Декларація прав людини і громадянина 1789 р.
План
1. Прийняття Декларації прав людини і громадянина
2. Основні права і свободи людини і громадянина, проголошені Декларацією 1789 р.
3. Історичне значення Декларації прав людини і громадянина 1789 р.
4. Практичні завдання
Перелік використаної літератури
1. Прийняття Декларації прав людини і громадянина
У другій половині ХVІІІ ст. Абсолютна монархія у Франції стала гальмом суспільного прогресу. Міжнародний авторитет Франції падав. Сільське господарство переживало кризу. Селяни тікали із сіл у міста, поповнюючи там армію бродяг і жебраків. Фінансовий стан королівства був надзвичайно тяжким.
В останній третині ХVІІІ ст. феодально-абсолютистський режим перебував у стані гострої політичної кризи. Великі просвітителі Монтеск,
є, Вольтер, Руссо вказували на необхідність докорінних реформ.
Для того щоб поповнити скарбницю і запобігти банкрутству, король звернувся до Генеральних штатів, які не скликались 175 років, в надії дістати від них згоду на введення нових податків. Кількість делегатів від третього стану була подвоєна, однак ця обставина не мала істотного значення, оскільки за старовинним звичаєм кожний стан мав один голос.
Відкриття Генеральних штатів відбулося 5 травня 1789 року. Відразу розпочалися тривалі спори з питань процедури: про перевірку повноважень депутатів, про спільні й роздільні засідання, про завдання штатів, про права третього стану, про майбутнє Франції. Дебати переросли в гострий конфлікт з королем.
17 червня третій стан оголосив себе Національними зборами. Пізніше до нього приєдналися ліберальні депутати від духовенства і дворянства. Лише з його відома королю було дозволено збирати податки.
Делегат Генеральних штатів міг діяти лише від імені свого округу і в межіх даного йому наказу. Депутат Національних зборів вважався представником всього народу. Імперативний мандат було анульовано. Збори оголосили себе представником усієї нації, що говорив і діяв від її імені.
Ігноруючи накази і протести короля, 9 липня 1789 року Національні збори проголосили себе Установчими зборами, тим самим взявши на себе місію створювати нові полятичні та державно-правові інститути, розробляти і затверджувати Конституцію.
Спроба короля розігнати депутатів обернулася повстанням парижан. 14 липня вони штурмували символ королівського абсолютизму – фортецю-тюрму Бастилію. Революція охлпила всю країну. Населення провінцій скидало королівських чиновникі, створювало нові органи місцевого самоврядування. Цей процес дістав назву муніципальної революції. Селяни повсюдно відмовлялися виконувати феодальні паовинності, вимагали передачі їм общинних земель.
Революційні сили створили національну гвардію. Та, оскільки військове спорядження було дорогим, бідні громадяни не могли служити в ній. Тому нова армія опинилась в руках великої буржуазії.
5 серпня було прийнято декрет про остаточне знищення феодального режиму. У першій половині серпня Установчі збори скасували церковну десятину та особисті повинності селян, однак у власність землю селяни могли одержати тільки за викуп. Така половинчастість рішень пояснювалась тим, що на першому етапі революції при владі була велика буржуазія.
26 серпня 1789 року Установчі збори прийняли перший конституційний акт – Декларацію прав людини і громадяина. В ній зазначалося, що причиною вад уряду і суспільного лиха є забуття природних, невід’ємних і священних прав людини. Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах, що мета кожного державного союзу – забезпечити природні і невід’ємні права людини, такі, як свобода, власність, безпека й опір гнобленню, свобода складається з можливості робити все, що не завдає шкоди іншому. Громадянам дозволялось безперешкодно виражити свої думки усно або друковано, мати свободу релігійних переконань. Відповідальність передбачалась лише за зловживання цією свободжою.
2. Основні права і свободи людини і громадянина, проголошені Декларацією 1789 р.
Декларація урочисто проголосила рівність людей перед законом, суверенітет нації, право народу на участь у створенні законів, відповідальність і підзвітність службових осіб, принцип поділу властей на виконавчу, законодавчу і судову, рівномірне, що відповідає становищу громадянина, стягнення податків.
Вона зафіксувала гарантії прав особи та принципи буржуазної законності: немає злочину – немає покарання, презумцію невинності, відповідність покарання злочину.
В Декларації 1789 року були проголошені такі основні права людини і громадянина:
1. Люди народжуються вільними і рівними в правах. Суспільні відмінності можуть грунтуватися тільки на суспільній користі.
2. Метою всякого політичного союзу є збереження природних і невід’ємних прав людини. Права ці суть: свобода, власність, безпека і опір гнобленню.
3. Джерело всієї верховної влади завжди є в нації. Ніяка установа, ніяка особа не може здійснювати влади, яка не походить прямо від нації.
4. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому, таким чином здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування такими ж правами. Ці межі можуть бути визначені тільки законом.
5. Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Все, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, чого закон не приписує.
6. Закон є вираз загальної волі. Всі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон мусить бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. Через те, що всі громадяни перед ним рівні, то вони повинні однаково допускатися до всіх занять, місць, громадських посад залежно від їх здібностей без будь-яких відмінностей, крім відмінностях в їх доброчинностях і талантах.
7. Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або заарештований інакше, як у випадках, визначених законом і за приписаними ним формами. Ті, які випрошують, віддають, виконують або примушують виконувати свавільні накази, підлягають карі, але кожен громадянин, викликаний або взятий в силу закону, повинен негайно коритися, чиняти опір, він стає винним.
8. Закон повинен встановлювати тільки строго і очевидно необхідні кари, ніхто не може бути покараний інакше, як в силу закону, встановленого і обнародованого до вчинення злочину і законно застосованого.
9. Через те, що кожна людина приймається за невинну до того часу, поки її не оголосили винною – то в разі необхідності її арешту всяка суворість, яка не є необхідною для забезпечення її особи, повинна бути суворо карана законом.
10. Ніхто не повинен бути турбований за свої переконання, навіть релігійні, якщо їх прояви не порушують громадського ладу, встановленого законом.
11. Вільний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших прав людини, кожен громадянин, отже, може вільно говорити, писати, друкувати при умові відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом.
12. Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила, таким чином ця сила встановлена для загальної користі, а не для приватної вигоди тих, кому вона доручена.
13. Для утримання громадської сили і для витрат по управлінню необхідне загальне оподаткування, податки повинні бути розподілені рівномірно між громадянами відповідно до їхніх засобів.
14. Всі громадяни мають право особисто або своїх представників визначати необхідність громадських податків, вільно на них погоджуватися, стежати за їх вживанням, встановлювати їх розмір, спосіб оподаткування, стягнення і строк, на які волни встановлюються.
15. Суспільство має право вимагати звіту у кожної службової особи своєї адміністрації.
3. Історичне значення Декларації прав людини і громадянина 1789р.
Декларація прав людини і громадянина – це маніфест антифеодального характеру, що закріпив політичні і правові погляди буржуазії на початковому етапі революції. Із цієї Декларації випливають основні принципи буржуазного права – священність і недоторканність приватної власності.
Незважаючи на проголошену Деклорацією рівність усіх громадян, новий виборчий закон поділяв їх залежно від майнового цензу на активних і пасивних. До останніх, що не дістали права голосу, були віднесені всі неімущі.
Після прийняття Декларації церковна власність була конфіскована і оголошена національним майном та підлягала продажу з торгів. У результаті вона перейшла дорук буржуазії і частково заможного селянства. Церква була позбавлена права реєструвати народження, шлюби, смерть.
Було також установлено новий адміністративний поділ. Відповідно до нього Франція мала 83 департаменти, які складалися з дистриктів, кантонів, комун. Єдиною стала система оподаткування, були ліквідовані більшість феодальних пережитків, що гальмували розвиток торгівлі та інші. Скасовувалися всі дворянські титули і звання. У результаті цього були створені необхідні для буржуазії умови для підприємницької діяльності.
Всі ці положення знайшли своє відображення у праві більшості країн.
4. Практичні завдання
Казус 1.
Акургал – воїн – редум стародавньовавилонського царя Хаммурапі, перебуваючи на царевій службі, потрапив у полон, але невздовзі йому пощастило втекти. Повернувшись додому, він виявив, що його поле і сад передали іншому воїнк, а його командир – декум забрав собі і відмовився повернути всі коштовні подарунки, які Акургал раніше отримав від царя за хоробрість. Акургал звернувся зі скаргою до царя.
Яким повинне бути рішення справи за Законами Хаммурапі?
Визначити правовий режим майна вавилонських воїнів, яке вони отримували за службу.
Відповідно до п. 28 Законів царя Хаммурапі якщо редум чи баїрум, будучі на царській службі, потрапив у полон, і його син може нести повинність царю, слід віддати йому поле і сад, якщо він нестиме повинність свого батька.
Згідно п. 27 Законів царя Хаммурапі якщо редум чи баїрум, будучі на царській службі, потрапив у полон, і після нього його поле і сад будуть віддані іншому, хто буде нести його повинність перед царем – якщо той воїн, повернувшись, дістанеться до своєї общини, то йому належить повернути сад і поле.
Таким чином, йому необхідно повернути його поле і сад.
Казус 2
. Леон Абервіль 17 травня 1821 р. Продав ділянку, яка належала йому, за 20 тис. Франків Жану Леру. Але через деякий час він звернувся до суду з позовом про розірвання договору, стверджуючи, що через свою недосвідченість він не знав дійсної ціни ділянки. Відповідач відмовився задовольнити претензію позивача, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу був укладений із дотриманням усіх необхідних формальностей.
Яке рішення повинен винести суд?
В даному випадку необхідно керуватися Французським Цивільним кодексом 1804 року.
Відповідно до ст. 1110 цього кодексу помилка може бути причиною визнання договору нікчемним, тобто недійсним тільки тоді, коли така помилка стосується самої сутності речі, що є предметом угоди.
В даному казусі помилка стосується ціни ділянки, що вважається істотною умовою договору купівлі-продажу. Тому, суд повинен винести рішення про визнання договору купівлі-продажу ділянки нікчемним.
Казус 3
. Карл Гергарт протягом 1903 року дав своєму другові Ф. Кампгаузену в різний час 20 книжок з бібліотеки батька. Кампгаузен не тільки не повернув книжок, але й продав їх за 25 марок букіністу Айзерсу. Карл Гергарт, бажаючи втаїти те, що трапилось від батька, викупив книжки за власні відкладені гроші. Проте Гергарту – старшому все стало відом, і він поставив вимогу букіністу повернути сплачені за книжки гроші. Айзерс відхилив цю вимогу.
Яке рішення має бути прийняти при розгляді цієї суперечки на основі Цивільного уложення Німеччини 1900 р.?
Відповідно до ст. 985 Цивільного уложення Німеччини 1900 р. Власник може вимагати від володільця видачи йому речі.
Слід відмітити, що згідно з Цивільним уложенням Німеччини договір купівлі-продажу, а також найму можу укладати тільки власник майна. Оскільки в даному казусі власником книг виступає батько Гергарт, то сам Карл Гергарт не мав правомочності передачати книги в найом. Тобто цей договір повинен бути визнаний недійсним, а особливо визнається недійсним договір купівлі-продажу книг.
Таким чином, суд повинен прийняти рішення про повернення грошей сплачених за книжки і самі книжки їх власнику, а букініст може отримати назад свої гроші від Кампгаузена.
Казус 4
. Між землями двох сіл після повені зникли прикордонні знаки. Найстарші хлібороби і скотарі одного із сіл встановили знаки заново і відновили по ним кордон. Жителі другого села зруйнували ці знаки і пересунули кордон. Суддя наклав на жителів другого села штраф 1000 пан.
Дати правову оцінку рішенню судді, використовуючи Закони Ману.
Відповідно до Законів Ману лише частина території Індії входила під беспосереднє управління царем та його двору. Сільські общини були відносно незалежні і самостійно вирішували власні справи. Найбільш важливі питання внутрішньообщинного життя – справляння зборів, продаж земель, а також встановлення корданів земельних ділянок, важлива роль приділялася сільській раді старішин. Тому, суддя не правомірно стягнув 1000 пан. Питання про встановлення коржонів повинна встановити селянська община старішин самостійно.
Казус 5
. Після смерті вільного франка Ч. Залишився будинок із господарськими будівлями і ділянка землі. Право на спадкування мали удова франка Ч., його син і брат. Син франка був одружений на рабині. Проте, на це майно пред’явили права родич Ч., франк Б., але на суді з’ясувалося, що п’ять років тому Б. відмовився від родинних стосунків з франком Ч.
Яким чином повинна бути поділена спадщина, що залишилась після франка Ч. згідно Салічної правди? У якому випадку всю спадщину одержав би франк Б.?
Відповідно до п. 1 Титула LXСалічної правди якщо помре родич або буде вбитий, того, хто відмовився від спорідненості, він зовсім не повинен брати участі у спадщині. Тому франк Б. позбавляється права спадкувати. Згідно п. 5 Титулу LІXземельна спадщина ні в якому разі не може переходити до жінки. Тому вся спадщина переходить до сина померлого франка.
Перелік використаної літератури
1. Всеобщая история государства и права / за ред. К.И. Батиря. – М. 1998,
2. Галана П.Н. Феодальное государство и право. – М., 1963,
3. Графський В.Г. Всеобщая история права и государства – М., 2000,
4. История государства и права зарубежных стран / под ред. Крашенниниковой, Жидкова в 2-х томах – М., 1998,
5. Колесницкий Н.Ф. Феодальное государство. – М., 1967,
6. Макарчик В.С. Історія держави і права зарубіжних країн. – К., 2000,
7. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права в 2-х томах, М., 1998,
8. Прокопьев В.П. История германской государственности Х-ХУІІ вв. – Калининград, 1984,
9. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. _ К., 1994,
10. Чернилевский З.М. Всеобщая история государства и права. – 1996,
11. Хрестоматія по всеобщей истории государства и права зарубежніх стран / под ред. Чернилевского З.М. – М., 1984.
12. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. – К., 1996,
13. Шевченко О.О. Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. – К., 1995,