Податкове навантаження і податковий тягар

Курсова робота на тему:Податкове навантаження і податковий тягар Зміст Вступ Розділ 1. 1.1. Податкове навантаження і податковий тягар, як наслідки застосування податків. 1.2. Особливі наслідки оподаткування при прямих та непрямих податках. Розділ 2. 2.2. Вимірювання надлишкового податкового тягаря і проблеми викривлення вибору при застосуванні різних податків. Висновок Використана література Вступ Податки існували з найдавніших часів для наповнення казни правителів і держав. Основною функцією податків є регулювання економіки. За допомогою податкової політики різноманітні державні утворення впливають на стан господарської кон’юнктури, стимулюють економічний зріст та перерозподіляють грошові потоки. У багатьох розвинених країнах податкове законодавство зведене до податкових кодексів – єдиного законодавчого акту, що систематизує норми податкового права. Створення податкової служби було викликане стрімким зростанням кількості суб’єктів господарювання в ринкових умовах. Податкова політика провадиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання. Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А.Смітом в його класичній роботі “Дослідження про природу та причини багатства народів”, із якими в послідуючому, погоджувались економісти, зводяться до чотирьох понять: всезагальність, справедливість, визначеність і зручність. Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті й зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики.Заслуга німецького економіста А.Вагнера в доповненні й обгрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи: Фінансові принципи оподаткування: достатність обкладання податками; еластичність, тобто здатність адаптуватися до державних потреб. Народно-господарські принципи: правильний вибір об’єкта оподаткування; вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання. Етичні принципи: всезагальність оподаткування; рівномірність. Принципи податкового управління: визначеність; зручність сплати податку; максимальне зменшення витрат на стягнення податків. Ще один німецький економіст К. Еберг із принципів А.Вагнера виділяє ті, що стосуються народного господарства і головної мети його функціонування – як зростання добробуту населення в цілому, так і зокрема кожного громадянина – він вважає, що принципів побудоби податкової системи є два: Оподатковувати треба тільки прибуток, саме ж майно треба щадити; Податкова система повинна по можливості уникати прямого втручання ва діяльність окремих господарств, щоб не зашкодити в цілому джерелу одержання суспільних доходів. Всі наведені принципи організації податкової системи сформовані з точки зору впливу податків на загальний економічний розвиток і добробут. По суті, всі вони в загальному вигляді були висловлені ще Ж. Сисмонді: “Податок ніколи не повинен припадати на ту частину доходу, яка необхідна для збереження цього доходу”. Це фактично головний макро-економічний принцип податкової політики, спрямований на досягнення рівноваги між державою і платниками податків, зборів та інших обов’язкових платежів. З розвитком суспільства відбувається постійне вдосконалення системи оподаткування, тобто йде процес постійної зміни структури податків, зростання їх ролі в доходах держави. Для того, щоб ця діяльність давала позитивні результати, необхідне наукове обгрунтування основ податкової системи. Науковий підхід до побудови податкової системи передбачає: Системність; Встановлення визначальної бази цієї системи; Формування правової основи і вихідних принципів. Системність полягає в тому, що податки повинні бути взаємопов’язані між собою й органічно доповнювати один одного. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяги бюджетних видатків. Правову основу системи становлять відносини власності. Вихідні принципи побудови податкової системи передбачають: формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу, створеного в суспільстві валового національного продукту; становлення рівноцінних прав і обов’язків перед бюджетом для платників усіх форм власності; застосування фінансових регуляторів з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами власників підприємств і їх працівників. Сьогодні в Україні ці принципи розширені та доповнені у відповідностями з сьогодення. Розділ 1 1.1. Податкове навантаження і податковий тягар, як наслідки застосування податків Визначення оптимального розподілу податкового навантаження між різними групами платників податків пов’язане з великими труднощами. Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження на платника податків. Для його вимірювання використовують декілька показників. Так, не можна макрорівні його визначає доля податкових внесків П1, в бюджет в ВВП: П1=ПБ:ВВП*100% Де ПБ – податкові внески в бюджет і ВВП – валовий внутрішній продукт. Для України цей показник в 1998 році без врахування прибутку Пенсійного фонду дорівнював 28,0%, з врахуванням – 32,7%. Для порівняння, в США цей показник складає 30%, в Франції і Швеції – ще вищий. Для характеристики податкового навантаження на підприємство використовується слідуючі показники: Долю податкових виплат підприємства П2 в загальній сумі прибутку П2=ПВ:ВП*100% Де ПВ – податкові виплати підприємства БП – балансовий прибуток Долю податкових виплат підприємства П3 в об’ємі продаж: П3=ПВ:Пр*100% Де Пр – об’єм продаж підприємства З врахуванням того, що базова ставка податку на прибуток в Україні складає 30%. І крім податку на прибуток підприємства платить і інші податки, показник П2 для підприємств України складає 30% і більше. Оскільки підприємство не завжди працювало прибутково (наприклад в 1998 році питома вага збиткових підприємств в Україні складала 60%). Показник П3 являється більш надійним для характеристики податкового навантаження на підприємство. Він показує, яку частину з виручених засобів продавець сплачує в якості податків. Межі цього показника можуть мінятися від 20 до 60% в залежності від сфери діяльності підприємства. Так, якщо підприємство ввожить в Україну і реалізує товар, який складається в’їздним митом, акцизним збором і НДС, показник П3 буде більш високим; якщо ж воно реалізує вироблений в Україні непідакцизний товар, то цей показник буде складати біля 20%. Можна сказати, що податкове навантаження – це ніщо інше, як частина прибутку фізичних і юридичних осіб, яка перерозподіляється через державний бюджет. Такий перерозподіл не може не впливати на поведінку платників податків, які хочуть, по-перше, перекласти податковий тягар на інших, по-друге, уникнути податків. Перекладання податків відбувається шляхом підвищення цін на величину податку, в результаті чого реальним платником податку стає покупець товару. Перекласти податок в ціну дається не завжди. Це буває, коли товар монопольний, чи попит на нього не еластичний. Якщо попит на товар еластичний, то незначне зменшення ціни викликає значне збільшення об’єму продаж. В такій ситуації перекладання податків на покупців неможливе. При розробці мір податкової політики необхідно враховувати дію „податкового клину”, цщо являє собою різницю між сумами прибутку до і після сплати податку. В широкому розумінні податковий тягар – це загальна сума податків, що сплачуються. Податковий тягар – це також і рівень економічних обмежень, що створюються відрахуванням матеріальних засобів на сплату податків і відволікання цих ресурсів від інших можливих напрямів використання. Розподіл податкового тягаря між платниками податків спирається на принцип стягнення податків з благ, що отримууються, та на принцип платоспроможності. Механізм впливу податкового тягаря цілком простий і зрозумілий: при високому рівні податкових стягнень економічний агент повинен або відхилятися від сплати податків, або здійснювати вкладення в активи з максимально високим прибутком, розглядаючи такий параметр, як величина ризику, в якості другорядного. Розглядаючи проблему надлишкового податкового тягаря, слід відмітити, що вона складається з великої кількості компонентів, серед яких необхідно виділити: високі ставки податків; штучне визначення умов беззбитковості угод; некоректне визначення податкової бази; багатократність обкладань; надлишкова кількість податків, що стягуються. Очікуваний позитивний вплив на економіку країни залежатиме, в першу чергу, від врахування у проекті Податкового кодексу низки загальноекономічних вимог, а саме: відчутного зниження рівня податкового навантаження, зменшення загальної кількості податків і зборів та забезпечення прозорої і ефективної системи адміністрування податків та інших обов’язкових платежів. У проекті Кодексу також запропоновано зменшити ставки податку на прибуток підприємств (з 30 % до 25 %) і податку на додану вартість (з 20 % до 15 %, на перехідний період – 17 %). Зниження ставок цих податків дозволить тільки в певній мірі зменшити податкове навантаження на підприємства, адже головна проблема сучасної податкової системи країни полягає не стільки в розмірі ставок самих податків, скільки в порядку їх нарахування та адміністрування. Надання пільг і списання заборгованості приводить до того, що збільшується податкове навантаження на тих, хто добросовісно розраховується з бюджетом. Хочеться сподіватися, що Верховна Рада найближчим часом вдосконалить механізм оподаткування доданої вартості та прибутку підприємств. І врахує при цьому специфіку малого і середнього бізнесу. Надзвичайна важливість цих податків полягає в тому, що саме вони є основою Державного бюджету. Оскільки податок з обороту стягується з усієї вартості у, включаючи вартість сировини та матеріалів, то при його використанні в тому випадку, коли існує декілька стадій виробництва й обігу, виникає кумулятивний ефект, тобто ефект послідовного збільшення податкового навантаження. Фактичне податкове навантаження за таких умов залежить від довжини шляху від виробника до споживача, причому масштаб кумулятивного ефекту тим більший, чим більшою є додана вартість (заробітна плата і прибуток) підприємств, які знаходяться на початку виробничого циклу. Отже, податкове навантаження при цьому набуває нерівномірного та випадкового характеру, оскільки залежить не від результатів функціонування підприємства, а від його місця у виробничому ланцюзі та кількості технологічних циклів, які пройшла використовувана сировина. Такий підхід до оподаткування істотно збільшує податкове навантаження насамперед на підприємства легкої і харчової промисловості, переробні галузі АПК, деревообробну та целюлозно-паперову промисловість, машинобудування тощо. Причому в межах однієї галузі в скрутному становищі опиняються саме ті підприємства, які випускають продукцію з більш високоякісних, а відтак і дорогих видів сировини та матеріалів. За таких умов, безперечно, створюються стимули до вертикальної інтеграції – об’єднання технологічно пов’язаних підприємств, що зрештою зумовлює підвищення рівня монополізації економіки. Поява монополій з мотивів оптимізації сплати податків, які не зацікавлені у співпраці з будь-якими посередницькими структурами, малими та середніми підприємствами, призводить до цілковитої втрати стимулів до конкуренції і занепаду малого та середнього бізнесу, який не витримує цінової конкуренції з монополіями. 1.2. Особливі наслідки оподаткування при прямих і непрямих податках Податкова система охоплює різні види податків. В основу їх класифікації покладені різні ознаки. Основну групу становлять прямі та непрямі податки. Прямі податки призначаються безпосередньо на дохід та майно (пряма форма оподаткування). До непрямих податків належать податки на товари та послуги, що входять до ціни товару або включені в тариф на послуги. Власник товару чи послуги, реалізуючи їх, отримує податкові суми, котрі перераховуються державі (непряма форма оподаткування). Як відомо, основними непрямими податками, що передбачені податковим законодавством України, є податок на додану вартість та акцизний збір. Однак у ході реформування податкової системи нашої країни періодично висуваються пропозиції запровадити в ролі основного елемента системи непрямого оподаткування податок з обороту в тому чи іншому вигляді. Окрім того, порівняно недавно податкова система України збагатилася на спрощену систему оподаткування, основним елементом якої є податок з обороту. В цьому зв’язку питання дослідження доцільності існування податків з обороту як альтернативи існуючому ПДВ в Україні є досить актуальним. Останній, зберігаючи переваги інших податків на споживання, був позбавлений їх основних вад. По-перше, ПДВ, як і податок з обороту, стягується на кожній стадії виробництва і реалізації продукції. По-друге, оскільки ПДВ оподатковується лише вартість, додана на кожній стадії, він прямо залежить від реального внеску цієї стадії у вартість кінцевого продукту, яка дорівнює сумі доданих вартостей усіх стадій обороту виробництва та обігу. В зв’язку із цим ПДВ не залежить від зміни кількості стадій обігу товарів від виробника до виробника, тобто від зміни організаційної структури економіки. Податок на додану вартість є також більш нейтральним з точки зору умов ринкової конкуренції, оскільки не стимулює вертикальної інтеграції. Цей податок має також переваги з точки зору адміністрування, оскільки дає можливість "перехресного" контролю податкових платежів. Тому й не дивно, що впродовж кількох десятиліть після введення у Франції ПДВ почав застосовуватись у податкових системах переважної більшості розвинених країн, фактично витіснивши податок з обороту. Отже, ПДВ представляє собою більш прогресивну і досконалу форму непрямого оподаткування, ніж податок з обороту. В цьому контексті варто відмітити, що в проекті розробленого в 1994 році в рамках Міжнародної податкової програми Світового податкового кодексу, який утілює найпередовіший досвід сучасної науки та практики оподаткування, ПДВ посідає помітне місце. Як наслідки застосування системи оподаткування можливі подальше зростання "тінізації" економіки та жорсткіше податкове адміністрування, що стимулюватиме ухилення під сплати податків у масових масштабах. Тому стає зрозумілим, що запровадження в Україні податку з обороту замість ПДВ матиме негативні і багато в чому непрогнозовані наслідки. Існуючі податки можна класифікувати за різними принципами: об’єктом (податки на доход, прибуток, власність),суб’єктами оподакування, платниками (індивідуальні такорпоративні податки), характером стягування податку (прямі,непрямі). У даному разі нас цікавить конкретне питання: позитивний ефект і втрати від застосування певних податків з макроекономічної точки зору. Для цього розглянемо ту класифікацію податків, яка розрізняє прямі податки (на доходи) і непрямі (на споживання). Прямі податки істотно впливають на ринок ресурсу праці. Адже бажання пропонувати працю безпосередньо залежить від величини доходу, що залишається після оподаткування. Уявімо, що пропорційним податком оподатковується зарплата. Як впливає податок на обсяг робіт в економіці? Для відповіді скористаємося графіком 1:Ресурси праці Графік 1 Пояснення до графіка 1: 1. На графіку відображена рівновага (точка Е1) попиту і пропозиції на ринку праці до того, як доход працівників почав обкладатись податком. Цьому стану рівноваги відповідає кількість зайнятих L1 і зарплата W. 2. Лінія S2 відображає пропозицію після впровадження податку. Рівновага попиту і пропозиції досягається у точці E2. 3. Е2К – відрізок, що відображає величину податку на доход. W1 – зарплата до оподаткування, W2 – після оподаткування. 4. Площа фігури W1E2KW2 означає величину податкових над- ходжень до державного бюджету за умови, що платниками податку є L2 осіб і кожна особа сплачує Е2К податку. Розглянемо ситуацію до і після введення податку на доход детальніше. Нехай до оподаткування середня зарплата становила 9 одиниць. Якщо встановлено, скажімо 30%-ний податок на зарплату, то працівники будуть пропонувати ту саму кількість праці, у разі коли їх зарплата до оподаткування становитиме 12 одиниць. Але попит на працю з боку підприємсців зменшується із зростанням зарплати. Із зростанням зарплати, як відомо, підприємства залучають меше працівників. Рівновага (це і показано на графіку) встановиться в точці, яка визначається більш високою зарплатою для підприємців (W1 W2),але більш низькою зарплатою після оподаткування для працівників (W2 W) і меншою зайнятістю. Від оподаткування доходу суспільство має як вигоди, так і втрати. Вигоди втілюються у величині податкових надходжень,що будуть використані в інтересах платників податків (підвищення загального добробуту, суспільної безпеки, розвиток культури, охорони здоров’я тощо). На нашому графіку вигоди відображені площиною чотирикутника W1E2KW2. Загальні втрати вимірюються трикутником Е2Е1К. Він відповідає чистим втратам від розподілу ресурсів під впливом податку. Ці втрати виникають через відмінність між тим, що підприємці сплачують працівникам, і тим, що останні отримують. Через зменшення реально отримуваної зарплати скорочується пропозиція праці, відповідно скорочується обсяг продукту, що міг би бути створений. Е2Е1К – загальна величина втрат, яка розподіляється між працівниками і підприємцями. NE1K – втрати працівників від зниження доходів нижче рівня, що існував до оподаткування. Е2Е1N – втрати підприємців від скорочення прибутків через зростання витрат. Розглянемо тепер природу впливу непрямих податків (акцизу, податку на добавлену вартість). Якщо прямі податки, як ми уже проілюстрували попереднім графіком, впливають на бажання працювати, тобто на пропозицію праці, то непрямі визначають обсяги загального виробництва та рівень цін. Скористаємося для ілюстрації графіком AD – AS Графік 2 Пояснення до графіка 2: 1. Рівновага у точці Е1 встановлюється до введення акцизного збору. Їй відповідають обсяг виробництва Y1 і рівень цін P1. 2. Після впровадження акцизу ціна збільшується, а лінія пропозиція зсуваєьбся вгору, набувши значення AS2. Рівновага встановлюється у точці Е2 при більш високій ціні Р2 і менших обсягах виробництва Y2. 3. Відрізок Е2N відображає величину акцизного збору до бюджету. Розглянемо цю ситуацію більш детально. Нехай до введення акцизного збору товар коштував 9 одиниць. При акцизному зборі з одиниці товару у 3 грошові одиниці ціна мала б піднятися до 12 (такій гіпотетичній ціні відповідає точка D на графіку). Лише за умови, що ціна буде на рівні 12 одиниць, обсяги продажу мали б залишитися незмінними. Але покупці у разі такого зростання ціни не залишаються нейтральними – їх природною реакцією стає скорочення попиту. Компроміс між інтересами покупців та продавців буде досягнуто у точці Е2. Нехай їй відповідають ціни не у 12, а, скажімо, у 10.5 одиниць, тобто на 1.5 одиниці вище, ніж початкова ціна. У ціні 10.5 міститься 3 одиниці акцизного збору. Втрати покупців від впровадження акцизу становить 10.5 – 9 = 1.5 (адже раніше вони платили 9, а тепер 10.5 одиниць). Втрата продавців сягає: 9 – (10.5 – 3) = 1.5 одиниць (адже раніше вони отримували з одиниці продажу виручку 9 одиниць, а після впровадження акцизу – 7.5 одиниць). Отже, втрати від акцизного податку (на графіку вони зображені площею ‑ NЕ2Е1) розподіляються між покупцями (споживачами) і продавцями (виробниками). Можливість поповнити бюджет за рахунок збільшення оподаткування на перший погляд видається досить очевидною. Але в реальності це виявляється не зовсім так. Кожна "данина", у якій би формі вона не стягувалась, зменшує зацікавленість у продуктивній діяльності. Помічено, що до певної межі оподаткування в оподаткованого (підприємця чи робітника) існує зацікавленість у нарощуванні зусиль; після досягнення цієї межі така зацікавленість зменшується і поступово сходить нанівець. Отже, намагаючись збільшити податкові надходження за рахунок збільшення податкових ставок або акцизів, швидко досягається така межа, коли може зменшитись податкова база отримувані доходи або обсяги реалізації. Наслідком такого зменшення стане скорочення власне податкових надзоджень. Звідси випливає досить парадоксальний висновок: лібералізація податкової системи може забезпечити збільшення податкових надходжень. Цей ефект був помічений американським економістом Артуром Лаффером і ввійшов в економічну науку під назвою кривої Лаффера. Крива Лаффера графічно має такий вигляд: Обсяг бюджетних надходжень Графік 3 Пояснення до графіка 3: Крива Лаффера є геометричним місцем точок, кожна з яких демонструє можливий варіант поєднання ставок оподаткування і обсягів бюджетних надходжень. Точка А (екстремум функцій) відповідає тій ставці податку ta, при якій бюджет отримує найбільші надходження (GА). У точці С при податковій ставці tc, що менша за оптимальну, як і в точці В при податковій ставці tb, що більша за оптимальну, бюджет отримує однаково менші надходження. Крива Лаффера використовується як аргумент на користь лібералізації оподаткування. Проаналізуємо, які процеси відбуватимуться в економіці при переході від податкової ставки tb до ставки ta. У найближчій перспективі перехід до меншої податкової ставки може означати скорочення надходжень до бюджету. Але з часом (нагадаємо, що крива Лаффера ілюструє довготривалу залежність) відбуватиметься певні зміни. Передусім збільшаться чисті доходи, а отже, зростуть і заощадження. Це спричинить збільшення інвестицій, зростання виробництва, зайнятості, а отже, і збільшення доходів, які є базою оподаткування. Логіку цього зв’язку можна формалізувати в такий спосіб: Inc Y t S I Inc T , Pr L де t – податкова ставка; Inc – доходи домогосподарств; Pr – прибутки підприємств; S – заощадження; T – податкові надходження до бюджету. Зростання податкових надходжень під впливом зменшення податкової ставки на графіку кривої Лаффера відображено переходом від точки А до В. Визначення межі оподаткування є проблемою вкрай актуальною для України. Практика управління економікою впродовж 90-х років засвідчує: намагання уряду поповнити хронічно дефіцитний бюджет не враховують того, що надмірні податки зменшують базу оподаткування і скорочують надходження до бюджету. Розділ 2 2.2. Вимірювання надлишкового податкового тягаря і проблеми викривлення вибору при застосуванні різних податків Податкові надходження до бюджету від продажу товарів в обсязі Qo одиниць обчислюються як добуток двох величин: T*Q0. Цю величину економісти називають податковим тягарем. На рис. 1 податковий тягар зображено як площу прямокутника Ps0PD0ea (площина В плюс площина С). Рис 1. Розподіл податкового тягаря між покупцями і продавцями на ринку. Непрямий податок, як правило, розподіляється між споживачами і виробниками. Проілюструємо це положення для випадку призначення індивідуального акцизу на ринку сигарет. Оскільки до встановлення акцизного податку ціна виторгу була такою ж як і рівноважна ціна Ро, обсяг продажу Qo забезпечував виробникам виторг у сумі P0*Q0. Після призначення податку ціна виторгу виробника впала до рівня Ps0. Отже, тепер виробники отримуватимуть від реалізації Q0 одиниць товару виторг у сумі Ps0*Q0. На рис. 1 показано, що величина вартості P0*Q0-Ps0Q0=(P0-Ps0)*Q0 це та частина податкового тягаря, що припадає на виробників сигарет; вона показана площиною В. Споживачі до встановлення податку платили за пачку сигарет ціну Р0. Їхні видатки на придбання Q0 одиниць цього товару у вартісному виразі становили величину P0*Q0. Після запровадження непрямого податку за ту ж саму кількість придбаного товару вони заплатять суму – Pd0*Q0, адже нова рівноважна ціна зросла до рівня Pd0. Податковий тягар, що сплачують споживачі, на рис. 1 зображено прямокутником P0Pd0ek (площина С). Його можна визначити і таким чином: Pd0*Q0-P0*Q0=(Pd0-P0)*Q0 Додавши податковий тягар, що лягає на кожну із сторін ринкових відносин, ми отримаємо загальний результат податку: (Pd0-P0)*Q0+(P0-Ps0)*Q0=(Pd0-P0+P0-Ps0)*Q0=(Pd0-Ps0)*Q0=T*Q0 Чим нееластичнішим є попит і пропозиція, тим меншим буде зниження обсягу виробництва, що виникає внаслідок зростання ціни після запровадження непрямого податку. Галузі, товари яких нееластичні за попитом і пропозицією, більш придатні для непрямого оподаткування, ніж галузі, в яких виробляються товари і послуги, що характеризуються високим рівнем цінової еластичності попиту і пропозиції. Співвідношення коефіцієнтів цінової еластичності попиту і пропозиції, обчислених у межах відрізків ее’ і еа, що утворюються на кривих попиту і пропозиції, зображених на рис.1, визначає розподіл податкового тягаря між споживачами і виробниками. Основний тягар непрямого податку припадатиме на відносно більш нееластичну сторону ринку. Наприклад, коли в точці вихідної ринкової рівноваги (точка е на рис.1) Еd>Es, то більша частина податкового тягаря ляже на плечі споживачів. Якщо ж Еd=Es, то податковий тягар поділиться порівну між покупцями і продавцями. Коефіцієнти цінової есластичності попиту і пропозиції для вихідної точки рівноваги е, що встановилась на ринку товару, на який уряд хоче ввести непрямий податок, можна більш-менш точно визначитись емпірично. Якщо є достовірні відомості про Р0, Q0, Ed, Es, то тоді можна прогнозувати можливі зміни в рівноважній ціні, кількості рівноваги, розподілі податкового тягаря після введення непрямого податку. З’ясування ролі, яку відіграють еластичність попиту і пропозиції у розподілі податкового тягаря, дозволяє отримати відповідь на питання: чому в багатьох країнах індивідуальний акциз призначається на такі товари, як тютюнові вироби та алкогольні напої? Рис.2. Розподіл податкового тягаря між покупцями і продавцями на ринку. Одне з популярних пояснень таких дій уряду, що влаштовує, в першу чергу, уряди держав, а не споживачів названих товарів, таке: алкоголь і тютюн шкідливі для зоров’я громадян, і тому в інтересах держави необхідно обмежувати їх споживання, тому на ці товари запроваджується непрямий податок. Але цінова еластичність на ці товари доволі низька, оскільки у значної кількості людей відбувається біологічна залежність від споживання цих товарів. Поведінку такого роду ринків ілюструє модель ринку інсуліну для хворих важкою формою цукрового діабету (рис.2). Висновок Вплив податкового навантаження на поведінку людей може бути різним, але серед економістів побутує думка, що податки повинні бути „нейтральними”. В цілях пом’якшення податкового тягаря для окремих платників податків чи стимулювання визначених видів діяльності використовуються податкові пільги: податковий кредит, неоприбуткований мінімум, звільнення окремих платників від сплати податків, зниження податкових ставок, прискорена амортизація основних засобів. Але більшість вчених дотримується тієї точки зору, що податковий тягар краще збільшувати за рахунок збільшення податкових ставок. Крива Лаффера: завдання ділової активності (передусім інвестиційної) потрібно вирішувати шляхом радикального зменшення податкового тягаря. Використана література "Про систему оподаткування": Закон України від 25 червня 1991р.‚ зі змінами та доповненнями. "Про державну податкову службу в Україні": Закон України від 4 грудня 1990 р.‚ зі змінами та доповненнями. Кучерявенко Н.П. Основы налогового права. – Харьков: Эспада,1996. Налоги в развитых странах / под редакцией И. Г. Русакова. – М.: Финансы и статистика, 1991. Бурлакова Л.В. и др. Система налогообложения (отечественный и зарубежный опыт). Экономика: Обзор информационный. – К.: УкрНИИНТИ, 1991. Журнал “Вісник податкової служби” № 15; 1998р. Журнал “Вісник податкової служби” №26, 29, 30, 33, 38, 40, 47-48; 1999 рік. Закон України “Про систему оподаткування” .25 червня 1991 року №1251-12 м.Київ Григорчук Т.В. Основи економічної теорії.-Коломия, 98. Комісарук М.П. Макроекономіка. Курс лекцій.-Коломия, 99. Линвуд Т.Гайгер. Макроэкономическая теория и переходная экономика. – Москва 1996. Журнал “Світ бухгалтерського обліку” – березень 1998. Громов В. Все про бухгалтерський облік, 2003, №1. Білостоцька В. Фінанси України, 2002, №12. Користін О. Фінанси України, 1998, №2. Крупка М.І. Основи економічної теорії – Київ, 2001. Загородній А.Г. Фінансовий словник – 1997. Василук О. Державні фінанси України – 1997. Дулай М.М. Організація, облік, звітність та оподаткування малого бізнесу – 2002. Панасюк В.М. Податковий облік. – Тернопіль, 2002. Клименко І. Інститут громадського суспільства. – Київ, 1999.