Суть і структура світового господарства

Світове господарство – являє собою сукупність соціальних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв’язків, що виходять територіальні межі окремих країн міжнародних, економічних відносин. В сучасних умовах економічна замкнутість нац. господарства не лише не раціонально, бо позбавляє економіку відособленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. Таким чином поняття с/г не можна зводити до простої суми нац. економік не меншою мірою його суть визначається зв’язком між нац. госп. , який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці науково-технічної виробничої кооперації. В міжнародній торгівлі валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними ек. відносинами. Міжнародні економічні відносини – являють собою систему госп. відносин між різними країнами світу. Елементами цієї системи є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво; вивіз капіталу і міжнародний кредит; світова торгівля; міграція робочої сили; міжнародні валютні відносини. Особливості розвитку сучасного господарства є: 1 Прагнення до цілісності, єдності світового господарства. 2 Вплив НТР на процес утворення єдиного світового господарства, оскільки завдяки впливу розширюються можливості міжнародного транспорту. Створюються єдині телекомунікаційні системи і широке застосування комп’ютерної техніки. 3. Поглиблення міжнародного поділу праці, міжнародної спеціалізації ікооперації. 4. Відбуваються створення великої кількості міжнародних економічних організацій. Суть і форми монополій. Монополія -це окремі крупні п-ва, об’єднання п-ств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують більш високі (монопольні) прибутки. Форми монополій: 1. Картель – це об’єднання п-в однієї галузі виробництва, які зберігають за собою виробничу і комерційну самостійність, а домовлюються про ринки збуту і ціну. 2. Синдикат – це невелике за обсягом об’єднанім однієї галузі, де учасники зберігають виробничу діяльність, але втрачають самостійну діяльність. 3. Трест – це об’єднання п-в однієї галузі або кількох галузей, при якому учасники втрачають і виробничу і комерційну самостійність, тобто об’єднують виробництво, збут, управління і фінанси. 4. Концерн – це багатогалузеве об’єднання 10, а то й 100 п-в різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі. Де все повністю об єднано, а головна фірма здійснює контроль за всіма ними (над іншими учасниками об’єднання). 5. Конгломсфят – це монополістичне об’єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих п"в, що не мали виробничої та технічної єдності. Суть ринку пращ і ціна праці. пОЛИТ / ПРОПОЇИ’ іі,і9 Ринок праці це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями і біржами праці (державними, приватними) з приводу організації використання і купівлі-продажу робочої сили, тобто це посередник між роботодавцем та найманими працівниками. Продавцями на ринку праці виступають особи, які досягли працездатного віку, випускники шкіл, технікумів, особи, що міняють роботу. Покупцями виступають п-ва, установи, які утворилися чи розширюються. Суб’єктами ринку робочої сили є : найманий працівник, роботодавець, а також посередники. Принципи функціонування ринку праці: 1. Кожен індивід має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудовою найму за власним вибором, за ціною на основі контракту між робітником і наймачем. 2. Роботодавець сам вирішує скільки і яких робітників йому наймати. 3. Робочі місця створюються і регулюються державою. Складовими елементами ринку праці є працездатне і зайняте населення. Працездатне населення – це особи, які за віком і станом здоров’я можуть працювати у різних сферах народне го/г. Заиняте населення — це частина працездатного населення, яка безпосередньо працює і одержує дохід. Елементами ринку праці є попит на працю, пропозиція праці, ціна. Попит залежить від потреб роботодавців, від якості праці, від попиту на продукцію фірм. Із збільшенням ціни праці зменшується потреба роботодавців у найманих працівниках. Пропозиція праці формується особами, які бажають працевлаштуватися. Пропозиція праці залежить від: рівня з/п, величини податків, авторитету профспілок, культури і релігії. Пропозиція показує, що із збільшенням ціни на працю зростає кількість бажаючих працевлаштуватися. Основні і оборотні ^рондя . У/ї^ний -з^. До складу фондів підприємства входять основні та оборотні фонди обігу, резервні й страхові фонди. А також інші матедіішьні^іінності й фінансові ресурси. Основні фонди – це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, тривалий час зберігають повністю або частково свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами у процесі їхнього зношування. Перенесення це здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного ФОНДУ. Основні фонди включають виробничі й невиробничі. Виробничі основні фонди -це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі (будівлі та споруди виробничого призначення, передавання обладнання, силові та робочі машини, транспортні засоби). Вони поділяються на активну частину – силові та робочі машини, устаткування, прилади і пасивну частину – будівлі, споруди, інвентар, які впливають на виробничий процес. Ьїсвиробничі основні фонди – це засоби праці, які не беруть участі у виробничому процесі, а задовільняють побутові і культурні гютреби(житлові будинки, об’єкти охорони здоров’я. . . ) Оборотні фонди – це предмети праці, які використовуються у виробництві. Вони являють собою частину продуктивних фондів, які використовуються у кожному циклі виробництва і їхня вартість повністю переноситься на виготовлення продукт. О. Ф. Складають 3 групи: виробничі запаси; незавершене виробництво; витрати майбутніх періодів. Фонди обігу – це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу виробництва. Щоб забезпечити своєчасне й повне оновленім основних вир. фондів запроваджуються норми амортизації, що враховують фіз. і моральний знос. Амортизація — це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру зносу їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступною відтворення засобів праці. Перенесена вартість являє собою частину с/в продукції, яка після реалізації надходить п-ству у вигляді частини виручки, що зараховується на амартизаційний фонд – це фонд грошових ресурсів, що утв. за рах. аморт. відрахувань і призначається для повного відновлення о. ф. Фізичний знос – це матеріальне зношування машин, обладнання; ЕОМ, будівель і споруд в рез. поступової втрати окремими елементами своїх техніко-виробничих властивостей, своєї споживчої вартості. Моральний знос – це втрата засобами праці частини вартості через конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці незалежно від фізичного зносу. "7. В умовах переходу до планомірної ринкової економіки значно зростатиме армія безробітних, похитнеться впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств. Соціальна політика – це комплекс соціальне – економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і ін. Основні принципи соціальної політики такі: 1) захист рівня життя населення шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення компенсації; 2) надання допомоги багатодітним сім ‘ям; 3) надання допомоги у разі безробіття; 4) проведення політики соціального страхування, встановлення мінімальної плати для працюючих: 5) розвиток освіти, охорони здоров ‘я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; 6) проведення активної політики, спрямованої на здобуття кваліфікації. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробуту сім’ї, і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості та ін. Випадків втрати засобів для існування з незалежних від людини обставин. Щоб забезпечити такий захист, держава мусить насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки. Крім держави соціальний захист населення забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники – їхні профспілкові організації.