другий — з розрахунками за експортно-імпортні операції.
Для країн з перехідною економікою умовно можна виділити п’ять традиційних джерел доларових надходжень: міжнародні фінансові організації (МВФ, Світовий банк тощо), прямі зарубіжні інвестиції, надходження від чистого експорту, дохід зароблений за кордоном та спожитий в Україні, валютна приватизація національного майна.
Так з 1994 року Україна регулярно отримувала кредити від міжнародного валютного фонду та лише у 1998 почала їх повертати. Польща отримувала кредити МВФ у 1990-91 та 94-му роках. При чому, порівняно з Україною, вони у сумі були у два три рази менші. Російські позики — у 4-5 разів більше українських. Це не дивно, враховуючи розміри економічної системи, що відповідно вимагає й більших обсягів інвестицій для забезпечення трансформаційних процесів. Кредитування Росії розпочалося у 1992 році та триває досі. Виплати по боргах розпочалися у 1996 р. Як бачимо, хоча країни – колишні республіки СРСР у набагато більше користуються допомогою фонду ніж інші країни з перехідною економікою та продовжують залишатися у важкій економічній ситуації.
Щодо інвестиційних надходжень, то найбільш вдалим буде наведення прикладу Китая. Ця країна також зараз переживає економічну трансформацію. Незважаючи на те, що політичний устрій залишається більше менш сталим, в країні визнається необхідність економічних реформ, зокрема валютної політики. Розроблюячи принципивалютної політики, китайській уряд намагався врахувати, як рекомендації МВФ та інтереси іноземних інвесорів, так і вплив нових заходів у валютній політиці на вітчизняне виробництво й ринок. З останні 15 років китайська економічна ситема пережила тривалу нестачу кредитних ресурсів та імпортозалежність наприкінці 80-х. Але економічна реформа, що торкнулася усіх ланок фінансово-кредитної системи дозволила залучити іноземний капітал до країни та ефективно його використовувати. Наприкінці 1995 році в країні було зареєстровано інвестицій на суму 395,7 млрд доларівviii    продолжение
–PAGE_BREAK–
Тож що специфіки китайського перехідного періоду, то він зумовлений економічними причинами, на відміну від республік колишнього СРСР, де існвали ще й політичні. Китайці зберігають дуже жорсткий державний устрій, що дозволяє їм пройти через лібералізацію економічних відносин без великих втрат, що притаманні анархії початку державності нашої країни. Капітальні інозмені потоки пішли на інвестування, а не споживання, що зумовило успіх трансформації.
Експортні можливості у різних країн дуже розрізняються. Російський платіжний баланс має сильну залежність від нафтових світових цін. Їх підвищення у 1999 році забезпечило зростання ВВП на декілька відсотків. Україна не має таких ресурсних запасів, але агропромисловий потенціал здатний забезпечити певні валютні надходження (що нажаль концентруються в тіньовому секторі). Певні досягнення мають країни колишнього соцтабору (Польща, Словакія, Китай тощо), що залучили своєчасно до своїх економік значні інозмені інвестиції та зараз є експортерами до менш розвинутих країн з перехідною економікої (Україна, Росія, Беларусь). Хоча з часом вітчизняні товари витісняють імпорт на внутрішніх ринках.
Іншим джерелом валютних коштів на ринку України може бути дохід отриманий громадянами України, що працюють за кордоном та ввезений ними на її територію. Але дуже важко оцінити скільки громадян України виїхали за кордон саме працювати і ще важче з’сувати яку частину своєї зарплатні вони ввезли. Хоча те, що подібне явище є масовим не має сумніву. Чоловіки працюють на виробничих фірмах Польщі, Великобританії інших країн. Дуже часто друкуються статті про бізнес пов’язаний з торгівлею українськими жінками або залучення їх до непристойних занять по всій Європі. Багато з них йдуть на таку роботу, бо втратили останню надію в рідній країні, намагаються заробити на майбутнє життя, але одночасно не мають планів залишатися за кордном назавжди. В цьому випадку вони можуть виступити імпортерами капіталу.В даному випадку працює теорема Хекшера-Оліна. З країн з великим трудовим потенціалом відбувається перетік робочої сили в країни, де існує надлишковий капітал. Це може перетік робочої сили з країни з перехідною економікою до розвинутої країни (наприклад, з України до Великобританії), або з менш розвинутої країни з перехідною економікою до більш розвинутих. (з України до Польщі або Росії, Туреччини).
Щодо валютних надходжень від приватизації національного майна, то у комбінації з загальною доларізацією, цей захід майже повністю спростовує роль держави у перехідних економічних системах. Догляд за виконанням зобов’язань стратегічними інвесторами підтримує економічну безпеку держави на належному рівні.
Розглядаючи джерела доларових коштів, слід зазначити ще й шляхи їх використання. Особливістю перехідних економік є велика частка критичного імпорту, що поглинає доларові надходження та навіть частково інвестиції. Імпортозаміщувальні заходи макроекномічної політики покликані зменшити цю залежність. 2.1.2 Тіньова економіка та доларові потоки Присутність долара на внутрішньому грошовому ринку в багатьох випадках, як вже заначалось, пов’язане з тіньовою економікою. Тому для оцінки ролі долара або іншої валюти в економічній системі України потрібно брати до уваги і тіньовий сектор. Хоча, навіть його розрахунок через присутність долара на внутрішньому ринку значно ускладнюється. Так за дослідженнями західних вчених в економіці діє припущення, що тіньові операції здійснюються в основному за допомогою готівкових грошей. Так у ряді досліджень, проведених у Норвегії, встановлено, що понад 80% розрахунків між учасниками нелегальних операцій здійснювались готівкою. При використанні монетарних методів припускається, що для офіційної економіки співвідношення позабанківського і банківського обігу грошей є потсійною величиною. Тому зростання цього співідношення слугує індикатором тіньової економіки. Впереше цей підхід був запропонований Ф. Каганом у 1958 році і дістав подальшого розвитку у працях Гутмана і Файге.ix Але для перехідних економік, в умовах великої залежності одночасно від іноземних інвестицій та імпорту, долари заповнюють внутрішній грошовий ринок, обслуговуючи одночасно і тіньовий сектор. Тому при оцінці рівня тіньозації економіки слід додавати до готівки в обігу ще й доларову готівку. Цей феномен ускладнює як застосування монетарних заходів щодо розтіньозації економіки, та і розрахунку обсягів тіньової економіки взагалі. В звичайній ситуації Центральний банк, що контролює обсяги готівки в обігу та кредитних грошей, через певні заходи може змінювати спввідношення різних грошових агрегатів, але в умовах поширення обігу долара ФРС США буде мати більший плив та можливість проаналізувати рух грошових каптілів в країні ніж державні кредитні та фіскальні установи внутрі країни. Щоб довести актуальність проблеми тіньової сектора слід зазначити, що наприклад у 1995 році за оцінками експертів частка тіньової економіки в Україні становила понад 40% від реального ВНП (у розвинутих країнах 5-15%), а обсяг капіталів вивезених за країни за останні п’ять років 15-20 млрд доларівxЗначними є ці обсяги й для інших країн з перехідною економікою, особливо для тих, що тільки-но починають розбудовувати власну державність.
Працює тіньовий каптіал перш за все у здійсненні експортно-імпортних операцій. Їх особливістю є те, що вони в більшості випадків виникають внаслідок контрабанди товарів. Незалежно від того буде це імпорт або експорт, розрахунки є сенс проводити у доларах. У випадку експорту (і цей приклад є більш типовим) за кордон вивозиться готівка у доларах для придбання товару. У випадку нелегального імпорту за нелегально вивезений український товар отримується готівка у доларах за кордоном. Показником сальдо рахунку нелегальних експортно-імпортних операіцій в даному випадку може бути попит на долар як засіб обігу. Чим більше буде незбалансованість у бік експортних операцій, тим більше постачальників будуть намагатись продати власний товар на українському ринку саме за доларову готівку. Але не завжди експорт може здійснуватись саме за рахунок готівки. Можливий також бартер, але він ускладнюється неконкурентноспроможністю українського виробника, і тоді працює схема ресурс на товар (наприклад українська пшениця або металобрухт на японські телевізори), хоча в деяких випадках через відсутність обігових коштів схема може діяти й в протилежному напрямку (роботу на давальницькій сировині), але це вже стосується зазвичай легального сектора економіки.
Іншим шляхом платежів у ескпортно-імпортному бізнесі можуть бути якісь перерахування за фіктивними цілями, або перерахування через рахунки фізичних осіб (один з легальних шляхів подолання митних обмежень щодо ввезення, вивезення валюти).Лібералізація валютного ринка, розширення мережі кореспондентських відносин українських банків з нерезидентськими банківськими структурами та включення їх в систему електроних міжбанківських міжнародних розрахунків використовується злочинцями для формування мережі підставних фірм, що займаються конвертацією безготівкової гривні в готівку, для створення систем переказу резидентами України валютних засобів за допомогою Лоро-рахунків на неконтрольовані державою рахунки в закордонних банках під прикриттям зовнішньоекономічної діяльності.xi В Україні таких фірм вже розкрито чимало, по цих випадках порушено кримінальні справи, але надприбутковість деяких з цих операцій перекреслює фактор ризику для підприємців, що їх здійснюють.
Однією з причин тіньозації економіки є жорсткі кредитно-грошові відносини, причиною яких стала необрунтована довга та занадо жорстка політика ородоксальної монетарной стабілізації економіки. Дефіцит та дороговізна кредитних ресурсів, податковий прес.xii Але зумовлювати тіньозацію більше 50% економіки в Україні лише жорсткістю монетарної політики невірно. Суттєвим чинником є також відсутність податкової дисципліни з боку підприємств, значна корумпованість влади. 2.2 Роль долара на внутрішньому грошовому ринку 2.2.1 Долар як грошовий агрегат на внутрішньому грошовому ринку
Ще за часів СРСР долар вже мав досить велике розповсюдження на внеутрішньому грошовому ринку. Інфляції в країні ще не було, але загальний дефіцит товарів народного споживання, спричинений нездатністю вітчизняних виробників забезпечити належну пропозицію сприяв глобальному розширенню тіньового сектору економіки вже незалежних країн колишньої Радянської імперії. Через неможливість розвитку виробничих галузей тіньового сектору (організатори підпільних виробництв несли карну відповідальність та вироки сягали 10 і більше років), масового розповсюдження набули челноцькі мережі дрібних нелегальних імпортерів. Зменшення ризиковості цього бізнесу забезпечило поширення корупції серед державних чиновників (зокрема митниць). Тож для подібних підприємців, долар був тією грошовою одиницею, яка в основному забезпечує діяльність. Після колапсу Радянського Союзу долар ввійшов в нову економічну систему як безперечний показник міри вартості. В країнах соцтабору, що не входили в склад СРСР, економічна система з самого початку трансформації була більш лібералізованою: долар теж відгравав на внутрішньому ринку значну роль і переважна більшість доларових трансакцій не переслідувалася законом.
Використання долару на внутрішньому ринку притаманна не лише перехідним економікам країн колишнього СРСР. Аргентина, встановивши фіксований курс песо до долара та знявши будь-які бар’єри для руху капіталів, фактично визнала за доларом право другої грошової одиниці на внутрішньому грошовому ринку. В результаті уряд віддав майже всі важелі макроекономічного регулюванння в обмін на закордонні інвестиції. У стадії прийняття долара як основної національної грошової одиниці знаходиться Єквадор. Перспектива втрати економічної незалежності поки що зовсім не лякає уряд цієї країни. 2.2.2 Долар як показник міри вартості
Реально у функції міри вартості долар дозволяє уникнути витрат “зміни меню” та “стоптаних черевіків”. Враховуючи гіперінфляцію, економічним агентам доводиься постійно корегувати ціни, якщо додати до цього наявність на ринку значної частки імпортованих товарів, то перваги приведення усіх цін до доларового еквіваленту стають очевидними. Після суттєвих обмежень Україної ступеня конвертованості долара економічні агенти перейшли до використання нового показника міри вартості – умовних одиниць, що фактично є збереженням за доларом функції міри вартості.
Розглянемо окремо для різних економічних агентів специфіку функції долара як міри вартості. Для домогосподарств, наприклад, України він мав порівняно невелике значення в цій функціїї, оскільки товари повсякденного попиту завжди продавались за національну валюту. Товари тривалого вжитку, напроти, впродовж довгого терміну вільно продавалися за долари, або за гривні в еквіваленті їх доларової ціни за ринковим курсом. Хоча для дрібних споживачів почала проявлятися тенденція до зменшення використання долара як міри вартості. Першочерговим заходом уряду в цих випадках є деномінація, що в України знайшло відображення у введенні нової грошової одиниці – гривні. До деномінації вдавалися і в Росії. Практика свідчить, що у тривалій перспективі деномінація сама по собі, без впровадження комплексу відповідних заходів не може стабілізувати грошовий обіг та зупинити інфляцію.
Взагалі, використання долару на внутрішньому грошовому ринку було притаманно деяким країнам не тільки протягом останньої декади. Слід зазначити, що подібний феномен спостерігався і раніше в інших країнах: Китай (1939 — 1949), Ізраіль – 70-ті роки, Болівія – 80-ті роки. Однак, в цих країнах функція засобу обігуxiiiзберігалася також і за національної валютою. 2.2.3 Долар як засіб обігу
Гроші, що мають широке розповсюдження обумовлюють загальну купівельну спроможність їх власника, що є досить важливою перевагою.xivДо цього визначення слід додати, що загальна купівельна спроможність має бути сталою у часі, що неможливо в умовах гіперінфляції. Внаслідок економічні агенти переходять на розрахунки у доларах. Для домогосподарств, особливо таке стосується ринку споживчих товарів тривалого користування або нерухомості, це доларова готівка, яка частково доповнює національну валюту.
Щодо приватних господарюючих суб’єктів – юридичних осіб, то їх трансакції у секторі тіньової економіки завжди обслуговували доларові готівкові розрахунки. Особливо часто це зустрічалося серед торгівельних фірм-імпортерів, що фактично були плодами перших кроків легалізації колишніх “спекулянтів”. До того ж утримання обігових засобів у доларовій готівці було чи не єдиним шляхом захисту їх вартості від інфляції. Великі підприємства, оскільки вони перебували під пильним державним наглядом (велика частка їх повністю залишалась у державній власності), не могли доларізувати власні грошово-товарні потоки і опинились на грані банкрутства.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Тут виникає парадокс, з одного боку, обмеження використання долара позбавляє деякі підприємства можливості створювати стійкі до інфляції активи, з іншого, — збільшення доларової готівки в обігу стимулює зростання грошової маси та в кінцевому рахунку – інфляцію. За цих умов долар витискує з обігу національну валюту.
Україна знаходиться у значній залежності від імпорту, зокерма з країн зони обігу рубля. Це, у свою чергу, обумовлює залежність економічної ситуації від можливих змін курсу рубля. Отже макроекономічна модель держави отримала нову змінну, що додалась до багатьох інших ускладнюючи мароекономічну політику. Вихід із зони обігу рубля однозначно ускладнив розрахунки з партнерами з колишніх республік СРСР і ниша, що з’явилась внаслідок цих процесів, частково заповнилася партнерами з країн так званого “дальнього зарубіжжя”. Розрахунки з ними мали вестися виключно за допомогою доларів, тож це був ще один чинник, що сприяв поширенню доларів в обігу.
На думку деяких вченихxv, використання таких грошових сурогатів як, наприклад, долар, має велике значення для отримання національною системою незалежності від зовнішніх впливів та, особливо, від впливів фінансових криз, які в свою чергу є результатом прив’язування національної грошової системи до світової. З переходом до використання чужих грошей — доларів, ми передали вирішення важливих питань в інші руки. Все це особливо підтвержує фінансова криза в Росії у 1998 році.xvi При виникненні нових держав політична економічна незалежність зумовила економічну, то втрата економічної незалежності згодом може призвести і до втрати політичної. 2.2.4 Долар як засіб заощадження
В умовах трансформації, коли політика уряду погано передбачувана, перед кожним економічним агентом постає проблема вибору засобу заощадження. У часи Великої жовтневої революції та Громадянської війни на території майбутнього СРСР знаходилося в обігу декілька різних валют і зберігання однієї з них протягом тривалого часу було недоцільно через їх нестабільність. Тоді золото брало насебе роль засобу заощадження у загальному грошовому обігу. Трансформація здійснюється не революційним шляхом, але достатньо радикальним для того, щоб дестабілізувати грошовий обіг. До того ж, як і в вищезгадані часи з’являються на мапі нові держави, що починають емітувати власну валюту реально підкріплену лише результатами референдуму про незалежність. Золото вже не є загальним еквівалентом і тому розвиток економічної системи відбувається за сценарієм країн, в грошовому обігу яких під час великих економічних криз серед грошових агрегатів з’являвся долар.
Введення в 1992 в обіг купоно-карбованця не сприяло витісненню долара з внутрішнього грошового ринку, навпаки, беручи до уваги закон Грешема-Коперника, купоно-карбованець став в обігупоганимигрошами, а долари закріпили за собою функцію засобу заощадження.То ж можна сказати, що недовіра до нової національної валюти була додатковим стимулом до використання готівкових доларів як засобу заощадження, в готівці — для домогосподарств та на рахунках в офшорних зонах — для підприємницького сектору. Введення в обіг гривні в 1996 році сприяло макроекономічній стабілізації. Нова валюта не була спроможна витіснити долар як засіб заощадження, оскільки попит на грошові агрегати в такій якості залежить саме від стабільності банківської системи та довіри до неї, чого нажаль не спостерігається й досі.
В Україні, Росії та інших країнах – колишніх республіках СРСР перехід від радянського рубля до широкого використання долара було ускладнено відсутністю доларових запасів, що призвело до завищення його курсу через надмірний попит обумовлений економічною нестабільністю. Цей попит на долари як на засіб заощадження знайшов пропозицію у вигляді експортно-сировинних доларів (металобрухт, зерно тощо – починаючи з 1991 року за умов відсутності необхідної законодавчої бази з України вивозилось все, що мало цінність на зовнішньому ринку). Дещо інша ситуація склалася у Польщі. Там ще до початку трансформації фізичним особам було дозволено мати валютні рахунки в банках. Так за розрахунками економіста та банкіра Марека Мазура, голови правління Польського народного кредитного банку, на початку 1990 року поляки тримали 2-3 міліарди на своїх офіційних рахунках у банках, та ймовірно такуж саму суму у матрацах. В результаті, після лібералізації цін, коли на полицях магазинів раптом з’явилися товари, споживачі мали гроші, щоб їх купити.xvii
Використання доларів як засобу заощадження кожним із економічних агентів мало достатньо відмінностей. Домогосподарства втілювали цю функцію долара якнайширше. “Втеча від грошей”xviii(максимізація споживання внаслідок великої інфляції), що не була підкріплена зростанням обсягів виробництва, не могла повністю “з’їдати” грошову масу, до того ж всі речі тривалого вжитку, на які саме і могли витрачатися ці заощадження, мали імпортне походження, що стало ще одним чинником на користь долара як засобу заощадження. Державні депозити та цінні папери після фактичної відмови виплати по попередніх зобов’язаннях стали надмірно ризиковими. Нові банки та інші фінансові інституції акумулювали гроші та потім банкрутували. Все це разом і призвело до закріплення за доларом функції заощадження. Більшість доларів зберігається готівкою, але разом із стабілзацією банківської системи вони поступово починають з’влятись на валютних депозитних рахунках комерційних банків. Таке характерно всім країнам з перехідною економікою. Підприємства в багатьох випадках не тримали доларових рахунків. Існували обмеження щодо часу, який валютні кошти могли знаходитись на рахунку. Половина надходжень після закінчення певного терміна повинна була примусово переводитися у гривню за курсом НБУ. Щодо банків, то вимога тримати обов’язкові резерви в національній валюті зменшує їх можливості утримання активів у валюті, але виконуючи зобов’язання по обов’язковому резевуванню, банки намагаються забезпечити високий рівень доларових запасів, особливо, коли очікуються інфляційні флуктуації.
Виконуючи функцію засобу заощадження, долар також стає одночасно й засобом взаємного кредитування, особливо в малому та середньому бізенсі. Тимчасову нестачу обігових коштів дрібні торгівці можуть компенсувати за рахунок взаємних запозичень. Зараз активно дискутуються питання про кредитування малого та середнього бізнесу. Уряд через відповідні постанови та програми намагається створити шляхом полегшення доступу до кредитних ресурсів стимули до розвитку. Як правило, факт вже існуючих кредитних відносин достатньо не враховується. Вважається більше природним на намагання нав’язати малому бізенсу нові національні програми розвитку, а розвиток кредитних відносин, що вже склалися на мікрорівні.
Останнім часом домогосподарства України зменшили використання долара. Про це свідчить постійне зменшення обсягів його готівкових закупок. Водночас збільшуються обсяги валютних депозитів у банках. Можна казати, про збільшення довіри до банківської системи як інституції. З іншого боку, концентрація валютних коштів в банках дає змогу кредитувати широкомасштабні проекти. Доречі, це у разі передефолтового стану залишає для НБУ можливості вдатися до крайніх мір та примусити комерційні банки кредитувати валютні кошти на виплати по зовнішній заборгованості. 2.3 Модель доларових потоків в перехідній економіці
Модель доларових потоків на валютному ринку буде описуватись за допомогою моделей відкритої економіки: ринку позикових капіталів, ринку обміну іноземної валюти та рівноваги відкритої економіки. Будемо виходити з припущення, що перехідна економічна система є достатьо відкритою для застосування цих моделей в основі аналізу.
При побудові моделі ринку позикових капіталів припускається, що позичковий відсоток у відкритій економіці (як і в закритій) визначається попитом та пропозицею позикових коштів. Джерелом пропозиції позикових коштів слугують національні запозичення. Попит на позикові кошти формується за рахунок внутрішніх та чистих іноземних інвестицій. Коли позичковий відсоток знаходиться у стані рівноваги, кошти, що направляються населенням на заощадження, повністю відповідають позикам на придбання національного капіталу та іноземних активів.xix
Особливістю перехідної економіки є значна потреба у інвестиціях, що необхідні для реформування народного господарства. Так протягом 90-х років іноземний капітал інвестував у польські підприємства 20,6 млрд. доларів, тим часом як в Україну – лише 2,5 млрд. доларів. Тож Польща має значно оптимістичніші прогнози щодо розвитку.xxКонкурентна боротьба за залучення інвестиційного капіталу у перехідні економіки продовжується. Значний попит на нього та одночасно і ризиковість обумовлюють високу ставку відсотку по позиках, що залучаються. Багато країн з перехідною єкономікою кредитуються міжнародними організаціями за зменшеним позичковим відсотком. Пропозиція позикових коштів є величиною агрегованою, хоча через розбіжності в позичковому відсотку кредитів з різних джерел, її дисперсія буде значною величиною. Тому еластичність пропозиції по позичковому відсотку буде вище ніж в аналогічних моделях, що використовуються для розвинутих економічних систем.
У перехідних економіках пропозиція позикових коштів часто додатково забезпечується урядом через емісію цінних паперів (в Україні – ОВДП), що входять до “майже грошей” – L-агрегата. Тому при розрахунках позикових коштів країн з перехідною економікою важливо використовувати грошовий агрегат саме цього порядку.
Модель ринку обміну національної валюти грунтується на припущенні, що її реальний обмінний курс визначається попитом та пропозицією. Попит на національну грошову одиницю визначається величиною чистого експорта. Оскільки низький обмінний курс стимулює чистий експорт (тому кількість національної валюти, що необхідно для його придбання, збільшується), графік попиту має спадаючий характер. При рівноважному значенні обмінного курсу кількість національної валюти, що пропонується для купівлі іноземних активів, повністю врівноважується її кількістю, що необхідна для сплати за чистий експорт.
Оскільки долар виконує певні функції і на внутрішньому грошовому ринку тобто фактично є внутрішньою грошовою одницею з притаманними їй властивостями, в аналізі слід розглянути і внутрішній ринок доларів.
Виходячи з того, що іноземна валюта виконує у внутрішньому обігу додаткові функції, попит на неї формується з декількох складових. Розглянемо на прикладі України еластічність кожної складової сукупного попиту та відповідної їй пропозиції. Зауважимо, що на наш погляд, висновки аналізу еластичності мають бути притаманні перехідним економікам взагалі.
Крива попиту по поточним рахункам зовнішньоторгівельних операцій буде низькоеластичною через залежність економічної системи від імпорту (в тому числі й критичного імпорту). Пропозиція на цей попит забезпечуватиметься обсягами експортних доларів та міжнародним кредитом. Стан ринків можна оцінювати за допомогою аналізу платіжного балансу (Додаток 1). Виявляється, що сальдо платіжного балансу має циклічну динаміку, у рамках якої цикли з часом стають дедалі коротшими.
Постійне від’ємне сальдо платіжного балансу забезпечується міжнародним кредитом. Слід заначити, що між курсом долара та сальдо платіжного балансу існує сильний додатній кореляційний зв’язок (Додаток 2). Зменшення курсу долара буде впливати позитивно на зменшення доларових запозичень для покриття платіжної незбалансованості, водночас економіка стає більш незалежною. Недоліком моделі є те, що в ній не враховується контрабандний імпорт, особливості функціонування долара на внутрішньому грошовому ринку.
Наступним питанням є крива попиту на долари як засіб обігу та нагромадження внутрішнього грошового ринку. Стабілізація національної грошової одиниці (наприклад, через деномінаціцю) позитивно впливає на довіру до неї, то ж можна очікувати, що багато людей за цих умов відмовляться від користування доларом на внутрішньому грошовому ринку. Статистичний аналіз взємозв’язку курсу та обсягів доларів на внутрішньому ринку (Додаток 3) свідчить про від’ємний характер кореляції — при збільшенні курсу долара зменшується обсяг продаж цієї валюти, і навпаки.
Хоча в аналізі використовуються агреговані показники по всіх валютах, присутніх на ринку, долар переважає. Додамо, що девальвація національної валюти спонукає домогосподарства та фірми мінімізувати переведення наявних доларових активів у гривню, що тільки закріплює позиції долара на внутрішньому грошовому ринку.     продолжение
–PAGE_BREAK–
Долари, що використовуються на внутрішньому грошовому ринку мають переважно готівкову форму. Тому проаналізуємо наявність зв’язку між готівковим курсом долара та сальдо закупівлі доларів домогосподарствами (Додаток 4). Аналіз показує істотний додатній зв’язок між цими показниками. Таким чином, чим більший курс долара, тим у більших обсягах населення купує валюти для обігу та заощадження. Окрім доларів, що використовуються для обігу та нагромадження, валютний ринок містить ще й ті, що витрачаються на імпорт. Це означає, що за умов зростання курсу долара, населення буде збільшувати доларові закупки контрабандного імпорту. Пропозиція доларів на цьому ринку залежатиме від контрабандного експорту, який має переважно ресурсний характер — метлобрухт, сільсько-господарська продукція тощо, та вивезеного за кордон капіталу, що повертається або у вигляді готівкових доларів або імпортованих товарів.
Значні коливання попиту на долар, пов’язані з його використанням на внутрішньому грошовому ринку будть впливати на зміни реального обмінного курсу, що може ускладнювати придбання критичного імпорту. Мотивом підвищення попиту на долари може стати, наприклад, інфляція, яка викликана емісією (застосування певного заходу монетарної політики). Вона стимулює попит на долари як засіб заощадження, тобто відбувається їх вилучення зі сфери експортно-імпортних операцій. Це може у короткостроковій перспективі у імпортозалежній економіці викликати дефіцит товарів.
Щодо пропозиції доларів, то вона також може зрости, якщо внутрішні доларові заощадження будуть спрямовані на інвестування національної економіки. Це також можливо і за рахунок поверненого каптілау з фошорних зон – процес, що вже спостерігається, зокрема, в Україні. 2.4 Перспективи розвитку функцій іноземних валют на внутрішньому грошовому ринку
Разом із розвитком національних кредитно-грошових систем роль долару на внутрішніх грошових ринках починає спадати. Крім того зростає потік недоларових інвестицій (позики фінансових інституцій Європейського Союзу). Третім важливим чинником є бажання багатьох країн з перехідною економікою (Східної Європи) вступити до Євросоюзу. Для них це означає перехід від доларізації до єврорізації. Введення євро суттєво впливає на світові фінанси. Біполярна валютна система, за якої пануюче положення мають Європа та США, а також Японія в ролі молодшого партнера, замінить доларову систему, що домінувала протягом більшої частини цього століття.xxi
Спробуємо визначити можливі наслідки подібного сценарію. Економічна інтеграція до Євросоюзу зумовить збільшення обсягів розрахунків у Євро. Частина повноважень центральних банків перейде до керуючих органів Європейської спільноти. Але в цьому випадку, на відміну від доларізації, єврорізація стане повністю контрольваною та не заважатиме здійсненню монетарної політики. У зв’язку з цим попередній досвід доларізації може стати досить корисним. При розробці макроекномічних моделей можна робити припущення, що реакція економічних агентів на певний монетарний захід буде в умовах вільного обігу євро, подібною до тої, що спостерігалася при доларізації економіки. Так за умов значної девальвації національної валюти, буде спостерігатися підвищення попиту на євро і навпаки.
Але крім, загальноєвропейської, існують й інші сценарії інтеграції. Країни союзу Росія-Беларусь, маючи спільну валюту, можуть також здійснювати вплив на ситуацію в сусідніх країнах. Азіатські країни з перехідною економікою ще не використовували можливостей валютної інтеграції. Хоча, за умов стабільного розвитку, Росія зможе розширити можливості впливу і на азійський регіон..
У майбутньому для країни з перехідною економікою оптимальним слід вважати врівноваження ролі різних валют на внутрішньому грошовому ринку. За умов майже повного переходу до безготівкових розрахунків (в тому числі і домогосподарств), це дозволить центральним банкам контролювати сукупний валютний кошик комерційних банків, не допускаючи значної залежності від стану інших валютних систем. У зв’язку з цим нового значення набуває боротьба з тіньовим сектором грошового обігу. 3. Дуалістична природа впливу доларових потоків на перехідну економічну систему 3.1 Вплив доларових грошових потоків на ефективність монетарної політики
Найбільш вживаними важелями монетарної політики, як вже зазначалося, є ставка рефінансування, обсяги та структура грошової маси. Враховуючи особливості використання долару на внутрішньому грошовому ринку, можна зробити висновок про нездатність центральних банків в достатній мірі контролювати обсяги та структуру грошової маси. Виходячи з моделі IS-LM, додаткова пропозиція долара буде зменшувати реальну ставку відсотку та, при сталості IS, зменшувати національний дохід через зсув кривої LM ліворуч.
Щодо ставки рефінансування, то її вплив суттєво зменшиться через наявність на внутрішньому ринку капіталів низьковідсоткових позик міжнародних фінансових організацій (в рамках фінансування програм соціально-економічних перетворень).
Виходом з подібної ситуації є врахування внутрішніх доларових потоків. НБУ включає валютні заощадження до грошового агрегату – M2. Розрахунки агрегату ускладнюються обігом доларових коштів саме в тіньовому секторі економіки.
Ще одним з важелів монетраної політики є норма обов’язкового резевування, яке здійснюється у національній валюті. Якщо центральний банк регламентує додатково необхідність резервування в іноземній валюті, то це може розширити можливості регулювання обігу іноземної валюти.
Окрім прямого впливу доларових потоків на монетарну політику, існує й зворотній зв’язок. Так, наприклад, враховуючи значну потребу у зовнішніх інвестиціях, монетарна політика в перехідній економіці починає спрямовуватись саме на збільшення обсягу чистих іноземних інвестицій. Уряд збільшує грошову масу через емісію цінних паперів. Таким способом досягається зростання пропозиції доларів на внутрішньому ринку, що стабілізує курс національної грошової одиниці. Але, коли ця емісія супроводужється дефіцитом бюджету, то залучені кошти йдуть на його фінансування, що підвищує реальну ставку відсотку та реальний обмінний курс.
Таким чином рух доларових потоків внутрі країн з перехідною економікою має дуалістичний характер. З одного боку, вони виступають як іноземна валюта (обслуговування експортно-імпортних розрахунків та перетоку капіталу), а з іншого – як внутрішня грошова одиниця. Подібний феномен відчутно ускладнює регулювання внутрішнього грошового обігу та застосування важелів монетарної політики. 3.2 Девальвація та монетарна політика
Розглянемо дуалістичний характер доларових потоків внутрі країн на прикладі Росії. Заміна в цій країні у 1995 році “плаваючого” обмінного курсу ковзаючим валютним коридором обумовила залежність позичкового відсотку від настроїв, що переважали в колах міжнародних інвесторів. Якщо російський уряд ставив перед собою за мету підтримку валютного курсу в рамках коридору, то у період, коли інвестори були схильні уникати ризику фінансових ринків, що розвиваються, доводилося примиритися з підвищенням процентних ставок до того рівня, який обумовлювався ринком. Окрім Росії політика обмежування коливань валютного курсу застосовувалася також в Естонії, Литві, Аргентині, Україні. Уряд намагався підтримати пропозицію долара на моделі ринку обміну інозменої валюти у горизонтальному стані, але для цього вимагалася значна валютна інтервенція, що й зумовило залежність від зовнішніх позик.
В той самий час, надмірно високий позичковий відсоток сильно збільшував тягар обслуговування боргу. Обережність учасників ринку, у свою чергу, підвищувала ризик девальвації. Саме ці побоювання замкнули порочне коло, що призвело до банкрутства та девальвації рубля. Одним з засобів уникнення цієї загрози було повернення вітчизняних капіталів, що втекли за кордон та зменшення рівня доларизації економіки. Подібні заходи були необхідні для забезпечення високого попиту на боргові зобов’язання у рублях, що означає і захист від непередбачуваного перетоку капіталу на світових ринках. Крім того, зусилля спрямовувалися на ліквідацію незбалансованості бюджету та повернення до плаваючого курсу рубля, при якому рівень позичкового відсотку визначався би мірами внутрішньої грошово-кредитної політики.
Як узагальнення, можна зробити висновок, що валютний коридор обмежує можливості формування ефективної монетраної політики. І ціною позик, що слугують для стабілізації національної грошової одиниці, є послаблення важелів монетарної політики.
Система валютного корегування абсолютно пасивна до змін фінансових показників діяльності національної економіки. Внутрішня ліквідність має тенденцію до про-циклічності: за сприятливих часів відбувається приток капіталу, довгострокові кредитні ставки зменшуються, економіка швидко зростає, і навпаки. Тож, це створює значні коливання в економічному житті.xxii
На практиці фіксація курсу через 6 місяців після початку виконання програми мала в Росії потужний стабілізуючий ефект, досить цінний для уряду. У зв’язку з імпортозалежністю девальвація призвела би до інфляції. В довгостроковій перспективі стабільність обмінного курсу сприяла б репатріації вивезених з країни капіталів завдяки перетворенню рубля у гідний довіри фінансовий актив, що виступає в якості надійного засобу заощадження, а до того моменту вона слугувала б фактором залучення до Росії приватного міжнародного капітала – єдиного альтернативного джерела фінансування, окрім обмежених ресурсів, що надходять від міжнародних фінансових організацій.xxiii
З одного боку фіксація курсу погіршує стан платіжного балансу, а з іншого – є єиним шляхом забезпечення критичного імпорту та необхідного притоку інвестицій. Але з точки зору циклічного балансування дефіцит платіжного балансу створює передумови для економічного зростання у майбутньому. Накачуючи економіку валютними коштами та одночасно стабілізуючи курс національної валюти, закладається фундамент для подальшого розвитку виробництва. Коли економічний цикл наближається до критичної точки, реальний сектор починає працювати на ліквідацію платіжної незбалансованості через збільшення експорту. Подібні коливання повинні допускатися урядом, але дуже обережно. Надмірна заборгованість позбавляє центральний впливу на грошовий ринок та згодом веде до дефолту.
Щодо іншої країни з перехідною економікою – України, то однією з причин серпневої кризи 1998р. (відміченої значною девальвацією гривні, дефіцитом долара) є жорстка кредитно-грошова політика, що здійснювалась НБУ з 1996 року. В силу зобов’язань перед міжнародними фінансовими організаціями, що фактично позбавили уряд та НБУ можливості ефективно впливати на процеси, що відбуваються в економіці.
Незважаючи на стабільний курс гривні зростання промисловості не відбулося. Необхідність утримання національної валюти тарктувалася як стимул для промислового зростання. Але у 1999 році з’ясувалося протилежне: падіння курсу гривні буде стимулювати зростання експорту та виробництво вітчизняних товарів.
Збільшення пропозиції грошей за рахунок девальвації підвищує експортні можливості вітчизняних виробників. Такі заходи останнім часом застосовували країни з перехідною економікою: Болгарія, Румунія, Словаччина, Угорщина. Подібні заходи підвищують конкурентноспроможність національних виробників, але водночас викликають негативну реакцію ділових партнерів.xxiv
Короткострокове зростання обсягу продаж вітчизняної продукції в тривалій перспективі може знову обернутися проблемами, що українська економіка пережила на початку 90-х, монопольне становище деяких виробників дозволить підвищувати ціни, відсутність конкуренції не буде стимулювати технічний прогрес.xxv Але з іншого боку, якщо національні виробники почнуть продавати за ващу ціну, то це призведе до наздожинання інфляцією девальвації та ринок перестане буде монополізованим.     продолжение
–PAGE_BREAK–
Тут ми торкаємося проблеми забезпеченості ресурсами країн з перехідною економікою. Хоча й вважається, що їх настача навпаки стимулює до високотехнологічного виробництва (Японське диво), але сучасний ринок є дуже конкурентним, що суттєво ускладнює вихід на нього з власною продукцією. До того ж імпортозалежність для перехідних економічних систем з нестачою власних ресурсів означає залежність не тільки від імпорту промислових товарів, а й енергоносіїв, сировини тощо.
Основний висновок, який можна зробити: проведення політики фіксованого валютного курсу, або валютного коридору позбавляє уряд можливості застосування монетраної політики, яка в певних випадках є необіхдною умовою макроекономічної стабілізації. 3.3 Порівняльний аналіз моделей ринку обміну іноземної валюти та внутрішнього грошового ринку
Якщо розглядати факторні ознаки, що впливають на попит на національну валюту, можна загалом виділити дві основні: курс національної грошової одиниці та реальну відсоткову ставку по депозитах. Якщо розглядати дане співвідношення як двофакторну модель, то специфікою перехідної економіки буде велика значущість коефіцієнту впливу курсу гривні до іноземних валют. Залежність попиту на гроші від позичкового відсотку буде дуже незначною. Взагалі його показники були викривлені в деяких країнах наявністю фінансових пірамід, що завищували існуючий позичковий відсоток, що в свою чергу позбавляло реальний сеткор економіки потенційних кредитів за нормальною ставкою відсотку. Це зумовило специфіку заходів боротьби з інфляцією. Враховуючи впливовість курсу долара, стабілізаційна політика щодо національної грошової одиниці мала тактичними цілями корегування флуктуацій валютного курсу. Тому можна стверджувати, що монетрана політика в перехідній економіці здійснюється за рахунок політики стосвоно обігу інозмених валют в бульшому степені ніж традиційними шляхами – зміни обсягів грошових агргатів, позичковий відсоток, ставка рефінансування. 4.Висновки
Таким чином, в роботі розглянуто особливості взаємодії доларових грошових потоків та монетарної політики в перехідних економічних системах. Проведений аналіз дозволяє зробити наступні висновки:
З розвитком ринкових відносин монетарна політика дедалі набуває більшого значення. Від повного забезпечення регулюванння економіки здійснюється перехід до системи з розгалуженою мережою комерційних банків, з ядром – центральним банком. Це забезпечує лише адміністративні (обмежені) та монетарні (зміна облікової ставки, норми обов’язкових резервів, стурктура та обсяги грошових агрегатів) важелі впливу.
Застосування подібних важелів в перехідній економіці певним чином ускладнюється, наприклад наявністю грошових сурогатів, таких як бартер, взаємозаліки, різні цінні папери та долари на внутрішньому грошовому ринку. Крім того, експерименти з обсягами готівки в обігу можуть призвести до розкручення інфляційної спіралі, що стимулює розширення тіньового сектору економіки (Росія, Україна). Масштабне кредитування реального сектора – промисловості теж не приносить очікуваних результатів (Беларусь). В першому випадку спостерігається інфляція попиту, в другому – інфляція витрат. Для оптимізації впливу на економічну систему країни центральний банк займається таргетуванням. Перехід від централізованого управління фінансовими ресурсами до їх вільного руху в умовах ринку та розбудови приватної банківської системи з самого початку ускладнювався відсутністю у пострадянських республіках власних грошових одиниць.
Основними джерелами доларових грошових потоків в перехідних економіках є: міжнародні фінансові організації (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо), прямі зарубіжні інвестиції, надохдження від чистого експорту, дохід зароблений за кордоном та спожитий в Україні, валютна приватизація національного майна. Міжнародні фінансові організації, що фінансували перехідні економіки на початку їх розвитку, останнім часом виділяють гроші переважно на уникнення дефолту (МВФ) та певні реальні проекти перебудови (СБ), хоча загалом фінансування з їх боку останнім часом скорочується. Залучення прямих зарубіжних інвестицій залишається проблемним питанням. Валютна приватизація окрім додаткових надходжень до бюджету мала б їх стимулювати, але на прикладі Аргентини з’ясовується, що це не завжди так. Стимулювання вітчизняного експорту також залишається проблемним питанням.
Специфікою перехідної економіки є те, що значна частка валютних коштів обслуговує тіньовий сектор економіки. У зв’язку з цим ускладнюється оцінка частки тіньової економіки відносно ВВП. За методом Гутмана-Файге обсяг тіньової економіки розраховується через оцінку співвідношення готівки до інших грошових агрегатів в обігу. Однак, оцінити масу доларових потоків значно складніше. В тіньовій економіці використовується як доларова готівка, так електронні валютні платежі. Останні, як правило, здійснюються через підставні фірми.
Долар використовується на внутрішньому грошовому ринку в багатьох країнах з перехідною економікою. У зв’язку з цим, він виконує функції, притаманні внутрішній грошовій одиниці: міра вартості, засіб обігу та заощадження.
Долар в перехідній економічній системі має подвійну функцію: він є засобом здійснення міжнародних розрахунків та внутрішнім грошовим агрегатом. Серед основних причин подібного дуалізму – імпортозалежність та нестабльність національної грошової одиниці. В подібних умовах для перехідної економіки важливим стає диверсифікація обігу іноземних валют на внутрішньому грошовому ринку.
Обіг долара фактично зводить нанівець зусилля уряду щодо впровадження тієї чи іншої традиційної політики. Водночас заходи по врегулюванню валютного ринку фактично стають заходами монетарної політики.     продолжение
–PAGE_BREAK–