РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
«ПРОБЛЕМА ЗАДАТКІВ, ЗДІБНОСТЕЙ
І ІНТЕЛЕКТУ В ПСИХОЛОГІЇ» План Вступ Розділ 1. Поняття про здібності. 1.1 Здатностіяк можливість. 1.2 Обдарованість і здібності. 1.3 Здібності й інтереси. 1.4 Загальніі спеціальні здібності. 1.5 Здібності і типологія людей. Розділ 2. Інтелект і здібності як індивідуально-психологічні особливості людини. 2.1 Психіка людини і її можливості. 2.2 Здатностіяк уроджені можливості. Динаміка здібностей. Інтелектуальна активність Розділ 3. Якісна і кількісна характеристика здібностей. Висновок. Список використаної літератури. Вступ
Так що ж представляютьіз себе здатностівзагалі? Вивчивши масу видань присвячених даній проблемі, можна зробити 3 формулювання, що пояснюють і розшифровують поняття “здатності”. Це:
По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні
особливості, що відрізняють однієїлюдини від іншого; ніхто не стане говорити про здібності, там де справайде про властивості, у відношенніяких усі люди рівні. У такому змістіслово здатністьуживалося основоположниками марксизму-ленінізму, коли вони говорили: «Від кожного по здібностях…»
По-друге, здібностями називають не усяківзагалі індивідуальні особливості, а лише такі, котрі мають відношення до успішності виконання якої-небудьчидіяльності багатьох діяльностей. Такі властивості, як наприклад, запальність, млявість, повільність, що безсумнівно єіндивідуальними особливостями деяких людей, звичайно не називаються здібностями, тому що не розглядаються як умови успішності виконання яких-небудь діяльностей.
По-третє, поняття “здатність” не зводиться до тих знанням, чинавичкам
умінням, що уже вироблені вданої людини. Нерідко буває, що педагог не вдоволенийроботою учня, хоча цей останній виявляє знання не менші, чимдеякі з його товаришів, успіхи якого радують того ж самого педагога. Своє невдоволення педагог мотивує тим, що цей учень працює недостатньо; при гарній роботі учень, «приймаючи до уваги його здатності», міг би мати набагато більшезнань.
Коли висувають молодоїлюдинина яку-небудь організаційну роботу
і мотивують це висування «гарними організаційними здібностями», те,
звичайно не думають при цьому, що володіти «організаційними здібностями»
— значить володіти «організаційними навичками й уміннями». Справаобстоїть як
разнавпаки: мотивуючи висування молодого і поки ще недосвідченого працівника його «організаційними здібностями», припускають, що, він, може
бути, і не має ще необхідних навичок і умінь, але, завдяки своїм здібностям він зможе швидко й успішно придбатиці уміння і навички.
Вищенаведені приклади показують, що в житті під здібностями звичайно
мають через такі індивідуальні особливості, що не зводяться до наявних навичок, чиумінням знанням, але які можуть пояснювати легкість і
швидкість придбання цих знань і навичок. Далі у своїй роботі я постараюся проаналізувати все зв’язанезіздібностями, з їхніми проявами, із причинами що обумовлюютьчипояснюють їхню появу.
На початку своєї роботи я б хотів коротко пояснити причину, по якій я вибрав дану тему як тему для своєї кваліфікаційної роботи, і розглянутикілька положень, що полегшують її розуміння й аналіз. Актуальність даної теми очевидна для кожної людини, так чи інакше зв’язаногозчивикладанням навчанням. Переступивши поріг будь-якого навчального закладу ми зіштовхуємосязданою проблемою, тому що побачивши в перший раздитини, учитель починає поступово складатидля собі картину здібностей цієїдитини. Робить він це для того, щоб правильно вибрати методику навчання для даного того, якого навчають, саме зобліком цих самих можливостей і здібностей. Особисто в мене причин для вибору цієї теми було трохи. Ще під час проходження мною практики в школі, під час знайомства зкласом, у мене багато разіввиникало питання, за якими критеріями чивчитель класний керівник може робити (чиробить) висновокпро здатність(нездатності) дитини до якого або шкільного предмета. Що впливає на висновокучителя, що говорить про нездатність учня до мов? Невже здатностідо мовзбільшуються при систематичномувідвідуванні уроків іспанського/англійських мов? І убувають при прогулах? І взагалі, здатностіяк такіце що називається “дарунок від бога”, чиж це результат завзятих занять? І чому дитина, яка має гарні оцінки по російській мові (і за словами вчительки “дуже здатний”), може мати погані оцінки по іноземній мові (і бути за словами вчительки іноземної мови “абсолютно нездатнимдо мов”)? Такий достаток питань породило бажання знайти на них переконливі відповіді, і мені здається що в даній роботі мені удалося це зробити.
У сучасній школі проблема здібностей єоднієїіз самих серйозних проблем. Незважаючи на удавану розв’язуваністьпроблеми здібностей (спецшколи, школи зрізними ухилами, ліцеї і гімназії ), справаобстоїть набагато серйозніше. Частковачиповнавідсутність сучасних методик у даних школах найчастіше не дозволяє дитині цілком виявитивсю гаму своїх здібностей. –PAGE_BREAK–
Метоюданої роботи буваналіз і по можливості найбільш точне і повне теоретичне рішенняпроблеми здібностей для шкільного вчителя. Основною задачеюавтора було складання джерела, інформацію з який учитель може розглядати як посібник у своїй роботі, вносячи зміни і доповнення в методику свого викладання, з огляду на приведенітут матеріали. Також ще однієюзадачеюєознайомлення читача зтакими характеристиками здібностей, як якісна і кількісна; розгляд природних передумов здібностей і талантаі поняття про здібності взагалі. Розділ 1. Поняття про здібності. 1.1 Здатностіяк можливість.
Здібності — це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність придбання знань, умінь, навичок, але які самі до наявності цих знань, умінь і навичок не зводяться.
Стосовно навичок, умінням і знанням здатностілюдинивиступають
як деяка можливість. Подібно тому, як кинутев ґрунт зерно єлишеможливістю стосовно колосся, що може вирости з цього зерна, але лише за умови, що структура, складі вологість ґрунту, погода і т.д. виявляться сприятливими, здатностілюдини єлише можливістю для придбання знань і умінь. А чибудуть не будуть придбані ці знання й уміння, чи перетворитися можливість у дійсність, залежить від безлічіумов. У число умов входить, наприклад, наступні: чи будуть оточуючі люди ( у родині, школі, трудовому колективі) зацікавлені в тім, щоб людина опанувала цими знаннями й уміннями; як його будуть навчати, як буде організована трудова діяльність, у якій ці уміння і навички знадобляться і закріпляться, і т.д.
Здібності — це можливість, а необхідний рівень майстерності в тімчиіншій справі — це дійсність. Музичні здібності, що виявилися вдитини, ні в якій меріне єгарантією того, що дитина буде музикантом. Для того щоб це відбулося, необхідно спеціальне навчання, наполегливість, виявлена педагогом і дитиною, гарна станздоров’я, наявність музичного інструмента, нот і багатьох інших умов, без яких здатностіможуть стихнути, так і не розвивши.
Психологія, заперечуючи тотожність здібностей і істотно важливих компонентів діяльності — знань, умінь і навичок, підкреслює їхню єдність.
Здібності виявляються тільки в діяльності, і притім тільки в такий
діяльності, що не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Не можна говорити про здібності дитини до малювання, якщо його не намагаються навчати малювати, якщо він не здобуваєніяких навичок, необхідних для образотворчої діяльності. Тільки в процесі спеціального навчання малюнку і живопису може з’ясуватися, чи є чи вучняздатності.
Це виявиться в тім, наскільки швидко і легко він засвоює прийомироботи, колірні відносини, навчається бачити прекраснев навколишньому світі.
Серйозною помилкою педагога єскоропалительние, без серйозної перевірки твердження, що вданого школяра немає здібностей, на тімлише
підставі, що вдитини немає ще в наявності необхідних систем умінь і навиків, міцних знань, що склалисяприйомівроботи. Відомо чимало випадків, коли в дитинстві дитина не зустрічала з боку навколишніх визнання
тих здібностей, подальший розвиток яких принесло йому заслужену
славу. АльбертЕйнштейну середній школі вважавсядуже пересічним учнем, і нічого, здавалося б не передвіщало його прийдешньоїгеніальності.
У чому ж виражається єдність здібностей, з одного боку, і умінь,
знань і навичок — зінший? Здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках як таких, а в динаміку їхнього придбання, тобто в тім, наскільки за інших рівних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями й уміннями, істотно важливими для
даноїдіяльності.
І саме тут виявляються ті розходження, що дають нам право говорити про здібності.
Отже, здатності— це індивідуально-психологічні особливості особистості, що єумовами успішного здійснення даноїдіяльності і розходження, що виявляють, у динаміку оволодіння необхідними для неї знаннями,
уміннями і навичками. Якщо визначенасукупність якостей особистостівідповідає вимогам діяльності, який опановує людинапротягом
часу, педагогічно обґрунтовано відведеного на її освоєння, те це дає
підставаукладати про наявність унього здібностей до даної діяльності. І
якщо інша людина за інших рівних умов не справляється звимогами, що пред’являє йому діяльність, то це дає підставу припускати внього відсутність відповідних психологічних якостей, іншими
словами, відсутність здібностей. Останнєне означає, зрозуміло, що
людинавзагалі не може опанувати необхідними уміннями і знаннями, а лише
те, що процес засвоєння затягнеться, зажадає значних зусиль і часу з боку педагогів, надзвичайної напруги сил при порівняно скромних результатах. Це не виключає також і того, що здатностіможуть згодом розвитися.
Будучиіндивідуально-психологічними особливостями, здібності не можуть бути протипоставлені іншим якостям і властивостям особистості— якостям розуму, особливостям пам’яті, рисам характеру, емоційним властивостям і т. д., але повинні бути поставлені зними в один ряд. Якщо яке-небудь з цих чиякостей сукупність їх відповідає вимогам діяльності, чиформується під впливом цих вимог, те це дає всі підставирозглядати дану індивідуально-психологічну особливість особистостіяк здатність. 1.2 Обдарованість і здібності.
Виходячи з цих розумінь, ми не можемо безпосередньо переходити від окремих здібностей до питання про можливість успішного виконання даним
людиною тієїчиіншої діяльності. Цей перехід може бути здійснений тільки через інше, більш синтетичне поняття.
Таким поняттям і є«обдарованість», що розуміється як те якісно своєрідне сполучення здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого чименшого успіху у виконанні тієїчиіншої діяльності. Тому не можна говорити про обдарованість узагалі. Можна тільки говорити про обдарованість до чого-небудь, до якої-небудь діяльності. Цяобставинамає особливо важливе значення при розгляді питання про так називаний “загальнійобдарованості”. продолжение
–PAGE_BREAK–
Те співвіднесення зконкретною практичною діяльністю, що з необхідністю міститьсяв самімпонятті «обдарованість», обумовлює історичний характер цього поняття. Поняття «обдарованість» позбавляється змісту, якщо йогорозглядати як біологічну категорію. Розуміння обдарованості
істотно залежить від того, яка цінність надаєтьсятим чиіншим видам діяльності і що розуміється під «успішним» виконанням кожної конкретної діяльності.
Істотназмінаперетерплює і змістпоняття того чиіншого соціального видуобдарованості в залежності від того, який у дану епоху й у даній суспільній формації критерій «успішного» виконання відповідноїдіяльності. Поняття «музична обдарованість» має, звичайно, для нас істотно інший зміст, чимте, що воно могло мати внародів, що не знали іншої музики, крім одноголосої. Історичний розвиток
музики спричиняє і змінамузичної обдарованості.
Отже, поняття «обдарованість» не має змістубез співвіднесення його зконкретними, що історично розвиваються формами суспільно-трудової практики.
Необхідно відзначити ще одна дуже істотна обставина. Від обдарованості залежить не успіх у виконанні діяльності, а тільки можливість
досягнення цього успіху. Навіть обмежуючи психологічною стороноюпитання, ми повинні сказати, що для успішного виконання всякої діяльності
потрібно не тільки обдарованість, тобто наявність відповідного сполучення здібностей, але і володіння необхідними навичками й уміннями. Яку
би феноменальну і музичну обдарованість не мав людину, але, якщо він не
учився музиці і систематично не займавсямузичною діяльністю, він
не зможе виконувати функції оперного чидиригента естрадного піаніста.
Маєтьсявелике розходженняміж наступними двома положеннями: «дана людина по своїй обдарованості має можливість дуже успішно виконувати такі види діяльності» і «дана людина своєю обдарованістю схильна до так-те видам діяльності». Обдарованість не єєдинимфактором визначальним вибір діяльності ( а в класовомусуспільствівона увеличезної більшості і зовсім не впливає на цей вибір ), як не євона і єдиним фактором, що визначаєуспішність виконання діяльності. 1.3 Здібності й інтереси.
Істотно важливий фактор розвитку здібностей людини— стійкіспеціальні інтереси. Спеціальні інтереси — це інтереси до змістувизначеноїобластілюдськоїдіяльності, що переростають у схильностіпрофесійно займатисяцим родом діяльності. Пізнавальний інтерес тут стимулює діюче оволодіння прийомамиі способами діяльності.
Помічено, що виникнення інтересу до тієїчиіншийтрудовій чи навчальнійдіяльності тісно зв’язано зпробудженням здібностей до неї і служить
відправною крапкоюдля їхнього розвитку. «Наші бажання, — за словами Ґете, — передчуття схованих у нас здібностей, провісники того, що ми в стані будемо зробити». Зміцніліінтереси дитини — це «лакмусовий папірець» його здібностей, сигнал, що повиннийзмуситинавколишніх задуматися — чи не дають себе знати здібності, що зароджуються.
Упідлітка ці інтереси, як уже підкреслювалося, здобуваютьхарактер
захоплень короткочасних, хоча і жагучих. Властивіпідлітковомуі
юнацькому віку різноманітніі нерідко незабаром гаснучі інтереси відіграють важливу роль у виявленні здібностей особистості, що розвивається. Педагогічно важливимєтаке відношеннявихователів до сфери інтересів
чипідлітків юнаків, що припускає поглибленняі розширенняїх
пізнавальних потреб. Разом з тим педагог не повиннийобурюватися по
приводутого, що захоплення підлітка мають найчастіше скороминущий характер.
Звичайно, оптимально таке положенняречей, при якому школяр дуже
рано виявляє (за допомогою і допомогою дорослих) стійкі спеціальні інтереси і розвиває відповідні здібності, що дозволяють йому
безпомилково визначитисвоє покликання. Це буває, як відомо, далеко не
зусяким. Але навіть якщо випускник піде зі школи без непохитно вираженого
інтересу до якоїсь професії (моватут йде про інтерес, а не про необхідні для вступу в життя знаннях і психологічній готовності до
праці), це буде краще, ніж якщо учень невірно і скоропально визначаєсвій інтерес, спираючи на чисто зовнішні ознаки «привабливих» професій: артиста, дипломата, журналіста і т.д. 1.4 Загальніі спеціальні здібності.
Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику різних здібностей,
ми можемо виділити більш загальніякості, що відповідають вимогам не
однієї, а багатьох видів діяльності, і спеціальні якості, що відповідають більш вузькому колу вимог даноїдіяльності. У структурі здібностей
деяких індивідів ці загальніякості можуть бути винятково яскраво виражений, що дає можливість говорити про наявність улюдей різнобічних здібностей, про загальніздібності до широкого спектра різних діяльностей, спеціальностейі занять.
Ці загальнічиздібності якості не повинні протиставлятися спеціальним чиздібностям якостям, як це роблять деякі психологи, що намагаються виділити загальнийінтелект як містичний фактор, що відкривається лише в результаті застосування тестів розумовоїобдарованості, як обдарованість узагалі. 1.4.1 Математичні здібності.
Насамперед слід зазначити те, що характеризуєздібних математиків і зовсімнеобхіднедля успішної діяльності в областіматематики “єдність схильностейі здібностей у покликанні”, що виражається у вибірково-позитивному відношеннідо математики, наявності глибоких і діючих інтересів у відповідній області, прагненніі потребі займатисянею, жагучоїзахопленості справою. Не можна стати творчим працівником в областіматематики, не переживаючи захопленості цією роботою, — вона породжує прагнення до пошуків, мобілізує працездатність, активність. продолжение
–PAGE_BREAK–
Без схильностідо математики не може бути справжніх здібностей до неї.
Якщо учень не почуває ніякоїсхильностідо математики, то навіть гарніздатностінавряд чи забезпечать цілком успішне оволодіння математикою. Роль, яку тут грають схильність, інтерес, зводиться до того, що цікавлятьсяматематикою людин посилено займаєтьсянею, а отже, енергійно вправляє і розвиває свої здібності. На це вказують постійно
самі математики, про цесвідчать усе їхнє життя і творчість.
Але якщо здатності, як правило, зв’язані зісхильністюте це не носить
усе-таки характеру загального закону. помилково було б скажемо діагностувати чинаявність відсутність здібностей по тому, чи маєтьсяі як яскраво
виражено схильністьдо відповідного видудіяльності. В окремих випадках тут може бути і розбіжність.
У школі нерідко зустрічаються такі випадки: здатнийдо математики учень
мало цікавиться нею і не виявляє особливих успіхів в оволодінні цим предметом. Але якщо вчитель зуміє розбудити внього інтерес до математики і
схильністьзайматисянею, те такий учень “захоплений” математикою, може швидко домогтися великихуспіхів.
Пережитілюдиною емоції є важливим чинником розвитку здібностей до будь-якої діяльності, не крім і математичної. Радість творчості, почуття задоволення від напруженої розумової роботи, емоційнанасолодацим процесом підвищують розумовий тонус людини, мобілізують його сили, змушують переборювати труднощі. Байдужа людина не може бути творцем.
Можливість повного й інтенсивного розвитку математичних здібностей,
як і здібностей узагалі, цілком залежить від рівня розвитку характерологічнихрис, особливо вольових рис характеру.
Як би ні були блискучіздатностілюдини, але якщо внього немає звички посидюче і завзято працювати, він навряд чи здатнийдосягти великихуспіхів у діяльності. Він у кращому випадку так і залишитьсялише потенційно здатним. Завзятість, наполегливість, працездатність, працьовитість
— ці якості повинні супроводжувати здібностям.
Ще одна риса характеру властива справжньому вчен — критичневідношення до себе, своїм можливостям, своїм досягненням, скромність, правильне відношеннядо своїх здібностей. Треба мати на увазі, що при неправильномувідношеннідо здатної особистості— захвалюванні, надмірномуперебільшеннідосягнень, афішуванніздібностей, підкреслення переваги над іншими — дуже легко вселити їй віру у свою вибраність, винятковість, заразити «стійким вірусом зазнайства».
Математичний розвиток людини неможливо без підвищення рівня його загальної культури. 1.5 Здібності і типологія людей.
Загальнічиздібності загальніякості особистості— цілком конкретні психологічні прояви, до дослідження яких уже приступили психологи.
До числа таких загальнихякостей особистості, що в умовах конкретної діяльності можуть виступати як здатності, відносятьсяіндивідуально-психологічні якості, що характеризують приналежність до одному з трьох типів людей. У працях И. П. Павловавони були позначені як
“художній”, “розумовий” і “середній” типи. Дана типологія зв’язана знавчанням, відповідно до якого вища нервова діяльність людини характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої сигнальної системи — образної, емоційноїі другий, зв’язаноїіз сигналізацією цих образів за допомогою слова — сигналу сигналів.
Відноснаперевагасигналів першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує художній тип, відносна перевагасигналу сигналів — розумовий тип, рівне їхнє представництво — середній тип людей.
Для художнього типу властива яскравість образів, що виникають у результаті безпосереднього впливу, живого враження, емоцій. Для розумового типу — перевагаабстракцій, логічних побудов, теоретизування. Приналежність людини до художнього типу ні в якійсьміріне може свідчити про те, що він фатально призначений для діяльності художника. Очевидно інше — представнику цього типу легше, чим іншому, освоїти діяльність, що вимагає вразливості, емоційного відношеннядо подій, образності і жвавості фантазії. Не випадково, що переважнабільшість художників (живописців, скульпторів,
музикантів, акторів і т.д.) мають більш-менш виражені риси цього
типу. Якість розумового типу створюють умови для найбільш сприятливого розвитку діяльності, зв’язаноїзоперуваннямабстрактним матеріалом, поняттями, математичними вираженнямий ін. Легко зрозуміти, який велике коло конкретних занять (математика, філософія, фізика, мовознавство і т.д.) може вимагати саме цих якостей як передумов успішності оволодіння діяльністю.
Необхідно підкреслити, що віднесення людини до художнього типу не
означає слабість інтелектуальної діяльності, недолікрозуму. Мова
тут йде про відносну перевагу образних компонентів психіки над
розумовими.
Узагалі перша сигнальна система влюдини переважає над першої, і
цяперевагамає абсолютний характер, тому що роль мовиі мислення
у трудовій діяльності людей євирішальноїі процеси відображеннячоло-
століттямсвітуопосередковуються його думками, вираженими словесно.
Отже, забсолютною перевагою першої сигнальної системи ми
зустрічаємося хіба що в сновидіннях, з їхньою бурхливою емоційністю і хаотичною образністю, що ніяк не упорядковується і не регулюється
мисленням.
Що ж означає відносну перевагу однієїіз сигнальних систем?
Якщо спробувати виразити абсолютнаперевагадругої сигнальної системи математично, позначивши другу сигнальну систему через B, а першу
сигнальну систему через A, те залежність мала б наступний вид: B > A. продолжение
–PAGE_BREAK–
Відноснаперевагапершої сигнальної системи над другою (художній тип) може бути позначенеі B > A+m (де m — ті структурні особливості емоційного й образного збагнення світу, що відрізняють представників даного типу). У свою чергу розумовий тип людиниможе бути позначений так: B+n > A (де n — структурні особливості відношення, що абстрагує, до світу, що відрізняють представників даного типу від інших).
Дані математичні залежності дають можливість побачити, що
відноснаперевагаоднієїсигнальної системи над іншийне повинно
змішуватися забсолютною перевагою.
Звідси стає ясно, що представники, наприклад “художнього
типу” мають інтелект не меншрозвитийчимлюди, що належать до двох
іншим типам, хоча відрізняються деякими специфічними особливостями.
Структура кожної конкретної діяльності як готовність особистостідо даного
діяльності відрізняється значною складністю, містить у собі комплекс
якостей, серед яких є ведучіі допоміжні, спеціальні. Розділ 2. Здатностіяк індивідуально-психологічні особливості людини. 2.1 Здатностіяк уроджені можливості.
Ми не можемо розуміти здатностіяк уроджені можливості індивіда, по-
томущо здатностіми визначилияк “індивідуально-психологічні особливості людини”, а ці останні по самій істотісправи не можуть бути
уродженими. Уродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, тобто задатки, що лежать в основі розвитку здібностей, самі ж здібності завжди єрезультатом розвитку.
Таким чином, відкидаючирозуміння здібностей як уроджених особливостей людини, ми, однак, анітрошки не відкидаємотим самимтого факту, що
в основі розвитку здібностей у більшості випадків лежать деякі уроджені особливості, задатки.
Важливо лише твердо установити, що у всіх випадках ми розуміємо уродженість не самих здібностей, а лежачих в основі їхнього розвитку задатків.
Дуже важливо також відзначити, що, говорячи про уроджені задатки, ми тим самимне говоримо ще про спадкоємні задатки. На жаль, широко поширена помилка, що полягаєв ототожненні цих двох понять.
Передбачається, що сказати слово “уроджений” усе рівно, що сказати
“спадкоємний”. Це звичайно неправильно. Адже народженню передує період утробного розвитку. Слова «спадковість» і “спадкоємний” у
психологічній літературі нерідко застосовуються не тільки в тих випадках,
коли маютьсядійсні підставиприпускати, що данаознака
отриманий спадкоємним шляхом від предків, але і тоді, коли хочуть показати,
що цяознакане є прямий результат чивиховання навчання, чи
коли припускають, що ця ознака зводиться до деяким біологічної
чифізіологічним особливостям організму. Слово “спадкоємний” стає в такий спосіб синонімом не тільки слову “уроджений”, але і таким
словам, як “біологічний”, “фізіологічний” і т.д.
Такого роду чинечіткість невитриманість термінології має принципове значення. У терміну “спадкоємний” міститьсявизначене
пояснення факту, і тому вживати цей термін випливаєздуже
великою обережністю, тільки там, де маютьсясерйозні підстави висувати саме таке пояснення.
Отже, поняття «уроджені задатки» ні в якому разі не тотожно поняттю «спадкоємні задатки». Цим я зовсім не заперечую законність останнього поняття. Я заперечую лише законність уживання його в тих випадках, де
немає всяких доказів того, що дані задатки повинні бути пояснені
саме спадковістю. 2.2 Динаміка здібностей.
Також необхідно підкреслити, що здатністьпо самій своїй істоті
є поняття динамічне. Здатністьіснує тільки в русі,
тільки в розвитку. У психологічному плані не можна говорити про здатність,
як вона існує до початку свого розвитку, також як не можна говорити про
здатності, що досягла свого повного розвитку, іншими словами, закінчивши-
ший свій розвиток.
Прийнявши, що здатністьіснує тільки в розвитку, ми не повинні випустити з уваги, що розвиток це здійснюється не інакше, як у процесі тієї
чиіншоїпрактичноїчитеоретичноїдіяльності. А звідси випливає,
що здатністьне може виникнути поза відповідною конкретної діяльності. Тільки в ході психологічного аналізу ми розрізняємо їх друг від
друга. Не можна розуміти справатак, Що здатністьіснує до того, як
почалася відповідна діяльність, і тільки використовується в цій останній. Абсолютний слух як здатністьне існує вдитини до того,
як він уперше став перед задачеюдізнаватисявисоту звуку. До цього існував тількизадаток як анатомо-фізіологічний факт. Не в тімсправа, що здібності виявляються в діяльності, а в тім, що вони створюються в цій діяльності.
Розвиток здібностей, як і узагалі всякий розвиток, не протікає прямолінійно: його рушійною силою єборотьба протиріч, тому на проміжних етапах розвитку цілком можливі протиріччя між здібностями і
схильностями. Але з визнання можливості таких протиріч зовсім не випливає визнання того, що схильностіможуть виникати і розвиватися незалежно від чиздібностей, навпаки, здатності— незалежно від схильностей. Розділ 3. Якісна і кількісна характеристика здібностей.
Здібності являють собою сукупність психічних якостей, що мають складну структуру. Структура сукупності психічних якостей, що виступає як здатність, у кінцевому рахунку визначаєтьсявимогами продолжение
–PAGE_BREAK–
конкретноїдіяльності і єрізноїдля різних видів діяльності.
Так, структура математично здібностей, по наявним даним, включає ряд приватнихздібностей: здатністьдо узагальнення математичного матеріалу, здатністьдо згортання процесу математичного міркування і
відповідних математичних дій (багатоланковапослідовність міркувань заміняється коротким зв’язком, аж до майже безпосереднього зв’язку між сприйняттям задачіі її результатом), здатність
оборотності розумового процесу (тобто здатністьдо легкого перекладувід прямого до зворотного ходу думки), гнучкість розумових процесів при
рішенніматематичних задачі ін. Структура літературних здібностей
пропонує високий рівень розвитку естетичнихпочуттів, наявність яскравих
наочних образів пам’яті, почуття мови, багату фантазію, глибокий інтерес до психології людей, потребав самовираженні й ін. Специфічний
характер має будівлямузичних, педагогічних, конструкторських, медичних здібностей і багатьох інших. Навіть якщо брати до уваги
широкі можливості компенсації і заміни одних компонентів іншими, знання специфічної структури професійних чиспеціальних здібностей
надзвичайно важливо для педагога, покликаноговраховувати здатностів процесі навчання й у випадку їхньої чивідсутності недостатньоївиразності
формувати необхідні якості особистостідитини.
Серед властивостей і особливостей особистості, що утворять структуру конкретних
здібностей, деякі займаютьведучеположення, деякі— допоміжне. Так, у структурі педагогічних здібностей ведучимиякостями
будуть педагогічний такт, спостережливість, любов до дітей, що сполучитьсяз
високою вимогливістю до них, потребав передачі знань, комплекс
організаторських здібностей, що входять сюди на правах підструктури, і т.д.
До допоміжних якостей відносяться: артистичність, ораторські дані і
др. Зовсімочевидно, що і ведучі, і допоміжні компоненти педагогічних здібностей утворять єдність, що забезпечує успішність навчання і виховання і разом з тим його індивідуалізацію, зв’язанузособистістюпедагога і її особливостей.
Здатностібули охарактеризовані як індивідуально-психологічні особливості, тобто такі якості, який відрізняється одна людина від іншого. Говорячи про те, що досвід і розум свідчать про те, що люди не
рівні, то під рівністю ми звичайно розуміємо рівність здібностей, чи
однаковість фізичних сил і щиросердечних здібностей людей. Очевидно, що в
цьому змістілюди не рівні, саме тому, говорячи про здібності, необхідно охарактеризувати ці розходження. вони можуть бути і якісними і кількісними.
Для педагога в однаковій мірі важливо знати, і до чого виявляє здатностіучень, а отже, які індивідуально-психологічні особливості його особистостіутягують у процес діяльності як
обов’язковаумоваїї успішності (якісна характеристика здібностей), і якою мірою здатнийучень виконувати вимоги, пропоновані
діяльністю, наскільки швидше, легше й грунтовнішевін опановує навичками, уміннями і знаннями в порівнянні з іншими (кількісна характеристика здібностей).
В основі однакових чичимось подібних досягнень при виконанні якої-небудь діяльності можуть лежати сполучення дуже різних здібностей. Це відкриває перед нами важливу сторонуздібностей особистості: широкі можливості компенсації одних властивостей іншими, котріодна людина
розвиває всебе, трудячись завзято і наполегливо. Компенсаторні можливості
здібностей людини виявляються, наприклад, спеціальним вихованням людей,
позбавлені зори і слуху.
Властивість компенсації одних здібностей за допомогою розвитку інших, відкриває невичерпні можливості перед кожною людиною, розсовуючи границі вибору професії й удосконалювання в ній.
У цілому якісна характеристика здібностей дозволяє відповісти на
питання, у якій сфері трудової діяльності (конструкторської, педагогічної, економічної, спортивноїй ін.) людині легше знайти себе, виявитивеликіуспіхи і досягнення. Тим самимякісна характеристика
здібностей нерозривно зв’язана зхарактеристикою кількісної. З’ясувавши,
які конкретно-психологічні якості відповідають вимогам даноїдіяльності, можна, далі, відповісти на запитання, якою мірою вони розвитівлюдини: у більшій чив меншому ступені в порівнянні з його товаришами по
роботі і навчанню. 3.3 Кількісна і якісна характеристика здібностей.
Проблема кількісних вимірів здібностей має великуісторію в
психології. Ще наприкінці XIX — початкуXX століть, ряд буржуазних психологів
(Кеттел, Термен, Спірмені ін.) під впливом вимог, викликаних необхідністюздійснювати професійний добір для масових спеціальностей,
виступили зпропозиціямивиявити рівень здібностей що навчаються. Тим
самимпередбачалося, що буде встановлене рангове місце особистостіі її
придатність до тієїчиіншої трудової діяльності, до навчання у вищих
навчальних закладах, до одержання командних посаду виробництві, армії і
громадськогожиття.
Однак проблема кількісної характеристики здібностей з моменту
свого виникнення придбаладвоїстий характер.
Як спосіб виміруздібностей тоді ж стали використовуватися продолжение
–PAGE_BREAK–
тести розумової обдарованості. Зїхньою допомогою, у ряді країн (США, Великобританіяй ін.) здійснюється визначення здібностей і виробляєтьсясортування учнів у школах, заміщення офіцерських посадв армії, що керують
посад у промисловості і т.д. У Великобританії, наприклад, по результатамтестування роблять зарахування в так звані граматичні школи, що дають право на надходження в університет.
По змістутести розумовоїобдарованості являють собою ряд запитань чизадач, успішність рішенняяких (з урахуванням витраченого часу) обчислюється в сумі чибалів окулярів. Звичайно тести зводяться в батарею тестів, що наростають по складності. Серед тестів можуть бути не тільки словесні(вербальні) іспиту, але і всілякі«лабіринти», «головоломки» і т. д.
Після того як діти закінчили вирішувати батарею тестів, результати підраховують стандартизованимшляхом, тобто підраховують кількість окулярів,
які набрав коженвипробуваний. Це дає можливість визначититак називаний коефіцієнт розумової обдарованості (IQ). При визначенні виходять
з того, приміром, що середня сума окулярів для дітей одинадцятизполовиною років повинна наближатися до 120. Звідси робиться “простий” висновок, що будь-яка дитина, що набрала 120 окулярів, має розумовий вік одинадцятиз
половиною років. На цій підставіобчислюється коефіцієнт розумової обдарованості:
розумовий вік x 100
IQ = фактичний вік дитини
Якби, наприклад, у результаті тестування ту саму суму окулярів
(120) набрали дві дитини (десятизполовиною і чотирнадцятироків) і, та-
кимобразом, розумовий вік кожного був прирівняний до одинадцятизпо-
ловиноюрокам, то коефіцієнт розумової обдарованості дітей був обчислений
у такий спосіб:
11,5 x 100
IQ першоїдитини= 10,5 = 109,5
11,5 x 100
IQ другоїдитини= 14 = 82,1
Коефіцієнт розумової обдарованості, як затверджуютьзахідні психологи,
виявляє кількісну характеристику здібностей, точніше, деяку нез-
менную, усебічну розумову обдарованість, чизагальнийінтелект (general
intelligence).
Однак науковий психологічний аналіз виявляє, що цейкоефі-
цієнтрозумовоїобдарованості єфункцією. У дійсності описанийнавище сума прийоміввиявляє не інтелектуальні здібності людини, а наявність унього тих чиінших зведень, умінь і навичок, з якими н варто змішувати здатності. Динаміка придбання знань і навичок, складова сутність здібностей, залишаєтьсяпри цьому невиявленій. До того ж очевидно, що найкращі результати знайде учень, що був
спеціально підготовлений учителями, репетиторами чи батьками. А це вже
залежить від економічного становища родини.
Здібностіне існують поза конкретною діяльністю людини, а формування їхній проходить у процесі навчання і виховання. Самий вірний шлях визначення здібностей — це виявлення динаміки успіхів дитинив процесі навчання. Спостерігаючи за тим, як за допомогою дорослих дитина набуваєзнання й уміння, як по-різному приймає цю допомогу (одні, одержавши
її, проте просуваються дуже повільно, інші в тих же умовах
показують помітні успіхи), можна зробити обґрунтовані висновкипро величину,
силі і слабості здібностей. Якщо в психологічних тестах, складених
у відповідності зістрогиминауковими вимогами, вдастьсязмоделювати
найважливіші умови розвитку людиний уловити динаміку придбання знань і умінь, те такі іспити дозволять досить швидко вимірювати і виражати кількісно рівень здібностей людиниі тим самимробити
допомогапрактиці. Але тести завжди варто використовувати в сполученні зіншими методами дослідження особистості. Висновок.
Розглянуте співвідношення задатків і здібностей показує, що, хоча розвиток здібностей залежить від природних передумов, що далеко не однакові врізних людей, однак здатностіне стільки дарунок природи, скільки продукт людської історії.
Якщо утваринних передача досягнень попередніх поколінь наступним здійснюється головним чином шляхом спадкоємних морфологічних змін організму, то влюдини це відбувається суспільно-історичним шляхом, тобто за допомогою знарядь праці, мови, творів мистецтва і т.п. Кожній людині має бути прийняти
естафету: він повиннийзастосовувати знаряддя, користатися мовою, насолоджуватися добуткамихудожньої творчості і т.п.
Опановуючи світомісторичних досягнень, люди формують свої здібності. Прояв здібностей знаходитьсяв прямої залежності від конкретних прийомів(методики) формування відповідних знань і умінь, що історично виробляються людьми в ході задоволення потреб суспільства.
Список використаної літератури:
1. КрутецкийВ.А. Психологія математичних здібностей
школярів. М., Освіта, 1968. с.380-390, 397-400
2. Ковальов А.Г., МясищевВ.Н. Психологічні особливості
людини, т.2. Здатності. Л. Изд-воБРЕШУ, 1970.
3. Кузьміна Н.В. Формування педагогічних здібностей.
Л., Изд-воБРЕШУ, 1979.
4. ЛевиВ. Л. Мистецтво бути собою.
М., Знання, 1977.
5. ЛевиВ. Л. Мистецтво бути іншим.
М., Знання, 1977.
6. ЛейтесН.С. Розумові здібності і вік.
М., Педагогіка, 1971
7. ТепловБ.М. Проблеми індивідуальних розходжень.
М. Изд-воАПНРСФСР, 1961, с.9-347.
8. БутчерТ. Ода людським можливостям.
М., Онікс, 1996, с. 117-128.