Будова та функції чоловічої та жіночої статевих систем.
Людина підлягає усім біологічним законам розмноження вищих ссавців, тобто здатна до самовідтворення, збереження і продовження свого роду. Але функція розмноження людини, на відміну від тварин підлягає ще й соціальним законам, які дозволяють розглядати кожну конкретну людину як повноцінну соціальну істоту і сприяють формуванню здорового, гармонійно розвиненого потомства.
Органи розмноження людини, або чоловічі і жіночі статеві органи, забезпечують її відтворення, чи продовження роду. Статеві органи складаються із статевих залоз, у яких формуються гамети (статеві клітини); статевих шляхів – каналів, по яких гамети надходять до місця запліднення; і зовнішніх статевих органів, що забезпечують зустріч гамет і їхнє з’єднання. Функцію статевих органів регулюють підкіркові центри великого мозку, поперековий і крижовий відділи спинного мозку, гіпоталамус і передня частка гіпофіза.
Будова чоловічих статевих органів:складаються з внутрішніх та зовнішніх статевих органів. Внутрішні статеві органице яєчка (статеві залози) з придатками, статеві канали (сім’явиносні й придаткові протоки), придаткові статеві залози (сім’яні міхурці, передміхурова залоза, залози цибулини сечівника), сечівник.
Яєчка – овальні парні статеві залози, що містяться поза черевною порожниною у шкірному мішку (мошонці). Вони належать до залоз змішаної секреції: зовнішня функція – це утворення сперматозоїдів, а внутрішня – виділення гормону тестерону. Кожне яєчко складається приблизно з 1000 звивистих сім’яних канальців загальною довжиною до 300-400 м. При статевому дозріванні у сім’яних каналів яєчок утворюються чоловічі статеві клітини – сперматозоїди (сперматозоони). З яєчок вони надходять до придатків, де дозрівають упродовж двох тижнів.
Придаток яєчка – це згорнута спіраллю трубка, що проходить по задній частині кожного яєчка. Від кожної протоки придатка починається сім’явиносна протока. Вона з’єднується з протоками сім’яних міхурців, утворюючи сім’явипорскувальну протоку. Остання відкривається у сечівник (уретру). Саме тут сечовий шлях об’єднується зі статевим. Секрети придаткових статевих залоз разом із сперматозоїдами утворюють сперму.
Сім’яні міхурці – парні залози, секрет яких забезпечує сперматозоїди поживними речовинами, а також підтримує їхню рухливість. Передміхурова залоза (простата) розташована під сечовим міхуром; охоплює верхню частину сечівника. Вона виділяє слиз, який забезпечує пересування сперматозоїдів сім’явиносною протокою а також процес сім’явипорскування.
Залози цибулини сечівника виділяють слизоподібний секрет, що захищає слизову оболонку сечівника від подразнювальної дії сечі.
Сперма ніколи не надходить у сечівник разом із сечею. Цьому запобігає спеціальний м’яз (сфінктер), розташований на виході у сечового міхура.
До зовнішніх статевих органіввідносять мошонку. Що вміщує яєчка та їхні придатки, і статевий член, або пеніс, який слугує для копуляції й виведення назовні сперматозоїдів. Статевий член (пеніс) має корінь, тіло і головку. Тіло утворене двома печеристими і губчастими тілами. Печеристі тіла складаються з численних порожнин, у які відкриваються глибокі артерії. При статевому збудженні вони наповнюються кров’ю, в результаті чого статевий член стає твердим і збільшується в розмірах, що забезпечує коагуляцію. Цей стан називається ерекція. Шкіра статевого члена утворює складну (крайню плоть), що прикриває головку – найчутливішу частину пенісу. Мошонка є вип’ячуванням шкіри тіла, в яку опускаються яєчка напередодні або відразу після народження дитини.
Будова жіночих статевих органів.
Жіноча статева система складається також із внутрішніх і зовнішніх статевих органів. Довнутрішніх належатьяєчники, маткові труби, матка і піхва. Основна частина жіночих статевих органів міститься в нижньому відділі черевної порожнини між сечовим міхуром і прямою кишкою. Яєчники – парні статеві залози мигдалеподібної форми, в яких утворюються і дозрівають жіночі статеві клітини – яйцеклітини та статеві гормони, основні з яких естрадіон і прогестерон. До черевної порожнини яєчники прикріплені кількома зв’язками.
Зародковий розвиток має декілька етапів: дроблення, утворення зародкових листків і оболонок, утворення тканин і органів. До моменту закінчення цього періоду організм набуває характерних рис людини.
Через 4-5 днів після запліднення одношаровий зародок з порожниною всередині потрапляє до порожнини матки. Поділ клітин значно прискорюється. Протягом 2 днів зародок вільно розташований у матці, а потім (тобто на 7 день після запліднення) занурюється в її слизову оболонку й прикріплюється до неї. Цей процес називається інплантацією.
Починається зародковий період внутрішньоутробного розвитку. Починають формуватися три зародкові оболонки і три зародкові листки. Із частини клітин зародка формуються зародкові оболонки. Зовнішня оболонка має ворсинки з капілярами. Через ворсинки зародок живиться і дихає. Внутрішня оболонка тонка і прозора, вона утворює міхур, порожнина якого заповнена плідною водою, що захищає зародок від механічних ушкоджень. Зовнішня і середня оболонки беруть участь в утворенні плаценти разом з слизовою оболонкою матки.Плацента – дитяче місце – це орган, що зв’язує плід з організмом матері під час внутрішньоутробного розвитку.
На 10-14 день після запліднення, клітини зародка розщеплюються на шари, або зародкові листки, з яких потім утворюються всі органи і тканини. Із зовнішнього листка (ектодерма) формується епітеліальна тканина (шкіри, слизових оболонок, дихальних і травних шляхів) та нервова система. Із внутрішнього листка (ентодерма) – внутрішні органи (серце, легені, кишечник). З середнього листка (мезодерма) розвивається сполучна та м’язова тканини (скелет, скелетні м’язи), печінка, нирки.
Після імплантації починається плодовий період внутрішньоутробного розвитку. Плід – організм з 9-го тижня внутрішньоутробного розвитку і до моменту народження. Плід має своє навколишнє середовище, яке складається з плодових оболонок, або плодового міхура, навколоплідних вод і пуповини. Плодові оболонки, або плодовий міхур, — це особливі оболонки, що оточують плід у вигляді мішка. Вони виконують функцію механічного захисту плоду. Навколоплідні води заповнюють простір між плодом і внутрішньою плодовою оболонкою. Вони забезпечують механічний захист, рух і розвиток плоду. Пуповина у вигляді шнуроподібного органа йде від плаценти і з’єднує плід з материнським організмом. Завдяки їй відбувається живлення і дихання організму.
Вагітність – це фізіологічний стан організму жінки, пов’язаний з заплідненням яйцеклітини і розвитком зародка і плоду. Ознаки вагітності: посилення виділення гормонів яєчників, а потім плаценти; припинення менструацій; збільшення розмірів матки; збільшення молочних залоз; посилення обміну речовин; сонливість; нудота (токсикоз) тощо.
Вагітність у жінки триває 270-280 днів.
ГЕНЕТИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ СТАТІ.
Хромосоми однієї гомологічної пари подібні між собою, але це справедливо не для всіх пар хромосом. При порівнянні хромосомних наборів із соматичних клітин жіночої і чоловічої особин в одній парі хромосом виявлені відмінності, хоч у однієї із статей і ці хромосоми однакові. Їх називають Х(ікс) – хромосомами. У другої статі – одна така ж Х-хромосома, а друга відрізняється за своєю будовою. Вона називається У(ігрек) – хромосомою. Цю пару прийнято називати статевими хромосомами, а всі пари хромосом, які ідентичні у чоловічої і жіночої особин, — автосомами. Статеві (Х і У) хромосоми розрізняються не лише за морфологією, а й за інформацією, що міститься в них. Стать з однаковими статевими хромосомами (ХХ) називають гомогаметною, з різними (ХУ) – гетерогаметною.
У людини гомогаметна стать – жіноча, а гетерогаметна стать – чоловіча.
Стать організму визначається у момент запліднення і зумовлена хромосомним набором зиготи. На ранніх стадіях розвитку в зародка створюються зародкові репродуктивні органи, які є ні чоловічими ні жіночими. Що з них розвинеться далі, залежить від статевих хромосом. У людини в У-хромосомі знаходиться ген ТДФ (тестісдетермінувальний фактор), під контролем якого певні клітини продукують особливий білок, який перебуває на клітинній мембрані. При наявності цього білка із зародкових статевих органів зародка формуються сім’яники, які на 5-й тиждень зародкового розвитку починають диференціюватися. Якщо ж цього не відбувається, то з репродуктивних органів зародка формуються жіночі статеві органи –яєчники.
Таким чином. Поєднання статевих хромосом у зиготі, а отже і розвиток статі організму залежить від того, яким сперматозооном буде запліднена яйцеклітина.
НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ, ГОДУВАННЯ МАТЕРИНСЬКИМ МОЛОКОМ.
Після 280 днів вагітності жінка народжує дитину в результаті пологів. Пологи– це складний фізіологічний процес, яким закінчується вагітність. Це процес видалення з матки плоду та плаценти.
Власне пологовий акт складається з ряду послідовних скорочень м’язів матки, які насамперед спрямовані на розширення шийки матки (перша стадія пологового акту – періоду розкриття). У цей період скорочення поздовжніх м’язів волокон матки зумовлюють розширення кільця шийки матки. Цьому ж сприяє і витіснення в канал шийки матки наповненого навколоплідною рідиною плодового міхура. Цей період закінчується розкриттям шийки матки і при нормальних пологах – входження голівки плода в таз.
Другий період пологів – період вигинання – супроводжується частими тривалими скороченнями м’язів матки, живота і діафрагми, що призводить до збільшення загального тиску в черевній порожнині. За рахунок підвищення тиску і скорочення матки плід проштовхується через тазовий отвір і піхву назовні.
Третій період – післяпологовий – настає звичайно через 20-30 хв після народження дитини. Завдяки скороченню м’язів матки видаляються плацента і децидуальні оболонки.
Ще задовго до пологів в організмі вагітної жінки гіпофіз, а з часом і плацента виробляють гормони, що готують молочну залозу до наступного годування дитини. Молочні залози збільшуються у розмірах завдяки зростанню кількості залозистих клітин.
Як тільки відбулися пологи, гіпофіз починає утворювати гормон, який спричинює вироблення молока. Цей процес залежить від стану центральної нервової системи. У матері, котра постійно нервує, погано спить, кількість молока зменшується, а потім його вироблення взагалі припиняється.
Новонароджена грудна дитина має надзвичайну потребу у материнському молоці, бо воно містить потрібні для неї речовини: білки, солі кальцію, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни, пристосовані для легкого перетравлення в організмі дитини. З материнським молоком дитина одержує готові антитіла проти багатьох хвороб. Тому вона менше хворіє, ніж та, яку годують штучно (коров’ячим молоком, поживними сумішами тощо).
Годування дитини груддю пов’язане з лактацією – виробленням молока молочною залозою. Це також неодмінний чинник у спілкуванні матері і дитини. Воно несе радість материнства, але водночас накладає на матір певні обов’язки: раціонально харчуватись, добре спати, часто перебувати на свіжому повітрі, не нервувати, не вживати алкоголю, наркотиків, не курити, бо з молоком до організму дитини потрапляють усі ці отрути. Суворо дотримуватися правил особистої гігієни (стежити за чистотою рук, сосків, посуду дитини).
РІСТ ТА РОЗВИТОК ДИТИНИ. ЕТАПИ НОВОНАРОДЖЕНОСТІ: ГРУДНИЙ (НЕМОВЛЯ), ЯСЕЛЬНИЙ, ДОШКІЛЬНИЙ ТА ШКІЛЬНИЙ.
Життя людини – це безперервний процес розвитку, в якому безперервно проходять такі етапи: дозрівання, зрілий вік, старіння. Період дозрівання організму характеризується безперервними процесами росту й розвитку.–PAGE_BREAK–
Ріст і розвиток – це два взаємопов’язані боки одного й того ж процесу. Ріст – кількісні зміни, які зв’язані із збільшенням маси всього організму. Розвиток – якісні зміни, морфологічна диференціація тканин і органів і їхнє функціональне удосконалення. В основі росту і розвитку організму лежить обмін речовин і енергії. Він складається з пластичного і енергетичного обміну. В організмі дорослої людини ці процеси урівноважуються. В організмі, який росте, переважають процеси пластичного обміну. Це необхідно для формування нових клітин, росту органів, збільшення маси тіла.
Яєчники складаються із зовнішнього і внутрішнього шарів, оточених білковою оболонкою. У зовнішньому (кірковому шарі) розташовані фолікули, в яких утворюються яйцеклітини. Внутрішній (мозковий), або судинний шар утворений сполучною тканиною, через яку проходять кровоносні судини і нерви.
Маткова труба – парний м’язовий орган завдовжки до 12 см, за допомогою якого кожен яєчник зв’язаний з маткою. Кінцева (вільна) частина маткової труби міститься поблизу яєчника. Вона має розширення (лійку), з отвором, оточеним миготливими війками. Завдяки рухам цих війок яйцеклітина потрапляє до маткової труби, де як правило, відбувається запліднення.
Матка – товстостінний грушоподібний порожнистий м’язовий орган, який виконує менструальну, секреторну й ендокринну функції; а під час вагітності в ній розвивається зародок і плід. У матці розрізняють опуклішу верхню частину або тіло матки. До нього підходять маткові труби, які відкриваються в порожнину матки двома отворами. Вужча циліндрична нижня частина матки – шийка – сполучає її з піхвою, утворюючи відповідно, третій отвір. Шийка матки – вузький канал, який під час пологів розширюється, щоб ним могла пройти дитина.
Піхва – це м’язова трубка завдовжки приблизно 10 см; копулятивний жіночий орган. У слизовій оболонці піхви є залози, які виділяють бактерицидну змащувальну речовину.
Зовнішні статеві органискладаються із соромітної ділянки і клітора. Соромітна ділянка утворена лобковим підвищенням, великими і малими соромітними губами, передверям піхви і дівочою плівою. Великі соромітні губи – це парні товсті складки шкіри, а малі соромітні губи, це тонші порівняно з великими губами, складки шкіри.
Передверя піхви – щілиноподібний простір, зверху обмежений клітором, а з боків – малими соромітними губами. Дно передверя піхви має дівочу пліву. Після перших статевих зносин дівоча пліва руйнується. Клітор – розташований у верхній частині соромітної ділянки. Це невеликий, здатний до ерекції орган. До репродуктивної системи жінок відносять також молочні залози – парні органи, в яких утворюється молоко в період вигодовування немовлят. Кожна з них складається з 15 окремих залозок, розділених пухкою сполучною і жировою тканинами, вивідні протоки залозок відкриваються на верхівці соска.
Запліднення, розвиток зародка та плоду (вагітність).
Онтогенез – процес індивідуального розвитку організму з моменту запліднення організму до природної смерті. В ньому розрізняють такі періоди: ембріональний – з моменту запліднення (утворення зиготи) до моменту народження дитини, та постембріональний – період від народження організму до його смерті. Запліднення – процес злиття сперматозоїда з яйцеклітиною внаслідок чого утворюється зигота. В цей момент відтворюється диплоїдний набір хромосом.
Сперматозоїди потрапляють до піхви під час статевого акту. Самостійно рухаючись, вони пересуваються до шийки матки і приблизно через 30 хв досягають порожнини матки, а через 1-2 год потрапляють до маткових труб, де зустрічаються з яйцеклітиною. Сперматозоїди зберігають здатність до запліднення протягом 2-4 діб, а яйцеклітина протягом 12-14 год. Але здатними запліднити яйцеклітину сперматозоїди стають тільки тоді, коли проведуть у жіночих статевих шляхах декілька годин. Протягом цього часу в їхній акросомі відбуваються різні ферментативні процеси, що готують їх до проникнення в яйцеклітину. Як правило, до яйцеклітини потрапляє лише один сперматозоїд, точніше, тільки його головка. Сперматозоїд проникає через мембрану яйцеклітини, руйнуючи її спеціальним ферментом, що виробляє акросома, і мембрана стає непроникною для інших сперматозоїдів. Після проникнення сперматозоїда яйцеклітина втрачає фолікульні клітини, що її оточують. Ядра обох статевих клітин зливаються в один і утворюють запліднене яйце, або зиготу. Запліднене яйце (зигота) просувається по матковій трубі і водночас ділиться перетворюючись на багатоклітинний зародок. Зародком називається організм з моменту запліднення до 8-го тижня (включно) внутрішньоутробного розвитку.
ВІКОВІ ПЕРІОДИ У ДІТЕЙ.
Період новонародженості– від моменту появи дитини на світ до чотирьох до чотирьох тижнів її життя. У цей час виникають різні пристосовні рефлекторні реакції до нових умов життя – самостійного дихання й кровообігу, харчування, іншої температури довкілля. Починають самостійно працювати легені, серце, печінка, нирки. Кістки новонародженої дитини містять мало мінеральних солей, тому вони дуже м’які і легко викривлюються за неправильного догляду.
У новонародженої дитини підвищений обмін речовин, частота дихання становить 40-60 дихальних рухів за 1 хв, а серцевих скорочень – 120-140 ударів за хвилину. Травна система, зокрема її залози, недорозвинена, тому найменші порушення у годуванні або питному режимі можуть спричинити тяжкі розлади травлення. Нервова система також недорозвинена.
Грудний період– триває від чотирьох тижнів до року. У цей час дитина розвивається дуже швидкими темпами. За рік довжина її тіла у середньому збільшується на 25 см. Маса здорової дитини до 4 місяця подвоюється, а до року потроюється. Швидко розвивається опорно-руховий апарат. У два місяці дитина вже може на 1-2 хв підняти головку, у чотири – перевернутися зі спини на живіт. У 6 місяців вона може самостійно сидіти, у 7 – повзати, у 8 – триматись за перекладинку ліжка, ставати на ніжки, а в 10-11 місяців починає ходити.
Швидко розвивається нервова система і психіка.
У шість-вісім місяців у здорової дитини з’являються перші зуби, а до року їх має бути 6.
У цьому періоді важливо повноцінно годувати дитину, загартовувати її, фізично виховувати, бо приблизно у середині грудного періоду вона втрачає той природний імунітет, який отримала від матері, і за неправильного догляду може почати хворіти.
Ясельний період– це період від одного до трьох років. До 2 років у дитини повинні з’явитися всі 20 молочних зубів. У цей час дитина постійно рухається, тому важливо правильно фізично виховувати й загартовувати її тіло. Потрібно дотримуватися графіка профілактичного щеплення, аби запобігти вірусним та інфекційним хворобам.
Дошкільний період – триває від 3 до 6-7 років. Зріст дитини збільшується на 6-8 см у рік, а маса на 2 кг. З 5-6 років молочні зуби починають замінюватися на постійні. Психічна діяльність набуває великого розвитку і дитина вже добре говорить, малює олівцями, знає багато віршів і пісень. У цьому віці формуються риси характеру. У цей період потрібно готувати дитину до школи, привчати до самостійності.
Молодший шкільний період – 6-12 років. Діти швидко ростіть, тому їм потрібно добре харчуватися, багато рухатися, більше перебувати на свіжому повітрі.
Коли дитина іде до школи, у неї відразу зростає психічне і фізичне навантаження. Нервово-психічне напруження молодшого школяра, недотримання правильного режиму дня, недостатній відпочинок, малорухливий спосіб життя, призводить до виснаження його нервової системи, зниження опірності до інфекцій.
Школяр має правильно розподіляти свій час для виконання уроків, чергувати різні види занять, робити перерви між ними на 10-15 хв. Щоб запобігти викривленню хребта, слід стежити за поставою. Для відновлення сил та працездатності для школяра важливий нормальний сон. У разі недосипання у дитини значно знижується розумова і фізична працездатність, увага та пам’ять, вона гірше вчиться, стає неспокійною, неслухняною. У 7-10 років слід спати 10-15 год, у 11-13 – 8-9,5 год.
Старший шкільний, або підлітковий період. Це вік статевого дозрівання (від 12-13 до 17-18 років). Організм готується до дорослого життя. За нормальних умов статеве. Фізичне і психічне дозрівання відбувається відповідно один до одного, причому у дівчат приблизно на два роки раніше, ніж у хлопчиків.
У цьому віці швидкими темпами збільшується ріст і маса тіла. Подальший розвиток м’язової системи відбувається за рахунок діаметра м’язового волокна. Характеризуючи вищу нервову діяльність підлітків, необхідно відзначити, що на початку цього періоду
Хімічна контрацепція– механізм її дії полягає у створенні в піхві слабкокислого середовища, у якому гинуть сперматозоїди. Хімічні контрацептиви випускають і продають в аптеках у вигляді свічок, таблеток, кульок; часто вони також містять ліки, які захищають жінку від венеричних хвороб.
Бар’єрна або механічна контрацепція– використання презервативів запобігає вагітності на 90-95%. Іноді чоловік застосовує перерваний статевий акт, коли він виділяє сперму поза піхву жінки. Але цей метод може спричинити статеві розлади у чоловіка.
Аборт – штучне переривання вагітності хірургічним шляхом – найгірший спосіб регуляції народжуваності. Це дуже небезпечна операція, яка спричинює порушення в усьому організмі жінки і часто призводить до тяжких запальних процесів її статевої системи.
Так само небезпечним є метод руйнування зародка на ранніх стадіях його розвитку (4-6 тижнів) за допомогою вакууму – так звана вакуум-корекція.
Одним із шляхів зниження кількості абортів – широке впровадження засобів контрацепції.
МОЖЛИВІ ПОРУШЕННЯ ПЕРЕБІГУ ВАГІТНОСТІ, УМОВИ ЇХ ВИНИКНЕННЯ ТА ПРОФІЛАКТИИКА.
Вагітність – це фізіологічний стан організму жінки, пов’язаний із заплідненням яйцеклітини і розвитком зародка і плоду. Основні ознаки вагітності: посилення виділення гормонів яєчників, а потім плаценти, припинення менструацій. Збільшення молочних залоз. Посилення обміну речовин, сонливість нудота (токсикоз) тощо. Вагітність у жінки триває 270-280 днів.
Значні зміни відбуваються у матці: збільшуються її розміри не тільки за рахунок розтягнення стінок, але й за рахунок збільшення маси м’язів; інтенсивно розвивається сітка великих і дрібних судин, що несуть кров до плаценти. Дихання стає глибше, що забезпечує більш повне насичення крові киснем. Нирки працюють з підвищеним навантаженням, виводячи продукти обміну не тільки матері, але й плоду.
Активується утворення в кістковому мозку кров’яних тілець (еритроцитів), збільшується кількість крові, розширюються кровоносні судини, підсилюється газообмін. Для забезпечення нормального функціонування органів і систем організму вагітної, сприятливих умов для розвитку плоду необхідна підвищена кількість поживних речовин та кисню.
Стан здоров’я вагітної і її поведінка, особливо в перші тижні вагітності, коли відбувається закладка органів і тканин плоду, багато в чому визначають характер протікання вагітності, подальший розвиток плоду і здоров’я майбутньої дитини.
Будь-яке захворювання вагітної, неправильне харчування, порушення режиму, прийом деяких ліків без призначення лікаря, куріння і вживання алкогольних напоїв можуть вплинути на перебіг вагітності і плід.
Ускладнена вагітність. Якщо в організмі жінки маються які-небудь відхилення, то вагітність може ускладнюватися гестозами, що виявляються спочатку блювотою, поганим самопочуттям, пригніченим станом, а пізніше підвищенням кров’яного тиску, набряками. Гестози можуть призвести до мимовільного аборту, передчасних пологів, порушення розвитку плоду і до народження мертвої дитини. Ускладнена вагітність і порушення розвитку плоду обумовлюють мертвонародженість, ранню дитячу смертність, а також захворювання дітей у перші роки життя. продолжение
–PAGE_BREAK–
Щоб запобігти ускладнення вагітності необхідно відразу після затримки місячних з’явитися в жіночу консультацію для обстеження фахівцем. У консультації вагітна одержить необхідну допомогу, рекомендації і, якщо потрібно, лікування.
Велике значення мають дотримання правил гігієни, правильний спосіб життя, раціональне харчування, що забезпечують нормальний перебіг вагітності, правильний розвиток плоду.
Вагітній треба частіше перебувати на свіжому повітрі. Щоб насичувати організм киснем; робити спеціальний комплекс гімнастичних вправ для зміцнення м’язів черевного преса і таза, для полегшення процесу пологів. Одяг вагітної має бути вільним, легким, із натуральних тканин.
Тривалість життя людини.
Аналізуючи середню тривалість життя людини можна бачити, що ця величина непостійна. Чим раніший етап розвитку людини, тим коротшою є середня тривалість життя.
Судячи з кістяків, близько 40% неандертальців вимирали у віці до 14 років; 15% — від 15 до 20 років і тільки 5% — у віці близько 40 років і більше. Рідко доживали до 50 років і люди кам’яного віку.
Протягом тисячоліть люди вимирали не досягши старості. Рання дитяча смертність, масові епідемії, голод, тяжкі умови життя скорочували й у наступні століття тривалість життя.
Статистично встановлено, що середня тривалість життя жінок вище, ніж чоловіків. Це відзначалося й у минулому, але особливо помітним стало в останні десятиліття. Таке явище відзначається в більшості країн. У певній мірі це пояснюється соціальними факторами; особливостями праці чоловіків, великим травматизмом, шкідливими звичками (алкоголізм, куріння). Не заперечуючи значення цих факторів, слід зазначити, що тільки вони не можуть цілком пояснити наявні різниці в тривалості життя. Припускають, що причини цих різниць пов’язані з особливостями нейрогуморальної регуляції в організмі в жіночої статі, своєрідною захисною дією жіночих статевих гормонів.
Можливо, що наявність двох Х-хромосом у жінок забезпечує велику надійність генетичного апарата. Слід враховувати, що видова тривалість життя – це не одна загальна для всіх величина. Існує діапазон нормальної тривалості життя, люди у віці 120-130 років – це відносно невелика група довгожителів.
Особливо багато довгожителів в Абхазії і Аджарії (Грузія), в Азербайджані, на Північному Кавказі, у гірському Алтаї. Більш високі показники довголіття спостерігаються в сільській місцевості. Це вказує, що потенційна можливість довголіття виявляється неоднаково в різних умовах середовища (характер і умови праці, кліматичні умови).
СМЕРТЬ ЯК ЗАВЕРШЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ.
Смерть– завершальна фаза індивідуального існування кожного організму. Неминучість смерті випливає із суперечливої сутності життя. Життя і смерть у живому організмі представляють діалектичну єдність. Заперечення життя власне кажучи міститься в самому житті, так що життя міститься завжди у відношенні з своїм необхідним результатом – смертю.
У процесі життєдіяльності організму безупинно відбувається відмирання клітин; так само безупинно здійснюється відновлення структур, що відмирають. При порушенні погоджених процесів обміну в організмі, а також між організмом як цілим і середовищем настає смерть. Причиною смерті можуть бути наростаючі старечі зміни. Патологічний процес чи впливи зовнішнього середовища, що насильно обривають життя. Таким чином, смерть є завершальним етапом індивідуального розвитку.
В людини розрізняють смерть фізіологічну (природну), що настає в результаті старіння організму, і патологічну (передчасну), викликану хворобливими станами організму, ураженням життєво важливих органів. Передчасна смерть може бути наслідком нещасного випадку.
Перші 1-4 хв після припинення життєдіяльності організму – це так звана клінічна смерть, коли настає зупинка дихання і серця. Через 4-6 хв після припинення серцевої діяльності і дихання виникає соціальна смерть, коли гинуть клітини кори головного мозку. І якщо в цей час оживити людину, вона залишиться розумово неповноцінною, в неї зникнуть набуті умовні рефлекси і не виникнуть нові.
Коли ж протягом 6-7 хв людину не оживити, настає біологічна смерть, або просто смерть. Це вже остаточне припинення життєдіяльності організму у зв’язку з необоротним порушенням обміну речовин у клітинах.
зберігаються процеси загального збудження та послаблення всіх видів гальмування. У деяких підлітків спостерігається психічна неврівноваженість.
Раціональний режим дня, заняття спортом, створюють умови для правильного перебігу цього періоду. До 18-річного віку встановлюються гармонійні співвідношення кори і підкіркових відділів і відзначається високий ступінь функціональної досконалості нервової системи.
ОСОБЛИВОСТІ СТАТЕВОГО ДОЗРІВАННЯ ХЛОПЧИКІВ І ДІВЧАТ
Статеве дозрівання– це процес досягнення організмом такого анатомічного та фізіологічного розвитку, що робить його здатним до розмноження. Основною біологічною ознакою статевого дозрівання є вироблення дозрілих статевих клітин – яйцеклітин у дівчат і сперматозоїдів у хлопців.
Статеве дозрівання дівчат. Відбувається від 9 до 16 років. У цей час збільшується виділення гормонів гіпофіза, які стимулюють ріст яєчників. У яєчниках починають вироблятися статеві гормони. Вони зумовлюють розвиток жіночих вторинних статевих ознак: збільшуються молочні залози, з’являється волосся на лобку і під пахвами, інтенсивно росте і розвивається скелет. У дівчаток розширюються тазові кістки, а плечі залишаються вузькими. Приблизно через 2 роки (у 12-14 років) у дівчаток починаються перші менструації – ознака того, що у фолікулах яєчників почали дозрівати яйцеклітини. Спочатку менструації можуть бути нерегулярними з перервами до кількох місяців. Однак через 2-3 роки менструальний цикл стає регулярним.
Статеве дозрівання у хлопчиків. Починається від 11 і завершується в середньому до 18 років. Перші його ознаки – збільшення розмірів яєчок і статевого члена. В яєчках починають утворюватися сперматозоїди і виробляється чоловічий статевий гормон. Він надходить у кров і зумовлює формування вторинних статевих ознак. У хлопчиків з’являються волосся знизу живота (на лобку), під пахвами і на обличчі, швидко ростуть скелет та м’язи. Плечі розширюються, а таз залишається вузьким. Це надає фігурі хлопчика чоловічої статури. Збільшуються і змінюються хрящі гортані, голос стає нижчим. Такі зміни називаються мутацією.
Під впливом статевого гормону посилюється секреція шкірних залоз, особливо на обличчі й спині. Якщо не дотримуватися особистої гігієни, вони можуть запалюватися, утворюючи вугрі, які звичайно зникають до 21-23 років.
З 14 років у хлопчиків починає вироблятися сперма. Мимовільне виверження сперми відбувається під час сну. Це явище називається полюцією.
Зміни в організмі у підлітковий період зачіпають не тільки статеву функцію, а й впливають на фізичний і психічний розвиток. Для дівчат – це вік від 12 до 15 років, для хлопців – від 13 до 16 років. Але в цьому період становлення організму та особистості триває набагато довше. У період статевого дозрівання виникають певні зміни в стосунках між підлітками: з’являється інтерес до протилежної статі, прагнення сподобатися один одному.
РЕГУЛЯЦІЯ НАРОДЖУВАНОСТІ.
Питання планування сім’ї, народження дітей є глибоко особистим і часто залежить від різних соціальних чинників. Тимчасова відсутність належних побутових умов, навчання у вищих навчальних закладах, необхідність пройти курс лікування іноді змушують молоде подружжя деякий час утримуватись від народження дитини. Тоді постає проблема запобігання вагітності.
Засоби запобігання вагітності:
Гормональні протизаплідні засоби– гормональна контрацепція полягає у тривалому вживанні жінкою таблеток з різними комбінаціями яєчникових гормонів. Роблять яйцеклітину нездатною до запліднення.
Внутрішньоматкова контрацепція– полягає у введенні в порожнину матки поліетиленової внутрішньоматкової спіралі (ВМС). Вважається, що ВМС механічно перешкоджає просуванню сперматозоїдів до маткових труб, а також унеможливлює імплантацію плідного яйця, у будь-якому місці матки або її труб. Наявність ВМС у матері не повинно викликати ніяких хворобливих відчуттів, болю або виділень крові між менструаціями.
ПОНЯТТЯ ПРО КЛІНІЧНУ СМЕРТЬ
У вищих багатоклітинних організмів смерть не одномоментна подія. У цьому процесі розрізняють два етапи клінічної і біологічної смерті.
Ознакою клінічної смерті служить припинення найважливіших життєвих функцій: втрата свідомості, відсутність серцебиття і дихання. Однак у цей час більшість клітин і організмів ще залишаються живими, у них ще відбуваються процеси самовідновлення. Їхній метаболізм ще упорядкований. Лише поступово настає біологічна смерть, пов’язана з припиненням самовідновлення, хімічні процеси стають неупорядкованими, у клітинах відбувається аутоліз (самопереварювання) і розкладання. Ці процеси відбуваються в різних органах з неоднаковою швидкістю, що визначається ступенем чутливості тканин до порушення постачання їх киснем. Нервові клітини кори мозку є найбільш чутливими. В них некротичні зміни відбуваються вже через 5-6 хв, при більш тривалому припиненні дихання і кровообігу настають не зворотні зміни в клітинах кори великого мозку.
Деяким хворим після цього вдається відновити серцеву діяльність, дихання та інші функції, лише свідомість не відновлюється. З метою подовження періоду клінічної смерті використовують загальне охолодження організму. Гіпотермія сповільнюючи обмінні процеси, забезпечує велику стійкість до кисневого голодування.
Використання гіпотермії в клініці дуже перспективно. Деякі складні хірургічні операції проводять в умовах гіпотермії. Внаслідок того що біологічна смерть – тривалий процес. Можливе повернення із стану клінічної смерті до життя.