Кіммерійці: суспільний устрій, господарство, культура та вірування

Міністерствоосвіти і науки України
Донецькийнаціональний університет
Історичнийфакультет
Кафедраісторії України
Самостійнаробота №1
зтеми:
«Кіммерійці:суспільний устрій, господарство, культура та вірування»
Виконав:
Студент І курсу денного
відділення
спеціальності “Історія”
гр. А (договір)
Головко Степан Сергійович
Перевірив:
Доцент Єсіп Ігор Михайлович
Донецьк– 2009

Зміст
Вступ
1. Етногенез кіммерійців
2. Побут кіммерійців
2.1 Господарство
2.2 Культура
2.3 Вірування
3. Суспільний лад
4. Зовнішні відносини
Висновок
Література
Додатки

Вступ
Першим етнічнимутворенням на теренах сучасної України, про яке лишилась згадка у письмовихджерелах є кіммерійці. Цей народ з’явився тут в період переходу історії з бронзового до залізного віку.Враховуючи давність часу, коли тут перебували кіммерійці, ми все ж такирозуміємо, що основним джерелом дослідження даного етносу є археологічніпам’ятки. Отже, найбільш широкого розмаху вивчення епохи кіммерійців набуло зрозвитком археології. На даний момент відомо більше ста таких пам’яток в усіхрегіонах України та поза її межами. При вивченні даних пам’яток головне неприписати кіммерійцям те, що не належить до їхньої культури, оскільки процеспереходу з однієї культури в іншу проходить поступово.
Однак, крімвідповідей на деякі питання археологія також породила нові суперечки серед вчених.Наприклад, не визначеним є походження кіммерійців.
Вперше кіммерійцівзгадує у своєму творі давньогрецький митець Гомер, що був їхнім сучасником. В «Одісеї»він писав: «Закотилось сонце та покрились тьмою всі шляхи, а судно нашедійшло глибокого Океану. Там народ і місто людей кіммерійських огорнулисьмрякою та хмарами; і ніколи сяюче сонце не заглядає до них своїм промінням – нітоді, коли сходить на зоряне небо, ні тоді, коли сходить до землі, аленепроглядна ніч розпростерта над безпорадними смертними». Згадав він проних і в іншому своєму творі, а саме в “Ілліаді”: «Зевс,наблизивши троянців та Гектора до ахейских судів, лишив їх перед судами…, асам повернув назад світлі очі, споглядаючи далеко на землю конеборнихфракійців, мідійців, що билися врукопашну і дивних гиппемолів-млекоїдів, біднихта справедливійших людей».
У Геродотаісторія вже переважає над міфами. Він згадує про кіммерійців як про народ, щонаселяв територію, де за його часів жили скіфи. Саме від них і причорноморськихгреків він дізнався, що Пантікопейські степи ще до приходу туди скіфів населяликіммерійці.
У давньосхіднихклинописних текстах ми не знайдемо такого зв’язного переказу про подіїкіммерійської історії, яке є у Геродота. Однак, вони переважують античніджерела тим, що ці тексти належать до того самого часу, що і події, про які вних йде мова.
Вивчення даноїтеми потребує дуже сумлінної та кропіткої роботи, але воно є необхідним длянас. Оскільки кіммерійці лишили вагомийслід в історії Північного Причорномор’я та можливо зіграли не останню роль уформуванні нашого етногенезу. Ті історики, які займаються дослідженнямкочівників на теренах Північного Причорномор’я (А.І. Тереножкін, О.А.Кривцова-Гракова, Б.Н. Граков, М.І. Артамонов та ін.), обов’язково торкаютьсяцієї теми.

1. Етногенезкіммерійців
Як самі себе називали«доїтелі кобилиць» невідомо. Навряд слово «кіммерійці»(грец. – κιμμέριοι; лат. – Cimmerii) є самоназвою. Швидше за все,їх так назвали античні автори. Значення цього слова невідоме. В ассирійськихклинописах кіммерійців називають гамірра, а в Біблії – гомер.
З’явились вонитут приблизно у ІХ ст. до н.е. і були витіснені скіфами десь у VII ст. до н.е. Кіммерійці являли собоюетнічно міцну спільноту племен, що займала досить велику та єдину, хоча й трохимінливу, територію на півдні Східної Європи. Як оповідає Геродот, це степиПівнічного Причорномор’я між Дністром та Доном.
Цей фактпідтверджується археологічними розкопками. Якщо ми поглянемо на картуархеологічних пам’яток часів кіммерійців, то можна так обмежити географіюїхнього впливу: від Криму (особливо Керченський пів-в, який тоді називавсяКіммерійським) на півдні до лісової зони на півночі, від Дунаю на заході доВолги на сході. Походження кіммерійців є досить складним питанням. Ніхто здослідників не береться дати на нього однозначну відповідь.
Наприклад, існуєдумка автохтонного причорноморського походження кіммерійців. Згідно з цією ідеєю,вони є нащадками племен, які задовго до того населяли південь Східної Європи,тобто носіїв катакомбної археологічної культури. Це означає, що кіммерійці єкорінним населенням цієї території.
Однак, ця думкане знайшла широкої підтримки в наукових колах. Натомість більшість істориків схильнівважати, що кіммерійці є гілкою давньоіранського народу, генетично близького доскіфів мотивуючи це їх іраномовністю. Це підтверджується тим, що іменакіммерійських царів (Лігдаміс, Теушпа, Шандакшатру) мають безпосередньоіранські корені.
Таким чином, питанняпоходження кіммерійців залишається відкритим. Однак, ми знаємо точно, що в VII ст. до н.е. кіммерійців змінює,інший більш досконало вивчений народ, який господарюватиме ПівнічнимПричорномор’ям протягом чотирьох сторіч. Але топоніми, які лишили після себекіммерійці, ще найближчі п’ять сторіч нагадуватимуть про їхню присутність тут.

2. Побуткіммерійців
2.1 Господарство
З початку основоюгосподарства кіммерійців було землеробство та скотарство. Там, де дозволялиприродні умови, вони розводили велику й малу худобу, свиней та коней. Частинахудоби була на стійловому утримані та забезпечувалась кормами та відходами, щодавало землеробство.
Кочовий укладгосподарського життя давав можливість безмежно використовувати пасовища. Такимчином було виявлено нове джерело росту додаткового продукту та збагачення, якепотребувало мінімум затрат праці. Мабуть саме ці фактори підштовхнули народиАзії на перехід до кочового способу життя. Кіммерійці не були виключенням іприблизно в ІХ ст. вони першим на теренах Північного Причорномор’я переходятьвід осілого способу життя до кочового. Так як кіммерійці були кочівниками, кінь займав особливемісце в їхньому житті. Про це свідчать археологічні розкопки. Деталі кінськогоспорядження були обов’язковим атрибутом у захороненнях кіммерійських чоловіків.Оптимальні природні умови сприяли розвитку конярству та його переходу втабунне. Конярство забезпечувало воїнів верховими кіньми та давало значнучастину продуктів харчування, в т.ч. і молоко. Крім тваринництва кіммерійці,займались ще й полюванням. Кіммерійці були першими, хто почав виплавляти зболотної руди залізо та широко використовувати його в промислових цілях. Вонизіграли головну роль у розповсюджені заліза в Східній та центральній Європі. Литтябронзи та золота виконувалося по воскових моделях. Застосовувались штамповка,карбування та паяння (золотом по золоту). Із заліза вироблялась більш досконалата практична зброя. Тим не менш багато предметів повсякденного життякіммерійців було зроблено з бронзи. Також було розвинуто і гончарство.

2.2 Культура
Кіммерійськіпам’ятки представлені лише похованнями, зазвичай курганними, але відомі й безкурганніпоховання. Культуру кіммерійців відносять до зрубної культури та білозерської.Останню вважають її основою. Кіммерійську культуру прийнято ділити на дваступені: чорногорівська культура (ХІ-VІІІ ст. до н.е.) та новочеркаська (VIII-VII ст. до н.е.).
На першомуступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев’янимперекриттям у скорченому положенні на боці. Для цього періоду ще характернібронзові вироби. На новочеркаському ступені вже з’явилися глибокі ями, відоміпрямокутні ями з дахом, відповідно і трупопокладання вже випрямлене, але теж набоці. Поховальний інвентар почали класти й на перекриття. Тут вже починаєпереважати залізо.
За складомсупроводжуючих небіжчика речей поховання чітко розділяється на чоловічі тажіночі.
Чоловіків ховализі зброєю, кінським спорядженням, тобто з тими речами, які могли б йомузнадобитися в бою. Для жіночих могил характерні прикраси, глиняний посуд тапредмети господарської діяльності (шила, голки тощо).
Важливою рисоюкіммерійської культури є стели, які хоч і не мають чітко вираженої головилюдини, але добре зображають одяг та зброю. Отже, традиція зображати своїхвоїнів в камені вже є характерною і для кіммерійців.
Прикраси вонивиготовляли з бронзи, золота та кісток. В різьбі на кістках в них переважалиплоский рельєф та гравюра. Для кіммерійського мистецтва найбільш характернігеометричні орнаменти у вигляді розеток, різних спіралей, меандрів,ромбоподібних фігур тощо. Також відомі приклади зображення тварин, зокремаконей та худоби.
Кіммерійськемистецтво дуже сильно відрізняється від мистецтва скіфів. Не кіммерійцізапозичували культурні досягнення у своїх сусідів а навпаки. Їх самодостатня йрізноманітна культура була представлена на досить високому рівні.
2.3 Вірування
Досліджуючикургани кіммерійців ми знаємо, що трупопоклодання в них було скорченим абовитягнутим на боку. В новочеркаський період померлих кладуть орієнтованостабільно на захід. Ця орієнтація буде характерною потім і для скіфів, і длясарматів. Швидше за все, це пов’язано з тим, що давні народи вважали, західстороною куди відходить душа. Таким чином, ми бачимо ознаки релігійнихвірувань.
Як згадувалосьвище, в захороненнях археологи знаходили речі, якими кіммерійці користувалисьпри житті. Це означає, що для їхнього світогляду було характерними віра в душута життя після смерті.
Колискою всіхрелігій була жіноча природа, яка запліднювалась і розцвітала від контакту зчоловічою природою. Відомо,що у кіммерійців був присутній культ Богині-Матері. Про це свідчать стели з зображеннями жінки, які маликультовий характер. Деякі вчені вважають, щокульт Богині-Матері у кіммерійців був відлунням релігійного культуранньонеолітичної (дотрипільської) та трипільської доби. Глиняні жіночістатуетки з дитиною на руках – уявлення про тогочасний релігійний світогляд,про початки формування ще в тодішню епоху культу Роду і рожаниць, поширеного вдохристиянських віруваннях східних слов’ян.
Отже, оскільки мине маємо жодних письмових відомостей про міфологію кіммерійців, їх культуру тарелігійні вірування – все це можна дослідити лише вивчивши археологічні пам’яткитого часу.

3. Суспільний лад
Кіммерійці усвоєму розвитку досягли високого рівня родоплемінного устрою. Щоправда, вони непредставляли собою згуртованої державної єдності. Вони були об’єднані вплемена, що, в свою чергу, об’єднувались в доволі міцну спілку племен, на чоліякої стояв вождь.
У соціальнійорганізації кіммерійців спостерігався перехід від родоплемінних відносин до рабовласницьких.Виділявся заможний прошарок населення – вожді й царі. В їхніх рукахнакопичувалися пасовиська, кінські табуни, багатства.
Відомо, що укіммерійців дуже прославлялись кінні воїни. Вони були на першому планісуспільства. Вершники та колісничники складали спорадичний елемент вродоплемінних військових сполученнях, які, очевидно, не мали постійногохарактеру. Наїзники складали основу кіммерійського суспільства. Кіммерійці булиперш за все кінними стрілками. Вони мали на озброєнні чудові залізні мечі,бойові молоти та булави. На чолі цих загонів стояли добре озброєні вожді. Припохованні вкладання до рук померлого зброї говорить про войовничістькіммерійців.
Їм так і невдалось створити власне державне утворення. На чолі цього народу було багато вождів,які не завжди були єдині. Саме тому вони і зникли з Північного Причорномор’япід тиском скіфів, які були більш організовані та більш єдині в своємусуспільному ладі.

4. Зовнішнівідносини
Кіммерійцямвдалося створити досить міцне військово-політичне утворення, яке займалотериторію всієї сучасної України. Центр Кіммерії, швидше за все, знаходився десьна Керченському півострові. Відомо, що вони здійснювали походи на БлизькийСхід: в Ассирію, Урарту, Лідію. Особливістю кіммерійської армії було те, що їївершники вміли використовувати лук будучи верхи. Вони блискавично проносилисьповз супротивника та закидували його дощем стріл.
Найбільшуактивність у зовнішніх відносинах кіммерійці проявили після приходу скіфів доПівнічного Причорномор’я. Під їх тиском кіммерійці були змушені мігрувати заКарпати та в Передню Азію. Ось як це описує Геродот: «Кіммерійці, колипобачили, що проти них виступило велике військо, почали радити, що їм робитиТут їхні думки поділились на двоє, кожна сторона наполягала на своїй думці. Інайдостойнішою була думка царів, а думка більшості зводилась до того, що їмвигідніше віддалитись, ніж залишившись наражатись на небезпеку і чинити опірчисельним ворогам. Але думка царів була воювати до останнього з ворогами,обороняючи свою країну. Хоч як там було, ні більшість не хотіла послухатисьцарів, ні царі більшості. Отже, перші без бою вирішили покинути країнузагарбникам і тікати від них, а царі вирішили краще бути вбитими і похованимина батьківщині, але не тікати з більшістю, згадавши, як їм добре було тут і якімуки їх чекають, якщо вони втечуть разом з більшістю. Скоро Вони прийняли такірішення, вони розділились, обидві їхні частини були рівними в числі і вонипочали битися між собою. І всіх, що в битві було вбито кіммерійці поховалипоблизу Тірасу (Дністер)». Їхні могили і тепер можна там побачити.
Пішовши зПричорноморських степів кіммерійці прославили своє ім’я на полях бою. В МалійАзії вони дійшли до Іонії, але, як описує Геродот, це не були довгостроковізавоювання, а скоріш звичайні грабіжницькі набіги.
Пройшовшичорноморським узбережжям Кавказу, вони розгромили Урарту. В 654 р. до н.е.кіммерійці вторглися в Лідію. Вони зайняли більшу її частину та столицю Сарди. У679 р. до н.е. під проводом Туешпи кіммерійці вторглись до Ассирії, яка буланаймогутнішою державою того світу. В боях з ними поліг і ассирійський цар Саргон.
Іншийассирійський цар Ассархадон (681 – 669) повідомляє, що він вбив Туешпу тавинищив його військо. Послідовник Ассархадона Аншурабанапал також вів боротьбуз кіммерійцями. Відомо, що він розтрощив в Кіллікії кіммерійське військо підпроводом Лігдаміса (Тугдамме). Сам Лігдаміс загинув зі своїм сином Сандакшатру.
Один з дослідниківкочівників Східної Європи В.Урбан припускає, що кіммерійці дістались навітькордонів Єгипту. І що з ними начебто воював фараон Псамметих.
Отже, прихідскіфів пожвавив життя кіммерійців. Тікаючи від більш численного та більшорганізованого народу, якими були скіфи, кіммерійці розширили географію своговпливу. У пошуках нового простору для своїх пасовищ вони вели боротьбу з могутнімикраїнами Ближнього Сходу. Та в кінці VII ст. все ж таки були підкорені скіфами. Але пам’ять про цейнарод ще протягом десятиліть наводила жах на народи Передньої Азії таіудейських пророків.

Висновок
Античні міфи,історичні перекази та ассирійські клинописи створили в нас уявлення прокіммерійців як про агресивний і войовничий народ. Завдяки давнім авторам мизнаємо, що вони робили досить масштабні походи в Малу Азію, воювали з Ассирієюта Урарту. Кіммерійці були кочовими племенами, а основним заняттям кочовиків єабо захист своїх пасовищ, або грабіжницькі набіги на пасовища сусідів.
Отже, кіммерійцівели досить активну діяльність на історичній арені, вони впливали на історичнийрозвиток інших народів Східної Європи та Передньої Азії. Це значить, щокіммерійці є предметом вивчення не лише для дослідників історії України, а йдля вчених, що займаються вивченням історії Євразійських народів.
Всі згадки, які єв письмових джерелах, пов’язані з військовими походами. Про їхню культуру,вірування та господарства ми дізнаємося з археологічних джерел.
Кіммерійці булипершими, хто перейшов від осілого способу життя до кочового та одним з перших,хто навчився виплавляти з болотної руди залізо. Таким чином, епоха кіммерійцівпоклало початок Залізного віку на теренах України. В їх господарстві переважалоскотарство. Особливу роль в їхньому житті відігравав кінь.
Невирішеним єпитання походження кіммерійців. Частково це пов’язано з тим, що вчені не можутьвизначитись до якої саме археологічної культури вони належать. Деякі вважають кіммерійцівнащадками катакомбної культури, інші ж відносять їх до зрубної. Прийшли вонисюди з Азії, чи їхній етногенез відбувався тут є питанням відкритим, але фактомлишається те, що вони протягом трьох сторіч займали територію України і лишиливагомий слід у нашій історії.
Щодо вірувань кіммерійців,то у них є ознаки тотемізму – тотемом у них був змій; анімізму – про цесвідчать їхні поховання, разом з трупами вони клали предмети, які моглизнадобитися в наступному житті; фетишизму – про це свідчать стелиБогині-Матері, які мали культовий характер.
Цей народз’явився на історичній арені в ІХ ст. до н.е. Вони досягли високого рівня врозвитку родоплемінних устроїв. Прослідковується перехід до рабовласницькогоустрою. В них була досить потужна армія, яка проявила свої здібності в МалійАзії після приходу в Північне Причорномор’я скіфів.
Кіммерійцям так іне вдалося створити власного державного утворення. Проте вони встигли навестижах на наймогутніші держави тогочасного світу. В VII ст. вони припиняють своє існування,а на зміну їм з’являється інший, етнічно близький, але більш численний та більшорганізований народ, в якому вони і розчинились, а саме скіфи. Але ще протягомп’яти століть деякі топоніми (Боспор Кіммерійський, Кіммерійська переправа тощо)нагадуватимуть про існування в міжріччі Дністра та Дону «доїтелів кобилиць».

Література
1. Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы: (от появления наист. арене до конца IV в. до н.э.) / М.И. Артамонов. — Л.: Изд-во Ленингр.ун-та, 1974;
2. БойкоО.Д. Історія України, К.: Академвидав, 2006;
3. Всемирнаяистория: В 24 т. Т.3. Век железа/ [Редкол.: И.А. Алябьева и др.]; Мн.:Литература, 1998;
4. Жебелев С.А.Северное Причерноморье; Исслед. и статьи по истории Северного Причерноморьяантич. эпохи [Текст] / С.А. Жебелев; отв. ред. Д.П. Каллистов; Акад. наукСССР, Ин-т истории. — М.: Изд-во Акад. Наук СССР; Ленинград, 1953;
5. Петрухин В.Я.Очерки истории народов России в древности и раннем средневековье: Учеб. пособиедля гуманит. фак. вузов. — М.: Шк. Яз. рус. культуры, 1998;
6. «Проблемыскифо-сарматской археологии Северного Причерноморья», обл. конф., посвящ.90-летию со дня рождения Б. Н. Гракова (1989; [Запорожье]). 0 [Тезисыдокладов…] / [Редкол.: Ю. Г. Виноградов (отв. ред.) и др.]; Ин-т археологииАН СССР; Моск. гос. ун-т; Запорож. гос. ун-т; Запорож. обл. краевед. музей. — Запорожье: Коммунар, 1989. — 1. – 1989;
7. Тереножкин А.И.Киммерийцы / А.И. Тереножкин; АН УССР, Ин-т археологии. — К.: Наук. думка, 1976;
8. Урбан В.В.Кочевники Восточной Европы / В. Урбан. — Донецк: ДонНУ, 2002;
9. Хрестоматія зісторії України / упоряд. та авт. комент. О.М. Уривалкін. — К.: КНТ, 2007.

Додаток № 1
/>
Аттичнийчорнофігурний кратер «ваза Франсуа»
/>
Елемент кратера –сцена «Калідонська охота» (кіммерійські лучники)

Додаток № 2.Археологічні пам’ятки
/>

Додаток № 3.Кіммерійські стели
/>