М І Пірогов – засновник воєнно-польової хірургії

М.І.ІІірогов – засновник воєнно-польової хірургії Восени 1847року з столичною Петербургу відправився на Кавказ всесвітньо відомий професор М.І.Пірогов. Виїхав з одним асистентом і фельдшером, та великою кількістю ящиків з ефіром. На Кавказі, то розгоряючись, то вщухаючи ішла війна І.Пірогов відправився на цю першу свою війну. Відправився з єдиною метою – дослідити дію ефіру. Починаючи з 1846року ефірний наркоз швидко закрокував по світу. У 1847 році його вже застосовували кращі хірурги Франції, Німеччини, Англії. В Парижський академії доповідали о 5 операціях під ефірним наркозом. В Англії – провели досліди на 5 тваринах. Пірогов вже в травні 1847 року, отримав результати 50 операцій, 40 дослідів усиплення здорових людей і 60 дослідів над тваринами. За 1 рік в Росії було здійснено 690 операцій під наркозом – 300 з них троговськи!!! Ніде не було знеболювання таким потрібним, довгоочикуваним і благодійним як на війні, і ніде не можна було дослідити дію ефірних парів у такому обсязі. Поки інші хірурги в клініках, лазаретах, госпіталях чекали хворих, щоби показати своє мистецтво, Пірогов відправився в величезний госпіталь під кавказським небом, де гасячи ранених чекали його самого, його мистецтва. У “Звіті про мандрівку по Кавказі” Пірогов писав про труднощі транспортування такого матеріалу, як ефір: летючого і легко загоряючогося під час літньої спеки.” Пірогов ще мандрував по півдню Росії, коли в далекому шотландському місті Едінбурзі акушер Джеме Симпсон застосував в якості знеболюючого засобу іншу речовину – хлороформ. У листопаді 1847 року він доповів про своє відкриття. Проти Симпсона – котрий використав хлороформ для знеболювання пологів, рангом підняли голоси отці церкви. Вони посилалися на Біблію, де сказано: в хворобах Єва буде народжувати дітей. Але едінбурзьський акушер виявився – знахіддивим. У відповідь він також зіслався на Біблію: там описана перша в історії світу хірургічна операція – творець, перед тим як вирізати у Адама ребро, щоби створити Єву і занурив Адама у глибокий сон. Хлороформ закрокував по світі ще впевнініше ніж ефір: сон від нього наступав скоріше і був глибше, застосування його простіше – не потребує приладів, хустинка змочена в хлороформі, замінює маску. Пірогов на зворотньому шляху з Кавказу випробував цей новий засіб. Розмах знову ж таки піроговський: на протязі першого ж року – триста операцій під хлороформом, за 5 років – 2,5 тисячі! Але військова хірургія не тільки наркоз. Це і “зберігаюче лікування”. По канонам тодішньої військової медицини, нагноєння у рані, ураження кістки, складний перелом – все це неминуче означувало ампутацію. А.Пірогов повстав: він хотів боротися до останнього, щоби зберегти пораненому руку чи ногу. Він вважав, що колеги занадто швидко хапаються за ніж і пилу. Жан Ларрей, знаменитий французський хірург, котрий був разом з Наполеоном у всіх походах, з гордістю нагадував, що після Бородинської битви він зробив за добу 200 ампутацій. Микола Пірогов власним досвідом спростував Ларееву медицину. Не треба трубити про поспішні ампутації, треба запропонувати щось натомість. Пірогов сперечався – і не на словах, а в справі довів свою правоту: там ампутуй, де немає можливості зберегти. Пірогов придумав розсікання ран: розширяв вхідний і вихідний отвір вогнестрільної рани, щоби дати вільний вихід накопичевшемуся в глибині гною, крові. Первинну обробку ран Пірогов: вважав головною умовою їх успішного лікування. Він застосував при переломах нерухому крохмальну пов’язку (“гипсова” – тепер така “звичайна” – у Пірогова і у людства ще попереду!): – спокій рятує кінцівку; щоби перевірити як діє крохмальна пов’язка, Пірогов після багатогодинних операцій супроводжував обози, які виводили поранених з місця битви. Замість ампутації всієї кінцівки Пірогов запропонував видаляти лише пошкоджену частину кістки або суглоб. Кавказська хірургія Пірогова покла­ла початок новій військово-польовій медицині. З записів Пірогова: “Все прекрасне і високе в нашому життю, науці і мистецтві створено розумом за допомогою фантазії, і багато – фантазією за допомогою розуму”. Пірогов розповідає, як “вперше побачив у одного скульптора дію гіпсового розчину на полотно”. “Я здогадався, що це можна застосувати в хірургії” і відразу наклав бинт і полоски холсту, змочені цим розчином на складний перелом гомілки. В застосовуваній на Кавказі для зберігаючого лікування крохмальній пов’язці Пірогов знаходив недоліки: її накладання займає час і клопітне, для варки крохмалю треба мати під руками гарячу воду, що в бойових умовах майже неможливо, крохмаль довго не засихає і засихає нерівномірно, тисне на набряклі частини, крохмальна пов’язка розкисає від дощу і вологості, від гною; в ній складно робити " вікна" для спостереження за ушкодженим місцем. Пірогов розмірковував над усуненням цих недоліків, і фантазія підказує шукаючому розуму шлях від крохмалю до гіпсу. Сміливість фантазії, звичайно від геніальності, але не можна відкинути і кропітку діяльність розуму. Уява, яка не базується на знаннях і не підкріплена ними, це пусте мріяння. Пірогов недаремно каже, що фантазія сприяє розуму, веде розум за собою. Одне до одного підбирання спостереження, ставилися досліди, робилися висновки, розум вперто бився над пошуками єдиного вірного шляху. Факти з готовністю чекали прозріння, щоби обернутися в істину. Ні, недаремно стверджував про щасливе з’єднання в людині – і тільки людині дароване – допитливого розуму і могутньої фантазії. Недаремно, любив повторювати: “Починаючи – треба вірити!” Недаремно повторював, що неможливість пізнати істину до кінця не може зупиняти прагнення до неї. Без прагнення до істини, казав Пірогов, немає щастя. 12 листопада 1854р. Пірогов за власним бажанням прибув в Севастополь. Ішла Кримська війна. Госпіталі Кримського півострова були розрахо­вані на 2000 ліжок. А поранених було 9тисяч. В Севастополі поранені лежали без їжі, без води, на вулицях, у подвір’ях під відкритим небом. Щасливці, які потрапили під госпітальний дах, валялися на голій підлозі, добре якщо вдавалося знайти місце під чужим ліжком. Хапали за ноги проходивших поруч лікарів і фельдшерів, благали помогти. А лікарів було мало з-за нестатку хлороформу операційна, як і в минулі роки, наповнювалась криками страждальців. Пірогов робив тисячі операцій і перев’язок, відвів окремі будинки для гангренозних, гнійних, тифозних. Пірогов створив першу в Росії групу сестер милосердя (сестер-жаліб­ниць) назвав її “Хрестовоздвиженська община” і привіз їх в Севастополь. Кожна четверта сестра милосердя з приїхавших до Севастополю знай­шла там свою загибель. Коли загін сестер виїжджав з Петербургу, деякі пророкували, що жінки занесуть у військо розпусту. А жінки принесли на бастіони і в траншеї Севастополя високий подвиг служіння людям. Всупереч розхожим думкам чиновного начальства, всупереч лютому опіру посадових злодіїв і шахраїв, всупереч традиціям Пірогов доручив сестрам – Жінкам !!! – весь нагляд над госпіталями. Сестри, крім того, що стояли біля операційних столів і чергували у ліжка поранених, безжалісно, по-піроговськи, ревізували аптеки (один з аптекарів, не чекаючи суду, застрелився від страху!); в госпитальних кухнях відміряли по нормі продукти, виявили на складах “загублені” палатки, “позабуті” ковдрі: списані матраци; сестри супроводжували транспорт, який виводив ранених з Севастополя, йшли довгі версти пішки за санітарними фурами. Сестри виявились в Севастополі самим, надійним, невстрашимим і невтомимим пироговським військом . Про жах перев’язувального пункту після бомбардування, писав в своєму оповіданні “Севастополь в травні” один із захисників міста Лев Миколайович Толстой. Він присвятив декілька строк сестрам милосердя, але в цих скупих строках він сказав найважливіше: “Сестри із спокійними обличчями із виразом ні тої о пустого жіночого болюче – слізного страждання, а діяльної практичної участи, то там, то подалі, крокуючи через ранених, з ліками, з водою, з бинтами, з корпією, з’являлися між закривавленими шинелями, і сорочками”. В Севастополі Пірогов зумів втілити в життя геніально просту ідею “сортування” ранених. Пірогов вперше в світі створив таку систему сортування. Березневе бомбардування Севастополю. Носилки, носилки, носилки… Підлога встелена сотнями закривавлених людей. Той несамовито кричить, міцно стискаючи в руці другу, відірвану ядром руку. Інший стогне в забутті. Третій, припіднявшися на лікті, нетерпляче вимагає допомоги. Четвертий помирає з тяжким хрипом. Метушаться лікарі, бігають фельдшера, служителі хапають першого попавшого раненого ( того, що з боку), кидають на операційний стіл… Так було раніше, так було б і зараз в Севастополі, якби не піроговське “сортування”. Але… “Стоп!” – наказує “сортування”. Сум’яття – це сили, витрачені даремно, додаткові лікарі і сестри, помилки в діагнозі і лікуванні. Не хапатись за ніж, не виявивши розумом напрямку дій і тим не врівно­важивши голову і руку. Знищити хаос – ось найперша “перша допомога”. Пірогов наказав сортувати ранених на 4 категорії. Перші – безнадійні. Їм засоби для заспокоєння останніх страждань, турботливі сестри, священик. Другі – невідкладні: цих негайно на стіл, щоби не опинились в першій категорії. Треті – ті, що можуть зачекати з операцією або зовсім без неї обійтись: їм гарний догляд, а коли спаде напруга перших годин і днів, уважний огляд і ретельне лікування. Четверті – легкопоранені. З цими просто – до фельдшерів – на перев’язку. В Севастополі Пірогов остаточно перекреслив лікарське сум’яття на полі бою: під обстрілом, на брудній землі, лікар може зробити не більше, ніж санітар. Наближати медичну допомогу до раненого – це не лікаря тягнути на передову, а негайно виносити раненого з під вогню. Три лікарі на полі бою – три загублені піщинки, зовсім інша справа – ті ж три лікарі біля одного операційного столу! Пірогов знищив хаос, він з годинником в руках вираховував середню швидкість роботи хірургів. За 9 днів березневого бомбардування через головний перев’язувальний пункт перейшло біля 5 тис. людей. " Ви сходіть на перев’язувальний пункт в місто! Там Пірогов – коли він робить операцію, треба стати на коліна" – писав очевидець. З лисі а Пірогова: “Важко бути для самого себе саме тим, хто ти є в дійсності”. Людина приречена “здаватися”. Проти “здаватися” одна зброя –“бути” “Бути починається там, де людина усвідомлює, що ми живемо на Землі не для себе тільки; що не охолонуло ще серце задля високого і святого; що не можна дивитись на все, що робиться навколо нас, однобічним егоїстичним поглядом. “Бути” – це працювати не єдиного хлібу ради: лише праця для загального блага дає кожній людині сили не втратити внутрішній зміст, високих устрімлень душі. Можна добре оперувати, читати лекції, ставити досліди, писати вчені книги – і "здаватись" ! “Здаватись” – це жити за звичкою. “Бути” – жити за натхненням. “Здаватись” – це окреслювати собі місце на землі. “Бути” знаходитись у безкінцевому польоті. “Здаватись” – як дитина… “Бути” – за наказом серця зробити тисячі операцій, написати книги на віки, здійснити відкриття, і не нагороди вимагати, а сварити себе, оприлюднити свої помилки, тому що страхітливіше сурм “страшного суду”, якщо ці поми­лки дістануться тим, хто іде слідом. Майбутнє для котрого і живемо, не дуже і оцінить заслуга теперіш­нього, бо теперішнє для майбутнього – вчорашнє. " Якщо не зараз, то можливо коли-небудь потім, знайдуться безпристрастні люди, котрі розгледів мої труди, зрозуміють, що я трудився не без мети і не без внутрішньої гідності.” Пірогов написав знамениті, класичні книги “Начала загальної військово-польової хірургії” “Військове – лікарська справа – котрими під час Великої Вітчизняної війни користувались військово-польові хірурги (наприклад знаменитий Н.Н.Бурденко). У роки Великої Вітчизняної війни гіпсова пов’язка Пірогова допомогла повернути в стрій багато і багато десятків тисяч поранених бійців. “Залишайся вірним твоєму покликові Терпи, борись, іди вперед і дорожи твоїм покликом так же само, як і життям” Микола Пірогов.