Гігієна лікувально-профілактичних закладів

Реферат на тему: ГІГІЄНА ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ Успіх стаціонарного лікування хворих залежить від багатьох чинників. Перш за все, це оптимізація лікарняного середовища. Для успішного лікування та швидкого видужання хворих необхідні сприятливі умови перебування: світло, тепло, достатній простір, добре інсольована і вентильована палата, зручне ліжко, спокійні умови оточення, здоровий відпочинок, раціональне і дієтичне харчу­вання, добре санітарно-гігієнічне обслуговування, достатнє озеле­нення території для прогулянок на свіжому повітрі, повний сома­тичний і психічний комфорт. Створення гігієнічних умов є важливим фактором у запобі­ганні госпіталізму, перш за все внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не лише для Інфекційних, але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % усіх осіб, які лікуються. Насамперед є це післяопе­раційні гнійно-септичні та інші ускладнення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом, дитячими інфекційними зах­ворюваннями тощо. Особливо високого рівня гігієнічного забезпечення вимагають впровадження таких нових методів діагностики і лікування, як ра­діонукліди та Інші джерела Іонізуючих випромінювань, електронні мікроскопи, лазери, бароопераційні, найновіші фізіотерапевтичні устаткування, операції з трансплантації органів, застосування різноманітних полімерних матеріалів, бактерицидних барвників, дезінфекційних, мийних засобів тощо. Зразкове дотримання вимог гігієни в лікарні, проведення санІ-тарно-освітньої роботи серед персоналу і хворих допомагають стати лікарні школою гігієнічних навичок для хворих. На медичний персонал можуть впливати також професійні шкідливості. Хірурги, реаніматологи-анестезіологи, акушери-гінекологи, персонал психіатричних лікарень тощо й операційні медичні сестри зазнають нервово-психічного і фізичного напруження, анестезіологи та інші – дії хімічних факторів, персонал рентгенологіч­них, фізіотерапевтичних, бароопераційних та інших відділень – фізич­них факторів, внутрішньолікарняного інфікування тощо, черговий персонал працює вночі. Процес створення оптимальних гігієнічних умов у лікувально-профілактичних закладах визначається особливостями планування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім пла­нуванням будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом під час експлуатації. Улаштування та організація діяльності лікувально-профілактич­них закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість ство­рити найкращі умови зовнішнього середовища для хворих; сприя­ють впровадженню лікувально-охоронного режиму; запобігають виникненню внутрішньо-лікарняних інфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного персоналу; сприяють якнайшвидшому видужан­ню хворих та забезпеченню оптимальних умов для діяльності ме­дичних працівників. Адже без відповідних гігієнічних умов терапев­тичні дії є безсилими. Існують чотири основні системи забудови лікарняних комп­лексів: децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна. При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невели­ких, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Слід відзначити, що її пере­вагою є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньо-лікарняних інфекцій. Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будин­ку, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуа­тація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересуван­ня хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагнос­тичних і фізіотерапевтичних кабінетів. Змішана система забудови лікувально-профілактичних закла­дів передбачає об’єднання в одному головному корпусі лікарні загально-соматичних відділень, лікувально-діагностичних кабінетів, лаборато­рій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна І господарські служби. Ця система поєднує по­зитивні властивості децентралізованої та централізованої систем. Зараз частіше застосовують централізовано-блочну систе­му, при якій лікарня складається з декількох корпусів (терапевтич­ного, хірургічного тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються позитивні сторони централізованої систе­ми будівництва. За допомогою підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять хворих, пересувну лікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що дозволяє більш ефективно застосовувати можливості лікувального закладу. Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізовано-блочної системи є головний корпус – лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію медич­них процесів, так і використання обладнання та реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень. ЦентралІзовано-блочна система дозволяє об’єднати функціонально однорідні підрозділи і створити відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний, рент­генодіагностичний, лабораторний тощо). У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2-3 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізаційний відділ, бомбогазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити кондиціонування пові­тря, раціональне опалення та освітлення і створити на всіх об’єктах нормальні й стабільні умови праці. В Україні однаковою мірою функціонують лікарні всіх систем. Оскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарсь­кої справи, санітарна техніка, постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку, в нас постійно перебудовуються і добудовуються лікарняні будівель. Особливі вимоги пред’являють до лікарняної ділянки. При роз­міщенні лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати ділян­ку, достатню за розмірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу і гігієнічного комфорту значною мірою залежить від місце розташування та інших чистіше повітря. Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри, непов’язані з амбулаторним прийо­мом хворих, часто будують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до населення, доц­ільно розміщувати у центрі району обслуговування. А лікарні за­гального типу, які мають стаціонар і поліклініку, нерідко розташо­вують у межах селітебної зони. Земельна ділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об’єктів забруднення по­вітря. Необхідно, щоб рівень шуму на її території в денний час не перевищував 45 дБ, у нічний – 35 дБ. Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна розташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території. Бажано, щоб вона знаходилась поблизу від водопровідної мережі, каналізаційних комунікацій, джерел водопостачання та якомога далі від місць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промисло­вих підприємств та інших джерел забруднення навколишнього се­редовища. Площа земельної ділянки для лікарень загального типу, залежно від загальної кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м2, для дитячих лікарень – від 135 до 250 м2з розрахунку на 1 ліжко. Для лікарень, що розташовані у приміській зоні, площа зе­мельної ділянки збільшується, порівняно з вказаними, на 15-20 %. Вибираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відо­мості про те, що раніше було розташовано на цій території. Недопу­стимо використовувати ті ділянки, на яких були розміщені склади отрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а та­кож якщо рівень залягання ґрунтових вод становить менше 1,5 м до підошви фундаменту. На земельній ділянці виділяють ряд, функціональних зон: зону лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового відділень, зону поліклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного корпусів, садово-паркову та господарську зони. Ділянка повинна мати окремі в’їзди до лікувальних корпусів і гос­подарської зони та патологоанатомічного відділення. До складу лікарні загального типу входять: 1) приймальне відділення; 2) стаціонар із терапевтичним і хірургічним, акушерсько-гіне­кологічним, дитячим, інфекційним, анестезіологічно-реанімаційним, радіологічним відділенням, відділенням переливання крові з бан­ком крові та кровозамінників тощо; 3) поліклініка; 4) лікувально-діагностичні підрозділи з відділеннями функціо­нальної діагностики, рентгенодіагностики, фізіотерапевтичним, ре­абілітації та лікувальної фізкультури; 5) патологоанатомічне відділення з моргом; 6) допоміжні служби – харчоблок, пральня з дезкамерою, цен­тральний стерилізаційний відділ, майстерні з ремонту медичної тех­ніки й апаратури, гараж, овочесховище тощо; 7) адміністративно-господарська частина – канцелярія, медич­ний архів, бібліотека тощо. Розміщення всіх вищезазначених підрозділів у лікарняних бу­дівлях залежить від системи лікарняного будівництва. Будинок поліклініки розташовують ізольовано на відстані 30-50 м від лікувальних корпусів. Необхідно, щоб вхід у поліклініку був окремим. Площа забудови лікарні повинна становити 12-15 %, зона зелених насаджень – не менше 60 %, решта території – пішохідні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої смуги за периметром ділянки – 15-30 м. Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між фун­кціональними зонами лікарень шириною 15 м. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень – не менше ніж 30 м. Патологоанатомічний відділ з моргом розміщують в ізольо­ваному місці, якого не видно з вікон лікарні.