Виконання бюджету 2

ЗМІСТ 1. Бюджетний розпис. Бюджетна класифікація……………………………………3 2. Організація і порядок виконання дохідної частини бюджету………………….7 3. Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету………………..9 4. Касове виконання бюджету……………………………………………………..18 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………20 1. Бюджетний розпис. Бюджетна класифікація Виконання бюджету означає забезпечення повного і своєчасного надходження запланованих доходів, податків і платежів до всіх ланок бюджетної системи та безперервне фінансування заходів, затверджених у бюджеті (рис. 1). Ця частина бюджетного процесу включає заходи щодо виконання дохідної і видаткової частин кожного із бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України. До принципів організації виконання бюджету належать: — забезпечення повного і своєчасного надходження доходів у цілому і за кожним джерелом окремо; — фінансування заходів у межах затверджених у бюджеті сум і протягом бюджетного року; — пропорційність при фінансуванні з бюджету; — фінансування юридичних осіб тільки з одного бюджету; — дотримання режиму економії у витрачанні трудових і природних ресурсів, матеріальних коштів; — забезпечення ефективного контролю за правильним використанням бюджетних коштів; — дотримання на підприємствах і в організаціях бюджетної сфери фінансової дисципліни. Завдання щодо виконання бюджету покладаються на фінансові та фіскальні органи, установи банків, міністерства, відомства, місцеві органи влади, підприємства, організації й установи. Основою для виконання Державного і місцевих бюджетів є розпис. Розпис Державного бюджету України складає Міністерство фінансів України на підставі показників затвердженого бюджету в місячний термін після прийняття закону про Державний бюджет України. Рис. 1. Загальна схема виконання Державного бюджету: Коментарі рух коштів інформація про рух/для руху коштів річні, місячні планові показники щотижневі планові показники зобов’язання 1, 1.1 — сплата податків до бюджету; 1.1.1 — інформація про надходження податків до бюджету; 1.2 — щоденна акумуляція надходжень на центральний рівень; 1.2.1 — звіт про надходження до бюджету; 2, 2.1, 2.2 — доведення річних та місячних планових показників до розпорядників бюджетних коштів та затвердження ними кошторисів (доводяться на початку бюджетного року); 3 — облік зобов’язань та складання на їх підставі оперативних касових планів (пропозицій); 4, 4.1, 4.2 — щотижневе доведення до розпорядників бюджетних коштів оперативних касових планів; 5 — надання розпорядниками бюджетних коштів розрахункових документів на оплату рахунків та здійснення розрахунків управліннями Державного каз­начейства за рахунок оборотно-касових залишків на їх кореспондентських рахунках у НБУ; 5.1 — виписка банку (підтвердження проплати); 6 — надання управліннями Державного казначейства заявки на підкріплення коррахунків за рахунок ЄКР; 6.1 — підкріплення коррахунків УДК за рахунок ЄКР. Розпис бюджету Автономної Республіки Крим (АРК) складає Міністерство фінансів АРК; обласних і міських (міста Київ і Севастополь) бюджетів — головні фінансові управління обласних і міських державних адміністрацій; районних (у сільській місцевості і в містах), міських (міст республіканського (Автономна Республіка Крим) і обласного значення) — фінансові управління відповідних виконавчих органів; міських (міст районного значення), сільських і селищних — виконавчі органи міських, сільських і селищних Рад. Розпис Державного бюджету України на відповідний рік включає: розпис доходів, розпис фінансування і розпис асигнувань державного бюджету. Ці розписи поділяються на річний і помісячний розпис доходів, розпис фінансування та розпис бюджетних асигнувань і кредитування загального фонду. Неспроможність збалансування бюджету в окремому місяці є підставою для отримання бюджетних позичок. Забезпечення збалансування бюджету в межах кожного місяця досягається рівномірним розподілом видатків та встановленням відповідних термінів надходження доходів. Складання бюджетного розпису потребує певних навичок та високої відповідальності працівників фінансових органів. Чим краще складено розпис, тим чіткіше організовано виконання бюджету. Розпис бюджету складають відповідно до порядкових номерів надходжень та видатків бюджету. Порядкові номери (коди) і повні найменування доходів і видатків бюджету зазначені в бюджетній класифікації. Бюджетна класифікація — єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету та державного боргу (боргу Автономної Республіки Крим чи боргу місцевого самоврядування) за ознаками економічної сутності, функ­ціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів. Відповідно до статті 8 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників. З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв’язку між функціональними призначеннями й економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов’язковому порядку Верховну Раду України. Бюджетна класифікація має такі складові: класифікація доходів бюджету; класифікація видатків бюджету; класифікація кредитування бюджету; класифікація фінансування бюджету; класифікація боргу. При розгляді складових бюджетної класифікації слід розмежувати поняття «видатки бюджету» та «витрати бюджету», оскільки вони не тотожні. Поняття «витрати бюджету» є більш широким, ніж «видатки бюджету». Витрати бюджету — це сума видатків бюджету, коштів на кредитування та коштів на погашення основної суми боргу. Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу, надання кредитів із бюджету та повернення надміру сплачених до бюджету сум. 2. Організація і порядок виконання дохідної частини бюджету Основою успішного виконання бюджетів усіх рівнів є своєчас­не і повне надходження доходів, яке забезпечується раціонально організованою системою їх стягнення. Система мобілізації доходів повинна забезпечити рівномірне, регулярне і стійке надходження коштів на рахунки бюджету, а також таке їх документальне оформлення, яке дало б змогу фінансовим органам мати своєчасну інформацію про виконання плану за доходами. Зарахування коштів на рахунки бюджету повинно здійснюватися в короткі терміни. Одночасно мають забезпечуватися відповідні зруч­ності платникам. Установленою системою стягнення доходів бюджету передбачено, що для переважної частини доходів обчислення сум платежів та їх перерахування у бюджет здійснюють самі платники. Це значно прискорює процес мобілізації доходів. Безпосередню роботу з обліку і контролю за правильним обчисленням, своєчасним і повним внесенням платежів у бюджет покладено на податкові органи. Юридичні та фізичні особи вносять податки і збори до бюджету у безготівковій або готівковій формах через установи банків (у яких вони обслуговуються), установи Державного комітету зв’язку України, установи Державного ощадного банку України. Доходи зараховуються на рахунки бюджетів, відкриті в органах Державного казначейства України. З 2001 р. в Україні встановлено такий порядок зарахування доходів до Державного бюджету, який передбачає відкриття рахунків у розрахунковій палаті органів Державного казначейства середньої ланки (Управління Державного казначейства України в АРК, областях, містах Києві і Севастополі). З 2002 р. такий самий порядок використовується і при зарахуванні доходів до місцевих бюджетів України. Тобто банк платника (юридичної і фізичної особи) перераховує грошові кошти через СЕП Національного банку України на рахунки для зарахування доходів, відкритих в органах Державного казначейства в розрізі відповідних територій та кодів бюджетної класифікації. Органи Державного казначейства України здійснюють такі функції у процесі виконання дохідної частини бюджету держави: — установлюють порядок відкриття та відкривають рахунки в управліннях ДКУ для зарахування податків і зборів до бюджетів; — ведуть бухгалтерський облік доходів бюджету; — здійснюють розподіл платежів до Державного бюджету від­повідно до нормативів відрахувань та перераховують за належ­ністю розподілені кошти; — готують розрахункові документи і проводять повернення надмірно або помилково сплачених платежів до бюджету; — здійснюють відшкодування податку на додану вартість; — складають щоденну, періодичну та річну звітність за доходами відповідно до кодів бюджетної класифікації. Управління ДКУ щодня готує інформацію про доходи, які надійшли до бюджету і подає її: 1) Державному казначейству України; 2) відділенням Державного казначейства України в містах, районах і районах у містах; 3) державним податковим адміністраціям в АРК, областях, в містах Києві і Севастополі; 4) Міністерству фінансів АРК, Головним фінансовим управлінням обласних і м. Києва державних адміністрацій, фінансовому управлінню державної адміністрації м. Севастополя. У свою чергу, ДКУ передає цю інформацію в Державну подат­кову адміністрацію України, а відділення казначейства — податковим інспекціям. Кожного місяця працівники органів Державного казначейства проводять з податковими органами звірку доходів, які надійшли до Державного бюджету і місцевих бюджетів України. Про наслідки цієї звірки складається довідка, в якій зазначають види доходів відповідно до бюджетної класифікації, надійшло за місяць, надійшло з початку року, відхилення. Остаточне рішення про використання доходів, що надійшли до Державного бюджету Украї­ни, приймає Державне казначейство України. 3. Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету Видаткова частина бюджету являє собою, як уже зазначалося, зведення бюджетних асигнувань конкретним міністерствам і відомствам, об’єднанням та установам, управлінням і відділам виконавчих органів місцевого самоврядування. Головне завдання щодо виконання видаткової частини бюджету — забезпечення раціонального використання державних коштів на всіх ділянках бюджетного фінансування. Порядок фінансування з відповідної ланки бюджетної системи встановлюється центральним органом державної виконавчої влади у сфері фінансової діяльності — Міністерством фінансів. Фінансування із бюджету — це перерахування коштів на рахунки розпорядників бюджетних коштів (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні, поточні) з казначейського рахунка (або рахунка відповідного бюджету), які відкриті в банківських установах і в органах казначейства в межах, визначених у фінансових планах та кошторисах і затверджених у бюджеті. Установи, підприємства й організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому були передбачені для них необхідні асигнування. Бюджетні асигнування — це планові суми, в межах яких можуть здійснюватися видатки з бюджету. Фінансування з бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов’язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їх цільовим призначенням. Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання відповідного бюджету. Органи Державного казначейства (або банківські установи) перераховують кошти з казначейського рахунка (або рахунка бюджету) на рахунки розпорядників коштів. У процесі фінансування фінансові органи здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів. Успішне виконання бюджету за видатками визначається чітким додержанням своїх функцій усіма юридичними особами: фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів. Виділяють такі форми бюджетного фінансування: 1) бюджетні інвестиції, які можуть здійснюватись у вигляді фінансування капітальних вкладень, проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту та придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством; 2) бюджетні кредити — надання коштів з бюджету суб’єктам підприємництва на поворотній і платній основі. Вони відрізняються від банківських кредитів порівняно нижчим рівнем процентних ставок та наданням на більш пільгових умовах; 3) кошторисне фінансування означає виділення бюджетних асигнувань на основі спеціального планово-фінансового документа — кошторису. Визначає у безповоротному і безоплатному порядку обсяги коштів на фінансування певних об’єктів (програм, заходів) з визначенням їх цільового призначення і розподілом за окремими періодами фінансування; 4) державні трансферти — це невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу. Державними трансфертами є державне субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) і державна допомога населенню. Державні субсидії — всі невідплатні поточні бюджетні виплати підприємствам та громадянам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або поставки товарів чи надання послуг в обмін на проведені платежі. Наприклад, в Україні громадянам, які мають відповідні підстави, надається щомісячно адресна грошова субсидія для відшкодування витрат на плату за користування житлом або його утримання та комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидія на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Житлова субсидія є безповоротною, і її отримання не пов’язане і не тягне за собою зміни форми власності житла. Державна субвенція — цільове виділення коштів з бюджету суб’єктам підприємництва на фінансування певних програм і проектів на умовах пайової участі бюджету та отримувача коштів. Державна дотація — кошти, що виділяються з бюджету підприємствам на покриття їх збитків, переважно у випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави. Державна допомога населенню — допомога, що надається фізичним особам за рахунок коштів бюджету чи цільових фондів держави, у грошовій або натуральній формі. Грошові трансферти населенню — поточні платежі фізичним особам у грошовій формі, які призначені для збільшення їх доходу. Натуральні трансферти — державна допомога населенню, що надається у вигляді товарів, продуктів і послуг, повністю чи частково безоплатних. Державні трансферти можуть передбачатись на поточні або капітальні потреби. Капітальні трансферти — безповоротні і невідплатні односторонні платежі органів державного управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог. Передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, пов’язаних з пошкодженням основного капіталу або збільшенням капіталу отримувачів. Відомо два методи фінансування з бюджету: — відкриття кредитів; — перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів. Різні методи надання бюджетних коштів обумовлені особливостями виконання бюджетів у різних ланках бюджетної системи. Метод відкриття кредитів полягає в тому, що фінансовий орган через спеціальні документи — видаткові розписи — повідомляє відповідну установу банку про встановлені суми та терміни видання коштів з рахунків бюджету головним розпорядникам кредитів. У практичній діяльності використовуються три типи видаткових розписів: 1) видатковий розпис для фінансування установ, які перебувають на бюджеті; 2) видатковий розпис для фінансування суб’єктів господарської діяльності; 3) план фінансування (для фінансування капітальних вкладень або геологорозвідувальних робіт). При відкритті кредитів бюджетним організаціям у видатковому розписі наводиться розподіл кредитів у розрізі параграфів (що характеризують типи установ), а також за деякими статтями видатків (заробітна плата, стипендії, придбання медикаментів, придбання обладнання) відповідно до бюджетної класифікації. Для підприємств і господарських організацій кредити відкриваються окремо видатковим розписом за кожною статтею видатків — цільовому призначенню коштів. Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам кредитів. Це — дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків у межах визначених видатковим розписом асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є річний розпис бюджету з поквартальним розподілом, де вказується сума затверджених на певний квартал асигнувань. Сума відкритих кредитів зараховується на рахунки головних розпорядників кредитів, що означає збільшення їх грошових коштів у банку. При видачі коштів готівкою розпорядникам кредитів або оплаті їхніх видатків безготівковим шляхом зменшуються і грошові кошти на рахунках бюджету в банку. Протягом строку, на який відкриті кредити, фінансовий орган може вносити відповідні зміни у встановлені суми фінансування, а за необхідності і закривати кредити. Збільшення кредитів у кожному випадку здійснюється тільки за рішенням відповідних органів влади або ж виходячи із бюджет­них прав, наданих чинним законодавством фінансовим органам і головним розпорядникам кредитів (переміщення кредитів у встановлених сумах з кварталу на квартал або з одного параграфа на інший). Необхідність у кредитах уточнюється з урахуванням перебігу виконання плану за відповідними показниками у разі наявності бюджетних резервів і невикористаних кредитів, а також можливостей для мобілізації внутрішніх ресурсів. З урахуванням цих факторів визначається фактична необхідність у кредитах, які треба відкрити їх головним розпорядникам. Фінансові органи мають право зменшувати відповідно до плану розміри кредитів, які відкривають у випадках: недокомплектованості чисельності працівників бюджетних установ порівняно із затвердженим штатом; невиконання плану по мережі, по контингентах бюджетних установ, перевиконання плану надходження коштів батьків за перебування дітей у дошкільних закладах, наявності в бюджетних установах понаднормативних запасів матеріальних цінностей на початок року та ін. У процесі здійснення бюджетного фінансування допускається переміщення кредитів. Воно означає зміну цільового призначення бюджетних коштів через збільшення асигнувань за одними видами видатків або розпорядникам кредитів за рахунок їх зменшення за іншими видами видатків або розпорядникам кредитів. Правом переміщення кредитів наділяються розпорядники кредитів у межах, установлених чинним законодавством. Сутність другого методу фінансування полягає в перерахуванні грошових коштів з рахунка бюджету на рахунки головних розпорядників коштів. Воно здійснюється лише за наявності коштів на відповідному рахунку в цей момент. Підставою для переказування на рахунки головних розпорядників коштів є затверджені в бюджеті суми видатків (призначень) — асигнування на певний квартал, передбачені у річному розписі бюджету. Перерахування грошових коштів здійснюється не більше трьох разів на місяць. У разі необхідності фінансовий орган може вносити зміни в помісячний розподіл асигнувань: переказувати кошти за рахунок асигнувань наступних місяців або надавати право використовувати перераховані кошти в наступному місяці. Допускаються також деякі зміни у цільовому (за статтями) призначенні перерахованих коштів. Фінансування капітальних вкладень здійснюється на основі зазначених вище методів бюджетного фінансування. Кошти перераховуються відповідно до обсягів робіт, що фінансуються, як правило, один раз на місяць. До 1 липня 1993 р. в Україні використовувались обидва методи бюджетного фінансування: — відкриття кредитів — при фінансуванні з Державного бюджету; — перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів — по місцевих бюджетах. Застосування різних методів щодо Державного і місцевих бюджетів пов’язане з відмінностями в організації касового виконання бюджету. Грошові кошти Державного бюджету не перебували на одному рахунку в Національному банку, а були розосереджені по території всієї країни. При цьому обсяг мобілізованих на певній території доходів не збігався із сумою фінансованих з Державного бюджету видатків. В одному районі (місті) могло надійти більше доходів у відповідний бюджет, ніж передбачається видатків, в іншому — навпаки, суми фінансованих видатків з Державного бюджету перевищували доходи, які надійшли. У зв’язку з цим фінансування з Державного бюджету здійснювалося шляхом відкриття кредитів щоквартально, а на фінансування капітальних вкладень — один раз на рік з поквартальною розбивкою. Другий метод — перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів — застосовувався при виконанні місцевих бюджетів. Можливість використання такого методу визначалася тим, що грошові кошти місцевих бюджетів були зосереджені на рахунках в одній установі банку. Фінансування здійснювалося з поточного рахунка (основного) місцевого бюджету і тільки за наявності коштів на відповідному рахунку в цей час. З 1 липня 1993 р. відповідно до Указу Президента України «Про порядок виконання Державного бюджету України» від 18 черв­ня 1993 р. № 219/93 з метою забезпечення ефективного управління доходами і видатками Державного бюджету України, введення касового порядку його виконання, посилення контролю за надходженням, цільовим і економним використанням державних коштів Міністерство фінансів України одержало право фінансувати видатки в межах наявних фінансових ресурсів у Державному бюджеті України. Для концентрації бюджетних коштів і здійснення видатків Міністерству фінансів України було відкрито в Національному банку України рахунок «Кошти Державного бюджету України». Це означало, що з 1 липня 1993 р. в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінансування — перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів. У 1995 р. на виконання Указу Президента України «Про Державне казначейство України» від 27 квітня 1995 р. було утворено Державне казначейство України. З цього часу почалося поступове впровадження виконання бюджету через органи Державного казначейства. За існуючої організації виконання видаткової частини Державного бюджету України перерахування коштів здійснюється з казначейського рахунка Державного казначейства на рахунки (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні), які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам коштів. Перерахування бюджетних коштів через органи Державного казначейства включає організацію роботи з фінансування видатків у: — центральному апараті Державного казначейства України; — територіальних органах Державного казначейства. Державне казначейство України здійснює фінансування видат­ків Державного бюджету шляхом переказування коштів територіальним управлінням державного казначейства. Для цього органи казначейства повинні мати інформацію про територіальне розташування підприємств, організацій, установ, а також показники кошторисів доходів і видатків розпорядників коштів відповідного рівня. Державне казначейство України доводить до головних розпорядників коштів (ГРК) затверджені обсяги асигнувань. Головні розпорядники коштів готують розподіл бюджетних коштів по областях у розрізі підвідомчих установ, підприємств, організацій і подають до центральної ланки органів казначейства. На підставі розподілу бюджетних коштів Державне казначейство готує реєстри на здійснення видатків з єдиного казначейського рахунка по відповідній території і розпорядження на перерахування коштів. Потім готують платіжне доручення на переказування коштів територіальним управлінням органів казначейства та розпорядникам коштів. Територіальні управління Державного казначейства на своє­му рівні доводять до розпорядників коштів отриману суму асигнувань. Вони можуть здійснювати (фінансувати) видатки в межах коштів, отриманих від розпорядника коштів вищого рівня. У свою чергу, територіальні управління Державного казначейства так само працюють із відділеннями Державного казначейства. Перерахування бюджетних коштів з бюджету розпорядникам коштів здійснюється через оплату витрат: оплату рахунків і видачу готівки. Оплата рахунків здійснюється Державним казначейством шля­хом безготівкового перерахування бюджетних коштів з єдиного казначейського рахунка на користь суб’єктів господарської діяльності, що виконали роботи та надали послуги розпорядникам коштів, про що буде зроблено запис у реєстраційному рахунку цього розпорядника. Оплата рахунків розпорядників коштів бюджету здійснюється лише за наявності в обліку органів казначейства їхніх зобов’язань та залишків коштів на рахунках розпорядників. Підставою для оплати рахунків є платіжні доручення розпорядників коштів та документи, які підтверджують цільове направлення коштів: рахунки, рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт (крім договорів на оплату комунальних послуг, послуг зв’язку, охорони, оренди приміщень), акти виконаних робіт, тендерна документація, акцепти тендерних пропозицій, договори про закупівлю тощо. Для оформлення документів на отримання заробітної плати, стипендії, допомоги, видатків на службові відрядження та інших коштів, що видаються на видатки, які не можуть бути проведені безготівковою оплатою, розпорядники коштів подають до органів казначейства заявку на видачу готівки. Заявки подаються в двох примірниках, один з яких після видачі готівки повертається розпорядникам бюджетних коштів з відповідним відбитком штампа казначея. Заявки на видачу готівки виписуються розпорядниками бюджетних коштів на осіб, з якими в них укладені договори про повну матеріальну відповідальність і які мають право отримувати і видавати кошти. У заявках на видачу готівки вказуються суми податку на доходи фізичних осіб, суми нарахувань до фондів соціального страхування та суми страхових внесків до Пенсійного фонду України, інші податки й обов’язкові платежі, які утримуються із заробітної плати. У заявках на видачу готівки розпорядники бюджетних коштів відмічають наявність чи відсутність заборгованості зі сплати податків. На підставі перевіреної заявки органи Державного казначейства України виписують на осіб, указаних у заявці, грошові чеки на отримання готівки. На підставі належно оформлених грошових чеків уповноважені особи розпорядників бюджетних коштів отримують готівку з бюджетних рахунків, відкритих в установах банків на ім’я органів Державного казначейства України. Невикористана готівка повертається уповноваженими особами розпорядників бюджетних коштів безпосередньо на цей самий рахунок за відповідними документами, під час заповнення яких обов’язково вказується номер реєстраційного рахунка, на який повинні бути зараховані кошти. 4. Касове виконання бюджету У процесі виконання бюджету як державного, так і місцевого рівнів у самостійну сферу виділяється касове його виконання. Під касовим виконанням бюджету слід розуміти організацію і здійснення розрахунково-касових операцій (приймання, зберігання і видання бюджетних коштів) щодо виконання бюджету відповідного рівня. Це одна з найскладніших сфер виконання бюджету в цілому. Відомо три системи касового виконання бюджету: 1) банківська, 2) казначейська, 3) змішана. За банківської системи рахунки для виконання бюджету відкриваються в установах банківської системи. Казначейська система касового виконання бюджету передбачає відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету через спеціалізовану структуру — Державне казначейство. Змішана система передбачає можливість відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету як в установах банківської системи, так і в Державному казначействі. За банківської системи касового виконання бюджету установи банків здійснюють такі операції: — приймають кошти в доходи кожного з бюджетів, які входять у бюджетну систему, і зараховують їх на рахунки відповідних бюджетів; — розподіляють в установлених розмірах (у законі про Державний бюджет, у постановах місцевих органів влади про затвердження бюджетів) загальнодержавні податки і доходи між усіма бюджетами бюджетної системи країни; — видають кошти міністерствам, відомствам, галузевим уп­равлінням (відділам) виконавчих комітетів місцевих органів влади, підприємствам, організаціям і установам; — ведуть облік доходів і видатків бюджетів і складають звітність про їх касове виконання; — контролюють своєчасність подання підприємствами, організаціями й установами доручень в установи банків на перерахування в бюджет податків, стягнених із заробітної плати, і внесків із загальнообов’язкового державного соціального страхування та ряд інших операцій. Сьогодні всі бюджетні грошові надходження Уряду автоматично спрямовуються на центральний кореспондентський рахунок за доходами, а платежі за видатками здійснюються через 28 кореспондентських рахунків у Національному банку України: один — для центрального казначейства і один — для кожного з обласних управлінь казначейства. При цьому всі ці рахунки містяться в єдиній системі електронних платежів, і тому Державне казначейство має до них прямий доступ. Управління цими рахунками здійснюється центральним казначейством. Таким чином були створені передумови для завершального кроку з упровадження Єдиного казначейського рахунка на центральному рівні казначейства — відкриття кореспондентського рахунка на центральному рівні шляхом технічного злиття 28 діючих кореспондентських рахунків казначейства в НБУ у консолідований Єдиний казначейський рахунок з субкореспондентськими рахунками для кожного обласного управління Державного казначейства України та з доступом до СЕП НБУ через розрахун­кові палати НБУ на обласному і центральному рівнях. При цьому управління Єдиним казначейським рахунком здійснюється цент­ральним апаратом Державного казначейства. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Василик Д. О. Бюджетний механізм в управлінні економікою // Фінанси України. — 2006. — № 7. Дьяконова І. І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації // Фінанси України. — 2004. — № 10. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України. — К.: Наук. думка, 1997. Юрій С. І., Бескид Й. М. Бюджетна система України. — К.: НІОС, 2000. Бюджетний Кодекс України від 2001.06.21 №2542-III Бюджетний процес в України: збірник нормативно-інструктивних матеріалів. Упорядники: С.І. Мельник, З.М.Луценко, І.Ф. Щербина, А.В.Данілова. К: „проект підтримки економічної та фіскальної реформи”, 2002 Василик О.Д. Державні фінанси України. – Київ: Вища школа, 1997.– 320с. Петрашко П.Г.,Чечуліна О.О., Александров В.И. Казначейська справа, 2003.