Аграрні реформи Тиберія Гракха

Вступивши в посаду 10 грудня 134 р., він відразу ж уніс свій аграрний законопроект. У цей час навколо Тиберія вже утворилася невелика група прихильників з рядів нобілітета. До них належав, наприклад, його тесть Апій Клавдій. У редагуванні законопроекту Тиберію допомагали кращі юристи того часу – Публій Муцій Сцевола і Публій Ліціній Вроді. В агітації за свій законопроект Тиберій виходив з основної тези сципіоновської групи про відродження римської військової могутності. «Ціль Гракха, говорить Аппіан, – полягала не в тім, щоб створити благополуччя бідних, але в тім, щоб в особі їхній одержати для держави боєздатну силу» І зміст мови, що він вимовляє перед голосуванням, по суті, не виходить за рамки цієї консервативної тези. Але масовий народний рух, що почався в зв’язку з аграрним законом, захопило Тиберия і змусило його піти набагато далі. Справжнім пафосом демократа і захисника знедолених звучить уривок однієї з його мов, що приводиться Плутархом: «І дикі звірі в Італії мають лігвища і нори, куди вони можуть ховатися, а люди, що борються і вмирають за Італію, не володіють у ній нічим, крім повітря і світла, і, позбавлені даху, як кочівники, бродять усюди з дружинами і дітьми. Полководці обманюють солдатів, коли на полях боїв призивають їх захищати від ворогів гробниці і храми. Адже в безлічі римлян немає ні отчого вівтаря, ні гробниць предків, а вони борються і вмирають за чужу розкіш, чуже багатство. Їх називають владиками світу, а вони не мають і клаптика землі». Законопроект Тиберія не дійшов до нас текстуально. Але зміст його загалом може бути установлено. Перший пункт представляв розвиток старого закону Ліцінія і Секстія. Кожному власнику державної землі дозволялося удержати у власність 500 югерів. Якщо в нього були сини, то на кожний покладалося по 250 югерів, однак з тим обмеженням, що одна родина не могла мати більш 1 тис. югерів (250 га) державної землі. Другий пункт говорив, що надлишки державної землі повинні бути повернуті в скарбницю і з них нарізані невеликі ділянки (імовірно, у 30 югерів кожний), які лунають бідним громадянам у спадкоємну оренду. За словами Апіана, ці ділянки заборонялася продавати. Останній момент дуже істотний, тому що шляхом такої заборони Тиберій сподівався зупинити нову пролетаризацію селянства. Нарешті, третій пункт законопроекту передбачав утворення повноважної комісії з трьох облич, який поручалось проведення аграрної реформи. Комісія повинна була обиратися народними зборами на 1 рік із правом наступного переобрання її членів. Через відсутність у нас тексту закону і поганого стану традиції про гракхівський рух ряд істотних деталей не може бути з’ясований. Такий, наприклад, питання про первісний, більш м’якої стосовно посесорам, редакції законопроекту, і пізнішої – більш суворої.Точно так само не можна установити, чи весь підпадав під чинність закону чи деяких його категорій підлягали вилученню. Не ясний і важливе питання про тім, хто повинний був користатися правом одержання наділів з державної землі: тільки чи римські громадяни, чи також і деякі категорії італіків? Аграрний законопроект торкалися насамперед інтереси великих посесоров державної землі. Але його радикальний характер повинний був злякати навіть ті кола нобілітету, що хоч і були прихильниками аграрної реформи, але реформи помірної (сципіоновська група). Тому величезна більшість сенату виступила проти рогації Тиберія. [6, с. 200] Народ захоплено зустрів цей проект. Але він викликав шквал обурення серед землевласників. Вони вирішили не допустити прийняття закону, що грозив їх багатству і впливу. Оптимати стали поширювати наклепницькі слухи про те, що Тиберій переділом земель хоче викликати міжусобицю в країні і захопити владу у свої руки. Однак авторитет Тиберія був занадто великий: народ цілком довіряв своєму трибуну. Розповсюджувані ворогами наклепницькі слухи нічого не могли змінити. Народними трибунами називали представників простого народу, що обираються по римських округах (трибам) на один рік. Трибуни мали право «вето», тобто могли забороняти будь-яку постанову влади, якщо вважали, що вона ворожа народу. Трибуни мали право недоторканності: їх не можна було заарештувати і жодне посадова особа не мало права їх змістити, Вороги Тиберія не дрімали. Вони знайшли інший спосіб боротьби з ненависним ним законом. Оптимати умовили одного з трибунів, багатого землевласника Марка Октавія, накласти вето на законопроект Тиберія. Тиберій був вражений: Октавій, у минулому його друг, виступає проти закону, якого так жадає народ, що так потрібний республіці! Думаючи, що Октавій боїться утратити свої землі, Тиберій запропонував зі своїх особистих засобів відшкодувати збиток, що йому нанесе новий закон. Октавій відмовився. Тоді Тиберій, користаючись тим же правом вето, наказав призупинити діяльність усіх державних установ, поки його законопроект не буде поставлений на голосування в народних зборах. Припинили роботу магістрати, був опечатаний храм Сатурна, у якому знаходилася державна скарбниця, і в такий спосіб були припинені всі платежі. У знак протесту проти Тиберія оптимати стали з’являтися на вулицях Рима в жалобних одягах. Найбільш рішучі супротивники реформи стали готувати замах на Тиберія. Але ніякі погрози не могли змусити його відступити. Гракх зажадав обговорити положення, що створилося, перед народом. І от настав день народних зборів. На центральній площі Рима – форумі, поруч трибун, зібралася багатотисячна юрба. Люди вітали Тиберия, підбадьорювали його. Але раптом лемент гніву і збурювання прокотився по площі. Виявилося, що оптимати, бажаючи зірвати голосування, викрали виборчі урни. Збуджений народ був готовий ринутися на розправу з ненависними багатіями. Тоді на трибуну, де знаходився Тиберій, піднялися колишні консули Манлій і Фульвій. Вони стали благати Гракха не допустити кровопролиття і звернутися в сенат: адже там засідають самі мудрі і шановні люди держави. Нехай вони вирішать, як варто надійти. Після довгих домовленостей Тиберій згодився. Але коли сенатори не підтримали його пропозицій, він знову скликав народні збори. «Громадяни!. – звернувся пився він до римлян. – Трибуни, яких ви наділили такою великою владою, що одне лише слово кожного з них може зупинити життя держави, не можуть дійти згоди. Тому я пропоную: нехай волею народу один з нас буде відсторонений від посади». І повернувши до свого супротивника, Тиберій спокійно вимовив: «Октавій! Запитай думку громадян. І якщо римський народ позбавить мене звання трибуна, я негайно відправлюся у свій будинок і буду жити як простий громадянин. Клянуся тобі, Октавій, що ти не побачиш мене в числі твоїх недругів, якщо народ відзначить тебе своєю довірою». Розуміючи, що народ нізащо не позбавить Тиберія звання трибуна, тому що усі знають, як змело боре він за народне щастя, Октавій мовчав. Тоді заговорив Тиберій. «Народний трибун, – сказав він, звертаючи до притихлої юрбі, – обличчя священне і недоторканне, тому що діяльність його присвячена народу, і він покликаний захищати інтереси народу. Але якщо трибун, відвернувши від народу, заподіює йому шкода, применшує його владу, перешкоджає його волі, – такий трибун сам відстороняє себе від посади, тому що не виконує свого боргу. Я пропоную вирішити, чи може обіймати посаду трибуна Марко Октавій, раз він перешкоджає прийняттю закону, що дасть римському народу дах, хліб і роботу». Почалося голосування. От уже 17 триб з 35 висловилися за те, щоб Октавій був відсторонений від посади трибуна. Але Тиберій призупинив голосування. подружньому взявши Октавія за руку, Тиберій знову спробував переконати його в нерозумності завзятості. «Октавій! Відмовся від свого «вето». Цього жадає народ, що терпить позбавлення і горе. Глянь, з якою надією дивляться на тебе зараз громадяни, і подумай, з яким презирством і ненавистю будуть дивитися вони, якщо ти обдуриш довіру тих, хто тебе обрав. Не покривай ганьбою своє чесне ім’я!» Октавій мовчав. Його очі наповнилися сльозами. Здавалося, він почув переконанням друга, почув голосу совісті, почув волі народу. Але коли Октавій глянув на згрупованих осторонь аристократів, на їхні жалобні одяги, на їхні обличчя, що застигли в напруженому чеканні, він, немов раптово пробудившись, звільнив свої руки з рук Тиберія і, дивлячись йому в обличчя, вимовив: «Немає!» Повага купки оптиматів виявилося для Октавія дорожче, ніж щастя народу. Тиберій продовжив голосування. Більшістю голосів Октавій був відсторонений від посади. За наказом Тиберія Октавія стали зводити з трибуни. Між розгніваним народом, що кинувся на Октавія, і його багатіями, що захищали, зав’язалася сутичка. Октавій ледь врятувався: його вихопили з юрби і дали можливість бігти. [7, с. 406] Після цей законопроект без всяких утруднень був проведений у тім же зборах і став законом. У тріумвіри обрали самого Тиберія, його тестя Апія Клавдія і брата Гаю, що знаходився тоді під Нуманцією. Такий родинний склад аграрних тріумвірів повинний був бути гарантією їхньої працездатності. Але він, звичайно, викликав нові обвинувачення з боку супротивників реформи. Перед комісією з перших же кроків її діяльності устали величезні труднощі. У багатьох випадках майже неможливо було установити, які землі є державними, а які – частками. Посесори звикли до думки про те, що держава ніколи не скористається своїм правом власника стосовно ager publicus, що вкладали в окуповані землі свої капітали, передавали їх у спадщину, закладали і т. п. Тепер кожен посесор державної землі намагалася всілякими способами довести, що вона є його приватною власністю. Проте комісія енергійно працювала, спираючи на співчуття народної маси і широко застосовуючи свої диктаторські права. Однак виникли нові труднощі. Аграрний закон говорив тільки про наділення найбідніших громадян землею, але не передбачував видачі їм деякої грошової суми на отримання інвентарю, покупку насіння і т.п. Така видача була зовсім необхідна, тому що в противному випадку вся реформа повисала в повітрі. Але саме влітку 133 р. у Рим був привезений заповіт Атала III. Відповідно до конституційної практики, сенат хотів прийняти спадщину пергамського царя. Однак Тиберій вніс у народні збори законопроект, по якому скарбу Атала повинні бути ужиті як грошовий фонд для субсидування нових власників. Разом з тим Тиберій заявив, що питання про те, як надійти з містами пергамського царства, зовсім не стосується сенату, і що він запропонує вирішити справу народу. Це було новим проголошенням теорії народного суверенітету і разом з тим новим викликом сенату. У цей момент нападки на Тиберія з боку реакційних кіл досягли вищої крапки. Його обвинувачували в прагненні до царської влади, не соромилися прибігати до самих дурних пліток, начебто, наприклад, того, що з Пергама йому як майбутньому паную Рима привезли пурпурову мантію і діадему Атала! У цей же час, очевидно, Тиберій висунув нові проекти демократичних реформ: про скорочення терміну військової служби, про право апеляції до народу на судові рішення, про включення в число членів судових комісій поряд із сенаторами рівної кількості вершників, а також, бути може, про дарування прав громадянства італійським союзникам і латинам. Усі ці реформи пізніше будуть знову поставлені і частково проведені Гаєм Гракхом. Тиберій же здійснити їхній не встиг. [2, с. 52] Оптимати з нетерпінням чекали закінчення терміну повноважень Тиберія Гракха. Вони сподівалися, що тоді зможуть легко розправитися з ним, а головне, скасувати аграрний закон. Щоб не погубити почата справа, Тиберій вирішив удруге виставити свою кандидатуру на виборах народних трибунів. Це було порушенням звичаю, що забороняв тому самому. чоловік два роки підряд обиратися на цю посаду. Скориставшись цим, оптимати стали обвинувачувати Тиберія в намірі улаштувати державний переворот. Вони поширювали слухи про численні дурні ознаки, що нібито передвіщали загибель Тиберія. Нібито в його бойовий шолом заповзли змії і вивели там дитинчати. Ранком того дні, коли були призначені вибори народних трибунів, жерці затверджували, що незвичайно поводилися священні кури: вони не клювали даний їм корм. А це вважалося недоброю ознакою. У день виборів невдачі переслідували Тиберія. Виходячи з будинку, Тиберій так сильно вдарився ногою про поріг, що крізь взуття виступила кров. Пройшовши кілька кроків, він побачив на даху будинку двох воронів, що б’ються. Камінь, що зштовхнули птаха, упав у самих його ніг. Деякі із супутників Тиберія заколивалися і стали радити повернутися назад. Але друг, що мимо проходив, і вчитель Гракха філософ Блосій сказав: «Великий буде сором і ганьба, якщо ти, син Гракха, онук Сципіона Африканського і вождь римського народу, злякавшись ворона, не відгукнешся на заклик громадян! А що скажуть вороги? Вони, звичайно, стануть затверджувати, що трибун вважається з прикметами більше, ніж з бажанням народу». І Тиберій продовжував свій шлях. Спочатку усі складалося добре. Народ захоплено вітав трибуна. Але в цей час один із прихильників Тиберія, сенатор Фульвий Флак, із працею пробивши через юрбу до трибуни, повідомив, що сенатори готуються до розправи з Гракхом і його однодумцями і що вони зібрали біля площі багато своїх збройних прихильників. Друзі Тиберія, почувши про небезпеку, що грозить, розламавши забори, озброїлися уламками. Устоявши в задніх рядах не чули слів Фульвія і не розуміли причину тривоги. Тоді Тиберій, не сподіваючись, що його почують, торкнувся рукою голови, жестом бажаючи показати, що його життя загрожує небезпека. Вороги поспішили витлумачити цей жест по-своєму: «Тиберій хоче стати царем! – кричали вони, – він хоче покласти на свою голову корону!» Ватажок супротивників Тиберія Сципіон Назика кинувся в курію, де йшло засідання сенату, і зажадав від консула негайної страти Гракха. Консул заперечив: «Я не покладу початок насильству і не порушу правосуддя. Але якщо народ, послухавши Тиберія порушить закони республіки, я застосую свою владу для її. Спокійний тон консула ще більш розпік лють прихильників Назики. Підхопившись з місця, Назика крикнув: «Що я чую? Навіть консул віддає республіку! Хто хоче допомогти мені, нехай випливає за мною!» З цими словами він кинувся до виходу. За ним кинулися інші сенатори. Юрба людей, збройних ціпками, каменями, ніжками від розбитих ослонів, заюшила на площу, де відбувалися народні збори. Стійких прихильників Тиберія на площі було небагато. Селяни, зобов’язані Тиберію своєю землею, були відсутні, тому що наступив час польових робіт. Міську бідноту в більшості складали люди, залежні від аристократії, що жили її подачками. Вони розступилися перед сенаторами і не зробили опору. Друзі Тиберія були частиною убиті, частиною звернені у втечу. У сутичці на площі вигин і сам Тиберій. Це було в 133 р. до н.е. Розправа над прихильниками Тиберія Гракха продовжувалася ще кілька днів. Людей без суду віддавали страти. Навіть трупи їх піддалися наругам. Тіла Тиберія і 300 його прихильників були кинуті в ріку. Але народ не злякався жорстокої розправи. Він продовжував шанувати пам’ять героїчного трибуна і ненавидів його ворогів. Сципін Назика – ініціатор убивства Тиберія, незважаючи на займаний їм висока посада верховного жреця був змушений залишити Рим і вмер у вигнанні. Побоюючись гніву народу, сенат не посмітив розігнати комісію з переділу земель, у яку замість Тиберія обрали одного з його прихильників [12, с. 277]