ОСОБЛИВОСТІ ДОГЛЯДУ
ЗА ХІРУРГІЧНИМИ ХВОРИМИ
Особливостями догляду за хурургічними хворими є те, що багато хто з них, хоча переважно й короткочасно, перебувають на постільному режимі, а отже й навантаження на персонал більше .
Наявність у більшості хірургічних хворих ран (як випадкових, так і післяопераційних) робить догляд за ними складним та відповідальним щодо дотримання правил асептики.
Перебіг хвороби у хірургічних хворих через наявність ран потенційно і фактично частіше ускладнюється як інфекцією (рановою та загальною), так і кровотечею, шоком, асфіксією, пневмонією, розладами функцій кишечнику та шлунка, серцево-судинними порушеннями, нудотою та блюванням.
У зв’язку з гострим, динамічним перебігом захворювання та специфічними формами лікування (операція) хірургічні хворі потребують у процесі догляду за ними підвищеної пильності та відповідальності.
Догляд за хірургічним хворим вимагає від медичної сестри уважного спостереження як за загальними показниками його стану (притомність, фізична та психічна активність, настрій, наявність чи відсутність болю, колір шкіри, температура тіла, частота пульсу та його якість, частота та характер дихання, артеріальний тиск, диспепсичні розлади тощо), так і за місцевими проявами хвороби та ознаками її ускладнення (стан пов’язки на рані, наявність чи відсутність її промокання та характер кольору виділень з рани, біль у ділянці рани, стан тканин навколо рани — набряк, припухлості, характер та забарвлення випорожнень, сечі та харкотиння тощо).
Особливої уваги від медичної сестри потребують хворі після наркозу та операції. Внаслідок наркозу у хворих після операції нерідко збільшується тривалість наркотичного сну, який може супроводжуватись западанням язика та підвищенням салівації, що може спричинити асфіксію.
Крім того, у хворих після наркозу може спостерігатись блювання. Тому таких хворих потрібно класти в ліжко без подушки та повертати голову набік, щоб запалий язик або блювотні маси не перекрили дихальне горло та не зумовили асфіксію.
У період пробудження хворі нерідко збуджені, часто зривають пов’язку. У них може спостерігатися блювання (останнє може тривати довго і після виходу з наркозу, особливо ефірного).
З огляду на це медична сестра маєбути біля хворого постійно , аж до виходу його з наркозу.
У більшості відділень такі хворі, що їх оперували під наркозом, особливо інтубаційним із застосуванням міоре-лаксантів, перебувають і доглядаються до повного виходу з наркозу у палатах інтенсивної терапії та реанімації. Проте, якщо хворий після зробленої під наркозом (без міорелаксантів) операції лежить у загальній палаті, за ним повинна безперервно спостери-ати медсестра палати та робити все належне для запобігання ускладненням наркозу, зокрема асфіксії.
Усім хворим після операції на органах черевної порожнини та на поверхні тіла медична сестра повинна класти на рану для профілактики ранових гематом (унаслідок кровотечі з капілярів рани) мішечок з піском чи наповнений холодною водою міхур на термін близько однієї години.
Багатьом хворим після операції на органах черевної порожнини і під час операції вводять назогастральний зонд для евакуації вмісту шлунка (рідше — в тонку кишку для годування) чи силіконову трубку в кишечник (також назога-стральним шляхом, рідше — через рану передньої черевної стінки прямо в кишечник, переважно в сліпу чи клубову кишку) для інтубації кишечнику та виведення з нього (дренування) застійного вмісту при лікуванні кишкової непрохідності та перитоніту, а також дренажі в черевну порожнину, жовчні протоки, сечові шляхи та підшкірну основу.
Медична сестра повинна стежити за положенням цих дренажних трубок, щоб їх не вийняв сам хворий під час пробудження або вони не випали у разі недостатньої фіксації під час перекладання хворого в ліжко, бо це може призвести до ускладнень, нерідко тяжких.
Ретельний догляд за хворим безпосередньо після операції та виходу його з наркозу є однією з найважливіших ланок післяопераційного догляду.
Через високий рівень захворювання на алкоголізм у хірургічних хворих, що мають таку недугу, може розвинутись алкогольний психоз, або так звана білагарячка. Він супроводжується різким збудженням та дезорієнтацією хворих. Тому таких хворих лікарі повинні виявити ще до розвитку у них психозу, взяти це до уваги і дати вказівку медичній сестрі про необхідність пильно стежити за їх поведінкою.
У разі появи початкових ознак цього психозу (як і будь-якого іншого за походженням), а саме: підвищеної збудливості, ірраціонального мислення, сплутаної свідомості, галюцинацій тощо, доглядаючий персонал повинен зробити іммобілізацію його, прив’язавши м’якими міцними лямками до ліжка, і доповісти негайно про це лікареві для організації відповідного лікування.
Це ускладнення спостерігається переважно у молодих чи середнього віку хворих на алкоголізм чоловіків з гострим панкреатитом, травмою чи гострими захворюваннями шлунка та дванадцятипалої кишки. Інтоксикація, зумовлена хворобою, сприяє розвитку алкогольного психозу.
Лікування цього ускладнення повинно бути інтенсивним із застосуваннямдезінтоксикаційних, седативних та нейролептичних засобів і за консультативної допомоги психіатра. Неповноцінна терапія психозу може призвести до смерті хворого внаслідок набряку мозку.
Неіммобілізовані хворі з психозом можуть викинутись із вікна чи внаслідок різкого рухового збудження, зривання з ліжка та втечі з палати спричинити собі тяжкі ускладнення (травми, розрив рани з евентрацією кишок тощо).
Персонал, насамперед медичні сестри палат, повинні бути застереженими також і стосовно хворих на епілепсію та бути підкреслено ввічливими під час спілкування з ними. Оскільки епілепсія (генуїнна) розвивається частіше вночі (хоча приступ може бути і вдень, тобто в будь-який час), у цей період спостереження за такими хворими треба посилити.
Операції на різних ділянках тіла та органів через функціональні особливості останніх позначаються і на характері догляду за хворими, вимагають певної специфіки догляду, про’яку буде сказано пізніше.