СХОДОЗНАВЧІ СТУДІЇВ ІСТОРИЧНОМУ КРИМОЗНАВСТВІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ
Вступ
У науковійрозвідці відтворено сторінки сходознавчих студій у контексті вивченнябіобібліографії істориків-кримознавців. Дослідження проведене згідно програмививчення національних меншин в Україні. Автор ґрунтовно досліджує самобутнійвнесок представників російської тюркологічної школи ХІХ ст. І. М. Березіна і В.В. Григор’єва у розвиток історичного краєзнавства Криму.
Основначастина
В останні роки вукраїнській історичній науці достатня увага приділяється розробці науковоїбіографістики. Подальший розвиток цієї галузі історичного знання є актуальнимзавданням історіографії [1, с. 127]. В цьому контексті вивчення питаньісторичної біографії є актуальним для відновлення повної картини розвиткуісторичного краєзнавства Криму. У дослідженнях російських тюркологів XIXстоліття значне місце займали історико-етнографічні аспекти, пов’язані зКримським півостровом. Біля витоків тюркологічних досліджень Криму стоялисходознавці І. М. Березін і В. В. Григор’єв.
Метою статті євідтворення внеску провідних науковців-орієнталістів у вивчення історії таетнографії Криму в першій половині XIX століття. Ця проблема не була висвітленані в радянській, ні в сучасній історіографії.
Ілля Миколайович Березін народився 19 червня 1819 р. у селищіпри Південно-Камському заводі Пермської губернії. Батько його був заводським чиновником,а мати з родовитої української родини. Спілкування з дитячого віку ізпредставниками фінно-тюрків, що складали 50% населення цього краю, розвинуло вюнакові інтерес до східних мов. Початкову освіту майбутній вчений одержав у«вчителів із духівництва», потім у Катеринбурзькому повітовомуучилищі, де завдяки своїм здібностям він потрапив під опіку доглядача цьогонавчального закладу Буявського, який додатково займався з Іллею Миколайовичемросійською та всесвітньою історією, алгеброю і геометрією [2, с. 66]. Завдякисприянню ревізора місцевих училищ професора Суровцова, І. М. Березін бувпереведений у Пермську гімназію на казенний кошт. При убогості навчальноїлітератури з мовознавства в умовах провінції юнак зумів досконало опанувати нетільки східні, але й європейські мови. Після закінчення гімназичного курсу ІлляМиколайович вступив до Казанського університету на відділеннясхідномусульманських мов. Науковим наставником І. М. Березіна в університетістав засновник Казанської школи тюркологів Олександр Касимович Казем-Бек(1802-1870). О. К. Казем-Бек уже в студентські роки Березіна зробив його своїмособистим секретарем, доручив йому своє листування і виправлення своїх робіт,що писалися російською мовою [3, с. 52].
У 1837 р. І. М. Березін закінчив університет зі ступенемкандидата східної словесності [4, с. 219]. Стан російської орієнталістики натой час обмежувався лише елементарним викладанням деяких мов східних народів,що проживали в імперії. Тому робити перші кроки в цій галузі було, як згадувавВ. Д. Смирнов, «трохи страшнувато через новизну справи і, так би мовити,потемки, що панували в цій галузі» [5, с. 30]. Орієнталісти 40-х-50-х рр.XIX століття, коли і розгорнулася самостійна наукова діяльність І. М. Березіна,не могли обмежуватися суто філологічними і лінгвістичними завданнями. Предметомїхнього вивчення був Схід у цілому, сьогодення і минуле народів цього регіону.А це приводило їх до неминучості розгляду питань, що складають предметісторичної науки.
Здібний випускник за рекомендацією О. К. Казем-Бека бувзалишений при університеті для підготовки до професорського звання. На початкулютого 1841 р. І. М. Березін був затверджений у ступені магістра східноїсловесності. Тема його дисертації, що за звичаями того часу залишилася врукопису, ніде не згадується. А вже 6 лютого 1841 р. І.М. Березін буврекомендований у 3-х літню наукову подорож по країнах Сходу для удосконаленнямовних знань. Програму навчальної поїздки для Березіна склав сам О. К.Казем-Бек [6]. У ній основна увага була приділена вивченню трьох основних мовмусульманського Сходу: арабської, перської й турецької. Подібні науковіекскурсії молодих орієнталістів були традиційними для російської вищої школитих років. Вони служили серйозною підмогою для перевірки теоретичних знань, длявивчення етнографічних особливостей народів. І. М. Березін виїхав 15 червня1842 р. Він проїхав Персію, Малу Азію, Сирію, Єгипет, рік провів уКонстантинополі. В Росію молодий учений повернувся через Крим, де багато часупровів за оглядом місцевих старожитностей [7, с. 71-73].
Після закінчення в 1845 р. східної подорожі І. М. Березінвитримав особливий іспит при Академії наук. 19 березня 1846 р. він буввизначений екстраординарним професором по кафедрі турецько-татарської мовиКазанського університету. У 1846-1849 р. дослідник працював над складанням«Опису турецько-татарських рукописів, що зберігаються в петербурзькихбібліотеках» — перший у Росії досвід бібліографії східних рукописів. Булиопубліковані і матеріали подорожі. Активно включившись у громадське життяКазанського університету, І. М. Березін з 12 вересня 1849 р. був директоромуніверситетського мінц-кабінету, а з 10 січня 1850 р. йому було дорученокерувати спеціальним центром, який займався розглядом творів, написанихсхідними мовами. З початку 1850-х рр. Ілля Миколайович був також редакторомнеофіційної частини «Казанських губернських відомостей». На думкусучасників, саме в роки керівництва редакцією Березіним настала «квітучапора» цього офіційного видання науково-літературного характеру [4].
Провідне місце в низці праць ученого складає ціла серіявиданих ним східних текстів з перекладами та примітками. Для нас становитьінтерес опублікована І. М. Березіним у 1851 р. у Казані робота «Тарханніярлики Тохтамиша, Тімур-Кутлука і Саадет-Гірея, із введенням, переписом,перекладом і примітками». Автор відзначив у вступі, що зібрані нимтарханні ярлики мають дуже важливу історичну цінність: з них, як з державнихактів, можна простежити деталі адміністративного устрою, а назви різнихпосадових осіб і станів дають можливість визначити соціальний складсуспільства. І. М. Березін дав і історію виявлення ярликів кримських ханів.Вони були подані М. С. Воронцову як документи на право володіння. Останнійпередав їх Одеському товариству історії та старожитностей. Докладно історикзупинився на характеристиці ярлика Саадет-Гірея, який з тарханних ярликів бувнайповнішим за числом чинів, що згадуються в ньому. На підставі аналізу цьогоджерела тюрколог дійшов висновку, що Кримське ханство успадкувало устрій ЗолотоїОрди з доданням деяких нововведень: встановлювався ханський змінник — калга.Учене товариство з інтересом прийняло це дослідження. В опублікованій рецензіїпідкреслювалася роль ярликів як незамінних джерел, що дозволяють більш повноподати історію Кримського ханства [8, с. 329-330]. Джерела ранньої історіїКримського ханства та його народонаселення стали об’єктом вивчення вченого впраці «Перша навала монголів на Росію» [9].
Визнанням заслуг І. М. Березіна в сходознавстві, що тількипочало розвиватися, стало обрання його 22 вересня 1854 р. на посаду ординарногопрофесора без ступеня доктора [10, с. 243-244]. Наукові інтереси ІлліМиколайовича в цей період поширювалися і на питання етнографії тюркськихнародів. У дослідженні «Народні прислів’я турецького племені» (1856р.) він зробив їх мовну класифікацію, виділив прислів’я кримських татар іопублікував численні приклади фольклору.
Фактом визнання пріоритету в розвитку сходознавства в ці рокистало переведення факультету східних мов у 1855 р. із Казанського вСанкт-Петербурзький університет. Першим деканом нового факультету столичноговузу був призначений О. К. Казем-Бек. Разом з Олександром Касимовичем доС.-Петербурга перебралися і його найближчі учні, у тому числі і з 22 вересня1854 р. І. М. Березін [11, с. 64]. С.-Петербурзький університетський статутвимагав для одержання звання ординарного професора представлення докторськоїдисертації. Нею стало дослідження І. М. Березіна «Нариси внутрішньогоустрою Улусу Джучієва» [12].
У С.-Петербурзі І. М. Березін продовжив почате в Казанівидання «Бібліотеки східних істориків», де містилися найбільшґрунтовні твори середньовічного Сходу. Уваги істориків Криму заслуговуютьнадруковані там “Історія Абуль-Газі” у перекладі і з передмовоюпрофесора Казанської духовної академії Г. С. Саблукова та “Історіямонголів” Рашид Еддіна, підготовлена самим І. М. Березіним [13].
Докладні описи ярликів кримських ханів з їхнім короткиманалізом І. М. Березін подав на сторінках видання найавторитетнішої науковоїорганізації півдня Російської імперії — Одеського товариства історії істарожитностей [14]. Хоча в цій роботі Березін помилково приписує ряд ярликівМухамед-Гірею, що визначено вже сучасними істориками [15, с. 127-138], сам фактпублікації настільки цікавого для історії Криму матеріалу мав велике значення.
На жаль, на останньому етапі творчості вченого сходознавствовтратило перше місце в колі його інтересів. І це, як справедливо зауважив О. М.Самойлович, стало причиною того, що він далеко не використовував у своїйдіяльності всієї повноти своїх незвичайних обдаровань [16, с. 163].
Наукова праця І. М. Березіна в петербурзький період незміннопоєднувалася з активною громадською діяльністю, з 1860 по 1863 р. він бувчленом, а в 1861-1862 р. скарбником літературного фонду університету. У 1863 р.І. М. Березін був єдиним представником факультету східних мов, хто брав участьу працях ученого комітету зі складання нового університетського статуту, апісля його прийняття був обраний університетським суддею [17, с. 16]. Знастільки впливовим становищем І. М. Березіна в університеті пов’язаний ще одиннапрямок його науково-літературної діяльності, що склало видатне для його часуявище, яке дало потім поштовх багатьом його послідовникам. Ілля Миколайовичздобув особливу популярність серед сучасників і наступних поколінь дослідниківяк видавець енциклопедичних довідників. Це захоплення вченого почалося зневеликого зібрання східних слів, що існували в російській мові. У складіподібних матеріалів, зібраних іншими орієнталістами, ці добірки були виданіАкадемією наук. Захопившись лексикографічною роботою, І. М. Березін дійшов додумки про видання енциклопедії. У 1870-х рр. Березіним було почато самостійневидання великого «Російського енциклопедичного словника» [18]. Упередмові укладач відзначив, що так характерним для Західної Європиенциклопедичним словникам «не дуже таланилося» у Росії. Більшість зних після перших томів припиняли виходити. Словник І.М.Березіна мав великийуспіх. Сучасники відзначали, що до цього заходу вченого «були зверненіпогляди всієї Росії» [19, с. 98]. Професор С.-Петербурзького університетуВ. Васильєв відзначав, що І. М. Березін у цей час «стояв на чолі рідкісниху нас діячів на користь всебічного і здорового розвитку освіти в нашійБатьківщині» [19, с. 98]. Така оцінка діяльності історика була пов’язана зтим значенням, якого сучасники надавали виданому ним словнику. Так, відомийкримознавець професор С.-Петербурзького університету М. І. Веселовськийвизнавав, що «починання подібного видання на схилі років не можна невизнати дуже сміливим, а доведення його до кінця при відсутності помічників іпри існуючих у нас умовах книжкового ринку можна вважати справжнімподвигом» [20, с. 4]. У подальшому словник було доповнено і перевидано у1880-х роках [21]. Багато нарисів, які було вміщено в цих довідкових виданнях,стали кроком уперед не тільки в популярній літературі, але й у багатьохвідношеннях стояли вище статей з тих же предметів, які подано в енциклопедичнихсловниках, що видавалися в Європі в цей час [3, с. 60].
Різнобічна науково-літературна діяльність І. М. Березіназдобула йому заслужене визнання у вчених колах Росії і за рубежем. Так,свідченням його наукового авторитету став факт запрошення історика в 1893 р.американським товариством Education взяти участь у його засіданні в Чикаго взванні почесного віце-президента [22, с. 47-48].
В останній третині XIX ст. російське сходознавствознаходилося вже на іншій стадії розвитку і ставило собі цілий ряд спеціальнихзавдань. Але ці зміни не позначилися на творчості І. М. Березіна, тому щоперіод діяльної і плідної роботи в галузі тюркології для нього закінчився напочатку 1870-х років. Науковий подвиг ученого по створенню довідкового виданняпідірвав його сили. В останні роки він усамітнився у своєму родинному колі. З цієїпричини й у науковому світогляді вченого не спостерігається картини поступовоїеволюції. Як філолог і історик він виробив певні погляди уже в перші роки своєїнаукової діяльності і потім вони вже не піддавалися істотним змінам. Заслугоюнаукової діяльності І. М. Березіна, як і всього покоління орієнталістів, доякого він належав, є скоріше постановка наукових завдань.
Непросто складалися відносини І. М. Березіна з йогосучасником і колегою, видатним вітчизняним ученим В. В. Григор’євим.
Василь Васильович Григор’єв народився 15 березня 1816 р. уС.-Петербурзі. Одержавши домашню освіту, 15-літній юнак став студентомісторико-філологічного факультету С.-Петербурзького університету, де він обравсвоєю спеціальністю східні мови. Наставником в університетських заняттях у В.В.Григор’єва став професор Сенковський. Після закінчення університетського курсуна 19-му році життя Василь Васильович протягом півтора років служив унавчальному відділенні східних мов при Міністерстві закордонних справ, девелику частину часу витрачав на практичне вивчення східних мов [23, с. 650]. Уцей час він активно співробітничав у «Енциклопедичному лексиконі» А.О. Плюшара, для якого написав значну кількість довідкових статей з історії,географії і літератури мусульманського сходу, брав діяльну участь у різнихперіодичних виданнях.
Перші історичні дослідження В. В. Григор’єва звернули нанього увагу наукової еліти С.-Петербурга. Рекомендації змінити дипломатичнукар’єру на наукову цілком збігалися з його бажаннями. Так В.В. Григор’єв зновувиявився в столичному університеті, але вже в ранзі викладача перської мови[24, с. 124-125]. Одночасно він вивчав історію і географію Азії. Конфлікт ізнауковим наставником, професором Сенковським, спонукав В. В. Григор’єваприйняти пропозицію про переїзд до Одеси [25, с. 216].
30 вересня 1838 р. в Одеському Рішельєвському ліцеї, який бувзрівняний у правах з університетом, Василь Васильович одержав місце професорасхідних мов, а затверджений на цій посаді він був 18 грудня 1842 р. [26, с.83-84] Одеський період життя і творчості вченого, що продовжувався близько 6років, є для нас особливо цікавим, тому що саме в ці роки в Григор’єва з’явивсяі розвинувся в наукових працях інтерес до Криму.
22 квітня 1839 р. В. В. Григор’єв був прийнятий у дійснічлени Одеського товариства історії та старожитностей, у роботі якого він взявнайактивнішу участь. Історик став головним редактором першого тому«Записок Одесского общества истории и древностей» [27, арк. 1], дебули надруковані два з його кримознавчих досліджень, присвячених нумізматицісередньовічного Криму [28] і джерелам з історії Кримського ханства [29]. ВасильВасильович надавав великого значення пам’ятникам офіційної писемностіКримського ханства в зв’язку з тим, що вони до того часу залишалися зовсім незнайомимисвітовій науці. Він відзначав у передмові до ярликів, що ні у вітчизняній, ні вєвропейській орієнталістиці дотепер ніхто не займався розшуком, збором івиданням дипломатичних, юридичних і іншого роду актів, «які існували вханствах тюркських, що вже зникли або ще продовжували своє буття» [30, с.1]. Обидва ярлики були подані в літографованих знімках відомого московськогохудожника К. Я. Тромоніна. Переклад був зроблений першим драгоманом татарськоїмови Азіатського департаменту МЗС Януаром Ярцовим.
Раніше невідому для біографів В. В. Григор’єва інформацію пройого поїздки, пов’язані з вивченням Криму, під час перебування його на посадіпрофесора Рішельєвського ліцею, надають матеріали особистого фонду вченого,виявлені нами в Російському державному історичному архіві. 23 липня 1839 р.керівництво ліцею прийняло рішення про відрядження В. В. Григор’єва доТуреччини для практичного вивчення турецької мови. Крім того, історику булодоручено придбати в Туреччині східні рукописи, що стосувалися історії Криму,«які знайде такими, що заслуговують на увагу» [31, арк. 2], на щоВасилю Васильовичу було виділено 500 карбованців.
26 березня 1843 р. попечитель Одеського навчального округу Д.М. Княжевич писав до В. В. Григор’єва: “… зважаючи за потрібне перевіритиуспіхи в класах татарської мови в училищах Таврійської губернії, доручаю Вамнегайно туди вирушити… і доповісти мені особисто про успіхи викладання втатарських класах при училищах, що Вами будуть оглянуті” [31, арк. 6]. Уповідомленні В. В. Григор’єва про ревізію кримськотатарських навчальнихзакладів дано різноманітну інформацію про стан освіти в Криму в 40-х рр. XIXстоліття. З цього документа витікає, що В.В. Григор’єв відвідав татарськевідділення Сімферопольської гімназії, парафіяльні училища в Бахчисараї йКарасубазарі, повітові училища в Саках і Сарабусі. Інспектор вказав навідсутність підручників і методичної літератури для вчителів, низький рівеньвикладання і знань учнів [31, арк. 7-12].
У 1842 р. у Московському університеті В. В. Григор’єв захистивмагістерську дисертацію «Про вірогідність ярликів, даних ханами ЗолотоїОрди російському духівництву». Показником зрілості наукових узагальнень,зроблених 26-літнім магістром, її значимості для науки є оцінка цієї праці,складена провідним німецьким орієнталістом Шоттом, який вважав, що цедослідження «безперечно належить до кращих монографій наукового змісту,які коли-небудь написані російськими вченими» [32, с. 118].
Василь Васильович не бачив у провінційній Одесі можливостейдля свого подальшого наукового росту. Він докладав усіх зусиль, щоб працювати вМосковському університеті. Однак турботи про переміщення в Москву, що тривалимайже два роки, не увінчалися успіхом. Не бажаючи далі залишатися в провінції,В. В. Григор’єв у 1844 р. вийшов у відставку і переселився до С.-Петербурга, денезабаром зміг одержати посаду чиновника для особливих доручень придепартаменті духовних справ іноземних сповідань в Міністерстві внутрішніх справ(1845-1851). Посада не обтяжувала В. В. Григор’єва, і він додатково взяв насебе обов’язки помічника редактора «Журнала Министерства внутреннихдел». Редактором цього журналу був М. І. Надєждін, з яким В. В. Григор’євблизько зійшовся в Одесі. Василь Васильович знову влився в жваву журналістськуроботу. Набутий на журналістській ниві авторитет дозволив В. В. Григор’євузгодом заснувати свій журнал «Северное обозрение», який, не зустрівшиспівчуття публіки, проіснував недовго [24, с. 126].
Безпосередній інтерес ученого до минулого Криму проявився впідготовці для «ЖМВД» оглядів археологічних досліджень, що у цейперіод активно проводилися на півострові А. Б. Ашиком і Д. В. Карейшею. Устатті «Про археологічні пошуки в Керчі» [33] В. В. Григор’євдокладно зупинився на дослідженні А. Б. Ашиком Золотого кургану й описізнахідок. У висновку він помістив хронологію найбільш значимих археологічнихвідкриттів на Керченському півострові. Опис новорозкопаних пам’ятників В. В.Григор’єв запропонував у публікації «Про древні статуї, знайдені останнімчасом у Керчі» [34]. Обидві названі роботи були надруковані без підпису.Атрибутувати їх можна за фундаментальною монографією М. І. Веселовського«Василь Васильович Григор’єв за його листами і працями, 1816-1880»[35, с. 089, 094], що до сьогодні є найдетальнішим дослідженням життєвого ітворчого шляху сходознавця.
Значною подією в розвитку історичного краєзнавства Кримустала поява спочатку на сторінках «ЖМВД», а потім і окремим виданняммонографії В. В. Григор’єва «Царі Боспора Кіммерійського, переважно засучасними їм пам’ятками і монетами» [36]. Дослідження було присвяченопам’яті видатного «незамінного досі дослідника Чорноморськихстарожитностей» академіка Е. Е. Келера. На підставі новітніх археологічнихдосліджень древнього Пантікапея, аналізу археолого-нумізматичних праць із цьогопитання А. Б. Ашика, Ф. А. Жиля, Б. В. Кене, П. І. Кеппена, П. Ю. Сабатьє, Г.І. Спаського та інших авторів В. В. Григор’єв спробував зробити узагальнення,що заповнювали б прогалини в історії Боспорського царства. Оцінюючи на тліостанніх наукових розробок працю В. В. Григор’єва, рецензенти відзначали їївизначну роль у систематизації даних із археології та нумізматики Боспору [37].Перераховані вище дослідження принесли В. В. Григор’єву славу знавця історіїКриму. Не випадково в 1840-х рр. зав’язалося знайомство і науковеспівробітництво вчених з піонером наукового кримознавства П. І. Кеппеном.Збереглося їхнє листування, що належить до 1847-1857 рр. [38, арк. 1-6] іторкається загальних питань сходознавства.
Авторитет вченого у світовій науці тих років підкреслюєтьсяйого обранням у члени Московського археологічного товариства, Паризькогоазіатського товариства, Лейпцігського товариства німецьких орієнталістів.Протягом декількох десятиліть В. В. Григор’єв був діяльним співробітникомРосійського географічного товариства, у періодичному виданні якого він помістивряд матеріалів про різні народи Російської імперії.
Істотним доповненням до загального огляду кримознавчоїспадщини сходознавця є неопубліковані наукові дослідження В. В. Григор’єва, щозбереглися в його особистому фонді в РДІА. Усі вони не датовані. У статті«Про ярлики» розкривається їхнє значення в зовнішньополітичному івнутрішньому житті Золотої Орди, а потім і в одному з її осколків — Кримськомуханстві [39, арк. 1-21]. Загальний огляд історії півострова представлений узбереженому автографі вченого “Історичний огляд Криму”, що готувавсяяк публічна лекція [40, арк. 1-11]. У роботі велика увага приділена мовномувпливу різних народів Криму й Отаманської Порти. Цікаві статистичні дані булизібрані й узагальнені вченим у неопублікованому рукописі «Про населеннятатар і ногайців у Криму» [40, арк. 12]. Частина розрізнених рукописнихзаписів ученого з цієї проблеми збереглася у вигляді чернеток [41, арк. 1-10].Ці наукові дослідження В. В. Григор’єва, раніше не введені до наукового обігу,становлять безсумнівний інтерес для сучасних істориків і етнографів Криму.
У 1878 р. Василь Васильович розстався з університетом застаном здоров’я. У 1880 р. він пішов у відставку і зі своєї останньої посади — керуючого справами друку, яку він займав з 1874 року [42, с. 358-359]. Залишокднів він розраховував провести в спокої, присвятивши їх науці, закінчитизадумані праці. Але здійснитися цим планам, на жаль, не довелося. Улітку 1881р. В. В. Григор’єв занедужав, а 19 грудня 1881 р. помер.
Висновки
Самобутній оригінальний внесок, зроблений представникамиросійської тюркологічної школи ХІХ ст. І. М. Березіним і В. В. Григор’євим урозвиток історичного краєзнавства Криму, став важливою віхою в розвиткувивчення краю. Аналіз бібліографічної спадщини вчених дозволить більшоб’єктивно відтворити окремі сюжети історичного минулого Криму. У перспективіцей матеріал увійде до зводу біобібліографій істориків-кримознавців.
Література
1. Чишко В. С. Бiографiчна традицiя та наукова бiографiя вiсторiї i сучасностi України.- Київ: БМТ, 1996.- 240 с.
2. Березин И. Н. [Автобиографическая справка] // Венгеров С.А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых: От начала русскойобразованности до наших дней.- СПб., 1892.- Т. 3.- С. 66-68
3. Бартольд В. И. Н. Березин как историк // Записки Коллегиивостоковедов при Азиатском музее АН СССР.- Л., 1926.- Т. 2, вып. 1.- С. 51-72.
4. Березин Илья Николаевич // Биографический словарьпрофессоров и преподавателей императорского Казанского университета (1804-1904)/Под ред. Н. П. Загоскина.- Казань, 1904.- Ч. 1.- С. 219-221.
5. Смирнов В. Д. И. Н. Березин // ЖМНП.- 1896.- Май, отд. 3.-С. 29-35.
6. План ученого путешествия по Востоку магистров Диттеля иБерезина, составленный Мирзою Казембеком.- Казань, 1841.
7. Menzel T. Uber die Werke des russischen ArabistKrackovskij // Archiv orientalni.- 1930.- № 2.- P. 54-86.
8. [Рецензия] // Москвитянин.-1851.- № 18.- С. 329-330.- Рец.на кн.: Березин И. Тарханные ярлыки Тохтамыша, Тимур-Кутлука и Саадет-Гирея.-Казань, 1851.
9. Березин И. Н. Первое нашествие монголов на Россию //ЖМНП.- 1853.- № 9, отд. 2.- С. 221-250.
10. Eberman W. Bericht uber Arabischen studien in Russlandwahrend der Jahre 1921-1927 // Islamica.- 1930.- № 4.- S. 243-244.
11. Дмитриев Н. К. Труды русских ученых в области тюркологии// Ученые записки МГУ.- М., 1946.- Вып. 107: Роль русской науки в развитиимировой науки и культуры, т. 3, кн. 2.- С. 63-70.
12. Березин И. Очерки внутреннего устройства улуса Джучиева// Труды Восточного отделения императорского Археологического общества.- СПб.,1864.- Ч. 8.- С. 387-494.
13. Библиотека восточных историков, издаваемая И. Березиным.-Казань, 1854.- Т. 2, ч. 1; Т. 3, ч. 1-2.
14. Березин И. Тарханные ярлыки крымских ханов // ЗООИД.-Одесса, 1872.- Т. 8, отд. 2: Приб. к сборнику материалов.- С. 1-9; Его же.Ярлыки крымских ханов Менгли-Гирея и Мухаммед-Гирея // Там же.- С. 10-23.
15. Григорьев А. П. Пожалование в ярлыке Улуг-Мухаммеда //Ученые записки Ленинградского государственного университета. № 414. Сер.Востоковедческие науки. Вып. 26. Востоковедение. 10. Филологическиеисследования. Межвузовский сборник.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1984.- С. 122-142.
16. Самойлович А. Н. И. Н. Березин, как турколог (1818-1918)// Записки Коллегии востоковедов при Азиатском музее Российской Академии наук.-Л., 1925.- Т. 1.- С. 161-172.
17. Dugat G. Histoire des orientalistes de l’Europe du XII auXIX-e siede.- Paris, 1870.- Vol. 2.- S. 15-20.
18. Русский энциклопедический словарь, издаваемый профессоромС.-Петербургского университета И. Н. Березиным. — СПб., 1872-1879. — Т. 1-16.
19. Васильев В. Записка об ученой деятельности заслуженногоординарного профессора И. Н. Березина // Протоколы заседаний Cоветаимператорского С.-Петербургского университета за первую половину 1879-1880академического года.- № 21.- СПб., 1880.- С. 97-99.
20. Веселовский Н. И. Отчет о состоянии и деятельностиимператорского С.-Петербургского университета за 1896 год // Годичный актимператорского С.-Петербургского университета 8-го февраля 1897 года.- СПб.,1897.- С. 1-93.
21. Новый энциклопедический словарь в восьми томах, изданныйпрофессором С.-Петербургского университета И. Н. Березиным.- СПб., 1883-1885.
22. Березин Илья Николаевич // Биографический словарьпрофессоров и преподавателей императорского С.-Петербургского университета заистекшую третью четверть века его существования, 1869-1894.- СПб., 1896.- Т.1.- С. 47-48.
23. Коссович К. А. Об ученых трудах профессора Григорьева //ЖМНП.- 1868.- Ч. 140.- С. 649-656.
24. Историческая записка о деятельности императорскогоМосковского Археологического общества за первые 25 лет существования.- М.,1890.- 308 с.
25. Веселовский Н. И. Григорьев Василий Васильевич //Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского С.-Петербургскогоуниверситета за истекшую третью четверть века его существования, 1869-1894.-СПб., 1896.- Т. 1.- С. 216-218.
26. Михневич И. Исторический очерк сорокалетия Ришельевскоголицея с 1817 по 18578 год.- Одесса, 1857.
27. РДІА, ф. 853, оп. 1, спр. 306.
28. Григорьев В. В. Монеты Джучидов, генуэзцев и Гиреев,битые на Таврическом полуострове и принадлежащие Обществу // 3ООИД.- Одесса,1844.- Т. 1.- С. 301-314, 654.
29. Григорьев В. В. Ярлыки Тохтамыша и Сеадет-Гирея //3ООИД.-Одесса, 1844.- Т. 1, отд. 2.- С. 337-346.
30. Григорьев В. В. Ярлыки Тохтамыша и Сеадет-Гирея влитографированных снимках работы К. Я. Тромонина, с транскрипцией переводом Я.О. Ярцова, с введением и примечанием В. В. Григорьева.- Одесса, 1844.- 10 с.
31. РДІА, ф. 853, оп. 1, спр. 3.
32. Lahrbücher für wissenschaftliche Kritik.-1844.- № 96.
33. [Григорьев В. В.] Об археологических поисках в Керчи //ЖМВД.- 1845.- Декабрь.- С. 426-449.
34. [Григорьев В. В.] О древних статуях, найденных впоследнее время в Керчи // ЖМВД.- 1851.- Ноябрь.- С. 297-308.
35. Веселовский Н. І. Василий Васильевич Григорьев по егописьмам и трудам. 1816-1881.- СПб., 1887.- 288, 0105 с.
36. Григорьев В. В. Цари Боспора Киммерийского,преимущественно по современным им памятникам и монетам // ЖМВД.- 1851.- № 10.-С. 110-146; № 11.- С. 267-296; № 12.- С. 413-483; То же.- СПб., 1851.- 136 с.
37. [Рецензия] // Москвитянин.- 1852.- № 8, отд. 5.- С. 121.-Рец. на кн.: Григорьев В. В. Цари Боспора Киммерийского.-СПб., 1851; [Рецензия]// ЖМВД.- 1852.- № 4, отд. 6.- С. 116-119.- Рец. на кн.: Григорьев В. В. ЦариБоспора Киммерийского.-СПб., 1851
38. ПФАРАН, ф. 30, оп. 3, спр. 70.
39. РДІА, ф. 853, оп. 1, спр. 218.
40. РДІА, ф. 853, оп. 1, спр. 216.
41. СПБФИВРАН, ф. 61, оп. 1, спр. 20.
42. Bibliographie analytiquedes ouvragesde monsieur Marie-Felicite Brosset, 1824-1879. St.-Petersbourg, 1887.- LXII,704., 704.