Історико-краєзнавчедослідження
міста Березне
(Рівненськоїобласті)
План
Вступ
II. Основна частина.
2.1.Історія дослідження населеного пункту.
2.2.Історія населеного пункту за писемними джерелами.
2.3.Походження назви поселення, його мікротопоніміка.
2.4.Історія топографічного населення.
2.5.Характеристика пам’яток історії та культури.
2.6.Характеристика музейних збірок.
2.7.Герб поселення.
Висновок.
Список використаної літератури і джерел.
Додатки.
Вступ.
Березне. Цей мальовничий куточок живе й розвиваєтьсяшвидкими темпами. Інтенсивно відбувається розбудова селища, примножуютьсякультурні пам’ятки. Це край чесного, талановитого народу, що живе серед густихлісів, широких ланів та дзеркально-чистих річок.
Часто задумуючись над тим, чим колись жили мої предки та яквони працювали, хочеться почати роботу по вивченню історії рідного краю.Потрібної літератури небагато, але трапляються окремі публікації в газетах тажурналах. Знання своєї історії конче потрібне людям, адже людина, яка не знаєсвого минулого, не варта майбутнього.
Отож, ми разом зі своїм вчителем вирішили включитися вдослідницьку роботу. В першу чергу ми відвідали Рівненський архів, де знайшлинебагато інформації з історії Березного. Також траплялися деякі матеріали ушкільній та селищній бібліотеках. Опрацювання інформаційних даних зайняло дужебагато часу, адже це дуже копітка робота. Та не дивлячись на всі труднощі, ми,сторінка за сторінкою, об’єднавши всі матеріали, утворили свою працю. На моюдумку, нам це вдалося, і кожен, хто ознайомиться з цією роботою, дізнається прощось нове, до цього часу йому незнайоме. Люди, які матимуть змогу прочитатинашу дослідницьку працю, можливо, ще більше вподобають наше селище і матимутьнамір познайомитись з його історичним минулим більш детально.
2.1. Історія дослідженнянаселеного пункту.
Донедавна вважалось, що перші згадки про м. Андріїввідносяться до середини XV століття. Однак я насмілюсь стверджувати, що Андріївіснував ще в середині XIII ст., за часів Данила Галицького, На чому грунтуєтьсятака думка? Ще в кінці XIX ст. на околиці Березного виявлено решткидавньоруського городища ХІІ-ХІІІ ст. Тому є всі підстави припускати, що в тойчас на території селища знаходилось якесь поселення. Літописи свідчать, що всередині XII ст. на річці Случ були добре укріплені невеликі міста-фортеці.Коли після взяття Києва в 1241 році золотоординські полчища рушили на Волинь,жителі цих міст чинили їм героїчний опір, захищаючи рідний край
У праці В. Пашуто «Очерки по истории Галицко-ВолынскойРуси» говоритися про воєводу Андрія дворського, тому більш ймовірна другаверсія. Дворський — це тіун, приватний урядовець князя, який завідував усімйого двором. Йому підлягала публічна адміністрація і частково суд.
Далі В. Пашуто ще раз згадує про Андріїв, пишучи, що Б.Огидливийу відповідь на похід руських князів здійснив набіг на Волинь, де «доходив доАндрієва», Однак це не є першоджерело, а лише слово пізнішого автора.
2.2. Історія населеногопункту за писемними джерелами.
Перша достовірна письмова згадка про Андріїв відноситься до1445-го року. Яким же було на той час політичне становище українських земель, азаразом і Андріїва?
ХІV-ХV ст. займають особливе місце в історії феодальнороздрібнених середньовічних українських земель, більша частина яких з XIІІ-гост. перебувала у важкій залежності від Золотої Орди, яка в результаті кількохзавойовницьких походів поширила своє панування на більшу частину СхідноїЄвропи. Саме в цьому столітті, вперше з часів встановлення ординськогопанування, відбуваються великі позитивні зрушення в/>/>/>/> подоланні феодальної роздробленості і політичному об’єднанні земель,відбувається формування української народності. Для Південно-Західної Русі періодхарактерний ще й тим, що в результаті експансії сусідніх держав її землі булорозчленовано в державно-політичному відношенні і більшість з них було включенодо Польського королівства і Великого князівства Литовського.
Землі Волинської Русі, в тому числі і місто Андріїв, в силудинастичного зв’язку Дмитра-Любарта з Романовичами в якості спадковоговолодіння перейшло під його безпосередню владу і набрало статусу удільногокнязівства в складі Великого князівства Литовського.
Входження українських земель до складу Литви було дляукраїнського народу меншим лихом в порівнянні з татарським ярмом. Давньоруськамова стає державною мовою в литовській державі.
В 1445 році великий князь Свидригайло пожалував Андріївразом з іншими маєтностями князю Дмитру Сангушку в приватну власність.Князівства в адміністративному відношенні поділялись ще на волості і повіти. Докінця XV ст. волості і повіти стали основними одиницямиадміністративно-територіального поділу українських земель. В 1452-му році вдокументах згадується «Березенський повіт». Андріїв, таким чином, ще в XVст.виконував функції адміністративного осередку.
Після Дмитра Сангушка, Андріїв належав до володінь ПашкиДахновича, а після нього — Михайлу Головні, котрий, як вказує О. Цинкаловськийв роботі «Стара Волинь і Волинське Полісся», «платить за Березне з 20 димів(господарств, чи дворів), трьох городней, одного вального колеса і однієїфолюша-валярні». Пізніше воно переходить від одних володарів до інших різнимишляхами: або спадковим, або через продаж. Тільки на початку ХVІІ-го ст.власниками містечка були князь Криштоф Лабунський, княгиня ОлександраЧарторийська.
/>В книгахКременецького гродського суду є запис про посесію князем Миколою Чарторийськиммаєтку в м. Андріїв у п. Олександри Лагодовської.
/>/>В XVI ст. містечко входило до складу Луцького повіту Хупківськоїволості. Тому слід сказати кілька слів про Хупківський замок, якому підпорядковувалосьмістечко. Губківський замок (Хупківський) був побудований на Княжій горі в XVст. на місці давньоруського городища ХІ-ХІІ ст і став головною резиденцієюфеодалів Семашків, які писалися спочатку «на Губці». Вперше поселення Губківзгадується в письмових джерелах 1504 року, коли його зруйнували татари, якіповертались з північних районів. Першим відомим Семашком був Богдан Михайлович- ковельський староста, який помер в 1545 році. Його син Олександр Семашко — володимирський підкоморій і луцький староста був також брацлавським каштеляномі мав право засідати у польському сенаті. Він прославився своєю винятковоювідвагою в боях з татарами, які в 1577 році двічі штурмували Дубне.
Під час селянсько-козацького повстання Северина Наливайка в1596 році замком оволоділи загони Григорія Лободи, власника замку було схопленоі посаджено до замкової в’язниці.
Під час Північної війни відступаючі шведські війська в 1708році зруйнували фортецю в Губкові, мури якої на той час були найпотужніші вЛуцькому повіті. Після штурму почалась епідемія Чуми. Жителі замку, якимвдалося врятуватися, переселились на лівий берег річки, де заснували на місцістарого поселення нове — Людвипіль (Соснове).
У 1711 році через Губків рухалася російська армія на війнуз Туреччиною. Фортеця зазнала остаточного руйнування і вже не відбудовувалась.Губківський «ключ» від Семашків перейшов до Четнарів, а в 1755 році за 277 тис.золотих разом з сусідніми селищами його купив поляк Фелікс Бічинський.
2.3. Походження назвипоселення, його мікротопоніміка.
Повертаючись до основної розповіді, зазначимо, що до1700-го року містечко носило назву Андріїв, 3 середини XVI ст. паралельновживаються назви Андріїв і Березне.
Наприклад, в документі від 15 березня 1584 року ми читаємо:«Березне або Андріїв». Пізніше містечко стали іменувати Береженкою, Бережним,а в XIX ст. усталилася назва Березне.
1569-й рік став переломним в історії українського народу, ВЛюбліні відбулась подія, яка увійшла в історію як Люблінська унія — злиттякоролівства Польського і Великого князівства Литовського в єдину державу — РічПосполиту. За цим договором майже всі українські землі, в тому числі і Волинь,опинились під надзвичайно тяжким польсько-шляхетським пануванням. МістечкоАндріїв увійшло до складу Луцького повіту новоствореного Волинськоговоєводства.
Становище міщан і селян значно погіршилось в порівнянні зпопереднім періодом. Посилився не тільки економічний, а й соціальний,національно-релігійний гніт. В цей час в Андрієві для католиків було збудовано костел,який належав до Тучинської парафії. Жителів містечка змушували приймати католицтво,православних не допускали до управління містом.
Досить значними були повинності селян і ремісників. Панщиназабирала більше половини робочого часу селянина. Він орав, сіяв, збирав хліб і сінона фільварковій землі, ходив за панською худобою. Селян змушували також чиститистави, споруджувати греблі, брати участь в ремонті міських споруд і доріг, охоронімістечка. Крім того, вони повинні були возити дерево з лісу, доставляти залізодо рудні, давати підводи урядникам.
Ремісники зобов’язані були працювати без винагороди, їм даваласьлише сировина і харчування під час роботи. Слід відзначити, що всі ці повинностіселяни і міщани виконували своїми знаряддями праці, своєю худобою, що було надзвичайновигідно для феодалів-власників. В цю епоху з’являється, в числі інших прибутківземлевласників так зване право пропінації, яке полягало не тільки в виключномуправі торгівлі спиртними напоями, але і в забороні своїм селянам купувати їх денебудь на стороні. Разом з пропінацією власники монополізували помол.
Як і раніше, ті міщани, які займались землеробством, платиличинш, причому розмір його постійно підвищується. Якщо в 1549 році з населення стягували20 грошів з диму, то в 1616 вже 30. Грошова рента з лану теж зросла майже втричі.Великого лиха завдавала містечку сваволя королівської адміністрації, бешкети польськихжовнірів, які грабували населення. Тому вже в XVI ст. зароджується ірозвивається селянський рух.
В поборовому реєстрі сіл князя Романа Сангушка за 1571 р. міститьсязапис про масові втечі зубожілих селян з «селцо Березово»: «… з Березова пошлипроч, хати їх пустують, Гацкова хата пустує, Курникова хата пустує. Савка — огородникпроч пошол, хата пустует». Селяни тікали хто-куди. Хто в Запорізькі степи, хтона Лівобережну Україну, а хто — до іншого поміщика, в сусідньому чи навіть втому ж самому повіті. Так, на початку 1601 року 20 родин, підданихбрацлавського каштеляна Миколая Семашка з м. Андріїв, сіл Митиші, ХолопиЛуцького повіту втекли до маєтку Миколая Макаровича в тому ж Луцькому повіті.Очевидно, в пана Макаровича селяни платили менше податків, ніж в інших місцях.
Вищою формою селянського руху є повстання, застосування колективногозбройного виступу проти гнобителів. Історія містечка Березне зареєструвала такийвиступ селян і міщан.
В 1584 році в містечку Березному і в селі Холопи селяниповстали проти польських жовнірів, які прибули сюди для зміцнення польської влади.Різні письмові джерела неоднаково трактують ці події. В «Історії міст і. сіл УРСР»говориться, що «кілька сот мешканців Березного і сусіднього села, холопи,озброєні косами, луками і рогатинами, розгромили загін жовнірів». О. Цинкаловський,М, Теодоро-вич розцінюють ці події інакше: не як повстання, а як збройний виступ.
В той час містечко належало до володінь князя Головні-Острожецького(не треба плутати князів Острожецьких з князями Острозькими: перші свою назвусела Остріжця біля Луцька, другі — від міста Острога). В акті від 15 березня 1584р. в донесенні возного говориться, що він проводив розслідування у справі про нападна жовнірів, зроблений урядником містечка Березне Парфеном Новоселецьким, священикомБерезнівським Григорієм, а також селянами з Березного і із с. Холопи, причому виявилось,що один з жовнірів був вбитий, а кілька слуг були поранені.
Як бачимо, польські жовніри викликали загальну ненависть українців,якщо вже священик і міський урядник очолюють збройний виступ. В 1592 р, під часселянсько-козацького повстання Косинського збройні виступи повторились. Через містечкопроходили збройні сили повсталих, і міщани надавали їм всіляку допомогу і підтримку,в тому числі і людьми.
В XVII ст. боротьба селян і міщан проти панського гніту загострилася.У збірнику документів «Україна перед визвольною війною 1648-1654рр.» наводитьсятакий факт: 2 травня 1647 р. громада андріївських міщан, підданих Марини Данилевичової,озброєних «шаблями, киями і рогатинами», під час ярмарку в Андрієві вчиниланапад на пана Стефана Ветчина, військового слугу канцлера Великого князівства ЛитовськогоАльберта Радзивіла та загін його челядників-шляхтичів. В цій справі було учиненорозслідування і винних було покарано тривалим тюремним ув’язненням, а власниця бунтарівМарина Данилевичова сплатила за них штраф. Найвищого розвитку боротьба проти шляхетськоїПольщі досягла в період великих козацьких повстань і Визвольної війни українськогонароду під проводом/> Б. Хмельницького. За Зборівським мирним договором, який був підписанийв 1649 р., кордон між Польщею і козацькою державою проходив по річці Случ.«Знай, ляше, що по Случ, то наше», —так говорили козаки. Але в силу історичнихобставин вся Правобережна Україна, в тому числі і Березне, ще більш як настоліття залишилась під владою Польщі.
Якщо говорити про саме містечко, то його не минув страшнийперіод руїни, коли вся Україна нещадно плюндрувалась як польськими, так і московськимиокупантами,/> договоромїї було офіційно розчленовано на 2 частини. Походи польських жовнірів, набіги татар(1677р.) призвели до того, що містечко було спалене, більшість жителів знищена,тільки декому вдалося врятуватися в лісах.
До того ж ці роки були позначені природними катаклізмами. Лютіморози і сильні снігопади чергувалися з відлигами і зимовими повенями,травневими морозами. До неврожаїв призводили надзвичайно часті градобої, нашестясарани. Отож на початок XVIII століття в Андрієві залишалося тільки 90мешканців.
2.4. Історіятопографічного населення.
На кінець ХVІІІ століття Передмістя Теклівка і Сільценараховували відповідно 18 і 46 дворів. Отож по їх кількості (317) містечкотільки тепер вийшло на рівень 1625 року, повністю оправившись після погрому татарі економічного занепаду другої половини XVIII століття. Вигідне географічнерозташування на річковому шляху сприяло дальшому його розвитку. Загальнепожвавлення економічного життя в Березному супроводилось розвитком торгівлі. З1843 року тут відбувалось 12 одноденних і З кількаденних ярмарків щорічно, якісприяли збуту частини товарної продукції місцевого виробництва. Решту вивозилипо Случі десятками суден і плотів. Головними продуктами торгівлі були ліс іхліб. Дещо менше значення (по прибутку) мали полотно, мед, віск, хутро.Торговими людьми були євреї.
Прагнучи одержати якнайбільше прибутків від містечка, йоговласник збирав податки на забій худоби, подимний, збільшив чинш на землю підзабудову, а також запровадив сторожування — на в’їздах до містечка, щоб стягатимито з купців, Що везли на ярмарки борошно, крупу, дьоготь, виноградні вина.
А селяни не хотіли миритися з притісненнями їх прав ічинили непокору. Під час проведення селянської реформи 1961 року в Березномусталися заворушення. Невдоволені умовами викупу, селяни відмовлялися прийматиуставні грамоти. Керівника заворушення Г. Рогача було заарештовано, але післязвільнення з-під варти він знову зібрав селян і закликав їх виступити противолосного начальства, що «діє не по праву», захищаючи інтереси поміщика. Післяцього натовп попрямував до приміщення волосного управління, щоб захопити його,але загін козаків, що квартирував у Березному, розігнав селян.
Умови звільнення мешканців Березного від кріпосноїзалежності остаточно визначилися викупним актом, складеним 5 березня 1868 року.Відповідно до нього 319 осіб чоловічої статі (116 дворів) одержували в наділ 25десятин присадибної землі, 127 десятин орної і сіножатей, 118 десятин пасовищПротягом 49 років селяни зобов’язані були виплатити 12885 карбованців. Щорокугромаду змушували вносити 873 карбованці 10 копійок викупних платежів. Для біднихгосподарств ці платежі були вкрай обтяжливими, вони постійно мали недоїмки, розорювалися.
Однак в післяреформенний період містечко продовжує розвиватися.
У 80-х роках було побудовано ґуральню, пивоварний завод,водяний млин, сукновальню на р. Случ, два тартаки, цегельний завод, два паровихмлини. Крім новозбудованих, на Случі працювало ще кілька водяних млинів. Тому яхочу детальніше розповісти про роль і місце млинів в системі поміщицькогогосподарювання. Млин був власністю поміщика і знаходився у наслідному володіннімельника. За звичай мельник його і будував. Після побудови млина протягомдеякого часу (2 роки або дещо більше) мельник користувався всіма прибутками віднього, потім отримував одну третю прибутку, а решта йшла на користь власникамаєтку. Плата за помол встановлювалася поміщиком Селяни мусили молоти зернотільки в млині поміщика — це була одна з їх повинностей. Мельник брав збір запомої «мірою звичайною» і регулював чергу під час напливу людей. Він такожзобов’язаний був утримувати млин і греблю в хорошому стані. Мельники на той часбули доволі заможними людьми, а поміщикам млини приносили значний прибуток Безних не могли працювати винокурня і пивоварня, утруднювалась відгодівля худоби.
В Другій половині ХІХ століття спостерігається швидкезростання кількості мешканців Бережного. В 1881 році їх бул0 2132, а на 1887рік було 220 дворів православних з 1798 жителями, «римо-католицьких 66 душ обохстатей і євреїв 2171 душа», тобто в містечку вже нараховувалось 4035 мешканців./> Проте,починаючи з 90-х років, ситуація змінюється До цього спричинилося введення вдію у вересні 1885 року залізниці, що зв’язала Рівне з Лунінцем. Вона стаєголовним видом транспорту, на неї переноситься основний вантажопотік. Воднийшлях втратив своє колишнє значення основної транспортної магістралі. Сплав лісуі рух торгових суден по Случі поступово припиняється. В результаті Березне якезнаходилося порівняно далеко (18 верств) від залізниці, перестало бути торговимцентром і річковим портом. Підприємства закривалися, а ті, що були знищені чипошкоджені пожежами, не відбудовувалися. Березне стало звичайним селом, лише затрадицією його продовжували іменувати містечком.
В XX столітті Березне хоч і втрачає своє економічнезначення, але в судово-адміністративному відношенні стає другим повітовиммістом після Рівного. Перед самою війною намітились нові перспективиекономічного розвитку Березного. Губернським комітетом було прийнято ряд рішеньпро фінансування будівництва кількох господарських об’єктів, однак війна недозволили здійснити наміченого.
Ось як характеризував наступне десятиріччя ТарасБульба-Боровець: «Велика світова війна та революція хуртовиною пронеслися черезполіські болота. />Були в нас росіяни, австрійці, поляки, мадяри. Влада змінюваласящотижня, а поліські ліси шумлять собі по-своєму». Круговерть громадянськоївійни, до речі, досить широко відображена в «Історії міст і сіл УкраїнськоїРСР», завершилася підписанням в 1921р. Ризького договору між РРФСР і Польщею,Таким чином два окупанти поділили між собою здобич — стародавню Волинь. Закілька десятків кілометрів від Березного з’явились пофарбовані в червоний колірприкордонні стовпи — за ними була «єдина і неподільна», одягнена, правда, внову революційну одежину, але та ж за суттю.
Березне ж у складі західної частини Волині відійшло до РечіПосполитої Польської, апетити якої, теж, як і раніше, сягали «од може до можа».
За часів польської окупації Березне було центромБерезнівської гміни Ровенського повіту. 1 січня 1925 року з нього було вилученоДеражне, Сте-пань, Костопіль, Березне, Людвипіль та утворено з них Костопільськийповіт. За переписом 1921 року, в містечку проживало 5385 чоловік, нараховувалось66 будинків. Колишню Березнівську волость поляки поділили на дві гміни — Березнівськуі Людвипільську, Березне опинилося в демаркаційній лінії, тому мало зв’язки з РадянськоюУкраїною.
Через радянсько-польський кордон тікало дуже багато людей уПольщу. Спочатку це були колишні царські урядовці, поміщики, промисловці, купціта духовенство. Дещо пізніше, приблизно з 1925 року, серед втікачів з’явилися професори,інженери, агрономи, вчителі, службовці. Вони розповідали людям жахливі речі пробільшовицький режим. З 1930 року польсько-радянський кордон на Поліссі заливаєнова хвиля втікачів. Між ними та прикордонними військами ДПУ велася справжня прикордоннавійна. Це вже не були буржуї та інтелігенти, а звичайні робітники і селяни.
Тому навряд чи варто категорично стверджувати, що окупаціяБерезного Польщею була виключно негативним явищем, особливо у порівнянні з більшовицькоюокупацією Східної України. Так, поляки гальмували розвиток української мови,запровадили поліцейський режим, але все ж не додумались, як більшовики,організувати штучний голодомор, масовий терор, повсюдне нищення храмів.
2.5. Характеристикапам’яток історії та культури.
На Західній Україні продовжувався еволюційний розвитокекономічного і суспільно-політичного життя. З 1921 по 1939 рік в Березному булозбудовано приміщення магістрату, школу, міст через Случ, бойню, приміщення протипожежноїчастини, міський арешт. Діяла електростанція, вулиці містечка були забруковані на75 відсотків, до станції Мок-вин і До Костополя двічі на день ходив автобус. Вмісті були лазня і пральня, два готелі, два ресторани. Діяли шкіряний таспиртовий заводи, 5 механічних млинів, 5 крупорушок, 3 тартаки, 6 олійниць,новозбудована броварня, більше 90 кустарних ремісничих майстерень, торгувалопонад 150 крамничок. Більше половини мешканців Березного (440 дворів) булизв’язані з сільським господарством.
До містечка належало і 165 хутірських господарств. Загальнаплоща землі міщан становила 1429 десятин. Тільки 40 господарств мали ділянки від7 до 10 десятин, решта володіли невеликими наділами, розкиданими в різнихмісцях. Після встановлення польської влади в Березному з’явилися великі польськіпани, орендарі, адміністратори, шинкарі та різні підпанки, які були повтікали уроки революції. Найбільшими земельними власниками стали поміщики Еманішки, якимналежав яринівський ліс, і пан Малинський, що володів 45 тисячами гектарів землі,в основному лісами.
Щодо селян, то їх було обкладено великим податком, над нимитяжіли значні недоїмки, вони іноді відмовлялись платити податки. Але польськавлада намагалася не загострювати до крайнощів стосунків з місцевим населенням. Експлуатаціяробочого люду була необмеженою тільки на тих підприємствах, здебільшого дрібних,де не було профспілок. Профспілки ж у випадку посилення визиску організовувалистрайки і добивалися бодай часткового збільшення заробітної плати.
Складніші справи були з національними утисками. В магістратіБерезного за даними 1927 року не було жодного українця. Обраними До магістратумогли бути лише ті особи, які на день виборів мали не менше 30 років і володіли(усно і письмово) польською мовою. Право обирати мали особи, яким виповнилося 24роки.
/>У Березномубуло дві семирічні школи — одна польська, друга українська. Однак в останнійвживання рідної мови обмежувалося. У 1920-1935 роках директором тут бувукраїнець Микола Романкевич, а з 1935 на цю посаду було призначено полякаСковронського. Крім названих, у містечку діяли три початкові єврейські школи,одна з них приватна. Духовні потреби березнівчани могли задовольняти управославному храмі, римо-католицькому костелі, п’ятьох невеликих синагогах.
В державних установах дозволялося розмовляти лише польськоюмовою. В наказі від 21 травня 1921 року воєвода Волинський Ян Кжановськийписав, що вживати українську мову в будь-якій установі забороняється. Винні впорушенні цього наказу підлягали штрафу в розмірі 3 тисячі польських марок абоарешту до шести місяців. Щоправда, не знайдено жодного документу, де були б зареєстрованівипадки покарання за вживання української мови.
Поза всім тим поляки дбали про розвиток Березного. Про цесвідчать дані про розподіл і використання міського бюджету, який в 1933-1934рр. становив 49800 злотих. Так от, витрати на освіту склали 3835 злотих, або7,8%, на охорону здоров’я — 3243 злотих (6,5%). Слід зазначити, що в місті діявсеймиковий шпиталь на 24 ліжка, лікуваня було платним і досить дорогим. Знаходивсятут також притулок сестер Уршулинок, заснований при маєтку пана Малинського,який, правда, утримувався за його рахунок, та єврейський притулок для престарілих.На соціальне забезпечення з міського бюджету виділялося 2192 злотих і 1000злотих — на… протипожежну команду. Тут ще не враховані витрати на будівництвошколи, яке фінансувалося за рахунок державного бюджету (30 тисяч злотих на рік).
Особливістю містечка Березне, яка виділяла його серед іншихміст Волині, був національний і релігійний склад населення. Станом на 1927 р.за даними магістрату тут проживало 2900 міщан (без жителів, які мали земельнінаділи). З них українці складали 1,3 відсотка (в гміні Березне — 75,8%), поляки- 4,3 відсотка (16,9%), росіяни — 0,4 відсотка, німці стільки ж (5.9%), чехи
— 0,6 відсотка і євреї — 93 відсотки(1,1%). В Березному була одна з най-міцніших єврейських общин на Волині. Вонамала як і повсюдно в Польщі закритий характер. На перший — план в нійвисувалася іудейська віра і пов’язана з нею релігійна організація, яка щеназивалася релігійною гміною.
Важливу роль в громадському житті євреїв відігравала мережавласних культурних і господарських організацій. В Березному найбільш популярнимбуло відділення товариства «Тарбут», яке ставило за мету введення в єврейськихшколах мови ідіш і утримувало мережу власних освітніх центрів. Діяли такожтовариства опіки над сиротами та охорони здоров’я, спілки купців іпромисловців, дрібних купців і ремісників, профспілки найманих робітниківрізних галузей. На початку 20-х років вся торгівля і ремесло знаходилися в рукахєвреїв. Вони були і власниками квартир, призначених для найму. В цей період ірозпочинаються дії християн (католиків і православних), спрямовані на обмеженняролі, а тим самим і доходів євреїв. Найважливішим кроком було створення спілокселян і споживачів, які продавали і скуповували сільськогосподарські продуктибез посередництва єврейських купців. Виникали промислові заклади і ремісничімайстерні, фундаторами яких були християни. В 1934 році в гміні діяло понад 60нелегальних майстерень кравців і селян. В подальшому доля тисяч осіб єврейськоїнаціональності була трагічною — їх по-варварському винищили німецько-фашистськіокупанти.
В 20-30 роки в Березному діяли різні гуртки, організаціїреволюційного спрямування, які виступали проти польської влади. Члениорганізації «Українське Національне Відродження», створеної Т. Бульбою-Боровцем,більшість членів «Просвіти» боролись за створення незалежної демократичноїдержави проти поляків, комуністів, а пізніше німців і Червоної Армії. Деякічлени «Просвіти» підтримували — комуністів, комсомольців у їх прагненні довозз’єднання з Радянською Україною. «Просвіта» діяла легально, а організаціїнаціонального і комуністичного спрямування переслідувались польською владою ізмушені були знаходити спільну мову в Березі Картузькій — концтаборі, де водній камері нерідко сиділи націоналісти і комуністи.
В Ровенській прокуратурі була заведена справа на жителівБерезного Володимира Ількевича і Володимира Черниша, які в 1932 роцірозповсюджували комуністичну літературу. За це їх було заарештовано. Підпільнодіяла молодіжна організація «Комсомол», яка складалась з 12 чоловік. В 1925році вона була викрита, заарештовано і ув’язнено на короткі строки А. Менделя,Б. Шпетрика, М. Ельберта, Д. Шехеля, А, Чорноту, А. Коца, Я. Піахасовича, М.Тендер, А Ліберман, А. Поліщука, Г. Гендлера, X. Гендлер. Більше цякомсомольська організація не відроджувалась, поступово зникли і розмови проприєднання до Радянського Союзу.
Значно масовішим і активнішим був започаткований у 1926 р.осередок «Просвіти». Справжнім його натхненником був отець Миколай — священикУкраїнської Автокефальної Православної церкви. Отець Бухович глибоко знав нашунаціональну історію і з радістю передавав свої знання молодим просвітянам.Чимало корисних порад щодо організації просвітницької роботи давав директорукраїнської семирічної школи Микола Романкевич. Очолював осередок Яків Шнайдер,колишній вояк армії Симона Петлюри. Пізніше, з другим приходом більшовиків уБерезне, він був мобілізований і загинув на фронті в 1944 р. Просвітяни організуваличитальню, хор, драматичний гурток.
В страшному для України 1933 році члени осередку зібралисхід мешканців Бережного — розповіли про голод в УРСР. Було зібрано длядопомоги голодуючим кілька підвід зерна. Проте радянські прикордонники не пропустиливалку, запевняли супроводжуючих, що жодного голоду на Радянській Україні нема.
В 1938 році поляки розігнали «Просвіту». Отець Бухович, КирилоРимар, Григорій Семенюк, Олександр Черниш потрапили в Березу Картузьку. 1939-йрік став роком великих змін у житті містечка. У вересні, після поразки Польщі увійні з Німеччиною, Сталін згідно з домовленістю з Гітлером ввів свої війська вЗахідну Україну. В Березне вони ввійшли 20 вересня. Раніше прийнято було вважати,що Червону Армію всюди зустрічали виключно хлібом-сіллю і квітами. Але так булодалеко не всюди і не завжди. Хоч оборонна лінія Костопіль-Сарни була взята безжодного пострілу, на території Березнівського району відбулись розрізнені бої.Опір чинили польські військові і польське населення. Червоній Армії довелося збоями форсувати Случ біля Березного і Прислуча, сутички відбулися і біля Тишиці.
Замість повітів та волостей в радянську добу в Рівненській областібуло створено 30 районів, в тому числі і Березнівський. Почали діяти перевіреніна сході республіки вольові, командно — адміністративні методи, а не економічніважелі, соціальні заходи і взагалі здоровий глузд. І хоч в господарському, культурному,політичному житті краю відбулися певні зрушення, вони були затьмарені знищеннямні в чому не винних людей, поступовим укоріненням сталінського режиму, на змінуякому в 1941 р. прийшов фашистський.
/>
Додатки
/>/>
УКРАЇНА
БЕРЕЗНІВСЬКА РАЙОННА РАДА
(Четверте скликання)
РІШЕННЯ
Від 09 липня 2002 року № 14
Про Герб, Прапор, Гімн і Положення про зміст, опис тапорядок використання символіки району
Відповідно до статей 22 та 43 Закону України ” Промісцеве самоврядування в Україні “, рішення сесії районної ради від 29вересня 2000 року № 151 ” Про встановлення символіки Березнівськогорайону”, з урахуванням пропозицій обласного Геральдичного Товариства,Геральдичної комісії районної державної адміністрації, районна рада вирішила :
1. Затвердити Герб, Прапор та Гімн Березнівського району увідповідності з Положенням ” Про зміст, опис, та порядок використаннясимволіки району ” (зображення Герба, Прапора та текст Гімну додаються )
/>2.ЗатвердитиПоложення «Про зміст, опис та порядок використання символіки району. (Додається )
3. Редакції газети » Надслучанський вісник “опублікувати це рішення для широкого ознайомлення громадськості.
Голова ради Ю. Мірчук